Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
2.Хімічні речовини, їх класифікація, шляхи проникнення в організм людини.
3. Джерела електромагнітного випромінювання, засоби та заходи захисту від їх впливу
Тяжкість електротравми визначається впливом факторів:
1. електричного характеру — величина напруги, сила струму, вид струму (постійний чи змінний), частота при змінному струмі;
2.неелектричного характеру — тривалість дії електроструму;
3. навколишнього середовища — температура, тиск, вологість повітря;
4. шляху протікання струму через тіло людини.
У разі ураження людини електричним струмом основним уражуючим фактором є сила струму, що проходить через тіло людини. При цьому ступінь негативного впливу на організм людини збільшується із зростанням сили струму. За характером дії струм оцінюють так( табл. 4.1.)
Таблиця 4.1. Характер впливу електричного струму на організм людини
|
Струм, мА |
Характер дії |
|
|
Змінний струм |
Постійний струм |
|
|
0,6—1,5 |
Початок відчуття, легке тремтіння пальців рук. |
Не відчувається. |
|
2—3 |
Сильне тремтіння пальців рук. |
Не відчувається. |
|
5—7 |
Судороги в руках. |
Свербіння. Відчуття нагріву. |
|
8—10 |
Руки з зусиллям, але ще можна відірвати від електродів, сильний біль у пальцях і кистях рук. |
Підсилений нагрів. |
|
20—25 |
Параліч рук, відірвати їх від електрода неможливо. Дуже сильний біль. Дихання затруднене. |
Надто сильний нагрів. Незначне скорочення м'язів рук. |
|
50—80 |
Зупинка дихання. Початок фібриляції. |
Скорочення м'язів. Судороги, затруднене дихання. |
На основі даних наведених в цій таблиці можна виокремити декілька характерних видів струму.
Відчутний струм — струм, який людина починає відчувати: в середньому близько 1,1 мА при змінному струмі частотою 50 Гц і близько 6 мА при постійному струмі. Ця дія обмежується при змінному струмі слабким свербінням і легким пощипуванням (поколюванням), а при постійному струмі — відчуттям нагріву шкіри на ділянці, що доторкується до струмовідних частин. Найменше значення відчутного струму називається пороговим відчутним струмом.
Невідпускаючий струм — струм, що викликає в разі проходження через тіло людини судорожні скорочення м'язів руки, в якій затиснутий провідник, а його найменше значення називається пороговим невідпускаючим струмом. При змінному струмі (50 Гц) величина цього струму перебуває в межах 20—25 А, При постійному струмі невідпускаючих струмів, немає, оскільки людина може самостійно розтиснути руку, в якій затиснутий провідник, і таким чином відірватися від струмовідної частини.
Фібриляційний струм. Змінний (50 Гц) струм 50 мА і більше, проходячи через тіло людини по шляху "рука — рука" або "рука — ноги", діє як подразник на м'язи серця. Це небезпечно для життя людини, оскільки через 1—З с з моменту замикання кола через людину може настати фібриляція або зупинка серця. При цьому припиняється кровообіг і в організмі виникає нестача кисню, що в свою чергу, швидко призводить до припинення дихання, тобто наступає смерть.
Електричний струм, який викликає фібриляцію серця, називається фібриляційним струмом, а найменше його значення — пороговим фібриляційним струмом.
За частоти 50 Гц фібриляційними є струми в межах від 50 мА до 5 А. При постійному струмі: 300 мА- 5 А.
Струм понад 5 А, як постійний, так і змінний, викликає раптову зупинку серця, минаючи стан фібриляції.
Безпечним струмом можна вважати такий струм, який протягом тривалого часу (декілька годин) може проходити через людину, не завдаючи їй шкоди і не викликаючи ніяких відчуттів. Точні значення безпечного струму не встановлені, але для практичних цілей його вважають рівним 50—75 мкА при змінному струмі промислової частоти (50 Гц) і 100—125 мкА — при постійному струмі.
Із порівняння значень порогових струмів, наведених у таблиці, можна зробити висновок, що постійний струм менш небезпечний (в 4—5 разів), ніж змінний. Але все це справедливо лише для відносно невисоких напруг — до 250—300 В. За більш високих напруг небезпека ураження постійним струмом зростає. Вважається, що за напруги 500 В їх дія вирівнюється, а в разі більш високих напруг постійний струм стає більш небезпечним, ніж змінний частотою 50 Гц.
Наслідки дії струму на організм проявляються в порушенні функцій центральної нервової системи, зміною складу крові, місцевим руйнуванням тканин організму під впливом теплоти, яка виділяється, порушенням роботи серця, легень тощо.
Суттєвим для наслідків ураження є шлях проходження струму. Якщо на шляху струму опиняються життєво важливі органи — серце, легені, головний мозок, то небезпека ураження дуже висока, оскільки струм безпосередньо діє на ці органи.
Якщо ж струм проходить іншими шляхами, то його дія на життєво важливі органи може бути лише рефлекторною, а не безпосередньою. Можливих шляхів проходження струму в тілі людини дуже багато, але характерними, які частіше зустрічаються на практиці, є не більше як 15 петель. Найбільш поширені з них — "рука — рука", "права рука — ноги", "ліва рука — ноги". Найбільш небезпечними є петлі "голова — руки" та "голова — ноги", коли струм може проходити через головний і спинний мозок. Але ці петлі на практиці виникають відносно рідко. Наступний по небезпеці шлях — "права рука — ноги", який по частоті утворення займає друге місце. Найменш небезпечний шлях — "нога — нога", який виникає під час дії на людину так званої напруги кроку. Напруга кроку навіть відносно невеликих значень (50—80 В) викликає мимовільні судорожні скорочення м'язів ніг і як наслідок — падіння людини на землю. В цей момент припиняється вплив на людину напруги кроку і виникає більш тяжка ситуація: замість нижньої петлі в тілі людини утворюється новий більш небезпечний шлях, як правило, від рук до ніг. Оскільки в такому положенні людина доторкається одночасно точок землі, віддалених одна від одної на відстань, що перевищує довжину кроку, напруга, що діє на неї, як правило, більша за напругу кроку. Як результат, створюється загроза смертельного ураження.
Тяжкість електротравми залежить також від температури, вологості повітря. Зі збільшенням температури і вологості зменшується загальний опір тіла людини.
Не менше значення має фізичний стан людини. Для практичних розрахунків з електробезпеки береться опір тіла людини 1000 Ом. Але ця величина не постійна для кожної людини і залежить від її психофізичного стану. Опір цілком здорових і фізично міцних людей в багато разів перевищує розрахункове значення.
2.Хімічні речовини, їх класифікація, шляхи проникнення в організм людини.
Серед великої кількості шкідливих речовин особливу небезпеку становлять хімічні речовини, які залежно від їх практичного використання можна поділити на:
- промислові отрути, які використовуються у виробництві (розчинники, барвники) і які є джерелом небезпеки гострих і хронічних інтоксикацій при порушенні правил техніки безпеки (ртуть, свинець, ароматичні сполуки тощо);
Залежно від характеру дії на організм людини хімічні речовини поділяються на токсичні (викликають отруєння всього організму людини), подразнюючі (подразнюють слизові оболонки), мутагенні (призводять до змін спадковості), канцерогенні (викликають пухлини), наркотичні (впливають на центральну нервову систему), задушливі, сенсибілізуючі (діють як алергени), впливаючі на репродуктивну (народжувальну) функцію.
Отруйними називаються речовини, які призводять до ураження всіх живих організмів, особливо людей і тварин.
Шляхи проникнення отруйних речовин в організм людини: через шкіру, органи дихання та шлунок.
Ступінь ураження отруйних речовин залежить від їх токсичності, вибіркової дії, тривалості, а також від їх фізико-хімічних властивостей.
Для проведення екологічних експертиз стану навколишнього середовища або окремих об’єктів чи районів користуються такими поняттям як гранично допустимі концентрації (ГДК). ГДК шкідливої речовини - це такий вміст її у природному середовищі (мг/м. куб), який не знижує працездатності та самопочуття людини , не шкодить здоров’ю у разі постійного контакту, а також не викликає небажаних наслідків у нащадків. Основними заходами захисту людини від шкідливих речовин є гігієнічне нормування їх вмісту у різних середовищах, а також різні методи очищення газових викидів (адсорбція, абсорбція, хімічне перетворення) та стоків (первинне, вторинне та третинне очищення).
3. Джерела електромагнітного випромінювання, засоби та заходи захисту від їх впливу
Джерела електромагнітного випромінювання поділяються на природні на штучні
До природних джерел електромагнітного випромінювання належить Сонце, зірки, планети тощо)
Джерелом штучних електромагнітних полів (ЕМП) є радіо, телевізійні центри, ретранслятори, засоби радіозв’язку різного призначення, лінії електропередач, особливо високовольтні, а також електротранспорт, різні електроенергетичні установки. В аеропортах і на військових об’єктах працюють потужні радіолокаційні станції, радіопередавачі. Кількість джерел і потужність полів, які вони створюють, щорічно зростає.
ЕМП мають певну потужність, енергію і поширюються у вигляді електромагнітних хвиль. Основними параметрами електромагнітних коливань є: довжина хвилі, частота коливань, швидкість розповсюдження. За частотою антропогенні електромагнітні випромінювання класифікуються на низькочастотні (до 30 кГц), високочастотні (ВЧ до 30 МГц); ультрависокочастотні (УВЧ до 3000ГГц). Частота коливань визначається в герцах (Гц).
Внаслідок дії ЕМП можливі, порушення в системах і органах, функціональні зміни в діяльності нервово-психічної, серцево-судинної, ендокринної, кровотворної та інших систем. При цьому спостерігається загальна слабкість, підвищені втома, , сонливість, а також розлад сну, головний біль, болі в області серця.
Для запобігання професійних захворювань, викликаних впливом ЕМП, встановлені допустимі норми опромінення.
Засоби і заходи захисту електромагнітних випромінювань:
- час перебування під дією електромагнітного випромінювання;
- відстань до джерела випромінювання;
- екранізація джерел випромінювання;
- зменшення випромінювання безпосередньо в самому джерелі випромінювання;
- екранування робочих місць;
- засоби індивідуального захисту;
- виділення зон випромінювання.
4.Вибухи і пожежі
Під вибухом розуміють процес вивільнення великої кількості енергії в обмеженому об’ємі за короткий інтервалом часу. В результаті вибуху речовина перетворюється в дуже нагрітий газ із дуже високим тиском. Утворений газ із великою силою діє на навколишнє середовище, викликаючи його рух. Породжений хвилею тиск називається вибуховою хвилею. В міру віддалення від місця вибуху механічна дія вибухової хвилі слабшає.
Вибухи бувають: народно-господарські, воєнні, науково-дослідницькі тощо. Небезпеку становлять неконтрольовані вибухи.
Пожежа – це неконтрольоване горіння, яке супроводжується знищенням матеріальних цінностей і створює небезпеку для життя людей. Пожежа, погашена у самій початковій стадії розвитку, називається загорянням. Пожежі завдають великої матеріальної шкоди. Причини пожеж: необережне поводження з вогнем, недотримання правил експлуатації, самозаймання речовин та матеріалів, розряди статичної електрики, грозові розряди, підпали.
Залежно від місця виникнення розрізняють пожежі: на транспортних засобах, степові та польові, підземні у шахтах та рудниках, торф’яні та лісові, а також у будівлях і спорудах (зовнішні та закриті).
Простір, охоплений пожежею, умовно ділять на 3 зони: зона активного горіння (вогнище), теплова дія, задимлення.
Основною характеристикою, що характеризує руйнуючу дію пожежі, є температура, яка розвивається під час горіння. У житлових будинках та громадських будівлях температури всередині приміщень досягають 800–900 0С, але розподіляються нерівномірно. Найвищі температури виникають під час зовнішніх пожеж і в середньому складають 1200–1300 0С.
Припинення горіння досягається дією на гарячі поверхні охолоджуючими засобами, що гасять вогонь, розбавленням гарячих речовин або повітря, яке надходить у зону горіння, негорючими парами або газами; створенням між зоною горіння та горючим матеріалом ізолюючого шару із засобів, що гасять вогонь. У якості основного засобу, що гасить вогонь, використовують воду. Крім води, використовуються хімічні та повітряно-механічні піни, вуглекислий газ, азот, порошки, водяну пару, інгібітори.
Засоби для гасіння вогню подають у вогнище пожежі за допомогою пожежної техніки стаціонарними установками гасіння пожежі, пожежними автомобілями, поїздами, кораблями, мотопомпами, вогнегасниками. Заходи з пожежної безпеки поділяються на пожежну профілактику та гасіння пожеж.