Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1. Генеза та особливості національної культури. Джерела та складники української культури.
Зародження культури на території України відбулося з появою першої людини на цих теренах – близько 1 млн років тому. Людина прагнула удосконалити своє життя, зробити його зручнішим, тому стала створювати примітивні знаряддя праці, виготовляти прості прикраси. Також у той час з’являються зачатки релігійних вірувань та елементи мистецтва, які з плином часу набували нових форм та рис.
Національна культура – це культура певної нації, тобто історично сформованої спільноти людей, які мають свою територію, мову, історію, звичаї, традиції, ведуть спільне господарство і національну самосвідомість.
3 процеси – становлення нації, творення національної культури і розвиток національної свідомості – нерозривні та неможливі один без одного. Кожна спроба стародавніх людей об’єднатися, початки державотворення – прояви переходу на новий культурний рівень.
Основна особливість національної культури – конвенціональність – певні домовленості про те, як ми сприймаємо навколишній світ. У кожній культурі є свої символи, наприклад, у нас вітаються через рукостискання, а на Сході це не прийнято, у них знайомих вітають легким кивком голови.
Творча енергія соціумів та індивідів – загальне джерело будь-якої культури
Джерела нац. укр. культури:
2. Міфосвідомість. Давньослов’янська міфологія як джерело української культури. Політеїстичний пантеон давніх слов’ян - форма суспільної свідомості
Історично першим типом суспільної свідомості є міфосвідомість. Міфосвідомість є основою ієрархічної піраміди людського мислення, з материнського лона міфу походять релігія, мистецтво, наука, філософія, міф є особливою іпостассю світогляду, інструментом мислення. В історії людства міфосвідомість, породжені нею культура і спосіб буття охоплюють період від пізнього палеоліту до раннього середньовіччя. Давньослов’янська міфологія відображала світогляд слов’ян, який згодом, поєднавшись з християнським, ліг у основу української культури, формуючи абсолютно новий духовний універсам. Зрозуміло, що на європейських і слов'янських землях монотеїзм поширився завдяки християнству. Тому досить часто політеїстичні вірування у європейській і слов'янській літературі називають дохристиянськими, поганськими або язичницькими. Народні дохристиянські вірування — це величезний загальнолюдський комплекс світоглядів, вірувань, обрядів, що йдуть із глибин тисячоліть і є відображенням стану суспільної свідомості того часу. Слов'янська міфологія - вірування давніх слов'ян, були тісно пов'язані з обожненням явищ і сил природи. Кожне з них мало певне надприродне пояснення та пов'язувалось з певним божеством чи таємничою істотою. Сенс стародавньої віри — це не особисте спасіння, як у частини світових релігій, — а збереження і примноження роду, родючості землі, плодовитості худоби і здоровья роду. Таким чином, це і комплекс вірувань, і спосіб життя, і світогляд, і спосіб відтворення родових стосунків, культури, знань та навичок.
. Релігійно-культовий проект Володимир Великого: запровадження християнства як основа формування нового культурного всесвіту.
Рушієм нового культурного процесу стала християнізація Русі. Головні причини хрещення Русі – соціально-політичні. В кінці Х ст. виникла потреба в загальновизнаній ідеології. Релігія, як ідеологія могла б сприяти обєднанню східних словянських племен у одній державі і розвитку її політичних, торговельних і культурних відносин з християнськими державами.
Язичницька культура стала на перешкоді як внутрішній, так і зовнішній політиці Київської Русі. Князь Володимир намагався реформувати багатобожне язичництво, перетворити його в єдинобожне, з культом єдиного, верховного бога Перуна. Визначною подією в духовному житті Русі стала побудова в Києві у 980р. нового язичницького храму. Але реформація язичництва, спроба Володимира поставити язичницьку релігію на службу державі не дала бажаних наслідків. Вона не сприяла державному розвитку, розвитку писемності та культури, налагодженню зв’язків з християнськими країнами.
Запровадження християнства мало прогресивний характер, сприяло відмиранню пережитків родового ладу. Давньоруська держава прилучилась до європейської цивілізації, античної культурної спадщини, передової на той час культури Візантії. Лише з часу хрещення Русі у ній почали бурхливо розвиватись писемність та книжність, руські люди ознайомились з кращими здобутками світової літератури і науки. Спочатку в Києві, а потім і по всій русі почали засновувати школи й книгописні майстерні і незабаром східнослов’янська країна стала однією з найкультурніших у середньовічній Європі. Християнство в Київській Русі виступало, насамперед, як релігія середньовічного суспільства.
Церква активнo сприяла рoзвитку давньoруськoї архiтектури та oбразoтвoрчoгo мистецтва. Бiльшiсть кам’яних спoруд, збудoваних на прoтязi Х – ХII ст. на Русi, були храми, щедрo прикрашенi мoнументальним та станкoвим живoписoм. Прoте впливи схiднoї церкви на мистецтвo не завжди були благoтвoрними. Так, через те, щo вiзантiйцi не любили ставити у свoїх храмах статуй, скульптура не дiстала пoмiтнoгo рoзвитку.
4. Писемність, освіта, література доби КиївськоїРусі. Початки філософського та науковогомислення.
Першими письмовими творами у Київській Русі були літописи - зводи записів про історичні події, викладені у хронологічній послідовності. Найдавнішим літописом, який дійшов до наших днів, є «Повість временних літ» , створена на початку XII ст. Вона збереглась у Лаврентіївському (1377 р.) та Іпатіївському (початок XV ст.) списках. Відомі також «Київський літопис» XII ст., «Галицько-волинський літопис» XIII ст. Літописи є основним джерелом з історії Київської Русі IX-XIII століть. Але, окрім них, із письмової спадщини можна згадати філософську проповідь митрополита Іларіона «Слово про закон і благодать», «Повчання дітям» Володимира Мономаха, «Печерський Патерик» (ХІІІ ст.) – збірка оповідань про святих угодників Києво-Печерського монастиря.
Особливе місце у давньоруській літературі посідає «Слово про Ігорів похід» (1187 р.), написане на основі конкретного історичного факту про трагічний похід Новгород-Сіверського князя Ігоря на половців 1185 р. Остромирове Євангеліє (1056-1057 рр.) – одна з найвидатніших пам’яток старослов’янського письменства в давньоруській редакції, «Ізборники» Святослава (1073 і 1076 рр.) – давньоруська рукописна книга. Ізборники були складені в перекладі з грецької мови для великого князя Святослава Ярославовича у Києво-Печерському монастирі монахом Никоном. Розвиток літератури Київської Русі був безпосередньо пов'язаний із поширенням освіти, створенням бібліотек. Уже за Володимира Святославича існували державна школа і школа при Софійському соборі. Ярославом Мудрим створюється перша відома на Русі бібліотека. У Х – ХІІ ст. сформувалася давньоруська система освіти. Перші школи відкривалися при Володимирі Великому (988 р.) для дітей князів і бояр. При Ярославі Мудрому шкільна освіта значно розширилася. У 1037 р. Ярослав Мудрий організував у Софіївському соборі Києва першу бібліотеку, яка нараховувала 960 рукописів. Активно займався створенням скрипторіїв. У 1086 р. онучка Ярослава Мудрого Анна Всеволодівна відкрила першу школу для дівчат.
5. Архітектура та образотворче мистецтво княжої доби: від візантійського канону до питомої художньої
З культовою архітектурою був тісно пов'язаний монументально-декоративний живопис, характерний для візантійських художніх шкіл. У Київській Русі візантійський живопис поширився у формі монументальних настінних розписів — мозайок і фресок. Настінні мозаїки застосовувалися у спорудах Київської Русі з кінця X допочатку XII ст. У Києві мозаїками були оздоблені інтер'єри князівських палаців і культовіспоруди часів ВВ та Ярослава Мудрого. Основним видом монументального мистецтва К.Р. був фресковий живопис. Перші мозаїчні зображення та настінні фрескові розписи були виконані у Десятинній церкві міста Києва, але вони не збереглися. До найвизначніших пам'яток українського і світового монументально-декоративного мистецтва належать мозаїки і фрески Софійського собору у Києві. Головним змістом художнього оздоблення інтер'єру цього храму є утвердження християнства, а храмові настінні розписи стали «біблією для неписьменних», яку потрібно було читати у певному порядку. На фрескових панно три цикли зображень: євангельські, біблійні та житійні. На мозаїках зображені основні персонажі християнського віровчення. Мозаїчні оздоблення прикрашають головний вівтар і купол собору. У народі Богоматір Софії Київської вважали заступницею Києва і Русі і називали її «Нерушимою стіною», тобто заступницею і покровителькою. Марія-Оранта у народній свідомості злилася з язичницьким образом «Великої Богині», що уособлювала силу землі.
Становлення давньоруського іконопису припадає на II пол. XI — поч. XII ст. У Києво-Печерському патерику розповідається про перших руських іконописців —Григорія та Аліпія. Так, відомою в цей час була Печерська іконописна майстерня, уякій писав іконописець Аліпій, що пройшов школу візантійських майстрів. Розвивалося також гончарство, що процвітало у таких містах, як Білгород і Вишгород. Високого рівня досягла обробка дерева, каменю, виготовлення цегли та вапна. Деревообробний промисел був особливо поширений у будівельній справі. Кам'янебудівництво сприяло появі цегельників, каменярів, вапнярів. Існували і такі ремесла, як кравецьке, обробка шкіри, виготовлення взуття, прядіння, ткацтво та інші. Київська Русь відігравала значну роль у світовій історії, а її мистецтво за три століття досягло художніх вершин. Великий вплив на мистецтво Київської Русі мали культури інших народів, особливо Візантії. Разом з тим у скарбницю світової культури багато нового і цінного внесли давньоруські митці. Але культура Київської Русі в усіх своїх формах і жанрах показала яскраву самобутність і заклала підвалини для подальшого розвитку культури України пізнього Середньовіччя.
). Характерні риси культури Київської Русі.
Християнізація
Домінуючий вплив християнської релігії на розвиток матеріальної і духовної культури: домінування в мистецтві біблійних сюжетів, у літературі - релігійної проблематики, в архітектурі – культових споруд. У княжу добу саме церква стає одним із найдоступніших місць задоволення естетичних потреб народу. Храм був місцем, що протистояло хаосу реального життя і представляв собою упорядковану модель космосу.
Візантінізація:запозичення та творче переосмислення візантійських традицій, знань, канонів.
Візантінізація проявлялася у впровадженні:
- монотеїзму східного ґатунку, що повністю змінює культурні орієнтири та життєві цінності,
- устрою соціально-політичної системи - канону в мистецтві
Візантійський вплив найбільш відчутно поширюється на початку християнізації у різних сферах суспільного життя. З часом з’являються глибинні власне руські основи, наприклад «Слово про похід Ігорів» у літературі. З ХІ ст. починається розмивання візантійських канонів у мистецтві. Найкращим прикладом є Софійський собор, що ж поєднанням візантійського стилю та місцевих традицій.
Двоєвір’я(язичництво адаптується до християнства)
Існування дохристиянського середовища культури було підґрунтям для створення місцевої самобутньої культури. Жителі К. Р. мали свою писемність у дохристиянський період, високий рівень розвитку ремесла.
Софійність
Першими коментаторами християнства як ідеології були філософи-неоплатоніки. Школа неоплатоніків – одна з останніх класичних філософських шкіл. Неоплатоніки розвивали ідею «логоса» як внутрішнього знання, мудрості (софії). Це знання, ця софія зафіксовувалася в книзі, а оскільки мудрість у християнстві асоціювалася з божественним одкровенням - це викликало глибинну повагу до книги, немов у ній втілений Бог. Тому книжник на Русі вважався взірцем, мудрим та ідеальним.
Двощаблевість функціонування культури.До верхнього належала спільна, об’єднуюча культура для усіх К.-Р. земель: мова, устрій князівської влади та релігія; до нижнього – регіональна культура.
Каллокагатія– єдність істини, добра, краси, що була основоположною для європейської культури.
7. Розвиток культури післямонгольского часу. Галицько-Волинське князівство як політичний і культурний правонаступник Києва (ХІI – ХІV ст.).
Основні риси які вплинули на культуру 13-15 ст.:
Київ та Чернігів занепали. Найменш постраждали і отримали швидший шлях розвитку: Володимиро-Суздальске, Новгородське. Галицько-Волинське князівство стає культурним центром і торг. шляхи переміщуються туди, бо саме там знаходився перетин шляхів із Західн.Євр. Інтенсивний культурний розвиток Галичини.
Литовське правління сприяло інтенсивному зв'язку з Зах. Європою.
Культурне життя в Гал.-Вол. князівстві.
Наука і освіта:
Розвивається математика, космологічні науки ; розширюються географічний кругозір людей (Афанасій Нікітін "Хождение за три моря" про подорож Волгою і Каспієм до Персії та Індії); відкриваються початкові школи; державною мовою (за Литовське правління) була українська; культурне піднесення у кінці 15 ст. ідеї гуманізму, вплив Реформації, поглядів Яна Гуса.
Книжкова справа і література:
Гал.Вол. князівство стає центром книгописання; знали декілька видів письма ("устав" - друкарський шрифт, "напівустав" - з легких нахилом, "скоропис"); книги переважно були церковні, писалися для богослужіння; у кормчих книгах дістала своє вираження робота з кодифікації права, яка прибула з Сербії; Ведення літописання з 1238 р "Гал.Вол. літопис"; 1397р протодиякон Спиридон підготував великоформатний збірник афоризмів, правил поведінки "Київський псалтир"; З'являється ораторська, побутова, паломницька проза; поява друкарського станку; 1483р - в Краківській друкарні Швайпольта Фіоля виходить перша друк. книга укр. автора Ю. Дрогобича "Прогностика"; 1490их - виходять друком "Тріодь пісна", "Тріодь цвітна", Осьмигласник".
Крім цього на Заході дуже великого розвитку набув іконопис. В образотворчому каноні іконописьменства проглядається гуманізація.Крім цього в живописі стає популярним графіті. В архітектурі набуває популярності фортифікаційна архітектура.
У Гал.Вол. літописі видніються зародки антропоцентризму ("Євшан-зілля", самоідентифікація)
. Мистецтво київських та галицько-волинських земель ХІV- ХV ст.: світська та сакральна архітектура, малярство, музика, декоративне мистецтво, книгопи...
1) Із поширенням маґдебурзького права в плануванні українських міст з’являються нові риси, що були типовими для міст Західної Європи. У містах формувалася прямокутна сітка вулиць, головні з яких ішли до ринкової площі. Поряд із площею були розташовані головні храми. Насамперед тут виділяється Львів, де в цей час зводиться щонайменше два мурованих храми східної традиції — монастирська церква св. Георгія та вірмерменський кафедральний собор Успіння Богородиці.
Упродовж ХІV—ХV ст. на українських землях активно продовжується будівництво оборонних споруд. Так, будуються дерев’яні замки в Києві, Житомирі, Вінниці, Черкасах тощо. Зростала кількість мурованих оборонних замків і фортець. Це одна з провідних рис розвитку культури цього періоду. Вогнепальна зброя й нові способи ведення воєнних дій спричинили необхідність будувати укріплення з каменю або цегли. Від початку ХV ст. внаслідок постійних татарських нападів оборонне будівництво стає провідним. Найгустіша мережа замків постає на Поділлі та Волині.
2) Малярство цієї доби продовжувало розвиватися на традиціях Київської Русі та Галицько- Волинського князівства. Але малярі стали відходити від традиційних візантійських канонів іконографії, намагаючись передати реальні почуття людини.
Загальна тенденція — глибше передати душевний стан людини, надати позам й обличчям виразності та індивідуальності. Було помітно вплив західноєвропейського гуманізму. Малярство було широко представлене фресками та іконописом. Значною популярністю користувався образ Богородиці, що втілював ідею заступництва та спасіння.
3) Історичні пісні прославляли боротьбу героїв із татарами й турками. Новим оригінальним жанром усної народної творчості стали думи. Вони виникли в козацькому середовищі. До найстаріших творів цього жанру належать «Плач невільників», «Маруся Богуславка», «Втеча трьох братів з міста Азова» та ін. Головна ідея дум — любов до Батьківщини, необхідність її захисту від ворогів. Думи виконувалися під музичний супровід на кобзі чи бандурі. Вони мають своєрідну поетичну мову. Речитативна мелодія завжди підпорядковується тексту. Думи є важливим історичним джерелом історії та культури України, адже з точністю й конкретністю відображують події нашого минулого.
4) Починаючи з другої половини XIV ст. у нових історичних умовах зберігає значення церковне замовлення й зростає роль міського цехового ремесла, що найвиразніше простежується на західноукраїнських землях. Найкраще воно відоме у золотарстві.
5) Центрами книжкової культури були Галич при Левові Даниловичі, Холм, Перемишль , Полоцьк, Волинь. При дворі князя Володимира Васильковича — книжника і філософа — існувала величезна майстерня для створення книг. Шкіряна оправа вважалася найбільш дорогою. Все це створювалося місцевими ремісниками. Переписування книг було дуже тривалим, за день писали 2-4 аркуші. Серед рукописів переважали книги, необхідні для здійснення церковного богослужіння.
З середини 15 століття в європейському книговиданні настають радикальні зміни, пов'язані виникненням книгодрукарства. Виникнення книгодрукування в Україні донедавна пов'язувалося з ім'ям Івана Федорова . Сьогодні ряд вчених схиляються до думки, що друкарня у Львові існувала, принаймні, у 1460 р.
9. Ренесанс як культурна епоха. Особливості (характерні риси) Відродження в українських землях (ХVІ ст. – початок ХVІІ ст.)
Ренесанс — назва стилю, що прийшов на зміну готиці, в Україні - на початку XVI — пол. XVII ст., за доби розвитку міст і зростання міщанського стану.
АРХІТЕКТУРА
-Свідоцтвом раннього Ренесансу є кам'яниця Орсеттіх у Ярославі , синагога в Сатанові й ін. Львів після пожежі 1527, яка знищила будови візантійської і готичної доби, відбудувався у стилі Ренесансу: «Чорна кам'яниця» (1577), ансамбль Братсько-Успенської церкви з каплицею Трьох Святителів і вежею, синагога Золотої Рози (Ренесанс у поєднанні з готикою, 1582), каплиці Боїмів і Кампіянів — початок 17 ст.,
-Зразком пізнього Ренесансу, що переходить у бароко, є Іллінська (Богданова) церква в Суботові (1653). Деякі елементи Ренесансу мали також перебудовані церкви старокняжої доби в Києві, Чернігові та ін. Поряд з мурованим будівництвом і з певною аналогією до нього розвинулося дерев'яне церковне будівництво (церква св. Духа в Потеличі, святого Юра і Воздвиженська в Дрогобичі й ін.).
-Прикладом містобудування доби Ренесансу за принципами регулярного плану можуть бути Жовква і Броди (архітектор Дель'Аква, інженер Боплан).
У СКУЛЬПТУРІ ренесанс дав спроби реалізму у лежачих або напівлежачих постатях на саркофагах ( князя К. Острозького у Києві (1579), дітей Даниловичів у Жиравці(1580) та ін.), у рельєфах на кам'яних плитах і погруддях.
ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО
-Декоративна різьба почала розвиватися у Львові
-Шедевром архітектурно-декоративного різьблення доби Ренесансу є портал каплиці Трьох Святителів. У добу Ренесансу збагатилася дерев'яна різьба — вівтарна й іконостасна
- Ренесанс спричинився до емансипації портрета (К. Корнякта, В. Лянґиш), а ще більше помітний у графіці й мініатюрі (Пересопницьке євангеліє — 1550 — 61), а також у друкарстві.
-У декоративно-ужитковому мистецтві впливи Ренесансу позначилися у декорі золотарських виробів — посуду, предметів церковного призначення (оправа євангелія так званого Горностаєвого — 1542), зброї (церемоніальний меч львівських війтів), ювелірних прикрас тощо
–стиль Ренесансу відомий у мебльовому мистецтві, кераміці, гаптуванні й вишиванні шовком.
-Для доби Ренесансу як на заході, так і у слов'янських країнах, зокрема в Україні, характеристичний синкретизм — сполучення теоретичних думок з галузі філософії, теології, політики і конкретних наук з гарною літературною формою (поетичною або реторичною).
ЛІТЕРАТУРА ТА НАУКА
-поруч з тенденцією відродити культуру античності йшли намагання культивувати людську індивідуальність, що мусить бути звільнена від авторитетів традиції, переживати й думати незалежно від них.
-При сильних ще традиціях середньовіччя в 16 ст., знання латинської мови, яка в навчанні стала поруч із грецькою, спричинилося до знайомства з новою латинською літературою, яка завдяки діяльності гуманістів-чужинців (Конрад Цельтес, Каллімах та ін.) почала розповсюджуватися в Польщі й Литві та на західноукраїнських землях, у Львові, де якийсь час перебував Каллімах, прибулий з Константинополя.
-учені і письменники українського роду: Павло Русин із Кросна , Шимон Шимонович зі Львова (1557 — 1629) та ін.
10. Освіта в ХVІ – на початку ХVІІ ст. Братські школи та культурно-освітній осередок в Острозі.
Розвиток української культури проходив в складних суперечливих умовах, коли Україна знаходилась під владою іноземних держав і до середини XVII ст. не мала власної державності. Але І в цей час українська культура мала тісні взаємозв'язки з культурою Польщі. Росії. Чехії, зазнала активних впливів європейських культурних процесів, пов'язаних з добою Відродження, але оберігала власну самобутність та неперервність у розвитку з давньоруською культурою.
В 1546 р у м. Львові виникає перша приватна школа, а в 1578 р. в м. Острог була заснована перша вища школа, відома під назвою Острозька академія (греко-слов'янська школа). Ця школа існувала на кошт князя Констянтина Острозького. Першим ректором цієї школи - учений і просвітитель Герасим Смотрицький.
Навчання тут здійснювалося за поширеною в Європі системою "семи вільних мистецтв", яка поділялася на граматику, риторику, діалектику, арифметику, геометрію, музику, астрономію. Особлива увага приділялася вивченню слов'янської мови.
В кінці XVІ - на початку XVII ст. в Україні православними братствами засновується велика кількість братських шкіл, в яких навчаються діти не тільки шляхти, а й діти міщан та козаків. Найбільш відомими були братські школи у Львові (1586) та у Києві (1615).
У1632 р. за ініціативою архімадрида Києво-Печерської Лаври Петра Могили при монастирі було відкрито школу, котра після об'єднання з київською братською школою була перетворена на Київський колегіум, що згодом отримав назву Києво-Могилянської академіЇ, впродовж десятиліть залишався єдиним вищим закладом в східнослов'янських землях.
Острозька школа.
Київський колегіум, братські школи були й центрами боротьби проти наступу/ католицизму та уніатства. Православні школи відстоювали право українського народу на свою власну мову, культуру, духовне життя. В Україні засновувались католицькі та уніатські школи з метою поширення серед населення католицизму й уніатства. Зокрема, єзуїтські колегіуми існували у Львові. Луцьку. Вінниці, Києві та інших містах. Вони сприяли не лише поширенню освіти, а й ополяченню насамперед української шляхти й магнатів.
Найважливішою подією XVI ст. був початок книгодрукування в Україні. Першодрукарем був Швайпольт Фйоль. В 1491 р. надрукував перші видання кирилівського шрифту – релігійні книги "Октоих" і "Часослов". У 1573 р. тікаючи від переслідувань, в Україну прибуває з Москви до Львова книгодрукар Іван Федоров і його помічник Петро Мстиславець, де за допомогою братства засновує книгодрукарню і вже наступного 1574 р. видає перші в Україні друковані книги "Апостол", "Буквар". Книгодрукування почало поширюватись в Україні: книгодрукарні виникають в Острозі при Києво-Печерській Лаврі. Саме в м. Острог було вперше видано слов'янською мовою "Біблію".
11. Книжна справа та книгодрук в Україні (ХVІ-ХVIІ ст.). Полемічна література. Гуманістично-реформаційні ідеї у духовній культурі ……………Передумови розвитку книжної справи у 15 ст: вплив ідеології Відродження і Реформації, винахід Йоганна Гуттенберга, перехід від папірусу і пергаменту до паперу Більшість книг латиною.
У кінці XV —поч XVI ст - перші книги церковнослов'янською мовою, Прага. В Україні поштовх для розвитку книгодрукарства дав Іван Федорович. Він відновив занедбане книгодрукарство. У 1573 році створив у Львові друкарню, надрукував «Апостол» (збірник описів життя святих). Пізніше розорився, заклав друкарню і на запрошення князя К. Острозького переїхав до нього. В цей час тут готувалося до друку перше у слов'янському світі повне видання Біблії церковнослов'янською мовою. У 1581 р - «Острозька Біблія».
найбільша в Києво-Печерській лаврі. Створювалися на кошти меценатів, Війська Запорозького. Були й пересувні друкарні.
До середини XVII століття нараховувалося вже близько 40 різних друкарень, найбільша в Києво-Печерській лаврі. Створювалися на кошти меценатів, Війська Запорозького. Були й пересувні друкарні. Найважливішими були релігійні книги, але видавалися також наукові трактати, довідники, календарі, підручники. Розвивалася л-ра: формувалася національна мова, нові стилі і жанри, нові теми. Поширюються переклади Святого письма. Найцінніше - «Пересопницьке Євангеліє», 1561. З'являються оригінальні твори: думи, балади, історичні пісні(«Маруся Богуславка», "Іван Богун" та ін.) Твори присвячені визвольній тематиці, лицарству і героїзму, вірності православ'ю.
Полемічна література
В кінці XVI—на початку XVII ст. в Україні поширилась полемічна література. Українські письменники-полемісти боролись з католицькою церквою, наступ якої на народ, його релігію, права й мову посилився після Люблінської унії 1569 р., а в часи підготовки і підписання Брестської унії 1596 р. досяг кульмінації.
Письменники-полемісти (Герасим і Мелетій Смотрицькі. Іван Вишенськнй тощо) відстоювали право українського народу на свою віру, звичаї, мову, засуджували вище православне духовенство за моральний занепад. Одночасно в полемічній літературі значна увага приділялася питанням розвитку освіти, книгодрукування.
Першим визначним полемістом був Герасим Смотрицький ( «Ключ царства небесного»), в якій критикував твір П. Скарги «Про єдність Церкви Божої».
Брестська унія 1596 р. поглибила релігійні суперечки між укр православними і католиками. Греко-католиків підтримував П. Скарга. Найсильнішого удару по творцях унії завдав твір М.Броневського «Апокрисис». Він засуджує політику польського уряду, спрямовану проти укр народу. З боку греко-католиків виступив Іпатій Потій. У 1599 р. він опублікував українською мовою «Антиапокрисис» —відповідь на виступ М. Броневського.Найяскравішим укр письменником даного періоду був Іван Вишенський: обороняв православні традиції. Критикує і православних, і греко-католиків. Вважав єдиним шляхом — повернення до давньої православної віри.
Твори полемістів сприяли піднесенню національної свідомості українців. Більшість української шляхти прийняла католицизм і полонізувалась, так українці втратили шляхту поділилися на православних і греко-католиків.
. Феномен українського козацтва як культуротворчої сили. Культура козаччини.
Духовна культура українського народу досягла високого рівня в період існування козацької держави (1648—1781 pp.). Високорозвинута самобутня культура Січі домінувала тут у XVI —XVIII ст. і мала величезний вплив на національну самосвідомість українського народу. В основі культури Запорозької Січі містилися глибокі традиції українського народу. Запорозька Січ формувалась із втікачів від кріпацтва, національних та релігійних. Кожен, хто приходив на Січ, вносив у культурне середовище щось своє, певні риси, особливості культури і мистецтва свого народу. Внаслідок переплетення цих культур сформувалась оригінальна та самобутня культура, яка справила величезний вплив на розвиток культури всієї України. Козацька культура — унікальне і неповторне явище. Її феномен має барокове забарвлення. "Химерний" стиль був породжений непростими соціально-історичними обставинами. Його особливістю було сприйняття світу, людського життя як швидкоплинного і скороминущого явища своєрідної гри, сповненої ілюзій, химер і вигадок. Глибока релігійність та духовність разом із нестримним потягом до волі та свободи, бурхливим, запальним темпераментом дають підставу характеризувати козацьке середовище як типово барокове. Релігійність і духовність були вагомими критеріями відбору в козацьке середовище. Запорожці стежили за "чистотою" віри у своїх рядах. Козаки за власний кошт утримували лікарні, шпиталі, різні інституції при монастирях, а також цілі церковні парафії. Найшанованішими церковними святами були Різдво, Великдень, Покрова. Чітко окреслювались традиції індивідуальної релігійності — кожен козак мав носити при собі "тілесний" хрест. Запорозький уряд на чолі з кошовим отаманом постійно виявляв піклування про створення розгалуженої системи освіти. Загалом у системі шкільництва на Запоріжжі можемо виділити три типи шкіл: січові, монастирські та церковнопарафіяльні. У січовій школі навчалися діти, які за певних обставин опинилися на Січі — приходили самі або ж були звідкись вивезені й усиновлені козаками. Монастирська школа на Січі існувала при Самарсько-Миколаївському монастирі ще із 70-х років XVI ст. Церковнопарафіяльні школи діяли при всіх січових парафіяльних церквах. Школи Запорозької Січі продовжували традиції братських шкіл. Діяльність козацьких шкіл становить важливий етап в історії освіти в Україні. Вагоме значення мали духові й ударні інструменти: труби, сурми, литаври, барабани, бубни. В духовній культурі козацької держави високого розвитку досягло хорове мистецтво. Кобзарство — це своєрідне явище української народної культури, визначне мистецьке досягнення запорозького козацтва. Кобзарям належить славне місце в історії духовної культури українського народу. Особливою популярністю в козацькому середовищі користувалися танці. Найулюбленішим з них був гопак. Його виконували лише чоловіки. У січовій музичній школі були створені спеціальні групи виконавців — лицедіїв, котрі ставили народні лялькові видовища під назвою "Вертеп" у супроводі троїстих музик. Козацтво було носієм нового художнього вподобання. Відомо чимало мистецьких пам'яток, створених на замовлення козацької старшини. Козацький собор — п'ятиверхий хрещатий храм — типове явище у традиційному народному будівництві. Він не мав чітко вираженого фасаду (однаковий з усіх чотирьох боків). Козацький собор — фактично ірраціональний образ світу, втіленого у камені. Зразки таких архітектурних пам'яток — церкви у Ніжині, Видубицькому монастирі в Києві.
Отже, З плином часу культура Запорозької Січі увійшла як складова частина в духовне життя сучасної української нації. Художні вподобання, демократичні настрої козацького середовища визначили колорит козацького розвитку української духовної культури.
13. Європейське бароко та формування українського (козацького) бароко як власне……-Як і європейське, українське бароко характеризувалося поєднанням світських мотивів і релігійних образів, тяжіло до контрастів і гіпербол, складних метафор, алегоризму і метафоричності, прагнуло вразити уяву глядача, читача, слухача, вдаючись до пишних барвистих форм.
-Характерний світоглядний песимізм і метафізична тривога.
Основа - сум за втраченою ренесансною ілюзією гармонії та внутрішньої досконалості —В Україні ця внутрішня двоїстість барокового світовідчуття пов'язана також з історичними чинниками — Визвольною війною 1648—1654 рр. за незалежність, пафосом цієї війни та перемоги.
-Українське бароко XVII ст. часто називають "козацьким", оскільки в культурі потужно виявилися козацький дух, козацький характер, козацькі смаки. Крім того, чимало шедеврів архітектури і живопису були створені на замовлення козацької старшини.
- Героями літературних і живописних творів ставали вже не ченці, а політичні і культурні діячі —- гетьмани, козацькі вожді, братчики, герої походів, меценати. Козацькими в той час були такі жанри мистецтва, як історичні пісні і думи, козацькі літописи, плачі, тощо.
-Провідним жанром у музиці став хоровий, так званий партесний концерт. Творцями барокової церковної музики були А. Ведель, М. Березовський, М. Ділецький
-Стиль бароко в Європі був переважно дворянським, а в Україні він мав демократичну орієнтацію, що виявилася у властивих українському бароко любові до прикрас, декоративності, потягу до святковості, поетичності.
-Розвиток репрезентативного портрета різних типів: шляхетського (магнатського), ктиторсько-епітафіального .
-У бароковій архітектурі втілено найвищі мистецькі досягнення доби.
-Характерні дерев'яні церкви, представлені різними школами — волинською, галицькою, буковинською, закарпатською, придніпровською та ін.
- Пам'ятками козацького бароко стали кам'яні церкви
-Бароко — це стиль архітектурних ансамблів. Його переваги у Придніпров'ї та східних областях України потужно виявилися саме в унікальних архітектурно-ландшафтних ансамблях. Центри- відновлені у ХVII ст. на кошти козацької старшини Софійський собор, Михайлівський Золотоверхий монастир, Кирилівська церква — у Києві, Спаський собор і собор Єлецького монастиря — у Чернігові , Успенський собор.
14.Києво-Могилянській колегіум як нова освітня модель. Становлення професійних науки, філософії та розвиток мистецтв у стінах Академії.
Києво-Могилянський колегіум виник у вересні 1632 р., у результаті об’єднання Лаврської та Київської братських шкіл. Ії керівником, проректором й опікуном став архімандрит Києво-Печерської лаври – Петро Могила. Він забезпечив колегію професорами високої кваліфікації, турбувався про помешкання викладачів і гуртожиток для учнів, про їх матеріальне утримання. Йому вдалося перетворити Колегію на заклад європейського типу. За змістом навчальних програм і рівнем підготовки вона повністю відповідала вимогам європейської вищої освіти. Тут викладалися «сім вільних мистецтв», студенти діставали ґрунтовну підготовку з класичної літератури, історії, географії, математики, медицини і філософії. Значна увага приділялася вивченню мов, зокрема старослов’янської, грецької, латинської, польської, а згодом французької і староєврейської. Після загальноосвітньої підготовки починалося вивчення богослов’я та юридичних наук. Повний курс навчання тривав 12 років. За Гадяцьким трактатом (1658 р.) КМК надавався статус Академії.
Києво-Могилянська академія була першим вищим навчальним закладом, що відповідав запитам і потребам духовного життя українського народу в період радикальних світоглядних і суспільно-політичних змін, народно-визвольної боротьбі, формування національної церкви і держави. Вона відіграла значну роль у розвитку освіти, науки і культури в Україні XVII-XVIII ст. Так, в академії зародився і став професійним театр; неабиякого розвитку досягло музичне мистецтво; склалася одна з найбільших художніх та граверних шкіл України; започаткувалися природничі науки – астрономія, біологія, мінералогія, зоологія тощо. КМА була центром філософської думки в Україні. Особливе місце серед філософів КМА належало І. Гізелю, С. Яворському, Ф. Прокоповичу. Поширення Академією освіти, ідей гуманізму і просвітництва сприяло загальному суспільному прогресові, вихованню в народі почуття людяності, національної гідності, духовності й поваги до інших народів, їх культури, історії.
. Розвиток барокової літератури та поезії. Шкільний….. та вертепний театр.
У XVII-XVIII ст. українська література розвивалася в контексті європейського бароко, набула своєрідності та оригінальності. Насамперед це виявилось у різномовності літературних творів. Поряд із староукраїнською літературною або церковно слов´янською мовою застосовувалась латина та польська мови. Література цього періоду була різножанровою і різноманітною за тематикою.
У XVII-XVIII ст. продовжує розвиватись полемічна література. Роль полемічної літератури в розвитку духовної культури велика, вона активізувала національно-культурне життя, стимулювала нові художні пошуки.
Особливих успіхів у літературному бароковому процесі досягла українська віршована поезія, народні думи та пісні про "козацьку славу". Досить популярними для тієї доби були вірші і пісні на громадсько-політичні теми, що відображали найголовніші події того часу. У другій половині XVII ст. з´явилися думи й історичні пісні про участь козаків у війні 1648-1657 pp., про Б. Хмельницького та його сподвижників.
Значного поширення набула, популярна в західно-європейській літературі, громадянська та любовна лірика: романси та сентиментальні пісні. Образи героїв були запозичені з народної поезії. Багато таких пісень і поезій приписують Марусі Чурай
Шкільний театр - розвиток його припадає на 70-ті роки XVII — першу половину XVIII ст. і пов'язаний з іменами викладачів Києво-Могилянської колегії (академії) М. Довгалевського, Г. Кониського, М. Козачинського та ін. Він пов'язаний з єзуїтськими шкільними театрами, де ставилися драми польською мовою. Декламації і діалоги, писані українською мовою, призначалися для братських шкіл.
Шкільна драма спочатку розвивалася у католицько-християнському та антично-класичному напрямках.
Вертеп-з’явися у 17 ст. Вертеп являв собою поєднання релігійної християнської різдвяної драми й світської гри, елементів усної народно-поетичної творчості.
Ляльки світської, побутової частини мають національне забарвлення. Різноманітний склад цих персонажів по-своєму відтворював структуру тогочасного українського суспільства, його звичаї, симпатії та антипатії. Друга частина була насичена народною музикою.
Персонажі інтермедій змагалися в дотепах, співали, танцювали тощо, кожен діяв згідно зі своїми соціальними, становими, національними, віковими ознаками та інтересами. Це створювало повчальне і веселе динамічне видовище.
. Розвиток друкарства, гравіювання, різьбарства у 17 – початку 18 століть.
Значного поширення набуває різьблення іконостасів. Живопис, що раніше майже виключно був присвячений релігійній тематиці, тепер значною мірою набуває світського характеру. Розвивається книжкова мініатюра, гравюра, особливо по дереву.
Скульптура на цьому етапі наповнилась новим змістом, а відтак і набула іншої структури. Так, наприклад, визначне місце в монументальній скульптурі Львова займає скульптурна група «Бій архангела Михаїла з сатаною». Група призначалася для польського королівського арсеналу як його емблема за прикладом арсеналів Західної Європи.
У другій половині 17 та у 18 ст. широкого розвитку набуває високорельєфна й ажурна різьба іконостасів. Основними її мотивами були рослинні орнаменти. Майже вся ця різьба відзначалася багатством і вишуканістю форм і виконувалася під впливом стилів ренесансу, барокко і рококо. Різьба часто покривалася яскравою полірованою позолотою, листя винограду деколи підмальовувалося зеленою, а грона — коричневою фарбами. У виготовленні іконостасів на Україні велику роль відіграли столярно-різьбярські майстерні Києва, Чернігова, Львова, Жовкви та ін.
Плоскою, а часом і рельєфною різьбою в ті часи прикрашувалися далекі архітектурні частини дерев'яних будинків, наприклад одвірки та сволоки.
Книгодрукування: Друкарська справа на Україні була широко розвинута. Наприклад, Львівська друкарня лише за 1591 — 1622 рр. видрукувала 13 книжок, Острозька за 1574 — 95 рр. — 18 книг, Київська — за перших 15 років свого існування 40 книг, серед яких значна частина були монументальні видання в 500 — 1500 сторінок … Заснування перших друкарень у Львові і Острозі припадає на час піднесення суспільно-політичного руху. Водночас це була доба, коли і освіченому духовенству, і причетним до освіти мирянам стала зрозумілою потреба забезпечити всі храми церковно-літургічними книгами і добитися такої уніфікації тексту цих книг, якої не можна було досягти рукописним способом. Необхідною вона стала в цей час і для шкіл, і для полеміки.
Львівська друкарня
У лютому 1573 р. львівська друкарня почала працювати, а через рік закінчила друкування «Діянь і послань апостольських» — книги, яку скорочено називали«Апостолом».
Того ж 1574 р. Іван Федоров надрукував перший у Східній Європі друкований підручник — Буквар.
Острозька друкарня
Першим острозьким виданням була грецько-церковнослов’янська "Азбука" (Буквар) з датою 18 червня 1578 р. Книжка містила грецьку абетку, далі надруковані паралельно молитви грецькою і церковнослов’янською мовами, передрук Львівського букваря і нарешті Сказання чорноризця Храбра "Про письмена". Цей твір — визначна пам’ятка староболгарської літератури — сприймався тоді як апологія слов’янської кириличної писемності, хоч за задумом автора йшлося про глаголицю.
Заборона української мови
Наказ 1720 р. був переломовою точкою в боротьбі української книжки за свою свободу. За порушення наказів українські друкарні штрафувалися тисячорубльовими штрафами; одну ж великудрукарню» Чернігівську, замість штрафу конфісковано та перевезено до Москви.
Гравюра
З другої половини XVII ст. як самостійний жанр виокремлюється гравюра. Гравери (більшість з яких навчалась у Західній Європі вміли оздоблювати книги в різноманітних гравюрах на міді, офорт. Друкувалитакожтематичніаркуші—так звані "тези", дарчіадреси, гравійованіпанегірики. Велике художнє значення мають, зокрема, ілюстрації до "Києво-Печерського патерика" майстраІллі, твори гравера Федора до Євангелія. Новийетап у розвиткуграфічногомистецтвапов'язаний з творчістю О. та Л. Тарасевичів. Так, "Патерик",щойшов 1702 р. у Києві, став видатнимявищемукраїнськоїкультурисамезавдяки гравюрам Л. Тарасовича, йогоанатомічнобездоганномумалюнкулюдськоїпостаті, прозорому, легкому ландшафту, в якомумайстерновкомпоновані люди, та вміломувикористаннюсвітлотіні.
17. Романтизм як світоглядна основа нового українського письменництва. Письменники Харківської громади
Укр. романтизм — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, пошук історичної свідомості й історизм. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм.
Розвиток і розквіт романтизму в українській літературі припадає на 30-ті – початок 40-х років ХІХ ст. У цей час в українській літературі йшов складний процес синтезу й боротьби різних ідейно-художніх напрямів, течій, стилів і жанрів. Елементи романтизму помітні були вже в останніх частинах “Енеїди” та в “Наталці-Полтавці” І.Котляревського, однак вперше про нові принципи писав П.Гулак-Артемовський у листі з приводу балади “Рибалка”, що вважається своєрідним літературним маніфестом українського романтизму.
Український романтизм виник як реакція проти наявних у літературі тоді бурлескних і травестійних традицій і розвинувся у великій мірі під впливом поглибленого вивчення народної творчості, з одного боку, та писань російських і польських романтиків — з другого. Зокрема чималий вплив на утвердження романтизму в українській літературі мали українські школи в російській і польській літературах. Романтики внесли в українську літературу нові мотиви й оригінальні художні засоби, поетику образів-символів, образів-алегорій з філософськими узагальненнями, запровадили нові жанри.
Основоположницею для розвитку українського романтизму була харківська школа з її двома гуртками — першим, що створився ще у 1820-х pp. навколо І. Срезневського , та другим, що діяв у середині 1830-х pp. також під проводом І. Срезневського, до нього були причетні: А. Метлинський (псевдонім — Амвросій Могила), М. Костомаров й О. Корсун та інші
Програмовими для діяльності цих гуртків були збірки «Украинский альманах» (1831) та «Запорожская старина». Одночасно з харківським осередком у Галичині виступила «Руська трійця» з участю М. Шашкевича, І. Вагилевича і Я. Головацького для яких була програмовою «Русалка Дністровая» (1837) з її елегійним захопленням ідеями народності і слов'янського братерства.
Першим осередком романтизму в Україні став Харківський університет.
18. Класицизм та еклектика в мистецтві першої половини ХІХ ст.
Класици́зм – художній стиль і естетичний напрям в європейському мистецтві XVII-XIX ст. Уперше заявив про себе в італійській культурі XVI—го ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний мистецтву усіх країн Європи, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті XIX ст. Класицизм формується під впливом інших безпосередньо дотичних з ним загальноєвропейських напрямків у мистецтві: він відштовхується від естетики Відродження і при цьому протистоїть співіснуючому з ним мистецтвом бароко , проникнутому свідомістю загального розладу, породженого кризою ідеалів минулої епохи.
Риси:
Архітектура: Олександр Брюллов, Василь Стасо, Вікентій Беретті, Том де Томан
Література: Жан де Лафонтен, Джонатан Свіфт, Фрідріх Шиллер, українці Петро Гулак-Артемовський, Григорій Квітка-Основ’яненко
Живопис: Шарль Лебрен, Жак-Луї Давид, Енгр, Карл Брюллов
Еклектика - це напрямок у мистецтві і архітектурі, що виник в XIX столітті. Відмінною рисою стилю еклектика є поєднання різних стилів і (або) їх елементів. Еклектика прийшла на зміну класицизму, художні ідеали якого перестали надихати суспільство. Сталося це завдяки романтизму з його філософією "вільного переміщення в історичному часі" і відмовою від строгих канонів в мистецтві. Модним і актуальним стало все, що було комфортним і красивим в попередніх стилях.
На відміну від класицизму, для якого античність була вищим і єдиним зразком для наслідування, еклектика звеличувала всі архітектурні стилі минулого. Вона не вимагала від зодчих винаходу нових архітектурних форм і деталей. Гасло цього часу: «Еклектика як право розумного вибору». Подібний вибір часто давався ціною втрати цілісності художнього мислення і органічності творчого процесу художника.
19. Культура українських земель Австро-Угорщини (перша половина ХІХ ст. ). Просвітництво у західноукраїнських землях.
Перебування українських земель у складі Австро-Угорської імперії та царської Росії зумовило регіональні особливості розвитку її культури. Після укладення австро-турецької Константинопольської конвенції (1775) під владою авст. імп. опинилася Буковина. Крім того, з XVII ст. у складі Австрійської монархії під владою Угорського королівства перебувало ще й Закарпаття. Дії австрійського уряду були спрямовані на посилення експлуатації селян, що зумовлювало зростання соціальної напруженості в суспільстві та відповідну реакцію селянських мас: від пасивного спротиву до активної протидії. Це у 1810-1825 pp. призвело до розгортання активного опришківського руху. Його лідерами у Східній Галичині були Ю. Оженюк, Д. Якимчук, П. Мельничук, а на Закарпатті - С. Товта, І. Кокоша та ін.
Внутрішня політика правлячих кіл Австро-Угорської держави по-різному відбивалась на культурному розвитку. Насадження монархічної, клерикальної ідеології, соц. гноблення народних мас, нехтування соц. і політ. правами укр. народу - все це негативно впливало на становлення демлкратичного напріямку культури Україні
Реформи Марії-Терези та Иосифа II сприяли пробудженню національного життя в західноукраїнських землях. Специфіка національного відродження у цьому регіоні полягала в тому, що основними носіями української національної ідеї було духовенство. У 1816 p. з ініціативи священика І. Могильницького у Перемишлі виникла перша в Галичині культурно-освітня організація - "Товариство священиків", навколо якого гуртувалося патріотично настроєне греко-католицьке духовенство. Члени товариства сприяли прийняттю цісарем рішення 1818 р. про допущення у початкову школу української мови. З-під пера його учасників вийшли перші граматики української мови - І. Могильницького (1822 р), И. Лозинського (1833 p), Й. Левицького (1834 p). І. Могильницький написав науковий трактат польською мовою "Розвідка про руську мову" (1829 р), у якому обстоював ідею самобутності української мови, вказував на її відмінність від польської та російської, обґрунтовував її рівноправне місце серед інших слов'янських мов. На початку 30-х років XIX ст. центром національного життя та національного руху в Галичині стає Львів, де виникає напівлегальне демократично-просвітницьке та літературне угруповання "Руська трійця" (троэ друзів-студентів Львівського університету і водночас вихованців греко-католицької духовної семінарії: М. Шашкевич , І. Вагилевич та Я. Головацький, які активно виступили на захист рідної української мови (термін "руська" для галичан означав українська). Перебуваючи під значним впливом ідейних віянь романтизму, НацВизвол русі члени "Руської трійці" своє головне завдання вбачали у піднесенні статусу та авторитету української мови, розширенні сфери її вжитку і впливу. Наприкінці 1836 р. у Будапешті побачила світ «Русалка Дністровая», лише 200 примірників цієї збірки потрапили до рук читачів, решту було конфісковано. Це був новаторський твір і за формою, і за змістом. Він написаний живою народною мовою, фонетичним правописом, «гражданським» шрифтом. Все це виділяло збірку з тогочасного літературного потоку, робило її близькою і зрозумілою широким народним верствам. У 1834 р. був відкритий Київський університет, першим ректором якого став відомий український вчений - М. Максимович. У 1818 р. у Петербурзі вийшла перша граматика української мови - «Граматика малоросійського наріччя» - О. Павловського.
У 1817--1818 pp. Котляревський написав п'єси «Наталка Полтавка» (музику пізніше написав М. Лисенко) і «Москаль-чарівник», які вперше були поставлені на сцені Полтавського театру в 1819 р. В основних ролях виступав М. Щепкін. П'єси Котляревського поклали початок новій українській драматургії.
20. Культурно-національний рух ХІХ ст.: від етнографізму до політичних вимог. Кирило-Мефодіївське товариство.
У XIX ст. в Україні поступово складається новий соціальний шар суспільства - національна інтеліґенція. Поява в її особі культурної еліти і збереження національних культурних традицій в народному середовищі зробили реальним українське культурне відродження. Його характерні риси:
1) створення і діяльність вищих навчальних закладів, у яких формувалася українська інтелігенція;
2) Для доведення права на самостійне існування української мови кращі сили української інтелігенції прагнули перетворити "народорозмовну" мову на основний засіб спілкування усіх верств українського суспільства, на мову літературну;
3) діяльність акторів українського театру;
4) внесок у національно-культурне відродження України зробили представники архітектури, образотворчого мистецтва та музики.
Отже, в умовах посилення тиску асиміляторської політики царизму в кінці XVIII - першій половині XIX ст. антитезою виникає національно-культурне відродження: з'являється інтерес до історії, мови і культури українського народу, проповідується його самобутність, формується національна самосвідомість, ідеї національного відродження проникають в усі сфери духовної культури українського народу. Велика заслуга в цьому належить національно свідомій українській інтелігенції, яка спромоглася національно-культурницький рух перетворити на політичний, що знайшло яскраве відображення в діяльності Кирило-Мефодіївського товариства.
Засновниками булиВ. Білозерський, М. Гулак, М. Костомаров, П. Куліш, 0. Маркевич. Характерною рисою цього об’єднання була чітка, яскраво виражена релігійна спрямованість. Концепція кирило-мефодіївців передбачала: 1) створення демократичної федерації християнських слов’янських республік; 2) знищення царизму та скасування кріпосного права та станів; 3) утвердження в суспільстві демократичних прав і свобод для громадян; 4) досягнення рівності у правах на розвиток національної мови, культури та освіти всіма . слов’янськими народами; 5) поступове поширення християнського ладу на весь світ.
Навесні 1847 р. після доносу студента 0. Петрова Кирило-Мефодіївське товариство було викрите і розгромлене. Через це усі члени організації без усякого суду потрапили у заслання.
Поява та діяльність Кирило-Мефодіївського товариства фактично поклала початок переходу від культурницького до політичного етапу боротьби за національний розвиток України. Це була спроба передової частини національної еліти осмислити та визначити місце і роль українського народу в сучасному світовому історичному контексті. Заслуга членів Кирило-Мефодіївського товариства полягає в тому, що вони, врахувавши уроки світового досвіду і спроектувавши передові західноєвропейські ідеї на український ґрунт, сформулювали основні постулати українського національного відродження, визначили форми та методи досягнення поставленої мети.