Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE \* MERGEFORMAT 45
ЗМІСТ
|
ВСТУП………………………………………………………………..……….... |
3 |
|
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ВОЛІ , ЧЕСТІ ТА ГІДНОСТІ ОСОБИ…………….................................................... |
6 |
|
1.1. Поняття волі,честі та гідності особи …………….................................. |
6 |
|
1.2. Загальна характеристика злочинів проти волі,честі та гідності особи.. |
8 |
|
1.3. Загальна характеристика окремих злочинів проти волі,честі та гідно- сті особи………………………………………………………………................ |
11 |
|
РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ ПРОТИ ВОЛІ, ЧЕСТІ ТА ГІДНОСТІ ОСОБИ………………................................................. |
26 |
|
2.1. Об’єкт та об’єктивна сторона злочину………………………………....... |
26 |
|
2.2 Суб’єкт злочину та суб’єктивна сторона злочину. ………….…….......... |
29 |
|
РОЗДІЛ 3. КРИМІНОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ВОЛІ , ЧЕСТІ ТА ГІДНОСТІ ОСОБИ...................................................................... |
31 |
|
ВИСНОВКИ……………………………………………..…………………........ |
41 |
|
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........................................................ |
43 |
ВСТУП
Актуальність теми. Становлення України як правової, демократичної, соціально орієнтованої держави, створення громадянського суспільства неможливе без реформування всіх галузей права. Однак успішна реалізація зазначених перетворень можлива лише за умови адекватних зусиль людини і соціуму.
У сучасних умовах державотворення в Україні захист прав людини все більше стає однією з домінант суспільного прогресу, основою якого є загальнолюдський аспект, загальнолюдські цінності. Дійсний прогрес, стратегічна мета якого є кардинальне оновлення та розвиток українського суспільства, його економічних, політичних, ідеологічних, правових і моральних підвалин, неможливий без належного забезпечення прав і свобод людини, в тому числі права на честь і гідність.
Слід зазначити, що жодна демократична, правова держава не може не бачити при прийнятті тих чи інших рішень проблеми захисту прав людини. Крім того, захист прав людини і громадянина тісно пов’язаний з необхідністю всебічного утвердження віри в гідність людини. Їх забезпечення – необхідний атрибут кожної держави. У структурі соціальних зв’язків право людини знаходяться в центрі системи існуючих у суспільстві правовідносин. Право на волю, честь та гідність є найважливішою соціально-правовою цінністю і необхідністю для їх захисту.
Держава вимагає від кожного члена суспільства неухильно додержуватися Конституції України та законів України, “...не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей” (ст.68), а також проголошує своїм головним обов’язком “утвердження і забезпечення прав і свобод людини...” ( ч. 2 ст. 3). Крім того, “при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод” (ч. 3 ст. 22). Проте, існуюче законодавство та рівень контролю за його дотриманням не створюють всієї повноти умов для захисту таких невід’ємних людських прав як честь та гідність. Цією обставиною, на нашу думку, і зумовлюється необхідність розробки детальніших кримінально-правових, цивільних і адміністративних норм, що покращать захист цих прав.
Відповідне “середовище існування” для людини може створити лише дійсно правова держава і демократична політична система, оскільки правова держава і права особи нероздільні одне від одного. Правова держава – гарантія реальності прав людини в плані їх захисту від порушень, а права людини – гуманістичний, людський вимір правової державності.
Предметом дослідження є система кримінально-правових норм, спрямованих на захист волі людини, її честі та гідності.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері прав людини, її духовного і культурного життя та правовідносини, які регулюють захист честі та гідності особи.
Мета роботи є підставою дослідження злочинів проти свободи, честі й гідності особи і застосування заходів кримінальної відповідальності до осіб, що порушують норми кримінального законодавства у зазначеної сфері. Проведення профілактичних робіт щодо цих злочинів.
Для досягнення вказаної мети, були поставлені такі основні завдання:
- організаційне забезпечення профілактики правопорушень;
- захист життя, здоров’я, честі і гідності особи, її майна від злочинних посягань;
- протидія організованій злочинності і корупції;
- протидія нелегальній міграції;
- мінімізація злочинного впливу на неповнолітніх та молодіжне середовище;
- запобігання поширенню наркозлочинності, пияцтва та алкоголізму;
- протидія рецидивній та побутовій злочинності;
- охорона громадського порядку та попередження правопорушень.
Методи дослідження. Методологічною основою курсової є теорія наукового пізнання соціально-правових явищ. Висвітлення історичного аспекту кримінально-правової охорони честі та гідності особи зумовило використання історико-правового методу та методу наукового узагальнення. Розробка пропозицій до законодавства проводилась на підставі вивчення кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного, цивільного законодавства України та інших держав, документів Організації Об’єднаних Націй, Постанов Пленумів Верховного Суду України, архівних кримінальних справ, монографічної літератури вітчизняних та іноземних авторів, публікацій в періодичній пресі, наукових статей, що зумовило необхідність використання методу логіко-правового та порівняльного аналізу, правових аналогій.
Ступінь наукової розробки. Питання, що стосуються злочинів у сфері злочинів проти волі, честі та гідності особи вивчали такі українські вчені, як: І. Бергера, В.А. Бортника, О.О. Володіної, Н.О. Гуторової, С.Ф. Денисова, Т.А. Денисової, І.М. Доляновської, В.О. Іваненко, Ю.А. Кармазіна, В.А. Козака, В.М. Куца, Я.Г. Лизогуба, А.М. Орлеана, В.І. Осадчого, В.П. Панова, В.М. Підгородинського, І.В. Пшеничного, О.В. Сапронова, М.І. Хавронюка.
Структура курсової роботи. Дана курсова робота складається з вступу, трьох розділів із підрозділами, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг курсової складає 44 сторінки.
РОЗДІЛ 1
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ВОЛІ,ЧЕСТІ ТА ГІДНОСТІ ОСОБИ
Згідно статті 3 КУ Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність,
недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною
цінністю [13, c.3].
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і
спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною
за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод
людини є головним обов'язком держави [1, c.56].
У статті 55 Конституції України вказується, що громадяни України мають право на судовий захист від посягань на честь, гідність, життя і здоров’я, на особисту свободу. Глава III Кримінального кодексу України присвячена захистові життя, здоров’я, волі і гідності особи від злочинних посягань. Крім даної глави в КК є ряд норм спрямованих на охорону цих благ. При посяганні на ці блага шкода завдається особі [13, c.21].
Воля являється одним із основних прав особи. Ніхто не має права зазіхати на волю особи, адже воля являється недоторканим правом особи. Свобода особи, її права і законні інтереси забезпечуються системою суспільних відносин, які склалися в Україні [18, c.143].
Категорією «гідність» в етиці прийнято позначати як об'єк тивну цінність особистості, її соціальну значимість як відпо відну, адекватну з людською сутністю, тобто ту якість, за якої людина чинить так, як належність її сутності і призначенню, як повинна чинити саме людина. У широкому сенсі слово «гідність» означає цінність людини для інших людей, для су спільства незалежно від її соціального стану, професії, націо нальності. Гідність у вузькому сенсі — це оцінка людиною се бе як моральної особистості, що значима для оточення, для суспільства. У даному випадку ми маємо справу з позитивним оціночно-емоційним ставленням до себе у формі свідомості і почуття власної гідності. Повага до самого себе, чи почуття власної гідності — це те, що більш за все підносить людину.
Почуття гідності успішно розвивається і функціонує на ос нові усвідомленого ставлення до себе як до суб"єкта моральної діяльності, розуміння своїх обов"язків і прав людини і грома дянина. Це почуття укріплюється, якщо індивід усвідомлює і переживає те, що вільно і повно може виявити свої здібності і можливості, реалізувати свою активність і творчість. Тобто почуття власної гідності виступає у вигляді синтетичної само оцінки моральних якостей в їх системній єдності.
Отже, гідність як етичну категорію слід визначити таким чином: це об’єктивна, суспільно-моральна цінність особистос ті, а також потреба, і власне оцінка людиною своєї моральної цінності. Це потреба позитивної самооцінки своїх вчинків, самоповага, осмислена гордість за себе.
Поняття гідності настільки тісно взаємопов'язане з понят тям честі, що іноді досить складно чітко визначити відміннос ті в їх змісті. Честь і гідність — показники моральної цінності людини. За допомогою них визначається моральність і окре мої людини, і колективу, і навіть суспільства. Але між цими поняттями існує різниця, яка полягає в тому, що гідність — це моральне ставлення до самого себе, внутрішнє визнання, самоповага, а честь означає зовнішнє визнання, оцінку дій, ді яльності особистості з боку інших.
Уявлення про честь у своєму класичному вигляді сформу валось у феодальній моралі, де дотримання кодексу честі було і зовнішньою ознакою приналежності до стану, і способом ус відомлення свого місця в ньому.
У подальшому розуміння честі особистості пов'язується з її залежністю від соціального стану, але до уваги беруться, перш за все, особисті заслуги людини, її праця, міра людянос ті, що і визначає міру пошани і поваги.
Формування і реалізація моральних чеснот є свого роду утвердженням власної гідності. А коли цю гідність оцінюють інші люди, — приходять визнання, повага. Феномен визнання і поваги називається честю.
Визнання цінності особистості багато в чому залежить від її репутації у суспільстві, у колективі. Репутація — це ціліс не уявлення про людину, про її духовне багатство чи убозтво, про її практичні здібності, досягнення й недоліки. Репутація може бути позитивною і негативною і виявляється в думці більшості колективу про переважні чесноти чи вади індивіда. Позитивна репутація викликає суспільну повагу, що робить честь людині.
Іноді в цілях завоювання певної репутації, людина може створювати свій певний образ в очах оточуючих, або імідж (імідж «рубахи-хлопця», інтелектуала, модниці, радикально мислячої людини тощо), що пов'язане з проявом продумано го відповідного стилю поведінки і стосунків. Ставлення колек тиву, групи до іміджу конкретного індивіда, його сприйняття, ухвалення поведінки можуть впливати на міру поваги, на честь особистості.
Отже, категорія честі в етиці пов'язується із суспільною оцінкою і визнанням моральних заслуг і достоїнств людини як представника певної спільноти (нації, держави, міста, трудового колективу тощо) і як виконавця конкретної соціальної ролі, діяльності (батьків, професіонала, громадського праців ника, військового, спортсмена тощо).
Насамкінець процитуємо Д. І. Писарєва: «Треба, можли во, пройти цілий курс моральної гігієни, який скінчиться не тим, що людина наблизиться до ідеалу, а тим, що вона зро биться особистістю»1. Моральні цінності, можливо, і склада ють той смисловий простір, у межах якого можливі моральне очищення, моральна гігієна, які дозволяють людині здійсни тись як особистості [21, c.56].
1.2. Загальна характеристика злочинів проти волі,честі та гідності особи
Злочин – це історичний феномен, який в поєднанні із своїми особливостями завжди знаходиться в центрі уваги суспільства. Ще з того часу, як існує цивілізація і культура, людина вимушена жити в середині створеного ними нормативно-ціннісного простору. Її активність направляється, регулюються, стримуються впливом на неї соціальних норм і цінностей, призначених стимулювати діяльність і блокувати деструктивні наміри і зусилля. В тих випадках, коли функція блокування не спрацьовує і людські дії виходять за межі правових норм цивілізованого суспільства, виникає феномен протиправності.
Кримінальний кодекс встановлює кримінальну відповідальність за злочини проти волі, честі та гідності особи. Воля, честь і гідність особи поставлені під охорону не тільки Кримінального Кодексу, а й Конституції України, яка є основним законом держави і яка проголошує, що « людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Суспільно небезпечні діяння проти волі, честі та гідності особи містяться в ІІІ розділі ККУ, який і називається «Злочини проти волі, честі та гідності особи». Слід сказати що ця група злочинів не побудована на основі родового об’єкта, як більшість розділів ККУ, а на основі безпосереднього об’єкта.
Тобто об’єктом злочинів передбачених ІІІ розділом ККУ є воля, честь і гідність особи. Однак крім об’єктів зазначених вище такі злочини можуть завдавати шкоду фізичному і психічному здоров’ю особи (ст. 150, 151 ККУ).
Обов’язковою ознакою деяких видів злочинів є потерпілий, тобто особа якій злочином завдано фізичної, моральної або ін шкоди. Так ст. 150 називає потерпілим дитину, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування. Потерпілим від злочину передбаченого ст. 151 є психічно здорова особа.
З об’єктивної сторони злочини передбачені цим розділом можуть бути вчинені лише шляхом активних дій, які в кожному злочині є різними. Так ст. 146 (Незаконне позбавлення волі або викрадення дитини) називає об’єктивну сторону у формі 1) незаконне позбавлення волі людини 2) викрадення людини.
Незаконним позбавлення волі є у всіх випадках, коли воно здійснюється не відповідно до Конституції і законів України, згідно з якими жодна людина не може бути позбавлена волі інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і лише у певних випадках.
Ст. 147 (Захоплення заручників) називає суспільно небезпечні дії у формі: захоплення особи як заручника; тримання особи як заручника.
Заручником є особа, яку захоплює або утримує інша особа, погрожуючи при цьому її вбити, спричинити тілесні ушкодження, вчинити інші насильницькі дії або продовжувати утримувати далі.
Підміна дитини (ст. 148) Цей злочин з об'єктивної сторони полягає у підміні чужої дитини. Під дитиною у цій статті слід розуміти особу, ідентифікувати яку за її індивідуальними ознаками її батьки чи інші законні представники з тих чи інших причин неспроможні (скажімо, підміна відбулася до того, як мати здатна була запам'ятати щойно народжену дитину, або при передачі дитини батькові, який не проживав з сім'єю, у разі смерті матері). Чужою дитина є за змістом закону для особи, яка здійснює підміну дитини.
Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини (ст. 149) з об'єктивної сторони може виражатися у таких формах: 1) продаж людини; 2) інша сплатна передача людини; 3) здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов'язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України.
Ст. 150 (Експлуатація дітей). З об'єктивної сторони злочин полягає в експлуатації дитини, тобто у привласненні прибутку як різниці між доходами, як матеріальними результатами її праці, і виробничими витратами. Оскільки діяльність, пов'язана з експлуатацією дитини, яка не досягла певного віку, є завжди незаконною, то для кваліфікації злочину за ст. 150 не має значення, обліковується чи не обліковується винним одержаний прибуток.
Ст. 151 (Незаконне поміщення в психіатричний заклад). З об'єктивної сторони злочин полягає в незаконному поміщенні в психіатричний заклад завідомо психічно здорової людини. Способами вчинення можуть бути насильство, погрози, обман, фальсифікація документів тощо.
Суб’єкт може бути як загальний так і спеціальний. Так загальний суб’єкт злочину передбачений в ст. 146,148,149,150 ККУ. Спеціальний суб’єкт передбачений в ст. 151, згідно якої ним може бути лікар, який приймає рішення про поміщення особи в психіатричний заклад.
Суб’єктивна сторона цих злочинів передбачає їх вчинення з прямим умислом, а в злочинах які передбачають настання певних наслідків, ставлення до наслідків характеризується необережністю. Важливим для цієї групи злочинів є наявність, як обов’язкової ознаки – мети вчинення злочину. Так ст. 147 ККУ передбачає наявність спеціальної мети: 1) спонукання до вчинення будь-якої дії 2) утримання від вчинення будь-якої дії.
Обов’язковою ознакою злочину передбаченого ст. 148 є корисливий мотив. Суб'єктивна сторона ст. 149 ККУ також передбачає корисливий мотив. Для третьої його форми обов'язковою ознакою є мета, якою є подальший продаж або інша передача іншій особі (особам) людини, одержаної винним і переміщеної ним через державний кордон України. Отримання прибутку є обов'язковою метою експлуатації дитини, тобто злочину передбаченого ст. 150 [18, c.123].
1.3. Загальна характеристика окремих злочинів проти волі,честі та гідності особи
Незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146). Цей злочин з об'єктивної сторони може мати дві форми:
1) незаконне позбавлення волі людини;
2) викрадення людини.
Позбавлення волі може полягати у триманні особи в місці, де вона взагалі не бажає або більше не бажає перебувати, або в поміщенні її в місце, яке вона не має змоги вільно залишити, хоча бажає цього. Відтак, обов'язковою ознакою складу злочину в його першій формі є місце. Ним можуть бути як приміщення чи його комплекси (кімната, камера, льох, підвал багатоповерхового будинку, лікарня тощо), так й інші місця (дах багатоповерхового будинку, транспортний засіб, скеля, острів тощо).
Незаконним позбавлення волі є у всіх випадках, коли воно здійснюється не відповідно до Конституції і законів України, згідно з якими жодна людина не може бути позбавлена волі інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і лише у певних випадках. Злочин вважається закінченим з моменту фактичного обмеження потерпілого у свободі пересування.
Викрадення людини звичайно передбачає заволодіння нею: відкрито (коли особи, у присутності яких здійснюється викрадення, на думку винного, розуміють значення вчинюваних ним злочинних дій); таємно (вчинене за відсутності інших осіб або хоча й у присутності третіх осіб, але які, на думку винного, не розуміють факту викрадення людини); вчинене шляхом обману чи зловживання довірою (скажімо, винна особа забирає людину із притулку для старих на підставі підроблених документів).
Закінченим злочином викрадення людини є з моменту заволодіння нею й фактичного початку обмеження її волі. Суб’єкт злочину загальний. Проте ним не можуть бути особи, які відповідно до закону мають право тримати особу в місці в якому вона не бажає перебувати, або поміщення її в місце яке вона не може вільно залишити, але лише з мотивів піклування про її життя і здоров’я чи з інших суспільно корисних мотивів.
Завідомо незаконні кримінально-процесуальне затримання, привід, арешт і тримання під вартою, вчинені працівниками органів дізнання, слідчими та прокурорами, а так само винесення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку про позбавлення волі, ухвали (постанови) про взяття під варту, про направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків, рішення про адміністративний арешт тощо є злочинами проти правосуддя, передбаченими, відповідно, ст. 371 і ст. 375.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Ставлення особи до тяжких наслідків може виражатися у формі умислу або необережності.
Кваліфікуючими ознаками незаконного позбавлення волі або викрадення людини є вчинення їх: щодо малолітнього; із корисливих мотивів; щодо двох або більше осіб; за попередньою змовою групою осіб; способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого; із заподіянням потерпілому фізичних страждань; із застосуванням зброї; протягом тривалого часу.
Під способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, слід розуміти такий спосіб позбавлення волі або викрадення, коли створюється реальна загроза загибелі потерпілого або заподіяння йому тілесного ушкодження.
До фізичних страждань треба відносити біль, що виникає під час мордування, катування, інших видів фізичного впливу на людський організм, або внаслідок жорстоких умов утримання в місці позбавлення волі (утримання особи в умовах, які позбавляють її зору, слуху, просторової або часової орієнтації; утримання в холодному та сирому приміщенні, у приміщенні з постійним та голосним звуком або у підвалі, де на особу нападають щури; позбавлення сну, харчування і води тощо).
Застосування зброї означає фактичне використання її для фізичного впливу на потерпілого чи третіх осіб, коли цими діями була заподіяна або створювалась реальна загроза заподіяння шкоди їхньому здоров'ю або життю (використання бойових властивостей зброї), або для психічного впливу (демонстративне приведення зброї в бойове положення, прицілювання, поєднане зі словесною погрозою, тощо). Фактичні наслідки застосування зброї у вигляді заподіяння потерпілому чи третім особам тілесних ушкоджень або смерті вимагають кваліфікації діяння за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 або ч. З ст. 146 і відповідною статтею розділу II Особливої частини КК.
Тривалий час є оціночною ознакою, наявність чи відсутність якої має визначатися судом з урахуванням конкретного астрономічного строку, протягом якого особа була позбавлена волі, місця, де вона трималась, способу її утримання, інших обставин справи та особи потерпілого. Оскільки викрадення людини є одноактною дією, ця ознака стосується тільки незаконного позбавлення волі.
Особливо кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину є: вчинення його організованою групою та спричинення ним тяжких наслідків.
Поняттям тяжкі наслідки охоплюється: заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження (у т. ч. такого, що мало характер мучення), смерть близької для потерпілого особи внаслідок переживань у зв'язку з його раптовим зникненням тощо. Умисне заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, з метою залякування потерпілого або інших осіб, на замовлення, або таке, що спричинило смерть потерпілого, умисне вбивство, а так само самогубство неповнолітнього потерпілого внаслідок незаконного позбавлення його волі, кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ч.? ст. 146 і, відповідно, ч. 2 ст. 121 ч 1 або ч 2 ст. 115,4.3 ст. 120КК [1, с.79].
Захоплення заручників (ст. 147). Об'єктивна сторона складу цього злочину характеризується суспільне небезпечними діями у двох можливих формах: захоплення особи як заручника, а також тримання особи як заручника.
Заручником є особа, яку захоплює або утримує інша особа, погрожуючи при цьому її вбити, спричинити тілесні ушкодження, вчинити інші насильницькі дії або продовжувати утримувати далі.
Під захопленням особи треба розуміти напад, пов'язаний з її затриманням із наступним істотним обмеженням вільного руху, пересування чи поведінки особи. Тримання особи передбачає насильницьку заборону особі залишати певне місце чи унеможливлення це зробити.
Захоплення може бути таємним або відкритим, із застосуванням фізичного насильства або з погрозою його застосування. Так само фізичним чи психічним насильством може супроводжуватися і тримання особи. Проте захоплення або тримання, поєднані з погрозою вбивства заручника, є кваліфікованим видом злочину, а тому межі погрози, що застосовується при вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 147 КК, не можуть бути вищими за погрозу спричинення тяжкого тілесного ушкодження.
Злочин може полягати в захопленні особи з наступним її триманням або тільки у триманні особи. Закінченим він є з моменту, коли свобода особи була фактично обмежена.
Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Ставлення особи до тяжких наслідків може виражатися у формі умислу або необережності.
Оскільки захоплення і тримання особи фактично означають позбавлення її волі, розглядуваний злочин відрізняється від злочину, передбаченого ст. 146 КК, переважно за спеціальною метою. Тут вона може мати альтернативний характер – спонукати родичів затриманого, державну або іншу установу, підприємство чи організацію, фізичну або службову особу до: а) вчинення будь-якої дії (передати зброю, наркотичні засоби, інші речі, транспортні засоби чи гроші, звільнити якогось заарештованого чи ув'язненого, забезпечити безперешкодний виліт за межі країни тощо); б) утримання від учинення будь-якої дії (неприйняття певної особи на ту чи іншу посаду, відмова від укладення правочину тощо). Вчинення чи не вчинення певних дій адресатом вимоги є умовою звільнення заручника.
Адресатами вимоги можуть бути:
1) державна або інша установа, підприємство чи організація, у т. ч. іноземна або міжнародна;
2) родичі заручника або інші фізичні особи (скажімо, його близькі);
3) службові особи.
Кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину є:
1) вчинення його щодо неповнолітнього;
2) вчинення його організованою групою;
3) захоплення або тримання особи як заручника, поєднане з погрозою знищення людей;
4) спричинення злочином тяжких наслідків.
Поняттям тяжкі наслідки у складі цього злочину охоплюються заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (у т. ч. такого, що спричинило смерть потерпілого), настання великої матеріальної шкоди, суттєве загострення міждержавних чи міжнаціональних стосунків, серйозне порушення діяльності установ, організацій і підприємств тощо. Умисне вбивство потерпілого за обтяжуючих обставин кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 147 та ч. 2 ст. 115[1, с.81].
Підміна дитини (ст. 148). Цей злочин з об'єктивної сторони полягає у підміні чужої дитини. Під дитиною у цій статті слід розуміти особу, ідентифікувати яку за її індивідуальними ознаками її батьки чи інші законні представники з тих чи інших причин неспроможні (скажімо, підміна відбулася до того, як мати здатна була запам'ятати щойно народжену дитину, або при передачі дитини батькові, який не проживав з сім'єю, у разі смерті матері). Чужою дитина є за змістом закону для особи, яка здійснює підміну дитини.
Підміна – це заміна однієї дитини на іншу. Цей злочин становить не тільки підміна чужої дитини на іншу чужу, а й підміна чужої дитини на свою (це може бути пов'язано, скажімо, зі станом здоров'я своєї дитини). Згода батьків однієї дитини на її підміну не змінює суті діяння, оскільки при цьому ігнорується воля інших батьків.
Суб'єктом злочину може бути будь-яка особа, для якої у даний час певна дитина юридичне є чужою. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливими або іншими особистими мотивами. Інші особисті мотиви можуть бути низькими (задоволення садистських нахилів, помста, заздрість, ревнощі) або благородними (наприклад, вчинена із гуманних спонукань підміна тяжко хворого немовляти, яке відразу після народження попри віх зусиль має померти, в інтересах його матері на здорову дитину, від якої відмовилась мати останньої). У другому випадку, з огляду на надзвичайно специфічний етичний бік справи, може йтись про відсутність суспільної небезпеки діяння через малозначність.
Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини (ст. 149). З об'єктивної сторони цей злочин може виражатися у таких формах: 1) продаж людини; 2) інша сплатна передача людини; 3) здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов'язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України.
Під продажем тут слід розуміти угоду, за якою одна особа (продавець) передає людину у фактичну незаконну власність іншої (покупця), а остання зобов'язана прийняти її та сплатити за неї певну грошову суму.
До іншої сплатної передачі можна віднести угоди (правочини) про міну, найм, заставу, а так само угоди, за яких особа передається винним іншій особі у фактичну «власність» або для тимчасового використання (експлуатації) за матеріальну винагороду у вигляді інших, крім грошей, цінностей (коштовностей, цінних паперів тощо) або послуг матеріального характеру (передача у користування будинку, транспортного засобу, надання лікувальних послуг, путівки в круїз тощо).
Під іншою незаконною угодою людини слід розуміти два види фактичних угод: 1) такі угоди, як дарування, надання у безоплатне користування та будь-які інші, за якими особа безоплатно передається у фактичну «власність» або для тимчасового використання (експлуатації); 2) зворотний бік передачі, тобто купівля або одержання людини внаслідок міни, найму, застави, іншої угоди, за якої винний одержує людину від іншої особи у фактичну «власність» або тимчасово за матеріальну винагороду чи без такої.
У перших двох формах злочин є закінченим з моменту продажу (іншої сплатної передачі), тобто з моменту фактичної передачі людини іншій особі (особам).
Злочин у його третій формі є закінченим з моменту переміщення людини через державний кордон України.
Суб’єкт злочину загальний. Суб'єктивна сторона цього злочину передбачає прямий умисел і, як правило, корисливий мотив. Для третьої його форми обов'язковою ознакою є мета, якою є подальший продаж або інша передача іншій особі (особам) людини, одержаної винним і переміщеної ним через державний кордон України.
При цьому інтелектуальна ознака умислу винного характеризується усвідомленням того, що: а) ним здійснюються купівля або інша незаконна угода щодо людини та переміщення цієї людини через державний кордон України; б) ця незаконна угода та наступне переміщення людини через державний кордон України здійснюються для подальшого продажу або іншої передачі її іншій особі (особам); в) особа (особи), яка має придбати жертву злочину, в подальшому використовуватиме її з певною (однією із визначених у диспозиції статті) метою.
Практичне застосування цієї норми обмежується тим, що для притягнення особи до відповідальності необхідно довести, що нею усвідомлювався як неминучий факт наступної (після продажу або іншої передачі) сексуальної експлуатації людини, використання її у порнобізнесі тощо.
Зазначена мета, як вказувалось вище, має альтернативний характер. Винна особа здійснює заволодіння людиною та її переміщення через державний кордон України для наступного продажу (іншої передачі), усвідомлюючи, що кінцевою метою такого продажу (іншої передачі) жертви злочину будуть: а) її сексуальна експлуатація; б) використання в порнобізнесі; в) втягнення у злочинну діяльність; г) залучення в боргову кабалу; д) усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях; е) використання в збройних конфліктах; є) експлуатація її праці[1, с.83].
Експлуатація праці – це присвоєння матеріальних результатів праці людини (зокрема прибутку) власником засобів виробництва. Прикладами використання людини для експлуатації її праці може бути праця у будь-якій сфері виробництва чи послуг взагалі без оплати або з оплатою, яка явно не відповідає характеру та інтенсивності роботи. Виконання такої роботи зазвичай не пов'язане з добровільною пропозицією працівником своїх послуг, а вимагається від нього під загрозою фізичного насильства.
Сексуальна експлуатація – це вид експлуатації праці особи в галузі проституції, під якою слід розуміти надання сексуальних послуг за гроші чи іншу матеріальну винагороду, або у суміжних сферах (скажімо, у сфері розпутних дій з дітьми, надання разових сексуальних послуг ув'язненим, співжиття з метою систематичного отримання сексуального задоволення тощо), незалежно від того, чи дозволений у даній країні чи її окремих місцевостях цей вид діяльності.
Під порнобізнесом розуміється частково чи повністю дозволений у даній країні чи незаконний вид підприємництва, пов'язаний з виготовленням, збутом і розповсюдженням предметів порнографічного характеру. Використання у порнобізнесі означає: використання особи як актора при зйомках порнографічних фільмів, статиста при виготовленні порнографічних журналів тощо.
Втягнення у злочинну діяльність – це дії, пов'язані з безпосереднім психічним чи фізичним впливом на особу та вчинені з метою викликати у неї прагнення взяти участь в одному чи кількох злочинах. Втягнення у злочинну діяльність передбачає всі види фізичного насильства і психічного впливу (переконання, залякування, підкуп, обман, розпалювання почуття помсти, заздрості або інших низьких спонукань, обіцянка придбати або збути викрадене, давання порад про способи вчинення або про приховування слідів злочину тощо).
Залучення в боргову кабалу передбачає поставлення особи у стан повної, фактично рабської залежності від іншої особи. В такий стан потрапляє, наприклад, жінка, яку продали у будинок терпимості іншої країни, власник якого, сплативши гроші продавцеві за жінку, відбирає у неї документи, обіцяючи повернути їх лише після відпрацювання нею сплаченої ним суми та отримання ним прибутку.
Усиновлення (удочеріння) в комерційних шлях – це оформлене спеціальним юридичним актом прийняття в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки для її наступного використання у жебрацтві, занятті азартними іграми, а також для подальшого укладення щодо неї договорів купівлі-продажу, міни та інших, які передбачають фактичну передачу права власності.
Оскільки за законом усиновлення здійснюється лише щодо неповнолітньої людини, то продаж (інша передача) її з метою усиновлення в комерційних цілях не може кваліфікуватися за ч. 1, а тільки за ч. 2 ст. 149. Диспозиція ч. 1 ст. 149 у цій частині є прикладом логічної помилки законодавця.
Використання в збройних конфліктах передбачає використання особи для виконання нею бойових завдань, пов'язаних з поваленням державної влади або порушенням суверенітету й територіальної цілісності інших держав тощо.
Ознаками кваліфікованого складу торгівлі людьми (ч. 2 ст. 149) є вчинення цього злочину: 1) щодо неповнолітнього; 2) щодо кількох осіб; 3) повторно; 4) за попередньою змовою групою осіб; 5) із використанням службового становища; 6) особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності.
Повторним є вчинення цього злочину особою, яка до цього вже вчинила злочин, передбачений ст. 149, у будь-якій його формі як щодо однієї й тієї самої особи, так і щодо кількох осіб у різний час.
Використання службового становища передбачає вчинення злочину особою, яка є службовою особою. Нею може бути, наприклад, директор чи інша службова особа підприємства, яке здійснює посередницьку діяльність щодо працевлаштування за кордоном, директор будинку дитини, представник прикордонних військ, консульської служби, служби віз і реєстрації тощо.
Особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності, слід вважати будь-яку особу, від якої залежить потерпілий. Може йтися про службове підпорядкування, повну чи істотну матеріальну залежність утриманця тощо. Певною мірою неповнолітні залежать від батьків, усиновителів, опікунів, піклувальників, вихователів, деякі непрацездатні особи – від набувачів їхнього майна за договором довічного утримання, студенти – від викладачів та адміністрації навчальних закладів, хворі – від лікарів та службових осіб, які вирішують питання про їх лікування, підлеглі від начальників, підозрювані та обвинувачені – від слідчих і прокурорів, підсудні – від суддів[14, с.356].
Ознаками особливо кваліфікованого складу торгівлі людьми (ч. З ст. 149 КК) є вчинення тих самих дій: 1) організованою групою; 2) пов'язаних із незаконним вивезенням за кордон дітей чи неповерненням їх в Україну; 3) із метою вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації; 4) із метою насильницького донорства; 5) якщо це спричинило тяжкі наслідки.
Якщо торгівля людьми пов'язана з переміщенням їх через державний кордон України, членами організованої групи є також особи, які здійснюють таке переміщення в процесі передачі жертв злочину іншим особам. Для кваліфікації дій членів організованої групи не має значення, які саме дії, що утворюють об'єктивну сторону цього злочину, ними виконувались.
Відповідно до законодавства України діти мають право виїхати із України лише за наявності проїзного документа дитини. Його оформлення провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання (згоди) батьків або законних представників дитини. За відсутності згоди одного із батьків виїзд неповнолітньої особи – громадянина України, яка не досягла 16 років, за кордон може бути дозволено лише на підставі рішення суду. Вивезення дитини за кордон з порушенням наведених норм є незаконним.
Звичайно, що особливо небезпечними для волі й гідності дитини є випадки, коли її після вивезення за кордон для лікування, навчання, туристичної подорожі не повертають до рідних, а використовують у порнобізнесі, втягують у злочинну діяльність, жебрацтво тощо. Тому неповернення дитини в Україну та її продаж (інша передача) за кордоном з відповідною метою є однією із особливо кваліфікуючих ознак злочину, передбаченого ст. 149 КК[19, с.61].
Згідно із законодавством України, забороняється взяття донорської крові примусово, а застосування методу пересадки від донора до реципієнта органів та інших анатомічних матеріалів здійснюється у визначеному законодавством порядку, за наявності їхньої згоди або згоди їх законних представників та за умови, якщо використання інших засобів і методів для підтримання життя, відновлення або поліпшення здоров'я не дає бажаних результатів і завдана при цьому шкода донору є меншою, ніж та, що загрожувала реципієнтові. Мета вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації передбачає намагання без згоди потерпілого здійснити хірургічне втручання в його організм, пов'язане з пересадкою від донора до реципієнта органів (нирки, печінки, ока тощо) та інших анатомічних матеріалів (шкіри, кісткового мозку, волосся тощо). Мета здійснення насильницького донорства означає прагнення до взяття крові чи її компонентів у донора без згоди потерпілого та із застосуванням фізичного чи психічного насильства щодо нього.
Тяжкими наслідками вчинення злочину, передбаченого ст. 149, можуть бути визнані тяжка хвороба (наприклад, СНІД, психічна хвороба тощо), заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, вбивство потерпілого, його самогубство тощо. Умисне вбивство потерпілого за обтяжуючих обставин кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 149 та ч. 2 ст. 115 КК[18, с.112].
Експлуатація дітей (ст. 150). Потерпілим від цього злочину може бути тільки дитина, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування. Відповідно ж до законодавства України, допускається прийняття на роботу осіб, які досягли шістнадцяти, за згодою одного з батьків або особи, що його замінює, – п'ятнадцяти, а за сукупністю інших, крім такої згоди, умов (щодо учнів певних навчальних закладів, для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час) – чотирнадцяти років.
Об’єкт злочину є особиста свобода дитини, а також її фізичне і психічне здоров’я. З об'єктивної сторони злочин полягає в експлуатації дитини, тобто у привласненні прибутку як різниці між доходами, як матеріальними результатами її праці, і виробничими витратами. Оскільки діяльність, пов'язана з експлуатацією дитини, яка не досягла певного віку, є завжди незаконною, то для кваліфікації злочину за ст. 150 не має значення, обліковується чи не обліковується винним одержаний прибуток.
Суб’єкт злочину загальний. Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом. Ставлення до наслідків у вигляді істотної шкоди також непрямим умислом або необережністю. До речі як свідчить практика ставлення до наслідків у формі необережності зустрічається частіше ніж непрямий умисел. Оскільки особа використовуючи працю дитини легковажно ставиться до того що дитина може зашкодити здоров’ю, тому що для цієї особи це чужа дитина і її по суті не турбує що з нею трапиться.
Отримання прибутку є обов'язковою метою експлуатації дитини.
Кваліфікованим складом злочину (ч. 2 ст. 150) є експлуатація:
1) кількох (двох чи більше) дітей одночасно або в різний час;
2) дитини, якщо вона спричинила істотну шкоду для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини; 3) поєднана з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві.
Під істотною шкодою для здоров я слід розуміти тяжку хворобу, втрату імунітету, що настали внаслідок експлуатації. Істотною шкодою для фізичного розвитку дитини є шкода, яка полягає, наприклад, в припиненні або істотному гальмуванні її фізичного розвитку відповідно до певних медичних критеріїв, а істотною шкодою для освітнього рівня дитини – в тривалому припиненні її навчання, тобто порушенні конституційного права дитини на обов'язкову повну середню освіту.
При цьому наявність шкоди для здоров'я й фізичного розвитку дитини, що експлуатується, встановлюється судовою експертизою (медичною, психіатричною, психологічною). Істотність же шкоди та причиновий зв'язок між експлуатацією дитини та її суспільне небезпечними наслідками – особою, яка проводить досудове слідство, або суддею (судом).
Шкідливим виробництвом є виробництво зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на якому згідно із законодавством України забороняється застосування праці неповнолітніх і жінок, а також будь-яке інше виробництво, яке, за законодавством України, належить до категорії шкідливих [1, с.85].
Незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст. 151). Потерпілим від цього злочину є тільки психічно здорова особа. Цей факт, що випливає із конструкції ст. 151, вимагає обов'язкового ретроспективного встановлення відсутності підстав для поміщення відповідної особи в психіатричний заклад. Не обов'язково, щоб особа була цілком психічно здоровою, тим більше, що межа між окремими психіатричними і неврологічними захворюваннями (скажімо, такими, як органічне і епілептичне слабоумство, корсаковський і епілептичний психоз) є надто тонкою. Головне, щоб стан особи не вимагав поміщення її в психіатричний заклад.
З об'єктивної сторони злочин полягає в незаконному поміщенні в психіатричний заклад завідомо психічно здорової людини. Способами вчинення можуть бути насильство, погрози, обман, фальсифікація документів тощо.
Психіатричний заклад – це психоневрологічний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад, центр, відділення тощо будь-якої форми власності, діяльність яких пов'язана з наданням психіатричної допомоги. Поміщення в психіатричний заклад означає поміщення у відповідний стаціонар такого закладу для здійснення обстеження стану психічного здоров'я особи, діагностики, лікування і нагляду за нею.
Суб’єкт злочину спеціальний. Ним може бути тільки лікар, який приймає рішення про поміщення особи у психіатричний заклад.
Злочин є закінченим з моменту поміщення особи у психіатричний заклад.
Жодна людина не може бути поміщена в психіатричний заклад інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, у таких випадках, як: за рішенням суду в порядку виконання примусового заходу медичного характеру або для примусового лікування (статті 92–96); за рішенням суду для лікування особи, визнаної хворою на наркоманію, яка ухиляється від добровільного лікування або продовжує після лікування вживати наркотичні засоби без призначення лікаря, та поведінка якої є небезпечною; за висновком медико-експертної комісії для лікування в центрі медико-соціальної реабілітації неповнолітніх віком від 11 років, які вживають алкоголь чи наркотики; для визначення психічного стану обвинуваченого (підозрюваного) за наявності у справі даних, які викликають сумніви щодо його осудності; в порядку примусової госпіталізації осіб, хворих на психічні захворювання. В інших випадках поміщення людини в психіатричний заклад є незаконним.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Ставлення особи до тяжких наслідків може виражатися у формі умислу або необережності.
Кваліфікованим складом розглядуваного злочину є поміщення у психіатричний заклад завідомо психічно здорової особи, що спричинило тяжкі наслідки. До тяжких наслідків слід відносити самогубство чи самокалічення особи, спричинення їй середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження тощо.
Якщо злочин, що розглядається, супроводжувався умисним вбивством, умисним заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, доведенням до самогубства потерпілого, який є неповнолітнім, умисним заподіянням середньої тяжкості тілесного ушкодження, вчиненого з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу їх до певних дій, скоєне потребує кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 151 і, відповідно, ч. 1 або ч. 2 ст. 115, ч. 1 або ч. 2 ст. 121, ч. З ст. 120, ч. 2 ст. 122 КК [1, c.79].
Отже, суспільна небезпека цих злочинів полягає в тому, що вони посягають на волю,честь та гідність особи, яка оберігається Конституцією, а якщо подібне діяння здійснюється при обтяжуючих обставинах, то додатково ставить в небезпеку житя і здоров’я людини, отже відповідальність буде більша. Слід зазначити ще, що до кожного виду злочину буде окрема санкція, і відповідальність буде різна.
РОЗДІЛ 2
ХАРАКТЕРИСТИКА СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ ПРОТИ ВОЛІ, ЧЕСТІ ТА ГІДНОСТІ ОСОБИ
2.1. Об’єкт та об’єктивна сторона злочину.
Визначення об’єкта злочину, розкриття його змісту, виявлення його різновидів є одним з ключових питань у теорії кримінального права. Правильне визначення сутності об’єкта дозволяє розкрити механізм злочинного посягання, виявити ступінь суспільної небезпеки, зробити належний аналіз інших елементів складу злочину, вирішити питання кваліфікації, відмежувати відповідне діяння від суміжних злочинів і правопорушень, які не є злочинами.
Визнання суспільних відносин об’єктом злочину випливає із загального вчення про суспільну сутність і призначення кримінального права, яке покликане охороняти найцінніші соціальні здобутки — особу(як сукупність суспільних властивостей і ознак людини та громадянина), її життя, здоров’я, волю та інші законні права й свободи [15, c.355].
Всі ці діяння, що називаються злочинами проти особи, мають своїм родовим об’єктом особу, а безпосередніми життя, здоров’я, свободу і гідність людини. Виходячи з поставленої мети, ми зупинимось на кримінально-правовій характеристиці злочинів проти волі особи. Суспільна небезпека цих злочинів полягає в тому, що вони посягають на волю особи, яка оберігається Конституцією, а якщо подібне діяння здійснюється при обтяжуючих обставинах, то додатково ставить в небезпеку життя і здоров’я людини. Родовий об’єкт цієї групи злочинів - воля,честь та гідність особи.
Відповідно до цього можна виділити єдиний родовий об’єкт у сфері злочинів проти волі,честі та гідності особи – суспільні відносини, які посягають на волю,честь та гідність особи,її недоторканних прав та свобод.
Обов’язковими та факультативними додатковими безпосередніми об’єктами в залежності від форм вчинення злочину та кваліфікуючих ознак, можуть висту пати життя та здоров'я особи, відносини власності, авторитет органів державної влади, громадсь ка безпека та ін [3, c.137].
Об’єктивна сторона у сфері злочинів проти волі, честі та гідності особи характеризується тим, що деякі з них можуть вчинятися як шляхом дії так і бездіяльності, тоді як інші– лише активною поведінкою – діями.
Здебільшого, по формі посягання на свободу особи, склади злочинів здійснюються шляхом дії. Це пояснюється не тільки тим, що дія є більш ефективною формою поведінкою, але і тим, що людина може вчинити опір при посяганні на її свободу. Вказаний опір неможливо перебороти шляхом бездіяльності зловмисника. Однак, позбавлення волі може здійснюватись і шляхом бездіяльності, наприклад, особа знаходиться в закритому приміщенні за власною згодою, бездіяльність проявляється в небажанні здійснити дії по її звільненню .
Об’єктивна сторона злочину полягає у незаконному позбавленні волі,посяганні на честь та гідність особи, тобто у перешкодженні обирати за своїм бажанням місце перебування. Відповідальність за ст. 123 КК настає у випадку, якщо особа, яку позбавлено волі, досягла чотирнадцятирічного віку. Незаконне позбавлення волі має місце незалежно від здатності особи усвідомлювати цей факт (наприклад, сплячий, хворий, у непритомному стані).
Незаконне позбавлення волі з об’єктивної сторони полягає в різноманітних прийомах і способах, що застосовуються для з метою перешкодити особі в здійсненні за своїм розсудом права вибору місця перебування. Злочин може бути вчинений як шляхом активної дії, так і шляхом бездіяльності. Так, коли потерпілий знаходиться у приміщенні, закритому за його згодою, незаконне позбавлення волі може виразитися у відмові вчинити дії по його звільненню.
Незаконне позбавлення волі може виражатися в затриманні потерпілого в тому місці, в якому він не бажає перебувати, або в поміщення його в таке місце, звідки вихід для нього не є вільним.
Місцем позбавлення волі може бути визнане як приміщення (квартира, погріб, сарай тощо), так і місцевість (наприклад, острів). Позбавлення волі, яке підпадає під ознаки ст.123 КК, може бути вчинене і в місцях позбавлення волі, якими є виправно-трудові установи.
Незаконне позбавлення волі може здійснюватись шляхом застосування фізичного насильства (наприклад, потерпілого зв’язують і зачиняють в підвалі, поміщають у спеціально підготовлене приміщення тощо), а також шляхом психічного насильства (наприклад, погрожуючи зброєю, потерпілого примушують іти в певне місце, тощо). Воно може бути здійснене і шляхом обману (наприклад, людини заманюють у будь-яке місце і там зачиняють з метою позбавити волі). За ст. 123 КК карається лише незаконне позбавлення волі. Тому відповідальність виключена якщо особа позбавлена волі у результаті акту необхідної оброни або крайньої необхідності , або у випадку правомірного затримання (ч. 3 ст. 15 КК). З суб’єктивної сторони даний злочин скоюється лише з прямим умислом і може характеризуватися різними мотивами (користь, помста та ін.).
Нанесення ударів, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, що завдали фізичного болю, заподіяння тілесних ушкоджень, погроза вбивством, допущені при вчиненні дій спрямованих на позбавлення волі, кваліфікуються за сукупністю злочинів.
Тривалість незаконного позбавлення волі на кваліфікацію вчиненого не впливає, але враховується при індивідуалізації відповідальності і покарання. Незаконне позбавлення волі належить до числа так званих триваючих злочинів. Дії осіб, які приєдналися до злочинної діяльності після юридичного закінчення злочину, але до фактичного звільнення потерпілого, за певних обставин можуть визнаватися виконанням злочину.
За ст. 123КК карається лише незаконне позбавлення волі. Тому відповідальність виключається, якщо особа позбавлена волі внаслідок акту необхідної оборони або крайньої необхідності, а також в результаті реалізації громадянами права на затримання злочиннця (ч. 5 ст. 15 КК). Згода потерпілого на позбавлення волі також виключає кримінальну відповідальність [3, c.79].
2.2. Суб’єкт злочину та суб’єктивна сторона злочину.
У відповідності зі ст. 21 Конституції України всі громадяни рівні перед законом. Це не виключає певної форми нерівності перед законом на підставі приписів самого закону. Іншими словами, закон передбачає, що за деякі злочини відповідають лише ті особи, які, поряд з загальними ознаками суб’єкта злочину (досягнення віку настання кримінальної відповідальності і осудність) повинні володіти деякими додатковими ознаками, які характеризують особу винного в даному конкретному злочині.
Таким чином, поряд з поняттям загального суб’єкта Кримінальний кодекс передбачає і поняття спеціального суб’єкта. Частина 2 ст. 18 КК визначає, що спеціальним суб’єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа [24, c.262].
Суб'єкт злочинів проти волі, честі та гідності особи можуть бу ти, як правило, фізичні особи, які досягли на момент вчинення злочину 16 років. За захоплення заручників (ст.147 КК) відповідальність настає з 14 років. Деякі із розглядуваних злочинів можуть вчинюватися спеціальними суб’єктами злочину: службова особа - суб’єкт за ч. 2 ст. 149 КК, лікар-психіатр – ст. 151 КК [18, c.89].
Важливою ознакою складу злочинів є суб’єктивна сторона, що характеризує психічне ставлення особи до своєї поведінки, нею суспільної небезпечності й протиправності діяння.
Суб'єктивна сторона злочинів проти волі, честі та гідності особи характеризується умисною формою вини. У більшості випадків умисел прямий. Необхідною ознакою окремих складів злочинів проти волі, честі та гідності особи є мотив та мета. Так, в ст. 147 КК виділена мета – захоплення або тримання особи як заручника з метою спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника.
Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину є мотив:
1. Корисливі мотиви мають місце, коли особа, прагне заволодіти чужим майном.
2. Інші особисті інтереси — це прагнення одержати вигоду нематеріального характеру, зумовлене такими мотивами, як кар'єризм, протекціонізм, сімейність, бажання прикрасити дійсне становище, зробити взаємну послугу, заручитися підтримкою в розв'язанні будь-якого питання, приховати свою некомпетентність тощо. До інших особистих інтересів можуть бути також віднесені такі мотиви, як помста, заздрість, прагнення уникнути відповідальності за допущені помилки та недоліки в роботі тощо [28, c.321].
На підставі викладеного можна констатувати, що злочинами проти волі, честі та гідності особи є протиправні умисні суспільно небезпечні діяння, які заподіюють або ставлять під загрозу заподіяння істотної шкоди волі особи, її честі та гідності.
На підставі вищезазначеного можна зробити висновок, що основним безпосереднім об’єктом складу злочину є правовідносини, які складаються в процесі примусового виконання рішень судів у цивільних ,адміністративних та кримінальних справах.Оскільки склад злочину - це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне,то визнання того чи іншого суспільне небезпечного діяння злочином є виключним правом законодавця, тобто Верховної Ради України, тому слід зробити висновок про те, що якщо не буде хоч би однієї частинки із складу злочина, - кримінальної відповідальності не буде.
РОЗДІЛ 3
КРИМІНОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ВОЛІ, ЧЕСТІ ТА ГІДНОСТІ ОСОБИ
Розділом III Особливої частини КК України передбачено шість ви дів злочинів проти волі, честі та гідності особи: незаконне позбавлен ня волі або викрадення людини (ст. 146), захоплення заручників (ст. 147); підміна дитини (ст. 148); торгівля людьми та інша незаконна угода щодо людини (ст. 149); експлуатація дітей (ст. 150); незакон не поміщення в психіатричний заклад (ст. 151). Ці злочини завдають значної моральної шкоди, створюють негативний національ ний , викликають неспокій і обурення гро мадян щодо спроможності держави захистити їхні конституційні пра ва і свободи.
За роки незалежності в Україні було зареєстровано близько 3 тис. злочинів проти волі, честі та гідності особи. При цьому у структурі цих злочинів у 1991-1999 pp. найбільшу частку займав такий злочин, як незаконне позбавлення волі (0,9 тис.), на другому місці за кількістю фактів учинення знаходилось незаконне поміщення до психіатричного закладу (0,1 тис.). За цей час було зареєстровано також 50 випадків захоплення заручників, діапазон вчинення яких коливався від 1 до 10 злочинів на рік. І тільки з 1999 р. розпочалася реєстрація такого злочину, як торгівля людьми.
Перші роки XXI ст. визначили нові аспекти як у структурі, так і в динаміці злочинів проти волі, честі та гідності особи. За кількістю вчине них злочинів у 2001-2007 pp. перше місце посідає такий вид злочину, як торгівля людьми (понад 1,6 тис. злочинів), незаконне позбавлення волі або викрадення людини перемістилося на друге місце (1,1 тис. злочинів), на третьому місці - захоплення заручників (понад 50 випадків).
Майже всі злочини проти волі, честі та гідності особи мають знач ний рівень латентності. Найменш латентним з них є захоплення за ручників, оскільки в більшості випадків, враховуючи специфічні цілі цього злочину, сам факт захоплення заручників спеціально розголо шується. Більш латентним є незаконне позбавлення волі або викраден ня людини, особливо в тих випадках, коли цей злочин маскується під осіб, зниклих без вісті, під невпізнані трупи. Найбільш латентними є торгівля людьми, експлуатація дітей, незаконне поміщення до пси хіатричної установи, підміна дитини, рівень латентності яких часто залежить від соціальної позиції жертв цих злочинів.
Злочини проти волі, честі та гідності особи у багатьох випадках - супутники великих, індустріально розвинених міст і регіонів. Напри клад, для захоплення заручників у деяких випадках необхідна наявність місць масового скупчення людей або спеціальної інфраструктури (вокзал, аеропорт, посольство, державні, військові установи або уста нови кримінально-виконавчої системи); для торгівлі людьми - спад або закриття великого промислового виробництва, що, у свою чергу, породжує масову міграцію населення у пошуках роботи і заробітку; психіатричні установи, як правило, розташовані в обласних центрах і містах обласного підпорядкування.
Офіційна статистика не містить даних про ціну цього виду злочинів. Слід зазначити, що при вчиненні злочинів проти волі, честі та гіднос ті особи, окрім фізичної шкоди, у більшості випадків завдається і знач на моральна шкода, виміряти яку в грошовому еквіваленті досить складно. Наприклад, згідно з деякими опублікованими даними, світо вий дохід тільки від кримінальної секс-індустрії оцінюється від 7 до млрд. доларів США чистого прибутку за рік, а це далеко неповна ціна такого злочину, як торгівля людьми.
Результати кримінологічних досліджень показують, що пере важна більшість осіб, що вчинюють злочини проти волі, честі та гідності особи, є чоловіками. Для такого злочину, як незаконне по збавлення волі або викрадення людини, найбільш криміногенним є вік від 21 до 25 років (40 %) і від 30 до 40 років (30 %). Тільки кожен десятий злочинець, що вчинює даний злочин, є жінкою, при цьому жінки, як правило, діють у співучасті. Захоплення заручників в основному здійснюється чоловіками віком від 20 до 30 років, рідше - особами до 20 років, ще рідше особами старше 40 років і трохи більше 1 % - жінками. Для вчинення такого злочину, як незаконне поміщення до психіатричної установи, необхідна наяв ність спеціального суб'єкта (лікаря-психіатра) і вік таких злочинців становить 30 років і старше.
Як правило, особи, що вчинюють злочини проти волі, честі та гідності, раніше не притягувалися до кримінальної відповідальності, не мають психічних відхилень, позитивно характеризуються на робо ті і в побуті, інтелектуально розвинені, володіють яскраво вираженими вольовими і організаторськими здібностями.
При цьому значна частина злочинів проти волі, честі та гідності здійснюється у складі організованої групи. Діяльність організованих злочинних груп при вчиненні такого злочину, як торгівля людьми, переважно має міжнародний характер: злочини починаються з факту вербування потенційних жертв в Україні і закінчуються в таких краї нах - споживачах «живого товару», як Німеччина, Голландія, Греція, Кіпр, Македонія, Сербія, Туреччина, Хорватія та ін.
Серед мотивів злочинів проти волі, честі та гідності особи головне місце займає користь; стосовно незаконного позбавлення волі або ви крадення людини мотивами також можуть виступати особисті непри язні відносини, помста, отримання необхідної для злочинців інформа ції і т. ін. Захоплення заручників супроводжується ще і специфічними цілями: втеча з місць позбавлення волі або звільнення особи з місць позбавлення волі; виїзд за кордон; прагнення вплинути на рішення посадовця органу виконавчої влади, правоохоронного органу, суду тощо. Найбільш поширені способи вчинення даних злочинів - фізич не насильство, психічне насильство, обман.
Контингент жертв при вчиненні злочинів проти волі, честі та гід ності особи достатньо різноманітний як за статевим, так і за віковим критерієм. Стосовно такого злочину, як експлуатація дітей, жертвами можуть виступати тільки неповнолітні віком до 15 років, жертвами ж торгівлі людьми в більшості випадків є дівчата і жінки віком від 16 до 35 років [5, c. 90].
Серед основних чинників злочинів проти волі, честі та гідності осо би можна виділити такі:
1) економічна нестабільність в країні, яка призвела до низького рівня життя більшості населення, соціальної стратифікації за матері альним становищем і конфронтації між різними шарами суспільства, бідності, бездоглядності і безпритульності серед неповнолітніх, без робіття, особливо серед жінок, зловживання спиртними напоями, на сильства в сім'ї і в побуті, конфліктам у сфері спільного бізнесу і до звілля, відсутності в цілому умов для самореалізації особи;
2) руйнування моральних засад суспільства, наявність правового нігілізму, відсутність національної ідеології, знецінення загальнолюд ських цінностей, що призвело до психології користолюбства, культу заробляння грошей за будь-яку ціну, зневажливого або безвідповідаль ного ставлення до людського життя, прав і свобод інших членів сус пільства;
3) дискримінація людей за різними ознаками, тендерна нерівність у різних сферах життя;
4) низька правова культура і надмірна довірливість громадян;
5) недостатній рівень громадянського виховання і правової освіти з боку органів влади і управління, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, засобів масової інформації;
6) недоліки в діяльності правоохоронних органів, зокрема, посла блення прокурорського нагляду за дотриманням законності при роз гляді заяв про безвісно відсутніх громадян; даних медичних установ про хворих та інших осіб, які їх самовільно залишили; житлових ор ганів про осіб, які вибувають з приватизованого житла у зв'язку з його відчуженням; органів соціального захисту населення, банківських установ або установ зв'язку про самотніх громадян, які тривалий час не звертаються за отриманням пенсій, субсидій чи інших видів дер жавного соціального забезпечення; відсутність постійного обміну ін формацією між правоохоронними органами України та інших держав про юридичних і фізичних осіб, які займаються посередництвом у пра цевлаштуванні громадян за кордоном, модельним, туристичним, роз важальним бізнесом чи перевезенням людей через кордон,про розшук потерпілих [5, c.95].
Запобігання злочинам проти волі, честі та гідності особи повинно здійснюватися як на загальносоціальному, так і спеціально-кримі нологічному рівнях. Слід зазначити, що для реалізації заходів запобі гання даним злочинам існує як система відповідних суб'єктів запо біжного впливу, так і належна правова база. Створені і діють нові спеціальні суб'єкти: координаційні органи по запобіганню насильства в сім'ї при обласних державних адміністраціях, Міжвідомча коорди наційна рада з питань протидії торгівлі людьми при Кабінеті Міністрів України, спеціальні підрозділи по боротьбі з торгівлею людьми в сис темі МВС України, Антитерористичний центр при Службі безпеки України та ін.
Останнім часом прийнято такі закони України: «Про психіатричну допомогу» (2000 p.); «Про охорону дитинства» (2001 p.), «Про соці альну роботу з дітьми і молоддю» (2001 p.), «Про попередження на сильства в сім'ї» (2001 p.); «Про захист суспільної моралі» (2003 p.), «Про соціальні послуги» (2003 p.), «Про боротьбу з тероризмом» (2003 p.); «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації робото давцю» (2004 p.), «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (2005 p.), «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (2005 p.); у новій редакції прийнято Закон України «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні» (2000 p.); законами України затверджені Загально державна програма підтримки молоді на 2004-2008 роки і Державна програма забезпечення молоді житлом на 2002-2012 роки та ін.
На рівні вищих органів влади і управління також прийнято ряд таких загальнодержавних документів, як:
1. Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім'ї, охо рони материнства і дитинства, схвалена постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 1992 р. № 431.
2. Національна програма планування сім'ї, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 13 вересня 1995 р. № 736.
3. Національна програма «Діти України», затверджена Указом Пре зидента України від 18 січня 1996 р. № 63/96.
4. Заходи щодо поліпшення становища дітей-сиріт і дітей, які зали шилися без піклування батьків, затверджені Указом Президента Укра їни від 17 жовтня 1997 р. № 1153/97.
5. Комплексні заходи Кабінету Міністрів України щодо реалізації державної молодіжної політики в Україні («Молодь України»), затвер джені постановою від 20 березня 1998 р. № 348.
6. Комплексні заходи щодо профілактики бездоглядності та право порушень серед дітей, їх соціальної реабілітації в суспільстві, затвер джені Указом Президента України від 18 березня 1998 р. № 200/98.
7. Концепція державної сімейної політики, схвалена постановою Верховної Ради України від 17 вересня 1999 p. № 1063-XIV.
8. Основні напрями розвитку трудового потенціалу на період до 2010 року, схвалені Указом Президента України від 3 серпня 1999 р. № 958/99.
9. Стратегія подолання бідності, затверджена Указом Президента України від 15 серпня 2001 р. № 637/2001, та ін.
Реалізація вказаних законів і заходів, передбачених програмними документами, надасть можливість створити сприятливі умови для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку громадян, формування гармонійно розвиненої особистості, громадянина, здатно го до повноцінної життєдіяльності в усіх сферах виробництва, науки, освіти і культури; підвищити матеріальний рівень народу і пом'якшити його стратифікацію, зменшити безробіття; подолати девальвацію за гальнолюдських гуманістичних цінностей та правового нігілізму; зміцнити сім'ю, становище жінки в суспільстві, підвищити сексуальну культуру, удосконалити систему підготовки дітей, підлітків, молоді до сімейного життя; відродити традиційні, перевірені часом, форми ор ганізації дозвілля неповнолітніх і молоді, зменшити безпритульність і бездоглядність серед дітей; усунути чинники віктимізації населення та ін. А в цілому - забезпечити мир і злагоду в суспільстві, поважан ня прав, свобод і законних інтересів інших громадян.
У сфері запобігання торгівлі людьми зараз виконується вже третя загальнодержавна програма - Державна програма протидії торгівлі людьми на період до 2010 року, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 7 березня 2007 р. № 410.
Аналіз результатів виконання попередньої програми - Комплекс ної програми протидії торгівлі людьми на 2002-2005 роки, затвердже ної постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2002 р. № 766, показав, що економічні проблеми, незадовільний стан справ на ринку праці, високий рівень безробіття і низька якість життя населен ня і далі змушують громадян шукати роботу за кордоном. Легально за кордоном щороку працевлаштовується близько 50-60 тис. осіб. За неофіційними даними, майже 4 млн. громадян України працюють за кордоном нелегально, більшість з яких виїжджає за туристичними чи приватними візами, працює без необхідних документів, що негативно впливає на їх правовий захист і стає причиною потрапляння у сферу інтересів торговців людьми.
У зв'язку з цим основними завданнями Державної програми проти дії торгівлі людьми на період до 2010 року є:
1) удосконалення механіз му нормативно-правового регулювання питань протидії торгівлі людьми, а також боротьби з нею, включення їх до освітніх програм для дітей та молоді;
2) проведення роз'яснювальної роботи за допомогою засобів масової інформації, підвищення ефективності діяльності правоохорон них органів у боротьбі з торгівлею людьми;
3) забезпечення ефективної взаємодії правоохоронних органів України та інших держав у протидії торгівлі людьми, а також у боротьбі з нею;
4) надання допомоги особам, що постраждали від торгівлі людьми, зокрема у поверненні додому, працевлаштуванні та професійному навчанні;
5) вдосконалення діяль ності центрів реабілітації для осіб, що постраждали від торгівлі людьми;
6) розроблення механізму психолого-соціальної реабілітації дітей, що постраждали від торгівлі людьми;
7) співробітництво з громадськими та міжнародними організаціями і фондами, що провадять діяльність, пов'язану з протидією торгівлі людьми;
8) використання міжнародного досвіду із запобігання торгівлі людьми та боротьби з нею, захисту прав осіб, що постраждали від зазначеного злочину, розшуку зниклих осіб за кордоном, їх повернення та реабілітації.
Очікується, що виконання Програми дасть змогу:
1) підвищити рівень інформованості населення та усвідомлення проблеми торгівлі людьми і як результат - зменшити кількість людей, що стають жертвами цього злочину;
2) включити до освітніх програм для дітей та молоді, зокрема тих, що навчаються у дитячих будинках і школах-інтернатах, питання про тидії торгівлі людьми з метою зменшення ризику їх потрапляння у сексуальне та трудове рабство;
3) підвищити кваліфікацію фахівців центральних та місцевих орга нів виконавчої влади, що беруть участь у здійсненні заходів з протидії торгівлі людьми, а також у боротьбі з нею, шляхом організації навчан ня державних службовців і представників громадських організацій;
4) поліпшити роботу правоохоронних органів, підвищити рівень їх взаємодії з відповідними структурами інших держав у розслідуванні злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми;
5) підвищити рівень надання реабілітаційної допомоги, збільшити кількість реінтегрованих осіб шляхом посилення соціальної, юридич ної, медичної та психологічної допомоги особам, що постраждали від торгівлі людьми.
Програмою протягом 2007-2010 років передбачається реалізація низки комплексних заходів, виконання яких покладено на Службу без пеки України, а також міністерства: внутрішніх справ; зовнішніх справ; праці; у справах сім'ї, молоді та спорту; освіти і науки; інші централь ні органи виконавчої влади. Серед них, зокрема, передбачається:
1) утворення робочих експертних груп при регіональних постійно діючих комісіях з питань обміну інформацією про запобігання торгів лі людьми та координації зусиль у боротьбі з нею, проведення щоріч них регіональних і міжгалузевих нарад-семінарів з питань координації зусиль, проведення аналізу та уточнення стратегії запобігання торгів лі людьми та боротьби з нею;
2) підготовка і навчання працівників дипломатичної служби, інших державних службовців з питань протидії людьми; включення до про грам підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації педагогіч них працівників інститутів післядипломної педагогічної освіти на вчальних курсів, лекцій та практичних занять з цих питань; запрова дження навчального курсу з питань трудової міграції та протидії тор гівлі людьми для працівників Державної служби зайнятості;
3) продовження видання інформаційно-освітніх матеріалів з питань профілактики торгівлі людьми та проблем соціального захисту дітей і молоді, підвищення рівня інформованості населення щодо засобів і методів, які використовуються торговцями людьми;
4) проведення інформаційно-роз'яснювальної роботи з питань за йнятості населення та забезпечення інформування громадян про вакан сії за кордоном у рамках укладених Україною з іншими державами двосторонніх угод; створення циклу тематичних теле- та радіопередач, запровадження в електронних та друкованих засобах масової інформації окремих рубрик для розміщення інформаційних матеріалів про професії, що користуються попитом на вітчизняному ринку праці, а також про наслідки нелегального виїзду за кордон з метою працевлаштування;
5) розроблення та впровадження програм соціальної та психологіч ної реабілітації дітей, що постраждали від торгівлі людьми;
6) надання громадянам України, які постраждали від торгівлі людь ми, юридичної допомоги в поверненні додому; сприяння їх працевла штуванню та професійному навчанню;
7) продовження співробітництва з Інтерполом, Європолом, Регіо нальним центром Південно-Східної Європейської ініціативи співро бітництва у боротьбі з транснаціональною злочинністю (SECI), право охоронними органами інших держав з питань спільної протидії тор гівлі людьми, обміну інформацією про транснаціональні злочинні групи та окремих осіб, які провадять таку злочинну діяльність, а також розслідування злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми; широке ви користання міжнародного досвіду шляхом залучення міжнародних громадських організацій, благодійних фондів та іноземних засобів масової інформації до реалізації проектів, спрямованих на запобігання і протидію торгівлі людьми, розшуку осіб, які зникли за кордоном, їх повернення додому, реінтеграцію і реабілітацію та ін.
Обсяг фінансування Програми з державного бюджету становить 1469,7 тис. гривень. Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, об ласні, Київська та Севастопольська державні адміністрації повинні також передбачати під час складання проектів місцевих бюджетів на відповідний рік додатково кошти для виконання цієї Програми [6, c.243].
Оскільки ми зараз живемо у світі де багато насильства, адже багато хто не хоче працювати і стараються здобути кошти легким шляхом, тобто незаконним. Також слід вказати на те, що злочини у цій сфері розглядаються не дуже часто. Таким чином потрібно прийняти більше нормативно-правових документів, які будуть регулювати цю сферу відносин нашого суспільства і потрібно проводити профілактичні роботи для запобігання злочинів щодо волі, честі та гідності особи.
ВИСНОВКИ
Удосконалення механізму реалізації кримінальної відповідальності за злочини проти волі, честі та гідності особи — один з найважливіших напрямів реформи кримінального законодавства, застосування норм які повинні відіграти значну роль у боротьбі із цими злочинами.
Подальший розвиток демократії і становлення правової держави передбачає всеохоплюючу охорону політичних, майнових та інших прав і свобод людини.
Кожен громадянин повинен дотримуватися закону, виконувати свої обов’язки, як перед державою так і перед суспільством, поважаючи права та законні інтереси інших людей. Найбільш тяжкі порушення закону є злочинами - суспільно небезпечними діяннями, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України.
Кримінально-правова охорона невід’ємних прав людини від злочинних посягань регулюється в спеціальній главі Особливої частини КК України - “Злочини проти життя, здоров’я, свободи і гідності особи”. Серед цієї групи злочинів виділяють злочини проти волі особи.
Родовий об’єкт цієї групи злочинів - воля особи. З об’єктивної сторони дані злочини характеризуються діями або бездіяльністю, що посягає на свободу особи.
Таким чином, до злочинів проти волі особи належать:
- незаконне позбавлення волі;
- захоплення заручників;
- незаконне поміщення до психіатричної лікарні;
- викрадення чужої дитини.
По законодавчій конструкції дані злочини мають формальний і матеріальних склад злочину. З суб’єктивної сторони дані злочини характеризуються умисною виною. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони в складі злочину є наявність мети і цілі. Суб’єктами даного злочину можуть бути особи, яким на момент вчинення злочину виповнилося 16 років.
Суспільна небезпека цих злочинів полягає в тому, що вони посягають на волю особи, яка оберігається Конституцією, а якщо подібне діяння здійснюється при обтяжуючих обставинах, то додатково ставить в небезпеку життя і здоров’я людини, отже відповідальність буде більша.
Отже для вдосконалення нашої правової держави слід винести нові закони,проводити різні попередження,залякування і профілактику. Можливо тоді рівень злочинності в країні зменшиться.
Також слід зазначити те, що законодавець передбачив, що до кожного злочину буде застосовуватися окрема санкція. Оскільки тема про злочини проти волі, честі та гідності вивчені ще не до кінця вивчена, то законодавство може розробити ще не один закон, який буде регулювати суспільні відносини у цій сфері. Злочини в яких є об'єктом є суспільні відносини щодо честі та гідності особи, як уже було зазначено, дуже рідко відносяться до кримінальних злочинів, а скоріше до адміністративних та цивільних. Отже для вдосконалення нашої правової держави слід винести нові закони,проводити різні попередження,залякування і профілактику. Можливо тоді рівень злочинності в країні зменшиться.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ