Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
РЕФЕРАТ З ДИСЦИПЛІНИ:
“Фінансовий менеджмент ” на тему:
“Управління необоротними активами ”
План
Вступ
1. Поняття, класифікація та витрати підприємства при формуванні необоротних активів
2. Управління фінансуванням необоротних активів підприємства
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Сформовані на початку господарської діяльності підприємства необоротні активи потребують постійного управління ними.
Основними задачами управління необоротними активами є:
- визначення можливих форм оновлення основних виробничих засобів на простій та розширеній основі;
- визначення потреби в нарощенні необоротних активів для розширення обсягів виробництва;
- визначення можливих способів розширення основних виробничих засобів (нове будівництво, розширення, конструкція, технічне переоснащення)
- забезпечення ефективного використання раніше сформованих та нововведених основних засобів та матеріальних активів;
- формування необхідних фінансових ресурсів для відтворення необоротних активів та оптимізація їх структури;
Оновлення основних засобів на простій основі здійснюється за рахунок поточного, середнього та капітального ремонтів, а також придбання нових видів необоротних активів в межах існуючої на підприємстві потужності виробництва.
управління необоротний актив підприємство
1. Поняття, класифікація та витрати підприємства при формуванні необоротних активів
Необоротні активи підприємства - це сукупність матеріально-фінансових ресурсів, що використовуються в його господарській діяльності у своїй натуральній формі тривалий час (більше року) і мають значну вартість окремого об'єкта, а також довгострокове відчуження майна в підприємницьку діяльність інших суб'єктів господарювання.
Майно, що знаходиться у необоротних активах, може бути на підприємстві у формі: основних засобів, нематеріальних активів, незавершених капітальних вкладень (капітальних інвестицій), довгострокових фінансових інвестицій, довгострокових активів у розрахунках, відстрочених податкових активів, негативного гудвілу та інших необоротних матеріальних активів.
1. Основні засоби - сукупність матеріально-речових цінностей (засобів праці), що діють у натуральній формі протягом тривалого часу як у сфері матеріального виробництва, так і у невиробничій сфері, а їх вартість переноситься конкретною працею, частинами в міру спрацювання на вартість виготовленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг або витрат обігу при реалізації товарів.
З метою визначення прибутку для оподаткування під терміном “основні фонди” слід розуміти матеріальні цінності, що використовуються у господарській діяльності підприємства протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.
В господарській діяльності підприємств до основних засобів належать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).
Не належать до основних засобів інші необоротні матеріальні активи, зокрема:
2. Нематеріальний актив - немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований (відокремлений від підприємства) та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам.
3. Незавершені капітальні вкладення (капітальні інвестиції) - це вартість об'єктів, що перебувають у стадії будівництва (введення в експлуатацію), а після його завершення формують об'єкти основних засобів. За допомогою капітальних вкладень здійснюється як просте, так і розширене відтворення основних засобів.
4. Довгострокові фінансові інвестиції - це цінні папери, облігації, внески майна до статутних фондів інших підприємств тощо.
5. Довгострокові активи в розрахунках - це майно, яке передано у власність інших суб'єктів власності з відстрочкою платежів на тривалий строк. Борги підприємству визначаються за домовленістю або визначеними нормами діючого законодавства. Вартість довгострокових активів за балансом підприємства визначається як сума фактичної вартості майна, можливого фінансового результату і відповідного платежу за користування активами на правах власника.
Довгострокова дебіторська заборгованість - борги підприємству фізичних та юридичних осіб, які виникають в ході нормального операційного циклу і будуть погашені після дванадцяти місяців з дати балансу. Такі борги виникають у формі:
ѕ заборгованості за майно, що передано у фінансову оренду (чисті інвестиції орендодавця у фінансову оренду);
ѕ довгострокових векселів, одержаних у забезпечення боргів;
ѕ іншої дебіторської заборгованості, зокрема розрахунки з працівниками за виданими довгостроковими судами.
6. Відстрочені податкові активи - суми податків на прибуток, що підлягають відшкодуванню в наступних звітних періодах внаслідок:
ѕ тимчасових різниць між балансовою вартістю активів або зобов'язань та оцінкою цих активів або зобов'язань, яка використовується з метою оподаткування;
ѕ перенесення податкових збитків, не використаних для зменшення податку на прибуток у звітному періоді.
7. Негативний гудвіл - перевищення вартості частки покупця у справедливій вартості придбаних ідентифікованих активів і зобов'язань над вартістю придбання на дату придбання.
В господарській діяльності підприємства можуть брати участь інші необоротні матеріальні активи, до яких відносять:
В процесі формування необоротних активів здійснені витрати підприємства перетворюються в об'єкти, які мають довгостроковий характер використання в господарській діяльності.
Для визначення потреби у прирості необоротних активів у випадку їх розширеного відтворення аналізуються:
При цьому залучити в достатньому обсязі інформацію про ціну ресурсів та облікові оцінки вирочних засобів, так як в практиці фінансового менеджменту приріст необоротних активів завжди визначається лише у вартістних показниках.
Управління необоротними активами здійснюється по таким етапам: спочатку проводиться аналіз складу; сктруктури необоротних активів; сутність їх придатності; інтенсивності оновлення та ефективності використання. З цією метою визначаються наступні показники:
1. Коефіцієнт участи операційних необоротних активів в загальній сумі активів підприємства:
Визначений коефіцієнт розраховується в динаміці. Якщо при порівнянні зазначення цього коефіцієнта збільшується, то це позитивно характеризує роботу підприємства, якщо навпаки - негативно.
2. Коефіцієнт зносу:
Даний коефіцієнт характеризує сутність фізичного зносу необоротних активів. Цей показник розраховується в динаміці. Збільшення коефіцієнту зносу звітного періоду у порівнянні з минулим періодом негативно характеризує роботу підприємства, а зменшення - навпаки позитивно.
3. Коефіцієнт придатності необоротних активів:
Зростання цього показника в динаміці позитивно характеризує роботу підприємства, а зменшення, навпаки - негативно.
4. Період обороту необоротних активів:
Зазначений показник розраховується в динаміці. Збільшення цього показника в звітному періоді у порівнянні з минулим періодом позитивно зарактеризує роботу підприємства, зменшення, навпаки - негативно.
5. Коєфіцієнт рентабельності:
Таким чином, фінансовий менеджер повинен забезпечувати ефективне використання грошових коштів, пов”язаних з придбанням, реконструкцією, розширенням та технічним переоснащенням необоротних активів.
2. Управління фінансуванням необоротних активів підприємства
Політика управління необоротними активами являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає в забезпеченні своєчасного їхнього відновлення і високої ефективності використання.
1.Забезпечення своєчасного оновлення необоротних активів у процесі
їхнього використання. Характер і періодичність оновлення необоротних активів зв'язані з процесом руху їхньої вартості. Усупереч своїй назві необоротні активи підприємства здійснюють постійний кругообіг, хоча тривалість цього обороту в часі досить велика.
В процесі кругообігу необоротні активи проходять три основні стадії.
На першій стадії сформовані підприємством необоротні активи в процесі
свого використання і зносу переносять частину своєї вартості на готову
продукцію. Цей процес здійснюється протягом багатьох
виробничокомерційних циклів і продовжується до повного зносу окремих
видів необоротних активів.
На другій стадії в процесі реалізації продукції знос необоротних
активів накопичується на підприємстві у формі амортизаційних засобів
(амортизаційного фонду).
На третій стадії амортизаційні засоби як частина власних фінансових ресурсів підприємства направляються на відновлення діючих або придбання нових видів необоротних активів. Період часу, протягом якого відбувається повний цикл кругообігу вартості конкретних видів необоротних активів, характеризує термін їхньої служби. Оновлення необоротних активів підприємства здійснюється на простій і
розширеній основі, представляючи собою процес простого і розширеного
їхнього відтворення.
Просте відтворення необоротних активів може здійснюватися в межах
амортизаційного фонду в наступних формах:
а) поточного ремонту (він являє собою процес часткового відновлення
основних засобів, тобто відшкодування їхнього зносу). Витрати на
поточний ремонт фінансуються за рахунок витрат підприємства;
б) капітального ремонту (він являє собою процес значного відновлення
основних засобів і часткової заміни їхніх окремих елементів). Витрати
на капітальний ремонт фінансуються звичайно за рахунок частини
накопичених амортизаційних відрахувань (у сучасних умовах витрати на
капітальний ' ремонт дозволено відносити на витрати підприємства). На
суму зробленого капітального ремонту зменшується знос основних засобів
і тим самим збільшується їхня залишкова вартість;
в) придбання нових видів необоротних активів з метою заміни цілком
зношених їхніх видів у межах сум накопиченої амортизації (для
нематеріальних активів це основна форма простого їхнього відтворення).
Розширене відтворення необоротних активів являє собою процес
формування нових їхніх видів, здійснюваний не тільки за рахунок сум
накопиченої амортизації, але і за рахунок інших фінансових джерел
(прибутку, довгострокових позик і т.п.).
Формування нових видів необоротних активів у процесі простого або
розширеного їхнього відтворення зв'язано з інвестиційною діяльністюпідприємства і являє собою особливу сферу фінансового менеджменту.
Результати оновлення необоротних активів підприємства виражаються
рядом показників, до числа основних з яких відносяться:
а ) коефіцієнт надходження необоротних активів . Він характеризує
частку нових видів необоротних активів у загальному їхньому складі
і розраховується за формулою
КН на = НА п /НА к , де КН на коефіцієнт надходження необоротних активів;
НА п вартість знов сформованих (намічуваних до формування) необоротних активів протягом визначеного (звітного або планового) періоду;
НА к загальна вартість усіх необоротних активів на кінець розглянутого періоду.
б) коефіцієнт вибуття необоротних активів. Він характеризує частку
вибулих видів необоротних активів (у зв'язку з фізичним і моральним
зносом, а також з інших причин) у загальному їхньому складі і
визначається за формулою
КВ на = НА в /НА к , де
КВ ва коефіцієнт вибуття необоротних активів;
НА в вартість вибулих (намічуваних до вибуття) видів необоротних
активів протягом розглянутого періоду;
НА к загальна вартість усіх необоротних активів на кінець
розглянутого періоду.
в) коефіцієнт оновлення необоротних активів. Він характеризує приріст необоротних активів стосовно загальної їхньої суми і розраховується за формулою
КВ на = НА п НА в /НА к , де
КВ на - коефіцієнт відновлення необоротних активів;
НА п - вартість знов сформованих необоротних активів;
НА в - вартість вибулих необоротних активів;
НА к - загальна вартість усіх необоротних активів на кінець розглянутого періоду.
г) швидкість оновлення необоротних активів. Характеризує середній період часу повного відновлення усіх необоротних активів. Розрахунок цього показника здійснюється за формулою
ШВ на = 1/КВ на , де
ШВ на швидкість оновлення необоротних активів, роках;
КВ на коефіцієнт відновлення необоротних активів протягом року.
Зазначені показники можуть бути використані в процесі управління
оновленням як усіх необоротних активів підприємства, так і окремих
їхніх видів (основних засобів, нематеріальних активів).
2. Визначення розміру потреби в прирості необоротних активів. Для
забезпечення процесу оновлення необоротних активів на розширеній
основі необхідно визначити потребу в їхньому прирості на кожний
період, що планується. Принципова формула для визначення необхідного
приросту необоротних активів (у цілому й у розрізі окремих їхніх
видів) має такий вигляд:
ДП на = ПЗ на - Н на + В ф + В м , де
ДП на потреба в прирості необоротних активів у періоді, що планується;
ПЗ на загальна потреба у необоротних активах підприємства відповідно до планованого обсягу його господарської діяльності ;
Н на наявність необоротних активів на початок періоду, що планується;
Вф передбачуване вибуття необоротних активів у періоді, що планується, у зв'язку з їхнім фізичним зносом;
Вм передбачуване вибуття необоротних активів у періоді, що
планується, у зв'язку з їхнім моральним зносом.
У фінансовомуменеджменті визначення розміру потреби в прирості необоротних активів (у цілому й у розрізі основних засобів і нематеріальних активів) здійснюється тільки у вартісних показниках (у виробничому менеджменті вищенаведена формула може бути використана і для розрахунку приросту окремих видів активів у натуральних показниках).
3. Визначення форм задоволення потреби в прирості окремих видів
необоротних активів. Потреба в прирості необоротних активів може
бути задоволена двома основними способами:
а) шляхом придбання нових видів необоротних активів у власність
підприємства (сюди ж відноситься і будівництво власних основних
фондів);
б) шляхом їхньої оренди на визначений період (сюди ж відносяться і
такі її форми, як лізинг і селенг). У той час як для виробничого
використання даних активів вибір цих форм не має істотного значення, у
фінансовому менеджменті він дуже важливий, тому що визначає різні
обсяги інвестиційних програм, необхідних фінансових ресурсів і т.ін.
Критерієм прийняття управлінських рішень у кожному конкретному випадку
виступає порівняння показників ефективності вибору окремих з цих форм.
Механізм таких розрахунків докладно буде розглянуто нижче.
4. Забезпечення підвищення ефективності використання необоротних
активів. Основним показником, що характеризує ефективність
використання необоротних активів, є їхня рентабельність (відношення
суми прибутку до середньої вартості необоротних активів, у відсотках).
Ефективність використана основних засобів крім показника
рентабельності характеризується також показником фондовіддачі
(відношення обсягу зробленої або реалізованої продукції до середньої
вартості основні засобів).
Використовуючи в процесі управління ефективністю необоротних активів показники рентабельності і фондовіддачі, варто враховувати два
важливих моменти, що забезпечують об'єктивність оцінки. Перший з них
полягає в тому, що при оцінці завжди повинна використовуватися
відновна вартість необоротних активів на момент проведення оцінки (у
цьому випадку буде врахований фактор інфляції, що у прибутку й обсязі
продукції відбивається автоматично). Другий з них полягає в тому, що
при оцінці варто використовувати залишкову вартість необоротних
активів, тому що в процесі зносу вони втрачають, як правило, частину
своєї продуктивності.
Ріст ефективності використання необоротних активів дозволяє скоротити
потребу в них, тому що між цими двома показниками існує зворотна
залежність. Отже, заходи щодо забезпечення підвищення ефективності
використання необоротних активів можна розглядати одночасно як заходи
щодо зниження потреби в позиковому капіталі і підвищенню темпів
економічного розвитку підприємства за рахунок більш раціонального
використання власних фінансових ресурсів.
5. Формування оптимальної структури джерел фінансування
необоротних активів.
Підходи до фінансування необоротних активів
не настільки багатоваріантні, як до фінансування оборотних активів.
Виходячи з розглянутих раніше принципів фінансування, можна стверджувати, що в процесі фінансування необоротних активів переважає в основному консервативний підхід, який полягає в тому, що весь обсяг необоротних активів, що формуються, фінансується винятково за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу. Винятком з цього правила, тобто фінансування необоротних активів за рахунок короткострокового позикового капіталу, на практиці зустрічається дуже рідко і може розглядатися як вкрай агресивний підхід до фінансування, коли рівень ризику фінансової стійкості і платоспроможності значно переважає над рівнем ефективності використання капіталу.
З урахуванням вищевикладеного, підходи до формування оптимальної
структури джерел фінансування власних необоротних активів зводяться до
двох варіантів. Перший з них ґрунтується на тому, що весь обсяг
необоротних активів, що формуються, фінансується винятково за рахунок
власного капіталу (являючи собою вкрай консервативний підхід до
фінансування, він забезпечує ріст фінансової стійкості і
платоспроможності підприємства, хоча і знижує до деякої міри ефект
фінансового левериджу). Другий з них заснований на змішаному
фінансуванні необоротних активів за рахунок власного і довгострокового
позикового капіталу (у сучасних економічних умовах основну частку у
фінансуванні необоротних активів складає власний капітал, тому що
довгостроковий кредит у силу високого рівня фінансового ризику банками
видається вкрай рідко, а вартість його залучення дуже висока).
З урахуванням сформованої структури джерел розроблюється баланс
фінансування необоротних активів.
У процесі управління необоротними активами одним з найбільш складних
завдань є вибір варіанта придбання або оренди окремих їхніх видів.
Об'єктом оренди в цьому випадку можуть виступати:
а) цілісні майнові комплекси;
б) нерухоме майно, що входить до складу основних фондів;
в) рухоме майно, що входить до складу основних фондів, крім того,
первісна вартість якого погашається протягом одного виробничокомерційного циклу;
г) окремі види нематеріальних активів.
Перші три групи об'єктів орендуються шляхом оперативної або
фінансової оренди (лізингу), а четверта шляхом селенга.
Оперативна оренда (лізинг) являє собою господарську операцію суб'єкта
підприємницької діяльності, що передбачає передачу орендареві права
користування матеріальними цінностями, що належать орендодавцеві, на
термін, що не перевищує їхньої повної амортизації з обов'язковим
поверненням цих матеріальних цінностей орендодавцеві. При цьому право
власності на орендоване майно залишається в орендодавця протягом
усього терміну оренди.
Фінансова оренда (лізинг) являє собою господарську операцію суб'єкта
підприємницької діяльності, що передбачає придбання орендодавцем
матеріальних цінностей за замовленням орендаря з наступною передачею
орендареві права користування такими матеріальними цінностями на
термін, не менший терміну їхньої повноїамортизації з обов'язковою наступною передачею права власності на такі матеріальні цінності орендареві.
При цьому ризики раптової загибелі й ушкодження об'єкта оренди, усі види цивільної відповідальності, що можуть виникнути в зв'язку з використанням орендованого майна, а також витрати на поточний і капітальний ремонт цього майна несе орендар. Селенг являє собою господарську операцію суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає передачу йому у використання і розпорядження за визначену плату майнових прав юридичних і фізичних осіб. В якості такого майна, поряд з матеріальними цінностями, що входять до складу основних фондів, входять майнові права на окремі види нематеріальних активів, а також грошові кошти (переважно фізичних осіб). За своєю економічною сутністю селенг являє собою більш розширений по об'єктах оренди варіант оперативного лізингу.
Ефективність використання основних виробничих фондів та їх вплив на кінцеві результати виробництва значно залежать від характеру руху цих фондів як авансованої вартості в умовах конкретного підприємства, а також від їх фізичного стану. Кількісно характер руху основних виробничих фондів визначається за допомогою низки показників. Найважливішим серед них є коефіцієнт (швидкість) обороту, що визначається як відношення річної суми амортизації основних виробничих фондів до їх середньорічної вартості або період обороту як зворотне співвідношення цих величин.
Швидкість обороту основних виробничих фондів з розвитком науково-технічного прогресу і впровадженням його результатів у виробництво має тенденцію до підвищення. Підприємствам важливо своєчасно скористатися досягненнями науково-технічного прогресу у фондоутворюючих галузі, результатом якого є створення нової техніки з більш коротким строком експлуатації як важливої умови врахування темпів її морального зношення. Швидкість обороту Основних фондів, таким чином, з переходом до нових конструкцій у фондоутворюючих галузях із кожним черговим циклом технічного переозброєння має тенденцію до зростання. Скорочення тривалості вказаних циклів веде до збільшення швидкості обороту основних фондів, а отже, до швидшого перетворення цих авансованих ресурсів у спожиті, тобто втілення їх в заново створений продукт.
В умовах ринкових відносин особливої актуальності набуває питання підвищення економічної ефективності використання основних виробничих фондів. Підприємствам важливо знати, якою ціною виробляється валовий продукт, скільки авансованих засобів, у тому числі основних фондів, брало участь у його створенні. Відповідь можна дістати, визначивши такі економічні показники:
Фондовіддача -- відношення вартості виробленої продукції до первісної середньорічної вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення. В умовах інфляції, коли швидкими темпами зростають ціни на знаряддя праці, а також вартість капітального будівництва, цей показник доцільно визначати за товарною продукцією, оціненою в поточних цінах реалізації. Розрахована таким способом фондовіддача, хоч і не повністю, але все ж об'єктивніше характеризує економічну ефективність використання основних виробничих фондів, ніж валова продукція, що оцінюється в порівнянних цінах.
Фондомісткість -- це зворотний показник фондовіддачі, тобто Фм = І : Іф від. Він указує, скільки було використано основних виробничих фондів для виробництва однієї гривні продукції. Із завершенням комплексної механізації та автоматизації виробництва, що можливо за стабільного розвитку економіки, будуть створені об'єктивні передумови для зниження фондомісткості виробництва, а значить, і для підвищення фондовіддачі.
Поліпшення використання основних виробничих фондів означає, що за тієї самої їх величини збільшується виробництво продукції, зростає маса чистого прибутку або коли темпи збільшення цих видів ефекту випереджають подальше підвищення фондооснащеності виробництва.
Істотного підвищення фондовіддачі можна досягти завдяки вдосконаленню структури основних виробничих фондів. Збільшення вартості більш активних засобів у розрахунку на одиницю вартості менш активних (пасивних) засобів до оптимального рівня значно підвищує ефективність використання знарядь праці. Кращих результатів досягають ті підприємства, які своєчасно технічно переозброюють виробництво, замість застарілої, впроваджують нову техніку, більш продуктивну й економічну.
Висновки
Для здійснення будь-якого виробничого процесу, крім самої праці як доцільної діяльності людей, необхідні предмети праці, тобто матеріально-технічні ресурси та засоби праці. Сукупність засобів праці, якими розпоряджається підприємство, складає його активи. Активи підприємства - це економічні ресурси підприємства у формі сукупних матеріальних цінностей, які використовуються в господарській діяльності з метою отримання прибутку. Для характеристики стану, а також для полегшення управління активи підприємства класифікують за багатьма ознаками, а саме: за формою функціонування, за характером участі в господарському процесі і швидкості обертання, за характером обслуговування видів діяльності, за характером фінансових джерел формування, за характером володіння, ступенем ліквідності.
Необоротні активи - це сукупність майнових цінностей підприємства, що багаторазово беруть участь у процесі операційного циклу та переносять частинами свою вартість на вартість виготовленої продукції ( реалізованих товарів, робіт, послуг ). Необоротні (або фіксовані) активи менш ліквідні, ніж оборотні (поточні), призначені для використання протягом тривалого періоду часу. Від ефективного управління та правильного ефективного використання цих складових необоротних активів підприємства залежить обсяг його діяльності, та результати діяльності. В роботі надано характеристику необоротних активів та їх складових, їх класифікацію та зміст.
Визначено методичні підходи до оцінки стану та ефективності їх використання. На мою думку, розглянутий аналіз складу, динаміки та стану, ефективності використання необоротних активів та запропоновані способи підвищення ефективності їх використання дадуть можливість забезпечити умови своєчасного відновлення і підвищення ефективності використання необоротних активів, а також уникнути фінансових труднощів в діяльності підприємства, а навпаки їх покращити та отримати більші прибутки.
Список використаних джерел
1. Бланк И.А. Управление активами. - К.: Ника-центр, Эльга, 2002. - 720с.
2. Брігем Є. Основи фінансового менеджменту - К.: Молодь, 1994.
3. Грабова Н.М. Теорія бухгалтерського обліку 2001:Навч. Посібник/Під ред. М.В. Кутельного 2001. - 272 с.
4. Грек Г., Вовченко С.Інші заборгованості //Бухгалтерія. 2002.№ 7/1- С. 50-52.
5. Дубенко Н .В. Облік грошових коштів і розрахунків: проблеми сьогодення//Вісник ЖДТУ №4(30).-2004. - C.62 - 68.
6. Єфимова О.В. Необоротні активи организації та їх аналіз // Бухгалтерський облік. - 2000. - №19. - С72-78.
7. Загородній А.Г., Партин Г.О. Бухгалтерський облік: основи теорії та практики: Навч. посіб. - КОО, 2003. - 327 с.
8. Карчажникова П.П. та ін. Бухгалтерський облік: Практикум. - 2003. - с. 224
9. Лишиленко О.В. Бухгалтерський фін. облік: Навч. посібн. -2003.- 324 с.
10. Основи підприємницької діяльності М.П. Поліщук, П.П. Михайленко, Житомир: ЖІТІ, 2000. - 172 с.
11. Пан Л. Проблеми форм. оборот. коштів підприємств в умовах перехідної економіки. // Предпринимательство. Хозяйство. Право. - 2000. - № 5. - С. 74
12. Рудницький В. Методологія і організація аудиту.- Тернопіль: 1998. - 192
13. Терещенко О. О. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання: Навч. посіб. -К.:Вид-воКНЕУ, 2003.
14. Старожек Т.М. та ін. Особливості бухгалтерського обліку в галузях економічної діяльності: Навчальний посібник.- 2001. - 460 с.
15. Фінансова діяльність підприємства: Навч.посібник /За ред. Г.Г.Кірейцева. - Житомир: ЖІТІ, 2000
16. Цал-Цалко Ю.С. Фінансова звітність підприємства та її аналіз: Навч.посібник. - Житомир: ЖІТІ, 2001
17. Фінанси підприємств: Підручник / За ред. А. М. Поддєрьогіна. -- К: Вид-во КНЕУ, 2002.