Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Розділ 4. Трудові ресурси сільського господарства
Людина з її здатністю до праці є головною продуктивною силою суспільства, будь-якої його сфери, в тому числі аграрного сектора. Саме завдяки праці людини відбувається поєднання засобів і предметів праці та землі і стає можливим процес виробництва.
Трудові ресурси – це сукупність здатних до праці людей, які мають необхідний фізичний розвиток, знання та практичні навики, приймають або спроможні приймати участь у виробництві матеріальних та духовних благ. Згідно з українським законодавством до складу трудових ресурсів відносяться:
- населення працездатного віку, тобто чоловіки 16-59 років, жінки 16-54 років (за винятком непрацюючих інвалідів І-ї та ІІ-ї групи та пенсіонерів, що одержують пенсії по віку на пільгових умовах);
- працюючі підлітки та особи пенсійного віку.
Розрізняють трудові ресурси реальні та потенційні. Реальні трудові ресурси – це населення зайняте економічною діяльністю (яке уже працює), потенційні – це ті особи, які можуть бути залучені до конкретної праці в економіці країни (навчаються з відривом від виробництва, зайняті в домашньому господарстві, безробітні, які не мають роботи, але бажають її отримати та ін.).
Трудові ресурси сільського господарства включають в себе:
Важливе практичне значення має класифікація трудових ресурсів сільськогосподарських підприємств, оскільки вона дозволяє проаналізувати реальний стан їх використання та виявити напрями підвищення продуктивності праці.
За значенням яке трудові ресурси відіграють у процесі виробництва їх поділяють на основні і додаткові.
Основні – це лише працездатні чоловіки і жінки у працездатному віці. Їх питома вага, як у чисельності трудових ресурсів, так і в загальній кількості відпрацьованого в сільському господарстві часу становить близько 90%.
Додаткові – це всі інші категорії працюючих. Незважаючи на їх незначну питому вагу у затратах праці (10%) ця частина трудових ресурсів відіграє важливу роль у період найбільш напружених робіт (пікові періоди).
За критерієм умов найму працівники у сільськогосподарських підприємствах поділяються на: постійних, сезонних та тимчасових.
Постійні працівники – ті які прийняті на роботу по найму на тривалий термін без точного його визначення.
Сезонні працівники – ті яких зараховують до складу трудового колективу на термін до 6-ти місяців для виконання сезонних робіт.
Тимчасові працівники – ті, яких зараховують до складу трудового колективу тимчасово з наперед встановленим терміном, як правило – до 2-х місяців.
За характером виконуваних функцій всі працівники підприємства поділяються на: керівників, спеціалістів, службовців та робітників.
Керівники — це працівники, які організовують виробництво і здійснюють управління діяльністю підприємства та його структурних підрозділів (директор підприємства, заві дувачі відділів, брига дири, завідуючі фермами, майстернями тощо), головні спеціалісти, які очолюють окремі напрями чи служби (головний агроном, головний зоотехнік, головний бухгалтер, головний інженер, головний механік, головний електрик та ін.), а також їх заступники.
Спеціалісти – це працівники, які виконують окремі види спеці альних робіт: інженерно-технічних, технологічних, економічних та ін. До даної категорії працівників належать: інженери, агрономи, зоотехніки, диспетчери, нормувальники, механіки, енергетики, ветеринари, економісти, бухгалтери, юрисконсульти та ін.
Службовці – це працівники, які виконують функції з підготов ки та оформлення документації, а також здійснюють облік, контроль і адміністративно-господар ське обслуговування функціонування підприємства (касири, чергові, секретарі, друкарки, табель ники та ін.).
Робітники – це найбільша частина працівників підприємства, які безпосередньо зайняті в процесі виробництва продукції, виконують допоміжні та обслуговуючі (ремонтні, транспортні та ін.) роботи та надають матеріальні і побутові (двірники, прибиральниці тощо) послуги. У свою чергу робітники поділяються на зайнятих безпосередньо у сільськогосподарському виробництві та зайнятих не в сільськогосподарському виробництві.
Робітники зайняті безпосередньо у сільськогосподарському виробництві – це працівники галузей рослинництва і тваринництва. Вони складають близько 85-90% всіх робітників аграрних підприємств.
Робітники зайняті не в сільськогосподарському виробництві – близько 10-15% робітників аграрних підприємств. Це працівники допоміжних та обслуговуючих виробництв (будівнича бригада, млин, крупорушка, олійня тощо).
2. Динаміка і структура трудових ресурсів
сільськогосподарських підприємств
Чисельність працівників сільськогосподарських підприємств традиційно характеризується стійкою тенденцією до скорочення. Донедавна головною причиною даного процесу був звужений характер демографічного відтворення у сільській місцевості. Повільне зростання продуктивності праці не компенсувало значні втрати робочої сили, в результаті сільське господарство перетворилась в одну з найбільш трудонедостатніх галузей економіки.
4.1. Динаміка середньорічної чисельності працівників
сільськогосподарських підприємств України, тис. осіб
|
Область |
1990р. |
1995р. |
1999р. |
2002р. |
2002р. у % до |
|
|
1990р. |
1999р. |
|||||
|
АР Крим |
251 |
166 |
123 |
85 |
33,9 |
69,1 |
|
Вінницька |
297 |
251 |
180 |
149 |
50,2 |
82,8 |
|
Волинська |
145 |
113 |
84 |
61 |
42,1 |
72,6 |
|
Дніпропетровська |
232 |
192 |
126 |
78 |
33,6 |
61,9 |
|
Донецька |
205 |
160 |
105 |
75 |
36,6 |
71,4 |
|
Житомирська |
201 |
155 |
111 |
91 |
45,3 |
82,0 |
|
Закарпатська |
116 |
54 |
26 |
21 |
18,1 |
80,8 |
|
Запорізька |
181 |
140 |
95 |
60 |
33,1 |
63,2 |
|
Івано-Франківська |
139 |
74 |
43 |
26 |
18,7 |
60,5 |
|
Київська |
253 |
194 |
130 |
103 |
40,7 |
79,2 |
|
Кіровоградська |
178 |
145 |
102 |
67 |
37,6 |
65,7 |
|
Луганська |
145 |
108 |
73 |
46 |
31,7 |
63,0 |
|
Львівська |
199 |
139 |
62 |
53 |
26,6 |
85,5 |
|
Миколаївська |
169 |
138 |
105 |
66 |
39,1 |
62,9 |
|
Одеська |
279 |
201 |
158 |
119 |
42,7 |
75,3 |
|
Полтавська |
233 |
196 |
143 |
104 |
44,6 |
72,7 |
|
Рівненська |
145 |
112 |
73 |
57 |
39,3 |
78,1 |
|
Сумська |
179 |
149 |
103 |
82 |
45,8 |
79,6 |
|
Тернопільська |
185 |
154 |
108 |
56 |
30,3 |
51,9 |
|
Харківська |
205 |
171 |
126 |
94 |
45,9 |
74,6 |
|
Херсонська |
188 |
153 |
115 |
63 |
33,5 |
54,8 |
|
Хмельницька |
235 |
207 |
146 |
117 |
49,8 |
80,1 |
|
Черкаська |
218 |
182 |
134 |
106 |
48,6 |
79,1 |
|
Чернівецька |
111 |
76 |
46 |
34 |
30,6 |
73,9 |
|
Чернігівська |
222 |
171 |
98 |
82 |
36,9 |
83,7 |
|
Україна |
4911 |
3801 |
2615 |
1903 |
38,7 |
72,8 |
Реформування економіки України на початку 90-х років та викликана ним соціально-економічна криза спричинили до зміни впливу факторів, які визначають формування чисельності трудового потенціалу аграрного сектора економіки. Незважаючи на поглиблення негативних тенденцій, демографічні процеси в період 1990-2002 рр. втратили провідний вплив на скорочення чисельності населення зайнятого в аграрних підприємствах. Основою для нього виступило значне зменшення потреби у робочій силі в результаті різкого спаду обсягів сільськогосподарського виробництва та зниження його насиченості трудомісткими видами продукції. За цей проміжок часу чисельність працівників у сільськогосподарських підприємствах України скоротилась з 4911 до 1903 тис. осіб, або на 61,3%.
Найбільші обсяги скорочення працівників сільськогосподарських підприємств спостерігаються у західному регіоні країни – Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській областях, – де їх чисельність за період 1990-2002 рр. зменшилась на 69,7-81,9%. Найменше скоротилась кількість працівників аграрних підприємств у центральних областях – Черкаській, Хмельницькій та Вінницькій – на 51,4-49,8%.
Разом з тим, аграрні підприємства нагромадили значні обсяги надлишкової робочої сили, яку можна було б вивільнити без втрат для виробництва. Саме з прагненням зменшити праценадлишковий характер зайнятості пов’язане значне посилення процесів вивільнення працівників, після реформування аграрних підприємств згідно з Указом Президента „Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки України” від 3 грудня 1999р. За пореформений період 1999-2002рр. кількість працівників у них зменшилась на 27,2%.
Поряд із кількісним забезпеченням трудовими ресурсами для продуктивного їх використання та ефективного функціонування аграрного підприємства важливе значення має співвідношення між окремими категоріями працівників. Його процентний вираз називають структурою трудових ресурсів, яку характеризують за статтю, віком, освітою, професією тощо.
Статева структура трудових ресурсів залежить від спеціалізації аграрного підприємства, рівня механізації виробничих процесів, місцевих національних традицій та інших факторів.
У статевій структурі трудових ресурсів аграрних підприємств України спостерігається тенденція до зниження частки жінок зайнятих у сільськогосподарському виробництві. Дослідження динаміки статевого складу працівників сільськогосподарських підприємств на прикладі Черкаської області (табл. 4.2), свідчать про те, що питома вага жінок впродовж 1998-2002 рр. скоротилась з 38,3 до 37,0%.
4.2. Статева структура працівників сільськогосподарських
підприємств Черкаської області (станом на 31 грудня), %
|
Стать |
1998р. |
1999р. |
2000р. |
2001р. |
2002р. |
|
Чоловіки |
61,7 |
61,4 |
62,0 |
62,7 |
63,0 |
|
Жінки |
38,3 |
38,6 |
38,0 |
37,3 |
37,0 |
Скорочення питомої ваги жінок, у складі працівників сільськогосподарських підприємств в останні роки пов’язане з тим, що найбільший спад обсягів виробництва відбувся в тих галузях аграрного виробництва, де традиційно переважає жіноча праця – тваринництво, вирощування цукрових буряків, овочів, картоплі, плодових культур. Як наслідок, – скорочення потреби у жіночій праці та їх прискорене вивільнення з аграрних підприємств.
Важлива роль належить віковому складу трудових ресурсів. Аналіз його динаміки, здійснений на прикладі Черкаської області свідчить про те, що в умовах загального скорочення чисельності працівників агарних підприємств випереджаючими темпами відбувалось зменшення у їх складі чисельності пенсіонерів, осіб передпенсійного віку та молоді 15-28 років (табл.4.3).
В результаті у віковій структурі робочої сили аграрних формувань питома вага пенсіонерів, впродовж вказаного періоду, зменшилась з 11,6 до 8,0%, осіб віком 55-59 років – з 11,3 до 6,8, молоді – з 15,6 до 13,5%. Особливо посилились процеси зменшення даних категорій працівників в пореформений період 2000-2003 рр.
4.3. Вікова структура працівників сільськогосподарських
підприємств Черкаської області (станом на 31 грудня)
|
Рік |
За га ль на кі ль кість шта т них пра ців ни ків – всьо го, тис. чол. |
З них: |
|||||||
|
молодь віком 15-28 років |
50-54 років |
55-59 років |
пенсіонери – всього |
||||||
|
тис. чол. |
в % до всього |
тис. чол. |
в % до всього |
тис. чол. |
в % до всього |
тис. чол. |
в % до всього |
||
|
1997 |
157,3 |
24,5 |
15,6 |
21,2 |
13,5 |
17,8 |
11,3 |
18,2 |
11,6 |
|
1998 |
149,8 |
24,4 |
17,2 |
20,4 |
13,6 |
16,3 |
10,9 |
11,6 |
7,7 |
|
1999 |
142,6 |
23,0 |
16,1 |
19,0 |
13,3 |
14,0 |
9,8 |
14,7 |
10,3 |
|
2000 |
124,3 |
20,2 |
16,2 |
17,6 |
14,2 |
11,2 |
9,0 |
11,9 |
9,6 |
|
2001 |
112,1 |
17,3 |
15,4 |
15,6 |
13,9 |
8,7 |
7,8 |
9,7 |
8,7 |
|
2002 |
96,4 |
13,4 |
13,9 |
13,5 |
14,0 |
6,6 |
6,8 |
7,7 |
8,0 |
Значною мірою це обумовлено наявністю в сільськогосподарських підприємствах значного надлишку робочої сили. В цих умовах керівники (власники), прагнучи зростання ефективності діяльності реформованих підприємств, зацікавлені в оптимізації вікової структури та першочерговому збереженні на підприємстві тих працівників, які перебувають у найбільш продуктивному віці, мають достатній рівень практичного досвіду та кваліфікації і здатні до ефективної праці. Таким чином, основним контингентом, що в першу чергу підпадав під скорочення, стали працівники, які характеризуються низьким рівнем конкурентоспроможності та кваліфікації.
Означені причини визначали зміни і у освітній структурі трудових ресурсів аграрних підприємств. В результаті того, що впродовж 1997-2002 рр. зменшення чисельності працівників з середньою спеціальною (закінчили навчальні заклади 1-2 рівня акредитації) та вищою освітою відбувалось повільніше, порівняно з іншими категоріями працюючих, їх питома вага у складі працівників аграрних підприємств зросла відповідно з 9,1 до 14,0 та з 4,5 до 5,8% (табл.4. 4).
Незважаючи на вказані зміни рівень освіти працівників аграрного сектора залишається традиційно найнижчим з-поміж всіх галузей економіки. Станом на кінець 2002р. питома вага осіб, що мають середню спеціальну освіту, в сільському господарстві майже в 2 рази нижча, порівняно з середнім показником по галузях економіки України, а за рівнем вищої освіти – в 3 рази.
4.4. Рівень освіти працівників сільськогосподарських
підприємств Черкаської області (станом на 31 грудня)
|
Рік |
Працівники, які закінчили заклади освіти 1-2 рівня акредитації |
Працівники, які закінчили вищі заклади освіти 3-4 рівня акредитації |
||
|
тис. чол. |
в % до всіх працівників |
тис. чол. |
в % до всіх працівників |
|
|
1997 |
14,4 |
9,1 |
7,1 |
4,5 |
|
1998 |
15,6 |
10,4 |
7,1 |
4,8 |
|
1999 |
15,0 |
10,5 |
7,2 |
5,1 |
|
2000 |
14,0 |
11,2 |
6,8 |
5,5 |
|
2001 |
13,8 |
12,3 |
6,6 |
5,9 |
|
2002 |
13,5 |
14,0 |
5,6 |
5,8 |
Оскільки, однією з важливих передумов забезпечення ефективного розвитку сільськогосподарських підприємств є впровадження у виробництво сучасних технологій, передових досягнень світової та вітчизняної науки і техніки, низький освітньо-кваліфікаційний рівень трудового потенціалу виступає одним з основних факторів, стримуючих економічне зростання аграрного сектора економіки.
3. Показники ефективності використання трудових ресурсів
Рівень ефективності та раціональності використання трудових ресурсів в аграрному секторі характеризується системою показників, серед яких одним з найважливіших виступає кількість відпрацьованого часу одним працівником за рік. Річна величина відпрацьованого впродовж року часу в кожному сільськогосподарському підприємстві залежить від статевої, вікової, та професійної структури трудових ресурсів, обсягів та галузевої структури аграрного виробництва, кліматичних умов, розмірів особистого селянського господарства та ряду інших факторів. У 2002р. з розрахунку на одного середньорічного працівника сільськогосподарського підприємства України було відпрацьовано 1710 люд.-год.
На основі даного показника визначають коефіцієнт використання річного фонду робочого часу – це відношення фактичної кількості відпрацьованих людино-годин одним працівником за рік до нормативної.
Специфічною особливістю сільського господарства виступає сезонний характер аграрного виробництва. Однією з конкретних форм його прояву у сфері використання трудових ресурсів виступає нерівномірна потреба підприємств у робочій силі протягом року. Головною її причиною є наявність у сільському господарстві значних розбіжностей між періодом виробництва та робочим періодом. В першу чергу, нерівномірність використання трудових ресурсів визначається сезонністю рослинництва, де після закінчення всього циклу польових робіт процес праці практично припиняється. В тваринництві – затрати праці впродовж року розподіляються практично рівномірно. Для оцінки рівня сезонності використання трудових ресурсів використовуються наступні показники:
Коефіцієнт сезонності праці – це відношення затрат праці за кожний місяць до середньомісячних затрат праці за рік.
Розмах сезонності використання трудових ресурсів – відношення максимальних затрат праці у певному місяці року до мінімальних.
При цьому затрати праці можуть бути виражені як у людино-годинах так і у середньомісячних працівниках.
З-поміж усіх показників, за допомогою яких визначається рівень використання трудових ресурсів найважливішим є показник річної продуктивності праці (виробництво валової продукції з розрахунку на середньорічного працівника у вартісному виразі). Адже важливою є не лише кількість часу відпрацьованого кожним працівником сільського господарства, але й обсяг виконаних робіт або кількість продукції, що її вироблено за одиницю відпрацьованого часу. Саме в цьому відображається професійний рівень працівника, рівень механізації, передові технології та інші фактори, що забезпечують високу продуктивність праці.
4. Напрями покращення використання трудових ресурсів
у сільськогосподарському виробництві
Вирішальна роль трудових ресурсів у процесі сільськогосподарського виробництва обумовлює те, що саме від підвищення ефективності їх використання значною мірою залежатиме подальший розвиток аграрного сектора економіки України. В умовах значного рівня відкритого та прихованого безробіття підвищення ефективності використання трудових ресурсів вимагає формування раціональної продуктивної зайнятості в аграрному виробництві. Для цього необхідно забезпечити:
- пріоритетний розвиток на ефективній основі трудомістких галузей (буряківництво, овочівництво, тваринництво тощо) та різного роду підсобних підприємств і промислів. Це дозволить не лише забезпечити роботою значну кількість трудових ресурсів, але й сприятиме рівномірному та більш повному їх використанню, підвищенню продуктивності праці, позитивно позначиться на загальноекономічних показниках функціонування аграрних підприємств;
- запровадження дієвого мотиваційного механізму ефективної праці в аграрній сфері та перегляд існуючої системи оплати праці. На сьогодні за рівнем оплати праці сільське господарство займає останнє місце серед усіх галузей економіки країни;
- оновлення і ефективне використання матеріально-технічної бази аграрних підприємств, залучення у виробництво нової техніки та передових наукових і практичних досягнень, перехід до комплексної механізації виробничих процесів та індустріальних технологій;
- зростання професійно-кваліфікаційного та освітнього рівня працівників аграрного сектора;
- суворе дотримання працівниками аграрних підприємств трудової та технологічної дисципліни;
- відродження та подальший розвиток соціальної сфери села, вирішення проблем житлового будівництва, забезпечення сіл об’єктами соціальної інфраструктури, поліпшення торгівельного, медичного, транспортного та інших видів соціально-побутового обслуговування сільського населення.
46