У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.net

ІПОтенко Харків ХНЕУ 2011 УДК 005

Работа добавлена на сайт samzan.net:

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Имя

Выберите тип работы:

Принимаю Политику конфиденциальности

Скидка 25% при заказе до 28.12.2024

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ДІАГНОСТИКА СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

Навчальний посібник

Автори: П.М. Куліков

О.Є. Попов

А.М. Котов

Відповідальний за випуск: І.П.Отенко

Харків

ХНЕУ, 2011

УДК 005.31(075.8)

ББК 65.290Я73

К 90

Гриф надано міністерством освіти і науки України

(лист № 1/11-10085 від 02 листопада 2010 р.)

Рецензенти:

О.М. Тридід – доктор економічних наук, професор, директор Харківського інституту банківської справи УБС НБУ;

В.А. Міщенко – доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри фінансів, контролінгу та зовнішньоекономічної діяльності Харківського національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут»

Л.В. Соколова – доктор економічних наук, професор, професор кафедри економічної кібернетики Харківського національного університету радіоелектроніки

П.М. Куліков, О.Є. Попов, А.М. Котов

Діагностика стану підприємства : Навчальний посібник – Х. : Вид. ХНЕУ, 2011. – 240 с. (Укр. мов.)

Розглянута теоретична сутність діагностики стану підприємства, представлені існуючі методичні підходи до діагностики окремих аспектів діяльності підприємства, запропонований комплексний підхід до діагностики стану підприємства, наведена організаційна складова діагностичного обстеження підприємства, виділені основні напрямки використання результатів діагностики, представлений перелік компетенцій, якими повинен оволодіти студент в процесі вивчення матеріалу.

Навчальній посібник призначений для студентів економічних спеціальностей, викладачів, а також може використовуватися робітниками економічних служб підприємства.

ЗМІСТ

ВСТУП	5
РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи діагностики стану підприємства	10
1. Предмет, методи та завдання діагностики стану підприємства	10
1.1. Сутність поняття «діагностика стану підприємства»	11
1.2. Мета, завдання, пред мет, об’єкт і методи діагностики стану підприємства	20
1.3. Види діагностики стану підприємства: їх класифікація та характеристики	27
Контрольні запитання	33
Висновки	35
2. Організація процесу діагностики стану підприємства	37
2.1. Послідовність діагностики стану підприємства	38
2.2. Інформаційне забезпечення діагностики стану підприємства	48
Контрольні запитання	54
Висновки	57
3. Діагностика фінансового стану підприємства	58
3.1. Сутність діагностики фінансового стану підприємства	59
3.2. Мета, зав дання, предмет та методи діагностики фінансового стану	61
3.3.нформаційне забезпечення фінансової діагностики підприємства	63
3.4. Аналіз і діагностика фінансового стану	65
Контрольні запитання	86
Висновки	89
Практичне завдання	90
4. Діагностика системи управління підприємства	102
4.1. Оцінка ефективності системи управління	103
4.2. Діагностика структурно-інформаційних елементів системи управління	109
4.3. Діагностика організації управління	113
Контрольні запитання	116
Висновки	117
Практичні завдання	118
РОЗДІЛ 2. Методичні основи діагностики потенціалу підприємства	127
5. Діагностика стану трудових ресурсів	127
5.1. Діагностика рівня організації праці	128
5.2. Діагностика забезпеченості підприємства трудовими ресурсами	133
5.3. Аналіз стану використання знань підприємства	138
Контрольні запитання	143
Висновки	143
6. Діагностика майнового комплексу підприємства	145
6.1. Економічна сутність поняття вартості майнового комплексу підприємства	146
6.2. Підходи до оцінки вартості та їхнє використання в процесі діагностики майнового комплексу	149
Контрольні запитання	157
Висновки	158
Практичні завдання	159
7. Діагностика виробничих можливостей підприємства	160
7.1. Діагностика виробничої програми підприємства	161
7.2. Діагностика ресурсного забезпечення діяльності підприємства	165
7.3. Оцінка використання виробничого потенціалу підприємства	170
Контрольні запитання	173
Висновки	174
Практичне завдання	176
8. Діагностика економічної безпеки підприємства	188
8.1. Поняття економічної безпеки підприємства та її види	189
8.2. Аналіз рівня економічної безпеки підприємства	193
Контрольні запитання	197
Висновки	198
Практичне завдання	199
9. Діагностика корпоративної культури підприємства	200
9.1. Аналіз факторів корпоративної культури	201
9.2. Оцінка рівня корпоративної культури підприємства	204
9.3. Визначення впливу корпоративної культури на ефективність управління підприємством	207
Контрольні запитання	210
Висновки	211
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ	213
ДОДАТКИ	217

ВСТУП

Стан значної кількості вітчизняних підприємств не можна визначити як задовільний. Це зумовлено складними умовами господарювання як у зовнішньому, так і у внутрішньому середовищі підприємства. Нестабільний стан вітчизняної економіки, жорстка конкуренція на ринках збуту продукції та послуг, низький платоспроможний попит споживачів, істотні бар’єри для виходу на зовнішні ринки у сукупності із застарілою техніко-технологічною базою та багатьма іншими внутрішніми проблемами підприємств потребує пошуку усіх можливих резервів розвитку та забезпечення максимального їх використання. Відтак, керівництво повинно вміти коректно діагностувати стан свого підприємства та ефективно використовувати ці дані у процесі поточного та стратегічного управління.

Ці особливості господарювання вітчизняних підприємств визначають основну мету діагностики стану підприємства як покращення результатів його господарської діяльності шляхом визначення реального та нормального стану, а також розробки і реалізації відповідних заходів для подолання існуючих відхилень.

Діагностика стану підприємства, як складова процесу управління, повинна забезпечити керівництво необхідною інформацією для обґрунтування ефективних управлінських рішень та своєчасної їх реалізації. Процес діагностики побудований таким чином щоб об'єктивно та своєчасно, за певними симптомами стану, визначати існуючі проблеми функціонування підприємства, а також можливе наближення проблем у майбутньому.

Об'єктом діагностики стану підприємства є підприємство та його господарська діяльність.

Предметом діагностики стану підприємства є причини відхилень реального стану об’єкта від нормального.

Суб'єктами діагностики можуть виступати відповідні підрозділи підприємства, органи державної влади, науково-дослідні інститути і т.п.

Після опанування даної дисципліни студент повинен володіти компетенціями, наведеними у таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Компетенції фахівців магістерського рівня підготовки за навчальною дисципліною

Функції	Зміст компетенції	Уміння	Теми
1	2	3	4
1. Проектувальна	1.1. Здатність до обґрунтування системи діагностики стану підприємства	1.1.1. Обґрунтовувати необхідність здійснення діагностики. 1.1.2. Обирати об’єкти та напрямки діагностики діяльності підприємства. 1.1.3. Обґрунтовувати кадрове та ресурсне забезпечення діагностичних заходів. 1.1.4. Обґрунтовувати доцільність залучення сторонніх організацій	Тема 1. Предмет, методи та завдання діагностики Тема 2. Організація процесу діагностики стану підприємства
	1.2. Здатність до проектування організаційної структури діагностики стану підприємства	1.2.1. Обґрунтовувати організаційну структуру в залежності від складу діагностичних заходів та можливостей підприємства
	1.3. Здатність до проектування інформаційної системи діагностики стану підприємства	1.3.1. Обґрунтовувати канали та напрямки руху інформації 1.3.2. Проектувати систему звітів виконавців
2. Організаційна	2.1. Здатність до розбудови організаційної структури діагностики	2.1.1. Встановлювати періодичність та термін виконання діагностичних заходів. 2.1.2. Встановлювати періодичність збору та оновлення інформації за кожним напрямком діагностики стану підприємства. 2.1.3. Формувати команду виконавців діагностичних заходів. 2.1.4. Розподіляти повноваження, обов’язки та взаємозв’язки між виконавцями	Тема 2. Організація процесу діагностики стану підприємства
3. Управлінська	3.1 .Здатність до координації діяльності виконавців діагностичних заходів	3.1.1. Вибирати внутрішні та зовнішні джерела інформації. 3.1.2. Забезпечувати виконання запланованих робіт з організації та здійснення діагностики стану підприємства. 3.1.3. Забезпечувати своєчасність надходження інформації за встановленими каналами. 3.1.4. Забезпечувати співпрацю виконавців зі сторонніми організаціями	Тема 2. Організація процесу діагностики стану підприємства

Продовження табл. 1.1

1	2	3	4
	3.2. Здатність до мотивації діагностики	3.2.1. Забезпечувати інформаційно-аналітичну підтримку стратегічних ініціатив підприємства
	3.3. Здатність контролювати виконання діагностичних заходів	3.3.1. Спостерігати за своєчасністю виконання діагностичних заходів. 3.3.2. Контролювати коректність застосування методичних прийомів діагностики. 3.3.3. Контролювати коректність результатів діагностики стану підприємства. 3.3.4. Розробляти корегувальні заходи
4. Виконавська	4.1. Здатність до розробки методичного забезпечення за напрямками діагностики	4.1.1. Формувати систему показників за напрямками діагностики стану підприємства	Тема 3. – Тема 9. Тема 3. – Тема 9 Тема 4. Діагностика системи управління підприємства Тема 5. Діагностика стану трудових ресурсів Тема 6. Діагностика майнового комплексу підприємства Тема 7. Діагностика виробничих можливостей підприємства
		4.1.2. Формувати систему прийомів та методів діагностики стану підприємства за її напрямками
	4.2. Здатність до діагностики системи управління	4.2.1. Аналізувати організаційну структуру підприємства. 4.2.2. Аналізувати основні процеси управління. 4.2.3. Аналізувати використання можливостей інформаційної системи управління. 4.2.4. Аналізувати систему антикризового управління підприємства
	4.3. Здатність до діагностики трудових ресурсів підприємства	4.3.1. Аналізувати состав та чисельність персоналу. 4.3.2. Аналізувати якість та рівень знань персоналу. 4.3.3. Аналізувати продуктивність праці персоналу. 4.3.4. Аналізувати систему оплати праці та мотивації персоналу
	4.4. Здатність до діагностики майнового комплексу підприємства	4.4.1. Підготовлювати інформацію для оцінки вартості підприємства. 4.4.2. Використовувати процедури та методи оцінки вартості підприємства. 4.4.3. Визначати коректність вартості підприємства
	4.5. Здатність до діагностики виробничого потенціалу підприємства	4.5.1. Діагностувати виробничу програму підприємства. 4.5.2. Діагностувати ресурсну забезпеченість виробничо-господарської діяльності підприємства. 4.5.3. Оцінювати ефективність виробничого потенціалу підприємства.

Закінчення табл. 1.1

1	2	3	4
	4.6. Здатність до діагностики фінансового стану підприємства	4.6.1. Використовувати горизонтальній, вертикальний аналіз та аналіз фінансових коефіцієнтів для діагностики фінансового стану. 4.6.2. Аналізувати фінансові проблеми діяльності підприємства. 4.6.3. Діагностувати процеси фінансового планування та прогнозування діяльності підприємства	Тема 3. Діагностика фінансового стану підприємства Тема 8. Діагностика економічної безпеки підприємства Тема 9. Діагностика корпоративної культури підприємства Тема 3. – Тема 9.
	4.7. Здатність до діагностики економічної безпеки підприємства	4.7.1. Аналізувати рівень економічної безпеки підприємства. 4.7.2. Аналізувати якість ризик-менеджменту, як компоненти системи управління економічною безпекою
	4.8. Здатність до діагностики корпоративної культури підприємства	4.8.1. Аналізувати фактори впливу на формування корпоративної культури. 4.8.2. Оцінювати рівень корпоративної культури на підприємстві. 4.8.3. Володіти методикою індикативної оцінки корпоративної культури підприємства
	4.9. Здатність робити висновки та рекомендації після діагностики	4.9.1. Виявляти існуючі відхилення та встановлювати діагноз: вміти визначити негативне відхилення показників, які характеризують стан підприємства, від нормального рівня; вміти виявляти причини негативних відхилень; вміти розробляти перелік відповідних заходів подолання негативних відхилень та обґрунтовувати вибір найбільш доцільних в певних умовах заходів; вміти розробляти план реалізації обґрунтованих заходів; вміти оцінювати ефективність впровадження заходів та розробляти корегувальні заходи.
5. Технічна	5.1. Здатність використовувати сучасні інформаційні технології для вирішення завдань діагностики	5.1.1. Визначати прийоми збору та обробки інформації для забезпечення процесу діагностики	Тема 2. Організація процесу діагностики стану підприємства
		5.1.2. Використовувати програмні засоби для здійснення перевірки інформації та проведення відповідних обчислень

Для засвоєння наведеного матеріалу студенти повинні мати відповідні знання і навички в галузі загальної економічної теорії, макро- і мікроекономіки, економіки підприємства, економічного аналізу, стратегічного аналізу, конкурентного аналізу, обліку, маркетингу.

Навчальний посібник структурований за основними напрямками діагностики стану підприємства. С початку розглядається сутність діагностики, основні підходи до її здійснення та особливості організації процесу діагностики стану підприємства. Після цього за певними напрямками наведені теоретичні та методичні засади діагностики із використанням сучасних наукових досягнень у цих аспектах. Також до посібника включені питання для самодіагностики та практичні завдання для закріплення вивченого матеріалу та формування відповідних навичок за напрямками діагностики стану підприємства, які розроблені відповідно сучасним особливостям господарювання.

Розділ 1. Теоретичні основи діагностики стану підприємства

1. Предмет, методи та завдання діагностики стану підприємства

Мета вивчення теми – засвоєння сутності діагностики стану підприємства, її методів, прийомів та особливостей здійснення в процесі управління для забезпечення нормального функціонування.

Вивчення матеріалу теми має сприяти формуванню таких професійних компетенцій:

здатність обґрунтовувати необхідність здійснення діагностики стану підприємства, а також визначати періодичність та строки виконання діагностичних процедур;

здатність обґрунтовувати та обирати для використання конкретні види діагностики стану підприємства, виходячи із умов господарювання та існуючих проблем;

здатність вибирати об’єкти та напрями діагностики стану підприємства, обґрунтовувати економічну доцільність діагностування стану суб'єкту господарювання за обраними напрямами;

здатність обґрунтовувати кадрове та ресурсне забезпечення діагностичних заходів;

здатність обґрунтовувати доцільність залучення сторонніх організацій для комплексної діагностики стану підприємства.

Матеріал теми розподілений за такими питаннями:

1.1. Сутність поняття «діагностика стану підприємства».

1.2. Мета, завдання, предмет, об’єкт і методи діагностики стану підприємства.

1.3. Види діагностики стану підприємства: їх класифікація та характеристики.

Контрольні запитання.

Ключові терміни: діагноз, діагностика, стан підприємства, діагностика стану підприємства, економічний аналіз, діагностичний аналіз, мета діагностики, об’єкт діагностики, предмет діагностики, завдання діагностики, види діагностики, методи діагностики.

1.1. Сутність поняття «діагностика стану підприємства»

Термін «діагностика» запозичений з медицини. Діагноз (у перекладі із грецької – розпізнавання) – це визначення сутності та особливостей хвороби на основі всебічного дослідження хворого [19]. Він являє собою процес дослідження об'єкта діагнозу з метою одержання результату діагнозу, тобто висновку про стан об'єкта діагнозу. Таким чином, сутність діагностики полягає у виявленні патологічних змін у досліджуваній системі та встановленні діагнозу (табл. 1.2) [1, 5, 30].

З точки зору підприємства діагностика його стану являє собою процес вивчення проміжних та кінцевих результатів діяльності за відповідними показниками, визначення симптомів та діагнозу.

Таблиця 1.2

Визначення діагностики стану підприємства

Автори	Сутність визначення
1	2
Р. Шніппер	Економічна діагностика – це вивчення стану господарюючого суб'єкта, визначення впливу факторів розвитку соціально-економічних процесів і виявлення відхилень від нормального розвитку. Економічна діагностика орієнтована як на пізнання економічних протиріч, так і на розробку заходів по їхньому рішенню. Комплексний характер економічної діагностики полягає в тім, щоб простежити динаміку досліджуваних процесів у взаємозв'язку, досліджувати прямі та зворотні зв'язки між процесами. Діагностичні методи покликані відображати причинно-наслідкові зв'язки й залежності
О. Дмитрієва	Діагностика (постановка діагнозу) – це агрегований синтетичний висновок про стан досліджуваного об'єкта, що здійснюється на основі різної аналітичної інформації, її синтезу та зіставлення. Основна відмінність економічної діагностики від аналізу полягає в її цільовій спрямованості на виявлення відхилень від норми, виявленні патології
А. Муравйов	Економічна діагностика – це спосіб встановлення характеру порушень нормального ходу господарського процесу на основі типових ознак, властивих даному порушенню

Закінчення табл. 1.2

1	2
В. Глухів Ю. Бахрамов	Діагностика економічної системи – це сукупність досліджень з визначення цілей функціонування підприємства, способів їхнього досягнення та виявлення недоліків
Б. Коласс	Діагностика розглядає у динаміці симптоми явищ, які можуть затримати досягнення поставлених цілей і рішення завдань, наражаючи на небезпеку плановану діяльність. Це припускає здійснення корегувальних рішень або перегляд цілей і прогнозів. Знання ознаки (симптому) дозволяє швидко та досить точно встановити характер порушень, без вимірів, тобто без дій, які вимагають додаткового часу і коштів
О. Гетьман В. Шаповал	Економічна діагностика підприємства – оцінка економічних показників роботи підприємства на основі вивчення окремих результатів, неповної інформації з метою виявлення можливих перспектив його розвитку і наслідків ухвалення поточних управлінських рішень

Термін «діагностика» є одним із ключових у понятійному апараті сучасної концепції організації й управління виробництвом, заснованої на розумінні підприємства як складної організаційної системи. Діагностика діяльності підприємств – це творчий процес, різноманітний за змістом, який здійснюється за допомогою різних аналітичних прийомів з урахуванням специфіки виробництва, його організації на конкретному підприємстві. Проводячи аналогію з медичною діагностикою, можна сказати, що, незважаючи на більшу або меншу ясність і стабільність цілей підприємства, завжди існують проблеми їх досягнення. Ці проблеми викликані недоліками існуючої організації виробництва та управління і розглядаються як хвороби системи. Ціль діагностики – встановити симптоми цих хвороб, виявити причини та усунути їх за допомогою відповідних засобів лікування [8].

Поняття діагностики уособлює результат аналізу та синтезу, як оцінки стану об'єкта дослідження. Аналіз є засобом для оцінки, тобто діагностики, а оцінка (діагностика), у свою чергу, є базою для прийняття рішень з вдосконалення господарської діяльності [19].

Діагностика може розглядатися як вчення про методи, процеси та принципи розпізнавання хвороб виробничої системи і встановлення діагнозу, оцінки її стану та перспектив розвитку, виміру параметрів, установлення, вивчення ознак хвороб з метою підтримки здатності ефективно функціонувати та пристосовуватися до змін зовнішнього середовища. Характерною ознакою даного визначення є цільова орієнтація діагностичних досліджень на підвищення адаптивності виробничої системи та оцінку перспектив її розвитку [8].

Таким чином, діагностику стану підприємства можна визначити як встановлення і вивчення ознак дефектів в управлінні господарською діяльністю, окремих її сторонах, елементах, процесах, показниках, факторах і т.д. з метою прогнозування можливих наслідків (відхилень як негативних, так і позитивних у стані, режимах діяльності), а також як розробку методів і засобів виявлення та впливу на ці відхилення. Таким методом і засобом економічної діагностики є аналіз господарської діяльності. Отже, діагностичний аналіз в сфері господарської діяльності – це аналіз для оцінки стану підприємства, виявлення позитивних і негативних факторів причин рівня його господарювання з метою постановки діагнозу стабільності його розвитку, визначення шляхів підвищення ефективності господарської діяльності. Виділення діагностичного аналізу як особливого виду економічного аналізу є умовним. Воно лише спрямовує аналітика на виявлення слабких місць у господарській діяльності [19], правильне визначення їхніх причин і взаємозв’язків, що дає можливість об’єктивно охарактеризувати існуючий стан та спрогнозувати можливі напрямки його розвитку у майбутньому для розробки та реалізації адекватних заходів з метою досягнення основних цілей та виконання місії підприємства.

Таким чином аналіз – засіб для оцінки, тобто постановки діагнозу господарської діяльності, для визначення шляхів її вдосконалення. Діагностика – це висновок, резюме аналізу господарської діяльності. Аналіз – це процес дослідження, а діагностика – його результат. По суті поняття діагнозу рівноцінне поняттю оцінки на базі аналізу і синтезу. Діагноз, або оцінка, визначається шляхом з'єднання, тобто синтезу раніше розділених за допомогою методів аналізу елементів, що дає більш повну уяву про об'єкт дослідження, оскільки враховуються особливості кожного елемента. Аналіз і діагностика – взаємозалежні поняття: діагностика неможлива без аналізу, а аналіз має сенс тільки з метою постановки діагнозу, оцінки аналізованого явища. Коли говорять про аналіз, мають на увазі діагностику, а коли говорять про діагностику – необхідність аналізу. Аналіз і діагностика є базою для вибору варіантів прийнятих рішень. Якщо в медицині є логічний ланцюжок: аналізи – діагноз – лікування, то в економіці за аналогією: аналіз – діагностика – прийняття рішень. Наукові методи аналізу та діагностики (оцінки) – ключ до прийняття оптимальних рішень [19].

Процес діагностики базується на оцінці та співставленні результатів розрахунку певних показників або їхніх груп. Однак самі по собі показники непридатні для ухвалення рішення, якщо їх значення не зіставляються з аналогічними даними, що мають відношення до об'єкта діагностики. Існує два види показників для зіставлення, а саме: показники даного підприємства за попередні періоди часу та показники конкурентів. За результатами діагностики необхідно зробити висновки про те, як змінився стан підприємства в порівнянні з попередніми періодами та у порівнянні з конкурентами [8].

Діагностичне дослідження стану підприємства не можливе без чіткого розуміння його внутрішньої сутності (рис. 1. 1) та особливостей зв’язків із зовнішнім середовищем.

Структура підприємства відповідає набору специфічних функцій які воно виконує в процесі господарювання. До таких функцій відносяться:

економічна – забезпечення єдності економічних цілей та результатів діяльності підприємства, формування комплексу ефективних господарських зв’язків підприємства для забезпечення сталого протікання економічних процесів;

технологічна – забезпечення єдності та взаємозв’язку сукупності технологічних процесів підприємства, створення умов для сталого функціонування єдиного комплексу машин та обладнання, що забезпечують випуск продукції підприємства;

організаційна – створення умов для здійснення виробничих та економічних процесів, визначення організаційно-технічного рівня виробництва;

соціальна – забезпечення єдності соціально-економічних відносин та інтересів учасників підприємства, джерелом задоволення яких (інтересів) є результати діяльності підприємства.

Розуміння підприємства, як відкритої соціально-економічної системи дає можливість виділити особливості, які визначають стійкість його характеристик, та здатність функціонувати у складних умовах (рис.1.2), що, у свою чергу, впливає на визначення діагнозу.

У більш широкому розумінні діагностика є складним процесом дослідження. Постановка діагнозу та вибір способу усунення виниклих порушень включають, крім аналітичної, і синтетичну діяльність, пов'язану зі встановленням і описом ознак, що характеризують нормальний стан і недоліки виконуваних функцій підприємства, їх класифікацією за напрямами і видами діяльності, формуванням переліку управлінських рішень, і розробку спеціальної методики дослідження [8].

Складність умов функціонування визначається множинністю та багатогранністю зв’язків між компонентами середовища господарювання. На рис. 1.3 зображено зв’язки між компонентами внутрішнього та зовнішнього середовища підприємства. Розпізнавання закономірностей зв’язків між цими компонентами є ключем для оптимізації всієї господарської системи підприємства шляхом визначення симптомів негативних явищ та своєчасного реагування на їхні прояви.

Важливою властивістю діагностики, в цьому сенсі, є спрямованість на встановлення ознак і оцінювання внутрішнього стану об'єкта. Стан організаційної системи як об'єкта дослідження характеризує діючу структуру, побудову організації та відображає кількісні і якісні параметри того стану, в якому організація перебуває у спостережуваний період часу, а також ступінь реалізації ознак раціональної побудови та функціонування організацій. Розпізнавання системи в її нормальному стані пов'язане з визначенням відмітних ознак організації і віднесенням її до певного типу, виду та т.п. на основі виявлення і дослідження якісно-кількісного складу елементів, організаційної структури, особливостей поводження. Проведення такого дослідження дозволяє оцінити стан і рівень управління системою [8].

В загальному розумінні діагностика стану підприємства орієнтується на вивчення всіх аспектів його діяльності, починаючи із визначення місії, стратегічних цілей (стратегічна діагностика) та закінчуючи інтерпретацією кінцевих показників (оперативна діагностика). Залежно від сукупності та взаємозв’язків зовнішніх і внутрішніх факторів визначається адекватна стратегія підприємства. У процесі аналізу зовнішнього і внутрішнього середовища господарювання відслідковуються зміни компонентів зовнішнього і внутрішнього оточення: кон'юнктури фондового ринку;

кон'юнктури ринку кредитних ресурсів; кон'юнктури поточних і перспективних ринків збуту продукції; постачальників; зміни господарського і податкового законодавства; виробничого потенціалу і т.д.

Діагностика покликана визначити чинники, що спричиняють порушення нормального стану системи, і вказати напрямок дій з усунення виниклої проблеми. Отже, діагностику діяльності підприємства спрямовано на встановлення та вивчення ознак, оцінку стану організаційної системи і виявлення проблем ефективного функціонування та розвитку організації, формування шляхів їх рішення. З технічної точки зору, діагностика дозволяє виявити проблеми, зумовлені побудовою системи, особливостями зовнішнього середовища та характером взаємодії з нею. З економічної сторони діагностика фіксує відхилення від норми параметрів, що визначають ефективне функціонування організації [8].

Підприємство має потребу в діагностиці як у випадку стратегічних перетворень, так і в процесі повсякденної діяльності, тому що «здоров'я» підприємства варто контролювати постійно. Зокрема, одним із провідних спеціалістів в галузі фінансової діагностики В. П. Савчуком відзначається: «щонайменше раз на рік підприємство повинне «здавати по можливості всі аналізи», а щомісяця – тільки частину з них, які є найбільш важливими з погляду наступного можливого погіршення стану» [8].

На основі аналізу середовища господарювання здійснюється оцінка цілей підприємства, які зображені на рис. 1.4, та можливостей їх досягнення, виходячи з характеристик зовнішніх та внутрішніх факторів. Діагностика визначається як комплекс досліджень, спрямованих на виявлення цілей функціонування господарюючого суб'єкта та способів їх досягнення [8]. Для цього на стадії стратегічного цілепокладання здійснюється оцінка цілей формування та використання капіталу, людських ресурсів на основі пріоритетних видів діяльності.

Пріоритети визначаються як для вкладення ресурсів у власний оборот, так і для інвестування інших суб'єктів підприємницької діяльності. Після оцінки місії та цілей здійснюється аналіз стратегії підприємства. Основною задачею на стадії стратегічного планування є розробка довгострокового укрупненого плану впровадження прийнятих проектів і своєчасного залучення достатньої кількості ресурсів для їхньої реалізації.

Рис.1.4. Структура цілей підприємства

Можливість залучення ресурсів визначається їх наявністю у зовнішньому середовищі, привабливістю підприємства як об’єкта інвестування та роботодавця, а також його соціальною значущістю. Тому важливою для діагностики є оцінка таких параметрів. Цей вид діагностики спрямований на вивчення та інтерпретацію проявів факторів внутрішнього середовища та їхніх взаємозв’язків. В результаті цих досліджень складається загальна картина стану підприємства із паталогіями та резервами вдосконалення, що є необхідним для підвищення результатів господарської діяльності.

В загалі, процес пристосування підприємства до умов господарювання обов’язково включає діагностику стану середовища. Перш ніж реагувати на зміни, тобто приймати відповідне управлінське рішення, організація повинна провести всебічний аналіз виниклих проблем, дати кількісну оцінку своєї діяльності, виявити весь перелік відхилень від норми та їх причини, і тільки після цього обирати лінію поведінки [8].

1.2. Мета, завдання, предмет, об'єкт і методи діагностики стану підприємства

Ціль діагностики стану підприємства – забезпечення прийняття обґрунтованих управлінських рішень на основі об’єктивної оцінки процесів, які протікають на підприємстві, а також результатів діяльності для утримання або досягнення нормального його стану.

Завданнями діагностики діяльності підприємства є [1]:

ідентифікація реального стану об'єкта діагностики;

визначення нормативного рівня показників;

дослідження складу та властивостей об'єкта, його порівняння з відомими аналогами або базовими характеристиками, нормативними величинами;

виявлення змін у стані об'єкта в просторово-часовому розрізі;

встановлення основних факторів, що викликали зміни в стані об'єкта, і урахування їхнього впливу;

інтерпретація процесів і результатів діяльності підприємства (визначення діагнозу);

прогноз основних тенденцій розвитку підприємства.

Предметом діагностики стану підприємства є результати аналізу фінансової та господарської діяльності, соціальних процесів у внутрішньому середовищі та зв’язків із зовнішнім оточенням.

Об'єктом діагностики стану підприємства є підприємство в цілому і його структурні компоненти, а також зв’язки із зовнішнім середовищем.

Суб'єкти діагностики стану підприємства – керівництво, економічні та фінансові служби підприємства, органи державного управління, науково-дослідні організації, фінансово-кредитні установи, громадські організації, засоби масової інформації та ін.

Найбільш використовувані методи діагностики стану підприємства наведені у таблиці 1.3 [19, 30].

Таблиця 1.3

Методи діагностики стану підприємства

Назва методу

Характеристика методу

Порівняння

Найважливіший метод діагностики стану підприємства, що дозволяє виразити характеристику явищ через інші однорідні явища.

Порівняння дозволяє виявити взаємозв'язок економічних явищ, їх розвиток і ступінь ефективності використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Основні види порівнянь:

порівняння звітних показників із плановими – дозволяє виявити причини невиконання планових завдань за окремими показниками й намітити заходи для поліпшення роботи підприємства;

порівняння звітних показників з показниками попередніх періодів – показує темпи зростання виробництва, динаміку показників, тенденцію розвитку підприємства; міжгосподарські порівняння, тобто порівняння показників підприємства з показниками інших підприємств, – дозволяє розкрити резерви

Продовження табл. 1.3

В умовах ринкової економіки порівняльний аналіз роботи підприємств-конкурентів є об'єктивною необхідністю для підвищення ефективності та виживання в конкурентній боротьбі. Фінансові коефіцієнти, узяті в загальній грошовій оцінці, дозволяють знайти спільний знаменник для порівняння якості роботи підприємств різних галузей.

Порівняння із середньогалузевими даними – дозволяє визначити, чи відповідають індивідуальні витрати на підприємстві суспільно необхідним, встановити організаційно-технічний рівень підприємства та місце, яке воно займає у ряді інших підприємств даної галузі.

Порівняння показників підприємства із середніми показниками ринкової економіки в основному у формі фінансових коефіцієнтів

Графічний метод

Графіки є не тільки засобом ілюстрації господарських процесів, але та методом вивчення економіки.

Значення графічного методу підвищується у зв'язку з розширенням сфери вивчення економіки на підприємствах не тільки менеджерами, але й громадськістю.

В економіці зв'язок між економічними явищами й показниками знаходить своє кількісне вираження. Наприклад, чим вище продуктивність праці робітників і чим їх більше, тим більше випуск продукції.

Зв'язок між змінними можна виразити трьома способами: таблицею, формулою та графіком. Табличний спосіб завдання функції полягає в тому, що значення функції, що відповідають певним значенням аргументу або аргументів, наводяться у вигляді таблиць.

Спосіб вираження залежності за допомогою формули (рівняння) називається аналітичним. Нарешті, при графічному способі залежність між показниками зображується за допомогою діаграми (графіка).

В економічному аналізі для зображення функції одного аргументу користуються в основному прямокутними координатами. Вихідною базою економічного аналізу є дані бухгалтерського обліку та звітності,

Продовження табл. 1.3

1	2
	аналітичний перегляд яких повинен відновити всі основні аспекти господарської діяльності і здійснених операцій в узагальненій формі. Практика аналізу виробила основні методи читання фінансових звітів. Серед них можна виділити наступні стандартні прийоми, які будуть розглянуті в спеціальних розділах підручника: аналіз абсолютних даних; горизонтальний аналіз; вертикальний аналіз; трендовий аналіз; метод фінансових коефіцієнтів
Евристичні методи	Це неформалізовані методи рішення аналітичних завдань, пов'язані з опитуванням і експертними оцінками фахівців, що висловлюють свою думку на основі інтуїції, досвіду з математичною обробкою різних думок
Експертні методи	Використовують для діагностики стану та прогнозування варіантів розвитку підприємства в наступних випадках: якщо розвиток об'єктів або повністю, або частково не піддається предметному опису або математичній формалізації; в умовах відсутності досить представницької та достовірної статистичної інформації за характеристиками об'єкта; в умовах великої невизначеності середовища функціонування об'єкта, а також ринкового середовища; у випадках, коли або час, або кошти, виділені на прогнозування та прийняття рішень, не дозволяють досліджувати проблему із застосуванням формальних моделей; відсутні необхідні технічні засоби моделювання, наприклад, обчислювальна техніка з відповідними характеристиками; в екстремальних ситуаціях. Експертні оцінки широко застосовуються в практиці техніко-економічного аналізу, оскільки вони дозволяють одержати порівняно надійну, а іноді і єдино можливу інформацію

Продовження табл. 1.3

1	2
Статистичний аналіз	Є основою діагностики фінансово-господарської діяльності підприємства, включає: методи математичної статистики; методи теорії ймовірностей; теорію масового обслуговування; метод статистичних випробувань; методи статистичного імітаційного моделювання. Недоліки статистичних методів: результати застосування статистичних методів достовірні лише з певною ймовірністю, що задана перед початком обробки статистичних даних; одержання результатів статистичними методами вимагає обробки великого обсягу статистичних даних і практично неможливо без застосування сучасних інформаційних технологій; важко забезпечити необхідну точність при визначенні статистичних даних через недоліки вимірювальної техніки і суб'єктивності дій дослідника. Переваги методу: дозволяє одержувати результати навіть у тих випадках, коли не відомий аналітичний зв'язок між параметрами системи та результатом її функціонування; дозволяє описувати та будувати моделі систем практично будь-якої складності
Факторний аналіз	Заснований на багатомірному статистичному дослідженні ряду факторів, що мають як негативне, так і позитивний вплив на результати діяльності підприємства. Мета цього методу складається у виявленні генеральних, головних факторів, що визначають основні результати діяльності аналізованого підприємства
Математичне програмування	Застосовується для вирішення багатьох екстремальних завдань із якими досить часто доводиться мати справу в економіці. Рішення таких завдань зводиться до знаходження крайніх значень деяких функцій змінних величин. Найбільше застосування в економіці знайшли наступні методи математичного програмування: лінійне,

Продовження табл. 1.3

1	2
	нелінійне, динамічне, статистичне Метод математичного програмування має наступні переваги: можливість вибору оптимального варіанту з досить значної кількості альтернатив; висока оперативність одержання результатів рішення за рахунок застосування сучасних інформаційних технологій; можливість рішення великого класу завдань (лінійні, нелінійні, статистичні і т.д.). Однак метод не позбавлений недоліків: метод досить трудомісткий і вимагає великого обсягу розрахунків; необхідність опису альтернативних рішень, обмежень у вигляді математичних виражень
Економетрічні методи	Будуються на синтезі трьох галузей знань економіки, математики та статистики. Основа економетрії – економічна модель, під якою розуміється схематичне представлення економічного явища або процесу за допомогою наукової абстракції, відображення їх характерних рис. Найбільше поширення одержав метод аналізу «витрати-випуск». Матричні (балансові) моделі дозволяють у найбільш компактній формі представити взаємозв'язок витрат і результатів. Зручність розрахунків і чіткість економічної інтерпретації – головні особливості матричних моделей. Це важливо при створенні систем комп'ютерної обробки даних
Економіко-математичне моделювання	Економічні моделі дозволяють виявити особливості функціонування економічного об'єкта та на основі цього передбачати майбутню поведінку об'єкта при зміні яких-небудь параметрів. Моделі, використовувані в діагностиці, можна класифікувати в такий спосіб: моделі макро- і мікроекономічні; теоретичні та прикладні; оптимізаційні та рівноважні; статичні та динамічні

Закінчення табл. 1.3

Вибіркове та суцільне спостереження

Проведення суцільних і вибіркових спостережень широко застосовується в процесі діагностики стану підприємства. Прикладом суцільних спостережень можуть бути повні інвентаризації основних коштів, складських запасів матеріалів і т.д. Вибірковими спостереженнями є проведення на підприємствах «фотографії» робочого дня, роботи обладнання, огляди резервів у виробництві і т.п. Об'єктом спостереження є в цьому випадку не всі робочі місця, не всі верстати, а лише їхня частина. За даними вибіркових спостережень на основі методів теорії ймовірностей визначається можливість поширення висновків на всю сукупність досліджуваних явищ. Наприклад, по вибіркових «фотографіях» робочого дня судять про використання робочого часу

Ця сукупність методів діагностики стану підприємства дає можливість об’єктивно оцінити різні аспекти його діяльності та зробити ґрунтовні висновки щодо існуючого стану. Також ці методи дозволяють визначити основні напрями розробки заходів для подолання негативних відхилень та забезпечення сталого функціонування підприємства.

1.3. Види діагностики стану підприємства: їх класифікація та характеристики

Види діагностики стану підприємства розділяються залежно від різних класифікаційних ознак (рис. 1.5). З погляду на масштаби робіт можна виділити наступні види діагностики:

а) експрес-діагностика стану підприємства;

б) комплексна діагностика стану підприємства.

Кожне підприємство має потребу в безперервному моніторингу свого поточного положення. Одним з ефективних способів аналізу поточного положення підприємства є експрес-діагностика. Це коротке дослідження різних аспектів діяльності підприємства з метою виявлення проблемних галузей і одержання попередніх оцінок поточного стану. Експрес-діагностика є первісним етапом перетворень, проведених із залученням сторонніх консультантів, допомагає виробити єдине бачення керівництвом і командою зовнішніх консультантів поточного стану та проблем підприємства [1].

Експрес-діагностика відображає миттєвий погляд на господарську ситуацію, яка склалася на підприємстві. Головною ціллю експрес-діагностики є знаходження та виділення найбільш складних проблем управління підприємством у цілому і його фінансовими ресурсами зокрема. Це необхідно для звуження області пошуку причин існуючих проблем і шляхів їхнього можливого вирішення. Дані такого виду діагностики є попередніми, а висновки носять імовірнісний характер. Експрес-діагностика припускає невеликі витрати часу для одержання попередньої оцінки. Потім для більш детального аналізу проводяться додаткові аналітичні дослідження з виділених напрямів. Експрес-діагностика укладається в дослідженні поточних аспектів діяльності підприємства. Проведення експрес-діагностики підприємства не представляє особливих складностей при наявності всіх необхідних вихідних даних. Однак, оскільки на більшості підприємств система управлінського обліку недостатньо розвинена, дані для експрес-діагностики беруть з бухгалтерської звітності. Цей спосіб не оптимальний з погляду як витрат часу та праці, так і одержуваних результатів. Таким чином, експрес-діагностика здійснюється для одержання невеликого числа ключових, найбільш інформативних показників, що дають точну та об'єктивну картину поточного положення підприємства. Вона дозволяє виявити назріваючі проблеми та запропонувати можливі виходи із критичних ситуацій [30].

Комплексна діагностика стану підприємства – докладне аналітичне дослідження, що дає глибоке розуміння поточної ситуації та є основою для розробки як стратегії перетворень у певних сферах діяльності, так і переліку конкретних заходів для досягнення запланованих результатів. Така діагностика може проводитися за всіма аспектами діяльності або сфокусуватися на якому-небудь одному або декількох напрямах. Комплексна діагностика необхідна тоді, коли існуюча (або відсутня) на підприємстві система моніторингу поточної діяльності не дозволяє визначити основні проблеми, причини їх виникнення, послідовність їх розв'язання [1].

Рис. 1.5. Види діагностики стану підприємства

Комплексна діагностика стану підприємства дозволяє визначити поточний стан справ підприємства, оцінити його інноваційний потенціал, детально вивчити проблеми, окреслені на етапі експрес-діагностики, і виявити причини їхнього виникнення. Структура і глибина досліджень, які необхідно провести в ході діагностики, порядок проведення діагностики, строки, склад виконавців визначаються за підсумками експрес-діагностики; у загальному випадку вона містить у собі організаційну, кадрову, функціональну, стратегічну діагностику й т.д. [30].

Цей вид діагностики потребує вивчення усіх питань діяльності підприємства або підрозділу на основі аналізу їхніх взаємозв’язків. Основним завданням комплексної діагностики є оцінка результатів діяльності підприємства або його підрозділів, визначення внутрішньогосподарських резервів у сукупності, та відхилень від нормального функціонування [19].

У ході комплексної діагностики необхідно здійснювати обстеження наступних напрямків діяльності підприємства:

аналіз положення підприємства відносно конкурентів;

поглиблена діагностика фінансового стану ;

всебічний аналіз маркетингової діяльності;

техніко-економічний аналіз виробництва товарів та послуг;

аналіз НДДКР;

діагностика стану людських ресурсів;

діагностика системи управління;

діагностика інтелектуального капіталу.

Комплексна діагностика стану підприємства дозволяє оцінити багато аспектів господарських процесів, але є досить трудомістким процесом, і здійснюється, як правило, сторонніми консультантами. У зв'язку із цим комплексна діагностики звичайно здійснюється не частіше одного разу на рік, і практика показує, що її виконує обмежене число підприємств, в основному, що перебувають у кризовому стані або перед здійсненням яких-небудь великих проектів (наприклад, впровадження інформаційних систем керування). Застосування для оцінки надійності комплексної діагностики, мабуть, буде суперечити важливому економічному принципу – принципу рентабельності, що означає, що витрати на управління надійністю не повинні перевищувати отриманий від цього фінансовий результат [30].

Окремим видом діагностики стану підприємства є діагностика банкрутства. На сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки на перший план виходять проблеми, пов'язані з виявленням несприятливих тенденцій розвитку підприємства, вибором методу оцінки банкрутства. Однак методик, що дозволяють із достатнім ступенем вірогідності прогнозувати несприятливий результат, практично немає. Різні методики прогнозування банкрутства, як прийнято називати їх у вітчизняній практиці, передбачають різні види криз. Саме тому оцінки, одержувані з їхньою допомогою, нерідко настільки сильно різняться. Усі ці методики можна було б назвати прогнозуванням кризи. Фінансова криза підприємства виникає в результаті зовнішніх і внутрішніх причин. Однак основним фактором передкризового стану є наявність неплатоспроможності спочатку стосовно невеликого числа організацій та партнерів, а потім до всіх [35].

Діагностика банкрутства дуже добре описана в літературі, що пояснюється складними умовами функціонування вітчизняних підприємств і величезною кількістю підприємств, які опинилися на грані банкрутства, а також законодавством про банкрутство, яке потребує створення методичної бази для визначення потенційних і реальних банкрутів. Необхідно помітити, що метою діагностики, поряд з констатацією факту банкрутства, є прогнозування кризових ситуацій. Прогнозування банкрутства, як показує закордонний досвід, можливе за 1,5–2 роки до появи його очевидних ознак. Для діагностики ймовірності банкрутства використовується кілька підходів, заснованих на застосуванні [30]:

а) трендового аналізу великої системи критеріїв та ознак;

б) обмеженого кола показників;

в) інтегральних показників;

г) рейтингових оцінок на базі ринкових критеріїв фінансової стабільності підприємств та ін.;

д) факторних регресійних моделей.

Стратегічна діагностика допомагає оцінити ефективність стратегії підприємства, зрозуміти стратегічну позицію підприємства в кожному з напрямів його діяльності, оцінити сильні та слабкі сигнали, що надходять із внутрішнього й зовнішнього середовища. Інформація, отримана в ході такої діагностики, надає неоціненну підтримку керівникові в процесі формування стратегії підприємства. Діагностика фінансово-господарського стану в рамках стратегічної діагностики містить у собі, насамперед, аналіз стратегічної позиції підприємства на ринку. Для цього застосовують спеціальні методи, найпоширеніші з яких – SWOT-аналіз, матриця БКГ, матриця Мак-Кінсі, конкурентний аналіз [42].

Оперативна діагностика діяльності підприємства служить базою для прийняття поточних, оперативних управлінських рішень. Вона відстежує та оцінює ключові сфери діяльності підприємства і, насамперед, аналізує фінансовий стан, беззбитковість, матеріальні та інформаційні потоки, оцінює ризик і виробляє рекомендації з управління ризиками [42].

За об'єктом діагностики виділяють[30]:

функціональна діагностика – це сукупність операцій, що локалізують причину відхилення об'єкта від нормального функціонування;

параметрична діагностика – це сукупність процедур, що дозволяють визначити відхилення параметрів об'єкта від заданої норми;

структурна діагностика заснована на декомпозиції досліджуваного об'єкта та вивченні структурних характеристик його елементів;

організаційна діагностика є технологією аналізу стану підприємства та допомагає: встановити особливості соціально-психологічного клімату в колективі, стиль і методи управління; виявити проблемні моменти в робочому процесі; підготувати рекомендації з оптимізації господарської діяльності.

За періодичністю проведення виділяють наступні види діагностики [42]:

систематична діагностика, яка припускає постійне дослідження зміни техніко-економічного стану підприємства;

епізодична (крапкова) діагностика, яка заснована на разових спеціальних дослідженнях зміни техніко-економічного стану підприємства.

За формою оцінки результатів розрізняють такі види діагностики [30]:

кількісна діагностика виходить із необхідності визначення кількісних характеристик техніко-економічного стану підприємства;

якісна діагностика заснована на якісних порівняльних оцінках, характеристиках техніко-економічного стану підприємства.

Контрольні запитання

Охарактеризуйте сутність поняття «діагноз», та його значення у процесі вивчення економічних систем.

Розкрийте сутність поняття «діагностика». У чому полягає його роль в сучасній концепції організації й управління виробництвом?

Що таке діагностика стану підприємства?

У чому полягає взаємозв’язок діагностики стану підприємства та економічного аналізу?

Що є головною метою діагностики стану підприємства?

Обґрунтуйте взаємозв’язок та визначте відмінності між поняттями: «діагностика», «діагностика стану підприємства», «економічна діагностика», «діагностика діяльності підприємства», «діагностика економічної системи».

Що таке діагностичне дослідження, у чому полягає його характерна ознака?

На чому базується процес діагностики стану підприємства?

Охарактеризуйте структуру підприємства як соціально-економічної системи.

Яким чином особливості соціально-економічної структурі підприємства визначають склад діагностичних процедур?

Дослідження яких функцій підприємства покладено в основу діагностики його стану? Охарактеризуйте ці функції.

Назвіть основні особливості підприємства як відкритої соціально-економічної системи, що визначають стійкість його стану.

Що таке стан підприємства? Які основні показники характеризують стан підприємства?

Наведіть основні ознаки кризового та нормального стану підприємства.

Які зв’язки між компонентами внутрішнього та зовнішнього середовища підприємства виділяються у сучасній економічній науці. Яким чином ці зв’язки досліджуються в процесі діагностики стану підприємства?

Визначте основні цілі функціонування підприємства. Висловіть свою думку стосовно ролі діагностики стану підприємства в процесі досягнення поставлених цілей.

Перелічіть та охарактеризуйте основні завдання діагностики стану підприємства.

У чому полягає предмет, об’єкт та хто може бути суб’єктом діагностики стану підприємства.

Наведіть коротку характеристику основних методів діагностики стану підприємства.

Які основні завдання вирішуються в процесі експрес-діагностики та комплексної діагностики?

Які основні напрями діяльності підприємства обстежуються у процесі комплексної діагностики?

Визначте основні риси експрес-діагностики стану підприємства.

Поясніть відмінність стратегічної та оперативної діагностики стану підприємства.

У чому полягають особливості функціональної, параметричної та структурної діагностики?

Яким чином реалізується зовнішня діагностика стану підприємства?

Чи пов’язані між собою якісна та кількісна діагностика стану підприємства?

В яких випадках застосовується епізодична діагностика стану підприємства?

Що таке діагностика банкрутства підприємства?

Які спільні риси можна виділити між діагностикою банкрутства та експрес-діагностикою?

Для діагностики ймовірності банкрутства використовується кілька підходів, назвіть їх.

Як інформація, отримана в ході стратегічної діагностики, допомагає керівництву підприємства в процесі формування його стратегії?

Які спеціальні методи застосовують в процесі стратегічної діагностики?

Що відстежує та оцінює оперативна діагностика стану підприємства?

Висновки

Поняття «діагностика» є дуже важливим для організації та управління господарськими процесами сучасних підприємств, тому що підприємство – це складна соціотехнічна та організаційна система.

Діагностика, як складова процесу управління підприємством, є результатом аналізу та синтезу, здійснюваних при оцінці досліджуваного об'єкта. Аналіз дозволяє визначити чинники виникнення та зміни результатів господарської діяльності, тобто є необхідною передумовою постановки діагнозу стану підприємства. Діагностика – це процес співставлення та оцінки симптомів (результатів аналізу) у процесі чого здійснюється висновок про стан підприємства (діагноз) та визначаються необхідні заходи (якщо необхідно) для покращення стану.

Ціль діагностики стану підприємства – забезпечення прийняття обґрунтованих управлінських рішень на основі об’єктивної оцінки процесів, які відбуваються на підприємстві, а також результатів діяльності для утримання або досягнення нормального його стану.

Діагностичне дослідження стану підприємства здійснюється із урахуванням його внутрішньої сутності та особливостей зв’язків із зовнішнім середовищем. Розпізнавання закономірностей зв’язків між компонентами внутрішнього та зовнішнього середовища є ключем для оптимізації всієї господарської системи підприємства шляхом визначення симптомів негативних явищ та своєчасного реагування на їхні прояви.

2. Організація процесу діагностики стану підприємства

Мета вивчення теми – ознайомлення із послідовністю діагностики стану підприємства та засвоєння технології проведення діагностичного дослідження.

Вивчення матеріалу теми має сприяти формуванню таких професійних компетенцій:

здатність обґрунтовувати кадрове та ресурсне забезпечення діагностичних заходів;

здатність визначати прийоми збору та обробки інформації для забезпечення процесу діагностики;

здатність використовувати програмні засоби для здійснення перевірки інформації та проведення відповідних обчислень;

здатність контролювати коректність результатів діагностики стану підприємства;

здатність контролювати коректність застосування методичних прийомів діагностики;

здатність забезпечувати співпрацю виконавців зі сторонніми організаціями;

здатність забезпечувати виконання запланованих робіт з організації та здійснення діагностики стану підприємства;

здатність розподіляти повноваження, обов’язки та взаємозв’язки між виконавцями;

здатність встановлювати періодичність збору та оновлення інформації за кожним напрямом діагностики стану підприємства;

здатність встановлювати періодичність та термін виконання діагностичних заходів;

здатність обґрунтовувати канали та напрями руху інформації;

здатність обґрунтовувати організаційну структуру в залежності від складу діагностичних заходів та можливостей підприємства.

Матеріал теми складається із таких питань:

2.1. Послідовність діагностики стану підприємства;

2.2. Інформаційне забезпечення діагностики стану підприємства;

Контрольні запитання.

Ключові терміни: етапи діагностики стану підприємства, список ключових проблем, режими діагностики стану підприємства, інформаціонно-аналітична система.

2.1. Послідовність діагностики стану підприємства

Діагностику стану підприємства необхідно здійснювати за чітким планом з дотриманням певної послідовності аналітичних та діагностичних заходів. Системність та комплексність в процесі діагностики дозволяє суттєво скоротити витрати часу, людських та матеріальних ресурсів, а також підвищити точність отриманих результатів. В загальному вигляді послідовність діагностики стану підприємства може складатися із семи етапів (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Послідовність діагностики стану підприємства

№ п/п

Етап

Склад етапу

Розробка плану діагностики

призначення відповідального за діагностичну роботу;

визначення мети та завдань діагностики стану підприємства;

обґрунтування виду діагностики;

обґрунтування необхідності залучення сторонніх консультантів;

обґрунтування залучення власних спеціалістів за напрямками;

ресурсне обґрунтування діагностичних заходів;

обґрунтування методів та прийомів діагностики;

обґрунтування показників, їхніх нормативних та бажаних значень, а також критеріїв оцінювання для ідентифікації стану підприємства;

планування робіт за періодами та виконавцями;

розробка докладного календарного графіку виконання робіт;

проектування системи проміжних звітів та їхніх термінів а також заключного звіту

Продовження табл. 2.1

1	2	3
2	Розподілення завдань за виконавцями	розподілення повноважень, обов’язків та робіт між виконавцями; організація взаємодії виконавців; доведення термінів виконання завдань та подання звітів
3	Збирання та підготовка інформації	вибір джерел інформації; обґрунтовування каналів та напрямків руху інформації; визначення прийомів збору та обробки інформації для забезпечення діагностики; встановлення періодичності збору та оновлення інформації за кожним напрямком діагностики стану підприємства; вибір процедур обробки інформації; використання програмних засобів для перевірки інформації та проведення відповідних обчислень; визначення форм представлення інформації; забезпечення своєчасності надходження інформації за встановленими каналами
4	Виконання аналітичних та діагностичних заходів	забезпечення виконання запланованих робіт з організації та здійснення діагностики стану підприємства; забезпечення співпраці виконавців між собою та зі сторонніми організаціями; виконання розрахунків за обраними методиками із застосуванням засобів сучасних інформаційних систем; систематизація та інтерпретація результатів розрахунків; здійснення висновків відносно стану підприємства (постановка діагнозу) за результатами розрахунків
5	Контроль виконання аналітичних та діагностичних заходів	спостереження за своєчасністю виконання діагностичних заходів; спостереження за послідовністю діагностичних заходів; пошук та ліквідація вузьких місць процесу діагностики стану підприємства; виключення дублювання процесів за всіма стадіями; контроль коректності застосування методичних прийомів діагностики та розробка корегувальних заходів

Закінчення табл. 2.1

Перевірка результатів діагностики

вибірковий контроль достовірності та об’єктивності вихідної інформації

вибірковий контроль правильності розрахунків;

контроль коректності результатів діагностики стану підприємства;

контроль відповідності результатів діагностики та запропонованих управлінських заходів

підготовка заключного звіту за результатами діагностики

складання пояснювальної записки за результатами діагностики стану підприємства;

складання висновку відносно якості проведених робіт;

презентація результатів діагностики та пропонованих заходів;

представлення осіб для висловлення подяки за високі результати роботи

Найвідповідальнішим є перший, плановий, етап робіт. Від якості планової роботи залежить ефективність діагностики та вірогідність її результатів. На цьому етапі рішенням керівництва підприємства призначається особа, відповідальна за виконання діагностики стану підприємства. Цей спеціаліст повинен координувати та контролювати виконання робіт, узгоджувати із керівництвом необхідні зміни до плану, а також презентувати результати діагностики.

В залежності від потреб підприємства формулюється мета проведення діагностики, розробляються завдання, визначається об'єкт діагностики (підприємство в цілому, функціонування окремих підрозділів, виробничі функції, види діяльності, ін.), предмет дослідження. Також встановлюється формат дослідження (експрес-діагностика, комплексна діагностика, функціональна, ситуаційна або діагностика в проекті організаційного розвитку), визначаються обсяг робіт, час, ресурси (персонал, бюджет, контрольно-вимірювальна та обчислювальна техніка, програмні засоби) структура звіту та можливі напрями його використання. При плануванні діагностики доцільно розглядати його як проект. Це дозволить врахувати всі ресурси, взаємозв'язки між задачами та проводити моніторинг виконання проекту [1].

В процесі планування робіт з діагностики стану підприємства треба визначити чи є необхідним залучення сторонніх консультантів з цього питання, або підприємство має штат спеціалістів із достатнім рівнем кваліфікації для якісного виконання діагностичних заходів. Рівень кваліфікації спеціалістів визначається шляхом оцінки їхніх професійних якостей, опиту роботи, володіння методиками діагностики та аналізу. Також важливим є рівень складності проблем які необхідно діагностувати, який визначається об’ємом діагностичних досліджень. Якщо ці проблеми не є складними та терміни їхнього вирішення не жорсткі, то дуже корисним для розвитку спеціалістів буде самостійне вирішення діагностичних завдань. У протилежному випадку необхідним є залучення зовнішніх консультантів.

Комплексну діагностику на підприємстві організує або фінансовий директор, або головний бухгалтер, залучаючи інші служби й управління, що мають відношення до окремих тем роботи. Так, для аналізу макроекономічних зовнішніх умов і техніко-організаційного рівня господарської діяльності залучаються фахівці департаментів досліджень і технічного розвитку та маркетингу; для аналізу використання позаоборотних активів і основних засобів – департаментів досліджень і технічного розвитку, а також виробництва; для аналізу використання матеріалів – департаментів досліджень і технічного розвитку, маркетингу та виробництва; для аналізу використання праці – департаментів управління персоналом і виробництва; для аналізу доходів і продажів – департаментів маркетингу, виробництва та фінансів; для аналізу витрат і собівартості – департаментів виробництва; для аналізу авансованого капіталу та ділової активності – департаментів фінансів; для аналізу прибутку та рентабельності продукції – департаментів виробництва і фінансів; для аналізу рентабельності активів і власного капіталу, а також фінансового стану – департаментів фінансів; для аналізу та діагностики комплексної ефективності і використання потенціалу підприємства – фахівці практично всіх департаментів. У підготовці звіту (доповіді) керівника групи з діагностики стану підприємства головну рольвідіграють саме бухгалтерія та служба внутрішнього аудиту. Зазначений розподіл обов'язків за розділами комплексного аналізу та діагностики є приблизним. Багато чого залежить від структури управління, прийнятої на підприємстві, а також від фахівців, що працюють в окремих департаментах і підрозділах підприємства [19].

Для координації робіт з діагностичного аналізу підприємства створюється робоча група. Принцип роботи – проведення робочих нарад з обговорення проміжних підсумків виконання плану діагностичного аналізу, проблемних питань з проведення аналізу та уточнення задач відповідно до плану на наступний період. Залежно від цілей і глибини діагностичного аналізу до складу робочої групи доцільно включити представників виконавчого керівництва, ради директорів і акціонерів підприємства, представників функціональних підрозділів (напрямів), у випадку ухвалення відповідного рішення – керівника групи консультантів, незалежних консультантів (фінансових аналітиків, юристів, ін.) [1].

Обґрунтування методів, прийомів та показників діагностики стану підприємства є невід’ємною частиною планового етапу. Виконання цієї роботи потребує високого рівня теоретичної підготовки та багатого практичного досвіду відповідального спеціаліста. Вибір прийомів та методів діагностики, а також показників оцінки стану підприємства пов’язаний із глибоким розумінням сутності господарських процесів, зв’язків між компонентами зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства, взаємозв’язку змін показників діяльності підприємства із рухом бізнес-процесів та тенденціями їхнього розвитку.

При обґрунтуванні методів та прийомів діагностики необхідно здійснити вибір підходу до аналізу [19]:

порівняння даних підприємства з нормативними даними. За нормативні приймаються середні показники по всій світовій ринковій економіці (наприклад, середня норма прибутку або рентабельності), середні показники по країні, по галузі, а також показники бізнес-плану. Такий підхід дозволяє оцінити рівень розвитку підприємства: досягнення рентабельності активів вище за середній рівень свідчить про прогресивність комерційної діяльності й, навпаки, низький рівень рентабельності – шлях до банкрутства;

порівняння даних підприємства за ряд періодів, який свідчить про стан підприємства в динаміці, дозволяє здійснити прогноз майбутнього потенціалу, що дуже важливо для оцінки вартості фірми;

порівняння даних підприємства з даними конкурентів, оцінка його конкурентоспроможності. Такий аналіз життєво важливий і для самого підприємства, і для його партнерів, але він вимагає досягнення порівняності показників цих підприємств через різну облікову політику й інші умови.

Для того щоб правильно оцінити стан об'єкта дослідження, необхідно сформувати систему показників (критеріїв), здатних адекватно відобразити специфіку стану цього об'єкта з урахуванням дії на нього в той або інший період часу зовнішніх і внутрішніх факторів. Для цих показників варто розробити якісні та кількісні характеристики, шкали для виміру значень показників, встановити нормативні (базові, еталонні, та рекомендовані) значення показників, що у прив'язці до конкретної ситуації допоможе точніше ідентифікувати стан підприємства [1].

Планування робіт за періодами та виконавцями передбачає визначення часових проміжків, протягом яких необхідно здійснювати збір та підготовку інформації, здійснення аналітичних розрахунків, узагальнення та інтерпретацію результатів розрахунків, формування висновків та рекомендацій, написання пояснювальної записки за результатами діагностики стану підприємства. Планування діагностичних заходів повинно завершуватися розробкою докладного календарного графіку виконання робіт, у якому розписано виконання робіт за часом, конкретні виконавці та форма звітності із періодами її подання.

Організаційний етап діагностики стану підприємства передбачає розподілення повноважень, обов’язків та робіт між виконавцями яке закріплюється відповідним розпорядженням у підприємстві. Розпорядження також включає склад робочої групи та початковій і кінцевий терміни діагностики. На цьому етапі розробляються та доводяться до кожного виконавця інструкції та методичні рекомендації з виконання діагностичних робіт.

Організація взаємодії виконавців здійснюється шляхом розроблення та впровадження відповідних процедур і функцій, що дозволяє упорядкувати діагностичну роботу. У складі цих процедур містяться терміни виконання конкретних робіт та подання звітів.

Етап збирання та підготовки інформації є початком діагностичних процедур, але може здійснюватися паралельно з ними. Етап починається з вибору джерел та обґрунтовування каналів руху інформації оскільки від цього залежить об’єктивність результатів діагностики. Надалі за визначеними прийомами здійснюється збір та обробка необхідної для діагностики інформації. Після цього систематизована та перевірена інформація використовується для здійснення діагностичного аналізу.

Дуже важливим на цьому етапі є створення раціонального потоку інформації. Він повинен будуватися на певних принципах: виявлення інформаційних потреб і способів найбільш ефективного їхнього задоволення; об'єктивність відображення процесів виробництва, обігу, розподілу та споживання, використання природних, трудових, матеріальних і фінансових ресурсів; єдність інформації, що надходить із різних джерел (бухгалтерського, статистичного та оперативного обліку, а також планових даних), усунення дублювання в первинній інформації; оперативність інформації, що забезпечується застосуванням новітніх засобів зв'язку та впровадженням методів дистанційної передачі первинних даних безпосередньо на сприймаючі пристрої; всебічна розробка первинної інформації на базі сучасних інформаційних систем з виведенням на її основі необхідних похідних показників; можливе обмеження обсягу первинної інформації та підвищення коефіцієнта її використання; кодування первинних даних з метою ефективного використання каналів зв'язку та перетворюючих пристроїв; розробка програм використання та аналізу первинної інформації для цілей управління [19].

Четвертий етап – аналітично-діагностичний – передбачає для оцінки стану підприємства виконання різних за ступенем складності аналітичних процедур. Аналітична обробка та порівняння показників здійснюються для того, щоб повною мірою розкрити внутрішні закономірності в економіці підприємства, і для цього необхідно не тільки вибрати і розрахувати показники, а й зробити їхню обробку. Головна мета аналітичної обробки показників – розкрити причинний зв'язок і виміряти вплив різних факторів на той чи інший показник. Виявлення і вивчення факторів, вибір способу виміру впливу різних факторів на підсумковий показник, розрахунок впливу кожного фактора на рівень аналізованих показників – центральні задачі економічного аналізу. Для їхнього здійснення застосовуються наступні методи: методи порівняння, математичні, статистичні та ін. [16]

Склад конкретних методів діагностичного аналізу визначається, виходячи з цілей аналізу, доступності та об’єктивності інформації, а також кваліфікації команди спеціалістів, яка виконує діагностику.

На цьому етапі використовуються такі прийоми аналізу [19]:

читання звітності та аналіз абсолютних показників; горизонтальний аналіз, тобто розгляд показників у динаміці, як правило, за два роки або на початок і кінець звітного періоду;

вертикальний аналіз, тобто структурний аналіз. Наприклад, підсумок балансу приймається за 100 % і визначається питома вага основних груп активу (основного та обігового капіталу) або пасиву (власного та позикового капіталу);

трендовий аналіз – порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів і визначення тренда, тобто основної тенденції динаміки показника (позиції), очищеної від випадкових впливів і особливостей окремих періодів. За допомогою тренда (наприклад, середній темп приросту продукції) формуються можливі значення показників у майбутньому, тобто ведеться перспективний, прогнозний аналіз;

аналіз фінансових коефіцієнтів, тобто розрахунок відносних показників за даними звітності (наприклад, коефіцієнти рентабельності активів, продукції, ринковій стабільності, ліквідності, платоспроможності і т.д.), які в цілому характеризують фінансовий стан підприємства.

Після виконання технічної сторони аналізу (розрахунку коефіцієнтів, виявлення тенденцій, зіставлення даних) необхідно правильно інтерпретувати результати розрахунків. Отримані попередні висновки за даними аналізу доцільно доповнити результатами операційного, структурного та SWOT-аналізу. Після цього здійснюється кількісна та якісна ідентифікація стану об'єкта на основі обраної системи показників (критеріїв). По-перше, встановлюється діагноз стану об'єкта діагностики (з виявленням «вузьких місць»). При вивченні факторів, що впливають на ситуацію, варто прагнути до того, щоб найбільш точно визначити вагу та ступінь впливу кожного з них. Спочатку проводиться аналіз господарського механізму функціонування підприємства в цілому для з'ясування загальних проблем («вузьких місць») в його діяльності. Після цього проводиться аналіз та оцінка цілей підприємства, можливостей їх збереження, необхідності корегування, якщо прийнято рішення за цілями підприємства або за варіантами цілей. Нарешті, в рамках розглянутих варіантів цілей підприємства проводиться причинно-наслідковий аналіз можливостей розв'язання проблем підприємства при встановлених обмеженнях наявних ресурсів [1].

Метою такого аналізу є точна ідентифікація стану об’єкту діагностики, визначення факторів, які є причинами змін у стані, кількісне визначення впливу цих факторів. Важливо вділити такі фактори, що негативно впливають на стан підприємства, а також фактори із позитивним впливом. Це необхідно для того, щоб розробити і запропонувати керівництву варіанти управлінських рішень з метою покращення стану підприємства із визначенням можливих результатів таких рішень.

Для формування списку ключових проблем використовуються різні прийоми [1]:

визначення кількісного складу проблем за функціональними напрямками діяльності підприємства;

формування проблемного поля підприємства з ранжируванням проблем на коротко-, середньо- та довгострокові;

формування проблемного поля підприємства з ранжируванням проблем на стратегічні і тактичні;

формування проблемного поля підприємства з ранжируванням проблем за критерієм «необхідні зусилля / ефективність».

Контрольний етап виконання аналітичних та діагностичних заходів передбачає проведення контрольних заходів протягом всього періоду діагностики за певними часовими точками, а також перевірку результатів діагностики стану підприємства. Здійснення цих заходів не повинно заважати процесу діагностики, а ні шляхом відволікання працівників, а ні шляхом їхнього гальмування. Для цього розробляється та реалізується система непрямих контрольних заходів: відстеження терміну виконання підготовчих процедур за їхніми результатами; відстеження запланованої послідовності робіт; пошук та ліквідація вузьких місць процесу діагностики стану підприємства шляхом виділення тих ланок процесу, які відстають від плану, або найчастіше дають помилковий результат; аналіз руху процесів діагностики з метою виключення дублювання; вибірковий аналіз правильності формування та об’єктивності вихідної інформації; перевірка правильності застосування методичних прийомів аналізу та діагностики, а також вибірковий контроль правильності розрахунків; своєчасна розробка та реалізація заходів, спрямованих на ліквідацію проблемних відхилень в процесі діагностики.

Вкрай важливим на кінцевому етапі діагностики є контроль коректності результатів діагностики стану підприємства та контроль відповідності результатів діагностики та запропонованих управлінських заходів. Реалізація цих процедур покликана знизити ризик прийняття помилкових та недостатньо обґрунтованих управлінських рішень, які можуть привести до неочікуваних результатів.

Виконання контрольних та корегувальних заходів набуває найбільшої ефективності, коли доведення інструкцій до виконавців, збір та обробка інформації, виконання аналітичних та діагностичних розрахунків, відображення проміжних та заключних результатів діагностики здійснюється через використання спеціалізованої корпоративної бази даних.

На останньому етапі виконується робота з підготовки заключного звіту за результатами діагностики стану підприємства. Складання пояснювальної записки потребує виконання наступних принципів:

точність результатів та висновків;

лаконічність;

систематизованість подання інформації;

наочність поданих результатів.

Структура записки має передбачати детальний опис цілей проведення діагностичного аналізу, отриманих результатів і сформованих рекомендацій з усіх досліджуваних предметних напрямків, а також зведені рекомендації щодо дій підприємства, які базуються на пріоритетності, можливості виконання і потенційній ефективності управлінських рішень. Результати дослідження узагальнюються в найбільш демонстративному вигляді: текстовому, табличному або графічному [1].

Після складання пояснювальної записки керівних групи діагностики здійснює презентацію результатів та пропонованих заходів. Також доцільним є представлення осіб для висловлення подяки за високі результати роботи.

2.2. Інформаційне забезпечення діагностики стану підприємства

Успішність діагностики стану підприємства залежить від методологічних і організаційних можливостей аналітиків. Основним фактором, що визначає повноту вирішення завдань, є інформаційне забезпечення аналітичних процесів. Суб'єкт управління одержує від об'єкта управління дані та формує управлінські рішення. Тому для оцінки стану та прийняття рішень про вдосконалення системи управління необхідні різноманітні дані, що характеризують організацію як цілісний господарюючий суб'єкт, та мають системний і несистемний характер. Поточна інформація, підготовлена в ході виконання облікових процедур, доступна тільки для управлінського персоналу організації та недосяжна для інших суб'єктів (кредиторів, інвесторів, конкурентів і т.п.), дає можливість не обмежуватися експрес-аналізом, а здійснювати поглиблену діагностику. Дуже важливо відібрати релевантну інформацію, що робить вирішальний вплив на успіх організації, стабільність її функціонування [6].

Одним з найважливіших факторів ефективного процесу діагностики стану підприємства є аналітична підтримка інформаційного комплексу. Від того, як організований збір, обробка та передача інформації з метою забезпечення процесу діагностики в значній мірі залежить вірогідність отриманої оцінки. Неякісна або обмежена інформаційна база спричиняє суб'єктивізм оцінки, та може стати причиною помилкового управлінського рішення. Процес діагностики стану підприємства являє собою логічно обґрунтовану послідовність прийомів перетворення інформації, що характеризує зв'язки та відносини в об'єкті з метою побудови інформаційного образу, що відображає сутність об'єкта [31].

Для діагностики стану підприємства може бути створена своєрідна нормативна модель формування витрат на виробництво та збут продукції, доходів від продукції, що випускається, порога беззбитковості основної діяльності організації, нормативних коефіцієнтів платоспроможності, ліквідності підприємства і інших показників його діяльності. Об'єктом аналізу при розробці управлінських рішень повинні стати відхилення інформаційного образу від моделі [6].

Зміст інформаційного образу підприємства залежить від мети діагностики. У загальному виді метою діагностики є забезпечення прийняття ефективного управлінського рішення. Зміст управлінського рішення визначається характером аналітичних завдань, які ставить перед собою особа, що приймає рішення [31].

Для забезпечення інформаційної підтримки діагностики стану підприємства необхідно використовувати усі можливі методи та способи збору інформації, як про його внутрішнє так і про зовнішнє середовище. Певні відомості про зовнішнє середовище можуть черпатися аналітиками підприємства із друкованих матеріалів, що містять прогнози, проекти, рейтинги та інші експертні дані про різноманітні виставки, ярмарки, семінари, симпозіуми, конференції і т.п. На основі цих видань можна одержати об'єктивну інформацію, що характеризує кон'юнктуру та економічне становище на ринку, стан і динаміку розвитку окремих галузей, загальні відомості про організації, ємність досліджуваного ринку та багато інших даних, що цікавлять аналітиків. Інформацію можна збирати в результаті кабінетних і польових досліджень у рамках підприємства. У цьому випадку для одержання оцінної інформації можливе спеціальне анкетування, інтерв'ювання, проведення круглих столів і інших видів колективного спілкування [6].

Збір необхідної інформації – завдання, що вимагає серйозних фінансових витрат, організаційних зусиль, наявності кваліфікованого персоналу. Навіть при добре поставленій роботі з інформацією в ряді випадків одержати реальні відомості просто неможливо. Зокрема, це стосується інформації про зміну зовнішньої обстановки або про структуру витрат конкурентів. У подібних ситуаціях необхідно спробувати виробити певну оцінку даних. По зовнішньому середовищу це може бути прогноз або сценарій розвитку обстановки, відносно конкурентів – експертні оцінки аналітиків підприємства. Ступінь наближення цих відомостей до дійсності значною мірою залежить від досвіду та кваліфікації управлінського персоналу організації. Важлива сама наявність таких оцінок, оскільки це дає можливість перевірити їхню обґрунтованість. Відслідковуючи дію конкурентів або подій у зовнішньому середовищі та користуючись новими даними, можна коректувати первісні оцінки та наблизити їх до дійсності [6].

Інформація, зібрана у результаті досліджень, може бути застосована у подальшій діяльності різними користувачами. Особи, що приймають рішення за результатами діагностики підприємства, можуть бути розділені на дві групи [31].

Перша група – зовнішні особи (для підприємства). Вони за результатами діагностики приймають рішення на основі прямих або непрямих інтересів, які в загальному виді можуть бути визначені як:

вибір ділового партнера;

зміна структури майна;

рішення по інвестиціях;

зміна частки власних коштів;

застосування санкцій до підприємства.

Друга група осіб – внутрішні. Вони за результатами діагностики приймають такі рішення, що впливають на підсистеми підприємства, і являють собою:

рішення, що приводять до усунення або мінімізації існуючих недоліків і порушень у діяльності підприємства;

рішення по попередженню майбутньої дії порушень у діяльності підприємства, які в цей момент не проявляються.

Розробка кожного з перерахованих вище управлінських рішень ґрунтується на результатах, отриманих у ході діагностики стану підприємства. Зміст результатів залежить від характеру аналітичних завдань, які необхідно вирішити в процесі діагностики [31].

Необхідна для аналізу інформація носить обліковий, плановий, організаційно-розпорядчий, проектний, нормативний, оцінний, правовий характер, збирається в рамках організації та за її межами. При цьому виділяються такі джерела аналітичних даних [6]:

внутрішня інформація: фінансова та статистична звітність, первинні облікові документи, плани, проекти, технологічна та конструкторська документація, положення про структурні підрозділи, посадові інструкції, штатні розклади, схеми організаційних структур, нормативи накази і розпорядження, проекти, анкети, матриці розподілу відповідальності, контракти, графіки, технологічні карти, технічні завдання, класифікатори, акти, техніко-економічні обґрунтування, паспорти, матеріали обстежень, матеріали спостережень, підсумкові документи колективних обговорень (мозкового штурму, ділової наради, круглого столу, зборів трудового колективу), ціни, норми, статути, договори, результати зовнішнього аудиту, матеріали ревізій, підсумки внутрішнього аудиту, переписка зі сторонніми організаціями, опитувальні аркуші, інша внутрішня документація;

зовнішня інформація: публічна звітність, статистичні вибірки, статистичні збірники, довідники, укази президента, зовнішні бази даних, матеріали обстежень, матеріали спостережень, матеріали засобів масової інформації, друковані видання, постанови уряду, інструкції міністерства фінансів, каталоги, інструкції національного банку, тематичні словники, матеріали виставок, матеріали семінарів і конференцій, рекламації, результати конкурсів, оголошення, рекламні проспекти, комерційні огляди, інша зовнішня документація.

Сполучення мети економічної діагностики та завдань, розв'язуваних для її досягнення, є основою для визначення режиму діагностики. Діагностика стану підприємства може здійснюватися у двох режимах [31]:

цільовий режим – діагностика виконується після виникнення необхідності рішення конкретного завдання (групи завдань). При цьому аналітика останній стан підприємства цікавить із погляду тенденцій його розвитку останнім часом і перспектив розвитку в майбутньому. Такий підхід викликає необхідність аналізувати траєкторії зміни показників. При цільовому режимі діагностики для одного виду показника (індикатора) характерна багатоваріантність еталонів. З погляду внутрішнього аналітика аналізується траєкторія, тобто розглядаються відносини між наступними та попередніми значеннями показника. Крім того, менеджери повинні зрівняти дві траєкторії зміни показників: до прийняття управлінських рішень і після. Із зовнішньої точки зору як еталон можуть бути обрані траєкторії розвитку конкурентів (аналогічних підприємств галузі);

безперервний режим діагностики дозволяє виявити явні та приховані небажані відхилення у всій сукупності характеристик об'єкта. Безперервний режим діагностики може використатися внутрішніми аналітиками підприємства для здійснення впливів на підсистеми підприємства. Такий режим спричиняється високі вимоги до рівня кваліфікації відповідних фахівців, а також необхідність забезпечення їхньої роботи коштами комп'ютерної підтримки та комунікацій, які реалізуються в системах інформаційно-аналітичної підтримки процесу діагностики.

Наявна в розпорядженні аналітиків інформація – найважливіша передумова, що визначає успішність аналітичних досліджень суб'єкта управління, можливості успішного розвитку підприємства. Як інструмент управління діагностика висуває певні вимоги до якості аналітичної інформації. Інформаційно-аналітична система діагностики стану підприємства повинна відповідати ряду вимог [6, 31]:

по-перше, у системі повинні використатися узагальнені схеми подання бухгалтерської та економічної інформації, які є свого роду документальним інтерфейсом між реально існуючою фінансово-бухгалтерською звітністю та спеціальною базою інформаційно-аналітичної системи. При цьому повинна враховуватися галузева специфіка економічної інформації. Крім того, до інформації, що використається в процесі діагностики, пред'являється ряд основних вимог, а саме: інформація повинна бути достовірною, тобто спосіб одержання інформації повинен бути методологічно правильний. Крім того, повинна реалізовуватися можливість перевірки інформації; інформація повинна бути порівнянною, тобто база спостережень і реєстрації показників повинні бути методологічно єдиними протягом усього періоду діагностики; інформація повинна бути своєчасною, тобто зберігати актуальність на час одержання її користувачем; інформація повинна бути повною і регулярною;

по-друге, інформаційно-аналітична система діагностики повинна забезпечувати користувачам можливість доповнювати систему показників економічної надійності новими показниками, спостерігати динаміку змін всіх показників, як у часі, так і площини різних підрозділів одного підприємства, або на множині обраних суб'єктів господарювання;

по-третє, з огляду на складність обґрунтування доцільності використання окремих показників для діагностики стану підприємства, в інформаційно-аналітичній системі доцільно включити підсистему, що дозволяє користувачеві аналізувати досвід успішного або невдалого застосування тієї або іншої комбінації показників. Як варіант такої підсистеми, може виступати «Каталог експертних висновків» щодо використання різних систем показників і методів економічної діагностики на підприємствах у відповідній галузі.

Нормативні показники, що розраховуються на основі технологічної, конструкторської, фінансової, адміністративної документації для різноманітних аналітичних потреб, необхідно акумулювати у внутрішньо організаційній нормативній базі. Зокрема, ці показники доцільно задіяти для оцінки суми витрат на виробничі й комерційні процеси, потреби в ресурсах, фондів оплати праці, чисельності персоналу, кошторисів витрат на утримання апарату управління, проектів відпускних цін на готову продукцію підприємства, розрахункових цін на продукцію виробничих підрозділів, доходів від реалізації та інших розрахунків [6].

Відносно системи показників економічної надійності існує також проблема розмаїтості підходів у їхній ідентифікації та класифікації. Мова в цьому випадку йде про те, що в різних методиках однакові за змістом показники мають різні назви, різну розрахункову базу, представлні в різних одиницях виміру. Найчастіше при однакових вихідних умовах пропонується в розрахункових формулах використати дані на початок періоду, середні показники або дані на кінець періоду. Для усунення подібних розходжень ідентифікації, інформаційне, математичне та програмне забезпечення процесу діагностики повинне базуватися на уніфікованій системі ідентифікації показників, алгоритмів і моделей розрахунків [31].

Результати досліджень, проведених усіма аналітиками підприємства, разом з коментарями фахівців аналітичного центру повинні регулярно надаватися вищому керівництву підприємства. Така практика дозволить комплексно оцінювати діяльність господарюючого суб'єкта та ухвалювати ефективні стратегічні рішення. Щоб виконати свою функцію, фахівці аналітичного відділу повинні мати значні повноваження та доступ до всього обсягу необхідної інформації, їхні рекомендації з методології аналітичних досліджень повинні носити обов'язковий характер для аналітиків структурних підрозділів підприємств [6].

Інформаційно-аналітична система повинна бути зручної для різних користувачів і давати їм можливість працювати в області звичних і зручних для них термінів. Забезпечити таку можливість дозволить створення тезауруса предметної області, що значно розширить інформаційно-пошукову функцію інформаційно-аналітичної системи діагностики. Інформаційно-аналітична система діагностики стану підприємства, розроблена та сформована з урахуванням вищевикладених вимог дозволить одержати достовірний й однозначний інформаційний образ підприємства [31].

Контрольні запитання

Яким чином впливає системність та комплексність на процес діагностики стану підприємства?

З яких етапів складається послідовність діагностики стану підприємства?

У чому полягає сутність розробки плану діагностики стану підприємства?

Які основні вимоги висуваються в процесі збирання та підготовки інформації?

Хто здійснює виконання аналітичних та діагностичних заходів?

У чому полягає контроль аналітичних та діагностичних заходів?

Яким чином здійснюється перевірка результатів діагностики стану підприємства?

Які загрози можуть виникнути, якщо діагностику стану підприємства здійснювати без планової підготовки?

Визначте основні цілі, які формулюються в процесі планування діагностики стану підприємства.

Визначте алгоритм обґрунтування необхідності залучення зовнішніх консультантів для діагностики стану підприємства.

Хто займається організацією процесу діагностики стану на підприємстві?

Які відділи підприємства можуть бути залучені до процесу діагностики?

Визначте основний принцип роботи координаційної робочої групи з діагностики стану підприємства.

Назвіть основні вимоги до вибору прийомів та методів діагности стану підприємства.

Які види діагностичного аналізу застосовуються в процесі діагностики стану підприємства?

Що передбачає планування діагностичних робот за періодами та виконавцями?

Яким чином здійснюється організація взаємодії виконавців діагностики стану підприємства?

Із яких компонентів складається етап збору та підготовки інформації?

Назвіть та охарактеризуйте основні принципи створення раціонального потоку інформації.

Для чого здійснюється аналітична обробка та порівняння показників в процесі діагностики?

У чому полягає сутність кількісної та якісної ідентифікації стану об'єкта на основі обраної системи показників?

Які прийоми використовуються для формування списку ключових проблем підприємства?

Визначте основні вимоги до процесу контролю діагностичних процедур.

Які основні умови ефективності контрольних заходів?

Виконання яких принципів потребує складання пояснювальної записки?

Для чого необхідна якісна інформаційна підтримка діагностики стану підприємства?

Для чого доцільно створювати нормативні моделі функціонування підприємства?

Від чого залежить зміст інформаційного образа підприємства ?

Визначте основні методи та способи збору інформації для забезпечення інформаційної підтримки діагностики стану підприємства.

Наведіть основні групи користувачів інформації про підприємство. За яким принципом здійснюється групування користувачів?

Визначте основні групи джерел інформації для діагностики стану підприємства та визначте їхній склад.

У чому полягають основні недоліки використання інформації з неузгоджених джерел?

Охарактеризуйте режими діагностики стану підприємства.

Яким вимогам повинна відповідати інформаційно-аналітична система діагностики стану підприємства?

З якою метою використовуються нормативні показники, що розраховуються на основі технологічної, конструкторської, фінансової, адміністративної документації?

Яким чином необхідно вирішувати проблему розходження показників при розробці інформаційного, математичного та програмного забезпечення процесу діагностики?

Висновки за темою 2

Послідовність діагностики стану підприємства може складатися із наступних етапів: розробка плану діагностики, розподілення завдань за виконавцями, збирання та підготовка інформації, виконання аналітичних та діагностичних заходів, контроль виконання аналітичних та діагностичних заходів, перевірка результатів діагностики, підготовка заключного звіту за результатами діагностики.

Для оцінки стану підприємства та розробки відповідних управлінських рішень по його вдосконаленню необхідні різноманітні дані, що характеризують об'єкт дослідження як цілісний господарюючий комплекс. Ці дані повинні відповідати певним вимогам та об'єктивно характеризувати існуючий стан підприємства.

Для забезпечення процесу діагностики стану підприємства повною та достовірною інформацією необхідно використовувати усі можливі методи та способи її збирання із різних джерел. Ця інформація повинна об'єктивно характеризувати як внутрішнє, так і зовнішнє середовище досліджуваного підприємства.

3. Діагностика фінансового стану підприємства

Мета вивчення теми – ознайомлення з теоретичними засадами та засвоєння основних методичних підходів до діагностики фінансового стану підприємства.

Вивчення матеріалу теми має сприяти формуванню наступних професійних компетенцій:

здатність формувати систему показників за напрямками діагностики фінансового стану підприємства;

здатність обґрунтовувати систему прийомів та методів діагностики фінансового стану підприємства;

здатність використовувати горизонтальній, вертикальний аналіз та аналіз фінансових коефіцієнтів для діагностики фінансового стану підприємства;

здатність аналізувати фінансові проблеми діяльності підприємства;

здатність діагностувати процеси фінансового планування та прогнозування діяльності підприємства;

здатність визначити негативне відхилення показників, які характеризують стан підприємства, від нормального рівня;

здатність виявляти причини негативних відхилень;

здатність розробляти перелік відповідних заходів подолання негативних відхилень та обґрунтовувати вибір найбільш доцільних в певних умовах заходів покращення фінансового стану підприємства;

здатність розробляти план реалізації обґрунтованих заходів;

здатність оцінювати ефективність впровадження заходів та розробляти корегувальні заходи;

Матеріал теми складається із наступних питань:

3.1. Сутність діагностики фінансового стану підприємства

3.2. Мета, зав дання, предмет та методи діагностики фінансового стану

3.3. Інформаційне забезпечення фінансової діагностики підприємства

3.4. Аналіз і діагностика фінансового стану

Запитання для самодіагностики.

Ключові терміни: фінансовий стан підприємства, діагностика фінансового стану підприємства, складові діагностики фінансового стану підприємства, фінансові коефіцієнти, прийоми діагностики фінансового стану підприємства.

3.1. Сутність діагностики фінансового стану підприємства

Діагностика фінансового стану є обов'язковою складовою фінансового менеджменту будь-якого підприємства її завданням є визначення прийнятних параметрів роботи підприємства і незадовільних параметрів, які вимагають оперативного втручання. Фінансова діагностика підприємства передбачає здійснення повномасштабного аналізу за результатами його господарської діяльності, яка, в свою чергу, вважається ефективною, якщо підприємство [8]:

раціонально використовує наявні активи:

своєчасно погашає зобов'язання:

функціонує рентабельно.

Діагностика фінансового стану підприємства містить у собі оцінку складу та структури активів, їхнього стану та руху, оцінку складу та структури джерел позикового і власного капіталу та аналіз показників фінансової стійкості підприємства. У цьому випадку діагностика ґрунтується на аналітичних процедурах, покликаних виявити слабкі сторони фінансового механізму бізнесу, передбачити найбільш імовірний розвиток подій. Також діагностика фінансового стану підприємства передбачає розробку рішень для зниження або повного усунення ризиків. Процедура діагностики фінансового стану також передбачає аналіз усіх форм звітності підприємства для розрахунку основних коефіцієнтів і показників, оцінку інформаційної системи, кваліфікації облікового персоналу. На її основі може бути дана оцінка фінансового стану, визначені основні ризики та шляхи розвитку, а також готується ґрунтовний висновок, який допоможе оптимізувати роботу підприємства [34].

Процес діагностики, як правило, є досить трудомістким і не стільки з технічних причин, пов'язаним з розрахунком фінансових показників, скільки через необхідність правильної інтерпретації результатів діагностики. Насправді, при налагодженій системі обліку на підприємстві нескладно автоматизувати розрахунок показників, і порахувати їх можна в такій кількості, яку побажає фінансовий менеджер або його керівник. Набагато складніше розібратися в тому, про що говорять ці показники. Для оперативної діагностики, яка повинна вчасно сигналізувати про негативні тенденції зміни в діяльності підприємства необхідно здійснювати моніторинг поточного стану підприємства. З цієї причини фінансові показники, використовувані в моніторингу, повинні бути високо інформативними. Разом із тим, кількість таких показників не повинна бути дуже велике [26].

Є ще одна досить специфічна властивість системи показників, які можуть використовуватися для моніторингу. Ці показники повинні відображати поточний стан і оперативну динаміку підприємства. На приклад, визначати щомісяця рентабельність активів і робити на цій основі висновки про поточний стан підприємства не є достатнім. Цей показник формується протягом усього року, тому розраховувати та аналізувати його виплив достатньо один раз на рік. У той же час показник ліквідності слід розраховувати та контролювати щомісяця [26].

Кількість і склад показників для моніторингу фінансовий директор підприємства вибирає на основі власних уявлень про важливість впливу тих або інших факторів на стан бізнесу. Для моніторингу слід використовувати ті з них, які визначають оперативні характеристики бізнесу, і порівнювати їх у часі має сенс не рідше одного разу на місяць. І, нарешті, на обрані показники керівництво підприємства повинне мати можливість впливати на основі прийняття тактичних рішень. По суті, моніторинг стану підприємства створює систему раннього виявлення кризи, яка потенційно загрожує кожному підприємству [26].

Складання списку показників для моніторингу формально здійснюється досить просто. Розглядаються всі фінансові коефіцієнти, розподілені за групами. З кожної групи вибираються ті показники, які підходять для моніторингу за наведеними раніше критеріями. Не виключене, що з яких-небудь груп фінансовий менеджер не зможе вибрати жодного показника. Ще раз підкреслимо, що завдання вибору показників для моніторингу є індивідуальним, але загальні рекомендації все-таки існують [26].

Таким чином фінансова діагностика підприємства передбачає систематичну та усебічну оцінку його діяльності з використанням різних методів, прийомів та методик аналізу. Це уможливлює критичну оцінку фінансових результатів діяльності підприємства як у статиці, так і в динаміці, створює передумови для визначення проблем у фінансовій діяльності та способів ефективного використання фінансових ресурсів, а також їх раціонального розміщення.

3.2. Мета, зав дання, предмет та методи діагностики фінансового стану

Метою діагностики фінансового стану є визначення основних тенденцій розвитку фінансового стану підприємства на основі ключових фінансових показників та обґрунтування заходів щодо його адаптації до складних умов господарювання.

Основними завданням фінансової діагностики підприємства є [8]:

дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;

дослідження ефективності використання майна підприємством, забезпеченості його власними оборотними засобами;

об'єктивна оцінка динаміки ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

визначення стану підприємства на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;

аналіз ділової активності підприємства;

визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

Предметом діагностики фінансового стану підприємства є результати і фактори формування та використання його фінансових ресурсів.

Основними факторами, що визначають фінансовий стан підприємства, є [19]:

виконання фінансового плану та поповнення власного обігового капіталу, у разі виникнення потреби, за рахунок прибутку.

швидкість оборотності обігових засобів (активів).

Сигнальним показником фінансового стану виступає платоспроможність організації. Оскільки виконання фінансового плану, в основному, залежить від результатів виробничої та господарської діяльності в цілому, то можна сказати, що фінансовий стан визначається всією сукупністю господарських факторів [19].

Метод фінансової діагностики – це системне, комплексне вивчення та оцінка фінансових результатів діяльності підприємства за допомогою інструментарію фінансового аналізу.

В науковій літературі методи діагностики фінансового стану класифікують за різними класифікаційними ознаками. За ступенем обґрунтованості розрізняють неформалізовані та формалізовані методи. Неформалізовані методи ґрунтуються на характеристиці аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв'язках та залежностях. Ці методи відрізняються певним суб'єктивізмом, оскільки вони здебільшого засновані на інтуїтивному відчутті, досвіді та знаннях аналітика. До формалізованих методів фінансової діагностики відносять ті, в основу яких покладено науково обґрунтовані доведені аналітичні залежності. Ці методи є більш, а відтак і найчастіше використовуваними в практиці оцінки діяльності вітчизняних підприємств. У діагностиці фінансового стану широко застосовуються методи економічної статистики (середніх та відносних величин, групування, графічний індексний, методи обробки рядів динаміки), а також методи математичної статистики (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, метод головних компонентів) [8].

Сукупність цих та інших методів і прийомів, які використовуються в процесі всебічного, системного та детального дослідження фінансового стану підприємства становить методологію та методику діагностики його фінансового стану.

Таким чином основною метою діагностики фінансового стану є одержання невеликої кількості ключових (найбільш інформативних) параметрів, що дають об'єктивну і точну картину фінансового стану підприємства, його прибутків і збитків, змін у структурі активів і пасивів, у розрахунках з дебіторами і кредиторами. При цьому аналітика і менеджера може цікавити як поточний фінансовий стан підприємства, так і його проекція на найближчу або більш віддалену перспективу, тобто очікувані параметри фінансового стану [24].

3.3. Інформаційне забезпечення фінансової діагностики підприємства

Інформаційною базою для аналізу та діагностики фінансового стану підприємства є дані бухгалтерського обліку, статистична і оперативна звітність. Реформування системи бухгалтерського обліку в Україні є складовою частиною заходів, орієнтованих на впровадження економічних співвідношень ринкового напрямку. Головне завдання трансформації національної системи бухгалтерського обліку полягає в прискоренні процесу її приведення у відповідність вимогам ринкової економіки до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. В зв'язку з цим відбулися зміни в складі фінансової звітності. Зараз відповідно до вимог ст. 11 Закону про бухгалтерський облік фінансова звітність підприємства включає [24]:

Баланс (форма № 1).
"Звіт про фінансові результати" (форма № 2).
"Звіт про рух грошових коштів" (форма № 3).
"Звіт про власний капітал" (форма № 4).
Примітки до річної фінансової звітності (форма № 5).

Форми і порядок упорядкування цих звітів, зміст і порядок формування фінансової звітності містяться в П(С)БО № 1–5, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. №87.

Метою звітності є забезпечення загальних інформаційних потреб широкого кола користувачів, які покладаються на неї як на основне джерело фінансової інформації під час прийняття будь-яких рішень. Усі показники балансу та іншої фінансової звітності взаємопов'язані, а їх цінність для своєчасної та якісної оцінки фінансового стану підприємства залежить від вірогідності поданої і систематизованої в них відповідним чином інформації. Основні вимоги до фінансової звітності з точки зору здійснення фінансової діагностики підприємства зводяться до того, що вона повинна уможливлювати [8]:

оцінку динаміки та перспектив отримання прибутку підприємством;

оцінку наявних у підприємства фінансових ресурсів та ефективності їх використання;

опрацювання обґрунтованих фінансових управлінських рішень для здійснення ефективної інвестиційної політики.

Інформація для діагностики фінансового стану повинна задовольняти наступним вимогам [6]:

повнота – для виконання аналітичного дослідження слід мати необхідні дані, що відображають рівень, темпи та тенденції зміни інформаційних одиниць;

доступність і наочність – виражаються в тому, що дані підготовлюються, зберігаються та передаються у вигляді, що забезпечує можливість і ефективність їх використання аналітиками та сучасними засобами обробки і передачі даних;

своєчасність – уся інформація надається не пізніше і не раніше, чим вона необхідна, тобто в строки, у які вона не втрачає своєї цінності для користувача;

порівнянність – порівнювати можна тільки якісно однорідні величини;

вірогідність – визначається через імовірність внесення викривлень;

адитивність – зведення воєдино відповідних показників по структурних підрозділах підприємства, а також за різними періодами;

безперервність – необхідна як умова більш надійного пролонгування на майбутній період;

перспективність – цінність представляє не тільки і не стільки ретроспективна, але і прогнозна інформація;

доречність – забезпечення можливості здійснення перспективного та ретроспективного аналізу, тобто розробки прогнозу про результати поточних і майбутніх рішень, а також підтвердження правильності минулих рішень або виявлення їх помилковості.

Якість інформації повинна забезпечувати проведення діагностики фінансового стану за наступними аналітичними блоками [19]:

структурний аналіз активів і пасивів;

аналіз фінансової стійкості що характеризується задовільною та незадовільною структурою балансу і відображає фінансові результати господарської діяльності;

аналіз ліквідності активів і балансу, під якою розуміється ступінь покриття зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення (ліквідність активів) яких у грошову форму відповідає строку погашення зобов'язань;

аналіз платоспроможності, тобто спроможність підприємства вчасно задовольняти платіжні вимоги постачальників, повертати кредити та позики (кредитоспроможність) і інші платежі.

Для вирішення поточних і перспективних фінансово-господарських проблем підприємства необхідно володіти повною та достовірною інформацією про його фінансовий стан та результати діяльності. Для прийняття обґрунтованих управлінських рішень на підприємстві слід використовувати дані, які відповідають певним правилам (вимогам, нормам) і є зрозумілими та прийнятними для керівників. Для порівняння фінансових результатів, отриманих у попередньому та поточному періодах, слід використовувати лише порівнювані показники, тобто визначені за єдиною методологією з використанням однакових баз розрахунку, критеріїв, правил, стандартів. На основі аналізу звітних даних визначаються основні тенденції формування і використання фінансових ресурсів підприємства, причини змін, що сталися, сильні та слабкі сторони підприємства, а також резерви поліпшення його фінансового стану у перспективі [8].

3.4. Аналіз і діагностика фінансового стану

Діагностика фінансового стану підприємства повинна своєчасно інформувати керівництво про зміни, їхній характер та можливі наслідки. Звідси виникає необхідність у здійсненні двох видів діагностики:

експрес-діагностика фінансового стану;

деталізована, або комплексна діагностики фінансового стану.

Експрес-діагностика має проводитися регулярно та систематично у заплановані проміжки часу за визначеною методикою, щоб забезпечити порівнянність її результатів.

Метою деталізованої діагностики фінансового стану є докладна характеристика майнового і фінансового стану господарюючого суб'єкта, результатів його діяльності в минулому звітному періоді, а також можливостей розвитку суб'єкта на перспективу. Він конкретизує, доповнює та розширює окремі процедури експрес-аналізу. При цьому ступінь деталізації залежить від бажання аналітика [18].

У загальному вигляді схема проведення поглибленої діагностики фінансового стану підприємства може бути представлена наступним чином (рис. 1.6.)[18]:

При проведенні аналізу та діагностики фінансового стану підприємства ступінь агрегування інформації вибирає аналітик. Найбільш загальне групування відповідає розділам балансу. Активи розділяються на ліквідні активи, товарно-матеріальні запаси, нерухоме майно. Пасиви – на позикові засоби (короткострокові зобов'язання, довгострокові зобов'язання) і власний капітал. Після вибору ступеня агрегування інформації доцільно провести експрес-діагностику фінансового стану підприємства за методикою наведеною у [18].

Сутність цієї методики полягає в розрахунку та оцінці ключових індикаторів фінансового стану. Використання ключових індикаторів дозволяє відносно швидко та із мінімальними зусиллями оцінити поточний фінансовий стан підприємства, з’ясувати напрямки, які потребують додаткової уваги, своєчасно виявити причини негативних відхилень та задіяти відповідні заходи.

Будь-яке підприємство прагне застрахувати себе від небажаних змін у внутрішньому середовищі. Одним із шляхів в цьому процесі є складання зведеної таблиці з основними показниками в динамиці. Таблиця нерідко супроводжується графіками та аналітичними викладеннями, а також сукупністю алгоритмів розрахунку. Деякі показники не прийнято приводити в цьому розділі, однак їх нескладно і доцільно розрахувати додатково, оскільки вони мають безумовну аналітичну значимість. Очевидно, що по динаміці таких показників можна зробити певні висновки про фінансовий стан підприємства [24].

Рис. 1.6. Схема діагностики фінансового стану підприємства

Методика експрес-діагностики фінансового стану за [18] передбачає оцінку наступних показників:

коефіцієнт поточної ліквідності;

коефіцієнт забезпеченості власними;

коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності.

Коефіцієнт поточної ліквідності характеризує загальну забезпеченість підприємства оборотними засобами для ведення господарської діяльності та своєчасного погашення термінових зобов'язань підприємства. Коефіцієнт дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань (1.1). Якщо поточні активи перевищують за величиною поточні зобов'язання, підприємство вважається успішно функціонуючим [24].

Коефіцієнт поточної ліквідності	=	Оборотні активи (ряд. 260)	+	Витрати майбутніх періодів (ряд. 270)*	(1.1)
		Поточні зобов'язання (ряд. 620)	+	Доходи майбутніх періодів (ряд. 630)*

Коефіцієнт поточної ліквідності визначається як відношення вартості оборотних засобів, що перебувають у наявності підприємства, у вигляді виробничих запасів, готової продукції, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів до найбільш термінових зобов'язань підприємства у вигляді короткострокових кредитів банків, короткострокових позик і кредиторської заборгованості та інших короткострокових пасивів [18].

Коефіцієнт забезпеченості власними засобами (1.2) характеризує наявність оборотних засобів у підприємства які сформовані за рахунок власних джерел та необхідні для здійснення господарської діяльності.

КВ = , (1.2)

де П1 – джерела власних засобів;

А1 – необоротні активи;

А2 – оборотні активи;

А3 – витрати майбутніх періодів.

Коефіцієнт забезпеченості власними засобами визначається як відношення різниці між обсягами джерел власних засобів (підсумок розділу 1 пасиву балансу) і фактичною вартістю основних засобів та інших не обігових активів (підсумок розділу 1 активу балансу) до фактичної вартості оборотних засобів, що перебувають у наявності, у вигляді виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів (підсумок розділу 2 активу балансу) [18].

Коефіцієнт відновлення платоспроможності (КВІД) та коефіцієнт втрати платоспроможності (КВ) визначається як відношення розрахункового коефіцієнта поточної ліквідності до його встановленого значення. Розрахунковий коефіцієнт поточної ліквідності визначається як сума фактичного значення поточної ліквідності на кінець звітного періоду та зміни значення цього коефіцієнта між кінцем і початком звітного періоду в перерахуванні на встановлений період відновлення (втрати) платоспроможності [18].

КВІД = , (1.3)

де – значення коефіцієнта поточної ліквідності в звітному та базовому періоді відповідно;

6 – період відновлення платоспроможності за 6 місяців;

Т – звітний період, місяць;

2,0 – нормативне значення коефіцієнта поточної ліквідності.

КВ = , (1.4)

де 3 – період втрати платоспроможності підприємства за 3 місяці.

Порядок експрес-діагностики фінансового стану підприємства за визначеними показниками може бути представлений наступним чином (табл. 1.5).

Таблиця 1.5

Порядок експрес-діагностики фінансового стану підприємства

№ п/п	Назва етапу	Примітки
1	2	3
1	Розрахунок коефіцієнту поточної ліквідності	Нормативне значення ≥ 2

Продовження табл. 1.5

1	2	3
2	Розрахунок коефіцієнту забезпеченості власними засобами	Нормативне значення ≥ 0,1
3	Порівняння розрахункових значень із нормативними	структура балансу є незадовільної, а підприємство є неплатоспроможним якщо результати розрахунків нижче нормативних значень; якщо хоча б один із зазначених коефіцієнтів має значення нижче нормативного, розраховується коефіцієнт відновлення платоспроможності; якщо коефіцієнти приймають значення, що перевищують нормативні або рівні їм, то розраховується коефіцієнт втрати платоспроможності.
4	Розрахунок коефіцієнту відновлення платоспроможності	Нормативне значення ≥ 1
5	Порівняння розрахункових значень із нормативними	якщо значення коефіцієнту більше 1, то існує реальна можливість в підприємства відновити свою платоспроможність та ризик банкрутства знижується; якщо значення коефіцієнту менш 1, то у підприємства відсутня реальна можливість відновити платоспроможність найближчим часом та виникає ризик банкрутства
6	Розрахунок коефіцієнту втрати платоспроможності	Нормативне значення ≥ 1

Продовження табл. 1.5

Порівняння розрахункових значень із нормативними

якщо показник приймає значення більше 1, то в підприємства найближчим часом не має загрози втрати платоспроможності;

якщо показник приймає значення менше 1, то в підприємства найближчим часом може бути втрачена платоспроможність

Після експрес-діагностики фінансового стану підприємства та встановлення попереднього діагнозу доцільно провести комплексну діагностику. Це дозволить глибше вивчити визначені на попередньому етапі проблеми та встановити більш точний діагноз із обґрунтуванням відповідних заходів.

Аналіз структури статей балансу і динаміки змін здійснюється за допомогою одного з наступних способів [14]:

аналіз безпосередньо за балансом без попередньої зміни балансових статей;

складання ущільненого порівняльного аналітичного балансу шляхом агрегування деяких однорідних по складу елементів балансових статей;

проведення додаткового коректування балансу на індекс інфляції з наступним агрегуванням статей у необхідному аналітичному розрізі.

Фінансовий стан підприємства в значній мірі залежить від доцільності та правильності вкладення фінансових ресурсів в активи. У процесі функціонування підприємства величина активів та їхня структура постійно змінюються. Характеристику якісних змін в структурі засобів та їхніх джерел можна одержати за допомогою вертикального і горизонтального аналізу звітності. Слід зазначити, що в умовах інфляції цінність результатів горизонтального аналізу знижується. На практиці нерідко поєднують горизонтальний і вертикальний аналіз, тобто будують аналітичні таблиці, що характеризують як структуру засобів підприємства і їхніх джерел, так і динаміку окремих її показників [18].

У більшості випадків дослідження, структури та динаміки фінансового стану підприємства здійснюються за допомогою порівняльного аналітичного балансу. Такий баланс можна одержати з вихідного балансу шляхом ущільнення окремих статей і доповнення його показниками структури (табл. 1.6) [14].

Таблиця 1.6

Схема побудови порівняльного аналітичного балансу

Найменування статей	Код рядка	На початок звітного періоду	На кінець звітного періоду	Зміни
		абсолютна величина	Відносна величина	абсолютна величина	відносна величина	абсолютних величин	у структурі	базисні темпи росту, %
1	2	3	4	5	6	7	8	9
Актив
А1		А0	(А0 / Б0) * * 100%	А1	(А1 / Б1) * * 100%	А = =А1 - А0	(А1 / Б1) - - (А0 / Б0) * * 100%	(А1 / А0) * * 100%
…
А1
Валюта балансу Б0	100	Б1	100	Б = = Б1 - Б0	0	(Б1 / Б0) * * 100%
Пасив
П1		П0	(П0 / Б0) * * 100%	П1	(П1 / Б1) * * 100%	П = =П1 - П0	(П1 / Б1) - - (П0 / Б0) * * 100%	(П1 / П0) * * 100%
…
П1
Валюта балансу (Б)		Б0	100	Б1	100	Б = = Б1 - Б0	0	(Б1 / Б0) * * 100%

На цій стадії аналізу формується уявлення про діяльності підприємства, виявляються зміни в складі його майна та джерелах, встановлюються взаємозв'язки різних показників. Із цією метою визначають співвідношення окремих статей активу і пасиву балансу, їхню питому вагу в загальному підсумку (валюті) балансу, розраховують суми відхилень у структурі основних статей балансу в порівнянні з попереднім періодом. Загальна сума зміни валюти балансу розділяється на складові, що дозволяє зробити попередні висновки про характер зрушень у складі активів, джерелах їхнього формування і їхньої взаємної обумовленості. Так, у процесі аналізу зміни в складі довгострокових і поточних (оборотних) засобів розглядаються у взаємозв'язку зі змінами в зобов'язаннях підприємства [18].

Основним негативним фактором, з яким зустрічаються практично всі промислові підприємства, є нестача власних обігових засобів. Тенденція нестачі грошових ресурсів, необхідних для фінансування своєї поточної виробничо-господарської діяльності, спостерігається навіть у фінансово стійких підприємств. Загальна забезпеченість багатьох підприємств усіх галузей промисловості власними обіговими засобами останнім часом має негативне значення, хоча і спостерігається позитивна динаміка. Спроби збільшення поточних оборотних активів за рахунок амортизаційних відрахувань тягнуть передчасне фізичне зношування машин і устаткування, виключають усі види інновацій, у результаті чого, наприклад, у самих прогресивних – наукомістких – галузях машинобудування коефіцієнт відновлення активної частини основних виробничих фондів не перевищує в останні роки 0,5 – 1% (замість 10 – 12% по нормативу), а знос становить 60 – 70%. У цьому випадку потрібно чітко представляти: пасивна інвестиційна політика веде до незворотних процесів – не конкурентоспроможності та загибелі через моральний та фізичний знос устаткування, машин, інфраструктури [3].

Якісна характеристика основних засобів може бути здійснена за допомогою наступних показників [18]:

частка активної частини основних засобів, зростання цього показника в динаміці звичайно розцінюється як сприятлива тенденція;

коефіцієнт зносу – характеризує частку вартості основних засобів, списаної на витрати в попередніх періодах, використовується в аналізі як характеристика стану основних засобів;

коефіцієнт відновлення – показує, яку частину від наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять нові основні засоби;

коефіцієнт вибуття – показує, яка частина основних засобів, з якими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибула через значний фізичний або моральний знос та з інших причин.

Якщо відновлення активної частини основних засобів знаходиться на низькому рівні, це може привести до погіршення якості продукції, зниження її конкурентоздатності та, як наслідок, скорочення обсягів реалізації. Збільшення кількості готової продукції на складі, зменшення відвантаження товарів свідчить про труднощі, що виникають при їхньому збуті. У цих умовах необхідно провести аналіз із метою виявлення причин зниження продажів. З одного боку, це може бути збільшення неякісної продукції, а тому нереалізованої. З іншого боку, це свідчить про недостатню ефективність роботи маркетингової служби, що поверхнево вивчає ринки збуту та вимоги покупців до товару. Також при вивченні даних балансу варто звернути увагу на склад позикових засобів. Значне зростання у звітному періоді кредиторської заборгованості може свідчити про те, що у підприємства були серйозні проблеми із власними джерелами фінансування [18].

Після аналізу структури статей балансу та динаміки їхніх змін здійснюється детальний аналіз фінансового стану з використанням фінансових коефіцієнтів. Фінансовий стан підприємства доцільно характеризувати за допомогою двох груп показників:

показники ліквідності;

показники фінансової стійкості.

Ліквідність балансу – одна з важливих умов стійкого фінансового стану підприємства. Показники ліквідності дозволяють визначити здатність підприємства оплатити короткострокові зобов'язання за рахунок реалізації своїх поточних активів. Ліквідність виражається в можливості швидко мобілізувати існуючі активи для оплати у відповідні строки зобов'язань, а також непередбачених боргів. Ліквідність балансу є важливим критерієм оцінки фінансового стану підприємства акціонерами, банками, постачальниками та іншими партнерами [24].

Існує декілька ступенів ліквідності підприємства, оскільки до складу поточних активів входять різнорідні оборотні засоби. По ступені ліквідності статті поточних активів умовно можна розділити на три групи [18]:

ліквідні засоби, що перебувають у негайній готовності до реалізації (грошові кошти, високоліквідні цінні папери);

ліквідні засоби, що перебувають у розпорядженні підприємства (зобов'язання покупців, запаси товарно-матеріальних цінностей);

неліквідні засоби (вимоги до дебіторів із тривалим строком утворення (сумнівна дебіторська заборгованість), незавершене виробництво).

Віднесення тих або інших статей оборотних засобів до зазначених груп може мінятися залежно від конкретних умов: у складі дебіторів підприємства значаться досить різнорідні статті дебіторської заборгованості, і одна її частина може потрапити в другу групу, інша – у третю: при різній тривалості виробничого циклу незавершене виробництво може бути віднесено або до другої, або до третьої групи і т.д. У складі короткострокових пасивів можна виділити зобов'язання різного ступеня терміновості. Тому одним зі способів оцінки ліквідності на стадії попереднього аналізу є зіставлення певних елементів активу з елементами пасиву. Із цією метою зобов'язання підприємства групують за ступенем їхньої терміновості, а його активи – за ступенем ліквідності [18].

Для діагностики фінансового стану підприємства дуже важливе визначення співвідношення між цими статтями активів яке є нормальним, та дозволяє своєчасно забезпечувати господарську діяльність необхідними засобами.

Пропорція, у якій певні групи активів повинні перебувати по відношенню друг до друга, визначається [18]:

характером і сферою діяльності підприємства;

швидкістю обороту засобів підприємства;

співвідношенням поточних і довгострокових активів;

сумою та терміновістю зобов'язань, на покриття яких призначені статті активу;

«якістю» активів.

Для якісної оцінки платоспроможності та ліквідності балансу, здійснюється розрахунок наступних коефіцієнтів ліквідності:

коефіцієнт поточної ліквідності;

коефіцієнт термінової ліквідності;

коефіцієнт абсолютної ліквідності.

Ці коефіцієнти, що розраховуються на основі даних форми №1 “Баланс" шляхом зіставлення поточних активів і поточних зобов'язань підприємства, характеризують достатність поточних активів для погашення боргів протягом року [24].

Коефіцієнт поточної ліквідності характеризує погашення поточних (короткострокових) зобов'язань за рахунок поточних активів (розраховується за формулою 1.1). Відповідно до стандартів вважається, що цей коефіцієнт повинен перебувати в межах між 1 й 2 (іноді 3). Нижня границя обумовлена тим, що поточних активів повинно бути щонайменше достатньо для погашення короткострокових зобов'язань, інакше підприємство може виявитися неплатоспроможним. Перевищення оборотних активів над короткостроковими зобов'язаннями більш ніж у два рази вважається також небажаним, оскільки свідчить про нераціональне вкладання компанією своїх засобів і їхнє неефективне використання (втрачені можливості отримання додаткового прибутку за рахунок використання вільних засобів). Крім того, особлива увага при аналізі цього коефіцієнта звертається на його динаміку [18]. Дуже важливим є знаходження значення показника поточної ліквідності протягом часу у певному проміжку, який характеризує нормальний фінансовий стан підприємства. Одним із способів обґрунтування цього проміжку є співставлення досягнутих кращих результатів господарської діяльності підприємства із показниками ліквідності. Усереднене значення показників ліквідності яке відповідає кращім та прийнятним результатам господарської діяльності (прибуток, рентабельність, обсяг виробництва та реалізації продукції у натуральному вираженні) є границями проміжку.

Коефіцієнт термінової ліквідності на відміну від попереднього коефіцієнта враховує якість оборотних активів. При його розрахунку враховуються найбільш ліквідні поточні активи. Коефіцієнт термінової ліквідності визначається за наступною формулою [24]:

Коефіцієнт термінової ліквідності

Оборотні активи
(ряд. 260)

–

Запаси

(ряд. 100 ÷140)

Витрати майбутніх періодів (ряд. 270)*

Поточні зобов'язання
(ряд. 620)

Доходи майбутніх періодів (ряд. 630)*

У світовій практиці вважається, що цей коефіцієнт не повинен бути меншим за 1,0. Однак ця оцінка носить умовний характер. Коефіцієнт термінової ліквідності визначається як відношення ліквідної частини оборотних засобів (тобто без урахування матеріально-виробничих запасів) до поточних зобов'язань. Підрахунок цього показника викликаний тим, що ліквідність окремих категорій оборотних засобів далеко не однакова, і якщо, наприклад, засоби можуть служити безпосереднім джерелом виплати поточних зобов'язань, то запаси можуть бути використані для цієї мети лише після їхньої реалізації, що припускає не тільки наявність покупця але й наявність у покупця достатньої кількості засобів [18].

Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яка частина поточних (короткострокових) зобов'язань може бути погашена негайно. Коефіцієнт розраховується за формулою [24]:

Коефіцієнт абсолютної ліквідності	=	Поточні фінансові інвестиції, грошові кошти і їх еквіваленти (ряд. 220 ряд. 240)	(1.6)
		Поточні зобов'язання (ряд. 620)	+	Доходи майбутніх періодів (ряд. 630)*

Зниження цього коефіцієнта свідчить про те, що для погашення короткострокових боргів ліквідних активів недостатньо і, якщо буде потреба, підприємство буде змушене розплачуватися за рахунок товарно-матеріальних запасів. Найбільш ліквідними статтями оборотних засобів є кошти, якими володіє підприємство на рахунках у банку та у касі, а також у вигляді цінних паперів. Це найбільш твердий критерій платоспроможності, що показує, яка частина короткострокових зобов'язань може бути погашена негайно. Вважається, що значення цього коефіцієнта не повинне опускатися нижче 0,2 [18].

Наступним етапом розрахунку є визначення стійкості роботи підприємства. Вона пов'язана із загальною його фінансовою структурою, ступенем його залежності від зовнішніх кредиторів та інвесторів. Так, багато підприємств у процесі своєї діяльності крім власного капіталу залучають значні боргові засоби. Отже фінансова стійкість характеризується співвідношенням власних і позикових засобів. Однак цей показник дає лише загальну оцінку фінансової стійкості. Тому у світовий і вітчизняній обліково-аналітичній практиці розроблена система показників, що характеризують стан і структуру активів підприємства та забезпеченість джерелами покриття (пасивами) [18]. Сукупність показників оцінки фінансової стійкості наведені у табл. 1.7.

Таблиця 1.7

Фінансові коефіцієнти, які застосовуються для оцінки

фінансової стійкості підприємства [24]

Коефіцієнт	Що показує	Розрахунок	Коментар
1	2	3	4
Коефіцієнт автономії	Характеризує незалежність від позикових засобів. Показує частку власних засобів у загальній сумі всіх засобів підприємства	КА = КА > 0,5	Перевищення вказує на збільшення фінансової незалежності і розширення можливості залучення засобів з боку
Коефіцієнт співвідношення позикових і власних засобів	Скільки позикових засобів залучило підприємство на 1 грн. вкладених в активи власних засобів	КПВ = КПВ < 0,7	Перевищення означає залежність підприємства від зовнішніх джерел засобів, втрату фінансової стійкості (автономності)
Коефіцієнт забезпеченості власними засобами	Наявність у підприємства власних оборотних засобів, необхідних для його фінансової стійкості. Критерій для визначення неплатоспроможності підприємства	КВ = КВ ³ 0,1	Чим вищий показник, тим кращий фінансовий стан підприємства, тим більше в нього можливостей проведення незалежної фінансової політики
Коефіцієнт маневреності	Здатність підприємства підтримувати рівень капіталу та поповнювати оборотні засоби за рахунок власних джерел	КМ = КМ > 0,5	Чим ближче значення показника до верхньої межі, тим більшою є можливість фінансового маневру в підприємства

Закінчення табл. 1.7

1	2	3	4
Коефіцієнт співвідношення мобільних і іммобілізованих засобів	Скільки оборотних засобів припадає на 1 грн. необоротних активів	КМ =	Чим вище значення показника, тим більше коштів підприємство вкладає в оборотні активи
Коефіцієнт майна виробничого призначення	Частка майна виробничого призначення в загальній вартості всіх засобів підприємства	КВП = КВП ³ 0,5	При значення показника нижче межи рекомендується залучення довгострокових позикових засобів для збільшення майна виробничого призначення
Коефіцієнт прогнозу банкрутства	Частка чистих оборотних активів у всіх засобів підприємства	КПВ =	Зниження показника свідчить про те, що підприємство випробовує фінансові ускладнення

Показники ліквідності і фінансової стійкості взаємодоповнюють один одного та у сукупності дають уявлення про фінансовий стан підприємства: якщо у підприємства виявляються негативні показники ліквідності, але фінансова стійкість їм не загублена, то у підприємства є шанси вийти зі скрутного стану. Але якщо незадовільні і показники ліквідності і показники фінансової стійкості, то таке підприємство – імовірний кандидат у банкрути [18].

Важливим є також оцінка ступеня покриття матеріальних запасів засобами із власних джерел. Забезпеченість матеріальних запасів власними оборотними засобами (Змз) розраховується з використанням наступної формули:

Змз	=	Власні оборотні засоби	(1.7)
		Величина матеріальних запасів

У практиці нормативне його значення повинне бути не менш 0,5. Вважається, що виконання цієї умови свідчить про достатність власних засобів для формування необхідної кількості матеріальних запасів.

Іншим показником, що характеризує стан оборотних засобів, є коефіцієнт співвідношення матеріально-виробничих запасів і власних оборотних засобів. По суті, цей показник – зворотний показнику забезпеченості матеріальних запасів. Його нормативне значення, як правило, більше 1 та не повинне перевищувати 2. Значне перевищення цього критерію свідчить про погіршення положення, оскільки це означає, що має місце непомірно висока частка омертвленого в запасах капіталу [18].

Коефіцієнт маневреності показує яка частина власних засобів підприємства перебувають у мобільній формі, що дозволяє відносно вільно маневрувати цими засобами. Забезпечення власних поточних активів власним капіталом є гарантією стійкості фінансового стану при нестійкій кредитній політиці. Високі значення коефіцієнта маневреності позитивно характеризують фінансовий стан. Деякі автори вважають оптимальним значення цього показника, що дорівнює 0,5, а для показника забезпеченості власними оборотними засобами матеріальних запасів пропонується критерій на рівні не нижче 0,6. Однак, ці передбачувані критерії можуть бути взяті під сумнів. Рівень показника забезпеченості матеріальних запасів власними оборотними засобами оцінюється насамперед залежно від стану матеріальних запасів. Якщо їхня величина значно вище обґрунтованої потреби, то власні оборотні засоби можуть покрити лише частину матеріальних запасів, тобто показник буде менший за одиницю. Навпаки, при недостатності в підприємства матеріальних запасів для безперебійного здійснення діяльності, показник може бути вище одиниці, але це не буде ознакою гарного фінансового стану підприємства [18].

Дуже важливим показником фінансової стійкості є коефіцієнт реальної вартості майна (він називається ще коефіцієнтом реальної вартості основних і матеріальних оборотних засобів у майні підприємства). Цей показник визначає, яку частку у вартості майна становлять засоби виробництва. Найцікавіший цей коефіцієнт для підприємств, що виробляють продукцію, хоча певною мірою він важливий і для торгівлі. Коефіцієнт розраховується розподілом сумарної величини основних засобів (по залишковій вартості), виробничих запасів, незавершеного виробництва та малоцінних і швидкозношуваних предметів (по залишковій вартості) на вартість активів підприємства (валюту балансу). Власне кажучи, цей коефіцієнт визначає рівень виробничого потенціалу підприємства, забезпеченість виробничого процесу засобами виробництва. Він дуже важливий, якщо це підприємство прагне встановити договірні стосунки з новими партнерами – постачальниками або покупцями. Коефіцієнт реальної вартості майна в таких постачальників або покупців допоможе підприємству створити уявлення про їхній виробничий потенціал і доцільність укладання договорів з ними. На основі даних господарської практики нормальним уважається обмеження, коли реальна вартість майна становить більше 0,5 від загальної вартості активів. У випадку зниження значення показника нижче критичної границі доцільне залучення довгострокових позикових засобів для збільшення майна виробничого призначення (якщо фінансові результати діяльності підприємства у звітному періоді не дозволяють істотно поповнити такі активи за рахунок власних прибутку) [18].

Крім перерахованих показників, можна виділити ще один відособлений показник, що характеризує фінансову стійкість. Це коефіцієнт співвідношення поточних активів і нерухомості. Він визначається як частка від розподілу вартості поточних активів на вартість нерухомого майна. Оптимальна та критична величина співвідношення поточних активів і нерухомості обумовлена галузевими особливостями підприємств. Виходячи з того, що мінімальна фінансова стійкість підприємства досягається у випадку, коли зобов'язання гарантовано покриваються поточними активами, ознакою такої стійкості є виконання умови: коефіцієнт співвідношення поточних активів і вартості нерухомого майна більше коефіцієнта відношення позикових засобів до власного капіталу [18].

В процесі діагностики фінансового стану підприємства необхідно здійснювати аналіз ділової активності, що дозволяє оцінити ефективність використання підприємством своїх основних та оборотних засобів. До показників, що характеризують ділову активність, відносяться:

показники оборотності;

коефіцієнти рентабельності;

показники продуктивності.

Ділова активність підприємства у фінансовому аспекті проявляється передусім у швидкості обороту його засобів. Аналіз її полягає у досліджуванні рівнів і динаміки різнобічних фінансових результатів діяльності господарюючого суб’єкта. Загальна оборотність усіх засобів складається з часткових показників оборотності окремих елементів цих засобів [24].

Найпоширенішим є коефіцієнт оборотності активів (Коб а). Він узагальнює оцінку ефективності використання ресурсів підприємства, та розраховується за формулою:

Коб а	=	Виручка від реалізації	(1.8)
		Середня вартість активів

Цей показник характеризує обсяг реалізованої продукції, що припадає на 1 грн засобів, вкладених у діяльність підприємства; його зростання у динаміці розглядається як сприятлива тенденція. При проведенні просторово-часових порівнянь необхідно стежити за порівнянністю вихідних даних, що використовуються для розрахунків [19].

Також цей показник варто розглядати тільки з якісними характеристиками підприємства: значна оборотність активів може спостерігатися не тільки в силу ефективного використання активів, але й у зв'язку з відсутністю вкладень на розвиток виробничих потужностей. При зіставленні коефіцієнта оборотності активів різних організацій або одного підприємства за різні роки необхідно перевірити однаковість оцінок середньорічної суми активів. Крім того, варто зробити коригування на спосіб оцінки амортизації, тому що за інших рівних умов коефіцієнт оборотності активів буде вищий при прискореному нарахуванні зносу на основні засоби [18].

Наступний показник – коефіцієнт оборотності власного капіталу (Ковк). Він розраховується як відношення чистого доходу (виручки) від реалізації до середньої за період вартості власного капіталу (ВК):

(1.9)

Коефіцієнт оборотності власного капіталу характеризує різні аспекти діяльності: з фінансової точки зору він визначає швидкість обороту власного капіталу, з економічної – активність засобів, якими ризикує акціонер. Якщо коефіцієнт занадто високий, що означає значне перевищення рівня продажів над вкладеним капіталом, то це спричиняє збільшення кредитних ресурсів і можливість досягнення тієї межі, коли кредитори більше беруть участь у справі, чим власники. У цьому випадку відношення зобов'язань до власного капіталу збільшується, знижується безпека кредиторів, і компанія може мати серйозні труднощі, пов'язані зі зменшенням доходів або загальною тенденцією зниження цін. Навпроти, низький коефіцієнт означає бездіяльність частини власних засобів. У цьому випадку коефіцієнт указує на необхідність вкладення власних засобів в інше, більш відповідне даним умовам джерело доходу. Варто звернути увагу на вплив швидкості росту оборотності на зменшення позикових засобів. Тобто чим вище оборотність, тим більше може перевищувати критичне значення коефіцієнт співвідношення позикових і власних засобів без істотної зміни фінансової автономії підприємства. У цьому випадку доцільно зіставити зростання коефіцієнта оборотності зі зростанням дисконтної ставки відсотка, а також зі зростанням коефіцієнта маневреності [18].

Наступним показником є коефіцієнт оборотності інвестованого капіталу (Коб ік).

Коб ік	=	Виручка від реалізації	(1.10)
		Середня вартість власного та довгострокового залученого капіталу

Цей показник показує швидкість обороту всього довгострокового (інвестованого) капіталу підприємства. Варто мати на увазі, що знаменник розраховується як середньорічна величина. У цей блок показників входить також показник оборотності засобів виробництва. Необхідно провести розрахунок коефіцієнтів оборотності окремо по основним засобам (той же показник ступеня навантаження) і по окремих складових оборотних засобів. Для виявлення причин зниження загальної оборотності поточних активів варто проаналізувати зміни у швидкості та періоді обороту основних видів оборотних засобів (виробничих запасів, готовій продукції і дебіторській заборгованості). Заключним етапом аналізу оборотності поточних активів повинна стати оцінка відповідності умов одержання та повернення кредиту. Від того, наскільки відповідають строки наданого підприємству кредиту загальним умовам його виробничої та фінансової діяльності (тривалості знаходження матеріалів у запасах, періоду їхнього перетворення в готову продукцію, строку погашення дебіторської заборгованості), залежить фінансове благополуччя підприємства [18].

Кінцеві результати діяльності характеризуються не лише абсолютними показниками прибутку або збитку. Суб'єкти господарювання, які зацікавлені у віддачі від використаних ресурсів і вкладеного капіталу, аналізують співвідношення отриманого ефекту з понесеними витратами (використаними ресурсами). Для цього обчислюються відносні показники ефективності: рентабельність (яка іноді ототожнюється з прибутковістю і доходністю) та окупність (покриття). Рентабельність – це відносний показник прибутку, який відображає відношення отриманого ефекту (доходу, прибутку) з наявними або використаними ресурсами. Рентабельним є такий стан діяльності, коли протягом певного періоду грошові надходження компенсують понесені витрати, створюється і накопичується прибуток. Протилежним станом є збитковість, коли грошові надходження не компенсують понесені витрати [24].

Існує значна кількість коефіцієнтів рентабельності, використання кожного з яких залежить від характеру оцінки ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства. Від цього в першу чергу залежить вибір оціночного показника (прибутку), використовуваного в розрахунках. Найчастіше використовується чотири різні показники: валовий прибуток (стор. 050 форми 2), операційний прибуток (стор. 100 форми 2), прибуток до оподатковування (стор. 170 форми 2), чистий прибуток (стор. 220 форми 2) [14].

Так, як рентабельність підприємства залежить від рівня прибутку, отриманого при здійснені господарської діяльності, то показники рентабельності характеризують, яким чином воно застосовує свої засоби, яку віддачу мають існуючі види діяльності та чиє доцільним продовження такої роботи. З метою діагностики фінансового стану підприємства доцільно розглядати наступні види коефіцієнтів рентабельності, які визначаються базою порівняння прибутку:

рентабельність капіталу;

рентабельність продажу продукції.

При розрахунку коефіцієнтів використається валовий прибуток і чистий прибуток (за мінусом платежів у бюджет). Рентабельність всіх активів по валовому прибутку показує, скільки грошових одиниць прибутку отримано підприємством з одиниці вартості активів (1 грн.) незалежно від джерел залучення засобів. Аналогічно розраховується рентабельність активів по чистому прибутку. Для підприємств, що працюють на правах акціонерних компаній, основним показником оцінки ступеня прибутковості вкладених капіталів прийнято вважати процентне відношення чистого прибутку підприємства до його власного капіталу. Саме цей показник, що одержав назву коефіцієнт рентабельності власного капіталу, відіграє важливу роль при оцінці рівня котирування акцій акціонерних компаній на біржі. Різниця між показниками рентабельності всіх активів і власного капіталу обумовлена залученням підприємством зовнішніх джерел фінансування. Якщо позикові засоби приносять більше прибутку, чим сплата відсотків на цей позиковий капітал, то різниця може бути використана для підвищення віддачі власного капіталу. Однак у тому випадку, якщо рентабельність активів менша, за відсотки, що сплачують на позикові засоби, вплив залучених засобів на діяльність підприємства є негативним. І, нарешті, може бути розрахована рентабельність інвестицій. Цей показник відображає, наскільки ефективно підприємство здійснює інвестиційну діяльність [18].

Оцінку впливу ефективності виробництва на фінансовий стан підприємства доцільно здійснювати виходячи з аналізу наступної групи показників:

продуктивність праці;

фондоозброєність.

Щоб оцінити якісні складової ефективності роботи підприємства, доцільно розглянути динаміку показників продуктивності, використовуючи соціальні показники. Продуктивність праці (ПП) визначається як відношення чистого доходу (виручки) від реалізації продукції до середньооблікової чисельності робітників (СЧ) [24]:

(1.11)

Фондоозброєність показує технічну озброєність персоналу підприємства. Визначається як вартість іммобілізованих засобів на одного працюючого. Розраховується за наступною формулою:

. (1.12)

Важливо визначити динаміку цього показника в часі, а також мати його порівняльні значення на інших підприємствах галузі. Низька фондоозброєність може означати відставання підприємства у використанні передових технологій, заснованих на впровадженні нової техніки, що в остаточному підсумку може привести до втрати конкурентоздатності [18].

Контрольні запитання до теми 3

Яким чином визначається фінансовий стан підприємства?

Що таке діагностика фінансового стану підприємства?

Назвіть основні цілі діагностики фінансового стану підприємства.

Визначте основні критерії ефективності господарської діяльності підприємства.

Перерахуйте основні завдання, які постають в процесі діагностики фінансового стану підприємства.

Розкрийте значення моніторингу поточного стану підприємства для діагностики його фінансового стану.

Якими основними факторами визначається фінансовий стан підприємства.

Які основні показники використовуються для діагностики фінансового стану підприємства?

Охарактеризуйте метод фінансової діагностики, яким чином він використовується в діагностиці фінансового стану підприємства?

Згрупуйте та охарактеризуйте основні методи діагностики фінансового стану підприємства.

Що є інформаційною базою для аналізу та діагностики фінансового стану підприємства?

Визначте основні вимоги до фінансової звітності з точки зору здійснення фінансової діагностики підприємства.

Яким вимогам повинна задовольняти інформація для діагностики фінансового стану підприємства?

Охарактеризуйте основні види діагностики фінансового стану підприємства.

Що є метою експрес-діагностики фінансового стану підприємства?

Для чого здійснюється комплексна діагностика фінансового стану підприємства?

Визначте послідовність етапів комплексної діагностики фінансового стану підприємства.

У чому полягає сутність процесу агрегування інформації для діагностики фінансового стану підприємства.

Яким чином пов’язані між собою комплексна та експрес-діагностика стану підприємства?

Визначте та охарактеризуйте основні показники, які входять до складу методики експрес-діагностики фінансового стану підприємства. Чим обумовлений вибір цих показників?

Що характеризує коефіцієнт поточної ліквідності підприємства?

Для чого використовується коефіцієнт забезпеченості власними засобами в процесі діагностики фінансового стану?

Які основні характеристики надає розрахунок коефіцієнтів відновлення платоспроможності та втрати платоспроможності?

Визначте порядок експрес-діагностики фінансового стану підприємства.

За допомогою способів здійснюється аналіз структури статей балансу й динаміки змін?

За допомогою яких показників може бути здійснена якісна характеристика основних засобів?

До яких наслідків може призвести низький рівень оновлення активної частини основних засобів?

Про що свідчить збільшення кількості готової продукції на складі та зменшення відвантаження товарів?

Про що може свідчити значне зростання у звітному періоді кредиторської заборгованості?

Які ступені ліквідності підприємства Ви можете виділити?

Від чого залежить віднесення тих або інших статей оборотних засобів до певних груп (за ступенем ліквідності)?

Чим визначається пропорція, у якій певні групи активів повинні перебувати по відношенню друг до друга?

Розрахунок яких коефіцієнтів ліквідності здійснюється для якісної оцінки платоспроможності та ліквідності балансу підприємства?

Чому перевищення оборотних активів над короткостроковими зобов'язаннями більш ніж у два рази вважається небажаним?

Чому важливим є перебування значення показника поточної ліквідності протягом часу у певному проміжку?

Чим відрізняється коефіцієнт термінової ліквідності від коефіцієнта поточної ліквідності?

Про що свідчить зниження коефіцієнта абсолютної ліквідності?

Чим визначається фінансова стійкість підприємства?

Які основні показники характеризують фінансову стійкість підприємства?

Охарактеризуйте основні показники для оцінки стану оборотних засобів підприємства.

Для чого здійснюється розрахунок коефіцієнту реальної вартості майна?

Чим обумовлюється оптимальна й критична величина співвідношення поточних активів і нерухомості?

Для чого здійснюється аналіз ділової активності підприємства та в чому вона проявляється?

Що характеризує коефіцієнт оборотності активів?

Які групи показників рентабельності виділяються та чим вони відрізняються?

Яким чином здійснюється оцінка впливу ефективності виробництва на фінансовий стан підприємства?

Висновки за темою 3

Діагностика фінансового стану підприємства включає: оцінку складу, структури стану та руху активів; оцінку складу і структури власного та позикового капіталу; оцінку показників фінансової стійкості та платоспроможності підприємства; аналіз ділової активності підприємства. Сутність діагностики полягає в оцінці усіх форм фінансової звітності підприємства, результатів розрахунку певного комплексу фінансових показників, інформаційної системи забезпечення фінансової діяльності, та формулюванні висновків відносно фінансового стану.

Діагностика фінансового стану підприємства за допомогою певних прийомів покликана виявити слабкі сторони його фінансового механізму, визначити фактори, які впливають на фінансові результати та напрямки покращення фінансового стану. Також діагностика є базою для обґрунтування управлінських рішень щодо оптимізації ризиків за рахунок знаходження прийнятного для підприємства співвідношення ризику та доходності капіталу.

Для підвищення ефективності оперативного управління підприємством здійснюється оперативна діагностика фінансового стану шляхом моніторингу його поточного стану. Моніторинг повинен забезпечити своєчасне інформування керівництва про можливі негативні зміни в діяльності підприємства. Моніторинг передбачає оцінку невеликої групи ключових показників фінансової діяльності, які надають об’єктивну інформацію про поточний стан та можуть своєчасно сигналізувати про негативні зміни в господарській діяльності у найближчому майбутньому.

Таким чином діагностика фінансового стану підприємства передбачає систематичну й усебічну оцінку його діяльності з використанням різних методів, прийомів та методик фінансового аналізу. Це уможливлює критичну оцінку фінансових результатів діяльності підприємства як у статиці, так і в динаміці, створює передумови для визначення проблем у фінансовій діяльності та обґрунтування способів ефективного використання фінансових ресурсів, а також їх раціонального розміщення.

Практичне завдання 1

Завдання: здійснити діагностику системи формування капіталу акціонерного товариства виходячи з наведених методичних рекомендацій.

Методичні рекомендації до оцінки типу системи формування капіталу акціонерного товариства.

Акціонерні товариства є однією з найбільш розповсюджених форм організації колективної підприємницької діяльності та здійснюють вагомий внесок у створення ВВП. На сьогодні формування капіталу вітчизняних акціонерних товариств носить багато в чому безсистемний характер і зводиться, в основному, до забезпечення поточних потреб у фінансах. Однак, формування капіталу це не тільки фінансування господарської діяльності, а й процес планування, пошуку і залучення в обіг необхідних ресурсів на прийнятних умовах, оптимальної (цільової) структури і складу. Для реалізації цих функцій і забезпечення безупинного та ефективного функціонування капіталу акціонерного товариства необхідна раціонально організована, комплексна система, що дозволить забезпечувати виробничий оборот ресурсами, не порушуючи балансу інтересів усіх учасників корпоративних відносин.

Система формування капіталу АТ – це сукупність заходів (підходів) організаційного, економічного, фінансового характеру, методів і засобів, використовуваних для формування капіталу оптимальної (цільової) структури і складу на прийнятних умовах. Вона містить у собі: вибір принципів і критеріїв, визначення факторів, форм і методів, формування капіталу, створення організаційної структури для забезпечення планування, пошуку і залучення ресурсів на прийнятних умовах, а також ефективного контролю за процесом формування і використання капіталу. Головною метою системи формування капіталу є організація забезпечення виробничого обороту усіма видами ресурсів на прийнятних умовах, не порушуючи балансу інтересів усіх груп учасників.

Єдиної для всіх акціонерних товариств системи формування капіталу не існує. Більш того, і для окремо взятого АТ тип системи і способи формування капіталу залежать від ринкових умов, від того, яка стратегія розвитку АТ обрана, який попит на продукцію, що випускається, які ресурси доступні корпорації в даний момент, тобто на які джерела вона може розраховувати. У той же час є низка основних моментів, які дозволяють виділити деякі узагальнені принципи організації такої системи. Оцінюється система формування капіталу в три етапи.

Перший етап включає постановку проблеми і визначення цілей (здійснюється оцінка зовнішнього і внутрішнього середовища). Другий етап – оцінка системи формування капіталу (визначення факторів впливу на формування капіталу; оцінка вибору і обґрунтування джерел формування капіталу; оцінка організаційної структури, розподілу функцій, відповідальності; оцінка порядку і способів контролю). Третій етап – використання результатів оцінки системи (проведення моніторингу формування капіталу, аналіз і оцінка прогнозів і результатів, розробка коригувальних впливів).

Однією з найбільш складних функцій системи формування капіталу є обґрунтування вибору джерел і способів формування капіталу в мінливих умовах. Забезпечення виконання функцій цієї системи здійснюється в два етапи. На першому етапі, на стадії створення системи, залежно від ефективності використання власного капіталу і ресурсів, конкурентного стану корпорації на ринку, способів і джерел формування капіталу розробляється відповідний тип системи формування капіталу: антикризовий, нормальний або інноваційний. На другому етапі здійснюється вибір джерел ресурсів, що забезпечують задану структуру капіталу в рамках обраного типу системи формування капіталу.

Тип системи визначає вибір джерел і інструментів формування капіталу з числа доступних у залежності від зовнішніх умов і стану АТ (табл. 2.7). Антикризова система розробляється в умовах низької платоспроможності підприємства, коли більшість видів продукції, що випускається, знаходиться в стадії спадання життєвого циклу. Метою антикризової системи є стабілізація фінансового стану шляхом формування капіталу для виробництва нових видів продукції і просування їх на ринок в умовах дефіциту ресурсів і високого рівня підприємницьких ризиків. При цьому антикризова система повинна забезпечити найбільш повне виявлення і максимальне використання внутрішніх резервів АТ. Застосування антикризової системи формування капіталу спрямовано на забезпечення підприємства ресурсами в процесі стабілізації господарської діяльності.

Таблиця 2.7

Типи систем формування капіталу акціонерного товариства

Тип системи	Джерела і способи формування капіталу
	Власного обороту	Інвестиційного
Антикризовий	Статутний фонд, кошти від реалізації високоліквідних активів, кредиторська заборгованість і частково короткострокові позики, оренда.	Не формується
Нормальний	Статутний фонд, кошти від реалізації активів, кредиторська заборгованість, короткострокові позики, довгострокові кредити і позики і частково кошти від реалізації додаткової емісії цінних паперів, оренда, лізинг.	Кошти від реалізації активів, довгострокові кредити і позики і частково кошти від реалізації додаткової емісії цінних паперів.
Інноваційний (агресивний)	Статутний фонд, кошти від реалізації усіх видів активів, кредиторська заборгованість, короткострокові позики, довгострокові кредити і позики і кошти від реалізації додаткової емісії цінних паперів, венчурний капітал, оренда, лізинг.	Кошти від реалізації усіх видів активів, довгострокові кредити і позики і кошти від реалізації додаткової емісії цінних паперів.

В умовах стабільного функціонування АТ розробляється нормальний тип системи формування капіталу. Метою системи даного типу є підтримка стабільності фінансового стану підприємства шляхом своєчасного реагування на зміну умов залучення та використання ресурсів.

Нормальний тип системи формування капіталу припускає використання позикових джерел ресурсів для підвищення прибутковості власного капіталу в умовах стабільного стану ринків збуту і відсутності прийнятних альтернатив розвитку АТ.

Інноваційний тип системи формування капіталу забезпечує ресурсами реалізацію венчурних проектів і функціонування АТ, що динамічно розвиваються. Використання системи даного типу здійснюється в умовах високого рівня підприємницьких ризиків реалізації високоприбуткових проектів. Метою системи інноваційного типу є своєчасне забезпечення АТ ресурсами в обсязі, достатньому для виходу проекту на заданий рівень прибутковості. В межах цієї системи використовуються ресурси з усіх доступних джерел з перевагою емісії акцій.

Таким чином, система формування капіталу АТ повинна дозволяти здійснювати планування необхідних ресурсів, певної структури відповідно до представлених методів, визначаючи таку сукупність джерел формування капіталу і напрямків використання ресурсів, які за результуючими характеристиками ризику, прибутковості і вартості забезпечують компроміс між учасниками корпоративних відносин.

Для оцінки типу системи формування капіталу доцільно використовувати три фактори: рентабельність власного капіталу, темпи зростання обсягів продажу продукції підприємства; рівень ефективності використання ресурсів.

Подана сукупність факторів визначає найбільш важливі характеристики процесу формування капіталу, такі як потреба в ресурсах для розвитку корпорації і можливість формування капіталу за рахунок власних засобів для реалізації основної переваги акціонерного товариства: необмежене збільшення капіталу з різних джерел без зміни фінансової стійкості підприємства. При цьому рентабельність власного капіталу характеризує ефективність господарської діяльності підприємства і визначає можливість створення спеціалізованих фондів розвитку виробництва. Темп зростання обсягів продажу продукції АТ визначає ринкові можливості розвитку підприємства і є основою для розрахунку потреби в ресурсах, щоб задовольнити зростаючий попит. Рівень ефективності використання ресурсів характеризує витрати на розширення виробництва і потреби у відновленні основних засобів для підтримки конкурентних позицій на ринку.

Оцінка рентабельності власного капіталу здійснюється, виходячи зі співставлення величини даного показника підприємства (Ркв) з величиною середньогалузевого показника рентабельності власного капіталу (Рсг) (табл. 1.8).

Рентабельність власного капіталу підприємства (Ркв) (за рік) розраховується діленням чистого прибутку (ЧП) на середню величину власного капіталу (Квс)

Ркв = ЧП/Квс (1.13)

Середньогалузева рентабельність власного капіталу (Рсг) визначається за статистичними даними шляхом ділення величини сумарного чистого прибутку по галузі (Чпг) на сумарну середню величину власного капіталу (СКс).

Рсг = Чпг / СКс (1.14)

Таблиця 1.8

Критерії оцінки рентабельності власного капіталу

Оцінка	Рентабельність власного капіталу	Характеристика підприємства
А	Ркв < 0	Підприємство збиткове
У	0 < Ркв < Рсс	Підприємство отримує помірний прибуток або знаходиться на рівні беззбитковості
З	Ркв > Рсг	Діяльність підприємства забезпечує високий рівень рентабельності продукції

Оцінка темпів зростання обсягів продажу продукції здійснюється, виходячи із співвідношення темпів зростання обсягу продажу продукції (ТЗОПП) підприємства та аналогічного середнього показника по галузі.

ТЗОПП АТ визначається шляхом співвідношення обсягів продажу у звітному періоді з аналогічним показником попереднього звітному періоду:

Тзi = Опрi / Опрi –1 * 100%, (1.15)

де: Тзi – темп зростання обсягів продажу продукції підприємства в i-ом періоді, %;

Опрi – обсяг продажу продукції підприємства в i-ом звітному періоді, грн;

Опрi–1 – обсяг продажу продукції підприємства в періоді, що передує звітному, грн.

Середньогалузевий ТЗОПП (Тзсгi) у цілому по галузі визначається так само. Шляхом співставлення ТЗОПП АТ і середньогалузевого ТЗОПП визначається оцінка темпу зростання обсягів продажу продукції (табл. 1.9).

Таблиця 1.9

Критерії оцінки темпу зростання обсягів продажу продукції

Оцінка	Темп зростання обсягів продажу продукції підприємства	Попит	Стратегічні альтернативи
Х	Тзi < 1	що знижується	скорочення
У	1 < Тзi < Тзсгi	що повільно зростає	стабілізація
Z	Тзi > Тзсгii	що швидко зростає	зростання

Темп зростання обсягів продажу продукції АТ визначає потребу АТ у ресурсах для розширення виробництва, необхідність додаткового впливу на ринки збуту продукції або пошуку нових видів діяльності. Дослідження даного показника в динаміці дає уявлення про ефективність асортиментної політики підприємства і необхідності згортання нерентабельних і безперспективних виробництв та впровадження нових. При зміні темпів зростання обсягів продажу, важливою задачею керівництва корпорації є вибір стратегічної альтернативи і своєчасне залучення в достатньому обсязі ресурсів для задоволення зростаючого ринкового попиту або переорієнтації виробництва на випуск нової продукції.

Оцінка рівня ефективності використання ресурсів здійснюється, виходячи з порівняння рівня ресурсомісткості продукції та аналогічного середньогалузевого показника. Для визначення середньогалузевої ресурсомісткості продукції застосовуються галузеві статистичні дані про обсяги виробництва продукції і витрати ресурсів на її виробництво в галузі за звітний період.

Рівень ресурсомісткості продукції підприємства визначається як співвідношення прямих витрат усіх видів ресурсів на виробництво продукції в грошовому вираженні в прогнозному періоді та обсягу виробництва продукції підприємства в грошовому вираженні за той же період.

РМ = В / О, (1.16)

де: РМ – ресурсомісткість продукції підприємства;

В – прямі витрати усіх видів ресурсів на виробництво продукції підприємства за калькуляцією в прогнозному періоді;

О – обсяг виробництва продукції підприємства в грошовому вираженні за той же період.

Середньогалузевий рівень ресурсомісткості продукції (Ресо) визначається аналогічним чином, але за сумарними галузевими даними. За результатами розрахунків визначається оцінка рівня ефективності використання ресурсів (табл. 1.10).

Таблиця 1.10

Критерії оцінки рівня ефективності використання ресурсів

Оцінка	Характер використання ресурсів	Співвідношення рівнів ресурсомісткості продукції	Мета підприємства
K	екстенсивний	РМ > РМсг	Інтенсифікація використання ресурсів за рахунок існуючих резервів
L	змішаний	РМ ≈ РМсг	Інтенсифікація використання ресурсів з одночасним збільшенням обсягів продажу
M	інтенсивний	РМ < РМсг	Збільшення обсягів продажу продукції та інтенсифікація використання ресурсів за рахунок пошуку та використання нових резервів

Порядок визначення типу системи формування капіталу (антикризовий, нормальний чи інноваційний) у залежності від положення в просторі матриці і прийнятої стратегії розвитку АТ надані в табл. 1.11.

Таблиця 1.11

Визначення типу системи формування капіталу

Оцінки	Опис факторів	Стратегічні альтернативи розвитку АТ	Тип системи формування капіталу
	Рентабельність власн. капіталу	Эфф. використ. ресурсів	Темп зростання обсягів продажу	Стратегія розвитку	Способи реалізації прийнятої стратегії
AKX АКY АКZ	Збиток	Екстенсивний	Падаючий Повільне зростан. Швидке зростан.	Скорочення	Ліквідація Відокремлення Розворот (відмова від нерентабельних товарів)	Антикризовий
ALX ALY ALZ		Змішаний	Падаючий Повільне зростан. Швидке зростан.	Скорочення	Відокремлення Розворот (відмова від надлишкової робочої сили) Розворот (відмова від неефективних каналів збуту)	Антикризовий
AMX AMY AMZ		Інтенсивний	Падаючий Повільне зростан. Швидке зростан.	Скорочення	Розворот (відмова від нерентабельних товарів) Розворот (пошук эффект. шляхів використ. ресурсів) Відокремлення	Антикризовий
ВKX ВКY ВКZ	Нижче середньогалузе-вого рівня	Екстенсивний	Падаючий Повільне зростан. Швидке зростан.	Скорочення Обмеж. зрост. Обмеж. зрост.	Відділення (продаж частини бізнесу) Розвиток існуючого бізнесу Оптимізація податків	Нормальний
ВLX ВLY ВLZ		Змішаний	Падаючий Повільне зростан. Швидке зростан.	Обмеж. зрост.	Розвиток існуючого бізнесу Збільшення масштабів діяльності Перехід до стратегії зростання	Нормальний
ВMX ВMY ВMZ		Інтенсивний	Падаючий Повільне зростан. Швидке зростан.	Зростання	Перерозподіл ресурсів Захоплення нових ринків Злиття	Нормальний
CKX CКY CКZ	Вище середньогалузе-вого рівня	Екстенсивний	Падаючий Повільне зростан. Швидке зростан.	Зростання	Збереження конкурентних позицій Захоплення нових ринків Злиття	Нормальний Нормальний Інноваційний
CLX CLY CLZ		Змішаний	Падаючий Повільне зростан. Швидке зростан.	Зростання	Перерозподіл ресурсів Злиття Поглинання конкуруючих підприємств	Нормальний Нормальний Інноваційний
CMX CMY CMZ		Інтенсивний	Падаючий Повільне зростан. Швидке зростан.	Зростання	Поглинання конкуруючих підприємств Злиття Створення спільного підприємства	Нормальний Інноваційний Інноваційний

Вихідні дані для діагностики системи формування капіталу акціонерного товариства.

Підприємство, що виробляє двигуни, знаходиться в стані санації. Для прискорення процесів фінансового оздоровлення підприємства керуючим санації прийняте рішення про скорочення виробничої потужності підприємства з 60000 до 3000 двигунів за рік з реалізацією всіх не використовуваних активів. У результаті реалізації майна, що вивільняється, виникає можливість здійснення техніко-технологічного удосконалення виробництва і підвищення якості продукції, що випускається, за рахунок власних коштів. У таблиці 1.12 представлений розрахунок даних для обґрунтування вибору джерел формування капіталу.

Таблиця 1.12

Розрахунок даних для оцінки вибору джерел формування капіталу

Показники	2003	2004	2005
Обсяг продажу продукції підприємства, двигунів за рік (Опр)	560	790	1 100
Обсяг продажу продукції в галузі, двигунів за рік (Ог)	8 200	8 350	8 720
Середньогалузевий темп зростання обсягів продажу (ТЗОП) (Тзсг)	1,012
ТЗОП підприємства (Тз)	1,120
Прямі витрати ресурсів на виробництво одиниці продукції підприємства, грн. (В)	15 088	14 231	14 231
Вартість одиниці продукції, грн	18 000	18 000	18 000
Ресурсомісткість продукції підприємства, грн./грн. (РМ)
Середньогалузевий рівень ресурсомісткості, грн./грн. (РМсг)	0,800	0,790	0,790
Короткостроковий кредит на збільшення виробництва у відповідність до ринкового попиту, грн.		818 294	1 102 918
Накладні витрати за рік, грн.	1 836 000	1 987 000	2 056 000
Прибуток за рік, грн.	-205 000	990 352	2 089 680
Відсотки за кредитом за рік, грн.		204 573,5	150 729,5
Прибуток після сплати відсотків за кредитом, грн.
Середня величина власного капіталу АТ “ХЗТД”, тис. грн	115 940	70 500	50 000
Рентабельність власного капіталу, % (РКв)
Середньогалузевий показник рентабельності власного капіталу, % (РКсг)	2,33%	2,58%	2,79%

У таблиці 1.13 представити порівняння розрахункових показників і визначена позиція підприємства на матриці за роками.

Таблиця 1.13

Визначення типу системи формування капіталу

Показники	2003	2004	2005
Рентабельність власного капіталу
позиція на осі
Рівень ефективності використання ресурсів
позиція на осі
Темп зростання обсягів продажу
позиція на осі
Тип системи формування капіталу

Практичне завдання 2

Визначити коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості та період інкасації за даними:

обсяг реалізованої продукції – 4500

середній розмір дебіторської заборгованості – 900

Зробити відповідні висновки

Практичне завдання 3

Визначити коефіцієнти оборотності активів та зробити висновки щодо зміни показників якщо відомо (табл. 1.14):

Таблиця 1.14

Данні для розрахунку коефіцієнту оборотності

Показники	Роки
	2007	2008
Рентабельність продаж, тис. грн	0,18	0,17
Рентабельність активів, тис. грн	0,42	0,35

Практичне завдання 4

Визначити рентабельність капіталу підприємства та зробити висновки відносно ефективності його використання якщо відомо (табл. 1.15):

Таблиця 1.15

Данні для розрахунку рентабельності капіталу

Показники	Роки
	2007	2008
Рентабельність активів	0,73	0,61
Величина активів, тис. грн	150 000	215 000
Величина власного капіталу, тис. грн	70 000	90 000

Практичне завдання 5

Визначити показник рентабельності основних засобів та зробити висновки відносно ефективності їх використання якщо відомо (табл. 1.16):

Таблиця 1.16

Данні для розрахунку рентабельності основних засобів

Показники	Роки
	2007	2008
рентабельність продаж, %	6,2	7,1
коефіцієнт оборотності нематеріальних активів	0,8	0,75
коефіцієнт співвідношення вартості нематеріальних активів і основних коштів	0,25	0,27

Практичне завдання 6

Дати оцінку якості управління підприємства по структурі грошових потоків та зробити відповідні висновки щодо змін, якщо відомо (табл. 1.17):

Таблиця 1.17

Данні для оцінки якості управління підприємства по структурі грошових потоків

Показники	Роки
	2007	2008
операційна діяльність, тис. грн	82 (+)	102 (+)
інвестиційна діяльність, тис. грн	36 (-)	18 (-)
фінансова діяльність, тис. грн	42 (-)	21 (+)

Практичне завдання 7

Визначити важіль фінансового ризику, якщо відомо:

витрати майбутніх перiодiв – 100 тис. грн

довгострокові зобов’язання – 150 тис. грн

поточні зобов’язання – 200 тис. грн

доходи майбутніх перiодiв 40 тис. грн

власний капітал – 3100 тис. грн

Практичне завдання 8

Розрахувати коефiцiєнт оборотності активів за наступними даними:

виторг від реалiзацiї продукції – 300 тис. грн

ПДВ 50 тис. грн

Вартість майна підприємства – 3800 тис. грн

4. Діагностика системи управління підприємства

Мета вивчення теми – формування необхідних знань в області організації та функціонування систем управління підприємством для засвоєння та опанування основних методичних підходів до їхньої діагностики.

Вивчення матеріалу теми має сприяти формуванню наступних професійних компетенцій:

здатність формувати систему прийомів та методів діагностики стану підприємства за її напрямками;

здатність формувати систему показників за напрямками діагностики стану підприємства;

здатність аналізувати організаційну структуру підприємства;

здатність аналізувати основні процеси управління;

здатність аналізувати використання можливостей інформаційної системи управління;

здатність аналізувати систему антикризового управління підприємства;

здатність виявляти причини негативних відхилень;

здатність розробляти перелік відповідних заходів подолання негативних відхилень та обґрунтовувати вибір найбільш доцільних в певних умовах заходів.

Матеріал теми складається із наступних питань:

4.1. Оцінка ефективності системи управління

4.2. Діагностика структурно-інформаційних елементів системи управління

4.3. Діагностика організації управління

Запитання для самодіагностики.

Ключові терміни: управління, управління підприємством, система управління підприємством, діагностика системи управління підприємства, ефективність системи управління, структурні елементи системи управління.

4.1. Оцінка ефективності системи управління

Система управління являє собою групу працівників управлінського апарата та сукупність взаємозалежних блоків, від «налаштування» яких безпосередньо залежить внесок кожної людини в досягнення цілей суб'єкта господарювання. До найважливіших блоків відносяться цільовий, структурний і організаційно-поведінковий. Основні елементи системи управління спонукують об'єднувати в організацію та взаємодіяти в її рамках фізіологічні та біологічні обмеження, властиві кожній людині окремо, і цілі, досягнення яких вимагає колективних зусиль. Доповнюючи один одного, працівники апарата управління «складають» свої здібності та впливають на поводження організації в цілому [11].

Діагностика системи управління полягає в проведенні оцінки існуючої системи управління підприємством з метою виявлення проблем за ключовими областями діяльності: збут, виробництво, постачання, планування, облік, управління. При цьому склад перерахованих областей і їх границі заздалегідь узгоджуються. Це дозволяє керівництву одержати оцінку системи та зробити висновки про необхідність реорганізації даної діяльності. Це обов'язковий етап еволюції підприємства. Його виконання дозволяє не тільки досягти ясного осмислення очікуваних цілей і завдань реорганізації діяльності, але й необхідного взаєморозуміння фахівців підприємства [40].

Послідовність діагностики системи управління починається з того, що у ході проведених інтерв'ю з відповідальними співробітниками відбувається збір інформації про структуру підприємства, його діяльність та систему управління. В обов'язковому порядку інтерв'ю документується та додатково підтверджуються опитаними респондентами. На підставі даних інтерв'ю здійснюється побудова моделі організаційної та функціональної структури, а також проводиться аналіз діяльності підприємства з метою виявлення "вузьких місць" і розробки пропозицій з удосконалення існуючих бізнес процесів та системи управління. Усі отримані в ході цієї роботи результати оформляються у вигляді підсумкового звіту, у якому відбита думка фахівців як про існуючі на підприємстві проблеми, так і вимоги до перспективної системи управління. Наданий керівництву підсумковий звіт докладно розглядається за участю відповідальних співробітників підприємства. Також у рамках даного розгляду крім звітної доповіді виконавці діагностики можуть додатково зробити короткий огляд по теорії та практиці реорганізації бізнес процесів. У випадку, якщо діагностика системи управління проводиться, як попередній етап циклу заходів щодо вдосконалювання існуючих бізнес процесів діяльності підприємства, то разом з підсумковим звітом додатково розробляється комерційна пропозиція про проведення таких заходів з описом строків їх реалізації та вартості [40].

Звіт за результатами діагностики системи управління підприємства повинен включати наступні розділи [40]:

короткий опис області діяльності підприємства;

короткий опис організаційної структури підприємства;

короткий опис функціональної структури підприємства в рамках існуючих бізнес процесів;

аналітичний огляд виявлених проблем у системі управління;

цілі та завдання по вдосконаленню системи управління підприємством із пропозиціями для вирішення виявлених проблем.

Діагностика системи управління передбачає порівняння показників її діяльності з певними еталонними значеннями. Для зручності порівняння і точності результатів еталонні значення доцільно представляти у вигляді моделі системи управління підприємством. Моделі, які використовуються при оцінці системи управління (як у рамках підприємства, так і у рамках держави), можна підрозділити на класи за певними ознаками, які відносяться до особливостей об’єкта моделювання (мaкpo- та мікроекономічні), цілей моделювання (теоретичні та прикладні) інструментарію дослідження (оптимізаційні та рівноважні, статистичні та динамічні) [39].

Для оцінки ефективності системи управління підприємства, а також оцінки ступені її раціональності, гнучкості та мобільності можуть бути використані показники оптимального розміру підприємства, структури апарата управління, кількості співробітників управління на одного робочого або працюючого (персоналу), ступеня впровадження внутрішнього госпрозрахунку, глибини аналізу факторів зовнішнього середовища і урахування його результатів для управління та ін. [19].

Узагальнюючими показниками рівня управління можуть бути коефіцієнт ефективності управління, обумовлений відношенням витрат на управління до вартості реалізованої продукції, а також відношення обсягу продукції, вартості основних виробничих засобів і чисельності виробничого персоналу до чисельності працівників управління. Вивчення цих показників проводиться в динаміці за ряд років. Рівень організації управління характеризується також ступенем централізації управлінських функцій, технічною оснащеністю інженерної та управлінської праці, кількістю співробітників в аналогічних відділах заводоуправлінь і т.п. Ступінь централізації управлінських функцій визначається відношенням чисельності службовців заводоуправління до загальної чисельності працюючих на підприємстві. Збільшення питомої ваги інженерно-технічного персоналу в загальній чисельності працюючих вважається позитивним, якщо одночасно з ним відбувається зростання НТП, впровадження механізації та автоматизації виробничих процесів [19].

Апарат управління – складова частина виробничої структури. Його завданням є забезпечення чіткої взаємодії всіх складових частин виробництва та органів управління з метою досягнення найкращих результатів на одиницю витрат. Рівень наукової організації праці апарату управління підприємства характеризується впровадженням передової технології (процедур) роботи, виконуваної апаратом управління. Розробка та впровадження раціональних процедур виконання функцій управління – один з найважливіших напрямків вдосконалення рівня організації праці та управління [19].

Важливе значення в області мобілізації внутрішніх ресурсів має господарський розрахунок. Впровадження його в цехах, відділах підприємства дозволяє значно поліпшити результати роботи. Застосування внутрішнього госпрозрахунку припускає встановлення планових показників цехам, ділянкам підприємства, системи матеріального заохочення та санкцій залежно від результатів госпрозрахункової діяльності. Для цехів, ділянок і відділів заводу повинні плануватися такі показники, виконання яких безпосередньо залежить від колективу [19].

Відповідно до системного принципу виміру ефективність системи управління повинна визначатися на основі її впливу на ступінь досягнення цілей функціонування суб'єкта господарювання. Оцінка ефективності системи управління за впливом на систему в цілому викличе певні труднощі, оскільки єдиний показник ефективності, що має ясний фізичний зміст, відсутній. Тому ефективність системи управління пропонується оцінювати за окремими показниками досягнення організаційних цілей. Серед різноманіття останніх виділяються головна мета (місія), цілі об'єкта та суб'єкта управління [6].

Одним із самих спірних об'єктів аналізу є місія. З нагромадженням досвіду роботи, у міру збільшення організації, появи нових товарів і послуг місія може втратити чіткість. Можливо, вона залишається чіткою, але перестає цікавити частину керівництва або відповідати новим умовам середовища. Відчувши, що організація починає «плисти за хвилями», управлінський персонал повинен зайнятися уточненням провідної мети та принципів її втілення. У загальному випадку аналітичний процес логічно починати з оцінки (визначення, уточнення) місії організації на основі експертної інформації. Зібрані при анкетуванні та інтерв'юванні дані повинні піддаватися обробці і оцінці в процесі проведення мозкового штурму, використання методів активного соціологічного тестування, аналізу та контролю, комісій і конференцій, ділових ігор, бального та цільового методів, «павутини» і контрольних питань [6].

У якості апробованого на практиці інструмента для опису всієї безлічі взаємозалежних цілей використається метод моделювання з поданням цільової моделі у вигляді дерева цілей. За допомогою деревоподібного графа описується ієрархія цілей як послідовна декомпозиція головної мети. Важливо підкреслити, що цілі будуть значимою частиною управління тільки при дотриманні наступних умов [6]:

цілі грамотно сформульовані та ефективно представлені;

проводиться ретроспективний аналіз успішності їхньої реалізації;

працівники інформуються про цілі;

стимулюється здійснення цілей у всіх підрозділах організації.

На наступній стадії аналізу оцінюються варіанти стратегії в усіх напрямках діяльності підприємства: операційній, фінансовій, інвестиційній, організаційній та маркетинговій. Одним із загальноприйнятих способів пошуку та оцінки альтернатив стратегій є SWOT-аналіз. Як і всяка система, стратегія піддається впливу закономірностей цілісності. Це означає, що найбільший ефект досягається в тому випадку, якщо всі складові стратегії реалізуються при координації з єдиного центра, а рішення, які приймаються в рамках кожної зі складових, ув'язані за часом, ресурсам і не суперечать один одному. Такий підхід дозволяє одержати лише досить обмежене уявлення про переваги та недоліки в стратегії і застосовується, як правило, для моно продуктових підприємств. Дослідження, проведене співробітниками Вищої ділової школи Гренобля, свідчить про те, що ділові кола Англії і Франції починають проявляти зростаючу увагу до питань збору та обробки стратегічної інформації. Стратегічний моніторинг являє собою інформаційний процес, за допомогою якого підприємство здійснює перспективне дослідження свого зовнішнього середовища для рішення наступних двох завдань: виявлення нових можливостей розвитку та скорочення ступеня невизначеності свого положення [11].

Найважливіші параметри цільової спрямованості об'єкта управління конкретизуються в рамках різних видів аналізу (фінансового, операційного, маркетинговою, інвестиційного) і служать орієнтиром при виробленні стратегії організації. У процесі функціонування підприємства та по закінченні звітних періодів здійснюється ретроспективна оцінка встановлених параметрів, за результатами якої здійснюється коректування цілей суб'єкта господарювання або стратегії на наступні періоди. Крім розглянутої групи параметрів, що оцінюють ефективність системи управління через кінцеві результати діяльності керованої підсистеми, у процесі аналізу необхідно приділяти увагу характеристикам, що безпосередньо відображають зміст та організацію процесу управління. До цієї групи параметрів відносяться [10]:

1. Економічність апарата управління, яка відображає відносні витрати на його функціонування, порівнянні з обсягами або результатами основної діяльності. Для оцінки економічності можуть використатися такі показники, як питома вага витрат на утримання управлінських працівників у вартості реалізованої продукції, їхня питома вага в чисельності промислово-виробничого персоналу, сума прибутку на 1 грн. витрат на утримання управлінських працівників і т.д. [10].

2. Адаптивність системи управління, яка визначається її здатністю ефективно виконувати задані функції в певному діапазоні умов, що змінюються. Чим ширший цей діапазон, тим більш адаптивною вважається система. У нових умовах господарювання вижити зможуть тільки організації, орієнтовані на прогнозування, готові швидко пристосуватися до змін у зовнішнім оточенні. Адаптивність як найважливіша властивість систем управління повинна забезпечуватися відповідною гнучкою діяльністю персоналу, його цілеспрямованим навчанням і тренуванням. Швидкі, відповідальні дії управлінських працівників можливі, якщо чітке, далекоглядне прогнозування служить загальною базою для прийняття поточних рішень, представляє для персоналу ціль, на досягнення якої необхідно зосередити зусилля. Загальне розуміння та реалізація такого підходу є ключовими функціями керівників організацій [10].

3. Гнучкість характеризує властивість органів управління змінювати відповідно до виникаючих завдань свої ролі в процесі прийняття рішень і налагоджувати нові зв'язки, не порушуючи властиві даній системі управління впорядкованості відносин. Зокрема, гнучкість може оцінюватися за різноманітністю форм взаємодії управлінських органів, за номенклатурою розв'язуваних підрозділами завдань, за рівнем централізації відповідальності та інших ознак [10].

4. Оперативність систем управління характеризує своєчасність виявлення управлінських проблем і таку швидкість їхнього рішення, що забезпечує максимальне досягнення поставлених цілей при збереженні стабільності налагоджених виробничих процесів [10].

5. Надійність систем управління характеризується її безвідмовним (відповідним поставленим цілям) функціонуванням. Якщо вважати якість визначення цілей достатнім, то надійність підсистеми управління можна відносно повно характеризувати її здатністю виконувати свої функції в рамках встановлених строків і виділених ресурсів. Для оцінки цієї здатності апарата управління можуть використатися такі параметри, як рівень виконання планових завдань і дотримання встановлених нормативів, відсутність відхилень при виконанні вказівок, порушень адміністративно-правового та технологічного регламенту і т.п. [10].

4.2. Діагностика структурно-інформаційних елементів системи управління

Вибір способу рішення тієї або іншої організаційної проблеми залежить від її характеру та можливостей для проведення відповідних досліджень (наявності методик, необхідної інформації, кваліфікації аналітиків і строків подання результатів). Кінцевим критерієм ефективності при порівнянні різних варіантів побудови організаційної структури та відповідних їй інформаційних систем є найбільш повне та стійке досягнення цілей, поставлених організацією. Однак довести цей критерій до практично застосовних простих показників, зв'язати кожне конкретне організаційне рішення з його кінцевими результатами надзвичайно складно [10].

Закон симетрії (необхідної розмаїтості) вимагає, щоб розмаїтість суб'єкта управління було не менше, ніж розмаїтість об'єкта управління. Історично розмаїтість об'єктів управління зростає необмежено. Розмаїтість керуючого (людини, групи людей), тобто його здатність накопичувати та переробляти інформацію обмежена. У силу цієї обставини з'являється необхідність у створенні і періодичному перегляді типу організаційної структури підприємства. Вибір типу організаційної структури може здійснюватися за допомогою експертного методу. У цьому випадку експертам пропонуються характеристики оргструктур, які потрібно проранжирувати за ступенем важливості. На основі виставлених оцінок визначають ваги характеристик, що відображають їхню відносну важливість. Остання враховується при виборі організаційних структур. Як характеристики можуть виступати [11]:

можливість диверсифікованості без істотної втрати контролю за діяльністю;

гнучкість стосовно умов зовнішнього середовища; оперативність прийняття рішень;

ступінь централізації фінансових ресурсів;

можливість прояву ініціативи та самостійності;

оперативність контролю;

маневреність ресурсів;

інші параметри.

Кількісні показники не дають однозначної відповіді на питання, пов'язані з оцінкою ефективності управління в рамках заданої організаційної структури. Використання їх корисно не стільки при одноразовій діагностиці стану організаційної структури, скільки для її моніторингу. Формальна структура характеризується такими параметрами, як [6]:

охоплення контролем (число підлеглих, які звітують перед одним керівником);

ступінь стандартизації трудових функцій;

кількість ступенів ієрархії (рівень вертикального поділу праці);

ступінь поділу праці між окремими одиницями (рівень горизонтального поділу праці);

розмаїтість завдань, які повинні бути виконані для досягнення цілей організації;

ступінь розподілу фізичних активів організації по різних місцях і регіонах (територіальний або географічний поділ праці).

У практиці управління прийняте: число співробітників, безпосередньо підлеглих одному адміністративному працівнику, повинне звичайно становити від 5 до 8 людей, за винятком особливих випадків. Але на охоплення контролем на конкретних підприємствах можуть впливати різні організаційні змінні. Широке охоплення може бути ефективним при використанні високоосвіченого персоналу, вузьке – коли підлеглі не одержали відповідної підготовки для виконання робіт. Однак рівень освіти не єдиний фактор, що визначає число осіб, безпосередньо підлеглих керівнику. На значення цього параметра можуть впливати і можливість забезпечення контактів між керівниками та підлеглими, і здатність працівників виконувати свої обов'язки без безпосереднього керівництва, і інші фактори. На рівень охоплення контролем впливають наступні фактори (організаційні змінні): географічна близькість підлеглих, складність функцій, керівництво та контроль, координація, планування [11].

Оцінка управлінської праці може здійснюватися з використанням наступних показників:

Рівень керованості	=	Норма керованості	(1.17)
		Фактичний рівень керованості

Ефективність управлінської праці	=	Реалізована продукція (грн.)	(1.18)
		Чисельність управлінського персоналу

Економічність управлінської праці	=	Загальна сума витрат на управління	(1.19)
		Загальна сума витрат на виробництво та реалізацію продукції

Порівняння різних організаційних структур показує, що організації з меншою кількістю рівнів і більш широким охопленням контролем виявляються більш гнучкими та динамічними, ніж централізовані пірамідальної структури. Широке охоплення контролем полегшує передачу влади до низу, її децентралізацію. Створюються умови для діяльності краще підготовлених керівників і підлеглих, скорочення мережі комунікацій, зменшення адміністративної дистанції між рівнями управління. Будь-які прийняті за результатами аналізу в частині формальної структури рішення по своїй суті не можуть бути кращими, а лише прийнятними, що мають до того ж минаючий характер. У силу цих обставин принципово важливо безупинно зіставляти нормативно встановлені структури з тими, що є в дійсності. Для одержання відомостей про формальні та неформальні відносини можливе використання методів анкетування (проведення серії індивідуальних анкетних опитувань) і інтерв'ювання персоналу [6].

Управлінська структура тісно пов'язана з виробничою структурою та визначається особливістю керованого об'єкта. Для кількісного аналізу їхньої відповідності використовуються такі параметри, як кількість виготовлення партій деталей і вузлів, частота переналагоджень устаткування, чисельність працівників в основних, допоміжних та обслуговуючих цехах, показники, що характеризують обсяг і складність внутрівиробничого кооперування, і ін. Кількісний взаємозв'язок параметрів суб'єкта та об'єкта управління встановлюється за допомогою моделювання. Для однорідних груп об'єктів виявляються тенденції зміни параметрів суб'єкта залежно від його розвитку та встановлюються типові співвідношення між досліджуваними параметрами, які можуть бути прийняті в якості базових нормативних показників. Аналіз управлінської та виробничої структури доповнюється вивченням функціональної структури, що характеризується складом і співвідношенням робіт між окремими спеціалізованими підрозділами в підготовці та обґрунтуванні управлінських рішень. Аналіз функціональної структури спрямований на виявлення можливостей концентрації однорідних робіт у рамках певних підрозділів, поглиблення їхньої спеціалізації і раціоналізації подолу праці між структурними одиницями ієрархічних рівнів і між фахівцями різної кваліфікації в одній ланці. Розподіл робіт між підрозділами багато в чому залежить від особливостей кожного конкретного підприємства, складу керівників і фахівців, завдань, що стоять перед ними в конкретний період часу, стратегії розвитку організації [6].

Для аналізу функціональної структури можуть використатися методи анкетування та інтерв'ювання. У цьому випадку в основу кладуть форми, у яких дається перелік функціональних робіт підрозділу і виконавців (відповідно до положення про підрозділ і посадових інструкцій). Отримані переліки доповнюються роботами, практично виконуваними персоналом, які не знайшли відбиття у формальній документації. По кожній роботі вказуються вхідні та вихідні документи, джерела їхнього одержання і користувачі, строк або періодичність виконання, вид зв'язку, проставляється трудомісткість, робляться позначки до робіт, що втратили актуальність. При необхідності кожна з робіт може бути деталізована до рівня операцій і дій. Для узагальнення та оцінки зібраних даних використовуються різні прийоми моделювання. Воно являє собою розробку формалізованих математичних, графічних та інших відображень розподілу повноважень і відповідальності в організації, що є базою для побудови та оцінки різних варіантів структури, а також мережних, матричних та інших графічних відображень розподілу функцій, повноважень, відповідальності, організаційних зв'язків. Моделі дають можливість аналізувати спрямованість зв'язків, характер і причини їхнього виникнення, оцінювати різні варіанти угруповання і взаємозв'язку видів діяльності в однорідних підрозділах [11].

Аналіз функціональних взаємозв'язків проводиться звичайно з використанням сіткових графіків, які зіставляються з положеннями про структурні підрозділи. У випадку стійкого відхилення необхідно виявити причини цього, змінити порядок роботи та прийняти один з варіантів: скорегувати положення про підрозділ або змінити структуру управління. Результати аналізу варто закріпити в картах прав і відповідальності за досягнення цілей як для окремих підрозділів, так і за комплексними видами діяльності. У цих документах повинні бути чітко регламентована: сфера відповідальності, конкретні результати, за досягнення яких установлюється відповідальність, права, якими наділяються підрозділи для досягнення результатів [6].

4.3. Діагностика організації управління

Спрямованість та закономірності зміни інструментарію управління обумовлюються еволюцією організації. Сутність аналізу визначена тією роллю, яку в певний момент часу виконує низова ланка економіки країни, характером відносин суб'єктів господарювання, темпом змін у світовому співтоваристві. Зміст аналітичних досліджень змінюється в процесі розвитку суміжних дисциплін, що збагачують його інструментарій, цілі і завдання конкретного етапу життєвого циклу організації та національної економіки [10].

Послідовність дослідження організації управління можна представити наступним чином [40]:

вибір і обґрунтування актуальності теми дослідження, виділення проблеми та протиріч;

загальне ознайомлення із проблемою дослідження, визначення її зовнішніх границь;

формулювання цілей дослідження та постановка конкретних завдань дослідження;

визначення об'єкта та предмета дослідження;

розробка гіпотези дослідження;

побудова програми та плану дослідження;

вибір методів і розробка методики дослідження (соціологічні, формальні, експертні);

безпосереднє дослідження (організація та здійснення експерименту, перевірка гіпотези);

узагальнення та синтез експериментальних даних;

формулювання попередніх висновків, їх апробування та уточнення;

формулювання та обґрунтування заключних висновків, оцінка отриманих результатів, розробка практичних рекомендацій;

опис процесу дослідження і його результатів;

обговорення результатів дослідження;

впровадження отриманих результатів у практику.

Для забезпечення ефективності аналізу необхідно внести зміни в його зміст, методи, методологію, інформаційну базу, організаційну складову аналітичної діяльності. Такий інструмент управління, призначений для задоволення потреб самостійного суб'єкта, що займається підприємницькою діяльністю, незалежно від того, у якій сфері здійснюється діяльність (виробництво, торгівля, сервіс), називається бізнес-аналізом. Необхідність введення нового терміна можна пояснити наступними основними причинами [10]:

перетворення організації у більш складну систему, що вимагає адекватного ускладнення механізму управління;

одержання підприємствами статусу самостійних суб'єктів господарювання;

підвищення нестабільності зовнішнього середовища;

поява нових інформаційних технологій, здатних забезпечити проведення аналітичних досліджень.

Під бізнес-аналізом будемо розуміти необхідний компонент реалізації основних функцій управління (планування, контролю й т.д.), процес та інструментарій оцінки в минулому, сьогоденні і майбутньому бізнес-відносин організації: операційних, фінансових, маркетингових, організаційних, інвестиційних. Основна мета бізнесу-аналізу – орієнтація управлінського процесу на досягнення цілей, що стоять перед суб'єктом господарювання, за рахунок зсуву акценту з діагностики минулого на прогноз майбутнього, відстеження дії внутрішніх і зовнішніх факторів, інформаційної та консультаційної підтримки прийняття управлінських рішень. Відповідно до цілей, що стоять перед аналітиками, можна виділити п'ять відповідних видів аналізу (рис. 1.7.) [6].

Рис. 1.7. Види бізнес-аналізу

Кожний із зазначених видів аналізу наповнюється певним змістом. Зокрема, організаційний аналіз (аналіз системи управління) стає основним інструментом ціле покладання, підтримки його структури, розвитку потенціалу персоналу, інформаційної технології, організаційної культури та відстеження відповідності їхнього поточного стану цільовим настановам [10].

Цілі зазначених видів аналізу можна реалізувати за допомогою рішення певного взаємозалежного набору функціональних завдань, сформованих виходячи із сукупності питань, що виникають у ході дослідження. Функціональне завдання аналізу являє собою конкретизацію цілей аналізу з обліком змістовних, методичних, інформаційних, організаційних і технічних можливостей його проведення [6].

Незважаючи на всі труднощі, пов'язані з непорівнянністю показників у практиці фінансово-інвестиційної діяльності, саме тут спостерігаються максимальні «зрушення». Накопичується досвід використання фінансових інструментів, життєво важливих у ринковій економіці. Разом з тим фінансові складності часто представляють лише видиму частину айсберга. При важкому фінансовому становищі залучення засобів досить проблематично. Інвестиції можуть бути надані тільки здоровому у фінансовому відношенні підприємству. У цих умовах «виживаність» організації у вирішальному ступені залежить від ефективності дій суб'єкта управління, тому в рамках бізнесу-аналізу оцінка об'єкта управління (керованої підсистеми) повинна доповнюватися аналізом системи управління. У кризовій ситуації за результатами бізнесу-аналізу можлива розробка програми реструктуризації, реалізація якої здатна перебороти негативні тенденції в організаціях [10].

Контрольні запитання до теми 4

Визначте основні структурні блоки системи управління та розкрийте їхню сутність.

Для чого необхідне створення системи управління на підприємстві та забезпечення ефективності її роботи?

У чому полягає сутність процесу діагностики системи управління?

Охарактеризуйте послідовність діагностики системи управління.

Яким чином здійснюється побудова моделі організаційної та функціональної структури та з якою ціллю?

Назвіть основні класи моделей, які застосовуються в процесі діагностики системи управління.

Охарактеризуйте показники, які використовуються Для оцінки ефективності системи управління підприємства

Які узагальнюючі показник рівня управління використовуються в процесі діагностики?

Що характеризує рівень наукової організації праці апарату управління підприємства?

На основі чого визначається ефективності системи управління підприємства?

Визначте сутність моделювання з побудовою дерева цілей для діагностики системи управління.

Яким умовам повинні відповідати цілі підприємства, щоб сприяти ефективному процесу управління?

Обґрунтуйте доцільність використання SWOT-аналізу для діагностики системи управління.

Визначте найважливіші параметри цільової спрямованості об'єкта управління.

У чому полягає економічність апарата управління?

Яким чином визначається адаптивність системи управління?

Для чого оцінюється надійність систем управління?

Що є кінцевим критерієм ефективності при порівнянні різних варіантів побудови організаційної структури та відповідних їй інформаційних систем?

Які характеристики об’єкту управління треба враховувати при виборі типу організаційної структури?

Якими параметрами характеризується формальна структура?

Які організаційні змінні впливають на охоплення контролем на конкретних підприємствах?

З використанням яких показників здійснюється оцінка управлінської праці?

Яким чином пов’язані аналіз управлінської та виробничої структури, а також аналіз функціональної структури?

Висновки за темою 4

В процесі діагностики системи управління здійснюється її оцінка для виявлення відхилень за основними напрямками діяльності: управління, планування, облік, постачання, виробництво, збут. Оцінка цих напрямків дає можливість зробити висновки відносно ефективності системи управління та розробити заходи щодо покращення такої діяльності. Діагностика системи управління підприємства дозволяє переконатися у правильності та досяжності поставлених цілей і завдань діяльності, а також визначити, чи є зрозумілими для фахівців підприємства такі цілі.

Послідовність діагностики системи управління підприємства полягає у наступному: інтерв'ю з відповідальними співробітниками для збору інформації про структуру підприємства, його діяльність та систему управління; побудова моделі організаційної та функціональної структури; аналіз діяльності підприємства з метою виявлення "вузьких місць"; розробка пропозицій з удосконалення існуючих бізнес процесів та системи управління; оформлення підсумкового звіту.

Для діагностики стану системи управління підприємства можуть бути використані показники: оптимального розміру підприємства, структури апарата управління, кількості співробітників управління на одного робочого або працюючого (персоналу), ступеня впровадження внутрішнього госпрозрахунку, коефіцієнт ефективності управління, ступеня централізації управлінських функцій, технічної оснащеності інженерної й управлінської праці. Вивчення цих показників проводиться в динаміці за ряд років, а також передбачає порівняння з певними еталонними значеннями.

Для забезпечення ефективності управлінської діяльності суб'єкта господарювання, незалежно від того, у якій сфері здійснюється діяльність (виробництво, торгівля, сервіс) здійснюється бізнес-аналіз.

Практичне завдання 1

Оцінити ефективність системи управління підприємством виходячи з даних, наведених у табл. 2.19, визначити симптоми негативних змін та напрямки їхнього подолання. Для цього необхідно розрахувати відповідні показники, які характеризують ефективність системи управління та охарактеризувати зміни цих показників за роками. Сукупність показників виглядає наступним чином:

відношення вартості основних виробничих засобів до чисельності працівників управління;

відношення чисельності виробничого персоналу до чисельності працівників управління;

відношення чисельності службовців заводоуправління до загальної чисельності працюючих на підприємстві;

рівень технічної оснащеності інженерної та управлінської праці;

співвідношення кількості співробітників управління досліджуваного підприємства та аналогічних підприємств;

рівень керованості;

ефективність управлінської праці;

економічність управлінської праці.

Таблиця 2.19

Показники	Роки
	2006	2007	2008	2009
вартість основних виробничих засобів, тис. грн	125 700	131 200	128 400	133 015
вартість обчислювальної техніки та програмного забезпечення, використовуваних працівниками управління, тис. грн	24 300	26 800	27 500	29 200
загальна чисельність працюючих на підприємстві, чол.	820	855	830	800
чисельність виробничого персоналу, чол.	470	485	460	450
чисельність працівників управління, чол.	120	140	125	100
кількість працівників управління аналогічного підприємства-конкурента, чол	115	145	140	142
Норма керованості	8	8	7,5	7,5
Загальна сума витрат на управління, тис. грн	1 800	2 352	1 900	1 480
Реалізована продукція, тис. грн	240 000	256 000	234 000	205 000
Загальна сума витрат на виробництво та реалізацію продукції, тис. грн	189 000	199 000	191 000	174 000

Практичне завдання 2

Визначити рівень охоплення контролем відділу сервісного обслуговування автовиробничого підприємства. Для цього необхідно:

визначити кількість підлеглих у керівника відділу;

розробити фактори охоплення контролем;

проаналізувати правильність визначення факторів охоплення контролем;

продіагностувати охоплення контролем за бальною методикою (наведена нижче).

Виконання завдання доцільно здійснювати за методикою, яка наведена у [6]. У таблиці 1.17 в графі А представлені наступні фактори (організаційні змінні): географічна близькість підлеглих, складність функцій, управління та контроль, координація, планування. Наступні п'ять граф таблиці відображають подібність функцій: ідентичні, суттєво схожі, схожі, внутрішньо різні, зовсім різні. У графах таблиці указані значення факторів по зростанню їх подібності. Наприклад, за критерієм складності (рядок 2 таблиці) розрізняють функції прості, шаблонні, функції, що мають деяку подібність, складні, функції високої складності. Кожному значенню фактора привласнені бали, що відображають їхню значимість.

Таблиця 1.17

Запитальник в охопленню контролем

Фактори охоплення	Подібність функцій
	ідентичні	істотна подібність	схожі	внутрішньо різні	зовсім різні
1	2	3	4	5	6
А	1	2	3	4	5
Географічна близькість підлеглих	Усі разом 1	Усі в одному будинку 2	Різні будинки одного підприємств-ва 3	Різне місце розташуван-ня, одна географічна місцевість 4	Різні географічні місцевості 5

Продовження табл. 1.17

Складність функцій

Прості

Шаблонні

Деяка подібність

Складні

Висока складність

Керівництво й контроль

Мінімум управління та навчання

Обмежене управління

Помірне управління

Часто повторюва-не управління

Тісне постійне управління

Координація

Мінімум стосунків з іншими

Взаємини обмежені певними причинами

Помірні взаємини, легко контрольо-вані

Істотні тісні взаємини

Великі не повторювані взаємини

Планування

Мінімум простору й складності

Обмежені простір і складність

Помірні

простір і складність

Потрібні значні зусилля, що спрямову-ються широкою політикою

Потрібні великі зусилля, політика не визначена

Аналітик, що користується розглянутої таблицею, виконує такі дії, як:

ідентифікація для досліджуваного об'єкта значень по кожному фактору;

підрахунок суми балів, називаної індексом керівництва, для аналізованого об'єкта;

формулювання рекомендацій зі зміни числа осіб, підлеглих конкретному керівнику.

Нормативне число осіб, підлеглих одному керівнику середнього рівня, відображене у табл. 2.22.

Таблиця 1.18

Охоплення контролем для керівників середнього рівня

Створюються умови для діяльності краще підготовлених керівників і підлеглих, скорочення мережі комунікацій, зменшення адміністративної дистанції між рівнями управління.

Практичне завдання 3

У таблиці 1.19 подано загальну характеристику організаційної структури управління підприємством А та нормативи економічності управління, які рекомендовано для підприємств даної галузі.

Кількість та склад підрозділів структури управління підприємством дорівнює нормативним показникам, які рекомендуються для підприємств даної галузі.

Таблиця 1.19

Характеристика організаційної структури управління підприємством

Підрозділ	Кількість працівників підрозділу
	фактично	за нормативом економічності управління
1	2	3
Дирекція	6	5
Відділ маркетингу	4	5
Планово-економічний відділ	7	7
Фінансовий відділ	3	3
Планово-диспетчерський відділ	6	6
Бухгалтерія	8	7
Служба головного інженера	7	7

Продовження табл. 1.19

1	2	3
Служба головного енергетика	4	2
Служба головного механіка	3	2
Загальний відділ та секретаріат	5	2

За даними таблиці розрахувати значення коефіцієнту економічності управління підприємством.

Практичне завдання 4

У таблиці 1.20 наведено відомості про використання робочого часу на підприємстві А у звітному періоді.

Таблиця 1.20

Показники використання робочого часу на підприємстві у звітному періоді

Підрозділ	Загальний змінний фонд робочого часу, год.	Втрати робочого часу, за причинами, год.
		через відсутність на складі відповідних сировини та матеріалів	через порушення трудової дисципліни працівниками підрозділу	через порушення плану-графіку переміщення сировини та матеріалів
Механічний	12472	671	236	98
Механо-зборочний	15689	892	890	103
Цех лиття	38012	612	762	201
Ковальський	25690	1003	812	45

Непродуктивні втрати робочого часу на підприємстві у звітному періоді відбувалися за наступними причинами:

через відсутність на складі відповідних сировини та матеріалів (відповідальний підрозділ – відділ матеріально-технічного постачання підприємства);

через порушення трудової дисципліни працівниками підрозділу (відповідальні – бригадири та начальники дільниць відповідних виробничих підрозділів );

через порушення плану-графіку переміщення сировини та матеріалів (відповідальний підрозділ – виробничо-диспетчерський відділ підприємства).

Розрахувати значення коефіцієнту якості виконання управлінських функцій (на рівні виробничого підрозділу та на рівні підприємства загалом) і зробити висновки про вплив організаційного рівня управління на результати виробничого процесу на підприємстві.

Практичне завдання 5

Персонал підприємства А складається з 63 працівників, з яких 45 є робочими основного виробництва. В основному виробництві механізовані роботи виконують 36 основних робочих, усі інші безпосередньо зайняті фізичною працею.

Розрахувати значення коефіцієнту ступеня обхвату робочих механізованою працею.

Практичне завдання 6

Відповідно до розпорядження генерального директора відкритого акціонерного товариства (ВАТ), в структурі планово-економічного управління підприємства у звітному періоді було утворено відділ стратегічного планування та моніторингу. Склад та графік укладання нормативно-методичних документів, які мали бути розроблені згідно до розпорядження, наведено у таблиці1.21.

Виконати розрахунок коефіцієнту оперативності виконання управлінських функцій при створенні відділу. Зробити висновки про розподіл відповідальності щодо порушення графіку укладання нормативно-методичних документів щодо організації діяльності відділу стратегічного планування та моніторингу планово-економічного управління ВАТ.

Таблиця 1.21

Графік укладання нормативно-методичних документів щодо організації діяльності відділу стратегічного планування та моніторингу планово-економічного управління ВАТ

Нормативно-методичний документ	Термін укладання (за розпорядженням)	Фактичний термін укладання	Коефіцієнт умовної важливості документу	Відповідальний за виконання
Наказ за планово-економічним управлінням про створення відділу	10.01.2010	12.01.2010	0,9	Начальник управління
Наказ про призначення начальника відділу	11.01.2010	15.01.2010	0,9	Начальник управління
Штатний розклад відділу	13.01.2010	18.01.2010	0,9	Начальник відділу
Положення про відділ	21.01.2010	25.01.2010	0,8	Начальник відділу
Посадова інструкція начальника відділу	25.01.2010	03.02.2010	0,7	Начальник відділу
Посадова інструкція економіста відділу із стратегічного аналізу	29.01.2010	05.02.2010	0,6	Начальник відділу
Посадова інструкція економіста відділу із стратегічного моніторингу	29.01.2010	05.02.2010	0,6	Начальник відділу
Посадова інструкція економіста відділу із стратегічного планування	29.01.2010	05.02.2010	0,6	Начальник відділу

Практичне завдання 7

Показники використання засобів механізації інженерно-управлінської праці на підприємстві подані у таблиці 1.22.

Таблиця 1.22

Показники використання засобів механізації інженерно-управлінської праці

Показник	Од. вим.	Значення показника
Середньооблікова чисельність інженерно-управлінського персоналу підприємства	осіб	54
Фактична вартість засобів автоматизації управлінської праці та оргтехніки на підприємстві	тис. грн.	657,7
Норматив забезпеченості інженерно-управлінської праці засобами механізації	грн./ особу	15200
Фактичний час використання засобів оргтехніки працівниками інженерно-управлінського персоналу	часів/ добу	2,5
Нормативний час використання засобів оргтехніки працівниками інженерно-управлінського персоналу	часів/ добу	2,5

Дати оцінку забезпеченості інженерно-управлінської праці засобами механізації. Визначити основні напрямки щодо оптимізації використання засобів оргтехніки в управлінській праці.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ДІАГНОСТИКИ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

5. Діагностика стану трудових ресурсів

Мета вивчення теми – формування необхідних знань в області організації труда та використання трудових ресурсів підприємства для засвоєння та опанування основних методичних підходів до їхньої діагностики.

Вивчення матеріалу теми має сприяти формуванню наступних професійних компетенцій:

здатність формувати систему прийомів та методів діагностики стану трудових ресурсів підприємства;

здатність формувати систему показників діагностики стану трудових ресурсів підприємства, вміти визначити негативне відхилення показників від нормального рівня;

здатність аналізувати состав та чисельність персоналу;

здатність аналізувати якість та рівень знань персоналу;

здатність аналізувати продуктивність праці персоналу;

здатність аналізувати систему оплати праці та мотивації персоналу;

здатність виявляти причини негативних відхилень;

здатність розробляти перелік відповідних заходів подолання негативних відхилень та обґрунтовувати вибір найбільш доцільних в певних умовах заходів поліпшення стану трудових ресурсів;

Здатність розробляти план реалізації обґрунтованих заходів.

Матеріал теми складається із наступних питань:

5.1. Діагностика рівня організації праці

5.2. Діагностика забезпеченості підприємства трудовими ресурсами

5.3. Аналіз стану використання знань підприємства

Запитання для самодіагностики.

Ключові терміни: трудові ресурси, діагностика трудових ресурсів, забезпеченість трудовими ресурсами, знання підприємства, ефективність використання трудових ресурсів, рівень організації труда, формування і використання знань.

5.1. Діагностика рівня організації праці

Потенціал підприємства – узагальнююча системна характеристика спроможності підприємства до досягнення певних стратегічних або поточних цілей та до забезпечення стійких конкурентних переваг. Основною сферою використання поняття «потенціал» є обґрунтування та визначення наслідків реалізації стратегічних управлінських рішень. У відповідності до сфери прийняття та особливостей зазначених рішень для оцінки потенціалу можуть використовуватися різні ознаки внутрішнього та зовнішнього середовища підприємства. У табл. 1.23 наведені підходи до визначення сутності потенціалу підприємства.

Організація праці нерозривно пов'язана з рівнем техніки, технології, організації виробництва. Рівень організації праці характеризується коефіцієнтами використання робочого часу, технічного нормування (питома вага технічно обґрунтованих норм), прогресивністю форм поділу та

Таблиця 1.23

Теоретичні підходи до визначення сутності потенціалу підприємства

Підходи	Визначення сутності потенціалу підприємства

Виробничий	Потенціал – граничні можливості підприємства щодо випуску певного обсягу продукції (надання послуг) відповідних якості та асортименту. Потенціал підприємства є узагальнюючою характеристикою, яка відображає спроможність наявних на підприємстві персоналу та засобів виробництва до перетворення ресурсів, які подаються на вхід виробничої системи, на готову продукцію та послуги на виході цієї системи. Основою потенціалу підприємства є персонал (вміння, навички та фізичні можливості наявних людських ресурсів) та виробничі потужності підприємства.
Інноваційний	Потенціал підприємства є узагальнюючою характеристикою сукупності наявних ресурсів підприємства, які визначають його спроможність до створення, свідомого пошуку та відбору, впровадження досягнень науки і техніки (нововведень-інновацій). Потенціал підприємства вважається результатом реалізації певної інноваційної стратегії, проведення досліджень та розробок щодо вдосконалення технології та організації виробничого процесу. Потенціал підприємства відбиває ступень досконалості продукції та виробничої бази підприємства, який визначається результатами первинного засвоєння інновацій та науково-технічного циклу загалом.

Продовження таблиці 1.23

1	2
Ресурсний	Потенціал – узагальнююча характеристика усіх видів наявних виробничих ресурсів підприємства, які можуть бути використані для досягнення його стратегічних (стратегічний потенціал) або поточних (виробничий потенціал) цілей. При визначенні рівня потенціалу підприємства найбільшого значення надається різноманітності ресурсів підприємства та індивідуальним моделям поведінку, які властиві певним варіантам формування та використання оригінальних наборів ресурсів. Вважається, що високий ресурсний потенціал , який відбиває наявність вільного доступу підприємства до релевантних конкурентних ресурсів, має забезпечити підприємству стійкі конкурентні переваги.
Ринковий	Потенціал підприємства є узагальнюючою характеристикою привабливості зовнішнього ринкового оточення підприємства, тобто відображенням ємності, якості, можливостей зростання та рівня конкурентностi ринку, на якому діє (або на який безперешкодно може вийти) підприємство та спроможності підприємства до використання можливостей, що надаються ринком. Основа потенціалу підприємства – порівняльні конкурентні переваги підприємства, які визначаються через його товарно-ринкове позиціонування за відношенням до реальних або потенційних конкурентів.
Динамічних можливостей	Потенціал підприємства є відображенням ключових можливостей – однієї з основних складових динамічних можливостей підприємства, тобто комплексу стійких факторів внутрішнього середовища підприємства та зв’язків між ними, які визначають спроможність підприємства до створення, сприйняття та впровадження технологічних, економічних, організаційних, соціальних інновацій. Ключові можливості – це “сукупність завдань, які можуть ефективно вирішуватися підприємством”, тобто узагальнююча характеристика його спроможності до генерації, відбору, реалізації інновацій на основі наявних знань, вмінь та навичок персоналу, здатності працівників до об’єднання та координації зусиль щодо вирішення будь-яких складних завдань. Ключові можливості підприємства визначаються ступенем контролю над матеріальними та (визначною мірою) нематеріальними активами, які необхідні для забезпечення доступу підприємства до певних інновацій та одержання прибутку від їхньої реалізації.
Організаційний	Потенціал підприємства – узагальнююча системна характеристика, яка відбиває ступень відповідності та взаємопогодженості основних складових (підсистем, елементів) підприємства. Основою потенціалу підприємства (організаційного

Продовження таблиці 1.23

1	2
	потенціалу) вважається організаційна культура, тобто сукупність ціннісних установок, норм, формальних та неформальних законів поведінки, які відбивають соціальні, економічні, виробничі відносини, що склалися в організації та культивуються її керівництвом. Організаційний потенціал є основною ознакою системи управління, що має забезпечувати свідомий позитивний вплив на фактори виробництва.
Вартісний	Потенціал відображає спроможність підприємства до генерації доданої вартості та перетворення цієї вартості на збільшення капіталу підприємства. Рівень потенціалу підприємства визначається можливостями збільшення ринкової вартості (ринкової капіталізації, балансової вартості активів або іншого вартісного показника оцінки майна підприємства). Оцінка поточного рівня та перспектив змін потенціалу використовується для визначення доцільності прийняття та ефективності реалізації стратегічних та найважливіших оперативних управлінських рішень

кооперації праці робітників, коефіцієнтом змінності та плинності кадрів, рівнем трудової дисципліни та ін. При аналізі організації праці важливо вивчити глибину та широту впровадження наукової організації праці на робочих місцях, у цехах, відділах заводоуправління та на підприємстві в цілому. При аналізі організації обслуговування робочих місць важливо вивчити систему їх забезпечення матеріалами, заготовками, інструментом, допоміжними матеріалами, завантаженість основних робочих функціями обслуговування, а також організацію контролю якості продукції на робочому місці і т.д. Слід також враховувати культуру виробництва, тобто чистоту робочого місця, загальне та місцеве освітлення, зручний інвентар, оптимальне фарбування обладнання і т.д. [19].

Одним із найважливіших питань діагностики стану трудових ресурсів підприємства є раціональність використання робочого часу. Аналіз використання робочого часу ставить за мету виявити його втрати, знайти причини втрат і встановити їх вплив на виконання плану випуску і реалізації продукції. Для встановлення обсягів втрат робочого часу необхідно детально вивчити календарний, табельний (номінальний), корисний і фактичний фонди часу. Необхідні відомості містить баланс робочого часу. У процесі аналізу актів про простої, обов'язкових записів порушників трудової дисципліни на надання відпусток без збереження заробітної плати і лікарняних листів встановлюються причини простоїв, необхідність надання відпусток з дозволу адміністрації, їх частоти, повторюваності захворювань, причини їх виникнення, розробляються заходи щодо скорочення простоїв, профілактики захворювань, поліпшення умов охорони і безпеки праці, режиму роботи і зменшення відпусток з ініціативи адміністрації [16].

Внутрішньозмінні втрати робочого часу, обчислені безпосередньо за звітністю, трохи занижені, тому що у фактично відпрацьованому часі відбиваються години понаднормової роботи, запізнення, внутрішньозмінні втрати. Документально оформляються втрати робочого часу тільки відрядників тривалістю понад встановлену межу. Внутрішньозмінні втрати робочого часу, причини їх виникнення виявляються на основі хронометражних спостережень фотографій робочого дня, первинних документів на оплату простоїв, заявок рішень профспілкових органів на понаднормові роботи. Основними причинами втрат робочого часу є: незабезпеченість сировиною, матеріалами, енергоресурсами, інструментом, технологічною документацією, технічна несправність устаткування, порушення трудової дисципліни, ритму роботи та ін. [16]

Після вивчення втрат робочого часу визначаються непродуктивні витрати робочого часу. Непродуктивні витрати робочого часу складаються із втрат робочого часу внаслідок браку, його виправлення, а також витрат робочого часу, пов'язаних з відхиленнями від технологічного процесу (додаткові витрати робочого часу). У спеціалізованій літературі пропонується наступна методика розрахунку непродуктивних витрат праці в результаті браку [16]:

розраховується питома вага заробітної плати виробничих робітників у собівартості товарної продукції;

визначається сума заробітної плати у собівартості остаточного браку. Для цього необхідно собівартість забракованої продукції помножити на питому вагу зарплати у собівартості товарної продукції;

розраховується питома вага заробітної плати виробничих робітників у собівартості товарної продукції за вирахуванням матеріальних втрат; визначається сума заробітної плати робітників за виправлення браку. Для цього необхідно витрати на виправлення браку помножити на питому вагу заробітної плати виробничих працівників у собівартості товарної продукції за вирахуванням матеріальних затрат;

розраховується заробітна плата робітників в остаточному браці та на його виправлення;

обчислюється середньоденна заробітна плата як відношення заробітної плати робітників і фактичного фонду робочого часу в годинах;

визначається робочий час, витрачений на виготовлення браку та його виправлення як відношення суми заробітної плати та середньогодинної заробітної плати.

Для діагностики використання робочого часу необхідно суму його втрат за певні періоди (декади, місяці, квартали) розділити на наступні складові:

втрати робочого часу в результаті запізнень та невиходів на роботу;

внутрішньозмінні втрати робочого часу;

непродуктивні витрати робочого часу.

Після цього розраховується питома вага кожного виду втрат робочого часу у загальній сумі. Результати розрахунків доцільно відображати у вигляді діаграми (рис. 1.8.).

Рис. 1.8. Діаграма втрат робочого часу

Для визначення симптомів негативних відхилень здійснюється оцінка структури втрат робочого часу у динаміці. Збільшення питомої ваги втрат робочого часу в результаті запізнень та невиходів на роботу свідчить про погіршення трудової дисципліни. З метою з’ясування причин погіршення дисципліни необхідно здійснювати роботу з трудовим колективом шляхом особистих розмов, опитувань і т.д.

Якщо спостерігається збільшення питомої ваги внутрішньозмінних втрат робочого часу, то це є симптомом погіршення організації виробничого процесу. Вирішення цієї проблеми потребує детального вивчення процесу дотримання планових завдань, реальності планових показників та виконання технології управління виробничими процесами.

При збільшенні питомої ваги непродуктивних витрат робочого часу необхідно звертати увагу на наступні аспекти:

відповідність кваліфікації робітників виконуваним роботам;

відповідність сировини, матеріалів, техніки і т.д. технології виробництва;

справність технологічного устаткування та інвентарю;

якість технологічної проробки виробничих процесів;

дотримання технології виробництва.

За результатами діагностики необхідно розробити заходи щодо скорочення втрат робочого часу та пов'язаних з ними непродуктивних виплат заробітної плати. Особлива увага при цьому приділяється посиленню контролю за внутрішньозмінними втратами робочого часу [16].

5.2. Діагностика забезпеченості підприємства трудовими ресурсами

До трудових ресурсів відноситься та частина населення, яка володіє необхідними фізичними даними, знаннями і навичками праці у відповідній галузі. Достатня забезпеченість підприємств потрібними трудовими ресурсами, їх раціональне використання, високий рівень продуктивності праці мають велике значення для збільшення обсягів продукції і підвищення ефективності виробництва. Зокрема, від забезпеченості підприємства трудовими ресурсами та ефективності їх використання залежать обсяг і своєчасність виконання всіх робіт, ефективність використання устаткування, машин, механізмів, і як результат – обсяг виробництва продукції, її собівартість, прибуток і ряд інших економічних показників [16].

Трудові ресурси підприємства характеризуються різними ознаками, що визначає особливості їхнього формування та використання в системі ресурсного забезпечення підприємства (рис. 1.9.).

Обґрунтування виробничої програми підрозділів підприємства трудовими ресурсами обмежується, як правило, тими категоріями працівників, кількість яких залежить від обсягу і структури виробництва. Кількість робітників, потрібна для виконання запланованого обсягу роботи, визначаться різними методами залежно від специфіки виконуваних процесів і нормування праці: на основі трудомісткості робіт, норм виробітку, норм обслуговування, за робочими місцями тощо. Розрахунки проводяться окремо за професіями штатом робітників. Ці розрахунки є найважливішим завданням визначення обґрунтованої потреби в кадрах для забезпечення безперебійного виробничого процесу на підприємстві. Планові розрахунки кожної категорії працівників підприємства здійснюються із застосуванням різних методів визначення їх необхідної чисельності [8].

Для характеристики трудового потенціалу підприємства використовується система показників. Кількісна характеристика персоналу здійснюється в першу чергу за такими показниками, як штатна, явочна і середньоспискова чисельність працівників. Для визначення чисельності працівників за визначений період використовується показник облікової чисельності працівників (середньоспискової чисельності працівників), для розрахунку потрібної облікової чисельності персоналу складають баланс робочого часу одного середньооблікового працівника. Баланси робочого часу складають окремо – для періодичного та безперервного виробництв. Вони розраховуються шляхом вирахування із календарного фонду часу святкових днів (для періодичних виробництв) і щотижневих днів відпочинку (вихідних), а також часу, виділеного на чергові і додаткові відпустки, на відпустки з інших причин, на невиходи з причин хвороби працівників чи виконання ними державних чи суспільно-значимих обов'язків і доручень тощо [8].

Велика увага приділяється аналізу забезпеченості підприємства кваліфікованими кадрами та надлишку або нестачі працівників у розрізі провідних виробничих підрозділів за професіями та спеціальностями. Періодичний аналіз професійного складу працівників має важливе значення для поліпшення виробничого процесу, дозволяє проводити оперативні заходи, спрямовані на поліпшення професійного складу працівників підприємства. Аналіз професійного та кваліфікаційного рівня робітників здійснюється шляхом співставлення наявної чисельності за спеціальностями та розрядами з необхідною для виконання кожного виду робіт по ділянках, бригадах і підприємству в цілому. При цьому визначається надлишок або нестача робітників за кожною професією [16].

Дуже важливим в процесі діагностики забезпеченості підприємства трудовими ресурсами є здійснення оцінки їх якісних характеристик (рис. 1.10.).

Штатні нормативи включають кількість працівників відповідних професій і кваліфікації, яких слід залучити для забезпечення виробничого процесу з обслуговування обладнання протягом зміни. Їх розраховують виходячи з обсягів функцій працівників, обслуговуючих обладнання з урахуванням можливого суміщення окремих елементів роботи. Чисельність керівників, фахівців і службовців розраховується за кожною виконуваною ними функцією методом прямого нормування чи методом кореляційної залежності Керівники підприємств при встановленні чисельності управлінського персоналу можуть скористатися типовими штатними розкладами, розробленими на науковій основі за допомогою загальноприйнятих принципів, керуючись прийнятою в цеху організаційною структурою управління [8].

Для діагностики забезпеченості підприємства трудовими ресурсами необхідних характеристик здійснюється оцінка відповідності сучасним вимогам, що ставляться до особистості працівників та якості виконання ними професійних обов’язків:

винахідливість, новаторство, раціоналізаторство;

ерудиція, різносторонній розвиток особистості;

швидке оволодіння новими знаннями та постійне прагнення до самовдосконалення;

почуття обов'язку та відповідальності;

бажання трудитися, прагнення до отримання морального задоволення від виконання професійних обов’язків;

висока самодисципліна та вміння зосереджуватися на вирішення завдань, що поставлено працівнику;

прагнення до професійного зростання;

уміння працювати в колективі.

За результатами представлених досліджень розробляється комплекс заходів щодо поліпшення стану трудових ресурсів з урахування особливостей управління ними (рис. 1.11.).

Напрямки підвищення ефективності використання трудових ресурсів підприємства:

удосконалення форм і методів оцінки ефективності трудової діяльності працівників та мотивації персоналу;

забезпечення матеріальної зацікавленості працівників у підвищенні ефективності діяльності підприємства;

професійна орієнтація та соціальна адаптація працівників у колективі, розробка та реалізація програм навчання персоналу;

удосконалення форм та методів організації труда;

покращення умов праці, забезпечення високої якості трудової діяльності персоналу;

розширення обсягів та збагачення змісту праці;

формування сприятливої організаційної культури підприємства, заснованої на творчому підході та прагненні працівників до самореалізації;

широке впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу, підвищення продуктивності праці на основі автоматизації та скорочення витрат живого труда на виробництві;

5.3 Аналіз стану використання знань підприємства

Постулат про значущість знань підприємства вже є аксіомою і не потребує доказу, оскільки в економіці, як і в будь-якій іншій науці, чинник звичайно не піддається детальному аналізу, поки не одержить статус релевантного. тобто порівнянного за впливом на кінцевий результат з аналогами. Проте спід враховувати, що. на відміну від матеріальних активів, знання підприємства невідчутні (нематеріальні) за своєю природою, оскільки є породженням виключно людського інтелекту. У зв'язку з цим виникає проблема відповідності існуючої системи аналітичних показників, які застосовуються в управлінському аналізі і мають переважно фінансовий вираз, до об'єкта дослідження. Відомі сьогодні концепції синтезу фінансових і не фінансових показників входять у суперечність з багатьма фундаментальними економічними законами, отже, створювані на їх основі моделі виявлення грошового еквіваленту знань організації можуть розглядатися виключно як навчальний посібник для подальших розробок [8].

Подібний стан постійного пошуку рішення (і постійних помилок) зовсім не відповідач інтересам ділових кіл і державних органів управління, які. особливо в умовах економіки, що формується, часто не володіють досвідом і знаннями, необхідними для впровадження досить складних додаткових систем управлінського аналізу. В такій ситуації особливу значущість придбаває можливість ознайомлення з тенденцією розвитку проблеми із залученням бухгалтерської і фінансової звітності. Розробку системи показників, результати обробки якої даватимуть наочне уявлення про розвиток знань організації, можна вважати першим кроком до побудови системи управління ними. Проблема формування і використання знань на рівні підприємства продовжує залишатися у сфері уваги досить вузького кола фахівців. Тому необхідна розробка принципової схеми проведення діагностики використання знань у різних сферах діяльності підприємств на основі систематизації чинників, що впливають на їх виникнення. Структура чинників, що впливають на виникнення знань організацій, представлена трьома групами [8]:

використання внутрішнього потенціалу (персонал, технології, процеси, фінанси);

ефективна взаємодія із зовнішнім середовищем (клієнти, конкуренти, бізнес-партнери, органи, що регламентують);

оновлення і розвиток (інноваційна активність, досягнення науково-технічного прогресу).

Для усвідомлення сутності впливу цих чинників на формування та використання знань підприємства необхідно уявляти характеристики процесу створення та використання знань (табл. 1.24).

Найприйнятнішим методом отримання первинної інформації є експертне опитування менеджерів підприємства. Запропонована система показників являє собою основу для проведення експертного опитування.

Таблиця 1.24

Характеристика етапів процесу «наука-техніка виробництво»

Етап	Характеристика етапу
1	2
Фундаментальні наукові дослідження	Виявлення, вивчення та систематизація об’єктивних явищ та закономірностей розвитку природи та суспільства.
Прикладні наукові дослідження	Вивчення шляхів практичного використання результатів фундаментальних досліджень в певній галузі наукового знання.

Продовження табл. 1.24

1	2
Технічні розробки та дослідне виробництво	Виготовлення на базі результатів прикладних досліджень науково-технічної документації для створення нових або удосконалення існуючих виробів, споруд, процесів та систем управління. Дослідно-експериментальна перевірка результатів наукових досліджень.
Первинне засвоєння інновацій	Впровадження технічної розробки через індивідуальне виробництво нових виробів (одиничне виробництво), засвоєння серійного випуску нових виробів, здача до експлуатації нових споруд, процесів, систем управління.
Розповсюдження інновацій	Економічне засвоєння інновації через тиражування відповідної документації, навчання персоналу, складання та реалізацію планів впровадження нововведень з урахуванням специфіки конкретних підприємств.
Ефективне використання інновацій в діючому виробництві	Стабілізація та скорочення витрат, які пов’язано з використанням нововведення, зростання економічного ефекту від інновації через збільшення обсягів та сфер її впровадження, обґрунтування шляхів подальшого техніко-технологічного розвитку підприємства.

Принципова схема проведення діагностики використання знань у різних сферах діяльності підприємства включає [8]:

формування методики проведення оцінки знань;

розробку системи показників, що характеризують дію груп чинників, що впливають на виникнення знань (групи чинників використання внутрішнього потенціалу, ефективність взаємодії з зовнішнім середовищем, оновлення і розвитку);

складання анкет і їх розсилання;

обробку одержаної інформації на основі складання зведених таблиць, оцінок показників і значущості чинників для кожного підприємства, оцінок показників для підприємств у рамках досліджуваних галузей промисловості;

підсумкової оцінки чинників для підприємств галузей промисловості;

визначення рангів впливу чинників на формування знань підприємства, зведених оцінок значущості чинників для підприємств досліджуваних галузей промисловості.

В процесі діагностики формування та використання знань підприємства дуже важливою є оцінка науково-виробничої діяльності (табл. 1.25).

Таблиця 1.25

Результати науково-виробничої діяльності та критерії оцінки впливу цих результатів на виробничий потенціал підприємства на різних етапах процесу «наука-техніка виробництво»

Етап	Результати етапу	Критерії оцінки впливу на потенціал підприємства
1	2	3
Фундаментальні наукові дослідження	Загальнонаукова інформація (відкриття законів та закономірностей, категорій та явищ (ефектів), обґрунтування теорій, принципів та шляхів їхнього практичного використання). Сфе-ра першочергового використання набутих результатів.	Принципова можливість практичної реалізації набутих результатів на сучасному етапі науково-технічного розвитку та у ближній перспективі. Економічна доцільність (потенціальний економічний ефект) від реалізації набутих результатів.
Прикладні наукові дослідження	Галузева інформація (створення технологічних регламентів, технічних завдань та вимог, методик та рецептів, інноваційно-інвестиційних проектів, а також інших наукових рекомендацій, інструкцій, стандартів, еталонів, нормативів, каталогів).	Технічна можливість реалізації результатів фундаментальних досліджень та їхній вплив на продуктивність виробництва та ефективність використання ресурсів підприємства. Економічна ефективність можливих варіантів реалізації результатів фундаментальних досліджень
Первинне засвоєння інновацій	Налагодження серійного або одиничного випуску нових виробів, пуск нового об’єкту, засвоєння нового процесу, впровадження нової системи управління. Визначення та усунення недоліків розробленого проекту.	Ступень досягнення передбачених технічних та економічних показників нового виробництва. Збільшення виробничої потужності підприємства, підвищення гнучкості техніки та технології.

Продовження табл. 1.25

1	2	3
Технічні розробки та дослідне виробництво	Проектно-конструкторська документація щодо виготовлення та зразки нових виробів, нових споруд, процесів та систем управління. Техніко-економічні показники проекту реалізації нових технічних рішень.	Можливість практичної реалізації інновацій на існуючій виробничій базі підприємства. Витрати на технічну модернізацію та переобладнання виробничої бази. Можливість тиражування створених зразків нових виробів або впровадження нових процесів та систем управління.
Розповсюдження інновацій	Типові технології та методики використання інновації. Права інтелектуальної власності на результати попередніх етапів.	Забезпечення технологічного лідерства підприємства. Можливість комерційного продажу прав інтелектуальної власності на результати попередніх етапів.
Ефективне використання інновацій в діючому виробництві	Заходи щодо удосконалення технологій та виробів, які використовувалися при впровадженні інновацій до діючого виробництва. Перспективи розвитку виробничо-технологічної бази підприємства.	Підвищення ефективності використання інновації в діючому виробництві. Можливості визначення перспектив розвитку технологічної бази підприємства та збільшення виробничого потенціалу.

Особливістю діагностики використання знань у різних сферах діяльності підприємства є [8]:

проведення оцінки на основі встановленої систематизації груп, кожна з яких об'єднує такі чинники:

використання внутрішнього потенціалу;

ефективна взаємодія із зовнішнім середовищем,

оновлення і розвиток;

уніфікація показників оцінки чинників практично для всіх галузей промисловості;

експертне опитування менеджерів підприємств, незалежно від виду їх господарської діяльності, масштабу бізнесу і форми власності як метод отримання первинної інформації:

проведення дослідження на підприємствах різних галузей.

Контрольні запитання до теми 5

Дайте визначення поняття «потенціал підприємства».

Що є основною сферою використання поняття «потенціал»?

Охарактеризуйте теоретичні підходи до визначення сутності потенціалу підприємства.

Якими коефіцієнтами характеризується рівень організації праці?

Визначте основну мету аналізу використання робочого часу.

Що характеризують внутрішньозмінні втрати робочого часу?

Назвіть та охарактеризуйте основні причини втрат робочого часу.

Визначте складові непродуктивних втрат робочого часу та охарактеризуйте їхній вплив на кінцеві результати діяльності підприємства.

Наведіть методику розрахунку непродуктивних витрат праці в результаті браку.

Наведіть методику діагностики використання робочого часу.

Визначте сутність поняття «трудові ресурси».

Яким чином здійснюється оцінка забезпеченості підприємства трудовими ресурсами?

Що таке трудовий потенціал підприємства?

Наведіть систему показників для характеристики трудового потенціалу підприємства.

Висновки за темою 5

Потенціал підприємства є узагальнюючою системною характеристикою спроможності підприємства до досягнення певних стратегічних або поточних цілей та до забезпечення стійких конкурентних переваг. Поняття «потенціал» використовується при обґрунтуванні та визначенні наслідків реалізації стратегічних управлінських рішень. Організація праці нерозривно пов'язана з рівнем техніки, технології, організації виробництва.

Одним із найважливіших питань діагностики стану трудових ресурсів підприємства є оцінка використання робочого часу. Ця оцінка ставить за мету виявлення нераціональних втрат робочого часу, знаходження причин втрат і встановлення їх впливу на кінцеві результати діяльності підприємства.

Для визначення симптомів негативних відхилень здійснюється оцінка структури втрат робочого часу у динаміці. За цими результатами необхідно розробити заходи щодо скорочення втрат робочого часу та пов'язаних з ними перевитрат заробітної плати.

Важливим в процесі діагностики забезпеченості підприємства трудовими ресурсами є здійснення оцінки їх якісних характеристик за наступними напрямками: професія, спеціальність, кваліфікація, рівень освіти та інтелектуальні здібності, професійна компетентність та досвід у виконанні певних обов’язків, особисті якості та вік працівника.

Діагностика забезпеченості підприємства трудовими ресурсами необхідних характеристик здійснюється за допомогою оцінки відповідності сучасним вимогам, що ставляться до особистості працівників та якості виконання ними професійних обов’язків.

За результатами представлених досліджень розробляється комплекс заходів щодо поліпшення стану трудових ресурсів з урахування особливостей управління ними.

6. Діагностика майнового комплексу підприємства

Мета вивчення теми – засвоєння теоретичних підходів до визначення вартості майнового комплексу підприємства та опанування основних методичних підходів до його діагностики.

Вивчення матеріалу теми має сприяти формуванню наступних професійних компетенцій:

здатність формувати систему прийомів та методів діагностики майнового комплексу підприємства;

здатність формувати систему показників діагностики майнового комплексу підприємства, вміти визначити негативні зміни у його стані;

здатність підготовлювати інформацію для оцінки вартості підприємства;

здатність використовувати процедури та методи оцінки вартості підприємства;

здатність визначати коректність вартості підприємства;

здатність виявляти причини негативних відхилень;

здатність розробляти перелік відповідних заходів подолання негативних відхилень та обґрунтовувати вибір найбільш доцільних в певних умовах заходів покращення стану майнового комплексу;

здатність розробляти план реалізації обґрунтованих заходів.

Матеріал теми складається із наступних питань:

6.1. Економічна сутність поняття вартості майнового комплексу підприємства.

6.2. Підходи до оцінки вартості та їхнє використання в процесі діагностики майнового комплексу.

Запитання для самодіагностики.

Ключові терміни: вартість, вартість господарюючого суб’єкту, майновий комплекс, концепції вартості, методи оцінки вартості активів, оцінка цілісних майнових комплексів, принципи оцінки вартості майна підприємства, операційна вартість, інвестиційна вартість, початкова вартість, ліквідаційна вартість, номінальна вартість, реальна вартість, відновна вартість.

6.1. Економічна сутність поняття вартості майнового комплексу підприємства

Зростання вартості підприємства є однією з основних цілей підприємницької діяльності власників. Як і зростання прибутку це дозволяє підвищити рівень їхнього добробуту. Тому проблемам оцінки змін вартості підприємства цілком та окремих його частин приділяється значна увага.

Розуміння вартості господарюючого суб'єкта як сполучення корисності і витрат ресурсів на його створення відрізняє реальну вартість від балансової, або бухгалтерської, вартості, що відображує лише минулі витрати, оскільки додатково враховує здатність підприємства бути носієм корисності та джерелом благ для його власників. У сучасному підході до оцінки вартості підприємства вартість розглядається як розрахункова величина, що дорівнює грошовій сумі, за яку передбачається перехід манна з рук у руки на дату оцінки в результаті комерційної угоди між добровільним покупцем і добровільним продавцем [1].

У системі теоретичних засад формування та використання активів важливу роль відіграє концепція їх вартості. Вартість активів являє собою їх грошову оцінку, за якою вони враховуються та використовуються в процесі господарської діяльності підприємства. Ця вартість впливає на низку аспектів господарської діяльності підприємства [6]:

результати оцінки вартості активів визначають об'єктивність бухгалтерського обліку та формування фінансової звітності підприємства;

цей показник визначає потребу в ресурсах для формування активів;

вартість активів істотно впливає на рівень собівартості продукції, а відповідно й на цінову політику підприємства;

реальне відображення вартості активів визначає об'єктивність оцінки кінцевих результатів господарської діяльності підприємства в тому або іншому періоді;

вартість активів використовується в процесі залучення підприємством кредитів для їхнього майнового забезпечення (заставна вартість активів);

оцінка вартості активів є важливим атрибутом майнового страхування (страхова вартість активів);

в умовах оподатковування майна вартість активів слугує базою обчислення відповідних податків (оподатковувана вартість активів);

вартість активів безпосередньо впливає на формування показника ринкової вартості підприємства, який у системі фінансового менеджменту є одним з найважливіших цільових показників;

об'єктивно встановлена вартість активів визначає реальні можливості задоволення претензій кредиторів до підприємства, оголошеного банкрутом.

У процесі оцінки вартості підприємства (бізнесу) можна виділити три основних етапи [1]:

підготовчий: вибір стандарту вартості і методів оцінки; підготовка інформація для проведення оцінки, оцінка фінансового стану підприємства, оцінка ризиків підприємства;

оцінний: виконання необхідних розрахункових процедур, передбачених обраними методами оцінки підприємства (бізнесу);

заключний коригування вартості підприємства (бізнесу), складання звіту про оцінку.

В залежності від цілі та особливостей оцінних процедур виділяються різні види вартості активів підприємства (рис. 1.11.)

Ринкова вартість господарюючого суб'єкта визначається за такими принципами [1]:

суб'єктів, що базуються на уявленнях власника і користувача: корисності, заміщення, очікування;

суб'єктів, що пов'язані з оцінкою землі, будинків, споруджень та іншого майна, яке складає єдиний майновий комплекс: факторів виробництва, залишкової продуктивності, внеску, віддачі, що зростає або зменшується, пропорційності (збалансованості), оптимального розміру, поділу та сполучення майнових прав;

суб'єктів, що пов'язані з ринковим середовищем: порівнянності, залежності відповідності конкуренції пропозиції та попиту, зміни вартості,

принцип найкращого та найбільш ефективного використання.

Вибір підходів до оцінки вартості активів визначається оціночною політикою конкретних підприємств, яка залежить від цілей здійснення оцінки, правових норм її здійснення, рівня розвитку ринків нерухомості або капітальних товарів, стабільності кон'юнктури цих ринків, темпів інфляції й деяких інших факторів [6].

Рис.1.11 Види вартості активів підприємства

6.2. Підходи до оцінки вартості та їхнє використання в процесі діагностики майнового комплексу

Для здійснення процедури оцінки вартості підприємства або окремих його активів та отримання об’єктивних результатів необхідно зібрати наступну інформацію:

правоустановчі документи;

основні форми фінансової звітності (бажано за 5 останніх років і більше);

планово-прогнозна документація за розвитком підприємства;

характеристика використовуваної технології, патентів, «ноу-хау», ліцензій та виробничої культури на підприємстві;

характеристика стану та використання основних та оборотних засобів;

характеристика використання довгострокових та короткострокових позикових джерел ресурсів;

характеристика довгострокових та короткострокових фінансових активів, якими володіє підприємство;

розширений звіт за проведеним комплексним економічним аналізом діяльності підприємства за минулі роки;

характеристика відносин між керівництвом, співвласниками підприємства та його робітниками;

характеристика керівного складу та стану трудових ресурсів підприємства;

договори із клієнтами та контрагентами підприємства;

характеристика відносин із мешканцями регіону базування підприємства та вплив на його розвиток;

характеристика продукції, що випускається та відгуки споживачів про неї;

наявність та характеристика зареєстрованих товарних знаків, торгових марок;

інформація про особливості господарської діяльності підприємства (загрози, можливості, обмеження, пільги і т.д.);

характеристика макроекономічної ситуації у державі;

характеристика основних конкурентів та їхньої продукції;

інша інформація, яка може впливати на оцінку вартості підприємства.

Після збору інформації, при проведенні оцінки підприємства необхідно також виконати такі операції щодо підготовки фінансової документації для подальшого проведення етапів оцінки [1]:

приведення фінансової інформації про підприємство, що оцінюється, та підприємства-аналога до єдиної основи:

переведення звітних вартостей у поточні: прямим коректуванням активів і грошових сум на значення інфляційних показників, включенням в процедуру дисконтування інфляційних показників.

коректування статей доходів і витрат таким чином, щоб вони досить повно характеризували результати діяльності підприємства за тривалий період часу,

проведення обліку не функціонуючих активів і зобов'язань і пов'язаних з ними доходів і витрат.

Для оцінки вартості підприємства доцільно використовувати наступні підходи:

витратний підхід;

дохідний підхід;

порівняльний підхід.

Оцінка вартості підприємства із застосуванням методів витратного підходу здійснюється, виходячи з величини активів і зобов'язань, придбаних підприємством за період свого функціонування на основі принципу заміщення (тобто актив не повинен коштувати більше, ніж витрати на заміщення його основних частин) [1].

Концепція вартості заміщення базується на витратному підході до оцінки поточної вартості капітальних активів. Основний принцип цієї концепції полягає в тому, що суб'єкт господарювання з раціональною економічною поведінкою (мисленням) не заплатить за актив більш того рівня мінімальної ціни, за яку в цей момент продається інший аналогічний актив такої ж корисності (тобто вартість оцінюваного активу не може перевищувати витрат на придбання аналогічного активу з рівнозначними функціональними властивостями). Вартість заміщення визначається сумою витрат у поточних цінах на відтворення активу, що має еквівалентну з розглянутим функціональну корисність, але виконаного в сучасному дизайні, з використанням сучасних матеріалів, прогресивних будівельних або конструкторських нормативів (останні умови відрізняють вартість заміщення від відновної вартості, яка відображає витрати на відтворення точної копії активу, а не його сучасного функціонального аналога) [6].

У рамках витратного підходу використовуються методи оцінки за відновною вартістю, ліквідаційною вартістю та показниками чистих активів.

Відновна вартість активу характеризує результати його переоцінки з урахуванням фактору часу для одержання порівнянних показників вартості активів, що придбані в різний час. У процесі визначення відновної вартості активу використовуються два основні показники – повна та залишкова відновна його вартість. Повна (або валова) відновна вартість активу характеризує можливу реальну вартість придбання їх точних аналогів на момент здійснення оцінки з урахуванням поточних цін на сировину, матеріали, будівельно-монтажні роботи, торговельних націнок, транспортних тарифів і інших показників. При оцінці повної відновної вартості активу не враховується ступінь його зносу. Оцінка повної відновної вартості активу служить базисом визначення залишкової відновної його вартості. Залишкова відновна вартість активу характеризує можливу або реальну вартість придбання їх точних аналогів з ідентичним ступенем зносу на момент здійснення оцінки з урахуванням зміни цих факторів (використовуваних при визначенні валової відновної вартості). Вона визначається на базі повної відновної вартості активу та рівня зносу конкретного його виду [6].

Ринкова вартість підприємства дорівнює ризниці між залишковою вартістю матеріальних та нематеріальних активів (різниця між їх відновною вартістю та проіндексованою сумою зносу) та ринковою ціною зобов'язань. Існують такі способи розрахунку відновної вартості чи вартості заміщення [1]:

за способом кількісного аналізу відновна вартість об'єкта оцінки дорівнює сумі вартості будівельно-монтажних робіт, витрат на придбання обладнання, інших витрат (страхових платежів, податків, вартості консультаційних послуг), прибутку забудовника;

за способом порівняльної одиниці вартість об'єкта оцінки розраховується множенням вартості одиниці виміру об'єкта-аналога за конструктивними характеристиками, використаними матеріалами та технологіями виготовлення, на кількість одиниць оцінюваного об'єкта;

за індексним способом відновна вартість об'єкта майна визначається множенням первісної вартості (сума витрат, пов'язаних з виготовленням, придбанням, доставкою, спорудженням, встановленням, страхуванням під час транспортування, державною реєстрацією, реконструкцією, модернізацією та іншим поліпшенням активів) на коефіцієнт індексації. У разі індексації первісної вартості також відбувається індексація величини зносу.

Ліквідаційна вартість активу характеризує її рівень по завершенню життєвого циклу (або процесу функціонального використання на підприємстві) конкретного виду активу. Ліквідаційна вартість активу визначається також при примусовій реалізації майнових цінностей підприємства-банкрута. Ліквідаційна вартість активу прирівнюється звичайно до можливої ціни їх продажу в мінімально короткий термін [6].

Ліквідаційна вартість підприємства визначається зменшенням скоригованої вартості всіх активів балансу (сума поточних вартостей грошових потоків від реалізації оцінюваних активів, у тому числі необоротних, запасів продукції, грошової маси на розрахунковому рахунку та в касі підприємства на дату оцінки) на суму поточних витрат, пов'язаних з ліквідацією підприємства (витрати з оподаткування, страхування та охорони активів до їх продажу, вихідна допомога та виплати працівникам підприємства, управлінські витрати), а також на величину всіх зобов'язань підприємства. Всі витрати, за виключенням витрат працівникам підприємства, дисконтуються за підвищеною ставкою.

Таким чином ліквідаційна вартість – сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов'язаних з продажем (ліквідацією) [50].

Найбільш спрощений варіант розрахунку ліквідаційної вартості, де базовою величиною для розрахунку береться залишкова вартість відображає формула [27]:

, (1.20)

де ЛВ – ліквідаційна вартість об'єкта;

Цоф – ціна, за якою може бути продане майно: що не амортизується (наприклад, земля, оборотні засоби, інтелектуальна власність, ділова репутація, торгова марка тощо);

ЗВi – залишкова вартість основних фондів і-ої групи;

ki – коефіцієнт, який визначає відношення ринкової вартості основних фондів і-ої групи до залишкової.

У цій формулі величини Цоф та ЛВ з відповідною мірою точності можна визначити. Значення першої з них на невеликих проміжках часу не зазнає великих коливань і може визначатись, виходячи з прогнозованого стану економіки держави та темпів розвитку суб'єкта господарювання. Друга величина може змінюватися тому, що в процесі експлуатації об'єкта може проходити поповнення чи вивід з експлуатації основних фондів [27].

При визначенні ліквідаційної вартості слід враховувати, що [1]:

земля та будівлі, які знаходяться у повній власності, повинні продаватися за поточною ринковою вартістю:

машини, механізми та інше виробниче обладнання можна продати за суму меншу, ніж їх балансова вартість, оскільки ліквідаційні витрати можуть бути високими, а вартість техніки, яка була у використанні - низькою;

запаси, скориш за все, можна продавати з невеликим прибутком; дебітори повинні погасити свої борги повністю.

Метод чистих активів заснований на концепції ринкової вартості. Ця концепція базується на ринковому механізмі формування цін активів, аналогічних з розглянутими за критерієм функціональної корисності. Основу дії цього механізму становлять попит, пропозиція та рівень конкуренції на відповідному сегменті ринку капітальних товарів. Попит на капітальний актив формує показник його корисності в оцінці покупця, у першу чергу рівень його продуктивності. На ринку засобів праці більшим обсягом попиту користуються ті капітальні товари, які при однакових функціональних характеристиках і інших рівних умовах мають більш високу продуктивність (а отже, і більш високий рівень корисності). Пропозиція капітальних товарів на ринку формує показник прибутковості їх реалізації конкретними продавцями. Первинна їхня пропозиція здійснюється безпосередніми виробниками цих товарів, а вторинне – посередницькими господарськими структурами. Під впливом попиту та пропозиції формується відповідний рівень ринкової ціни на капітальний товар (після його придбання суб'єктом господарювання він стає відповідним капітальним активом). У міжнародних стандартах оцінки капітальних активів ринкова вартість характеризується як найбільш імовірна ціна їх продажу на дату оцінки при виконанні наступних умов [6]:

є паралельна економічна зацікавленість як продавців (ініціаторів пропозиції), так і покупців (ініціаторів попиту) у здійсненні угод, тобто ринок характеризується як ліквідний;

використовується прийнятий торговельними традиціями період часу, у рамках якого ведуться комерційні переговори про продаж активу;

протягом цього періоду рівень вартості активу розглядається як незмінний, тобто не підданий короткостроковим коливанням кон'юнктури ринку;

ринок характеризується як конкурентний і будь-який актив (капітальний товар) може бути вільно виставлений на продаж при відповідній рекламній підтримці;

пропозиції нетипових покупців, що відображають їх. специфічні або спекулятивні економічні інтереси на момент оцінки, у розрахунок не приймаються.

Характеризуючи ці концепції, слід зазначити, що в окремих країнах з розвиненою ринковою економікою заборонене використання результатів оцінки поточної ринкової вартості активів для відбиття у фінансовій звітності. Це пов'язане з тим, що в умовах оподатковування майна підприємств така оцінка викликає відповідне зростання податкових зобов'язань. В інших аналогічних країнах, навпаки, для підприємств діє законодавче зобов'язання відображати у звітності поточну ринкову вартість основних капітальних активів, у першу чергу, землі, будинків і споруд. Нарешті, є ряд країн, у яких підприємство самостійне обирає спосіб оцінки капітальних активів виходячи із принципів своєї облікової політики [6].

Оцінка вартості підприємства і бізнесу із застосуванням методів дохідного підходу заснована на принципі очікування, що потенційний покупець не заплатить за частку у підприємстві більше, ніж вона може принести доходів у майбутньому. Приведення майбутніх доходів до поточної вартості на дату проведення оцінки засноване на концепції зміни вартості грошей у часі, відповідно до якої дохід, отриманий у даний момент часу має для інвестора більшу цінність, ніж дохід, який буде отриманий у майбутньому. Вартість підприємства методами дохідного підходу розраховується за такими процедурами [1]:

підготовка фінансової звітності підприємства, зокрема актуалізація та нормалізація звітності;

прогнозування на основі аналізу фінансового стану підприємства показників доходу та витрат підприємства;

розрахунок ставки дисконтування (або коефіцієнта капіталізації) залежно від обраного методу та показника доходу;

розрахунок вартості бізнесу шляхом приведення майбутніх доходів на дату проведення оцінки, використовуючи методи дисконтування або капіталізації.

Метод дисконтування грошового потоку дає змогу оцінити вартість підприємства з огляду на перспективи його розвитку. Він базується на постулаті, що потенційний інвестор платить не за набір засобів праці, команду працівників, сукупність прав на інтелектуальну власність і т.п., а за кінцевий потік коштів (капіталу). Оцінка вартості підприємства методом дисконтування грошових потоків включає такі основні етапи [51]:

моніторинг сфери підприємства, визначення її специфіки та оцінка рівня системного ризику;

обґрунтування моделі формування грошового потоку підприємства;

визначення періоду оцінки. як правило, за період оцінки підприємства береться термін, за який стабілізуються грошові потоки, генеровані ним;

прогнозування внутрішніх та зовнішніх факторів, що визначають грошовий потік: частки ринку підприємства та темпів її зміни; ринкових цін на емітовані акції підприємства та темпи їх зміни; валового виторгу та динаміки; рівень інфляції та її динаміку тощо;

розрахунок грошових потоків по кожному виду діяльності за кожен рік періоду оцінки;

визначення ставок дисконту у розрізі видів діяльності, що дасть змогу адекватно врахувати рівень ризику щодо кожного припливу та відпливу капіталу;

визначення грошових потоків у постпрогнозний період, що дасть можливість оцінити вартість підприємства до кінця його життєвого циклу;

оцінка вартості підприємства та внесення підсумкових поправок.

Вартість підприємства за методом капіталізації доходів визначається за нетто підходом як частка від ділення очікуваних доходів підприємства, які підлягають капіталізації, та ставки вартості власного капіталу. За брутто-підходом вартість підприємства встановлюється як різниця частки від ділення прибутку до сплати процентів на середньозважену вартість капіталу та суми позикового капіталу. Якщо передбачаються стабільні темпи приросту доходів підприємства, то його вартість за методом капіталізації доходу розраховується як частка від ділення очікуваних доходів підприємства, які підлягають капіталізації, та ставки вартості власного капіталу, скоригованого на темпи приросту доходів підприємства [1].

Порівняльний підхід дає можливість визначити вартість підприємства відповідно до представлених на вільних ринках аналогічних об'єктів, враховуючи сучасні умови. Основний постулат за такої оцінки – схожі економічні інтереси (вигоди) повинні оцінюватися приблизно однаково [51]. Однак існує декілька проблем при застосуванні порівняльного підходу. На приклад, дуже важко визначити об'єкт-аналог за всіма параметрами, які впливають на його вартість, також необхідно подолати суб'єктивність в оцінці параметрів і т.д. Тому результати оцінки за цим методом є доволі приблизними.

Відбір підприємств для порівняння виконують за такими критеріями: належність до тієї чи іншої галузі, регіону; вид вироблено продукції чи послуг; диверсифікація продукції чи послуг; стадія життєвого циклу, на якій знаходиться підприємство; розміри підприємств, стратегія їх діяльності, фінансові характеристики. Залежно від наявності та доступності інформації, характеристик об'єкта оцінки, предмета та умов передбачуваної угоди з об'єктом оцінки застосовуються такі методи: метод підприємства аналога; метод угод; метод галузевих коефіцієнтів, метод попередніх угод з об'єктом оцінки [1].

Контрольні запитання до теми 6

Для чого визначається рівень вартості підприємства?

Що таке вартість господарюючого суб’єкту?

На що впливає розмір вартості господарюючого суб’єкту?

Назвіть основні етапи процесу оцінки вартості підприємства.

Охарактеризуйте види вартості активів підприємства, які виділяються в залежності від цілі та особливостей оцінних процедур.

Назвіть основні принципи визначення ринкової вартості господарюючого суб'єкта.

Чим визначається вибір підходів до оцінки вартості активів господарюючого суб’єкту?

Охарактеризуйте основні джерела інформації для здійснення діагностики майнового комплексу підприємства.

У чому полягає сутність процедури підготовки фінансової документації для подальшого проведення етапів оцінки вартості підприємства?

Які підходи використовуються для оцінки вартості підприємства?

Охарактеризуйте основні методи витратного підходу до визначення вартості підприємства.

У чому полягає сутність методів, які використовуються у складі доходного підходу до визначення вартості підприємства?

Визначте основні процедури, за якими розраховується вартість підприємства при використанні методів доходного підходу.

Назвіть основні методи оцінки вартості підприємства за порівняльним підходом.

Чим визначається ринкова вартість майна підприємства?

За яких умов ринкова вартість підприємства може бути нижчою за його ліквідаційну вартість?

Які фактори впливають на розмір відновної вартості підприємства?

Чому вартість цілісного майнового комплексу може перевищувати сукупну вартість одиночних активів?

У яких випадках виникає позитивна залишкова вартість активів підприємства?

Що таке реальна вартість активів підприємства?

Висновки за темою 6

Зростання вартості підприємства є однією з основних цілей підприємницької діяльності власників. Як і зростання прибутку це дозволяє підвищити рівень їхнього добробуту. Тому об’єктивності оцінки вартості підприємства цілком та окремих його частин приділяється значна увага керівництва.

В загальному розумінні вартість активів підприємства це грошова оцінка, за якою вони використовуються в процесі господарювання. У сучасному підході до оцінки вартості підприємства вона розглядається як грошова сума, за яку передбачається перехід манна від однієї особи до другої на дату оцінки в результаті комерційної угоди між добровільним покупцем і добровільним продавцем. Однак існує поняття вартості об’єкта оцінки як сполучення корисності і витрат ресурсів на його створення. Це відрізняє реальну вартість від балансової вартості, яка відображує минулі витрати на створення активу. Такий підхід враховує здатність підприємства бути носієм корисності та джерелом підвищення добробуту власників.

Для оцінки вартості підприємства доцільно використовувати наступні підходи: витратний підхід, дохідний підхід, порівняльний підхід. У рамках витратного підходу використовуються методи оцінки за відновною вартістю, ліквідаційною вартістю та показниками чистих активів. Дохідний підхід до оцінки вартості підприємства базується на методах дисконтування грошового потоку та капіталізації доходів. Порівняльний підхід дозволяє визначити вартість підприємства виходячи з вартості існуючих на вільних ринках капітальних товарів аналогічних підприємств за умовами господарювання, майнового стану, розташування і т.д.

Визначення динаміки вартості підприємства дає можливість його власникам отримати уявлення про ефективність господарювання, перспективи розвитку господарюючого суб’єкту та з’ясувати загальну величину корисності цього підприємства для себе.

Практичне завдання 1

Власні кошти підприємства – 20 млн грн.

Вартість основних фондів, яка врахована в балансі, по балансовій оцінці становить 4 млн грн.

При переоцінці її по ринковій вартості вона склала 5 млн грн.

Власники підприємства при продажі оцінюють його імідж й інший невідчутний капітал в 3 млн грн.

Вирішення.

Додатковий капітал 5 - 4 = 1 млн грн.

Продажна ціна підприємства складає 20 + 1 + 3 = 24 млн грн.

Ціна господарюючого суб'єкта, тобто ціна підприємства, являє собою показник, що відображає прибутковість, перспективи розвитку й положення господарюючого суб'єкта на ринку [2].

Практичне завдання 2

Підприємство має річний чистий прибуток 20 млн грн. Дисконтна ставка банку (ставка рефінансування) 24 % річних. Балансова вартість активів 26 млн грн.

Вирішення

Ціна господарюючого суб'єкта складається під впливом чистого прибутку, розміру банківської облікової ставки й балансової вартості активів господарюючого суб'єкта:

, (1.21)

де Ц – ціна господарюючого суб'єкта, грн.;

РП – річна сума чистого прибутку, грн.;

ДС – дисконтна ставка банку, частки одиниці;

К – балансова вартість активів, грн.

Ціна підприємства дорівнює 31,14 млн. грн. [2]

7. Діагностика виробничих можливостей підприємства

Мета вивчення теми – засвоєння теоретичних підходів до визначення виробничого потенціалу підприємства та оволодіння основними методичними засадами його діагностики.

Вивчення матеріалу теми має сприяти формуванню наступних професійних компетенцій:

здатність формувати систему прийомів та методів діагностики виробничого потенціалу підприємства;

здатність формувати систему показників діагностики виробничого потенціалу підприємства, вміти визначити негативні зміни у його стані;

здатність підготовлювати інформацію для оцінки виробничого потенціалу підприємства;

здатність використовувати процедури та методи оцінки виробничого потенціалу підприємства;

здатність діагностувати виробничу програму підприємства;

здатність діагностувати ресурсну забезпеченість виробничо-господарської діяльності підприємства;

здатність оцінювати ефективність виробничого потенціалу підприємства;

здатність розробляти перелік відповідних заходів подолання негативних відхилень та обґрунтовувати вибір найбільш доцільних в певних умовах заходів покращення стану виробничого потенціалу;

здатність розробляти план реалізації обґрунтованих заходів.

Матеріал теми складається із наступних питань:

7.1. Діагностика виробничої програми підприємства

7.2. Діагностика ресурсного забезпечення діяльності підприємства

7.3. Оцінка використання виробничого потенціалу підприємства

Запитання для самодіагностики.

Ключові терміни: виробництво, виробнича система, виробничий потенціал, виробничі ресурси, ефективність виробництва, методи оцінки виробничого потенціалу, виробнича програма, забезпеченість виробничої програми виробничими ресурсами.

7.1. Діагностика виробничої програми підприємства

Виробнича програма підрозділів основного виробництва – це сукупність продукції певної номенклатури та асортименту, яка має бути виготовлена в плановому періоді у визначених обсягах згідно із спеціалізацією і виробничою потужністю цих підрозділів. Розробка виробничої програми повинна відповідати сформульованій меті та обґрунтованій місії підприємства. До того ж виробнича програма повинна бути комплексною, узгодженою, результативною, обґрунтованою, адекватною ринковим потребам [8].

Оптимальна виробнича програма (річний план виробництва) – це програма, яка відповідає структурі ресурсів підприємства та забезпечує найкращі результати його діяльності за визначеними критеріями. Дана програма повинна включати певну номенклатуру продукції, її обсяги (у натуральних та вартісних показниках), числові значення критеріальних техніко-економічних, соціальних та інших показників, а також враховувати обмеження щодо матеріальних ресурсів, персоналу, виробничих потужностей, тощо [22].

Проектування виробничої програми передбачає [8]:

формування набору видів господарської діяльності, які максимізують досягнення мети, виходячи з профілю організаційних можливостей і стану зовнішнього середовища (практична стратегія);

синтез організаційних одиниць (підрозділів) на основі однорідності господарського потенціалу.

При розробленні виробничої програми ставляться наступні завдання [22]:

підвищення якості, надійності, поліпшення дизайну виробу з урахуванням попиту, а також дії конкурентів;

забезпечення високих і стійких темпів зростання випуску продукції як у вартісних, так і у натуральних показниках;

формування номенклатури та асортименту виробів відповідно до стадій їх життєвого циклу;

найбільш повне використання виробничих потужностей та ресурсного потенціалу підприємства.

До методів проектування виробничої програми відносять такі, як метод структуризації цілей, аналогій, організаційного моделювання (в тому числі імітаційного), блоковий, експертно-аналітичний, нормативний, параметричний, аналітично-розрахунковий, графоаналітичний, математико-статистичний. Підприємствам слід оцінювати міру адекватності організаційно-економічного механізму управління підприємством до умов внутрішнього і зовнішнього середовища, а результати цієї оцінки використовувати при прийнятті рішень щодо вибору організаційних структур. Вибір оптимальної структури управління підприємством залежить від глибини аналізу і оцінки динаміки господарської ситуації. При їх здійсненні виходять з того, що сукупність початкових і розрахункових даних господарської діяльності підприємства і його підрозділів утворює інформаційне поле (матрицю ефективності) [8].

При обґрунтуванні виробничої програми обсяг виробництва промислової продукції може бути виражений у натуральних, умовно-натуральних, вартісних вимірах. Узагальнюючі показники обсягу виробництва продукції отримують за допомогою вартісної оцінки – в оптових цінах. Основними показниками обсягу виробництва є товарна і валова продукція. Валова продукція – це вартість всієї виробленої продукції та виконаних робіт, враховуючи незавершене виробництво, і виражається в порівняних цінах. Товарна продукція відрізняється від валової тим, що до її складу не відносять залишки незавершеного виробництва та внутрішньогосподарський обіг. Вона визначається в оптових цінах, діючих у звітному році. За своїм складом на багатьох підприємствах валова продукція співпадає з товарною, якщо немає внутрішньогосподарського обігу та незавершеного виробництва. Важливе значення для оцінки виконання виробничої програми мають і натуральні показники обсягів виробництва (штуки, метри, тонни і т. ін.). Їх використовують під час аналізу обсягів виробництва за окремими видами однорідної продукції. Умовно-натуральні показники, як і вартісні, застосовуються для узагальненої характеристики обсягів виробництва продукції. Наприклад, на консервних заводах використовується такий показник, як тисячі умовних банок, а на ремонтних підприємствах – кількість умовних ремонтів [16].

Важливою характеристикою обґрунтування виробничої програми є фінансова складова, яка забезпечує розвиток виробництва та інших сфер діяльності, зростання прибутку і активів при збереженні платоспроможності і кредитоспроможності. При відборі початкових даних для оцінки фінансової складової потрібно враховувати тривалість циклу і швидкість обігу оборотних коштів, співвідношення власних і позикових (орендованих) коштів, питому вагу виробничих запасів в складі оборотних коштів, можливості залучення для формування фінансових ресурсів довгострокових і короткострокових кредитів банку. Також розробка і обґрунтування виробничої програми підприємства обов'язково мають опиратися на чіткий математичний розрахунок усіх витрат на виробництво товарів (надання послуг). Тільки у разі отримання переконливих позитивних показників планованої діяльності варто втілювати дану програму в життя. Отже, виробнича програма є надзвичайно важливим розділом плану роботи підприємства і його виробничих підрозділів, оскільки вона розкриває зміст їх основної діяльності та визначає-засоби досягнення стратегічної мети. При цьому порядок розроблення виробничої програми підрозділів підприємства значною мірою залежить від призначення їх продукції та економічного статусу. Особливого значення набувають технологічний зв'язок між підрозділами, ступінь завершеності в них циклу виготовлення продукції, спрямування її на подальшу обробку, на внутрішньо коопераційні потреби чи на ринок, за межі підприємства [8].

Процес моделювання оптимальної виробничої програми є складним і включає наступні етапи [22]:

перший етап – вибір та загальна характеристика асортименту продукції – відображає характеристику товарів, на основі яких буде формуватися оптимальна річна виробнича програма;

другий етап визначає основні елементи документації, які використовуються при складанні річної виробничої програми (до них відносять: стратегічний план розвитку, перспективний прогноз випуску продукції, результати маркетингових досліджень цільового ринку, довгострокові і поточні договори тощо);

третій етап пов'язаний із формуванням річної виробничої програми підприємства (огляд та аналіз основних показників виробничої діяльності підприємства, на основі яких вибираються та обґрунтовуються критерії оптимальності);

четвертий етап побудова багатокритеріальної моделі виробничої програми;

п’ятий етап обґрунтування вибору оптимального варіанту річної виробничої програми підприємства.

Після моделювання оптимальної виробничої програми підприємства здійснюється розроблення планів виробництва продукції його підрозділами. Розроблення виробничої програми підрозділів, продукція яких не є кінцевою відповідно до профілю діяльності підприємства, тобто вони виготовляють окремі частини продукту (предметна спеціалізація) або виконують частину загального технологічного процесу (технологічна спеціалізація), включає такі етапи [8]:

складення оперативно-календарних планів (планів-графіків) з конкретизацією за часом виконання в плановому періоді (рік, квартал, місяць) завдань щодо виготовлення продукції за номенклатурою і асортиментом;

узгодження питання про співвідношення продукції власного виробництва і купівлі на ринку окремих комплектуючих частин виробів (заготівель, деталей, вузлів, приладів тощо).

Остання проблема розв'язується з урахуванням таких чинників, як можливість власного виробництва (наявні виробничі потужності й кадри), якість комплектуючих виробів та їх вартість. Планово-облікові одиниці (номенклатурні позиції), за якими встановлюється завдання цехам, мають різний ступінь деталізації для різних цехів і типів виробництва. Виробнича програма цільових (складальних) цехів визначає найменування й обсяг готових виробів згідно з планом виробництва підприємства. В одиничному та серійному виробництвах для заготівельних та обробних цехів випуск продукції за номенклатурою встановлюється, як правило, у комплектах деталей на замовлення, виріб, складальну одиницю (вузол, агрегат). За умов масового виробництва цим цехам планується випуск заготівель і деталей за окремими найменуваннями. З метою повного узгодження виробничого процесу виробничі завдання цехам розробляються у порядку, зворотному до послідовності технологічного процесу, тобто від цільових цехів до заготівельних. У плановому завданні кожного цеху враховуються постачання продукції (заготівель, деталей, комплектів тощо) цехам-споживачам, на склад готової продукції і можлива зміна незавершеного виробництва з метою підтримання його величини на нормативному рівні [8].

Виходячи з визначних умов оптимальності виробничої програми здійснюється оцінка її виконання та якості розробки. Для цього зіставляються заплановані та фактичні показники виробництва проміжної та кінцевої продукції за кожним її видом за певними періодами та за відповідними виробничими підрозділами. Паралельно із цим здійснюється оцінка витрат ресурсів на виконання виробничої програми. Визначаються причини відхилень фактичних показників від запланованих. Якщо відхилення показників обумовлено факторами виробничої системи, то необхідно розробляти заходи покращення організації виробництва. При відхиленні показників за причинами недоліків планування необхідно проаналізувати виробничу програму на наявність помилок у розрахунках та реальність цільових показників.

7.2. Діагностика ресурсного забезпечення діяльності підприємства

Підприємницька діяльність у сфері виробництва є процесом цілеспрямованого перетворення факторів виробництва на готову продукцію (товар, послугу). Найважливішим фактором виробництва на підприємстві є ресурси.

Ресурси – матеріальні та нематеріальні фактори, які використовуються для виробництва економічних благ.

Економічні ресурси – усі природні, людські та вироблені людиною ресурси, які використовуються для виробництва товарів і послуг.

Ресурсний потенціал – узагальнююча характеристика усіх видів наявних виробничих ресурсів підприємства, які можуть бути використані для досягнення його стратегічних (стратегічний потенціал) або поточних (виробничий потенціал) цілей.

Джерелом ресурсів для підприємства є постачальники, що діють на певних ринках ресурсів. Особливостями функціонування ринків ресурсів є наступні:

обмеженість обсягу виробництва та пропозиції ресурсів (певний заздалегідь заданий обсяг операцій на даному ринку ресурсів);

пряма залежність між дефіцитністю (рідкістю) ресурсу та ціною на нього;

відносно великий рівень концентрації учасників ринку ресурсів, типовим явищем для якого є формування конкурентної структури монопсонії-монополії (наявність одного-єдиного покупця або продавця) або олігополії (наявність невеликої кількості покупців та постачальників ресурсів);

нестабільна кон’юктура ресурсних ринків та великий вплив, який здатна надавати на стан цих ринків дія випадкових (насамперед – природних, таких як погода, стихійні лиха) або тимчасових (сезонність споживання) факторів;

відносно великий рівень державного регулювання в сфері функціонування ринків ресурсів.

При діагностиці ресурсного забезпечення підприємства необхідно оцінювати ступінь виконання певних принципів. Принцип ефективності функціонування будь-якої економічної системи (за Вілфредом Парето), складається у тому, що в ефективній економічній системі неможливо зробити ніякого поліпшення без відповідного погіршення інших параметрів цієї системи. З точки зору реалізації цього принципу, необхідними вимогами до формування оптимальної виробничої програми підприємства (передбачуваних структури випуску продукції та обсягів споживання певних ресурсів) є наступні:

наявний запас ресурсів має розподілятися між виробництвом товарів таким чином, щоб жоден перерозподіл цих ресурсів не міг збільшити виробництво одного товару без зменшення виробництва іншого (інших);

для кожного товару заздалегідь відомо, які ресурси та у якому співвідношенні будуть використовуватися при його виробництві;

для ресурсів, що можуть замінятися на інші, заздалегідь відомо, в якій мірі може бути здійснена ця заміна (означена міра можливого заміщення позначається як норма заміщення ресурсів);

збільшення виробництва одного товару є неможливим без відповідного зменшення випуску іншого.

У багаторесурсному виробництві при наявній обмеженості ресурсів та у зв’язку з необхідністю їхнього повного розподілу між товарами (в кількісному та асортиментному виразі), що виробляються згідно до принципу ефективності Парето, будь-яка зміна (приріст або зменшення) використання одного ресурсу буде спричиняти за собою зворотну зміну (відповідно зменшення або збільшення) у споживанні іншого. За умови неможливості приросту абсолютного обсягу доступних підприємству ресурсів, будь-яка зміна у споживанні цих ресурсів стане можливою тільки через зміну співвідношення їхнього використання.

Таким чином, з точки зору оптимальності використання ресурсів, ресурсний потенціал підприємства складається з наступних елементів:

чітко визначені цілі використання ресурсів (насамперед – виробничо-комерційні цілі, досягнення яких вимагатиме найбільш повного задоволення споживачів продуктом необхідної якості у відповідному асортименті);

наявні ресурси підприємства, які можуть бути використані для досягнення його цілей (стратегічних та поточних);

виробничі можливості підприємства, структурні та кількісні характеристики ресурсів, які необхідні для повного використання цих можливостей.

Витрати підприємства є показником узагальненої оцінки витрат різних видів ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності. Така оцінка дається за допомогою вартісних показників з урахуванням можливого відхилення потенційної вартості витрачених ресурсів і реальних витрат підприємства на їх придбання. Найбільша величина відхилення такого роду характерна для природних ресурсів, які не відновлюються, і для інформаційних ресурсів.

Таблиця 1.26

Класифікація затрат підприємства

Класифікаційна ознака	Види ресурсів
Роль в процесі виробництва та управління	Виробничі витрати
	Невиробничі (адміністративні) витрати
Економічний зміст (економічна однорідність витрат)	Економічні елементи – найбільш загальні економічно однорідні групи витрат, взяті на рівні всього підприємства (матеріальні витрати; витрати на оплату труда; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати)
	Статті калькуляції – економічно однорідні групи витрат, віднесених на певний об'єкт витрат, тобто виробництво (переділ), продукцію, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які відповідають призначенню пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат
Відношення до змін обсягу виробництва або інших функціональних характеристик	Змінні витрати (змінюються пропорційно обсягу виробництва)
	Постійні витрати (не змінюються при зміні обсягу виробництва)
	Змішані витрати (містять постійну і змінну частину)
По об'єктах віднесення витрат	Витрати на продукт
	Витрати на період
Міра впливу на витрати з боку підприємства	Регульовані витрати
	Нерегульовані витрати
Нормативна обґрунтованість витрат	Нормативні витрати (стандарти витрат)
	Наднормативні витрати
Способи планування і контролю за величиною витрат	Технологічні витрати – витрати, що залежать від випуску та розмір яких встановлюється нормуванням (матеріали, енергія, трудовитрати), плануються на короткострокові періоди та мають нетривалий цикл зворотного зв'язку
	Регульовані витрати – витрати в межах встановленої суми на період (звичайно рік), які не мають чітко вираженої залежності від обсягу виробництва
	Фіксовані витрати – витрати, що пов'язано з власністю (землею, основними коштами), які плануються виходячи з довгострокової перспективи та з якими пов'язаний найбільший ризик щодо окупності капіталовкладень)

В процесі діагностики треба розділити витрати підприємства (розхід наявних ресурсів) за корисним ефектом на необхідні та зайві. Необхідні витрати – найменші витрати, які є необхідними для розробки, виготовлення та використання певного об’єкту, що виконує набір заздалегідь визначених функцій та відповідає встановленим вимогам. Зайві витрати – витрати, які пов’язано з наявністю непотрібних функцій та позаекономічних технічних рішень щодо здійснення корисних функцій.

Виникнення зайвих витрат, як правило, обумовлюється використанням недосконалих та неекономічних технологічних процесів, низьким рівнем організації виробництва, труда та управління, недосконалістю конструктивних рішень у сфері використання ресурсів підприємства. Зайві витрати є резервом зниження собівартості продукції та витрат ресурсів загалом (рис. 1.12.).

В процесі досягнення стратегічних та поточних цілей (створення нових товарів, виробництва та реалізації продукції, організації та управління виробництвом) на підприємстві здійснюється комплекс функцій, які розділяють на основні, допоміжні та зайві функції.

Основні функції – функції, для виконання яких було створено відповідний об’єкт (підприємство або будь-яку його підсистему, товар і т.ін.) та які виражають головне функціональне призначення, забезпечують працездатність даного об’єкту або його складових.

Допоміжні функції – функції, виконання яких сприяє здійсненню основних функцій, тобто призводить до збільшення корисного ефекту від них без внесення жодних змін у процес здійснення основних функцій.

Зайві функції – такий різновид допоміжних функцій, без виконання яких даний об’єкт або його складові не змінять працездатність або відмова від виконання яких не призводитиме до зменшення корисного ефекту від експлуатації об’єкту.

Здійснення кожної функції та кожного виду функцій загалом обов’язково пов’язано з певними витратами ресурсів, тому скорочення числа зайвих функцій в процесі досягнення встановлених цілей підприємства є важливим джерелом визначення резервів підвищення його ресурсного потенціалу. Але в процесі скорочення витрат необхідно уявляти, що можливе виникнення структурних конфліктів у сфері ресурсного забезпечення функціональних підсистем (табл. 1.27).

Таблиця 1.27

Приклади структурних конфліктів у сфері ресурсного забезпечення функціональних підсистем підприємства

Зменшення витрат у функціональних підсистемах (1)	призводить	до збільшення витрат у функціональних підсистемах (2)
Науково-технічна діяльність	¬®	Маркетинг, виробництво
Маркетинг	¬®	Формування фінансів підприємства
Реклама та просування продукції на ринок	¬®	Створення матеріальних запасів, формування фінансів підприємства
Створення матеріальних запасів	¬®	Виробництво
Транспортування продукції	¬®	Створення матеріальних запасів
Логістика та управління матеріально-технічним постачанням	¬®	Створення матеріальних запасів
Пакування продукції	¬®	Транспортування продукції (пошкодження продукції при транспортуванні)

Таким чином діагностика ресурсного забезпечення підприємства повинна надавати керівництву необхідну інформацію для оптимізації витрат та підвищення ефективності використання усіх наявних ресурсів.

7.3. Оцінка використання виробничого потенціалу підприємства

Виробничий потенціал – граничні можливості підприємства щодо випуску певного обсягу продукції (надання послуг) відповідних якості та асортименту.

Виробничий потенціал підприємства – узагальнююча характеристика, яка відображає спроможність наявних на підприємстві персоналу та засобів виробництва до перетворення ресурсів, які подаються на вхід виробничої системи, на готову продукцію та послуги на виході цієї системи (рис. 1.13.).

Головна кількісна характеристика виробничого потенціалу підприємства – виробнича потужність. Виробнича потужність підприємства – максимальна реальна можливість випуску продукції необхідної якості в номенклатурі та асортименті плану за певний період часу (звичайно – рік) при використанні наявного обладнання та реалізації передбачених заходів щодо вдосконалення технології, організації виробництва та труда.

Для того, щоб оцінити відповідність виробничої програми наявним на підприємстві потужностям з виготовлення певного асортименту продукції, необхідно скористатися переліком відносних коефіцієнтів. Ступінь сформованості виробничої програми оцінюється за коефіцієнтом використання виробничих потужностей підприємства. Для оцінки ефективності використання виробничого обладнання при виготовленні певного виду продукції необхідно обчислити коефіцієнт екстенсивного використання обладнання, коефіцієнт інтенсивного використання обладнання, інтегральний коефіцієнт та резерв потужності. Протягом планового періоду виробнича потужність набуває змін. Основними причинами цих змін є [8]:

встановлення нового обладнання на заміну застарілого;

введення в дію нових потужностей, які належить освоїти;

вибуття обладнання через його спрацювання чи економічну недоцільність його ремонту;

зміна норм продуктивності обладнання за годину чи цикл (збільшення продуктивності через інтенсифікацію виробничого процесу чи зменшення продуктивності через зміну якості використовуваної у виробництві сировини, строку служби каталізаторів, віку обладнання тощо);

структура продукції (зміна співвідношення в номенклатурі й асортименті);

структура сировини;

ефективний час роботи, тобто тривалість роботи устаткування протягом запланованого періоду, яка залежить від організації та тривалості ремонтів, строків міжремонтного періоду та ремонтного циклу, регламентованих технічних простоїв та віку обладнання.

Головна якісна характеристика виробничого потенціалу – профіль виробничої системи. Профіль виробничої системи – сукупність параметрів цієї системи, що характеризують її призначення, тобто спроможність технологічно-виробничої основи підприємства до своєчасного, ефективного та якісного випуску продукції з певною мірою різноманітності.

Основний показник прогресивності виробничого профілю підприємства – гнучкість, тобто здатність технологічно-виробничої основи підприємства до варіювання кінцевих результатів діяльності без суттєвого збільшення витрат ресурсів (економічна гнучкість).

Діагностика виробничого потенціалу підприємства передусім пов'язана з моніторингом наявної виробничої програми з метою її ресурсного обґрунтування відносно до виробничої потужності та потреб ринку в продукції, яка виготовляється підприємством. Великого значення в цьому зв'язку набуває обґрунтування забезпеченості виробничої програми трудовими і сировинними ресурсами. Ресурсне обґрунтування виробничої програми підприємства також включає оцінку ступеня витратності виробництва за показником собівартості виготовленої продукції. Розрахунки собівартості обсягу виробленої продукції та одиниці продукції здійснюються шляхом підсумовування всіх витрат, які виникають в ході виробництва та реалізації продукції. При цьому враховуються загальні витрати на основну сировину та матеріали, напівфабрикати, паливо та енергію в собівартості продукції, витрати на оплату праці основних та допоміжних працівників. На основі обчислених показників робиться висновок щодо матеріалоємності, енергоємності, зарплатоємності, амортизаційної ємності досліджуваного виробництва [8].

Таким чином в процесі діагностики виробничого потенціалу необхідно дати оцінку прогресивності виробничо-технологічній основі підприємства. Виробничо-технологічна основа підприємства – це комплекс виробничих операцій з перетворення предметів труда на основі використання певних технологічних знань та практичних навичок працівників.

Головним критерієм прогресивності виробничо-технологічної основи підприємства є ступень “технічної раціональності” виробничого процесу, тобто міра обізнаності працівників про причинно-наслідкові зв'язки між необхідними входами виробничої системи та бажаними результатами її діяльності.

Контрольні запитання до теми 7

З якою метою здійснюється діагностика виробничої програми?

Що таке виробнича програма підрозділів основного виробництва?

Наведіть визначення критерію оптимальності виробничої програми?

Що передбачає проектування виробничої програми, та яким чином це пов’язано із її діагностикою?

Сформулюйте задачі розроблення виробничої програми.

Які існують методи проектування виробничої програми?

У яких показниках може бути виражений обсяг виробництва промислової продукції при обґрунтуванні виробничої програми?

Що забезпечує фінансова складова при обґрунтуванні виробничої програми?

Яким чином пов’язана виробнича програма із плануванням роботи підприємства?

Які етапи включає процес моделювання оптимальної виробничої програми підприємства?

Яким чином здійснюється оцінка узгодженості співвідношення продукції власного виробництва і купівлі на ринку окремих комплектуючих частин та виробів?

Що передбачає оцінка якості розробки виробничої програми та її виконання?

Про що можуть свідчити причини відхилень фактичних показників випуску продукції від запланованих?

Дайте визначення поняттям: «ресурси», «економічні ресурси», «ресурсний потенціал».

Які основні аспекти діяльності підприємства необхідно оцінювати при діагностиці ресурсного забезпечення?

З яких елементів, з точки зору оптимальності використання ресурсів, складається ресурсний потенціал підприємства?

Визначте основні резерви підвищення ресурсного потенціалу підприємства.

Висновки за темою 7

Діагностика виробничої програми (процесу її планування та виконання) здійснюється з метою забезпечення керівництва підприємства необхідною інформацією для раціональної організації виробничого процесу та досягнення запланованих результатів господарської діяльності. Виробнича програма підприємства – це запланований обсяг виготовлення продукції в плановому періоді певної номенклатури й асортименту, які відповідають спеціалізації і виробничій потужності підприємства. Основною метою діагностики виробничої програми є її оптимізація, тобто визначення відповідності структурі ресурсів підприємства для забезпечення найкращих результатів його діяльності за певними критеріями.

Господарська діяльність підприємства є процесом безперервної взаємодії трьох основних факторів виробництва: трудових ресурсів і засобів виробництва, які в свою чергу поділяються на засоби труда та предмети труда. Сукупність витрат живого та матеріалізованого труда являє собою витрати виробництва, які є необхідною умовою здійснення господарської діяльності. В процесі діагностики треба розділити витрати підприємства (витрати наявних ресурсів) за корисним ефектом на необхідні та зайві. Необхідні витрати – найменші витрати, які є необхідними для розробки, виготовлення та використання певного об’єкту, що виконує набір заздалегідь визначених функцій та відповідає встановленим вимогам. Зайві витрати – витрати, які пов’язано з наявністю непотрібних функцій та позаекономічних технічних рішень щодо здійснення корисних функцій. Діагностика ресурсного забезпечення підприємства повинна надавати керівництву необхідну інформацію для оптимізації витрат та підвищення ефективності використання усіх наявних ресурсів.

Діагностика виробничого потенціалу повинна дати оцінку прогресивності виробничо-технологічної основи підприємства, як комплексу виробничих операцій з перетворення предметів труда на основі використання певних технологічних знань та практичних навичок працівників у готову продукцію.

Практичне завдання 1

Провести діагностику витрат підприємства, виходячи з наведених у табл. 1.28 даних та методичних рекомендацій.

Таблиця 1.28

Дані для діагностики витрат підприємства

Показники	Квартали
	1	2	3	4	1	2	3	4
Прибуток підприємства від операційної діяльності, тис. грн.	2400	2350	2470	2800	2250	2320	2540	2820
Прямі витрати, тис. грн.	3130	3070	3214	3610	2950	3034	3298	3634
Непрямі витрати, тис. грн.	2130	1850	1980	2400	1750	2200	2010	2480
Обсяг виробництва, тис. грн.	7660	7270	7664	8810	6950	7554	7848	8934

Методичні рекомендації.

Для здійснення діагностики витрат необхідно чітко визначити в яких аспектах класифікувати витрати, наскільки деталізувати місця виникнення витрат і яким чином погоджувати їх із центрами відповідальності. Одночасно розробляються принципи обліку витрат за носіями (видам продукції). Облік залежить від технології, структури виробів, що випускаються, робіт і послуг та ін. Система обліку повинна розподіляти витрати за двома головним групами об'єктів: підрозділами і продукцією [52].

Вивчення динаміки прямих та непрямих витрат у співставленні із динамікою операційного прибутку дає можливість визначити характер економічних змін у виробничому процесі підприємства та можливі шляхи подолання існуючих проблем. Оцінка динаміки прямих та непрямих витрат здійснюється з використанням матриці, наведеної на рис. 1.14.

Вісь x відображає зміну прибутку підприємства від операційної діяльності, вісь y – зміну прямих витрат на виробництво продукції підприємства, вісь z – зміну непрямих витрат на виробництво продукції. Подана сукупність факторів визначає найбільш важливі характеристики процесу формування витрат підприємства та, як наслідок, відображає закономірності його фінансових результатів. При цьому використання аналітичних даних декількох періодів дозволяє оцінити динаміку операційної діяльності та зіставити її із запланованою стратегічною траєкторією розвитку підприємства.

Рис. 1.14. Матриця оцінки динаміки витрат та прибутку підприємства

Розрахунок зміни прибутку підприємства від операційної діяльності (DП), зміни прямих (DВп) та непрямих (DВн) витрат на виробництво продукції підприємства здійснюється за наступними формулами:

∆П = Пі - Пі-1 (1.22)

DВп = Впі - Впі-1 (1.23)

DВн = Вні - Вні-1 (1.24)

де: Пі Впі Вні – відповідно прибуток підприємства від операційної діяльності, прямі витрати та непрямі витрати звітного періоду.

Пі-1 Впі-1 Вні-1 – відповідно прибуток підприємства від операційної діяльності, прямі витрати та непрямі витрати попереднього періоду.

За результатами розрахунку підприємство позиціонується у просторі наведеної матриці, та в залежності від сектору, у якому воно знаходиться, за допомогою таблиці 1.29 визначається характеристика його стану, та можливі напрямки управлінських впливів для оптимізації витрат та максимізації фінансового результату.

Положення підприємства у просторі матриці характеризує особливості умов його функціонування, які виникають під впливом певних факторів внутрішнього та зовнішнього середовища господарювання. З метою оцінки рівня й структури прямих і непрямих витрат доцільно визначити коефіцієнт реагування непрямих витрат на зміну обсягу виробництва (Крз):

, (1.25)

где DВВ – зміна непрямих витрат за аналізований період у відсотках;

DОО – зміна обсягу виробництва за аналізований період у відсотках.

У відповідності зі значенням коефіцієнта визначається характер непрямих витрат:

Крз=0 – постійні;

0<Kрз<1 – дегресивні;

Крз=1– пропорційні;

Крз>1– прогресивні.

Відповідно до характеру непрямих витрат формуються попередні висновки про ефективність подальшого нарощування обсягів виробництва. Для пошуку найбільш ефективних шляхів зниження собівартості необхідна інформація про питому вагу певних витрат у структурі собівартості. Із цією метою здійснюється аналіз собівартості за елементами витрат. У процесі цього аналізу визначаються витрати на виробництво за елементами витрат в абсолютнім вираженні й у структурному розрізі. На основі отриманих даних здійснюється оцінка характеру виробництва (матеріалоємне, трудомістке, фондоємне). Відповідно до характеру виробництва визначаються головні напрямки пошуку резервів зниження собівартості. Такий аналіз дозволяє оцінити результативність діяльності підприємства з економії витрат за аналізований період.

Таблиця 1.29

Характеристика підприємства та можливі напрямки управлінського впливу в залежності від динаміки прямих та непрямих витрат і прибутку підприємства

Сектор матриці	Характер зміни витрат та прибутку	Характер стану підприємства	Можливі напрямки управлінського впливу
1	2	3	4
АВД	DП ³ 0 DВн ³ 0 DВп ³ 0	Підприємство знаходиться на стадії зростання	Обґрунтування та ретельний контроль зростання прямих та непрямих витрат підприємства Постійний пошук оптимального рівня прямих та непрямих витрат і розробка заходів оптимізації витрат
БВД	DП < 0 DВн ³ 0 DВп ³ 0	Погіршення стану підприємства або кризовий стан	Розробка та реалізація програм скорочення прямих та непрямих витрат підприємства Активізація збутової діяльності Модернізація продукції, що випускається Розробка нової продукції або пошук нових видів діяльності Санація підприємства Антикризове управління або реалізація процедури банкрутства
БГД	DП < 0 DВн < 0 DВп ³ 0	Нестабільний стан підприємства	Модернізація технології виробництва продукції Перегляд норм витрат сировини та матеріалів у бік скорочення Вдосконалення організації виробництва Вдосконалення системи матеріально-технічного постачання Активізація збутової діяльності
АГД	DП ³ 0 DВн < 0 DВп ³ 0	Підприємство знаходиться на стадії зростання або позитивно змінюється ринкова кон’юнктура	Ретельний контроль за зростанням прямих витрат Оцінка відповідності рівня прямих витрат його оптимальному значенню Закріплення досягнутого результату економії непрямих витрат Обґрунтування оптимального обсягу виробництва продукції

Продовження табл. 1.29

1	2	3	4
АВЕ	DП ³ 0 DВн ³ 0 DВп < 0	Підприємство знаходиться на стадії зростання або нормально функціонує	Розробка та реалізація заходів щодо необґрунтованого збільшення непрямих витрат Контроль зменшення прямих витрат та забезпечення належної якості продукції
БВЕ	DП < 0 DВн ³ 0 DВп < 0	Підприємство функціонує нестабільно	Активізація збутової діяльності Розробка нової продукції або пошук нових видів діяльності Розробка та реалізація заходів щодо необґрунтованого збільшення непрямих витрат Контроль зменшення прямих витрат та забезпечення належної якості продукції
БГЕ	DП < 0 DВн < 0 DВп < 0	Погіршення стану підприємства	Активізація збутової діяльності Модернізація продукції, що випускається Розробка нової продукції або пошук нових видів діяльності Оцінка достатності зниження непрямих витрат підприємства Контроль зменшення прямих витрат та забезпечення належної якості продукції Санація підприємства
АГЕ	DП ³ 0 DВн < 0 DВп < 0	Підприємство функціонує стабільно	Активізація збутової діяльності Закріплення або покращення досягнутого результату економії непрямих витрат Контроль зменшення прямих витрат та забезпечення належної якості продукції Формування фонду розвитку виробництва

При аналізі непрямих витрат не можна всю отриману економію оцінювати позитивно, так само як і всі допущені перевитрати оцінювати негативно. Оцінка відхилень фактичних витрат від кошторису залежить від того, які причини викликали економію або перевитрату за кожною статтею витрат. У ряді випадків економія пов'язана з невиконанням намічених заходів щодо поліпшення умов праці, техніки безпеки, винахідництву, підготовці й перепідготовці кадрів і т.д. Невиконання цих заходів може заподіяти підприємству іноді більший збиток, ніж сума отриманої економії. У процесі аналізу повинні бути виявлені непродуктивні витрати, втрати від безгосподарності, які можна розглядати як невикористані резерви зниження собівартості продукції [53].

За результатами аналізу прямих та непрямих витрат необхідно розробляти заходи щодо їхньої економії у певних напрямках. Основними напрямками економії витрат на виробництво продукції (робіт, послуг) є наступні [54]:

1. Підвищення технічного рівня виробництва. Це впровадження нової, прогресивної технології, механізація й автоматизація виробничих процесів; поліпшення використання й застосування нових видів сировини й матеріалів; зміна конструкції й технічних характеристик виробів; інші фактори, що підвищують технічний рівень виробництва. За цією групою аналізується вплив на собівартість науково-технічних досягнень і передового досвіду. По кожному заходу розраховується економічний ефект, який виражається в зниженні витрат на виробництво. Економія від здійснення заходів визначається порівнянням величини витрат на одиницю продукції до й після впровадження заходів і множенням отриманої різниці на обсяг виробництва в планованому році. Одночасно повинна враховуватися й перехідна економія за тими заходами, які були здійснені в попередньому році. Її можна визначити як різницю між річною розрахунковою економією і її частиною, врахованою в планових розрахунках попереднього року. По заходах, які плануються протягом ряду років, економія обчислюється виходячи з обсягу робот, виконуваних за допомогою нової техніки, тільки у звітному році, без обліку масштабів впровадження до початку цього року[54].

2. Удосконалення організації виробництва й праці. Зниження витрат може відбутися в результаті зміни в організації виробництва, формах і методах праці при розвитку спеціалізації виробництва; удосконалення управління виробництвом і скорочення витрат на нього; поліпшення використання основних фондів; поліпшення матеріально-технічного постачання; скорочення транспортних витрат; інших факторів, що підвищують рівень організації виробництва[54].

При одночасному вдосконаленні техніки й організації виробництва необхідно встановити економію за кожним фактором окремо й включити у відповідні групи. Якщо такий поділ зробити важко, то економія може бути розрахована, виходячи із цільового характеру заходів або за групами факторів. Зниження витрат відбувається в результаті вдосконалювання обслуговування основного виробництва (наприклад, розвитку потокового виробництва, підвищення коефіцієнта змінності, упорядкування підсобно-технологічних робіт, поліпшення інструментального господарства, вдосконалювання організації контролю над якістю робіт і продукції). Значне зменшення витрат живої праці може відбутися при збільшенні норм і зон обслуговування, скороченні втрат робочого часу, зменшенні числа робітників, що не виконують норм виробітку. Цю економію можна підрахувати, якщо помножити кількість робітників, що вивільняються, на середню заробітну плату в попередньому році (із нарахуваннями на соціальне страхування й урахуванням видатків на спецодяг, харчування й т.п.). Додаткова економія виникає при вдосконаленні структури управління підприємства в цілому. Вона виражається в скороченні витрат на управління й в економії заробітної плати й нарахувань на неї у зв'язку з вивільненням управлінського персоналу[54].

Певні резерви зниження собівартості закладені в усуненні або скороченні витрат, які не є необхідними при нормальній організації виробничого процесу. Виявлення цих зайвих витрат вимагає особливих методів і уваги колективу підприємства. Їх можна виявити проведенням спеціальних обстежень і одноразового обліку, при аналізі даних нормативного обліку витрат на виробництві, ретельному аналізі планових і фактичних витрат на виробництво [54].

Таким чином, застосування представлених рекомендацій дає можливість підсилити контроль над формуванням витрат на виробництво й буде сприяти більш повному виявленню резервів зниження собівартості продукції.

Практичне завдання 2

Характеристика складу машин та обладнання, що встановлене у цехах підприємства А, подано у таблиці 1.30.

Таблиця 1.30

Характеристика складу машин та обладнання у цехах підприємства А

Цех	Кількість одиниць машин та обладнання
	усього	в т.ч. автоматичного
Механічний	35	17
Механо-зборочний	48	20
Цех лиття	21	12
Ковальський	32	14

За даними, наведеними у таблиці, розрахувати коефіцієнт автоматизації парка машин та обладнання підприємства.

Практичне завдання 3

Структуру випуску товарної продукції (за окремими марками) на підприємстві у звітному періоді подано у таблиці 1.31. На автоматизованому та механізованому обладнанні на підприємстві виробляється продукція марок Б, В, Г, З.

Таблиця 1.31

Структуру випуску товарної продукції на підприємстві

Види продукції (за марками)	Обсяги випуску, тис. нат. од.
1	2

Продовження табл. 1.31

1	2
Продукція марки А	32,2
Продукція марки Б	12,4
Продукція марки В	18,5
Продукція марки Г	18,2
Продукція марки Д	34,6
Продукція марки Ж	27,3
Продукція марки З	10,5

За наведеними даними визначити рівень автоматизації та механізації виробничих процесів на підприємстві.

Практичне завдання 4

На підприємстві А виготовляється 4 види продукції, для виробництва яких використовується оригінальна технологічна оснастка, ріжучий і вимірювальний інструмент (основний і допоміжний). Показники технологічного забезпечення виробництва продукції підприємства наведені у таблиці 1.32.

За матеріалами таблиці дати оцінку рівня технологічного забезпечення виробництва. Зробити висновки та викласти пропозиції щодо підвищення прогресивності виробничого потенціалу підприємства.

Таблиця 1.32

Показники технологічного забезпечення виробництва продукції

Вид продукції (виробу)	Загальна кількість деталей, що входять до складу виробу	Кількість одиниць технологічної оснастки, ріжучого і вимірювального інструменту, який використовується при виготовленні виробу
А1	24	5
А2	20	6
А3	15	9
А4	12	4

Практичне завдання 5

Показники технічного стану та ефективності використання виробничої бази підприємства А наведено у таблиці 1.33.

Таблиця 1.33

Показники технічного стану та ефективності використання виробничої бази підприємства А

Показник	Значення показника, за роками
	2009	2010
Обсяги виробництва продукції, грн.	1400500	1560000
Середньорічна вартість основних виробничих фондів (ОВФ), грн.	450800	445000
Вартість ОВФ, які було виведено у звітному періоді, грн.	10500	23000
Вартість ОВФ, які було виведено у звітному періоді, грн.	15900	31000
Накопичена амортизація, грн.	280900	340200
Кількість робочих, зайнятих у виробництві, осіб	54	55
Кількість робочих, які використовують засоби механізації, осіб	43	45
Обсяги виробництва продукції, виробленої із застосуванням засобів механізації, грн.	1205000	1109500

Дати оцінку технічному стану виробничої бази підприємства. Зробити висновки та викласти пропозиції щодо обґрунтування пріоритетних напрямків технічного розвитку підприємства.

Практичне завдання 6

Підприємство належить до машинобудівної галузі промисловості. Показники потоковості виробництва у складальному цеху підприємства наведені у таблиці 1.34.

Таблиця 1.34

Показники потоковості виробництва у складальному цеху підприємства А

Показник	Значення показника
1	2
Загальна кількість робочих місць у складальному цеху, од.	56

Продовження табл. 1.34

1	2
Кількість робочих місць на потокових лініях, од.	36
Питома вага трудоємності продукції, яка вироблена на потокових лініях, до загального обсягу продукції цеху, %	48

Дати оцінку прогресивності організації технологічних процесів у складальному цеху. Зробити висновки та викласти пропозиції щодо підвищення прогресивності виробничого потенціалу підприємства.

Практичне завдання 7

При виготовленні готової продукції типу А у виробничому підрозділі підприємства використовується 4 види напівфабрикатів власного виробництва (засіб виробництва продукції типу А – партіонний). Показники руху напівфабрикатів наведено у таблиці 1.35.

Таблиця 1.35

Показники руху напівфабрикатів при виготовленні готової продукції типу А

Вид напівфабрикату	Довжина маршруту руху напівфабрикату, м	Час міжопераційного пролежування напівфабрикату, год.
	оптимальна	фактична	оптимальний	фактичний
1	5	7	0,1	0,3
2	4	5	0,1	0,2
3	5	6	0,15	0,2
4	2	3	0,2	0,4

Визначити показники раціональності руху напівфабрикатів при виготовленні виробу А. Зробити висновки та викласти пропозиції щодо першочергових напрямків підвищення раціональності організації виробничого процесу у підрозділі.

Практичне завдання 8

Показники використання певних видів деталей та складальних одиниць у виробничій діяльності підприємства А наведено у таблиці 1.36.

Дати оцінку рівня стандартизації продукції (напівфабрикатів). Зробити висновки та запропонувати рекомендації щодо здійснення заходів з підвищення загального рівня уніфікації елементів виробничого процесу при формуванні виробничого потенціалу підприємства

Таблиця 1.36

Показники використання деталей та складальних одиниць у виробництві

Вид комплектуючих	Кількість комплектуючих, які використовуються у виробництві, за видами продукції
	1	2	3
Стандартизовані	10	12	6
Уніфіковані	3	2	5
Запозичені	10	2	12
Покупні	10	15	9
ВСЬОГО	33	31	32

Практичне завдання 9

На підприємстві кількість однотипних станків 250 од., з 1 листопада встановлено ще 50 од., з 1 березня вибуло 6 од., кількість робочих днів у році – 258, режим роботи – 2 зміни, тривалість зміни – 8 годин, регламентований процент простоїв на ремонт обладнання – 8%, продуктивність одного станка – 7 деталей за годину. План випуску за рік – 2000 тис. деталей.

Завдання

Розрахувати виробничу потужність підприємства і коефіцієнт використання потужності. Зробити висновки.

Надати характеристику виробничої потужності.

Визначити фактори, що впливають на рівень використання виробничої потужності.

8. Діагностика економічної безпеки підприємства

Мета вивчення теми – засвоєння теоретичних підходів до визначення сутності економічної безпеки підприємства та оволодіння методичними засадами її діагностики.

Вивчення матеріалу теми має сприяти формуванню наступних професійних компетенцій:

здатність формувати систему прийомів та методів діагностики економічної безпеки підприємства;

здатність формувати систему показників для діагностики економічної безпеки підприємства, вміти визначити негативні відхилення у її стані;

здатність підготовлювати інформацію для діагностики економічної безпеки підприємства;

здатність використовувати процедури та методи оцінки економічної безпеки підприємства;

здатність аналізувати рівень економічної безпеки підприємства;

здатність аналізувати якість ризик-менеджменту, як компоненти системи управління економічною безпекою;

здатність розробляти перелік відповідних заходів подолання негативних відхилень та обґрунтовувати вибір найбільш доцільних в певних умовах заходів посилення економічної безпеки підприємства;

здатність розробляти план реалізації обґрунтованих заходів щодо посилення економічної безпеки підприємства.

Матеріал теми складається із наступних питань:

8.1. Поняття економічної безпеки підприємства та її види

8.2. Аналіз рівня економічної безпеки підприємства

Запитання для самодіагностики.

Ключові терміни: економічна безпека підприємства, економічна безпека регіону, економічна безпека підприємства, фактори економічної безпеки, складові оцінки економічної безпеки; рівень економічної безпеки підприємства.

8.1. Поняття економічної безпеки підприємства та її види

В перекладі з грецького «безпека» означає «володіти ситуацією», тобто, безпека – це такий стан суб’єкта, при якому ймовірність зміни властивих цьому суб’єкту якостей та параметрів його зовнішнього середовища незначна, менше певного інтервалу [45]. Економічна безпека незалежно від суб'єктів господарювання має багатоаспектне тлумачення. На будь-якому рівні ієрархії виробничо-господарської діяльності можуть виникати ситуації, які безпосередньо впливають на стан виробництва, часто незалежно від самого товаровиробника [31]. Запобігання негативному впливу цих ситуацій та явищ є запорукою довгострокового існування підприємства.

Таким чином економічна безпека може розглядатися як на макрорівні (економічна безпека держави, економічна безпека регіону), так і на мікрорівні (економічна безпека підприємства, економічна безпека приватних підприємців, економічна безпека домогосподарств).

З позицій макрорівня (держави) економічна безпека – це такий стан національної економіки, який дозволяє зберігати стійкість до внутрішніх і зовнішніх загроз і здатний задовольнити потреби особи, суспільства, держави [4].

Основними завданнями економічної безпеки є: забезпечення пропорційного та безперервного економічного зростання, приборкання інфляції та безробіття, формування ефективної структури економіки та розвинутого ринку цінних паперів, скорочення дефіциту бюджету та державного боргу, забезпечення соціального захисту та підвищення якості життя населення, підтримка стійкості національної валюти тощо. Об'єктами економічної безпеки є держава, суспільство, громадяни, підприємства, установи та організації, території, окремі складові економічної безпеки. Основним суб'єктом економічної безпеки виступає держава, яка здійснює свої функції в цій сфері через органи законодавчої, виконавчої та судової гілок влади [44].

Нехтування станом економічної безпеки може призвести до катастрофічних наслідків: занепаду галузей, банкрутства підприємств і, зрештою, до підриву системи життєзабезпечення держави з наступною втратою суверенітету. Належний рівень економічної безпеки досягається здійсненням єдиної державної політики, в тому числі економічної, підкріпленої системою скоординованих заходів, адекватних внутрішнім і зовнішнім загрозам. Без такої політики неможливо вийти з кризи, змусити працювати механізм керування економічною ситуацією в країні, створити ефективні механізми соціального захисту населення [5].

Механізм гарантування економічної безпеки – система організаційно-економічних і правових заходів для запобігання економічним і соціальним загрозам, підвищення рівня економічної безпеки. Він містить такі елементи: об'єктивний і всебічний моніторинг економіки і суспільства для виявлення і прогнозування внутрішніх і зовнішніх загроз економічній безпеці; вироблення межових, гранично припустимих значень соціально-економічних показників, недотримання яких спричинить нестабільність і соціальні конфлікти; діяльність держави щодо виявлення й попередження внутрішніх і зовнішніх загроз безпеці економіки, реалізації наявних можливостей. Найважливішим елементом механізму гарантування економічної безпеки суспільства є діяльність держави з виявлення й попередження внутрішніх і зовнішніх загроз безпеці економіки [5].

Економічна безпека держави оцінюється за певними показниками-індикаторами. Найважливішими з них є наступні [44]:

структура ВВП, обсяг і темпи розвитку промисловості, обсяг і динаміка інвестицій;

природно-ресурсний виробничий і науково-технічний потенціали країни; ефективність використання ресурсів;

конкурентоспроможність економіки на внутрішньому та зовнішньому ринках;

темпи інфляції;

рівень безробіття;

якість життя, тобто ВВП на душу населення, ступінь диференціації доходів, забезпеченість населення матеріальними благами й послугами;

дефіцит бюджету та рівень державного боргу;

енергетична залежність;

інтегрованість у світову економіку.

Відповідно, головними критеріями оцінки стану економічної безпеки держави в її внутрішньому та зовнішньому контекстах є наступні [4]:

економічна незалежність, насамперед, можливість здійснення державного контролю над національними ресурсами, спроможність використовувати національні конкурентні переваги для забезпечення рівноправної участі у світовому поділі праці;

стійкість і стабільність національної економіки, що передбачає міцність і надійність усіх елементів економічної системи, захист усіх форм власності, створення гарантій для ефективної підприємницької діяльності, стримування дестабілізуючих факторів;

здатність до саморозвитку і прогресу, тобто спроможність самостійно реалізовувати і захищати національні економічні інтереси, вести ефективну інвестиційну та інноваційну політику, розвивати інтелектуальний і трудовий потенціал країни.

Таким чином економічна безпека держави та економічна безпека кожного окремого підприємства жорстко пов’язані між собою та взаємозалежні. На приклад, високий рівень економічної безпеки всієї сукупності підприємств істотно підвищує рівень економічної безпеки держави, а зростання рівня економічної безпеки держави значно полегшує процеси господарювання підприємств, що призводить до покращення показників їхньої діяльності.

Економічна безпека підприємства – це такий стан справ на підприємстві, що визнається керівництвом і власниками як задовільний (прийнятний, бажаний, цільовий) і може підтримуватися протягом визначеного часу. Отже, економічна безпека підприємства – це такий стан корпоративних ресурсів (капіталу, персоналу, інформації, технології, техніки, устаткування, інших майнових прав) і підприємницьких можливостей, за якого гарантується найбільш ефективне їх використання для стабільного функціонування та динамічного соціального і науково-технічного розвитку, запобігання внутрішнім і зовнішнім негативним впливам. Необхідність постійного дотримання економічної безпеки обумовлена наявним для кожного суб'єкта господарювання завданням забезпечення стабільності функціонування та досягнення поставлених цілей [8].

Економічна безпека підприємства, як процес – це вияв (знаходження), попередження і припинення загроз (фактів, явищ і процесів), що можуть заподіяти матеріальний або моральний збиток діяльності підприємства, особі підприємця та його близьким [46].

Поняття економічної безпеки підприємства можна розглядати з декількох позицій. З позиції різних агентів ринку, що взаємодіють з підприємством (споживачів, суміжників, податкових, кредитних органів і т.д.) оцінка повинна дати відповідь на питання, наскільки надійно підприємство як партнер. З позиції самого підприємства оцінка економічної безпеки полягає у визначенні рівня захищеності його потенціалу (виробничо-технічного, фінансового, соціального і т.д.) і тенденцій його зміни. При цьому рівень економічної безпеки підприємства залежить від того, наскільки ефективно його керівництво і фахівці будуть здатні уникнути можливих загроз і ліквідовувати шкідливі наслідки окремих негативних складових зовнішнього і внутрішнього середовища [31].

Загрози – будь-які дії, явища чи процеси, що можуть спричинити негативні наслідки для бізнесу (матеріальні та моральні втрати). На будь-якому підприємстві (незалежно від розмірів самого підприємства) необхідно здійснювати виявлення і розпізнавання загроз. Загрози безпеці підприємства можна розподілити на наступні групи [46]:

загрози з боку держави (кризові явища в економіці, несприятлива політика держави, неадекватність законодавства, адміністративні «рогатки», політика протекціонізму, неадекватність законодавства);

форс-мажор (надзвичайні події і катастрофи техногенного характеру, соціальна напруженість, непередбачені зміни кон'юнктури ринку);

конкурентні загрози (недобросовісна (несумлінна) конкуренція, зростання промислового шпигунства несанкціоноване проникнення до бази даних підприємства, діяльність кримінальних структур);

загрози з боку кримінальних структур;

загрози з боку шахраїв;

внутрішні загрози (внутрішні конфлікти між керівниками та персоналом підприємства, управлінська некомпетентність, відсутність професіоналізму в роботі керівництва, помилкова кадрова політика, крадіжки та різні порушення з боку персоналу підприємства, відсутність дієвої стратегії забезпечення безпеки підприємства).

Таким чином економічна безпека підприємства може розглядатися як [45]:

захист проти економічних злочинів;

стан захищеності від внутрішніх і зовнішніх загроз;

стан ефективного використання ресурсів або потенціалу;

наявність конкурентних переваг;

реалізація і захист економічних інтересів системою заходів спеціального правового, економічного, організаційного, інформаційно-технічного і соціального характеру.

Основні напрямки забезпечення економічної безпеки підприємства передбачають виокремлення наступних функціональних складових: інтелектуально-кадрової, фінансової, техніко-технологічної, політико-правової, екологічної, інформаційної та силової. В процесі діяльності підприємства досліджуються найважливіші фактори, що впливають на стан функціональних складових економічної безпеки підприємства, вивчаються основні процеси, що впливають на її забезпечення, проводиться аналіз розподілу й використання ресурсів підприємства, розглядаються економічні індикатори, що відображають рівень забезпечення функціональних складових економічної безпеки підприємства, і розробляються заходи щодо забезпечення максимально високого рівня цих складових. Таким чином економічна безпека підприємства це система, що складається з декількох функціональних складових, які для кожного конкретного підприємства можуть мати різні пріоритети залежно від характеру існуючих загроз. Основним фактором, що визначає стан економічної безпеки, є володіння підприємством стійкими конкурентними перевагами [16].

8.2. Аналіз рівня економічної безпеки підприємства

Економічна безпека підприємства залежить як від внутрішніх так і від зовнішніх факторів. При цьому, якщо внутрішні аспекти мають, в основному, фінансово-економічну природу, то зовнішні – політичну, екологічну, юридичну тощо [25]. Від багатоаспектних зовнішніх і внутрішніх факторів, ступеня їхнього впливу, зокрема характеристик і структури потреб ринку, можливостей їх задоволення, великою мірою залежатиме економічна безпека різнорівневих суб'єктів господарювання як підприємства, галузі, так і народного господарства в цілому. Рівень економічної безпеки підприємства також залежить від ефективності керівництва, гнучкості управління, вибору самої системи управління та кваліфікації спеціалістів [31]. Все це визначає здатність підприємства своєчасно виявляти, правильно оцінювати та адекватно реагувати на можливі загрози.

При визначенні та оцінці загроз варто зважати на такі чинники [46]:

реальність загроз;

сутність причин, що породили загрози;

гострота цих причин та термін їх дії;

визначення сил і коштів, якими користується супротивник.

Чинники, що формують відповідний рівень економічної безпеки підприємства, різноманітні і в кожній галузі виробництва мають свою специфіку. Однак є загальні типові чинники, які впливають на належний рівень економічної безпеки підприємства незалежно від форм власності й галузі виробництва та мають ретельно досліджуватися в процесі діагностики економічної безпеки. До таких чинників відносяться наступні [31]:

безпосередні чинники виробництва (розміщення підприємства; наявні природні ресурси та умови їх розміщення на цій території, доступність їх використання та якісні показники; наявність трудових ресурсів, їх освітньо-кваліфікаційний рівень; наявна виробнича інфраструктура, можливий обсяг її використання; соціально-економічна інфраструктура і рівень забезпечення населення);

стабільний попит на продукцію (укладені довготермінові контракти на реалізацію продукції з її споживачами; рівень конкурентоспроможності продукції, що виробляється; якісно-гарантійні показники виробів; обґрунтовані прогнози кон’юнктури ринку щодо певного виду продукції; державне та регіональне замовлення на виготовлену продукцію);

надійність постачальників (довготермінові договори на поставку необхідної сировини і матеріалів, враховуючи терміни поставки і їх якісні показники; можливості та ступінь диверсифікованості постачальників);

зовнішня конкуренція;

державне економічне регулювання (захист власного товаровиробника, незалежно від форм власності на засоби виробництва; державна податкова політика; сприяння виробництву, враховуючи економічні територіальні та інші аспекти; сприяння виробництву продукції, яка ввозиться як критичний імпорт; державне замовлення на товари, які фінансуються за рахунок бюджету і скорочення імпорту на ці товари);

захист комерційної таємниці;

компетентність керівництва підприємства.

Економічна безпека підприємства тісно пов'язана з його граничними можливостями, що визначається як стратегічний потенціал. Тому економічна безпека може розглядатись як стан, при якому стратегічний потенціал фірми знаходиться поблизу границь адаптивності, а погроза втрати економічної безпеки наростає в міру наближення ступеня адаптивності стратегічного потенціалу до граничної зони. Інакше кажучи, якщо стратегічний потенціал в існуючому вигляді вичерпав можливості пристосування до зростаючої нестабільності зовнішнього середовища у рамках самої місії, то можна говорити про погрозу економічної безпеки підприємства. Ця погроза може виявитися у вигляді втрати рівня конкурентного статусу або істотного погіршення фінансового стану, або втрати позитивного іміджу підприємства і т.д. З такої точки зору економічна безпека існує лише в період найменшої імовірності повної втрати всього капіталу, що належить власникам. В міру зростання цієї імовірності погроза втрати економічної безпеки підсилюється. Стратегічні управлінські рішення в період наростання погрози втрати економічної безпеки повинні бути гранично вивірені. При їхній реалізації необхідно постійно порівнювати очікуваний ефект з можливими негативними наслідками [30].

В економіці підприємства та теоретичній економічній науці розроблено, а в господарській практиці випробувано загальну методологію оцінки рівня економічної безпеки підприємства. Економічна безпека оцінюється на підставі порівняння можливої величини завданої шкоди підприємству та ефективності заходів щодо запобігання цій шкоді. Оцінка ефективності діяльності структурних підрозділів підприємства, які забезпечують економічну безпеку, з використанням даних про витрати на запобігання можливим негативним впливам, про розміри відверненої і заподіяної шкоди, об'єктивно (на основі економічних розрахунків) характеризує результативність їх діяльності. Така оцінка ефективності роботи структурних підрозділів суб'єкта господарювання, які забезпечують економічну безпеку, здійснюється з використанням наступних показників [8]:

витрати на здійснення попереджувального заходу;

розмір відверненої шкоди;

розмір заподіяної шкоди;

ефективність здійсненого попереджувального заходу (визначається як різниця значень відверненої та заподіяної шкоди, віднесена до витрат на здійснення попереджувального заходу).

В процесі аналізу досліджуються найважливіші фактори, що впливають на стан функціональної складової економічної безпеки підприємства. Стійкість підприємства у динамічному ринковому середовищі визначає наявність стратегічних ресурсів. У процесі формування та підтримки високого рівня економічної безпеки підприємства акцент необхідно робити не лише на ефективності використання ресурсів, а й на виявленні їх нових елементів і комбінацій як джерел економічних вигід (рент) і конкурентних переваг. Крім цього, для формування економічної безпеки підприємства важливе значення має принцип випереджаючого створення та розвитку унікальних видів ресурсних комбінацій, які недоступні конкурентам у певний період часу. Таким чином, враховуючи вагомість ресурсів у формуванні економічної безпеки підприємства, в процесі аналізу необхідно досліджувати наступні їхні характеристики [25]:

визначення кількісного та якісного складу ресурсного портфеля підприємства;

ідентифікація стратегічних ресурсів;

визначення впливу стратегічних ресурсів на формування стійких конкурентних переваг підприємства;

оцінка рівня іммобільності стратегічних ресурсів, їх доступності конкурентам та наявності бар’єрів для відтворення;

характеристика поточного рівня економічної безпеки підприємства на основі якісного та кількісного аналізу стратегічних ресурсів.

Також економічна безпека визначається здатністю керівництва підприємства обґрунтовано ризикувати, постійно порівнювати можливі виграші і втрати. Важливо попадати в зону допустимого ризику, тобто в зону, де величина можливих витрат не перевищує величину розрахункового прибутку. Для цього необхідно враховувати чисельні фактори не тільки якісно, але і кількісно. Тому здійснюється оцінка наступних індикаторів економічної безпеки підприємства [30]:

темпи зміни обсягу традиційних продажів товарів та послуг;

темпи зміни обсягу продажів принципово нових товарів та послуг;

темпи втрати конкурентних переваг фірми через агресивну товарну стратегію конкурентів;

темпи зміни величини чистого прибутку;

темпи зміни величини позикових засобів;

темпи зміни постачань необхідних ресурсів усіх видів;

співвідношення величини позикових засобів і активів фірми;

можливий ступінь ризику, пов'язаний з обслуговуванням прийнятого набору стратегічних зон господарювання.

Для забезпечення зростання економічної безпеки підприємствам необхідно[25]:

підтримувати іммобільність ресурсів, які за результатами аналізу потрапили до категорії стратегічних;

поступово створювати бар’єри для переміщення ресурсів, які мають стратегічний характер для економічної безпеки підприємства;

забезпечити ефективне використання інших ресурсів для підтримки ресурсної рівноваги і пошуку нових ресурсних комбінацій.

Контрольні запитання до теми 8

Що означають поняття «безпека», «економічна безпека», «економічна безпека підприємства», у чому полягають відмінності цих понять?

У чому полягає багатоаспектність тлумачення поняття «економічна безпека»?

Визначте основні завдання економічної безпеки з точки зору держави.

Що представляє механізм гарантування економічної безпеки?

За якими показниками-індикаторами оцінюється економічна безпека держави?

Охарактеризуйте критерії оцінки стану економічної безпеки держави.

Визначте яким чином пов’язані економічна безпека держави та економічна безпека підприємства.

Охарактеризуйте економічну безпеку підприємства як стан підприємства та як діяльність підприємства.

У чому полягає сутність поняття «загроза» з позицій економічної безпеки підприємства, та яки групи загроз можна виділити?

Охарактеризуйте основні функціональні складові економічної безпеки підприємства.

Визначте основні внутрішні та зовнішні фактори економічної безпеки підприємства.

Яким чином здійснюється оцінка ефективності діяльності структурних підрозділів підприємства, які забезпечують економічну безпеку?

У чому полягає дослідження найважливіших факторів, що впливають на стан функціональної складової економічної безпеки підприємства?

Наведіть основні індикатори економічної безпеки підприємства.

Висновки за темою 8

Економічна безпека може розглядатися як на макрорівні (економічна безпека держави, економічна безпека регіону), так і на мікрорівні (економічна безпека підприємства, економічна безпека приватних підприємців, економічна безпека домогосподарств). На макрорівні економічна безпека уособлює такий стан національної економіки, який дозволяє ефективно опиратися внутрішнім і зовнішнім загрозам і здатний задовольнити потреби держави. Економічна безпека підприємства характеризує такий стан його справ, що визнається керівництвом і власниками як задовільний та достатній для стабільного функціонування, динамічного соціального і науково-технічного розвитку, запобігання внутрішнім і зовнішнім негативним впливам і може підтримуватися протягом певного періоду часу.

Економічна безпека підприємства складається із наступних функціональних складових: інтелектуально-кадрової, фінансової, техніко-технологічної, політико-правової, екологічної, інформаційної та силової. В процесі діагностики оцінюються найважливіші фактори впливу на визначені функціональні складові економічної безпеки підприємства. Також вивчаються основні процеси забезпечення економічної безпеки, здійснюється оцінка ресурсного забезпечення підприємства, оцінюються основні індикатори, що відображають рівень економічної безпеки підприємства.

Діагностика економічної безпеки підприємства дає можливість його керівництву своєчасно визначити слабкі місця у економічному «імунітеті» господарської системи та встигнути розробити і застосувати відповідні заходи щодо подолання наслідків реалізації можливих загроз.

Практичне завдання

Здійсніть оцінку функціональних складових економічної безпеки підприємства, виходячи з даних та методичних рекомендацій, наведених у додатку А.

9. Діагностика корпоративної культури підприємства

Мета вивчення теми – визначення сутності корпоративної культури, засвоєння особливостей її впливу на результати господарської діяльності підприємства та оволодіння методичними засадами її діагностики.

Вивчення матеріалу теми має сприяти формуванню наступних професійних компетенцій:

здатність формувати систему прийомів та методів діагностики корпоративної культури підприємства;

здатність формувати систему показників для діагностики корпоративної культури підприємства;

здатність використовувати процедури та методи оцінки корпоративної підприємства;

здатність аналізувати фактори впливу на формування корпоративної культури;

здатність оцінювати рівень корпоративної культури на підприємстві;

здатність володіти методикою індикативної оцінки корпоративної культури підприємства;

здатність розробляти перелік відповідних заходів подолання негативних відхилень та обґрунтовувати вибір найбільш доцільних в певних умовах заходів розвитку корпоративної культури підприємства;

здатність розробляти план реалізації обґрунтованих заходів щодо розвитку корпоративної культури та підсилення її впливу на результати діяльності підприємства.

Матеріал теми складається із наступних питань:

9.1. Аналіз факторів корпоративної культури

9.2. Оцінка рівня корпоративної культури підприємства

9.3. Визначення впливу корпоративної культури на ефективність управління підприємством

Запитання для самодіагностики.

Ключові терміни: культура, корпоративна культура, фактори корпоративної культури, принципи корпоративної культури, діагностика корпоративної культури.

9.1. Аналіз факторів корпоративної культури

Сукупність правил, норм поведінки, традицій, підвалин, очікувань персоналу підприємства, впливає на результати господарської діяльності в короткостроковій і довгостроковій перспективі. Підприємство, з моменту свого створення, виконує певну місію – основну загальну мету, чітко виражену причину його створення та існування. Вибір і формулювання місії здійснюється власниками та вищим керівництвом корпорації. Формулювання місії повинне містити:

опис особливостей і характеру господарської діяльності підприємства;

опис особливостей зовнішнього оточення підприємства, яке визначає його основні установки;

характеристики загальної психології організації або корпоративної культури, які необхідно створити й підтримувати протягом усього існування підприємства.

При цьому корпоративна культура впливає як на процес формування місії підприємства, так і на способи реалізації цієї місії, будучи невід'ємним її елементом. І. Ансофф визначив, що як в індивідів, так і в організацій проявляються переваги до певних типів стратегічної поведінки, певної лінії ціннісних установок, навіть якщо це означає втрати з погляду економічних результатів [21]. Ці переваги визначаються культурними особливостями кожного окремого індивіда, який так чи інакше впливає на процеси визначення або досягнення місії, і, як слідство корпоративною культурою підприємства.

На основі місії вищим керівництвом корпорації виробляються приватні цілі для її здійснення. При цьому кількісні і якісні параметри приватних цілей у вирішальному ступені залежать від корпоративної культури. Корпоративна культура являє собою компонент культури суспільної формації, що визначає поточний стан корпорації та можливості розвитку.

Б.Феган вважає, що корпоративна культура проявляється в тому, як люди ставляться до власних досягнень, а також у гармонічній взаємодії елементів соціотехнічної структури корпорації між собою та із зовнішнім середовищем [43].

З погляду Т.Базарова, корпоративна культура являє собою складний комплекс припущень, бездоказово прийнятих усіма членами конкретної організації, що задає загальні рамки поведінки, прийняті більшістю членів організації. Прояв корпоративної культури здійснюється в області філософії й ідеології управління, ціннісних орієнтаціях, віруваннях, очікуваннях, нормах поведінки. Згідно з думкою Т. Базарова, корпоративна культура регламентує поведінку людини та дає можливість прогнозувати його поведінку в критичних ситуаціях [32].

Д.Ньюстром і К.Дэвис визначили корпоративну культуру як набір допущень, переконань, цінностей і норм, які розділяються всіма членами організації [37].

П. Вейл корпоративну культуру визначив як унікальну загальну психологію організації [7].

Узагальнюючи ці визначення, слід зазначити, що корпоративна культура являє собою сукупність підвалин, правил і звичаїв як оформлених у вигляді корпоративних кодексів, так і неформальних (але стійких), що превалюють у колективі підприємства. Інакше кажучи, корпоративну культуру можна визначити як переважну філософію господарювання для здійснення місії підприємства. Таким чином, корпоративна культура є нетрадиційною основою стратегії підприємства та урахування цього фактору не менш важливе для власників і вищого керівництва, чім знання та урахування особистісних якостей і особливостей усіх учасників корпорації.

Корпоративна культура формується в процесі створення та перетерплює зміни протягом усього часу існування корпорації. При цьому процес формування здійснюється як цілеспрямовано власниками корпорації та вищим керівництвом, так і стихійно [13]. Аналіз свідчить про те, що більшість гальмуючих факторів розвитку корпоративної культури характерні для орієнтованого на виробництво, стабільно функціонуючого, замкнутого підприємства. Серед сприятливих факторів - елементи ринкових вимог еластичних, відкритих до змін, діючих в умовах підвищеної ризикованості функціонування підприємства, Таким чином, основні проблеми, що змушують сучасні підприємства формувати корпоративну культуру, зводяться до посилення конкуренції, урізноманітнення операцій, розширення діяльності підприємства, упровадження нових технологій [8].

Для аналізу корпоративної культури важливо встановити рівень її ефективності у визначений період, щоб мати можливість описати стан, до якого потрібно прагнути. Такий аналіз є не точним, а вельми умовним, оскільки він заснований на неупередженому ставленні працівників, яких інтерв'юють анкетним способом, до іміджу підприємства. Оцінити ефективність корпоративної культури можна за допомогою вивчення всіх аспектів діяльності підприємства на ринку, а саме [8]:

абсентеїзму;

скарг споживачів;

скарг працівників підприємства;

інших скарг (наприклад, порушення зобов'язань владними структурами);

браку у виготовленій продукції;

помилковості прийняття управлінських рішень;

ефективності функціонування підприємства;

граничного (критичного) значення рівня доходів підприємства;

оборотності капіталу;

порушень виробничих і торговельних правил;

збоїв в роботі тощо.

Відповідно до особливостей всіх видів фактори, які впливають на формування корпоративної культури можна систематизувати таким чином [47]:

структура – взаємодія органів і осіб, діючих правил, прямого керівництва та контролю;

напрямок – ступінь формування цілей та перспектив діяльності організації;

інтеграція – ступінь, в якій частини (суб’єкти) в рамках організації користуються підтримкою на користь здійснення скоординованої діяльності;

управлінське забезпечення – ступінь, щодо якої менеджери забезпечують чіткі комунікаційні зв'язки, допомогу і підтримку своїм підлеглим;

підтримка – рівень допомоги, яка надається керівниками своїм підлеглим;

стимулювання – ступінь залежності винагороди від результатів роботи;

ідентифіковані – ступінь ототожнення працівників з організацією в цілому;

управління конфліктами – ступінь вирішуванності конфліктів;

управління ризиками – ступінь, в якому працівники заохочуються в інноваціях;

індивідуальна автономність – ступінь відповідальності, незалежності та можливостей вираження ініціативи в організації.

9.2. Оцінка рівня корпоративної культури підприємства

Експрес-оцінка рівня корпоративної культури може здійснюватися у вигляді анкетного опитування чи особистого інтерв'ювання працівників підприємства. Ефективнішим з точки зору одержання повномасштабної інформації є анкетування персоналу. У свою чергу, інтерв'ювання теж має значний ефект, оскільки стимулює процес участі. Здійснення дослідження передбачає визначення вибірки. При цьому слід пам'ятати, що достовірну інформацію можна отримати, якщо ім'я респондента не розголошується, а відповіді залишаються конфіденційними. Однак, для коректності аналізу корпоративної культури важливо знати тип працівників, які беруть участь в інтерв'юванні, а також відділ, де вони працюють [8].

Інструмент оцінки організаційної культури має форму питальника, що вимагає індивідуальних відповідей на шість пунктів (тобто використовуються шість змістовних вимірів) [20]:

найважливіші характеристики організації, чи вираження того, на що організація в цілому схожа;

загальний стиль лідерства, що пронизує всю організацію;

управління найманими працівниками, чи стиль, який характеризує ставлення до найманих працівників і визначає, що являють собою умови праці;

з'єднувальна суть організації, чи механізми, які дозволяють організації триматись разом;

стратегічні цілі (акценти), що визначають, які сфери особливої уваги приводять в рух стратегію організації;

критерії успіху, які показують, як визначається перемога та що саме винагороджується та вшановується.

Кожне з шести запитань передбачають чотири альтернативи відповідей. В комбінації ці змістовні виміри відображають фундаментальні культурні цінності та явно не висловлювані припущення про спосіб виконання організацією своїх функцій. Вони відображають уявлення про те, "який стан справ" в організації. З метою підвищення наочності доцільно за результатами розрахунків будувати профілі організаційної культури, які дозволяють виявити такі атрибути організації, які без графічного зображення могли б здатись неочевидними чи залишитись непоміченими [20].

Комплексна оцінка рівня корпоративної культури може бути здійснена з використанням певних індикаторів. Процедура індикативної оцінки має низку особливостей. По-перше, оцінка встановлених індикаторів має якісний характер, по-друге, вона здійснюється на підставі експертного опитування, по-третє, надані оцінки залежать від суб'єктивного погляду особи, яка їх здійснює. Якісний характер індикативної оцінки сили культури підприємства зумовлює певні труднощі оцінки, пов'язані з тим, що не завжди є очевидним, про який (високий чи низький) рівень культури свідчить той чи інший індикатор. Після встановлення індикаторів культури необхідним кроком є формулювання критеріїв, за якими той чи інший з них може свідчити про сильну або слабку культуру підприємства. Приклад встановлення критеріїв індикативної оцінки наведено у табл. 1.37, де показано різні варіанти положення індикаторів культури управління. Група експертів, які здійснюють оцінку культури підприємства, має складатися з представників різних функціональних груп, що дозволить уникнути однобічності. Експертна група має складатись з представників топ-менеджменту, керівників середнього рівня управління (функціональних керівників, начальників цехів, директорів напрямків), керівників нижчого рівня, фахівців та робітників виробничих підрозділів. Проведення експертної оцінки сили культури підприємства здійснюється шляхом заповнення спеціальних таблиць, в яких експертом відзначається стан кожного з індикаторів [8].

Таблиця 1.37

Критерії оцінки сили прояву структурного елемента культури підприємства – «культура управління» [8]

Культура управління	Стан індикаторів
	низький		середній		високий
1	2	3	4	5	6
стиль керівництва	Поняття стилю керівництва не відоме керівництву та робітникам підприємства	На практиці не виникає питання про значення стилю керівництва, керівництво ліберальне	Визнається певна роль стилю керівництва, віддається перевага авторитарним методам	Стиль керівництва розглядається як важливий чинник ефективності, перевага віддається демократичним методам	Стиль ситуативний, змінюється в залежності від рівня зрілості робітника
рівень централізації влади	Повноту влади зосереджено в руках генерального директора	Керівництво здійснюється вузькою групою осіб: генеральним директором та заступниками	Делегування влади здійснюється вибірково	Власні повноваження розподілено в інтересах осіб - носіїв цих повноважень	Власні повноваження чітко розподілено в інтересах оперативності бізнес-процесу
ступінь ефективності системи мотивації	Робітники не відчувають зв'язку між результатами своєї праці та винагородою	На підприємстві здійснюється оплата за відпрацьований час	Оплата труда здійснюється з урахуванням якості, тривалості, шкідливості та ін.	При визначенні розміру винагороди враховується також стаж та діє прогресивна тарифна шкала	На підприємстві застосовуються методи матеріальної та нематеріальної мотивації
система кар'єрно-го просування	Не існує	Система «місця для своїх»	Система «знизу -догори»	Система «Місця для кращих»	Поєднання двох попередніх

Продовження табл. 1.37

1	2	3	4	5	6
професійна підготовка керівників	Керівники не мають професійної підготовки	Підготовка здійснюється зусиллями самого керівника на робочому місці	Керівники є професійними управлінцями	Періодично проводяться заходи з підвищення кваліфікації	Керівники постійно підвищують рівень кваліфікації
система спадковості стилю керівництва	Поняття стилю управління не відоме керівникам та робітникам підприємства	Системи спадкоємності стилю не існує	Стиль управління індивідуальний, попередній досвід не враховується або засуджується	Стиль керівництва визнається активом компанії та культивується	Стиль керівництва покращується 3 урахуванням досвіду попередніх керівників
рівень компетентності керівників	Керівник часто демонструє некомпетентність при виконанні своїх обов'язків	Керівник компетентний виключно у виробничих питаннях	Керівник знається на питаннях виробництва та управління	Керівник демонструє компетентність також у питаннях економіки та психологи управління	Керівник компетентний також у макроекономічних та політичних питаннях
ступінь залучення робітників до прийняття рішень	Робітники не в змозі впливати на прийняття рішень	Робітники впливають на такі рішення, що стосуються їх особисто	До деяких робітників керівництво прислухається	На підприємстві діє профспілка, що виступає від імені трудового колективу	Представники трудового колективу входять до органів управління
імідж лідера	Керівник не є справжнім лідером, керівник-маріонетка	Керівник має задатки лідера, але не розвинені та несистематичні	Сила керівника як лідера базується на матеріальній зацікавленості робітників	Керівник є реальним лідером, що спонукає весь колектив до ефективної співпраці	Керівник є харизматичним лідером, що має вагу в суспільстві

9.3. Визначення впливу корпоративної культури на ефективність управління підприємством

Корпоративна культура являє собою потужний стратегічний інструмент, що дозволяє орієнтувати всі підрозділи та окремих осіб підприємства на загальні цілі, спонукати проявлення ініціативи співробітників, забезпечувати їхню лояльність, полегшувати спілкування і підвищувати продуктивність праці робітників.

У процесі ринкових перетворень в економіці держави здійснюються також масштабні зміни корпоративної культури вітчизняних підприємств. Ці перетворювальні процеси здійснюються з використанням передових досягнень розвинених країн світу в області формування корпоративної культури, але ступінь використання закордонного досвіду значною мірою обмежується національними особливостями і менталітетом нашого суспільства. Тому в процесі формування та розвитку корпоративної культури необхідно враховувати наступні особливості [36]:

основою корпоративної культури є досвід, який здобуває кожна корпорація, долаючи труднощі зовнішньої адаптації та внутрішньої інтеграції;

ядро корпоративної культури формується засновниками корпорації і безпосередньо пов'язане з їхнім життєвим досвідом і світоглядом;

корпоративна культура є природнім середовищем для учасників корпорації, що приводить до звикання та нездатності бачити напрямки позитивних змін у діяльності корпорації;

процес зміни корпоративної культури вимагає значних витрат часу, чім триваліше, інтенсивніше та успішніше був шлях розвитку організації, тим складніше змінити організаційну культуру;

фактор корпоративної культури необхідно враховувати при плануванні змін і нововведень, оскільки корпоративна культура часто являє собою фактор опору змінам.

Корпоративна культура проявляється у всіх сферах діяльності корпорації, що необхідно враховувати в процесі визначення шляхів досягнення стратегічних цілей підприємства.

Для реалізації місії корпорації та досягнення поставлених вищим керівництвом цілей необхідне формування капіталу та певного обсягу інвестиційних ресурсів, як на етапі створення корпорації, так і в процесі її діяльності. Процес формування і використання капіталу корпорації включає три етапи:

визначення пріоритетних джерел і залучення капіталу;

цільове використання залученого капіталу;

розподіл результатів від використання капіталу.

Особливістю корпоративної форми організації колективної підприємницької діяльності є поділ прав власності та функцій управління. Тому на кожному етапі формування капіталу корпорації здійснюється взаємодія інтересів різних груп учасників, у першу чергу – власників корпорації (акціонерів) і вищого керівництва.

У процесі залучення капіталу можливість виникнення відносин між потенційними інвесторами (акціонери, кредитори, найманий персонал, держава) і вищим керівництвом корпорації визначаються ціннісними установками та діловими принципами. Ці елементи корпоративної культури дозволяють знайти взаємні інтереси учасників і прийняти найбільш вигідні умови для кожної зі сторін. Рівень корпоративної культури, ступінь довіри між партнерами визначають інвестиційну привабливість корпорації та вартість інвестиційних ресурсів, що прямо впливає на результати господарської діяльності.

На етапі використання капіталу учасники корпорації керуються певним набором етичних принципів, які регулюють виробничу, маркетингову та соціальну діяльність корпорації. Корпоративна культура в цьому випадку визначає стабільність роботи корпорації, позначає вектор її розвитку та характер взаємодії із зовнішнім середовищем.

На етапі розподілу результатів від використання капіталу корпоративна культура дозволяє адекватно оцінити виконання місії корпорації та виконання учасниками корпорації зобов'язань. Корпоративна культура сприяє коректуванню напрямків розвитку підприємства та взаємин структурних елементів усередині корпорації із зовнішнім середовищем.

Також необхідно відзначити, що корпоративна культура визначає імідж і репутацію фірми та суттєво впливає на процес формування капіталу корпорації, на формулювання і виконання місії корпорації. У цьому випадку корпоративна культура виступає як нематеріальний актив, як нематеріальний елемент капіталу корпорації, як один із продуктів діяльності корпорації та суспільства в цілому. Корпоративна культура сприяє підвищенню прибутковості діяльності підприємства шляхом забезпечення гармонічної взаємодії всіх елементів організаційної структури між собою та із зовнішнім середовищем, що у свою чергу приводить до прояву ефекту синергії. Для забезпечення сталого розвитку підприємства, вище керівництво повинне постійно займатися розвитком корпоративної культури. Для цього використовуються різного роду інвестиції, як фінансового, так і інтелектуального характеру.

Контрольні запитання до теми 9

Що представляє корпоративна культура підприємства?

Яким чином корпоративна культура впливає на процес формування місії підприємства?

У чому полягає зв'язок корпоративної культури із культурою суспільства?

Як проявляється корпоративна культура підприємства?

Яким чином формується та розвивається корпоративна культура підприємства?

Визначте послідовність аналізу корпоративної культури підприємства?

Охарактеризуйте основні фактори корпоративної культури.

Яким чином здійснюється експрес-оцінка рівня корпоративної культури підприємства?

Наведіть послідовність комплексної оцінки корпоративної культури підприємства.

У чому полягає сутність індикативної оцінки корпоративної культури підприємства, та для чого вона здійснюється?

Які основні індикатори використовуються в процесі оцінки сили культури управління?

Як наявність та зміни корпоративної культури підприємства впливають на результати його діяльності?

Які особливості формування і розвитку корпоративної культури необхідно враховувати в процесі здійснення господарської діяльності підприємства?

Висновки за темою 9

Корпоративна культура являє собою сукупність базових настанов, правил і звичаїв як оформлених у вигляді корпоративних кодексів, так і неформальних (але стійких), що превалюють у колективі підприємства. Корпоративну культуру можна визначити як переважну філософію господарювання для здійснення місії підприємства. При цьому корпоративна культура впливає як на процес формування місії підприємства, так і на способи реалізації цієї місії, будучи невід'ємним її елементом.

На основі місії вищим керівництвом корпорації розробляються проміжні цілі для її здійснення. При цьому кількісні і якісні параметри проміжних цілей у вирішальному ступені залежать від корпоративної культури. Корпоративна культура являє собою компонент культури суспільної формації, що визначає поточний стан корпорації та можливості її розвитку. Корпоративна культура являє собою потужний стратегічний інструмент, що дозволяє орієнтувати всі підрозділи та окремих осіб підприємства на загальні цілі, спонукати проявлення ініціативи співробітників, забезпечувати їхню лояльність, полегшувати спілкування і підвищувати продуктивність праці робітників.

Діагностика корпоративної культури передбачає оцінку рівня її ефективності протягом певного проміжку часу. Такий підхід є доволі умовним, оскільки він заснований на неупередженому ставленні працівників до іміджу підприємства. Оцінка ефективності корпоративної культури здійснюється за допомогою вивчення: скарг споживачів; скарг працівників підприємства; інших скарг (наприклад, порушення зобов'язань владними структурами); браку у виготовленій продукції; помилковості прийняття управлінських рішень; ефективності функціонування підприємства; граничного (критичного) значення рівня доходів підприємства; оборотності капіталу; порушень виробничих і торговельних правил; збоїв в роботі тощо.

Експрес-оцінка рівня корпоративної культури може здійснюватися у вигляді анкетного опитування чи особистого інтерв'ювання працівників підприємства. Комплексна оцінка рівня корпоративної культури може бути здійснена з використанням певних індикаторів. При цьому необхідно враховувати, що оцінка встановлених індикаторів має якісний характер, здійснюється на підставі експертного опитування, має дещо суб’єктивний характер.

Корпоративна культура визначає імідж і репутацію підприємства, вона суттєво впливає на процес формування капіталу господарюючого суб'єкту, а також на формулювання та виконання місії корпорації. У цьому випадку корпоративна культура виступає як нематеріальний актив, як нематеріальний елемент капіталу корпорації, як один із продуктів діяльності корпорації та суспільства в цілому. Розвинена корпоративна культура сприяє підвищенню рівня прибутковості діяльності підприємства шляхом забезпечення гармонічної взаємодії всіх елементів організаційної структури між собою та із зовнішнім середовищем, що у свою чергу приводить до прояву ефекту синергії.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1.	Афанасьєв М.В., Білоконенко Г.В. Економічна діагностика: Навчально-методичний посібник. – Х.: ВД «ІНЖЕК», 2007. – 296 с.
2.	Балабанов А.И., Балабанов И. Т. Финансы. — СПб: Питер, 2002. – 192 с.
3.	Бендиков М.А., Джамай Е.В. Совершенствование диагностики финансового состояния промышленного предприятия. – http://www.econfin.ru/rus/library/actmanage/searchreserve/finance/index.php?3563
4.	Бєлов О. Ф. Економічна безпека України: пріоритети та механізми забезпечення. – http://old.niss.gov.ua/book/belov/6.htm
5.	Бєляєв О.О. Економічна політика гарантування економічної безпеки. – http://pidruchniki.com.ua/17910211/ekonomika/ekonomichna_politika_garantuvannya_ekonomichnoyi_bezpeki
6.	Бланк И.А. Управление активами и капиталом предприятия. – К.: Ника-Центр, Эльга, 2003. – 448 с.
7.	Вейл П. Искусство менеджмента. Пер. с англ. – М.: Новости, 1993. – 224 с.
8.	Гетьман О.О., Шаповал В.М. Економічна діагностика: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Київ, Центр навчальної літератури, 2007. – 307 с.
9.	Горшкова Л.А. Анализ организации управления. Аналитический инструментарий. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 208 с.
10.	Горшкова Л.А. Бизнес-анализ: сущность и назначение. – http://auditfin.com/fin/2003/4/fin_2003_41_rus_03_03_Gorshkova/fin_2003_41_rus_03_03_Gorshkova.asp
11.	Горшкова Л.А. Аналитический инструментарий системы управления хозяйствующих субъектов // Аудит и финансовый анализ. - 2005. - № 1. С. 279-282.
12.	Діагностика стану підприємства: теорія і практика: Монографія / За заг. ред. проф. А.Е. Воронкової. – Х.: ВД «ІНЖЕК», 2006. – 448 с.
13.	Забелин П.В. Основы корпоративного управления концернами. – М.: «Издательство ПРИОР», 1998. – 176 с.
14.	Иваниенко В.В. Финансовый анализ: Учебное пособие. – 2-е изд. – Харьков: Издательский дом «ИНЖЕК», 2003. – 176 с.
15.	Игонина Л.Л. Инвестиции: Учеб. пос. / Под ред. В.А. Слепова. – М.: Юрист, 2002. – 480 с.
16.	Каламбет С.В., Воропай В.А.¶ Підходи до трактування економічної безпеки підприємства. – http://ekuzt2009.detut.edu.ua/sekcziya-3-lekonomika-zheleznodorozhnogo-transportar/192-kalambet-sv-voropaj-va.html
17.	Кеворков В. Диагностика организации коммерческой деятельности предприятия. – http://www.management.com.ua/marketing/mark024.html
18.	Ковалёв А.И. Привалов В.П. Анализ хозяйственного состояния предприятия. – Изд. 3-е, исправл., и доп. – М.: Центр экономики и маркетинга, 1999. – 216 с.
19.	Ковалёв В.В. Введение в финансовый менеджмент. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 768 с.
20.	Колесніков Г.О. Діагностика стану організаційної культури підприємств і напрямки її вдосконалення// Корпоративна культура організацій XXI століття: 36. наук, праць/ Під. заг. ред. Г.Л. Хаєта. – Краматорськ: ДДМА, 2003. – С. 126-129
21.	Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. – М.: «Дело», 1992. – 702 с.
22.	Нелідіна Ю.С. Виробнича програма підприємства. – http://www.rusnauka.com/22_NIOBG_2007/Economics/25280.doc.htm
23.	Петряєва З.Ф. Організація і методика економічного аналізу. Навчальний посібник. Ч. 1 / Петряєва З.Ф., Хмеленко Г.Г. – Харків: Вид. ХДЕУ, 2008. – 313 с.
24.	Петряєва З.Ф. Організація і методика економічного аналізу. Навчальний посібник. Ч. 2 / Петряєва З.Ф., Хмеленко Г.Г. – Харків: Вид. ХДЕУ, 2008. – 247с.
25.	Роздобудько В. С. Ресурсне обґрунтування економічної безпеки підприємства. – http://economy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=289
26.	Савчук В. Мониторинг текущего состояния предприятия. – http://www.iteam.ru/publications/corporation/section_100/article_3235/
27.	Савчук В. Оптимізаційна модель розрахунку чистої теперішньої вартості підприємствами нафтової і газової промисловості. – www.library.tane.edu.ua/images/nauk_vydannya/Y6Mqe6.pdf
28.	Сенникова Л. Н. – http://www.tsiac.ru/files/umk/economic_diagnostic.doc
29.	Ситник Ю.А. Информационно-аналитическая поддержка диагностики экономической надежности предприятия. – http://eprints.kname.edu.ua/389/1/313-318_%D0%A1%D0%B8%D1%82%D0%BD%D0%B8%D0%BA.pdf
30.	Соколенко Т.М. Економічна безпека підприємства в умовах транзитивної економіки – http://intkonf.org/kand-ped-n-sokolenko-tm-ekonomichna-bezpeka-pidpriemstva-v-umovah-tranzitivnoyi-ekonomiki/
31.	Судакова О.І., Гречко Д.В., Шкурупій А.В. Стратегія забезпечення належної економічної безпеки підприємства. – http://www.rusnauka.com/4._SVMN_2007/Economics/18818.doc.htm
32.	Управление персоналом: Учебник для вузов/ Под ред. Т. Ю. Базарова, Б. Л. Еремина. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998. - 423 с.
33.	Шеремет А.Д. Анализ и диагностика финансово-хозяйственной деятельности предприятия: Учебник. – М.:ИНФРА-М, 2008. – 367 с.
34.	http://www.creon-online.ru/?ID=474921
35.	http://www.dis.ru/magaz/uu/annotations/2006/2
36.	http://www.euromanagement.ru/consulting/same/same_corp_6.html
37.	http://www.euromanagement.ru/menu_link/menu.php?l=184
38.	http://examen.od.ua/upravlen/page112.html
39.	http://examen.od.ua/upravlen/page118.html
40.	http://examen.od.ua/upravlen/page119.html
41.	http://examen.od.ua/upravlen/page120.html
42.	http://examen.od.ua/upravlen/page121.html
43.	http://www.hrm.ru/db/hrm/3DE90EC521CF790BC32569C00038608A/category.html
44.	http://library.if.ua/book/62/4501.html
45.	http://manved.at.ua/publ/evoljucija_pogljadiv_na_ekonomichnu_bezpeku_pidpriemstva/4-1-0-13
46.	http://www.pravo.vuzlib.net/book_z818_page_5.html
47.	http://www.rusnauka.com/33_NIO_2009/Psihologia/54961.doc.htm
48.	http://www.shkadin.com/diagnos.html
49.	http://yurotdel.com/ucheba/diagnostika-kadrovogo-potenciala-predpriyatiya.html
50.	http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1078.6070.0
51.	http://www.refine.org.ua/pageid-5425-27.html
52.	http://www.mista.ru/articles1c/hare/article.71.html
53.	http://www.aup.ru/books/m67/6.htm
54.	http://www.morvesti.ru/archiveTDR/element.php?IBLOCK_ID=66&SECTION_ID=1353&ELEMENT_ID=3032

ДОДАТКИ

Додаток А

Оцінка складових економічної безпеки підприємства

Оцінка складових економічної безпеки підприємства здійснюється за методикою, наведеною у [1, с. 182-191].

Оцінка фінансової складової економічної безпеки:

- надлишок (+) або нестача (-) власних обігових коштів, необхідних для формування запасів та покриття витрат, пов’язаних з господарчою діяльністю підприємства;

- надлишок (+) або нестача (-) власних обігових коштів, а також середньострокових та довгострокових кредитів та позик;

- надлишок (+) або нестача (-) загальної кількості обігових коштів;

Ці показники розраховуються за наступними формулами [1]:

(А.1)

(А.2)

(А.3)

де Z — сума запасів;

Еc - сума власних обігових коштів підприємства;

Km – середньострокові та довгострокові кредити та позики;

Кt – короткострокові кредити та позики.

Таблиця А.1

Критерії оцінювання [1]

Характеристика фінансової стійкості та рівні фінансової безпеки	Значення оціночних показників
Абсолютна фінансова стійкість і абсолютна безпека	±ЕС ≥ 0; ±ЕM ≥ 0; ±Еn ≥ 0
Нормальна фінансова стійкість і нормальний рівень безпеки	±ЕС ≈ 0; ±ЕM ≈ 0; ±Еn ≈ 0
Хитливий фінансовий стан і нестабільний рівень безпеки	±ЕС< 0; ±ЕM≥ 0; ±Еn ≥ 0
Критичний фінансовий стан і критичний рівень безпеки	±ЕС < 0; ±ЕM < 0; ±Еn ≥ 0
Кризовий фінансовий стан і кризовий рівень безпеки	±ЕС < 0; ±ЕM < 0; ±Еn < 0

Оцінка інтелектуальної та кадрової складової економічної безпеки здійснюється за наступними показниками [1]:

відношення кількості працівників високої кваліфікації, що звільнилися, до загальної кількості працівників даної кваліфікації;

Подовження дод. А

відношення кількості інженерно-технічних робітників і науковців до загальної чисельності працюючих;

відношення кількості винаходів (пропозицій) до кількості працюючих або інженерно-технічних працівників;

відношення кількості осіб, що мають вищу (спеціальну) освіту відповідно профілю діяльності підприємства до загальної чисельності працюючих;

Ці та інші аналогічні показники (коефіцієнти) порівнюють з показниками інших підприємств або аналізують в динаміці (при цьому враховують економічні показники діяльності аналізованого і порівнюваного підприємств). Значення всіх показників зводять в інтегральний (за методом відстаней) [1]:

(А.4)

де n – кількість показників; – вага i-го показника; – відносна оцінка i-го показника.

Величина розраховується за наступними правилами [1]:

якщо переважніше більше значення показника - як відношення значення i-го показника до найбільшого значення показника (коефіцієнта) з усієї кількості порівнюваних підприємств (або за весь аналізований період, якщо є дані, що характеризують в динаміці тільки одне підприємство);

якщо переважніше менше значення показника - як відношення най-меншого значення показника (коефіцієнта) з усієї кількості порівнюваних підприємств (або за весь аналізований період, якщо є дані, що характер-ризують в динаміці тільки одне підприємство) до значення i-го показника.

Аналогічні розрахунки виконуються для всіх порівнюваних підприємств (періодів часу) [1].

Після цього, визначається середнє значення інтегрального показника для ринку, або для конкретного підприємства за ряд років. За ступенем відхилення фактичних значень від середнього можна оцінити про рівень інтелектуальної (кадрової) складової економічної безпеки [1]:

- високий рівень безпеки;

- низький рівень безпеки;

- середній рівень безпеки.

Подовження дод. А

Оцінку рівня технологічної складової економічної безпеки може бути виконано (аналогічно попередній складовій) за наступними показниками, що характеризують технологічний потенціал і технологічну безпеку підприємства [1]:

відношення кількості використаних прогресивних сучасних технологій (на рівні кращих серед підприємств, що працюють на конкретному ринку) до загальної їх кількості на підприємстві;

відношення кількості найменувань нових прогресивних видів продукції (на рівні кращих зразків серед підприємств, що працюють на конкретному ринку) до загальної їх кількості;

частка технічних і технологічних рішень на рівні винаходів у загальній кількості нових рішень, застосованих у виробничому процесі.

Рівень правової безпеки може бути визначений в залежності від співвідношення втрат, понесених підприємством (реальних та у вигляді упущеної вигоди) внаслідок порушення правових норм, та загального розміру відвернених юридичною службою втрат, за наступною шкалою [1]:

втрат немає — абсолютна правова безпека;

частка втрат від 0 до 25% — нормальна правова безпека;

25% - 50% — нестабільний стан;

50% - 75% — критичний стан;

75% - 100% — кризовий стан.

Оцінка інформаційної складової економічної безпеки здійснюється за наступними показниками [1]:

- коефіцієнт повноти інформації (), що розраховується як відно-шення обсягу інформації, яка є в розпорядженні особи, що приймає рішення, та обсягу інформації, необхідного для ухвалення обґрунтованого рішення;

- коефіцієнт точності інформації (), що розраховується як відношення обсягу релевантної інформації до загального обсягу наявної в розпорядженні особи, що приймає рішення, інформації;

- коефіцієнт суперечливості інформації (), що розраховується як відношення кількості незалежних свідчень на користь ухвалення рішення до загальної кількості незалежних свідчень у сумарному обсязі релевантної інформації.

Обсяг інформації може бути розрахований у сторінках формату А4, кількості символів тексту, Кбайт, Мбайт [1].

Подовження дод. А

Рівень інформаційної безпеки може бути визначений, як [1]:

(А.5)

При цьому якщо:

- рівень безпеки високий;

- рівень безпеки середній;

- рівень безпеки низький.

Рівень інтерфейсної складової економічної безпеки визначається за надійністю взаємодії з економічними контрагентами підприємства [1].

Оцінка надійності економічних контрагентів (постачальників, торговельних і збутових посередників, інвесторів, споживачів і т.д.) виконується за комплексом критеріїв (імідж, досвід роботи, фінансове становище, обов'язковість виконання контрактів, тенденції розвитку, потенціал), та характеризує ступінь відповідності аналізованого контрагента кожному з оцінних критеріїв (4 - повністю відповідає; 3 - можливо відповідає; 2 – невизначено; 1 - можливо не відповідає; 0 - зовсім не відповідає). В залежності від специфіки економічного контрагента перелік критеріїв може бути змінений [1].

Перерахування оцінок по порядковій шкалі у відносні кількісні здійснюється за формулою [1]:

(А.6)

де Оіj – відносна оцінка j-го контрагента по i-му критерії;

Оi – бальна оцінка j-го контрагента за i-м критерієм;

Оmax – максимально можлива оцінка.

Сукупну оцінку надійності j-го контрагента виконують по формулі:

(А.7)

де Квагіj - вагомість i-го показника для j-го контрагента.

Подовження дод. А

Оцінку надійності взаємодії з усією сукупністю контрагентів Нзаг, розраховують як середньоарифметичну Нj [1].

У залежності від її значення можна виділити наступні рівні економічної безпеки [1]:

Нзаг = 1 — абсолютна безпека;

0,75 Нзаг <1 — нормальна безпека;

0,50 Нзаг <0,75 — нестабільність положення;

0,25 Нзаг < 0,50 — критичний стан;

0,00 Нзаг <0,25 — кризовий стан.

Вихідні дані для оцінки складових економічної безпеки підприємства.

Таблиця А.2

Дані для оцінки фінансової складової економічної безпеки (бaлaнс)
	Код	На	На кiнець
A К Т И В	ряд-	початок	звiтного
	ка	року	перiоду
1	2	3	4
І. Необоротні активи
Нематеріальні активи:
залишкова вартість	010	-	-
первісна вартість	011	2,3	2,3
знос	012	(2,3)	(2,3)
Незавершене будівництво	020	149,1	165,9
Основні засоби:
залишкова вартість	030	13009,9	11928,9
первісна вартість	031	32899,8	32489,3
знос	032	(19889,9)	(20560,4)
Довгострокові фінансові інвестиції:
які обліковуються за методом участі в капіталі
інших підприємств	040
інші фінансові інвестиції	045	1,8	1,5
Довгострокова дебіторська заборгованість	050
Відстрочені податкові активи	060
Інші необоротні активи	070
Гудвіл при консолідації	075
Усього за розділом І	080	13159	12094,8
ІІ. Оборотні активи
Запаси:
виробничі запаси	100	2328,4	1882,3
тварини на вирощуванні та відгодівлі	110
незавершене виробництво	120	2109,6	2237,3
готова продукція	130	2419,8	2187,7

Подовження дод. А

Продовження табл. А.2

1	2	3	4
товари	140	3,6	21,4
Векселі одержані	150	11,7	3,6
Дебіторська заборгованість за товари, роботи
послуги:
чиста реалізаційна вартість	160	483,1	1063,1
первісна вартість	161	483,1	1117,5
резерв сумнівніх боргів	162	(-)	(54,4)
Дебіторська заборгованість за розрахунками:
з бюджетом	170	121,5	173,8
за виданими авансами	180	-	58,5
з нарахованих доходів	190
із внутрішніх розрахунків	200
Інша поточна дебіторська заборгованість	210	0,6	-
Поточні фінансові інвестиції	220
Грошові кошти та їх еквіваленти:
в національній валюті	230	0,5	117,6
в іноземній валюті	240
Інші оборотні активи	250
Усього за розділом ІІ	260	7478,8	7645,1
ІІІ. Витрати майбутніх періодів	270	0,9	1,3
Баланс	280	20638,7	19741,2
Пасив	Код	На початок	На кiнець
	ряд.	року	перiоду
І. Власний капітал
Статутний капітал	300	178,3	178,3
Пайовий капітал	310
Додатковий вкладений капітал	320
Інший додатковий капітал	330	15538,4	15538,4
Резервний капітал	340	44,6	44,6
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)	350	935,1	1175,9
Неоплачений капітал	360	()	()
Вилучений капітал	370	()	()
Накопичена курсова різниця	375
Усього за розділом І	380	16696,4	16937,2
Частка меншості	385
ІІ. Забезпечення наступних витрат і платежів
Забезпечення виплат персоналу	400
Інші забезпечення	410
	415
	416
Цільове фінансування	420
Усього за розділом ІІ	430
ІІІ. Довгострокові зобов'язання
Довгострокові кредити банків	440
Інші довгострокові фінансові зобов'язання	450
Відстрочені податкові зобов'язання	460

Подовження дод. А

Продовження табл. А.2

1	2	3	4
Інші довгострокові зобов'язання	470	412,2	373,9
Усього за розділом ІІІ	480	412,2	373,9
ІV. Поточні зобов'язання
Короткострокові кредити банків	500
Поточна заборг. за довгостр. зобов'язаннями	510
Векселі видані	520	-	33,9
Кредиторська заборгованість за товари, роботи,
послуги	530	484,5	419,2
Поточні зобов'язання за розрахунками:
з одержаних авансів	540	63,1	32,8
з бюджетом	550	1805,4	1404,4
з позабюджетних платежів	560
зі страхування	570	410,7	158,4
з оплати праці	580	749,2	372,9
з учасниками	590
із внутрішніх розрахунків	600
Інші поточні зобов'язання	610	19,1	15,7
Усього за розділом ІV	620	3532	2430,1
V. Доходи майбутніх періодів	630
Баланс	640	20638,7	19741,2

Таблиця А.3

Дані для оцінки кадрової, інтелектуальної та технологічної складової економічної безпеки

Показники	Звітний період	Попередній період
загальна чисельність працюючих, чол	520	480
загальна кількість інженерно-технічних робітників і науковців, чол	87	91
кількість осіб, що мають вищу (спеціальну) освіту відповідно профілю діяльності підприємства, чол	215	187
кількість інженерно-технічних робітників і науковців що звільнилися, чол	18	14
кількість винаходів (пропозицій), од	127	141
загальна кількість використовуваних технологій, од	217	224
кількість використаних прогресивних сучасних технологій, од	43	46
загальна кількість найменувань видів продукції, од	56	59
кількість найменувань нових прогресивних видів продукції, од	12	15
загальна кількість нових рішень, од	190	215

Подовження дод. А

Таблиця А.4

Дані для оцінки правової складової економічної безпеки

Показники	Звітний період	Попередній період
Втрачені вигоди в наслідок недоліків у роботі юридичної служби, тис. грн	625	518
Штрафи сплачені в наслідок недоліків у роботі юридичної служби, тис. грн	127	94
Втрати за договорами відведені юридичною служби, тис. грн	1570	453
Відведені штрафні санкції, тис. грн	43	58

Таблиця А.5

Дані для оцінки інформаційної складової економічної безпеки

Показники	Звітний період	Попередній період
обсяг інформації, необхідний для ухвалення обґрунтованого рішення, арк	12	10
обсяг інформації, яка є в розпорядженні особи, що приймає рішення, арк	75	63
загальний обсяг наявної в розпорядженні інформації, арк	890	715
обсяг релевантної інформації, арк	236	254
загальна кількість незалежних свідчень у сумарному обсязі релевантної інформації, од	21	36
кількість незалежних свідчень на користь ухвалення рішення, од	12	14

Додаток Б

Тестові завдання з навчальної дисципліни

«Діагностика стану підприємства»

Модуль 1

1. Цільовой режим діагностики характеризується наступним:

виконується після виникнення необхідності рішення конкретного завдання (групи завдань);
дозволяє виявити явні й сховані небажані відхилення по всій сукупності характеристик об'єкта;
повинні використовуватися узагальнені схеми подання бухгалтерської й економічної інформації.

2. Основна відмінність економічної діагностики від аналізу укладається в

цільовій спрямованості на виявлення відхилень від норми, виявленні патології;
цільовій спрямованості на виявлення збігів із нормами, виявленні патології;
цільовій спрямованості на виявлення збігів із нормами, розповсюдження патології;

3. Коефіцієнт поточної ліквідності характеризує:

загальну забезпеченість підприємства оборотними коштами для ведення господарської діяльності й своєчасного погашення термінових зобов'язань підприємства;
загальну забезпеченість підприємства основними та оборотними коштами для ведення господарської діяльності й своєчасного погашення термінових зобов'язань підприємства;
загальну забезпеченість підприємства оборотними коштами для ведення господарської діяльності й своєчасного погашення довгострокових зобов'язань підприємства.

Подовження дод. Б

4. Недоліки статистичних методів:

результати застосування статистичних методів достовірні лише з певною ймовірністю, що задає дослідниками перед початком обробки статистичних даних;
дозволяє одержувати результати навіть у тих випадках, коли не відомий аналітичний зв'язок між параметрами системи й результатом її функціонування;
важко забезпечити необхідну точність при визначенні статистичних даних через недоліки вимірювальної техніки й суб'єктивності дій дослідника.

5. Фінансова стабільність характеризується співвідношенням:

власних і позикових коштів;
довгострокових і короткострокових коштів;
основних і обігових коштів.

6. Кiлькiсна та якiсна iдентифiкацiя стану об’екта передбачає:

встановлення дiагнозу стану об’екта дослідження;
точне визначення ключових проблем i причин iх виникнення;
висновки про поточний стан об’єкта і прогноз його змiн у майбутньому.

7. Експрес-діагностика припускає:

невеликі витрати часу для одержання попередньої оцінки;
додаткові аналітичні дослідження з виділених напрямків;
дослідження поточних аспектів діяльності підприємства.

8. Зобов'язання підприємства групують за:

ступенем терміновості;
ступенем ліквідності;
ступенем платності.

Подовження дод. Б

9. Неформалiзованi методи фінансової діагностики ґрунтуються на:

характеристиці аналітичних процедур на логічному рiвнi;
жорстких аналітичних взаємозв’язках та залежностях;
науково обґрунтованих доведених аналітичних залежностях.

10. Експрес-діагностика здійснюється для:

одержання великого числа ключових, найбільш інформативних показників;
створення об'єктивної картини поточного положення підприємства;
виявлення назріваючої проблеми й запропонування можливих рішень у критичних ситуаціях.

11. Основні вимоги до фінансової звiтностi з точки зору здійснення фінансової діагностики підприємства зводяться до того, що вона повинна уможливлювати:

оцінку динаміки та перспектив отримання збитку підприємством;
оцінку наявних у підприємства трудових ресурсів та ефективності їх використання;
оцінку наявних у підприємства фінансових ресурсів та ефективності їх використання;
опрацювання обґрунтованих управлінських рішень для здійснення ефективної кадрової політики.

12. Комплексна діагностика стану підприємства дозволяє:

визначити поточний стан справ підприємства;
оцінити його інноваційний потенціал;
детально вивчити проблеми, обкреслені на етапі комплексної діагностики;
виявити причини виникнення проблем.

13. Коефіцієнт відновлення характеризує:

частку вартості основних коштів, списаної на витрати в попередніх періодах;

Подовження дод. Б

частину нових основних коштів від наявних на кінець звітного періоду основних коштів;
частину основних коштів, яка вибула через старість і з інших причин.

14. Залежно вiд цiлей i глибини дiагностичного аналiзу до складу робочоi групи доцiльно включити:

представникiв виконавчого керiвнидтва;
представникiв ради директорiв i акцiонерiв підприємства;
представникiв функцiональних пiдроздiлiв;
представників інших підприємств;
керiвника групи консультантів;
незалежних консультантів.

15. Метою деталізованої діагностики фінансового стану є:

докладна характеристика майнового й фінансового становища господарюючого суб'єкта;
докладна характеристика результатів його діяльності в майбутньому звітному періоді;
докладна характеристика можливостей розвитку суб'єкта на перспективу.

16. Діагностика стану підприємства це:

агрегований синтетичний висновок про стан досліджуваного об'єкта, що здійснюється на основі різної аналітичної інформації, її синтезу й зіставлення;
вивчення стану господарюючого суб'єкта, визначення впливу факторів розвитку соціально-психологічних процесів і виявлення відхилень від кризового розвитку;
сукупність досліджень по визначенню цілей функціонування підприємства, способів їхнього досягнення й виявлення недоліків.

Подовження дод. Б

17. Для того щоб правильно оцiнити стан об’екта дослiдження, необхiдно:

сформувати систему показникiв (критерiїв);
розробити якiснi та кiлькiснi шкали для вимiру визначених значень показників;
встановити нормативнi (базовi, еталоннi, та рекомендовані) значения показників.

18. Порівнянність інформації полягає у наступному:

спосіб одержання інформації повинен бути методологічно правильний;
база спостережень і реєстрації показників повинні бути методологічно єдиними протягом усього періоду діагностики;
інформація повинна зберігати актуальність на час одержання її користувачем;
інформація повинна бути повною й регулярною.

19. Метод математичного програмування має наступні переваги:

можливість вибору оптимального варіанту з досить значної кількості альтернатив;
необхідність опису альтернативних рішень й основних обмежень у вигляді математичних виражень.
висока оперативність одержання результатів рішення за рахунок застосування сучасних інформаційних технологій.

20. Основними зав даннями фінансової діагностики підприємства є:

дослідження ефективності використання майна підприємством, забезпеченості його власними оборотними коштами;
об’єктивна оцінка динаміки виробничих показників та конкурентоспроможності;
визначення стану підприємства на ринку послуг та кiлькiсна оцінка його конкурентоспроможності;
аналіз ринкової активності підприємства;
дослідження рентабельності та фінансової стiйкостi підприємства;

Подовження дод. Б

визначення ефективності використання трудових ресурсів.

21. Предметом діагностики діяльності підприємства є:

аналіз виробничих й економічних потужностей, фінансового стану, результатів психологічного розвитку й використання трудових ресурсів, стану й використання основних фондів, витрат на будівництво й реалізацію продукції (робіт, послуг), оцінка ефективності.
оцінка виробничих й економічних результатів, фінансового стану, результатів соціального розвитку й використання трудових ресурсів, стани й використання основних фондів, витрат на виробництво й реалізація продукції (робіт, послуг), оцінка ефективності.
робота підприємства в цілому і його структурних підрозділах (цехів, бригад, ділянок), а суб'єктами можуть виступати органи державної влади, науково-дослідні інститути, фонди, центри, громадські організації, засоби масової інформації, аналітичні служби підприємств.

22. На основі аналізу звітних даних у процесі фінансової діагностики визначаються:

основні тенденції формування i використання фінансових ресурсів підприємства;
причини змін, що сталися на ринку збуту продукції;
сильні та слабкі сторони підприємства;
резерви поліпшення економічного стану у перспективі.

23. Експертні методи досліджень використовують в наступних випадках:

якщо розвиток об'єктів або повністю, або частково піддається предметному опису або математичній формалізації;
в умовах відсутності досить представницької й достовірної статистики по характеристиках об'єкта;
в умовах великої невизначеності середовища функціонування об'єкта, а також ринкового середовища;

Подовження дод. Б

у випадках, коли або час, або кошти, виділені на прогнозування й прийняття рішень, дозволяють досліджувати проблему із застосуванням формальних моделей;
в екстремальних ситуаціях.

24. Коефіцієнт забезпеченості власними коштами характеризує:

наявність власних оборотних коштів у підприємства, необхідних для його фінансової стабільності;
наявність власних основних та оборотних коштів у підприємства, необхідних для його фінансової стабільності;
наявність власних основних коштів у підприємства, необхідних для його фінансової стабільності.

25. Після виконання технічної сторони діагностики необхідно:

правильно інтерпретувати результати розрахунків;
розробити варіанти рішень щодо подолання кризових ситуацій;
проконтролювати виконання розроблених рішень.

26. Завданнями діагностики діяльності підприємства є:

ідентифікація сучасного стану аналізованого об'єкта;
дослідження складу й властивостей об'єкта, його порівняння з невідомими аналогами або звітними характеристиками, нормативними величинами;
виявлення змін у стані об'єкта в просторово-тимчасовому розрізі;
встановлення основних результатів, що викликала зміни в стані об'єкта, і неврахування їхнього впливу;
прогноз основних тенденцій розвитку об’єкту.

27. Комплексна діагностика стану підприємства здійснюється:

сторонніми консультантами не частіше одного разу в рік;
власними спеціалістами та сторонніми консультантами частіше одного разу в рік;
власними спеціалістами та сторонніми консультантами не частіше одного разу на рік.

Подовження дод. Б

28. Пропорція, у якій активи (згруповані за ступенем ліквідності) повинні перебувати по відношенню друг до друга, визначається наступними характеристиками:

характером і сферою діяльності підприємства;
швидкістю обороту основних коштів підприємства;
співвідношенням поточних і довгострокових активів;
сумою й терміновістю зобов'язань, на покриття яких призначені статті пасиву;
«якістю» - активів.

29. Для формування списку ключових проблем використовуються наступні прийоми:

визначення якісного складу проблем за функціональними напрямками дiяльностi пiдприємства;
формування проблемного поля підприємства з ранжируванням проблем на коротко-, середньо - та довгострокові;
формування проблемного поля підприємства з ранжируванням проблем на економічні i тактичнi;
формування проблемного поля підприємства з ранжируванням проблем за критерiем «необхiднi зусилля / ефективність».

30. Коефіцієнт поточної (загальної) ліквідності повинен перебувати в межах:

між 0 й 1
між 1 й 2
між 2 й 3

Модуль 2

1. Оцінка бізнесу методами дохідного підходу припускає проведення таких процедур:

розрахунок вартості бізнесу, використовуючи методи дисконтування або капіталізації;

Подовження дод. Б

підготовка фінансових планів оцінюваної компанії, зокрема актуалізація і нормалізація звітності;
розрахунок ставки дисконтування або коефіцієнта капіталізації витрат;
прогнозування на основі аналізу фінансового стану показників доходу і витрат підприємства.

2. Оцінка вартості бізнесу витратним підходом припускає наявність таких процедур:

збір інформації про ринкову вартість активів і зобов'язань підприємства;
1. визначення вартості бізнесу як різниці між сумарними вартостями його активів і зобов'язань;
2. визначення ринкової вартості зобов'язань контрагентів;
3. визначення ринкової вартості матеріальних активів підприємства.

3. Точка беззбитковості у грошовому вимірі визначається як:

добуток частки від величини постійних витрат і маржинального прибутку підприємства і ціни за одиницю продукції;
добуток частки від величини постійних витрат і різниці ціни реалізації і змінних витрат на одиницю продукції і ціни за одиницю продукції;
добуток частки від величини постійних витрат і різниці ціни реалізації і змінних витрат на одиницю продукції і виторгу від реалізації продукції.

4. Ділова оцінка керівників може проводитися за такими варіантами:

оцінка структури і кваліфікації адміністративно-управлінського персоналу підприємства;
оцінка здобувачів на керівні посади;

Подовження дод. Б

оцінка співробітників - кандидатів на керівну посаду;
оцінка топ-менеджерів і керівників даного підприємства.

5. Індикаторами екологічної складової економічної безпеки є:

нормативи гранично припустимої концентрації шкідливих речовин;
екологічні параметри продукції, що виготовляється;
ступінь ушкодження ландшафту;
рівень енергетичного забруднення середовища.

6. Які елементи включає фінансова діагностика підприємства?

горизонтальний фінансовий аналіз;
вертикальний фінансовий аналіз;
фінансовий аналіз за допомогою коефіцієнтів.

7. Який показник розраховується як відношення собівартості реалізованої продукції до виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) ?

витрати на 1 грн. виготовленої (валової) продукції;
витрати на 1 грн. реалізованої продукції;
збутові витрати на 1 грн. реалізованої продукції;
рентабельність продукції.

8. Які складові елементи включає внутрішнє середовище підприємства для діагностики?

маркетингову;
фінансову;
виробничу;
кадрово-організаційну.

Подовження дод. Б

9. Яке співвідношення наведених нижче фінансових коефіцієнтів визначає позитивну тенденцію у фінансовій діяльності підприємства ?

оборотність кредиторської заборгованості > дебіторської заборгованості;
оборотність дебіторської заборгованості > кредиторської заборгованості;
оборотність дебіторської заборгованості = кредиторської заборгованості.

10. Вартість підприємства, що формується завдяки функціонуванню його як діючого та єдиного цілого і є сумою капіталізованих доходів від його діяльності, збільшеною на вартість надлишкових активів підприємства - це:

інвестиційна вартість підприємства;
вартість діючого підприємства {цілісного майнового комплексу);
ринкова вартість підприємства при існуючому використанні;
заставна вартість підприємства.

11. Які з наведених нижче тверджень є хибними в сфері діагностики ринкової вартості підприємства ?

вибір виду оцінюваної вартості ґрунтується на визначеній меті оцінки, яка залежить від способу відчуження майна, що є об'єктом оцінки;
вибір підходів до оцінки та вид вартості оцінюваного майна обов'язково обґрунтовуються експертом у звіті про оцінку майна;
під час проведення незалежної оцінки майна експертом використовуються кілька підходів з подальшим узагальненням результатів оцінки.

Подовження дод. Б

12. Чиста вартість цілісного майнового комплексу визначається як:

сума оборотних, необоротних активів підприємства і витрат майбутніх періодів;
різниця між сукупною вартістю цілісного майнового комплексу і забезпеченням наступних витрат і платежів (за виключенням цільового фінансування), довгостроковими і поточними зобов'язаннями підприємства;
різниця між сукупною вартістю цілісного майнового комплексу і майна, що вилучається.

13. Який вид управління актуалізує функціональні аспекти з виявлення причин, що перешкоджають оздоровленню підприємства, і радикалізаціі заходів, що відновлюють його платоспроможність?

антикризове управління;
поточне управління;
планове управління;
структуроване управління.

14. Наявність якого фінансового показника свідчить про те, що підприємство спроможне не тільки сплачувати поточні борги, але й має фінансові ресурси для розширення діяльності та інвестування?

чистий робочий капітал підприємства;
висока рентабельність підприємства;
висока рентабельність активів.

15. Яким чином обчислюється рентабельність підприємства?

як відношення чистого прибутку підприємства до виручки від реалізації;
як відношення чистого прибутку підприємства до суми активу балансу;

Подовження дод. Б

як відношення чистого прибутку підприємства до суми власного капіталу;
як відношення чистого прибутку підприємства до суми оборотних і необоротних активів підприємства.

16. Що представляє собою економічна безпека підприємства?

стан справ на підприємстві, що визнається керівництвом і власниками як задовільний (прийнятний, бажаний, цільовий) і може підтримуватися протягом визначеного часу;
стан корпоративних ресурсів (капіталу, персоналу, інформації, технології, техніки, устаткування, інших майнових прав) і підприємницьких можливостей, за якого гарантується найбільш ефективне їх використання для стабільного функціонування та динамічного соціального і науково-технічного розвитку, запобігання внутрішнім і зовнішнім негативним впливам;
специфічна сукупність умов діяльності, неконтрольованих підприємством в процесі своєї діяльності (у процесі самореалізації).

17. За допомогою вивчення яких аспектів діяльності підприємства на ринку можна оцінити ефективність корпоративної культури?

абсентеїзму;
скарг постачальників;
скарг працівників підприємства;
браку у виготовленій продукції;
ефективності функціонування органів державного управління;
граничного (критичного) значення рівня доходів підприємства;
оборотності капіталу контрагентів;

Подовження дод. Б

порушень виробничих і торговельних правил;
збоїв в роботі.

18. Для розрахунку виробничої програми у вартісному відтворенні необхідно обчислити показник:

валової продукції;
реалізованої продукції;
нормативно-облікової продукції;
незавершеного виробництва.

19. Кількісна характеристика персоналу здійснюється за такими показниками, як:

штатна чисельність працівників;
1. нормативно-облікова чисельність працівників;
2. явочна чисельність працівників;
3. середньооблікова чисельність працівників;
4. середньоспискова чисельність працівників.

20. Для того щоб правильно оцінити стан об’єкта дослідження, необхідно:

сформувати систему показників (критеріїв);
розробити якiснi та кiлькiснi шкали для виміру визначених значень показників;
встановити нормативні (базові, еталонні, та рекомендовані) значення показників.

21. Забезпечення єдності соціально-економічних відносин та інтересів учасників підприємства, джерелом задоволення яких (інтересів) є результати діяльності підприємства є функцією наступної підсистеми підприємства:

1) технологічної;

2) соціальної;

3) економічної;

4) громадської.

Подовження дод. Б

22. За ознакою організаційних цілей виділяють моделі підприємства:

модель з економічними цілями;
соціальна;
підприємницька;
модель з економічними цілями;
управлінська.

23. Визначити цілі підприємства, які входять до групи внутрішньоорганізаційних цілей:

1) ринкові;

2) соціальні;

3) технологічні;

4) дискреційні витрати вищого керівництва;

5) створення нових робочих місць;

6) прибуток.

24. За яким з теоретичних підходів потенціалу підприємства є відображенням ключових можливостей, тобто комплексу стійких факторів внутрішнього середовища підприємства та зв’язків між ними, які визначають спроможність підприємства до створення, сприйняття та впровадження технологічних, економічних, організаційних, соціальних інновацій:

1) науковий;

2) інноваційний;

3) динамічних можливостей;

4) ресурсно-інноваційний;

5) науково-технічний;

6) стратегічний.

25. Головною якісною характеристикою виробничого потенціалу підприємства є:

1) виробнича потужність;

2) виробничий профіль;

Подовження дод. Б

3) стабільність виробничого процесу;

4) ритмічність виробництва;

5) рівень виконання плану з випуску продукції.

26. Головною кількісною характеристикою виробничого потенціалу підприємства є:

1) виробнича потужність;

2) виробничий профіль;

3) стабільність виробничого процесу;

4) ритмічність виробництва;

5) рівень виконання плану з випуску продукції.

6) рівень оплати праці персоналу;

7) обсяг виробництва.

27. Факторами оцінки прогресивності виробничо-технологічної основи підприємства є наступні:

1) ступень варіативності виробничих завдань, структурованості та визначеності проблем техніко-технологічного розвитку підприємства;

2) тип домінуючого виробничого процесу на підприємстві;

3) стадія засвоєння технології, що використовується у виробництві;

4) повторюваність та порівнянність виробничих операцій;

5) рівень виконання плану з випуску продукції.

6) гнучкість виробничого профілю підприємства;

7) сприятливість організаційної культури до зовнішніх змін.

28. Якісними характеристиками трудових ресурсів є наступні:

1) спеціальність;

2) професія;

3) кваліфікація;

4) рівень освіти та інтелектуальні здібності;

5) рівень оплати;

6) національність;

7) партійна приналежність.

Подовження дод. Б

29. За ознакою оригінальності інновацій визначають наступні їх види:

1) технічні;

2) матеріальні;

3) імітуючі;

4) організаційні;

5) оригінальні;

6) економічні;

7) соціальні.

30. Особливостями функціонування ринків ресурсів є наступні:

1) обмеженість обсягу виробництва та пропозиції ресурсів ;

2) пряма залежність між дефіцитністю (рідкістю) ресурсу та ціною на нього;;

3) нестабільна кон’юктура ресурсних ринків та великий вплив, який здатна надавати на стан цих ринків дія випадкових або тимчасових факторів;

4) відносно великий рівень державного регулювання в сфері функціонування ринків ресурсів;

5) неможливість здійснення будь-якої господарської діяльності або промислового виробництва без залучення трудових ресурсів.

31. За ознакою способу планування і контролю за величиною витрат визначають наступні їх види:

1) регульовані;

2) технологічні;

3) фіксовані;

4) наднормативні;

5) витрати на період.

32. До складу основних резервів підвищення ресурсного потенціалу підприємства належать наступні:

1) оцінка корисності витрат ресурсів на основі функціонального підходу;

Подовження дод. Б

2) визначення наслідків та запобігання негативному впливу структурних змін в сфері ресурсного забезпечення;

в) підвищення рівня організації планування, поточного управління та контролю в сфері ресурсного забезпечення;

3) скорочення адміністративних витрат;

4) збільшення обсягів виробництва.

33. Комплекс функцій, які виконуються на підприємстві, складається з наступних їх видів:

1) зайві;

2) необхідні;

3) основні;

4) допоміжні;

5) побічні.

34. Головними факторами, які надають організації системного характеру, є наступні:

1) здатність свідомо та заздалегідь адаптуватися до умов, що змінюються;

2) наявність загальної мети всієї сукупності компонентів (складових) організації;

3) підпорядкування конкретних цілей діяльності кожного компонента організації до загальної мети її існування як системи, усвідомлення кожним елементом власних завдань і розуміння загальної мети;

4) виконання кожним елементом певних функцій, склад та зміст яких зумовлено чітко поставленими завданнями;

5) наявність відносин субординації та координації між компонентами системи;

6) спроможність до протистояння ентропійним тенденціям, які руйнують систему.

35. Метод розподілу ресурсів, охарактеризованих в кількісній формі, для досягнення цілей, це:

управління по цілях;

Подовження дод. Б

складання бюджетів;
розробка програм.

36. Якщо одному керівнику підкоряється велика кількість людей, то кажуть про широку сферу контролю, що в результаті дає:

плоску структуру управління;
багаторівневу структуру управління;
функціональну структуру управління;
бюрократичну структуру управління.

37. Загальна сума коштів за використання підприємством певної кiлькостi фiнансових ресурсiв, що виражена в процентах до цiєї кiлькостi, зветься:

1) структура капiталу;

2) фiнансовий важель;

3) операцiйна залежнiсть;

4) цiна капiталу.

38. Для забезпечення стандартного рівня керованості необхідно, щоб норматив керованості у першого керівника складав:

до 12 одиниць;
до 5 одиниць;
до 3 одиниць.

39. Самостійні структурні підрозділи, що виконують окрему функцію, або частину її або сукупність декількох функцій, називаються:

рівнями управління;
ланками управління;
блоками управління.

НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ

ДІАГНОСТИКА СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

Навчальний посібник

Автори: Куліков Петро Мусійович,

Попов Олександр Євгенович

Котов Антон Миколайович

Відповідальний за випуск Отенко І.П.

Відповідальний редактор

Редактор

Коректор

План 2011 р., поз. №

Підп. до друку Формат 60 ґ 90 1/16. Папір TATRA. Друк офсетний.

Ум.-друк. арк. __,__. Обл.-вид. арк. __,__. Тираж прим. Зам. №

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру суб’єктів видавничої справи Дк №481 від 13.06.2001 р.

Видавець і виготівник – видавництво ХНЕУ, 61001, м. Харків, пр. Леніна, 9а

1. Могилевский государственный университет им
2. Надежда Петровна Ламанова
3. ТЕМА 1 ОСНОВНЫЕ ТЕНДЕНЦИИ РАЗВИТИЯ СТРАН ЗАПАДА В XVII ~ XVIII ВВ
4. і. Звідси виникає погрібальний культ і розвиток вірувань в загробне існування душі
5. Русская социология 1
6. Постанова В
7. РОССИЯ в период правления Александра I 1
8. на тему - Экономический рост и проблемы потребления природных ресурсов
9. Социалистические трудовые правоотношения и труд лиц, нуждающихся в повышенной социальной защите
10. ЛІНГВІСТИЧНИЙ АНАЛІЗ НА УРОКАХ РІДНОЇ МОВИ
11. Горбачева Демократизация общества
12. 13 - Понятие и правовой статус некоммерческих организаций
13. Перетворювач опір - тривалість імпульсу
14. Введение.6
15. Фразеологизмы как структурная единица лексико-семантической системы языка
16. Взаємозв язок біосфери та агросфери як її складової
17. на тему- ldquo;Софійській соборrdquo; Створена в далекому XI сторіччі Софія Київська в усі час
18. Достижения которыми отмечена вторая половина 18 в
19. Именно это привело к возникновению такого вида искусства как живопись
20. особенность индивидуального поведения склонность и одаренность а специфика мотивации б индивидуальн

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе

ІПОтенко Харків ХНЕУ 2011 УДК 005

Поможем написать учебную работу

Выберите тип работы:

Таблиця 1.1

Не формується

Темп зростання обсягів продажу продукції підприємства

скорочення

стабілізація

зростання

Мета підприємства

Збиток

Антикризовий

Антикризовий

Антикризовий

Нормальний

Нормальний

Нормальний

Інноваційний

Таблиця 1.20

30.

Соколенко Т.М. Економічна безпека підприємства в умовах транзитивної економіки – http://intkonf.org/kand-ped-n-sokolenko-tm-ekonomichna-bezpeka-pidpriemstva-v-umovah-tranzitivnoyi-ekonomiki/

44.

http://library.if.ua/book/62/4501.html

46.

http://www.pravo.vuzlib.net/book_z818_page_5.html