Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Експериментальне дослідження можна умовно поділити на чотири етапи, на кожному з яких проводиться певна дослідницька робота з конкретними завданнями.
Перший, підготовчий етап експерименту передбачає: детальний теоретичний аналіз раніше опублікованих робіт з теми дослідження: визначення невирішених проблем, що стануть основними в даному експерименті; вибір теми дослідження; постановку мети й завдань дослідження; вивчення реальної практики вирішення досліджуваної проблеми; вивчення розроблених у теорії та застосовуваних на практиці заходів, що сприяють вирішенню проблеми; формування гіпотези дослідження.
На другому, попередньому етапі проведення експерименту вирішуються такі завдання: вибір потрібної кількості експериментальних об'єктів (кількості школярів, класів, шкіл тощо визначення можливої тривалості експерименту; вибір конкретних методик для вивчення початкового стану експериментального об'єкта, анкетного опитування, інтерв'ю, створення відповідних освітньо-виховних систем, експертної оцінки, самооцінки та ін.; перевірка оптимальності та ефективності відібраних методик на невеликій кількості досліджуваних; визначення ознак, за якими можна достатньою вірогідністю стверджувати про зміни досліджуваного об'єкта під впливом запропонованих педагогічних дій.
Третій етап - проведення експерименту з перевірки ефективності певної системи заходів передбачає: вивчення початкового стану системи, в якій проводиться експеримент (рівня знань і вмінь, вихованості, певних рис особистості чи колективу тощо); вивчення умов, у яких проводиться експеримент; формування критеріїв ефективності запропонованої системи заходів; надання докладної інформації (інструкції) учасникам експерименту про порядок і умови ефективного його проведення (якщо експеримент проводить не один педагог); здійснення запропонованої автором системи заходів щодо вирішення певних експериментальних завдань (формування знань, умінь або виховання певних рис особистості чи колективу тощо); фіксування даних про хід експерименту на основі проміжних вимірів, які характеризують зміни об'єкта під впливом експериментальної системи заходів; виділення труднощів і можливих типових вад у процесі проведення експерименту; оцінка витрат часу, засобів і зусиль.
Четвертий завершальний етап – це підведення підсумків експерименту: опис результатів реалізації експериментальної системи заходів (прикінцевий стан рівня знань, умінь, навичок, рівня вихованості тощо); характеристика умов, за яких експеримент дав позитивні результати (навчально-матеріальні, гігієнічні, морально-психологічні); опис особливостей суб'єктів експериментальної взаємодії (учителів, вихователів тощо); аналіз даних про витрати часу, зусиль і засобів; рекомендації та застереження щодо меж використання запропонованої й опрацьованої в процесі експерименту системи заходів.
8.3. Зміст, організація та методика формувального експерименту
Як уже зазначалось, у змісті, організації та методиці формувального експерименту значне місце посідає гіпотеза дослідження.
Гіпотеза - це твердження, яке є ймовірним вирішенням проблеми. Зміст поняття "гіпотеза" характеризується так:
- гіпотеза є стверджувальним або умовним реченням;
- вона є передбачуваною чи ймовірною відповіддю на запитання, яке/які ставить досліджувана проблема;
- гіпотеза є припущенням, що безпосередньо не випливає з сучасних знань;
- вона становить принциповий підхід до з'ясування та передбачення сутності явищ і залежностей ще невідомих науці.
Зміст, організація та методика формувального експерименту полягає в таких основних напрямках діяльності дослідника:
1. Розробка на основі гіпотези системи заходів і завдань щодо вдосконалення, підвищення ефективності розв'язання проблемних питань наукового пошуку.
2. Визначення та підготовка експериментального й контрольного класів.
3. Моделювання організації навчально-пізнавальної діяльності з теми педагогічного дослідження (для експериментального класу).
4. Обробка, аналіз фактичного матеріалу, здобутого у процесі формувального експерименту.
Головним на етапі розробки системи заходів є те, що дослідник передбачає чіткий фіксований зв'язок елементів прогнозованого процесу, відповідну його структуру, що відтворює внутрішні, суттєві стосунки реальності. Тобто весь процес наукового дослідження з теми наукової роботи відбиває його зв'язок з педагогічною практикою, орієнтує дослідника на вдосконалення окремих елементів цієї системи.
Завдання експериментів з дидактики й методики навчання окремих предметів, що випливають з прийнятої гіпотези та розробленої на її основі системи заходів, можуть бути такими:
- перевірка певної системи навчання;
- порівняння ефективності запропонованих методів навчання;
- розробка системи заходів щодо формування в учнів пізнавальних інтересів і потреб;
- перевірка ефективності заходів щодо формування в учнів навичок розумової праці;
- розвиток пізнавальної активності учнів тощо.
Можна назвати й низку завдань експериментаторів щодо виховних проблем:
- обґрунтування заходів, спрямованих на формування в учнів моральних рис;
- обґрунтування педагогічних умов формування національної самосвідомості учнів;
- визначення оптимальних форм і методів особистісно зорієнтованого виховання учнів та ін.
Таким чином, коло різноманітних завдань, які вирішуються за допомогою педагогічного експерименту, досить широке й охоплює всі основні проблеми педагогіки.
При визначенні конкретних завдань педагогічного експеримент) педагог-дослідник з'ясовує, яка частина гіпотези потребує спеціального експериментального дослідження. Річ у тім, що окремі елементи гіпотези можуть бути підтверджені за допомогою теоретичного обґрунтування чи на основі аналізу передового досвіду, але інші - мають бути підтверджені тільки експериментально.
Із загальної системи заходів, які автор обґрунтовує у своє: дослідженні, для експериментальної перевірки він вибирає такі основні їх елементи, що мають принципову новизну та вимагають особливого доведення, а не посилань на попередні дослідження чи досвід роботи педагогів. Наприклад, при дослідженні диференційованого підходу до учнів у процесі навчання цілком зрозумілим є його важливе значення, а також можливість здійснення спрощенням завдань для тих, хто не встигає та ускладненням їх для найбільш підготовлених учнів. Цей елемент диференційованого підходу вже не потребує експериментальної перевірки. Але якщо запропонована автором дослідження система диференційованого підходу передбачає не тільки диференціацію складності завдань, а ще й диференціацію допомоги школярам у навчанні, то цей елемент системи потребує попередньої експериментальної перевірки (у який спосіб може бути надана допомога учням у навчанні; чи не призведе це до зниження самостійності школярів у навчанні; якою мірою ця допомога може поєднуватися з диференціацією складності завдань; особливості такої допомоги на різних етапах вивчення нового матеріалу).
Таким чином, постає ціла низка конкретних дослідницьких завдань для одного цілісного педагогічного експерименту. На всі ці запитання немає готової відповіді - саме вони і стають завданнями майбутнього експерименту.
Щоб довести раціональність упроваджуваних умов, дослідник визначає потрібну кількість експериментальних об'єктів. Спочатку визначаються експериментальний та контрольний класи. При цьому, нові умови (форми, методи, прийоми, технологія), запропоновані дослідником, упроваджуються в експериментальному класі, в Контрольному - педагогічний процес здійснюється за традиційною методикою.
Для забезпечення надійності спрогнозованих результатів дослідження треба, щоб в експериментальному та контрольному класах були по можливості однакові показники: кількість учнів і їх вік, успішність, навчально-виховні програми тощо. Для визначення початкових показників учнів у класах проводиться визначальний експеримент. Класи, що за аналізом результатів цього експерименту мають приблизно однакові показники в навчанні та вихованні, вибираються як експериментальний і контрольний; при цьому експериментальний клас може мати навіть трохи нижчі показники після визначального експерименту, ніж контрольний клас. Тільки тоді відмінність результатів роботи експериментального та контрольного класів може визначатися умовами, формами, методами та іншими засобами, які впроваджував дослідник. І коли повторний контроль визначальний експеримент), що проводиться після експериментального навчання (формувального експерименту) засвідчить у експериментальному класі значно кращі показники порівняно з контрольним класом, то можна з достатньою вірогідністю підтверджувати ефективність запроваджених навчально-виховних засобів.
Перед педагогом-дослідником завжди постає питання: скільки учнів, учителів повинні брати участь у експерименті? Відповідь на це запитання повинна забезпечити репрезентативність вибірки числа експериментальних об'єктів, тобто мінімально можливу кількість учасників експерименту, за якої його результати можна вважати вірогідними.
Якщо дослідник перевіряє нову систему заходів, яку він збирається потім поширити на всі типи шкіл, то в експерименті повинні взяти участь денні, вечірні, міські та сільські школи. Якщо педагог усвідомив неможливість здійснення такого широкого експерименту, то він звужує завдання дослідження та конкретизує їх для вивчення реально можливого числа об'єктів: залишає лише міські або лише сільські школи, лише молодші, середні чи старші класи. Таким чином, завдання експерименту та кількість досліджуваних за його допомогою об'єктів тісно взаємопов'язані.
Як вибрати мінімально потрібну для експерименту кількість шкіл, класів, учнів? Для цього треба врахувати специфіку теми дослідження. Коли завдання дослідника є, наприклад, перевірка методики вивчення якоїсь теми з історії, фізики чи іншого предмета, то в такому разі можна обмежитись одним експериментальним і одним контрольним класом. Якщо йдеться про експеримент з проблем виховання, то можливі випадки, коли в ньому беруть участь лише 30-40 учнів (для такої вибірки можна опрацьовувати статистичні дані). Іноді тема дослідження взагалі дозволяє обмежитися лабораторним експериментом, тобто роботою з невеликою групою школярів. Найчастіше це стосується проблеми перевиховання школярів, проблем самовиховання, індивідуального розвитку особистості, розвитку здібностей тощо. Варто застерегти не лише від заниження кількості) експериментальних об'єктів, але також і від надмірного збільшення їх кількості, оскільки в останньому випадку експериментатор перевантажений суто організаційною роботою, а це не сприяє глибокому аналізові ходу експерименту та може призвести до малообгрунтованих рекомендацій.
Дуже короткий термін експерименту теж призводить до необ'єктивних наукових рекомендацій, до перебільшення ролі й значення окремих педагогічних факторів. Разом з тим, дуже великий термін відволікає експериментатора від розв'язання інших завдань, підвищує витрати робочого часу. Тому для кожного дослідження варто спеціально обґрунтовувати мінімально потрібний термін експерименту. Зробити це можна, по-перше, на основі аналізу попереднього досвіду проведення аналогічних експериментів, які дали можливість (як показала наступна практика) отримати конкретні науково-фактичні висновки; по-друге, за допомогою зіставлення мети й завдань експерименту з його мінімально можливою тривалістю.
Як уже зазначалося, безпосередньому виконанню експериментальної роботи передує вивчення початкового стану експериментального об'єкта-рівня знань і вмінь учнів, їх вихованості та розвиненості певних рис особистості. У зв'язку з цим педагог-експериментатор заздалегідь визначає програму вивчення учнів, обмірковує ознаки, за якими можна буде оцінювати ступінь сформованості тих чи інших рис особистості. Звичайно визначається два-три чи більше рівнів їх сформованості.
Наприклад, можна виділити такі рівні сформованості вміння читати або писати: високий рівень - темп читання /письма в певного учня вищий, ніж у більшості учнів класу; середній рівень - темп читання /письма в певного учня, такий, як у більшості учнів класу (учні 4-5 класів читають приблизно 120 слів на хвилину); низький рівень - темп читання /письма в учня істотно нижчий, ніж у більшості інших учнів класу (менше 90 слів на хвилину).
Для оцінки ступеня розвитку самоконтролю при вивченні навчального матеріалу можна послуговуватися такими показниками: високий рівень - самоконтроль у навчальній роботі став звичкою, учень завжди перевіряє засвоєння матеріалу дома за допомогою (контрольних запитань, переказу змісту прочитаного, перевірки арифметичних дій протилежними діями тощо; середній рівень - учень в основному знає названі прийоми, але використовує їх не завжди, що істотно впливає на якість засвоєння знань; низький рівень - учень в основному не використовує названі прийоми самоконтролю.
Оцінку вихованості національної самосвідомості учнів пропонується визначати за такими характеристиками:
Високий рівень сформованості національної самосвідомості характеризується достатньо глибокими знаннями народної творчості та історичного минулого свого народу, виявом здатності до творчого сприймання національних звичаїв і обрядів українського та інших народів. Такі учні, як правило, позитивно ставляться до представників інших народів, націй. Вони виявляють не тільки здатність емоційно переживати події, пов'язані з життям України, але й уміння свої почуття любові до рідного краю, шанобливого ставлення до національної культури реалізувати в практичній народно-мистецькій діяльності.
Середній рівень сформованості національної самосвідомості характеризується тим, що учні цього рівня не мають сталого інтересу до минулого й сьогодення України. Бажання брати участь народознавчих заходах виявляється лише тоді, коли до цього заохочує вчитель або друзі. Для них характерні не тільки зовнішні спонукання (розпорядження вчителя), але й частково внутрішні, породжені власним бажанням. Як правило, в таких учнів спостерігається недостатній рівень знань національної спадщини свого народу. Незважаючи на це, школярі цієї групи схильні до емоційно-насиченої оцінки національної культури. Щоправда, не завжди така емоційна активність веде до безпосередньої участі їх у народно-мистецькій діяльності, де вони часто зазнають певних труднощів. Учні цієї групи виявляють своє позитивне ставлення до інших народів і нація вибірково.
Характерною ознакою низького рівня є те, що школярі, віднесені до нього, мало або зовсім не виявляють інтересу до національної культури свого народу. Вони не мають бажання брати участь у народознавчих заходах, їх байдужість, емоційна індиферентність призводить до того, що серед спонукань до народознавчої діяльності в учнів переважають ті, які є наслідком реагування на певні зовнішні розпорядження вчителя, а не на внутрішні, породженні власним бажанням. Такі школярі мають низький рівень знань народної творчості, історичного минулого свого рідного краю. У своїм щоденній діяльності вони або ж не реалізують знання національної культури, або ж впроваджують їх рідко і не послідовно, найчастіше за допомогою вчителя. Негативно ставляться або ж зовсім не визначають своє ставлення до інших націй, народів.
Таким чином, маючи певні ознаки рівня сформованості тих чи інших рис, педагог-дослідник застосовує конкретні методи вивчення школярів або учнів залежно від об'єкта дослідження. Найчастіше застосовуються зазначені вище методи: педагогічних спостережень. самооцінки, узагальнення незалежних характеристик, педагогічного консиліуму, анкетне опитування учнів, контрольні роботи тощо. Для кожного випадку вибирається не весь набір відомих методів, а таке їх поєднання, яке може дати вірогідну інформацію.
Вище зазначалося, що розроблена система заходів щодо здійснення поставлених перед дослідником завдань упроваджується тільки в експериментальному класі. Іноді в процесі експерименту використовується прийом так званого перехресного експерименту, коли експериментальний клас стає контрольним, а контрольний -експериментальним, після чого знову спостерігаються зміни під впливом експериментальної системи заходів, здійснюваної як самим дослідником, так і підготовленими ним педагогами.
Обробка та аналіз фактичних даних, отриманих у процесі формувального експерименту, є не менш складною працею. Систематизація та обробка зібраних фактів може бути ефективнішою, якщо процес їх накопичення проводився не механічно, а дані експерименту постійно фіксувались і коментувалися. Критичне осмислення фактів, як позитивних, так і негативних, отриманих у процесі експерименту, потребує їх обґрунтування, тобто додаткових спостережень, моделювання експерименту.
Аналіз фактичного матеріалу формувального експерименту розпочинається з розгляду окремих фактів, вияву особливостей зафіксованого явища. Потім проводиться порівняння результатів, аналізуються факти, отримані в різних умовах і класах (групах) дослідження, визначаються зв'язки між створеними умовами та якісними змінами у процесі, що досліджується. У цей час активно використовуються математичні методи обробки матеріалу дослідження.
Варто особливо наголосити на важливості об'єктивної фіксації вад і труднощів, пов'язаних з реалізацією експериментальної системи заходів, що дозволить виявити помилкові елементи гіпотези й уже під час експерименту збагатити та конкретизувати як саму гіпотезу, так і сформовану на її основі систему заходів. Об'єктивне висвітлення таких змін робить висновки й рекомендації особливо цінними, оскільки вони вказують на реальні шляхи уникнення вад і труднощів, що можуть трапитися в роботі вчителя.
Експеримент закінчується аналізом його результатів, підсумком якого має бути підтвердження чи спростування висунутої гіпотези. Для цього педагог-експериментатор порівнює показники, здобуті наприкінці експерименту, з початковими (рівень знань, умінь, сформованість навичок, вихованість учнів чи інших учасників експерименту).
Якщо показники досліджуваних рис не змінилися чи стали гіршими, то можна вважати, що експериментальна система заходів неефективна або застосовані педагогічні дії суттєво не впливають на розвиток цих рис особистості. Якщо ж наприкінці експерименту осягнуто вищих показників, то можна з достатньою вірогідністю зробити висновок про ефективність застосованої дослідником системи заходів. Аналіз результатів з погляду їх оптимальності передбачає також порівняння експериментальних витрат часу зі звичайними чи, щонайкраще, з нормативно допустимими.
Суттєвим елементом аналізу результатів експерименту опрацювання науково-практичних рекомендацій із докладними вказівками щодо меж можливого застосування даної системи заходів у шкільній практиці. Варто застерегти педагогів-практиків від надмірної широкого тлумачення висновків експерименту. Адже для науки не менш важливо знати не лише цінність даної системи заходів, але й обмеження при її застосуванні, бо недостатня поінформованість практичних працівників може призвести до перебільшення можливостей тих чи інших методів, прийомів, засобів навчальної чи виховної роботи, які за певних умов будуть малоефективними. Запобігти таким помилкам так само важливо, як і запропонувати корисні прийоми роботи.