Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ВІДОКРЕМЛЕНИЙ СТРУКТУРНИЙ ПІДРОЗДІЛ
ЛЬВІВСЬКИЙ КОЛЕДЖ «ІНФОКОМУНІКАЦІЇ» НАЦІОНАЛЬНОГО
УНІВЕРСИТЕТУ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»
РЕФЕРАТ
НА ТЕМУ: ВНУТРІШНЯ І ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА УКРАЇНИ
Виконала:
Студентка групи ДО-22
Гаврушко Н.І.
Львів-2013
ЗМІСТ
ВСТУП
Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права, шляхом таємничого голосування строком на п’ять років.
Він повинен бути громадянином України. Адже неприпустимо, щоб державу очолювала особа, яка не має з нею сталих правових зв’язків, що встановлюються саме через інститут громадянства. При цьому не визначаються необхідні для кандидата обов’язкові підстави набуття громадянства України, як це робиться у конституціях ряду країн (наприклад, у США кандидат у Президенти повинен бути громадянином цієї країни за народженням). Такий підхід є втіленням закріпленого у ст. 24 Конституції принципу рівності громадян України незалежно від будь-яких ознак.
Кандидат у Президенти повинен досягти 35 років. Встановлюючи це правило, Конституція виходить із того, що у такому віці людина вже має певний життєвий досвід, достатньо здоров'я та енергії для виконання президентських повноважень. Такий же вік передбачено для кандидатів у президенти в Росії та США. В деяких державах для них встановлено вищий віковий ценз, наприклад, у ФРН — 40, в Італії — 50 років.
Кандидат у Президенти повинен протягом десяти останніх перед днем
виборів років проживати в Україні. Цей строк визнається необхідним для
того, щоб він міг орієнтуватися в особливостях суспільного життя країни,
а отже, й правильно визначати шляхи його вдосконалення тощо. Аналогічні
норми містяться й у конституціях інших держав. Так, у Росії цей строк
також становить 10 років, у США — 14 років.……………………………………………………
Зовнішня політика України
У 1918–1922 роках Україна мала дипломатичні відносини з Польщею, Німеччиною, Болгарією, Туреччиною, Ватиканом, Данією, Норвегією, Швецією, Швейцарією, Персією, Румунією, Литвою, Латвією, Фінляндією, Естонією, Грузією, Австрією та Чехословаччиною.[88] У 1944 році в уряді УРСР з'явився пост міністра закордонних справ, в 1945 році вона стала одним із членів-засновників ООН, а згодом і таких організацій як ЮНЕСКО, Міжнародна організація праці тощо. Місії радянської України при ООН були засновані у Відні, Парижі, Женеві, Нью-Йорку. До 1991 року Польща, НДР, Чехословаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Югославія, Канада, ФРН, США мали консульства в Києві; Болгарія, Куба, Індія та Єгипет — консульства в Одесі.
Після 1991 року Україна встановила дипломатичні відносини з більшістю країн світу. Оскільки Російська Федерація в обмін на борги СРСР забрала собі всі колишні закордонні посольства, Україна залишилася практично без будівель посольств або консульств за кордоном, за винятком посольства в США. Разом з Російською Федерацією і Білоруссю Україна стала засновником Співдружності незалежних держав (СНД). 31 травня 1997 року президенти Російської Федерації та України підписали Договір про дружбу, співпрацю і партнерство, який був ратифікований Верховною Радою і Державною думою. 14-15 травня 1999 року на зустрічі президентів держав Центральної Європи у Львові Кучма заявив, що Україна піде «по європейському шляху» і буде налагоджувати тісні зв'язки з ЄС. Засудивши бомбардування Югославії навесні 1999 року українська дипломатія пропонувала свою посередницьку роль у вирішенні конфлікту на Балканах.
У 1999–2001 роках Україна була непостійним членом Ради Безпеки ООН. Україна послідовно підтримує врегулювання різних конфліктів шляхом мирних переговорів. Вона брала участь у чотиристоронніх переговорах щодо конфлікту в Молдові та сприяла мирному врегулюванню конфлікту в пострадянській Грузії. Україна внесла істотний внесок у миротворчих операціях ООН з 1992 року.
Україна в даний час розглядає європейську інтеграцію як свою головну мету у зовнішній політиці, але на практиці зберігає баланссвоїх відносин між Європейським Союзом, Сполученими Штатами і Росією.
Партнерство і співробітництво між Європейським Союзом (УПС) з Україною набуло чинності 1 березня 1998 року. 31 січня 1992 року Україна приєдналася до Наради з безпеки і співробітництва в Європі, 10 березня 1992 року стала членом Ради північноатлантичного співробітництва. Україна має тісні відносини з НАТО,[89] хоча й з обранням Віктора Януковича президентом у 2010 році цей курс зближення з перспективою членства НАТО був зупинений. Україна — найактивніший член Партнерства заради миру (ПЗМ).
У червні 1991 року Верховна Рада прийняла концепцію майбутньої Конституції і створила Конституційну комісію. Перший проект був винесений на обговорення в червні 1992 року. Розгляд проекту Основного закону тривав 3 місяці, він пройшов 3 читання. 28 червня 1996 р. Верховна Рада прийняла нову Конституцію — цей день є офіційним святом — Днем Конституції України. Конституція складається з преамбули та чотирнадцяти розділів (161 стаття).
Ринкові реформи почалися в Україні на початку 1992 року. Українська економіка була тісно пов'язана з російською. Україна в цей період лише пристосовувала її до ринкового господарства сусідніх країн. Для контролю економічних процесів уряд мав мати власну грошову одиницю. У 1992 році Україна вийшла з рублевої зони і ввела купоно-карбованці як перехідні розрахункові знаки до введення повноцінної валюти — гривні. Однак ввести нову грошову одиницю вдалося лише в 1996 року після деякої стабілізації економічної ситуації.
У жовтні 1994 року Президент України Леонід Кучма запропонував програму економічних перетворень: відпуск цін, обмеження дефіциту бюджету, запровадження вільної внутрішньої та зовнішньої торгівлі, проведення строгої монетарної політики, масова приватизація великих підприємств, проведення земельної реформи. Цю програму схвалила Верховна Рада. Програма була позитивно оцінена на Заході: США і Європейський Союз надали значну фінансову допомогу в її реалізації, прямі іноземні інвестиції зросли з $484 млн в 1994 році до $3122 млн в 1999-му. За рахунок іноземних кредитів та інвестицій Україні вдалося зупинити спад виробництва, почати його реконструкцію та переоснащення, скоротити безробіття.
Держава знизила максимальну ставку податків з фізичних осіб, знизився податок на прибуток і на додану вартість, що призвело до пожвавлення діяльності малого й середнього бізнесу. Прискорилася приватизація. У 2000 р. близько 70 % обсягу промислової продукції вироблялося на недержавних підприємствах. Вжиті заходи дали позитивний результат. У 1998 році спад виробництва був припинений і почалося його поступове зростання. У 2003 році він склав 15,8 %. Україна відмовилася від іноземних позик і успішно почала виплачувати зовнішній борг.
День Незалежності України
В історії українського народу є події, які мають надзвичайне значення, вони не втратили своєї актуальності і по сьогоднішній день. Однією з таких подій є проголошення Акту Соборності України 22 січня 1919 року, другою — здобуття незалежності 1991 року.
Уперше День Незалежності України було відзначено 16 липня 1991 року — в пам'ять про те, що рік тому — 16 липня 1990 року — Верховна Рада Української РСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. Одночасно того ж 16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР ухвалила постанову «Про День проголошення незалежності України».
Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності,
підтверджуючи історичну вагомість прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року,
Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановляє:
Вважати день 16 липня Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України.
Згодом, 18 червня 1991 року, було внесено відповідні зміни до статті 73 Кодексу законів про працю Української РСР, унаслідок чого у переліку святкових днів з'явився запис: «16 липня — День незалежності України».
Оскільки 24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР ухвалила Акт проголошення незалежності України, який 1 грудня 1991 року підтвердив народ на Всеукраїнському референдумі, виникла потреба змінити дату святкування Дня незалежності України. Тож 20 лютого 1992 року Верховна Рада України ухвалила постанову «Про День незалежності України». У ній зазначено:
Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Акта проголошення незалежності України 24серпнь1991року, Верховна Рада України..постановляє:
1. Вважати день 24 серпня Днем незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України.
2. Постанову Верховної Ради Української РСР «Про День проголошення незалежності України» від 16 липня 1990 року вважати такою, що втратила чинність.
Відповідно до цього 5 червня 1992 року Верховна Рада постановила: у частині першій статті 73 Кодексу законів про працю України слова «16 липня - День незалежності України» замінити словами «24 серпня - День незалежності України». Тому від 1992 року День незалежності України щороку відзначається 24 серпня
ВИБОРИ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ 1991
Президент України — глава держави Україна.
Статус Президента України визначено у розділі V Конституції України, де сформульовані права та обов'язки Президента як глави держави, порядок його обрання, а також можливість усунення з поста та припинення йогоповноважень.
Президент України — єдина посадова особа в Україні, хто наділений правом виступати від її імені.
Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Першим Президентом України був:
Кравчук Леонід Макарович
5 грудня 1991–
19 липня 1994
Перші Вибори Президента України відбулись 1 грудня 1991 року. Використовувалася система абсолютної більшості. У разі відсутності кандидата, що набрав абсолютну більшість від числа тих, що взяли участь у виборах, передбачався 2-й тур, у якому б змагалися двоє, що набрали найбільше голосів. Але 2-й тур не знадобився. Леонід Кравчук посів 1-ше місце у всіх регіонах, за винятком трьох областей Галичини, де переміг В'ячеслав Чорновіл.
Референдум про незалежність відбувся в той же день, більше 90% проголосували відокремитися від СРСР. Всі шість кандидатів у президенти підтримували незалежність і агітували за пункт «так» на референдумі.
Статус Президента, Гаранта Конституції, закріплений у Конституції України, як державного службовця вищої категорії[2], покладає на нього обов'язок припиняти антиконституційні дії законодавчої, виконавчої та судової влади, які прямо чи опосередковано порушують основний закон України. Для виконання цього обов'язку Президент наділений відповідними повноваженнями: він може призупинити рішення органів влади, застосувати право вето до законів, за які проголосувала Верховна Рада.
Президент України користується правом недоторканності на час виконання повноважень.
Президент є Гарантом державного суверенітету та територіальної цілісності України. Його повноваження у цій сфері визначені ст. 102 Конституції України та покладають на Президента обов'язок приймати рішення та виконувати дії, спрямовані на захист і зміцнення державного суверенітету, збереження цілісності та недоторканності території України у межах існуючих кордонів.
Згідно зі ст. 102 Конституції України, як гарант прав та свобод громадян, Президент наділений повноваженнями виконувати необхідні дії щодо ставлення до гілок та структур влади, до рішень, які вони приймають, з метою захисту прав та свобод громадян.
Повноваження Президента щодо проведення внутрішньої політики закріплено статтею 106 Конституції України, згідно з якою Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази та розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. Взаємодіючи з усіма гілками влади, Президент призначає та звільняє членів уряду та інших органів виконавчої влади, може брати участь у засіданнях уряду, а також мати своїх представників у Кабінеті Міністрів, Конституційному Суді,Верховній Раді.
У зовнішній політиці повноваження Президента визначено статтею 102 Конституції України. Президент, як Глава держави, виступає від її імені, представляє Україну у міжнародних відносинах, веде переговори та укладає міжнародні договори, а також керує всією зовнішньополітичною діяльністю держави.
Президент здійснює свої Конституційні повноваження через вертикаль влади, до складу якої входять: Адміністрація Президента, Консультативна рада, Рада національної безпеки і оборони та місцеві адміністрації.
З прийняттям Конституції України 1996 р. Президент формально перестав бути главою виконавчої влади. Проте залишив за собою право призначати за згодою парламенту Прем'єр-міністра, а за його поданням призначати міністрів, за Президентом також збереглось право скасовувати акти кабінету міністрів. Така процедура призначення Прем'єр-міністра передбачала, що президент повинен був враховувати волю більшості у Верховній раді. Тому Новообраний президент Леонід Данилович Кучма маючи сумний досвід свого попередника здобував прихильність депутатів Ради другого і третього скликання та членів кабінету міністрів через приватизацію державних підприємств, доступу до магістральних нафто- та газопроводів, компромісами з фінансовими групами у парламенті та уряді. Такі депутати, посадовці мали зобов'язання не тільки перед українським народом який вони представляли, але й перед президентом. Наприклад приватизація «Львівського лакофарбового заводу», «Черкаського деревообробного комбінату», в першому випадку членом кабінету міністрів в другому випадку депутатом ради третього скликання, доступ компаній які, опосередковано належали тодішньому Прем'єр-міністру до нафтогазової системи України, та транзиту російського газу на захід, таких прикладів можна наводити безліч.
Другий Президент України:
Кучма Леонід Данилович
19 липня 1994–
23 січня 2005
Незадовго до початку президентської передвиборної кампанії 2004 року Конституційний суд України надав Кучмі право балотуватися на посаду голови держави утретє, але той відмовився.
Герб Л. Д. Кучми був створений у 1999 році. В щиті, перетятому лазуровим і золотим, лев протилежних тинктур, армований червоним, що йде на задніх лапах і тримає в предніх лапах Державний герб України — золотий тризуб в лазуровому п'ятикутному щиті з золотою облямівкою. Щит увінчаний золотою Українською адміністративною короною, над якою лицарський шолом. Клейнод: на двухколірному бурелеті (лазур, золото) золотий, армований червоним, лев, що виходить, і тримає в лапах срібний тризуб. Намет лазуровий, підбитий золотом. Щитотримачі: два діамантових чернігівських орла, армованих золотом, з червоними язиками. Девіз: RE, NON VERBIS — «Ділом, не словами»
Третій Президент України:
Ющенко Віктор Андрійович
23 січня 2005–
25 лютого 2010
У 2004 році Ющенко бере участь у Президентських виборах і йде на них самовисуванцем.
За результатами першого туру голосування Ющенко набрав 39,90 % проти 39,26 % у свого головного опонента, кандидата від провладних сил Віктора Януковича. Цей тур голосування, за твердженнями низки вітчизняних та міжнародних організацій, зокрема Комітету виборців України, ОБСЄ, відбувався зі значними порушеннями виборчих прав громадян.
Після першого туру Віктором Ющенком було укладено низку політичних угод про підтримку його кандидатури важливими політичними силами, зокрема Соціалістичною партієюОлександра Мороза та Анатолієм Кінахом, які також балотувались у першому турі. До початку кампанії аналогічну угоду було укладено з Юлією Тимошенко
Другий тур голосування 21 листопада 2004 року, за твердженням переважної більшості міжнародних організацій, пройшов з брутальними порушеннями виборчого законодавства та прав людини, з застосуванням технологій загальнодержавного фальшування результатів голосування, в тому числі і з втручанням в електронну систему підрахунку голосів уЦентральній виборчий комісії. Ці факти були доведені у Верховному Суді України у історичному судовому процесі «Віктор Ющенко проти Центральної виборчої комісії», в результаті якого було призначене повторне голосування 26 грудня 2004 року.
У результаті повторного другого туру голосування, визнаного експертами набагато демократичнішим, ніж два попередніх, Віктор Ющенко отримав 51,99 % голосів, тоді як Віктор Янукович 44,20 %. Передвиборний штаб Віктора Януковича, перебравши тактику команди Ющенка з другого туру, розпочав юридичну війну, направлену на затягування процедури вступу на посаду нового Президента України. 20 січня 2005 року, Верховний Суд України відхилив скаргу кандидата в Президенти Віктора Януковича за відсутністю доказів, та розблокував процес офіційного вступу Віктора Ющенка на посаду Президента.
Помаранчева революція
Помара́нчева револю́ція — кампанія протестів, мітингів, пікетів, страйків та інших актів громадянської непокори в Україні, організована і проведена прихильниками Віктора Ющенка, основного кандидата від опозиції на президентських виборах у листопаді — грудні 2004 року, після оголошення Центральною виборчою комісією попередніх результатів, згідно з якими переміг його суперник — Віктор Янукович. Акція почалася 22 листопада 2004, як реакція на масові фальсифікації, що вплинули на результат виборів.
Основною базою об'єднаної опозиції стали західні і центральні регіони країни, у той час як Віктора Януковича підтримав Схід і Південь України. Громадська думка західних країн була переважно на боці української опозиції.
Основним результатом революції було призначення Верховним судом повторного другого туру президентських виборів (не передбаченого прямо законодавством). Внаслідок компромісу, досягнутого фракціями Верховної Ради, після призначення повторного другого туру виборів були прийняті зміни до Конституції, які отримали назвуКонституційна реформа 2004. Конституційна реформа зменшила повноваження президента, і, таким чином, знизила рівень значущості спірних президентських виборів.
За результатами голосування у повторному другому турі виборів перемогу одержав Віктор Ющенко.
Зміна правлячої еліти України, що відбулася в результаті «Помаранчевої революції», і пов'язана з цим переорієнтація внутрішнього й зовнішньополітичного курсу країни дали привід багатьом спостерігачам говорити про чергу «кольорових» революцій, що почалася зі зміни влади в Сербії та продовжилася в Грузії, Україні та Киргизстані, намагатися знайти аналогії між ними та визначити ті держави, у яких можливе повторення «кольорових» революцій. Зі свого боку, влади країн, які називалися як потенційні об'єкти застосування «революційного досвіду», почали певні контрзаходи для недопущення цього.
І четвертий на даний час є Президент :
Янукович Віктор Федорович
25 лютого 2010
У листопаді 2002 р. Леонід Кучма відправив у відставку Прем'єр-міністра Анатолія Кінаха та запропонував на цю посаду Віктора Януковича. «За» проголосували 234 Народних депутата України[32].
Коли Віктор Янукович став Прем'єр-міністром України, уряд почав приділяти більше уваги реформуванню вугільної галузі: розроблена відповідна програма, яка передбачала об'єднання шахт в крупні державні компанії, що надалі підлягали акціонуванню, а потім —приватизації, для полегшення роботи державних вугільних компаній планувалося створити спеціальну енергорозподільну компанію, яка б поставляла на шахти електроенергію за зниженими цінами. Міністерство палива та енергетики вважало, що саме таким способом реально вдасться провести антикризові заходи.
Віктор Янукович подав у відставку з посади голови Уряду 31 грудня 2004 р., після оголошення результатів Виборів Президента України 2004, у яких (у третьому турі) перемогу отримав Віктор Ющенко. Відставку прийнято Президентом Леонідом Кучмою 5 січня 2005 р[33].
Віктор Янукович очолював уряд України 3 роки та 6 місяців (абсолютний рекорд перебування на посаді Прем'єр-міністра України). За часів першого уряду Віктора Януковича зафіксований найвищий показник зростання ВВП за історію незалежної України — 12,1% у 2004 р.
У першому турі виборів найбільшу кількість голосів набрав Віктор Янукович — 8 686 751 (35.32%), друге місце посіла Юлія Тимошенко — 6 159 829 (25.05%). Ці два кандидати вийшли до другого туру виборів.
У другому турі виборів за результатами обробки 100,00% протоколів перемагає лідер опозиції Віктор Янукович — 48,95% (12 481 266 голосів); Юлія Тимошенко відстає на 3,48 відсотки — 45,47% (11 593 357 голосів). Проти обох кандидатів проголосувало 4,36% громадян. Визнаних недійсними виборчих бюлетенів — 1,19%. Зросла в порівнянні з першим туром активність виборців — 69,15% (66,76% у першому турі).
14 лютого 2010 року ЦВК оголосила офіційні результати виборів президента України, згідно з якими лідер Партії регіонів Віктор Янукович переміг і став наступним президентом країни.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВИСНОВОК