Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Гайдамаки (уривок)
Гомоніла Україна, Довго гомоніла,
Довго, довго кров степами Текла-червоніла.
Текла, текла та й висохла. Степи зеленіють;
Діди лежать, а над ними Могили синіють.
Та що з того, що високі? Ніхто їх не знає,
Ніхто щиро не заплаче, Ніхто не згадає.
Тілько вітер тихесенько Повіє над ними,
Тілько роси ранесенько Сльозами дрібними
Їх умиють. Зійде сонце, Осушить, пригріє;
А унуки? їм байдуже, Панам жито сіють.
Багато їх, а хто скаже, Де Ґонти могила,—
Мученика праведного Де похоронили?
Де Залізняк, душа щира, Де одпочиває?
Тяжко! важко! Кат панує, А їх не згадають.
Гомоніла Україна, Довго гомоніла,
Довго, довго кров степами Текла-червоніла.
І день, і ніч ґвалт, гармати; Земля стогне, гнеться;
Сумно, страшно, а згадаєш — Серце усміхнеться.
Сон (У всякого своя доля) (уривок)
У всякого своя доля І свій шлях широкий,
Той мурує, той руйнує, Той неситим оком
За край світа зазирає,Чи нема країни,
Щоб загарбать і з собою Взять у домовину.
Той тузами обирає Свата в його хаті,
А той нишком у куточку Гострить ніж на брата.
А той, тихий та тверезий, Богобоязливий,
Як кішечка підкрадеться, Вижде нещасливий
У тебе час та й запустить Пазурі в печінки, —
І не благай: не вимолять Ні діти, ні жінка.
А той, щедрий та розкошний, Все храми мурує;
Та отечество так любить, Так за ним бідкує,
Так із його, сердешного, Кров, як воду, точить!..
А братія мовчить собі, Витріщивши очі!
Як ягнята. «Нехай, — каже, — Може, так і треба».
Так і треба! бо немає Господа на небі!
А ви в ярмі падаєте Та якогось Раю
На тім світі благаєте? Немає! немає!
Шкода й праці, схаменіться. Усі на сім світі —
І царята, і старчата — Адамові діти.
І той... і той... А що ж то я? Ось що, добрі люди:
Я гуляю, бенкетую В неділю і в будень.
А вам нудно! жалкуєте! Єй-богу, не чую.
І не кричіть! Я свою п’ю, А не кров людськую!
І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ В УКРАЙНІ І НЕ В УКРАЙНІ МОЄ ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЄ (уривок)
І смеркає, і світає, День божий минає,
І знову люд потомлений, І все спочиває.
Тілько я, мов окаянний, І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних, І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає – Оглухли, не чують;
Кайданами міняються, Правдою торгують.
І Господа зневажають, Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо, Лихом засівають,
А що вродить? побачите, Які будуть жни́ва!
Схаменіться, недолюди, Діти юродиві!
Подивіться на рай тихий, На свою країну,
Полюбіте щирим серцем Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся, У чужому краю
Не шукайте, не питайте Того, що немає
І на небі, а не тілько На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля.
Доля
Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п'яного дяка в науку.
— Учися, серденько, колись
З нас будуть люди, — ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люди? Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава — заповідь моя.