Методичні рекомендації до позааудиторної самостійної роботи студентів з дисципліни Українська мова за професійним спрямуванням

Работа добавлена на сайт samzan.net:

КРВНЗ «Кримський медичний коледж»

Циклова комісія гуманітарних і соціально-економічних дисциплін

Методичні рекомендації до позааудиторної самостійної роботи студентів з дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням»

Теми самостійної роботи:

1.Основні правила ділового спілкування. Управління мовленням та його структурування за допомогою тематичної організації, зв’язності та злитості

2.Специфіка мовлення фахівця.Основні правила ділового спілкування

3.Джерела, походження, способи творення термінологічної медичної  лексики.

Типи термінологічних словників.

Правила правопису термінів та слів іншомовного походження. 

4.Морфологічні норми сучасної української літературної мови. Займенники,прийменники та дієслівні форми у професійному мовленні

5.Синтаксичні норми сучасної української літературної мови. Складні випадки керування та узгодження у професійному мовленні

6.Оформлення довідково-інформаційних документів: виробничі звіти, виробничі протоколи, витяг з протоколу

7.Укладання фахових документів

Курс, III спеціальність «Сестринська справа»

                                          « Лікувальна справа»

Актуальність теми: Про фахівця з великої літери ми говоримо тоді, коли він володіє не лише високою кваліфікацією, а й є духовно багатою, творчою особистістю. Формування такої особистості деделі більше пов`язується із справжнім опануванням мови, її культури. Це вміння правильно писати і розмовляти, точно висловлювати свою думку, активно використовувати мовні знання, грамотно застосовувати їх. Уміння спілкуватися мовою професії сприяє швидкому засвоєнню спеціальних дисциплін, підвищує ефективність праці, допомагає орієнтуватись у професійній діяльності та ділових контактах. Зараз з такими великим темпами потоку інформації про нові досягнення в науці, і в медицині в тому числі, перед фахівцями  виникає нова проблема – вчитися протягом всієї своєї трудової діяльності, бути постійно готовим до самовдосконалення, в противному випадку, при існуючих темпах накопичення професійних даних, можна дуже швидко загубити свою кваліфікацію.Вирішення цієї проблеми починається ще в студентські роки з вміння самостійно находити необхідну інформацію, аналізувати навчальний матеріал, виділяти з нього головне, запам’ятовувати необхідне, важливе і в повному обсязі.

Навчальні цілі:

Після виконання самостійної роботи  студенти повинні знати: (II)

- особливості стилів та жанрів сучасної української літературної мови;

- основні умови ефективного мовленнєвого спілкування, композицію публічного виступу;

- сутність, види, завдання етики ділового спілкування, етичні норми та нормативи;

- основні функції, рівні ділового спілкування, міжособові стосунки;

- мову професії, термінологію свого фаху, джерела поповнення лексики сучасної української літературної мови;

- особливості використання багатозначних слів, паронімів та омонімів у професійному мовленні, правила написання складноскорочених слів, абревіатур, географічних скорочень;

- основні правила українського правопису;

- синтаксичні аспекти професійного мовлення, основні форми викладу матеріалу, структуру речень і словосполучень, труднощі узгодження підмета з присудком;

- призначення, кваліфікацію документів, вимоги до складання та оформлення різних видів документів і правила їх оформлення.

Студенти повинні вміти (III):

- здійснювати регламентування спілкування, застосовувати орфоепічні та акцентологічні норми української літературної мови в усному спілкуванні, доречно використовувати моделі звертання, привітання, ввічливості;

- знаходити в тексті й доречно використовувати в мовленні власне українську та іншомовну лексику, термінологічну лексику та виробничо-професійні, науково-технічні професіоналізми, користуватися словником іншомовних слів, термінологічними словниками й довідковою літературою;

- знаходити в тексті і доречно використовувати у професійному мовленні синоніми, пароніми, омоніми; користуватися різними видами словників;

- перекладати тексти українською мовою, використовуючи термінологічні двомовні словники, електронні словники;

- правильно записувати числівники та цифрову інформацію у професійних текстах: узгоджувати числівники з іменниками;

- правильно використовувати найпоширеніші дієслівні форми у професійному спілкуванні; користуватися додатковою літературою;

- правильно вживати прийменникові конструкції у професійних текстах, перекладати прийменникові конструкції українською мовою; користуватися довідковою літературою;

- користуватися синтаксичними нормами у професійному спілкуванні;

- правильно використовувати синтаксичні конструкції при складанні документів.

3.1.Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення тем:

Дисципліни	Знати	Вміти
Українська мова	- функції укр. мови в суспільстві; - поняття " літературна мова і діалекти ";	-дотримуватись орфоепічних норм укр. мови; - володіти різними видами усного спілкування; .
Українська мова	-  терміни і термінологія.	-правильно використовувати терміни
Українська мова	-особливості використання багатозначних слів, синонімів, паронімів, омонімів;	-знаходити в тексті й доречно використовувати синоніми, пароніми, омоніми;
Українська мова	-морфологічні норми	дотримуватись орфографічних норм укр. мови;
Українська мова	-орфографічні норми	дотримуватись орфографічних норм укр. мови;
Українська мова	- синтаксичні структури сучасної української літературної мови.	правильно будувати синтаксичні конструкції
Українська мова за професійним спрямуванням	- форми мови і норми літературної мови; - культура мовлення під час дискусії.	-дотримуватись правил спілкування мовця і слухача; -володіти різними видами усного професійного спілкування
Українська мова за професійним спрямуванням	-майстерність публічного виступу.	- готувати публічний виступ - правильно сприймати фахову інформацію - володіти різними видами усного професійного спілкування
Українська мова за професійним спрямуванням	-види, форми, прийоми розумової діяльності. -  основні закони риторики.	-володіти прийомами мислення та мовлення
Українська мова за професійним спрямуванням	-структура ділового спілкування -техніка ділового спілкування	-використовувати набуті знання у процесі спілкування
Українська мова за професійним спрямуванням	- лексичні особливості української мови -  термінологічна і професійна лексика, її відмінність від загальновживаної. -правила вживання термінів.	Володіти літературною професійною мовою - правильно використовувати терміни свого фаху в писемному і усному мовленні.
Українська мова за професійним спрямуванням	-моорфологічні особливості української мови	Вживання частин мови в діловому мовленні
Українська мова за професійним спрямуванням	-  синтаксичні структури сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні.	правильно будувати синтаксичні конструкції при складанні професійних текстів і ділових   паперів
Українська мова за професійним спрямуванням	-довідково-інформаційні документи	- правильно складати звіт, протокол, витяг з протоколу
Українська мова за професійним спрямуванням	- перелік документів свого фаху, рівень їх стандартизації	- створювати формуляр документа за вказаними реквізитами

3.2. Зміст теми:

    В зв’язку з відсутністю лекцій з тематичного змісту дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням», відсутністю підручників за  програмою 2011 року зміст тем з позааудиторної самостійної роботи студентів викладений в розгорнутому тексті.

зМІСТ

№	НАЗВА ТЕМИ	стр.
1.	Тематичний план	6
2.	Методичні рекомендації до виконання самостійної роботи 1.Основні правила ділового спілкування. Управління мовленням та його структурування за допомогою тематичної організації, зв’язності та злитості	7
3.	Методичні рекомендації з підготовки до практичної роботи 1.Специфіка мовлення фахівця. Основні правила ділового спілкування	11
4.	Методичні рекомендації з підготовки до практичної роботи Джерела, походження, способи творення термінологічної медичної  лексики. Правила правопису термінів та слів іншомовного походження. Типи термінологічних словників.	13
5.	Методичні рекомендації з підготовки до практичної роботи Морфологічні норми сучасної української літературної мови. Займенники, прийменники та дієслівні форми у професійному мовленні	18
6.	Методичні рекомендації з підготовки до практичної роботи Синтаксичні особливості ділових паперів та фахового  медичного тексту	23
7.	Методичні рекомендації з підготовки до практичної роботи Оформлення довідково-інформаційних документів: виробничі звіти, виробничі протоколи, витяг з протоколу	24
8.	Тестові завдання	26
9	Література	33

Тематичний план САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ за спеціальністю:

5.12010102 “Сестринська  справа”

 5.12010101 “Лікувальна  справа”

Тема	Форма самостійної роботи,контроль	Кількість годин
Культура усного спілкування
1.Основні правила ділового спілкування. Управління мовленням та його структурування за допомогою тематичної організації, зв’язності та злитості	За даною професійною лексикою  скласти і розіграти діалог обсягом 15-16 речень-реплік, відповідно до запропонованої ситуації спілкування Контроль на практичній роботі № 4	2
2.Специфіка мовлення фахівця.Основні правила ділового спілкування	Записати в зошиті основні правила спілкування студентів в лікувальних закладах під час проходження виробничої практики Контроль на практичній роботі № 6	2
Лексика
1.Джерела, походження, способи творення термінологічної медичної  лексики. 2.Типи термінологічних словників. 3.Правила правопису термінів та слів іншомовного походження.	1.Записати типи термінологічних словників. 2.Виписати із словників складні слова-терміни (20) іншомовного походження, пояснити їх походження,способи творення, правопис. Контроль на практичній роботі № 7	4
Морфологія
Морфологічні норми сучасної української літературної мови. Займенники, прийменники та дієслівні форми у професійному мовленні	1.Провідмінювати займенник я в однині і множиті 2.Записати російською та перкласти українською словосполучення з прийменником по 3.Виписати з медичного тексту дієслова I дієвідміни (10), дієслова II дієвідміни (10). 4.Від дієслів I дієвідміни утворити дієприслівники доконаного і недоконаного виду. Контроль на практичній роботі № 11	4
Синтаксис
Синтаксичні норми сучасної української літературної мови. Складні випадки керування та узгодження у професійному мовленні	1.Виписати з медичного тексту 20 речень російською мовою перекласти їх українською. Контроль на практичній роботі № 12	2
Складання професійних документів
Оформлення довідково-інформаційних документів: виробничі звіти, виробничі протоколи, витяг з протоколу	1.Скласти протокол загальних зборів групи з вибору активу групи. 2. Написати звіт про проходження виробничої практики в лікувальному закладі. Контроль на практичній роботі № 15	2
Укладання фахових документів	1.Скласти перелік документів, що використовується в професіональній діяльності 2.Заповнити 2 з них на вибір. Контроль на практичній роботі № 17	4
Всього		18

Методичні рекомендації до виконання самостійної роботи

1.Основні правила ділового спілкування. Управління мовленням та його структурування за допомогою тематичної організації, зв’язності та злитості

Культура мовлення - досконале володіння мовою, її нормами  в процесі мовленнєвої діяльності людини. Культура усного мовлення виявляється переважно у дотриманні норм вимови і наголосу.

Спілкування - це обмін інформацією, передача її однією людиною іншій.

Основні ознаки усного ділового мовлення:

•  стислість у висловлюванні думки, недвозначність;
•  логічність, стислість, відповідність між змістом і  мовними засобами;
•  відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення;
•  відповідність між мовними засобами та стилем викладу;
•  доречність, виразність дикції, відповідність інтонації мовленнєвій ситуації.

Основні вимоги до мовлення

Найважливіші риси зразкового    мовлення	Короткі поради щодо побудови і мовного оформлення  висловлювання
Змістовність	Глибоко осмисліть тему і основну думку висловлювання, докладно ознайомтесь з наявною інформацією на дану тему. Намагайтесь різнобічно, з належною повнотою розкрити тему висловлювання, уникаючи говорити чи писати зайве
Послідовність	Продумайте послідовність викладу думок, їх взаємозв`язок. У разі потреби складіть  план або тези висловлювання. Говоріть або пишіть за планом чи тезами
Багатство	Слідкуйте, щоб ваше мовлення не було бідним, щоб  у ньому не повторювались ті самі слова і вирази, однотипні речення. Якомога повніше використовуйте різноманітні засоби стилю мовлення, відповідного темі і змісту висловлювання
Точність	Звертайте увагу на те, наскільки точно ви висловлюєте власні думки. Намагайтесь чітко їх формулювати, добираючи найбільш відповідні висловлюваному змісту слова. Зокрема, користуйтесь словником синонімів, тлумачним словником.
Виразність	Виділяйте найважливіші місця свого висловлювання. Добирайте слова і вирази, які найяскравіше передати основні думки. Виявляйте своє ставлення до предмета мовлення.
Доречність	Враховуйте обстановку спілкування, інтереси, стан, настрій співбесідника. Не говоріть і не пишіть нічого такого, що могло б його уразити, викликати роздратування. Намагайтесь об`єктивно оцінювати важливість  повідомлюваної вами інформації. Вказуйте на помилки співрозмовників у тактовній формі. Дотримуйтесь норм української літературної мови (орфоепічних, орфографічних, граматичних, пунктуаційних)

 

Культура українського мовлення включає в себе два напрямки засвоєння літературної мови: правильність мовлення і мовленнєву майстерність.

Правильність мовлення – це наше спілкування, узгоджене з мовними нормами сучасної української мови.

Мовленнєва майстерність на відміну від правильності мовлення – це не лише дотримання норм української літературної мови, а також і вміння вибирати з існуючих варіантів найбільш вдалий у смисловому відношенні, стилістично доречний, виразний.

Усне ділове спілкування передбачає всілякі способи взаємодії з людьми, використання різних комунікативних засобів - вербальних (словесних) і невербальних (несловесних).

Вербальне спілкування може відбуватися в різних видах: спілкування з людиною, з кількома людьми, з цілим залом .

Перед тим, як вступати в спілкування, слід узяти до уваги.

                                                                     В офіційній

                                                                      обстановці

                          Де спілкуємось?

                                                                       В неофіцій

Ситуація                хто адресат?                   обстановці

спілкування                                              повідомлення

                             Яка  мета                          з`ясування

                           спілкування ?                  

                                                                     спонукання

Залежно від цього треба  визначити:

Тему

Основну думку                                висловлювання

Форму

(діалог чи монолог) 

Лексика до складання діалогів

      Усне мовлення (говоріння) - ситуативно вмотивований і ситуативно зумовлений процес. Ситуація визначає мотив (мету) спілкування: у мовця виникає потреба щось з`ясувати, необхідність щось повідомити, до чогось спонукати. Мотив спричиняє найрізноманітніші вияви спілкування: запитання-відповідь; прохання-згода (відмова), пропозиція і згода (незгода).

     Діалогічне усне мовлення передбачає розуміння співрозмовниками реальної ситуації спілкування, зорове сприймання співрозмовниками одне одного (міміки, жестів), сприймання  інтонаційного оформлення мовлення.

     Зорієнтувавшись у ситуації спілкування, кожен із співрозмовників планує своє висловлювання (планування відбувається у внутрішньому мовленні).

      Усне діалогічне мовлення здійснюється за умови безпосереднього контакту співрозмовників, кожен з яких почергово то слухає сприймає, то говорить.

Вивчення цієї теми включає кілька аспектів:

•  комунікативний: діалог медичного працівника з хворим;
•  лексичний: слова та звороти, що вживаються під час діалогу та заповнення медичної карти;
•  граматичний: правопис і відмінювання прізвищ, імен, по батькові, дотримання  норм правопису і вимови  української літературної мови.

                

Професійна лексика до теми:

“Паспортні дані хворого”

        Фахівець, лікар за фахом, фаховий, медик за освітою, на вимогу, потрапити до лікарні, черговий лікар, старший за віком, пенсія за віком, питання заслуговує на увагу (варте уваги), відпустка через хворобу, дочекайтесь лікаря, лікарняний листок, листок непрацездатності.

Завдання: скласти діалог медичного працівника з хворим для з`ясування його паспортних даних, вживаючи різні форми звертання, вставні слова, мовні звороти:

•  прізвище, ім`я, по батькові хворого;
•  вік;
•  місце роботи або навчання;
•  домашня адреса та номери телефону найближчих родичів хворого.

         

Професійна лексика до теми

“Поліклініка. Візит до лікаря”

Реєстратура, амбулаторія, огляд, консультація, кабінет, перев'язувальна, диспансер, талон,    індивідуальний, непрацездатний, черговий, дільничний.

Поліклініка для дорослих, дитяча поліклініка, виклик лікаря, долікарський огляд, ковтальний рух, шкідливі домішки, призначений час, задавнена хвороба, курс лікування, вимірювати температуру, вживати ліки, ліжковий режим, оглянути хворого.

     Знеболювальні ліки, головний біль, жарознижувальні ліки, вимірювати тиск, ковтальний рух, ріжучий біль.

   Завдання: сформулюйте репліки - запитання медичного працівника в ситуаціях, коли він хоче  з` ясувати:

-   основні скарги хворого;

•  чи підвищена  у хворого температура тіла;
•  чи перебуває він на обліку в протитуберкульозному диспансері;
•  чи вживає він якісь ліки;
•  чи буває у нього нападоподібний (приступообразний) біль у ділянці груднини;
•  якими захворюваннями хворів;
•  коли  востаннє проходив рентгенологічне обстеження;
•  чи є результати кардіологічного обстеження.

                                    Професійна лексика до теми:

“Скарги хворого. Серцево-судинна система”

      Сильний біль у серці. Болить серце. Болить серце в грудях, ось тут. Напад болю. Біль нападами. Серце стискає. На серце тисне. Біль віддає у ліву руку. Відчуваю біль у цьому місці Стискальний біль у ділянці серця. Нападоподібний біль у ділянці серця і за грудниною. Больове відчуття. Біль віддає в ліву половину тіла.  Тривалість больового нападу – декілька хвилин.  Біль  з`являється, коли несу щось важке, піду швидше, піднімаюсь сходами чи хвилююсь. З` являється задишка. Іноді задишка з являється під час сну чи відпочинку. Напад триває хвилин п` ять. Допомагають валідол і нітрогліцерин. Больовий напад зникає.

   Консультуватися з приводу захворювання -  консультироваться по поводу заболевания;

У разі необхідності рекомендується – при необходимости рекомендуется;

За наявності вогнища подразнення – при наличии очага раздражения;

Протягом доби – в течение суток.

Завдання.

Сформулюйте репліки – запитання до таких пунктів плану розпитування хворого:

1.  Загальні скарги.
2.  Характер болю.

  3.  Де відчуваєте біль?

1.  Умови виникнення нападів болю.
2.  Тривалість больових відчуттів.
3.  Додаткові відчуття під час нападів болю.
4.  Повторення болю.
5.  Які ліки ( якщо є такі) знімають напад болю.

Професійна лексика до теми:

“Скарги хворого. Дихальна система”

1. Біль: тривалість, характер, зв`язок з кашлем, положення тіла в момент болю, які способи, які засоби (лікарські), положення тіла допомагають послабити біль.

Задишка: постійна чи ні, при навантаженні чи в стані спокою.

Кашель: сухий чи вологий, характер – періодичний, постійний, причини, що сприяють появі кашлю, зменшенню кашлю, кашель частіше вдень, вночі.

Виділення харкотиння: відхаркування повільне , утруднене, під час нападів кашлю, рівномірне.

Температура: у який час доби піднімається, яка, як переноситься хворим, чим купірується.

2. Відчуття нестачі повітря, відчуття жару, нежить, нездужання, свербіти, виснажливий кашель, відчуття закладання, слизове мокриння, болить горло, задишка з ускладненим вдихом (видихом), захриплість голосу.

                                                                    Професійна лексика до теми:

“Скарги хворого. Травна система”

1. Апетит: гарний, середній, відсутній, підвищений, порушення апетиту.

Спрага:    Є, немає, кількість рідини, що вживається.

Жування: чи гарно пережовує їжу, болюче чи ні.  

Біль, характер болю: тупий, гострий, як часто, коли виникає: до їжі чи після .

Блювання: натще, після їжі.

Печія:    тривалість, коли буває.

Відрижка: повітрям, їжею, гірка, кисла.

2. Натщесерц травлення, харчування, слабкість, отруєння, тривалість болю, дотримання режиму, загострення хвороби, визначити за результатами аналізів, режим харчування, сильний біль у шлунку, біль під грудьми, біль тупий, гострий, ниючий, відчуття нудоти, відчуття здуття шлунка, обстеження шлунка, підшлункової залози.

                                                                        Професійна лексика до теми:

“Історія захворювання. Травма”

 1. Біль: місце болю, характер болю, причини болю, наявність болю під час руху, в стані спокою, час найбільшої інтенсивності болю ( ніч, день).

2. Травматологічний пункт, падіння, вивих, ушкодження, опік, гіпс, милиці, перелом, суглоб, стегно, передпліччя, череп, потерпілий, бути у стані непритомності, серйозні ушкодження, поверхневі ушкодження, зміщення кісткових відламків, гіпсова пов`язка, вулична травма, домашня травма, виробнича травма, оформлення листка непрацездатності, рентгенологічне обстеження, знеболювальні ліки.

Методичні рекомендації до виконання самостійної роботи

1.Специфіка мовлення фахівця. Основні правила ділового спілкування

Зміст спілкування – це інформація, яка передається від однієї живої істоти до іншої в

міжособистих контактах.Це можуть бути відомості про емоційний і мотиваційний стан пацієнта або медичного працівника, інформація про заплановане лікування або профілактику, сигнали про небезпеку зі станом здоров’я або повідомлення про одужання,сприймання і характеристика оточуючого світу. За змістом спілкування можна виділити:

•  матеріальне- обмін інформацією в межах своєї діяльності, які в свою чергу служать засобом задоволення актуальних потреб суб’єктів;
•  когнітивне –  спілкування,пов’язане з різними видами пізнавальної або навчальної діяльності (наприклад, навчання пацієнта елементам самодогляду або інформування про правильний прийом лікарських препаратів);
•  діяльне – обмін діями, операціями, вміннями і навичками, тобто інформація, що удосконалює та розвиває здібності суб’єкта (наприклад, навчання членів сім’ї  пацієнта вмінню надавати йому долікарську допомогу в приступі бронхіальної астми або формувати у пацієнтки навичок обстеження молочних залоз);
•  кондиційне –в даному спілкуванні одна особа  здійснює вплив на іншу, розраховуючи  привести її в належний фізичний чи психічний стан і тим самим впливати на самопочуття (наприклад, підняти настрій хорошою інформацією або навпаки, заспокоїти особу або активізувати її діяльність або стан);
•  мотиваційне – це передача від однієї особи іншій інформації з визначеними установками  цілями або діями в конкретному напрямку (наприклад, інструктор налаштовує пацієнта на інтенсивні заняття лікувальною фізичною культурою, мотивуючи позитивними результатами відновлення функцій ураженої кінцівки).

Існують різні види спілкування:

Особове -  зосереджене навколо психологічних проблем внутрішнього характеру, тих інтересів і потреб, які глибоко зачіпають особистість людини (наприклад, обговорення з пацієнтом його ставлення до того чи іншому члену сім'ї або з'ясування у пацієнта подробиць його інтимного життя);

 Інструментальне - не є самоціллю, не стимулюється самостійною потребою, але переслідує якусь іншу мету, крім отримання задоволення від самого процесу спілкування (наприклад, в силу своїх професійних обов'язків медичній сестрі іноді доводиться спілкуватися з родичами пацієнта, дуже далекими від його проблеми зі здоров'ям і не охочими в неї вникати; єдине, що їх цікавить - це оформлення спадщини);

Цільове - саме по собі служить засобом задоволення визначеної потреби (наприклад, палатна медична сестра обговорює зі старшою сестрою відділення графік свого підвищення кваліфікації в поточному році);

Ділове - служить засобом підвищення якості якої - небудь спільної діяльності людей, тобто його змістом є те, чим зайняті люди, а не ті проблеми, які зачіпають їх внутрішній світ (наприклад, сестра-організатор обговорює з підлеглими необхідність та ефективність впровадження сестринських технологій у професійну діяльність);.

Функції спілкування визначаються відповідно до його змісту. Поєднуючись, вони надають процесу спілкування певну специфіку.

 Розрізняють такі функції спілкування:

Інструментальна - характеризує спілкування як соціальний механізм управління та передачі інформації, необхідної для виконання якої-небудь дії;

Інтегративна - є засобом об'єднання людей;

Самовираження - визначає спілкування як форму взаєморозуміння психологічного контексту;

Трансляційна - передає конкретні способи діяльності, оцінки і т.д.;

Експресивна - взаєморозуміння переживань та емоційних станів;

Соціального контролю - регламентація поведінки і діяльності;

Соціалізації - формування навичок взаємодії у відповідності з прийнятими нормами і правилами.

Спілкування досить різноманітне у своїх формах.

 Пряме спілкування передбачає природний контакт «обличчям до обличчя» за допомогою вербальних (мовних) і невербальних (жести, міміка, пантоміміка) засобів, коли інформація особисто передається від медичної сестри до пацієнта.

Непряме спілкування характеризується включенням в процес спілкування додаткового учасника як посередника, через якого відбувається передача інформації (наприклад, акушерка передає необхідну інформацію по режиму відвідування Школи молодих мам через чоловіка вагітної жінки).

Безпосереднє спілкування є історично першою формою спілкування людей один з одним. Воно здійснюється за допомогою тіла, кінцівок, органів: рук, голосових зв'язок, тулуба і т.п. (Наприклад, при розмові з тяжкохворим пацієнтом важливо погладжувати його по руках, голові).

Опосередковане спілкування розглядається як неповний психологічний контакт за допомогою письмових або технічних пристроїв, що ускладнюють або віддаляють в часі одержання зворотного зв'язку між учасниками спілкування (наприклад, медична сестра залишає пацієнтові записку про необхідність прийти на прийом до дільничного терапевта).

Масове спілкування передбачає множинні безпосередні контакти незнайомих людей (наприклад, консиліум лікарів біля ліжка пацієнта) і комунікацію, опосередковану засобами масової інформації (наприклад, реклама мінеральної води).

Міжособистісне спілкування пов'язане з безпосередніми контактами людей в групах, постійних за складом учасників (лікар - медична сестра - пацієнт - родичі). Воно передбачає відому психологічну близькість партнерів: знання індивідуальних особливостей один одного, наявність співпереживання, розуміння, спільного досвіду діяльності.

Виділяють три типи міжособистісного спілкування:

1.Імперативне спілкування - авторитарна, директивна форма впливу на співрозмовника з метою досягнення контролю над його поведінкою і внутрішніми установками, примусу до певних дій або рішень (наприклад, використання усередині ЛПУ вказівок, наказів, вимог, розпоряджень, які стосуються організації сестринської діяльності). Особливістю імперативного спілкування є те, що кінцева мета спілкування - примус людини - не завуальована.

2. Маніпулятивне спілкування передбачає вплив на партнера по спілкуванню з метою досягнення своїх прихованих намірів, а також набуття контролю над поведінкою і думками іншої людини.Співрозмовника не інформують про справжні цілі спілкування: їх або просто приховують, або підміняють іншими (наприклад, при роботі з тяжкохворим або важкокерованими пацієнтом допускається деяке приховування інформації або її інтерпретація з метою більш швидкого отримання результатів щодо покращення стану здоров'я). Але необхідно розуміти, що маніпулятивне ставлення до іншої людини призводить до руйнування довірчих зв'язків між людьми.

3. Діалогічне спілкування дозволяє перейти від фіксованої на собі установки до установки на співрозмовника (наприклад, медична сестра обговорює з пацієнтом його самопочуття після відвідин барокамери).

Діалог можливий лише у разі дотримання наступних правил взаємовідносин:

1) психологічний настрій на стан співрозмовника і власне психологічний стан - спілкування за принципом «тут і зараз» з урахуванням тих почуттів, бажань і фізичного стану, які співрозмовники відчувають в даний момент;

2) безоціночне сприйняття особистості партнера, довіра до його намірів;

3) сприйняття партнера як рівного, що має право на власну думку;

4) змістом спілкування мають бути не прописні істини, а проблеми і невирішені питання;

5) персоніфікація спілкування - розмова від свого імені, без посилання  на думки і авторитети, представлення своїх власних почуттів і бажань.

Здатність до такого спілкування - найбільше благо для людини, так як воно на думку фахівців володіє психотерапевтичними властивостями, наближає людину до здорового психічнічного здоров'я, врівноваженості і цілосності.

Критерії  оцінювання виконаного завдання:

«5» - завдання виконано чітко за темою, граматичні помилки відсутні

«4» - є незначні неточності, негрубі граматичні помилки

«3» - невдалий спосіб викладу тексту, граматичні помилки

«2» - завдання не відповідає вищеперерахованим вимогам.

 

Методичні рекомендації до виконання самостійної роботи

Джерела, походження, способи творення термінологічної медичної  лексики. Правила правопису термінів та слів іншомовного походження.

Типи термінологічних словників.

     Розвиток української термінології зумовлюється багатьма факторами. Головним фактором можна назвати історично-політичний, котрий визначає той факт, що розвиток

української термінологічної лексики відбувався не згідно природним законам розвитку будь-якої мови, а підпорядковувався законодавчим тенденціям, котрі, на жаль, не були спрямовані на лояльне ставлення до української мови як до мови спілкування, освіти та науки української нації. Звідси випливає той факт, що розвиток науки в Україні штучно гальмувався з причини відсутності відповідної термінологічної бази, котра є необхідною як для розвитку самої науки, так і для впровадження наукових досягнень в життя.

   Українська наука була змушена розвиватись на терені сусідніх держав, використовуючи,

таким чином, чужу термінологічну лексику, котра стала настільки «своєю», що в наш час

проблематика розробки, систематизації, уніфікації та впровадження власної термінології

(не лише медичної) залишається і надалі гострим лінгвістичним питанням.

Заклади сучасної української наукової термінології створювалися в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Науково-технічний прогрес цього періоду сприяв активному розвитку наукової термінології в Україні: відбувалося становлення поняттєвого апарату різних галузей знань, складалися терміносистеми окремих наук, які в сукупності відтворювали стан науки на певному етапі її розвитку. У цей час почалося збирання матеріалів з української термінологій та укладання перших термінологічних словників, що булиголовним чином орієнтовані на внутрішні ресурси української мови.

Цей період можна охарактеризувати достатньо сформованою загальнонауковою термінологією, спеціальна ж наукова термінологія тільки почала формуватися. Основні принципи творення української наукової термінології були такими ж, як і в інших мовах:

більшість термінів були інтернаціоналізмами й активно функціонували в багатьох європейських мовах, лише частина термінів за своїм походженням і будовою була власне українською (тобто виникла за законами словотворення української мови). Творення української наукової мови відбувалося в нелегких умовах як через необхідність розв’язання внутрішньомовних термінологічних проблем, так і через вплив екстралінгвістичних факторів, що виявлялося в постійній боротьбі українців за права своєї мови. Розвиток української мови протягом багатьох століть не підтримувався з боку держави, внаслідок чого вона була витіснена із суспільно-політичних і культурних сфер життя, нею не користувалися в науці. Через нестачу або недосконалість своїх термінів прогалини в українській мові заповнювались термінами з розвиненіших мов.

Особливе місце в розбудові української наукової мови займають 20-30-ті рр. ХХ ст. У цей час виникла потреба в науковій мові та термінології, яка б забезпечила функціонування мови в усіх сферах суспільного життя. Творення термінологічних систем мало стати логічним продовженням мовного процесу, тобто загального розвитку літературної української мови. Аспекти творення нових термінів, їх відбору активно обговорювалися, але не завжди раціонально розв’язувалися, ця проблема була завжди дискусійною. Цей період відзначається боротьбою різних течій, напрямків, концепцій, які вирішували питання про доцільне співвідношення власне українських і запозичених термінів. Підхід до термінотворення був різний: від пуризму до максимальної орієнтації на запозичення. Під час обговорення доцільності вживання тієї чи іншої термінологічної конструкції науковці зважали на відповідність окремих наукових термінів структурі української мови, її внутрішнім законам: вимогам системності, логічного і мовного обґрунтування, стислості, словотворчої продуктивності. Нові термінолексичні категорії створювались, спираючись на власний словниковий запас та словотворчі засоби української мови, при цьому значною мірою використовувалася розмовна практика, переосмислення старих слів, діалекти, а також іншомовні запозичення та новотвори.

Відбувався процес створення національних термінологічних структур, розгалужених

відповідно до диференціації наукових галузей.

Цей період можна охарактеризувати тим, що науковий підхід до розв’язання термінологічних питань сприяв швидкому поповненню української наукової термінологічної лексики, зібраної та опрацьованої мовознавцями у 20-ті рр. На жаль, у 30-ті рр. працю лінгвістів цього покоління було перекреслено – вилучено десятки тисяч власне українських наукових термінів. Нові терміни утворювалися переважно за семантико-словотвірними моделями російської мови, тобто калькувалися, або запозичувалися, що порушило структуру терміносистем і призвело до порушення розвитку питомої української термінолексики.

Стан відродження, в якому перебуває сьогодні українська наукова мова, і зокрема термінологія, був би неможливим без тривалої, плідної термінологічної праці, здійснюваної українськими вченими-мовознавцями 20-30-х років.

Не всі запропоновані науковцями у 20-30-х рр. терміни використовуються у сучасній українській мові, але основи термінології й розроблені принципи термінотворення залишися актуальними. Саме це і формує потенційну основу подальшого творення термінологічних систем, яке має стати логічним продовженням тієї роботи, котру започаткували науковці попередніх років.

У становленні та розвитку української термінології умовно можна виділити декілька етапів. До  першого етапу, який можна назвати донауковим, або також накопичувальним, відноситься накопичення спеціальних слів, зафіксованих у різноманітних грамотах, юридичних документах, монастирських книгах, тощо( до першої половини 19 ст.)

Як результат систематизації накопичених народом знань з`являються так звані лікарські порадники,у яких було зібрано великий арсенал слів, пов’язаних з народною медициною.

Другий етап з другої половини 19 ст. до початку 20 ст. Створення національної терміносистеми диктувалося передусім потребами культурного та наукового розвитку, запровадженням навчання рідною мовою, розширенням спеціальних функцій української мови як засобу спілкування та основи для розвитку національної науки. Появляються наукові і літературні товариства (кінець 19ст. початок 20ст.), які впорядковують термінологічний матеріал, дотримуючись принципу орієнтації на народну мову з широким використанням термінів і терміноелементів грецького та латинського походження, а також слів - термінів, прийнятих у міжнародній практиці.

Третій етап розвитку української наукової термінології пов'язаний із заснуванням у 1918 році гетьманом Павлом Скоропадським Української академії наук. Зусиллям створених комісій з поширенням української мови як національного засобу спілкування, з розширенням її суспільних

функцій, з відновленням української державності. Майже після двохсотлітньої перерви українська мова стає мовою законодавства, адміністрації, армії, всіх сфер суспільного та

політичного життя в Україні. Цей етап продовжувався до початку 30-х років ХХ ст. У це період продовжується термінологічна робота цілої низки діячів науки, лінгвістів,письменників як Західної, так і Східної України, розпочата у попередні десятиріччя.

Зокрема гостро поставало питання забезпечення науковою термінологією, котра мала відповідати потребам розвитку науки, для чого необхідно було систематизувати та уніфікувати вже існуючу термінологію та створити нову, котра могла б використовуватися в усіх сферах суспільного життя.

Зусиллями створених комісій було проведено роботу зі збору термінів як шляхом вивчення вже існуючих джерел, так і збиранням термінів, які існували на той час у живій мові, шляхом опитувань звичайних людей та фахівців.

Термінологічну роботу цього етапу було грубо перервано звинуваченнями українських науковців у націоналізмі та народництві. Початком знищення досягнень українських вчених-лінгвистів стала брошура А. Хвилі «Знищити коріння українського націоналізму на мовному фронті» у 1935 році.Було заборонено вживати значну частину українських термінів з різних галузей науки, прийнятих у 20-ті рр.Термінологічна праця в Україні майже припинилася на двадцять років.

Четвертим етапом у розвитку української термінологічної роботи вважається період з 50-х до 80-х років ХХ ст.

Спроба уніфікації та запровадження інтернаціональної термінологічної бази посередництвом російської мови як мови міжнаціонального спілкування у радянському просторі, у тому числі в науковій площині, зводять майже нанівець всі попередні дослідження та проведені роботи у галузі розробки української термінології, побудованої на ґрунті власної мови та з урахуванням норм української літературної мови.

Започатковуються дослідження шляхів формування окремих українських терміносистем,

зокрема медичної. Дослідженням термінологічної лексики у медичній галузі займається багато учених-медиків та лінгвістів, зокрема Т. Лепеха, Н. Місник та інші.

Слід звернути увагу на те, що аналізований період, незважаючи на очевидне пожвавлення розвитку національної лексикографічної та наукової праці, відзначається поступовим спадом природного процесу творення національної наукової термінології.

Розвиток української термінології, як уже було зазначено вище, спрямовується на шлях мінімального розходження з російською термінологією, про що свідчить аналіз тогочасних лексикографічних джерел та публікування всіх наукових академічних періодичних видань російською мовою. Також цьому значною мірою сприяло запровадження російськомовної освіти як у середньоосвітніх, так і у вищих навчальних закладах, тобто у молодого покоління не було можливості теоретично та практично засвоювати здобутки вітчизняної термінології в процесі навчання.

Останній, п’ятий етап починається у 90-х рр. ХХ ст. та триває до сучасної доби.

Початок цього етапу пов’язаний із здобуттям Україною у 1991 р. статусу незалежної держави. Українська мова проголошена офіційною державною мовою. Українська держава постає перед проблемою відродження української мови, а особливо української термінології, що значно інтенсифікує процес створення словників. Дослідники неоднозначно ставляться до розвитку наукової, зокрема медичної, термінології цього періоду. З погляду одних, умови не сприяють процесу творення термінів, згідно поглядудеяких інших дослідників, цей період є «найпродуктивнішим у розбудові української наукової мови та її термінології».

Із становленням України як суверенної держави проблема національної термінології набуває державного значення. Робота в галузі наукової термінології цього періоду якісно відрізняється від роботи, проведеної в першій половині ст., коли основна увага дослідників зосереджувалася на збиранні термінів шляхом запису з уст народу та літературних джерел, на основі яких співробітники Інституту української наукової мови намагалися створити національну термінологію, якої бракувало в Україні. 

Перед українською мовою та, зокрема, термінологією, постає ряд практичних завдань, зумовлених розвитком державності в Україні: забезпечити необхідною мовною та термінологічною базою науку, освіту, виробництво, засоби масової інформації, уряд, владу. Перед лінгвістами, котрі займаються термінологічною справою, зокрема медичною,постає питання розробки такої термінологічної лексики, котра б могла використовуватися населенням, у лексикографії при укладанні словників, підручників, довідкових матеріалів та фаховій підготовці спеціалістів-медиків. Це пояснює пожвавлення процесів дослідження та становлення окремих термінологічних систем, що дає можливість встановити час появи та етапи розвитку окремих наукових галузей.

Термінологічна база української мови постійно змінюється, спостерігаються спроби (часто невдалі) запровадити у наукові галузі нові терміни (або старі, що були створені або знайдені ще у кінці ХІХ – початку ХХ ст.), котрі відходять до пассивного термінологічного фонду та існують лише у словниках, оскільки не витримують мовної апробації. До таких медичних термінів можна віднести такі, як шлунковиця, звина (гастрит), стравник, трунок (шлунок), знемора (кома), м’язовиця (міозит), жилоскорч (ангіоспазм), почечуй (геморой), товщак (жировик), зага, згага (печія), уровище (аборт), кислокрів’я (ацидоз), бубноперетинка (барабанна перетинка), цукросеччя (цукровий діабет), підвій (простуда), мезга (пульпа), ступак (п’ятка), пістряк (рак) тощо.

Осново- та словоскладання

Одним із досить продуктивних способів українського словотворення медичної

термінолексики є осново- та словоскладання.

При творенні складних і складених термінів використовуються як компоненти, що у мові вживаються як самостійні слова (акушер-гінеколог, адипозно-генітальний, нервово-м’язовий, шлунково-кишечний,внутрішньоклітинний, грудочеревний), так і компоненти, що самостійно не вживаються (-алгія, -генний, авто-, біо-, гастро-, гемато-, лейко-, остео-). Терміни-композити мають перевагу перед термінами-словосполученнями, оскільки вони більш економні та

є словотвірною базою для творення похідних слів: гематологія – гематолог –гематологічний.

Терміни-композити можна поділити на декілька груп за структурно-морфологічними ознаками:

а) складні терміни, що складаються з основ іменників, котрі поєднуються

за допомогою інтерфіксів о, е (утворюються як терміни-іменники, так і прикметники):

бронхопневмонія, бронхоспазм, венепункція, лімфовузол, грудочеревний, шлунково-кишечний, сечостатевий, трубно-яєчниковий, язикоглотковий;

б) складні терміни, що утворюються від атрибутивних словосполучень шляхом

поєднання основ іменників та прикметників/прислівників за допомогою інтерфіксів о, е

(утворюються терміни-прикметники): внутрішньосудинний, головномозковий, нирковокам’яний, щитоподібний, верхньощелепний, навколоплідний;

в) складні терміни, що складаються з основ іменників, один з котрих має віддієслівне походження, які поєднуються за допомогою інтерфіксів о, е (утворюються як терміни-іменники, так і прикметники): кровообіг, кровопостачання, слинотеча, серцебиття, сечовиділення, кровоточивий, судинорозширювальний, судинноруховий, сполучнотканинний, сечовипускний;

г) складні терміни, що утворюються від атрибутивних словосполученнь шляхом

поєднання прикметників (як правило, віддієслівного походження) та прислівників(утворюються терміни-прикметники): статевонезрілий, швидкоплинний.

Дослідники зазначають, що складні слова, які містять компонент само-, з’явилися у лексиці ще в давньоруський період, появу складних слів з компонентом авто- відносять до початку XVIII ст., що пояснюється активним запозиченням іншомовних слів у той період. Значеннєво однозначні компоненти асимілювалися в українській мові, а тому за допомогою компонентів авто- та само- утворюються як запозичені, так і власне українські терміни: самоушкодження – автотравма, самолікування – автотерапія,самозараження – автоінтоксикація тощо.

Варто звернути увагу на те, що наявність в українській медичній терміносистемі складних слів з компонентом -подібний, а головне, непослідовність вживання як компонента -подібний, так і компонента -видний в аналогічному значенні пояснюється впливом російськомовного терміноутворення за допомогою компонентів -видный, -образный, -подобный, котрі перекладаються до української мови без врахування значення другого компонента: щитовидный – щитоподібний – щитовидний. Найближчий з наведених варіантів є компонент -подібний, однак досі в усталених виразах зустрічається термін з компонентом -видний, що потрібно враховувати при вживанні цих термінів: ниткоподібний, сіткоподібний, червоподібний, але щитовидка, шитовидна залоза, навколощитовидний.

Достатньо продуктивним типом творення складних термінів у медичній термінології являється поєднання запозичених компонентів (що можуть розташовуватись як в препозиції, так і в постпозиції) з іменними основами (наприклад, аеро-, ало-, анемо-, ангіо-, біо-, бласто-, гетеро-, гомео-, дермато-, -ома, -логія тощо). За допомогою цих компонентів створюються словотвірні структури, що надають характер системності медичній терміносистемі. Ці компоненти можуть

поєднуватися з будь-якою основою, але вони містять у собі певну постійну ознаку.

За значенням ці терміноелементи можна поділити на декілька груп:

а) компоненти, що характеризують предмет за його розмірами: акро-, макро-,мегало-,мікро- (акросклероз, акрофобія, макрогірія, мегалоподія, мікростома, мікропсія, мікронекроз, тощо);

б) компоненти на позначення початку, зародження, походження та розвитку: біо-,

бласто-, ембрі-, ген-, -генез, -гонія (біопсія, біостимулятор, біодоза,біотомія, бластома, бластомогенез, генетика, агонія, автогонія, ембріон,ембріогенез, антропогенез тощо);

в) компоненти на позначення різнорідності, чужорідності, неоднаковості: гетеро-,

ало-, анізо- (гетерогенний, гетеротрихоз,алокератопластика, алокортекс, алоритмія,

алотріофагія, анізорефлексія,  анізометропія, анізофорія, аніхозитоз тощо);

г) компоненти на позначення повноти, однорідності, подібності, одиничності:

гомо-, гомео-, моно- (гомеопатія, гомеостаз, гомогенізація, гомошкіра, гомокістка, гомопластика, гомотканина, гомохронний, моноартрит, монобрахія, мононеврит, монопарез, моноплегія, монотермія, монотонія тощо);

д) компоненти на позначення зв’язку з людиною, умовами та місцем її життя:

антропо-, андро- (антропометр, антропометрія, антропоноз, антропоскопія, антропофобія, андробластома, андроманія, андростерома, андрофобія тощо);

е) компоненти, що пов’язані з морфолого-анатомічною системою, складають найбільшу групу з усіх перерахованих: ангіо-, вазо- (на позначення судини, судинної системи), гем(о)-, гемато- (на позначення понять, пов’язаних з кров’ю), дерма-, дермато-, -дермія (на позначення шкіри), гастро-, гастер- (на позначення шлунку), міо- (на позначення м’язів), невр(о)-, нейро- (на позначення нервів), артеріо- (на позначення артерій), артр(о)- (на позначення суглобів), аден- (на позначення лімфатичних вузлів), бронхо- (на позначення бронхів), рино- (на позначення носа), кардіо- (на позначеннясерця) тощо Наприклад: ангіома, ангіоневроз, ангіопарез,ангіохоліт, вазографія, вазоневроз, вазопатія, вазотомія, гематолог, гематогенний,

гематома, гемодіаліз, гемодермія, гемокоагуляція, гастробіопсія, гастрографія,

гастроскоп, гастрорафія, дермалгія, дерматит, дермоїд, міопатія, міокард, міосклероз,

міоритмія, міофіюроз, неврологія, невропатія, невротичний, неврофіброма, невротомія,

артеріографія, артеріосклероз, артеріоектазія, артрит, артродез, артроліз,

артропластика, аденоїд, аденіт, аденокарцинома, аденопапілома, бронхіт, бронхоспазм,

бронхографія, бронхоцеле, риніт, ринокіфоз, ринопластика, ринофарингіт, ринофіма,

кардіалгія, кардіограма, кардіоміопатія тощо.

Здебільшого ту медичну термінологічну лексику, що складається з термінів- композитів, за семантичними ознаками можна поділити на декілька лексико-семантичних

груп:

- терміни на позначення хвороб: кардіосклероз, артрит, дерматит, бронхоспазм,остеомієліт;

- назви галузей медицини: кардіологія, гінекологія, гастроентерологія, неврологія;

- найменування осіб за фахом: дерматолог, венеролог, офтальмолог, нейрохірург;

- найменування пристроїв та інструментів: флюорограф, кардіоскоп, гастроскоп;

- назви процесів, систем дослідження, лікування: кардіограма, бронхоскопія,флюорографія. 

Правопис слів іншомовного походження

 

Правила	Приклади
1. и пишемо у загальних і власних назвах після д,т,з,с,ц,ж (дж),ч, ш, р перед буквами на позначення приголосних	Скандинавія, Тибет, циліндр, шифр, ритм, генетика.
2.  і пишемо:  на початку слова;  після  б, в, м, ф, г, к, х, л, н перед буквами на позначення приголосних;  після букв на позначення приголосних перед буквами на позначення голосних та й;  у кінці слів перед я;  у кінці невідмінюваних слів після   букв на позначення приголосних.	Імпульс, інерція Гігієна, вібріон, хірург, але вимпел, спирт,  єпископ. Єгипет, Китай, Пакистан (відповідно до вимови) Клієнт, аксіома, ентузіазм, геній, барій Аудієнція, алергія, теорія Мерсі, таксі, поні
3. ї пишемо після букв на позначення голосних.	Кофеїн, наївний, альтруїзм
4. Е пишемо на початку, в середині і в кінці слів.	Екземпляр, екзекуція, проект, макраме, форте
Є пишемо:  на початку слів, коли іншомовне е вимовляється  як йе;  після апострофа, е, і, й та м`якого знака;  у слові траєкторія.	Єретик, Єрусалим Прем`єра, конвеєр, фойє, ательє, феєрверк.
6.У пишемо після ж, ш, а також у словах парфуми, парфумерія.	Журі, Жуль Верн, брошура, парашут.

1.Записати типи термінологічних словників.

2.Виписати із словників складні слова-терміни (20) іншомовного походження, пояснити їх походження,способи творення, правопис.

Критерії  оцінювання виконаного завдання:

«5» - завдання виконано чітко за темою, граматичні помилки відсутні

«4» - завдання виконано нечітко або не зовсім повно, наявні  негрубі граматичні помилки

«3» - завдання виконано на 25%, граматичні помилки

«2» - завдання не відповідає вищеперерахованим вимогам.

Методичні рекомендації до виконання самостійної роботи

Морфологічні норми сучасної української літературної мови. Займенники, прийменники та дієслівні форми у професійному мовленні

 

Відмінювання займенників повторити з курсу «Українська мова»

Використання займенників у діловому мовленні

       У документах займенники не досить поширені. Переважна більшість документів пишеться від імені установ, тобто від першої особи множини, але в цій ситуації, як правило, припускається займенник ми. Це надає викладові бажаного нейтрального або суворо-офіційного характеру: Доводимо до Вашого відома..., Повідомляємо...

       Залежно від ситуації використовується прийменник  ви .Він опускається, якщо потрібно створити  загальне враження об`єктивності викладу, що притаманне діловому стилю. Присутність у документах займенників вам, вас, вами змінює спрямування й тональність висловлення, пом`якшує категоричність:

Довожу до відома – довожу до Вашого відома

Пропоную застосувати – Пропоную Вам застосувати

       У сучасній діловій документації дуже рідко використовується особовий займенник першої особи однини я. Він зустрічається тільки в особистих паперах і в деяких видах документів (розписка, доручення, автобіографія). У таких документах, як доповідна записка, наказ,  розпорядження, текст починається дієсловом у першій особі однини (Доводжу..., Наказую..., Пропоную...) і тут займенник обминається.

Вживання прийменників у діловому мовленні

       Кожна мова має свої специфічні особливості у вживанні прийменників. Навіть у таких близьких мовах, як українська та російська, прийменники використовуються по-різному.

     При перекладі словосполучень  з російської  на українську  мову слід враховувати, що кожний прийменник вживається  з тим або іншим непрямим відмінком:

     Прийменники  біля, для, від, без, до, з-за, з-під, крім, серед, після вживаються тільки з родовим відмінком; прийменники крізь, про, через – тільки із знахідним; прийменник при – тільки з місцевим відмінком. Прийменники на, по можуть вживатися із знахідним і місцевим; прийменники ад, під – із знахідним і орудним.

      Деякі прийменники можуть вживатися навіть з трьома відмінками: наприклад, прийменник в(у) вживається з родовим, знахідним, місцевим; прийменник за – з родовим, знахідним, орудним.

Уживання прийменника «по»

Російський прийменник  «по» залежно від значення передається в українській мові прийменниками(або прийменниками сполученнями) по, з, за, на, через, у, щодо, стосовно, для, до, залежно від, під.

Прийменник  «по» за своїм походженням має значення напрямку руху (по улице, по городу), а решта поширилася  в російській мові на базі основного аж до тих, які не стосуються руху, в українській мові передається різними прийменниками:

- рух без конкретного напрямку або засіб руху: пересылать по поште- пересилати поштою;

- джерело інформації: по газетам пишут – у газетах пишуть;

- дотримання норм дії: действовать по закону – діяти за законом;

- пасивний рух: плыть по течению- пливти за течією;

- опосередкований рух: по требованию – на вимогу;

- дія або її відсутність через негативні обставини: по болезни- через хворобу, через помилку;

- дія у певний період: по праздникам – у свята;

- вмотивований рух: приехать по делу- приїхати у справі;

- дія для досягнення мети: коміссия по трудоустройству – комісія  для працевлаштування;

- дія залежно від обставин: смотря по погоде – залежно від погоди;

- дія у певний період: по воскресенье включительно – до неділі включно;

-потенційна дія: им это по силам- їм це під силу.

1.Перекласти словосполучення українською мовою:

Внести свой вклад в дело, В первом часу дня, В точном смысле, Вход по приглашениям Выписка из протокола, Говорить на родном языке , Дела идут к лучшему,Доклад на собрании, Заботиться о потомках, Занимаемая должность, Из-за неосторожности, Из уважения к вам , Исключение из правил,К вашему сведению, Лекарство по рецепту, На повестке дня, Находиться под наблюдением врача ,Операция по поводу, Отпуск по болезни, По болезни                                           По этим признакам, Привлекать к ответственности, Принять во внимание ,С вашего согласия, Врач по профессии , Хорошо относиться к работе, С чувством собственного достоїнства,   Согласно приказу, Свидетельство о рождении, Разработать план мероприятий                

Дієслово.

Дієслово – самостійна частина мови, яка означає дію і виражає це значення за допомогою граматичних категорій виду, стану, способу, часу й особи, а також в окремих випадках – роду й числа (люблять природу, дорожчає швидко, правильно визначила).

Неозначена форма дієслова (інфінітив) – це вихідна (початкова) форма дієслова, яка називає дію, процес без вираження часу, числа, особи й способу (виписувати, писати, лікувати). Твориться неозначена форма дієслова за допомогою суфіксів -ти, -ть. У публіцистичному, науковому та діловому стилях уживається неозначена форма дієслова з суфіксом -ти, в художньому та розмовному стилях можуть уживатися інфінітиві із суфіксом -ть (Ви зможете визначити, яким саме типом головного болю ви страждаєте (С. Раймонд); Хто нашу череду звелів зайнять? (І. Перепеляк). Між коренем і закінченням неозначеної форми -ти можуть бути суфікси: -а-, -и-, -і-, -ну-, -ува- (-юва-). Після закінчення -ти може стояти -ся (-сь) (зсохнутись, братися, лікуватися).

Залежно від контексту дієслова можуть бути доконаного або недоконаного виду.

Дієслова недоконаного виду означають дію, яка повністю не закінчилася. Вони відповідають на питання що робити? що робить? що буде робити (робитиме)? (об’єднувати, розщеплювати, надписувати).

Дієслова доконаного виду означають дію, яка завершилася чи завершиться, або дію, початок якої вже відбувся. Вони відповідають на питання що зробити? що зробив? що зробить? (вилікувати, виписав, прооперував, запросив, сходив).

Час дієслова виражається морфологічно в дійсному способі. Виділяються такі часові форми дієслова: теперішній, минулий i майбутній. Умовний i наказовий способи не мають часової категорії.

Дієслова минулого часу означають дію, яка відбувалася перед моментом мовлення. Вони змінюються за числами, а в однині – за родами. Утворюється минулий час за допомогою суфікса -л-, який у формі чоловічого роду змінюється на -в-. У дієсловах з основою на приголосний суфікс -л- у чоловічому роді зникає (зсох, питала, сиділо, лікував, переконали).

Теперішній час означає процес дії, який співпадає з моментом мовлення. Його мають лише дієслова недоконаного виду. Вони змінюються за числами й особами (живу, живемо, живеш, живете, живе, живуть).

Майбутній час означає дію, яка буде здійснена після моменту мовлення. Дієслова майбутнього часу змінюються за особами i числами. Майбутній час дієслова в українській мові має три форми: просту, складну i складену. Наприклад: проста форма – напишеш, складна форма – писатимеш, складена форма - будеш писати. Проста форма майбутнього часу утворюється за допомогою префіксів. Вона має ті самі особові закінчення, що i в теперішньому часі (Запропонуємо ряд ліків...). Складна форма майбутнього часу утворюється поєднанням неозначеної форми дієслова зі скороченою формою дієслова (й)няти у формі теперішнього часу: (й)му, (й)меш, (й)ме тощо (радітиму, радітимеш). Складена форма майбутнього часу утворюється з двох слів: з особової форми допоміжного дієслова бути в майбутньому часі i неозначеної форми дієслова (Будете доглядати за хворим, дотримуючись певних правил).

Для дієслів властива категорія способу, що виражає відношення дії до дійсності, встановлюване тим, хто говорить. Дієслова бувають дійсного, умовного та наказового способів.

Дійсний спосіб означає дію в минулому, теперішньому або майбутньому часі (Людина кожного дня відчуває вплив на своє здоров'я комплексу різноманітних чинників; Відповідальність держави за здоров'я своїх громадян передбачає, що всі гарантовані державою права людини у цій сфері забезпечуватимуться в першу чергу за допомогою національних структур охорони здоров'я; Розуміння i враховування певних закономірностей спілкування між людьми допомогло організувати та оптимізувати взаємодію для поліпшення лікарського забезпечення населення i лікувально-профілактичних установ).

Умовний спосіб означає дію, яка може відбутися за певних умов. Він утворюється від дієслів минулого часу за допомогою часток би (б), які пишуться окремо (От наче й небагато xoтiлося б ще: щоб син його став людиною, щоб ще вийти в поле сіячем та хоча б краєчком ока побачити той день, коли всі люди будуть мати хліб на столі ... (М. Стельмах).

Наказовий спосіб означає наказ, заохочення i спонукання до дії. В українській мові є три форми наказового способу: II особа одними, I і II особи множини (Простежте логічну схему «причина-наслідок» у поведінці керівника під час спілкування із підлеглими в різних ситуаціях; Турбуймося про здоров'я власне, тим самим змінюючи стан здоров'я всього суспільства; Нехай зробить розчин).

Особові закінчення дієслів

Дієслова змінюють свою форму за особами, часами, способами, числами, а в минулому часі i умовному способі - за родами. Інфінітив, дієприкметник i дієприслівник не змінюють свою форму за особами, не мають способу. Залежно від системи закінчень в особових формах однини і множини дієслів теперішнього і майбутнього часу дієслова поділяються на дві дієвідміни.

До І дієвідміни належать дієслова, які в ІІІ особі множини теперішнього часу мають закінчення -уть, -ють (лікують, хворіють, пишуть, працюють, дують).

До II дієвідміни належать дієслова, які в ІІІ особі множини теперішнього часу мають закінчення -ать, -ять (лежать, болять, бачать, кричать).

Особові закінчення у дієсловах І i II дієвідмін

Правило	Приклад
1. У дієсловах І дієвідміни в значеннях І та ІII особи однини й І та II особи множини в теперішньому й майбутньому часі пишеться -е- (-є-)	пишеш, пише, пишемо, пишете; змазуєш, змазує, змазуємо, змазуєте
2. У дієсловах II дієвідміни в закінченнях II та III особи однини й І та II особи множини в теперішньому й майбутньому часі пишеться -и- (-ї-)	ходиш, ходить, ходимо, ходите; стоїш, стоїть, стоїмо, стоїте
3. У складній формі майбутнього часу перед -му, -меш, -ме, -мемо після т завжди пишеться и	розподілятиму, розподілятимеш розподілятиме, розподілятимемо; важитиму, важитимеш, важитиме, важитимемо

Написання особових дієслівних форм на

-ть, -ться, -ш, -шся

Правило	Приклад
1. У дієсловах II особи однини, що закінчуються на -ш або -шся, м'який знак ніколи не пишеться	ціпенієш, чергуєшся, шкрябаєш, вимірюєшся, знижуєш, домішуєш, витрачуєшся
2. У дієсловах ІІІ особи однини та множини після т (у тому числі й перед -ся) завжди пишеться м'який знак	реагують, лущаться, відчувають, шлакують, просочуються

Використання дієслів у діловому мовленні

     Найпоширенішими формами дієслова у діловому мовленні є форма теперішнього часу І чи ІІІ особи множини (сповіщаємо, повідомляємо,  нагадуємо, запрошуємо, запевняємо, зобов'язуємося, комісія ухвалила, інститут прохає, кафедра турбується).

Недоконаний вид здебільшого виражається складеними формами (Комісія буде продовжувати роботу з 15 години). Доконаний вид часто вживається з префіксами (Терміново провести збори. Прошу завізувати документ).

У розпорядчих документах треба вживати дієслівні конструкції у формі наказового способу (пропоную, наказую). Наказовий спосіб у діловому стилі в основному виражається в інфінітивній формі. Інфінітив використовують для категоричних висловлювань (створити комісію, відкликати працівників, зупинятися заборонено, не дозволяється). Менш категоричні форми висловлюються за допомогою безособових форм дієслова (не рекомендується вживання).

Щоб не виявляти гостроти стосунків з партнером, замінюється пасивна форма дієслова на активну форму (Ви не висловили своїх пропозицій...). Якщо ж важливо вказати на конкретного виконавця, то треба вживати активну форму (Академія не гарантує).

Дієприкметник.

     Особливими формами дієслова є дієприкметник і дієприслівник.

Дієприкметником називається особлива форма дієслова, що означає ознаку предмета за дією i відповідає на питання який? (оздоблений, випечений).

Дієприкметник поєднує в собі ознаки дієслова (доконаний i недоконаний вид, теперішній i минулий час) i прикметника (змінюється за родами, числами й відмінками), залежить від іменника, з яким узгоджується (промокла сорочка, випраний бинт, тремтяча рука, детально регламентовані, юридично визначені).

За ознакою активної чи пасивної дії на предмет дієприкметники поділяються на активні і пасивні.

Активні дієприкметники виражають ознаку предмета за його ж дією. Утворюються лише від неперехідних дієслів (ходячий, ревучий). Активні дієприкметники недоконаного виду творяться від основи теперішнього часу (3 особи однини) за допомогою суфіксів -уч-, -юч-, -ач-, -яч- (дрижать- дрижачий; xвopiти - хворіючий). За своїм значенням активні дієприкметники теперішнього часу відповідають російським активним дієприкметникам на    -щий: пишучий - пишущий, стоячий - стоящий. В українській мові дієприкметники теперішнього часу вживаються рідко. Наприклад, можна сказати: стояча вода, але не можна - стояча людина. Така форма не властива українській мові. Слід писати: людина, яка стоїть. Активні дієприкметники минулого часу творяться від основи інфінітива дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л- (пригоріти - пригорілий; посивіти - посивілий). При творенні форм активних дієприкметників від дієслів доконаного виду з суфіксом -ну- цей суфікс випадає (пожовкнути - пожовклий).

Пасивні дієприкметники виражають ознаку предмета за дією над ним (прочитаний рецепт, роздріблене зілля). Утворюються від основи інфінітива перехідних дієслів за допомогою суфіксів -н-, -ен-, (-єн-), -т- (зроблений, зігрітий). У суфіксах дієприкметників буква н не подвоюється (прочитаний, витриманий). Мають ознаку дієслів минулого часу. Бувають доконаного (зрошений) й недоконаного (сіяний) виду.

Дієприкметниковим зворотом називають дієприкметник разом із залежним словом. Якщо дієприкметниковий зворот стоїть після означуваного слова, то він виділяється з обох боків комами (Швидкодія - показник, що характеризує продуктивність обчислювальної системи кількістю дій, виконуваних за певний час; Фармація здійснює особливий вид діяльності i тільки спеціально підготовлені фахівці можуть нею керувати.). Якщо дієприкметник виступає присудком, тоді дієприкметниковий зворот не виділяється комами (Препарат підготовлений для використання).

Закінчення дієприкметників такі ж caмі, як i закінчення прикметників. Щоб визначити закінчення дієприкметника, треба встановити рід, число, відмінок іменника, від якого залежить даний дієприкметник, бо ці категорії в нього несамостійні (міцне здоров'я - міцніюче здоров'я; cyxi квіти – висохлі квіти).

Дієприслівник.

   Дієприслівником називається особлива незмінна форма дієслова, яка означає додаткову дію і відповідає на питання що роблячи? що зробивши? (робивши, сидівши, стиснувшись). Дієприслівник поєднує в coбi ознаки дієслова (вид: доконаний, недоконаний; перехідність, неперехідність; час теперішній або минулий) i прислівника (відповідає на питання як?) Наприклад: Скомпонувавши різні види трав, приготувати збір.

Недоконаний вид дієприслівника твориться від форми теперішнього часу за допомогою суфіксів -учи (-ючи) для І дієвідміни і -ачи (-ячи) для II дієвідміни (стоять - стоячи, спостерігати - спостерігаючи).

Доконаний вид дієприслівника твориться від форми минулого часу чоловічого роду доконаного виду додаванням суфікса -ши (провів - провівши, перевірив - перевіривши, переміг - перемігши).

У кінці дієприслівників завжди пишеться -и (натоптавши, переписуючи, відпочиваючи).

Дієприслівниковий зворот - це дієприслівник разом із пояснюючими словами, якими він керує (Добре поставлене підприємство, приносячи велику користь, повинно приносити великий прибуток, і буде приносити його). У реченні на письмі дієприслівниковий зворот або одиничний дієприслівник відокремлюють комами (Під час прояви несприятливих умов клітина бактерії покривається додатковою цупкою оболонкою, утворюючи спору; Помішуючи доводьте розчин до норми) Не відокремлюються комами одиничний дієприслівник або дієприслівниковий зворот із значенням способу дії, якщо стоять після дієслова-присудка (Вона не звикла сидіти склавши руки; Він дивився замислившись).

1.Провідмінювати займенник я в однині і множиті

2.Записати російською та перкласти українською словосполучення з прийменником по

3.Виписати з медичного тексту дієслова I дієвідміни (10), дієслова II дієвідміни (10).

4.Від дієслів I дієвідміни утворити дієприслівники доконаного і недоконаного виду.

Критерії  оцінювання виконаного завдання:

«5» - завдання виконано чітко за темою, граматичні помилки відсутні

«4» - завдання виконано нечітко або не зовсім повно, наявні  негрубі граматичні помилки

«3» - завдання виконано на 25%, граматичні помилки

«2» - завдання не відповідає вищеперерахованим вимогам.

Методичні рекомендації до виконання самостійної роботи

Синтаксичні особливості ділових паперів та фахового  медичного тексту

    

       Загальна грамотність документа, що викладається в чіткості і логічності  викладу, дотриманні правописних норм, а також дотриманні правил, обов`язкових для ділових паперів, досягається за рахунок синтаксису.

       Простота і логічність, чіткість, ясність і послідовність викладу, відсутність двозначності є головними синтаксичними особливостями ділових паперів. Ділові папери мають свої синтаксичні особливості: вживається прямий порядок слів у реченні з узгодженими і неузгодженими означеннями. Найчастіше в ділових паперах використовуються прості речення. Вставні слова  ставляться на початку речення. Складні речення мають бути невеликими: дієприкметниковий  чи дієприслівниковий зворот або одне-два підрядних речення.

       Типовими ознаками ділового стилю є вживання пасивних та інфінітивних конструкцій (розпорядження виконуються, рішення приймається, одержати ліцензію).

       Широко використовуються у мові ділових документів словосполучення дієслівного типу: взяти за основу, доопрацювати, сторони дійшли згоди.

       Характерними особливостями професійного писемного мовлення медичного працівника є переплетення і взаємодоповнення наукового та ділового стилів мови, вживання  фахових термінів високого ступеня стандартизації, точність формулювань, доречність викладу.

       Синтаксис наукової прози, і зокрема медичної, призначений логічно, послідовно і аргументовано викладати хід думки, уникаючи при цьому надмірної інформації. Синтаксичні зв`язки формуються залежно від логічних зв`язків. Тому в синтаксисі наукової прози особливо важливу роль відіграють  сполучники, вставні слова і речення, прислівники, смислове узгодження, порядок. Вставні слова та вставні речення в науковій прозі відіграють особливу роль. Вони вживаються для зв`язку думок, послідовності викладу (по-перше, отже, таким чином), для вказівки на джерело інформації ( на нашу думку).

       Вставні слова, які пояснюють окремі поняття  чи систематизують виклад, переважно стоять на початку речення.

       Характерною особливістю сучасного наукового стилю є наявність у ньому складних із сполучниковим зв`язком і обмежене вживання безсполучникових складних речень.

       У фахових текстах широко використовуються й так звана умовна мова, що є засобом передання інформації - це одиниці вимірювання, маси, довжини, формули, графіки, ілюстрації, схеми, діаграми та інші немовні засоби.

Вставні слова і  словосполучення в діловому мовленні

     Слова і словосполучення, введені в речення   з метою внесення  в нього того чи іншого пояснення або надання йому різних модальних значень, називаються вставними. Вони не пов`язані з членами речення способами узгодження, керування чи прилягання, але за смислом поєднанні з реченням. Тому виключення вставних  слів і словосполучень із речення змінює його зміст, але не порушує синтаксичної будови.  Вставні слова і словосполучення часто використовують у діловому мовленні, при складанні ділових паперів ними розпочинаються речення, абзаци. Але рекомендується вживати їх обмежено. В усному діловому мовленні вживання вставних слів і словосполучень не створює зайвої інформації . Використання  цих конструкцій допомагає мовцеві зорієнтуватися, зосередитися, а слухачам – краще сприйняти сказане.

      За своїм значенням вставні слова і словосполучення діляться на 3 групи:

•  вставні слова і словосполучення, що вказують на ставлення  мовця до висловленої ним думки. Вони можуть означати ступінь впевненості або невпевненості в повідомленні. Наприклад: звичайно, напевно, безумовно, на жаль, на щастя, без сумніву,зрозуміло, очевидно, так би мовити, припустимо і т.д.
•  вставні слова і словосполучення, що вказують на те, кому належить висловлена думка (самому мовцеві чи комусь іншому). Наприклад: по-моєму, по вашому, кажуть, мовляв, на мій погляд, на мою думку, за словами, т.д.
•  вставні слова і словосполучення, що вказують на зв`язок висловлюваного з контекстом. До них належать: отже, наприклад, значить, виходить, до речі, по-перше, навпаки, кінець кінцем, мало цього і т.д.
•  Критерії  оцінювання виконаного завдання:
•  «5» - завдання виконано чітко за темою, граматичні помилки відсутні
•  «4» - завдання виконано нечітко або не зовсім повно, наявні  негрубі граматичні помилки
•  «3» - завдання виконано на 25%, граматичні помилки
•  «2» - завдання не відповідає вищеперерахованим вимогам.
•  

Методичні рекомендації до виконання самостійної роботи

               Оформлення довідково-інформаційних документів: виробничі звіти, виробничі протоколи, витяг з протоколу

ЗВІТ

Таку назву має довідково-інформаційний документ - письмове повідомлення про виконання завдання, доручення, плану за визначений період часу, про підготовку або проведення якихось заходів.

Розрізняють статистичні (цифрові) й текстові звіти. Статистичні звіти пишуться на спеціальних бланках, виготовлених друкарським способом; текстові - на звичайному папері за встановленим зразком. Звіт за реквізитами близький до плану:

1.  Штамп установи.
2.  Назва виду документа.
3.  Заголовок (вказуються установа, напрям діяльності, звітний період).
4.  Текст, який має такі частини:

- вступ (вказуються завдання, що и було поставлено перед установою за звітний період);

- головна частина (опис та аналіз виконаної роботи);

- висновки (пропозиції, зауваження, перспективи).

1.  Підпис керівника установи або особи, що є відповідальною за складання звіту.
2.  Дата складання.
3.  Печатка.

У звітах, які не виходять за межі установи, печатка, штамп не ставляться.

Якщо звіт великий за обсягом, то він поділяється на частини з різними заголовками

Протокол- це документ колегіальних органів, в якому фіксуються хід і результати роботи зборів, нарад, засідань, конференцій і т.д. У протоколах відображаються всі виступи з питань, що розглядаються, а також рішення, прийняті в результаті обговорення. Протокол веде секретар. Підписує протокол голова зборів і секретар. За обсягом фіксованої інформації протоколи поділяються на групи:

стислі, де фіксуються лише ухвали;

повні, що містять, крім ухвал, виступи доповідачів та інших учасників зборів, нарад, засідань; стенографічні, де усі виступи записано дослівно. Реквізити:

назва виду документа і номер (при необхідності);

назва зборів, конференцій, засідання і т.д.

назва організації чи установи, дата проведення;

посади, прізвища,  ініціали керівників зборів (голова,секретар);

кількісний склад учасників; порядок денний;

Текст -кожне питання тексту складається з розділів: (Слухали:, Виступили:, Ухвалили:;

перелік додатків до протоколу із зазначенням кількості сторінок (при необхідності);

підписи голови і секретаря зборів.

Слово СЛУХАЛИ пишуть в одному рядку з цифрою, що позначає порядок питання в порядку денному, ставлять після цього двокрапку. У наступному рядку з абзацу вказуються прізвище і ініціали доповідача, тема доповіді. Далі викладається основний зміст доповіді або вказується, що текст додається .

Так само оформляється і розділ ВИСТУПИЛИ.

У розділі УХВАЛИЛИ повністю записується прийняте рішення, яке може складатися з одного чи кількох пунктів або з констатуючої та розпорядчої частини.

Витяг з протоколу - це документ, який являє собою частину протоколу, створений при необхідності передати інформацію з якогось ухваленого рішення. Реквізити:

- назва виду документа, номер;

заголовок протоколу;

дата протоколу;

текст витягу;

підпис секретаря або голови засідання чи зборів.

Протокол

загальних зборів студентів 1 курсу природничо-географічного факультету

від 3 вересня 2003 року

Голова зборів                                            Мурашко В.Д.

Секретар                                                     Доценко А.Р.

Присутні: заступник декана факультету доц. КащенкоА.Ю.,

                 Доц. Макаров П.Т., асистент Кривоніс Н.М.,

                студенти 1 курсу –45 осіб.

   Відсутні: студенти 1 курсу – 3 особи.

                                          Порядок денний:

1.  Підготовка студентів до виробничої практики.
2.  Робота з озеленення й благоустрою навколишньої території.

 1.СЛУХАЛИ:

      Кривоніс Н.М. Інформація керівника виробничої практики.

    ВИСТУПИЛИ:                  

Доц. Макров П.Т. запропонував поділити студентів на підгрупи, визначити кожному завдання й години роботи на виробництві.

Доц. Кащенко А.Ю. зазначив, що треба підготувати всю необхідну документацію для проходження виробничої практики завчасно.

УХВАЛИЛИ:

1.  Усім студентам взяти участь у виробничій практиці.
2.  Доручити керівникові практики скласти графік робіт.

2. СЛУХАЛИ:

Староста курсу Литвинов П.О. запропонував всім студентам відгукнутися на заклик адміністрації району міста і прийняти участь в озелененні і благоустрої території інституту.

УХВАЛИЛИ:

Всім курсом взяти участь у суботнику по озелененню і благоустрою навколишньої території.

Голова зборів                                               Мурашко

           Секретар                                                       Доценко

Витяг з протоколу

загальних зборів студентів 1 курсу

природничо-географічного факультету

від 3 вересня 2003 року

Голова зборів                                            Мурашко В.Д.

Секретар                                                     Доценко А.Р.

Присутні: заступник декана факультету доц. КащенкоА.Ю.,

                 Доц. Макаров П.Т., асистент Кривоніс Н.М.,

                студенти 1 курсу –45 осіб.

   Відсутні: студенти 1 курсу – 3 особи.

1.СЛУХАЛИ:

      Кривоніс Н.М. Інформація керівника виробничої практики.     

ВИСТУПИЛИ:                  

Доц. Макров П.Т. Запропонував поділити студентів на підгрупи, визначити кожному завдання й години роботи на виробництві.

Доц. Кащенко А.Ю. Зазначив, що треба підготувати всю необхідну документацію для проходження виробничої практики завчасно.

УХВАЛИЛИ:

1. Усім студентам взяти участь у виробничій практиці.

2. Доручити керівникові практики скласти графік робіт.

        

                Голова зборів                                               Мурашко

                Секретар                                                       Доценко

•  Критерії  оцінювання виконаного завдання:
•  «5» складені документи відповідають всім вимогам, не порушена структура документа і спосіб викладу тексту, граматичні помилки відсутні
•  «4» - мають місце незначні неточності в структурі  і способі викладу тексту документів, наявні  негрубі граматичні помилки
•  «3» документи складені непраильно наявні , граматичні помилки
•  «2» - документи не складені

література

Основна

Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери: навч. посіб. — К.: А.С.К., 2003. — 400 с.

Зубков М.Г. Мова ділових паперів. — Харків: Торсінг, 2001. — 384 с.

Загнітко А.П., Данилюк І.Г. Українське ділове мовлення: професійне й непрофесійне спілкування. — Донецьк: ТОВ ВКФ “БАО”, 2004. — 480 с.

Культура фахового мовлення: навч. посіб. / За ред. Н.Д. Бабич. — Чернівці: Книги ХХІ, 2005. — 572 с.

Мацюк З.О., Станкевич Н.І. Українська мова професійного спілкування. — К.: Каравела, 2005.

Мацько Л.І., Кравець Л.В. Культура українського фахового мовлення: навч. посіб. — К.: ВЦ “Академія”, 2007. — 360 с.

Токарська А.С., Кочан І.М. Українська мова фахового спрямування для юристів. — К.: Знання. 2008. — 413 с.

Український правопис / НАН України. Інститут мовознавства імені О.О. Потебні: Інститут української мови. — К.: Наукова думка, 2003. — 240 с.

Універсальний довідник-практикум з ділових паперів / За ред. Л.О. Пустовіт. — К.: Довіра, 2000. — 1017 с.

Шевчук С.В., Кабиш О.О. Практикум з українського ділового мовлення: навч. посіб. — К.: Арій, 2008. — 160 с.

Додаткова

Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: підручник. — К.: ВЦ “Академія”, 2004. — 344 с.

Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови: навч. посіб. — К.: Артек, 1999.

Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. Стилістика української мови: підручник. — К.: Вища шк., 2003. — 462 с.

Лобода В.В., Скуратівський Л.П. Українська мова в таблицях. Довідник. — К.: Вища шк., 1993. — 239 с.

Мозговий В.І., Семенова Л.П., Лазарева Л.К. Ділова мова у таблицях. — Донецьк: РВ ДонНТУ, 2003. — 106 с.

Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування: навч. посіб. — К.: Знання, 2006. — 291 с.

Панько Т.І., Кочан Т.І.,Кочан І.М., Мацюк Г.П. Українське термінознавство. — Львів: Світ, 1994. — 214 с.

Посібник з теорії і практики дідової української мови / Укладач Т.М. Антонюк. — Чернівці, 2000. — 57 с.

Шевелєва Л.А. Український правопис у таблицях: Правила, винятки, приклади, коментарі / За ред. проф. А.О. Свашенко. — Харків: Світ дитинства, 1996. — 56 с.

Шевчук С.В. Службове листування. Довідник. — К.: ЛІТЕРА, 1999.

Ющук І.П. Практикум з українського правопису української мови. — К.: Освіта, 1998. — 254 с.

Словники

Великий зведений орфографічний словник сучасної української лексики / Укладач і голов. ред. В.Т. Бусел. — К.: Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2003. — 896 с.

Великий тлумачний словник сучасної української мови / Укладач і голов. ред. В.Т. Бусел. — К.: Ірпінь: ВТФ “Перун” , 2007. — 1736 с.

Головащук І.С. Російсько-український словник сталих словосполучень. — К., 2001.

Головащук І.С. Українське літературне слововживання: Словник-довідник з культури української мови. — Львів: Фенікс, 1996.

Гринчишин Д.Г. та ін. Словник-довідник з культури української мови. — Львів: Фенікс,1996.

Гринчишин Д.Г., Сербенська О.А. Словник паронімів української мови. — К., 2000.

Гринчишин Д.Г., Сербенська О.А. Словник паронімів української мови. — К.: Рад. шк., 1986. — 222 с.

Економічний словник-довідник / За ред. С.В. Мочерного. — К.: Femina, 1995.

Івченко А. Тлумачний словник української мови. — Харків: Фоліо, 2001.

Новий російсько-український словник-довідник / С.Я. Єрмоленко, В.І. Єрмоленко, К.В. Ленець, Л.О. Пустовіт. — К.: Довіра, 1996. — 797 с.

Пустовіт Й.О. та ін. Словник іншомовних слів. — К.: Довіра, 2000. — 635 с.

Російсько-український словник наукової термінології: Суспільні науки. — К.: Наук. думка, 1994.

Словник синонімів української мови: У 2 т. / Редкол. А.А. Бурячок та ін. — К.: Наук. думка, 2000.

Словник фразеологізмів української мови / Укладачі: В.М. Білоноженко та ін. — К.: Наук. думка, 2003. — 1104 с.

Шевчук С.В. Російсько-український словник ділового мовлення. — К. : Вища шк., 2008. — 487 с.

PAGE   \* MERGEFORMAT 3

1. Биотехнологическая очистка углеводородов нефти
2. реферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук Київ 2002
3. Вожатый года 2013 Общие положения Городской этап Республиканского конкурса Вожатый года
4. тема кожний елемент якої продукує передає сприймає перетворює регулюючі впливи таким чином що вони зливаю
5. Тема 11 Модель совокупных доходов и расходов
6. Именно их наличие и обусловливает неблагоприятные исходы аппендэктомии
7. Методологія та методика наукових дослідженнь напряму підготовки 8
8. Радзімай зямлі галасы- фальклор краязнаўства і літаратура Берасцейшчыны 25
9. 1Повышение экономичности двигателейПовышение экономичности двигателей достигается совершенствованием их
10. летний Сэмюэль и его младшая сестра Марта живут в Норвегии с тетей Идой и дядей Хенриком
11. Химический состав продовольственных товаров
12. Представление информации
13. Организация производства льна на Оршанском льнокомбинате
14. Лекция 49Агрегаты и линии термомеханической обработки проката в потоке станов Из известных в настоящее вре
15. Процесс доказывания по делам о преступлениях в сфере высоких информационных технологий
16. это работать всегда аккуратно
17. Международная Организация Труда
18. Г ЛИХТЕНБЕРГ Быть хорошим значит жить в согласии с самим собой
19. .65071103326 Содержание Введение.
20. Специфика и суть религии как особого типа мировоззрения

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе