Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 9
ЛЕКЦІЯ № 3. Політична система та державницька ідеологія
Київської Русі.
1.
882 року Олег зібрав велике військо — варягів, підвласні фінські народи чудь і мерю та із слов’янських племен словен і кривичів — і рушив великим походом на південь. На Дніпровім шляху добув два найбільші городи, Смоленськ і Любеч, й осадив там свої залоги, а далі пішов на Київ. Про події у Києві літописець оповідає такий переказ:
«Прийшли до київських гір й Олег побачив, як княжать Аскольд і Дір. Поховав вояків у човнах, а інших позаду поставив, а сам поїхав з малим Ігорем на руках. Приплив під Угорське, заховав своє військо і прислав до Аскольда й Діра зі словами: «Я купець, ідемо до Греції від Олега і Ігоря княжича; прийдіть до нас, до родів своїх». Аскольд і Дір вийшли до нього. Тоді вискочили всі з човнів і Олег сказав Аскольдові і Дірові: «Ви не князі і не княжого роду», — тут вояки винесли Ігоря — «а це син Рюрика». Й убили Аскольда й Діра, винесли на гору і там похоронили...»
Так у Києві почав княжити князь Олег (882-913). По опануванні Київа і полянської землі Олег звернувся до сусідніх племен. Наперед підбив деревлян (883 р.); не пішло це легко, бо деревляни боронилися, але «примучив» їх і наложив на них дань з чорних куниць. Дальше рушив на сіверян (884 р.), які підлягали хозарам; хозарська держава почала вже підупадати й сіверяни добровільно піддалися під владу Київа; зате дістали меншу дань. З черги Олег завоював сусідніх радимичів (885 р.), вони платили йому, як і хозарам дань по шелягові від рала. Ходив походами також на уличів і тиверців, але у далеких степових околицях не зміг їх покорити. Ці два племена, а також дуліби і хорвати стали покищо тільки союзниками київського князя. Володіння Олега сягали від Балтійського моря і Новгороду до середнього Дніпра. Головними городами на цій території були: Київ, Чернигів, Любеч, Смоленськ, Полоцьк, Псков, Новгород, Ростов. Олег переніс столицю своєї держави з Новгорода до Київа.
Організація Олегової держави була побудована на простих, військових основах. Вирішальним чинником був князь, а його двір був осередком влади. По інших містах були намісники назначені князем, що також називалися «світлими і великими князями». Послух підкорених племен утримували княжі залоги, що складалися з самих варягів. Пануюча верства була норманською. На це вказують імена «русів», записані у договорах з греками.
В означений час військо виправлялося на «полюддя», і збирало дань у натурі: шкіри, віск, мед та ін. У внутрішні справи підкорених племен князь не мішався, управляли ними місцеві родові чи племінні старшини.
Далекі походи Олега дали йому славу незвичайної людини, казкового героя, чудодія. «І прозвали Олега Віщим, — бо були погани й невчені», каже літописець-чернець. І про смерть Олега переказували незвичайну історію: «Питався Олег віщунів і знахарів, від чого він умре. Один віщун сказав: «Княже, умреш від коня, якого любиш і яким їздиш». Князь поду мав і сказав: «Ніколи вже не буду ним їздити і не погляну навіть на нього». І приказав доглядати коня, але більше до себе не водити. По роках, коли вернувся з походу, пригадав собі того коня, призвав старшину конюхів і запитався.: «Де мій кінь, якого я приказав кормити і доглядати?» А той відповів, що кінь згинув. Олег засміявся і висміяв віщунів: «Неправду говорять віщуни, кінь згинув, а я живу». Наказав осідлати коня: «Поїду оглянути його кістки». Приїхав на місце, де лежали кості коня і голий череп. Засміявся, зліз з коня і сказав: «Чи від цього лоба має прийти мені смерть?» І став ногою на кості. З конячого черепу вилізла гадюка, вкусила його в ногу, Олег заслаб і умер.
Плакали за ним усі люди плачем великим, оповідає літопис, понесли його і похоронили його на горі Щековиці.
Київським князем став Ігор, син Рюрика (913-945 р.р.) На початку свого князювання Ігор старався тісніше звязати підвладні йому племена в одну цілість. Не була це легка річ. Словянські племена звикли до свободи й власної управи й неохотно стрічали владу Київа. Після смерті Олега піднялися древляни і замкнули свої городи перед новим князем. Ігор рушив походом на них, переміг їх і наложив більшу дань, ніж вони мали раніше.
Ігор вів війни зі степовими уличами, що жили між Дніпром і Богом. За Олега вони не були підданими Київа, а тільки союзниками. Ігореві війська почали облогу улицької столиці Пересічна і по трьох роках здобули її. Уличі мусіли платити дань. Але неохотно покорилися Києву і частина їх пішла на мандрівку далі на захід, між Бог і Дністер.
Почалася боротьба з печенігами. Це войовниче степове племя ще за Олега з’явилося у степах, а тепер почало наступати на волості Києва. Ігор уклав з ним мир і вони пілли далі степами у наддунайські землі; але 920 р. прийшли нові печенізькі орди.
Русичі за Ігоря вели постійні войни з Візантією. Ходили походами на Каспій. У 944 р., щоб забезпечити своїх дружинників усім необхідним, князь Ігор, зібравши один раз полюддя з древлян, повернувся туди, щоб стягнути його вдруге, за що і був убитий.
Руські князі Олег та Ігор проводили численні війни, які приносили їм славу і багатство. Водночас ці війни послаблювали економіку Київської держави, так як відривали від мирної праці багато людей. Багато народу гинуло під час боїв та в походах. Основним джерелом утримання війська залишалося стягання данини, яку князі щоразу збільшували. Особливо нестерпним було збирання полюддя, що йшло безпосередньо на утримання військової дружини. Ні Ігор, ні Олег через постійні війни не займалися внутрішніми реформами.
2.
Перші спроби регламентувати збір данини та впорядкувати адміністративно-судову систему Київської Русі зробила дружина Ігоря – княгиня Ольга (народилась бл. 890 – +11 липня 969) – мудра правителька з “чоловічим розумом”. Свята, рівноапостольна, велика княгиня київська, яка помстилася древлянам за вбивство свого чоловіка.
Ставши у 945 р. повноправною княгинею, правителькою величезної ще невпорядкованої держави, де раз у раз вибухали повстання проти центральної влади, вона відразу ж взялася за встановлення сталого розміру данини, насамперед полюддя.
Було регламентовано повинності залежного населення, а саме запроваджено “уроки”, створено «устави” для княжих дружинників, які збирали данину, або виконували адміністративні та судові функції.
Данину з населення приймали в укріплених пунктах – “становищах”. Вона ділилася на три частини: дві йшли на Київ, а третя – на Вишгород, місто Ольги. В такому поділі спостерігається ідея поділу між державним прибутком і власністю князя.
Ольга влаштувала на підвладних Києву землях опорні пункти центральної влади. Адміністративна і судова системи були поширені по всіх племінних княжіннях. Вона встановила “ловища” по всій землі, “перевесища” по Дніпру та Десні, чим позначила території, які мали постачати державі цінні хутра. “Перевесища” охоплювали район, де водилися бобри. Порушення “перевесищ” вважалося тяжким злочином. Ольга поставила “знамення” у тих районах, які мали давати до державного бюджету мед і віск, які, як і хутро, були цінним продуктом експорту.
Існують відомості про те, що Ольга, охрестившись сама, намагалась зробити християнство державною релігією Київської Русі. Проте давньоруське суспільство середини Х ст. виявилось ще не готовим до запровадження християнства. Не сприйняв нової віри і син Ольги – Святослав (964-972), який майже не цікавився внутрішнім державним життям і більшу частину свого князювання проводив у походах та битвах.
3.
Минули роки і давньоруським князем став інший реформатор, онук Ольги – Володимир Святославович (народ. у 960 - + 15 липня 1015). Володимир Великий, Русі хреститель. За це церква нарекла його Рівноапостольним, а народ ласкаво прозвав “Красне Сонечко” (980-1015).
Історики харектизують державу часів Володимира, як ранньофеодальну монархію. Він, взявши під свою руку Київську Русь ще не зовсім консолідованою, потрохи обмежив владу племінних вождів і став єдиновладним верховним правителем у країні.
У багатьох містах Русі Володимир посадив намісниками своїх дружинників, а свого дядька Добриню послав правити від свого імені до Новгорода Великого. Володимир повертає в лоно держави землі хорватів, дулібів, радимічів і в’ятичів.
Першою реформою Володимира була релігійна. Князь влаштував пантеон язичницьких богів, “кумирів” всіх слов’янських і неслов’янських племен, що мало сприяти їх об’єднанню. Через певний час, прагнучи зміцнити свою одноосібну владу, він запровадив монотеїстичний культ самого лише Перуна. Проте реформа була приречена на неуспіх. Язичницька віра не відповідала новим реаліям (майже всі європейські держави-сусіди Київської Русі були християнизовані).
Згодом Володимир державною релігією робить християнство. Запровадження християнства мало позитивні наслідки. Воно зміцнило авторитет і владу князя, сприяло розбудові держави, піднесенню давньоруської культури, ввело давньоруську державу до кола християнських країн світу.
Близько 988 р. Володимир провів адміністративну реформу, замінивши племінних вождів дванадцятьма своїми синами. Цим назавжди було зламано сепаратизм племінної верхівки. В результаті цієї реформи система державної влади на місцях значно зміцніла. Данину починають збирати у великих містах держави, де від імені київського князя управляють і чинять суд його намісники, котрі мають підлеглих урядовців нижчого рангу, що в свою чергу порядкують у тій чи іншій волості. Влада концентрується навколо Києва, відчутно окреслюються та зміцнюються кордони Київської Русі. Завершується процес складання державної території. Столиця держави – Київ, високо підноситься над іншими містами Русі.
Крім адміністративної та релігійної, він провів судову реформу. Було вироблено “Устав земляний” – закон, що регулював правові відносини в суспільстві.
Реформи Володимира продовжили політичну лінію, яку намітила своїми “уставами” й “уроками” Ольга. Завдяки цим реформам родоплемінне суспільство поступово стало переростати в ранньофеодальне. Їх внесок до середньовічного політичного, економічного суспільного й культурного життя Русі був надзвичайно вагомим. Саме вони зміцнили та централізували Київську державу.
Реформи Ольги більше стосувалися економічної сфери та територіально-адміністративного поділу Русі. Реформи Володимира були більш глобальними, охопили майже всі сфери суспільного життя. Часи князювання Ольги та Володимира Великого історики відносять до другого етапу формування державності на Русі.
4.Органи управління давньоруською державою.
Суспільство К.Р. було неоднорідним і складалося з різних верств населення. На чоло Русі стояв великий князь. Княжий престол переходив від одного до другого князя спадщиною. Князь переймав владу святково, його урочисто вводили до княжого терему, де він возсідав на престолі.
Князь був всевладним правителем, законодавцем, суддею, видавав закони, призначав урядовців, розпоряджався казною, вів зовнішню політику. Найвищий щабель в державній ієрархії займали бояри (боляр - від слова болій – великий), які брали участь у керівництві державою. Вони ділилися на великих і малих. Перші були великими землевласниками, керівниками волостей. З ними особливо рахувалися князі. При князях існувала боярська дума (рада), що виконувала функції співробітництва громадськості з князем. Спочатку дума складалася з представників княжої дружини, які допомагали князеві управляти державою. Потім до ради увійшли «кращі люди» з визначних боярських родів. Законів, які б регламентували порядок вибору членів думи, не було. До неї входили особи, які користувалися найбільшим авторитетом у громаді.
Громадську думку представляло віче. Це була всенародна рада, в якій брали участь не тільки бояри, а й усе населення. Інколи керівну роль у вічі відігравали соціальні низи, але частіше на рішення віче впливали визначні бояри, або міщани, які використовували народні зібрання у своїх інтересах. Постійного складу віче не мало. Сходилися на нього люди, які були поблизу, тому й збиралося воно, як правило, стихійно. У виняткових випадках віче скликалося за наказом князя.
Впорядкованого голосування на вічі не було. Свою думку учасники висловлювали окриками. Віче вирішувало різноманітні справи:
З зміцненням княжої влади віче занепало, але завжди відновлювалося, коли починалася боротьба за владу.
Велике значення мав княжий двір, що виконував деякі функції державного управління. На чолі двору стояв дворський (доглядав за княжим двором, мав право судити, якщо цього не робив князь, заміняв князя під час воєних походів).
В літописах згадується також канцер (мав у своєму розпорядженні печатку) і покладник (аба спальник – піклувався княжою сім’єю). Княже господарство вели ключники і тіуни. Як правило це були сини вищих бояр, які привчалися до державного правління. Інколи вони виконували функції княжих судів і намісників. На місцях урядували тисяцькі, а округи називалися тисячами. В містах керували посадники. Податки і торгові оплати збирали митники і осмники.
5.Феодальна роздробленість Русі.
Сина Володимира - Ярослава (р. ж. 980-1054) не дарма назвали Мудрим. Розвиваючи спадок батька, він заснував в своїй святій Софії найпершу нашу бібліотеку, існуючі на той час закони звів в єдину “Руську правду” – правовий кодекс, збудував десятки соборів та шкіл.
20 лютого 1054 р. Ярослав помер, залишивши заповіт, у якому всю Київську державу поділив між своїми синами: трьом старшим дав більші частини, двом молодшим – менші.
Ізяслав одержав Київ, Новгород, Псков, Турово-Пінську та ін. землі, Святослав – Чернігів з більшою частиною Сіверщини, землі радимичів та в’ятичів і Тмутарокань. Всеволод – Півд. Частину Сіверщини з Переяславом, Ростов, Суздаль, Білоозеро, Поволжя.
Молодші сини отримали: Ігор – Волинь, В’ячеслав – Смоленськ, і внук Ярослава Ростислав (син старшого сина – померлого Новгородського князя Володимира) – Червенські землі і Галичину. Розподіляючи землі Ярослав обмежився лише порадами морального характеру і заповів, щоб сини жили дружньо, шанували старшого, що князював “в отця місце”, встановлюючи таким чином лише моральний пріоритет старшого брата.
Раніше, коли князі ділили між синами землю, завжди знаходився хтось один, хто об’єднував державу. Серед ярославовичів такого не знайшлося. Тому у другій половині ХІ століття проявляються процеси політичної роздробленості.
Фактори, що прискорили процеси роздробленості Київської Русі:
Причини феодальної роздробленості:
Феодальна роздробленість була закономірним етапом у розвитку середньовічного суспільства. Усі держави Європи пережили її.
Київська Русь не розпалася, а лише змінила форму: на зміну одноосібній монархії прийшла монархія федеративна, коли державою сумісно правила група найбільш впливових і сильних князів. Такий спосіб правління називається “колективним сюзеренітетом”.
Роздрібненість послабила державу політично, але сприяла розвиткові економіки й культури на місцях. Кінцем роздробленості на східно-слов’янських землях прийнято вважати останні десятиліття ХV століття, коли утворилася Російська централізована держава.
Київська Русь з перших днів існування була поліетнічною державою. Формування Київської держави ІХ-ХІІІ століть було справою не тільки вдалих походів, а й умілої дипломатії. Її політичним, територіальним, культурно й економічно панівним ядром була давньоруська народність, сформована на східно-слов’янському етносі, навколо якого згуртувалося більше 20-ти іномовних народів. Просуваючись на південь слов’яни увійшли в контакти з іранцями (залишками древнього скіфського і сарматського населення та аланами). На Північному Заході вони зіткнулись з балтами, предками литовців і ятв’ягів. На Півночі і Північному Сході освоювали землі чуді, весі, муроми, мордви, черемисів, пермі, печори та інших угрофінських племен.