ПСИХОЛОГІЯ ХАРАКТЕРУ
Работа добавлена на сайт samzan.net:
Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
ПСИХОЛОГІЯ ХАРАКТЕРУ
1.Поняття про характер. Вияв характеру.
2.Структура і риси характеру, його цілісність. Характер і спрямованість особистості.
3.Спадковість і характер. Зв’язок характеру і темпераменту.
4.Формування характеру. Урахування особливостей характеру у індивідуальній та навчально-виховній роботі.
Література
1.Вейнингер О. Пол и характер. – М.: Терра, 1992.–480с.
2.Ковалев А.Г. (Александр Григорьевич). Психология личности. – М., 1970, гл.12
3.Левитов Н.Д. (Николай Дмитриевич). Психология характера. – М., 1969.
4.Моргенштерн И. Психографология. – Харьков: Фолио, 1996. – 320 с.
5.Мясищев В.А. Психологические особенности человека, 1975, гл. 4-8.
6.Орлов Ю.М. Самопознание, самовоспитание характера. М., 1987.
7.Психология индивидуальніх различий. М., 1982
8.Українська душа. – К.: Фенікс, 1992.- 128 с.
9.Щекин Г.В.Визуальная психодиагностика и ее методы. Учебно-методическое пособие. Часть 1. Основы визуальной психодиагностики. К.: ВЗУУП, 1992.
1. Поняття про характер. Вияв характеру.
Термін “характер” вперше був введений древньогрецьким філософом Теофрастом (1У-Ш ст. до н.е.), другом Арістотеля. У перекладі з грецького слово характер означає “риса”,”ознака”,”чеканка”,”відпечаток”, “особливість”. Це слово походить від дієслова “харассо”, що означає гострити, драпати, креслити. Зберігся трактат Теофраста про характери, в якому описані під кутом зору сатирика-мораліста 30 типів характеру. Теофраст вперше зробив спробу дати класифікацію характеру, але розглядав його лише з боку морального обліку людини.
Від характеру людини в більшій мірі залежить те, як складеться її життя в колективі. Якщо людина чесна, працьовита, чуйна, комунікабельна, то вона, мабуть, буде добре почувати себе у колективі. Якщо людина егоїстична, лінива, високомірна, вона погано вживається у колективі.
У повсякденному житті термін “характер” має різне значення. Життєва практика приводить до необхідності визначити поняття “характер” у широкому та вузькому значенні. У широкому розумінні, характер – це індивідуальні, яскраво виражені і якісно своєрідні психологічні властивості людини, які відрізняють її від інших людей.
Із визначення характеру у широкому розумінні випливає, що до нього входять всі своєрідно-індивідуальні психологічні особливості людини, які відрізняють її від інших людей. Таке визначення включає і поняття темпераменту та здібностей. Але не всяку індивідуально-своєрідну властивість можна назвати рисою характеру. Наприклад, такі індивідуальні психічні властивості, як гострота зору, слуху, швидкість і тривалість запам’ятовування, інертність нервової системи і т.д. не є властивостями характеру. Тому необхідно дати визначення характеру у більш вузькому значенні.
Х а р а к т е р - це сукупність найбільш стійких психічних властивостей, які визначають типовий спосіб поведінки людини і виявляються в її ставленні до суспільства, до колективу, до інших людей і до самої себе.
Поведінка – зовні спостережувана рухова активність людини. Це цілеспрямована система послідовно виконуваних дій, які здійснюють практичний контакт організму з оточуючим середовищем.
Характер вказує на такі особливості людини, за якими вона відрізняється від інших людей, і за якими можна передбачити поведінку людини. Риси характеру можуть як позитивно, так і негативно впливати на поведінку людини. Вони виступають як стійкі і глибокі мотиви поведінки. Наприклад, якщо людина альтруїст, то ця риса спонукає її до певної поведінки. Характер відіграє важливу роль у житті людини, адже від нього залежить те, наскільки людина щаслива чи нещасна.Окремі учні проявляють егоїм. Наприклад, якщо один учень не знає відповіді, інші сміються над ним.
Завдання, які стоять перед психологією характеру, полягають у вивченні сутності і структуру характеру, розкрити зв’язок між характером і темпераментом, класифікувати характери, з’ясувати умови, які впливають на формування позитивних рис характеру, визначити принципи та методи дослідження характеру.
Характер людини виявляється назовні в її в ч и н к а х, п о в е д і н ц і, д і я л ь н о с т і.
Так, в праці проявляються різноманітні риси характеру ( цілеспрямованість, працьовитість, вольові та моральні якості і ін.) Письменники часто розкривають риси характеру літературних героїв через їх ставлення до праці. Одна й таж людина може по-різному проявляти себе у різних видах праці, в залежності від умов праці та від свого ставлення до неї. У цікавій та творчій прауі людина може бути ініціативною, настирливою, а в праці, яку людина виконує лише з необхідності , - в’ялою, пасивною. Повільний темп діяльності може свідчити про різні риси характеру: у одних людей – це результат розсудливості, точності, охайності, в інших – лінощів, небажання затрачувати сили, ще в інших – як результат невпевненості, страх помилитись. Швидкий темп діяльності свідчить про добре розвинені вольові риси характеру, інколи про шкідливу поспішність, необдуманість.
Характер яскраво виявляється у навчальній діяльності. Наприклад, увага учнів під час поясненя нового матеріалу учителем і під час відповідей школярів часто є показником вихованого почуття обов’язку і відповідальності, розсіяність свідчить про низькі вольові риси характеру, безвідповідальність. За характером читання художньої літератури можна також говорити про такі риси характеру, як синтементальність, схильність до романтики (наприклад, якщо особистість любить читати лірику чи сама пише вірші).
Характер виявляється у різноманітних в ч и н к а х, які є складовими елементами поведінки. Вчинками називають дії, які підлягають суспільній, моральній оцінці і викликаються свідомими мотивами та цілями. У вчинках проявляються такі риси характеру, як настирливість, лицемір’я, скованість, скритість, замкнутість. Вчинки можна оцінювати як моральні та аморальні, чесні і нечесні тощо. Характер виявляється не лише в героїчних вчинках, а й в повсякденному житті людини. Вивчаючи вияв характеру у діяльності, необхідно глибоко вивчати мотиви поведінки, так як зовні схожа поведінка може бути виявом різних рис характеру. Наприклад, один учень відвідує хворого однокласника, керуючись мотивами дружби, чуйності, інший в надії на те, що під час хвороби однокласника може використати його велосипед. Два учні здійснити приблизно однакові вчинки – образили свого однокласника. Один учень дуже сильно переживав цей вчинок, розкаювався, але не попросив вибачення, бо йому було соромно дивитись у вічі. Другий учень зовсім не переживав свого вчинку, не розкаювався і легко попросив вибачення.
Характер виявляється у м о в і людей. Для пізнання характеру велике значення має те, як людина говорить: багато чи мало, відверто чи ні, однотипно чи з різними людьми ( начальством, підлеглими) по-різному. Люди, які люблять багато говорити, проявляють різні риси характеру : самовпевненість, самолюбство, неуміння стримувати себе, надмірну відвертість, і в той же час , уважність до людей, чуйність, бажання бути приємними у спілкуванні.
Люди, які мало говорять, проявляють такі риси характеру, як скритність (потайливість), замкнутість, хитрість, необізнаність ( не знають, про що говорити), а також високе почуття відповідальності за свої слова (керуються прислів’ям “слово –срібло, мовчання – золото”) і ін. у багатьох прислів’ях необдумана багатослівна мова розглядається як показник обмеженості людини (Меле день до вечора, а послухати нічого, …..). І ,навпаки, розумна мова позитивно характеризує людину ( З тобою розговориться, що меду напиться, что словом молвит, то рублем подарит). В окремих людей зміст мови розходиться з їх вчинками.
Характер проявляється у з м і с т і мови (“У кого що болить, той про те і говорить”) . Дійсно, улюблений зміст розмови говорить про панівний інтерес . Одні люди намагаються говорити лише про себе і про свої справи, інші – намагаються найбільше задовольнити у розмові інтереси інших людей.
Характер проявляється у індивідуальному с т и л і мови. Стиль мови може говорити про зміст панівних е м о ц і й людини. Слово може вдарити як пуля по ворогові, як кнут по душі. Педагог повинен володіти поетичним даром художнього слова, як поет; даром художньо-виразного читання своїх словесних творів, як актор; даром чути і слухати, як музикант; даром передавати у слові найтонкіші нюанси кольору, форми, як художник; даром переконуючого, впливового, ефективного живого слова, як оратор; даром безмежної любові до дітей, як справжня людина-гуманіст.
Характер людини проявляється у вокальній (голосовій) міміці ( однотонність мови, зміна інтонації, наявність чи відсутність виразних пауз, плавність, ритмічність мови, її високий чи низький тон). За голосом частково можна визначити окремі риси характеру (скромність, рішучість, самовпевненість і ін.).
Прояв характеру у мові багатозначний. Тому необхідно розглядати мову не ізольовано, а у зв’язках з іншими виявами характеру.
Характер виявляється у зовнішності людини (будова тіла, міміка , осанка, хода , одяг тощо). Так, щоб викликати у читачів наочне уявлення про героя художнього твору, письменник описує будову його тіла, в якій якби відображається ввесь психічний склад особистості. Наприклад, П’єру Безухову “підходить” те, що він масивний, товстий, широкий, вище звичайного росту. ( Із записки одного психолога: “Тіло як і обличчя буває розумним, нерозумним, нахальним і делікатним ).
Вияв рис характеру у будові тіла не може слугувати достатнім обгрунтуванням для широких узагальнень. Ні ріст, ні маса самі по собі нічого не говорять про характер людини, наприклад, про її спрямованість чи вольові якості. При однаковій будові тіла, люди часто мають різні характери. Навіть між будовою тіла і духовним обліком людини може бути повна невідповідність.
У глибоку давнину виникло таке вчення , як фізіогноміка ( від грецького “природа і знаючий”), яке існує до цього часу. Ф і з і о г н о м і к а – це вчення про знаходження зв’язків між зовнішнім обліком людини і її належністю до певного типу особистостей. Існує багато фізіогномічних систем, найбільш поширеними серед яких є система Галля,Порти, Ломброзо, Лафатера і ін. Фізіогномісти прагнули , зокрема, визначити риси характеру людини за будовою її обличчя.. Так, швейцарський священник Гаспар Лафатер (1741-1801 рр) намагався визначити за будовою обличчя такі риси характеру: розумові якості за будовою черепа і лоба, моральні і емоційні якості за м’язами обличчя, будовою носа і щік, чуттєві якості – за будовою рота і лініями підбородку.
Сучасними дослідженнями підтверджується певний зв’язок між внутрішнім, психологічним змістом особистості і зовнішніми, морфологічними особливостями будови обличчя. Але обличчя будь-якої людини в різні періоди часу не є чимось незмінним, а представляє цілу гаму різних рухів, що виражається у міміці. Міміка характеризується поглядом, сміхом, посмішкою, будовою лоба, рота тощо. Сміх , наприклад, може говорити про іронію, добро, зло, скептицизм, невпевненість у собі, привітність. Дослідження, проведені у США, показали, що навики використання погляду у спілкуванні, які засвоєні у дитинстві, протягом життя майже не змінюються, навіть якщо людина попадає у інше національне середовище. Прямий погляд, повністю звернений до партнера демонструє інтерес, довіру, відкритість, готовність до прямої взаємодії. Погляд збоку, краями очей свідчить про недовіру, скептицизм. Погляд знизу свідчить про готовність до агресивної поведінки, або (за зігнутої спини) на покірливість, послужливість. Рот вказує на емоційну сферу людини. Опущені донизу кутки рота символізують негативне ставлення до життя, загальний не веселий вираз обличчя. Підняті кутки рота свідчать про позитивне ставлення до життя, живий та веселий вираз обличчя. Якщо рот виглядить пухлим, м’ягким - це вказує на чуттєвість людини, гострим – на інтелектуальність людини. Отже, важливими мімічними виявами обличчя є лоб, очі, погляд, рот, посадка голови і ін., які мають певне значення для визначення окремих рис характеру.
Характер виявляється у жестах, ході, осанці тощо. Так, надмірна жестикуляція говорить про нестриманість, неприродність у поведінці. Скупість жестів може говорити про сором’язливість, витримку, підтянутість, уміння володіти собою. Отже, зовнішність людини має певне значення для пізнання характеру. Але зовнішній вигляд потрібно розглядати у зв’язку з внутрішньою психологічною сутністю. Різні риси характеру виявляються по-різному. Так, спрямованість людини менше виявляється у зовнішньому вигляді людини, ніж вольові якості. Швидше можна прочитати на обличчі людини смілива вона чи ні, витримана, чи не володіє собою, ніж такі риси, як прициповість, почуття обов’язку, переконання тощо.
У 17 столітті виникла графологія – вчення, яке робить спробу встановити зв’язок між почерком людини і її рисами характеру. Творцем графології вважають аббата Мішона (1806-1881). За його ініціативи утворились графологічні товариства, виникли спеціальні журнали з графології. Потім очолив графологічний рух А.Варіан. він написав підручник з графології, став президентом графологічного товариства і редактором журналів. Багато досліджень у цій галузі досяг Крап’є-Жамен, який популяризував графологію у Франції. У своїй праці “Почерк і характер” він дав науковий виклад графологічним законам. В Італії появились графологічні праці Ломброзо, у Німеччині – Прейєра.
Графологія є вченням, яке досліджує закони залежності між почерком і особистістю. Почерк – це індивідуальний стійкий зорово-руховий стереотип графічної техніки письма, який реалізується за допомогою системи рухів у рукописах. Письмо є проекцією нашої свідомості у формі певного роду фіксованих рухів. Рухи під час письма утворюють особливо сприятливе поле для дослідження психіки. Почерк уподібнюється рухам руки. Він дуже сприйнятливий до відтворення найтонших відтінків, які визначаються впливом на рухи руки зароджуючих у нашому мозку думок і почуттів. Аналізуючи почерк людини, можна достовірно говорити про окремі риси характеру людини, її нахили, інтереси. Графологи вважають себе учнями Арістотеля, Лейбніца, Гете, Фур’є і багатьох інших великих мислителів, письменників, вчених. Гете, наприклад, писав, що почерк зв’язаний зі всією сутністю людини, з умовами її життя, роботи, нервової системи, тому наша манера писати, без сумніву свідчить про нашу індивідуальність. На книжній виставці в Лондоні Стефан Цвейг виступив з хвилюючою промовою про “Смисл і красу рукопису”, в якій закликав до вивчення особистості художника через його почерк. - Ось крупний? (значний,об’ємний) розмашистий, серйозний почерк Генделя, - відмічав Цвейг.- У ньому відчувається могутня, властна людина, і якби чується могутній хор його ораторій. І як приємно відрізняється від нього витончений, легкий, грайливий почерк Моцарта, який нагадує стиль рококо з його легкими і забавними завитками, почерк, у якому відчувається сама радість життя і музика. Чи ось важкий, левовий поступ бетховенських стрічок, вдивляючись в них, ви неначе бачите затягнуте грозовими хмарами небо і відчуваєте величезне нетерпіння, титанічний гнів, який охоплює глухого бога. А поряд з ним – який контраст!, тонкі, жіночі, сентиментальні стрічки Шопена чи повні розмаху і в той же час по-німецькому акуратні Ріхарда Вагнера -.
Гете відмічав, що почерк безпосередньо зв’язаний зі всією сутністю людини, з умовами її життя, роботи, з її нервовою системою, тому наша манера писати носить на собі такий же без сумніву матеріальний відпечаток індивідуальності, як і все, з чим нам приходиться стикатися.
Почерк формується в основному до 25-27 років, в залежності від письмової практики . Далі він може лише до певної міри змінюватися з віком людини. Відносна стійкість ознак почерку, а також їх індивідуальна своєрідність дають можливість почерковідувачам встановити виконавця рукопису.
Закони графології все частіше починають використовуватись як у науці, так і в практичному повсякденному житті. Знання графології потрібні для історії, педагогіки, психології, медицини, криміналістики. Одне із завдань графології – досліджувати еволюцію почерку однієї і тієї ж людини. Не лише значні зміни оточуючих умов і впливів відображаються у почеркові, він дає безпосереднє відображення більш чи менш постійного настрою, а також раптових емоційних реакцій, відображення стану збудження чи пригніченості. Почерк також може говорити про постійні психічні мотиви.
Під час графологічного дослідження враховуються такі показники , як гармонійність, геометрична витриманість, графологічність письма, що дає змогу говорити про рівень обдарованості, вольовий розвиток, працездатність, про непересічність (самобутність) особистості, її ініціативу та різномаїття психічних проявів. Ступінь гармонійності письма визначається гармонією у поєднанні складових елементів письма (малюнки окремих букв можуть бути некрасивими, в них можуть бути неправильності, але вони утворюють одне гармонійне ціле. Гармонійність письма свідчить про рівень обдарованості, рівень розумових здібностей, наявність смаку, рівень внутрішньої культури людини. Геометрична витриманість визначається рівністю стрічок і полей, рівномірністю інтервалів між словами і стрічками, рівномірністю натиску і ін. Геометрична витриманість письма свідчить про рівень вольового розвитку людини, запасу психічної енергії, працездатність, стійкість почуттів, незмінність стосунків з оточуючими, загальну зрівноваженість психічних проявів.
Графологічність письма визначається ступенем відхилення від каліграфічного зразка. Каліграфічний почерк безособовий (безликий). Графологічність письма свідчить про непересічність (самобутність) , про особистісну ініціативу та інше різномаїття психічних проявів. Чим яскравіші відхилення, тим більше внесено у почерк, тим більш вносить людина у життя чогось оригінального. Кожне відхилення почерку від каліграфічного зразка свідчить про той чи інший бік особистості.
Сучасними характерологами встановлено, що кожна професія також вносить свій відпечаток у почерк. Наприклад, військова професія вимагає наявності у характерові витривалості, самовладання, рішучості і винахідливості. Молоді люди, у почеркові яких відбиті ці ознаки, можуть оволодівати військовою професією. Математики настільки звикли до написання формул і цифр, що в їх почеркові деякі букви нагадують алгебраїчні чи їм подібні знаки число 3 букву з, 6 букву в , 0 букву о і т.д.).
Письмову мову вивчає лінгвістика, психологія, психолінгвістика, соціологія, теорія комунікації, логіка. Велике значення вона має і для судового почерковідування, адже ознаки почерку і письмової мови формуються одночасно у процесі навчання письму, становлення і розвитку особистості. На випадок вирішення питання про особистість виконавця рукопису вивчення ознак письмової мови може мати значення для обгрунтування експертних версій, правильної оцінки. Можливості криміналістичної експертизи письма дуже широкі. Вона може проводити дослідження з метою встановлення тотожності особистості автора чи виконавця порівняльних текстів, однакового віку, професії, освіти, місця тривалого проживання
За змінами у почеркові можна виявити нервові захворювання. Так, почерк паралізованих людей характеризується розумовими помилками, пропусками букв і знаків і дописуванням зайвих букв. Він більш об’ємний, ніж звичайний почерк. Такі люди пропускають слова, забувають, що їм потрібно писати. Всі їх листи є беззмістовним набором слів. Зміна почерку за будь-яких розладів нервової системи появляється раніше всіх інших симптомів хвороби. У алкоголіків, неврастеників почерк тремтячий. Лінії букв набувають хвилястий чи зигзагоподібний вигляд, нерозбірливі. При істерії тремтячий почерк є свідченням запалення мозку, при цьому також спостерігається відсутність кінцевих штрихів і дуже близьке розміщення букв одна до одної. Взагалі, незначні зміни в кровообігу, у постачанні кисню до мозку, неминуче відображаються у почеркові. Перші ознаки втоми також проявляються у почеркові, який стає об’ємнішим, а за сильної втоми появляється тремтіння , яке фіксується у записах букв.
Почерк неповторний, як і сама людина і інколи видає те, про що людина хоче змовчати. У почеркові , як у крихітній мініатюрі, виявляється вся людина , з усіма її психічними та фізичними особливостями. Якщо багато ще не знайдено сучасною графологією, то це не значить, що воно не існує.
Окремі дослідники піддають сумніву достовірність та наукову обгрунтованість твердженнь про те, що почерк з нахилом вліво свідчить про впертість, а з сильним нахилом вправо на чутливість, що заокруглені букви -–це ознака доброти, злиті у словах букви видають мрійливість, а розділені – розсудливість і т.д.
Але немає ніякого сумніву, що в кожному живому організмові буквально все зв’язане з усім, і індивідуальні риси людини не можуть не відображатись у рисах її обличчя, в її почеркові, ході, тембрі і інтонаціях голосу і т.д. Правда записані ці риси особистості такими кодами, яких сучасна наука пока не в змозі детально прочитати і декодувати. Але це стає реальним і можливим.
2.Структура і риси характеру, його цілісність. Характер і спрямованість особистості.
Характер людини – це не проста, випадкова сукупність різних властивостей (рис). Окремі риси характеру залежать від інших рис, утворюючи цілісну організацію. Характер є синтезом властивостей, які взаємодіють між собою та взаємозв’язані. Тому, знаючи одні властивості людини, можемо сказати і про інші. Наприклад, якщо людина високомірна, то вона ,напевне, і недоброзичлива.
Ц і л і с н і с т ь характеру означає його внутрішню єдність, відсутність в ньому протирічивих рис, відповідність між спрямованістю і вчинками, свідомістю і діяльністю..
Цілісна організація властивостей характеру називається його с т р у к т у р о ю. Структура характеру може бути детально вивчена, коли окремі його риси розглядаються на фоні цілого, а цілісність характеру розкривається у його рисах. У структурі характеру висуваються на перший план то одні, то інші риси, в залежності від умов життя, виховання. Визначити структуру характеру , означає виділити в ньому основні та підпорядковані властивості.
У структурі характеру вчені виділяють дві групи рис :
1. риси, в який людина виражає своє ставлення до дійсності;
2. вольові риси характеру, які визначають уміння і готовність людини керувати своєю поведінкою (цілеспрямованість, рішучість, самовладаня, витримка, мужність, сміливість, впертість тощо).
Перща група властивостей характеру визначає спрямованість особистості і поділяється на чотири підгрупи.
а) Властивості, у яких виражається ставлення людини до суспільства ( до колективу, до інших людей тощо). Сюди відносяться такі риси характеру , як колективізм , гуманізм, індивідуалізм, альтуїзм, егоїзм, відвертість, скритність (потайливість) і ін. Колективізм проявляється у готовності жити інтересами колективу і виконувати його вимоги, у переживанні суспільних потреб. Гуманізм проявляється у турботі про людину, у любові і повазі до неї. Це уважне , чуйне і тактовне ставлення до людей, готовність жити їх радощами, турботами. У егоїстів відсутня повага до інших людей, до їх думок, переживань. Вони нехтують інтересами інщих людей із-за своєї особистої вигоди. На егоїстичному грунті швидко виростають заздрощі та недоброзичливість. Один їз виразів егоїзму – це кар’єризм , тобто створення для себе доброго службового стану шляхом приниження інтересів інших людей. Існує сімейний егоїзм. Людина керується вузькосімейними інтересами, в ім’я яких намагається виконати свій суспільний обов’язок. Звичайно, турбота про сім’ю не протирічить гуманізмові, але сім’я – не замкнутий колектив, а живе також суспільними інтересами і є серцем суспільства.
Відверті люди з задоволенням діляться своїми враженнями, думками з іншими людьми. Відвертість може говорити про прямолінійність, відсутність хитрощів, а також про нестриманість, безтактність.
Скритність може свідчити про витримку, уміння володіти собою. Ввічливість виражає чуйність і гуманність у стосунках з іншими людьми.
б) Властивості характеру, в яких виявляється відношення людини до праці. Це ставлення може свідчити про глибокий інтерес до праці, радість від успіху, готовність енергійно долати недоліки, підвищувати свою професійну майстерність. У відношенні до праці виявляються такі риси характеру, як колективізм, егоїзм, працьовитість, лінощі, професіоналізм, зацікавленість і ін.
в) Властивості характеру, у яких виявляється відношення людини до речей. Це охайність чи неохайність, бережливість чи відсутність її та ін.
г) Властивості характеру, в яких виражається ставлення людини до самої себе.
Серед цих рис велике значення займають скромність, вимогливість до себе, самокритичність, самостійність і ін.Скромність включає такі компоненти, як нелюбов до рекламування себе, визнання обмеженості своїх досягнень у порівнянні з іншими, чуйність, усвідомлення залежності своїх особистих досягнень і успіхів від створення сприятливих умов колективом, критичність до себе. Для скромних людей також характерні повага власної гідності, впевненість у своїх силах. Цим самим скромні люди відрізняються від людей, у яких занижена замооцінка Люди з заниженою самооцінкою невпевнені у своїх силах, недооцінюють себе.Нескромність проявляється у надмірній самовпевненості, зазнайстві, заіскуванні.
Вимогливість проявляється у постійній постановці серйозних цілей і досягненні їх, у постійній відповідальності перед собою, недопусканні лібералізму до себе. Не вимогливі люди до себе можуть бути ліниві, боягузливі, невпевнені у собі і т.д.
Самокритичність проявляється у чіткому і об’єктивному оцінюванні себе і своїх недоліків, прийнятті всіх мір для їх подолання.
Самостійність проявляється у тому, що людина у своїй діяльності перш за все розраховує на себе.
Крім названих чотирьох груп властивостей, існує багато інших . Вищезапропонований поділ є відносним, тому що відношення до праці залежить від ставлення людини до людей і т.д.
За в о л ь о в и м и якостями характер поділяється на с и л ь н и й т а с л а б к и й. Люди з сильним характером рішучі, сміливі, ініціативні, мужні тощо.
Рішучість проявляється у прийнятті рішення без сумнівів і вагань. Рішучість проявляється у виборі дій і в переході від вибору до самої дії. Сміливість надає людині сили, впевненості, розкриває у ній приховані здібності. Ініціативні людині властиве почуття нового. Такі люди впевнено починають нову справу.
Спрямованість і воля – це два компоненти характеру, які тісно пов’язані між собою. Сильний характер оцінюється позитивно за позитивної спрямованості людини. Слабкий характер оцінюється негативно навіть тоді, коли людина має позитивну спрямованість.
У структурі характеру виділяють зміст (що робитьта особистість) та форму ( як робить). Ю.Б.Гіппенрейтер вказує на різницю між характером і особистістю. Вона відмічає, що характер вказує на те, як, яким чином діє людина, а особистість – в якому напрямку, ради чого вона так діє. Оскільки ціль і засоби відносно незалежні, стає зрозумілим, що можна стати видатною особистістю і при поганому характерові. Характер – це система стереотипів поведінки, особистість розглядається як більш широке утворення , яке включає поряд з вчинковими стереотипами і внутррішні установки ( погляди, думки, цінністні орієнтації), якими ці стереотипи визначаються і регулюються.
У зміст характеру входять спрямованість особистості, її розумові, вольові та емоційні якості. Структура характеру формується у процесі життя людини. Ураховуючи структуру характеру, зроблена спроба класифікувати його. Антрополог Я.Я.Рогінський виділив “вікові” типи характерів: емоційний, вольовий та розсудливий. Він відмічав, що мати, яка плекає дитя; воїн у смертельній сутичці з ворогом; старик, який навчає юнака і підлітка, - все це стало людству прообразами людинолюбства, сили (могутності) і мудрості.
1. Характер людини класифікують:
за домінуванням р о з у м у , п о ч у т т і в ч и в о л і.
а) Р о з с у д л и в и й (інтелектуальний) характер. Для таких людей характерна тонка спостережливість, глибокий аналіз явищ, гнучкий розум, добра пам’ять, уміння здійснювати логічні висновки і ін.Студент пише листа до близького друга, у якому зазначає: “У твоєму листі я знайшов багато цінних думок, розумних порад, але немає в ньому справжнього товаристського почуття. Такий ти завжди і всюди. При зустрічі ти не обіймеш мене, а будеш говорити про свої розумні речі”.
б ) Е м о ц і й н и й характер. Такі люди проявляють своє емоційне ставлення до всього. У свої думки і дії вносять пристрастність, нестриманість, грубість, афективність, оптимізм чи песимізм.
в) В о л ь о в и й характер.Для таких людей характерна чітка визначеність намірів, самостійність, рішучість у діях і судженнях.
Характер поділяється за ступенем самостійності.
а) К о н ф о р м н и й характер. Люди легко походжуються з думкою інших, легко підкоряються владі інших людей.
б) С а м о с т і й н и й характер. Люди відрізняються стійкістю поглядів, переконань, самостійністю суджень, схильністю нав’язувати свою думку іншим.
Розрізняють також а к ц е т о в а н і характери. Термін “акцентуації характеру” став популярним серед психологів і педагогів у 80-ті роки ХХ століття, у результаті публікацій таких авторів, як К.Леонгард, А.Є.Личко і ін. Цим терміном прийнято позначати надмірну вираженість окремих рис характеру і їх поєднань, які характеризують крайні варіанти норми, що межують з психопатіями. Іншими словами, акцентуація характеру знаходиться ще в межах норми, і це означає перш за все їх зворотність, можливысть корекцыъ, тоды як патологыя характеру э незворотным виразом негативних властивостей, які перешкоджають адекватній адаптації людини до соціального середовища. Акцентованість характеру – явище дуже поширене серед підлітків і часто відображається поняттям “важкий вік”. Підліткам часто властива певна дисгармонійність, акцентованість характеру, в цьому одна з важливих особливостей даного віку. Але не всі акцентуйовані підлітки є “важкими”. У побудові типів акцентованих характерів використовується два основних підходи : клінічний (психіатричний) і психологічний. Перший з цих підходів представлений типологією, розробленою А.Є.Личко, другий реалізований у типології К.Леонгарда. По суті ці типології виділяють у людському соціумі одні і ті ж об’єкти, але трактують їх дещо по-різному. Це видно із самих назв.
Типології акцентуацій характеру
За А.Є. Личко
|
За К. Леонгардом
|
Гіпертимний тип (Г)
Циклоїдний тип (Ц)
Лабільний тип (Л)
Астено-невротичний тип (А)
Сензитивний тип (С)
Психастенічний тип (П)
Шизоїдний тип (Ш)
Епілептоїдний тип (Е)
Істероїдний тип (І)
Нестійкий тип (Н)
|
Гіпертимний тип (Г)
Циклоїдний тип (Ц)
Лабільний тип (Л)
Астеноневротичний тип (А)
Сензитивний тип (С)
Тривожно-педантичний тип (Т)
Інтровертований тип (І)
Збудливий тип (З)
Демонстративний тип (Д)
Нестійкий тип (Н)
|
Типологія за К.Леонгардом ближча до шкільної практики.
Г і п е р т и м н и й тип. Постійний хороший настрій, інколи невеликі спалахи агресії. Висока контактність, комунікабельність, жива жестикуляція. Проявляється тенденція до лідерства, наявність організаторських здібностей, ініціативність та оптимізм. У конфліктні стосунки вступають лише за жорсткої дисципліни, монотонної діяльності, вимушеної одинокості. Вони часто бувають “незручними” на уроках, якщо не насичені різноманіттям. Чим нижча у підлітка загальна мотивація до навчальної діяльності, тим важче йому “витримати” урок без відхилень у поведінці. Тому необхідно його включати у цікаву і доступну для підлітка діяльність. Для сприятливого розвитку характеру у гіпертимів однаково не бажані ситуації без нагляду, так і жорсткий контроль, проти якого може бути бурхлива реакція протесту. В той же час вони можуть бути активними помічниками учителя, лідерами у підліткових колективах, організаторами корисних справ. Чуйні до доброзичливих стосунків з боку педагога. У більш зрілому віці інтереси гіпертима проявляються у роботі, зв’язаній з постійним спілкуванням, - служба побуту, оганізаторська діяльність. Схильні до зміни професії і місця роботи.
В жкрналі “Шкільний психолог” . – 2002. - №3, О.Зайцев опублікував статтю “О гипертиме замолвите слово”. Гіпертимів називають ще “хулиганами”. Рухливий, активний, невгомовний, комунікабельний до болтливости. На уроках це проявляється у вигляді непосидючості і недисциплінованості. Поведінка гіпертима часто викликає незадоволення і різку реакцію з боку вчителя, яке може перерости в негативне ставлення до такого учня. Так як гіпертим частіше інших заважає вести заняття, то вчитель розглядає це як навмисну поведінку учня. І неповагу до педагога. На допомогу тут повинен прийти шкільний психолог, який повинен достовірно визначити тип акцентуацій і дати поради вчителеві і батькам. Педагоги повинні пам’ятати, що особливі труднощі в гіпертимних підлітків виникають в ситуації жорсткої, авторитарної дисципліни, чіткої регламентації, монотонної діяльності, нав’язливої опіки і дріб’язкового контролю. В таких випадках підвищується ймовірність не лише порушення дисципліни, але й спалахів гніву і конфліктів з педагогами, батьками.
У зхвичній обстановці “хулиган”-гіпетрим ініціативний і оптимістичний, часто проявляє тенденції до лідерства. Найкращий спосіб справитися з гіпертимом – включити його в цікаву, відповідно до його здібностей , діяльність. Можна назначити його “головним лаборантом” на уроці хімії, “надійним препаратором” на біології, “тренером” під час розминки на уроці фізкультури чи використати їхню активність під час організації і проведення позашкільних заході. Гіпертими дуже чуйні і будуть завжди відгукуватися, коли до них проявляється доброзичливість і повага. Необхідно здійснювати психокорекційну роботу з педагогами для попередження формування у них стійкого негативного ставлення у них до гіпертимів. При цьому слід акцентувати увагу на тому, що гіпертим, це тип характеру, а не негативна навчальна мотивація, і тим більше, не негативне ставлення до педагога.
Ц и к л о ї д н и й тип. Коливання настрою і життєвого тонусу (в інтервалі від декількох тижнів до декількох місяців ). У період підйому для підлітків характерні риси гіпертимного типу. Потім наступає період спаду настрою, різко знижується контактність, підліток стає не багатомовним, песимістичним. Не цікавиться звичними захопленнями, втрачає інтерес до пригод і ризику. Падає апетит, виникає нічне безсоння, а вдень сонливість. Незначні неприємності і невдачі гостро переживаються. На зауваження і докори підлітки-циклоїди можуть відповісти роздратуванням, грубістю і гнівом. Дуже важко переносять різкі зміни в оточуючому середовищі (зміна місця проживання, втрата друзів і близьких).
Оптимальна позиція близьких і педагогів по відношенню до підлітка, який знаходиться у субдепресивній фазі – ненав’язлива турбота і увага. (В цей період категорично забороняються розпитування типу: “Чому у тебе такий поганий настрій ?”). Взагалі необхідно по можливості зменшити в цей період різні вимоги до підлітка. В цей період дуже важливий теплий контакт з значущими для підлітка людьми (батьками, друзями, шкільним психологом).Шкільний психолог повинен добре знати “своїх” циклоїдів, спостерігати за ними, щоб вчасно прийти на допомогу.
Л а б і л ь н и й тип. Крайня зміна настрою. В тій чи іншій мірі це явище характерне для більшості підлітків, тому про наявність акцентуації даного типу можна говорити лише тоді, коли настрій змінюється дуже різко, а привід для цього мінімальний. Від настрою у даний момент залежить і самопочуття, і апетит, і працездатність, і бажання побути одному чи піти у гамірку компанію. Аналогічно змінюється і ставлення до майбутнього – воно то оптимістичне до песимістичне.На фоні коливань настрою можливі миттєві конфлікти з ровесниками, короткочасні афективні реакції, але потім наступає швидке розкаювання і пошук шляхів примирення. Відгукуються на розуміння, підтримку, доброту і тягнуться до їх джерел, як соняшник до сонця. Інколи достатньо короткочасної, але довірливої, схвалюючої розмови, щоб надихнути лабільного підлітка. Гостро та хворобливо переживають нехтування ними з боку емоційно значущих осіб, втрату близьких, вимушене розлучення з ними. Педагог повинен впливати добротою та ласкою.
А с т е н о – н е в р о т и ч н и й тип. Підвищена психічна і фізична втома, роздратованість.Втома особливо проявляється під час під час розумових занять. Фізична напруга, наприклад, під час спортивних змагань, важко переноситься. Роздратованість схожа на афективні реакції за лабільної акцентуації, але не відміну від неї, афективна реакція зв’язана тут не з перепадами настрою, роздратованість зв’язана з втомою. Зростаюча роздратованість легко передається (виливається ) на оточуючих, часто на тих, хто випадково попався “під гарячу руку”. Ітак само легко змінюється розкаюванням і навіть сльозами. Афект немає ознак поступового наростання, сили, тривалості. Тут афект – завжди прояв слабкості. Ця слабкість проявляється і зовні - бліді, синці під очима. Саме слабкість породжує підвищену збудливість. Реагує сильно на дрібниці. Так, сусід по парті штовхнув його і сидить з не винним виглядом, у відповідь він з криком образи вдаряє його книжкою, і виявившись винним, плаче за дверима. Педагог повинен знати, що виявивши ці “особливості” астено-невротика, інші учні можуть часто провокувати його на подібні реакції, щоб порушити хід уроку. Наказувати у цій ситуації “без вини винного” – значить підігрувати провокаторам.
Астено-невротики уважно прислуховуються до своїх тілесних відчуттів, відчувають найменші недомагання, охоче лікуються, лежать у ліжку, ходять на огляди і обстеження. Часто їх турбує біль психогенного характеру в районі серця і голови. Помітні добові “цикли бадьорості і виснаження”. Для інтенсивної навчальної діяльності педагог повинен використовувати їх кращі періоди – це другий, третій уроки, початок і середина тижня, перша половина чверті. Особливо важка для таких підлітків третя чверть. Головне у позиції педагога – це терпіння і співчуття. Не потрібно наголошувати на на промахи та невдачі підлітка, які виникають на фоні виснаження., а, навпаки, уміло акцентувати увагу на його успіхах. Астено-невротики дуже хворобливо реагують на будь-який жарт у їх бік. Важливо з’ясувати фізичні причини астенізації (довга перевтома, хронічні захворювання і т.д.).
С е н с и т и в н и й тип. Головними рисами цього типу є нерішучість , нахили до розмірковувань, тривожна недовірливість, любов до самоаналізу, легкість виникнення нав’язливих страхів , побоювань, дій, думок.
Страхи і побоювання адресуються до можливого, хоч і малойвірного , майбутнього: як би чого не трапилось жахливого і невиправного, як би не трапилось чого непередбаченого нещастя з ним самим чи з близькими. Особливо яскраво виступає тривога за маму – щоб не захворіла і не вмерла, щоб з нею не трапився нещасний випадок. Довго приймають рішення, часто сумніваючись, але якщо вже прийняли його, то негайно виконують, чекати вони не вміють, проявляють диволвижну нетерплячість. Забобонні (ідуть у школу і обминають всі люки, щоб “не провалитись під час відповіді”).
Нерішучість часто приводить до гіперкомпенсації у вигляді нежданної самовпевненості, безапеляційності у судженнях , швидких діях саме у тих випадках, коли вимагається обережність. Виникаючі при цьому невдачі ще більше посилюють нерішучість і сумнів. С16
Типи характеру.
Ортодоксальна психоаналітична література містить описання різних характерів: орального, анального, уретрального, фалічного, генітального, компульсивного, істеричного, фобічного, циклоїдного, шизоїдного і ін. Анальний і оральний характери містять сублімовані і реактивні утворення.
О р а л ь н и й характер. Це спосіб пристосування, який містить виражені елементи оральної фіксації у ранньому дитинстві. Людина з таким характером сильно залежить від інших у збереженні самоповаги. Зовнішня підтримка відіграє для неї дуже важливу роль і вона пасивно потребує її. Стан депресії долається шляхом використання їжі. Оральна стурбованість часто розв’язується шляхом випивки , куріння, поцілунків. Любов прирівнюється до їжі як наслідок інфантильної асоціації з харчуванням. Агресивні, постійно вимагають задоволення, “присмоктуються” до оточуючих як вампіри. Підкреслена щедрість і скупість виникає із-за орального еротизму. Щедрі люди інколи видають свою вихідну скупість. Скупі люди час від часу бувають щедрими. Вони схильні до ідентифікації з об’єктом, який служить джерелом харчування. Деякі люди ведуть себе подібно опікуючої матері, розсипаючи подарками і надаючи допомогу. За сприятливих обставин така поведінка виконує альтруїстичну функцію. алЕ часто така поведінка стає назойливою. Буває ідентифікація з фруструючою матір’ю. В цьому випадку поведінка є втілення егоїзму, жадності. Додаткові оральні риси – допитливість (як заміщення “голоду”), багатомовність, невгомовність,поспішність, схильність до впертого мовчання.
А н а л ь н и й характер. Це спосіб поведінки, який зв’язаний з анальною фіксацією. Ці риси виникають у процесі конфліктів під час навчання дитини культурі туалету. Дитина має можливість радувати батьків чи доставати їх ступенем своєї чистоплотності, вона одночасно отримує фізіологічне задоволення від очищення кишечника чи затримки фекалій. Основні риси анального характеру дорослих: бережливість, роздратованість, педантичність чи, іншими словами скупість, впертість, охайність. Феніхель описує скупість у якості у якості вихідної звички до анальної затримки, інколи мотивовану страхом втрати, інколи еротичною насолодою. Схильність до збереження грошей, або безмірне транжування їх. Дуже пунктуальні люди ,або дуже ненадійні ( в залежності як виховалась культура туалету). В анальних рисах яскраво проявляються механізми реактивного утворення. Так, чистоплотна і дисциплінована людина може в певні періоди бути дуже неохайною і дезорганізованою. Мова і мислення проявляються в нераціональному способі стримання і вираження слів і думок.
У р е т р а л ь н и й характер. Схильність до суперництва і честолюбства?. Обидві риси відображають реакцію на почуття сорому. Дитина, яка страждає неутриманням сечі, часто переживає сором, який в наступному переростає у честолюбство?.
Ф а л і ч н и й характер.Безпечні, рішучі, самовпевнені. Ця демонстративна поведінка є неусвідомленою захисною реакцією на неподолений у дитинстві страх кастрації. Марнославні з підвищеною чутливістю. Чекає людина , що нападуть на неї і тому перша нападає.Зачеплена гордість проявляється у холодній стриманості, у глибокій депресії чи в сильній агресивності. Жорстокість, нарцисизм.
Генітальний характер. Здатність до сильної розрядки , що значить кінець реактивним утворенням і збільшенням можливостей сублімації. Замість заборони на емоційне життя его природньо виражає емоції як складову частину цілісної особистості. Це тип, який володіє здатністю до сублімації.
Діагностика особистісних якостей.
Створена Дж.Ховардом і ін. компактна шкала “Локатор великої п'ятірки” використовується для експрес-діагностики великих факторів особистості. В останні роки ця п’ятифакторна модель стала дуже популярною. Вона сформувалась на основі багаторічних емпіричних досліджень. Коротко зупинимось на моделі, яка описує особистість за допомогою п’яти великих факторів: ексраверсії, нейротизму, нахилові до згоди, добросовісності і відкритості досвіду.
Н е г а т и в н а е м о ц і й н і с т ь, н е й р о т и з м (neuroticism) проявляються у чутливості індивіда до стресогенних ситуацій. На одному полюсі цього фактору знаходяться “реактивні” особистості, які відрізняються легкістю виникнення негативних емоцій. Вони мають багато негативних переживань, тривожні, роздратовані, піддаються поганому настроєві, схильні бачити все в чорному кольорі, менш задоволені життям, ніж інші люди. Подібна реактивність, сприйнятливість до негативних емоцій створює “особистісну” основу для таких ролей, як вчений у галузі соціальних наук, чи керовані заказчиком робітники. Однак негативна емоційність може протидіяти високим інтелектуальним і академічним досягненням.
На другому полюсі знаходяться особи, які мають тенденцію відноситись до життя більш раціонально і спокійно, ніж більшість людей. Такі люди здаються необурливі, їх неначе не хвилює те, що проходить навколо них. На цьому полюсі виконавці таких соціальних ролей, як авіадиспетчер, пілот, снайпер, керівник.
Між названими полюсами знаходиться широкий діапазон середнього ступеня вияву цього фактору. Люди, які попадають в середину, наділені як емоційною стійкістю, так і реактивністю.
Е к с р т а в е р с і я (extraversion) – фактор, який проявляється у спрямованості на зовнішній чи внутрішній світ. Екстраверти відрізняються комунікабельністю, активністю, імпульсивністю, пошуком нової сильної зовнішньої стимуляції. Екстраверти схильні до лідерства, більш фізично і вербально активні, дружелюбні, веселі, оптимістичні. Екстраверти виконують багато соціальних ролей у торгівлі, політиці, мистецтві і соціальних науках. Інший полюс фактор представлений інтровертом, для якого характерна тенденція до незалежності, самостійності, індивідуалізм. Для інтроверта найбільше підходять такі соціальні ролі, як інженерна справа і наука. Між двома полюсами знаходиться амбіверт, людина, здатна до життя як в умовах ізоляції, так і до активної діяльності у соціумі.
В і д к р и т і с т ь д о с в і д у (openness to experience). Цей фактор проявляється у відкритості, сприйнятливості до будь-якого виду знань тут присутній інтерес як до внутрішнього світу особистості, так і до того, що відбувається у світі зовнішньому. Відкриті досвіду люди мають широкі інтереси, розвинену фантазію, гнучкий розум, оригінальність і естетичну чутливість, їх захоплює все нове, незвичне. Їх можна назвати дослідниками. Вони відкриті для нових підходів, шляхів розв’язання проблем, схильні до самоаналізу і рефлексії. Такі люди можуть добиватися успіху у галузі підприємництва, архітектури, образотворчого мистецтва, науки.. на другому полюсі знаходяться закриті досвіду люди. У них обмежені інтереси. Вони сприймаються як пересічні, “зручні”, консервативні. Для них характерні такі соціальні ролі, як менеджер, виконавець, організатор проекту, вченоі у вузькіц прикладній галузі.
У середині континуума знаходяться люди, які можуть з інтересом відноститись до будь-чого, але вважають постійне дослідження себе і оточуючого середовища заняттям, яке втомлює. Описані полюси фактору – не показник інтелекту, оскільки “дослідник” і “консерватор” отримуюють однаково добрі результати за традиційними тестами інтелекту. В той же час відкритість новому досвіду може розглядатись як важливий компонент творчого потенціалу.
Н а х и л д о з г о д и (agreeableness) – міра соціоцентризму ( часто говорять – альтруїзму) як протилежності егоцентризму. На одному кінці цього континууму знаходиться “конформіст”, здатний підкоряти свої потреби потребам групи, швидше приймає норми групи , ніж відстоює власні принципи. Гармонійне ставлення до інших до інших для “конформіста” більш важливе, ніж відстоювання власної думки. Цю рису також називають “приємним характером”, яка проявляється у довірі людям, доброчинності, уникнення конфліктів. Інший кінець континууму представляє людина, яка “кидає виклик”. Вона більше зайнята власними персональними принципами і потребами, ніж нормами і інтересами групи. Така людина слідує своєму внутрішньому голосу, а не йде за групою. Створює проблеми іншим, агресивна, байдужа, ворожнеча до інших. Такі люди зайняті рекламою, військовим керівництвом.
В середині континууму знаходиться “особа, яка веде переговори”. Така людина здатна переходити від управління ситуацією до покірності її вимог. Така особистість об’єднує в собі дві тенденції, одна з яких приводить до втрати власної індивідуальності і залежності від інших, а інша - до самолюбства (“параноїдності”).
Д о б р о с о в і с н і с т ь (consciousness) – фактор, який виражає ступінь свідомого контролю з боку суб’єкта за власною поведінкою і діяльністю. Один його полюс представлений такими якостями, як високе самовладання, впертість, організованість, дисциплінованість, відповідальність, точність в роботі, орієнтація на завдання. Всі ці якості сприяють зосередженню людини на особистих і професійних цілях. В результаті виникає тип особистості, який можна сказати “сфокусований”, чи односпрямованим. Така людина багато працює, спрямована на кар’єру. Вона може бути лідером, програмістом.
Другий полюс представлений “мінливою” людиною, яка легко відволікається, неорганізована, спонтанна, любить експериментувати, мало зосереджена на меті, має часто низький рівень цілеспрямованої поведінки. Легко покидає розпочату справу і так же легко захоплюється іншими ідеями, справами чи людьми. вона слабко контролює власні імпульси. “Мінливі” не обов’язково менше працюють, ніж “сфокусовані”, але їх активність менш цілеспрямована. Ця риса сприяє розвитку творчого потенціалу, тому що така людина довше залишається відкритою для різних можливостей мислення і дій, не вибираючи раз і назавжди якийсь один шлях. Ці люди – дослідники, дедективи, консультанти.
В середині цього континууму – “збалансована” особистість, яка поєднує тенденції постійності і мінливості.
Для діагностики вищеназваний факторів існує багато особистісних питальників, серед яких питальник, запропонований Р.Мак-Реєм і П.Костою NEO-PI-R, адапторваний Л.Ф.Бурлачуком питальник “Локатор великої п’ятірки” і ін.
ПИТАЛЬНИК
СТРАТЕГІЇ І АТРИБУЦІЇ (SAQ)
SAQ (The strategy and atribution guestionnaire) запропонований фінськими психологами Jari-Erik Nurmi, Katarina Salmela-Ago u Tarja Haavisto.
SAQ грунтується на уявленні про те, що спосіб мислення і поведінки людини в певних ситуаціях впливає на ступінь успіху. Ці когнітивні та поведінкові моделі почали характеризуватися як когнітивні і атрибутивні стратегії ( стратегії дописування ) , такі як “самоперешкода”, “обманливий підйом” оптимізму і захисний песимізм. Типовими для цих стратегій є те, що вони відрізняються за числом психологічних компонентів, таких як провал надій, рівень зусиль і цілей, планування завдання, яке нерелевантне (невідповідне) завданню поведінки, відповідна каузальна атрибуція. Під каузальною атрибуцією розуміється система поглядів, оцінок, суджень і т.д. суб’єкта, які впливають на його сприймання ситуації. При цьому здійснюється дописування деяких особливостей ситуації людям. Іншими словами, люди схильні дописувати один одному і самим собі як причини поведінки, так інколи і самі зразки поведінки чи якісь більш загальні характеристики. Дописування здійснюється або на основі схожості поведінки особи з певним зразком , який є у минулому досвіді суб’єкта, чи на основі аналізу власних мотивів, припускаючих в аналогічній ситуації.
У психологічній літературі пропонується багато різний типів стратегій. Наприклад, Джонс і Берглас розглядають самоперешкоди як приклад стратегії непристосованості в ситуації досягнення. Люди , які ставлять собі перепони, чекають невдачу, тому часто зосереджуються на поведінці, невідповідному завданні, щоб оправдати себе. Пізніше, якщо їх посягає невдача, вони використовують цю поведінку як атрибутивне оправдання ( тобто знаходять “причину” своєї невдачі і таким чином оправдовують себе.
Кантор виділяє два типи адаптивних стратегій у навчальній ситуації. Оптимістична стратегія характеризується цілеспрямованою боротьбою за успіх, яка грунтується на високому рівні очікувань, що виходять з попереднього досвіду, і бажанням підвищити уже наявний імідж компетентності. Для студентів з песимістичною стратегією були установка захисного низького рівня очікувань, почуття сильної тривоги і вихід з під контролю перед виступом. Але ці негативні очікування не оправдовуються, а служать своєрідним атрибутивним прикриттям і мотивом перед виступом, таким чином приводячи в результаті до успіху. Вчені допускають, що на вибір різних типів стратегій впливають деякі особистісні характеристики, такі, як самооцінка, впевненість в “Я-концепції” ( в загальному уявленні про себе), підвластність депресіям. Наприклад, наявність позитивного Я-іміджу передбачає застосування в основному стратегій самоперешкод і захисного песимізму. Люди з нестабільною самооцінкою застосовують частіше стратегію самоперешкоджень, ніж ті, у яких самооцінка більш стійка. Крім того, самоперешкодження (очікування невдачі і нерелевантна поведінка) більше появ’язані з низькою і нестабільною самооцінкою, ніж з високою самооцінкою.
SAQ включає 10 шкал. П’ять з них відноситься до ситуації досягнення (ситуація, в якій людина поставлена в такі умови, за яких їй необхідно чогось досягти), а інші п’ть – до афіліативної ситуації (афіліація – це прагнення до собі подібних).
Шкали SAQ для ситуації д о с я г н е н н я: (1) шкала очікування успіху (вимірює ступінь, в якому люди надіються на успіх і не хвилюються з приводу можливих невдач), (2) шкала нерелевантної поведінки (вимірює ступінь, в якому люди більш схильні до поведінки, яка перешкоджає виконанню завдання, ніж до поведінки, яка допомагає виконати завдання. Ця шкала вимірює поведінкову самоперешкоду та поведінку, яка веде до оправдання невдач.), (3) шкала пошуку соціальної підтримки (вимірює ступінь нахилу індивіда до пошуків соціальної підтримки у інших людей), (4) шкала рефлексивного мислення (вимірює нахили суб’єкта до рефлексії, тобто планування, обдумування наперед своїх дій, зважуювання різних варіантів розв’язку при зіткненні з вибором чи проблемою. Шкала вимірює орієнтацію на когнітивне планування у ситуації досягнення ), (5) шкала орієнтації на підкорення собі ситуації (вимірює ступінь впевненості людей в тому, що вони особисто контролюють ситуацію, а не зовнішні фактори, випадки чи інші люди впливають на неї. У протилежність цьому може бути описана безпомічність).
Шкали SAQ для афіліативної ситуації : (6) шкала очікування успіху в ситуації міжособистісної взаємодії, (7)шкала нерелевантної поведінки в ситуації міжособистісної взаємодії, (8) шкала уникнення (вимірює ступінь, в якому люди мають тенденцію уникати соціальних ситуацій та відчувати хвилювання і дискомфорт у них. Шкала уникненя вимірює соціальну втечу чи віддалення, в той же час шкала нерелевантної поведінки спрямована на виявлення тенденції створювати поведінкове оправдання, щоб уникнути ситуації.) , (9) шкала орієнтації на підкорення собі ситуації (вимірює ступінь впевненості в особистому контролі над ситуацією і більшому впливові на ситуацію, ніж впливові зовнішніх факторів, випадків і інших людей. Знову ж таки, протилежністю цьому є безпомічність), (10) шкала песимізму вимірює ступінь, в якому люди піклуються і постійно думають про можливі невдачі.
Як свідчать автори питальника, нерелевантна поведінка і уникнення повинні бути присутні одним і тим же людям, і обидва ці компоненти повинні сприяти самоперешкодженню у соціальних ситуаціях. Крім цього, для ідентифікацій різних стратегій необхідно брати до уваги всі рівні окремих шкал SAQ одночасно.Наприклад, люди, які схильні до самоперешкод, повинні проявляти низький рівень очікування успіху і високий рівень нерелевантної поведінки.
Оптимісти повинні мати високий рівень очікування успіху, рефлексивного мислення і низький рівень нерелевантної поведінки. З іншого боку, песимісти повинні мати середній рівень очікування успіху, високий рівень рефлексивного мислення і низький рівень нерелевантної поведінки. У безпомічних людей присутній низький рівень очікування успіху, нерелевантної поведінки і орієнтаціїї на підкорення собі ситуації. Люди, які дотримуються стратегії соціальної скованості, повинні мати високий рівень уникненя і низький рівень пошуку соціальної підтримки.
Цей питальник може бути корисний для різних цілей. Його можна використовувати для діагностики психологічних проблем, які мали нахили у минулому у зв’язку з нахилами до невдач в різних ситуаціях. До таких проблем можна віднести тривожність, невпевненість, сором’язливість і т.д.
П и т а л ь н и к SAQ
Нижче подані різні твердження. Уважно їх прочитайте. Оцініть, наскільки вони підходять до вас, і виберіть відповідний варіант відповіді. Варіанти відповідей на кожне питання наступні:
1. Повністю не згоден.
2. Не згоден.
Згоден.
Повністю згоден.
Т Е С Т
коли я починаю виконувати завдання, я, як правило, впевнений, що успішно його закінчу.
Коли перед мною стоїть важке завдання, часто трапляється так, що у мене знаходиться ще якась робота.
Мені здається, що не варто жалітися іншим на свої неприємності.
Коли я стикаюся з труднощами, то часто думаю про те, як їх подолати.
Мої успіхи в справах залежать від випадку.
Коли я попадаю в нову ситуацію, я очікую, що справлюсь з усім.
Я часто чекаю великої допомоги від інших у розв’язанні моїх проблем.
Часто абсолютно безкорисно думати про що-небудь довго. Якщо щось не виходить, краще про це забути.
Прогрес у моєму навчанні (справах, роботі, житті і т.д.) залежить від обставин.
Коли виникають труднощі у моєму навчанні (справах, роботі, житті), я часто думаю про те, як їх подолати.
Якщо щось іде не так у моєму навчанні (справах, роботі, житті, я зразу шукаю сховища у кав’ярні чи іншому тихому місці).
Якщо справи ідуть не так, як потрібно, краще поговорити про це з друзями.
Якщо щось іде не так, краще зупинитись і подумати.
У мене немає можливості вплинути на те, як іде моє навчання (справа, робота, життя взагалі).
У мене часто виникає почуття, що я не можу справитися з новою ситуацією.
Якщо я відчуваю, що можуть виникнути труднощі, я, як правило, знаходжу собі інше заняття.
Я знаю людей, від яких можу отримати підтримку.
коли все валиться з рук, краще всього зупинитись і подумати.
В кінцевому результаті успіх у навчанні (справах, роботі, житті в цілому) мало залежить від знань і здібностей.
Я часто думаю про те, як мені досягати успіху у навчанні (справах, роботі, житті взагалі).
Якщо перед мною стоїть важке завдання, я помічаю, що часто навіть не пробую його виконати по-справжньому.
Якщо є певні труднощі, мені здається, корисним було б обговорити їх з іншими людьми.
Якщо виникають труднощі, часто мені допомагає те, що я їх обдумую.
Я вважаю, що детальна підготовка до екзамену веде до хороших результатів.
Як правило, я добре справляюсь з завданнями, навіть якщо вони складні.
Я часто відчуваю себе погано, коли знаю, що на наступний день мене чекає щось важке.
Добре, якщо є хтось, з ким можна поговорити.
Я багато часу розмірковую про різні речі, особливо якщо вони складні.
Я вірю, що навчання допоможе успішно скласти іспит (справитися з роботою).
Я вважаю, що успіх у навчанні (житті) залежить лише від самої людини.
Я часто відчуваю себе не затишно у великій групі людей.
Інколи, як відговорку, я використовую незакінчену роботу, якщо у мене немає бажання іти кудись з компанією.
На мій погляд, по-справжньому добре можна дізнатись про інших людей, лише провівши з ними багато часу.
В більшості випадків я відчуваю, що можу знаходити спільну мову з іншими людьми.
Коли я зустрічаюсь з новою людиною, я очікую, що щось піде не так, хоч і знаю, що все, можливо, піде нормально.
0Коли я дізнаюсь, що щось десь відбувається, я приєднуюсь до цієї події.
Коли мене запрошують робити щось з групою (в команді), я, як правило, зразу погоджуюсь.
Мені здається, для того, щоб узнати і зрозуміти людей,для цього потрібні час і терпіння.
Незалежно від того, як я роблю, у людей негативна думка про мене.
Я часто думаю про те, щоб було, якби я не знаходив спільної мови з людьми.
Я уникаю товариства і прагну проводити час сам ще ще з однією людиною.
Інколи я навмисне пропускаю зустрічі з друзями, а пізніше знаходжу виправдовування цьому.
Якщо у певній компанії справи не йдуть легко, спробувати вислухати і зрозуміти інших – даремна трата часу.
Якщо хоч трохи постараться, можна знайти спільну мову з людьми.
Я часто думаю про те, щоб я зробив, якби був популярний, чи коли мене пригноблюють.
Для мене не є складним говорити з групою.
У мене часто починає боліти голова, якщо навколо знаходиться багато людей.
Я думаю, що розуміння інших людей потребує час і терпіння.
Люди , як правило, відносяться до мене негативно.
За звичай, я знаходжу з іншими людьми спільну мову.
Мені важко подружитися з кимось новим.
У мене часто є більш важливіші справи, ніж проводити час у товаристві моїх шкільних приятелів.
Знайомство з іншими і можливість подружитись часто залежить від того, чи пощастить.
Коли я знаходжу спільну мову з людьми, я відчуваю полегшення.
Я часто один, тому що боюся бути з іншими людьми.
Часто дарма говорити про те чи се, коли є багато інших справ.
Якщо людина достатньо терпелива і настирлива, то вона може зблизитися навіть з безлюдьковатими людьми.
Я думаю, що подобаюсь людям.
Якщо дружня компанія щось робить, мене не потрібно довго вговорювати приєднатись до неї.
Важко вплинути на те, як ми набуваємо друзів; це просто трапляється.
У таблиці наводяться ключі до шкал питальника стратегій і атрибуцій
Шкали питальника стратегій і атрибуцій і відповіді, що їх визначають
Таблиця
№
п /п
|
Шкала
|
Ключові відповіді
|
|
|
|
«Згоден» і «Повністю згоден»
|
«Не згоден» і «Повністю не згоден»
|
1
|
Очікування успіху
|
1, 6, 10, 20, 25
|
15
|
2
|
Нерелевантної поведінки
|
2, 11, 16, 21, 26
|
|
3
|
Пошуку соціальної підтримки
|
12, 17, 22, 27
|
3, 7
|
4
|
Рефлексивного мислення
|
4, 13, 18, 23, 28
|
8
|
5
|
Орієнтації на підкорення собі ситуації
|
5, 9, 14, 19
|
24, 29, 30
|
6
|
Очікування успіху
|
34, 50,58
|
49
|
7
|
Нерелевантної поведінки
|
32, 42, 47, 52, 56
|
37, 59
|
8
|
Уникнення
|
31, 41, 51, 55
|
36, 46
|
9
|
Орієнтації на підкорення собі ситуації
|
33, 38, 44, 48, 57
|
39, 43, 53, 60
|
10
|
Песимізму
|
35, 40, 45, 54
|
|