Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Цілі, функції та завдання соціального педагога по захисту прав дитини
Президент запропонував Кабінету Міністрів України ввести напрямок "Захист прав дитини" до порядку проведення рейтингової оцінки результатів діяльності керівників регіонів за наступними індикаторами:
- діяльність з реалізації права дитини на виховання в сімейному оточенні;
- діяльність з забезпечення права дитини-сироти або позбавленої батьківського піклування на житло;
- забезпечення права дитини на здоров'я;
- реалізація права дитини на відпочинок та оздоровлення;
- реалізація права дитини на освіту та розвиток, зокрема, розвиток мережі дитячих садків та позашкільних закладів;
- захист прав дітей, які перебувають у конфлікті та контакті з законом;
- охорона матері і дитини.
Статус соціального педагога.
Питання про сучасний юридичний, економічний, соціальний статус фахівця - соціального педагога пов'язане з об'єктивно зростаючою роллю фахівця, що безпосередньо організує контакти з родиною, трудовим колективом, установами культури, школою й іншими соціальними інститутами. Статус сучасного соціального педагога формується під впливом сьогоднішніх реалій. У якісно новому соціальному статусі фахівця домінуючими ознаками є його професійна компетентність і висока кваліфікація в стимулюванні й організації індивідуальної або сімейної, групової діяльності.
Разом з тим соціальний статус сучасного соціального педагога зложився в останні роки, в умовах досвіду, вільного від твердої регламентації й адміністрування. Цей статус визначається соціальною роллю фахівця, діяльність якого є важливою сполучною ланкою між жителями соціуму. Він як би ставить соціальний діагноз, вивчає психологічні й вікові особливості, здатності людини, вникає в світ його інтересів, у коло спілкування, в умови його життя й виявляє проблеми особистості.
Таким чином, соціальний педагог може працювати як штатна одиниця загальноосвітніх, культурно-досугових, спортивно-оздоровчих установ, служби соціального захисту й соціального забезпечення правоохоронних органів, а також здійснювати у встановленому порядку індивідуально-трудову діяльність.
Соціальний педагог є професійним працівником соціуму. Для надання ефективної соціальної допомоги такий фахівець має бути здатним забезпечувати допустиме та доцільне посередництво поміж особистістю, родиною, з одного боку, та суспільством, державними і громадськими структурами, з іншого. Ці взаємини регулюються чинним законодавством, що декларує певні обов’язки та є гарантом особистих прав і свобод громадян. Але формальне ставлення до норм закону, відчуження юридичної практики від повсякденного життя обумовлюють величезні пробіли в правосвідомості потенційних клієнтів соціальних педагогів та працівників, що впливає на їхні подальші взаємини з цілою низкою суб’єктів суспільства, на самовизначення у житті, ціннісні орієнтації та сенс буття взагалі.
Вміння впливати на ставлення поміж людьми, стимулювати клієнта до активної діяльності та побудови позитивної життєвої позиції на основі рівного діалогу – одні з найважливіших рис соціальних педагогів та працівників. Для досягнення кінцевої мети своєї роботи соціальний педагог повинен координувати дії певного кола державних та недержавних організацій та установ, поєднувати зусилля клієнта та відповідних його проблемі структур. Часто останнім та рішучім аргументом при коректуванні проблемної ситуації стає закон, що допомагає врегулювати її. Ті моральні норми, що покладені в основу такого закону, засвоюються з тім більшою успішністю, з якою ефективністю та силою застосовується та діє відповідний юридичний документ. Цим обумовлюються такі загальні вимоги до соціального педагога, як:
Для реалізації вищезазначеного спеціаліст із соціальної педагогіки повинен знати:
та вміти:
Аналізуючи даний предмет, слід згадати відомі точки зору українських дослідників проблеми. Так, Т.Калашник, визначаючи шість основних напрямів соціальної роботи, стверджує, що: “Перший з них – діагностичний. Він включає в себе соціальну паспортизацію класів та школи,…співробітництво з шкільним практичним психологом.
Другий напрямок – медико-психологічний. Він передбачає забезпечення медико-психологічної консультативної допомоги в соціумі, патронажну роботу…, роботу із сиротами, напівсиротами та дітьми-інвалідами.
Третій охоплює дитячі та молодіжні ініціативи.
Далі йде (четвертий) методично-інформаційний блок. До нього входять консультації в наукових центрах, методичні семінари, заняття в школі соціального педагога і таке інше.
П’ятий напрямок – педагогічна анімація та дозвілля: народні, дитячі та сімейні свята…І нарешті шостий – робота з проблемними сім’ями.”
Н.Бура, підкреслюючи пошуковий, експериментальний характер своєї моделі шкільної соціальної служби, виділяє три напрямки її діяльності: навчально-дослідницький, навчально-методичний та діагностико-консультативний. «Перший напрямок включає в себе соціологічні дослідження по проблемам соціального розвитку школярів, соціально-педагогічної підготовки вчителів та батьків з використанням новітніх інформаційних технологій; проведення порівняльних досліджень в рамках співробітництва.
Другий включає до себе соціально-педагогічну підготовку учнів, педагогів та батьків (проведення семінарів, конференцій, тренінгів, навчальних курсів і т.ін.), розробку та апробацію методичного забезпечення нових підходів в роботі педагогів та вихователів з проблем соціальної педагогіки.
Третій заключається в діагностиці особистісного розвитку школярів, педагогів, батьків; профорієнтації старших школярів; індивідуальних та групових консультаціях з проблем педагогічного впливу на школярів з девіантною поведінкою, дітей з неблагополучних сімей та з особистих проблем учнів, педагогів та батьків.”
В колективній статті “Проблеми соціальної роботи з дітьми та молоддю в Україні” І.Звєрєва, Л.Коваль та І.Хохлова виділяють три пріоритетних напрямку соціальної роботи з вищезазначеною категорією населення:
Зміст цих напрямків роботи автори розкривають наступним чином:
Соціальна профілактика – вид соціальної дії, спрямованої на локалізацію, обмеження, виявлення, попередження і запобігання соціальних відхилень, негативних явищ.
Соціальне обслуговування – вид соціальної дії…з метою задоволення духовних, естетичних, моральних, освітніх, оздоровчо-лікувальних, рекреаційних, матеріальних та інших інтересів дітей та молоді, тобто націлених на добробут людей; містять соціальну і матеріальну допомогу тим, то нездатний задовольнити свої потреби.
В свою чергу соціальне обслуговування включає в себе:
- соціальні послуги – комплекс соціальних дій державних установ, відповідних громадських і приватних організацій, спрямованих на створення та покращення умов життєдіяльності дітей та молоді, можливостей їх самореалізації; реалізацію особистісних, політичних і соціальних прав, а також культурних запитів молодої людини;
- соціальну допомогу (підтримку) – вид соціальної дії щодо забезпечення необхідного для особистості рівня освіти і культури, відповідних умов організації дозвілля та відпочинку, сприяння працевлаштуванню, а також надання гарантованого державою рівня матеріальної підтримки дітей та молоді, сімей, які мають дітей, з урахуванням їх матеріального і фізичного стану, складу сім’ї, віку, здоров’я…з метою задоволення потреб, необхідних для нормальної життєдіяльності в умовах конкретного суспільства, конкретної ситуації, а також створення умов для самореалізації.
Соціальна реабілітація – від соціальної дії, спрямованої на реалізацію системи організаційних, економічних, правових, культурних, освітніх, лікувальних, оздоровчих, та інших соціальних заходів щодо відновлення фізичного стану, честі, гідності, прав і свобод дітей і молоді, які їх потребують через соціальну незахищеність, хворобу або інші соціальні причини.
Таким чином, можна зробити висновок, що соціально-педагогічний захист дитини – це система засобів, заходів, що:
а) сприяє запобіганню міжособистісних конфліктів, формує позитивні відносини між людьми;
б) сприяє розвитку здібностей і інтересів особистості, захисту її прав;
в) формує і розвиває особистісні якості індивіда, необхідні для позитивної життєдіяльності.
Професійна підготовка соціального педагога спирається на великі науково обґрунтовані знання, що охоплюють:
особистість дитини, її фізичний, духовний і соціальний розвиток, нормальне та девіантне поводження;
об'єднання й угруповання людей (родина, мала група, шкільний колектив, колектив однолітків і ін.);
систему установ, що надають соціальну допомогу населенню;
основи теорії, методики і окремих технологій по роботі з різними категоріями дітей і дорослих у різних умовах;
соціально-правові і соціально-економічні основи діяльності соціального педагога;
методи керування і планування професійної і науково-дослідної діяльності в соціально-педагогічній сфері.
Високий рівень професійної підготовки дозволяє випускникам спеціальності "Соціальна педагогіка" успішно працювати в установах:
освіти (дитячі сади, школи, дитячі будинки, дитячі притулки, ПТУ, установи додаткової освіти й ін.);
соціального захисту населення (центри соціального обслуговування, центри соціальної допомоги родині і дітям, соціальні притулки для дітей і підлітків, соціально-реабілітаційні центри для неповнолітніх, центри допомоги дітям, що залишилися без піклування батьків, реабілітаційні центри для дітей і підлітків з обмеженими можливостями та ін.); комітети зі справ молоді;
у системі органів внутрішніх справ (приймачі-розподільники для дітей і підлітків, спецінтернати, спецПТУ для дітей, що скоїли правопорушення, дитячі колонії, ювенальні суди для підлітків і ін.);
система позашкільного виховання (дворові дитячі клуби, будинки дитячої творчості, молодіжні гуртожитки, будинку відпочинку для підлітків, освітні молодіжні центри, центри профорієнтації, центри зайнятості й ін.);
позавідомчого характеру (центри родини і дитинства, центри дозвілля, центри здоров'я й ін)
ССДСМ (центр СССДМ, центр репродуктивного здоров'я дитини, центр соціальної реабілітації, притулок)
В рамках попереджувально-профілактичної роботи фахівець з соціальної педагогіки може сприяти створенню механізму попередження і подолання негативних впливів у соціально-правовому, юридичному плані. Це можуть бути групові форми правової освіти (лекторії, зустрічі за круглим столом, конференції, групи взаємопідтримки, обміну досвідом, навчальні групи) та індивідуальні (відвідання сімей, надання консультацій, “правові папки” для індивідуального ознайомлення з правами дитини та ін.). Головне завдання такої освіти – формування позитивного сприйняття положень Конвенції, їх професійне юридичне та педагогічне тлумачення, з’ясовування місця представників різних структур і організацій у реалізації прав дитини, прав і обов’язків суб’єктів Конвенції, відпрацьовування шляхів, схем, механізмів впровадження її норм у життя кожної окремої дитини, сім’ї. Сфера такої діяльності: заклади освіти, позашкільного виховання, охорони здоров’я, правопорядку, СССДМ, системи соціального контролю, МВС.
Організаторська робота соціального педагога, за результатами нашого дослідження, буде полягати в організації діяльності по правовій адаптації дитини, координації зусиль по створенню педагогічно-правового оточення, допомозі у створенні взаємозв’язку дитини, батьків та ін. з медичними, освітніми, правовими, культурними закладами, благодійницькими організаціями. Сфери діяльності: освітні, культурні заклади, заклади охорони здоров’я, СССДМ, система соціального контролю.
Охоронно-захисна функція фахівця із захисту прав дитини бачиться у використанні наявної бази правових норм для захисту прав та інтересів дитини, сприяння застосуванню заходів державного примусу та реалізації юридичної відповідальності щодо осіб, які допускають прямі або опосередковані протиправні дії щодо дитини та її оточення. Сфера діяльності: система соціального контролю, СССДМ, МВС.
Виходячи з вищенаведених функцій соціального педагога – спеціаліста із захисту прав дитини, можна визначити головні його завдання:
ФУНКЦІОНАЛЬНО-РОЛЬОВИЙ РЕПЕРТУАР СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА.
Сфери педагогічної діяльності спеціаліста із захисту прав дитини
Серед сфер соціальної роботи в країнах з високим рівнем розвитку виділяють до 20 її галузей. Так, наприклад, ще на початку ХХ століття в Америці була започаткована шкільна соціальна робота, основним об’єктом якої були діти, які не могли відвідувати школу із-за відсутності необхідних знань, девіантної чи делінквентної поведінки, фізичних недоліків або інших причин. На даний час в багатьох країнах шкільна соціальна робота розглядається як сумісна діяльність професійних спеціалістів (соціальних педагогів, соціальних робітників, психологів та інші) та їхніх добровільних помічників (батьків, рідних, громади, вчителів), що спрямована на надання допомоги всім дітям, хто навчається, без виключення, в отриманні ними освіти, вирішенні особистісних та соціальних проблем, набутті позитивного життєвого досвіду.
2.1.1. Захист прав дитини в галузі охорони здоров’я
Охорона здоров’я є сукупністю заходів політичного, економічного, правового, соціального, культурного, медичного, санітарно-гігієнічного та ін. характеру, що спрямовані на збереження та зміцнення фізичного та психічного здоров’я кожної людини та надання їй медичної допомоги у випадку втрати здоров’я.
Охорона здоров’я здійснюється на основі наступних принципів: 1)додержання прав людини у галузі охорони здоров’я та забезпечення пов’язаних з цим правами державних гарантій; 2)пріоритет профілактичних заходів; 3)доступність медико-соціальної допомоги; 4)відповідальність органів державної влади та управління, підприємств та організацій незалежно від форми власності, посадових осіб за забезпечення прав громадян в галузі охорони здоров’я.
Держави – учасниці визнають право дитини на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров’я і засобами лікування хвороб та відновлення здоров’я. Держави – учасниці прагнуть забезпечити, щоби жодна дитина не була позбавлена свого права на доступ к подібним послугам системи охорони здоров’я (ст. 24 Конвенції ООН про права дитини). Забезпечення прав дитини є однім з пріоритетних завдань соціального педагога у цій галузі. Він є першим, хто має інформувати батьків про невід’ємні права дитини при народженні, забезпечити права дитини на реєстрацію її як громадянина, опіку батьків та забезпечення права на користування найбільш досконалими послугами закладів охорони здоров’я.
До головних функцій діяльності соціального педагога в оздоровчій освітній установі варто віднести:
– діагностичну – спрямовану на діагностику особистості дитини і соціального середовища (навчального закладу, родини, друзів, установ дозвілля і спорту і т.д.) у взаємодії з якими він знаходиться;
– прогностичну –, що полягає в прогнозуванні характеру розвитку особистості і середовища з метою виявлення позитивних і негативних факторів даного процесу;
– превентивно-профілактичну і соціально-терапевтичну – спрямовану на розробку заходів для попередження розвитку і подоланню негативних явищ, здатних порушити чи утруднити хід позитивного процесу розвитку особистості дитини;
– охоронно-захисну – що включає створення умов, що забезпечують захист і реалізацію прав дитини і середовища формування особистості на основі міжнародної і державної нормативно-правової бази;
– компенсаторну і реабілітаційну, що полягають у створенні умов, необхідних підлітку для більш повного задоволення особистісних і соціально-значущих потреб і інтересів;
– організаторську – спрямовану на організацію соціальної творчої діяльності.
Метою діяльності соціального педагога в умовах установ системи охорони здоров’я дитини є соціально-педагогічна адаптація особистості, що навчається, створення психолого-педагогічних умов даного процесу.
У веденні Міністерства охорони здоров'я перебувають будинки дитини, де втримуються діти до 3 років, дитячі поліклініки (медико-соціальний патронаж родини), лікарні й клініки, що обслуговують дітей в умовах стаціонару, установи медико-соціальної реабілітації, медико-психологічної й педагогічної допомоги, система психіатричних і наркологічних клінік і диспансерів. В останні роки пріоритет віддається в валеологічному напрямку, створюються валеологічні центри.
Валеологія - наука про здоров'я людини, передумови і фактори здорового способу життя. Предметом валеології є здоров'я сучасної "суспільної людини" і той спосіб життя, що веде до знаходження, збереженню, підтримці або поверненню цього здоров'я.
Особливу роль грають центри планування родини. У перспективі можна, засноване на досвіді 1930-х років, створення соціально-правових кабінетів у жіночих і дитячих консультаціях.
До функцій соціального педагога в системі охорони здоров'я можна віднести забезпечення турботи про хворих у до- і після госпітальний період, допомога в знятті стресів, сприяння оздоровленню, у тому числі пропаганду здорового способу життя.
Залежно від місця роботи розрізняються функції фахівця: в установах міжвідомчої приналежності він робить медико-соціальні послуги, в установах, службах і центрах охорони здоров'я - соціально-педагогічні.
Як приклад діяльності соціального педагога в міжвідомчих установах приведемо досвід роботи валеологічної служби санаторної школи.
Ціль створення служби - організація цілісної системи валеологічної освіти, спрямованої на формування культури здоров'я й організацію здорового способу життя, збереження здоров'я учнів і співробітників школи.
Система діяльності валеолога в санаторній школі включає п'ять напрямків.
Перший напрямок - створення психолого-медичного й педагогічного консиліуму для одержання цілісного подання про шкільний статус хворої дитини, дитини-інваліда, співробітників школи, колективу; розробка загальної стратегії валеологічного супроводу інваліда.
У процесі роботи консиліуму формується подання про актуальний стан дитини, розробляються конкретні кроки у валеологічному супроводі дитини-інваліда.
Індивідуальний валеологічний супровід дітей-інвалідів припускає:
" валеологічну освіту (проведення спеціальних занять);
" валеологічний розвиток з обліком психофізіологічних можливостей (навчання анатомії й знання дитиною особливостей свого організму й стану здоров'я, відпрацьовування навичок виконання правил особистої гігієни, розробка валеологічно обґрунтованого режиму праці на день (тиждень), визначення особливостей харчування, основ лікувальної фізкультури й культури руху, масаж, релаксація, аутогенне тренування, аромотерапія, музикотерапія, колір терапія, відпрацьовування навичок: фізичного самоконтролю й подолання критичних ситуацій, пов'язаних із захворюванням, оцінки стану свого здоров'я; обережності в соціумі, правил поведінки в екстремальних ситуаціях, навчання правовим основам охорони здоров'я дітей з елементами охорони праці).
Другий напрямок - формування валеологічної грамотності. Воно припускає підвищення валеограмотності вчителя й визначення рівня його готовності до валеопраціз дітьми, підвищення валеограмотності батьків; здійснення валеологічної експертизи навчально-виховного процесу в школі й у структурних підрозділах; проведення валеологічного аналізу уроку, режиму життєдіяльності санаторної школи-комплексу.
Третій напрямок - коррекційна робота, що являє собою заходи щодо зниження наявних відхилень від норми. В основному використаються індивідуальні форми взаємодії з учнем, що дозволяють ураховувати параметри його фізичного й психічного розвитку й інші індивідуальні особливості, ступінь сприйнятливості до впливу факторів зовнішнього середовища.
Четвертий напрямок - консультативна діяльність.
П'ятий напрямок - організаційно-методична діяльність (підбор літератури, методик валеологічного аналізу уроку, систем релаксаційних вправ, узагальнення напрацьованого досвіду).
Функції соціального педагога-валеолога, організатора валеологічної служби:
Узагальнюючи досвід роботи соціальних педагогів в установах охорони здоров’я, можна виділити наступні можливі напрямки їхньої діяльності:
соціально-психологічна реабілітація (відпрацювання соціальних навичок: уміння спілкуватися, уміння подати себе; освоєння соціальних ролей; забезпечення особистісного росту, формування активної особистісної позиції, творчого потенціалу);
робота з родинами дітей і підлітків (сімейне консультування, організація батьківських "груп підтримки", корекція порушень психологічного стану членів родини);
професійна орієнтація (ознайомлення зі світом професій, допомога у професійному самовизначенні, корекція неадекватних професійних інтересів і намірів);
організаційна, учбово-методична й просвітницька робота з найближчим соціальним оточенням дітей і підлітків;
соціально-правове консультування й інформування.
Таким чином, соціальний педагог у системі оздоровчих освітніх установ здійснює педагогічну, психологічну, дослідницьку, діагностичну, прогностичну й інші функції діяльності в області розвитку, корекції, соціально-педагогічній і соціально–правовій адаптації і реабілітації особистості підлітків з обмеженими фізичними можливостями.
2.1.2. Захист прав дитини в галузі освіти та навчання власним правам
Освіта вважається головною галуззю, через яку дитина пізнає свої права та навчається використовувати їх як інструмент вирішення конфліктів. Освітні заклади стають чи не найпершим полігоном, де діти починають засвоювати моделі життєвої поведінки та випробовувати у взаємостосунках з іншими дітьми та дорослими вірність тих установок і принципів, які вони засвоїли в сім’ї.
У рамках установ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту соціально-педагогічна діяльність здійснюється штатними соціальними педагогами освітніх установ, установ інтернатного типу. До числа нових установ системи Міністерства освіти, що формуються в останні роки, відносяться центри психолого-педагогічної й медико-соціальної допомоги, які надають методичну допомогу психологам, соціальним педагогам, учителям загальноосвітніх шкіл, а також роблять комплексну медико-психологічну й педагогічну допомогу родині й дітям.
У системі Міносвіти функціонує також мережа пенітенціарних спеціальних навчально-виховних установ закритого типу, куди направляються діти й підлітки з девіантним поводженням за рішенням Комісії зі справ неповнолітніх і захисту їхніх прав.
Соціально-педагогічні функції виконують система професійно-технічної освіти, мережа установ підтримки дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків (дитячі будинки, школи-інтернати для дітей з недоліками розумового й фізичного розвитку), установи додаткової освіти, клуби за місцем проживання, фахівці з організації дитячого й молодіжного руху.
Школа - одне із традиційних місць діяльності соціальних педагогів. На основі вітчизняної й закордонної практики можна сформулювати наступні цілі соціально-педагогічної діяльності в освітній установі:
Щоб реалізувати це, соціальний педагог у школі:
Соціальний педагог:
Основними завданнями соціального педагога в освітній установі є соціальний захист прав дітей, створення сприятливих умов для розвитку дитини, установлення зв'язків і партнерських відносин між родиною й освітньою установою.
Соціальний педагог є рівноправним членом педагогічного колективу. Він бере участь у роботі педагогічних рад і методичних об'єднань. З огляду на специфічний характер соціально-педагогічної діяльності, режим роботи соціального педагога повинен бути варіативним, гнучким.
Графік роботи соціального педагога затверджується керівником освітньої установи. При складанні графіка враховується час, витрачений на виконання службових обов'язків поза установою освіти. Питання оплати праці, відпустки, соціального захисту фахівця вирішується відповідно до діючого законодавства.
В установах інтернатного типу соціальні педагоги здійснюють зв'язок із соціальними службами й службами зайнятості, надають допомогу адміністрації установи в питаннях охорони прав вихованців і випускників, їхньої соціальної адаптації, адаптації працівників установ освіти.
В освітніх установах для дітей, що потребують психолого-педагогічної і медико-соціальної допомоги, соціальний педагог вживає заходів по виявленню причин соціальної дезадаптації дітей і надає їм соціальну допомогу, здійснює зв'язок з родиною, а також з органами й організаціями з питань працевлаштування дітей і підлітків, забезпечення їх житлом, посібниками й пенсіями.
У спеціальній навчально-виховній установі для дітей і підлітків з девіантною поведінкою (відкритого й закритого типу) соціальний педагог здійснює зв'язок зі службами соціального захисту населення за місцем проживання вихованців, підтримує зв'язок з батьками (особами, що їх заміняють) шляхом переписки, відвідування їх вдома, особистих бесід, проведення батьківських зборів.
У багатьох сучасних освітніх установах створюються соціальні служби, покликані організувати спільну діяльність адміністрації, учнів (вихованців) і їхніх батьків, педагогічного колективу, представників суспільних структур, що співробітничають із освітньою установою для педагогізації середовища життєдіяльності учнів (вихованців) і надання кваліфікованої й своєчасної соціальної підтримки й допомоги.
Соціальна служба повинна виконувати наступні функції:
Таким чином, соціально-педагогічна діяльність в установах системи освіти - необхідний напрямок педагогічної діяльності, що постійно розвивається й удосконалюється, забезпечує повноцінну соціалізацію, різнобічний розвиток, плідне спілкування всіх учасників педагогічного процесу.
Напрямками соціально-педагогічної діяльності в галузі прав дитини могли б стати:
2.1.3 Захист прав дитини в системі соціального контролю
Згідно ст.26 Конвенції ООН про права дитини, держави – учасниці визнають за кожною дитиною право користуватись благами соціального забезпечення, включаючи соціальне страхування, і вживають необхідні заходи щодо досягнення повного здійснення цього права у відповідності з їх національним законодавством.
Ці блага по мірі необхідності надаються з урахуванням наявних ресурсів і можливостей дитини і осіб, що несуть відповідальність за утримання дитини, а також будь-яких міркувань, що пов’язані з отриманням благ дитиною або від її імені.
Соціальне забезпечення дітей та молоді здійснюється шляхом надання загальної середньої освіти в загальноосвітній школі та спеціально створених навчальних закладах, гарантованого працевлаштування у межах встановлених квот, у тому числі надання першого робочого місця, обліку осіб; що потребують поліпшення житлових умов і надання житла; охорони здоров’я, включаючи лікування громадян, що потерпіли від Чорнобильської катастрофи, їх безкоштовного оздоровлення і забезпечення продуктами харчування, призначення і виплати щорічних трудових або соціальних пенсій, в тому числі передбачені надбавки, обов’язкове соціальне страхування та інші види соціального забезпечення.
Окремим категоріям дітей та молоді можуть надаватись додаткові види матеріального соціального забезпечення за рахунок спеціалізованих фондів підтримки соціальної роботи, коштів місцевих рад народних депутатів, фізичних та юридичних осіб.
Соціальне забезпечення дітей та молоді здійснюються відповідними спеціально уповноваженими органами державної влади та їх місцевими органами (підрозділами) освіти, соціальної підтримки молоді, культури і спорту, охорони здоров’я, зайнятості, соціального захисту, соціального страхування, іншими органами державної виконавчої влади.
Центральні органи державної виконавчої влади та їх структурні підрозділи на місцях, що здійснюють відповідні функції у галузі соціального забезпечення, спільно з органами державного управління у справах молоді і спорту, соціальними службами для молоді можуть створювати спеціалізовані підрозділи для координації їх діяльності у цій галузі або для сприяння різним формам соціального забезпечення дітей та молоді.
Під соціальним захистом розуміється діяльність держави, націлена на формування й розвиток повноцінної особистості, на виявлення й нейтралізацію негативних факторів, що впливають на особистість, на створення умов для її самовизначення й твердження в житті.
У більш вузькому змісті соціальний захист розглядається як сукупність законодавчо закріплених економічних і правових гарантій, що забезпечують дотримання найважливіших соціальних прав громадян і досягнення соціальне прийнятного рівня життя.
Провідним елементом соціального захисту населення є соціальне обслуговування.
Соціальне обслуговування - діяльність соціальних служб по соціальній підтримці, наданню соціально-побутових, соціально-медичних, психолого-педагогічних, соціально-правових послуг і матеріальної допомоги, забезпечення соціальної адаптації й реабілітації громадян, що перебувають у важкій життєвій ситуації.
Соціальна служба - система державних і недержавних структур, що здійснюють соціальну роботу й мають у своєму складі спеціалізовані установи для надання соціальних послуг й органи керування ними.
У літературі визначені наступні функції соціальних служб:
функція соціальної допомоги - виявлення й облік родин й окремих осіб, найбільш нужденних у соціальній підтримці, надання матеріальної допомоги й надання нужденним тимчасового житла; профілактика бідності (створення родинам умов для самостійного забезпечення свого благополуччя, сімейного підприємництва); надомні послуги нужденним в сторонньому відході; сприяння розвитку нетрадиційних форм дошкільного, шкільного й позашкільного виховання; організація тимчасового змушеного перебування дитини поза батьківською родиною, його подальший пристрій у дитячу установу, під опіку (піклування), усиновлення;
функція консультування - консультування фахівців, участь у підготовці молоді до вибору професії, підготовка юнаків і дівчат до шлюбу й свідомого батьківства, батьківський медико-психологічний всеобуч;
функція соціальної корекції й реабілітації - соціальна медико-психологічна реабілітація неповнолітніх з поводженням, що відхиляється, бездоглядних дітей і підлітків, дітей, що залишилися без піклування батьків; медико-соціальна реабілітація й реабілітація дітей і підлітків з обмеженими можливостями й родин, їх що виховують;
функція інформування населення, вивчення й прогнозування соціальних потреб - надання клієнтові інформації, необхідної для дозволу складної життєвої ситуації; поширення серед населення медико-психологічних, педагогічних й інших знань; вивчення потреб клієнтів і соціальних проблем, що породжують кризові ситуації в регіоні, розробка й реалізація конкретних мір, спрямованих на їхнє усунення;
функція допомоги в подоланні наслідків стихійних лих і соціальних конфліктів - участь у розробці надзвичайних програм, формування в рамках рятувальних служб бригад соціальних працівників.
Соціальне обслуговування дітей та молоді в Україні здійснюється шляхом надання системи соціальних послуг:
Ці соціальні послуги надаються у порядку, визначеному відповідними актами законодавства стосовно гарантованого державою соціального обслуговування і відповідно до угод про надання соціальних послуг дітям та молоді різних форм сприяння соціальному обслуговуванню.
Основним юридичним документом, що регламентує відносини між суб’єктами соціальної роботи з дітьми та молоддю, є угода про надання соціальних послуг. В цій угоді визначаються мета угоди, предмет, об’єкт, умови надання відповідних соціальних послуг, термін їх виконання, права і обов’язки сторін, порядок розрахунків чи обліку послуг, відповідальність за невиконання чи неналежне виконання та інші суттєві вимоги до особливостей соціальних послуг (порядок заявлення претензій, розгляду спорів тощо)ю
Угода про надання соціальних послуг укладається заінтересованими сторонами або їх законними представниками у письмовій формі ідентичних за змістом примірниках. Форма та порядок укладання угод про надання соціальних послуг встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У рамках Міністерства праці й соціального захисту діє більше 2 тис. різноманітних соціальних установ для дітей і підлітків.
Крім спеціалізованих соціально-реабілітаційних установ для неповнолітніх, орієнтованих безпосередньо на дезадаптованих дітей і підлітків, істотну допомогу в роботі з родиною роблять територіальні центри соціальної допомоги родині й дітям, центри психологічної допомоги, центри комплексної соціальної допомоги, соціальні притулки.
Відмітною рисою подібного роду центрів, комплексів, служб є виділення в їхній організаційній структурі відділів соціально-педагогічного, соціально-правового профілю. У штатний розклад цих установ уводяться ставки соціальних педагогів, соціальних працівників, що спеціалізуються на роботі з дітьми й молоддю, інспекторів по охороні дитинства. Приведемо кілька прикладів.
Формування центрів допомоги дітям, що залишилися без піклування батьків. Дані центри здійснюють соціальну адаптацію дітей, що залишилися без піклування батьків, захист їхніх прав і законних інтересів, забезпечують пристрій під опіку (піклування), у дитячу установу, а також усиновлення залежно від їхнього психофізичного стану.
У структуру центрів допомоги дітям, що залишилися без піклування батьків, неодмінно повинна входити соціально-правова й інформаційна служба, що:
Формування центрів соціальної допомоги родині й дітям. Він призначений для надання родинам і дітям, що проживають на території міста, району або мікрорайону й нужденним в соціальній підтримці, своєчасної й кваліфікованої соціальної допомоги різних видів (соціально-економічної, психолого-соціальної, соціально-педагогічної, медико-соціальної, юридичної, соціально-реабілітаційної) нужденним в соціальній підтримці.
Ціль діяльності центра - сприяти реалізації права родини й дітей на захист і допомогу з боку держави, сприяти розвитку й зміцненню родини як соціального інституту, поліпшенню соціально-економічних умов життя, показників соціального здоров'я й благополуччя родини й дітей, гуманізації зв'язків родини із суспільством і державою, установленню гармонічних внутрішньо сімейних відносин.
Завдання центра коректуються залежно від соціально-демографічної ситуації в регіоні, національних традицій, потреби населення в конкретних видах соціальної допомоги й послуг й інших факторів.
Основними завданнями центра є:
Клієнти мають право звернутися в центр особисто, по телефону, а також направити письмову заяву або прохання. Допускається анонімний обіг для одержання окремих видів допомоги. Спілкування між клієнтами й співробітниками центра може відбуватися й поза центром. За запрошенням родин співробітники центра можуть обслуговувати клієнтів вдома.
Структурні підрозділи центра: відділення первинного прийому, інформації, аналізу й прогнозування; відділення соціально-економічної допомоги; відділення медико-соціальної допомоги; відділення психолого-педагогічної допомоги; відділення профілактики бездоглядності дітей і підлітків.
Ще одним широко розповсюдженим типом установ соціального захисту дитинства є соціальний притулок. Ціль створення притулку - соціальна допомога безпритульним дітям і підліткам, організація їхнього тимчасового проживання, правова й медико-психологічна допомога.
Завдання, що стоять перед співробітниками притулку:
Структура притулку визначається з урахуванням завдань, можливостей, наявності фахівців. Можуть бути утворені відділи по основних напрямках роботи (прийомне, стаціонарне відділення, відділ соціально-правової служби), а також підрозділу усередині відділів.
Соціальний педагог у притулку виконує наступні функції:
Особливе місце серед установ соціального захисту населення займають соціальні служби для молоді, які створюються на міжвідомчій основі із залученням фахівців з комітетів зі справ молоді, органів керування освітою. Воно порозумівається специфікою цієї вікової категорії й найбільшою потребою молодих людей, що вступають у життя, у соціальній підтримці.
Соціальні установи такого типу роблять послуги, пов'язані із проблемами життєвого старту й іншими властиво молодіжними проблемами, надаючи допомогу у формах, що співвідносять із особливостями молодіжної субкультури. Причому послуги й допомога виявляються переважно силами молодих людей, що виконують роль контактної групи однолітків.
Завдання створення соціальних служб для молоді:
Існують наступні види соціальних служб: центри інформації й документації, молодіжні біржі праці, центри соціально-психологічної допомоги (у тому числі телефони довіри), наркологічні служби, притулки для підлітків і молоді, служби, спрямовані на відновлення фізичного, психічного й соціального статусу молодих інвалідів, центри реабілітації неповнолітніх правопорушників, центри юридичної допомоги й консультації, служби допомоги молодій родині, досугові центри, сексологічні консультації, центри ресоціалізації, що повернулися з місць покарання.
Це далеко не повний перелік установ, центрів, служб Міністерства праці й соціального захисту, де ведеться соціально-педагогічна робота.
2.1.4 Захист прав дитини в системі правоохоронних органів
У прийнятій колегією МВС “Комплексній програмі вдосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитету міліції”, що має бути виконана протягом 1999-2005 років, передбачається вирішення багатьох питань, які тим чи іншим чином пов’язані з проблемами соціальної педагогіки.
Багаторівнева система соціально-педагогічної роботи з дітьми України має у своїй структурі такі напрямки, як соціальна профілактика і соціальна реабілітація (це і роз’яснення правових норм соціально значущої діяльності, інформування про можливі наслідки асоціальних дій - як дітей, так і дорослих; виховна робота в приймальниках та пенітенціарних установах та ін.) У єдності із службами у справах неповнолітніх, педагогічними колективами та ССМ представники ОВС мають відігравати суттєву роль у підвищенні ефективності превентивного та соціально – корегуючого виховання. Так, у зазначеній вище Програмі передбачені наступні заходи: “...проведення педагогічних та учнівських конференцій профілактичного спрямування у школах, ліцеях, коледжах за участю працівників міліції”, залучення працівників ОВС до проведення спецкурсів правового виховання у різних типах освітніх закладів, поширення шефської допомоги спеціалізованим юридичним класам загальноосвітніх шкіл, проведення відповідної профорієнтаційної роботи з молоддю, надання юридичної допомог, налагодження взаємодії з населенням та громадськими формуваннями, спільна з облдержадміністраціями та інституціями соціальної роботи розробка комплексних планів профілактики правопорушень.
Окрім довгострокових заходів працівники ОВС мають виконувати і термінові, повсякденні дії, суб’єктом яких часто стає дитина. Це й проведення слідчих заходів, і реагування на заяви про порушення карного законодавства, і виконання рейдів з метою виявлення “дітей вулиці”, і робота в приймальнику-розподільнику. Окремою групою завдань стоїть робота із затриманими неповнолітніми, ведення судового процесу та утримання неповнолітніх правопорушників у виправно-трудових установах. І тут треба пам’ятати, що жодна дитина має право не бути піддана катуванням або іншим жорстоким, нелюдським або принижуючим гідність видам поводження або покарання. Ні смертна кара, ні довічне тюремне ув’язнення, що не передбачає можливості звільнення, не призначаються за злочини, які були скоєні особами молодше 18 років (ст. 37 Конвенції ООН про права дитини). Саме тому діти повинні мати можливість з перших хвилин зіткнення із законом на захист, консультацію та допомогу соціального педагога - спеціаліста з прав дитини.
Дитина, що попадає за грати, не може бути позбавленою прав, відповідних своєму віку. Згідно ст.37 Конвенції ООН про права дитини, арешт, затримання або тюремне ув’язнення дитини здійснюються згідно закону і використовуються лише в якості крайньої міри і на протязі як можна більш короткого відповідного періоду часу;
Кожна позбавлена волі дитина має користуватись гуманним поводженням і повагою невід’ємної гідності її особи з урахуванням потреб осіб його віку. Зокрема, кожна позбавлена волі дитина повинна бути відокремлена від дорослих, якщо тільки не вважається, що в найкращих інтересах дитини цього не слід робити, і мати право підтримувати зв’язок із своєю сім’єю шляхом листування та побачень, за винятком особливих обставин;
Кожна позбавлена волі дитина має право на негайний доступ до правової та іншій відповідній допомоги, а також право заперечувати законність позбавлення її волі перед судом або іншим компетентним, незалежним і безпристрасним органом та право на невідкладне прийняття ними рішення щодо будь-якої такої процесуальної дії.
Основними формами виховної роботи з особами, позбавленими волі, є:
Виховно-ресоціалізаційна та адаптивно-корекційна робота соціального педагога у ВТУ повинна будуватись не стільки на викоріненні негативних рис характеру, скільки на проектуванні, пошуку, “прищепленні” та формуванні позитивного. Такий принцип опори на позитивне в особистості засудженого та навчання його захисту цього позитивного відображає основну психолого – педагогічну закономірність формування і переформування особистості, що ґрунтується на врахуванні потреби людини у самовиявленні та самоствердженні.
Соціальний педагог в установах пенітенціарної системи.
У системі органів внутрішніх справ на зміну інспекції у справах неповнолітніх, підрозділам з попередження правопорушень неповнолітніх прийшли підрозділи у справах неповнолітніх. Приймачі-розподільники для неповнолітніх перетворені в центри тимчасової ізоляції. Законом "Про міліцію" профілактична діяльність органів внутрішніх справ поширюється в першу чергу на підлітків, що зробили злочин або правопорушення.
В останні роки активно розвивається рух фахівців із закріплення особливого напрямку в юриспруденції - ювенальної юстиції.
Ювенальна юстиція - система правових норм й інститутів, яка забезпечує захист прав і законних інтересів неповнолітніх, тобто ту сферу, де дитина виступає як суб'єкт права.
Відповідно до іншого підходу - система норм й інститутів, які пов'язані з дитиною як суб'єктом правопорушень, тобто в яких дитина виступає як суб'єкт кримінального поводження, з одного боку, і об'єкт профілактичного, судово-слідчого й пенітенціарного впливу, з іншого.
Виправними установами, відповідно до Кримінально-виконавчого кодексу, є виправні колонії, виховні колонії, в'язниці, лікувальні виправні установи. Неповнолітні відбувають покарання у виховних колоніях до досягнення ними віку 21 року.
Відповідно до мінімальних стандартних правил ООН, що стосується відправлення правосуддя у відношенні неповнолітніх, які були прийняті резолюцією Генеральної Асамблеї ООН в 1985 р., метою виховної роботи з неповнолітніми, що втримуються у виправних установах, є забезпечення уходу, опіки, захисту, освіти й професійної підготовки, щоб допомогти їм у виконанні соціально корисної й плідної ролі в суспільстві.
Неповнолітнім у виправних установах повинна забезпечуватися вся необхідна допомога - соціальна, психологічна, медична, фізична, а також допомога в галузі освіти й професійної підготовки, які їм можуть знадобитися з урахуванням їх віку, статі й особистості, інтересів і повноцінного розвитку.
Відповідно до законодавства, виховна робота із засудженими до позбавлення волі спрямована на їхнє виправлення, формування в них поважного відношення до людини, суспільства, праці, нормам, правилам і традиціям людського гуртожитку, на підвищення їх освітнього й культурного рівня.
Участь засуджених у виховних заходах ураховується при визначенні ступеня їхнього виправлення, а також при застосуванні до них мерли заохочення й стягнення.
Для надання допомоги адміністрації виховної колонії в організації навчально-виховного процесу, у рішенні питань соціального захисту засуджених, трудового й побутового пристроїв вивільнюваних осіб при колонії створюються:
У переліку співробітників, що здійснюють виховну роботу, відсутній соціальний працівник або соціальний педагог. У цей час обґрунтовується необхідність включення цих фахівців у штат виправних колоній для неповнолітніх. Л.В.Мардахаєв виділив основні напрямки виправно-педагогічної роботи у виправних установах:
Робота соціального педагога з ув'язненими може здійснюватися в кілька етапів.
1-й етап - при надходженні засудженого в колонію педагог вивчає його документи, документи суду, його особистість і причини відхилення в поводженні. На підставі цього планується соціально-педагогічна робота із засудженим, визначаються її форми й методи. Налагоджуються контакти з родиною, родичами неповнолітнього, оцінюються особливості їхнього впливу, розробляються рекомендації з організації побачень і можливої відпустки.
2-й етап - реалізується складена програма. Ефективність її виконання залежить від психологічних особливостей засудженого, строку його перебування в колонії, колективу, у який він потрапив, досвіду вихователів, виховних можливостей установи. Підопічному виявляється допомога в адаптації до групи, передбачається вживання заходів у випадку виникнення конфлікту з іншими вихованцями. Аналізується процес виправлення.
В основу розробки індивідуального підходу можуть бути покладені такі типи поводження підопічного:
перший тип - встали на шлях виправлення, учаться, одержують професію, виконують всі вимоги;
другий тип - твердо встали на шлях виправлення, ініціатори в праці й виконанні режиму, впливають на інші, беруть участь у самодіяльності, каються у вчиненому;
третій тип - займаються самоосвітою, засуджують свій злочин;
четвертий тип - "болото", поводження невиразне;
п'ятий тип - не підкоряються вимогам адміністратора;
шостий тип - злісні порушники, лідери злочинних угруповань.
Рухливість типів поводження робить необхідною постійну діагностику стану підопічного, коректування програми діяльності.
Підтримуються відносини з родичами, родиною. У більшості випадків фахівець стимулює підопічного до збереження й зміцнення цих відносин. Іде пошук додаткових контактів поза стінами колонії, які могли б стати надалі опорою для ресоціалізації.
3-й етап - по закінченню покарання оцінюється результат роботи, уживають попередні й наступні кроки по супроводу підопічного поза колонією, нормалізації його ресоціалізації, підтримуються відносини, як із самим підопічним, так і його родичами. При необхідності виявляється підтримка в працевлаштуванні (у формі клопотань, рекомендаційних листів).
Таким чином, в установах вітчизняної пенітенціарної системи в цей час немає фахівців соціальної служби, їхні функції виконуються всіма співробітниками цих установ.
Питання створення подібного роду служби або введення в штат виправних установ соціальних працівників або соціальних педагогів залишається дискусійним, хоча в більшості розвинених країн воно уже вирішене позитивно.
При моделюванні роботи соціального педагога виправної установи ще раз затримаємо увагу на її специфіці:
На сучасному етапі для ефективного входження звільнених неповнолітніх у соціум було б доцільне створення постпенитенціарної системи, яка б включала наглядові інстанції (в т.ч. громадські), соціальні патронажні служби, опікунські ради, благодійні фонди, соціальні будинки – інтернати для звільнених осіб. Слід згадати, що перші 3-6 місяців і до 3 років є найбільш тяжким періодом адаптації, на якому дії соціального педагога по відновленню прав дитини та допомоги по адаптації мають бути найінтенсивнішими.
Зрозуміло, що для успішного виконання поставлених завдань правоохоронні органи потребують спеціалістів, підготовлених працювати на основі принципів дитячих прав та вміючи застосовувати відповідні соціально-педагогічні технології для роботи як із особистістю, так і з групами дітей.
2.1.5 Захист прав дитини в системі недержавних закладів позашкільного виховання, СССДМ
До компетенції соціальних служб для молоді належить:
Діяльність соціальних педагогів в установах відомства Міністерства культури на цей час практично не представлена. Разом з тим очевидна необхідність культивування соціально-педагогічної практики в сфері, безпосередньо пов'язаної з дозвіллям й поглиблення інтересів і творчих можливостей громадян.
Для дітей і підлітків дозвілля являє собою поле придбання знань і розширення власного обрію, розвитку інтересів, здатностей і талантів. Таке ж велике значення має дозвілля для формування соціальних зв'язків, якостей, почуттів, власної соціальної позиції, освоєння соціальних ролей.
Із завдань соціального виховання виходить, що дозвілля повинне:
Поза залежністю від типу установи культури в його структурі може діяти служба соціально-педагогічної анімації й дозвілля, діяльність якої будується по наступних напрямках:
На базі установ культури (як й установ освіти) можуть працювати соціально-педагогічні комплекси (СПК). Їхня діяльність являє собою систему скоординованих дій, спрямованих на комплексне здійснення завдань соціального виховання за місцем проживання, зміцнення родини й підвищення її відповідальності за виховання дітей, планомірний соціально-культурний розвиток мікрорайону.
У структуру СПК включені поряд з органами самоврядування різні секції, відділи, клуби. Наприклад, у СПК можуть працювати секції, у числі яких: секція масово-політичної роботи, організації дозвілля, підтримки громадського порядку, благоустрою й матеріального забезпечення мікрорайону, фізкультурно-оздоровчої й спортивної роботи, роботи з молоддю, що проживає в гуртожитках.
Практично в кожному СПК є кімнати спілкування, можуть працювати групи продовженого дня (не по класному, а по територіальному принципу, не із сорока учнями одного класу, а із двадцятьма дітьми різного віку, що проживають в одному будинку), клубні неформальні об'єднання (їхня відмінність від звичайних кружків у різному складі груп, наближеності до місця проживання, зі членами аматорського об'єднання не просто проводяться заняття по їхніх темах, що цікавлять, але й організується їхню життєдіяльність).
Таким чином, діяльність соціального педагога в установах культурно-досугової сфери:
покликана впливати на структуру життєвого простору особистості і її життєвих сил;
Соціальні формування і об’єднання громадян у сфері соціальної роботи з дітьми та молоддю серед інших повноважень мають право:
Такий великий потенціал недержавних закладів та ССМ у справі захисту прав дитини зараз недостатньо реалізується не тільки через нестачу спеціальних методик і технологій, але й через відсутність спеціалістів із даної проблеми.
Таблиця № Сфери дії соціального педагога – спеціаліста із захисту прав дитини
Охорона здоров’я |
Освіта |
Соціальний захист (система соціального контроля) |
Правоохоронні органи |
Недержавні заклади позашкільного виховання, ССМ |
|
|
|
|
|
Таблиця № Потреба у соціальному педагогі – спеціалісті із захисту прав дитини згідно сфер діяльності
|
Охорона здоров’я |
Освіта |
Соціальний захист (система соціального контролю) |
Правоохоронні органи |
Недержавні заклади позашкільного виховання, ССМ |
|
1. Інформування про право дитини на реєстрацію. 2.Забезпечення права дитини на турботу обох батьків. 3. Забезпечення права на нерозлучення. 4. Забезпечення права на достатній рівень життя. 5. Забезпечення права на користування досконалими послугами закладів охорони здоров’я 6. Забезпечення прав дітей-інвалідів. |
1. Правове виховання.2. Вирішення проблем девіант-них та делінквент-них дітей. 3. Вирішення проблем «учень-вчитель». «учень-батьки», «учень-учень», «учень-батьки-вчитель». 4. Забезпечення права на отримання освіти. 5. Забезпечення права на свободу думки, совісті та релігії. 6. Забезпечення права на особисте та сімейне життя. |
1. Захист прав дитини (збір необхідних документів, участь у судовому процесі) 2. Оцінка стану дитини. 3. Підбір опікунів та прийомних батьків. 4. Допомога у працевлаштуванні. 5. Захист трудового права. 6. Захист від експлуатації. 7. Забезпечення прав на соціальне забезпеч-чення. 8. Моніторинг додержання прав дитини |
1. Правове забезпечення хода карного розслідування. 2. Інформування про права дитини в період слідства та суду. 3. Ведення роботи з прав дитини у ВТК. 4. Виховна робота в приймальнику. 5. Встановлення особистості дитини. 6. Пропедевтична робота. |
1. Пропаганда прав дитини. 2. Організація дозвілля. 3. Патронаж сімей. 4. Профілактика асоціального способу життя. |