Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 1.
Персональні комп'ютери, робота яких ґрунтується на принципі програмного управління, мають схожу структуру, спрощений вигляд якої показано на мал. 2. Вони включають такі апаратні засоби: центральний мікропроцесор, внутрішню і зовнішню пам'ять, системну шину, пристрої введення-виведення інформації.
Далі розглядатимемо апаратне забезпечення комп'ютерів архітектури ІВМ РС.
Центральний мікропроцесор, внутрішня пам'ять і системна шина конструктивно розташовані в окремому блоці, який називають системним. Пристрої зовнішньої пам'яті звичайно також розміщують у системному блоці, хоч інколи і розміщують в окремих блоках. Усі пристрої введення-виведення, а також пристрої внутрішньої пам'яті підмикають до системної шини через відповідні спеціальні плати, які називають адаптерами та контролерами. Центральний мікропроцесор, внутрішню пам'ять, системну шину, адаптери та контролери розміщують на одній платі, яку називають материнською.
Персональні комп'ютери, робота яких ґрунтується на принципі програмного управління, мають схожу структуру, спрощений вигляд якої показано на мал. 2. Вони включають такі апаратні засоби: центральний мікропроцесор, внутрішню і зовнішню пам'ять, системну шину, пристрої введення-виведення інформації.
Далі розглядатимемо апаратне забезпечення комп'ютерів архітектури ІВМ РС.
Центральний мікропроцесор, внутрішня пам'ять і системна шина конструктивно розташовані в окремому блоці, який називають системним. Пристрої зовнішньої пам'яті звичайно також розміщують у системному блоці, хоч інколи і розміщують в окремих блоках. Усі пристрої введення-виведення, а також пристрої внутрішньої пам'яті підмикають до системної шини через відповідні спеціальні плати, які називають адаптерами та контролерами. Центральний мікропроцесор, внутрішню пам'ять, системну шину, адаптери та контролери розміщують на одній платі, яку називають материнською.
Зовнішня пам'ять — це, як правило, накопичувачі на магнітних та оптичних дисках.
Усі пристрої введення-виведення з точки зору порядку їх використання можна розділити на дві групи: стандартні — пристрої введення-виведення та нестандартні (мал. 4). Останні ще називають периферійними пристроями. Стандартні пристрої — це пристрої за замовчуванням, тобто ті, з яких комп'ютер чекає введення-виведення, якщо спеціально не обумовлені інші пристрої. Такими пристроями є дисплей та клавіатура.
До нестандартних пристроїв можна віднести такі:
Накопичувачі на магнітних та оптичних дисках.
На перших персональних комп'ютерах фірми ІВМ використовувались 8-роз-рядні системні шини, які працювали з частотою 4,77 МГц.
Потім з'явились 16- і 32-розрядні системні шини. Тактова частота сучасних комп'ютерів досягла 200 МГц.
2.Клавіатур ПК. Перспективи розвитку комп’ютерних систем.
Клавіатура призначена для введення до ПК символьної інформації (літер, цифр, розділових знаків та ін.), а також для управління роботою ПК. Для кожного символа виділяється клавіша, натискуючи на яку ми і вводимо код символа в ПК. Символ кодується 8-бітовими двійковими числами. В більшості ПЕОМ вітчизняного і зарубіжного виробництва використовується ІВМ-сумісна клавіатура, яка має 101 клавішу і декілька індикаторів, що сигналізують про режим роботи клавіатури.За своїм призначенням всі клавіші поділяють на чотири поля. Перше (центральне) поле вміщує клавіші з літерами, цифрами, розділовими знаками, а також ряд управляючих клавіш. Як видно з надписів на клавішах, для більшості з клавіш центрального поля натискування однієї й тієї самої клавіші може призводити до введення різних символів залежно від режиму роботи клавіатури. Перехід до того чи іншого режиму багато в чому визначається програмою, яка керує роботою клавіатури. Таких програм є багато, тому навіть на аналогічній клавіатурі перехід, наприклад, з режиму введення українських літер на режим введення англійських може здійснюватися по-різному.
Перехід у режим введення великих літер здійснюється натискуванням клавіші [СарsLock]. При цьому загорається індикатор СарsLock в правому верхньому куті клавіатури. Повторне натискування клавіші [Caps Lock] переводить клавіатуру в режим введення малих літер (індикатор Caps Lock при цьому гасне).
Третє поле містить клавіші управління курсором дисплея. Натискування клавіш [←], [→], [↑], [↓] зумовлює переміщення курсора на екрані дисплея на одне знакомісце відповідно ліворуч, праворуч, вгору, вниз. Натискування клавіші [End] звичайно призводить до переміщення курсора на кінець рядка, а клавіші [Home] — на початок рядка.
Четверте поле містить клавіші, які можна використовувати для набору цифр і знаків арифметичних операцій або управління курсором. Перехід до режиму введення цифр здійснюється в разі натискання клавіші [NumLock] (при цьому загоряється індикатор NumLock). Повторне натискання клавіші [NumLock] (індикатор NumLock при цьому гасне) переводить клавіші цього поля в режим управління курсором аналогічно клавішам третього поля.
Типове призначення деяких управляючих клавіш і комбінацій клавіш клавіатури:
[PgUp] — сторінка вгору. Використовують у ситуаціях, зв'язаних з переглядом на екрані дисплея текстів, що займають більше ніж один екран (сторінку). Натискування клавіші [PgUp] зумовлює виведення на екран попередньої сторінки тексту;
[PgDn] — сторінка вниз. При натискуванні цієї клавіші в режимі перегляду тексту на екран виводиться наступна сторінка тексту;
[Ins] — переключення клавіатури в режим вставки. В цьому режимі натискування клавіші будь-якої літери призводить до вставки цієї літери в позицію курсора. При цьому літери рядка, які розміщені з правого боку від курсора, зсуваються праворуч на одну позицію, звільняючи місце для літери, яка вставляється. Виключення режиму вставки здійснюється повторним натисненням клавіші [Ins]. Коли режим вставки виключено, натиснення алфавітно-цифрової клавіші призводить до заміщення літери в позиції курсора;
[Del] — вилучення літери. Натискування цієї клавіші призводить до вилучення літери в позиції курсора і переміщенню текста праворуч від курсора вліво на одну позицію;
[Tab] — клавіша табуляції. Кожне натискування клавіші зумовлює переміщення курсора на вісім позицій праворуч;
[Back Space] — назад. В разі натискування клавіші вилучається літера зліва від курсора і останній зміщується на одну позицію ліворуч;
[PrintScreen] — друкування екрана. Якщо натиснути клавішу [Shift], a потім, не відпускаючи її, — клавішу [Print Screen], то на принтер виводиться зображення екрана;
[Esc] — вихід. Натискування цієї клавіші дозволяє відмовитись від яких-небудь розпочатих дій (наприклад, введення команди DOS), завершити роботу в якому-небудь режимі і повернутись до попереднього режиму;
[Enter] — введення. Натискування цієї клавіші сприймається комп'ютером як вказівка приступити до виконання введеної команди. При введенні даних натискування клавіші [Enter] сприймається як вказівка завершити введення даних в даному рядку і перейти до початку наступного рядка.
Управляючі клавіші [Ctrl] і [Alt] натискують у комбінації з іншими клавішами. В ПК при натискуванні комбінації клавіш виконуються, наприклад, такі дії:
[Ctrl+Alt+Del] — перезавантаження операційної системи;
[Ctrl+C] або [Ctrl+Pause] — завершення виконання поточної програми.
[Pause] — тимчасове припинення виконання програми. Для продовження виконання треба натиснути будь-яку клавішу.
Тема 2.
1. Програмне забезпечення ПЕОМ.
Основним призначенням програмної частини ПЕОМ - є забезпечення процесів управління усіма її ресурсами під час розв'язування задач. Програмну частину прийнято називати програмним забезпеченням, що об'єднує у своєму складі сукупність програм, які прийнято класифікувати за їх призначенням у процесі функціонування ПЕОМ.
Під терміном програма розуміють описання послідовності дій ЕОМ, достатнє для розв'язування деякої задачі, складеної на мові програмування, яку «розуміє» ЕОМ (машинна мова).
Таким чином, ЕОМ, як «залізо» (hardware), для свого функціонування повинна мати деяку сукупність програм (software) - програмне забезпечення (ПЗ), під яким розуміють сукупність програм, мов програмування, спеціальних процедур, правила і документацію, які необхідні для використання програм.
Системним програмним забезпеченням (СПЗ) називається ПЗ, що використовується для розробки і експлуатації програмних продуктів та для надання користувачеві ПЕОМ деяких послуг. Воно є необхідним доповненням до технічних засобів ПЕОМ, так як без СПЗ ЕОМ просто не може реалізовувати усі свої потенційні можливості.
Розрізняють системне та прикладне програмне забезпечення;
Системне програмне забезпечення призначено для обслуговування власних потреб комп'ютера — забезпечення його працездатності і виконання його внутрішніх функцій, а також для створення передумов для виконання прикладного програмного забезпечення. Типовим прикладом системного програмного забезпечення є операційна система.
Прикладне програмне забезпечення, призначено для розв'язання задач користувача. Наприклад: редактори тексту, електронні таблиці, бази даних, церковне ПЗ тощо.
Програмне забезпечення можна розділити на корисне і шкідливе. Корисне програмне забезпечення створюється для виконання завдань, що відповідають побажанням користувача комп'ютера. Основна мета шкідливого програмного забезпечення — виконувати операції, які є небажаними для користувача, часто із завдаванням прихованої чи явної шкоди. Прикладом шкідливого програмного забезпечення є комп'ютерні віруси.
Тема 3. Характеристика сервісних програм
3.2 Дискові сервісні програми. Захист від комп’ютерних вірусів. Стиснення інформації
Дискові сервісні програми.
Швидкість розв'язання багатьох задач, а іноді й прин¬ципова можливість їх розв'язання, залежать від стану зов¬нішніх запам'ятовуючих пристроїв. Для перевірки стану дисків і поліпшення їх якості у Windaws використовуєть¬ся кілька сервісних програм для:
• перевірки диска;
• архівації даних;
• дефрагментації диска.
Перевірка диска
Під час виконання операцій введення/виведення бу¬вають випадки, коли на деяких ділянках диска (класте¬рах) є дані, а інформації про ці кластери немає у змісті диска, чи навпаки, у змісті вказано два посилання на один кластер. Це так звані логічні помилки на диску. Крім них, можуть траплятися фізичні помилки, коли пошкодже¬но магнітний шар на деяких кластерах. Тому треба пе¬ріодично робити перевірку якості диска й усувати обид¬ва види помилок за допомогою сервісної програми ScanDisc. При виявленні логічних помилок ця програма об'єднує загублені кластери в один файл. Якщо в них була важлива текстова інформація, то за змістом її мож¬на буде надалі відновити. При виявленні фізичних по¬шкоджень магнітного шару програма ScanDisc позначає кластери як непридатні для майбутнього записування в них інформації.
Коли на диску зберігається важлива інформація і по¬трібно зробити її резервну копію на дискетах чи на жорст¬кому диску іншого комп'ютера в локальній мережі, то мож¬на скористатися службовою програмою BackUp.
Якщо у разі архівації виявляється, що для розміщен¬ня даних недостатньо однієї дискети, ця програма запро¬понує вставити другу дискету, потім третю і т. д. Віднов¬лення копії з дискет на жорсткий диск здійснюється в тій же послідовності — спочатку в дисковод вставляють пер¬шу дискету і задають команду на відновлення, потім дру¬гу і т. д.
Як наслідок, один файл може розміщуватися на кіль¬кох несуміжних ділянках. Процес оброблення такого фай¬ла сповільнюється. Якщо файлів, що зберігаються фрагмен¬тами на різних ділянках диска, виявляється багато, то і ро¬бота в цілому з таким диском стає повільною. Тому рекомендується періодично робити упорядкування фай¬лів — дефрагментацію дисків. Ця процедура полягає у то¬му, що файли перезаписують у такий спосіб, щоб вони займа¬ли неперервні ділянки, а вільний простір на диску почи¬нався тільки після останнього файла.
Запускання сервісних програм
Програми для обслуговування дисків можна запусти¬ти, вибравши у меню Пуск команду Программы— Стандартные—Служебные—Потрібна програма.
Якщо необхідно обробити який-небудь конкретний диск, то найчастіше слід:
• у вікні папки Мой компьютер клацнути правою кла¬вішею миші на значку потрібного диска;
• у контекстному меню, що з'явилося, вибрати коман¬ду Свойства, а у вікні властивостей — вкладку «Сервис»;
• у вкладці «Сервис» вибрати одну з програм, натис¬нувши відповідну кнопку (рис. 1.35): «Проверка диска», «Архивация данных», «Дефрагментация диска».
У вікні «Дефрагментация диска» виводить¬ся детальна інформація про поточний стан диска. Щоб спостерігати за процесом дефрагментації, потрібно в цьо¬му вікні натиснути кнопку «Сведения». Розшифрування умовних позначок можна прочитати у вікні «Легенда», що викликається натисканням однойменної кнопки.Захист від комп’ютерних вірусів
Деякі відомості про комп'ютерні віруси
Значної шкоди комп'ютеру можуть завдати комп'ютер¬ні віруси.
Комп'ютерний вірус — невелика за ємністю пам'яті програма, що може проникати в інші програми (заражати їх) і виконувати різні деструктивні дії.
Дії комп'ютерних вірусів можуть виявлятися по-різ¬ному:
• псуються деякі файли;
• програми перестають виконуватися або виконують¬ся неправильно;
• на екран монітора виводяться непередбачені повідом¬лення або символи;
• робота комп'ютера сповільнюється і т. ін.
Деякі віруси під час запускання зараженої програми стають резидентними і можуть час від часу заражати інші програми та виконувати небажані дії на ПК. Інші різно¬види вірусів після зараження програм і дисків спричи¬няють серйозні пошкодження, наприклад форматують жорсткий диск та ін.
Заражені програми з одного ПК можуть бути перене¬сені за допомогою дискет або мережі на інші комп'ютери. Якщо не вживати заходів для захисту від комп'ютерних вірусів, то наслідки зараження комп'ютерів можуть бути серйозними. У деяких країнах законодавство передбачає кримінальну відповідальність за комп'ютерні злочини, в тому числі за впровадження вірусів.
Комп'ютерний вірус може зіпсувати вміст будь-якого файла на диску. Проте заразити він здатен тільки певні види файлів. Найчастіше комп'ютерні віруси заража¬ють файли, що виконуються (програми з розширеннями .сот й .ехе та ін.). Утім, можливості комп'ютерних ві¬русів не безмежні. Комп'ютер може заразитися вірусом тільки в разі виконання на ньому програми, що містить вірус. Тому первинне зараження ПК вірусом трапля¬ється тоді, коли:
• на комп'ютері виконувалася заражена програма з розширенням .сот або .ехе;
• ОС завантажувалася з дискети, що містить зараже¬ний завантажувальний сектор;
• на ПК було встановлено заражену ОС або драйвер пристрою.
Звідси випливає, що зараження ПК не відбудеться, якщо:
• на комп'ютері копіюються тексти програм, докумен¬тів, файли даних системи управління базами даних (СУБД), електронних таблиць тощо (ці файли не є про¬грамами);
• переносяться файли з однієї дискети на іншу (при копіюванні ж зараженого файла його копія також буде зараженою).
Для захисту інформації від вірусів використовуються загальні та програмні засоби.
До загальних засобів належать:
• резервне копіювання інформації (створення копій файлів і системних ділянок дисків);
• розмежування доступу до інформації (запобігання несанкціонованому використанню інформації).
До програмних засобів відносяться антивірусні програ¬ми. Вони виконують різні функції.
• програми-детектори призначені для того, щоб від¬шукувати файли, заражені одним із відомих віру¬сів; деякі з них можуть також лікувати файли від вірусів або вилучати заражені файли;
Програма АVР є 32-розрядним додатком для роботи в середовищі ОС Windows, має зручний інтерфейс, а також одну з найбільших у світі антивірусну базу. Ця програма шукає і вилучає найрізноманітніші віруси, у тому числі:
• поліморфні, або віруси, що самошифруються;
• стелс-віруси, або віруси-невидимки;
• нові віруси для Windows;
• макровіруси, що заражають документи Word і таб¬лиці Ехсеll.
У процесі виконання програма АVР перевіряє опера¬тивну пам'ять, файли, системні та завантажувальний секто¬ри, а також таблицю поділу диска. Здійснює пошук вірусів в упакованих й архівних файлах, на гнучких, локальних, мережних і СD-RОМ дисках. Крім того, вона контролює файлові операції системи у фоновому режимі, виявляє вірус до моменту реального зараження системи, а також за допо¬могою евристичного модуля визначає невідомі віруси.
Для запуску програми АVР необхідно двічі клацнути мишею на її значку або ярлику. При цьому завантажу¬ються антивірусні бази даних, тестуються оперативна па¬м'ять й основний файл додатка АVР32.ехе на наявність у них вірусів. Після завантаження програми в нижньому рядку її головного вікна з'являється повідомлення «Антивирусные базы загружены. Известных вирусов: N», де N — кількість вірусів.
Головне вікно програми АVР за структурою схоже на вікно Windows 98. Воно містить рядки заголовка і меню, п'ять вкладок, кнопку «Пуск» (яка під час перевірки змі¬нюється на кнопку «Стоп») і вікно перегляду «Об'ьект— Результат» (рис 1.37).
Основні елементи головного вікна АVР:
— рядок заголовка — має заголовок програми і кноп¬ки системного меню «Свернуть», «Развернуть», «Закрыть»;
— рядок меню — містить меню Файл, Поиск вирусов, Сервис і «?».
Файл включає команди збереження, завантаження та настроювання програми АVР, а також виходу з неї.
Вкладка «Объекты» задає список об'єктів і типи фай¬лів для перевірки (рис. 1.38). Об'єктами є пам'ять, секто¬ри, файли, упаковані об'єкти й архіви, створені архіватора¬ми ARJ, ZIP, RAR і LHA (архівні файли не лікуються). До типів файлів належать файли ОС МS DOS (.соm, exе і .sys), Windows (.ехе, .vxd, .dll), файли, що мають формат документів чи таблиць МS Оffice, а також файли з розши¬реннями .Ьаt, .оv*, .bin і .рrg.
Вкладка «Параметри» виконує настроєння програми на різні режими перевірки: попередження, виявлення невідомого вірусу, звіт про чисті (без вірусів) об'єкти, звукові ефекти під час виявлення вірусів, створення файла звіту та ін. (рис.1.41).
Вкладка складається з двох частин.
У першій — «Проверено» — відображаються кількість перевірених секторів, файлів, папок, архівних і упакова¬них файлів, а також час перевірки зазначених об'єктів.
У другій -- «Найдено» -- подається інформація про кількість відомих вірусів, їх знайдених тіл, вилікуваних об'єктів, попереджень, підозр щодо вірусу, зіпсованих об'єк¬тів і помилок введення/виведення.
Під час роботи на комп'ютері з різних причин (фізичне псування, випадкове вилучення, руйнування вірусом та ін.) можна втратити інформацію, що розміщена на магнітних дисках у файлах. Щоб запобігти цьому, на дискетах ство¬рюють архівні копії файлів. Однак копії займають стільки ж місця на дискеті, скільки і вихідні файли. І якщо обсяги файлів, що копіюються, великі, то знадобиться багато дис¬кет. Тому різними фірмами було розроблено спеціальні програми-архіватори. Вони дають змогу заощаджувати місце на архівних дискетах завдяки ущільненню інформації й об'єднують групи файлів у один архівний файл.
Архівний файл — файл або група файлів, записаних у стисненому вигляді в єдиний файл, з якого їх можна відновити.
На початку архівного файла розташовується його зміст, який має:
• ім'я файла;
• відомості про папку, в якій є вихідний файл;
• розмір вихідного файла на диску й у стисненому ви¬гляді в архіві;
• код циклічного контролю файла для перевірки ці¬лісності архіву.
Програми для архівації:
• записують файли в архів у стисненому вигляді та добувають їх з архіву у початковому вигляді;
• додають, відновлюють, переміщують і перейменову¬ють файли в архіві;
• вилучають файли з архіву;
• переглядають зміст архіву та ін.
Програми-архіватори різняться форматом ущільнен¬ня, швидкістю роботи, ступенем стиснення файлів, зруч¬ністю використання тощо.
Програма WinRAR забезпечує:
• повну підтримку архівів RAR i ZIP;
• високий ступінь стиснення інформації завдяки ефек¬тивному алгоритму;
• стиснення мультимедіа файлів за допомогою спе¬ціального алгоритму;
• підтримку технології «перенести і залишити»;
• керування архівами форматів CAB, ARJ і LZH;
• підтримку неперервних архівів (ступінь стиснення інформації в них на 10—50% більший, ніж звичай¬ними методами стиснення);
• підтримку багатотомних архівів;
• створення звичайних і багатотомних архівів, що роз¬паковуються (SFX);
• відновлення фізично пошкоджених архівів;
• підтримку додаткових функцій (шифрування, дода¬вання архівних коментарів, протоколювання поми¬лок та ін.).
Для запуску програми WinRAR необхідно двічі клац¬нути мишею на її значку або ярлику. При цьому на екра¬ні відображається головне вікно програми, яке є аналогіч¬ним вікну папки Windows.
Архіватор працює в режимі керування файлами або архівами, який активізується при завантаженні програми (рис. 1.47). Щоб увійти в режим керування архівами, тре¬ба двічі клацнути мишею на імені архіву, перебуваючи в режимі керування файлами (рис. 1.48).У рядку стану є кнопки «Диск», яка призначена для зміни поточного диска, і «Ключ», що використовується для введення пароля. За умовчання значок ключа має жов¬тий колір, після введення пароля — червоний. У середній частині рядка виводиться розмір виділених файлів або по¬точний стан, у правій — загальна кількість файлів у пап¬ці та їхній розмір.На робочій ділянці вікна відображається вміст поточ¬ної папки (в режимі керування файлами) або вміст архіву (в режимі керування архівами).Для кожного файла показуються ім'я, розмір, тип і да¬та його зміни, а для архівного — додається ще й розмір після архівації.Щоб перейти до батьківської папки, треба двічі клац¬нути мишею на папці, позначеній символом «..», або нати¬снути на клавішу <BackSpase>.Основні команди і відповідні кнопки панелі інстру¬ментів WinRAR, а також їх призначення, наведено у табл. 1.7
Створення архівних файлів
Для архівації файлів необхідно:
• завантажити програму WinRAR (при цьому на ро¬бочій ділянці вікна має з'явитися список файлів і папок поточної папки);
• перейти до папки з файлами для архівації (для зміни поточного диска використовується список дисків на панелі інструментів або кнопка «Диск» у рядку стану);
• виділити файли і папки, які треба заархівувати;
• активізувати команду з меню Команди—Добавить файлы в архив або клацнути мишею на кнопці «До¬бавить» на панелі інструментів;
• у діалоговому вікні «Имя й параметри архива» ввес¬ти ім'я архіву або підтвердити ім'я, запропоноване за умовчання.
Діалогове вікно дає змогу встановити такі параметри:
• «Формат архива» (RAR або ZIР);
• «Метод сжатия» — зі списку, що розкривається («Без сжатия», «Скоростной», «Быстрый», «Обычный», «Хо¬роший» або «Наилучший»).
Тільки архіви RAR підтримують параметри:
• «Размер словаря» — зі списку, що розкривається. Якщо ємність оперативної пам'яті ПК становить 16 Мбайт, то вибирають словник розміром 256 Кбайт, а якщо 32 Мбайт і більше — 1024 Кбайт;
• «Размер тома» в байтах — зі списку, що розкрива¬ється. Використовується для збереження великого архіву на кількох дискетах (перший том має розши¬рення .rar, наступні — .г00, .г01, .г02 і т. д.);
• «Метод обновлення» — зі списку, що розкривається («Добавить с заменой файлов», «Добавить с обновлением файлов» або «Обновить существующие файлы»).
Зі списку «Параметри архивации» користувач може вибрати таке:
• «Удалить файли после архивации»;
• «Создать SFХ-архив»;
• «Создать непрерьівньш архив» (усі виділені файли подаються одним архівним файлом);
• «Мультимедиа-сжатие» (архівуються повно колірні графічні ВМР-файли і звукові WAV-файли);
Для добування файлів з архіву необхідно:
• відкрити архів у середовищі WinRAR, клацнувши двічі мишею на файлі архіву в середовищі Windows або в середовищі WinRAR;
• файли і папки, які необхідно вибрати;
• активізувати команду з меню Команди—Извлечь файлы из архива або клацнути мишею на кнопці «Извлечь» панелі інструментів (файли добуваються в поточну папку).
Щоб витягти файли у потрібну папку, треба активізу¬вати команду з меню Команди—Извлечь в другую папку або клацнути мишею на кнопці «Извлечь в». У діалогово¬му вікні, що з'явиться, слід цю папку позначити і клацну¬ти мишею на кнопці «ОК».
Процес добування файлів відображає вікно зі статисти¬кою. У разі виникнення помилок з'явиться вікно діагнос¬тичних повідомлень
Тема 4.Операційна система Windows
4.2 Робота з об’єктами у середовищі Windows
Яскраво проілюструвати роботу з об’єктами у найуживанішій по цілому світу операційні системі Windows можна на прикладі текстового редактора Word. Природа роботи з елементами цього редактора типова для роботи в операційній системі в цілому.
Для запуску Microsoft Word необхідно виконати подвійне натискання на його значку. Робота з вікнами Багатовіконна організація Microsoft Word дозволяє одночасно працювати з декількома документами, кожний з яких розташований у своєму вікні. При уведенні й редагуванні тексту користувач працює з активним документом в активному вікні. Для переходу до іншого вікна документа необхідно натиснути на його імені на панелі задач або в меню Окно, що містить перелік усіх відкритих документів. Вікно програми Miсrosoft Word
Панелі інструментів
Добавить или удалить кнопки з'явиться меню, в якому можна вивести або забрати кнопку з панелі.Також для зміни складу панелі інструментів можна у меню Сервис вибрати пункт Настройка. У діалоговому вікні необхідно вибрати укладку Команды. У переліку Категории необхідно вибрати групу кнопок, після чого у переліку Команды з'являються кнопки цієї групи. Щоб додати кнопку до панелі інструментів слід пересунути її з діалогового вікна в потрібну позицію меню. Процес установлення кнопки завершується натисканням кнопки Закрыть. Для видалення кнопки з панелі інструментів необхідно пересунути її в діалогове вікно Настройка. Керувати панелями інструментів зручно за допомогою контекстного меню, яке викликається натисканням правої клавіші миші на будь-якій кнопці. Режими відображення документа Редактор Microsoft Word дозволяє переглядати документ у різних режимах: Обычный – найбільш зручний для виконання більшості операцій; Web-документ - відображає документ у вигляді Web-сторінки;
Разметка страниц – відображає документ у точній відповідності з тим, як він буде виведений на друк; у цьому режимі зручно працювати з колонтитулами, фреймами й багатоколонною версткою документа; тільки у цьому режимі відображається вертикальна координатна лінійка;
4.3 Робота з програмою Провідник
Призначення програми
Файлова система ОС Windows 98 має деревоподібну ієрархічну структуру. Під час переміщення, наприклад, файла з папки, розташованої на диску, в іншу, розміщену на іншому диску, необхідно послідовно відкрити папки на першому диску, щоб досягти вихідної папки, а потім — на другому, щоб на екрані з’явилася цільова папка. Тому при виконанні операцій з інформатики об’єктами (папками, файлами та ярликами) бажано мати швидкий доступ до цих об’єктів з урахуванням ієрархічності їх розміщення у файловій системі.
Такий наочний перехід з однієї гілки дерева файлової системи на іншу реалізовано у програмі Провідник, призначеної для спрощення виконання операцій з інформаційними об’єктами (створення папок і ярликів, переміщення об’єктів та ін.), що розміщуються як на одному ПК, так і на інших комп’ютерах, підключених до локальної мережі.
Викликати програму Провідник можна одним із таких способів:
• у меню Пуск вибрати пункт Программ, а потім — підпункт Проводник;
• при натисненій клавіші Shift двічі клацнути мишею на значку будь-якої папки (наприклад Мой компьютер);
• клацнути правою клавішею миші на одній із папок (Мой компьютер, Сетевое окружение, Корзина) або на кнопці Пуск. Потім із контекстного меню вибрати пункт Проводник.
Структура вікна
Вікно програми Провідник складається з двох частин: лівої (панель ресурсів комп’ютера) і правої (панель вмісту вибраної папки).
На найвищому рівні у панелі ресурсів розміщується робочий стіл, оскільки з нього є доступ до решти ресурсів: Мій комп’ютер, Мережне оточення і Кошик. Таким чином, ці три компоненти знаходяться на одному рівні ієрархії.
Ліворуч від значка об’єкта у прямокутній рамці може бути знак "+" або "—". При клацанні мишею на знаці "+" розгортається вузол, показуючи, які гілки виходять із нього (наприклад, які папки є на диску С:). При цьому знак "+" замінюється знаком "—". При клацанні мишею на знаці "—" відбувається зворотній процес — вузол згортається (гілки вилучаються).
Якщо розгорнуто багато вузлів, то для перегляду довгої деревоподібної структури можна скористатися вертикальною лінійкою прокручування.
Таке переміщення по дереву для вибору об’єктів відбувається швидше, ніж послідовне відкривання вкладених папок.
4.4 Робота в мережі
Глобальна комп'ютерна мережа Інтернет.
Інтернет - найбільша глобальна комп'ютерна мережа, що поєднує десятки мільйонів абонентів у понад 150 країнах світу. Щомісяця кількість її користувачів зростає на 7-40%. Інтернет є своєрідним ядром, яке забезпечує взаємодію інформаційних мереж, що належать різним установам у всьому світі. Якщо раніше нею послуговувалися винятково як середовищем передавання файлів і повідомлень електронної пошти, то сьогодні за її допомогою вирішують складніші завдання, які підтримують функції мережного пошуку та доступу до розподілених інформаційних ресурсів й електронних архівів. Таким чином Інтернет утворює глобальний інформаційний простір.
При низькій вартості послуг (часто це тільки фіксована щомісячна плата за лінії зв'язку або телефон) користувачі можуть отримати доступ до комерційних і некомерційних інформаційних служб США, Канади, Австралії, багатьох європейських країн, з недавнього часу - також України та Росії. В архівах вільного доступу мережі Інтернет є інформація практично з усіх сфер людської діяльності, від нових наукових відкриттів до прогнозу погоди на завтра. Тут можна знайти рекламу багатьох тисяч фірм і розмістити (часто безкоштовно!) свою рекламу, яка вмить розійдеться по всьому світу. Крім того, ця глобальна комп'ютерна мережа надає унікальні можливості дешевого, надійного та конфіденційного глобального зв'язку, що виявляється дуже зручним для транснаціональних корпорацій і структур управління. Як правило, використання інфраструктури Інтернету для міжнародного зв'язку коштує набагато дешевше від прямого комп'ютерного зв'язку через супутниковий канал або телефон.Найпоширеніша послуга мережі Інтернет - електронна пошта. Сьогодні свою адресу в системі електронної пошти мають сотні мільйонів осіб. Вартість пересилання електронного листа значно нижча ніж звичайного. Крім того, повідомлення, передане електронною поштою, доходить до адресата протягом кількох хвилин, тоді як звичайний лист він одержує через кілька днів, а то й тижнів.
Стандарти Інтернет дають змогу працювати над спільним проектом за допомогою електронної пошти, використовувати гіпертекстові документи (служба WWW), що включають аудіо - та відеоінформацію, є також можливість організовувати дискусійні робочі групи за допомогою теле -, аудіо - і навіть відео конференцій у реальному масштабі часу. Для інформаційної безпеки в мережі застосовуються різні протоколи шифрування конфіденційної інформації, її сертифікація та електронні підписи. Несанкціонованому переміщенню даних між локальною мережею підприємства і глобальною мережею можуть перешкоджати спеціальні комп'ютери або програми (брандмауери).
4.5 Перегляд та зміна параметрів роботи у середовищі Windows
операційною системою називають спеціалізований комплекс програм, які управляють роботою апаратних та прикладних програмних ресурсів комп’ютера самостійно або за вимогами користувача.Залежно від способу виконання завдань операційні системи поділяють на три категорії:
1. Системи з однозадачним режимом роботи.
2. Системи з пакетною обробкою завдань.
3. Системи з розподілом часу між завданнями.
Системи з однозадачним режимом роботи забезпечують обробку за певний проміжок часу лише одного завдання, якому надаються усі ресурси обчислювальної системи.
Системи з пакетною обробкою завдань у свою чергу поділяються на два типи:
• з послідовною обробкою завдань;
• з паралельною обробкою завдань.
У таких системах декілька завдань формуються в пакет, який розміщується в оперативній пам’яті, і чергове завдання вибирається з пакета і виконується.
Системи з послідовною обробкою завдань виконують одне завдання з пакета від початку до кінця, при цьому інші завдання з пакета чекають у черзі на обробку у послідовності, в якій пакет був сформований.Системи з паралельною обробкою завдань організують так званий режим мультипрограмування, в якому деякі із завдань пакета виконуються одночасно. Обробка кожного із завдань може бути тимчасово призупинена для обробки іншого завдання, а потім відновлена. Цей режим використовується для ефективнішого задіяння ресурсів системи — роботи без простоїв.Системи з розподілом часу також виконують декілька завдань одночасно, але кожному завданню видається на здійснення обробки квант (фіксований проміжок) часу, після чого провадиться обробка наступного завдання і т. д., поки всі завдання не будуть виконані.У режимі з розподілом часу організується доступ до ресурсів системи одразу для багатьох користувачів. Завдяки виділеним квантам часу у користувачів під час роботи складається враження, що вони споживають ресурси системи автономно й у повному обсязі.
Вищеописана операційна система MS DOS підтримує як однозадачний режим роботи, так і пакетний режим з послідовною обробкою завдань. Операційна система Microsoft Windows сполучила в собі можливості MS DOS і підтримку графічного інтерфейсу і може працювати в усіх перелічених режимах роботи. Крім того,
• Microsoft Windows використовує 32-розрядний код, що підвищує надійність та захищеність від відмов роботи.
• Microsoft Windows побудована на основі спільної витискуючої багатозадачності — режим із розподілом часу, при якому операційна система повністю контролює всі додатки і програми й може втрутитися в роботу будь-якої з них, що значно підвищує ефективність роботи.
• Microsoft Windows підтримує багатопоточність, тобто дозволяє у рамках одного додатка чи програми реалізовувати принцип багатозадачності (наприклад, виконувати обчислення в одній таблиці й видруковувати іншу таблицю Microsoft Excel).
• Максимально спрощена процедура встановлення та настроювання нових периферійних пристроїв (технологія Plug & Play — «підключив і працюй»).
• Є можливість для користувачів мобільних комп’ютерів використовувати засоби для синхронізації та передачі файлів як при кабельному під’єднанні, так і при віддаленому доступі.
• Microsoft Windows використовує поліпшену підтримку додатків мультимедіа — вбудовані засоби роботи з аудіо-, відео- та компакт-дисками.
• Microsoft Windows містить вбудовану підтримку електронної пошти та факсимільного зв’язку, широко використовує можливості глобальної комп’ютерної мережі Internet.
4.6 Завершення роботи. Загальні комбінації клавішів для роботи у середовищі Windows
Загальні комбінації клавіш дають змогу використовувати клавіатуру для виконання завдань, пов'язаних з середовищем, а не у вибраному вікні або програмі. В наступній таблиці описані деякі загальні комбінації клавіш:
Alt+F1 Відкриває меню Програми.
Alt+F2 Відкриває діалогове вікно Виконати програму. Детальніше дивіться Розділ 7.1 ― Запуск програм.
Print Screen Зробити знімок всього екрана. Докладніше дивіться Розділ 7.2 ― Отримання знімків екрана.
Alt+Print Screen Зробити знімок вікна, яке в цей час має фокус.
Ctrl+Alt+Клавіші зі стрілками Перейти до робочої області, розташованій в напрямку зазначеному на стрілках клавіш. Детальніше про роботу з декількома робочими областями дивіться Розділ 2.4 ― Робочі області.
Ctrl+Alt+D Згорнути всі вікна і передати фокус до стільниці.
Alt+Tab Перейти з вікна в інше вікно. На екрані з'явиться список вікон, які можна вибрати. Відпустіть клавіші, щоб вибрати вікно. Натискайте клавішу Shift, щоб переходити з вікна в інше вікно в зворотному порядку.
Ctrl+Alt+Tab Передати фокус з панелі до стільниці. На екрані з'явиться список об'єктів, які можна виділити. Відпустіть клавіші, щоб вибрати об'єкт. Натискайте клавішу Shift, щоб переходити від об'єкта до об'єкта в зворотному порядку.
Тема 5. Текстовий редактор Word для Windows
5.2 Введення і редагування тексту
Введення символів. Перед введенням символів слід вибрати шрифт, його розмір, формат.
Символи клавіатури вводяться в позицію текстового курсора (мерехтливий вертикальний штрих). Пересунути текстовий курсор можна за допомогою клавіш керування курсором або за допомогою миші (покажчик миші перевести в потрібну позицію і натиснути ліву кнопку). Символи можуть вводитись у режимі заміни або вставки. В першому випадку введений символ заміщає той символ, на якому знаходиться курсор. В режимі вставки частини рядка, що розміщена праворуч від курсора, зсувається на одну позицію і символ вводиться на звільнене місце. Переключення між режимами здійснюється клавішею [Ins]. В режимі заміни індикатор ЗАМ рядка стану має чорний колір, а в режимі вставки — сірий. Після введення символа курсор переміщається на одну позиці ю праворуч. Для вилучення символа ліворуч від курсора слід натиснути клавішу [Backspace], а символ позиції курсора — клавішу [De]. При цьому курсор переміщається на одну позицію ліворуч. Коли курсор доходить до кінця рядка, то перше слово, яке не вміщається в даному рядку, повністю переноситься в наступний. Якщо в будь-якій позиції рядка натиснути клавішу [Enter], то редактор переходить на новий рядок абзацу. Для переходу в наступний рядок без створення абзацу слід натиснути комбінацію клавіш [Shift-Enter].Поруч з автоматичною версткою рядків існує і автоматична верстка сторінок. Як тільки рядки тексту не помістяться на одній сторінці, вони автоматично перемістяться на наступний. На екрані між сторінками буде видно штрихову розподільну лінію. Користувач може примусово ввести роздільник сторінок. Для цього слід підвести курсор до рядка, з якого має починатись наступна сторінка і натиснути комбінацію клавіш [Ctrl-Enter]. Переміщення за текстом. Переміщуватись за текстом можна за допомогою миші, використовуючи лінійки прокрутки. Для переміщення є можливість використовувати клавіші управління курсором і комбінації клавіш:
[PgUp], [PgDn] — на розмір вікна вгору, вниз;
[Home], [End] — на початок, закінчення рядка;
[Ctrl-Home], [Ctrl-End] — на початок, закінчення тексту.Поля. Поля — це спеціальні фрагменти тексту, які розмішуються в документі і забезпечують автоматичне вненсення в документ деякої інформації. Для внесення в документ поля слід встановити курсор у потрібну позицію і виконати команду Вставка /Поле, при цьому відкривається вікно діалогу Поле.Пошук і заміна фрагментів тексту. У редакторі Word можна робити пошук слів і фрагментів тексту за заданими умовами із їх заміною або збереженням. Ця процедура виконується за командою Правка — Найти, яка активізує вікно "Найти и заменить" з вкладками «Найти», «Заменить» і «Перейти».
5.3 Форматування тексту. Створення і збереження документів.
Способи створення нового документа:
1. Контекстне меню об’єкта "Рабочий стол". Вказівка Создать / Документ Microsoft Word
2. Вікно Мой Компьютер або програма Проводник. Вказівка Файл/Создать/документ Microsoft Word
3. Основне меню редактора Word. Вказівка Файл/Создать. Включити опцію Документ та вибрати Шаблон:Общие, Письма и факсы, Записки, Другие документы, Web-страницы, Шаблоны Office
4. Кнопка стандартної панелі інструментів (документ створюється на базі шаблону Normal). Файли - документи, що створюються за допомогою редактора Word, мають стандартне розширення .DOC. Перед введенням тексту слід вибрати шрифт, його розмір, формат.
В редакторі Word є можливість переносити слова командою меню: Сервис /Язык/Расстановка переносов.
У комплект постачання Word входить колекція малюнків в складі Clip Gallery. Відповідно до документу можна вставити вибраний малюнок з цієї колекції, скориставшись вказівкою Вставка/Рисунок/Картинки. Можлива вставка в документ спецсимволів або символів іншого шрифта:
Вставка/Символ.
В результаті з’являється діалогове вікно, в якому вибираємо потрібний символ та вставляємо його до документу. Редактор дозволяє використовувати фігурний текст, використовуючи об’єкт WordArt. Вибираємо вказівку Вставка/Рисунок/Об’єкт WordArt або за допомогою кнопки панелі інструментів Рисование.
Програма Word включає кілька шаблонів і майстрів для створення різних видів документів, які використовуються найчастіше.
За допомогою Word можна створити такі документи:Деловые письма, Отчеты, Брошюры, Справочники, Резюме та інше.
Створення нового документа на основі шаблона, який відрізняєтьcя від Normal.dоt, здійснюється за допомогою вказівки: Файл\Создать\Вибрати в діалоговому вікні:Создание документа потрібний шаблон. При роботі з документом використовується поняття стиля.
5.4 Створення таблиць та робота з ними
Таблиця – це перелік даних (текстових, числових, графічних) зведених в певну систему і рознесених по графах (комірках). В режимі текстового процесора таблицею оформлюють зведення, відомості тощо При роботі з документами програма WORD дозволяє створювати таблиці, які складаються з рядків і стовпців. Таблиця може містити максимум 31 стовпець і довільну кількість рядків. Різні рядки однією таблиці може містити різну кількість стовпців. Перетином стовпців та рядків є комірки. Комірки мають адреси, утворені іменем стовпця (латинські букви А, В, С, D, …) та номером рядка (1, 2, 3, 4, …)
Структура таблиці WORD
У WORD існують декілька способів створення таблиць.
І. Способи створення таблиць
1.1. Командою меню ТАБЛИЦЯ Добавити таблицю. У діалоговому віконці, що з’явилося, слід встановити розмірність таблиці – кількість рядків та стовпців.
1.2. Швидко створити таблицю можна за допомогою кнопки на панелі інструментів. Натиснувши лівою кнопкою миші вибрати потрібну кількість стовпців та рядків.
1.3. Намалювати таблицю за допомогою олівця, обравши кнопку Намалювати таблицю. Олівцем проводять потрібні лінії рядків та стовпчиків.
1.4. За допомогою команди ВСТАВКА Об’єкт можна створити або вставити електронну таблицю Excel.
1.5. Раніше створений текст, підготовлений з використанням спеціальних роздільників рядків та стовпців: символів кінця абзацу (Enter), табуляції (Tab), пропусків тощо. Це виконується за допомогою команди ТАБЛИЦЯ Перетворити в таблицю.
При наборі конкретного рядка текст одної комірки від тексту іншої комірки відокремлюється символом Tab. За кількістю символів Tab визначають кількість стовпців майбутньої таблиці.
По кількості символів Enter визначають кількість рядків таблиці.
WORD дозволяє і обернену операцію – перетворення таблиці у текст за допомогою команди меню ТАБЛИЦЯ Перетворити у текст.
ІІ. Робота з стовпцями і рядками.
3.1 Вставка рядка/стовпця. Виокремити відповідний елемент і меню Таблиця Вставить рядок/стовпець. Це ж можна зробити і за допомогою кнопок панелі інструментів.
3.2 Видалення таблиці, рядка, стовпця. Виокремити потрібне і скористуватися командою Таблиця Видалити (вибрати потрібне)
ІІІ. Форматування таблиць.
4.1 Для того, щоб змінити ширину стовпця підвести вказівник миші до лінії, що розділяє стовпці і при зміні форми вказівника на відповідну при натиснутій клавіші перемісти лінію. Якщо при цьому утримувати клавішу Alt, то на масштабних лінійках відобразяться числові значення ширини і висоти.
4.2 Задати точну ширину стовпця і висоту рядка можна за допомогою команди Таблиця Висота и ширина комірки.
4.3 Автоматично вирівняти ширину стовпців і висоту рядків можна за допомогою кнопок на панелі інструментів Таблиці і границі попередньо виокремивши потрібне.
4.4. Обрамлення таблиці. Обрамлення і заливку таблиці можна виконати за допомогою меню Формат в діалоговому віконечку Обрамлення і заливка, а також командою Таблиця Автоформат.
4.5. Вирівнювання тексту i форматування шрифту в комірках таблиці проводиться традиційним способом з використанням команд Шрифт, Абзац меню Формат або відповідними кнопками панелей інструментів.
5.5 Використання графіки
Малюнки надають документу більшу наочність і виразність, допомагають краще зрозуміти текст. У додатки Microsoft Office можна вставляти растрові й векторні малюнки більшості графічних форматів або ж створювати самому векторні малюнки. Растрові малюнки складаються з великої кількості крапок. При збільшенні малюнка збільшуються розміри кожної крапки малюнка. На прямих лініях з'являються зубчасті відрізки. До малюнків відносяться: крапкові малюнки, скановані зображення, фотографії та картинки. Для зміни малюнків слугує панель інструментів Настроювання зображення й деякі інструменти панелі інструментів Малювання.
Якщо знадобитися видалити картинку, то потрібно клацнути мишею на зображенні й потім нажати клавішу DELETE. Картинка буде вилучена з документа.
Графічні об'єкти: це будь-який намальований або вставлений об'єкт, який можна редагувати й форматувати за допомогою панелі інструментів малювання (убудованим редактором графічних об'єктів). Ці об'єкти є частиною текстового документа.
Любий намальований або вставлений малюнок, який можна редагувати вважається графічним об'єктом. Графічними об'єктами є автофігури, лінії й об'єкти WordArt. У ряді випадків для редагування малюнка з використанням панелі інструментів Малювання малюнок варто розгрупувати й перетворити в графічний об'єкт.
Команда Об'єкт у меню Вставка у вікні програми Word дозволяє вставити малюнок, який можна буде редагувати надалі за допомогою програми, у якій він створювався.Для вставки малюнка необхідно встановити курсор на місце вставки, указати в меню Вставка команду Малюнок і вибрати одну з команд: Картинки, З файлу, зі сканера або камери, Організаційна діаграма, Створити малюнок, Автофігури, Об'єкт WordArt, Діаграма.Для використання деяких форматів файлів необхідно встановити спеціальні графічні фільтри. Всі графічні фільтри автоматично встановлюються тільки при повній установці Word. Ви можете переглянути, які фільтри для малюнків установлені на вашому комп'ютері, вибравши в меню Вставка команду Малюнок, З файлу. У діалоговому вікні Додавання малюнка відкрийте список, що розкривається, Тип файлу. Для перегляду малюнків у діалоговому вікні Додавання малюнка, не відкриваючи файлів, потрібно нажати кнопку Подання на панелі інструментів і вибрати в списку Ескізи або Перегляд.
Убудований в Word графічний редактор дозволяє створювати найрізноманітніші графічні об'єкти: від простих ліній і блок-схем до барвистих ілюстрацій. Малюнки можна розміщати в одному із трьох графічних шарів: у тексті, за текстом або перед текстом.Кнопки панелі інструментів Малювання використаються при малюванні й форматуванні ліній і фігур, створенні написів і об'єктів WordArt.Word автоматично переходить у режим розмітки після натискання кнопки на панелі інструментів Малювання. При цьому покажчик миші придбає вид хрестика. На екрані відображається Полотно - область, у якій можна малювати фігури, що має вид прямокутника. Полотно дозволяє розташувати разом частини малюнка, що вкрай важливо, якщо малюнок складається з декількох фігур.Є можливість згрупувати кілька об'єктів так, щоб Word розглядав їх як єдине ціле. Наприклад, можна задати режими обтікання текстом як єдиного цілого згрупованих об'єктів (малюнків) або малюнка й підпису до нього.
Для того щоб активізувати вікно діалогу Формат, необхідно виконати наступні дії:
Вибрати з меню Формат команду Автофігура, Напис, Малюнок, Об'єкт WordArt. Назва команди залежить від типу виділеного об'єкта. Відкриється діалогове вікно Формат.Можливо, виникне необхідність скористатися й іншими програмами, наявними на жорсткому диску, з більше великими бібліотеками зображень. Існує кілька способів вклеювання зображень із інших програм. Найпростіший полягає в наступному:
1. Виділити потрібний об'єкт в іншій програмі.
2. Клацнути в цій програмі на кнопці Копіювати в буфер для копіювання об'єкта в системний буфер обміну.
3. Далі перемкнувшись в Word вибрати з основного меню команду Виправлення/Спеціальна вставка.
4.У діалоговому вікні Спеціальна вставка вибрати Вставити як малюнок і потім клацнути на ОК.
5.6 Введення математичних формул і рівнянь
Редактор Word має спеціальний додаток Equation Editor, що дає змогу формувати математичні формули та рівнян¬ня. Далі математичні об'єкти вводять до тексту і редагу¬ють безпосередньо в ньому або в спеціальному вікні.
Порядок введення формул до текст документа
Для вставлення нової формули в текст, починаючи з позиції курсору, слід скористатися командою Вставка Об’єкт. У діалоговому вікні «Вставка об’єкта», що з'являється, вибирають параметр «Microsoft Equation» і активізують команду ОК. При цьому вікно Microsoft Word міститиме видозмінене меню, нову панель інстру¬ментів «Формула» з кнопками-шаблонами різних сим¬волів, а також поле для введення формули (див. мал. 11.). Цю процедуру можна виконати також за допомогою кнопки («Редактор формул») стандартної панелі інструментів.
Клацання мишею на будь-якій із кнопок панелі «Фор¬мула» розкриває список можливих шаблонів символів (див. мал. 12.). Для вставлення у формулу будь-якого симво¬лу, наприклад «∑», «∏», «∫», «∩» тощо, досить клацнути на ньому зазначеною клавішею.
Щоб редагувати виділену формулу в окремому вікні, треба командою Об’єкт Equation Відкрити із меню Прав¬ка відкрити діалогове вікно «Редактор формул», де буде відображатися формула
Це вікно має меню, аналогічне меню вікна. Засобами цих вікон установлюють масштаб зобра¬ження формул, розмір символів, міжсимвольні відстані, стиль форматування елементів формул тощо.
Масштабування зображення формул. Виконують його, послуговуючись командою Масштаб із меню Вид, яка від¬криває однойменне вікно, де і встановлюють масштаб форму¬ли (див. мал. 13.). Діапазон зміни масштабу — від 25 до 400%.
Встановлення інтервалу між символами у формулах.
Взаєморозташування окремих символів зручно встанов¬лювати вручну, користуючись клавішею <Ctrl> і клавішею керування курсором. Наприклад, натиснення на клавіші <Ctrl +> та <Ctrl+>> зумовлює переміщення символу (або групи вибраних символів) відповідно угору і праворуч.
Встановлення розмірів символів у формулах. Здійс¬нюється програмою Equation Editor автоматично з ураху¬ванням розташування символів у формулі. Так, символи верхніх і нижніх індексів завжди мають зменшений розмір, а символи сум («∑») та інтегралів («∫») -збільше¬ний. Користувач може встановити розміри символів та¬кож безпосередньо у вікні «Размеры» (див. мал. 15.), що ак¬тивізується командою Розмір Визначити. Призначення кнопок «Застосувати» і «По замовченню» тут таке саме, як і у вікні «Інтервал».
Вибір стилю форматування елементів формул
Варі¬ювання різних варіантів форматування елементів формул дає змогу унаочнити підрахунки. Стильове форматування застосовують до математичних символів, змінних, функ¬цій, матриць та інших об'єктів формул. Назву стилю вста¬новлюють у меню Стиль, а його параметри - в діалогово¬му вікні «Стилі». Останнє активізується командою Стиль Визначити.
5.7 Перегляд і друкування документів
Текстовий редактор Word можна запустити декількома способами: за допомогою ярлика програми чи документа, офісної панелі, пункта Програми головного меню.
Розгляньте основне меню програми Командами Файл Відкрити відкривають існуючий документ, а Файл Новий — створюють новий. Відкриється вікно текстового редактора, що міститиме вікно документа з назвою, наприклад Документі.
Налаштування редактора. Наявність у робочому полі І подібного (текстового) курсора дає змогу вводити текст. Однак часто перед першим сеансом користувач готує середовище до роботи. За допомогою команд основного меню або кнопок панелей інструментів.
Він може задати потрібні параметри (режими) функціонування програми. Найчастіше виконують такі підготовчі дії:
o вмикають панелі інструментів і лінійку (ВИГЛЯД);
o задають параметри сторінки: її розмір і поля (Файл Параметри сторінки);
o вибирають вигляд документа (Вигляд);
o задають розмір абзацного відступу;
o задають назву шрифту, розмір символів, спосіб вирівнювання тексту тощо;
o вмикають чи вимикають засоби автоматичного перевіряння правопису;
o присвоюють паролі документу, якщо його треба захистити.
Цей текстовий документ містить текст, таблицю і діаграму.
Перш за все варто ввімкнути лінійку, а також увімкнути потрібні і вимкнути зайві панелі інструментів. Увімкнути чи вимкнути панелі інструментів можна за допомогою команди Панелі Інструментів з пункту основного меню ВИГЛЯД. Найчастіше користуються такими панелями: Стандартна, Форматування, Рисування. Підсвічена (натисне на) кнопка на панелі чи в меню відповідає увімкненому режиму, а сіра (не на тиснена) — вимкненому.
Зручним для перегляду документа є електронний вигляд — документ побачите таким, яким він буде на Web-сторінці. Для перегляду заголовків великого документа (звіт, книжка тощо) призначені режими Структура і Головний документ.
Лінійку вмикають (команда Лінійка), щоб простежити за горизонтальними і вертикальними розмірами робочого поля сторінки, задати відступ тексту від лівого краю поля (нижній лівий трикутник), відступ від правого краю (нижній правий трикутник), абзацний відступ у першому рядку (верхній трикутник), позиції і види табуляції (до лівого краю, до правого краю, до центру, відносно десяткової крапки) тощо. Відступи у поточному абзаці чи вибраному тексті регулюють, перетягуючи на лінійці трикутники і символи табуляції мишею. Інші параметри функціо¬нування програми задають на закладках діалогового вікна команди Параметри, що є .у пункті Сервіс.
У текстове поле вводять текст. Для цього треба клацнути у ньому, щоб з’явився подібний курсор.
Якщо праворуч від поля список є кнопка Щ, то клацнувши на ній, отримаємо список назв чи дій, з якого можна вибрати потрібну. Якщо у полі лічильника є число, а поруч дві кнопки-штовхачі Щ, то клацаючи над ними, можна збільшити або зменшити значення цього числа.
Якщо деякі параметри та режими треба задати не лише для поточного, але й для документів, які створюватимуться у майбутньому, то потрібно натиснути на кнопку За замовчуванням (якщо є така кнопка).
Відмовитися від щойно зроблених змін у діалоговому вікні можна натиснувши на кнопку ВІДМІНИТИ.
Увімкнувши панелі інструментів та лінійку (якщо вони були вимкнені), задавши та перевіривши значення параметрів, можна вводити текст. Нагадаємо основні правила введення текстів, які були описані у першій практичній роботі:
не натискайте на клавішу вводу для переходу на новий рядок.
Не натискайте на клавішу пропуск для створення абзацних відступів і центрування тексту;
Не натискайте на клавішу Backspace, щоб перемістити курсор до позиції з помилкою;
o щоб отримати велику букву, натисніть на клавішу Shift;
o стежте, щоб не була на тиснена клавіша Caps Lock, інакше усі букви будуть великими;
Пам’ятайте, що наступний абзац (після натискання на клавішу вводу) успадковує вигляд (інакше кажуть: стиль) попереднього.
Розглянемо найважливіші дії, які можна виконати над текстовим документом. За допомогою команд з пункту Файл чи кнопок стандартної панелі інструментів, що їх дублюють, можна:
o створити новий (Створити новий, Ctrl+N),
o відкрити старий (Відкрити, Ctrl+O),
o зберегти на диску (Зберегти),
o зберегти з новою назвою (Зберегти як…) ,
o закрити (Закрити),
o друкувати (Друкувати, Ctrl+P),
o задати параметри сторінки (Параметри СТОРІНКИ) тощо.
Щоб надрукувати документ, потрібно виконати команду Друкувати з меню Файл, або натиснути на комбінацію Ctrl+P або на кнопку з зображенням принтера на стандартній панелі. У діалоговому вікні Друк слід задати тип принтера, обсяг матеріалу: одна сторінка, всі сторінки, сторінки з заданими номерами, лише виокремлений фрагмент, кількість копій, якість друку, додаткові параметри у разі потреби.
Закінчити роботу з редактором можна або засобами пунктів меню Файл Вийти, або закривши усі вікна (Alt+F4). Під час зберігання файлу стежте, щоб файл був збережений не в будь-якій папці, а в папці, призначеній для даного документа. Для цього під час виконання команди Зберегти ЯК… потрібно відкрити список Папка і вибрати у ньому потрібну папку на заданому диску.
Тема 6. Табличний процесор Excel для Windows
6.2 Створення і забезпечення файлів книг. Перегляд і друкування книг.
Після запуску Excel у вікні документу з’явиться незаповнена робоча книга. Робоча книга є основним документом використання Excel для зберігання і обробки даних. Робоча книга складається з окремих робочих листів, кожен з яких може містити дані. В першу чергу робоча книга складається із 16 робочих листів, далі ви можете добавляти нові робочі листи. Кожен робочий лист (таблиця) складається з 256 стовпчиків та 16384 стрічок. Кожна робоча книга може мати не більше 255 листів.
Для створення нової робочої книги:
а) В меню ФАЙЛ виберіть команду СОЗДАТЬ.
б) Натисніть ОК.
Для того, щоб вставити новий робочий лист, виберіть команду ЛИСТ з меню ВСТАВКА.
Для того, щоб вставити кілька листів, виберіть необхідну кількість листів, утримуючи натиснутою клавішу SHIFT, потім виконайте команду ЛИСТ з меню ВСТАВКА.
Для того, щоб перейменувати робочий лист
а)Встановіть курсор миші на КОРІНЕЦЬ ЛИСТА, який потрібно перейменувати та двічі натисніть кнопку миші.
б)Введіть нову назву в поле “Имя листа”.
3. Завантаження файлу-книги.
Для того, щоб завантажити файл:
1. Запускаємо програму.
2. Вибираємо команду ОТКРЫТЬ в меню ФАЙЛ.
3. Вибираємо диск та каталог, де знаходиться потрібний нам файл.
4. Вказуємо на файл та натискаємо ОТКРЫТЬ.
4. Збереження файлу-книги.
Для того, щоб зберегти робочу книгу:
1. Вибираємо команду СОХРАНИТЬ в меню ФАЙЛ.
2. Вказуємо диск та каталог, куди ми хочемо зберегти файл.
3. В стрічці ИМЯ ФАЙЛА вводимо ім’я файлу.
4. Натискаємо ОК.
Для того, щоб зберегти файл в іншому місці або під іншим ім’ям:
1. Вибираємо команду СОХРАНИТЬ КАК в меню ФАЙЛ.
2. Вибираємо диск, папку чи вводимо нове ім’я файлу.
3. По закінченню натискаємо ОК.
6.3 Введенная і редагування даних. Форматування чарунок і діапазонів.
Оформлення роботи має істотне значення. Робота може бути дуже змістовною і цікавою, але погано оформленою. У результаті вона буде забракована споживачами. MS Excel має широкий спектр засобів по форматуванню і представленню даних.
MS Excel містить велику колекцію типів шрифтів і їх стилів. Деякі з доступних видів роботи зі шрифтами показані на рис. 2.9.
Як правило, весь вміст чарунки чи діапазону чарунок форматується одним шрифтом. Для того щоб змінити шрифт символів відображуваних у чарунці чи діапазоні:
1. Виберіть чарунку чи діапазон.
2. Вкажіть команду Формат | Чарунки. Відкриється діалогове вікно Формат чарунок (мал. 2.10).
3. Використовуючи елементи керування вкладки Шрифт діалогового вікна Формат чарунок, установіть ті параметри шрифту, що вам необхідні. Тут можна зі списку Шрифт вибрати гарнітуру шрифту. За допомогою списку Розмір указати його висоту (у пунктах). У списку Накреслення вибрати накреслення шрифту (звичайний, курсив, напівжирний, напівжирний курсив). У списку Підкреслення призначити тип підкреслення (Ні, Одинарне, за значенням, Подвійне, за значенням, Одинарне, по чарунці, Подвійне, по чарунці). Визначити колір у списку Колір. У групі Видозміна установити прапорці закреслений, верхній індекс і нижній індекс.
4. Натисніть кнопку ОК.
У невідформатованих чарунках текст за замовчуванням вирівнюється по лівому краю, а числа — по правому. MS Excel дозволяє вирівнювати текст і числа як по горизонталі (вліво, по центру, вправо), так і по вертикалі (по верхньому краю, посередині, по нижньому краю). Крім того, користувач може керувати як кутом повороту тексту, так і можливістю переносу слів в чарунці.
Щоб вирівняти вміст чарунки чи діапазону необхідно:
1. Вибрати чарунку чи діапазон.
2. Вказзати команду Формат | Чарунки. На екрані відобразиться діалогове вікно Формат чарунок
3. Використовуючи елементи керування вкладки Вирівнювання цього діалогового вікна, встановите те вирівнювання, що вам необхідне. Тут можна зі списку по горизонталі вибрати за значенням, по лівому краю, по центру, по правому краю, із заповненням, по ширині, по центру виділення. У списку по вертикалі вказати по нижньому краю, по центру, по верхньому краю, по висоті. Група Орієнтація дозволяє установити кут повороту тексту. Прапорець переносити по словах дозволяє призначити режим переносу по словах. Прапорець автопідбір ширини задає режим автоматичного підбору ширини стовпця для того, щоб у ньому містився весь введений в чарунку текст. Прапорець об'єднання чарунок дозволяє центрувати в межах декількох стовпців.
4. Натиснути кнопку ОК.
Застосування оформлення, візерунків і заливання кольором чарунок чи діапазонів чарунок дозволяє надати робочому листу більш презентабельного вигляду. Припустимо одночасне використання як оформлення, так і заливання кольором чарунок чи діапазонів чарунок.
Візерунок чи зафарбовування здійснюються в такий спосіб:
1. Виділіть чарунку чи діапазон.
2. Виберіть команду Формат | Чарунки. На екрані з'явиться діалогове вікно Формат чарунок.
вкладка „Види діалогового вікна „Формат чарунок”
3. Використовуючи елементи керування вкладки Вид цього діалогового вікна, установите той візерунок і/чи колір заливання, що вам потрібні. Колір заливання вибирається з палітри Колір, а візерунок — зі списку, що розкривається Візерунок.
4. Натисніть кнопку ОК.
Обрамлення чарунки чи діапазону чарунок рамкою, чи лініями здійснюється в такий спосіб:
1. Виділіть чарунку чи діапазонів.
2. Виберіть команду Формат | Чарунки. На екрані відобразиться діалогове вікно Формат чарунок
- Вкладка „Границя” діалогового вікна „Формат осередків”
3. Використовуючи елементи керування вкладки Границя цього діалогового вікна, встановіть той тип лінії окраски, її колір, а також вкажіть ті сторони чарунки чи діапазону, які треба окрасити. Тип лінії вибирається зі списку тип лінії. Колір лінії — зі списку колір, а область Окремі дозволяє користувачу вказати ті сторони діапазону, котрі варто окрасити. Кнопка немає знімає окраску. Кнопка зовнішні обрамляє діапазон з усіх боків, а кнопка внутрішні — внутрішні чарунки виділеного діапазону.
4. Натисніть кнопку ОК.
Числові значення, що вводяться, як правило, не відформатовані. Зручніше за все так відформатувати числа, щоб їх було легше читати. MS Excel здатний виконувати деякі операції форматування за допомогою кнопок панелі інструментів Форматування. А саме, якщо ви виберіть чарунку чи діапазон чарунок, а потім натиснете одну з кнопок, представлених у табл. 2.1, то числа, відображувані в цих чарунках, будуть відформатовані.
Зменшує на одиницю число десяткових розрядів після десяткової крапки
Для форматування даних необхідно:
1. Виділити чарунку чи діапазон чарунок, у якому будуть форматуватися дані.
2. Вибрати команду Формат | Чарунки. При цьому відкриється діалогове вікно Формат чарунок
3. Використовуючи елементи керування вкладки Число цього діалогового вікна, установіть той тип формату, що вам потрібний. На вкладці Число передбачено дванадцять категорій числових форматів. При виборі відповідної категорії формату зі списку Числові формати права частина вікна змінюється так, щоб відобразити відповідні опції. Наприклад, у категорії Числовий маються три опції: Число десяткових знаків, Роздільник груп розрядів () і Від‘ємні числа.
4. Натисніть кнопку ОК.
Розглянемо основні типи форматів.
Загальний (General) Цей формат прийнятий за замовчуванням
Числовий (Number) Цей формат дозволяє визначити кількість введених знаків після десяткової крапки, використання роздільника груп розрядів і спосіб виводу від’ємних чисел
Грошовий (Currency) Цей формат дозволяє визначити число знаків після десяткової крапки, використання знака грошової одиниці і спосіб виводу від’ємних чисел
Фінансовий(Accounting) Цей формат відрізняється від грошового тем, що числа вирівнюються по десятковій крапці
Дата (Date) Ця категорія дозволяє вивести дату по одному з п'ятнадцяти форматів. При роботі з датами потрібно мати на увазі, що MS Excel представляє кожну дату як її порядковий номер у ряді дат, починаючи з 1 січня 1900р., у якої порядковий номер дорівнює 1. Така особливість дат дозволяє їх віднімати одну від одної
Час (Time) Ця категорія дозволяє вивести час по одному з восьми форматів
Процентний(Percentage) Цей формат дозволяє виводити число у вигляді відсотків зі знаком % і визначати кількість виведених знаків після десяткової крапки
Експонентний(Scientific) У цьому форматі число відображається у виді аЕЬ, де а — мантиса, Ь — порядок. Запис аЕЬ представляє в програмуванні числа з плаваючою десятковою крапкою виду ах10b; наприклад, 1.23x10-2 записується як 1.23Е-2. В експонентному форматі можна визначати число знаків після десяткової крапки мантиси
Текстовий (Text) Застосування цього формату до числового значення дозволяє MS Excel розглядати його як текст
Додатковий(Special) У цю категорію входять чотири додаткових формати: Поштовий індекс (Zip Code), Індекс + 4 (Zip Code + 4), Номер телефону (Phone Number) і Табельний номер (Social Security Number)
(усі формати)(Custom) Ця категорія дозволяє створювати користувальницькі формати
6.4 Використання формул.
Обчислення в таблицях виконуються за допомогою формул. Формула може складатися з математичних операторів, значень, посилань на вічко й імена функцій. Результатом виконання формули є деяке нове значення, що міститься у вічку, де знаходиться формула. Формула починається зі знаку рівняння "=". У формулі можуть використовуватися арифметичні оператори +, -, *, /. Порядок обчислень визначається звичайними математичними законами.
Приклади формул: =(А4+В8)*С6, =F7*С14+B12.
Константи – текстові або числові значення, що уводяться у вічко і не можуть змінюватися під час обчислень.
Посилання на вічко або групу вічок – спосіб, яким можна зазначити конкретне вічко або декілька вічок. Посилання на окреме вічко – його координати. Значення порожнього вічка дорівнює нулю.
Посилання на вічка бувають двох типів:
відносні, коли вічка позначаються відносним зсувом від вічка з формулою (наприклад: F7).
абсолютні, коли вічка позначають координатами таблиці в сполученні зі знаком $ (наприклад: $F$7).
Комбінація попередніх типів (наприклад: F$7).
При копіюванні формул відносні посилання змінюються на розмір переміщення.
Для звертання до групи вічок використовують спеціальні символи:
: (двокрапка) – формує звертання до вічок, що знаходяться між двома операндами. Наприклад: С4:С7 звертається до вічок С4, С5, С6, С7.
; (крапка з комою) – позначає об'єднання вічок. Наприклад, D2:D4;D6:D8 – звертання до вічок D2, D3, D4, D6, D7, D8.
Для уведення формули у вічко потрібно увести знак '=' і необхідну формулу для обчислення. Після натискання клавіші Enter у вічку з'явиться результат обчислення. Формула з'являється в рядку редагування при виділенні вічка, що містить формулу.
Формула — це сукупність операндів, з'єднаних між собою знаками операцій і круглих дужок. Операндом може бути число, текст, логічне значення, адреса клітинки (посилання на клітинку), функція. У формулах розрізняються арифметичні операції і операції відношень. Excel допускає: арифметичні операції + - додавання, - — віднімання, * - множення, / - ділення, ~ — піднесення до степеня; операції відношень > - більше, < - менше, = - дорівнює, <= — менше або дорівнює, >= - більше або дорівнює, <> — не дорівнює.
6.5 Об`єкти. Побудова діаграм.
Excel дозволяє вставити в робочий лист об'єкти, створені іншими програмами (документи Word, малюнки графічного редактора Paint та ін.)/ Для вставки такого об'єкта слід запустити програму, яка працює з цим об'єктом. Це можна зробити як із середовища Windows-95, так і з середовища Excel. Для запуску програми з середовища Excel слід виконати команду Вставка/Объект. При цьому відкривається вікно Вставка объекта. Вкладка Создание цього вікна (мал. 1) дозволяє вибрати тип об'єкта. Після вибору типу запускається відповідна програма, яка працює з об'єктом вибраного типу. Програма, запущена в середовищі Windows, може переслати об'єкт у буфер обміну або записати його у файл. Для вставки об'єкта з буфера обміну слід виконати команду Правка/Вставить.
Діаграма може будуватись на активному листі або на новому.
Для створення діаграми на новому листі слід виконати команду Вставка/Диаграмма/На новом листе. В книзі створюється новий лист діаграм з іменем Диаграмма ., у верхньому рядку якого виводиться панель інструментів Диаграмма, в якій є кнопка Мастер диаграмм. При натискуванні цієї кнопки на екран виводиться вікно діалогу Мастер диаграмм — шаг 1 из 5. Для кожного кроку виводиться своє вікно діалогу, в якому можна задати параметри для побудови діаграми (вікна діалогу Мастер диаграмм .
У вікні діалогу Мастер диаграмм — шаг 1 из 5 у полі Диапазон задається
діапазон чарунок, значення в яких використовуються для побудови діаграм Якщо перед викликом майстра було виділено діапазон чарунок, то в полі Диапазон будуть відображені координати цього діапазону. Користувач може змінити значення цього поля або безпосередньо редагуванням або виділенням іншого діапазону. Для виділення іншого діапазону слід клацнути мишею по ярлику листа і виділити діапазон на цьому листі. Можна виділити не суміжний діапазон. Координати виділеного діапазону записуються у поле Диапазон.
Так, для таблиці на мал. 3 при вказанні діапазону А6:С7 майстер визначить, що ряди даних розміщені по рядках, а при вказанні діапазону В5:С7, або А4:С7 майстер визначить, що ряди даних розміщуються по колонках. Користувач може змінити рішення майстра вибором перемикача в полі Ряды данных находятся. Поле Считать метками легенды визначає рядок або колонку, які є мітками легенди (назвами рядів даних).
Вікно діалогу Мастер диаграмм — шаг 5 из 5 дозволяє включати в діаграму легенду, встановити назву діаграми, назви осей X і У. Після натискання кнопки Готово цього вікна діаграма переноситься на лист.
приведена діаграма, побудована для даних таблиці мал. 3. Параметри діаграми приведені у вікнах діалогу Мастер диаграмм . Праворуч від власне діаграми розташована легенда.
Редагування діаграм. Excel має засоби для редагування елементів побудованих діаграм. Для редагування діаграм цей елемент необхідно виділити. Для виділення елемента діаграми слід активізувати діаграму, клацнувши мишею по полю діаграми, а потім клацнути по елементу. Переміщуватись між елементами діаграми можна також за допомогою клавіш [Ý] і [ß]. Коли виділено ряд даних, за допомогою клавіш [Ü] ] і [Þ] можна вибрати окремі точки ряду.
Тема 7. Система управління базами даних Access для Windows
7.1 Коротка характеристика Access
Система управління базами даних (СУБД) Microsoft Access разом з іншими подібними програмами, такими як Microsoft Word та Microsoft Excel відноситься до сімейства Microsoft Office. Вона призначена для обробки баз даних (БД) реляційного типу. База даних цього типу складається з таблиць, запитів, форм, звітів, макросів і модулів. Таблиці є головним джерелом даних, вони можуть бути зв’язані між собою за допомогою спільного поля (стовпця). Це дозволяє ефективно використовувати оперативну та магнітну пам’ять ПК за рахунок уникнення повторення інформації, спростити процес обробки даних. Можливість зв’язування таблиць і дала назву базам даних, у перекладі з англійської relation означає зв’язок.
Одна з перших СУБД – dBASE була створена в 1970 році, вона поклала початок цілому сімейству систем: dBASE-Ш+, Карат, Пролог, Clipper, dBASE-IV, FoxPro. Від своїх попередників MS Access відрізняється функціонуванням під управлінням операційної системи типу Windows та використанням її інструментів.
Характер обробки інформаціїї в Access відбувається подібно до роботи з іншими пакетами сімейства Microsoft Office: практично всі команди виконуються за допомогою натискання відповідних кнопок. Специфікою СУБД MS Access є наявність порівняно великої кількості спеціальних вікон. Кожне вікно має власну, відмінну від інших, назву, яка знаходиться в лівому верхньому куті вікна. Назва вікна відповідає темі роботи, яка виконується з його допомогою. Крім назви та пояснювальних написів, вікно може мати:
кнопки-команди, при їх натисканні відбуваються певні дії;
кнопки-перемикачі, кожна має два стани: увімкнений, що відображається наявністю точки чи іншого значка навпроти відповідного напису, і вимкнений;
поля для вводу, наприклад, для введення імені таблиці, імені поля таблиці і т.д.;
списки для вибору запропонованих об’єктів, наприклад, імен полів таблиці чи запиту, імен стандартних функцій тощо.
Команди є головними елементами вікон. Перемикачі, поля для вводу та списки є параметрами команд, вони впливають на характер їх виконання та одержані результати.
7.3 Створення бази даних.
Створення бази проводиться за допомогою утиліти DBINIT (див. табл. 5 - 6). Покажемо, як вона використовується в SQL Central. ПРИМІТКА Дії по створенню нової бази даних можна проводити тільки на ЕОМ-сервері баз даних. На клієнтської ЕОМ ці дії виконати неможливо. Після запуску SQL Central на ЕОМ-сервер баз даних розкрийте папку Utilities і виберіть майстер Create Database. Після запуску майстра Create Database вам буде запропоновано виконати ряд кроків. Кожен крок представляється у вигляді окремого вікна. Тема, як правило, але зовсім не обов'язково, має назву виконуваного кроку. У верхній частині вікна звичайно треба пояснення виконуваного кроку. Нижче слідує питання з пропонованими альтернативами. Саме в такій послідовності будемо розглядати кроки, який пропонує виконати майстер Create Database. За цією ж схемою будемо обговорювати дії, що виконуються іншими майстрами. Нижче слід поле, в яке необхідно ввести повне ім'я файлу. Це ім'я можна також вибрати за допомогою кнопки Browse. Назвемо створювану базу даних Dubl_Biblia. Помістимо її в той же каталог (папку), що і база даних Biblia. Як було сказано в п.2, на ЕОМ-сервері база даних Biblia розміщується в каталозі з: \ database. Після заповнення поля вікна клацніть мишею по кнопці Далі для виконання наступного кроку.
Знаходження перемикача в стані No transaction log є негативною відповіддю на поставлене питання. Якщо перемикач встановлений в положення Maintain a log file in this path and file, то означає, що база даних буде використовувати журнал змін. При цьому в єдиному полі вікна пропонується ім'я файлу, в якому буде зберігатися журнал. Воно може бути змінено вручну або за допомогою кнопки Browse.З метою підвищення надійності зберігання і відновлення бази даних доцільно розміщувати журнал змін на іншому жорсткому диску сервера або іншої ЕОМ обчислювальної мережі. Після проведених маніпуляцій переходимо до чергового кроку. Альтернативи задаються перемикачем. Вибір сторінки бажано вибрати кратним розміром кластеру, щоб скоротити час зчитування необхідних даних.
7.4 Створення та використання запитів.
Відкрийте базу даних із записами, які потрібно оновити.
На вкладці Створити у групі Додатково клацніть елемент Конструктор запиту.
Таблиця або таблиці відображаються в одному або кількох вікнах у конструкторі запитів, і вікна містять список усіх полів у кожній таблиці. Цей рисунок показує типову таблицю в конструкторі запитів.
До стовпця в сітці конструктора запиту можна додати одне поле таблиці.
Щоб швидко додати всі поля в таблиці, клацніть двічі кнопку із символом зірочки у верхній частині списку полів таблиці. Цей рисунок показує сітку конструктора запиту з усіма доданими полями.
Можна також ввести один або кілька критеріїв у рядку Критерії в сітці конструктора запиту (необов’язково). Нижченаведена таблиця містить кілька прикладів критеріїв і пояснює їх вплив на результати запиту.
На вкладці Конструктор у групі Результати клацніть елемент Виконати.
Переконайтеся, що запит повертає всі записи, які потрібно оновити. Якщо потрібно, можна виділити поля, які не потрібно включати до конструктора запиту, і видалити їх за допомогою клавіші DELETE. Крім того, можна перетягнути до сітки конструктора запиту додаткові поля.
Перейдіть до наступних кроків.
7.5 створення та використання форм.
Запустіть програму для опрацювання БД.
Відкрийте БД .
Створіть таблицю з необхідними полями і збережіть під назвою Продаж: покупець (текстовий), товар (текстовий), кількість (числовий), ціна (числовий), сума ( числовий), продавець (текстовий), дата (дата/час).
Створіть таблицю з необхідними полями і збережіть під назвою Виробник: товар (текстовий), підприємство (текстовий), адреса (текстовий), дата виготовлення (дата/час).
Створіть таблицю з необхідними полями і збережіть під назвою Постачання: товар (текстовий), постачальник (текстовий), кількість (числовий), ціна (числовий), сума (числовий).
Створіть таблицю з необхідними полями і збережіть під назвою Ціни: товар (текстовий), ціна закупки (числовий), ціна оптового продажу (числовий), ціна дрібнооптового продажу (числовий).
Відкрийте таблицю Продаж і зробіть поле номер ключовим.
Створіть статичний зв’язок між даними таблицями за допомогою Сервіс > Схема даних (здійснюється методом перетягування поля товар з таблиці Продаж у таблиці Виробник, Постачання, Ціни, потім у вікні, яке з’явилось, створюємо даний зв’язок: один до багатьох).
Створіть форму для таблиці Виробник у вигляді таблиці, збережіть її під назвою Виробник. Для цього виберіть закладку Форми > Створити > Таблицю.
Створіть форму для таблиці Постачання у вигляді таблиці, збережіть її під назвою Постачання. Створіть форму для таблиці Ціни у вигляді таблиці, збережіть її під назвою Ціни.
Створіть форму для таблиці Продаж (див. Лабораторна робота № 2 – “Створення форм за допомогою Майстра форм”) і збережіть її з іменем (наприклад, Продаж).
Створіть підлеглу форму.
Для цього відкрийте форму Продаж і перетягніть форми Виробник, Постачання, Ціни в форму Продаж.
Введіть декілька нових записів для перевірки правильності роботи.
Закінчіть роботу і здайте звіти.
7.6 Оформлення звітів.
При створенні таблиць в Access можна задавати не лише первинні, а й вторинні ключі. Вторинні ключі відрізняються від первинних тим, що дозволяється дублювання їх значень.
Структура зв'язків між таблицями називається схемою даних.
Для створення зв'язків між таблицями СУБД Access 9х має спеціальне діалогове вікно, що називається Схема даних (Сервіс Схема даних).
У вікно Схема даних вставляють потрібні таблиці, а зв'язок між полями встановлюють шляхом перетягування імені поля з однієї таблиці в іншу на відповідне йому зв'язане поле.
Після перетягування відкривається діалогове вікно Зв'язку, у якому можна задати властивості зв'язку, що утвориться. Включення прапорця Забезпечення умови цілісності даних дозволяє захиститься від випадків видалення записів з однієї таблиці, при яких зв'язані з ними дані інших таблиць залишаться без зв'язку. Щоб умова цілісності могла існувати, поле основної таблиці повинне обов'язково бути ключовим і обоє полів повинні мати однаковий тип. Для звітів не можна встановити режим таблиці чи форми, для них доступний режим конструктора і попереднього перегляду за допомогою опції Предварительный просмотр команди Файл.
Розглянемо принципи формування звітів. 3вiти призначені для оформлення потрібних даних з БД згідно з вимогами стандартів чи замовника і виведення їх на папір (рис. 7).
Є такі засоби створення звітів: 1) конструктор (не для початківців); 2) майстер звiтiв; 3) авто звіти.
Як і у випадку форм оптимальним є комбінований спосіб: звіт створюють за допомогою майстра звіту, а пізніше до оформляють його вручну за допомогою конструктора.
Режим конструктора дуже подібний до аналогічного режиму для форм. Є лише одна відмінність: на панелі елементів управління для звітів є піктограма кінець сторінки. Як правило, розбивку на сторінки Access виконує автоматично, але якщо використати цю піктограму, то можна це робити вручну відповідно до вимог користувача. Звіт складається з декількох частин (елементів, не всі вони є обов'язковими), які створює конструктор, а саме:
заголовок звіту;
верхній колонтитул (повторюється на усіх сторінках);
заголовок групи (якщо записи групуються);
область даних;
нижній колонтитул;
примітки.
Заголовок і примітка до звіту друкуються один раз на початку та в кінці звіту. Ці дві області можна включати та виключати за допомогою команди Вид > Заголовок/примітка звіту.
За допомогою елементів керування у звіт можна додавати рисунки, діаграми, інші об'єкти. Дані редагувати у звіті не можна.
Тема 8. Обмін даними між програмами Microsoft Office
8.1 Обмін даними між Word і Excel.
Існуючих методів обміну даними між компонентами MS Office, їх властивості та напрямки
Формат даних, що вставляються з буфера
Дані, що копіюються чи видаляються в буфер, вставляються в іншу програму, якщо можливо, у форматі, доступному для редагування програмою. Наприклад, дані з книг Microsoft Excel і запису з Microsoft Access вставляються в Word як таблиці Word, зі збереженням форматування тексту і ширини стовпців. Текст із документа Word, розділений знаками табуляції, вставляється в осередки рядків і стовпців Microsoft Excel, а запису Microsoft Access вставляються в лист Microsoft Excel як рядки, причому для кожного поля виділяється окремий
Якщо прикладка не може редагувати дані, вона вставляє їх як впроваджений об'єкт. Для редагування впроваджених об'єктів варто використовувати вихідні програми. Якщо дані не удається вставити, вони вставляються у виді малюнка, недоступного для
Для керування вставкою даних використовуйте команду спевставка (меню). Дані, вставлені у файл. Будучи впровадженим, об'єкт стає частиною файлу. При подвійному щиглику впроваджений об'єкт відкривається за допомогою програми, у якій він був створений. Усі внесені у впроваджений об'єкт зміни відображаються у файлі, що містить
Про зв'язані і впроваджені
Можна використовувати зв'язний об'єкт чи впроваджений об'єкт для додавання усього чи частини файлу, створеного однієї з програм Office чи будь-якою програмою, що підтримує зв'язані і впроваджені об'єкти, в інший файл. Можливе створення нового впровадженого об'єкта чи зв'язаного об'єкта з існуючого файлу. Якщо даний файл був створений.
8.2 Обмін даними між Excel і Access.
Існує кілька способів обміну даними між Microsoft Office Access і Microsoft Office Excel.
Перенести дані з Excel до Access можна одним із трьох способів: скопіювавши їх із таблиці Access і вставивши на аркуш Excel, підключившись до бази даних Access із аркуша Excel або експортувавши до нього дані з Access.
Щоб перенести дані з Access до Excel, можна скопіювати їх з аркуша Excel і вставити в таблицю Access, імпортувати аркуш Excel до таблиці Access або створити посилання на аркуш Excel у таблиці Access.
Поняття «імпорт» в Excel і в Access має різні значення. В Excel імпортування означає встановлення постійного зв’язку з даними, який може оновлюватися. В Access під імпортуванням мається на увазі одноразове перенесення даних без подальшого зв’язку.
Зберегти робочу книгу Excel як базу даних Access неможливо. Жодна з цих програм не підтримує можливості створення бази даних Access на основі даних Excel.
8.3 Обмін даними між Word і Access.
Існує кілька способів використання даних Microsoft Access в Microsoft Word:
При роботі с Microsoft Word можна з допомогою майстра по створенню складових документів Microsoft Word створювати документи Word, зв’язані з даними Microsoft Access. Після встановлення зв’язку документ може бути коли небуть відкритий в Microsoft Word і використаний для друку нових стандартних листів або почтових наклейок, в яких використовуються поточні дані із Microsoft Access.
Допускається збереження об’єкта в режимі таблиці, форми або звіту в файлі формату RTF з автоматичним завантаженням цього файла в Microsoft Word.
Створення складового документа Microsoft Word з допомогою майстра
1 У вікні бази даних виберіть ім’я таблиці чи запиту, що експортується виберіть в меню Сервис команду Связи с Office і підкоманду Слияние с MS Word.
2 Слідуйте інструкціям майстра злиття з MS Word.
3 У вікні Microsoft Word натисніть кнопку Вставить поле слияния, щоб вставити в документ потрібні поля.
Експорт в файл даних складового документа Microsoft Word
1 У вікні бази даних виберіть ім’я таблиці або запиту, що експортується а потім виконайте команду Сохранить как/Экспорт із меню Файл.
2 В діалоговому вікні Сохранение объекта виберіть параметр Во внешнем файле или базе данных і натисніть кнопку OK.
3 В полі із списком Тип файла виберіть Слияние с Microsoft Word.
4 В полі із списком Папка виберіть диск і папку для експорта.
5 Введіть ім’я в поле Имя файла і натисніть кнопку Экспорт.
Запис об’єкта в режимі таблиці, форми або звіту в Microsoft Word
1 У вікні бази даних виберіть ім’я таблиці, запиту, форми або звіту, який потрібно зберегти і записати в Microsoft Word.
2 Виберіть в меню Сервис команду Связи с Office і підкоманду Публикация в MS Word.
Вихідні дані зберігаються в файлі формату RTF. Word запускається автоматично, і в ньому відкривається збережений файл.
Тема 9 Сучасні комп’ютерні технології оброблення даних
9.4 Система автоматичного перекладу та перевірки правопису. LM98, Рута, Плай
9.4 Ідея використання комп'ютера для автоматичного перекладу текстів виникла ще на початку появи обчислювальної техніки. Для автоматичного перекладу документів з однієї мови на іншу розроблено багато різних програм. Однак через складнощі опису семантики природних мов до цього часу остаточно проблему перекладу ще не вирішено. Проте сучасні засоби автоматизації перекладу досягли такого рівня, який дає змогу ефективно використовувати їх на практиці. Це пов'язано з тим, що в наукових, технічних, економічних та інших текстах, на відміну від художніх, використовується обмежена кількість мовних конструкцій, які більше орієнтовано на однозначну інтерпретацію.
Програми автоматичного перекладу документів доцільно використовувати:
при абсолютному незнанні іноземних мов;
у разі необхідності одержати переклад швидко, наприклад, при перекладі Web-сторінок;
для створення підрядкового перекладу - чернетки, що використовується для повноцінного перекладу;
у разі пересилання документів іноземним партнерам.
До засобів автоматизації перекладу можна віднести два типи програм: електронні словники й програми перекладу.
Електронні словники - це засоби для перекладу окремих слів і виразів документа. Деякі з них забезпечують звуковий супровід перекладених слів. Серед найпопулярніших програм даного класу слід відзначити НБАРС - новий великий англо-російський словник, Контекст 3.51, ABBYY Lingvo та ін.
Програми перекладу забезпечують повний цикл перекладу всього документа: введення початкового тексту, переклад на іншу мову, редагування, форматування й збереження перекладеного тексту. Прикладами програм перекладу можуть бути PROMT та Language Master.
9.5 Створення презентацій. Демонстрація слайдів
Основні способи створення презентації
Після того як визначено тему презентації, намічено її основні питання, а також підібрано матеріал для їх розкриття (текст, рисунки, діаграми тощо), можна переходити до етапу створення презентації. Після запуску PowerPoint з'являється діалогове вікно, у якому для цього пропонується вибрати один із таких способів:
• використовуючи Майстер автозмісту;
• на основі шаблону презентації;
• на основі порожньої презентації.
Майстер автозмісту автоматизує перехід від одного етапу створення презентації до наступного з такого списку:
1) вид презентації;
2) спосіб подання;
3) формат видавання;
4) доповнення.
При його запуску спочатку потрібно вибрати вид презентації з наявного списку («Службові», «Проекти», «Ділові», «Особисті» тощо), а також підвид (шаблон) усередині обраного виду (наприклад, у виді «Службові» є шаблони «Загальні збори», «Основна сторінка компанії», «Фінансовий звіт»).
Після вибору виду презентації на другому кроці вказують спосіб її подання (демонстрації):
• доповідь, нарада, видавання;
• Інтернет, кіоск.
На третьому етапі визначають формат видавання. Перший спосіб подання може мати 4 варіанти вигляду:
• презентація на екрані;
• чорно-білі прозорі плівки;
• кольорові прозорі плівки;
• слайди 35-міліметрові.
Вирішують також, чи буде використовуватися друкування для цього формату.
На четвертому етапі вводять додаткові дані для титульного слайда:
• заголовок презентації;
• ім'я автора;
• інші дані (наприклад, назву підрозділу).
Якщо на другому етапі обрали другий спосіб подання презентації (Інтернет, кіоск), то третій етап пропускають, а на четвертому вказують:
• на кожній сторінці текст авторських прав;
• дату останньої зміни;
• адресу Е-mail.
Далі стандартний шаблон корегують, замінюючи подані там дані.
Якщо презентацію створюють на основі певного шаблону, то у вкладці «Презентации» вибирають потрібний його вид, наприклад «Фінансовий звіт», який потім заповнюють необхідними даними. При виборі слід звернути увагу на те, що багато шаблонів мають дві версії — стандартну та інтерактивну. Перша прийнятна для доповіді, наради або видавання; друга — для Web-сторінки в Інтернеті або кіоску.
Ще більшу свободу користувач має при виборі шаблону презентації з вкладки «Дизайны презентаций», у якій є тільки шаблони зовнішнього вигляду презентації, створені професійними дизайнерами. Зміст, послідовність показу слайдів і т. ін. автор визначає самостійно.
Найбільший творчий розмах користувач може проявити, віддавши перевагу третьому способу — на основі порожньої презентації. Для кожного слайда тут потрібно спочатку вибрати авторозмітку слайда (тобто вирішити, з яких місцезаповнювачів він складатиметься), потім наповнити його демонстраційним матеріалом і, нарешті, підібрати потрібне оформлення (фоновий малюнок, колірну гаму, вид шрифту тощо). Як правило, спочатку створюють декілька слайдів, заповнюють їх даними, підбирають відповідне оформлення, а потім на його тлі продовжують створення презентації. Такий підхід вимагає найбільшого професіоналізму в роботі.
Демонстрація слайдів
Запуск показу слайдів
Є кілька способів запуску показу слайдів:
• запуск презентації в РоwerPoint;
• запуск презентації з робочого столу;
• запуск файла показу слайдів;
• запуск довільної презентації.
Якщо в РоwerPoint завантажено потрібну презентацію, то розпочати її показ можна в один із таких способів:
• натиснути кнопку «Показ слайдов» у лівому нижньому куті вікна РоwerPoint;
• у меню Показ слайдов вибрати команду Начать показ;
• у меню Вид вибрати команду Показ слайдов;
• натиснути клавішу <F5>.
Запуск презентації з РоwerPoint дає змогу після зупинки або завершення показу слайдів вносити в них зміни.
Якщо не передбачається ніяких змін, то простіше здійснити запуск із робочого столу. Для цього потрібно:
• створити ярлик презентації;
• клацнути правою клавішею миші на значку презентації і з контекстного меню вибрати команду Показать.
У цьому випадку після завершення показу відновлюється робочий стіл.
Ще простіше запустити показ слайдів, якщо попередньо підготувати файл показу слайдів. На відміну від файла презентації, що має розширення .ррt, він має розширення .ррs. Для запуску показу слайдів у цьому випадку потрібно:
• у меню Файл вибрати команду Сохранить как;
• у діалоговому вікні «Сохранение документа» зі списку «Тип файла» вибрати Демонстрація РowerPoint і натиснути кнопку «Сохранить»;
• для файла показу слайдів, що з'явився в папці, створити на робочому столі ярлик;
• двічі клацнути на ярлику файла показу слайдів.
При використанні файла показу слайдів демонструвати презентацію можна на комп'ютерах, де не встановлено РоwerPoint. Цей вид файлів часто використовується для показу слайдів в автоматичному режимі при вмиканні комп'ютера (на виставкових стендах, рекламних щитах, кіосках). Для цього потрібно помістити ярлик файла в папку автозавантаження Windows.
Керування показом слайдів
Якщо на слайді є кнопки керування або гіперпосилання, то клацання мишею на них дає змогу переходити до заданого слайда або додатка.
При бажанні змінити заплановану послідовність показу слід клацнути на слайді правою клавішею миші і з контекстного меню вибрати потрібний наступний слайд. Командою Переход послуговуються, щоб вибрати не тільки слайд за іменем, а й іншу довільну демонстрацію, ім'я якої було створено заздалегідь командою Показ слайдов — Произвольный показ. Контекстне меню дає змогу також зробити нотатки до слайда і викликати записну книжку.
Тема 10 Формульний редактор системи MathCad
10.2 Склад системи Mathcad
Як інтегрована система Mathcad 2000 містить наступні основнікомпоненти:
1. Редактор документів - редактор з можливістю вставки математичних виразів, шаблонів графіків і текстових коментарів;
2. MathConnex - системний інтегратор, що забезпечує інтеграцію Mathcad з низкою інших програмних продуктів;
3. Центр ресурсів - система управління ресурсами системи;
4. Електронні книги - електронні книги з описом типових розрахунків у різних галузях науки і техніки;
5. Довідкова система - система для отримання довідкових даних за тематичним і індексному каталогу, а також для пошуку потрібних даних за ключовим словом або фразою;
6.Бистрие шпаргалки QuickSheets - короткі приклади з мінімальними коментарями, що описують застосування всіх вбудованих операторів і функцій системи;
7. Броузер Інтернету - власний кошт виходу в Інтернет.
Передбачено також імпорт будь-яких графічних зображень - від простих іспеціальних графіків функцій до багатобарвних репродукцій художніхтворів. Введені засоби анімації малюнків і відтвореннявідеофайлів зі звуковим супроводом стереофонічним. Це поряд зполіпшеною візуалізацією складних розрахунків дозволяє користувачеві готуватиелектронні статті та книги високої якості. Починаючи з версії Mathcad 8.0,було передбачено спрощене побудова двовимірних графіків і обертаннятривимірних графіків мишею. Тепер у версію Mathcad 2000 введено спрощенепобудова і тривимірних графіків.
Особливий інтерес представляють що вбудовуються в систему електронні книги,містять довідки і приклади застосувань системи з ряду розділівматематики, механіки, фізики, електротехніки та радіотехніки, а також поінтерфейсу системи. Довідки містять математичні формули та ілюстрації.
Можна виділити потрібну довідку (формулу або малюнок) і перенести її в текстдокумента. Бібліотеки та пакети розширень системи Mathcad 2000 - ще одненайпотужніший засіб розширення можливостей системи та її професійноїорієнтації на вирішення завдань у різних предметних областях. Особливо требавідзначити системний інтегратор MathConnex. По суті це окремедодаток, що забезпечує використання в складі одного документа блоківз різних систем, наприклад Mathcad, Excel, MATLAB і ін Інтеграціїрізних математичних і графічних систем, поза сумнівом, належитьмайбутнє комп'ютерної математики, і MathConnex - гарний початок цього.
10.3 Mathcad — система компьютерной алгебры из класса систем автоматизированного проектирования, ориентированная на подготовку интерактивных документов с вычислениями и визуальным сопровождением, отличается легкостью использования и применения для коллективной работы.
10.4Особливості інтерфейсу користувача MathCad
Інтерфейс користувача у середовищі Mathcad спирається на оператори введення і оператори виведення значень змінних та виразів.
У середовищі Mathcad три оператори введення:
A ¬ ■ - оператор введення значення локальної змінної, область видимості якої обмежена місцем введення змінної і кінцем обчислювальної процедури, зазначеної вертикальною рисою, що фіксує початок і кінець програмного блоку;
A: = ■ - оператор введення значення полуглобальной змінної, область видимості якої - це частина Mathcad-документа, розташована правіше і нижче місця введення змінної;
A º ■ - оператор введення значення глобальної змінної, область видимості якого весь Mathcad-документ.
Цей та наступні Mathcad-документи, як уже було відзначено вище і в передмові, зберігаються в Інтернет-версії книги за адресою: http://twt.mpei.ac.ru/ochkov/VPU_Book_New/index.htmlКрім того, в Mathcad-документі можливі посилання на інший Mathcad-документ (на відповідний Mathcad-файл на диску - файл з розширенням mcd), змінні і призначені для користувача функції якого, стають видимими в поточному Mathcad-документі. Потрібну функцію, функцію, що повертає іонний добуток води, наприклад, необов'язково вставляти в кожний робочий документ, де вона використовується, - достатньо зробити посилання на відповідний файл на диску (на файл Chem_const.mcd, про яке буде сказано нижче).У середовищі Mathcad два оператори виводу:A = ■ ■ - оператор виводу чисельного значення змінної або виразу: на місці першого операнда (у першому полі) з'являється числова константа, а на місці другого - відповідна одиниця виміру, якщо константа розмірна; користувач має право міняти одиницю виміру умовчання на будь-яку іншу, визначену до даного моменту;A ® ■ - оператор перетворення символьного виразу.Ці два оператори вказують на те, що в середовищі Mathcad завдання можна вирішувати не тільки чисельно (наближено - як це реалізовано в мовах програмування і електронних таблицях), але й аналітично (символьно). Оператор перетворення символьного (аналітичного) вираження може доповнюватися ключовими словами, що вказують характер перетворення. На рис. 10.3 показано рішення за допомогою оператора ■ ® завдання з виведення формули для розрахунку концентрації вуглекислоти [H2CO3] в залежності від концентрації іонів водню [Н +] і констант дисоціації вугільної кислоти по першій і другій сходинках К1 і К2.
У вихідному рівнянні 1 = [H2CO3] + [HCO3-] + [CO32-], що фіксує незмінність сумарної концентрації похідних вуглекислоти (ця сума приймається за одиницю), ведеться заміна змінних (substitute), а саме перетворене рівняння вирішується щодо змінної [CO32- ]. Цей прийом (аналітичне перетворення виразу) використаний і при виведенні формул для розрахунку форм фосфорної та борної кислот, вставлені в Mathcad-документи сайту книги.Змінні в середовищі Mathcad можуть зберігати скалярний, векторний та матричне значення. Скаляром, а також елементом вектора або матриці (масиву) може бути число (ціле, дійсне або комплексне), текст (ланцюжок символів, обрамлена лапками), а також новий вектор або матриця (механізм складових масивів). Так в Mathcad-документі з ім'ям Basa_Water.mcd, що зберігається на сайті книги, параметри водних джерел зберігаються в матриці, стовпці якої - це назви водних джерел і концентрації окремих іонів, а рядки - записи по окремих джерелах.Змінні в середовищі Mathcad підрозділяються на користувальницькі і вбудовані (зумовлені). Користувальницькі імена змінних можуть містити пробіли, букви латиниці, кирилиці і (чого немає в традиційних мовах програмування) грецького алфавіту. Крім того, в іменах змінних допустимі нижні і верхні індекси, штрихи та інші спецсимволи навіть в якості першого символу імені змінної або функції. Все це дозволяє робити Mathcad-документ максимально "читабельним" - давати змінним і функціям ті імена, які закріпилися за ними в процесі формування тієї чи іншої наукової дисципліни задовго до появи комп'ютерів ([Ca + +] вих, наприклад, якщо говорити про водопідготовці). Mathcad - це єдина математична програма, що дозволяє мати в якості імен змінних назви хімічних сполук, що зафіксовано на рис. 10.3. Одне обмеження - таке ім'я записується в квадратні дужки, яке вводиться в розрахунок через акорд Shift + Ctrl + j.
Тема 11: Комп’ютерні мережі
Локальні комп’ютерні мережи
Способів і засобів обміну інформацією за останнім часом запропонована безліч: від найпростішого переносу файлів за допомогою дискети до всесвітньої комп'ютерної мережі Інтернет, здатної об'єднати всі комп'ютери миру. Яке ж місце в цій ієрархії приділяється локальним мережам?
Найчастіше термін "локальні мережі" або "локальні обчислювальні мережі" (LAN, Local Area Network) розуміють буквально, тобто це такі мережі, які мають невеликі, локальні розміри, з'єднують близько розташовані комп'ютери. Однак досить подивитися на характеристики деяких сучасних локальних мереж, щоб зрозуміти, що таке визначення не точне. Наприклад, деякі локальні мережі легко забезпечують зв'язок на відстані декількох десятків кілометрів. Це вже розміри не кімнати, не будинку, не близько розташованих будинків, а, може бути, навіть цілого міста. З іншого боку, по глобальній мережі (WAN, Wide Area Network або GAN, Global Area Network) цілком можуть зв'язуватися комп'ютери, що перебувають на сусідніх столах в одній кімнаті, але її чомусь ніхто не називає локальною мережею. Близько розташовані комп'ютери можуть також зв'язуватися за допомогою кабелю, що з'єднує рознімання зовнішніх інтерфейсів (RS232-C, Centronics) або навіть без кабелю по інфрачервоному каналу (IrDA). Але такий зв'язок теж чомусь не називається локальним.
Деякі автори визначають локальну мережу як "систему для безпосереднього з'єднання багатьох комп'ютерів". При цьому мається на увазі, що інформація передається від комп'ютера до комп'ютера без яких-небудь посередників і по єдиному середовищу передачі. Однак говорити про єдине середовище передачі в сучасній локальній мережі не доводиться. Наприклад, у межах однієї мережі можуть використатися як електричні кабелі різних типів (кручена пари, коаксіальний кабель), так й оптоволоконні кабелі. Визначення передачі "без посередників" також не коректно, адже в сучасних локальних мережах використаються репітери, трансівери, концентратори, комутатори, маршрутизатори, мости, які часом роблять досить складну обробку переданої інформації. Не зовсім зрозуміло, чи можна вважати їх посередниками чи ні, чи можна вважати подібну мережу локальною.
Напевно, найбільш точно було б визначити як локальну таку мережу, що дозволяє користувачам не відчувати зв'язки. Ще можна сказати, що локальна мережа повинна забезпечувати прозорий зв'язок. По суті, комп'ютери, зв'язані локальною мережею, поєднуються в один віртуальний комп'ютер, ресурси якого можуть бути доступні всім користувачам, причому цей доступ не менш зручний, чим до ресурсів, що входять безпосередньо в кожен окремий комп'ютер. Під зручністю в цьому випадку розуміється висока реальна швидкість доступу, швидкість обміну інформацією між додатками, практично непомітна для користувача. При такому визначенні стає зрозуміло, що ні повільні глобальні мережі, ні повільний зв'язок через послідовний або паралельний порти не попадають під поняття локальної мережі.
Робота в середовищі INTERNET
Основні положення. Іnternet — це мережа комп'ютерів та комп'ютерних мереж, джерело інформації, яка постійно змінюється і розширюється. З часу створенвивг в 60-х роках XX ст. кількість комп'ютерів, підключи них до Іпіегпеї;, неухильно зростає, і тепер ця мереясвг використовується мільйонами людей як у комерційних та державних організаціях, так і індивідуально.
Зв'язок комп'ютерів в Іпternet здійснюється черeз телефонні лінії, за допомогою модему Характеризується модем швидкістю передачі інформації, яка вимірюється в бодах, та обсягом цифрової інформації в одному аналоговому сигналі, що виражається в бітах. Добуток цих параметрів називається пропускною здатністю модему, яка вимірюється в бітах за секунду (bps). Сучасні модeми мають пропускну здатність понад 56 Кбіт/с.
Адреса користувача складається з двох частин: його ідентифікатора і назви домену, які розділяються сим¬волом @. У свою чергу, назва домену може складатися із кількох частин, відокремлених крапкою. Ці частини утворюють ієрархічну структуру, починаючи з найниж-чого рівня. Наприклад, ІР-адреса
Іваненко@kneu. kiev.uа
розшифровується так:
• Іваненко — назва комп'ютера користувача;
• kneu — назва організації;
• kіеv — назва міста;
• uа —скорочена назва країни.
В Іnternet можна також використовувати такі можливості:
• електронну пошту (е-mail) — обмін електронними листами з іншими користувачами, до яких можна додати, якщо треба, файли;
• групу новин або телеконференцій (UseNet);
Зовнішній модем підключається до комп'ютера через Сотпорт. Після цього треба налагодити програмне за¬безпечення, виконавши такі дії:
• активізувати папку Панель управлення (двічі клацнути мишею на значку Мой компьютер, або використати команди Пуск, Настройка, Панель управлення);
• двічі клацнути мишею на значку Установка оборудования, в наступних вікнах активізувати опцію автоматичного пошуку модему (після аналізу на¬явного устаткування система розпізнає встанов¬лений модем як Стандартнмй);
• перевірити (або ввести новий) номер телефону, за яким програма виконує з'єднання;
• активізувати кнопку Подключиться. У процесі з'єднання відбувається автоматичний набір номера телефону, про що свідчать індикатори модему, які блимають, а на екрані дисплея заявляється вікно
Internet-браузери
Веб-оглядач, оглядач, браузер (від англ. Web browser, МФА: [wɛb braʊ.zə (ɹ),-zɚ]; устар. Броузер [1] [2]) - програмне забезпечення для перегляду веб-сайтів, тобто для запиту веб-сторінок (переважно з Мережі), їх обробки, виведення і переходу від однієї сторінки до іншої. Багато сучасні браузери також можуть завантажувати файли з FTP-серверів.
Браузери постійно розвивалися з часу зародження Всесвітньої павутини і з її зростанням ставали все більш затребуваними програмами. Нині браузер - комплексне додаток для обробки і виведення різних складових веб-сторінки і для надання інтерфейсу між веб-сайтом і його відвідувачем. Практично всі популярні браузери поширюються безкоштовно або «в комплекті» з іншими додатками: Internet Explorer (спільно з Microsoft Windows), Mozilla Firefox (безкоштовно, вільне ПЗ, спільно з багатьма дистрибутивами Linux, наприклад, Ubuntu), Safari (спільно з Mac OS X і безкоштовно для Microsoft Windows), Google Chrome (безкоштовно), Opera (безкоштовно, починаючи з версії 8.5).
Електронна пошта
Електронна пошта (англ. email, e-mail, від англ. Electronic mail) - технологія і надані нею послуги з пересилання і отримання електронних повідомлень (званих «листи» або «електронні листи») по розподіленій (в тому числі глобальної) комп'ютерної мережі .
Електронна пошта за складом елементів та принципу роботи практично повторює систему звичайної (паперової) пошти, запозичуючи як терміни (пошта, лист, конверт, вкладення, ящик, доставка та інші), так і характерні особливості - простоту використання, затримки передачі повідомлень, достатню надійність і в той же час відсутність гарантії доставки.
Достоїнствами електронної пошти є: легко сприймається і запам'ятовується людиною адреси виду username @ domainname (наприклад somebody@example.com); можливість передачі як простого тексту, так і форматованого, а також довільних файлів; незалежність серверів (в загальному випадку вони звертаються один до одного безпосередньо); досить висока надійність доставки повідомлення; простота використання людиною і програмами.
Недоліки електронної пошти: наявність такого явища, як спам (масові рекламні та вірусні розсилки); теоретична неможливість гарантованої доставки конкретного листа; можливі затримки доставки повідомлення (до декількох діб); обмеження на розмір одного повідомлення і на загальний розмір повідомлень в поштовій скриньці (персональні для користувачів).В даний час будь-який початківець користувач може завести свій безкоштовний електронну поштову скриньку, достатньо зареєструватися на одному з інтернет-порталів.