Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема: Оцінка імунного статусу людини. Принципи функціонування імунної системи.
Імунний статус людини. Методи оцінки.
Імунний статус людини - це клінічний стан організму, а також кількісний та функціональний стан вроджених та адаптивних гуморальних і клітинних факторів імунітету. Стан імунної системи має найважливіше значення в забезпеченні гомеостазу організму, захисту від усього генетично чужорідного. Імунний статус визначає ефективність та узгодженість роботи всіх систем і ланок імунітету - макрофагів, комплементу, інтерферонів, Т-і В-лімфоцитів, головної системи гістосумісності.
Показання для дослідження імунного статусу:
Для постановки діагнозу імунопатологічного стану проводять збір імунологічного анамнезу та проведення імунологічних тестів. Можуть також здійснюватися тести in vivo (шкірні тести), ретгенологічічне дослідження лімфоїдних органів (тимуса).
Принципи оцінки імунного статусу:
Для оцінки загального імунного статусу використовують найпростіші і достовірні показники, що відображають сумарну ефективність роботи всіх систем імунітету, для вивчення ураженої ланки - специфічні для кожної системи диференціальні тести. Вивчення імунного статусу проводиться не менш ніж у два етапи.
При визначенні імунологічного статусу спочатку проводиться опитування, під час якого визначають найбільш ймовірний імунопатологічний синдром, серед яких основними є шість:
-Інфекційний синдром;
- Алергічний синдром;
- Аутоімунний синдром;
- Первинний імунодефіцит;
- Вторинний імунодефіцит;
- Іммунопроліферативний синдром.
Після опитування проводяться лабораторні імунологічні тести, які в свою чергу розділені на тести першого і другого рівня. На першому етапі за допомогою простих орієнтовних методів виявляють "грубі" дефекти фагоцитозу, клітинного та гуморального імунітету. До тестів першого рівня відносять:
- Визначення абсолютного і відносного вмісту лімфоцитів у периферичній крові;
- Визначення кількості Т-і В-лімфоцитів;
- Визначення рівня імуноглобулінів основних класів (IgG, IgM, IgA);
- Визначення фагоцитарної активності лейкоцитів;
- Визначення титру комплементу (не обов'язково).
З урахуванням аналізу результатів тестів 1 рівня визначають подальшу тактику імунологічного дослідження. Більш ретельний і глибокий аналіз стану імунної системи проводять за допомогою тестів другого рівня - аналітичних методів. До них можна віднести методи оцінки функціональної активності Т- і В-лімфоцитів, фагоцитів, допоміжних клітин, природних кілерів, компонентів системи комплементу та багатьох інших елементів імунної системи.
Тести другого (аналітичного) рівня є:
Методи дослідження головних компонентів імунної системи прийнято ділити також на скринінгові і розгорнуті.
При оцінці В-системи імунітету до скринінговим тестів відносяться: визначення кількості CD19 + та CD20 + клітин, IgG, IgM та IgA, а також IgG1, 2,3,4, до розгорнутих – реакція бласттрансформації на мітоген лаконосу і S. aureus, визначення активаційних поверхневих маркерів В- лімфоцитів.
При оцінці Т-системи імунітету до скринінговим методів можна віднести шкірні тести на бактеріальні антигени, визначення поверхневих маркерів Т-лімфоцитів CD3, CD4, CD8, реакція бласттрансформації на фітогемаглютинін, до розгорнутих - вивчення продукції цитокінів, активаційних маркерів, Т-клітинних рецепторів.
При оцінці фагоцитозу до скринінгових тестів відносять визначення кількості нейтрофілів, вивчення їх морфології та здатності утворювати активниі форми кисню, до розгорнутих - визначення кілінга мікробів, лізосомальних ферментів, цитокінів.
Існуючі методи оцінки імунного статусу постійно удосконалюються, однак є ряд загальних правил, яких необхідно дотримуватися при оцінці імунограм:
- Комплексний аналіз, а не оцінка одного показника;
- Аналіз в комплексі з клінічними і анамнестичними даними;
- Оцінка різких зрушень показників (не менше 20% від норми);
- Аналіз в динаміці;
- Аналіз не тільки (і не стільки) абсолютних даних, а співвідношень показників (особливо-індекс Tх / Tк);
- Облік можливих індивідуальних особливостей (вік, супутні захворювання) і коливань показників (фізіологічних і патологічних - прийом їжі, фізичні навантаження, час доби, дія стресорів і т.д.);
- Облік регіональних норм;
Методи дослідження лімфоцитів можна розділити на вивчення поверхневих маркерів і функціональні тести.
Вивчення поверхневих СД антигенів грунтується на:
- Методах розеткоутворення;
- Методах иммунофлюоресценции;
- Імуноферментному аналізі.
Для визначення кількості Т-клітин частіше використовують метод розеткоутворення з еритроцитами барана. Метод заснований на спорідненості рецептора CD3 з білками мембрани еритроцитів барана. При змішуванні лімфоцитів з еритроцитами барана утворюються фігури у вигляді розеток. Кількість розеткоутворюючих клітин (Е-РОК) відповідає кількості Т-лімфоцитів (CD3 + клітин).
Для визначення кількості В-клітин використовують EAC-розетки. Лімфоцити змішують з еритроцитами бика, обробленими комплементом і антитілами до еритроцитів.
Найважливіше значення має обчислення індексу CD4/CD8 (хелперно-супресорної відносини). Необхідно враховувати, що немає єдиного методу для оцінки Т-хелперів і Т-супресорів.
CD8 + несуть Т-супресори і Т-кілери, частина NK-клітин.
CD4 + несуть Т-хелпери і Т-індуктори, моноцити, ефектори-Т-клітини ГЗТ.
Тому оцінку Tх і Tс здійснюють також в теофіліновому тесті. Т-супресори в присутності теофіліну втрачають здатність до Е-розеткоутворення (теофілін-чутливі Т-лімфоцити), Т-хелпери теофілін-резистентні. Оцінюють також субпопуляції Т-лімфоцитів з рецепторами для Fc фрагмента: IgM (Т мю) і IgG (Т гамма). Т-гамма це переважно хелпери, Т мю - супресори.
До функціональних тестів відносять методи оцінки проліферативної активності лімфоцитів на Т- і В-мітогени (РБТЛ - реакція бластної трансформації лімфоцитів), продукції антитіл, синтезу мононуклеарами цитокінів.
Принципи функціонування імунної системи: