Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
«Поняття і загальна характеристика
План роботи:
Вступ
І. Досудове слідство: загальна характеристика та завдання.
ІІ. Теоретичні засади досудового слідства.
ІІІ. Організаційно-правові основи досудового слідства.
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Відповідно до Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою цінністю2. Серед завдань кримінального процесу, а отже і досудового слідства, як невід’ємної його частини, згідно ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України є охорона прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб3.
На сьогодні деякі питання досудового слідства є досить актуальними та дискусійними, про що свідчать проведення ряду науково-практичних конференцій та підготовка нового Кримінально-процесуального закону. Зокрема, актуальність теоретичних досліджень основних положень досудового слідства зумовлена недосконалістю його практичного провадження. Так, основні порушення законності в досудовому слідстві виражені в порушенні підслідності кримінальних справ, недотриманні строків досудового слідства, неефективному відомчому контролю за дотримання законності в діяльності органів досудового слідства. Слід зазначити, що велика кількість проблемних питань кримінального процесу вже висвітлена в працях таких відомих науковців, як Н.А. Якубович, М.А. Маріупольський, С.П. Єфімічев, А.К. Звірбуль, В.М. Петренко, В.Ф. Статкус, Ю.Н. Белозеров, В.А. Коханов, А.В. Савків, Ю.О. Гришин та інших вчених4.
Досудове слідство —це кримінально-процесуальна діяльність слідчого органів прокуратури, служби безпеки, органів внутрішніх справ та податкової міліції за порушеною кримінальною справою, яка полягає у проведенні слідчих та інших процесуальних дій, спрямованих на збирання, дослідження, перевірку, оцінку та використання доказів, необхідних для встановлення істини у справі та створення умов для здійснення справедливого правосуддя.
Положення досудового слідства –це визначені законом на основі принципів кримінального процесу положення, правила, що віддзеркалюють характерні риси та особливості досудового слідства як стадії і своїми вимогами спонукають органи дізнання й досудового слідства до швидкого, раціонального, всебічного, повного, та об’єктивного дослідження всіх обставин справи, виконання завдань даної стадії й охорони в ній прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб.
І. Досудове слідство: загальна характеристика та завдання.
Необхідність досудового слідства як етапу кримінального процесу зумовлена тим, що всебічний, повний і об'єктивний розгляд кримінальної справи в суді та її вирішення потребують великої і кваліфікованої підготовчої роботи. Тому за законом (ст. 111 КПК) переважна більшість кримінальних справ повинна проходити етап досудового слідства. Винятком можуть бути лише справи приватного обвинувачення та справи з протокольною формою досудової підготовки матеріалів (ч. 1 ст. 27, ст. 425 КПК), у яких досудове слідство провадиться тільки у випадках, коли злочин вчинено неповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, а також коли це визнає за необхідне прокурор чи суд.
Змістом даної стадії є регламентована кримінально-процесуальним законом діяльність органів досудового слідства по встановленню обставин вчинення злочину (суспільно небезпечного діяння), осіб, причетних до його вчинення та по припиненню і запобіганню вчинення злочинів5.
Завданнями досудового слідства є:
) швидке й повне розкритті злочину та притягненні осіб, винних у його вчиненні, до участі в справі як обвинувачених і охороні від необгрунтованого притягнення осіб, не причетних до вчинення злочину;
2) вжиття заходів до відшкодування шкоди, завданої злочином;
3) виявлення причин вчинення злочину та умов, які цьому сприяли, і вжитті заходів до їх усунення (ст. 2, 23, 23і, 29 КПК). При цьому необхідно забезпечити охорону прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у справі.
Тільки виконання вищевикладених завдань є підставою для винесення органом досудового слідства рішення про передачу справи до наступної, вже судової стадії кримінального процесу, або ж про закінчення провадження шляхом закриття справи (ст. 212 КПК). Неналежне виконання їх органом досудового слідства, допущені ним помилки, порушення вимог кримінально-процесуального закону можуть зумовити судову помилку.
Досудове слідство пов'язане з можливістю обмеження або навіть позбавлення прав громадян при застосуванні запобіжних заходів, проведенні інших процесуальних дій. Тому закон детально регламентує підстави й порядок їх проведення і фіксацію в постановах, протоколах та інших слідчих процесуальних документах.
ІІ. Теоретичні засади досудового слідства
1. Своєчасний початок досудового слідства
Кримінально-процесуальний кодекс України встановлює, що розслідування починається після порушення кримінальної справи (ст. 113), проте згідно ч. 2. ст. 190, у невідкладних випадках дозволяється до прийняття рішення про порушення кримінальної справи провести огляд місця події, щоб з'ясувати наявність підстави для такого рішення, накласти арешт на кореспонденцію, однак існують випадки, коли органи досудового слідства, порушуючи вимоги ч. 1 ст. 113 КПК, провадили слідство без порушення кримінальної справи, а суди, всупереч роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, даним у п. 13 постанови «Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування»6 від 25 березня 1998 р. № 3, не повертали такі справи для проведення додаткового розслідування, а постановляли обвинувальні вироки, обмежуючись лише реагуванням на зазначені факти винесенням окремих ухвал, хоч ці порушення вимог кримінально-процесуального закону є істотними, що тягнуть за собою скасування вироку. Як приклад можна навести кримінальну справу по обвинуваченню М., засудженого за ч. 1 ст. 222 КК України (нині —ст. 263) Київським районним судом м. Одеси, в якій не було винесено постанову про порушення кримінальної справи, проте суд ухвалив обвинувальний вирок. Крім того, ні в постанові про пред'явлення обвинувачення, ні в обвинувальному висновку дії М. не було к зафіксовано.
Як зазначалося, провадження слідчих дій до порушення кримінальної справи не допускається, за винятком вказаних випадків. Це правило «за своїм значенням належить до основних ідей судового провадження»7. Порушення кримінальної справи у більшості випадків означає визнання факту вчинення злочину і є підставою для провадження розслідування. Постанова про порушення кримінальної справи є правовою основою для проведення слідчих і процесуальних дій, спрямованих на розкриття злочину. Вона зобов'язує орган дізнання, слідчого, прокурора вжити в межах своєї компетенції всі передбачені законом заходи зі встановлення подій злочину, осіб, винних у його вчиненні й до їх покарання. Важливо зазначити, що ч. 4 ст. 114 КПК надає право слідчому приступити до провадження досудового слідства не чекаючи виконання органом дізнання дій, передбачених ст. 104 КПК та закінчення строку дізнання.
Рішення про прийняття до свого провадження кримінальної справи є правовою підставою для її розслідування конкретною особою: дізнавачем, слідчим чи прокурором. З моменту винесення постанови про порушення кримінальної справи і прийняття її до свого провадження ця особа набуває всіх передбачених законом повноважень щодо виконання у справі слідчих та інших процесуальних дій, і на неї лягає особиста відповідальність за їх своєчасне проведення, за всебічне, повне та об'єктивне дослідження обставин справи, прийняття законних та обґрунтованих рішень, забезпечення прав і законних інтересів громадян, що залучаються до розслідування.
2. Підслідність кримінальних справ.
Для того щоб не вийти за межі своєї компетенції, кожен орган слідства повинен знати, які саме справи він має право розслідувати. Для цього й існують правила про підслідність кримінальних справ, що визначені відповідною частиною глави XI кримінально-процесуального закону, нормами якої регулюються відносини, що виникають між відповідними органами держави і посадовими особами у зв'язку з досудовим слідством кримінальної справи. Отже, підслідність обумовлює правильний розподіл кримінальних справ між різними органами досудового слідства8.
Підслідність кримінальних справ —це сукупність встановлених законом ознак справи, відповідно до яких вона належить до відання того чи іншого органу розслідування. Таким чином, підслідність обумовлює правильний розподіл кримінальних справ між різними органами досудового слідства.
Підслідність слід відрізняти від підсудності, За своєю юридичною природою ці поняття однорідні, але не тотожні. Перше визначає повноваження органів слідства і дізнання з розслідування злочинів шляхом ведення кримінальних справ, друге —повноваження судів з їх розгляду; ці два інститути мають важливе значення для організації успішної боротьби зі злочинністю9.
Розрізняють п'ять видів підслідності кримінальних справ: предметну (родову), персональну, альтернативну, за зв'язком справ і територіальну (або місцеву).
За предметною підслідністю орган, який розслідуватиме справу, визначається за характером вчиненого злочину, його кваліфікацією. За цією ознакою розмежовується компетенція різних органів досудового слідства.
Відповідно до ч.1 ст.112 КПК досудове слідство у справах про умисне вбивство, доведення до самогубства, незаконне позбавлення волі або викрадення людини, порушення правил екологічної безпеки, зґвалтування, привласнення, розтрата або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем та деякі інші злочини провадять слідчі прокуратури, проте за постановою Генерального прокурора вони мають право розслідувати справи про будь-які злочини.
Справи про дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, державна зрада, посягання на життя державного чи громадського діяча, диверсія, шпигунство та інші, вказані в ч.3 ст.112 КПК, розслідуються слідчими органів Служби безпеки України.
У справах про такі злочини, як ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів, незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків, легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок, а також фіктивне банкрутство, досудове слідство провадиться слідчими податкової міліції (ч.4 ст.112 КПК).
Справи про умисне тяжке тілесне ушкодження, катування, незаконне проведення аборту, порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами, жорстоке поводження з тваринами, проституція або примушення чи втягнення до заняття проституцією, незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання прекурсорів, хуліганство, крадіжка, грабіж, розбій тощо, а також у всіх справах про злочини, вчинені неповнолітніми, досудове слідство провадиться слідчими органів внутрішніх справ (ч.2 ст.112 КПК).
Персональна підслідність визначається суб’єктом злочину, наприклад, усі справи про злочини, вчинені неповнолітніми, тобто особами, яким не виповнилось 18 років, за винятком справ, що належать до виключної компетенції слідчих прокуратури, повинні розслідуватись слідчими органів внутрішніх справ.
Альтернативна підслідність, яка регламентована ч.3 ст. 112 визначає, що слідство провадить той орган, який порушив справу, і якщо при цьому будуть виявлені посадові злочини, пов’язані зі злочинами, за якими порушено справу, то вони розслідуються тим самим органом, який порушив справу.
Підслідність за зв’язком справ застосовується тоді, коли розслідування однієї чи кількох справ пов’язане з розслідуванням іншої справи.
Справи про завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, за відомо неправдиве показання, відмову свідка від давання показань або відмову експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов’язків, розголошення даних досудового слідства або дізнання, приховування майна, приховування злочину розслідуються тим органом, до підслідності якого відноситься справа, у зв’язку з якою були вчинені зазначені злочини.
Територіальна підслідність визначає, слідчий якого саме адміністративного району (області) повинен розслідувати дану кримінальну справу. Згідно ст.116 КПК досудове слідство провадиться в тому районі, де вчинено злочин. Якщо місце вчинення злочину невідоме, а також з метою забезпечення ефективності розслідування, досудове слідство може провадитися за місцем знайдення ознак злочину, місцем перебування більшості свідків або підозрюваного (обвинуваченого). Слідчий, встановивши, що дана справа йому не підслідна, зобов’язаний провести всі невідкладні дії, після чого передає справу прокуророві для направлення її за підслідністю. Спори про підслідність вирішуються відповідними прокурорами у межах їх компетенцій. Якщо справу порушено в кількох районах або містах різних областей, спір про підслідність вирішує Генеральний прокурор України або його заступник (ч, 3 ст. 117 КПК).
3. Додержання строків розслідування
Розслідування має проводитися швидко, щоб своєчасно виявити і закріпити докази, необхідні для правильного вирішення кримінальної справи. Це є важливою умовою виконання завдань боротьби зі злочинністю, забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу. Тому кримінально-процесуальний закон передбачає досить стислі строки досудового слідства.
Згідно зі ст. 120 КПК досудове слідство у кримінальній справі повинно бути закінчено протягом двох місяців. До цього строку входить час з дня порушення кримінальної справи до дня направлення її прокурору з обвинувальним висновком чи постановою про передачу справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру або до закриття чи зупинення провадження досудового слідства.
У разі неможливості закінчити розслідування в цей строк через великий обсяг справи, її складність його може продовжити районний, міський прокурор, військовий прокурор армії, флотилії, з'єднання гарнізону та прирівняний до них прокурор —до 3 місяців, а в особливо складних справах прокурор Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, військовий прокурор округу, флоту (на правах прокурора області) і прирівняний до них прокурор або його заступник на підставі мотивованої постанови слідчого —до 6 місяців. Далі продовжувати термін досудового слідства можуть лише у виняткових випадках Генеральний прокурор України або його заступники. Максимального терміну провадження по кримінальній справі КПК не передбачає.
Ці правила продовження строків досудового слідства не поширюються на справи, в яких не встановлено особу, що вчинила злочин. Перебіг строку досудового слідства в таких справах починається з дня встановлення особи, що вчинила злочин. Час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи не враховується при обчисленні строків досудового слідства.
При обчисленні строків як досудового слідства, так і дізнання слід керуватися правилами ст. 89 КПК. Строк досудового слідства, оскільки він обчислюється місяцями, закінчується відповідного числа останнього місяця. Якщо закінчення строку досудового слідства чи дізнання випало на неробочий день, то останнім строком вважається наступний робочий день.
Додержання строків слідства є однією з необхідних умов виконання завдань швидкого і повного розкриття злочинів а тому постійно перебуває у полі зору прокурорського нагляду та відомчого контролю за слідством: суди реагують на факти порушення строків досудового слідства шляхом винесення окремих ухвал на адресу органів слідства і прокуратури10.
На відміну від строків тримання обвинуваченого під вартою досудове слідство якимось остаточним, крайнім строком не обмежене. Воно має провадитися доти, доки не будуть належним чином досліджені обставини, що входять до предмета доказування в даній справі. Водночас розслідування має провадитися швидко, щоб своєчасно виявити й закріпити докази, необхідні для правильного вирішення кримінальної справи.
Постанова слідчого з клопотанням про продовження строку попереднього слідства подається компетентному прокурору заздалегідь, щоб той мав можливість розглянути й вирішити клопотання до закінчення строку, встановленого законом або раніше продовженого даним або нижчестоящим прокурором, при необхідності —після ознайомлення з матеріалами справи і з викликом слідчого.
Питання про обчислення строків попереднього слідства виникає і при об'єднанні та виділенні кримінальних справ. При об'єднанні кількох кримінальних справ в одному провадженні строк слідства по об'єднаній справі належить відлічувати з дня порушення справи, розслідування якої розпочалося раніше. У виділеній кримінальній справі строк попереднього слідства обчислюється:
а) з дня виділення в окреме провадження справи про злочин, який не пов'язаний з тими, за якими порушена основна справа —при одночасному прийнятті за даними, одержаними в ході розслідування, рішення про порушення нової справи і виділення її в окреме провадження;
б) з дня порушення основної справи за фактом вчинення злочину або щодо конкретних осіб —при виділенні справи щодо цих осіб у зв'язку з недоцільністю розслідування її в одному провадженні, зокрема щодо неповнолітнього (ст. 439 КПК), осіб, які ухиляються від слідства або тяжко захворіли (ст. 206 КПК).
. Забезпечення прав учасників досудового слідства
Згідно зі ст. 53 КПК особа, що проводить дізнання, слідчий, прокурор, суд зобов'язані роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права і забезпечити можливість здійснення цих прав. Це означає, що особа, яка провадить розслідування, зобов'язана роз'яснити процесуальні права при розслідуванні справи особам, які за її рішенням (постановами) визнані потерпілими, цивільними позивачами, відповідачами, їх представниками, обвинуваченими (підозрюваними) як одразу після ознайомлення з таким рішенням, так і при провадженні конкретних слідчих дій. Особа, що провадить дізнання, та слідчий зобов’язані задовольнити кожне клопотання учасника процесу, якщо обставини, про встановлення яких и просять мають значення для справи і якщо необґрунтовано обмежуються права учасника процесу. Строк розгляду клопотання - не більше 3 днів. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка його заявила. Про повну або часткову відмову в клопотанні складається мотивована постанова (ст. 129 КПК).
На практиці особи, затримані як підозрювані та обвинувачені, заявляють клопотання про надання їм конкретних адвокатів для участі в справі як їхніх захисників, однак такі клопотання не завжди задовольняються, хоч право особи на захист у кримінальному судочинстві є одним з найважливіших інститутів, що забезпечують додержання прав і свобод людини, характеризують демократизм правової системи, стан формування в Україні правової держави. Однак, як свідчать матеріали судової практики підозрюваним і обвинуваченим не завжди роз'ясняються у повному обсязі права, передбачені статтями 21,43 і 43-1 КПК, часто це робиться формально. Має місце тенденція до роз'яснення цих прав таким чином, щоб обмежити участь захисника у справі на початку її розслідування і особливо в разі затримання особи за підозрою у вчиненні злочину. Зокрема не роз'яснюється право мати захисника і побачення з ним до першого допиту. Трапляються випадки, коли на затриманих осіб, що підозрюються у вчиненні злочинів, здійснюють психологічний вплив з метою одержання заяви про відмову від захисника.
Дії та рішення слідчого або особи, що провадить дізнання, можуть бути оскаржені учасником процесу прокурору як безпосередньо, так і через слідчого. Слідчий зобов’язаний протягом доби направити прокуророві скаргу, що надійшла до нього, разом зі своїми поясненнями.
5. Недопущення розголошення даних досудового слідства
Важливість збереження слідчої таємниці пов’язана з тим, що в практиці органів внутрішніх справ мають місце випадки, коли в результаті невжиття заходів щодо забезпечення її збереження можуть бути розголошені дані досудового слідства, що, в свою чергу, може завдати істотну шкоду особам, які сприяли розкриттю злочинів, призвести до значних збитків та компрометації людей, заподіяти їм моральну шкоду. Особам, що вчинили злочини, часто вдається знищити сліди злочину, сховати майно, на яке міг бути накладений арешт, підготувати докази своєї невинуватості, тощо. Кримінальні справи ще на стадії досудового розслідування, не доходячи до суду, закриваються11 через недодержання слідчої таємниці.
На необхідність вжиття заходів щодо збереження зазначеної звернув увагу І.Є. Биховський. Він зазначав, що до загальних тактичних положень, також належить врахування протидії встановленню істини з боку зацікавлених осіб, що обумовлює, зокрема, вжиття заходів щодо збереження слідчої таємниці12.
Таємниця слідства, як обгрунтовано зазначає О. М. Ларін, - «важлива умова віднайдення доказів у тому вигляді, у якому вони є, без змін. Злочинці та пов’язані з ними особи не повинні знати про плани, джерела та межі проінформованості слідчого»13.
За фактом розслідування розкрадання державного майна слідчий запланував затримання підозрюваних та проведення в них обшуків. Про це стало відомо учасникам злочинної групи, які вивезли зі своїх квартир майно, гроші та коштовності, одержані злочинним шляхом, а деякі з підозрюваних виїхали за межі міста. В ході розслідування було доказано розкрадання державного майна в особливо великих розмірах. Проте внаслідок розголошення запланованих заходів відшкодувати заподіяні злочинцями матеріальні збитки стало неможливо14.
Отже, особливої уваги потребує необхідність збереження слідчим органом таємниці досудового слідства, тому об’єктивними факторами, які впливають на формування слідчої ситуації, —як зазначав Р. С. Бєлкін, —...є наслідки розголошення даних досудового слідства15.
Необхідність збереження таємниці досудового слідства підтверджується і тим, що цю вимогу закріплено в законі Наприклад, відповідно до ст. 121 КПК дані досудового можна оголосити лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.
У необхідних випадках слідчий попереджає свідків, потерпілого цивільного позивача, цивільного відповідача спеціаліста перекладача, понятих, а також інших осіб, присутніх при провадженні слідчих дій, про обов’язок не розголошувати без його дозволу дані досудового слідства. Винні в розголошенні даних досудового слідства несуть кримінальну відповідальність за ст.387 КК України.
6. Прокурорський нагляд та відомчий контроль як способи забезпечення законності при провадженні досудового слідства.
Прокурор у стадії досудового слідства зобов'язаний, здійснюючи нагляд за додержанням законів органами дізнання та досудового слідства (ст. 121 Конституції України), вживати всіх передбачених законом заходів до усунення будь-яких порушень закону з боку органів розслідування.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»16 для здійснення нагляду за виконанням законів спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю, розслідуванням справ про відповідні злочини, а також підтримання державного обвинувачення в суді у цих справах у Генеральній прокуратурі України створено управління, а в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі —його відділи .
Досить широкі повноваження у здійсненні відомчого контролю за розслідуванням має начальник слідчого підрозділу —щодо підлеглого йому слідчого (ст. 1141 КПК), начальник органу дізнання —щодо особи, яка провадить дізнання.
Процесуальний контроль начальника слідчого відділення (відділу) має забезпечити правильну організацію слідства, його якість, додержання слідчим вимог кримінального і кримінально-процесуального закону. Цей контроль покликаний не допустити прийняття слідчим незаконних рішень, адже ні слідчий, ні начальник слідчого підрозділу не наділені правом скасовувати процесуальні рішення слідчого.
Оскільки органом розслідування є орган дізнання, а не особа, що провадить дізнання, вирішальне значення мають рішення начальника органу дізнання. Найважливіші процесуальні рішення особи, що провадить дізнання, підлягають затвердженню ним. Він може доручити проведення дізнання іншій особі або ж прийняти справу до свого провадження, коли вважає, що інші особи не можуть забезпечити належної якості проведення дізнання.
7. Можливість оскарження до суду процесуальних рішень органу дізнання, слідчого, прокурора.
Учасники процесу мають право оскаржити до суду постанову слідчого, органу дізнання, прокурора про відмову в порушенні кримінальної справи, а також санкцію прокурора на арешт, постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття кримінальної справи.
Згідно ч. 1 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права Кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд її справи компетентним, незалежним і безстороннім судом17.
Закриття ж кримінальної справи органом дізнання, слідчим чи прокурором означає закінчення провадження у справі вже на стадії досудового слідства і виключає таким чином (як і відмова в порушенні кримінальної справи) її розгляд і вирішення судом. Тому законодавець України з метою встановлення судової гарантії законності та обгрунтованості цього рішення органів дізнання, слідчого, прокурора передбачив можливість оскарження постанови про закриття справи особою, інтересів якої вона стосується, зокрема потерпілим, особою, щодо якої закрито справу, до відповідного суду, який має право скасувати таку постанову й відновити досудове слідство чи дізнання (ст. 2365, 2366 КПК).
ІІІ. Організаційно-правові основи досудового слідства.
1. Складання процесуальних документів при провадженні досудового слідства
Кожна слідча чи інша процесуальна дія слідчого або особи, яка провадить дізнання, повинна фіксуватися в одному або кількох процесуальних документах, форму яких визначено законом. Ці документи повинні фіксувати підстави, місце, час і порядок проведення слідчої чи процесуальної дії, її результати, засвідчити всебічність, повноту та об’єктивність прийняття органом розслідування процесуальних рішень, забезпечення прав учасників процесуальної дії.
Основними процесуальними документами, які складають під час провадження розслідування, є: постанови, протоколи, обвинувальний висновок. Серед інших слід виділити подання слідчого, окреме доручення, доручення органу дізнання, заперечення проти вказівок прокурора( ст. ст.23-1,114 і 118 КПК).
Постанова –це рішення органу дізнання, слідчого і прокурора, а також рішення, які виніс суддя одноособово чи апеляційний суд( п.14 ст.32 КПК). Шляхом винесення постанови порушуються кримінальні справи, притягуються особи як обвинувачені, застосовуються запобіжні заходи, призначаються експертизи, припиняються і закриваються справи тощо. Своїми постановами прокурори скасовують незаконні рішення органів розслідування
Протокол –Визнається як документ, пов’язаний з проведенням слідчих і судових дій, про їх зміст і наслідки( п. 20 ст. 32 КПК). Загальні реквізити протоколів слідчих дій визначенвст.85КПК.
Протоколами оформляються допити, фіксуються і засвідчуються певні факти, обставини, описується хід дій, що, проводяться: огляд, обшук, виїмка, впізнання та ін.
Лисиченко В. К. висловлює думку про те, що у протоколі слідчих дій можна фіксувати лише неідентифікаційні дослідження18.
Багато хто з авторів вважає можливим відображати в протоколах слідчих дій результати лише тих досліджень, які мають характер висновку.
С. М. Сирков та А. В. Фефілатьєв зазначають, що в протоколах оглядів відображаються лише виявлені та доступні безпосередньому сприйняттю ознаки об'єкта19.
Розглядаючи цю проблему, слід виходити з тези про те, що все, що робиться в ході процесуальних дій, має процесуально-правову природу і повинно відображатися в процесуальних документах. Будь-яка робота з джерелами доказової інформації повинна здійснюватися гласно і фіксуватися процесуальними засобами. Фіксування має бути повним, всебічним, безперервним, починаючи з виявлення матеріального об’єкта, який має доказове значення, та закінчуючи його дослідженням. Інакше немає гарантії того, що доказові якості вилученого предмета збережені без змін, а сам предмет може бути джерелом достовірної інформації та засобом встановлення об'єктивної істини.
Можливість і необхідність активного дослідження матеріальних слідів злочину в процесі провадження випливають зі змісту та смислу закону. Наприклад, ст. 190 КПК визначає, що метою огляду місця події є не тільки виявлення слідів злочину, а й з'ясування обстановки злочину, а також інших обставин, які мають значення для справи.
Обвинувальний висновок —підсумковий документ до судового слідства, який додається до справи при направленні її до суду. В ньому орган розслідування і прокурор остаточно формулюють своє ставлення до винності обвинуваченого у вчиненому злочині. Визнання вини тут відбувається на рівні обвинувачення і не більше. Питання про винність чи невинність остаточно вирішуватиме місцевий суд, суд апеляційної чи касаційної інстанції. Закон визначає структуру та реквізити обвинувального висновку і додатку до нього (статті 223 і 224 КПК).
Подання —документ, який складає слідчий, прокурор, особа, яка проводить дізнання, з виконанням вимог статей 23 і 23 КПК України. При розслідуванні кримінальної справи зазначені органи зобов'язані виявляти причини та умови, що сприяють вчиненню злочину, і вжити заходів через відповідні органи щодо їх усунення. Органи дізнання, слідчий, прокурор, встановивши причини те умови, що сприяли вчиненню злочину, вносять у відповідний державний орган, громадську організацію або посадовій особі подання про вжиття заходів для усунення цих причин і умов. Суд у таких випадках виносить окрему ухвалу (статті 232 і 340 КПК).
Доручення слідчого —це його пропозиція органу дізнання провести в справі, що розслідується, відповідну розшукову або слідчу дію. Вказівка —це конкретизація такої пропозиції.
Доручення і вказівки органу дізнання викладаються слідчим у письмовій формі, причому він має право встановити строк для їх виконання. Лише в окремих випадках, при спільній роботі слідчого з працівником органу дізнання, наприклад, під час огляду місця події, вони можуть даватись в усній формі. Такі доручення і вказівки слідчого є для органів дізнання обов'язковими.
Окреме доручення —це письмове прохання слідчого про проведення певної слідчої дії, надіслане за межі міста, району чи області, які він обслуговує, іншому органу розслідування (слідчому чи органу дізнання), якщо слідчий не може виїхати у відрядження для виконання цієї дії особисто. Метою окремих доручень є виконання необхідних слідчих дій тим органом, який їх може провести швидко і з меншою затратою зусиль та коштів.
Слід відрізняти окреме доручення від доручення, яке слідчий дає в справі органу дізнання, взаємодіючи з ним на тій території, де вони разом працюють (ч. З ст. 114 КПК).
Значення складання процесуальних документів у стадії досудового слідства обумовлене тим, що, ознайомлюючись з процесуальними документами закінченого досудового слідства, учасники процесу роблять висновки про всебічність, повноту та об'єктивність розслідування, ступінь забезпечення їхніх прав (статті 217 і 218 КПК), однак досить поширеними в практиці дізнання і досудового слідства є факти, коли слідчі дії супроводжуються фальсифікацією процесуальних документів.
На основі процесуальних документів прокурор і суд можуть зробити висновок про неповноту розслідування. Істотне порушення кримінально-процесуального закону й повернути справу на додаткове розслідування (п.2 ч.1 ст. 229, ст. 246 і 281 КПК). Їх зміст є предметом дослідження під час судового слідства в суді першої інстанції (ст. 297, ч. 2 ст. 323 КПК), при перегляді судових рішень у апеляційному та касаційному порядку, а також в порядку виключного провадження.
2. Розслідування злочинів групою слідчих
Для розкриття і розслідування розкрадань у великих та особливо великих розмірах, а також інших тяжких злочинів, якщо це пов'язано з виконанням значного обсягу слідчих дій і оперативно розшукових заходів, спільним рішенням керівників органу дізнання, слідчого підрозділу можуть створюватися спеціальні слідчі та слідчо-оперативні групи, у складі яких, як правило, буває кілька слідчих і оперативних працівників; про створення слідчо-оперативної групи виноситься постанова. Створення і діяльність слідчо-оперативні групи не регламентовані чинним кримінально-процесуальним законодавством.
Суперечності між керівником групи та її учасниками вирішуються прокурором або начальником відповідного органу внутрішніх справ.
Відомо, що потреба в проведенні оперативно-розшукової роботи, як правило, виникає при вчиненні таємних замаскованих злочинів, а велика кількість співучасників, значна кількість злочинних епізодів, розгалуженість злочинної діяльності обумовлює тривалість та інтенсивність оперативно-розшукової роботи, роблять необхідним залучення слідчим працівників органів дізнання або постійного сприяння при провадженні слідчих і розшукових дій.
Слідчо-оперативна група створюється при черговій часині органу внутрішніх справ для забезпечення невідкладного реагування на повідомлення про злочини на кожну добу в складі слідчого, оперативних уповноважених, експерта-криміналіста, кінолога.
Наприкінці чисельність слідчо-оперативної груп буває різною тому групи, які створюються для роботи по злочинах у сфері економіки, як правило, чисельніші, ніж у справах про злочини по лінії карного розшуку.
При комплектуванні слідчо-оперативних груп слід враховувати не тільки ділові, а й моральні якості слідчих і співробітників органів дізнання, які залучаються до роботи. Успіх у роботі групи значною мірою залежить від неформальних взаємовідносин її учасників, від соціально-психологічної атмосфери, що склалася. На це справедливо звертають увагу в спеціальній літературі20.
Особливе значення має вибір керівника групи. Ним призначається один із слідчих або начальник слідчого підрозділу. Ця особа повинна бути не тільки кваліфікованим спеціалістом з розкриття злочинів, а й володіти відповідними організаторськими та особистими якостями, що забезпечують йому роль лідера. За даними експериментальної психології, для висунення лідера в процесі групової діяльності мають значення такі особисті якості, як ініціативність, енергійність, уміння організувати роботу, спілкуватися з людьми, зважати на думку інших, тактовність, скромність, впевненість, витримка, розум, винахідливість, самостійність21.
Про створення слідчо-оперативної групи начальник органу внутрішніх справ видає наказ, в якому перелічуються слідчі й оперативні працівники, які виділені для включення до складу групи, а також призначається керівник групи. Робота всіх членів групи проводиться за планом заздалегідь погоджених слідчих дій і оперативно-розшукових заходів. План складається членами групи та обговорюється всім її складом. У ньому зазначаються характер роботи та її виконавці. Загальний план розслідування складає керівник групи. Індивідуальні плани для розслідування окремих епізодів злочину, дій конкретних осіб, плани виконання окремих слідчих дій складає слідчий.
3. Взаємодія слідчого з органом дізнання.
Необхідність взаємодії слідчого з органом дізнання при розслідуванні злочинів зумовлена тим, що вони мають спільне завдання боротьби зі злочинністю, але є самостійними, не підпорядкованими один одному органами, мають різні способи й методи боротьби зі злочинністю, правильне поєднання яких повинно забезпечити успіх у попередженні, розкритті й розслідуванні злочинів, притягненні до відповідальності осіб, які вчинили злочин, і відшкодуванні завданої ними шкоди, у спільному розшуку таких осіб у разі ухилення їх від слідства.
При цьому на слідчого, у провадженні якого знаходиться справа і який користується процесуальною самостійністю, покладається організуюча роль і відповідальність за своєчасне та якісне розслідування злочинів із збереженням за органом дізнання самостійності у виборі в межах чинного законодавства засобів і методів оперативно-розшукової діяльності.
Правову основу взаємодії слідчого з органом дізнання становлять, зокрема, положення ст. 104, 114, 139 КПК, Закону України «Про міліцію»22, «Службу безпеки України»23, «Оперативно-розшукову діяльність»24, а також «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» 25, відомчі нормативні акти, прийняті на основі чинного законодавства Генеральною прокуратурою України, МВС і Службою безпеки України. Вони визначають форми взаємодії слідчого з органом дізнання вже з моменту виникнення приводу для порушення кримінальної справи й до завершення розслідування.
Форми взаємодії слідчого з органом дізнання можуть бути як процесуальні, так і непроцесуальні.
До основних процесуальних форм взаємодії можна віднести:
1. Виконання органом дізнання слідчих дій та оперативно-розшукових заходів за дорученням слідчого. Згідно з ч. З ст. 114 КПК слідчий у справах, які він розслідує, має право давати органам дізнання доручення і вказівки про проведення окремих розшукових і слідчих дій. Вони є обов'язковими для органу дізнання. Доручення і вказівки слідчого надсилаються начальнику органу дізнання у письмовій формі у вигляді листа або постанови, де повинні бути чітко сформульовані питання, які належить з'ясувати, і викладена інформація, необхідна для виконання доручення. Строк виконання доручення, як правило, не повинен перевищувати 10 діб. Якщо за цей час виконати його неможливо, то слідчий і орган дізнання визначають окремий строк з урахуванням конкретних обставин справи.
2. Сприяння працівників органу дізнання слідчому при проведенні окремих слідчих і розшукових дій. Найчастіше слідчий залучає їх через начальника органу дізнання до проведення таких слідчих дій, як огляд місця події, обшук, виїмка, відтворення обстановки та обставин події, до опитування громадян, які проживають неподалік від місця події, для виявлення осіб, причетних до вчинення злочину, свідків, потерпілих, їх участь у проведенні слідчих дій засвідчується відповідним записом у протоколі слідчої дії.
Для забезпечення негайного реагування на повідомлення про злочини і виїзду на місце події при чергових частинах органів внутрішніх справ на кожну добу створюється у необхідному складі слідчо-оперативна група, до якої входять слідчий, оперуповноважений, експерт-криміналіст, кінолог.
3. Використання слідчим відомостей, одержаних органом дізнання в результаті оперативно-розшукової діяльності, для вирішення питання про порушення кримінальної справи (п. 5 ч. 1 ст. 94 КЛК), для прийняття певних
процесуальних рішень у ході розслідування, зокрема про обрання запобіжного заходу, проведення обшуку, виїмки, попередження, припинення і розслідування злочинів, розшуку осіб, які вчинили злочин, тощо (ст. 10 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність). Орган дізнання, який одержав оперативно-розшуковим шляхом інформацію, що стосується злочину, який розслідується слідчим, або інших фактів злочинної діяльності обвинуваченого (підозрюваного), своєчасно знайомить з нею слідчого без вказівки на джерела і способи їх одержання.
До непроцесуальних форм взаємодії слідчого з органом дізнання належать: спільний аналіз та оцінка оперативної обстановки й результатів роботи, узгоджене планування слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, виконання на основі спільних планів комплексних заходів з профілактики правопорушень, роз'яснення законодавства в трудових колективах і за місцем проживання громадян, взаємний обмін інформацією за повідомленнями про злочини і в ході розслідування, спільне використання техніки, засобів зв'язку і транспорту, що має в своєму розпорядженні орган дізнання, можливостей автоматизованих банків даних, криміналістичних та оперативно-довідкових обліків тощо.
Координацію діяльності органів дізнання і попереднього слідства по розкриттю і розслідуванню злочинів здійснюють керівники відомств (СБУ, МВС, податкової міліції) у межах свого відомства, а прокурор —всіх органів розслідування.
4. Направлення окремого доручення слідчим.
Згідно з ст. 118 КПК слідчий має право провадити слідчі дії як у своєму районі, місті, так і в інших слідчих районах. Вік має право також доручити проведення цих дій слідчому або органу дізнання іншого району, які зобов'язані виконати це доручення в десятиденний строк.
Окреме доручення —це, як правило, письмове (у виняткових випадках у вигляді телеграми, радіограми тощо) прохання слідчого, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, до слідчого органу або органу дізнання іншого адміністративного району про виконання там окремих слідчих дій. Однак у межах свого міста чи району, хоч і розділеного на кілька слідчих дільниць, слідчий зобов'язаний проводити особисто всі слідчі дії.
Стаття 118 КПК прямо не обмежує коло слідчих та інших процесуальних дій, які можуть провадитися в інших районах за дорученням слідчого. Проте, враховуючи, що повну відповідальність за законне і своєчасне проведення розслідування несе саме той слідчий, у провадженні якого знаходиться справа, він не може доручати проведення таких найважливіших у кримінальній справі процесуальних дій, як винесення постанови про притягнення як обвинуваченого, пред'явлення обвинувачення, допит обвинуваченого, застосування запобіжних заходів, ознайомлення учасників процесу з матеріалами закінченого слідства, винесення рішення, яким завершується провадження, навіть в окремій його частині (закриттям справи щодо окремої особи або за окремим епізодом), призначення експертизи та ін.
На практиці окреме доручення оформляється, як правило, у вигляді офіційного листа на ім'я прокурора, начальника слідчого підрозділу або начальника органу дізнання іншого району, міста України. У ньому коротко викладаються обставини справи, зокрема ті, що викликали потребу в проведенні слідчих дій за межами району, в якому провадиться слідство; зазначається, яку саме слідчу дію (або дії) належить виконати та які питання з'ясувати при її виконанні, за якою адресою вислати документи й речові докази. Нерідко текст окремого доручення закінчується проханням прискорити його виконання з посиланням на те, що справа знаходиться на контролі в Генеральній прокуратурі України. Це зумовлено тим, що така справа вже тривалий час розслідується, а обвинувачений тримається під вартою.
До цього листа слідчий повинен додати документи, необхідні для проведення відповідної слідчої дії (постанову про проведення обшуку, санкціоновану прокурором, витяги з протоколів уже виконаних слідчих дій для проведення допитів тощо).
Десятиденний строк виконання окремого доручення обчислюється з дня його одержання органом попереднього слідства чи органом дізнання.
Процесуальні документи про виконання окремого доручення або ж довідка про причини неможливості його виконати надсилаються слідчому, який дав доручення. У протоколах слідчих дій орган, який виконував окреме доручення, зазначає, за чиїм окремим дорученням вони проводилися.
Направлення слідчим окремого доручення органам розслідування іноземних держав здійснюється відповідно до договорів України про правову допомогу у кримінальних справах з цими державами.
Це питання тісно пов'язане з розглянутим питанням про підслідність адже й при об'єднанні кількох справ в одному провадженні, і при виділенні справи в окреме провадження належить визначити, хто буде розслідувати об'єднану або виділену справу. Підстави та порядок об'єднання й виділення кримінальних справ з метою всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин вчинення злочинів визначені ст. 26 КПК.
В одне провадження об'єднуються справи про: вчинення злочину (злочинів) кількома особами-співучасниками —для всебічного і повного з'ясування ролі кожного з них у вчиненні злочинних дій (об'єднання за об'єктом); вчинення кількох злочинів однією особою (об'єднання за суб'єктом); справи про заздалегідь не обіцяне приховування злочинця і злочину або недонесення про злочин із справами про вчинення цього злочину. Так, якщо слідчий у ході досудового слідства справи про умисне вбивство з корисливих мотивів (ст. 115 КК)26 встановить, що певній особі достовірно було відомо про підготовку цього злочину, але вона не повідомила органам влади (ст. 396 КК), то він порушує кримінальну справу про недонесення й об'єднує її із справою про умисне вбивство в одне провадження.
Виділення справи в окреме провадження відбувається в таких випадках:
1) коли розслідується кримінальна справа щодо кількох обвинувачених і щодо одного чи частини з них провадження розслідування зупиняється у зв'язку з тяжкою хворобою або ж ухиленням від слідства (ч. 4 ст. 206 КПК);
2) якщо у вчиненні злочину разом з дорослим брав участь неповнолітній, то в кожному випадку має бути з'ясована можливість виділення справи щодо неповнолітнього в окреме провадження (ст. 439 КПК);
Виділення справи в окреме провадження допускається тільки тоді, коли це викликано необхідністю і якщо це не може негативно позначитися на всебічності, повноті та об'єктивності дослідження й вирішення справи. Неправильне об'єднання або роз'єднання кримінальних справ є підставою для повернення справи на додаткове розслідування (ч. 1 ст. 246 КПК).
Про об'єднання справ в одне провадження або про виділення справи в окреме провадження особа, що провадить дізнання, слідчий або прокурор складають постанову.
6. Використання науково-технічних засобів при розкритті й розслідуванні злочинів.
Науково-технічні засоби досить широко застосовуються у сфері кримінального процесу зокрема при розкритті й розслідуванні злочинів. Використовують їх і злочинці, які мають на озброєнні не тільки сучасні транспортні засоби і зброю, а й прилади нічного бачення, пристрої для прослуховування телефонних розмов, найновішу радіо-, теле- і відеоапаратуру. Тому без відповідного технічного оснащення органів розслідування ускладнюється розкриття й розслідування злочину, боротьба зі злочинністю в цілому.
До науково-технічних засобів, які використовуються при провадженні розслідування, криміналісти відносять систему загальнотехнічних, пристосованих і спеціально розроблених приладів, апаратів, устаткування, інструментів пристосувань, матеріалів, а також методів їх застосування з метою виявлення, фіксування, вилучення, дослідження доказів для більш ефективного проведення розслідування и попередження злочинів27.
Сам факт використання маловідомих обшукуваному науково-технічних засобів може справити на нього сильний психологічний вплив і часто саме за допомогою науково-технічних засобів отримують оперативні дані.
Порядок застосування при проваджені слідчих дій найважливіших науково-технічних засобів —звукозапису, кінозйомки і відеозапису —детально врегульований в замші (статті 85і і 852 КПК). Про їх застосування повідомляються учасники слідчої дії. Звукозапис і відеозапис відтворюються після закінчення слідчої дії, кіноплівка також демонструється всім учасникам. Виготовлені під час провадження слідчої дії фотознімки, матеріали звуко- і відеозапису, кінозйомок, плани, схеми та інші матеріали додаються до протоколу цієї дії як такі, що пояснюють його зміст (ч. 4 ст. 85 КПК). Але в дійсності ці матеріали мають більш широке і самостійне доказове значення, тому доцільно було б визначити їх самостійним джерелом доказів, а зліпки й відбитки —похідними речовими доказами.
У КПК порівняно докладно регулюється застосування лише трьох науково-технічних засобів (статті 85-1 і 85-2 КПК), а це є не зовсім ефективним, бо з появою кожного нового технічного засобу виникає питання про допустимість і правомірність його використання для фіксування доказів, обставин кримінальної справи. Тому цілком слушними є пропозиції сформулювати в КПК загальні норми про умови допустимості використання науково-технічних засобів і в широкому плані —досягнень науки і техніки в кримінальному процесі. Однак не слід виключити вже наявні в КПК норми, які регулюють порядок застосування окремих технічних засобів і охорону прав особи при цьому, оскільки саме конкретні вказівки закону є важливими й реальними гарантіями додержання принципів кримінального судочинства28.
Загальні вимоги, що визначають умови допустимості застосування в кримінальному процесі науково-технічних засобів і методів розслідування, такі:
—дії з їх застосування правомірні, якщо вони передбачені законом не суперечать йому;
—застосувати їх можуть особи, спеціально на це уповноважені;
—можливість їх застосування безпосередньо визначається їх науковою обґрунтованістю, об'єктивністю й достовірністю результатів, що одержуються;
—вони не повинні суперечити етичним нормам, принижувати гідність осіб, щодо яких застосовуються;
—їх застосування має відповідати вимогам безпеки.
Для ефективного застосування науково-технічних засобів працівники органів слідства повинні самі набувати навичок їх використання, а за необхідності запрошувати спеціаліста для участі у проведенні слідчої дії, мати вичерпну інформацію про можливості існуючих експертних установ. Нехтування цим призводить на практиці до того, що слідчий не вміє відшукати матеріальні сліди злочину, правильно їх вилучити й оформити, внаслідок чого назавжди втрачаються докази. Разом з тим слід зазначити, що відображувані в протоколах оглядів, обшуків, впізнань та багатьох інших дій фактичні дані засвідчуються підписами понятих. Тут маємо протиріччя між необхідністю фіксування в протоколах слідчих дій усієї отриманої інформації та реальною можливістю її засвідчення. Обумовлюється це тим, що дослідження матеріальних слідів злочину можуть проводитися з використанням фахових знань за методикою, яка не завжди може бути зрозумілою понятим, а результати таких досліджень іноді потребують спеціальної розшифровки. Хід досліджень, у процесі яких застосовуються спеціальні знання та різні сучасні науково-технічні засоби, не завжди можна контролювати, а результати таких досліджень не завжди доступні для безпосереднього сприйняття. Нарешті, перешкодою для засвідчення за допомогою понятих може бути також небезпека для здоров’я безпосереднього сприйняття матеріального джерела інформації (отруйні речовини, радіоактивні ізотопи тощо) і у такого роду дослідження, не можуть здійснюватися в рамках слідчих дій, де беруть участь поняті. У протоколах слідчих дій можуть фіксуватися хід та результати досліджень, які виконуються без застосування фахових знань.
7. Залучення громадськості до розкриття й розслідування злочинів.
Вести ефективну боротьбу зі злочинністю силами одних лише правоохоронних органів, навіть добре технічно оснащених, неможливо. Значну допомогу органам розслідування у розкритті злочинів, розшуку осіб, які їх вчинили, і у виявленні причин та умов, що сприяли вчиненню злочинів, може подати громадськість.
Форми участі громадськості у попередньому розслідуванні можуть бути різні —як процесуальні (порука громадської організації або трудового колективу за належну поведінку і своєчасну явку обвинуваченого до суду, слідчого або особи, що провадить дізнання, при обранні такого запобіжного заходу; порушення клопотання про взяття особи, яка вчинила злочин, що не являє великої суспільної небезпеки, на поруки громадською організацією або трудовим колективом (ст. 154, 10 КПК), так і непроцесуальні (допомога громадських помічників слідчого, повідомлення громадянами відповідної інформації після звернення працівників органів розслідування через пресу, радіо, телебачення по допомогу в розкритті злочинів, зокрема у зв'язку з виявленням трупів; допомога у розшуку осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів; прочісування місцевості для виявлення там осіб, що вчинили злочин, та ін.).
При всіх формах участі громадськості у розкритті й розслідуванні злочинів її представники лише допомагають органам розслідування у встановленні обставин вчинення злочину та осіб, які його вчинили, не замінюючи їх, бо законом їм не надано право самостійно виконувати процесуальні дії у кримінальній справі. Це стосується і громадських помічників слідчого.
8. Виявлення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, та вжиття заходів до їх усунення.
Покладення законом на слідчого та орган дізнання обов'язку виявляти при провадженні розслідування причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, і вживати заходів до їх усунення випливає з завдання досудового слідства не лише розкрити злочин і викрити осіб, які його вчинили, а й знейтралізувати або ліквідувати грунт для вчинення таких злочинів.
Важливість належного виконання даного обов'язку органами розслідування полягає ще й у тому, що саме причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, можуть бути обставинами, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого, вид і розмір покарання. Так, у справах про злочини неповнолітніх залежно від встановлення умов життя і виховання неповнолітнього, обставин, що негативно впливали на його виховання (ч. 1 ст. 433 КПК), може бути вирішено питання про притягнення такого неповнолітнього до кримінальної відповідальності або про закриття справи із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру (ст. 9 КПК).
Висновок
Процес боротьби зі злочинністю та викорінення всіх її детермінант, відновлення порушеного права та забезпечення законних прав та інтересів людини і громадянина, вимагають проведення справедливого правосуддя, що регламентується нормами кримінального процесу. Досудове слідство, як одна із невід’ємних частин кримінального процесу, повинно бути всебічним, повним, об’єктивним, та має проводитись суворо в межах кримінально-процесуального закону. Чинний Кримінально-процесуальний кодекс України у главі 11 встановлює положення досудового слідства, що віддзеркалюють характерні риси та особливості досудового слідства як стадії і своїми вимогами спонукають органи дізнання й досудового слідства до швидкого, раціонального, всебічного, повного, та об’єктивного дослідження всіх обставин справи, виконання завдань даної стадії й охорони в ній прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб.
Працюючи над даною роботою я намагався зробити загальну характеристику положень досудового слідства, використовуючи погляди різних науковців та практичних працівників. Теоретична база досудового слідства є досить виваженою і чіткою, проте на практиці непоодинокі нехтування та обхід норм кримінального судочинства. Так, зокрема зустрічаються випадки порушення підслідності кримінальних справ, недотриманні строків досудового слідства, неефективному відомчому контролю за дотримання законності в діяльності органів досудового слідства, створення і діяльність слідчо-оперативні групи не регламентовані чинним кримінально-процесуальним законодавством, Кодекс передбачає не повне коло науково-технічних засобів, хоча в них є потреба і вони активно використовуються.
На тлі створення нового Кримінально-процесуального кодексу необхідно зазначити, що від розв’язання проблеми створення ефективної системи кримінального судочинства залежить міцність фундаменту для сучасної моделі розвитку України, її модернізації, підвищення конкурентоспроможності у світовій кримінально-правовій системі.
Список використаної літератури:
2 Авер’янов В.Б., Бойко В.Ф. Коментар до Конституції України. -К.: Інститут законодавства Верховної Ради України. -1998. –с. 31.
3 Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренко. -К. –«Форум». -2003. –с. 12.
4 Каткова Т.В., Каткова А.Г. Закінчення досудового слідства та складання обвинувального висновку по кримінальній справі. Навч. Посібник. –Х. –«Рубікон». -2002. –с. 4
5 М.М. Михеєнко, В.І. Нор, В.П. Шибко. Кримінальний процес України. Видання 2-ге, перероблене і доповнене. –К.: Либідь, -1999. –с. 202
6 Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. / К: Юрінком. -1998. –с. 52
7 Савицкий В.М. Надо ли реформировать стадии возбуждения уголовного дела?// Советское государство и право. – 1994. - №8. – с.84.
8 Зинатуллин 3.3., Салахов М.С., Чулюкин Л.Д. Подследственность уголовных дел. — Казань, 1986. — С. 7.
9 Ягодинский В. Н. Подследственность преступлений. / -К. -1994. — С.16.
10 Кримінальний процес України: Підручник / За ред. Ю.М. Грошевого та В.М. Хотенця. – Харків, 2000. – с. 205.
11 Лісогор В. Щодо необхідності збереження слідчої таємниці // Право України. – 2000. №3.
12 Быховский И.Е. Процессуальные и тактические вопросы системы следственных действий: Автореф. дис. док. Юрид. Наук.- М.,1976.
13 Ларін А.М. Работа следователя с доказательствами. – М. 1996
14 Лукьянчиков Е.Д., Кузьмичёв В.С. Конспирация как средство преодоления противодействия расследованию. – Омск, 1988.
15 Белкин Р.С. Курс советской криминалистики. – М., 1979.- Т.3.
16 Кримінальне законодавство України: збірник нормативних актів. За заг. ред. Лінецького С.В. –К.: Атіка. -2001. -с. 519
17 Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. Офіційне видання. / -К.: Парламентське видавництво. -2000. –с. 6
18 Лисиченко В. К., Циркаль В. В. Использование специальнмх знаний в следственной и судебной практике. — К., 1987. — С. 22—23.
19 Сирков С. М., Фефилатьев А. В. Проведение предварительннх исследований материальннх следов на месте происшествия. - М. - 1986.
20 Биков В. М. Психологічні аспекти взаємодії слідчого та органу дізнання. — К: «Альта» -1992. –с.24
21 Федотова А. Ф. Эксперимектальная и прикладная психология, Л., 1991.
22 Законодавство України про правоохоронні органи. Офіційне видання. –К.: Парламентське видавництво. -2002. -с. 3
23 Відомості ВРУ. -1992. -№ 27. –с. 382
24 Відомості ВРУ. -1992. -№ 22. –с. 303
25 Відомості ВРУ. -1993. -№ 35. –с. 358
26 Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. –К.: Конон, А.С.К., -2003. -
27 Гончаренко В.И. Научно-технические средства в следственной практике. – К., 1984.
28 Гончаренко В. И. Использование данных естественных и технических наук в уголовном судупроизводстве. — К,, 1980.