Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
№ 54 Елітарна і масова культура
Оскільки суб'єктом культури є окремий індивід або соціальна група, розрізняються різноманітні форми групової й індивідуальної культури. Під груповою культурою розуміється національна, місцева (культура малого, великого міста або мегаполісу, села, селища); культура класу, професійної групи і т.д. Під впливом конкретних умов групова культура змінюється, виникають її нові форми. Приміром, у сучасному суспільстві особливе місце займає масова і елітарна культура. Елітарна культура виступає як пошук і твердження особистісного начала. Вона складна, серйозна, вишукана, має новаторський характер. Її продукція розрахована на витончену й інтелектуальну еліту суспільства, спроможну зрозуміти й оцінити майстерність, віртуозність новаторського пошуку її творців. Виникненню масової культури сприяв розвиток засобів масової комунікації - газет, популярних часописів, радіо, грамзапису, кінематографу, телебачення, магнітної і відеомагнітного запису. Завдяки цим засобам на ринок хлинули численні бойовики, «мильні опери» і бестселери. Названі процеси оцінюються неоднозначно. З одного боку, вони призвели до демократизації культури, відкривши до неї доступ широкої аудиторії. З іншого боку, комерціалізація засобів масової інформації обумовила використання ряду прийомів, що знижують її творчий потенціал, що опошлюють високу культуру. Індивідуальна культура - міра соціальності людини. Яка людина, така і її культура. Вона характеризується в поняттях рівня культури, її наявності або відсутності. Індивідуальна культура може мати більш-менш системний характер, але може бути і «мозаїчною», що складається під впливом безлічі випадкових розрізнених чинників. Людина - не тільки витвір, але і творець культури. Вона культурна, оскільки освоює і реалізує вищі цінності суспільства, перетворює їх у своє внутрішньо духовне надбання. Про людину можна судити не тому, які в неї судження про культуру, а тому, як вона реалізує ці уявлення. Культура є реалізована, утілена людською діяльністю індивідуальна і суспільна свідомість, ідеали і смаки, моральні установки і політичні устремління, тому найважливішим елементом культури є культурна діяльність. Доба Постмодерну ознаменувалася “мультикультуралізмом” у відносинах між культурним простором та суспільним життям. Замість лінійної, монолітної, ціннісно-однорідної культури доби Модерну виникає поліперспективна, нелінійна культура, із різоматичною безліччю духовно-художніх світів, і естетичний дискурс цієї культури за своїми ключовими ознаками є гібридним, антиієрархічним, різноспрямованим. Мистецький Постмодерн порушує класичні норми художньої творчості, немов граючи, змішує та синтезує жанри, стилі і форми мистецтва, приводить до ефекту колажності та мозаїчності. При цьому він вільно цитує та експериментує із шедеврами світового мистецтва. Апофеозом культурологічного плюралізму Постмодерну стала відмова від ціннісних критеріїв біполярності, на кшталт культури та антикультури, “масової” культури та “елітарної” культури. Масова культура, інтегруючись у постмодерний соціокультурний простір, почала динамічно конверсувати, тим самим розчинюючись в елітарній культури, і поступово стала складовою частиною Постмодерну. Ці зміни сильно вплинули на культурологічну та естетичну думку, і вже сучасні західні та вітчизняні дослідники все більше сходяться на думці, що “високий” і “масовий” компоненти культури на сьогоднішній день не є опозиційними, а навпаки, вони настільки взаємно абсорбували один одного, що стали взаємопов`язаними та однаково важливими. Наслідком плюралізму методологічних в підходах до визначення масової культури стала поява різнопланових концепцій, які відходили від звичного для культурології та естетики традиціоналістичного підходу з позиції “маса/еліта”, і почали базуватися на аксіологічних параметрах. Наприклад, як вважає А.Агєєв, взагалі існує дві масові культури – “масова культура” та “масова антикультура”, які різняться відношенням до художніх запитів та світовідчуття пересічних індивідів. Відхід від традиційно негативного сприйняття масової культури призвів і до появи безпосередньо аксіологічної парадигми аналізу масової культури, яку репрезентує російський вчений А.Гофман. За його думкою, масова та елітарна культура - це феномени, що перетинаються між собою, це взаємопроникливі елементи культури, які найчастіше не можуть існувати одне без іншого, а розрізнюються лише оціночним ставлення до них сучасних дослідників [2]. Розмитість кордонів у співвідношенні маса/еліта в кінці ХХ сторіччя обумовило появу концепції так званої “актуальної культури”, характерною рисою якої виступає внутрішньо-динамічне співіснування протилежних якостей. Таку парадигму аналізу масової культури запропонував В. Шапко [4]. Він вважає, що масова культура сьогодні – це джерело норм та зразків повсякденної поведінки, засіб масової психотерапії, що виконує в суспільстві складні функції адаптації людей до соціокультурних змін. Розвиток телебачення спричинив формування нової психологічної структури естетичного сприйняття творів кіномистецтва. В кінці ХХ сторіччя воно перетворилося в індивідуальний акт, в атрибут приватного щоденного життя. Поява персональних комп`ютерів та отримання необхідної інформації зі всесвітньої INTERNET-павутини ще більше інтенсифікувала динаміку індивідуалізації суспільства. Посилення процесу індивідуалізації стимулювало феномен демасифікації масової культури, що і відзначає Л.Просандеєва [3]. За таких умов “масова” культура не може бути реально масовою. Тому більш концептуально адекватною є, на мою думку, розуміння М.Маклюеном масової культури як популярної. Англійський термін “popular” має декілька значень – “загальнодоступний”, “популярний”, “той, що користується попитом”, чим, власне, і характеризується феномен сучасної масової культури. Отже, популярна культура – це видозмінена, під впливом нового світогляду і електоральних засобів спілкування, масова культура доби Постмодерну, що збагачена оновленим ціннісним змістом, де центральне місце займають цінності естетики повсякденності, яка зовсім ігнорувалася раніше. Використання поняття “популярна культура” дає можливість сформулювати висновок, що масова культура умовах Постмодерну еволюціонувала, втративши свою “масу”. Вона стала не тільки загальнодоступною всім без будь-якого винятку, а й більш індивідуалізованою, поступово змінюючи власну інтерпретацію від “негативно-масовидної” до “популярної”, що спричинило її розуміння як культури, яка характеризує певний ціннісний та естетичний спосіб повсякденного життя, особливо у сфері побуту, комунікацій, розваг, дозвілля. Поглиблення культурної кризи призвело до появи но вих форм авангардизму в останній третині XX ст., які навіть власними адептами тлумачаться як антимистецтво. Умов но їх можна об'єднати в поняття "концептуальне мистец тво" (від англ. соncept — поняття, ідея, загальне уявлен ня.) Концептуальне мистецтво розглядається як засіб де монстрації понять, які застосовуються в різних галузях знання: філософії, соціології, антропології тощо, наприк лад, "рух", "поняття", "пуста форма", "умовність", "художник". Для ілюстрації понять застосовуються різноманітні матеріали: літературні тексти, графіки, людське тіло, відео-записи, природні об'єкти, промислові вироби. Залежно від використання того чи іншого матеріалу в концептуально му мистецтві можна вирізнити такі течії, як боді-арт, ленд-арт, перформенс-арт, відео-арт тощо. Поряд з цим для XX ст. характерна поява "масової куль тури". Виникненню її сприяв розвиток засобів масової ко мунікації — газет, популярних журналів, радіо, грамзаписів, кінематографа. Все це, з одного боку, демократизувало культуру, відкривало до неї доступ масовій аудитори, з іншого — зумовило проникнення в культуру комерційних інтересів, культура стала предметом бізнесу. Розвиток "масової культури" в Європі та США йшов різними шляхами. В Європі "масова культура" (народні розваги, мистецтво жонглерів, мімів, гістріонів) завжди про тистояла культурі офіційній, контрольованій державою та церквою. В США "масова культура" спершу пропагувала стереотипи й ідеї офіційної культури, основним регулято ром якої стала реклама. "Масова культура" стала такою невід'ємною частиною культури американського суспільства, його культурної свідомості, що її вивчення переважає в си стемі американської вищої освіти. 56 % курсів США при свячені вивченню "популярних" видів культури (курси з телебачення, кіно, реклами, журналістики). В Англії до си стеми університетської освіти включаються спеціальні курси, що містять матеріали з культури кіно, музики, наукової фантастики і навіть футболу. Використання таких жанрів, як детективний роман, вестерн, мюзикл, фільми жахів, дає змогу "масовій куль турі" створювати світ міфологічних героїв (супермен, Кінг-Конг, вампір, Спайдермен — людина-павук, Бетмен — людина-кажан та ін.), нові виміри дійсності, нібито доступні всім. Однак прагнення до масового охоплення (термін "масова культура" містить у собі вказівку на масовість даного явища), грунтується не на змістовій, а на формальній кількісній ознаці. Масовість є не народність, а кількісний спосіб виробництва та споживання. Спираючись на власні естетичні принципи, свою систему естетичних ідей та механізмів, "масова культура" воКітч (кіч) - з німецької - "недбало зроблена робота". Насправді масова культура останніх поколінь, зазвичай, робиться не без певної жанрової вправності. А інколи (приміром, частина голлівудської кінопродукції) навіть не без віртуозності. А однак не випадково цю культуру деякі італійські дослідники назвали "напівкультурою". Йдеться, справді, не так про вправність тих чи тих її режисерів, белетристів та ін., як про фундаментальний її дефект. Аж гіперболічний її гандж. Масова культура, орієнтуючись на масового її глядача, слухача, читача, ставлячи за мету його розвагу, заповнюючи його дозвілля, принципово ухиляється від пояснення і прояснення довколишнього світу. Залишаючи те пояснення "серйозній" культурі. Серед іншого, її елітарному мистецтву. Яке, починаючи десь з кінця тепер уже позаминулого століття, увійшло в такий естетичний герметизм, у таку принципову ізоляцію від так званого звичайного читача чи там глядача, що останнім відтак уже годі увійти в ті мистецькі шифри. По суті, це трагедія тепер уже всепланетарного характеру і значення. Щодня, щогодини, щохвилини з друкованих, електронних чи там інших конвеєрів масової культури сходить та чи та її продукція. То справді не завжди "кітч". Але то завжди - дезертирство від автентичного пояснення світу цього. Його минулого. Його сучасності. І бодай гіпотетичного майбутнього . Маємо справу, по суті, з безприкладним у світовій історії світовим лихом. Яке, гадаємо, не поступається за своїми саме руїнницькими параметрами, приміром, найстрашнішим епідеміям минулого. Отож, з одного боку, сучасна цивілізація безперестану ускладнюється. Технічно. Політично. І так далі. А з другого - уся ця неймовірна ускладненість проходить повз масову культуру. З тими її особливими фільтрами, що принципово не пропускають справді реальну-інформацію-про-світ . Звичайно, вже не доводиться говорити про суто цензурні бар’єри-заборони для цієї "культури". Але принаймні ділова частина сучасного євроамериканського людства має нарешті замислитися: а чи варто оплачувати цей небезпечний, світової шкоди наркотик? лодіє високою, а часом і витонченою технікою. Головні засоби дії "масової культури" — імідж (образ), уявлення про речі та людей, — що цілеспрямовано нав'язуються засоба ми масової інформації, зокрема рекламою. Імідж нерідко асоціюється з поняттям престижності,