Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1.Сутність і суспільне значення виробництва
Поняття «виробництво» має три основні напрями викор-ня: комбінація виробничих чинників; тільки виготовлення пр-ції під-вом; ототожнення з поняттям «виготовлення», але в більш вузькій сфері пром. вироб-ва. У широкому розумінні «вироб-во» — це цілеспрямована діял-ть зі створення будь-якого корисного продукту (товарів, предметів, речей, послуг, інф-ції, знань тощо).
Вироб-во визнач. економ. безпеку, сталість фін. сист. держави та рівень життя людей. Основна мета вироб-ва полягає в забезп-ні споживача необхідною пр-цією (послугами) у певні строки, заданої якості та комплектації, з мінім-ними витратами для виготовлювача (продуцента).
Економ. результат діяль-ті промисл. під-ва, його фінан. стан і майбутній розвиток залежить від раціональної орг-ції вироб-ва, його відповідності сучасним вимогам: оптимальності, гнучкості, мобільності, високої культури, екологічності, конкурентоспроможності тощо.
Орг-ція виро-ва — це координація та оптимізація в часі й просторі всіх матеріальних, трудових елементів вироб-ва з метою випуску в певні строки необхідної споживачам пр-ції, з найменшими витратами за належної якості й отримання достатнього прибутку від її реалізації для подальшої продуктивної діяльності.
Провідна роль в орг-ції вироб-ва належить технології, яка характ-ся способами й варіантами виготовлення пр-ції та визначає, за допом. яких знарядь праці доцільно перетворювати предмети праці в конкретний продукт із потрібними властивостями.
Орг-ція вироб-ва на основі аналізу можливих варіантів визнач. конкретні знач.параметрів тех-го процесу з метою вибору найбільш ефективного відповідно до конкретних цілей та умов виготовлення певного виробу на під-ві.При цьому всі природні, трудові, виробничі, інф-ційні та інші ресурси, необхідні для ефективної діяльності під-ва, мають обмежений характер.
Завданнями тех-гії є підвищення потенційних можливостей збільшення обсягів виготовлення й поліпшення якості пр-ції та зниження норм витрат ресурсів під час її виготовлення.
Завданнями орг-ції вироб-ва є визначення методів та умов для досягнення попередньо окреслених можливостей з урахуванням зовн. та внутр. чинників роботи під-ва.
2.Історія розвитку теорії та практики організації виробництва.
Перші «зафіксовані на твердому матеріалі» ідеї орг-ції вироб-ва належать до часів ств. Великої китайської стіни, єгипетських пірамід, флотів Римської та Іспанської імперій, доріг та акведуків Стародавнього Риму.
У V—VI тис. до н. е. було започатковано практику письмових запитань і консультацій спеціалістів за різними окремими питаннями. Пізніше в Греції почали вивчати методи виконання трудових операцій, питання їх ритмічності. Платон сформулював принцип спец-ції.
Промислова революція кінця ХVІІІ — початку ХІХ ст. відкрила нову епоху в розвитку теорії та практики ОВ. Паровий двигун як джерело енергії для машин дозволив організувати машинне фабричне вироб-во. Виникла необхідність в узгоджених діях усіх його ланок за допом. встановлення й суворого виконання певних норм та пропорцій між усіма сторонами вироб-ва. Потреби в жорсткій регламентації спонукали визначення норм виробітку й оплати праці, максимальної швидкості роботи устаткування, оптимальних обсягів виготовлення пр-ції на основі вдосконалення ОВ й праці.
Англійський економіст Адам Сміт сформулював учення про розподіл праці (1776) як умову підвищення її продуктивності та основної складової ОВ.
Концепція взаємозамінних частин виробів (1790), розроблена і обґрунтована Елі Уітні, поклала початок стандартизації.
Винахідник і розробник системи ефективного виробництва Фредерік Тейлор у праці «Принципи наукового управління» (1911) обґрунтував доцільність: відокремлення та вивч. елементів операцій; хронометражу; нормування праці; обліку; контролю; стимулювання праці.
Френк та Ліліан Гілбрети, досліджуючи динаміку трудового процесу, розробили принципи економії рухів на основі вибору варіантів структури мікроелементів, що сприяло виникненню пром-вої психології (1911).
Гаррі Гант відкрив значення нематеріального стимулювання робітників та розробив діаграму графіка робіт (1912), що відображ. планові, реальні та очікувані показники діял-сті.
Харрінгтон Емерсон застосував ідеї Тейлора до організаційної структури вироб-ва та сприяв використанню експертів для підвищення організаційної ефективності.
Генрі Форд на власному автомобільному заводі здійснив диференціацію та стандартизацію елементів вироб-ва, застосував складальну конвеєрну лінію, що стало основою поточної орг-ції масового вироб-ва (1913).
У 1915 р. Ф. Харріс розробив математичну модель управл.запасами та визнач. економічно доцільного розміру партії замовлення.
А. Адамецький у 1920-х рр. ств. моделі побудови вироб-х процесів у часі, графіків руху деталей за операціями, вивів формули розрахунку вироб-го циклу.
Дослідженням мотивації праці (1930) було присвячено праці Елтона Мейо. Він довів, що, крім фізичних та технічних аспектів трудового процесу, принципове значення для підвищення продуктивності праці має мотивація праці робітника.
У 1930-х рр. У. Шухарт, Х. Додж, Х. Ромінг, Л. Тіппет розробили методи вибіркової перевірки та статистичні таблиці для контролю якості.
Методи групової обробки деталей, що сприяли автоматизації та розповсюдженню високоефективних групових поточних ліній у серійному та дрібносерійному вироб-ві, у 1940-х рр. були розроблені С. П. Митрофановим.
Тоді ж Г. Мейнард, В. Іоффе розробили систему мікроелементного нормування праці (МТМ).
Велика кількість фахівців у 1950—60-х рр. досягла певних результатів у методах дослідження операцій: моделювання виробничої діяльності, теорія черг, теорія прийняття рішень, математичне програмування, методи сітьового планування проектів.жНа початку ХХІ ст. Міжнародна організація зі стандарт-ції почала роботу з екологічного менеджменту, з метою зменшення забруднення довкілля було введено системи міжнародних стандартів МС ISO 14000.
4.Поняття ОВ, її цілі та завдання.
Організація виробництва — це координація та оптимізація в часі й просторі всіх матеріальних, трудових елементів виробництва з метою випуску в певні строки необхідної споживачам продукції, з найменшими витратами за належної якості й отримання достатнього прибутку від її реалізації для подальшої продуктивної діяльності.
Провідна роль в організації виробництва належить технології, яка характеризується способами й варіантами виготовлення продукції та визначає, за допомогою яких знарядь праці доцільно перетворювати предмети праці в конкретний продукт із потрібними властивостями.
Організація виробництва на основі аналізу можливих варіантів визначає конкретні значення параметрів технологічного процесу з метою вибору найбільш ефективного відповідно до конкретних цілей та умов виготовлення певного виробу на підприємстві. При цьому всі природні, трудові, виробничі, інформаційні та інші ресурси, необхідні для ефективної діяльності підприємства, мають обмежений характер.
Завданнями технології є підвищення потенційних можливостей збільшення обсягів виготовлення й поліпшення якості продукції та зниження норм витрат ресурсів під час її виготовлення.
Завданнями організації виробництва є визначення методів та умов для досягнення попередньо окреслених можливостей з урахуванням зовнішніх та внутрішніх чинників роботи підприємства.
Основна ціль вироб-ва полягає в забезп. споживача необх. Пр-цією (послугами) у певні строки заданої якості та комплектації з мінімальними витратами для виготовлювача.
5.Принципи орг-ції та функціонування виробничих свистем.
Кожен елемент (як частина) потрібен для підтримання й функціонування цілого, тобто існує системна залежність і орг-ція.
Усі виробничі системи формуються та функціонують на основі взаємопов’язаних загальних (універсальних) законів і окремих принципів.
Орг-ція вироб-х систем ґрунтується на системі загальних законів: синергії, єдності аналізу — синтезу, пропорційності, композиції, самозбереження, організованості, інформованості, онтогенезу .
Закони орг-ції поділяються на основні групи й укладаються в такій послідовності:
1.закони статики організації: відповідності вироб-х систем поставленим цілям; відповідності орг-ції вироб-чої системи зовн. середовищу; відповідності один одному елементів вироб-чої системи; відповідності зв’язків елементів вироб-х систем їхнім властивостям і сутності системи (жорсткі, альтернативні, компенсаційні альтернативні матеріальні зв’язки; постійні, циклічно повторювані, випадкові; прості, складні; упорядковані, еластичні); резервів (організаційних, інтенсивно-екстенсивних, ресурсних); усунення надлишковості;
2.закони розвитку: інерції; еластичності; безперервності вдосконалення (саморозвиток; реконструкція).
Вироб-чі системи, незважаючи на їх значну різноманітність залежно від виду діяльності, типу виробництва, галузевих особливостей, мають ряд спільних особливостей: цілеспрямованість, поліструктурність, відкритість, складність, різноманітність.
У процесі проектування та вдосконалювання виробничих систем їм надаються такі властивості: результативність, надійність, гнучкість, керованість, структура, ОВ та рівень її наближення до ідеального стану.
7.Класифікація виробничих систем.
Класиф-цію вироб-х процесів, які об’єднують багато часткових процесів, спрямованих на виготовлення готового продукту:
1)за роллю в заг. процесі виготовлення готової пр-ції розрізняють основні, допоміжні та обслуговуючі виробничі процеси;
2)за характером впливу на предмет праці виробничі процеси поділяються на тех-гічні та природні;
3)за технологічними методами перетворення предметів праці в готовий продукт виробничі процеси поділяються на механічні, хімічні, монтажно-демонтажні (складально-розбірні) і консерваційні (змащування, фарбування, пакування тощо);
4)за формами взаємозв’язку із суміжними процесами розрізняють аналітичні (розчленовування комплексної сировини), синтетичні (з’єднання напівфабрикатів), прямі (з одного виду матеріалу один вид продукту);
5)за ступенем безперервності виробничі процеси поділяють на безперервні та дискретні (перервні);
6)за характером устаткування, що викор-ться, виокремлюють замкнені (апаратурні) та відкриті процеси;
7)за рівнем механізації виробничі процеси групуються на: ручні, машинно-ручні, машинні, автоматизовані, комплексно-автоматизовані;
8)за масштабами вироб-ва однорідної пр-ції розрізняють масові, серійні та індивідуальні (одиничні) виробничі процеси;
за характером об’єкта виробництва виробничі процеси поділяють на прості та складні.
15.Принципи раціональної орг-ції виробничого процесу.
Раціональна орг-ція вироб-го процесу повинна відповідати низці вимог і будуватися на таких принципах, як: спеціалізація, диференціація, концентрація, інтеграція, паралельність, пропорційність, безперервність, ритмічність, прямоточність, автоматичність, гнучкість, гомеостатичність.
Розглянувши детальніше зазначені принципи на прикладі процесів, що відбуваються в житті, можна побачити, як вони тісно пов’язані між собою, доповнюють один одного та різною мірою реалізуються на практиці. Правильне викор. цих принципів з урахуванням методів орг-ції вироб-ва забезп. скорочення тривалості вироб-го процесу та підвищення його ефективності.
Проектуючи виробничий процес, його орг-цію, треба враховувати ці принципи, але оптимальні організаційно-технічні рішення вибирати за критерієм економічної ефективності.
6.Системні характеристики вирноб-ва та його основних елементів.
Характерні ознаки під-ва,як виробничої сист.:1)Цілеспрямованість-це здатність створювати пр-цію,надавати послуги;2)Поліструктурність-це,коли на під-ві існують одночасно взаємозвязок переплетених підсистем(цехи,відділи тощо);3)Складність-обумовлена поліструкткрність під-ва;4)Відкритість-взаємодія під-ва з зовн.серед;5)Результативність-це це здатність отримання результату;6)Надійність;7)Довготривалість-здатність зберігати результативність на довгий термін.8)Гнучкість-здатність пристосуватись до змін;9)Управляємість.
Для вироб-х систем також характерна наявність такого комплексу ознак: основні вхідні компоненти; сукупності елементів; суттєві зв’язки між елементами; інтегративні (об’єднувальні) властивості; внутрішня цілісність; упорядкована структура та орг-ція; цілі та критерії оцінки функціонування; керуючий або регулювальний пристрій; межі із зовн-м середовищем і здатність системи взаємодіяти з ним; особливі властивості елементів, з якими вони входять до даної системи.
Елемент вироб-чої сист. — це складова системи, яка не розчленовується на дрібніші складові. Елементами виробничої системи є праця, знаряддя праці, предмети праці, продукти праці, а також тех-гія, орг-ція вироб-ва. Елементний склад будь-якої вироб-чої сист. характеризується кваліфікаційно-професійними показниками персоналу, техніко-технологічним рівнем матеріальних об’єктів, продуктів праці та ступенем організаційної взаємодії зазначених елементів.
Виробничі системи можуть бути різної складності залежно від структури та ієрархічних рівнів елементів. На первинному рівні — це механізми (устаткування, апарати тощо), що обслуговуються робітником (оператором, машиністом та ін.). Кожний механізм і робітник, що обслуговує його, — це два взаємодіючі та взаємозалежні елементи, які скл. сист-му. «людина — машина» або робоче місце (робочу систему). Другій рівень являє собою групу робочих місць (дільницю), з яких на третьому рівні формується цех, на четвертому — відповідне вироб-во (корпус).
8.Закони та принципи орг-ції виробничих сист.
Усі вироб-чі системи формуються та функціонують на основі взаємопов’язаних загальних (універсальних) законів і окремих принципів.
Організація вироб-х систем ґрунтується на системі заг. законів: синергії, єдності аналізу — синтезу, пропорційності, композиції, самозбереження, організованості, інформованості, онтогенезу [2, розд. 2].
Закони орг-ції поділяються на основні групи й укладаються в такій послідовності:
1)закони статики організації: відповідності вироб-х систем поставленим цілям; відповідності орг-ції виробничої системи зовн-му середовищу; відповідності один одному елементів виробничої системи; відповідності зв’язків елементів вироб-х систем їхнім властивостям і сутності системи (жорсткі, альтернативні, компенсаційні альтернативні матеріальні зв’язки; постійні, циклічно повторювані, випадкові; прості, складні; упорядковані, еластичні); резервів (організаційних, інтенсивно-екстенсивних, ресурсних); усунення надлишковості;
2)закони розвитку: інерції; еластичності; безперервності вдосконалення (саморозвиток; реконструкція).
Вироб-чі системи, незважаючи на їх значну різноманітність залежно від виду діяльності, типу вироб-ва, галузевих особливостей, мають ряд спільних особливостей: цілеспрямованість, поліструктурність, відкритість, складність, різноманітність.
У процесі проектування та вдосконалювання виробничих систем їм надаються такі властивості: результативність, надійність, гнучкість, керованість, структура, організація вироб-ва та рівень її наближення до ідеального стану.
12.Організаційні типи вироб-ва.
Тип вироб-ва — комплексна характ-ка технічних, орг-ційних та економічних особливостей виробничої діяльності під-ва.
Вирізняють три основні типи вироб-ва: 1)Одиничне- характериз-ся виготовленням дуже широкої номенклатури виробів в одиничному виконанні,що повторюється через невизнач. Проміжки часу; 2)Серійне-характериз-ся періодично повторювальним випуском партії виробів; 3)Масове-характериз-ся великим обсягом випуском вузької номенклатури виробів,які виготовл. за тривалий період часу.
Види масового вироб-ва:
1.Беззупинно-потокове неавтоматичне-характериз-ся завантаженням кожного роб.місця однією повторювально. Операцією з постійним рухом виробу.Операції можуть бути ручні,машино-ручні та машині;
2.Аувтоматичне-процес здійснюється за допом. сист. машин-автоматів об*єднаних в автоматичні потокові лінії;
3.Прямоточне-безперервність операцій,відсутня,а потім установ. за допом. змінного вироблення.
Під час переходу від одиничного виду вироб-ва до масового необх.:1) Розширити сферу застосув. високо продуктивних технолог-х процесів,якісупроводжуютьсямеханізацією та атомат-ю вироб-ва.
2)збільшити частку спец. устатк. і спец. оснащеності заг. праці знарядь та устатк.Перейти від одинич. виготовл.в пр-ції до масового.
Кожен із наведених організаційних типів вироб-ва характеризується відповідними параметрами спеціалізації роб. місць, постійністю номенклатури, типом устаткування, його розташуванням, оснащенням, рівнем викор.устаткування, методами орг-ції вироб-ва, часткою ручної праці, кваліфікацією персоналу, коефіцієнтом закріплення операцій, характером вироб-ва, видом руху предметів праці з операції на операцію, тривалістю вироб-го циклу, продуктивністю праці, собівартістю пр-ції, відповідністю потребам споживачів.
16.Організаційні типи вироб-ва та їхні техніко-економічні характеристики.
У поділі виробничих процесів на організаційні типи основною ознакою є рівень спеціалізації робочих місць. Він кількісно вимірюється за допом. коефіцієнта закріплення операцій, який відображ. відношення к-ті всіх різноманітних тех-гічних операцій, що виконуються або підлягають виконанню протягом місяця на даному роб. місці, до к-ті місць .
Класифікаційна категорія комплексної характеристики організаційно-технічного рівня виробництва, обумовлена широтою номенклатури, регулярністю, стабільністю та обсягом випуску пр-ції, а також формою руху виробів по робочих місцях, назив. типом вироб-ва.
Кожному типові вироб-ва притаманні особливості орг-ції вироб-ва та праці, устаткування й тех-гічних процесів, складу та кваліфікації кадрів, а також матеріально-технічного забезп..
Тип вироб-ва визнач.структуру під-ва й цехів, характер завантаження роб. місць та руху предметів праці в процесі вироб-ва, а також особливості формування сист. планування, обліку та оперативного управління процесами.
Вирізняють три основні типи вироб-ва: 1)Одиничне- характериз-ся виготовленням дуже широкої номенклатури виробів в одиничному виконанні,що повторюється через невизнач. Проміжки часу; 2)Серійне-характериз-ся періодично повторювальним випуском партії виробів; 3)Масове-характериз-ся великим обсягом випуском вузької номенклатури виробів,які виготовл. за тривалий період часу.
Кожен із наведених організаційних типів вироб-ва характеризується відповідними параметрами спеціалізації роб. місць, постійністю номенклатури, типом устаткування, його розташуванням, оснащенням, рівнем викор.устаткування, методами орг-ції вироб-ва, часткою ручної праці, кваліфікацією персоналу, коефіцієнтом закріплення операцій, характером вироб-ва, видом руху предметів праці з операції на операцію, тривалістю вироб-го циклу, продуктивністю праці, собівартістю пр-ції, відповідністю потребам споживачів.
17.Сутність трудового процесу та його взаємозв*язок із технологічним і виробничим процесами.
Відомо, що праця являє собою доцільну діяльність людей, яка спрямована на видозміну та пристосування предметів природи до потреб людей. Сукупність змін, що їх зазнають предмети праці, харак-ся як технологічний процес. Такі зміни предмета праці відбуваються завдяки доцільній сукупності дій із затратами нервово-м’язової енергії робітників і за допомогою знарядь праці — ці дії є процесом праці. Сукупність взаємопов’язаних процесів праці, у результаті яких предмети праці перетворюються в готову пр-цію, являє собою виробничий процес. Таким чином, кожний виробничий процес безпосередньо інтегрує технологічний та трудовий процеси.
Трудові процеси розрізняються за такими основними ознаками:
1)характером предмета та продукту праці (матеріально-енергетичні, інформаційні, віртуальні); 2)функції працівників (основні, допоміжні, обслуговуючі);3)ступінь участі людини у впливі на предмет праці (рівень механізації — ручні, машинно-ручні, машинні, автоматизовані);
4)важкістю праці.
Основним елементом трудового процесу є операція, у складі якої прийнято вирізняти трудові прийоми, дії та рухи. Сукупність основних і допоміжних прийомів, об’єднаних або за технологічною послідовністю, або за спільністю чинників, які впливають на час виконання, являє собою комплекс трудових прийомів. Комплекси трудових прийомів утворюють виробничу операцію
19.Цілі,завд. А зміст напрямів орг-ції праці.
Орг-ція праці спрямована на створ.найсприятливіших умов праці, збереження та підтримку на високому рівні працездатності працівників, підвищення ступеня привабливості їхньої праці та досягнення повного викор-ння засобів вироб-ва.Вирізняють економічні та соціально-психологічні завд. Орг-ції праці, які мають конкретну спрямованість на: розроблення й поліпшення процесів, методів та умов праці; проектування та раціоналізацію роб.місць, машин, інструментів, допоміжних засобів, процесів обробки предметів праці з урахуванням характеру трудових процесів.Об’єктами орг-ції праці є робочі системи (робочі місця) або системи праці різної величини, ієрархічного рівня та складності. Предметами організації праці є: на рівні робочих місць — трудові рухи, дії, прийоми та умови їх ефективного здійснення; на рівні дільниці — взаємопов’язані процеси праці на робочих місцях; на рівні підрозділів або під-ва в цілому — виробничі процеси, де основною складовою є трудові процеси.Треба звернути увагу на відповідну зміну критеріїв орг-ції праці відносно:
1)трудових процесів, роб. місць і засобів вироб-ва (кількісний результат, якість, витрати, навантаження на працюючих, безпека);
2)процесу праці в межах кількох роб. місць (час проходження матеріалу, викор. засобів праці);
3)проектування виробу (ф-ція, продуктивність, конструкційна форма).
Основні напрями вдосконалення орг-ції праці: розподіл і кооперація праці; орг-ція та обслуговування роб. місць; нормування праці; орг-ція підбору персоналу та його розвиток; оптимізація режимів праці й відпочинку; раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці; поліпшення умов праці; зміцнення дисципліни праці та підвищення творчої активності працівників; мотивація та оплата праці.
20.Основні форми орг-ції праці й особливості їх застосув. В сучасних умовах.
Уречевлена праця оформляє живу працю і виступає як форма конкретного змісту процесу праці, а тому форми праці виступають як спосіб зв'язку її елементів, котрий залежить від наявності засобів праці. Форма праці є способом викорис. роб-ї. сили, оскільки спрямованість праці пов'язана з її засобами і предметами. Певна форма праці залежить від ступеня і способу контролю за доцільним викорис-м засобів вироб-ва, а це в заг-му розумінні є відносинами людей між собою у процесі праці.Форми орг-ції праці визначаються рівнем розвитку продуктивних сил. Вони змінюються і вдосконалюються залежно від зміни умов вироб-ва і насамперед із впровадженням нової техніки та прогресивних технологій. Найдосконалішою є така форма організації праці, яка забезпечує найбільш раціональну взаємодію роб-ї сили із засобами вироб-ва і дає змогу виробляти найбільше пр-ції необх-ї якості з найменшими витратами.Як показує практика, у сільськогосподарських під-вах функціонують такі орг-ційні форми праці, як: 1)виробничі бригади-це постійний колектив працівників, які пов'язані між собою єдністю вироб-го процесу, який на основі поділу і кооперації праці під єдиним керівництвом виконує своїми силами весь цикл робіт з вироб-ва одного або к-х видів пр-ції і відповідає за його кінцеві результати;2)механізовані загони-це колектив працівників в складі господарства чи бригади, який на основі поділу і кооперації праці спеціалізується на виконанні закріпленими за ним засобами одного або к-х видів робіт, які вимагають особливих технологій і тех-го оснащення; 3)ланки-група працівників у складі вироб-ї бригади, яка на основі поділу і кооперації праці виконує тимчасово наданими засобами на виділених ділянках основні роботи з вироб-ва одного або к-х видів пр-ції;4)поопераційні робочі групи-тимчасове трудове формування у складі вироб-ї бригади, яке на основі поділу і кооперації праці наданими засобами виконує на бригадній ділянці одну операцію або певний вид роботи. Якісні відмінності між ними зумовлені особливостями розстановки працівників у процесі вироб-ва, обсягом і повнотою виконання вироб-х процесів і наявністю та складом закріплених за ними чи приданих засобів.
21.Орг-ція роб.місць і сист. їх обслуговування.
Орг-ція роб.місця передбачає ств. організаційно-технічних умов для високопродуктивної та безпечної праці. При цьому основними напрями є: раціональна спеціалізація; ефективне розміщення устаткування, оснащення, предметів праці; освітлення робочої площі; обслуговування; умови праці.
Залежно від спеціалізації роб-го місця здійснюється відповідне його елементне оснащення, що передбачає повне укомплектування та постійне забезпечення його всіма необхідними знаряддями й предметами праці для виконання закріплених операцій процесу праці.
Робоче місце комплектується: основним технологічним та допоміжним устаткуванням; предметами праці; пристроями та інструментом; організаційним оснащенням.
Раціональна орг-ція трудового процесу передбачає певний порядок розташування всіх необхідних компонентів з урахуванням антропометричних, біохімічних даних і основних характеристик органів чуття людини для виконання вироб-х операцій, який чітко накреслюється в технологічних плануваннях роб. місця.Кожне робоче місце має зовнішнє, внутрішнє технологічне планування, карту організації праці, виконання якої є обов’язковим.Результат від комплексно обладнаного роб-го місця залежить від сист. обслуговування й забезп. його протягом робочої зміни сировиною, матеріалами, заготівками, транспортними засобами, послугами ремонтного характеру тощо. Обслуговування робочих місць здійснюється за такими функціями: енергетична, транспортно-складська, підготовчо-технологічна, інструментальна, налагоджувальна, міжремонтна, контрольна, облікова, господарсько-побутова.Форми обслуговування робочих місць: за стандарт-планом, планово-попереджувальне, чергове, за замовленням.
22.Умови праці та їх вплив на фізичний та психологічний стан організму людини.
У сучасних умовах господарювання дедалі більшого значення набуває завдання поліпшення умов праці через упровадження нової техніки, технологій, оздоровлення вироб-го серед., урахування вимог естетики, безпеки та привабливості праці. Чинники вироб-го серед. мають психологічні та фізіологічні межі.
Працездатність визначається здатністю людини виконувати певну роботу протягом заданого часу та залежить від чинників як суб’єктивного (настрій, ставлення до праці), так і об’єктивного характеру (стать, вік, стан здоров’я, рівень кваліфікації, умов, за яких відбувається праця, тощо).Важливим завданням у поліпшенні орг-ції праці є встановлення найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режими праці та відпочинку.На підставі комплексної оцінки робочі місця відносять до одного з видів умов праці: з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці; зі шкідливими й важкими умовами праці; зі шкідливими умовами праці.
23.Сутність і місце нормування в орг-ції првці та її стимулюванні.
Нормування праці є складовою частиною управління вироб-вом і полягає у визначенні необхідних витрат праці на виконання робіт (виготовлення пр-ції) як окремими працівниками, так і колективами працівників та встановлення на цій основі норм праці.
Норми праці складають основу сист. планування роботи під-ва та його підрозділів, орг-ції оплати праці персоналу, обліку затрат на пр-цію, встановлення завдань з підвищення продук-ті праці, визначенні потреби в кадрах, управл. трудовими відносинами на під-ві.
Нормування праці є також і засобом забезп. оптимального співвідношення між мірою праці та її оплатою.
В умовах розвитку ринкових відносин та поглиблення економічної самостійності під-в нормування праці набуває великого знач. як засіб скорочення затрат живої праці, зниження собівартості пр-ції, підвищення продук-ті праці. Отже, нормування праці є засобом визнач. як міри праці для виконання тієї чи іншої конкретної роботи, так і міри винагороди за працю залежно від її к-ті та якості. .
Світовий досвід засвідчує, що ефективна робота під-в в економіці ринкового типу можлива лише за умови високого рівня орг-ції нормування праці. Провідні країни, такі як США, Великобританія, Швеція, Японія, Італія та ін., не лише не знижують вимоги до нормування праці, але і розширюють сферу його застосування. Широко застосовуються методи мікроелементного аналізу і нормування трудових процесів.
В Укр. Постановою Кабінету Міністрів України №197 від 20 березня 1995 р. затверджені заходи щодо поліпшення нормування праці. Постановою Міністерства праці України від 19 травня 1995 р. №2 затверджені Рекомендації щодо нормування праці в галузях народного господарства.Мета нормування праці полягає у скороченні витрат на виготовлення пр-ції (послуг), підвищенні продукт-ті та якості, сприянні розширенню вироб-ва та зростанні доходів працівників на основі впровадження техніко-технологічних нововведень та вдосконалення орг-ції вироб-х і трудових процесів.
Важливим завд.нормування є підвищення не тільки технічної, а й економічної та фізіологічної обґрунтованості норм.
Зміст робіт із нормування праці включає
1)Аналіз виробничого процесу, розподіл його на частини;2)Вибір оптимального варіанту технології та організації праці;3)Проектування режимів роботи устаткування, прийомів і методів праці, систем обслуговування робочих місць, режимів праці та відпочинку;4)Розрахунок норм відповідно до особливостей технологічного та трудового процесу, їх упровадження й подальшого коригування в міру змін організаційно-технічних умов. У процесі нормування праці встановлюються необхідні затрати, результати та співвідношення. На основі необхідних затрат роб-го часу на виконання конкретних робіт (операцій) встановлюється норма праці.
Об’єктом нормування є- трудовий процес у його конкретному та специфічному виявленні. Предметом нормування праці є тривалість трудових процесів у часі.
До конкретних об’єктів нормування належать: роб. час, вироб-ча операція, технологічна структура операції, трудовий мікроелемент, обсяг роботи, зона обслуговування, чисельність персоналу.
24.Об’єкти нормування,види та сфера застосування норм праці.
Нормування праці— найважливіший вид економічної діяльності, за допом. якого встановлюються затрати праці, визначаються її результати, здійснюється кооперація праці робітників різних категорій, їх розстановка по робочих місцях.
Об’єктом нормування є- трудовий процес у його конкретному та специфічному виявленні. Предметом нормування праці є тривалість трудових процесів у часі.
До конкретних об’єктів нормування належать: роб. час, вироб-ча операція, технологічна структура операції, трудовий мікроелемент, обсяг роботи, зона обслуговування, чисельність персоналу.На підприємствах застосовують різні види норм праці. Найпоширеніші з них наступні:
1. Норма часу – це макс-но допустимі витрати роб-го часу (в люд/год., люд/хв.) на виготов. од.пр-ції робітником (бригадою робітників) при найбільш повному викор.устаткування за певних організаційно-технічних умов.
У норму часу входить тільки нормований час. Вона скл. з таких елементів:Нч =Топ +Торм+Твоп +Тпр +Тпз де Нч — технічно обґрунтована норма часу на виготовлення од.пр-ції;Топ — затрати оперативного часу;Торм — витрати часу на обслуговування роб-го місця;Твоп — перерви на відпочинок і особисті потреби;Тпр — регламентовані перерви з організаційно-технічних причин;Тпз — витрати підготовчо-завершального часу.
Перші елементи утворюють так звану норму штучного часу (Тшт):Тшт. =Топ + Торм + Твоп + Тпр
2) Норма виробітку, яка визнач. К-ть пр-ції, яку потрібно виготовити, або обсяг роботи, який має бути виконаний за од-цю роб-го часу. Норми виробітку вимірюються в натур. од-х (шт., метрах ) і виражають необхідний результат діял-ті працівників.
де Тзм – тривалість зміни.
3) Норма обслуговування визнач. к-ть од-ць устатк., роб-х місць, квадратних метрів площі, які обслуговуються одним робітником або бригадою. Норма обслуговування визнач-ся регламентом роботи обладнання та розраховується на підставі норми часу обслуговування:
4) Норма чисельності робітників, за якими встановлюють к-ть робітників тієї чи іншої категорії, потрібну для виконання певного обсягу робіт.
5) Норми керованості (к-ті підлеглих) визнач-ть к-ть працівників, яка має бути безпосередньо підпорядкована одному керівникові.
Обґрунтовані норми дозволяють розрахувати необх.витрати праці на виготовл. пр-ції (виконання обсягу робіт). Застосовуються в тій сфері,де на їх основі раціонально розподіляється праця на під-ві, установлюються пропорції між професіями, роб-ми місцями, дільницями, цехами, будується система планування та управл. вироб-вом, орг-ції оплати праці персоналу, обліку та аналізу витрат на пр-цію, управл. соц.-трудовими відносинами тощо.