|
2. Еволюція грошей.
Щоб зрозуміти причини виникнення феномену грошей, а також пояснити складний характер сучаснх грошових систем і сгруктуру грошовоі маси, необхідно розг лянути еволюцію грошей.
Світовій економічній літературі відомо кілька альтернативних концепцій походження грошей. Відповідно до раціоналістичної концепції гроші є результатом певної домовленості між людьми, які переконалися, що для обслуговування мінових операцій необхідні спеціальні інструменти. Вперше ця концепція була висунута Аристотелем у праці „Нікомахова етика". Ця ідея знайшла законодавче втілення в античних та середньовічних суспільствах.
Різновидом попередньої можна вважати номіналістичну концепцію, яка предсіавлена у державній теорії грошей німецькою економіста Г.Кнанна. На його думку, створені державою гроші приймаються незалежно від їх металевого вмісту, с характерними платіжними засобами, тобто умовними знаками, наділеними державною владою певною платіжною силою. Багато сучасних західних економістів розділяють погляди цього суб'єктивно-психологічного підходу до походження грошей (П.Самуельсон, Л.Харріс. Дж.К.Гелбрейт та ін.).
За еволюційною концепцією гроші з'явилися в результаті об'єктивного еволюційного процесу, який помимо волі людей привів до гою, що деякі предмети виділилися із загальної маси товарів і зайняли в економіці особливе місце всезагальних еквівалентів. Найбільш послідовним прихильником другої концепції був К.Маркс, який опирався на ідеї А.Сміта, Д.Рікардо та ін. Дана концепція певною мірою поширена і в сучасній економічній літературі.
Представники функціональних концепцій грошей називають низку конкретних факторів, прискорення розвитку яких зумовило необхідність існування грошей: відсутність синхронізації надходжень коштів від продажу і здійснення платежів у зв'язку із покупками, що ускладнює прямий товарообмін; наявність трансакційних витрат, тобто витрат, необхідних для укладання угод; невизначеність економічних перспектив, що змушує учасників обміну накопичувати залишки і рошей для страхування від ризику; час як невід'ємний елемент процесів обігу благ, який надає грошам роль з'єднувальної ланки. Економісти неокласичної школи, як правило, пов'язують існування грошей з першими двома причинами, а прихильники кейнсіанського напрямку з двома останніми.
Водночас уся історія виникнення грошей є підтвердженням еволюційної теорії походження грошей та формування грошових систем. Грошова система - це форма організації грошового обігу в країні, яка склалася історично і закріплена національним законодавством. Сучасні грошові системи з готівкою, чеками, касовими автоматами і низкою непростих фінансових інструментів виникли не зразу, а розвивалися протягом століть.
За історію людства існувало багато різних типів грошей. Початково грошима були товари. Товарні гроші - це гроші, засновані на використанні як загального мінового еквіваленту (платіжного засобу) якогось товару, який є цінністю як у якості грошей, так і в якості звичайного товару, необхідного для задоволення тих чи інших потреб. Історія переконливо стверджує, що різні товари в тих чи інших районах земної кулі в різний час виконували функції грошей. Гак, у Стародавньому Римі й античній Греції функцію грошей виконувача худоба, в Японії - рис, у Китаї - чай, в Ісландії - риба, на Русі - хутро соболя, в американських індіанців - намисто із черепашок або бісеру. І цей перелік далеко не повний. Упродовж не одного сторіччя різні види первісних грошей витісняли один одного. Архаїчні гроші поступалися місцем більш зручним і передовим, які більше відповідали вимогам основних функцій. Цікавий приклад з цього приводу наведено у підручнику „Економікс" К.Р.Макконнелла і С.Л.Брю: у 80-их роках XX ст. внаслідок повного розладу грошової системи в Анголі функції грошей найкраще виконувало імпортне банкове пиво.
Дуже швидко на перше місце серед товарних грошей починають виходити метали, що пов'язано з наявністю у них низки властивостей, необхідних для виконання функцій грошей: рідкісність, корисність, однорідність, подільність, портативність, збереженість. Залізні гроші використовували стародавні спартанці, бритти, японці. Олов'яні вживались у Мексиці, Римській імперії, середньовічній Англії. Мідні - у стародавньому Китаї та Стародавньому Римі. Срібні гроші широко використовувались на рубежі II і III тис. н.е. в Китаї, Персії та Месопотамії. Перші золоті монети, на думку Геродота, карбувалися в Лідії (західна частина Малої Азії) у VII ст. до н.е.. Монета - це зливок грошового металу певної ваги, форми, проби та номіналу, узаконений державою як засіб обігу. Слово „монета" вперше з'явилось як титул богині Юнони в 279 р. до н.е. в Римі при її храмі (Юнони-Монети), де й карбувалися гроші.
У Київській Русі грошова і вагова одиниця називалися гривнею. Назва „гривня" походить від слова ."грива" (загривок, шия). Спершу воно означало обруч (гривну) - прикрас) із золота, срібла, бронзи, яку носили на шиї (на "загривку") знатні люди не лише Русі, а й у багатьох країнах Європи, га Азії. Пізніше це слово набуло нового значення - вагового, що відповідало певній кількості (вазі) срібла (гривня срібла). Гривня, яка складалася з певної кількості монет, називалася гривня кун. У процесі еволюції гривня срібла стала дорівнювати кільком гривням кун. У XII ст. гривня срібла (близько 200 г) дорівнювала чотирьом гривнам кун (гривня кун - близько 50 г). Сама ж гривня кун відповідала певній кількості платіжних одиниць (монет). Так, у XI ст. одна гривня кун дорівнювала двадцяти ногатам або п'ятдесяти розанам. Гривня була відновлена у 1917 році урядом Української Народної Республіки. Зокрема, у жовтні 1918 р. були надруковані банкноти номіналом 10 гривень, 500 гривень, 1000 гривень, 2000 гривень. І вдруге назва „гривня" відновилась у 1992 році урядом суверенної України. Згідно з указом Президента, гривня як українська національна валюта введена в обіг з 2 вересня 1996 року.
Роль золота і срібла в грошовому обігу різних країн залежала від встановлення тієї чи іншої грошової системи. Залежно від металу, який в даній країні був прийнятий як загальний еквівалент і база грошового обігу, розрізняють біметалічну і монометалічну грошові системи.
Біметалізм - грошова система, за якою роль загального еквіваленту закріплюється за двома благородними металами (як правило, за золотом і сріблом), передбачається вільне карбування монет з обох металів і їх необмежений обіг. При біметалевій системі встановлюються фіксовані пропорції між грошовими вартостями золота і срібла. Правда, за певних обставин ця система може породжувати деякі проблеми, оскільки ринкові ціни золота і срібла із часом змінюються. Як тільки виникає різниця між ціновою пропорцією на світовому ринку й офіційною внутрішньою ціновою пропорцією, годі один з двох металів стає більш цінним, ніж інший. І час від часу виявляється, що у сфері обігу реально функціонує лише один метал. Ця тенденція відома як закон Грешама (англійський фінансист часів королеви Єлизавети XVI ст.). Закон Грешама розкриває таку закономірність: „Погані гроші витісняють хороші гроші з обігу", тобто якщо гроші стають більш цінними у якійсь іншій якості, ніж засіб обігу, то вони виходять з обігу і перестають бути грошима. Відносно більш дешеві гроші витісняють із обігу більш дорогі, які або тезавруються, або використовуються для зовнішніх платежів, або йдуть на переплавку і потім обмінюються на погані гроші. Біметалізм був широко розповсюджений в ХVІ-ХVІІ ст., а в кількох країнах Західної Європи - і в XIX ст. Проте процес історичної еволюції товарного виробництва і товарного обігу вимагав стійких грошей, єдиного загального еквіваленту, тому біметалізм поступається місцем монометалічній системі обігу.
Монометалізм - грошова система, при якій один метал (золото або срібло) служить загальним еквівалентом і основою грошового обігу, а також володіє необмеженою обмінною здібністю. Срібний монометалізм існував у Росії, Індії, Голландії. Золотий монометалізм (золотий стандарт) вперше склався у Великобританії в кінці XVIII ст., потім у Німеччині (1871-1873), Швеції, Норвегії, Данії (1873), Франції (1876-1878), Росії та Японії (1897), у США (1900).
Сучасна грошова система є системою паперових і кредитних грошей. Паперові (декретні) гроші - це грошові засоби, чия вартість грошей перевищує витрати їх виробництва або цінність при альтернативному використанні. Вони є певними формами боргових зобов'язань держави та державних агентів. На відміну від „товарних грошей", де вартість як засобу обміну та платежу підкріплена вартістю товару, який виконує роль грошей, у паперових грошах це правило відсутнє. Вперше паперові гроші з'явились в Китаї (VIII ст. н.е.). У середині XVII ст. вони розповсюдились в Європі, Північній Америці, Росії і у своєму розвитку пройшли декілька етапів. Спочатку паперові гроші (оборотний банківський білет) мали металеву основу, тобто існував обмін паперових грошей на золото, срібло або мідь. Згодом паперові гроші набули форми банкноти. Це були неконвертовані відносно цінних металів банківські білети з примусово встановленим державою курсом. Наприклад, в Україні в обігу знаходяться банківські білети номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100 і 200 гривень. Проблема конвертованості розв'язується сьогодні відносно не золота, а інших валют. В цих умовах метали використовуються лише для випуску білонної монети.
Білонна монета - розмінна монета, що виготовляється з недорогоцінних металів або їх сплавів, номінальна вартість якої перевищує вартість вміщеного в ній металу та витрат на її чеканку. Паперові гроші і розмінні монети, разом взяті, утворюють готівкові гроші, випуск яких монополізований державою.
Упродовж подальшої еволюції грошей в XX ст. все більшого поширення набуває заміна готівкових грошей безготівковими (кредитними), які поступово стають домінуючою формою грошей у розвинутих країнах. Безготівкові гроші виступають як грошові вклади, переважно в банківських установах, тобто записи на рахунках у банках чи зарахування взаємних вимог без участі готівкових грошових знаків. Такі вклади називають банківськими (кредитними) грошима, складовими яких є: чеки, кредитні картки, векселі, термінові депозити тощо. Переважна більшість безготівкових розрахунків здійснюється між суб'єктами господарювання. Проте останнім часом постійно зростають також обсяги безготівкових розрахунків населення (перерахування за дорученням громадян на вклади в банки заробітної плати, гонорару, пенсії, розрахунки по різноманітних комунальних, побутових платежах тощо). До недавнього часу в розвинутих країнах для розрахунків домашніх господарств з фірмами широко застосовувалися розрахункові чеки і банківські чекові книжки. Сьогодні швидкого поширення набуває застосування кредитних карток, або, як їх ще називають, електронних грошей.
Нині постійно запроваджуються нові форми використання грошей. Наприклад, деякі фінансові заклади поєднують поточний рахунок із заощаджувальним рахунком і навіть портфелем акцій, дозволяючи споживачам виписувати чеки на вартість їхніх цінних паперів. У майбутньому, за прогнозами багатьох економістів, гроші функціонуватимуть у вигляді електронних міжбанківських трансакцій. Гроші залишаться в обігу, але стануть „невидимими". Однак, швидкі зміни різних видів грошей спричиняють певні проблеми для центральних банків, які зобов'язані вимірювати і контролювати попит на гроші та пропозицію грошей у країні.
|
|
|
- нема голосів (12506 відвідувань)
|
|
Користувачі повинні бути зареєстровані щоб голосувати за книгу
|
|
Нема коментарів для цієї книги
|
Назад
|
3. Пропозиція грошей і попиі на гроші
Незважаючи на те, що в сучасних умовах паперово-кредитні гроші, які не мають товарної основи, в розвинутих економічних системах виступають основним посередником в операціях обміну на ринках різних ресурсів та благ, саме такі гроші є також і об'єктом купівлі-иродажу на грошовому ринку. В процесі функціонування даного ринку формується грошова пропозиція і попит на гроші, а залежно від співвідношення між ними - певна ціна грошей. Тому, щоб зрозуміти механізм грошового ринку, треба насамперед розглянути такі категорії, як пропозиція грошей і попит на гроші.
Пропозиція грошей, або грошова маса - це сукупність загальноприйнятих грошових засобів в економіці. Зміна маси грошей, що циркулює в економічній системі, суттєво впливає на реальний випуск продукту, рівень цін, зайнятість та інші змінні. Оскільки контроль за кількістю грошей надзвичайно важливий для економічної стабільності, аналітики і політичні діячі мають володіти адекватними можливостями для вимірювання грошової маси. Однак з вимірюванням кількості грошей виникає немало труднощів, які пов'язані перш за все із чітким з'ясуванням рамок того, що слід вважати грошима. Справа в тому, що в сучасній економіці різні види активів тією чи іншою мірою виконують одну або й усі функції грошей. Актив - це будь-який засіб задоволення тих чи інших потреб різноманітних економічних суб'єктів, який може бути об'єктом купівлі-продажу. Тому дуже важливо враховувати усі складові окремих частин грошової маси для виявлення точного значення змін кожної з них. Для визначення кількості грошей застосовують грошові агрегати (грошові компоненти) відповідно до ступеня ліквідності.
Грошовий агрегат - це сукупність використовуваних як грошові засоби активів, які відповідають певному рівню ліквідності. При переході від розгляду попереднього грошового агрегату до наступного враховується більша кількість використовуваних як грошові засоби активів і, відповідно, знижується рівень ліквідності. Оскільки коло активів, які підлягають обов'язковому включенню до складу грошової маси, точно не визначене, застосовуються різні варіанти їх розрахунку. Найбільш поширеними є п'ять типових агрегатів виміру грошей: М0, МІ, М2, МЗ, L, які ми і охарактеризуємо. МВФ розробив типові стандарти структури грошової маси і наповнення окремих грошових агрегатів, проте рівень розвитку та особливості функціонування грошових систем в окремих країнах зумовлюють необхідність включення до складу кожного з названих агрегатів неоднакового набору компонентів. Тобто склад, наприклад, агрегату М1 у Великобританії, Німеччині, Італії, Франції та США буде неоднаковим. Ми розглянемо склад названих агрегатів в Україні.
Грошовий агрегат М0 - це найбільш мобільний й абсолютно ліквідний грошовий засіб, який включає в себе готівку (паперові гроші і монети), або, за іншою назвою, гроші поза банками. Грошовий агрегат МІ це M0 - депозит до запитання у національній валюті. Депозити до запитання - це гроші на поточних, розрахункових, чекових, карткових га інших подібних рахунках, які фактично в будь-який час можна перетворити на готівку. ] рошовий агрегат МІ є майже абсолютно ліквідним і акцентує вагу на функції грошей як засобу обігу. МІ відповідає базовому визначенню грошей і є пропозицією грошей у вузькому розумінні.
Грошовий агрегат М2 - це МІ + термінові депозити в національній та іноземній валютах. Термінові депозити - це гроші, які кладуть на рахунок на певний термін із нарахуванням відсотка. Вилучення цих грошей з рахунку до завершення даного терміну с певною мірою ускладненим і означає втрату частини або й всієї суми відсотка. Таким чином М2 - це гроші в широкому розумінні слова. У цілому агрегат М2 охоплює високоліквідні грошові засоби, оскільки поряд з власне грошима в нього входять вищезазначені активи, які без перешкод можуть бути переведені в готівкові гроші протягом визначеного терміну. Тому в більшості випадків, коли говорять про грошову масу, мають на увазі саме агрегат М2.
Грошовий агрегат МЗ - це М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків. Трастові операції - це операції з обслуговування трастових рахунків, які передбачають не просте нарахування відсотків за вкладеними клієнтом у банк грошима, а їх вигідне розташування шляхом купівлі акцій, облігацій та інших цінних паперів. Цілком очевидно, що це менш ліквідний актив. Внаслідок того, що на сьогодні в Україні даний вид діяльності є дуже мало поширеним, різниця між М2 і МЗ є мізерною.
Грошовий агрегат L - це МЗ + державні та корпоративні, переважно короткотермінові, цінні папери, які вже, по суті, не є грошима, але, маючи високий ступінь ліквідності, можуть порівняно швидко ними стати. Проте, враховуючи складність з'ясування реального рівня ліквідності цінних паперів в сучасній Україні внаслідок нерозвиненості фондового ринку, грошовий агрегат L практично не розраховується.
При дослідженні впливу грошей на економіку найчастіше застосовують, як ми уже зазначали вище, агрегати МІ і М2. Крім цього, використовують також показник грошової бази, яка дорівнює сумі грошей поза банками і фактичних банківських резервів. Тим не менше, немає єдиної думки відносно того, який показник кількості грошей ліпший. Розбіжності з приводу грошової політики у ряді випадків викликані тим, що різні показники грошової маси іноді мають різну динаміку. Але, як правило, вони змінюються в одному напрямку і дають подібну інформацію про темпи зміни грошової маси.
Визначення грошей у вузькому та широкому розумінні із з'ясуванням способу виміру їхньої кількості дає можливість перейти до аналізу впливу коливань грошової маси на економічний розвиток. Для цього необхідно встановити зв'язок між кількісними показниками грошової та товарної мас в економіці. Цій меті служить кількісна теорія грошей, формальною основою якої можна вважати „рівняння обміну", або „рівняння Фішера", як його називають за іменем американського економіста-математика Ірвінга Фішера (1867-1947), що вперше сформулював залежність між основними показниками грошового обігу. Як правило, економісти використовують дане рівняння у наступному вигляді:
ДЄ М- грошова маса;
V- швидкість обігу грошей; Р ~ середньозважений рівень цін; Y-реальний ВВП; РxY - номінальний ВВП.
Останнє рівняння часто подають у більш розширеному вигляді:
де СS- сума цін товарів, проданих у кредит;
СР - обсяг кредитів з яких настав термін платежу, МР - взаємопогашувані платежі.
Дані рівняння показують прямий зв'язок між обсягом маси благ, кількістю грошей, швидкістю їх обігу та рівнем цін і дають підставу зробити важливий висновок: збільшення пропозиції грошей, не забезпечене відповідним збільшенням реального національного виробництва, призводить до зростання цін.
Проте розміри і динаміку змін у грошовій масі визначає не лише пропозиція грошей, але й попит на гроші, під яким розуміється попит на готівкові гроші та попит на кошти на рахунках до запитання, тобто попит на гроші як на активи у безпосередньо ліквідній формі. Аналіз попиту на гроші дає можливість з'ясування причин, які зумовлюють зацікавлення економічних суб'єктів грошовою готівкою. Серед основних причин даного попиту економісти називають такі: попит на гроші для операцій і попит зі сторони активів.
Трансикційний попит, або попит чи гроші для операцій (угод) виникає на основі прагнення економічних суб'єктів до постійної наявності у своєму розпорядженні певної суми грошей через необхідність їхнього використання для здійснення платежів за використання необхідних ресурсів або благ. Кількість грошей, необхідних для укладання угод, визначається головним чином рівнем загального грошового доходу, або номінальним ВВП. Для споживача сума необхідних для здійснення операцій грошей залежить від розміру доходу і періодичності його отримання: сума необхідних грошей тим більша, чим більший дохід і чим довготриваліші інтервали між його надходженнями. У підприємця величина касової грошової готівки змінюється паралельно до динаміки його ділової активності, динаміки торгового обороту і тривалості інтервалу між здійсненням платежів та отриманням фірмою доходів. Крім того, можна також сказати, що зростання відсоткової ставки веде до зменшення трансакційного попиту на гроші, оскільки це веде до зростання вартості споживання, але дана залежність є настільки незначною відносно інших факторів, що нею можна нехтувати.
Спекулятивний попит на гроші, або попит на гроші з боку активів виникає тому, що окрім використання грошей для операцій, господарські суб'єкти зберігають гроші як засіб нагромадження вартості, щоб захистити своє багатство від мінливості економічного життя.
При цьому виконання грошима функції засобу нагромадження значно привабливіше при їхньому вкладенні у різноманітні фінансові активи, здатні приносити дохід у вигляді відсотка. Проте фінансові активи володіють не лише перевагами завдяки відсотковому доходу, але й недоліками, які пов'язані з ризиками повного або часткового неповернення вкладених коштів внаслідок різноманітних форс-мажорних обставин. Це спонукає задуматись над тим, скільки заощаджень тримати, припустимо, в тих чи інших цінних паперах, або на депозитах, а скільки - в готівкових грошах. Вибір насамперед залежить від ставки відсотка. Попит на гроші зі сторони активів змінюється обернено пропорційно ставці відсотка: зростання відсоткової ставки послаблює мотивацію до зберігання нагромаджень у готівковій формі і посилює бажання більше коштів вкладати в дохідні активи. Цю залежність можна зобразити графічно (рис. 3.3). ..
Сукупний (загальний) попит на гроші - це та загальна кількість грошей, яку економічні суб'єкти хотіли б мати для операцій і в формі активів при кожному можливому значенні ставки відсотка. Графічно загальний попит на гроші можна визначити шляхом зміщення по горизонтальній осі кривої спекулятивного попиту на гроші на величину, яка дорівнює трансакційному попиту на гроші (рис. 3.4).
Рис. 3.4. Рівновага грошового ринку
Переміщення вздовж кривої попиту на гроші показує зміни норми відсотка і вплив цих змін на величину загального попиту на гроші. Зсув кривої загального попиту на гроші виражає зміни у величині трансакційного попиту на гроші в результаті зменшення/ збільшення реального доходу (при цьому слід також зазначити, що зміна рівня цін не змінює попит на реальні грошові залишки).
Як і на ринку продуктів або ресурсів, перетин кривих попиту та пропозиції визначає ціну рівноваги. У даному випадку „ціною" виступає рівноважна ставка відсотка, тобто ціна, яка виплачується за користування грошима. Крива з від'ємним нахилом Dм - це крива попиту на гроші, який обернено пропорційно пов'язаний із відсотковою ставкою. Вертикальна крива SМ - це графік пропозиції грошей, що безпосередньо залежить не від рівня відсоткової ставки, а визначається політикою центрального банку, який, в свою чергу, вживає всіх необхідних заходів для підтримки незмінного стану грошової маси (в нашому прикладі 10 млрд. грн.), незалежно від варіацій норми відсотка. Точка Е - це рівноважний стан грошового ринку, аr*- відповідно рівноважна відсоткова ставка. Зміни рівноваги на грошовому ринку можливі внаслідок змін у пропозиції грошей та попиті на гроші.
Насамперед розглянемо наслідки змін у пропозиції грошей. Спочатку на ринку грошей була рівновага в точці Е. Припустимо, що пропозиція грошей збільшилась з Sм до Sм1 Це приведе до певного надлишку грошей. За початкової ставки відсотка суб'єкти ринку будуть намагатися звільнитися від зайвих грошей, купуючи більше фінансових активів (наприклад, облігацій).
Але витрата грошей одними означає придбання їх іншими. Тому колективна спроба купити більше облігацій підвищує попит на них і ціни на облігації. Одночасно відсоткова ставка, тобто ціна грошей, знизиться. Так, нерівновага на грошовому ринку викликає зміни цін на облігації і через них — відсоткових ставок. Ціни на облігації і відсоткові ставки є обернено залежними, а зміни відсоткових ставок впливають на готовність заощаджувати гроші і це призведе до відновлення рівноваги на ринку грошей.
Звернемося тепер до змін у попиті на гроші. Припустимо, що рівновага на ринку грошей знаходилася в точці Е1. Збільшення ВВП зсунуло криву попиту на гроші з Dм1, до DМ2- Господарські суб'єкти спробують придбати більше грошей за рахунок продажу цінних паперів або позики. Ці дії приведуть до підвищення ставки відсотка, що забезпечить відповідність кількості грошей, що знаходяться в обігу, кількості грошей, які зберігаються у портфелі активів господарських агентів. Грошовий ринок, таким чином, досягне нового стану рівноваги (рис.3.4 точка Е2)
|
|
|
- нема голосів (22386 відвідувань)
|
|
Користувачі повинні бути зареєстровані щоб голосувати за книгу
|
|
Нема коментарів для цієї книги
|
Назад
|
4. Суть, структура та функції банківської системи
Головними суб'єктами грошового ринку, що визначають характер динаміки його функціонування, є банки, сукупність різних видів яких у їхньому взаємозв'язку і взаємодії утворює банківську систему.
Для всіх розвинутих країн характерна дворівнева банківська система. Перший рівень - центральний банк, другий - комерційні банки.
Головним елементом банківської системи є центральний банк. Він здійснює керівництво і контроль за функціонуванням та розвитком усієї банківської системи країни. В Україні це Національний банк України (НБУ), який разом зі своїми регіональними філіями є першим рівнем банківської системи і виконує функції резервної системи (утворений згідно з Законом України „Про банки і банківську діяльність від 30 березня 1991 року"); у США - Федеральна резервна система, у Німеччині -Бундесбанк, у Великій Британії - Англійський банк.
Ефективна взаємодія і взаємозв'язок різних видів банків та банківських інститутів, у результаті яких формується банківська система, можливі лише тоді, коли центральний банк виконує свої основні функції. У багатьох країнах світу такими функціями центрального банку є:
- емісія грошей та організація їх обігу;
- загальний контроль за діяльністю кредитно-фінансових установ країни і виконання ними законодавства;
- регулювання діяльності комерційних банків;
- кредитування і виконання розрахункових операцій для урядових органів, зокрема касове виконання державного бюджету, тобто виконання функцій „банку уряду";
- проведення операцій з золотом та іноземною валютою;
- організація розрахунків між банками, тобто центральний банк є „банком банків";
- обслуговування державного боргу країни.
Слід також окремо зазначити, що коли ми ведемо мову про емісію грошей, то мається на увазі створення безготівкових грошей шляхом видачі кредитів відповідно до політики розвитку грошової маси, тобто центральний банк виступає у ролі „кредитора останньої інстанції". Стосовно ж випуску готівкових грошей, то у сучасних банківських системах центральний банк здійснює емісію банкнот у необмеженій кількості для обміну на безготівкові гроші залежно від потреб економічних агентів у готівці.
Другий рівень банківської системи представляють комерційні банки - основні посередники, через яких центральний банк впливає на грошову масу га економіку країни. Ці банки створюються на пайових (акціонерних) началах і за формою власності поділяються на акціонерні і кооперативні. Слід зазначити, що в Україні з точки зору функціонування ринкової економіки в розвинутих країнах присутнє досить парадоксальне для банківської сфери явище: на другому рівні банківської системи функціонують два банки з повністю державною формою власності - Ощадний банк України і Укрексімбанк. Організаційна й управлінська структура комерційного банку регламентується статутом. Вищим органом акціонерного банку є загальні збори акціонерів, які мають право приймати рішення про зміну статуту і статутного фонду, обрання Ради банку, затвердження результатів його діяльності; розподіл доходів банку та ін. З ради банку загальні збори призначають Президента банку, який керує виконавчим органом банку - Радою директорів або Правлінням банку. Рада директорів, яка складається з віце-президентів, здійснює керівництво діяльністю банку, виконує доручення Ради банку і зборів акціонерів, несе відповідальність за виконання завдань, покладених на банк.
Основними функціями комерційних банків є залучення у різноманітних економічних суб'єктів тимчасово вільних коштів і надання залучених коштів для тимчасового платного використання тим економічним суб'єктам, які мають потребу у додатковому фінансуванні своєї діяльності, а також обслуговування розрахунково-платіжних відносин різних економічних суб'єктів. Відповідно до виконуваних функцій усі операції комерційних банків можна поділити на три групи: пасивні, активні і комісійні.
Пасивні операції пов'язані із залученням коштів: продаж емітованих банком або куплених раніше цінних паперів, залучення коштів на депозитні рахунки, отримання кредитів від центрального та інших комерційних банків, продаж золота, валюти та інших ліквідних цінностей.
Активні операції приводять до розміщення залучених коштів:
перерахування обов'язкових резервів на кореспондентський рахунок у центральному банку, видача кредитів різноманітним економічним суб'єктам, купівля цінних паперів, здійснення реальних інвестицій, купівля золота, валюти та інших ліквідних цінностей
Основний дохід банку утворює різниця між відсотковими платежами, отриманими від здійснення активних операцій і сплаченими по пасивних операціях. Виняток у даному випадку складають цінні папери та інші ліквідні цінності, дохід від яких утворюється як сума відсоткового доходу за володіння цінними паперами і різниці між доходом від їхнього продажу та витратами на їхнє придбання.
Комісійні операції пов'язані із організацією обслуговування розрахункових, чекових, карткових та інших рахунків до вимоги і переказом коштів на ті чи інші рахунки за дорученням клієнтів банку. При цьому банк отримує дохід у вигляді комісійного відсотка від обслуговуваної суми коштів.
Метою існування банку, як і будь-якого іншого комерційного інституту, є отримання прибутку. Якщо інші фірми виробляють блага, то що ж виробляє банк? Адже гроші емітує держава, а банк тільки бере їх у тих, кому вони сьогодні не потрібні, і дає тим, кому вони зараз необхідні. Однак і самі банки „виробляють" гроші через видачу кредитів на основі часткового резервування депозитів.
Під банківськими резервами мають на увазі ту частину залучених банком коштів, яку він на даний момент не використав для видачі кредитів або купівлі тих чи інших активів. На сьогодні банки функціонують в умовах системи часткового резервування, тобто їм немає необхідності тримати як резерв всі залучені кошти, оскільки ймовірність звертання з вимогою повернення вкладених коштів одночасно всіх клієнтів банку є практично нульовою. При цьому частку залучених банком коштів, яку він в обов'язковому порядку повинен зберігати як резерв на кореспондентському рахунку в центральному банку, називають резервною нормою. Особливе значення в банківській системі належить надлишковим резервам -різниці між фактичними (кошти внесені на банківські рахунки і не видані як кредити) й обов'язковими (відповідно до резервних вимог центрального банку) резервами, хоча й кошти, які зберігаються як резервні, не приносять доходу (відсотку).
Припустимо, що норма обов'язкових резервів складає 10%. Деякий клієнт X кладе на депозитний рахунок в Банку 1 1000 грн. Банк 1 з цієї суми 10%, тобто 100 грн., відповідно до обов'язкових резервних вимог відправляє на кореспондентський рахунок в центральному банку, а решта (900 грн.) утворює надлишкові резерви, які Банк 1 пізніше видає як кредит клієнтові У. Отже, клієнт У володіє сумою 900 грн., але ж і клієнт X залишився власником депозиту на суму 1000 грн., тобто Банк 1 створив 900 грн. додаткових грошей. Клієнт У, в свою чергу, оплачує ними послуги фірми Р, яка розташовує отримані гроші в Банку 2. Банк 2, як і Банк 1, 10%, але вже 90 грн., відправляє на кореспондентський рахунок в центральному банку, а решту - 810 грн. - видає як кредит клієнтові 2, збільшуючи тим самим грошову масу на 810 грн. Так буде тривати до тих пір, поки сума потенційного кредиту не стане дорівнювати нулю. Виходячи з цього, можна підрахувати загальну суму створених банками грошей, для чого використовують так званий банківський мультиплікатор, який показує, у скільки разів максимально можлива сума створених банками грошей буде перевищувати початкові надлишкові резерви при даній величині норми обов'язкового резервування, тобто:
де т - банківський мультиплікатор,
rn — норма обов'язкового резерву.
У нашому прикладі тобто на основі початкового
надлишкового резерву, який складав 900 грн., банківська система може створити максимум 9000 грн. нових грошей.
Таким чином, у результаті здійснення кредитних операцій банками кількість грошей в економіці зростає. Цей мультиплікативний ефект банківської системи є однією з основ розробки та реалізації центральним банком монетарної або грошово-кредитної політики.
|
|
|
- нема голосів (9329 відвідувань)
|
|
Користувачі повинні бути зареєстровані щоб голосувати за книгу
|
|
Нема коментарів для цієї книги
|
Назад
|
5. Грошово-кредитна політика центрального банку
Головним завданням центральних банків сучасних країн з розвинутою економікою ринкового типу є регулювання процесів розвитку національної економіки через вплив на грошово-кредитну систему у формі зміни обсягів та структури грошової маси. У
даному випадку в спрощеному вигляді фактично мова йде про емісію додаткової кількості грошей відповідно до збільшення маси благ і прискорення грошового обігу при необхідності додаткового стимулювання економіки з метою прискорення економічного зростання (експансіоністська політика) або вилучення надлишкової кількості грошей при загрозі надмірної інфляції (рестрикційна політики).
У цих умовах важливу роль відіграє механізм, за допомогою якого центральний банк здійснює запуск додаткових грошей в економіку і який визначає можливості ефективного вилучення надлишкових грошей. Рівень розвитку та ефективність роботи даного механізму можна вважати однією з фундаментальних відмінностей між змішаними економічними системами сучасних розвинутих країн та економічними системами країн з командно-адміністративною або перехідною економікою.
В умовах командно-адміністративної, а також на початкових етапах розвитку перехідної економічних систем емісія необхідних додаткових обсягів грошової маси центральним банком здійснювалася через кредитування уряду, тобто фактично передачі уряду додатково випущеної кількості грошей. А уряд, в свою чергу, використовував ці гроші для здійснення найбільш нагальних платежів і, як правило, це були виплати соціального характеру (пенсії, стипендії, допомоги у зв'язку з безробіттям, тимчасовою непрацездатністю, народженням дітей тощо) та зарплати працівникам бюджетної сфери, а отримувачі цих платежів використовували додатково отримані доходи на збільшення обсягів придбання різноманітних благ. Така діяльність здійснювала мінімальний стимулюючий вплив на економічне зростання і, в той же час, максимально стимулювала інфляцію. Крім того, даний механізм не давав можливостей вилучення з обігу надлишкових обсягів грошей для стримування інфляції.
В умовах сучасних розвинутих країн центральний банк здійснює емісію додаткових обсягів грошової маси або вилучення надлишкових грошей через систему комерційних банків та небанківських фінансово-кредитних установ. З цією метою використовуються наступні інструменти грошово-кредитної політики: резервна норма, облікова ставка та операції на відкритому ринку.
Резервна норма - це, як ми уже згадували в попередньому питанні, частка залучених банком коштів, яку він повинен зберігати як резерв на кореспондентському рахунку в центральному банку. В 2004-2005 роках в Україні резервна норма залежно від рівня ризику по різних видах вкладів складає 3-11% відсотків. В умовах експансіоністської політики центральний банк буде зменшувати резервну норму, а в умовах рестрикційної — збільшувати.
Але ці міркування стосовно політики центрального банку мають суто теоретичний характер, застосування ж даного інструменту на практиці можна вважати майже неможливим, навіть в умовах економічних систем розвинутих країн, оскільки це може створювати суттєву загрозу стабільності банківської системи. Комерційні банки, залучивши певну суму коштів, необхідну їх частку відправляють як обов'язковий резерв на кореспондентський рахунок в центральному банку, а решту спрямовують, наприклад, для кредитування реального сектора. І якщо в цих умовах центральний банк збільшує резервну норму, то комерційні банки об'єктивно не можуть негайно виконати цю вимогу, оскільки у них немає необхідних коштів. Внаслідок цього відбувається різке збільшення банківського попиту на позики. Проте в економіці навіть немає такої кількості вільних кредитних ресурсів. Очевидно, що такий розвиток подій може привести до колапсу не лише банківської, але й економічної системи в цілому.
Дещо більшими, тобто менш небезпечними, є можливості зниження резервної норми. Але ж після того, як вона стане дорівнювати нулю, можливості використання інструменту будуть вичерпані. Саме по собі перебування резервної норми на нульовому рівні не є проблемою. У розвинутих країнах, наприклад в Японії, це майже норма. Але ці країни мають високорозвинуті стабільні банківські системи з мізерним рівнем ризику. В умовах слаборозвинутих банківських систем з високим рівнем ризику в країнах з перехідною економікою обов'язкове резервування коштів комерційних банків в центральному виконує певною мірою функцію запобіжного страхового інструменту на випадок непередбачених змін у банківській системі і тому зменшувати рівень цих резервів недоцільно.
Слід також зазначити, що центральний банк вживає низку інших заходів для підвищення надійності та стабільності банківської системи, зокрема, встановлює для комерційних банків певні економічні нормативи: мінімальний розмір статутного фонду, показники ліквідності балансу, наприклад, співвідношення власного і залученого капіталу, максимальний розмір ризику на одного позичальника у відсотках до загальної суми власних коштів банку тощо.
Якщо банк має потребу в отриманні додаткових кредитних ресурсів, він може їх придбати на кредитному аукціоні у центрального банку. Відсоток, під який центральний банк видає кредити комерційним банкам, називають обліковою ставкою. Рівень облікової ставки є ключовим фактором формування відсоткових ставок по кредитах реальному сектору, тобто ціни грошей, яка стимулює збільшення або зменшення обсягу попиту на гроші, і, відповідно, грошової маси. В умовах експансіоністської політики центральний банк буде зменшувати облікову ставку, а в умовах рестрикційної - збільшувати.
Проте облікова ставка здійснює на економіку певний вплив лише в довготерміновому періоді. Зміна облікової ставки, по-перше, не обов'язково приведе до таких самих змін кредитних ставок, і, по-друге, навіть зміна кредитних ставок ще не означає того, що негайно зміниться попит на кредитні ресурси зі сторони інвесторів, поведінка яких, крім рівня кредитних відсотків, визначається і факторами довготермінового характеру: очікування, динаміка науково-технічного прогресу, фаза економічного циклу, на якій перебуває економіка країни тощо.
Сила впливу даного інструменту на економіку країни значною мірою також буде залежати від величини різниці між середнім рівнем кредитних ставок і обліковою ставкою, тобто своєрідної „облікової маржі", яка фактично є основою банківського доходу від кредитування. В банківських системах розвинутих країн облікова маржа може складати декілька відсотків або навіть декілька десятих відсотка і в таких умовах при зміні облікової ставки негайно викличе об'єктивно неминучі зміни відсоткових ставок по банківських кредитах. Значно більшою є облікова маржа в Україні внаслідок нерозвинутості банківської системи, низького рівня розвитку конкуренції і наявності значних важкопрогнозованих ризиків. У першій половині 2004 року облікова ставка в Україні дорівнювала 7%, а відсоткові ставки по банківських кредитах — 20-30%, звідси облікова маржа - більше 15%, тобто більш ніж в два рази перевищує облікову ставку! З кінця 2004 року облікова ставка складає 9,5%, а кредитні ставки комерційних банків під впливом низки заходів центрального банку знижуються в середньому до рівня 20%, відповідно, облікова маржа складає близько 10%, тобто зрівнюється з обліковою ставкою. Очевидно, в таких умовах реальний вплив облікової ставки на динаміку грошової маси й економічного розвитку країни зводиться майже до нуля, оскільки при зміні облікової ставки на декілька відсотків відсутність змін відсоткових ставок по банківських кредитах є цілком реальною.
Найбільш дієвим інструментом впливу центральних банків розвинутих країн на грошову масу в короткотерміновому періоді є операції на відкритому ринку, під якими мають на увазі купівлю-продаж центральним банком високоліквідних фінансових інструментів, як правило, державних і, значно рідше, корпоративних цінних паперів, що приводитиме до негайного притоку-відтоку додаткової кількості грошей в економіці країни. В умовах експансіоністської політики центральний банк буде купувати цінні папери, а в умовах рестрикційної— продавати.
Цілком очевидно, що головним і, мабуть, єдиним фактором, який визначає можливість реального впливу даного інструменту на економіку країни є рівень розвитку фондового ринку та його взаємозв'язок з іншими секторами економіки. На превеликий жаль, в Україні, незважаючи на наявність мережі фондових бірж, незважаючи на те, що в результаті проведення ваучерної приватизації багато людей отримали на руки акції приватизованих підприємств, за твердженням більшості експертів, фондовий ринок як такий і, тим більше, його зв'язок з іншими секторами економіки України у сучасному розумінні цього слова фактично відсутні. Це твердження підкріплюється також наступною інформацією: за перші п'ять років після початку економічного зростання в кінці 1999 року фондовий ринок України пережив як мінімум дві біржових кризи, одна з яких була співмірною з „Чорною п'ятницею" на початку Великої депресії в 1929 році. Проте сам факт виникнення цих криз помітили лише окремі аналітики фондового ринку, а на реальну економіку ці кризи не вплинули абсолютно ніяким чином. Звичайно, що в цих умовах можливість впливу на динаміку грошової маси і економічний розвиток країни майже відсутня.
Таким чином, ми прийшли до сумних висновків про те, що в умовах перехідної економіки, зокрема в Україні, центральний банк об'єктивно майже немає можливостей реального впливу на обсяг грошової маси й економічний розвиток країни за допомогою класичних інструментів монетарної політики: резервної норми, облікової ставки та операцій на відкритому ринку, а здійснення грошової емісії через кредитування уряду приводить до негайного тимулювання значних темпів інфляції.
В цих умовах фактично єдиним менш-більш дієвим і придатним важелем впливу центрального банку на грошову масу та економіку країни залишається інструмент, який теж можна було б віднести до операцій на відкритому ринку - купівля-продаж центральним банком іноземної валюти. В перші п'ять років після стабілізації банківської системи України в кінці 90-их років більше 90% відсотків емісії гривні здійснюється через Міжбанківську валютну біржу шляхом скупки Національним банком України іноземної валюти. Слід також зазначити, що даний інструмент використовувався не так для здійснення емісії, як у зв'язку з необхідністю підтримки курсу долара, який набув стійкої тенденції до зниження, а це послаблювало цінову конкурентоспроможність вітчизняного експорту. Причиною такого стану валютного ринку було економічне зростання з кінця 1999 року, яке привело до швидкого зростання експорту і наявності стійкого позитивного сальдо торгового та платіжного балансів, тому пропозиція долара постійно перевищувала попит на нього. Проте в цих умовах даний засіб монетарної політики НБУ об'єктивно не давав можливостей вилучення з ринку надлишкової грошової маси, яка постійно виникала внаслідок підтримки курсу долара на незмінному рівні, а інших інструментів впливу на грошову масу, як ми уже з'ясували вище, не було. Тому протягом 1999-2004 років Україна за збереження стійкого курсу долара на рівні приблизно 5,35 грн./дол. платила стабільно високими темпами інфляції. Саме це і стало однією з головних причин ревальвації гривні весною 2004 року.
|
|
|
- нема голосів (7149 відвідувань)
|
|
Користувачі повинні бути зареєстровані щоб голосувати за книгу
|
|
Нема коментарів для цієї книги
|
Назад
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
