Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1. Поняття управлінських рішень, їх класифікація
Рішення – це творчий процес вироблення однієї або декількох альтернатив із множинності можливих варіантів (планів) дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей[16б, С.331].
Рішення є відповідною реакцією на внутрішні й зовнішні впливи, вони спрямовані на розв’язання проблем і максимальне наближення до заданої цілі[16б, С.331].
В широкому розумінні рішення розглядається як акт реалізації влади з вибором способу дії в конкретній ситуації[16б, С.331].
Управлінські рішення розглядають у трьох аспектах [15б, С.225]:
1. Це вид діяльності, яка відбувається в керуючій системі й пов’язана з підготовкою, знаходженням, вибором та прийняттям певних варіантів дій. У цьому аспекті управлінські рішення – вид роботи в апараті управління, певний етап процесу управління.
2. Це варіант впливу керуючої системи на керовану.
3. Це організаційно-практична діяльність менеджера-керівника в керованій системі.
Ухвалення рішень може означати як окрему дію, так і певний загальний процес.
Ухвалення рішення як окрема дія – це вибір одного із кількох можливих варіантів[13б, С.138].
Однак процес ухвалення рішень є значно ширшим поняттям.
Рішення в менеджменті являє собою процес, який реалізується суб’єктом управління і визначає дії, спрямовані на вирішення поставленого завдання в даній фактичній чи запроектованій ситуації[16б, С.331].
Весь процес ухвалення рішення охоплює виявлення і визначення природи ситуації, яка потребує ухвалення рішення, розгляд варіантів, вибір найкращого з них та втілення його в життя[13б, С.139].
Під найкращим варіантом передбачається найефективніший. Для ефективного ухвалення рішення особа, яка це рішення аналізує, повинна розуміти ситуацію.
Теорія прийняття рішень включає дослідження операцій, математичний аналіз, моделювання, а також евристичні методи обґрунтування рішень і теорію ігор, системний аналіз, імітаційне моделювання, методи експертних оцінок.
Потреба у прийнятті рішення виникає у зв’язку з обставинами зовнішніми (наказ вищої організації, регулювання взаємовідносин з кооперованими підприємствами та організаціями) і внутрішніми (відхилення від заданих параметрів виробництва, виникнення вузьких місць, виявлення резервів, порушення трудової дисципліни, заохочення працівників тощо[16б, С.331].
Менеджери ухвалюють різні типи рішень.
Загалом усі рішення можна розділити на дві категорії[13б, С.139]:
Програмовані рішення – ті, які передбачають структурованість і повторюються через певні проміжки часу[13б, С.139].
Не програмовані рішення є порівняно неструктурованими і, крім того, трапляються рідко[13б, С.139].
За функціональним призначенням виділяють такі рішення[16б, С.332]:
За характером дії[16б, С.332]:
За часом дії[16б, С.332]:
За напрямом впливу[16б, С.332]:
За способом прийняття [16б, С.332]:
За характером і змістом[16б, С.332]:
За ступенем повноти інформації[16б, С.332]:
За ступенем ефективності[16б, С.332]:
За методами підготовки[16б, С.332]:
Рішення можна класифікувати також за об’єктами і суб’єктами управління, соціальною значущістю цілей і завдань, залежно від стадії управління, на якій їх приймають, ступеня деталізації вказівок, що в них містяться, обов’язковості виконання, наявності кількісних і якісних характеристик тощо[16б, С.332].
Процес прийняття рішення включає такі етапи[15б, С.225]:
2. Умови та середовище ухвалення рішень. Чинники, які впливають на процес ухвалення рішень
Ще Р. Декарт сформував правила прийняття рішень[16б, С.333]:
Успішне прийняття рішень базується на таких умовах як право, повноваження, обов’язковість, компетентність, відповідальність[15б, С.225].
Право прийняття мають усі менеджери, але відповідні групи їх можуть приймати тільки конкретні рішення.
Обов’язковість потребує від менеджера обов’язкового прийняття рішення, якщо цього вимагає ситуація, що склалася в організації.
Компетентність характеризує вміння менеджера приймати кваліфіковані рішення.
Відповідальність показує, які санкції можна застосовувати щодо менеджера в результаті неприйняття раціонального рішення.
Під час ухвалення рішень враховують умови визначеності, ризику і невизначеності. Більшість рішень організації ухвалюються за умов невизначеності. Тому менеджери повинні бути впевнені в тому, що вивчили всю можливу інформацію про ситуацію та ухвалюють рішення логічно й раціонально.
Ухвалення рішень за умов визначеності.
Коли особа, що ухвалює рішення, має обґрунтовані дані щодо можливих варіантів та конкретних умов, тобі є ситуація визначеності[13б, С.140].
В організації за умов цілковитої визначеності ухвалюють дуже мало рішень. Це пов’язано зі складністю та нестійкістю сучасного світу бізнесу.
Ухвалення рішень в умовах ризику.
Більш звичною є ситуація, коли доводиться увалювати рішення в умовах ризику. За таких умов можливість кожного з варіантів, що завдає потенційних збитків, пов’язана з певною ймовірністю[13б, С.141].
Ухвалення рішення за умов невизначеності.
Більшість рішень в сучасних організаціях ухвалюються в умовах невизначеності. Особа, яка ухвалює рішення, не знає усіх можливих альтернатив, а також ризику, пов’язаного з кожним варіантом, та усіх наслідків можливого ухвалення рішень[13б, С.141].
Ця невизначеність випливає зі складності та динамізму, які характерні для сучасних організацій та їхніх середовищ. Для ухвалення ефективного рішення в таких умовах менеджери повинні зібрати якомога більше інформації, що стосується ситуації, та вирішувати питання раціонально і логічно. Інтуїція, оцінка і досвід відіграють, як правило, провідну роль. Умови невизначеності зумовлюють зростання ймовірності ухвалення несприятливого рішення.
Чинники ухвалення рішень:
Політичні чинники розглядаються не лише в плані держави, але й у вужчому розумінні. Політичні чинники – важливий елемент, складовою якого є коаліція.
Коаліція – це неформальний союз індивідів або група, сформована для досягнення певної спільної мети. Наприклад, коаліція власників акцій[13б, С.148].
До важливих чинників ухвалення рішення, які суперечать логіці і раціоналізму відносять інтуїцію та дотримання обраного напряму дій.
Інтуїція – це віра, що не пов’язана з будь-яким логічним обґрунтуванням. Менеджери деколи ухвалюють рішення, маючи лише добрі передчуття, які важко ідентифікувати, однак вони допомагають менеджерам ухвалити рішення без послідовного виконання усіх етапів раціонального процесу. Найчастіше інтуїція ґрунтується на досвіді ухвалення рішення в подібних ситуаціях[13б, С.149].
Дотримання обраного напряму означає, що менеджери, ухвалюючи рішення, настільки захоплюються одним курсом, що дотримуються його навіть тоді, коли рішення виявляється неправильним[13б, С.149]. Разом з тим, менеджери повинні відшукувати правильні напрями діяльності. З одного боку, їм потрібно уникати надто довгого „зациклення” на одній ідеї, оскільки це може призвести до фінансових труднощів. З іншого, - швидка відмова від курсу, що видався непевним, теж не є вирішенням проблеми.