Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
УДК 821.161.2–1.09
А. М. Манько
ТАРАС ШЕВЧЕНКО У ТВОРЧИХ АСПЕКТАХ УКРАЇНСЬКИХ МИТЦІВ ПОЕТИЧНОГО СЛОВА
Факти про життєвий і творчій шлях, філософію і погляди, міфологеми, ключові деталі та образи прославленого українського Кобзаря – Т. Шевченка – вивчаються, опрацьовуються, доводяться чи спростовуються упродовж не одного століття. Однак щоразу при черговому перегляді тих чи інших позицій, пов’язаних з творчістю носія правди та волі, виринають цікаві, досі невідомі факти життєпису народного генія. Цікавим є погляд на Т. Шевченка крізь призму часопростору. Ейдологічний аспект дослідження постаті митця в доробках українських майстрів поетичного слова є головною метою розвідки.
Дослідження базується на працях видатних діячів літератури та критики В. Бородіна, І. Дзюби, І. Неживого, М. Павлюка, В. Пахаренка. Через знайомство з перерахованими працями було виявлено квінтесенцію про місце та роль шевченкового феномену в царині української літератури та на основі цього зроблено спробу переосмислення образу народного генія очима його наступників, здійснено знайомство з лауреатами Шевченківської премії, які закарбували постать Т. Шевченка у своїх поетичних доробках.
Феномен Шевченка досліджується упродовж досить тривалого часу, однак нагальною потребою постає об’єктивний аналіз життя та творчого доробку митця, позбавлений формалізму, шаблонних думок та поглядів, вигідного висвітлення його постаті для певної історичної ситуації.
Метою дослідження є показ художнього переосмислення образу Т. Шевченка в поетичній творчості його наступників. Мета передбачає розв’язання таких завдань:
Величезна кількість спогадів про Т. Шевченка дозволяє реципієнтові різнобічно ознайомитися з основоположником нової української літератури і мови. Одним із висловлювань, що якнайконкретніше розкривають постать митця є спогади Л. Жемчужникова: „ Глянути ближче на цю просту, сильну, істинно художню натуру, на цю глибоко печальну, але повчальну, по-геройськи витримане життя… Дізнатися, скільки дитячої щирості і мужньої самосвідомості, скільки людяності і, сказати б, милостивості було в чистому серці нашого Тараса…” [ 2, с. 606 ].
І. Бунін, російський письменник, Нобелівський лауреат, вклав усю сутність Шевченка в чотири слова: „Шевченко – абсолютно геніальний поет” [ 3, с. 16 ]. Навряд чи можна оскаржити дане лаконічне твердження, доказом якого можуть стати наступні спроби осягнення образу „батька знедолених” у літературній спадщині українських поетів.
У своїй поетичній палітрі Л. Храплива – українська письменниця і поетеса в еміграції – звертається до постаті Т. Шевченка, близької їй по духу та манері поетичного письма. Їхні поезії являють собою єдність прозорого, глибокого та не завуальованого змісту та форми – досить простої та витонченої. Однак, на відміну від Т. Шевченка, поетеса не хоче марно лити непотрібні сльози, а прагне дії на користь народу. Доля Т. Шевченка близька Л. Храпливій, адже більшу частину свого життя народний геній вимушено провів закордоном, і поетеса покинула рідні краї з вісімнадцятирічного віку. Однак думка про Україну, її долю, її кращих людей – сіль землі – не покидає Л. Храпливу. Тому хотілося б детальніше зупинитися на трьох поезіях, присвячених борцю за правду, за народ. „Буду й я любити Вкраїну рідненьку, / То може й мені ще не раз / З картини ласкаво всміхнеться Шевченко, / Наш батько, великий Тарас” [ 8 ]. Цей невеликий уривок з поезії „Портрет Тараса Шевченка” випромінює теплоту дитячих спогадів, навіяних поглядом на картину із зображенням портрета митця. Шевченко для Л. Храпливої, мов член сім’ї, далекий предок, який всміхається з картини, „ що там на стіні. / Читає пісні його залюбки ненька, / Розказував батько мені: / Як вівці він пас – ще малий був хлопчина, / А виріс – великий дав дар: / Для всіх поколінь, для всієї Вкраїни, / Цю книгу, що зветься „Кобзар” [ 8 ]. За словами поетеси всі її оточуючі благоговіли перед цією, немов священною, книгою: „ Як книгу святу берегли ми завзято, / З собою забрали у світ, / Як слово Тараса завжди зберігати, / Великий усім заповіт” [ 8 ]. Шевченків „Кобзар”, який Л. Храпливій подарував за чемність батько, вона порівнює з райською, фантастичною, казковою книгою: „ В „Кобзарі садки квітучі / І на конях козаки, / І русалки там на кручі… / Мов найкращі це казки!”[ 8 ]. У поезії „Кобзар” вона розкриває зі всією теплотою і пошаною своє ставлення, як до чарівної книги життя, так і до її автора. Для більшої експресії автор використала риторичні фігури: „Як Тарасові віддячу, / Що мене так гарно вчить? / Не годиться – добре бачу / Бути винній і на мить! / Я буду його чигати / За усе, що нам зробив, / Пильно мову цю вивчати, / Що її він так любив” [ 8 ].
Така художня деталь як портрет Кобзаря в цій поезії виконує не так психологічну, як моралізаторську функцію: „ Він тоді на мене гляне / Зі стіни, з-під рушника: / – Справді, вчиться непогано – / Славна дівчинка така!”. Або ж у поезії „Портрет Тараса Шевченка”: „ „Буду й я любити Вкраїну рідненьку, / То може й мені ще не раз / З картини ласкаво всміхнеться Шевченко, / Наш батько, великий Тарас” [ 8 ].
У поезії „Тарас Шевченко” Л. Храплива складає своєрідний поетичний життєпис Шевченка, хронограф сучасної йому дійсності. Починає свій наратив поетеса строфою ззовні змістовно схожою на традиційні зачини Кобзаря або ж на веснянки: „ Іде весна, іде ясна, / Мов квітка розвилася, / І спогад нам несе вона / Про віщого Тараса”[ 8 ]. Далі в хронологічному порядку автор подає основні життєві події митця, тогочасну історичну ситуацію, життєві перипетії та блукання Кобзаря дорогою життя. У сімнадцятьох катренах Л. Храплива змогла відтворити нелегкий життєвий шлях поета, починаючи з того, як: „ Багато зла перетерпів, / Назнав лихої долі, / Малий остався без батьків / І вівці пас у полі”, – і завершуючи: „Замовкло серце Кобзаря / У чужині холодній. / Та слово, ясне, мов зоря, / Нам світить досьогодні” [ 8 ].
Невмирущу славу та вічну пошану заповідає автор Т. Шевченку в двох останніх строфах поезії: „ І кожен раз в весняний час / Всі українські діти / Згадають: Нас любив Тарас! / Йому дарують квіти. / Сповнить Тараса Заповіт / Ніхто з нас не забуде! / І хоч минула сотня літ, / Він завжди з нами буде!”[ 8 ]. Риторичні оклики допомагають поетесі висловити впевненість у власних словах, а також додають емоційного забарвлення, роблячи мову більш живою та яскравою.
Поезії Л. Храпливої хоча змістовно та формально призначені для молодшого покоління, однак вони розкривають значення народного генія в дитячій свідомості, формують патріотичність думки, покликані плекати любов до національного героя.
Про сакральність Кобзаревої монументальної книги пише в своїй поезії луганський поет та письменник, член Національної спілки письменників України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, В. Голобородько. У поезії „Читання Кобзаря” поет описує „Кобзаря”, неначе скарб, що впав з неба. При цьому автор наголошує про нерозлучність із чарівною багатолітньою книгою, що передається з покоління в покоління: „ В дощ розгортаю стару, читану ще моїм дідом / книжку, що її із роду в рід передають, / як повість про те, що вона впала з неба, / починаю читати…” [ 5, с. 93 ]. Цікавим у поезії є образ дощу, що будучи вжитим у першому рядку у своєму прямому номінативному значенні, в останньому ж рядку набуває символічних ознак і уособлює собою слово з „Кобзаря”, що здатне зросити навіть осушений яр: „ Слово мені ставало струменем дощу / У розкриту пащу сухого яру, / а дощ ставав словом, що напуває коріння / лугової трави моєї Батьківщини” [ 5, с. 93 ].
Є. Маланюк зафіксував постать Т. Шевченка у класичну форму сонета під скромною назвою „Шевченко”. Охарактеризувавши видатного митця ХІХ століття за допомогою заперечувального порівняння, Є. Маланюк розкриває безмежний простір його таланту: „Не поет – бо це ж до болю мало, / Не трибун – бо це лиш рупор мас, / І вже менш за все – „Кобзар Тарас”/ Він, ким зайнялось і запалало” [ 5, с. 62 ]. Поет порівнює Т. Шевченка не з кобзарем, до чого так звикла більшість, а з дієвою стихією – полум’ям, з живою кров’ю, що струменіє, вибухає, з карою для всіх невірних, що має різну форму вираження: людський бунт, кривава кара (боротьба), лютий звір, нещадний гайдамацький ватажок Гонта. Для зняття напруги, викликаної такою градацією невеселих картин перевтілення Т. Шевченка, автор завершує сонет перефразованими рядками свого героя: „А ось поруч — усміх, ласка, мати / І садок вишневий коло хати” [ 5, с. 62 ].
Велич творчого генія Т. Шевченка, попри різні спірні позиції, високо оцінюється його дослідниками. Тодось Осьмачка так оцінив внески митця в літературну канву: „Я певний, що якби Шевченко з’явився перед Шекспіром і Ґете, то вони мали б його перед своїми духовними очима як божество, щось подібне до Богочоловіка. Бо Шевченко збільшив славу Спасителя як людинолюба” [ 7, с. 10 ]. Таким чином проводяться паралелі не лише на ниві української літератури зокрема, а й світової літератури загалом.
І. Світличний, провівши міні-компаративний аналіз, у своїй поезії „Шевченко” створив персонажа, в якому поєднуються риси Т. Шевченка та М. Лермонтова, хоча від М. Лермонтова було взято небагато: манера письма, а точніше перші рядки однієї з його поезій, початок якої процитований в епіграфі. При цьому мова поетичного твору йде ніби від особи самого Шевченка, який є єдиним фокалізатором без найменшого натяку на присутність чи думку автора. Втілена в Шевченковому образі авторська позиція викладається чітко, точно, беззаперечно, безапеляціонно. Однак більш-менш лояльна дійсно шевченківська мова, наприклад в поемі „І мертвим, і живим…” : Чого ж ви чванитеся, ви! / Сини сердешної України! / Що добре ходите в ярмі, / Ще лучче, як батьки ходили. / Не чванітесь, з вас деруть ремінь, / А з їх, бувало, й лій топили” [ 9, с. 293], – у поезії І. Світличного звучить як палкий випад проти всіх: як гнобителів, так і байдужих, а також латентних зрадників: „Люблю Вітчизну. Та любов / У мене дивна. / Не прикрюся, коли я знов / Не догодив вам… / Не раб нікому й не слуга / На побігеньках ласки не запобігав…/ А вам, раб, кажу: – Раби! / Вас мало били. / Люблю Вітчизну я… Якби / Ми всі любили!” [ 5, с. 70 ].
Таким чином, у поезії І. Світличного можна побачити вже дещо іншого Т. Шевченка, який, не боячись цензури, крізь віки кидає гнівний осуд своїм сучасникам та нащадкам, який ставить себе вище за рабів-підніжків, який для визначення власного місця в суспільстві використав навіть такий художній прийом як каталогізацію, узагальнюючи свій образ, роблячи його всеосяжним: „ Вітчизна – це не хтось і десь, / Я – теж Вітчизна” [ 5, с. 70 ]. При цьому автор вплітає в канву багатостраждального монологу й біблійні мотиви: інтерпретований вислів Христа, що став крилатим: „Хай омине мене чаша сія”: „ Я знав: ся чаша не мине, / Та доля в мене / Жорстока…” [ 5, с. 70 ], та переосмислений образ Каїна-блукача, що несе на собі печать прокляття: „Ношу тягар пекучих правд, / Ганьбу Вітчизни / Не на показ, не парад / Патріотизму. / За те, що був я в неї син, / Мене карали, / І я любов свою носив / Поза Арали” [ 5, с. 70 ].
Герой України, засновник Української Гельсінської групи М. Руденко також звернувся до образу Т. Шевченка у своїй поетичній творчості. При цьому близькість свою та Шевченка він відчув у тому, що обидва вони були арештантами. Тому у вірші „Сідай, Тарасе. В нас єдина мати” автор змалював власну фікційну розмову з Шевченком у тюремних мурах. Уже перші рядки поезії є досить символічними: „ Сідай, Тарасе. В нас єдина мати…” [ 5, с. 54 ], – у запрошенні автора сісти виразно чується подвійність думки: з одного боку, він закликає уявного співрозмовника присісти для бесіди, а з іншого ніби констатує гірку правду – їхнє обопільне сидіння за ґратами. При цьому, говорячи про єдину матір, митець має на увазі єдину, спільну з Шевченком долю, яку розшифровує уже в наступному рядку: „У нас єдина мати – / Земля побоїщ, гроз та лихоліть” [ 5, с. 54 ].
Духовна близькість, пієтет до народного героя, рівність перед злою долею відчутно лунають у наступній строфі: „Мов отченеш, повторюю для себе / Твої рядки, що вийшли із-за ґрат. / Раніше ти до мене сходив з неба, / А нині завітав, неначе брат./ Тюрма зненацька ніби заніміла / І зупинилась часу течія. / Усе в тобі до болю зрозуміле, / Бо ти – не тільки ти, а також я” [ 5, с. 54 ].
Для М. Руденка Т. Шевченко виступав моральною підтримкою та духовною відрадою, саме тому в останні строфи своєї поезії автор вкладає всю щирість свого шанобливого ставлення до Кобзаря, а в останньому рядку навіть намагається його наслідувати, стираючи між ними двома – служителями народу прозорі кордони: „ Допоможи не шкодувати плоті – / І надихай, і стиха розважай. / Можливо, хтось у цьому обмолоті / Прибереже для неньки урожай. / Прибереже – то вже й не марні болі / Та марення про волю в напівсні. / А поза цим – ні радості, ні волі. / І де вмирать – однаково мені ” [ 5, с. 54 – 55 ].
Після смерті Кобзаря пропонували різні версії щодо місця поховання та вшанування його пам’яті, при цьому кожна з них виражала глибоку пошану осиротілої народної маси: „На могилі поета пропонували тимчасово встановити височенний дубовий хрест, щоб його бачили здалеку всі богомольці, які йдуть із-за Дніпра, і щоб, глянувши на хрест, вони молилися за душу Тарасову. Інші, мабуть, для більшої пошани, хотіли поховати „мужичого поета” на кладовищі Видубицького монастиря, поміж генералами та іменитими купцями з їх огрядними дружинами” [ 6, с. 389].
В. Сосюра звертається до образу Т. Шевченка опосередковано через образ поетової могили. Автор намагається крізь призму часопростору донести своє слово до незабутнього співця народної кривди, при цьому подаючи описову характеристику самого Кобзаря: „В тій могилі співець незабутній лежить, / що народу віддав свої сили, / що народу віддав своє серце й пісні, / свої мрії про зорі досвітні…/ А навколо лани вдалині, вдалині / розлетілись, як птиці блакитні…” [ 5 , с. 15 ]. При цьому митець дає детальний опис людей різного віку та статі, які відвідують могилу народного генія, сповнених патріотизму: „ І гримить „Заповіту” безсмертного спів / на високій могилі Тараса” [ 5, с. 15]. Автор урочисто обіцяє вічну пам’ять творцеві „Кобзаря”, наголошуючи на тому, що Україна вже розправила свої крила, що збулися Тарасові мрії про майбутнє: „ Спи спокійно, поет! Ми, нащадки твої, / пронесем крізь віки твоє ім’я, / крізь колючі вітри, крізь жорстокі бої, / Батьківщини сини незборимі. / Спи спокійно, поет! / Образ огненний твій / не зітерти ні бурі, ні часу. / В українській сім’ї, славній, вольній, новій, / Ми тебе не забули, Тарасе!” [ 5, с. 15 ]. Анафора в двох останніх строфах покликана упевнити Шевченка в тому, що він може спокійно спочивати в кращому світі, не хвилюючись про долю свого народу, своєї Батьківщини. При цьому В. Сосюра останніми рядками довів, що Шевченкові нащадки сповнили його заповіт.
Цю ж тематику можна продовжити поезією відомого українського поета І. Драча: „У кругосвітній похорон пішли, / Щоб зупинитись на горі Чернечій, / Йшла вперше Україна по дорозі / У глибину епох та вічних зльотів – / Йшла за труною сина і пророка. / За нею по безсмертному шляху / Йшли хохли, русини, малороси, / Щоб зватись УКРАЇНЦЯМИ віднині” [ 1, с. 268 ]. Таким чином, авторський доробок є яскравим доказом невмирущості слави Т. Шевченка, навіть шлях до труни якого є навіки безсмертним, а поводирі якого живуть згідно його останнього заповітного прохання: „ І мене в сем’ї великій, / В сем’ї вольній, новій, / Не забудьте пом’янути / Незлим тихим словом” [ 9, с . 309 ].
Отже, розглянувши поетичну творчість багатьох видатних митців українського слова, можна зробити висновок про те, що, не дивлячись на художню інтерпретацію та суб’єктивне бачення Шевченка в ній, народний геній залишається закарбованим у пам’яті своїх нащадків. Його фігура переосмислюється і щоразу по-новому сприймається у колах майстрів слова, однак його заслуги на лоні літератури є незаперечними, його постать стала навіть своєрідним міфом, який кожен прагне відтворити по-своєму, при цьому зберігаючи основу та спираючись на великі досягнення людини, чиї твори і слава пережили віки, і вічно будуть жити в серцях гідних та вдячних нащадків.
Список використаної літератури
1. Вічний як народ: Сторінки до біографії Т. Г. Шевченка: Навч. посібник / Автори-упорядники О. І. Руденко, Н. Б. Петренко. – К.: Либідь. 1988. – 272 с. 2. Воспоминания о Тарасе Шевченко / Составл. И примеч. В. С. Бородина и Н. Н. Павлюка; предисл. В. Е. Шубаровского. – К.: Днипро, 1988. – 606 с. 3. Дзюба І. М. Тарас Шевченко. Життя і творчість. / І. М. Дзюба. – К.: Вид. дім „Києво-Могилянська академія”, 2008. – 720 с. 4. Маланюк Є. Поезії / упоряд. , вступ. ст..і прим. М. Я. Неврлого. – К.: Укр.письменник, 1992. – 318 с. 5. Неживий О. Освячені Шевченковим ім’ям / О. Неживий. – Луганськ: Світлиця, 1998. – 102 с. 6. Спогади про Тараса Шевченка / Упоряд. І приміт. В. С. Бородіна і М. М. Павлюка; передм. В. Є. Шубравського. – К.: Дніпро, 1982. – 547 с. 7. Пахаренко В. Шкільне шевченкознавство: Навч. посібник / В. Пахаренко. – Черкаси: Брама-Україна, 2007. – 256 с. 8. Петрик . Леся Храплива. Вірші про Тараса Шевченка. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://petryk.com.ua/леся-храплива-вірші-про-шевченка.html 9. Шевченко Т. Г. Кобзар / Вступ. ст. О. Гончара. Приміт. Л. Кодацької. – К.: Дніпро, 1985. – 640 с. (Вершини світового письменства, том 50).
Манько А. М. Тарас Шевченко у творчих аспектах українських митців поетичного слова
У статті розглядається проблема інтерпретації образу Т. Шевченка в поетичних творах українських митців. Простежується загалом роль та внесок Т. Шевченка в історію української літератури . Особлива увага приділена розкриттю художнього переосмислення його постаті в поезіях майстрів літературного слова: В. Голобородька, І. Драча, Є. Маланюка, Тодося Осьмачки, М. Руденка, І. Світличного, В. Сосюри, Л. Храпливої. Автор також акцентує увагу на особливостях художнього бачення народного генія, спільних рисах між творцями ліричного героя та самим створеним образом, вказує на основні особливості передачі поетичного слова. На підставі аналізу поезій, а також залучення критичних праць дослідників життєвого та творчого шляху Т. Шевченка встановлюються основні аспекти бачення Шевченка крізь призму часоспростору, однак, з урахуванням об’єктивних факторів дійсності.
Ключові слова: інтерпретація, Кобзар, феномен, художній образ.
Манько А. М. Тарас Шевченко в творческих аспектах украинских художников поэтического слова
В статье рассматривается проблема интерпретации образа Т. Шевченко в поэтических произведениях украинских мастеров. Прослеживается роль и вклад Т. Шевченко в историю украинской литературы. Особое внимание уделено раскрытию художественного переосмысления его фигуры в В. Голобородько, И. Драча, Е. Маланюка, Тодося Осьмачки, Н. Руденка, И. Светличного, В. Сосюры, Л. Храпливой. Автор также акцентирует внимание на особенностях художественного видения народного гения, общих чертах между создателями лирического героя и самим образом, указывает на особенности передачи поэтического слова. На основании анализа поэзий, а также привлечения критических работ исследователей жизни и творчества Т. Шевченка, устанавливается основные аспекты видения Шевченка сквозь призму пространства, времени, однако, с учетом объективных факторов действительности.
Ключевые слова: интерпретация, Кобзарь, феномен, художественный образ.
Manko A. M. Taras Shevchenko in the creative aspects of Ukrainian painters of poetry.
The problem of interpretation of the image of Taras Shevchenko in poetic works of Ukrainian masters is examined in the article. A role and a contribute of Taras Shevchenko in the history of Ukrainian literature is traced. Special attention is paid to discovery of artistic rethinking of his figure in V. Goloborodko, I. Drach, E. Malanyuka, Todosya Osmachki, N. Rudenko, I. Svetlichniy, V. Sosyura, L. Khraplivoy. An author also pays attention to the features of artistic vision of folk genius, generalities between the creators of lyric hero and image, it specifies on the feature of transmission of poetic word. On the basis of analysis of poetries, and also according to critical works of researchers of life and creation of Taras Shevchenko, the basic aspects of vision of Shevchenko through the prism of space, time, however, taking into account the objective factors of reality are set. The article is called to show another side of perception of father of new Ukrainian literature and language by Ukrainian masters of word. Appearance of Taras Shevchenko in the poetic heritage of his followers helps to expose deep feelings of respect and gratitude towards a great poet, writer and artist, but also helps to learn deeper about the authors of these creative works. Analyzing the works the recipient simultaneously can behold two worlds: directly the world of Shevchenko, which the poets glorify so warmly, but also the world of these poets, which in any case has something in common with Shevchenko one. Thus, there was an attempt to draw a parallel through space, time and literary activity of character which is described and his creator.
Key words: interpretation, Kobza player, phenomenon, image.
АНКЕТА УЧАСНИКА
Манько Альона Миколаївна
Студентка ІІІ курсу, спеціальності „Українська мова і література. Мова і література (англійська)”.
ДЗ „Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”.
Домашня адреса – Луганська обл., м. Сватове, вул. Першотравнева, 10.
Телефон – 0992683528.
E-mail – falcon_life@mail.ru
Назва доповіді – „Тарас Шевченко у творчих аспектах українських митців поетичного слова”.
Науковий керівник – Пінчук Тетяна Степанівна, кандидат філологічних наук, професор, декан факультету української філології та соціальних комунікацій.
Планую – тільки публікація