Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Самостійна робота № 1
Сигнальні кольори та знаки безпеки
До умов праці на виробництвах ставлять високі естетичні вимоги. Приємний зовнішній вигляд обладнання, правильний вибір кольору фарбування стін, стель, підлоги, красивий та зручний спецодяг покращують самопочуття та настрій працівників, знижують їх втомлюваність, зменшують кількість нещасних випадків
Колір є одним з важливих факторів, котрі формують сприятливе виробниче оточення. Застосування відповідних кольорів при опорядженні приміщень, фарбування обладнання та оформлення інтер'єрів передбачають створення сприятливого "кольорового клімату" — раціонально підібраного поєднання кольорів. Як відомо, кожний колір характеризується трьома показниками — довжиною хвилі (кольоровий тон), коефіцієнтом відбиття (яскравість) і насиченістю (наближення кольору до чистого спектрального або ступінь розбавлення кольору білим).
Колір безпеки - установлений колір, призначений для привернення уваги працівника до окремих елементів виробничого обладнання і (або) будівельної конструкції, які можуть бути джерелами небезпечних і (або) шкідливих виробничих чинників, а також до засобів пожежегасіння і знаків безпеки. У нас, як і в багатьох країнах світу, прийняті наступні кольори безпеки: червоний, жовтий, зелений, синій. Для підсилення контрасту кольорів безпеки їх необхідно застосовувати на фоні контрастних кольорів. Контрастні кольори також слід використовувати для виконання символів і пояснювальних написів.
Червоний колір використовується як застережний, забороняючий. Цим кольором фарбують протипожежне обладнання, важелі та кнопки негайної зупинки машин та механізмів, внутрішні поверхні або частини котрих є травмонебезпечними (небезпечні зони).
Жовтий колір означає "увага", "обережно". Його використовують для фарбування обладнання, що рухається, — візків, і, тельферів, підйомників, навантажувачів, електрокарів тощо. Для концентрації уваги фарбування виконують чорними і жовтими і прямими та похилими смугами.
Зелений колір означає відсутність небезпеки. У цей колір фарбують шафи із засобами першої допомоги, місця знаходження санітарних нош тощо.
Синій колір є інформативним і використовується для нанесення приписуючих надписів.
Щоб виділити основний колір, для контрасту застосовують білий та чорний кольори.
Для попереджувального фарбування трубопроводів застосовують такі кольори: червоний — пара, жовтогарячий — кислота, жовтий — газ, зелений — вода, синій - повітря. Додатково на труби наносять смуги у вигляді кілець червоного кольору — для позначення вибухонебезпечних і вогненебезпечних речовин: жовтого — отруйних газів та рідин; зеленого — безпечних і нейтральних речовин.
Знаки безпеки праці поділяються на чотири групи:
- заборонні, які призначені для заборони працівникам певних дій у місці встановлення знака (заборона користуватись відкритим вогнем, курити, входити чи проходити, гасити водою, користуватись електронагрівальними приладами і т. ін.);
- попереджувальні, які призначені для попередження працівників про можливу небезпеку (електричний струм, легкозаймисту чи отруйну речовину, лазерне випромінювання, небезпеку вибуху тощо);
- приписувальні, які призначені для дозволу на виконання певних дій працюючих лише за умови виконання ними конкретних вимог (припису) безпеки праці (обов'язкове застосування засобів захисту, виконання заходів щодо забезпечення безпеки праці), вимог виробничої та пожежної безпеки;
- вказівні, які призначені для інформування про місце знаходження відповідних об'єктів та засобів (пункту медичної допомоги, пожежної охорони, питної води, вогнегасника, пожежного крану, пункту сповіщення про пожежу і т. ін.).
Знаки безпеки праці кожної групи мають свою форму, розміри та колір. Приклади знаків безпеки усіх чотирьох груп наведені на форзаці.
Знаки безпеки праці встановлюються в місцях, перебування в яких пов'язано із можливою дією на працівників небезпечних і (або) шкідливих виробничих чинників, а також на виробничому обладнанні, що є джерелом таких виробничих чинників. Вони повинні контрастно виділятися на тлі, що їх оточує, та знаходитися в полі зору людей, для яких вони призначені.
Самостійна робота № 2
Методи аналізу травматизму. Коефіцієнт тяжкості та коефіцієнт частоти травматизму
Аналіз виробничого травматизму проводиться з метою встановлення закономірностей виникнення травм на виробництві та розробки ефективних профілактичних заходів.
У процесі аналізу травматизму мають бути з'ясовані причини нещасних випадків і розроблені заходи щодо їх попередження.
Для аналізу виробничого травматизму застосовують чотири основних методи: статистичний, монографічний, економічний, метод фізичного і математичного моделювання.
Статистичний метод ґрунтується на вивченні причин травматизму за документами, що реєструють нещасні випадки (акти за формою Н-1, листки тимчасової непрацездатності), за певний період часу (квартал, півріччя, рік); у випадку професійних захворювань аналізуються дані карт обліку професійних захворювань за формою П-5, які складаються на підставі актів розслідування випадків профзахворювань. Цей метод створює можливість визначити порівняльну динаміку травматизму за окремими галузями, підприємствами, цехами, ділянками одного підприємства і виявити закономірності чи ділянки зниження або підвищення рівня травматизму. Для оцінки рівнів травматизму користуються відносними показниками (коефіцієнтами) частоти, важкості і втрат.
За коефіцієнт частоти травматизму Кч береться кількість нещасних випадків, що припадають на тисячу працівників за певний період:
де Т — число нещасних випадків за звітний період (за винятком важких та смертельних); Р - середньооблікова кількість працівників за той же період.
Коефіцієнт тяжкості травматизму Кт характеризує середня кількість днів непрацездатності, що припадають на один нещасний випадок:
де Д - сумарна кількість днів непрацездатності за всіма нещасними випадками за звітний період.
За коефіцієнт втрат Кв (показник загального травматизму) береться кількість діб непрацездатності, що припадають на 1000 працівників. У ці показники не включаються групові та смертельні нещасні випадки:
Зміна коефіцієнтів частоти, важкості і втрат протягом ряду періодів характеризує динаміку промислового травматизму й ефективність заходів щодо попередження травматизму.
При поглибленому статистичному аналізі травматизму, крім виявлення причин травматизму, робиться також аналіз нещасних випадків за джерелами і характером впливу на організм; за видами робіт чи виробничими операціями; за характером травм; аналізуються відомості про потерпілих (професія, стаж, стать, вік), дані про час події (місяць, година робочого дня, зміна). Отримана інформація орієнтує дослідників щодо небезпеки виробничої обстановки та питань розробки індивідуальних захисних засобів, дає змогу вжити попереджувальні заходи.
До різновидів статистичного аналізу відносять груповий і топографічний. Груповий метод аналізу травматизму ґрунтується на повторюваності нещасних випадків незалежно від тяжкості ушкоджень. Наявний матеріал розслідування розподіляється за групами з метою виявлення найчастіше повторюваних випадків (однакових за обставинами). Нещасні випадки групуються за окремими однорідними ознаками: видом робіт, обладнанням, кваліфікацією, спеціальністю, віком потерпілого, причинами нещасних випадків тощо.
Топографічний метод полягає у вивченні причин нещасних випадків щодо місця їх виникнення; ці місця систематично наносяться умовними знаками на плани ділянки, цеху, підприємства. Метод дає наочне уявлення про місця зосередження травматизму, які потребують відповідних профілактичних заходів. Статистичні методи дослідження дають загальну картину стану травматизму, установлюють його динаміку, виявляють певні залежності, але при цьому не вивчаються поглиблено умови, в яких стався нещасний випадок.
Монографічний метод включає детальне дослідження всього комплексу умов, у яких стався нещасний випадок: процеси, устаткування, матеріали, захисні засоби, умови виробничої обстановки та ін. У результаті дослідження виявляються не тільки причини нещасних випадків, а й приховані (потенційні) небезпечні та шкідливі фактори, що можуть призвести до травматизму.
Економічний метод полягає у визначенні економічного збитку від виробничого травматизму, а також в оцінці ефективності витрат, що спрямовані на попередження нещасних випадків, з метою оптимального розподілу коштів на заходи щодо охорони праці.
Метод фізичного і математичного моделювання застосовується на складних зразках техніки.
Поряд із традиційними методами аналізу травматизму можна відзначити деякі нові напрямки, характерні для дослідження умов безпеки праці та попередження травматизму:
• комплекс методів математичної статистики, наприклад, методи дисперсійного і кореляційного аналізу;
• метод наукового прогнозування безпеки праці. Він служить для ймовірнісної оцінки динаміки травматизму, передбачення утворення несприятливих факторів у нових виробництвах чи технологіях і розробки для них відповідних вимог техніки безпеки;
• розробка автоматизованих систем оперативного обліку і попередження травматизму, що мають стати однією з ланок автоматизованої системи управління охороною праці;
• розробка методик комплексної оцінки безпеки технологічних процесів та устаткування на стадії їх проектування, виготовлення й експлуатації;
• ергономічний метод, що ґрунтується на комплексному вивченні систем "людина - машина - виробниче середовище" (ЛМС) з урахуванням функціональних можливостей людини у процесі праці;
• детерміністичні методи, які створюють можливість виявити об'єктивний закономірний взаємозв'язок умов праці й існуючу зумовленість випадків травматизму (наприклад, метод мережного моделювання застосовується при аналізі випадків травматизму, що стали результатом дії кількох факторів; методи спостережень, анкетування встановлюють в основному причини психофізіологічного характеру; метод експертних оцінок дає змогу дійти висновків на підставі узагальненого досвіду та інтуїції фахівців, що займаються питаннями охорони праці). Для оперативного обліку та обробки інформації про травматизм і профзахворювання можуть бути використані ручні і машинні системи (ПЕОМ).
Прогнозування травматизму здійснюється звичайно з використанням статистичних даних щодо Кч, Кт, Кв за кілька років роботи, це створює можливість екстраполювати криву, що описує застосування зазначених показників, на найближчий календарний період. Прогнозування травматизму і професійних захворювань, а також динаміки зміни умов праці є однією з основ створення систем управління (менеджменту) охороною праці (СУОП).
Методи прогнозування помилок людини. Ці методи ґрунтуються на класичному аналізі, що містить у собі наступні етапи:
• складання переліку основних відмов системи ЛМС;
• складання переліку й аналізу дій людини;
• оцінювання частоти помилок людини;
• визначення впливу частоти помилок людини на інтенсивність відмов розглянутої системи;
• вироблення рекомендацій, внесення необхідних змін у розглянуту систему і обчислення нових значень інтенсивності відмов.
Надійність людини в системі "людина - машина - виробниче середовище" відіграє дуже важливу роль. Але в розглянутих причинах невиконання завдання враховуються не тільки помилки, а й безпомилкові дії, які, проте, призведуть до катастрофи або аварії в силу тих чи інших обставин. При розгляді причин окремо слід звернути увагу на технічні причини, які, здавалося б, до людини стосунку не мають. Надійність машини визначається її справним станом, за яким наглядає людина. Якщо людина в силу своєї некомпетентності чи безвідповідальності доводить технічний стан машини до такого, що супроводжується виходом машини з ладу, то першою причиною виходу машини з ладу буде ненадійність людини як фахівця, що обслуговує машину, а потім - технічна несправність. Ризик виходу машини з ладу в цьому випадку є перш за все функцією діяльності людини.
Метод дерева несправностей застосовується при аналізі складних систем. Загальна процедура аналізу дерева несправностей полягає у виконанні наступних етапів:
• визначення небажаної (завершальної) події в розглянутій системі;
• ретельне вивчення можливої поведінки і передбачуваного режиму використання системи;
• визначення функціональних властивостей подій вищого рівня для з'ясування причин тих чи інших несправностей системи і проведення більш глибокого аналізу поведінки системи з метою виявлення логічного взаємозв'язку подій нижчого рівня, здатних призвести до відмови системи;
• побудова дерева несправностей для логічно пов'язаних подій на вході. Ці події мають визначатися в термінах ідентифікованих незалежних первинних відмов.
Щоб одержати кількісні результати для завершальної небажаної події дерева, необхідно задати ймовірність відмови, коефіцієнт готовності, інтенсивність відмов та інші показники, які характеризують первинні події, за умови, що події дерева несправностей не є надлишковими.
Більш точний і систематичний аналіз передбачає виконання таких процедур, як: 1) визначення границь системи; 2) побудова дерева несправностей; 3) якісна оцінка; 4) кількісна оцінка.
Переваги і хиби методу дерева несправностей такі. Метод дає уявлення про поведінку системи, але потребує від фахівців глибокого розуміння системи і конкретного розгляду щоразу тільки однієї певної відмови; допомагає дедуктивно виявляти відмови; дає конструкторам, користувачам і керівникам можливе наочне обґрунтування конструктивних змін та аналізу компромісних рішень; створює можливість виконувати кількісний і якісний аналіз надійності; полегшує аналіз надійності складних систем. Але найголовніша його перевага - це те, що він розвиває навички логічного мислення, що дуже необхідно в практичній діяльності фахівців будь-якого рівня і роду занять.
Метод дуже добре себе зарекомендував при розслідуванні нещасних випадків, коли необхідно розглянути складне нагромадження різних причин у часі.
Самостійна робота № 3
Дія електричного струму на організм людини
Електричний струм є впорядкованою рух електричних зарядів. Сила струму в ділянці ланцюга прямо пропорційна різниці потенціалів, тобто напрузі на кінцях ділянки і назад пропорційна опору ділянки кола.
Доторкнувшись до провідника, що знаходиться під напругою, людина включає себе в електричний ланцюг, якщо він погано ізольований від землі або одночасно стосується об'єкта з іншим значенням потенціалу. У цьому випадку через тіло людини проходить електричний струм.
Дія електричного струму на живу тканину носить різносторонній характер. Проходячи через організм людини, електричний струм справляє термічне, електролітичне, механічне, біологічне і світлове вплив.
При термічній дії відбувається перегрів і функціональний розлад органів на шляху проходження струму.
Електролітична дію струму виражається в електролізі рідини в тканинах організму, в тому числі крові, і порушенні її фізико-хімічного складу.
Механічне дія призводить до розриву тканин, розшарування, ударній дії випаровування рідини з тканин організму. Механічна дія пов'язана з сильним скороченням м'язів аж до їх розриву.
Біологічна дія струму виражається у гніві і збудженні нервової системи.
Світлова дія призводить до ураження очей.
Характер і глибина впливу електричного струму на організм людини залежить від сили та роду струму, часу його дії, шляху проходження через тіло людини, фізичного і психологічного стану останнього. Так, опір людини в нормальних умовах при сухій шкірі непошкодженою складає сотні кіло, але за несприятливих умов може впасти до 1 кілоома.
Відчутним є струм близько 1 мА. При більшому струмі людина починає відчувати неприємні хворобливі скорочення м'язів, а при струмі 12-15 мА вже невзмозі управляти своєю м'язової системою і не може самостійно відірватися від джерела струму. Такий струм називається неминучий. Дія струму понад 25 мА на м'язові тканини веде до паралічу дихальних м'язів і зупинки дихання. При подальшому збільшенні струму може наступити фібриляція серця.
Змінний струм небезпечніший, ніж постійний. Має значення те, якими ділянками тіла людина стосується до струмоведучих частин. Найбільш небезпечними є ті шляхи, при яких уражається головний або спинний мозок (голова - руки, голова - ноги), серце і легені (руки - ноги). Будь-які електро роботи потрібно вести вдалині від заземлених елементів обладнання (у тому числі водопровідних труб, трубі радіаторів опалення), щоб виключити випадковий дотик до них.
Вся різноманітна дія електричного струму приводить до двох видів ураження: електричних травм і електричних ударів.
Електричні травми – це чітко виражені місцеві пошкодження тканини організму, викликані дією електричного струму або електричної дуги. Розрізняють наступні електричні травми: електричні опіки, електричні знаки, металізація шкіри та механічні пошкодження.
Електричні опіки можуть виникати як наслідок перетворення енергії електричного струму в теплову і в цьому випадку являються порівняно легкими травмами (почервоніння шкіри, утворення пузирів). Опіки, викликані електричною дугою, носять, як правило, тяжкий характер (омертвіння ураженої ділянки шкіри і обвуглення тканин).
Електричні знаки – це чітко накреслені плями сірого або світло-жовтого кольору діаметром 1-5 мм на поверхні шкіри людини, яка зазнала дії струму. Вони безбольові і піддаються лікуванню.
Металізація шкіри – це проникнення в верхні шари шкіри малесеньких частинок металу, що розплавляється під дією електричної дуги.
Механічні пошкодження являються наслідком різких невимушених судорожних скорочень м’язів під дією струму, що проходить через людину. В результаті можуть відбутися розриви шкіри, кровоносних судин і нервової тканини, а також вивихи суглобів і навіть переломи кісток.
Електричний удар – це збудження живих тканин організму проходячим через нього електричним струмом, що супроводжується невимушеними судорожними скороченнями м’язів.
Розрізняють наступні чотири ступені ударів:
1.Судорожне скорочення м’язів без втрати свідомості;
2.Судорожне скорочення м’язів з втратою свідомості, але із збереженням дихання і роботою серця;
3.Втрата свідомості та порушення серцевої діяльності або дихання (або того і другого разом взятих);
4.Клінічна смерть, тобто відсутність дихання і кровообігу.
Клінічна смерть (уявна) – перехідний процес від життя до смерті, що наступає з моменту закінчення діяльності серця і легенів. Під час клінічної смерті ще у всіх тканинах продовжуються обмінні процеси, хоча і на дуже низькому рівні, але достатньому для підтримання мінімальної життєздатності. Першими починають гинути клітини кори головного мозку від кисневого голоду. Тому тривалість клінічної смерті визначається часом з моменту припинення діяльності серця і дихання до початку загибелі клітин кори головного мозку; в більшості випадків вона складає 4-5 хвилин, а при загибелі здорової людини від випадкової причини, наприклад, від електричного струму – 7-8 хвилин.