Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
26
Зміст
Вступ…………………………………………………………………………3
Висновок…………………………………………………………………….27
Список використаної літератури…………………………………………..28
Вступ
Сучасний економічний розвиток підприємств свідчить про необхідність використання нових теоретичних підходів, прикладного інструментарію, які уможливлюють ефективне подолання складними соціально-економічними системами господарювання різних рівнів невизначеності динамічного ринкового середовища та дасть змогу своєчасно адаптуватися до нього.
Техніко-технологічний потенціал підприємства реалізується безпосередньо у виробничому процесі поряд з кадровим потенціалом, складає основу цього процесу.
Техніко-технологічну основу будь-якого підприємства складають машини та обладнання, які в економічній літературі називаються також активною частиною основних фондів.
Уживаний у практиці господарювання термін «машини і обладнання» має широке значення і не обмежаться тільки четвертою групою типової класифікації основних фондів, що використовуються чинними системами бухгалтерського обліку та статистики. До складу машин та обладнання нерідко включають такі об’єкти, як транспортні засоби, окремі види інструмента та виробничо-господарського інвентарю, деякі передавальні пристрої.
Рухомість, на відміну від нерухомого майна, підлягає набагато більшому моральному зносу, до того ж нерідко такому, що його неможна усунути. Строк економічного життя нерухомості найчастіше обмежується його повним фізичним зносом, який погрожує руйнуванням несучих конструкцій, тоді як рухомість, як правило, ще може функціонувати, але з точки зору економіки потребує заміни за рівнем морального зносу другого або третього роду. Зміна поколінь нерухомості відбувається рідше й з меншими економічними втратами, застарілі об'єкти нерухомості легше пристосувати до зміни умов експлуатації, або іншого функціонального призначення, чим модернізувати застарілу і до того ж зношену техніку. З цієї причини вік машин та обладнання впливає на їх ціну набагато більше, ніж вік будинків та споруд.
Метою дослідження є аналіз особливостей оцінки машин та обладнання та їх зносу.
Об’єктом курсової роботи виступає оцінка машин та обладнання підприємства.
Предметом аналізу є методи визначення вартості машин та обладнання.
При оцінці машин і встаткування необхідно також враховувати ступінь ремонтопридатності оцінюваних об'єктів, і не тільки технічну можливість ремонту, але й доступність необхідних запасних частин, оскільки для машин і обладнання, знятих з виробництва, з часом припиняється й випуск запчастин. Крім того, швидка зміна моделей та модифікацій машин та обладнання у процесі їх виробництва не дає змоги скласти достатню базу даних для порівняльної оцінки та обмежує можливості використання середніх цін на типові представники тієї чи іншої групи обладнання або індексів середніх цін.
Класифікація видів рухомого майна потребує врахування суттєвої різниці, яка існує не тільки між рухомими та нерухомими об'єктами але й за його структурними елементами. Це питання досить складне. Навіть між рухомістю й нерухомістю немає чіткого розмежування, оскільки принципово є можливість стаціонарно закріпити або перемістити будь-який об'єкт, питання тільки у доцільності таких дій з точки зору співставлення витрат та результатів. Існують об'єкти, які є постійними пристосуваннями. Що можуть бути вільно перемішені до монтажу, але виконувати функції призначення можуть лише у складі нерухомості. Власне, саме тому їх до монтажу та після демонтажу оцінюють по різному та окремо, у інших випадках — включають їх вартість до складу нерухомості.
До числа постійних пристосувань відносять стаціонарні прилади освітлення, підкранові цехові путі, системи промислової вентиляції, кондиціювання повітря, ліфти, шахтні підйомники й таке інше. Крім того, існують стаціонарні передатні устрої, які не є постійними пристосуваннями, і які частіше оцінюються окремо від іншої нерухомості. хоча переміщенню не підлягають, оскільки таке переміщення стає дорожче за створення нового об'єкту. До їх складу відносять устрої мережі електропередач, зв'язку й усі види трубопроводів. Слід також враховувати, що значна частка машин та обладнання для введення у експлуатацію потребує створення фундаментів, які не є рухомістю, і, хоча вартість їх виготовлення входить до балансової вартості встановленого об'єкту, вона не включається до ціни продажу цієї рухомості якщо остання продасться окремо і буде встановлена у іншому виробничому приміщенні.
Необхідно розрізняти рухомість у складі основних фондів та у якості оборотних засобів, оскільки вони матимуть певну специфіку у оцінці та у базі необхідних для оцінки даних. Базою для оцінки рухомості в обороті с паспортні дані заводу - виробника та вартість придбання або виготовлення. Об'єкти ОВФ потребують визначення техніко-економічних характеристик за оглядом або на основі експлуатаційної технічної документації (інвентарні картки, технічні паспорти й описи й т. д., оскільки, як правило, дані виробника відсутні або вже не відповідають фактичним параметрам машини. Машини й обладнання є специфічною часткою рухомого майна. Для оцінки цих об'єктів додатково необхідна уточнена інформація щодо рівня зносу, оскільки швидкість накопичення зносу не рівномірна та не однакова для різних видів машин та обладнання. З огляду на це, дана оцінка потребує відповідного попереднього групування нерухомості за видами.
Звичайно, для цілей оцінки устаткування рекомендують групувати за наступними видами:
— основне технологічне;
— допоміжне обладнання виробничого призначення;
— транспортне;
— офісне — комп'ютерна та множна техніка, техніка зв'язку.
Інколи до цього списку включають виробничий і господарський інвентар, у тому числі меблі. Оцінка інвентарю базується на інших підходах, ніж оцінка машин та обладнання виробничого призначення, зокрема до нього не можна застосувати результатні методи. Тому інвентар слід оцінювати окремо, і в цьому розділі ці питання розглядаються саме з цієї точки зору. Слід зазначити, що у випадках проведення інвентарної оцінки або переоцінки за потребами обліку так структурувати майно взагалі неможна, оскільки для цих конкретних випадків існує затверджена структура основних засобів, за якою транспорт завжди (як у бухгалтерському так і у податковому обліку) розглядається окремо, а не у складі машин та обладнання. У податковому обліку машини та обладнання взагалі не виділяються і входять до групи "інші". Згідно Державному класифікатору України ДК 013-97, затвердженому наказом № 507 від 19.08.97 p., всі об'єкти основних фондів для формування статистичних даних поділяються на три групи:
1. транспортні засоби, включаючи вантажні та легкові автомобілі; меблі, офісне обладнання; побутові електромеханічні прилади й інструменти; інформаційні системи, включаючи електронно-обчислювальні й інші машини для автоматичної обробки інформації;
2. будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої (пристрої електропередачі, зв'язку та всі види трубопроводів);
3. інші основні фонди, що не ввійшли в групи 1 і 2, включаючи сільськогосподарські машини та знаряддя, робоча та продуктивна худоба, багаторічні насадження.
Така класифікація використовується у ході індексації основних фондів і призвела до великих відхилень балансової вартості об'єктів від їх реальної ринкової ціни, що тепер виправляється переоцінкою. 1 це не дивно, оскільки здороження худоби, насаджень та машин навряд чи відбувалося за однією закономірністю, а вони за цією класифікацією у одній групі. Як бачимо, оцінка для потреб індексації, обліку та оподаткування не відповідає ринковим підходам, то використовувати таку класифікацію треба обережно, з урахуванням вказаних відмінностей. До того ж, у зв'язку з великим різноманіттям можливих напрямків та ознак класифікації машин і обладнання, важливо виділити лише ті з них, які найбільшою мірою впливають на вибір методів та результати оцінки залежно від її мсти.
Існуючі класифікації рухомих об'єктів оцінки за ознакою технологічної приналежності теж мають свої недоліки, до того ж не завжди точно відображують характерні ознаки групування:
Силові та робочі машини й обладнання — машини, інструменти, апарати та інші види обладнання, призначені для механічного, термічного та хімічного впливу на предмет праці з метою зміни його форми, властивостей, стану або положення. До цієї групи відносяться всі види технологічного обладнання, рахуючи автоматичні машини й обладнання для виробництва промислової продукції, обладнання сільськогосподарське, транспортне, будівельне, торгове, складське, санітарно-гігієнічне, обладнання систем водопостачання та каналізації та інші види". До цієї групи віднесені системи водопостачання та каналізації, хоча. За цими ж джерелами, це не що інше, ніж передаточні пристрої, до того ж вони відкосяться до нерухомості. Вказується, що до неї входить також усе технологічне обладнання, яким доречи є транспортери, конвеєри та інші передавальні та транспортні засоби. У сучасних умовах перелічені види обробки не вичерпують усі можливості, оскільки є фарбування, нанесення металевих покриттів (фізико-хімічний процес), лазерна обробка та інше.
Енергетичне обладнання — генератори, що виробляють теплову й електричну енергію і двигуни, які перетворюють енергію будь-якого виду в механічну. Очевидно, що енергетичне обладнання повинне включати також такі не менш розповсюджені види, як трансформатори, стабілізатори, частотні модулятори, лазери та прибори освітлення, що перетворюють теплову або електричну енергію на світло, рух та інше.
Інформаційне обладнання — призначене для перетворення, передавання та збереження інформації: обладнання систем зв'язку, засоби вимірювання та управління, засоби обчислювальної техніки й оргтехніки, засоби візуального й акустичного відображення інформації, засоби збереження інформації, театрально-сценічне обладнання". Якщо до інформаційного обладнання включати театрально-сценічне, то будь - який предмет або явище фізичного світу несе якусь інформацію, але ж його неможна включати до інформаційного обладнання, ще й виробничого призначення. З такої точки зору той же трансформатор, встановлений на телестудії, є інформаційним обладнанням. На наш погляд, взагалі не слід виділяти вказану групу за такою ознакою, оскільки є більш точне визначення — засоби зв'язку та обробки інформації.
Транспортні засоби — пристрої, призначені для переміщення людей і вантажів (залізничний, водяний, автомобільний, повітряний, космічний, міський транспорт і засоби напільного виробничого транспорту)". Газ важко визначити як вантаж, але ж його транспортують так само як і воду, то це, мабуть, повинно було б відобразитись у даній класифікації, тим більш, що транспортування води або газу потребує спеціальних засобів, таких як насосна станція для води або компресорна для газу та стислого повітря.
Виробничий і господарський інвентар — предмети технічного призначення, що приймають участь у виробничому процесі, але не належать ні до машин, ні до обладнання. До них відносять ємності для збереження рідин, пристрої і тару для сипучих, штучних і тарно-штучних матеріалів, пристрої і меблі, що застосовуються для полегшення виробничих операцій, предмети конторського та господарського призначення, спортивний інвентар". Слід відзначити, що за цими ж джерелами господарський інвентар віднесено до машин та обладнання. Навіть виробничі приміщення не приймають участі у виробничому процесі, а лише його забезпечують (пасивна частина ОВФ). тим більш не може приймати участь у виробничому процесі, наприклад, шафа, хоча процес управління вона забезпечує.
Класифікація машин та обладнання для цілей оцінки повинна бути повною, точною, та відображати лише ті особливості, які значною мірою впливають на результат оцінки. Треба додати, що мова йде про незалежну ринкову оцінку саме вартості машин та обладнання, оскільки ми вже розглянули класифікації для обліку, оподаткування, індексації основних засобів, і вони для вказаних цілей не підходять. З цієї точки зору, у першу чергу потрібно виділити найбільш вагомі для оцінки вартості ознаки групування машин та обладнання, то звичайно їх класифікують таким чином:
1. За видом основних фондів — виробничі та невиробничі машини та обладнання, залежно від їх входження до складу відповідних підрозділів підприємства. Слід зазначити, що для цілей оцінки таке поділення втрачає свою актуальність, оскільки для оцінки вартості немає великого значення — виробляється з використанням даних основних фондів продукція або послуги, виконується за їх допомогою робота, чи вони лише забезпечують потрібні умови, якщо це налає прибуток. Тому, на наш погляд, краще класифікувати не за видами основних фондів (тим більш, що машина може відноситись і до обігових засобів), а відповідно засобу економічного використанім. Саме засіб економічного використання буде визначати — який метод оцінки вартості слід використовувати у кожному випадку.
2. За стадією життєвого циклу об'єктів оцінки як моделей машин та обладнання — нові та прогресивні, але маловідомі, відомі моделі, що добре зарекомендували себе на ринку, застарілі моделі. Це дійсно важлива ознака, яка крім етапу просування товару на ринку відображує також рівень його морального зносу та потребує врахування у ході оцінки. Не менш важливою є наступна класифікаційна характеристика.
3. За етапом життєвого циклу конкретної машини:
— обладнання на складі готової продукції виробника, якому потрібна незалежна ринкова оцінка рухомого майна при розпродажу, під заставу або що;
— обладнання на складі, що підлягає введенню до експлуатації (у тому числі нове обладнання, придбане для об'єктів незавершеного будівництва);
— обладнання, що знаходиться на певному році експлуатації з характерним рівнем зносу, та кількістю виконаних капітальних ремонтів;
— обладнання, що перебуває у капітальному ремонті, модернізується або нещодавно отримало капітальний ремонт та поліпшення, які змінили його вартісні характеристики з точки зору найліпшого використання;
— законсервоване (у тому числі державні мобілізаційні резерви) обладнання, машини дублери особливо важливих операцій, обладнання рідкого використання у виробництві продукції з великим виробничим циклом;
— обладнання, яке виведене з експлуатації за рівнем фізичного та морального зносу або за зміною технологічного процесу, та оцінюється з метою прийняття рішення щодо продажу, безкоштовного передання, відправки на металобрухт,
— обладнання, виведене із експлуатації з причин розукомплектування, що підлягає оцінці з точки зору доцільності комплектування з подальшим продажем або негайної утилізації.
4. За способом придбання — об'єкти, придбані на відкритому ринку, з аукціону, безоплатно передані, отримані в результаті приватизації, викуплені за закінченням строку оренди та інше.
5. За походженням — вітчизняне нове, з гарантією та після гарантійним обслуговуванням за умовами купівлі; імпортне, придбане новим, з усією необхідною технічною документацією; вітчизняне, що було у експлуатації, не має гарантій, зовнішнього обслуговування та технічних даних виробника; імпортне, що було у використанні, не забезпечено запасними частинами та технічною документацією; виготовлене власними силами як нестандартне або зібране самостійно зі стандартних вузлів та агрегатів.
6. За ступенем універсальності — широко універсальне, що поєднує признаки кількох типових груп (багато функціональні обробні центри, на яких можуть виконуватись одночасно фрезерні, токарні, свердлильні операції), універсальне у межах своєї групи (окремі токарні, фрезерні, відрізні верстати); гнучкі лінії, які налаштовуються на кілька типових процесів або виробів; спеціальне (просте спеціальне та спеціалізоване обладнання, роторні лінії високої продуктивності налаштовані на виконання лише однієї операції тощо).
7. За типом виробництва, у якому обладнання створено — продукт масового виробництва (стандартизовані та уніфіковані машини та обладнання, забезпечені взаємозамінними ремонтними комплектами, з високою надійністю та гарантією задекларованих вихідних характеристик), серійні машини та обладнання, для якого кожне наступне покоління може слугувати аналогом за внесенням поправок; нестандартне та унікальне обладнання одиничного виробництва, яке практично немає аналогів для порівняння та має вузьке призначення, що обмежує ринок його продажу.
8. За функціональним призначенням — відповідно до сегментів ринку, на якому є попит на обладнання та машини спеціального функціонального призначення або на багатофункціональні засоби згідно певної галузевої класифікації (обладнання машинобудування, у тому числі токарне, фрезерне та інше обладнання, добувної промисловості — бурові верстати, вишки, тягачі та інше). Іноді, як вказувалось, обладнання диференціюється на основне технологічне, допоміжне, автотранспортне або офісне, а також виділяється виробничий і господарський інвентар, але домінуючою ознакою для оцінки є не стільки віднесення обладнання до основного чи допоміжного, як засіб отримання з нього потрібного результату. Тому вибір метода оцінки, залежно від класифікаційних ознак об'єкту, повинен враховувати можливість застосування, наприклад, до інвентарю доходного підходу, що сумнівно, та чи слід до верстату застосовувати порівняльний підхід, коли є можливість використати принцип найкращого застосування за результатним підходом.
9. За правом власності — об'єкти, що знаходяться в державній, комунальній, колективній або приватній формах власності, але у даному випадку розглядаються лише колективна або приватна форма, оцінка якої практично не відрізняється, за виключенням тих випадків, коли потрібно оцінити частку співвласників.
З усього цього можна зробити висновок, що під час оцінки різних видів рухомого майна потрібно враховувати суттєву різницю, яка існує не тільки між рухомими та нерухомими об'єктами але й за його структурними елементами.
Як об'єкт оцінки, машини та обладнання являють собою рухоме майно (власність). На відміну від об'єктів нерухомості (будинків та споруд), вони не пов'язані жорстко з землею і можуть бути пересунуті (відкріплені від нерухомості) без завдання непоправної фізичної шкоди як самим собі, так і об'єктам нерухомості.
Специфічною рисою машин та обладнання є їхня різноманітність за функціональним призначенням, типами, марками, моделями, технічними характеристиками та конструкторськими рішеннями. Тому, приступаючи до оцінки, слід визначитися з первинним об'єктом оцінки. Звичайно, для цього використовують інвентарний об'єкт, під яким розуміють закінчений пристрій, предмет чи комплекс предметів зі всіма пристосуваннями та приладдям, що належать до нього. Відповідно до цього, інвентарними об'єктами вважаються:
· за передавальними пристроями – кожен самостійний пристрій, який не є складовою будинку чи споруди;
· за силовими машинами та обладнанням – кожна силова машина з фундаментом та всіма пристосуваннями, приладдям. приборами та обмежувальною загорожею до неї;
· за робочими машинами та виробничим обладнанням — кожен верстат чи апарат, включаючи всі пристосування, приладдя, прибори та обмежувальну загорожу до нього, а також фундамент, на якому змонтовано даний об'єкт;
· за транспортними засобами – кожен об'єкт транспортних засобів з усіма його пристосуваннями та приладдям (наприклад, такий інвентарний об'єкт, як вантажний автомобіль, включає запасні колеса з камерами та покришками, а також комплект інструменту);
· за інструментами та інвентарем – кожен предмет, який має самостійне значення і не с частиною будь-якого інвентарного об'єкта (машини, верстата, агрегату тощо).
Пошук та ідентифікація інвентарних об'єктів проводяться за їхніми номерами, які с обов'язковими за прийняття на баланс підприємства. Крім того, на кожен інвентарний об'єкт стосовно машин та обладнання в бухгалтерії оформляється інвентарна картка, де відображено дані первинних документів.
Об'єктом оцінки техніко-технологічного потенціалу підприємств можуть бути:
1) машинний чи верстатний парк підприємства в цілому чи його структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць тощо);
2) технологічні комплекси (поточні й автоматичні лінії, роботизовані комплекси, гнучкі виробничі модулі тощо);
3) функціонально самостійні машини, агрегати та установки.
Досвід оціночних робіт уможливлює визначення найтиповіших ситуацій, тобто конкретних обставин й умов, які спричиняють необхідність проведення оцінки машин та обладнання. До них належать:
1. Продаж зайвих для виробництва машин та обладнання.
2. Оформлення застави під певну частину рухомого майна з метою отримання кредитних ресурсів для реалізації комерційних угод.
3. Страхування машин та обладнання як майна підприємства.
4. Передача машин та обладнання в оренду, лізинг.
5. Визначення бази оподаткування (у складі основних виробничих фондів) для нарахування податку на майно.
6. Визначення інвестиційної вартості машин та обладнання за обґрунтування інвестиційних проектів.
7. Оцінка вартості машин та обладнання, що імпортується, для нарахування мита, зборів та інших платежів.
8. Оцінка вартості машин та обладнання як проміжний етап за загальної оцінки потенціалу підприємства (бізнесу).
9. Передавання та оформлення як внеску до статутного фонду іншого підприємства.
10. Банкрутство підприємства і розподіл його майна в рахунок погашення боргів між кредиторами.
11. Ліквідація та утилізація об'єктів унаслідок зносу, стихійного лиха і т. д.
12. Примусова конфіскація засобів праці державним органом.
13. Оцінка для цілей розподілу майна за розформування товариств, корпорацій тощо.
14. Оцінка та вартісний аналіз техніко-технологічного потенціалу окремих виробничих підрозділів, технологічних комплексів, агрегатів та інших технічних засобів для підприємства.
15. Оцінка вартості чинного машинного парку для обґрунтування варіантів проведення реструктуризації виробництва, оновлення і реконструкції технічної бази підприємства та для прийняття інших управлінських рішень щодо інтенсивнішого та ефективнішого використання наявного науково-технічного потенціалу, а також забезпечення його оптимального розвитку.
Як об'єкти оцінки машини та обладнання характеризуються низкою особливостей, що відрізняють їх від інших елементів майнового потенціалу підприємства. До основних із них належать:
· По-перше, кількість об'єктів оцінки на підприємстві може сягати десятків тисяч різних видів обладнання, що відрізняються за призначенням, експлуатаційними і конструктивними характеристиками. З-поміж них трапляються об'єкти, які важко ідентифікувати. Вони настільки міцно пов'язані з будинками та спорудами, що можуть бути віднесені як до нерухомості. так і до обладнання. Наприклад, настінні чи настільні освітлювальні прилади, стелажі, вентиляційні та опалювальні системи в будинках, по суті, є обладнанням, але їх відносять до нерухомості. Ліфт у будинку, його кабіна, привід та система управління – це обладнання, а шахта ліфта – споруда. Крім того, оцінюються не сучасні, а зняті з виробництва машини та обладнання, аналоги яких треба шукати на вторинних ринках продажу чи в дореформених прейскурантах оптових цін та номенклатурних каталогах.
· По-друге, в аналізованій предметній сфері оцінки немає таких узагальнюючих техніко-економічних показників, як вартість 1 площі, 1 об'єму, 1 погонного метра довжини та інших, що широко використовуються на практиці щодо оцінки будинків і споруд, передавальних пристроїв та полегшують процес оцінювання.
· По-третє, для швидкозмінних поколінь машин актуальною, більш важкою для визначення і значимішою за своїми наслідками, ніж для нерухомості, є проблема фізичного зносу, функціонального, технологічного і зовнішньоекономічного старіння засобів праці, а також пов'язаного з цим їх знецінення.
· По-четверте, оцінку вартості машин та обладнання дуже утруднює значна частка імпортного обладнання у складі машинного парку підприємства, яке, як правило, не співставне з вітчизняними зразками не тільки за технічним рівнем та якістю, але й за вартісними (монопольне високими) параметрами.
Таким чином, можна сказати, що приступаючи до оцінки, слід визначитися з первинним об'єктом оцінки. Звичайно, для цього використовують інвентарний об'єкт, під яким розуміють закінчений пристрій, предмет чи комплекс предметів зі всіма пристосуваннями та приладдям, що належать до нього.
3. Види зносу машин і обладнання як об’єкта оцінки
Стосовно проблем оцінки знос означає втрату вартості об'єкта в процесі його експлуатації чи тривалого зберігання, внаслідок науково-технічного прогресу та зовнішнього економічного середовища. Зменшення вартості відбувається внаслідок матеріального зносу, під яким розуміється втрата об'єктом корисних властивостей, спричинена природними явищами, зносу конструктивних елементів під час експлуатації, а також під впливом зовнішніх негативних факторів (аварій, перевантажень, стихійних лих та ін.). Якщо вартість знизилася внаслідок втрати об'єктом конкурентоспроможності, падіння ринкового попиту порівняно з аналогічними об'єктами, то це свідчить про його техніко-економічне старіння (знос). Іноземні фахівці в галузі оцінки майна виділяють техніко-економічне старіння та пов'язане з ним знецінення на три види: технологічне, функціональне та економічне (зовнішнє).
Технологічне старіння заведено вважати наслідком науково-технічного прогресу в сфері створення нових конструкцій, технологій і матеріалів, що виявляється у знеціненні пов'язаної з ними техніки порівняно з новими аналогами, які дешевше коштують та потребують менших експлуатаційних витрат (обслуговування та ремонт).
Функціональне старіння – це знецінення об'єкта в результаті невідповідності його параметрів і характеристик сучасному техніко-економічному рівню, що забезпечує достатню потужність, точність, надійність, енергоємність, екологічність та інші споживчі властивості.
Економічне старіння – це знецінення об'єкта, зумовлене впливом зовнішніх факторів (зміною ринкової рівноваги попиту та пропонування, запровадженням законодавчих обмежень на використання певного виду устаткування через невідповідність екологічним чи ергономічним критеріям, погіршенням якості сировини і т. п.).
Фізичний знос і техніко-економічне старіння в кожному конкретному випадку виявляються у системі, тому під час оцінювання враховується сукупний знос як сума втрат його вартості під впливом усіх видів старіння.
Найпоширенішими непрямими методами визначення фізичного зносу об'єкта є такі:
1. Метод «ефективного віку» - базується на міркуваннях фахівця-експерта чи самого оцінювача щодо фактичного стану машини (обладнання), враховуючи її зовнішній вигляд, умови експлуатації та інші фактори, і до того ж припущення про можливість достовірного визначення строку служби об'єкта. За застосування даного методу, аналогічно до визначення зносу будинків та споруд, використовуються такі терміни та визначення:
- Строк служби (строк економічного життя) (Сс) — тобто проміжок часу між датою встановлення до дати виведення з експлуатації об'єкта (чи повністю відпрацьовано ресурс об'єкта).
- Залишковий термін служби (Сз) — прогнозована кількість років до виведення об'єкта з експлуатації (чи залишковий ресурс можливого напрацювання).
- Хронологічний (фактичний) вік (Сх) — кількість років, що проминули від дати створення об'єкта (чи напрацювання).
- Ефективний вік (Се) — різниця між строком служби і залишковим строком служби (чи розмір напрацювання об'єкта за минулі роки): Се = Сс – Сз.
Нормовані галузевими стандартами строки служби для різних груп обладнання і механізмів відображають їхні експлуатаційні можливості в середньостатистичних умовах роботи. Для оцінювача вони мають не більш ніж довідковий характер. Тому в кожному конкретному випадку визначення залишкового терміну служби обладнання необхідно враховувати реально існуючий на момент оцінки рівень фізичного зносу. Відмінності фактичних вікових параметрів засобів праці визначають методичні особливості розрахунку коефіцієнта їх фізичного зносу:
- для порівняно нового обладнання за нормальних умов експлуатації він визначається так:
КФ = СХ / СС * 100 %;
2) для більш зношеного складного обладнання коефіцієнт розраховується за формулою:
КФ = (СЕ / (СЕ + СЗ)) * 100 %;
3) для обладнання, що відпрацювало термін більший за строк його економічного життя, яке продовжує все ще працювати, хоча за бухгалтерськими документами на нього вже нараховано 100% зносу, коефіцієнт визначається таким чином:
КФ = ((СХ – С*З) * СЕ) / * 100 %,
де С*З — залишковий строк служби, визначений експертним шляхом;
4) для капітально відремонтованого обладнання коефіцієнт визначається за формулою:
КФ = СЕ / СС * 100%;
Ефективний строк служби визначається таким чином:
СЕ = СХ1 k1 + СХ2 k2 + ... + СХi ki,
де СХ1, СХ2, …, СХі — відповідно хронологічний вік частин об’єкта, які було капітально відремонтовано, та підлягаючих ремонту; k1, k2, …, ki — процентне співвідношення цих частин об’єкта в загальній їх сукупності.
2. Метод експертизи стану передбачає залучення спеціалістів-експертів, у тому числі можливо й робітників служби головного механіка та ремонтних підрозділів підприємства, для оцінки фактичного стану обладнання та визначення рівня його фізичного зносу. Для того, щоб експерти керувалися єдиними критеріями оцінки зносу на основі накопиченого досвіду діагностичних робіт, складають спеціальні оціночні шкали.
Шкала оцінки зносу Таблиця 1
|
Рівень зносу (знецінення), % |
Характеристика технічного стану |
Залишковий термін служби, % |
|
0 |
Нове. Обладнання нове, ще не встановлене і ще не експлуатується, перебуває у відмінному стані. |
100 |
|
5 |
95 |
|
|
10 |
Дуже добре. Практично нове обладнання, що не довго було в експлуатації та не потребує ремонту та заміни деталей чи агрегатів. |
90 |
|
15 |
85 |
|
|
20 |
Добре. Обладнання, що вже було в експлуатації, повністю відремонтоване чи відновлене. |
80 |
|
25 |
75 |
|
|
30 |
70 |
|
|
35 |
65 |
|
|
40 |
Задовільне. Обладнання, що було в експлуатації, вимагає деякого ремонту чи заміни окремих незначних деталей, вузлів. |
60 |
|
45 |
55 |
|
|
50 |
50 |
|
|
55 |
45 |
|
|
60 |
40 |
|
|
65 |
Умовно придатне. Обладнання, що було в експлуатації, придатне до експлуатації, але значного ремонту чи заміни головних (суттєвих) деталей, вузлів. |
35 |
|
70 |
30 |
|
|
75 |
25 |
|
|
80 |
20 |
|
|
85 |
Незадовільне. Обладнання, що було в експлуатації, вимагає капітального ремонту, такого як заміна основних робочих органів, основних агрегатів. |
15 |
|
90 |
10 |
|
|
97.5 |
Непридатне до експлуатації. Обладнання, яке не має реальних перспектив продажу, крім реалізації за вартістю конструкційних (основних) матеріалів. |
2.5 |
|
100 |
0 |
Коефіцієнт фізичного зносу визначається за оціночною шкалою або залежно від фактичного стану об'єкта, оціненого експертним шляхом («добре», «задовільно» і т. д.), або залежно від прогнозованого залишкового терміну служби, вираженого у відсотках.
3. Метод зниження споживчих властивостей відображає залежність основних параметрів потужності, продуктивності, надійності та інших характеристик машин і обладнання від їх зносу. Коефіцієнт природного (звичайного) фізичного зносу розраховується на базі індексів зміни основних параметрів на момент оцінки порівняно з вихідними значеннями, які мав об'єкт на момент введення в експлуатацію, за формулою:
де х1, х2, х3— значення основних параметрів на момент оцінки; х1,0 , х2,0 , х3,0 — значення основних параметрів на початок експлуатації; а1, а2, а3 — показники степеня, що відображають силу впливу основних експлуатаційних параметрів на вартість об’єкта.
З вищевикладеного можна сказати, що знос означає втрату вартості об'єкта в процесі його експлуатації чи тривалого зберігання (фізичний знос), внаслідок науково-технічного прогресу та зовнішнього економічного середовища (моральний знос).
4. Методичні особливості оцінки машин та обладнання
Витратний підхід базується на принципі заміщення і при оцінці машин та обладнання передбачає розрахунок витрат на відтворення або заміщення точної копії об’єкта оцінки чи його аналога, за вирахуванням втрат від усіх видів зносу, старіння та знецінення. Сутність витратного підходу полягає в тому, що в якості міри ринкової вартості приймаються повні витрати на відтворення (заміщення) обладнання, тобто витрати на його виготовлення і реалізацію (відпускна ціна підприємства-виробника), транспортування, встановлення, підключення та інші підготовчі роботи, необхідні для початку виробничого функціонування знарядь праці. Отримана на основі витратного підходу вартість може значно відрізнятися від її ринкового еквівалента, оскільки між витратами і корисністю немає прямого зв’язку. Незважаючи на це, даний підхід часто є єдино можливим при оцінці машин та обладнання спеціального призначення, унікальних об’єктів, виготовлених за індивідуальним замовленням, які не мають аналогів на ринку. Використання цього підходу також виправдано у випадку обчислення податків на майно, страхування транспортних та інших технічних засобів, судового розподілу майна.
Метод розрахунку за ціною однорідного об’єкта базується на припущенні, що собівартість виготовлення однорідного об’єкта, схожого за конструктивними, технологічними та іншими характеристиками і показниками на об’єкт оцінки, дорівнює його собівартості, оскільки формується під впливом загальних для таких об’єктів виробничих факторів. У процесі розрахунку вартості, виходячи з ціни однорідного аналога, визначається повна собівартість об’єкта оцінки, яка формує основу для визначення відповідного показника даного засобу праці. У разі необхідності використовуються коригуючі коефіцієнти, що пов’язані з відмінностями у масі (об’ємі) конструкцій порівнюваних об’єктів і рівнях серійності їх виробництва.
Метод аналізу й індексації витрат є досить широко розповсюдженим прийомом приведення старої ціни (вартості) об’єкта до її сучасного рівня за допомогою коригуючих індексів. Для більшої точності розрахунків проводять не пряме індексування ціни об’єкта в цілому (як це відбувається при масовій переоцінці основних фондів, у т. ч. машин та обладнання), а індексують основні групи витрат, які формують його собівартість. У складі останніх виокремлюють матеріальні та енерговитрати, витрати на оплату праці та амортизацію. Для визначення структури витрат (частки окремих елементів у собівартості) використовують інформацію статистичних щорічників чи консультації з підприємствами-виробниками техніки.
Метод по-елементного розрахунку витрат використовують для визначення вартості унікальних об’єктів, виготовлених за індивідуальними замовленнями, які навіть у сучасних умовах, при незначних збірних роботах, можуть бути скомпоновані з самостійних, стандартизованих вузлів, пристроїв та агрегатів (що є на ринку) у готові засоби виробництва. Характерним прикладом може слугувати офісна і комп’ютерна техніка, оціночна вартість якої при по-елементному розрахунку визначається способом підсумування витрат на придбання окремих комплектуючих, їх транспортування та складання, враховуючи прибуток. Обсяг власних витрат виробника, пов’язаних зі складальними та монтажними роботами, приймається рівним 30—40 % від загальної вартості основних частин об’єкта.
Метод визначення собівартості за укрупненими (збільшеними) нормативами. Технологічна схожість різних за функціональним призначенням і конструкцією машин та обладнання (ткацький верстат, фасовочний автомат, пакувальна машина тощо) відкриває можливості їх оцінки на основі загального алгоритму та єдиних укрупнених нормативів виробничих витрат. Під укрупненими нормативами витрат розуміють відносні чи питомі показники витрати будь-яких виробничих ресурсів чи інших видів затрат на одиницю ключового фактора.
Порівняльний підхід ґрунтується на визначенні ринкової вартості машин та обладнання масового і серійного виробництва шляхом аналізу та порівняння цін недавнього продажу ідентичних чи аналогічних об’єктів. При виборі об’єктів порівняння, визначення відповідності їхніх основних характеристик об’єкта оцінки до уваги береться:
По-перше, функціональна схожість (ідентичність) основної функції, яку покликані виконувати порівнювані об’єкти;
По-друге, класифікаційна приналежність об’єкта оцінки і його аналога до одного класу (підкласу) чи виду за відповідним класифікатором об’єктів техніки;
По-третє, конструктивно-технологічна схожість, тобто подібність за конструкційною схемою, складу та однорідності елементів і в принципах технологічної дії.
Метод прямого порівняння базується на співставленні продажу об’єктів, ідентичних (аналогічних) з оцінюваним, щодо яких недавно відбулися комерційні угоди, чи відома інформація щодо ринкової ціни таких пропозицій. При ідентичності чи близькій схожості функціональних і параметричних характеристик аналізованих технічних засобів вносяться незначні поправки у вартість об’єкта оцінки, пов’язані в основному з його станом та особливостями місцезнаходження та умов ринку (умов продажу).
Метод статистичного моделювання ціни — особливість цього методу ґрунтується на тому, що оцінюваний вид обладнання виступає в якості представника певної сукупності однорідних об’єктів (параметричного ряду, класу машин) з відомою ціною. На основі інструментарію теорії статистики, параметричної та цінової інформації про об’єкти, що формують однорідну сукупність, розробляється математична модель залежності ціни від одного чи декількох параметрів. На базі сформованої моделі розраховують середньостатистичну ціну об’єкта оцінки, до якої вносяться поправочні коригування, пов’язані з наявністю додаткових пристроїв і/або товарного знака.
5. Практична частина. Визначити коефіцієнт функціонального зносу автомату для штамповки роликів за один удар.
Визначити коефіцієнт функціонального зносу автомату для штамповки роликів за один удар використовуючи такі дані:
Діаметр роликових підшипників – від 16 до 20 мм. Повна вартість відтворення – 61250 грн. Річна виробнича потужність автомата – 11,175 млн. шт. На ринку з’явилась нова, більш досконала модель автомата того ж призначення. Ціна нової моделі – 75900 грн., річна потужність – 16,618 млн. шт. Ступеневий показник – 0,9.
Функціональний знос машини даної моделі виявляється, коли на ринку з’являється не просто аналог, а аналог нового сімейства або нового покоління з кращим співвідношенням «ціна – якість». В нових умовах оцінювану машину буде неможливо продати за попередньою вартістю відтворення, вона знецінилась до повної вартості заміщення.
Різниця між повною вартістю відтворення і повною вартістю заміщення являють собою функціональний знос (знецінення):
,
Де – функціональний знос;
– повна вартість відтворення;
– повна вартість заміщення.
Таким чином визначаємо функціональний знос об’єкта:
= 61250 – 75900 = 14650 грн.
Коефіцієнт функціонального зносу дорівнює відношенню вартості до повної вартості відтворення:
,
Де – коефіцієнт функціонального зносу.
Визначаємо коефіцієнт функціонального зносу об’єкта
= 14650 / 61250 = 0,24
Після врахування ціни і показників якості оцінюваної машини та аналога отримуємо кінцеву формулу розрахунку функціонального зносу:
,
Де – ціна аналогу;
Х та – показники якості відповідно оцінюваного об’єкта та аналога;
b – параметр рівняння регресії.
Розраховуємо функціональний знос після врахування ціни та показників якості оцінюваної машини:
= 17%
Відповідь: Коефіцієнт функціонального зносу автомату для штамповки роликів за один удар складає 17%.
Висновок
Техніко-технологічний потенціал підприємства реалізується безпосередньо у виробничому процесі і поряд з кадровим потенціалом складає основу цього процесу. Техніко-технологічну основу будь-якого підприємства складають машини та обладнання, які в економічній літературі називаються також активною частиною основних фондів.
В ході роботи над курсовою роботою, ми розглянули теоретичні основи оцінки машин і обладнання підприємства, та провели розрахунки з визначенням сукупного зносу на конкретному прикладі.
Визначив об’єкти, цілі та особливості оцінки машин і обладнання. Дослідив класифікацію й ідентифікацію машин і обладнання, вплив зносу на вартість машин і обладнання. З’ясував, що уживаний у практиці господарювання термін «машини та обладнання» має широке значення і не обмежується тільки четвертою групою типової класифікації основних фондів, що використовується чинними системами бухгалтерського обліку та статистики. До складу машин та обладнання нерідко включають такі об'єкти, як транспортні засоби, окремі види інструмента та виробничо-господарського інвентарю, деякі передавальні пристрої.
Список використаної літератури