Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Машка
|
[1] План
[2] [2.1] 1.1. Інвестиційний клімат країни та методи його оцінки
[2.2]
[3]
[4] |
Створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні є одним з найважливіших умов залучення інвестицій і подальшого економічного зростання країни.
Економічний термін "інвестиційний клімат" дозволяє визначити ту систему орієнтирів, у межах якої відбувається процес інвестування, і на основі цього намітити напрями ефективного використання інвестицій. Він включає стан економіки, соціально-економічну стабільність, рівень розвитку законодавчої бази, рівень розвитку інвестиційної інфраструктури, рівень розвитку продуктивних сил, валютну і фіскальну політику, стан фінансово-кредитної системи та інвестиційного ринку, інвестиційну активність населення, статус іноземного інвестора та інші фактори.
Як у наукових колах, так і серед підприємців існує багато версій визначення поняття "інвестиційний клімат". Так, переважна більшість економістів трактує інвестиційний клімат як: сукупність соціальних, природних, економічних, політичних або інших передумов, які характеризують доцільність інвестування в ту чи іншу діючу господарчу систему і погоджується з тим, що це - комплексне економіко-політич-не явище, що формується під впливом значної кількості чинників. Такі фактори, як правило, піддаються адекватній кількісній оцінці, і відтак - і порівняльному аналізу, який дозволяє ідентифікувати рівень інвестиційної привабливості економіки країни або регіону в цілому.
Інвестиційний клімат - це узагальнена характеристика сукупності соціальних, економічних, організаційних, правових, політичних, соціокультурних передумов, що зумовлює привабливість і доцільність інвестування в ту або іншу господарську систему (економіку країни, регіону, корпорації).
Зауважимо, що по відношенню до територіальних економічних систем, якими країни, регіони, поняття "інвестиційний клімат" застосовується поряд з категорією "інвестиційна привабливість". Ці поняття подібні, оскільки вони враховують максимальну кількість факторів, що впливають на процес прийняття інвестиційних рішень та подальшу реалізацію інвестиційних проектів.
Інвестиційний клімат (країни, регіону, галузі, підприємства) є поєднанням інвестиційної привабливості і інвестиційної активності, яке формує платоспроможний попит на інвестиції (рис. 1).
Рис. 1. Структурно-логічна модель інвестиційного клімату
В свою чергу, інвестиційну привабливість можна визначити як взаємозв'язок інвестиційного потенціалу і інвестиційного ризику (сукупність чинників, під впливом яких складається вірогідність виникнення непередбачених фінансових втрат в умовах невизначеності результатів інвестиційної діяльності або вірогідність повного або часткового недосягнення результатів здійснення інвестицій).
Інвестиційний потенціал (інвестиційна ємкість території) є сумою об'єктивних передумов для інвестицій.
Визначення, угрупування і використання чинників, що впливають на інвестиційний клімат, є важливим і відповідальним процесом, від якого багато в чому залежать управлінські рішення суб'єктів інвестиційного ринку. В цілому під чинником, що впливає на інвестиційний клімат, розуміється процес, явище, дії об'єктивного або суб'єктивного характеру, здатні змінити умови ведення інвестиційної діяльності на певній території.
Виділяють п'ять груп чинників, під впливом яких формується інвестиційний клімат, а саме:
- рівень розвитку продуктивних сил та стан інвестиційного ринку;
- політична воля влади та правове поле держави;
- стан фінансово-кредитної системи та діяльність фінансових посередників;
- статус іноземного інвестора;
- інвестиційна активність населення.
При цьому в різних методиках оцінки кількість показників, що описують інвестиційні характеристики, істотно варіює і може складати від десяти до ста і більше.
Під впливом вказаних чинників формуються чотири типи середовищ, які є фактично складовими інвестиційного клімату: політико-правове, соціально- культурне, економічне та інституціонально-інф-раструктурне середовище.
Історія порівняльних оцінок інвестиційного клімату економічних територіальних систем (країн, регіонів) налічує більше 30 років. Одним з перших в цій області було дослідження, здійснене співробітниками Гарвардської школи бізнесу в 1969 р. У основу методики такого зіставлення була покладена експертна шкала, що включала наступні характеристики кожної країни: законодавчі умови для іноземних і національних інвесторів, можливість вивозу капіталу, стійкість національної валюти, політична ситуація, рівень інфляції, можливість використання національного капіталу. Даний набір показників був недостатньо детальним для адекватного віддзеркалення всього комплексу умов, що беруться до уваги інвесторами. Практично всі критерії ґрунтувалися на експертних оцінках, що вносило істотну погрішність до результатів дослідження. Надалі розвиток методик порівняльної оцінки інвестиційної привабливості різних країн пішов по шляху розширення і ускладнення системи параметрів, що оцінювалися експертами, і введення кількісних (статистичних) показників.
Для кількісного опису і аналізу інвестиційних процесів ученими використовуються різні методи оцінки інвестиційних характеристик, які за специфікою об'єкта оцінювання можна розділити на дві великі групи:
- методи оцінки окремих інвестиційних характеристик;
- методи оцінки узагальнювальних (інтегральних) інвестиційних характеристик.
Методи кожної з груп припускають як кількісну оцінку інвестиційних характеристик (на основі застосування показників, що мають кількісний вираз), так і їх якісну оцінку (шляхом вербального опису стану або рівня інвестиційної характеристики або застосування експертних оцінок).
Оцінка за допомогою методів першої групи не припускає визначення узагальнювального кількісного показника рівня або ступеня сприятливості інвестиційних характеристик і може бути виконана декількома способами: на основі окремих показників, з використанням системи показників і вербального опису стану або тенденцій зміни інвестиційних характеристик, шляхом складання "карт" або "портретів" об'єкту дослідження на підставі показників (чинників), що формують інвестиційні характеристики, а також за допомогою проведення опитів експертів про стан або рівень тієї або іншої інвестиційної характеристики.
Методи другої групи передбачають обов'язковий розрахунок інтегрального кількісного показника, що описує рівень інвестиційних характеристик. Інтегральний показник визначається шляхом зведення окремих показників, яке може здійснюватися трьома різними способами: по сумі окремих показників або по сумі балів (місць, рангів), що призначаються окремим показникам, що формують інвестиційну характеристику; по сумі добутків окремих показників або сумі добутків балів (місць, рангів) окремих показників (або їх груп), і вагових коефіцієнтів цих показників; за допомогою розрахунку за аналітичною формулою або з використанням методів математичної статистики (зведення показників за формулою багатовимірною середньою, середньою геометричною та ін.). У свою чергу, бали можуть привласнюватися за значенням показників або на підставі експертних оцінок, а вагові коефіцієнти також можуть бути розрахунковими або експертними.
В якості інтегрального показника інвестиційної привабливості регіонів часто розглядають дані Інвестиційного рейтингу областей України, розрахованого на основі офіційних даних Державного комітету статистики, Кабінету Міністрів України, Міністерства економіки, Міністерства фінансів, Національного банку, Державної комісії з питань цінних паперів та фондового ринку, Держказначейства та ін. Визначення Інвестиційного рейтингу регіонів проводиться на основі показників які, за оцінками інвесторів, є найбільш важливими при прийнятті рішення про місце та обсяги інвестицій.
Досить поширеною у вітчизняній практиці є методика, розроблена економістом І. Бланком у співпраці з інвестиційною компанією "Омега-Інстер". Вони запропонували здійснювати оцінювання інвестиційного клімату та інвестиційної привабливості регіонів на підставі узагальнення таких даних:
- рівень розвитку економіки регіону (значущість 35%);
- рівень розвитку інвестиційної інфраструктури (15%);
- демографічна характеристика регіону (15%);
- рівень розвитку ринкових відносин та ринкової інфраструктури (25%);
- наявність екологічного, інвестиційного, політичного, кредитного, комерційного, валютного ризиків (10%).
Інтегральний показник оцінки інвестиційної привабливості регіонів при цьому визначається як сума добутків значень кожного синтетичного показника на його вагомість у загальній оцінці.
На сучасному етапі розвитку проектна діяльність набуває широкого застосування в рамках організацій і підприємств різних сфер діяльності. Ґрунтовна робота над проектом передбачає послідовне проходження ряду конкретних фаз, стадій, етапів, сукупність яких становить життєвий цикл проекту.
У цілому робота над будь-яким проектом проходить кілька послідовних етапів. Вихідним пунктом роботи є обґрунтування запропонованої ідеї. Певна річ, необхідно довести економічну ефективність реалізації конкретної ідеї, визначити, які економічні результати, ефекти буде отримано внаслідок впровадження даної ідеї і відповідного проекту. На початкових фазах життєвого циклу проекту важливим також виявляється аналіз технічної можливості виконання проекту. Варто обґрунтувати можливість або неможливість реалізації ідеї з технічної точки зору, тобто зважаючи на досяжний сучасний рівень розвитку техніки та технологій. Якщо організація береться за реалізацію певного проекту, вона повинна мати цілковитий доступ до всіх необхідних технічних засобів, пристроїв, інструментів і т.п., а також відповідних технологій, що планується використовувати під час здійснення роботи над даним проектом. Окрім того, при обґрунтування ідеї слід довести можливість реалізації проекту з точки зору кваліфікаційного складу та рівня професійної підготовки членів команди проекту, яких організація-виконавець проекту має намір залучити до проектної діяльності.
Наступною фазою життєвого циклу, яка властива кожному проекту, є планування. Причому варто звернути увагу на те, що в розроблені на початкових фазах життєвого циклу проекту плани по ходу реалізації певного проекту будуть вноситися певні зміни. Якщо передбачаються серйозні зміни (які суттєво впливають на сутність проекту в цілому), то до їх внесення у раніше затверджені плани вони обов’язково повинні узгоджуватися із замовником проекту. Можливість певною мірою змінювати плани по проекту свідчить про гнучкість самого проекту.
Подальший етап – проведення тендерів і підписання договорів. Обираючи організації, з якими буде укладено договори, увага звертається не тільки на їх пропозиції, а й на попередній досвід у відповідній сфері проектної діяльності, ділову порядність і відповідальність за прийняті зобов’язання.
На фазі виконання робіт по проекту основна увага зосереджується на конкретних різновидах робіт і їх виконавцях, оптимальне поєднання яких у ході проектної діяльності поступово наближає команду проекту до його безпосереднього впровадження на практиці.
По завершенню всього комплексу основних робіт по проекту здійснюється здача об’єкту замовнику. До безпосередньої здачі кінцевого об’єкту проекту в експлуатацію проводиться ряд перевірок та експертиз, за результатами яких формується відповідна належним чином оформлена документація. Особлива увага питанням перевірок та експертиз приділяється в проектах будівництва та інших, незадовільна реалізація яких може негативно впливати на життя і здоров’я людей, тобто у проектах, у яких велика роль відводиться контролю безпеки.
Заключною фазою життєвого циклу проекту є експлуатація та обслуговування об’єкту проекту (якщо це передбачено положеннями самого проекту).
Схематично наведені й описані вище фази життєвого циклу проекту представлено на рис. 1.
Рис. 1. Типові фази життєвого циклу проекту
Згідно з даними «Словника-довідника з питань управління проектами» (за ред. С.Д. Бушуєва), «фаза проекту – це певний обмежений проміжок часу виконання проекту, раціонально виділений по відношенню до інших проміжків».
Серед ряду визначень поняття «життєвий цикл проекту» доцільно навести найбільш поширені із них. Зокрема, у «Керівництві з основ Проектного Менеджменту» термін «життєвий цикл проекту» трактується наступним чином: «множина послідовних фаз проекту, назви і кількість яких визначається залежно від потреб контролю організації або організацій, залучених до проекту». Безумовною перевагою даного визначення є те, що його автор наголошує на тісному зв’язку сутнісних і кількісних характеристик фаз життєвого циклу з конкретними інтересами, потребами, пріоритетами тощо відповідних залучених організацій та зацікавлених осіб.
«Словник-довідник з питань управління проектами» (за ред. С.Д. Бушуєва) містить щонайменше два визначення терміну «життєвий цикл проекту». По-перше, життєвий цикл проекту (Project Life Cycle) визначається як «проміжок часу між моментом появи проекту і моментом його ліквідації». По-друге, дане поняття може мати дещо ширше визначення, а саме: «це послідовність фаз проекту, потрібних для досягнення визначених цілей, з моменту формування концепції проекту до його завершення, включаючи реалізацію й використання». Обидва вищенаведені визначення є науково обґрунтованими. Якщо у першому з них наголос робиться на тривалості проекту та окремих його фаз, то зміст другого визначення зосереджено переважно на структурованості проекту, на його поділі на конкретні фази або етапи.
Таким чином, на основі наведених вище дефініцій можна сформулювати визначення поняття «життєвий цикл проекту», яке не суперечить жодному зі згаданих у даній статті визначень і включає основні положення кожного з них. Отже, життєвий цикл проект – це сукупність кількісно та сутнісно залежних від специфіки проекту фаз від початку до завершення (ліквідації) проекту, поетапна реалізація яких забезпечує досягнення поставлених перед проектом цілей.
Змістовно і стисло графічну інтерпретацію життєвого циклу проекту представили Грей К.Ф. та Ерік У. Ларсон у спільній праці «Управління проектами: Практичне керівництво», яку наведено на рис. 2.
Визначення Планування Виконання Доставка
Рис. 2. Життєвий цикл проекту
Розглядаючи життєвий цикл проекту зображеного на рисунку 2, виділили рівень зусиль як один з визначальних параметрів. З графіку видно, що рівень зусиль поступово зростає до і частково протягом реалізації фази виконання, після якої спостерігається його поступове зменшення. Зростання рівня зусиль обумовлюється поетапним збільшенням кількості роботи по проекту і підвищенням ступеню її складності протягом життєвого циклу. На фазі доставки обсяги робіт по проекту скорочуються, а відповідно, і рівень зусиль зменшується.
Окрім графічного виразу життєвого циклу проекту, на рис. 2 представлено також стислий опис відображених фаз. На фазі визначення запропонована ідея конкретизується: окреслюються цілі, задачі, основні принципи і положення проекту, висуваються найважливіші вимоги до складу та членів команди проекту, рівня їх відповідальності за прийняті зобов’язання в рамках проекту. Рішення, прийняті на фазі визначення становлять основу, своєрідний фундамент проекту. До головних цілей, принципів і положень проекту суттєві зміни, як правило, не вносяться.
Плани, розклади, бюджети тощо, розроблені на фазі планування, по ходу реалізації проекту можуть змінюватися. На фазі виконання в них вносяться зміни, доповнення, поправки, які дозволяють робити проект більш гнучким, адаптованим й адекватним оточуючому середовищу, в якому реалізується даний проект.
Характерною особливістю фази виконання є безпосередня реалізація проекту на практиці, створення об’єкту проекту, а також контроль за процесом виконання та якістю робіт по проекту; формулюються звіти про хід виконання проекту та по реалізації за окремими елементами об’єкту проекту; розробляються прогнози стосовно подальшого функціонування об’єкту проекту.
На останній фазі життєвого циклу проекту – доставка – здійснюється навчання персоналу організації-клієнта ефективній і безпечній роботі з проектом або створеним в результаті його реалізації об’єктом. Окрім того, формується, акумулюється і передається замовнику весь комплекс необхідної документації. На останній фазі життєвого циклу проекту аналізується сам проект, виконана в його рамках робота, сильні та слабкі сторони, переваги, успіхи, недоліки, невдачі, їх причини, формулюються рекомендації щодо їх запобігання або усунення їх негативних наслідків і т.п., що в загальній сукупності становить набутий досвід, який буде використовуватися командою проекту в майбутній роботі над подібними проектами.
Найбільш узагальнено фази життєвого циклу представив Дункан Вільям Р. у своїй праці «Керівництво з основ Проектного Менеджменту». Обравши в якості визначальних два параметри: час і рівень вартості та кількість персоналу автор виділив наступні фази життєвого циклу проекту:
початкова фаза – ініціація проекту, попередня обробка ідеї проекту, визначення місії проекту та найбільш принципових його властивостей і характеристик; формування концепції проекту, загального уявлення про проект;
перехідні фази (одна чи кілька) – ґрунтовна робота над основними складовими та деталями проекту, безпосередня реалізація проекту на практиці; характеризується досягненням на певному етапі найвищого рівня вартості та кількості залученого до впровадження проекту персоналу; кількість перехідних фаз життєвого циклу проекту прямо залежить від рівня масштабності, складності та тривалості самого проекту;
заключна фаза – включає діяльність, здійснення якої забезпечує належне завершення, закриття проекту; дана фаза доходить кінця при ліквідації проекту, тобто або остаточного створення (зведення) об’єкту проекту, або демонтажу об’єкту проекту.
Наведений вище підхід до розподілу життєвого циклу проекту на фази є по суті досить спрощеним, проте властивим для всіх проектів, незалежно від їх сутнісних, часових, фінансових та інших характеристик.
Широковідомою є точка зору, згідно з якою життєвий цикл проекту можна умовно поділити на чотири фази:
– передінвестиційна;
– інвестиційна;
– експлуатаційна;
– фаза закриття проекту.
Рис. 3. Схема поділу життєвого циклу проекту на фази
Кожну із наведених на рис. 3 чотирьох фаз життєвого циклу проекту можна розбити на кілька етапів. Надалі у статті буде розглянуто поділ фаз життєвого циклу проекту на етапи згідно з поглядами Катасонова В.Ю., Морозова Д.С. і Петрова М.В..
Початковою фазою життєвого циклу проекту є передінвестиційна. Загальна мета передінвестиційної фази полягає в тому, щоб зацікавити інвестора в ідеї проекту та подальшому інвестування в нього коштів.
Перший етап передінвестиційної фази – розробка проектної ідеї. Обмеженість бюджетних можливостей інвестора не дозволяє втілити в життя всі запропоновані проектні ідеї. Тому на даному етапі першочерговою задачею є вибір найкращих із усіх представлених на розгляд альтернативних ідей.
Нерідко на початкових етапах передінвестиційної фази життєвого циклу проекту виділяють близько двох-трьох альтернативних проектних ідей, кожна з яких надалі піддається ґрунтовному аналізу. Аналіз інвестиційних можливостей як наступний етап передінвестиційної фази зрештою призводить до виокремлення однієї з альтернативних ідей. Аналіз інвестиційних можливостей включає широку діяльність з розробки та глибокого аналізу різноманітних прогнозів, що стосуються роботи над певним проектом; роботу з виявлення й аналізу наявних природних ресурсів, технічних і технологічних засобів, виробничих потужностей, необхідних для впровадження ідей в життя; дослідження впливу оточення на проект і впливу проекту на оточуюче середовище та всіх зацікавлених осіб, виявлення причин негативних взаємовпливів оточення і проекту, розроблення рекомендацій з усунення негативних впливів або зменшення їх негативних наслідків тощо. Кінцевим результатом етапу аналізу інвестиційних можливостей передінвестиційної фази життєвого циклу проекту є остаточний вибір найоптимальнішої ідеї з усіх альтернативних варіантів і прийняття попереднього інвестиційного рішення.
Підготовка обґрунтування інвестиційного проекту – наступний етап передінвестиційної фази, суть якого полягає в розробці техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) інвестицій. ТЕО розробляється на основі наданого і затвердженого замовником технічного завдання на проектування. Головною метою розробки техніко-економічного обґрунтування є виявлення і розкриття доцільності інвестування коштів у відповідний проект. У техніко-економічному обґрунтуванні змістовно та стисло описується організація-проектувальник, команда проекту, організаційна структура, розподіл обов’язків і відповідальності в рамках проекту, мета проекту, характеристики продукції проекту, її асортимент і номенклатура, технологічний процес виготовлення продукції проекту, опис необхідного обладнання, основного персоналу, що необхідні для виготовлення і подальшої експлуатації та обслуговування об’єкту проекту, наводиться інформація про вартість проекту й орієнтовна величина витрат тощо.
Після етапу обґрунтування інвестицій в проект наступає етап оцінки проекту, що також належить до передінвестиційної фази життєвого циклу. На даному етапі оцінюються економічні показники, технічні параметри, екологічні характеристики проекту тощо. Іншими словами, на етапі оцінки проекту здійснюється проектний аналіз, який передбачає проведення технічного, комерційного, екологічного, організаційного, соціального, економічного і фінансового різновидів аналізу.
Останній етап передінвестиційної фази життєвого циклу проекту – прийняття рішення про фінансування. На основі проведеної на попередніх етапах життєвого циклу роботи приймається остаточне рішення про доцільність або недоцільність вкладення інвестором коштів в реалізацію запропонованого проекту. Саме на цьому етапі нерідко вирішальну роль відіграє техніко-економічне обґрунтування інвестицій, яке надається замовнику (інвестору) проекту.
Друга фаза життєвого циклу проекту – інвестиційна. Дана фаза включає реалізацію кількох етапів, що охоплюють комплекс робіт по проекту, спрямованих на створення продукту проекту та підготовку його до безпосередньої реалізації на практиці.
Вихідний пункт роботи на даному етапі – формування команди проекту. Зважаючи на той факт, що подальша робота над проектом буде плануватися, регулюватися, безпосередньо або опосередковано виконуватися та контролюватися саме членами команди проекту, можна впевнено заявити про виключну роль стадії створення проектної команди у життєвому циклі проекту в цілому. Кількісний, професійний і кваліфікаційний склад команди проекту залежить від специфіки, вартості, тривалості, складності та масштабності проекту.
Дана фаза життєвого циклу характеризується розробкою різноманітних планів по проекту. Як уже зазначалося, розроблені плани у подальшій роботі змінюватимуться з метою ї пристосування до умов мінливого оточення. У рамках проекту може (але необов’язково) розроблятися бізнес-план проекту. У ввідній частині бізнес-плану наводиться загальна інформація про проектувальника та проект. У даному документі міститься огляд та аналіз відповідних галузі та ринку, а також наводиться змістовна характеристика сутності самого проекту та ризиків, з якими може стикнутись команда проекту при його реалізації. Достатньо конкретна інформація щодо відповідних характеристик проекту наводиться у планах з маркетингу, виробництва, організаційному та фінансовому планах, що є складовими бізнес-плану проекту.
На інвестиційній фаза життєвого циклу проекту розробляється проектно-кошторисна документація (ПКД). ПКД містить комплексну інформацію про технічні, техніко-економічні, конструкторські параметри та характеристики проекту. На інвестиційній фазі здійснюється також розробка бюджетів по проекту. Бюджетування здійснюється з урахуванням усіх юридичних і фінансових норм. У сформульовані по проекту бюджети можуть вноситися певні зміни, проте переважна більшість внесених у бюджет показників повинна залишатись сталою.
Наступний етап інвестиційної фази життєвого циклу проекту – проведення конкурсних торгів та укладення контрактів. До безпосереднього проведення тендерів здійснюється суттєва підготовча організаційна робота. Заздалегідь необхідно спланувати програму проведення тендеру, список учасників, остаточно визначитись з місцем, датою і часом проведення, а також розробити та своєчасно розіслати потенційним учасникам тендеру запрошення. При проведенні тендеру представляються і зрештою обираються найбільш прийнятні із висунутих учасниками пропозиції. Завдяки конкурсним торгам вдається визначитись із вибором постачальників, підрядників, консультантів, інших залучених до проекту учасників та укладення з ними контрактів.
Наступний етап другої фази життєвого циклу проекту передбачає здійснення постачання машин, обладнання та інших необхідних для реалізації проекту товарів, а також виконання будівельно-монтажних робіт. Важливість етапу доставки ресурсів та обладнання полягає в тому, що рівень якості товару (об’єкту) проекту значною мірою залежить від рівня якості вхідних ресурсів і функціональних характеристик машин та обладнання, що планується використовувати у процесі реалізації проекту.
Останній етап інвестиційної фази життєвого циклу проекту – випробування і здача-приймання об’єкту. Завдяки випробуванням визначається, наскільки ознаки створеного об’єкту проекту відповідають запланованим характеристикам. Особливого значення протягом життєвого циклу проекту в цілому й на інвестиційній фазі зокрема набуває процес контролю й управління, що в основному здійснюється членами команди проекту.
Третя фаза життєвого циклу проекту – експлуатаційна. На цій фазі передбачається запуск процесу безпосереднього і повного використання в практичній діяльності об’єкту проекту, а також його ремонт і модернізація по мірі необхідності.
Остання фаза життєвого циклу – фаза закриття проекту – характеризується проведенням реконструкції, демонтажу, консервації, продажу або ліквідації об’єкту проекту. Зважаючи на те, що на сьогоднішній день питанням екологічної безпеки та стану навколишнього середовища суспільством приділяється значна увага, остання фаза життєвого циклу проекту включає також організацію і проведення заходів з усунення несприятливих в екологічному сенсі наслідків впровадження проекту або принаймні заходів з пом’якшення наслідків негативного впливу проектної діяльності на оточуюче середовище.
Таким чином, розглядаючи життєвий цикл проекту, необхідно звертати увагу на його специфічність та певною мірою унікальність для кожного окремого проекту.
Частина прибутку акціонерного товариства, що направляється на виплату дивідендів, складає 57,15 тис. грн. Випущено акцій на суму 15,64 тис. грн., в тому числі, привілейованих акцій - на 1,56 тис. грн. Фіксована ставка дивіденду за привілейованими акціями - 20%. Визначити ставку дивіденду за звичайними акціями.
Розв’язок
Так як фіксована ставка дивіденду за привілейованими акціями становить - 20%, то загальна кількість дивідендів, виплачених по привілейованих акціях становить:
1,56·0,2=0,312 тис.грн
Отже на виплату дивідендів за звичайними акціями направляється:
57,15-0,312=56,838 тис.грн
Так як загальних акцій було випущено на суму:
15,64-1,56=14,08
То ставка дивіденду за звичайними акціями становить:
56,838/14,08=4,037 або 403,7 %
Бардиш Г. Проектний аналіз: [Підручник] / Г. Бардиш - Національний банк України; Львівський банківський ін-т. — [2. вид., стер.] — К. : Знання, 2006. — 416 с.
Бушуєв С.Д. Словник-довідник з питань управління проектами /С.Д. Бушуєв. – К.: Деловая Украина, 2007. – 640 с.
Верба В. Проектний аналіз: [Навч. посіб.] / В. Верба. - Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана. — К. : КНЕУ, 2006. — 236с.
Волков И.М., Грачева М.В. Проектный анализ. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998. - 423 с.
Грей К.Ф. Управление проектами: [практич. пособие.] /К.Ф. Грей, Э.У. Ларсон. – М.: Дело и Сервис, 2010. – 527 с.
Дункан Вільям Р. Керівництва з питань проектного менеджменту /Дункам Выльям Р., С.Д. Бушуєва. – К.: Інститут менеджменту і бізнесу, 2008. – 197 с.
Катасонов В.Ю. Проектное финансирование: Мировой опыт и перспективы для России /Катасонов В.Ю., Морозов Д.С., Петров М.В – М.: Анкил, 2007. – 312 с.
Митяй О.В. Проектний аналіз: [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / О.В. Митяй – Уманський держ. педагогічний ун-т ім. Павла Тичини. — Умань : РВЦ "Софія", 2008. — 216c.
Рішняк І.В. Моделювання процесів проектування схем реляційних баз даних та оцінювання ризиків прийняття проектних рішень // Вісн. Нац. ун-ту “Львівська політехніка ”. - 2011. - № 464.