Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Радикально змінилось усвідомлення зх к-ри: до 1918 – раціоналізм, після – перехід до ірраціонального способу перебудови сус-ва. Змінились людські ідеали і переконання. Наукові дослідж Енштейна, Фройда. В інтелектуальному житті – період перманентного пошуку; поширення радіо, кіно. Вирівнювання прав класів і статей – поява «масової людини».Війна покінчила з пануванням оптимізму і викликала моральну кризу. Люди вже звикли до миру (ост війна в Європі 1870-1871).Поява тоталітаризму.Після війни сподівались відновлення демократії – вона проявилась лише в зменшенні монархій і республік. Зміна балансу сил на міжнародній арені і початок краху принципу європоцентризму.Науково-технічні поступи. Усунення старого капіталізму вільної конкуренції і становлення на його місці соціально орієнтованого капіталізму.Політична соціалізація широких верств населення.
2. Завершення ПСВ. Плани великих держав щодо устрою повоєнного світу. США намагалися забезпечити собі політичну гегемонію у світі, що суперечило інтересам і планам Великої Британії та Франції. Програма миру, яку запропонував В.Вільсон, дістала назву «14-пунктів». Окрім статей, що віддзеркалювали особливі пріоритети США, а саме: свободу судноплавства, усунення економічних бар'єрів у торгівлі, інші пропонували демократичний варіант післявоєнного мирного врегулювання, навіть нову систему міжнародних відносин. «14 пунктів» проголошували скорочення національних озброєнь, звільнення російських територій та право Росії на власний вибір політичного розвитку, повернення Франції Ельзасу та Лотарінгії, виправлення за національною ознакою кордонів Італії, автономію народам Австро-Угорщини, суверенітет турецьких територій, створення польської держави та Ліги Націй. Франція та її програма були найбільш рішучими та непримиренними. Вона зазнала найбільших втрат з-поміж країн-переможниць. Свіжою була в пам'яті трагедія у франко-прусській війні 1870-1871 років. Тепер Франція, будучи в ролі переможниці, прагнула взяти реванш і забезпечити собі спокій на майбутнє. Вона вимагала суду над винуватцями війни на чолі з кайзером, поділу Німеччини на окремі держави, передачі їй Саарської області, ліквідації німецьких збройних сил, стовідсоткового відшкодування збитків.Велика Британія дотримувалась традиційної політики - грати роль арбітра та домагатися балансу сил у Європі. Вона виступала проти максимального ослаблення Німеччини, проти зміцнення позицій Франції та надмірних репарацій, зате наполягала на обмеженні німецького флоту та поділу німецьких колоній. Інтереси Італії зосереджувались на Балканах і на Середземномор’ї (захоплецня територій, що входили до складу Австро-Угорщини, перетворення Середземного моря в «Італійське озеро»); Японія прагнула утримати за собою німецькі колонії на Далекому Сході (Каролінські, Маршалові та Маріанські острови), а також сфери впливу у Китаї. Таким чином, програми та плани провідних держав на Паризькій конференції великого мірою суперечили одна одній, що завадило їм досягти взаємопорозуміння, утвердити міцний мир на планеті та відвернути загрозу нової світової війни.
3.Нова геополітична розстановка сил у світі після ПСВ.Геополітичні наслідки І Світової війни: 1.Розчленування Німеччини. а) Ельзас-Лотарингія поверталася Франції з дати підписання перемир'я 11 листоп. 1918 ;б) Саарська область передавалася під контроль Ліги Націй в особі комісії з п'яти членів на чолі з французом строком на 15 років. Франція діставала у свою власність шахти. Через 15 років мав відбутися плебісцит місцевого населення; в) лівий берег Рейну й 50 км на правому березі оголошувалися демілітаризованою зоною, де не буде укріплень і збройних сил; г) Бельгія анексувала дві невеликі німецькі округи – Ейпен і Мальмеді; д) Північний Шлезвіг після плебісциту в березні 1920 р. відійшов до Данії; е) Польща одержала Данцігський «коридор» (район Познані й частина Західної Пруссії), який давав їй вихід до моря. Данціг оголошено вільним містом під контролем Ліги Націй в особі верховного комісара. Відтак Східна Пруссія була відрізана від решти Німеччини, залишаючись її територією; є) Польща одержала в жовтні 1921 р. за рішенням Ліги Націй ще південну частину Верхньої Сілезії (1/3 цього промислового району); ж) Сілезький район Цешина, який до 1918 р. входив до складу Австро-Угорщини, з 1920 р. був поділений між Польщею й Чехословаччиною; з) Мемельська область (130 тис. населення) спочатку була відтята від Німеччини без плебісциту й тимчасово управлялася міжнародною адміністрацією, а з 1923 р. перейшла до Литви. В цілому Німеччина втратила 1/7 своєї території та 1/10 населення. (+ мирні договори з союзниками Німеччини).2. Союзники Німеччини втратили: Австро-Угорщина. Австро-Угорська імперія перестала існувати. Частина Південного Тіролю переходила до Італії, Чехія й Моравія ставали частиною новоутвореної держави Чехословаччина, Буковина передавалася Румунії. Закарпатську Україну було передано до складу Чехословаччини. Договором визнавалася незалежність Австрії, але заборонялося її об'єднання з Німеччиною. Болгарія. Частина території Болгарії відійшла до Югославії та Румунії. Угорщина. Відмовлялася від ряду територій та визнавала нові кордони держав у Центральній Європі. Її територія була скорочена утроє, а населення - у 2,5 рази. Угорщина, як і інші союзники Німеччини, сплачувала репарації переможцям. Туреччина втрачала 80% своєї території на Близькому Сході та у Північній Африці, позбавлялася флоту й могла мати лише 50-тисячну армію. 3. Розподіл колоній шляхом установлення так званої мандатної системи Ліга Націй як «спадкоємниця» Німецької та Османської імперій надавала «мандати» країнам-наступницям – так званим «мандатаріям». Згідно з Версальським договором Німеччина віддавала свої «права та інтереси» в Шаньдуні (Китай) Японії. У зв'язку з цим Китай відмовився підписати Версальський договір. Громадськість США теж засудила це рішення Вільсона. Тільки в 1922 р. після Вашингтонської конференції Японія й Китай уклали угоду, за якою в 6-місячний термін Шаньдун був повернутий Китаю. Італія отримала Південний Тіроль. Франція здобула перевагу на Європейському континенті. Англія закріпила провідні позиції на Близькому Сході й панування на морі. Контроль над Лігою Націй фактично перейшов до Англії та Франції. США поступово втрачали свій вплив в Лізі Націй.
4. Мирні договори з союзниками Німеччини. Обговорення мир.договорів із союзниками Нім.відбувалося в умовах дискусій. Значні розбіжності проявилися між США, Вел.Брит., Фр., Іт,при обговоренні мирного договору з Авсрією.10вер1919р. в передмісті Сен-Жермен відбулося підписання мирного договору з Австрією. За умовами договору Австрія визнавала незалежність і кордони всіх сусідніх з нею країн. Південно-слов’янські землі, що входили раніше до складу імперії були розподілені між королівством СХС та Італією. Сен-Жермен.договір передбачав передачу Румунії Буковини, в тому числі її пн.частини. колишні авст.провінції Богемія, Моравіяі Словаччина увійшли до складу Чехословаччини, а зх..Галичина до складу Польщі. Мирний договір з переможеною Болгарією був підписаний 27лист1919р.в Нейї-Сюр-Сен. Він позбавляв Болгарію виходу до Егейського моря. Пд..Добруджа залишалася у складі Румунії, частину Македонії було передано королівсту СХС. Болгарії заборонялося мати армії чисельністю більше 20тис.чоловік. суму репарацій було визначено у2.25млрд.золотих франків, які болгари мали сплатити у продовж 37років. Тріанонський договір з Угорщиною було підписано 4черв1920р. територія Угорщини за договором скорочувалася в 3 рази, а населення у 2.5 рази. Румунія отримала Трансельванію і сх..частину Банату. Договір забороняв в Угорщині заг.військову повинність. Її армія не могла мати танків, важкої артилерії іавіації. 10.серпня.1920р. в Севрі підписано мир.договір з Туреччиною, за яким відбувся поділ колишньої Османської імперії. Туреччина відмовлялася від арабських володінь, визнавала англ..протекторат над Єгиптом, а фр.—над Марокко і Тунісом. Туреччину позбавляли прав на Судан, вона визнавала анексію Кіпру, втрачала володіння на Аравійському півострові та Європі. Цей договір так і не набув чинності. В результаті нац..-визвольного руху Туреччина зуміла відстояти свій суверенітет і відвоювати частину території. 24липня1923р. було підписано Лозанський договір, за яким юрид.закріплювався розпад Осман.імперії і визначались нові кордони Туреччини. За цим договором ліквідувався режим капітуляції та фінан.контроль з боку іноземного капіталу.
Жовтне́вий переворо́т, інакше відомий як Велика Жовтнева Соціалістична революція — революція в Росії, внаслідок якого владу захопили більшовики. Під час Жовтневої революції більшовики отримали перемогу над іншими партіями і встановили диктатуру над суспільством, яка тривала сім десятиліть.25 жовтня 1917 р. більшовики повалили Тимчасовий уряд і на II Всеросійському з'їзді Рад утворили Раднарком на чолі з В.Леніним. Сприйняли її негативно. Офіційно держави Антанти підтримували уряди окремих районів Росії які перебували під контролем білогвардійців. Розпочата інтервенція: війська Великобританії та Франції висадилися на Чорноморському узбережжі поблизу Одеси, в Грузії, на Далекому Сході (японці). Підтримка Польщі у веденні нею війни проти Радянської Росії. Поступово у ставленні до більшовиків відбуваються зміни. Великобританія укладає 1921 р торговельну угоду. Дипломатичну ізоляцію Радянської Росії було подолано у 1922 році коли Німеччина з одного боку і Радянський уряд з другого уклали Раппальський договір. На систему Міжнародних економічних відносин в першій половині 20-го століття певний вплив мала Велика жовтнева соціалістична революція (Жовтневий переворот в Росії). Цей вплив мав прояв у тому, що Радянська Росія після жовтня 1917 року, а пізніше Радянський Союз (після 1922 року) виявився ізольованим від світогосподарських зв'язків. Головна причина – політика уряду Радянської Росії і Радянського Союзу і реакція на цю політику країн світу. Радянський уряд конфіскував будь-яку іноземну власність на своїй території і відмовився визнати зовнішні борги попередніх режимів. Перша реакція країн світу була бойкотувати Радянську Росію. Якщо в 1913 році зовнішньоторговельний оборот Росії піднявся до рівня 2,3 млрд. рублів, то в 1919 році цей показник становив всього 2,6 млн. рублів. Економічну блокаду Радянського Союз однією з перших прориває Великобританія. В 1921 році цю ініціативу підтримали цілий ряд держав Європи (Німеччина, Італія, Данія, Австрія).
6. Утворення Ліги Націй. У розпал 1 світової війни, коли з фронтів приходили звістки про численні жертви і масові руйнування, зародилася ідея створення міжнародної організації, здатної назавжди покінчити з війнами і забезпечити мирну співпрацю народів світу. Спеціальні комісії в США, Великій Британії, Фр., Італії розробляли проект про створення такої між нар.організації. Ще поч..роботи мирної конференції було досягнуто згоди про необхідність створення Ліги націй, проте в справі черговості обговорення її статуту виявлялися розбіжності. Навколо кожного пункту статуту між учасниками конференції розгорталися дискусії. Було відхилено пропозицію Япон.делегації включити Статут про положення рівність рас. Прийнятий в остаточному вигляді 14.02.1919р. Статут Ліги націй містив 26 статей, які регулювали структуру, функції і принципи діяльності цієї організації. Згідно зі статутом головними органами Ліги націй були Загальні збори представників країн учасниць(Асамблея), Рада, що складалася з представників великих держав США,Великої Британії, Франції, Італії та Секретаріат. У статуті передбачалося , що всі члени Ліги націй виступатимуть за скорочення озброєнь до мінімуму, зобов’язуються оберігати терит.цілісність та існуючу політ.незалежність усіх членів Ліги. Окремий пункт статуту підкреслював, що Ліга націй у випадку в загрозі війни повинна вжити заходів, здатних дієвим чином зберегти мир. Ліга націй об'єднувала 44 країни світу. . Робочими мовами Л. Н. були французька і англійська. Місцем перебування головних органів Л. Н. була Женева (Швейцарія). При Л. Н. на правах автономних орг-цій діяли Міжнародна організація праці та Постійний трибунал міжнародного правосуддя. Як орг-ція із забезпечення миру, Л. Н. не змогла створити ефективної системи міжнародної безпеки, що стало причиною поступового занепаду її авторитету. З різних причин зі складу Л.Н. вийшли Бразилія (1926), Японія і Німеччина (обидві -1933), Гватемала, Нікарагуа, Ефіопія (всі - 1936), Італія, Парагвай, Сальвадор (всі - 1937). Л. Н., виступаючи за збереження миру у всьому світі, у 2-й пол. 1930-х років не виробила ефективного механізму стримування тенденцій застосування сили для вирішення міжнар. проблем. Нездатність Л. Н. запобігти агресивним діям (окупація Ефіопії Італією, аншлюс Австрії, загарбання Судетської обл. Чехословаччини нацист. Німеччиною) Рішення про розпуск Л. Н. прий на 21-й сесії Асамблеї 18.04.1946. Все майно Л. Н. передано ООН.
7. Вашингтонська конференція 1921-1921рр. Ініціатором скликання нової міжнародної конференції виступали США. 11серпня1921р. президент США дж. Гардін запросив до Вашингтона представників ВБ, Фр., Італії, нідерландів, Бельгії, Португалії, Японії та Китаю для участі конференції, яка б розглянула питання про роззброєння військово-морських сил, вирішила б проблеми далекого сходу і тихоокеанського регіону. Японія, що не брала участі у Паризькій конференції прагнула домогтися певних переваг на Далекому Сході та в тихоокеанському регіоні;США мали на меті політ.закріпити своє лідерство у світі. США також намагалися примусити ВБ скоротити свій флот. У рамках Вашингтонської конференції було підписано 3 великомасштабні договори і досягнуто кілька 2-сторонніх угод. Першим був договір чотирьох держав про тихий океан(13.12.1921р), термін дії якого було визначено на 10років. Відповідно до його умов втрачав силу англо-японський союз про поділ сфер впливу в Тихому океані між цими 2 країнами. США, ВБ, Японія та Фр.брали взаємні зобов’язання поважати права сторін стосовно їх острівних володінь у зоні Тихого океану. Договір 9 держав(США,ВБ,Фр.,Япон.,Італії, Бельгії, Нідерландії, Португалії і Китаю), укладений 6.02.1926р. проголошував принцип поважання суверенітету, терит.цілісності й адмініс.недоторканості Китаю, надавав рівню можливості країнам учасницям у торгівлі й участі в промисловому розвитку на всій території Китаю. 6.02.1922р. було підписано договір 5 держав(США,ВБ,Японія,Франція і Італія), про обмеження морських зброєних сил, зокрема про встановлення граничного тоннажу лінійного флоту й кількості лінкорів.Держава, що підписала договір заборонялося будувати й купувати кораблі такого типу в інших країнах водотоннажністю понад 35тис.тонн. Цей договір скасовував принцип розбудови брит.флоту, тобто право Анг.мати флот, що кількісно та якісно дорівнював флотам 2 держав разом взятих. Отже, Вашинг.конференція закріпила панівну роль у світі США і мала надати світові додаткові гарантії нового глобального конфлікту.
8.Версальський мирний договір. Паризька мирнаконференція Першочергове завдання повоєнного світового порядку полягало в необхідності юридично оформити результати війни та укласти мирні договори з переможеними державами. Для цього було скликано міжнародну конференцію в Парижі, яка відкрилася 18 січня 1919р. і працювала з перервами до 21 січня 1920р.. Її учасниками стали 27 країн, що воювали на блоці Антанти, або підтримували її. Паризька конференція стала найбільш представницькою за всю історію дипломатії. Загальна кількість її учасників 10 тис.осіб. Серед них- глави держав міністри закордоних справ, експерти, фахівці з різних галузей, журналісти. Конференція, яка повинна була розв’язати життєво важливі для народів проблеми, була вкрай невдало підготовлена. Відкрив Конференцію президент Фр. Р. Пуанкаре, а головував прем’єр міністр фр. уряду Ж. Клемансо.Центральним пунктом у роботі конференції було обговорення проекту договору з Нім., яку було визнано винною у розв’язанні світової війни. Особливо серйозні суперечки точилися довкола терит., екон., війс.та колоніального питань. 28.06.1919р. в дзеркальній залі Версальського палацу, був підписаний мирний договір з переможеною Нім. Версальський договір містив 15 розділів. Нім.зобов’язувалась: 1.дотримуватися встановлених згідно з договорів кордонів з Бельгією, Люксембургом, Фр., Австрією, Польщею, Данією. 2.здійснити демілітаризацію Рейнської зони.3. повернути під фр.суверенітет Ельзас і Лотарингію.4. визнати незалежність всіх територій Рос.імперії, які входили до її складу до 1.08.1914р. 5.відмовитися від власних колоній. 6. Скоротити армію і ф лот, скасувати Генштаб, загальну військову повинність. 7.сплатити репарації переможцям. 8. Відкликати свої війська з Прибалтики. 9. Дотримуватися принципу найбільшого сприяння екон.відносинах із союзними державами. Скасувати всі екон.угоди з Росією, Румунією, Австро-Угорщиною, Туреччиною, Болгарією. Складовою частиною Версальської системи стало прийняття статуту Ліги націй. Версальський договір набув чинності у січні 1920р., він офіційно завершив 1 світову війну.
9. Українське питання у політиці західних держав (1918-1923).
Важливе місце в роботі Паризької конференції займали питання визнання держав які перебували в процесі утворення. У Париж приїхали делегації з країн Балтії, Закавказзя та України. Українська делегація на Паризькій мирній конференції була спільною від УНР і ЗУНР. Спочатку її очолював колишнійіністр Центральної Ради), а з 22 серпня 1919 р. – М. Тишкевич. Заступником голови призначено В. Панейка (держ. Секретаря закордонних справ ЗУНР). Членами делегації були А. Марголін, професори О. Шульгин, М. Туган-Барановський, доктор М. Матюшенко, Д. Ісаєвич. У Парижі до складу делегації включено представника українців Канади М. Кушніра.Від самого початку роботи конференції російські кола, польська делегація розгорнули антиукраїнську компанію, зображаючи представників України лише як колишніх австрійських союзників або пробільшовицьки налаштованих політиків.Найбільш непримирену позицію що до визнання укр. державності займала французька делегація на чолі з Ж. Клемансо. На пропозицію одного з дипломатів визнати незалежність України він заявив, що «Галичина і Україна – дві окремі справи. Галичина є спадщиною Австро-Угорської держави, Україна – спадщиною Росії. Тому й говорити про ці країни треба окремо».Поміркованішу позицію займала англійська делегація, очолювана Д. Ллойд-Джорджем, який різко виступав проти анексії укр. земель Польщею: «Польща не повинна поглинати населення яке не є і не хоче бути польським». /Лінія Керзона/ Американська делегація формально виступила за надання автономії укр. народові в складі новоутворених держав. Наголошувала, що Сх. Галичина може бути приєднана до України якщо «виявить життєздатність». У випадку, коли Україна перебуватиме у «стані хаосу», Східну Галичину рекомендували приєднати до Польщі як провінцію з «самоврядуванням, котрій Ліга націй гарантує право вирішити пізніше свою незалежність». Незважаючи на окремі розходження в позиціях делегацій країн Антанти щодо вирішення укр. питання, вони були єдиними в прагненні не допустити проникнення більшовизму в Європу. Тому 25 червня 1919р. – Антанта визнавала за Польщею право окупувати Сх. Галичину. Проте Рада послів Антанти не погодилась. Поразка укр. армії у війні з поляками і більшовиками 1919-1920рр. призвела до ще більшого послаблення позицій укр. делегації в Парижі. Після укладання Ризького договору (1921)між Польщею і Радянською Росією, за яким зах. укр. землі відходили до польської держави, укр. еміграційний уряд висловив протест у Лізі націй. Проте 14.03.1923 р. було прийняте остаточне рішення про приєднання Сх. Галичини до Польщі з умовою надання укр. населенню автономії. Але умова була чисто декларативною. Інші укр. території: 10.09.1920 – Сен-Жерменський договір: Буковина включена до Румунії; 04.06.1920 – за Тріанонським: Закарпаття до Чехословаччини. Висновок: Версальська система поділила укр. землі між 4-ма державами.
10. Конференція в Локарно в 1925р. Ще одна між нар.проблема, що постала у 20рр.стосувалася створення колективної системи європейської безпеки та послідовне скорочення нац..озброєнь. Франція в пошуках противаги Нім.уклала воєнно-політ.договори з Чехословаччиною, Югославією і Румунією. В той же час Фр.позбавлена підтримки зх..держав йшла на поступки: прийняла план Дауса, погодилась з анг.планом європейської безпеки, що передбачав вступ Нім.до Ліги націй. План Анг. Ліг в основу конференції скликаної з 5-16жовтня1925р. у швейцарському місті Локарно. Політ.ядро всього доробку конференції становив Рейнський пакт між Бельгією, Нім., Фр.,ВБ та Італією. Це був 2-сторонній гарантійний договір, в якому визначено гарантійні зобов’язання територіального статус-кво. Держави учасниці брали на себе зобов’язання надання негайної збройної допомоги державі яка зазнає занепаду, в разі коли б Бельгія або Фр.атакували Німеччину або якби Нім.чинила агресію проти однієї з цих держав. У результаті на конференції у Локарно не було укладено заг.договору, який би стосувався усіх кордонів Нім., а йшлося лише про гарантії зх..кордону. тільки Фр., що була вже раніше зв’язана союзними договорами Польщею та Чехословаччиною уклала з ними гарантійні трактати. Згідно з ними ці держави зобов’язувалися надавати взаємну збройну допомогу у випадку нім.агресії, але лише після засудження дій Нім.радою Ліги націй. Локарнський пакт був регіональним пактом колективної безпеки нового типу, в якому поєднувалося старий принцип договору про взаємну допомогу з системою колективної безпеки. Наслідком Локарнських угод стали прийняття Нім.до Ліги націй 8.03.1926р. Зх.держави оцінювали Локарно як ліквідацію війни назавжди.
11.Пан"європейський рух.
Засновник руху за Пан’вропу – Ріхард Коденгоф-Калергі.Своє бачення об’єднаної Є. він вперше виклав у статті «Пан’європа – пропозиція», яка з’яв. 15.11.1922 р. в берлінській і віденській газетах. У 1923 р. у замку Вюртінг він написав свою програмну книгу «Пан’європа», зміст якої став його життєвою темою.не йшлося ні про академічний захист, ні про натхненну книгу для політиків, а про початок для масового руху. Він вважав, що вся проблема полягає у застарілій політичній системі, а об’єдн. Європи має стати стратегією виживання. Об’єдн. Народів може відбутись або добровільно – через утвор.Пан’європ.держ.об’єдн., або через насильницьке завоювання Росією.
Саме молодь Єю. Покликана вести рух. Символом рузху він обрав в 1923 р. червоний хрест на золотому сонці – символ людяності та духу.Заклик К.-К. швидко знайшов прихильників (Гарден, Цвейг, брати Манн, Рільке, Фройд). В Австрії президентом пан’європ.унії став Ігнац Зайпель.
Австр. Уряд надав у розпорядж.Пан’є.унії приміщення у віденському Гофбурзі, які були центр.офісом до приєдн в 1938 р. В Австр. І Нім. Рух швидко знайшов прибічників. У квітні 1924 р. вперше з’яв щомісячний журнал «Пан’європа», як офіц. Орган унії. У наступні місяці К.-К. намагався започаткувати свій рух у якомога більшій к-сті країн.
3-6.10 він скликав перший конгрес Пан’європи у Відні, в якому взяли участь 2000 осіб 24-х націй. Ріхард К.-К. був обраний Міжнародним През шляхом акламації. У 1927 р. почес през Міжнар Пан’’європ унії став Арістид Бріан.
На пропозицію К.-К. Бріан на виступі перед Женевським нар зібранням запропон утвор Федерації європ націй. Але в 1929 р. провалюється спроба об’єдн Нім. Після смерті Штреземана, економ кризи і падіння рейтингу Бріана.
12.Налагодження економічних взаємин у Європі. Генуезька та Гаазька конференції.
Генуезька конференція 1922 - міжнародна конф представників 29 європ. держав і 5 брит. домініонів, що відбулася 10 кв -19 трав 1922 у Генуї (Італія). Від участі у конференції відмовилися США через ізоляціоністську політику адм-ції В. Гардінга. Г. к. була скликана для врегулювання післявоєнних фін. і екон. питань та відновлення міжнар. торгівлі. Для обговорення питань, які виносилися на розгляд конференції, було створено чотири комісії- політична, фінансова, економічна і транспортна. На першому засіданні голова ряд. делегації М. Литвинов вніс пропозицію про загальне роззброєння. Головним питанням Г. к. стала проблема виплати рад. урядом всіх боргів царського і Тимчасового урядів (19 млрд руб. золотом), повернення іноземцям їх власності у Росії або компенсація вартості націоналізованих підприємств. Делегація рад. Росії погодилася визнати довоєнні борги і здати в оренду або концесію колишнім власникам деякі з націоналізованих підприємств, але водночас зажадала відшкодування збитків від іноземної інтервенції (39 млрд руб. золотом), анулювання воєнних боргів і процентів від них, визнання рад. Росії де-юре і надання їй кредитів для відбудови зруйнованого господарства. Внаслідок брит.-франц. суперечностей та позиції рад. делегації фін.-екон. питання, які стояли на Г. к., не були вирішені, частина їх була перенесена на розгляд Гаазької конференції - відбувалася 15черв-20липня1922 у Гаазі (Нідерланди). На конф, в якій взяли участь переважно представники ділових кіл і експерти з Франції, В. Британії, рад. Росії та ін. країн (27 держав крім Німеччини і США), обговорювалися фін.-екон. питання. Г. к. мала врегулювати проблеми виплати рад. Росією боргів царського і Тимчасового урядів та повернути націоналізовану більшовицьким урядом власність іноз. компаній. Рад. делегація (голова-М. Литвинов) висловила готовність розглянути вимоги представників європ. держав щодо виплати довоєнних боргів за умови надання Москві нових кредитів, визнання де-юре більшов. уряду, зняття питання про виплату воєнних боргів тощо. Одночасно рад. делегація запропонувала замість повернення націоналізованої власності надати колишнім власникам права на концесію або оренду ін. підприємств. Проте, представники свроп. держав наполягали на Такі вимоги західних держав не влаштовували рад. делегацію, і вона ЇЇ відхилила. У зв'язку з цим питання про борги і кредити на конференції не розглядалося, і Г. к. завершилася безрезультатно.
13.Репараційне питання. Вже за перші два роки після авершення війни держава повинна була виплатити країнам Антанти 20 млрд. золотих марок. Оскільки таких грошей Німеччина не мала, то контрибуція сплачувалася паровозами, вагонами, фабрично-заводськими верстатами, автомобілями, сільськогосподарською сировиною тощо. Версальський договір зобов’язував Німеччину, як винуватця війни, сплатити країнам, що постраждали від її агресії, репарації загальною сумою в 132 мільярди золотих марок. Становище Німеччини викликало занепокоєння урядів країн Антанти. Саме тому США, Франція, Англія вирішили допомогти в оздоровленні німецької економіки. Новий репараційний план для Німеччини був розроблений міжнародним комітетом експертів під головуванням Чарльза Г. Дауеса, затверджений 16 серпня 1924 р. на Лондонській конференції представниками країн-переможниць у першій світовій війні і прийнятий Німеччиною. Основна мета плану — відновлення промислового потенціалу Німеччини і забезпечення виплат репарацій раїнам-переможницям. План, зокрема, передбачав надання Німеччині позики у сумі 200 млн. дол., в т. ч. 100 млн. дол. виділяли американські банки. Вважалося, що відбудова, піднесення господарства, оздоровлення фінансів сприятиме регулярній сплаті репарацій Франції та Англії, які, у свою чергу, покриватимуть заборгованість США. План Дауеса, між іншим, передбачав, що основна маса німецької промислової продукції повинна спрямовуватися в СРСР, щоб не витісняти англійські та французькі товари з міжнародних ринків. Згідно з планом, СРСР повинен був постачати сировину у Німеччину. План встановлював розміри платежів Німеччини на перші п’ять років по 1-1,75 млрд. марок у рік, а потім — по 2,5 млрд. марок у рік. Для забезпечення платежів передбачалося встановити контроль союзників над німецьким держбюджетом, грошовим обігом і кредитом, залізницями. Контроль здійснювався спеціальним комітетом експертів, яку очолював генеральний агент по репараціях. Цей пост займав представник США, спочатку О. Юнг, а згодом П. Гілберт. У зв’язку з прийняттям плану Дауеса, між Францією і Бельгією з одного боку, і Німеччиною — з другого, було підписано угоду про припинення окупації Рурського басейну і виведення звідти французьких і бельгійських військ. План Дауеса діяв до 1929 року. Він відрегулював репараційні платежі, сприяв ввозу іноземного капіталу в Німеччину. До вересня 1930 р. сума іноземних (головним чином американських) капіталовкладень в Німеччині склала 26-27 млрд. марок, а загальна сума німецьких репараційних платежів за той же період — дещо більше 10 млрд. марок. Ці капітали сприяли відновленню промислового виробництва, яке вже у 1927 р. досягло передвоєнного рівня. Частка Німеччини у світовому експорті збільшилася з 5,73% у 1924 р. до 9,79% у 1929 р.
14. Особливості економічної стабілізації 1924-1929 рр. в країнах Заходу.
1924-1929 pp. у Франції, як і в інших західних країнах, відбулась стабілізація й розвиток економіки на основі зростаючої політичної стабільності французького суспільства,відновлення демократії. Високі темпи промислового розвитку Франції в ті роки пояснюються отриманням репарацій з Німеччини (9 млн. марок золотом),використанням саарського вугілля та лотарингської руди, наявністю дешевої робочої сили в колоніях. Крім того, у міжвоєнний період Франція перетворилася на своєрідну Мекку для іноземного туризму, зокрема із США, що сприяло розвиткові сфери обслуговування. Сільське господарство теж розвивалося досить успішно. В 1931 р. міського населення вперше виявилося більше, ніж сільського, хоча частка останнього складала 49,2%,тобто його було значно більше, ніж в інших розвинених країнах. Незважаючи на появу та розвиток великих підприємств, понад 40% французьких робітників працювали на дрібних підприємствах. 25%торговельних закладів і 53% сільських господарств не застосовували найманої праці. Франція залишалася державою рантьє. У 1929 р. прибутки від цінних паперів майже утричі перевищували прибуток від промисловості. За темпами промислового розвитку у роки стабілізації Франція випереджала Німеччину та Велику Британію й поступалася тільки США. Максимального у міжвоєнний час обсягу промислового виробництва було досягнуто 1930 р. — він на 40% перевищив довоєнний рівень.У зазначений період країни Європи та США впоралися з наслідками війни, перевели господарство на мирні рейки, відбудували його і стали збільшувати темпи економічного розвитку. На просторах Євразії пощастило припинити збройну боротьбу. Для періоду стабілізації були характерними такі риси соціально-економічного та політичного розвитку країн:· модернізація промислового виробництва, поява нових галузей, впровадження нової техніки і технологій, нових галузей і методів організації праці (конвеєризація, стандартизація, масове виробництво);· стабілізація кредитно-фінансової системи;· зменшення державного регулювання;· зміни в політико-партійних структурах деяких країн;· установлення авторитарних режимів у країнах Центральної та Південно-Східної Європи, утвердження фашистського режиму в Італії; відродження Російської імперії на новій ідеологійчній основі у формі СРСР;· формування нової системи європейської безпеки, послаблення Версальсько-Вашингтонської системи;· суттєві зміни в ідейно-політичній, культурній, соціально-психологічній, моральній атмосфері західного суспільства (зростання ролі засобів масової інформації, демократизація одягу, особливо жіночого, розвиток спорту, туризму. Вжливими особливостями політичного життя у період стабі-і лізації стали:- зростання ролі засобів масової інформації (преса, радіо);- залежність прийняття важливих політичних рішень від громадської думки;- формування нових лідерів, які вміють маніпулювати суспільною думкою;- зростання ролі робітничих, антивоєнних, жіночих та інших; рухів;- залежність політичної стабільності від економічної.
15. Світова економічна криза (1929-1933 pp.): причини, перебіг та наслідки для Зх.світу.
Криза почалась з паніки на Нью-Йоркській біржі 24 жовтня 1929 p., коли за один день акції впали в ціні на мільйони доларів. Це був крах ринку цінних паперів. Так неодмінно мав завершитись спекулятивний бум і штучне завищення їх курсу. Але крах на біржі був лише зовнішнім проявом кризи в економіці. За крахом фондового ринку настав спад виробництва. У провідних країнах падіння сягало 38%.Ця криза завершила історичну еволюцію типу господарюван ня, притаманного кінцю XIX - початку XX ст. днією з головних причин економічної кризи, вважають невідповідність між виробництвом (пропозицією) і попитом, тобто на ринку вироблених товарів було більше, ніж попиту на них. Це криза відносного перевиробництва і перенакопичення капіталу. Щоб звільнитися від затоварювання, виробники під час кризи занижують ціну, скорочують виробництво, звільняють робітників, припиняють капіталовкладення. Коли виробництво товарів і попит на них вирівнюються, починається вихід з кризи в новий економічний цикл. Це була типова картина другої половини XIX - початку XX ст. Але економічна криза 1929-1933 pp. була не звичайною. Циклічна криза перевиробництва збіглася з структурною кризою і з нижчим щаблем так званої довгої хвилі розвитку капіталізму. Під довгими хвилями маються на увазі періодичні коливання економічної активності тривалістю 40-60 років. Такі коливання фіксуються з кінця XVIII ст. і на 1929-1933 pp. приходиться, як вважають економісти, четверта хвиля в найнижчій фазі. Новатехніка і технології, створені в 20-30-ті роки могли забезпечити масове виробництво, але цей процес оновлення не міг вийти на рівень піднесення без забезпечення умов масового споживання. Для масового виробництва потрібен був масовий покупець. Інша гостра проблема, виявлена кризою, - його небувало затяжний характер. Це свідчило про те, що традиційний ринковий механізм виходу з кризи повинен бути доповнений механізмами державного регулювання.Криза породила також небачене безробіття (у 1932 р. в 32 країнах зареєстровано 26,4 млн. безробітних), загрозу голоду для багатьох сотен тисяч людей, небезпеку стихійного виступу, повстання, тобто загострились соціальні проблеми, вирішення яких було можливе лише після зміни соціальних функцій держави. Криза 30-х років, на відміну від попередніх, охопила відразу всі країни світу і найбільшого удару зазнали країни, що були сировинними придатками індустріально розвинутих країн. Зрештою, це дало могутній поштовх до пошуку цими країнами шляхів забезпечення економічної незалежності. Єдина країна, якій вдалось уникнути руйнівних наслідків кризи, був СРСР, де саме в цей час розгорталась індустріалізація.Глибина і тривалість кризи визначались значною мірою тим ударом, якого завдали світовому господарству світова війна і ді держав-переможців після неї. Традиційні господарські зв'язки були порушені. Світова економіка була перевантажена борговя ми зобов'язаннями. Війна породила безпрецедентне зростанм американської економіки і перетворила США у світового кредитора. Американські позики дозволяли Німеччині сплачувати репарації, які своєю чергою поверталися в США у вигляді платежів Англії та Франції за воєнними боргами. Вся світова економіка стала залежною від благополуччя американської економіки, але саме цього не було. Криза відбилась і на міжнародних відносинах. Країни Заходи віддали перевагу діям, які перекладали труднощі кризи один на одного, а не пошуку спільного шляху виходу з кризи. Митні І торговельні війни загострили відносини між провідними країнаї ми і паралізували їх здібність підтримувати світовий порядок Цим скористалися агресивні держави. Першою з них була Японія, яка кинула відкритий виклик Версальсько-Вашингтонськія системі, порушила Вашингтонські домовленості щодо Китаю* захопивши Маньчжурію.
17. Радянсько-німецьке зближення. Рапальський договір 1922р. Рад.Росія та Нім., перебуваючи у між нар.ізоляції прагнучи вийти з неї підписали 16.кв 1922р. у місті Рапалло мир.договір. обидві держави відновлювали дипломатичні і консульські відносини, відмовлялись від взаємних фінан.претензій. ця подія означала остаточне скасування Брест-Литовського договору, кінець ізоляції Рад на екон.і політ.терені. Рапальський договір став результатом лінії, яку проводили в життя барон фон Мальтцан, керівник сх..відділу міністерства закордонних справ, і граф фон Брокдорф-Ранцау. Фон Сект зі свого боку започаткував політику неофіційних і таємних військових угод з Червоною армією. Росія прагнула одержати технічну допомогу нім.інженерів для своїх виробників озброєнь. В Росії було збудовано кілька нім.військових заводів. Було також організовано співпрацю штабів. Рапальський договір уразив союзників, і вони надіслали Нім.ноту, в якій звинуватили її в порушенні Канських домовленостей, оскільки вона уклала таємну угоду з Росією. Вони виключили Нім.з політ.комісії і заявили, що залишають за собою право вважати недійсними рапалльські пункти.
19.Внутрішньополітичне становище США після ПСВ 1918-1922 рр.
Після ПСВ США вийшли на перше місце в світі за виробництвом, обігнавши попереднього лідера світової економіки Британію. США пізно вступили у війну і мали значний зиск від військових поставок державам Антанти. 20-ті роки в США отримали назву ревучих в зв'язку зі швидким розвитком економіки, швидким зростання рівня добробуту й динамікою суспільного життя. При правлінні президентів Воррена Гардінга та Калвіна Куліджа були створені сприятливі умови для розвитку великого бізнесу. Капіталовкладення приносили значні прибутки, ціни акцій стрімко росли. Однак, швидкий ріст призвів до перегрівання економіки, що згодом вилилося в біржову катастрофу. Воррена Гардінга – до одних з перших його заходів відноситься створення бюджетного бюро, що відповідало за економне застосування бюджетних коштів. Економічне регулювання Вільсона було усунене скрізь, де тільки можна. Податкові закони понизили податкові ставки з високих доходів, митні закони підвищили мита на сільськогосподарські і промислові продукти. Перше загальне обмеження імміграції зафіксувало в 1921 році національну квоту і обмежило щорічну імміграцію 355 825 персонами. Уряд Гардінга надав більше 2 мільярдів доларів у кредит фермерам і законодавчо підтримав сільськогосподарські кооперації зі збуту. Також він вперше сприяв будівництву федеральних автомобільних доріг. Президент амністував засуджених до позбавлення волі супротивників війни, і публічно нагадав на Півдні країни про цивільні права для чорних американців. Він не зміг провести через Конгрес закон проти лінчування і створення міністерства суспільної добродійності, оскільки в 1922 році взагалі зросли проблеми у відносинах з Конгресом.Суперечливо складалися відносини уряду з профспілками. Гардінг і Гувер добилися восьмигодинного робочого дня в сталеливарній промисловості, але жорстокі дії міністра юстиції Доерті проти страйку залізничників привели у вересні 1922 року до відчуження багатьох профспілок від політики уряду. У листопаді 1922 року проміжні вибори в Конгрес принесли республіканцям явну поразку.Саме при Куліджі індіанці отримали повноправне американське громадянство, разом з тим проблема афро-американців була не розв'язана, і 1920-і роки відзначені різким сплеском діяльності Ку-Клукс-Клану і судів Лінча.
20. Доба проспериті і США.
У 1920-х роках економіка США перебувала на підйомі, з 1925-го по 1929 р. ВВП країни зріс на 14,3%. З'явилися нові, «інноваційні» види товарів - автомобілі, радіоприймачі, літаки та ін розвивалися автомобільна, хімічна, електротехнічна, радіотехнічна та інші галузі. Розвиток економіки призвів до зростання життєвого рівня населення, підвищення обсягу його заощаджень, що також позитивно вплинув на розвиток фондового ринку. Інфляція була незначною. В економічній ідеології того часу домінувала доктрина невтручання держави в економіку. Економічне процвітання породило теорію «просперіті» - вічного економ. процвітання, на ділі виявилася ілюзією. До 1928 р. економічне зростання стало сповільнюватися, що знайшло відображення в зниженні споживчого попиту і скорочення капіталовкладень в економіку. Незважаючи на стрімке зростання нових галузей промисловості, в деяких традиційних - легкої, вугледобувної промисловості, сільському господарстві - стали проявлятися ознаки надвиробництва. Найбільші проблеми були в аграрному секторі. Почалося падіння доходів фермерів, розорення та укрупнення сільських господарств. Тривав процес концентрації виробництва, при якому тисячі дрібних і середніх підприємств поглинали більш великими. Близько 200 найбільших корпорацій, серед яких виділялися фінансові групи Рокфеллера, Моргана, Меллона, Дюпон, контролювали до 50% національного багатства США. Біржовий кредит був досить доступний. Зростанню спекуляцій сприяла доступна процентна ставка по кредиту, що складала для брокерів близько 12%. Інвестори активно будували «піраміди»: закладаючи куплені акції, на отриманий кредит купувалися нові акції і т. д. Широкий масштаб взяло маніпулювання цінами і змови між спекулянтами, які, спираючись на потужну інформаційну і фінансову підтримку, роздувати ціни на потрібні їм папери. Перетворюючи ринок на інструмент отримання легких доходів, гравці поступово підривали його стабільність. У той же час відношення ціна - прибуток для більшості компаній було нормальним. У біржову лихоманку була залучена значна частина населення. В першу чергу, найбільш забезпечені прошарки. Зростання фондового ринку породжувало ілюзію економічного процвітання, Президент Гувер заявив, що у нього немає побоювань за майбутнє країни. Незважаючи на ряд попереджень, фінансова еліта того часу в основній масі давала позитивні прогнози. Наприклад, таким «оптимістом» був професор Єльського університету Ірвінг Фішер.
21.Велика депресія і політика адміністрації Г.Гувера у США
Найсильніше криза вразила США – найбагатшу країну світу. Там вона почалася з вересня 1929 р. й тривала 44 місяці; Промислова криза переплелася з кризою в сільському господарстві, особливо вразила тваринництво.Внутрішня причина кризи – відсутність будь-якого контролю державою за промисловим і сільськогосподарським виробництвом. Від того близько 1 млн. фермерів збанкрутували. Катастрофа в аграрному секторі США полягала в тому, що ціни на пшеницю, кукурудзу, бавовну знизилися більше ніж в 3 рази. Криза не обмежилася сферою виробництва, вона вразила фнансову, кредитну систему, сферу грошового обігу, призвела до великої інфляції. Більшість країн відмовилася від золотого стандарту, проводила девальвацію своїх грошей – у тому числі США. Першою ознакою економічної кризи прийнято вважати різке падіння цін на акції Нью-Йоркської біржі 24 жовтня 1929 p. Криза охопила насамперед важку індустрію. Промисловість США була відкинута назад на 17 років до рівня 1911 p. Економічна криза в США поглиблювалася й невпевненими діями уряду. Президент Г. К. Гувер, його адміністрація, керуючись старими догмами, вперто відмовлялися від будь-якого втручання в справи економіки, приватного бізнесу. Натомість в країні було введено "сухий" закон, який нібито мав підвищувати купівельну спроможність американців, а отже, пом’якшити дію великої депресії. Цей захід мав протилежний наслідок – в США випивали за рік удвічі більше спиртних напоїв, ніж до прийняття "сухого" закону. Гувер провів низку нарад з чільними представниками бізнесу, закликаючи їх не згортати виробництво, не звільняти робітників, не скорочувати заробітну платню. Президент запропонував програму вкладання 8 млрд доларів у капітальне будівництво. Зі свого боку, промислові та залізничні корпорації погодилися вкласти у розвиток 3 млрд доларів. Додаткові капіталовкладення у промисловість на якийсь час поліпшили кон'юнктуру.Однак опрацьована урядом програма виходу з кризи виявилася недостатньою, і вже незабаром відновилося подальше загострення економічної ситуації. Тепер засобом подолання спаду Гувер обрав надання фінансової підтримки промисловим компаніям і банкам, щоб не допустити їхнього банкрутства. З цією метою уряд у січні 1932 р. створив Реконструктивну фінансову корпорацію Уряд намагався надати допомогу аграрному секторові. Було організовано скуповування лишків продукції. Операції з закупівлі тривали до літа 1931 р., а коли надані для неї кошти вичерпалися, роботу було згорнуто. Спроба домогтися підвищення цін на продовольство як засіб допомоги фермерам провалилася. Гувер виявився рішучим противником введення державної допомоги безробітним. Лише в 1931 p. почали застосовувати в США невпевнені спроби державного регулювання промисловістю, банками, транспортом, торговими підприємствами, рятуючи їх від банкрутства. Невмілі дії адміністрації Гувера спровокували соціальний.В умовах відсутності соціального страхування робітників адміністрація Гувера відкидала будь-які вимоги і пропозиції щодо державної допомоги безробітним. Лише влітку 1932 р., в розпал виборчої кампанії, було ухвалено закон про виділення 300 млн доларів для безпосередньої федеральної допомоги безробітним і трохи більшої суми — для позички штатам з цією ж метою. Робітники і службовці вимагали запровадження федеральної системи допомоги з безробіття, однак уряд і конгрес категорично на це не погоджувалися. Замість цього тоді ж, улітку 1932 р., було прийнято план "розподілу праці", який передбачав скорочення робочого дня (і, отже, зарплати) працівників і працевлаштування безробітних у межах вивільненого фонду зарплати. Безумовно, ефект від такого "розподілу" був невеликий. Далеко більший результат дало запровадження широкої програми громадських робіт.Гувер поступився принципами "твердого індивідуалізму" і хоч-не-хоч вдатися якщо не до державного втручання в економіку, то, принаймні, до фінансової допомоги з боку держави з метою подолання "великої депресії".
22. Новий курс РузвельтаБіржовий крах став лише першим зовн.проявом найглибшої у 20ст.екон.кризи, яка охопила США. Надзвичайно важкими були соціальні наслідки кризи, насамперед масове безробіття. Навесні 1933р. безробітні налічували третину працездатного населення. На президент.виборах 1932р.перемогу здобув Ф.Рузвельт який для виходу з кризи проголосив новий курс. На 9 березня уряд скликав спеціальну сесію конгресу яка ухвалила бл.70надзвичайно важливих законодавчих актів, які охоплювали промисловість, с.г, торгівлю. Численні закони мали на меті підтримати промисловість за допомогою значних позик і субсидій, стимулювати приватні капіталовкладення, відновити фінансово-банківську сферу, підняти ціни на с.г.продукти, зменшити безробіття. На весні 1933р.були законодавчо офомлені і почали здійснюватися найважливіші заходи нового курсу, які справили вагомий вплив на нормалізацію ситуації в країні. Заходи мали подвійну спрямованість. З одного боку вони покликані підтримати бізнес, допомогти відновити економіку, з ін.---полегшити становище трудівників. Реформи новго курсу забезпечили перемогу Рузвельта на презид.виборах 1936р. реформі Верховного суду. Використовуючи право Верховного суду трактувати конституцію, вони оголосили 11 законів "нового курсу" не відповідними їй. Рузвельт запропонував оновити склад Верховного суду за рахунок призначення додаткових членів після досягнення суддями 70 річного віку. Після довгих роздумів Рузвельт в 1938 р. запропонував конгресу нові реформи. Серед них- закон про справедливі умови праці, що дав федеральному урядові право встановлювати мінімальну погодинну ставку заробітної плати і максимальну тривалість робочого тижня. Закон остаточно заборонив дитячу працю. Замість оголошеного Верховним судом у 1936 р. неконституційним закону про регулювання сільського господарства був прийнятий інший. Метою державного регулювання сільського господарства тепер стала боротьба за збереження родючості грунту. Для цього фермерам виплачувалися премії за скорочення посівних площ або за введення сівозмін, які щадять землю. Одночасно здійснювався контроль за рівнем виробництва фермерської продукції. На зростання безробіття адміністрація відповіла розширенням громадських робіт.
23. розпад монархії Габсбургів.В січні-лютому 1918 р. по країні прокотилася хвиля страйків. Основні вимоги: припинення війни з Росією, демократичні реформи, покращення постачання харчами.Першим збройним повстанням на Австро-Угорському флоті стало Которське, яке почалося 1 лютого в бухті Котор на узбережжі Адріатики. Почалося все з бунту на крейсері «Санкт-Георг», пізніше до нього приєдналися ще 42 судна і робітники порту. Вимоги: припинення війни, сомовизначення народів імперії. 3 лютого з військово-морської бази Пула до бухти підійшли підводні човни, суходолом надійшла піхота і виступ було придушено, всіх керівників розстріляли. Згодом почалися загальнонаціональні страйки під керівництвом місцевих національних комітетів, що і було останньою причиною розпаду імперії.Розподіл кордонів і влади на півдні центральної Європи був вельми важким після листопада 1918. Після припинення роботи центрального уряду багато регіонів Австро-Угорщини зазнало вакуум влади, багато різноманітних сил намагались встати до влади--націоналісти, соціцал-демократи, комуністи. Деякі сусідні країни, на кшталт Румунії, спробували окупувати прикордонні області..Антанта вважала за потрібне окупувати терени імперії, але не мало на це реальних військ. На Паризькій мирній коонференції результат угоди поховав багато очікувань. Зміни теріторіальних кордонів після І світової війни:Утворення незалежних Австрії і Угорщини--відмова від габсбурзького правоприємництва.Кордони новітньої незалежної Угорщини не включали дві третини клишнього Королівства Угорщина, в тому числі області де угорці були більшістю. Новітня Австрійська республіка мала владу тільки над німецькомовними областями, але втратила владу над деякими теренами де німців було більшість.Богемія, Моравія, Чеська Сілезія и західна частина Тешинськогокнязівства, Словаччина і Карпатська Україна утворили новітню Чехословаччину.Галичина, східна частина Тешинського князівства, північна графство Орава і північний Спиш були надані Польші.Больцано — Південний Тіроль и Трієст надані Італії.Боснія і Герцеговина, Хорватія,Славонія, Далмація, Словенія і Воєводина були приєднані до Сербії і утворили Королівство Сербів, Хорватів і Словенців, пізніше Королівство,Югославія.Трансильванія і Буковина стали частиною Румунії.
24.Внутрішньополітичний розвиток В.Б. у перші повоєнні роки 1918-1923 рр.
Відразу після укладення перемир'я Лейбористська партія заявила про свій вихід з урядової коаліції, до якої 1916-18 лейбористи входили разом із лібералами та консерваторами. На грудень 1918 було призначено парламентські вибори. На час виборів у Ліберальній партії, відбувся розкол. Частина партії. яку очолював Д. Ллойд-Джордж, виступила на виборах у коаліції з Консервативною партією. Програма коаліції містила заходи, спрямовані на поліпшення становища широких верств населення. Передбачалося, зокрема, розгортання житлового будівництва, надання допомоги с/г, а також провідним галузям пром-сті. Друга частина лібералів, яку очолював Г. Асквіт, а також Лейбористська партія взяли участь у виборах самостійно. Вибори проводилися за новим виборчим законом (ухвалений 1918), який надавав право голосу чоловікам (від 21 року) й жінкам (від 30 років) і збільшив кількість виборців від 8 до 21 млн осіб. Перемогу на виборах 1918 здобула консервативно-ліберальна коаліція, новий коаліційний уряд очолив Д. Ллойд-Джордж, причому міністерські портфелі між обома партіями було поділено порівну. Лідер Консервативної парні Е. Б. Лоу став заступником прем'єра. Після війни розпочалася галузева перебудова брит. пром-сті. Упродовж 1919-поч. 1920 країну охопив пром. бум, стимульований експортом устаткування для відбудовних робіт у країнах континенту. Майже вдвічі зросла продукція машинобудування, ще більше хімічної пром-сті. Зростанню виробництва сприяли скасування 1919 золотого паритету фунта стерлінгів, а також пожвавлення ринку на предмети широкого вжитку. Вже із серед. 1920 окреслилось кризове падіння виробництва. На кін. 1921 випуск пром. продукції становив лише 61,5% довоєнного рівня. Кризові явища вплинули на активізацію робітничого страйкового руху. Уряд і підприємці пішли на поступки шахтарям щодо підвищення зарплати і скорочення робочого дня, проте категорично відмовилися задовольнити вимогу щодо націоналізації галузі. Федерація була змушена задовольнитися компромісом. Іншою важливою проблемою було «ірландське питання».Різка критику кабінету Д. Ллойд-Джорджа з боку його союзників з урядової коаліції. У Консервативній партії сформувалося два попиши на перспективи коаліції з лібералами: одна група консерваторів на чолі з Остіном Чемберленом виступала за її збереження, натомість ін. угруповання на чолі з Е. Б. Лоу вважало, шо коаліція вичерпала себе, і що внутр. і міжнар. умови дозволяють перейти до традиційного в мирних умовах однопартійного уряду. Цей погляд узяв гору, і в жовтні 1922 консерватори оголосили про розрив коаліції. Кабінет Д. Ллойд-Джорджа пішов у відставку.Новий повністю консервативний уряд очолив лідер партії Е. Б. Лоу. У фавні 1923 у зв'язку з тяжкою хворобою Е. Б. Лоу пост прем'єр-міністра зайняв міністр фінансів С. Болдуїн. Ліберальна група Д. Ллойд-Джорджа одержала лише 57 мандатів, дещо посилила свої позиції ірупа Г. Асквіта (60 місць). Лейбористи збільшили свос представництво до 142 депутатів, що означало модифікацію брит. двопартійної системи -тепер Лейбористська партія зайняла в ній місце, яке досі належало лібералам.
25.Особливості економічної стабілізації у В.Б. 1924-1930 рр.В.грудні 1924року відбулися нові парламентські вибори. Перемогли консерватори; уряд очолив С.Болдуін, який перебував на посаді прем'єра до 1929 року.Завдання відродження англійської економіки залишалося пріоритетним. Великобританія належала до групи країн, для яких характерні були невисокі темпи розвитку в роки економічної стабілізаційна кінець 20-х років вона лише на 0,3 - 0,5 відсотка перевершила рівень довоєнного промислового виробництва.Серед причин - зниження на третину англійського експорту, відсутність стимулів для інвестування вітчизняної економіки, оскільки інвестиції в колоніях давали високі дивіденди, повільний розвиток новітніх галузей та техніки. За рівнем економічного розвитку ВелБ поступалася Нім..Подолати негативні явища в економіці мало допомогти відновлення золотого стандарту, тобто піднесення фунта до довоєнного золотого паритету і відновлення обміну банкнот на золото. Цією реформою курс фунта було штучно піднято, що викликало зниж. його реальної вартості а, отже, зниження реальної зарплати. Реформа спричинила перший в історії Вел-ї загальний страйк шахтарів.В червні 1925 року власники шахт оголосили про укладення нових угод з шахтарями на нових умовах: скорочення на 10 відсотків зарплати та скасування її мінімуму. Шахтарі не прийняли цих умов і почали готуватись до страйку. Проте консервативний уряд С. Болдуїна в липні цьогож року виділив субсидію в розмірі 230 млн. крб. золотом для підтримки попереднього рівня зарплати. Державної субсидії вистачило на 9 місяців (по квітень 1926 року). Королівська комісія підтвердила катастрофічний стан вугільної галузі і визнала за необхідність скоротити фонд зарплати та запровадити 8-годинний робочий день.Шахтарі застрайкували 3 травня 1926 року. Страйк охопив усю вугільнута ряд інших галузей. Проте 12 травня Генеральна рада Британських тред-юніонів (провідна профспілка) оголосила припинення страйку шахтарів та виконання їхніх вимог. Частина шахтарів продовжувала страйкувати аж до грудня 1926 року. Уряд діяв рішуче: 1927року був прийнятий закон про заборону загальних страйків, страйків солідарності та масового пікетування, а також закон 8-год. робочий день для шахтарів. З метою розширення електорату 1928 року був прийнятий новий виборчий закон, який надавав жінкам право голосу нарівні з чоловіками з 21 року, замість ЗО за попереднім законом.
26. Великобританія в період світової економічної кризиНевдоволення населення політикою консерваторів призвело до поразки їх на парлам виборах 1929 р. Лейбористи здобули перемогу.Уряд знову сформував Макдональд. Під час передвиб кампанії вони обіцяли здійснити широкі соціальні програми! відновити дипломатичні відносини з СРСР.Лейбористи прийшли до влади у несприятливий момент. На початку 1930 р. Великобританію охопила економічна криза. Порівняно з США, Нім та Фр промислове виробництво в країні скоротилось ненабагато, оскільки брит економіка не знала "процвітання" у 20-х роках. Найбільше постраждали традиційні галузі промисловості. Експорт зменшився вдвічі! Занепад економ призвів до зниж життєвого рівня населення. У розпал кризи кожен четвертий трудівник не мав роботи.!Отже, лейбористам не вдалося виконати своїх обіцянок у галузі внутрішньої політики. А антикриз заходи (зниж зарплати, зменш доп по безробіттю, не було відновлено 7-год роб день на шахтах, зберігались антипрофспілкові закони) ще більше підірвали довіру виборців! У країні розпочалась нова хвиля страйків, демонстрацій, "голодних походів" безробітних.Не маючи єдиного погляду на вихід з кризи, в уряді відбувся розкол, який закінчився відставкою кабінету.У 1931 р. Макдональд сформував так званий "національний уряд" з лейбористів, консерваторів і лібералів. "Нац уряд" загалом проводив консервативну політику. Відбувалось подальше згортання соціальних програм.Щоб підняти авторитет своїх реформ, уряд поч. заощадження з себе. У 1931 р. був ліквідований золотий стандарт фунта стерлінга, утворено стерлінгову зону, що об'єднувала країни, які використ англ валюту для взаєморозрахунків. А в 1932 р. ВБ відмов від вільної торг і ввела протекціоністські закони. Ці заходи підвищили конкурентоспроможність англі товарів, допомогли уникнути значного падіння виробництва і фін кризи.З метою збити соц напругу і організувати адресну систему допомоги потерпілим від кризи, були прийняті Акт про страхування по безробіттю та закон про райони, потерпілі від лиха.
27. Утв Ірландської держави. На зламі 20-3-хх рр. відбулись важливі зміни у хар-рі відносин між ВБ та її домініонами. Останні, по суті, вже були самостійними щодо вирішення своїх внутрішніх проблем і тепер прагнули незалежності від Лондона в пит. Між нар зв’зків. Метрополія змуш була погодитись з вимогами. На імперській конференції 1926 р. було прийнято рішення,я ке оголошувало суверенітет домініонів як у внутр так і у зовн політиці., їх цілковиту юрид рівно прав з метрополією. ВБ зі своїми володіннями становила спільноту, яка одерж назву «Британська співдружність народів»(дотепер «Брит імп»). На наступній імперській конференції 1930 р. домініони домоглися права виходу із Співдружності.. ці рішення набрали чинності за законом, ухваленим брит парлам у 1931 р, під назвою «Вестмінстерський статут». Його затверд і парлам всіх домініонів.На імп конф в Оттаві 1932 між метроп і домініонами було укладено угоди про торгівлю. ВБ допускала на свій внутрішній ринок 80% імпорту домініонів Ірландці відмовилися засідати в британ.палаті громад, а зібравшись у січні 1919р. в Дубліні, оголосили себе ірланд.парламентом, а Ірландію незалежною республікою. Явочним порядком почалося створення адміністративних і судових органів, які мали заступити британські. Організовано зброєні сили-Ірландську республіканську армію, яка розгорнула активні бойові дії проти британських військ і поліції. Британський уряд був змушений у липні 1921р. піти на укладення перемир’я з ірландцями та переговори з ними, які в грудні того ж року завершилася підписанням англо-ірланд.договору. згідно з ним, на більшій частині території Зеленоо острова було утворено Ірландську Вільну Державу, яка одержала статус домініону. Ірландська Вільна держава ще не стала цілком суверенною: її зовн.політику контролював Лондон, в країні залишилися британські військові бази. У 1927 р. знову загострився англо-ірландський конфлікт. Ірлан парлам ухвалив нову конститраїну , яка оголосила країну «незалежною, суверенною, демократичною державою Ейре, що перебуває у зовн зв’язку з Англ». У квітні 1938 р. було укладено англо-ірлан угоди, які поклали край митній війні, що тривала до поч. 30-х рр.. на тер-ї Ірландії лік від брит військово-морські бази. Спірним лишилось пит. Ольстеру, він залиш під владою ВБ, але конят ірлан проголосила його «частиною нац. тер-ї Ейре».
28.Внутрішньополітичний розвиток Італії у перші повоєнні роки 1918-1922рр.
Італія була середньо розвинутою країною Європи. Участь у Першій світовій війні коштувала їй дуже дорого: 700 тис. загиблих, 450 тис. інвалідів, 1 млн. поранених, країна втратила третину національного багатства. Після поразки біля Капоретто в жовтні 1917 р. вона опинилась на межі повної катастрофи і тільки допомога військ Антанти врятувала Італію. Економічне становище країни було вкрай критичним: не вистачало продовольчих товарів, палива, предметів першої необхідності. Надії італійців на те, що мир принесе полегшення, не виправдались. Великі держави, оцінюючи внесок Італії у війну як занадто низький, не дотримали свого слова (таємна угода про передачу Італії східного узбережжя Адріатичного моря і ще ряду територій), даного напередодні вступу Італії у війну. Вона отримала лише Південний Тіроль і Трієст. Італія стала "переможеною серед переможців". Важке фінансово-економічне становище країни позбавляло уряд можливості здійснити заходи щодо покращення життя населення. Довіра до нього і до конституційного ладу впала. Післявоєнний спад виробництва, демобілізація армії, ще більше загострили соціальні проблеми і призвели до розгортання масового робітничого руху, в якому домінували радикальні течії. Страйки робітників супроводжувались захопленням заводів і створенням ФЗР - фабрично-заводських рад, які брали на себе функції місцевої влади. У владі: король Віктор-Емануїл 3 не відігравав ніякої ролі, в парламенті часто змінювались уряди.1919-1920 були роками революціїного піднесення серед лівих та правих, а не врегулювання питання у с/г сфері – призвели і до виступів серед селян.Було 3 виходи з ситуації:-проведення демократичної реформи держави: партії центру – (січ.1919) Італійська народна партія -–соціалістична революція: абсентиїсти, максималісти, реформісти, комуністи(лис. 1920).-фашисти – «Союз італійських воїнів»(бер.1919 у Мілані, на чолі Муссоліні).У лис.1919 –перші парламенські вибори – перемогли соціалісти, але уряд сформували ліберали на чолі з Джолтті.Наступні вибори були у трав. 1921 – перемогли ліберали Джоліття в союзі з комбатантами.Лист.1921 – у Римі створено Національну фашистську партію. З літа 1922 починається створення синдикатів, чисельність яких швидко зростала. Фашисти швидко здобули підтримку серед населення, промисловців, фінансистів і військових. 24жов. 1922 – на з’їзді в Неаполі фашисти заявили вимогу надати їм міністерські містця, а тим часом почали підготовку до походу на Рим. 28жов. фашистські війська були вже в Римі, а 29жов. король запропунував Мусолліні створити уряд. Він створив коаліційний уряд до якого увійшли фашисти, ліберали і соціалісти – парламен оголосив підтримку новому уряду
29.Криза партійно-політичної системи в Італії та прихід до влади фашистів.
3лис.1918 – італія вийшла з війни. На Паризькій мирній конференції вона не змогла відстояти свої територіальні бажання і обмежилась лише малою їхньою частиною. За Версальською мирною угодою(28чер. 1919) отримала право на незначне матеріальне відшкодування.Після війни – почалась криза у промисловості, яка була зумовлена переорієнтацією з військового виробництва, різке падіння виробництва, банкрутство дрібних і середніх підприємств, криза с/г та сильна інфляція охопили країну.У владі: король Віктор-Емануїл 3 не відігравав ніякої ролі, в парламенті часто змінювались уряди.1919-1920 були роками революціїного піднесення серед лівих та правих, а не врегулювання питання у с/г сфері – призвели і до виступів серед селян.Було 3 виходи з ситуації:-проведення демократичної реформи держави: партії центру – (січ.1919) Італійська народна партія.-соціалістична революція: абсентиїсти, максималісти, реформісти, комуністи(лис. 1920).-фашисти – «Союз італійських воїнів»(бер.1919 у Мілані, на чолі Муссоліні).У лис.1919 –перші парламенські вибори – перемогли соціалісти, але уряд сформували ліберали на чолі з Джолтті.Наступні вибори були у трав. 1921 – перемогли ліберали Джоліття в союзі з комбатантами.Лист.1921 – у Римі створено Національну фашистську партію. З літа 1922 починається створення синдикатів, чисельність яких швидко зростала. Фашисти швидко здобули підтримку серед населення, промисловців, фінансистів і військових. 24жов. 1922 – на з’їзді в Неаполі фашисти заявили вимогу надати їм міністерські містця, а тим часом почали підготовку до походу на Рим. 28жов. фашистські війська були вже в Римі, а 29жов. король запропунував Мусолліні створити уряд. Він створив коаліційний уряд до якого увійшли фашисти, ліберали і соціалісти – парламен оголосив підтримку новому уряду.
30.Ідейно-політичні засади італійського фашизму. Італ. фашизм виріс із значно поширеного розчарування неефективним урядом, хаотичними екон. умовами, які душили Італію після І св. війни. Такі умови створили політичну атмосферу сприяння уславленню авторитарних і особливо військових цінностей. Основні прояви – фашистські орган., зокрема, ств. у 1919 р. «Союз боротьби», та в 1922 р. сторена і очолена Муссоліні фашистська партія. Серед провідних ідей італ. фашизму було наступне: італ. повинні пишатися своєю країною, монополія фашистської партії(всі інші партії заборонялись), жінки в Італії мають сидіти вдома і родити багато дітей – майбутніх вояків, демократія строго засуджувалась, комунізм і соціалізм – вороги фашизму, війна є благом для країни і вся молодь повинна бути до неї готова, утвердження Італії як імперії в Африці, проголошувався культ сили, як засіб розвязання нац. проблем., ідея провідництва – культивування волі особистості.
31. Створення системи фашистської влади в Італії. Корпоративна держава.Уряд став відповідальним лише перед королем і мав право видавати закони. Місцеві органи влади замінялись префектами, яких призначав дуче. Заборонялись всі профспілки і партії, крім фашистських. Створювались трибунал і таємна поліція. Вводилася смертна кара. Почались масові арешти (в один день було заарештовано 12 тис. комуністів).У 1929 р. Муссоліні уклав договір з папою римським, згідно з яким утворювалась держава Ватикан, католицька церква отримувала ряд привілеїв.В основу економічної політики фашистів було покладено ідею створення «корпоративної держави» на засадах «класового миру». Власне, її автором був поет Габріель д'Анунціо.Соціальний мир нібито настане тоді, коли в італійській економіці почнуть діяти фашистські картелі й синдикати, об'єднані в корпорації. Згодом він утворив спеціальне міністерство корпорацій для регулювання економічного життя країни. Для усунення конфліктів між робітниками і підприємцями 1927 р. було прийнято Хартію праці, за якою професійні спілки було підпорядковано державним органам під контролем фашистів і включено до галузевих корпорацій.Офіційно же курс на створення «корпоративної держави» було проголошено в 1934 р. В економіці почали діяти фашистські синдикати й корпорації, об'єднані в конфедерації. До їхнього керівництва входили партійні чиновники, представники фашистських профспілок і підприємці. Загалом в основних галузях економіки було створено 22 національні корпорації, а на середину 30-х рр. практично усі італійці стали їхніми членами. Корпорації схвалили заборону страйків і 40-годинний робочий тиждень, контролювали укладення колективних трудових договорів, розглядали конфліктні ситуації, надавали фінансову підтримку профспілкам. На середину 30-х рр. фашистські профспілки об'єднували 4 млн чол. і завдяки численним пільгам та успіхам в організації дозвілля робітників набули великої популярності. До того ж фашистам вдалося зробити те, на що не спромоглися попередні уряди - скоротити безробіття (з 240 до 100 тис).У галузі економіки та соціальних відносин фашисти вжили заходів для залучення капіталовкладень у промисловість, провели широке роздержавлення, провели вдалу грошову Проте корпорації не виконали покладених на н.их завдань. Для виховання молоді у фашистському дусі створювались масові молодіжні організації. Прищеплювався культ сили і волі. Насаджувався культ особи Муссоліні.
32. У зовн. політиці фашистська І. взяла курс на створення великої колоніальної імперії у басейні Середземного моря (Муссоліні любив називати його «наше море», мріючи перетворити Середземне море у внутрішнє море 1.) та в Африці. Протягом 1920-37 І. була членом Ліги Націй, а 1928 приєдналася до пакту Келлога-Бріана. 1923 І, спробувала окупувати острів Корфу (належав Греції), однак, зустрівши про-тидію В. Британії, була змушена евакуювати свої війська. 1924 до 1. перейшов порт Фіуме, 1926 підписаний албан.-італ. пакт про дружбу і безпеку. У серед. 1920-х років розпочалося зближення 1. з країнами Малої Антанти: був підписаний договір про дружбу з Чехословаччиною (1924) і Румунією (1926). На поч. 1924 І. встановила дипл. відносини з СРСР, а 1933 між Римом і Москвою був підписаний «Пакт про дружбу, ненапад та нейтралітет». 1925. уклала торговельний договір з Угорщиною, а наступного року - договір про дружбу. 1. не вдалося одержати після закінчення війни вагомих компенсацій в колоніальному плані, що викликало невдоволення в урядових колах. Зовн. політика 1.1930-х років характеризувалась б-бою за національне «розширення» і посиленою агресивністю. Муссоліні планував створити угруповання держав під італ. економічним впливом у складі Австрії, Угорщини і Хорватії, що передбачало розчленування Югославії. У березні 1934 були підписані Римські протоколи 1934, за якими І., Австрія і Угорщина робили одна одній значні екон. поступки, вигідні, зокрема, Австрії. У січні 1935 Б. Муссоліні підписав із міністром закорд. справ Франції П. Лавалем низку угод (Римські угоди) про збереження статус-кво у Дунайському регіоні, розподіл сфер впливу в Африці. У жовтні 1935 італ. війська увійшли на територію Ефіопії, а в травні 1936 вся територія країни була окуповано.. Королівським декретом створювалась Італ. Східна Африка (король отримував титул ефіоп, імператора), до складу якої увійшли Ефіопія, Еритрея і Сомалі. У квітні 1938 у Римі були підписані брит.-італ. угоди (відомі під назвою «Великодня угода»), за якими офіц. Лондон визнав окупацію Ефіопії. Італ.-ефіоп. війна привела до зближення 1. та Німеччини. На поч. Громадянської війни 1936-39 в Іспанії, Муссоліні прийшов на допомогу ген. Ф. Франко. І. відправляла на іспан. фронт добровольців (всього бл. 70 тис. осіб). У жовтні 1936 була підписана італ.-нім. угода, т. зв. Жовтневий протокол, що визначив спільну політику стосовно СРСР, Іспанії та у басейні Дунаю, і, яка започаткувала політ, і військову співпрацю нацист. Німеччини і фашист. І. .6 листопада1937 1. приєдналася до Антикомінтер-нівського пакту 1936, і таким чином був створений троїстий блок Німеччини, Японії та Італії.У грудні 1937 1, вийшла з Ліги Націй. У березні 1938 Б. Муссоліні підтиском А. Гітлера погодився з аншлюсом Австрії. У вересні 1938 Б. Муссоліні взяв участь у Мюнхенській нараді, підтримавши вимогу Німеччини про передачу їй Судетської області Чехословаччини. Спираючись на підтримку Німеччини, Муссоліні 07.04.1939 почав захоплення Албанії. Вже наступного дня Албанія перейшла під протекторат І. й на прохання проітал. налаштованих албанців було. ухвалено об'єднання обох королівств. 22.05.1939 у Берліні був підписаний італ.-нім. договір про військ.-політ. союз, так зв. Сталевий пакт 1939. Обидві сторони домовилися консультуватися з усіх питань загального європ. становища, поглиблювати військ.-екон. співробітництво і надавати допомогу у випадку вступу однієї з сторін у воєнний конфлікт.
33.Розвиток Німеччини після «листопадової» революції 1918 р. веймарська конституція.
У Листопадовій революції в Німеччині вирішальну роль відіграли дві партії – Соціал-демократична партія Німеччини(СДПН) на чолі з Ф.Ебертом і Ф.Шейдеманом та Незалежна Соціал-демократична партія Німеччини (НСДПН) на чолі з К.Каутським і Г.Гаазе. обидві партії ставили перед собою завдання проведення перед собою демократичної революції, встановлення в країні республіканської форми правління, затвердження демократичних свобод. Осторонь від НСДПН перебувала група “Спарток” на чолі з К. Лібкнехтом і Р. Люксембург. З листопада 1918 р. У Кілі вибухнуло повстання моряків і солдатів, з якого почалася революція в Німеччині. Повсюдно створювалися робітничі та солдатські ради. 9 листопада сталося зброїне повстання в Берліні, учасники якого негайно оволоділи містом. Було утворенно коаліційний уряд – Раду народних уповноваженних (РНУ), до якої ввійшли представники СДПН та НСДПН. Очолив уряд правий соціал – демократ Ф.Еберт. Новий уряд здійнив низку демократичних реформ: скасував воєнний стан, деякі реакційні закони, проголосив свободу слова, друку, зборів. Цей уряд закінчив війну, підписавши 11 листопада угоду про перемир*я з державами Антанти. Створення РНУ завершило перший етап Листопадової революції. У Німеччині було скинуто монархію та проголошено “соціальну республіку”. 16 – 21 грудня відбувся 1-й загальнонімецький з*їзд рад, що виніс рішення про вибори до Установчих зборів і передачу своєї повноти влади РНУ. Цим з”їздом завершився другий етап революції, який іще давав можливість її мирого розвитку. 30 грудня 1918 р. Спартаківці вийшли з НСДПН і утворили Комуністичну партію Німеччини (КПН), що відкидала мирні засоби боротьби, закликала бойкотувати вибори до Установчіх зборів, взяла курс на захоплення влади і вустановлення диктатури пролетаріату. 5 – 6 січня 1919р розпочалося збройне повстання в Берліні, та вже 12 січня урядові війська придушили його. 15 січня лідерів КПН К. Лібкнехта та Р. Люксембург було вбито. 19 січня відбулися вибори до Установчих (Національних) зборів. Буржуазні партії одержали 54,5% голосів, СДПН і НСДПН – 45,5%. Було створено каоліційний уряд на чолі з Ф. Шейдеманом, президентом республіки, що була проголошена, став лідер СДПН Ф. Еберт. Головними наслідками революції виявилися: повалення монархії, проголошення республіки та демократичних свобод. Створювалися сприятливі перспективи для демократичного розвитку Німеччини. За таких умов Установчі збори у Веймарі 31 липня 1919р прийняли конституцію Німеччини. Що набрала чинності 11 серпня 1919р. Веймарська конституція закріпила заміну напівабсолютистської монархії демократичною парламентською республікою. Президент республіки обирався народним голосуванням. Стаття 48 надавала йому вийняткове право на обмеження демократичних свобод у разі порушення суспільної безпеки і загрози правопорядкові. Уряд на чолі з рейхканцлером призначався президентом і потребував довіри рейхстагу. Значно поширивши централізацію влади, Веймарська республіка зберегла федеративну структуру: Німеччина складалася з 15 республік(земель) і 3 вільних міст, що користувалися значною автономією. Конституція проголосила демократичні права громадян, свободу слова, друку, зборів, спілок, надала права для діяльності різноманітним організаціям. Веймарська республіка була однією з найдемократичніших у світі.
34. Специфіка політичної та економічної стабілізації у Німеччині 1924-1929 рр.
.На початку 20-х рр. НацСосРобПарНім являла собою нечисленну організацію, а найбільшою партією, що мала значний вплив серед робітників, залишалася СДПН. Вона налічувала близько 1 млн членів. СДПН перетворювалася на державну партію: у червні 1920р її члени очолювали уряд, а після того неодноразово входили до його складу. Чимало соціал-демократів ставали державними службовцями. Економічне становище Німеччини залишалося дуже тяжким, а французька окупація Руру в січні 1923р спричинила тотальний обвал економіки Німеччини: за англійський фунт стерлінгів давали приблизно 20 млрд марок! Це, своєю чергою, загострило соціальну напруженість у країні. У жовтні 1923р стався грандіозний виступ робітникі Гамбурга, але його придушили поліція та війська. 2 листопада СДПН оголосила про свій вихід з уряду. З ситуації, що склалася, скористалися націонал-соціалісти, щоб завдати удару республіканському урядові та встановити військово-терористичну диктатуру. 8 листопада 1923р. Коли генеральний секретар Баварії фон Кар мав виступати з промовою на мітингу почесних громадян м. Мюнхена в пивному барі “Бюргерброй геллер”, Гітлер разом із штурмовиками з СА(напіввійськове формування НСДАП) увірвався до зали, розмахуючи револьвером, вистрілив у повітря, а після цього проголосив “програму” створення “національного уряду”. “Пивний” путч наступного дня було придушено, Гітлера та його спільників(серед них генерал Людендорф), що опинилися перед судом, засуджено до 5 років ув”язнення. Та вже наприкінці 1924 року їх звільнили. Перебуваючи у в”язниці, Гітлер написав книгу “Майн кампф”(“моя боротьба”) – “біблію” націонал-соціалізму та його програму. 1925-1927р.р. були періодом, коли відбувалася консолідація націонал- соціалістів. Він та його партія регулярно фінансувалися великими промисловими корпораціями та банками, що були пов”язарні з міжнародними діловими й політичними колами. Проте вибори до рейхстагу 1928р нацисти, як і інші праві партії, програли. Більшість голосів здобули соціал-демократи. Причиною того було покращення економічного становища Німеччини. Індустріальне виробництво 1929р становило 117% проти рівня 1913р. Темпи промислового розвитку Німеччини були повільнвшими, ніж до війни, і нижчими, ніж у США та Франції, проте вищими від англійських. Частка Німеччини у світовому промисловому виробництві зросла до 12%. Швидкими темпами розвивалися кам”яновугільна, хімічна та газова галузі промисловості, обробка металу, електротехніка. У роки стабіліщації вживалися заходи з модернізації підприємств, концентрації виробництва та підвищення його конкурентосппроможності. У 1926 р відбулося об”єднання автомобільних заводів Даймлера і Бенца. Тогож року було створено сталевий трест - найбульше гірничодобувне об”єднання в Європі. Концентрація виробництва в хімічній промисловості привела до створення у 1925р найпотужнішого в Європі хімічного концерну “І.Г. Фарбеніндустрі”, що зосередив 80% виробництва синтетичного азоту, майже 100% відсотків синтетичного бензину та барвників. Зросла могутність банків. У 1925р президентом республіки став кайзерівський фельдмаршал монархіст Гінденбург.
35. Економічна криза і крах демократії у Німеччині. Встановлення нацистського режиму.Німеччини, як і для США, економічна криза 1929-1933 pp. була катастрофічною. Досягнувши за допомогою плану Дауеса в промисловому виробництві довоєнного рівня, країна знову опинилася в глибокій господарській розрусі. Вже в 1932 p. виробництво скоротилося на 50%. Банкрутами стали понад З0 тис. дрібних виробників. Половина невеликих підприємств непрацювала. Лише на 25% були завантажені автомобільна, машинобудівна, на 20% – будівельна, металургійна галузі. Одночасно криза руйнувала сільське господарство. Розорялися малі та великі ферми, їхні доходи не досягали й З0% від рівня 1929 p. В 1928-1932 pp. було продано з торгів 560 тис. га селянської землі. У країні налічувалося майже 8 млн. безробітних. Назрівав соціальний вибух. Німеччина не мала змоги сплачувати репарації. План Дауеса у цих умовах виявився неефективним. Стурбовані економічним і політичним становищем Німеччини, уряди США, Великобританії, Франції та інших країн вирішили надати їй допомогу. Під керівництвом американського банкіра Юнга був, виробленийновий репараційний план для Німеччини. Його було затверджено на Гаазькій конференції в січні 1930 p. Згідно з "планом Юнга" передбачалось зниження розмірів щорічних репарацій та платежів, скасування всіх форм і видів контролюнад економікою і фінансами Німеччини. План дав змогу достроково припинити окупацію Рейнського регіону в 1930 p. Розмір щорічних репараційних платежів з Німеччини зменшувався порівняно з планом Дауеса на 20% і встановлювався на найближчі 37 років у сумі 2 млрд. марок. У 1931 p. Німеччина, підтримана американським президентом Г. К. Гувером, посилаючись на труднощі, пов’язані з великою депресією 1929-1933 pp., відмовилася від сплати воєнних репарацій. Так чи інакше в роки кризи почали набирати силу партії, що виступали проти демократії, і серед них, в першу чергу, нацисти, які обіцяли встановити тверду владу і вивести країну з кризи. Нацисти стали найбільшою політичною партією Німеччини.Масовою базою фашистського руху стали націоналістично налаштовані ремісники, селяни, ветерани війни, безробітні. Підтримку нацистам надали впливові кола великого капіталу Німеччини.Робітничий клас менш піддавався впливу нацистів, але його значна частина також виступала проти Веймарської республіки, підтримувала комуністів - прибічників соціалістичної революції. Запеклі суперечки й гостра боротьба між ними та соціал-демократами зробили неможіивими єдині антифашистські дії лівих сил, як це було у Франції в 1934-1936 pp. Нацистам вдалося залучити на свій бік зневірену в демократії молодь. Законодавчі функції були передані уряду. Гітлеру ж передали повноваження президента Гінденбурга, який помер у 1934 р. Таким чином, вся повнота влади в Німеччині опинилась в руках Гітлера. Була проведена адміністративна реформа, в результаті якої ліквідували земельні парламенти та органи місцевого самоврядування. Влада на всіх рівнях переходила в руки не виборних, а призначуваних згори чиновників.В 1933 р. вже формально було заборонено всі політичні партії, крім НСДАП, що злилась з державою. Партійні функціонери автоматично ставали державними чиновниками відповідного рівня.В країні була утворена таємна поліція (гестапо), а з 1933 р. по всій країні з'явились концентраційні табори для утримання в них неугодних режимові людей. Було ліквідовано основні політичні права громадян - свободу слова, зібрань, недоторканість житла, таємницю листування. Особливістю економіки нацистської Німеччини було пряме адміністративне регулювання господарства державою. Для цього всі підприємці були об'єднані в галузеві картелі та підпорядковані Імперському міністру господарства. Фашистська держава встановила контроль над ринком робочої сили та трудовими відносинами. Під жорстокий державний контроль була взята в фашистській Німеччині і зовнішня торгівля. Метою її регулювання було прагнення зменшити залежність Німеччини від імпорту.
36.Ідейно-пол засади нім нац.-соціалізму.Адольф Гітлер створює у 1920 р. потужну Націонал-соціалістичну німецьку робітничу партію розбудовує її, спекулюючи на національних почуттях, безладі веймарської республіки та постверсальських кривдах німецького народу, й у 1933 році стає рейхсканцлером, а через рік і вождем (фюрером) усієї Німеччини.Осн.принципи доктрини нац.-соц.: 1) встановлення однопартійної системи, єдиновладдя однієї парті на чолі вождя(фюрера); 2) будівництво тоталітарної держави (політична диктатура, зрощення партапарату з держапаратом, примусова регламентована праця, безальтернативність прийняття політичних рішень); 3) уніфікація всього громадського життя, єдність усіх громадських об'єднань; 4) авторитарний спосіб мислення, панування ідеології, ідеологізація всього суспільного життя, крайня його політизація.Націонал-соц. підкреслює народне.Одними з головних принципів ідей нац.-соц. також були націоналізм і расизм(на расовій теорії базувався радикальний антисемітизм нац.-соц-му: євреї – вороги народу, найважливіша мета німецької пол. – їхнє знищення). Домінуючим стає антисемітизм. Згідно з расистською ідеологією націонал-соціалізму, Німеччина перетворюється на імперію – Третій рейх, вступає в змагання з іншими тогочасними імперіями (Францією, Польщею, СРСР, Британією, США та ін.) за владу над Європою та світом.
37.Внутрішня політика нацистського режиму 1933-1939 рр. Незабаром було створено Генеральну раду німецького господарства, до якої ввійшло 18 найбільших монополій та банків. На економіку всієї країни поширювалася система "фюрерства", тобто керівники гадприємств і галузей господарства проголошувались «фюрерами» відповідного рангу й їх наділяли повноваженнями представників державної влади.На початку 1934 р. гітлерівський уряд видав закон "Про національну працю", що надавав роботодавцям необмежену владу над робітниками.. З приходом до влади нацисти розпочали заходи з ліквідації безробіття. Значну частину безробітних було направлено на примусові роботи –будівництво стратегічних шляхів, військових укріплень, а також до трудових таборів. Головна увага приділялася прискоренню розвитку військової промисловості. Для стимулювання економічного зростання запроваджено податкові пільги. За дедалі зростаючого дефіциту бюджету збільшувався випуск паперових грошей. Щоб не припустити їхнього знецінення й зростання цін, уряд запровадив контроль над цінами та зарплатою й розпочав поступовий перехід до карткової системи розподілу. Ці заходи збільшували масштаби державного регулювання економіки.1933 р. було видано закон "Про захист німецького народного господарства", що санкціонував пограбування осіб "неарійського походження" та всіх небажаних гітлерівцям.У другій половині 30-х років економіку Німеччини було кардинально змінено. При збереженні приватної власності було істотно обмежено свободу підприємництва. Ринок товарів і послуг, ринок праці було замінено державним регламентуванням. Практично припинила існування ринкова економіка. Безсумнівно, весь комплекс цих заходів прискорив вихід Німеччини з кризи. 1935 р. вона досягла докризового рівня виробництва, а 1939 р. значно переважала його. Істотно скоротилося безробіття..Більш високі темпи економічного розвитку Німеччини значною мірою пояснювалися мілітаризацією н економіки. У перші три роки нацистської диктатури стало до ладу більше 300 військових заводів.Насильство у нацистській Німеччині стало масовим явищем. Тільки до початку 1935 р. було вбито понад 4200 супротивників нацизму, заарештовано 517 тис. чоловік. На початок 1939 р. в ув'язненні за політичними мотивами перебувало більше 300 тис. чоловік. Сотні німців емігрували.Антисемітизм став офіційною політикою нацистської держави. Вже з весни 1933 р. почалося організоване владою бойкотування всіх установ, що належали євреям. 1935 р. було прийнято серію законів, що позбавили євреїв німецького громадянства та забороняли їм обіймати посади в державному апараті. Змішані шлюби було заборонено. З 1939 р. євреїв стали витісняти до спеціально призначених для них будинків та кварталів. В ніч з 9 на 10 листопада 1939 р. влада організувала єврейський погром, жертвами якого стали десятки тисяч людей. Так було підготовано грунт для винищення євреїв у Німеччині, що розпочалося у роки війни.Гітлер прагнув встановити контроль і над думками людей. 1933 р. було сформовано міністерство пропаганди, очолюване Й. Геббельсом одним з головних палив Другої світової війни. Народна освіта, преса, радіо, бібліотеки, музеї, театри, кіно — всі засоби духовної культури міністерство взяло під свій контроль і поставило на службу агресивній політиці нацистів. Контроль над масовою свідомістю здійснювався й через тотальне охоплення населення нацистськими організаціями й політичними кампаніями. Німецький трудовий фронт складався з 23 млн чоловік, молодіжна організація Гітлер-Югенд нараховувала понад 8 мдн. Членство в них було практично обов'язковим.
38. Ревізія версальського мируПрихід до влади в Німеччині націонал-соціалістської паотії на чолі з Гітлером серйозно ускладнив міжнародну обстановку. Своєю найближчою задачею після приходу до влади гітлерівці вважали ліквідацію військових обмежень, встановлених Версальським договором, з тим, щоб розпочати безперешкодну підготовку до великої війни за панування у Європі та світі. Другим кроком мало стати об'єднання всіх німців в єдиній державі, а це передбачало . приєднання Австрії, населених німцями районів Франції, Бельгії, Чехословаччини, Польщі та Литви. Третім кроком мало стати завоювання "життєвого простору" на Сході. Лише володіючи аграрними й сировинними ресурсами Східної Європи, Німеччина мала змогу, на думку Гітлера, вистояти у черговій сутичці за панування над світом..Кожний з планів, накреслених Гітлером, означав не просто перегляд Версальської системи, у чому німецька дипломатія відзначилася вже давно, а перегляд самої системи міжнародних відносин, закріплених мирними договорами. Це був шлях до війни.Наприкінці 1933 р. на порушення Версальського договору у Німеччині розпочалося формування двадцяти однієї дивізії, які мали складати кістяк 300-тис. сухопутної армії.Одночасно розгорнулося будівництво військово-морських сил.9 березня 1935 р. Берлін оголосив про наявність у Німеччині військової авіації. 16 березня 1935 р. було ухвалено "закон про будівництво вермахту", згідно з яким кількість дивізій мала зрости до 36, а загальна чисельність сухопутної армії досягнути 500 тис. чол. У березні 1935 в односторонньому порядкі Німеччина оголосила про впровадження загального військового ов'язку, прямо забороненого Верса.льським договором. Мовчки "проковтнути" це Велика Британія і Франція не могли. Французи того ж дня збільшили термін військової служби з одного року до двох. Велика Британія відрядила до Гітлера міністра закордонних справ Саймона і впливового дипломата Ідена для з'ясування його позиції. Гітлер відверто заявив, що хоче мати флот, який становитиме 35% британського (на що Велика Британія дуже скоро погодилася), і 550-тис. армії "для вирішення життєвих потреб Німеччини". Англійська делегація фактично погодилася з порушенням Версальського та інших договорів.11 квітня того ж року в м. Стрезе (Італія) вдарилася конференція прем'єр-міністрів та міністрів закордонних справ Великої Британії, Франції та Італії. Обговорювалися питання порушення Німеччиною договорів та її озброєння. Конференція обмежилася поміркованою резолюцією з "висловом жалю" щодо дій Німеччини. Це підштовхнуло Гітлера до більш рішучих дій,7 березня 1936 р., порушивши Рейнський гарантійнийпакт, Німеччина ввела війська до демілітаризованої зони вздовж кордону з Францією. Хоча пакт встановлював зобов'язання Великої Британії та Франції у випадку прямої агресії чи порушення статусу Рейнської демілітаризованої зони будь-ким з учасників угоди подати негайну допомогу країні, проти якої ці акції буде спрямовано, уряди цих держав ніяк не прореагували на дії Німеччини.
39.Внутрішньополітичний та економічний розвиток Франції у перші повоєнні роки 1918-1923 рр.
Внутрішня політика Франції в 1920-ті роки багато в чому визначалася невирішеними проблемами, що виникли після закінчення війни. Два головних напрямки були пов'язані з фінансовою і зовнішньою політикою країни, якою керували Раймон Пуанкаре і Арістід Бріан. Високі військові витрати покривалися Францією за рахунок позик, що неминуче вело до інфляції.Пуанкаре розраховував на німецькі репарації, щоб утримати франк хоча б на рівні 1 / 10 довоєнної вартості, покрити витрати на відновлення зруйнованих районів і виплатити Великобританії і США відсотки за позиками. Однак німці не бажали виконувати своїх зобов'язань. Англійські та американські експерти висунули план Дауеса для фінансування репараційних виплат, головним чином через американські позики Німеччині.У першій половині 1920-х років Пуанкаре користувався підтримкою націоналістично налаштованого парламенту, обраного в 1920. Але на наступних виборах 1924, незважаючи на розкол лівих сил на ворогуючі комуністичну і соціалістичну партії (1920), коаліція радикал-соціалістів і соціалістів (союз лівих) змогла отримати більшість місць. Нова палата відкинула лінію Пуанкаре разом з його твердою грошовою політикою у Франції і, щоб поліпшити відносини з Німеччиною, привела до влади спочатку Едуара Ерріо, а потім Бріана. Плани Бріана забезпечити мир в Європі зустріли, мабуть, сприятливий відгук у Густава Штреземана, рейхсканцлера і міністра закордонних справ Німеччини. Штреземан був ініціатором укладення гарантійного пакту про недоторканність державних кордонів в районі Рейну і про збереження демілітаризацію Рейнської області, що отримало відображення в Локарнских договорах 1925.
З середини 1920-х років і до своєї смерті в 1932 Бріан керував зовнішньою політикою Франції. Він робив вправні і невтомні спроби налагодити відносини з Німеччиною як основу для збереження миру під егідою Ліги націй, хоча і знав, що Німеччина займається переозброєнням. Бріан був упевнений в тому, що Франція ніколи не зможе самостійно протистояти Німеччини без підтримки своїх колишніх союзників чи Ліги націй.
40. Особливості економічної стабілізації у Франції 1924-1930 рр.
1924-1929 pp. у Франції, як і в інших західних країнах, відбулась стабілізація й розвиток економіки на основі зростаючої політичної стабільності французького суспільства,відновлення демократії. Високі темпи промислового розвитку Франції в ті роки пояснюються отриманням репарацій з Німеччини (9 млн. марок золотом),використанням саарського вугілля та лотарингської руди, наявністю дешевої робочої сили в колоніях. Крім того, у міжвоєнний період Франція перетворилася на своєрідну Мекку для іноземного туризму, зокрема із США, що сприяло розвиткові сфери обслуговування. Сільське господарство теж розвивалося досить успішно. В 1931 р. міського населення вперше виявилося більше, ніж сільського, хоча частка останнього складала 49,2%,тобто його було значно більше, ніж в інших розвинених країнах. Незважаючи на появу та розвиток великих підприємств, понад 40% французьких робітників працювали на дрібних підприємствах. 25%торговельних закладів і 53% сільських господарств не застосовували найманої праці. Франція залишалася державою рантьє. У 1929 р. прибутки від цінних паперів майже утричі перевищували прибуток від промисловості. За темпами промислового розвитку у роки стабілізації Франція випереджала Німеччину та Велику Британію й поступалася тільки США. Максимального у міжвоєнний час обсягу промислового виробництва було досягнуто 1930 р. — він на 40% перевищив довоєнний рівень.
41. Франція в роки світової економічної кризи.
Період відносної екон. стабільності у Ф. був перерваний світовою екон. кризою 1929-33, яка у Ф. набула затяжного характеру. Зниження виробництва тривало від кін. 1930 до серед. 1935, а темпи стабілізації були дуже повільними. Пром. виробництво скоротилося на 25%, експортні операції у 2,5 раза. У Ф. було бл. 2,5 млн повністю безробітних. Небачена екон. депресія спричинила зубожіння і різке невдоволення широких верств населення. Авторитет традиційних партій упав, урядові кризи змінювали одна одну. 1929-33 змінилося 8 урядів. Кризова екон. ситуація породжувала і політ, нестабільність. Велика частина робітників орієнтувалася на ліві сили. Це підтвердили вибори 1932, на яких переміг Лівий картель. Проте 4 уряди Лівого картелю 1932-34 так і не змогли стабілізувати ситуації. Сильний удар по авторитету парламентського режиму у Ф. завдала «афера Ставіського». За сприяння окремих представників найвищої влади Ф. (міністрів, сенаторів, депутатів) рос. емігрант-авантюрист Ставіський організував групу біржовиків, які 1933-34 випускали акції під фальшиві цінності. Викриття цієї афери викликало у франц. суспільстві хвилю обурення. У 1930-х роках у країні активізувалися екстремістські, фашистські та профашистські орг-ції («Вогняні хрести», «Патріотична молодь», «Французька дія», «Французька солідарність» та ін.). Однак спроба праворадикальних сил у лютому 1934 здійснити в Парижі державний переворот, щоб повалити респ. лад, наштовхнулася на рішучий спротив лівих сил. По всій країні відбувалися демонстрації та мітинги. 12.02.1934 у Ф. відбувся політ, страйк, в якому взяли участь 4,5 млн осіб. 27.07.1934 СФІО і ФКП уклали Пакт про єдність дій (1935 до нього приєдналася частина радикалів), який передбачав спільну б-бу проти фашист, орг-цій, за збереження дем. свобод.Загроза приходу до влади у Ф. ультрарадикальних сил зумовила консолідацію лівого табору.
42."Народний фронт" у Франції
СФЮ і ФКП у 1936 р. ці партії розробили спільну програму і, отримавши на виборах 330 з 612 місць у палаті депутатів парламенту, одержали право сформувати уряд. Очолив його соціаліст Леон Блюм Таїким чином, першим завданням нового уряду стало улагодження найбільшого у Франції трудового конфлікту.Підсумком переговорів стало підписання угоди, за: якою страйки припинялись, підвищувалась заробітна плата, підприємці укладали колективний договір з профспілками і зобов'язувались не застосовувати санкцій проти страйкуючих Влітку 1936 р. парламент Франції прийняв 133 закони, які в! основному реалізували програму Народного фронту. Так, були заборонені фашистські ліги, прийнято закон про 40-годинний робочий тиждень, про двотижневу оплачувану відпустку, підвищувались пенсії, надавалася допомога по безробіттю. Для покращання становища селян уряд став закуповувати сільгосппродукцію за підвищеними цінами. Встановлювався контроль держави над Французьким банком і залізницями. Л.Блюм прагнув спочатку закріпити попередні досягнення і в лютому 1937 р. оголосив про "перерву" в реформах,а потім продовжувати їх.Зростаючі державні витрати призвели до спаду виробництва. Щоб активізувати його і стимулювати експорт, уряд вдався до девальвації франка. Це робило французькі товари дешевшими на зовнішньому ринку, а відтак і більш конкурентоспроможними.Економічне становище Франції тим часом почало погіршувалось. Французькі підприємці, занепокоєні можливістю введення високих податків, переводили свої капітали за кордон, що відразу відбилось на темпах зростання економічного розвитку. З іншого боку відбулось збільшення прибутків громадян. При відносно стабільному виробництві це означало виникнення диспропорції між грошовою і товарною масою і, відповідно, до зростання цін - інфляції.Економічні негаразди викликали у населення розчарування діями Народного фронту. Еономіка так і не вийшла на докризовий рівень. Це ще більше ускладнило відносини між партіями у НФ. У червні 1937 р. Л.Блюм подав у відставку; криза НФ стала очевидною. Наступник Блюма прем'єр К.Шотан бездіяв. У квітні 1938 р. посаду прем'єра зайняв лідер радикалів Даладьє. Його уряд відразу скасував низку соціальних програм. У зовнішній політиці він повністю слідував у фарватері Англії. Підписання мюнхенської угоди призвело до остаточного розпаду НФ. У жовтні 1938 р. з нього офіційно вийшли радикали.НФ був насамперед засобом боротьби проти фашизму.
Прімо де Рівера утворив військову директорію (хунту), яка заступила уряд, розпустив кортеси (парламент), ввів надзвичайний стан, призупинив дію конституції. Владу на місцях було передано військовим губернаторам. Диктатура оголосила своєю метою "оновлення" Іспанії. Але оновлення вилилось у фашизацію суспільства за зразком Італії. Проводилась насильна іспанізація каталонців і басків. У зовнішній політиці було взято курс на створення "Великої Іспанії".Стабілізація економічного становища на певний час зміцнила військово-монархічний режим. У 1925 р. Прімо де Рівера замінив військове правління цивільним, але сутність режиму від цього не змінилася. Позитивним здобутком режиму стало забезпечення відносного соціального миру і стабільного становища робітників. Це було досягнуто завдяки співробітництву з профспілками. Але початок економічної кризи 1929-1933 рр. підірвав опору диктатури. Від неї відвернулася навіть армія, і 28 січня 1930 р. Прімо де Рівера подав у відставку. У країні розгорнувся масовий рух за встановлення республіки. 12 грудня 1930 р. сталася невдала спроба повалити монархію. Повсталих та організаторів було заарештовано.
44. Республіканська Іспанія. 12 квітня 1931 р. в Іспанії відбулись муніципальні вибори, на яких перемогли прихильники республіки. 14 квітня король Альфонс XIII втік з країни, і в той же день Іспанію було проголошено республікою. До влади прийшов тимчасовий уряд на чолі з А.Саморо. Перед новим урядом постали старі проблеми: проведення аграрної реформи, ліквідація поміщицького землеволодіння (поміщикам належало 67% земель); вирішення національного питання. На цей час на території Іспанії склалися 4 нації- іспанська, каталонська, баскська, галісійська. Останні три добивалися автономії. На порядку денному стояло ще й врегулювання стосунків з католицькою церквою, захист національної іспанської промисловості, проведення реформи армії, офіцерський склад якої становили виключно вихідці з землевласників, треба було розв'язати низку соціальних проблем.Тимчасовий уряд провів вибори до кортесів і прийняв закони, спрямовані на вирішення нагальних питань.Президентом обрали А.Самору. Була прийнята нова демократична конституція. Церкву відокремили від держави. Ліквідовувались чернецькі релігійні ордени. Каталонія отримала автономію. Було оголошено проведення аграрної реформи.Але нерішучість уряду призвів до того, що на виборах 1933 р, перемогли партії правого блоку. Вони згорнули проведення реформ. Баскам було відмовлено у наданні автономії. Проти противників уряду застосовувалась військова сила.У кінці 1933 р. син колишнього диктатора Хосе-Антоніо Прімо де Рівера утворив партію Іспанська фаланга (іспанські фашисти). Вона виступила за ліквідацію республіки, встановлення унітарної держави з сильною владою, за розширення прав католицької церкви.У 1934 р. проти політики уряду розпочались масові виступи! населення. Каталонія оголосила свою незалежність, в Астурії почалось збройне повстання. Через відсутність єдності лівих сил всі ці виступи були придушені.Не змирившись з поразкою, ліві сили у січні 1936 р. утворили Народний фронт, який виступив з широкою програмою реформі підтриманою на виборах у лютому 1936. Програма передбачала амністію всім політв'язням, відновлення демократичних прав і свобод, надання автономії Каталонці підвищення заробітної плати, зменшення податків, проведення аграрних перетворень тощо. Народний фронт прийшов до влади!Спираючись на армію, праві сили почали готувати заколот. Ня чолі заколотників стояли Хосе-Антоніо Прімо де Рівера, генералі Санхурно, який безпосередньо готував заколот, і генерал Франко І.
45.Громадянська війна і в Іспанії та встановлення авторитарного режиму Ф.Франко.
Заколот почався 17 липня 1936 р. в Іспанському Марокко. Наступного дня заколот поширився на інші райони Іспанії. У заколотників відразу виникли проблеми: Х-А.Прімо де Рівера був заарештований і страчений, Санхурно загинув у авіакатастрофі, Франко з марокканськими військами був блокований республіканським флотом у Марокко. Заколотові загрожувала поразка. Тоді на допомогу франкістам прийшли Італія і Німеччина, які перекинули марокканську армію в Іспанію і надали заколотникам зброю. Згодом 200 тис. італійських та німецьких військ взяли участь у війні на боці франкістів.Перед республіканським урядом завдання організувати опір франкістам. Складність полягала в тому, що іспанська промисловість не виробляла багатьох видів військової техніки і спорядження. Не вистачало підготовлених військових кадрів. На звернення до урядів Англії, Франції і США з проханням продати зброю республіканці отримали відмову. Уряди цих держав посилались на міжнародне право, яке забороняло втручання у внутрішні справи інших держав. Між 27 країнами була підписана угода про невтручання в іспанські справи. Проте Італія та Німеччина не збирались цього виконувати і активно постачали зброю франкістам. У жовтні 1936 p. CPCP заявив, що не буде дотримуватись угоди, надішле військових радників республіканцям і постачатиме зброю. На захист республіки приїхали в Іспанію близько 50 тис. чол., які прагнули боротись з фашизмом. З них були утворені інтернаціональні бригади;У вересні 1936 р. сформовано новий республіканський уряд на чолі з Ларго Кабальєро, який провів реформи. У країні встановився терор каральних органів. У 1936-1937 pp. основні бойові дії точились навколо Мадриду, але всі наступи франкістів були відбиті. Не допомогли їм і прихильники у самій столиці, так звана "п'ята колона". Після невдалої спроби взяти Мадрид франкістами Німеччина та Італія почали відкриту інтервенцію. Під містечком Гвадалахара у березні1937 р. італійський корпус було розгромлено. Після цієї поразки франкісти основні зусилля перенесли у Каталонію, У квітні 1938 р. армії франкістів вдалось відокремити Каталонію від іншої території республіки. Спроба армії республіканців розірвати блокаду, здійснивши наступ у липні 1938 р., не вдалась. На початку 1939 р. Каталонія була захоплена. Райони, контрольовані республіканцями, були відрізані від Франції.27 лютого 1939 р. Англія і Франція розірвали дипломатичні відносини з республіканським урядом і визнали уряд Франко.Опинившись у міжнародній ізоляції 6 березня 1939 р. командуючий обороною Мадриду полковник Касадо здійснив переворот, повалив республік канський уряд і вступив у переговори з Франко. Спроба комуністів підняти повстання була придушена. На територію, контрольовану республіканцями, вступили франкістські війська. В Іспанії було встановлено диктатуру генерала Франко (березень 1939 р.- листопад 1975 р.) Франкісти починали репресії проти своїх противників.
46. Форм блоку тот-міліт. держав.
25 жовтня італійсько–нім союз 1936 – розмежування сфер експансії на балканах та дунайському, тактику війни проти ісп республіки.25 листопада 1936 між Німеч. (Й.Ріббентроп) та Япон. (Кімо Мусякодзі)- Антикомінтернівський пакт. Метa - захист від комуністичної пропаганди. Фактично, Нім цим договором погоджувалася з японською агресією. Існував також таємний протокол проти СРСР (коли одна з двох країн зазнає загрози з боку СРСР, інша сторона не надаватиме допомоги СРСР; якщо виникне така ситуація, відразу мають бути проведені консультації між обома сторонами договору; ні одна, ні інша зі сторін не укладатимуть політ. угод з СРСР без погодження з іншою стороною). Термін дії пакту 5 років., 5 лист 1941 продовжено ще на 5 р. 6 листопада 1937 до пакту +Італія 24 лютого 1939 +Угорщина та+ Маньджоу-Го (існ. з 1932), 27 березня 1939 + Іспанія. 25 листопада 1941 +7 країн (Болгарія, Фінляндія, Румунія, Данія, Словаччина, Хорватія і Нанкінський уряд у Китаї (очолив Ван Цзинвей). Ці країни не знали про існування таємного протоколу.
22 травня 1939 Нім (Ріббентроп) з Італ (Чіано) Пакт про дружбу та союз - «Сталевий пакт» на 10 років – співробітництво«у сфері забезпечення миру в Європі». Вони повні рішучості спільно «виступати за збереження свого життєвого простору й підтримка миру», боротися за «збереження основ європейської культури». Сім статей, у таємних додатках – негайне створення військових комісій. У випадку нападу- військова допомога. Вісь Берлін – Рим встановлена остаточно.27 вересня 1940 – «Троїстий пакт» - «вісь Берлін-Рим-Токіо» - підписаний у Берліні Ріббентропом (Нім), Чіано (Італ), Курусу (Яп). Зобов’язувалися інформувати одна одну про діяльність Комінтерну і вести проти нього спільну боротьбу. - на 10 років, поділили сфери впливу: Нім – Європа і Цн. Африка; Італ – Середземномор’я і Пн. Африка; Японія – Далекий Схід і Азійська територія СРСР. До договору приєдналися: 20 лист 1940 – Угорщ; 23 лист – Рум; 24 лист – Словаччина; 1 березня 1941 – Болгарія.
47. Мюнхенська угода 1938 привід – Судетська проблема (Судетська німецька партія – Конрад Генлейн – автономія). Гітлер підписав «Зелений план» (план Грюн) - 24 серпня 1938 р., який передбачав окупацію Судетської області, і почав концентрувати війська на ЧС кордонах. Гітлер поставив перед ЧС през. Бенешом вимогу передати Нім. Судетську обл. 20 травня уряд ЧС оголосив часткову мобілізацію - занепокоєння Франції та Англії й роздратування Гітлера. Вибухнула «травнева криза». Гітлер призначив виконання «Зеленого плану» на 1 жовтня 1938. Одна за одною були направлені дипломатичні місії західних держав до Праги і в Берлін. 29-30 вересня 1938 Мюнхенська конф Гітлера, Муссоліні, Чемберлена й Даладьє. ЧС делегація прибула, але в зал засідань не допущена. Мюнхенська угода про поділ ЧС складалася з гол частини, додатка й трьох декларацій про «міжнародні комісії», які мали остаточно визначити кордони ЧСР. Основний зміст угоди: а) Судетська область відділяється від ЧС й передається Нім з 1 по 10 жовтня; б) все майно має залишатися на місці; в) ЧС має задовольнити територіальні претензії Польщі та Угорщини.
Пізніше в Празі мі зак справ ЧС Крофта заявив послам Анг, Фр та Іт: «Для нас це катастрофа.» Наслідки конференції: 1. Це була цинічна змова Анг та Фр з фашистськими держ за спиною ЧС про її розчленування, «миротворчість» за чужий рахунок. ЧС втратила 1/5 території, 5 млн нас, 33%пром підприємств. Німец. кордон проходив за 40 км від Праги. Польща 2 жовтня ввела свої війська в Тешинську Сілезію. 14 березня 1939 від’єднання Словаччини. Одночасно проголосила незалежн. Підкарпатська Русь. Мюнхенська змова фактично означала поразку політики «невтручання» й «умиротворення» фашистських агресорів, яка через 11 місяців призвела до війни між самими «мюнхенцями». СРСР залишався єдиною державою, яка осудила Нім. Мюнхенські рішення докорінно змінили стратегічне становище в Європі. Через 5,5 місяців ЧС перестала існувати – 15 березня 1939 нім. війська вступили у Чехію – утв. Протекторат Богемії і Моравії.
48.Пакт Ріббентропа-Молотова 1939. 15 серпня 1939 посол Нім в СРСР фон Шуленбург зачитав Молотову послання мін зак справ Нім Ріббентропа, де він висловлював готовність особисто прибути до Москви для «з'ясування нім-рос відносин». Після обміну телеграмами між Гітлером і Сталіном 23 серпня до Москви прибула нім. делегація. Близько 2год. ночі 24 серпня 1939 Молотов і Ріббентроп підписали пакт з таємним протоколом до ньго. Пакт (7 статей) укладався на 10 років з продовженням його дій на наступні 5 років. В пакті заявлялося, що обидві країни хочуть зміцнити справу миру. Вони зобов'язувалися не брати участі в жодному акті агресії одна проти одної, не підтримувати жодної третьої строни, яка розв'язувала б війну проти однієї з них, не приєднуватися до груп держав, ворожих до тієї чи іншої з договірних сторін, проводити взаємні консультації, вирішувати конфлікти між ними тільки шляхом дружнього обміну думками або арбітражу. В трьох основних статтях таємного протоколу поділялися «зони впливу»: до «зони впливу» СРСР «в разі політико-територіальних змін» віднесено Фінляндію, Естонію та Латвію, пізніше — Литву, визнавалися «інтереси СРСР щодо Бессарабії» й межі «зон впливу» СРСР та Німеччини в Польщі по лінії Нарев — Вісла — Сан. 31 серпня 1939 р. у Москві на позачерговому засіданні Верховної Ради СРСР було ратифіковано пакт, а в Німеччині на рейхстазі – 1 вересня. Наслідки: Пакт зірвав на певний час спроби зх держав зіштовхнути між собою Нім й СРСР, проте об'єктивно сприяв Нім в розв'язанні нової агресії в Європі. Не тільки Японія, а й інші союзники Нім були незадоволені її договором з СРСР. Італія висловила «глибоке почуття образи», Іспанія заявила про нейтралітет. «Антикомінтернівський пакт» не спрацював, єдність блоку агресорів у той час була підірвана.
49. Радянсько-фінська війна. 30 лист 1939 - 13 бер 1940Тривалий час між Фінляндією та СРСР велися переговори, в ході яких Радянський Союз вимагав від фінської сторони перенести кордон на Карельському перешийку на 35 км від Ленінграда в обмін на інші території, що ніяк не компенсувало втрати стратегічно важливої «лінії Маннергейма» - системи фінської оборони, спорудженої в 1927-1939; передати 6 островів у фінській протоці в оренду, оренда пів-ва Ханко Уряд Фінляндії 13 лист відмовився задовольнити радянські вимоги. 26 листоп – «Майнільський інцидент», 28 лист СРСР денонсував пакт про ненапад 1932, 30 листопада Червона армія(ЧА) вдерлася на фінську територію. Щоб прикрити акт агресії, було сформовано фінський маріонетковий уряд О. Куусінена (т. зв. «уряд Теріокі»). 3 грудня новий фінський уряд, очолений Рюті, з Таннером на посту мін зак справ, звернувся до Ліги Націй, яка 14 грудня виключила СРСР зі свого складу. 5 лютого – рішення про висадку корпусу (100-тис. фр.,брит, польських солдат, однак воювати мали лише 15 тис. поляків). 11 лютого 1940 почався черговий наступ ЧА, який завершився проривом «лінії Мареннгейма». 25 лютого 1940 скандинавські держави заявили про свій нейтралітет, Нім дотримувалась пакту Ріббентропа - Молотова і не втручалася. ЧА здобула перемогу над Фінляндією, підписала Московський договір 12 березня 1940, за яким Фінляндія остаточно віддала СРСР Карельський перешийок з Виборгом і надала в оренду на 30 років півострів Ханко за 8 млн фінських марок.
50. Поч ІІ св. в. Нім-польська війна 1 вересня - 6 жовтня 1939.Формальним приводом до нім-пол в став інсценований 31 серпня 39 німцями напад поляків на нім радіостанцію в Ґлейвіці (в ефір відразу вигуки польською - «пришов час війни Польщі проти Німеччини»). Операцією керував Рейнхард Гейдріх.1 вересня в 4.45 нім корабель «Шлезвіг-Гольштейн» відкрив вогонь по пол військ-мор базі Вестерплатте на Балтиці. Одночасно удар завдано із повітря, і суші – на пн. зі Сх Пруссії, на пд. – з Словаччини, зх.- зі Сх Нім. 3 вересня ВБ і Фр оголосили війну Нім (позиційна війна, реальної допомоги Пол не отримала).Битва на Бзурі (9-22 вересня) 8 - 28 вересня – оборона Варшави16 вересня – пол. уряд емігрував 17 вересня у конфлікт втрутився СРСР і окупував сх обл Пол. Нім. війська зупинилися на лінії Сколе-Львів- Володимир-Волинський - Брест -Білосток. 6 жовтня нім командування оголосило про завершення операції проти Пол. Частина пол. тер-ї приєднана до Нім, на решті 12 жовтня ств. «генерал-губернаторство окупованих польс областей» під керуванням нім влади, а через рік «ген-губернаторство Нім. імперії». Відповідно до секретного доповнення до Договору про дружбу та кордони між Нім і СРСР (28 вересня 39) територія Польщі була поділена між Третім Рейхом та СРСР, а також Словаччиною (Тешинська обл) і Литвою (не приймала безпосередньої участі у війні, але 10 жовтня 39 підписала з СРСР Договір про взаємодопомогу, де лит. уряд дав згоду на дислокацію на своїй території частин Червоної Армії та отримав від СРСР частину колишніх польс земель - Віленську обл., Литва - згідно радянсько-нім домовленостей відійшла до сфери інтересів СРСР).Наслідки- перемога в Пол дозволила Нім перекинути сили на зх. Перерозподіл сфер впливу дозволив СРСР дипломатичним тиском змусити Латвію, Литву та Естонію підписати договори про взаємодопомогу, які привели до приєднання Прибалтики до СРСР.Командувачі – Пол - Едвард Ридз-Смігли, Нім - Федор фон Бок, Герд фон Рундштедт, Словач - Фердинанд Чатлош (армія «Бернолак»)
51. «Дивна війна» у Європі 1939-40
3 вересня 39 - 10 травня 40
Фр і ВБ – Нім. Ворогуючі сторони вели лише бої місцевого значення на фр-нім кордоні, перебуваючи під захистом оборонних ліній Мажіно і Зігфріда. Період бездіяльності французьких та британських військ було використано Вермахтом для окупації Польщі, Данії і Норвегії, а також підготовки плану Французької кампанії.27 вересня 39 Гітлер наказав негайно готувати наступ на зх:«Мета війни-поставити Анг на коліна, розгромити Фр». Вже 6 жовтня 39 нім війська остаточно завершили окупацію Польщі. Браухіч підписав 29 жовтня «Директиву Гельб щодо стратегічного розгортування». План «Гельб» (Жовтий). Початок наступу було призначено на 12 листопада 39. Однак 7 листопада наказ було скасовано через несприятливі метеорологічні умови. Пізніше початок операції буде відкладено ще 29 разів. 10 січня 40 Гітлер призначив остаточну дату наступу на 17 січня. Але у той самий день план «Гельб» потрапив до рук бельгійців. Нову редакцію плану надав начальник Еріх фон Манштейн.. («заманювання»).9 квітня – 8 червня 40 - операція «Везерюбунг»- окупація Нім. території Данії і Норвегії.Період «дивної війни» закінчився 10 травня 40 - нім війська згідно з планом «Гельб» почали наступальні дії на територію нейтральних Бельгії та Голландії. Потім через територію Бельгії, обійшовши лінію Мажино з півночі, нім війська захопили майже всю Фр. Рештки анг-фр армії були витіснені у район Дюнкерка, де вони евакуювалися до ВБ. 5 червня 40 – почався наступ на Париж (головнокомандувач фр. збр. сил – Вейган).10 червня у війну вступила Італія. 14 червня німці вступили в Париж. 22 червня 40 Фр підписала капітуляцію у Комп'єні. 2/3 країни окуповані німцями, решта – маріонеткова Вішістська держава (маршал Петен).Оборонні плани союзників:«Діль» та «Еско»
52. Напад Нім на СРСР. Сх фронт
22 червня 1941 Нім (+Іт, Угор, Рум, Словацька р-ка) напала на СРСР. 18 грудня 40 Нім затвердила план БарбароссаУ промові перед Рейхстагом 11 грудня 41 Гітлер пояснив причину нападу СРСР - значна концентрація військової техніки та частин Рад армії на кордоні та плани нападу влітку 1941 СРСР на Європу. Нім – 190 дивізій, СРСР – 170. Нім вторгненя складалось із трьох груп армій: «Північ» (фон Леєб) – на Ленінград, «Центр» (фон Бок) – на Москву, «Південь» (Рунштедт) – на Укр. Зх кордони СРСР прикривали Прибалтійський(Кузнєцов), Західний (Павлов), Київський (Кирпонос) військові округи, перетворені в Пн-Сх, Зх і Пд-Зх фронти. 1941 пройшов у повній стратегічній і тактичній перевазі Нім. За півроку їй вдалося захопити Прибалтику, Білорусь, Україну. СРСР не спромігся організувати належну оборону на жодній ділянці фронту - поразки під Мінськом (29 червня), 8 вересня початок облоги Ленінграда, 19 вересня – взято Київ, 16 жовтня - Одесу, 24 жовтня – Харків. 30 вересня розпочалась битва за Москву (операція «Тайфун»), спочатку - оборонна, з грудня – наступальна (до 7 січня 1942).1942 рік позначився провалом нім наступу на Москву та початком контрнаступу рад військ. Провал «Тайфуну» крах нім плану блискавичної війни. Нім спромоглася захопити Донщину, Кубань та Кавказ. В районі Сталінграда СРСР з 19 листопада зміг організувати ефективний опір нім військам. Сталінградська битва (17 липня 42 —2 лютого 43).18 грудня — рад війська ввійшли до першого населеного пункту УРСР — с. Півнівки Міловського району Ворошиловградської обл.
53. Війна на Тихому океані (1941-42).7 липня 1937 — 9 вересня 1945.Після підписання Троїстого пакту (27 вересня 1940) Японія проводила активну загарбницьку політику в Азії. Японські мілітаристи захопили частину Китаю, а 2 липня 1941 керівництво держави прийняло рішення "просуватися на Південь", тобто захопити країни Пд та Пд-Сх Азії. Яп вирішила вступити у боротьбу зі США за панування на Тихому океані. Щоб перешкодити поширенню япон впливу в Китаї, США, ВБ і Голландський уряд у вигнанні (все ще контролював багаті нафтою і каучуком провінції Голландської Ост-Індії) домовилися про ембарго на поставки в Японію нафти і сталі - ключових товарів для підтримки військових дій. Оцінивши це як акт агресії, 7 грудня 1941 літаки з япон авіаносного з'єднання адмірала Нагумо здійснили напад на базу амер флоту – Перл-Харбор на Гавайських о-вах. 8 грудня США та ВБ оголосили війну Яп., а 11 грудня - Нім та Італія-оголосили війну США.8 грудня япон війська вторгайся в Таїланд (згодом союзник Яп), Англ Малайї та Бірму. Одночасно япон десант висадився в Індонезії та на Філіппінах, у грудні 1941 захопили Гонконг (25 грудня), острови Гуам та Уєйк. 15 лютого 1942 капітулював Сінгапур. Також в лютому впали Балі і Тимор Цього ж місяця відбулася морська битва в Яванському морі (27 лютого і 1 березня 1942), де знищили з'єднану анг-амер-голланд. ескадру. Незабаром яп війська окупували усі о-ви Індонезії, а навесні 1942 висадилися в Новій Гвінеї і підійшли до Австралії. Таким чином, було загарбано величезну територію з населенням 150 млн чоловік і чималими природними багатствами. 18 квітня 1942 16 амер бомбардувальників B-25 з авіаносців "Ентерпрайз» і «Хорнет» зробили «наліт відплати» на міста Токіо, Йокогаму і Нагою - «Рейд Дулітл». У травні 1942 битва в Кораловому морі – союзники - поразка з виграшем (японці не змогли атакувати Порт-Морсбі в Новій Гвінеї). 4 червня 1942 битва у атола Мідуей. поворотною точкою у війні на Тихому океані - Яп втратила 4 авіаносця, а яп морська авіація понесла втрати, від яких не змогла оговтатися до кінця війни. З серпня 1942 по лютий 1943 япон та амер війська билися за контроль над о-вом Гуадалканал (перемогли США).
54. Утв антигітлерівської коаліції..Декларація ООН Антигітлерівська коаліція почала складатися ще з березня 1939, коли ВБ оголосила гарантії Польщі (де-факто – 25 серпня 39). Після нім. вторгнення в Пол., 3 вересня Фр та ВБ оголосили війну Нім. Тому Фр, ВБ. і її домініони, Польща – перші учасники коаліції. 1940 + Норвегія (квітень), +Голандія (трав), + Бельгія і Люксембург 1941 + Югославія та Греція. З поч. Рад.-нім. (22 червня 1941) війни +СРСР. 22 червня 1941 Черчілль, 24 червня Рузвельт заявили про намір надати допомогу СРСР у війні. 12 липня 1941. СРСР і ВБ угода «Про спільні дії у війні з Німеч». ВБ надала СРСР безоплатну позику в 10 млн.фунтів стерлінгів. 1 жовтня 1941 підписано тристоронню угоду (ВБ і США пообіцяли постачати продовольство в СРСР). 14 серпня 1941 Черчілль і Рузвельт підписали Атлантичну хартію, яка стала свого роду програмою антигітл.коал. Осн. положення: відсутність територ. претензій, повалення нацистської тиранії відмова від застосув. сили. У вересні 41 на міжсоюзній конференції у Лондоні учасники коаліції підписали хартію.До неї приєдналися СРСР, Фр, Пол, Бел, Голл…країни, що увійшли 1 січня 1942 підписали Декларацію об’єднаних націй (усього 26 держав)., у якій зобов'язувалися скеровувати всі свої військові й економічні ресурси для боротьби проти Німеччини, Італії, Японії та їх союзників, і не укладати з ними сепаратного миру.назвали себе об’єднаними націями, мали радитись, не вступати у війну без згоди. Наприк., 1943 до антигітл. коал. входило 36 держав.
55.Злам у ході війни (1942-43).Сталінградська битва–Умовно її можна подiлити на двi частини. Перша — це наступ німецьких вiйськ влiтку 1942 р. i вихiд їх до Волги й на Пiвнiчний Кавказ. Друга — контрнаступ радянських вiйськ i розгром нiмецько-iталiйсько-румунсько-угорського угруповання на Волзi. вона поклала початок корінного перелому в ході Великої Вітчизняної та Другої світової війни;розгром ворога завдав удару по військовій машині третього рейху, престижу німецької армії, моральному духу вермахту;почався загальний наступ радянських військ від Ленінграда до Кавказу;було нанесено удар по фашистському блоку загалом. Японія і Туреччина відмовились вступити у війну проти СРСР. Керівництво Румунії та Італії (їх армії були серед тих, хто був розгромлений під Сталінградом), а також Угорщини і Фінляндії почали шукати виходу із війни;поразка фашистів та їх союзників стала могутнім імпульсом для антинацистського та національно-визвольного рухів, сприяла консолідації сил антигітлерівської коаліції.Курська битва.У сiчнi 1943 р. радянські війська добилися ще одного значного успiху–блокаду Ленiнграду було прорвано, а на заході Червона армiя пiдiйшла до Смоленська. Значення:розгромлено кращі дивізії гітлерівців;стратегічна ініціатива остаточно перейшла до радянської армії, почався загальний наступ радянських військ по всьому фронту;завершився корінний перелом у другій світовій війні;були закладені передумови до висадки англо-американських військ і розпаду німецького блоку.Битва за Дніпро.Розвиваючи наступ, радянські війська до кінця вересня 1943 р. вийшли до Дніпра. Тут німецьке командування створило так званий ”Східний вал”. Німецьке командування намагалося використати повноводну ріку з високим правим берегом як природне укріплення. Населення зганялось з 300-кілометрової смуги вздовж Дніпра. Значна частина міст – Дніпропетровськ, Кременчук, Полтава – була розорена й спалена. В результаті героїчного форсування Дніпра, ціною значних втрат, радянські війська 14 жовтня звільнили Запоріжжя, 25 жовтня — Дніпропетровськ, 6 листопада Київ.Таким чином, пізньої осені 1943 р. радянські війська вийшли на правий берег Дніпра, закріпилися там, відбили контрнаступ німецьких військ в районі Житомира і підготували умови для подальшого наступу і визволення території СРСР.Корінний перелом у бойових діях у Північній Африці. Капітуляція Італії.У жовтнi-листопадi 1942 р. у Пiвнiчнiй Африцi теж вiдбувся корінний перелом на користь англо-американських союзників. Вирішальна битва відбулась в районі містечка Ель-Аламейн (Єгипет). У жовтні 1942 р. британські війська, маючи значну військову перевагу під керівництвом генерала Б.Монтгомері завдали німцям та італійцям поразки. Останні вимушені були спішно відійти на захід. В листопаді 1942 р. з протилежної сторони Північної Африки (Марокко, Алжир) почалась висадка американських військ під командуванням Д.Ейзенхауера (операція «Торч» (Факел).
56. Відкриття ІІ фронту. 1944 р.
Уряди США і ВБ, виконуючи рішення Тегеранської кон (28 листоп – 1 грудня 1943), вирішили до травня 1944 відкрити «ІІ фронт» у Зх Європі. Плани «Оверлод» та «Енвіль». «Оверлорд» (6 червня - 30 серпня 1944) передбачав висадку основних сил союзників на пн Фр - в Нормандії. Щоб дезорієнтувати гітлерівців щодо основних напрямів операцій союзників, планувалося додатково висадити десант на середземноморському узбережжі. У складі десантних військ були амер, брит, канад і фр дивізії. Командуючим союзними військами було призначено амер генерала Дуайта Ейзенхауера. Союзники переважали противника в кількості сухопутних військ і танків у 3 рази, в авіації - в 61 раз. Вранці 6 червня 1944 – відкрито ІІ фронт - після тривалого бомбардування і артилерійского обстрілу нім оборонних укріплень розпочалася висадка десантів уздовж узбережжя Нормандії. (операція «Непту́н» - висадка 156 тис солдат) Союзники захопили плацдарм, взяли Бретань, розгромили 6 німецьких дивізій під Фалєзом (Фалезька операція— одна з вирішальних наступальних операцій сил союзників у операції «Оверлорд», 12 - 24 серпня 44). 25 серпня союзні війська вступили у Париж, 3 вересня- до Брюсселя, 16 вересня перетнули нім кордон. На поч. вересня 1944 більшу частину Фр було звільнено. У 1944 Червона Армія повністю звільнила тер СРСР і перенесла бойові дії у Пд-Сх і Цн Європу. 20 липня 1944 рад війська вийшли на рад-польський кордон, а восени рад кордон відновлений. 20-29 серпня 44 -Я́ссько-Кишині́вська операція - звільнення Молдови та виведення Румунії з війни, пізніше звільнено Болгарію і спільно з Нац-визв армією Югославії Белград. Фашистські війська залишили Грецію і Албанію. На пн Європи рад війська вступили на територію Норвегії, з війни вийшла Фінляндія. Наприк 1944 союзні війська звільнили Бельгію та Цн Італію. Війна на два фронти поставила Нім у надзвичайно скрутне становище. Остання спроба розірвати кільце, що дедалі щільніше оточувало Нім, була зроблена 16 грудня 1944. Нім командування мало намір рішучим контрнаступом знищити весь ІІ фронт. До кінця грудня нім удар практично видихнувся.
57. Рух опору .У Франції проти окупантів боролася "Вільна Франція"–організація, яку створив генерал Шарль де Голль одразу після окупації країни німцями, а також партизанські загони й підпільні групи, очолювані комуністами та соціалістами. Вже 18 червня 1940 р. Ш. де Голль виступив по радіостанції Бі-Бі-Сі з Лондона і закликав французьких солдатів та офіцерів не складати зброю, вступати до лав організації "Вільна Франція". У листопаді 1942 р. французька компартія уклала з Ш. де Голлем договір про спільні дії. У травні наступного року було створено Національну раду Опору, шо об'єднала всі сили, які боролися проти окупантів. А в червні було утворено Французький комітет національного визволення (ФКІІВ), який оголосив себе урядом. Згодом його очолив Ш. де Голль.Антифашистський рух Опору набув широкого розвитку в таких країнах, як Югославія (де в листопаді 1942 р. було створено Народно-визвольну армію під командуванням Й. Броз Тито), а також в Італії, Польщі, Чехо-Словаччині.У Північній та Середній Італії, окупованих німецькими військами, керівництво рухом Опору здійснювали комітети національного визволення, що складалися переважно з представників демократичних партій. Деякі гірські райони Італії були очищені від окупантів і перетворилися на своєрідні "партизанські республіки", де повновладними господарями були партизанські бригади ім. Дж. Гарібальді.У Польщі .Значний авторитет серед населення мали загони Армії Крайової, керовані з Лондона емігрантським урядом, і загони Гвардії Людової, створені Польською робітничою партією (комуністична партія). У Чехословаччині боротьбу проти фашизму очолив емігрантський уряд на чолі з Едуардом Бенешем. Навесні 1942 р. на території країни виникли перші партизанські загони, на території СРСР була сформована чехословацька військова частина. У 1942 р. чеські парашутисти організували вбивство гітлерівського намісника Гейдриха. Особливо бойовий характер мали дії словацьких партизан. Влітку 1944 р. в Словаччині розпочалося збройне національне повстання, що тривало два місяці. У березні 1945 р. було створено Національний фронт чехів і словаків, що значно активізувало партизанську боротьбу на завершальному етапі війни.Своєрідно розвивався рух Опору в Греції. Народно-визвольна армія вела операції на всій території країни, створювала визволені райони, де владу перебирали народно-демократичні ради і комітети. Загони ЕЛАС фактично визволили основну частину Греції.України, Білорусі, в західних районах Росії, окупованих ворогом, партизанський рух набув великого розмаху. Там діяли цілі з'єднання під керівництвом Центрального штабу партизанського руху, створеного у травні 1942 р. Без перебільшення можна сказати, що партизанська війна в тилу ворога значною мірою сприяла крахові окупаційного режиму на території СРСР. Крім створених Москвою, на окупованих територіях діяли антифашистські національні формування в Латвії, Литві, Естонії, Білорусі, Росії. В Україні впродовж десяти років проти нацизму та більшовизму боролася Українська повстанська армія (УПА), бійці якої зробили значний внесок у боротьбу проти ворога.Активно діяв Антифашистський національно-визвольний фронт Албанії, який мав 20 тис. бійців. На весну 1944 р. албанські патріоти контролювали значну територію країни.Підпільні диверсійні групи в роки війни діяли в Норвегії, Бельгії, Голландії, Данії. Характерною рисою Руху Опору в Європі було те, що до складу партизанських загонів, диверсійних і розвідувальних груп входили представники різних народів, втікача з концентраційних таборів.
58. Нацистський режим у Європі У загарбаних країнах запроваджували «новий порядок», прагнучи втілити в життя гол мету фашистського блоку - територіальний поділ світу, поневолення незалежних д-в, винищення цілих народів, встан. світового панування. Австрія – до складу Нім, Польща (зх. - до Нім, сх.-«генерал-губернаторство»), Чехословаччина( Судети – до Нім, Богемія і Моравія – «протекторат»), Словаччина («незалежна»), Югославія (розчленована), Греція (нім, італ, болгарська зони окупації). В Данії, Норвегії, Бельгії, Нідерландах – маріонеткові уряду. Люксембург – до Нім. Особливе становище – Фр (2/3 тер. з Парижем окуповані Нім, решта – Вішістська держ. (на чолі Петен). Економіка підпорядковувалася Нім, населення вивозилось на роботу до рейху. «Нордичні» народи (норвежці, данці, голландці) – онімечення, словянські – знищення. У 1942 – рішення про початок фізичного винищення євреїв – «фабрики смерті» (табори в Освенцімі і Треблінці (Пол), Дахау і Бухенвальді (Нім), Маутхаузені (Авст) (з 18 млн – 12 млн загинуло). Знищувались цілі поселення (Орадур (Фр), Лідіце (ЧС), Хатинь (Білор)). Як правило, в окупованих країнах формувалися маріонеткові уряди з колабораціоністських елементів. Проте не скрізь вдавалося створити такі уряди. Так, у Бельгії і Голландії агентура німецьких фашистів була досить слабкою для утворення таких урядів. Після капітуляції Данії її уряд слухняно виконував волю окупантів. З деякими "союзними" державами (Болгарія, Угорщина, Румунія) були встановлені фактично васальні відносини. Вони за безцінь збували в Німеччину свою аграрну продукцію і сировину в обмін на дорогі вироби промисловості. Найбільш антилюдяний фашистський "порядок" встановлювався в країнах Східної та Південно-Східної Європи, оскільки слов'янським народам передбачалася участь рабів німецької нації. Відповідно до імперської політики більшість робіт, що є простими, другорядними, примітивними, мала виконуватися не німцями, а виключно особами, які були так званими допоміжними народами (наприклад слов'янами). Керуючись цим принципом, нацисти вивозили до Німеччини на рабську працю тисячі людей. На травень 1940 р. у Німеччині перебувало 1,2 млн. іноземних робітників, у 1941 р. -- 3,1 млн., у 1943 р. -- 4,6 млн.
59. Капітуляція Німеччини. Постдамська конференція та її рішення.Після того як у грудні 1944 р. вдалося зупинити наступ німців в Арденах на східному фронті 12.01.1945 масштабний наступ розпочали рад. армія (Вісло-Одерська операція), частини якої в лютому форсували р. Одер. Того ж місяця союзницька авіація завдала потужних бомбових ударів по нім. містах, з яких найбільших руйнувань зазнав Дрезден. У березні-квітні 1945 війська союзників досягай значних успіхів. Проти ночі з 22 на 23.03.1945 3-тя амер. армія під командуванням ген. Дж. Паттона вийшла на р. Райн. Рухаючись звідти у східному напрямку, брит.-амер. війська вже не зустрічали серйозного опору і 11.04 досягай р. Ельби, де 25.04.1945 зустрілися зрад, частинами у р-ні м. Торгау. 16.04.1945 війська трьох рад. фронтів -1 -го Білоруського (маршал Г. Жу-ков), 2-го Білоруського (маршал К. Рокоссовський) і 1-го Українського (маршал 1. Конєв) розпочали наступ на Берлін. 28.04 берлін. угруповання нім. військ було розчленоване на три частини. В умовах неминучої поразки, 30.04.1945 А. Гітлер вчинив самогубство. 02.05 гарнізон Берліна капітулював. 08.05.1945 у передмісті Карлгорсті (передмістя Берліна) представники нім. командування на чолі з фельдмаршалом В. Кейтелем підписали Акт про беззастережну капітуляцію, яку прийняли представники Великої Британії, Франції, СРСР і США.Остання зустріч керівників трьох держав-учасниць антигітлерівської коаліції Сталіна, Трумена та Черч-ілля ( після парламентських виборів його замінив лідер лейбори-390 стської партії К.Еттлі) відбулася на Берлінській конференції,яка проходила з 17 липня по 2 серпня 1945 року у Потсдамі. Учасники конференції повинні були остаточно домовитися про повоєнний лад в Європі. Вони підтвердили тимчасовий поділ Німеччини та її столиці на 4 зони окупації, створили Контрольну раду з представників союзного окупаційного командування як тимчасовий верховний орган влади 4-х держав у Німеччині. В основу побудови нової Німецької держави було покладено принцип трьох "Д" -демократизація, денацифікація і декартелізація. Головне завдання тимчасової окупації Німеччини полягало в її демілітаризації та роззброєнні. Гостро стояли на конференції питання репарацій, поділу флоту та повоєнних кордонів. За рішенням конференції та попередніми домовленостями СРСР одержав значну частину Східної Пруссії і місто Кенігсберг. Решта територій Східної Пруссії відходила до Польщі. Конференція погодилася також з пропозицією СРСР передати Польщі землі по Одеру і Західній Нисі, де вже було запроваджене польське управління. До Польщі відходили також міста Данціг (Гданськ) і Штеттін (Щецин). Учасники конференції дійшли згоди про переселення на територію власне Німеччини етнічних німців із земель, що відходили до Польщі, Чехословаччини або залишалися у складі Угорщини. Конференція скасувала Мюнхенську угоду, Віденські арбітражі та аншлюс Австрії. Лідери держав-переможниць підтвердили свій намір віддати під Міжнародний суд (трибунал) головних воєнних злочинців.Сталін підтвердив на конференції своє зобов'язання оголосити війну Японії.
60. Війна з Японією 1945 р. Завершення ДСВ.
Друга світова війна завершилася розгромом Японіїтаїїкапі-туляцією. Впродовж квітня-травня 1945 року Японські острови стали об'єктом масових бомбардувань, що їх здійснювали союзні повітряні сили. З метою протидії американській авіації японці використали, крім засобів протиповітряної оборони, саможертовність 900 льотчиків-камікадзе. Пропозиція японської сторони Сталіну перед його від'їздом до Берліна про посередництво у переговорах була відхилена. Так само зайшли у безвихідь переговори між союзниками та Японією, оскільки вони не гарантували збереження трону за імператором Хірохіто. Тоді Трумен прийняв погоджене з Англією рішення про застосування атомної зброї.Перша бомба була скинута на Хіросіму 6 серпня, а 9 серпня бомбардуванню було піддано Нагасакі. Жертвою атомних бомбардувань стало переважно мирне населення: було вбито і скалічено 447 тис. осіб.8 серпня 1945 року СРСР, як і було домовлено, оголосив про денонсацію радянсько-японського пакту про нейтралітет і разом з військами МНРта Народно-визвольною армією Китаю розпочав воєнні дії проти Японії. Наприкінці серпня були визволені Північно-Східний Китай, Північна Корея, Південний Сахалін та Курильські острови. Японська Квантунська армія перестала існувати як боєздатна сила. СРСР, незважаючи на те, що японське керівництво 26 липня прийняло умови капітуляції, продовжував воєнні дії до 2 вересня. 28 серпня почалася висадка американських військових сил на терени Японії. 2 вересня 1945 року у Токійській затоці на борту американського лінкора "Міссурі" представники Японії підписали акт капітуляції. Нині увесь світ визнає факт недоцільності тих величезних людських втрат, яких зазнала Японія в результаті атомного бомбардування, та під час радянсько-японської війни (8 серпня- 2 вересня 1945 року).