Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
6. ЗАХОДИ З ОХОРОНИ ПРАЦІ
6.1 ШТУЧНЕ ОСВІТЛЕННЯ
Штучне освітлення передбачається у всіх виробничих та побутових приміщеннях, де недостатньо природного світла, а також для освітлення приміщень у темний період доби. При організації штучного освітлення необхідно забезпечити сприятливі гігієнічні умови для зорової роботи і одночасно враховувати економічні показники.
Найменша освітленість робочих поверхонь у виробничих приміщеннях регламентується СНиП ІІ-4-79 і визначається, в основному, характеристикою зорової роботи (табл. 2.5). Норми носять міжгалузевий характер. На їх основі, як правило, розробляють норми для окремих галузей промисловості.
В СНиП П-4-79 вісім розрядів зорової роботи, із яких перші шість характеризуються розмірами об'єкта розпізнавання. Для І—V розрядів, які окрім того мають ще й по чотири підрозряди (а, б, в, г), нормовані значення залежать не тільки від найменшого розміру об'єкта розпізнавання, але і від контрасту об'єкта з фоном та характеристики фону. Найбільша нормована освітленість складає 5000 лк (розряд Іа), а найменша — ЗО лк (розряд VІІІв).
Джерела штучного освітлення
Як джерела штучного освітлення широко використовуються лампи розжарювання та газорозрядні лампи.
Лампи розжарювання належать до теплових джерел світла. Під дією електричного струму нитка розжарювання (вольфрамовий дріт) нагрівається до високої температури і випромінює потік променевої енергії. Ці лампи характеризуються простотою конструкції та виготовлення, відносно низькою вартістю, зручністю експлуатації, широким діапазоном напруг та потужностей. Поряд з перевагами їм притаманні й суттєві недоліки: велика яскравість; низька світлова віддача (7-20 лм/Вт); відносно малий термін експлуатації (до 2,5 тис. год); переважання жовто-червоних променів у порівнянні з природним світлом; не придатні для роботи в умовах вібрації та ударів; висока температура нагрівання (до 140 °С і вище), що робить їх пожежонебезпечними. Лампи розжарювання використовують, як правило, для місцевого освітлення, а також освітлення приміщень з тимчасовим перебуванням людей тощо.
Газорозрядні лампи внаслідок електричного розряду в середовищі інертних газів і парів металу та явища люмінесценції випромінюють світло оптичного діапазону спектра.
Основною перевагою газорозрядних ламп є їх економічність. Світлова віддача цих ламп становить 40—100 лм/Вт, що в 3—5 разів перевищує світлову віддачу ламп розжарювання. Термін експлуатації — до 10 тис. год, а температура нагрівання (люмінесцентні) — З0—60 °С. Окрім того, газорозрядні лампи забезпечують світловий потік практично будь-якого спектра, шляхом підбирання відповідним чином інертних газів, парів металу, люмінофора. Так, за спектральним складом видимого світла розрізняють люмінесцентні лампи: денного світла (ЛД), денного світла з покращеною передачею кольорів (ЛДЦ), холодного білого (ЛХБ), теплого білого (ЛТБ), білого (ЛБ) та жовтого (ЛЖ) кольорів.
Основним недоліком газорозрядних ламп є пульсація світлового потоку, що може зумовити виникнення стробоскопічного ефекту — явища спотворення зорового сприйняття об'єктів, які рухаються, обертаються чи змінюються в пульсуючому світлі, що виникає при збігові кратності частотних характеристик руху об'єктів і зміни світлового потоку в часі освітлювальних установок газорозрядних ламп, які живляться змінним струмом. Таке спотворене зорове сприйняття може призвести до нещасного випадку, оскільки об'єкт, що рухається, чи обертається може здаватись нерухомим. До недоліків цих ламп можна віднести також складність схеми вмикання, шум дроселів, значний час між вмиканням та запалюванням ламп, відносно висока вартість.
Газорозрядні лампи бувають низького та високого тиску. Газорозрядні лампи низького тиску, що називаються люмінесцентними, широко застосовуються для освітлення приміщень як на виробництві, так і в побуті. Однак, вони не можуть використовуватись при низьких температурах, оскільки погано запалюються та характеризуються малою одиничною потужністю при великих розмірах самих ламп.
Газорозрядні лампи високого тиску застосовуються в умовах, коли необхідна висока світлова віддача при компактності джерел світла та стійкості до умов зовнішнього середовища. Серед цих типів ламп найчастіше використовуються металогенні (МГЛ), дугові ртутні (ДРЛ) та натрієві (ДНаТ).
Окрім газорозрядних ламп для освітлення промисловість випускає лампи спеціального призначення: бактероцидні, еритемні тощо.
До основних характеристик джерел штучного освітлення належать: номінальна напруга живлення, В; електрична потужність лампи, Вт;світловий потік, лм; світлова віддача, лм/Вт; термін експлуатації; спектральний склад світла; вартість.
Світильники
Світильник — це світловий прилад, що складається із джерела світла (лампи) та освітлювальної арматури (рис. 2.19). Освітлювальна арматура перерозподіляє світловий потік лампи в просторі, або змінює його властивості (наприклад, змінює спектральний склад випромінювання), захищає очі працівника від засліплювальної дії ламп. Окрім того, вона захищає джерело світла від впливу навколишнього пожежо- та вибухонебезпечного чи хімічно активного середовища, механічних ушкоджень, пилу, бруду, атмосферних опадів.
Світильники відрізняються цілою низкою світлотехнічних та конструктивних характеристик.
Основними світлотехнічними характеристиками світильників є: світлорозподі-лення, крива сили світла, коефіцієнт корисної дії та захисний кут.
Рис. 2.19. Світильники:
а — УПД; б — УПМ-15; е — НСП-07; г — ПО-02 (куля молочного скла); д — типу ВЗГ; е — ЛОУ; ж — ПВЛП
За світлорозподіленням, що визначається відношенням потоку, випромінюваного світильником у нижню півсферу до повного світлового потоку(0 = Фн.п/Фсв) світильники поділяються на п'ять класів: прямого світла (в > 80%); переважно прямого світла (60% < 0 < 80%); розсіяного світла (40% < 0 <= 60%) переважно відбитого світла (20% < 0 <= 40%); відбитого світла (0<=20%).
Криві сили світла (КСС) світильників можуть мати різну форму в просторі навколо світлового приладу (рис. 2.20): концентровану (К), глибоку (Г), косинусну (Д), півшироку (Л), широку (Ш), рівномірну (М), синусну (С).
Коефіцієнт корисної дії (ККД) світильника визначається відношенням світлового потоку світильника до світлового потоку встановленої в ньому лампи. Освітлювальна арматура поглинає частину світлового потоку, що випромінюється джерелом світла, однак завдяки раціональному перерозподілу світла в необхідному напрямку збільшується освітленість на робочих поверхнях.
Захисний кут світильника у (рис. 2.21) — кут, утворений горизонталлю, що проходить через нитку розжарювання лампи (поверхню люмінесцентної лампи) та лінією, яка з'єднує нитку розжарювання (поверхню лампи) з протилежним краєм освітлювальної арматури. Захисний кут визначає ступінь захисту очей від впливу яскравих частин джерела світла, тому його величину враховують з поміж інших чинників при визначенні місця та висоти розташування освітлювальних приладів.
Залежно від конструктивного виконання, що визначає ступінь захисту джерела світла від механічних пошкоджень та впливів зовнішнього середовища, світильники можна підрозділити на: відкриті
(захист відсутній), захищені (пилозахищені, водозахищені — світильники, захищені від попадання в них відповідно часточок пилу різних розмірів або краплин води), непроникного виконання (пилонепроникні, водонепроникні), вибухозахищеного виконання (ви-бухонепроникні, вибухобезпечні, підвищеної надійності проти вибуху). У загальному випадку ступінь захисту електрообладнання, у тому числі й світильників, позначається згідно ГОСТ 14252-80 двома числами після літер IP (International Protektion). Перша цифра визначає ступінь захисту виробу від попадання всередину твердих тіл різних розмірів, зокрема частинок пилу, друга цифра — від попадання води. Ступінь захисту світильника тим вищий, чим більше цифрове позначення, що його визначає.
За призначенням світильники можуть бути загального та місцевого освітлення.
Методи розрахунку штучного освітлення
Для розрахунку штучного освітлення використовують, в основному, три методи: світлового потоку (коефіцієнта використання), точковий та питомої потужності.
Метод світлового потоку призначений для розрахунку загального рівномірного освітлення горизонтальних поверхонь. Цей метод дозволяє врахувати як прямий світловий потік, так і відбитий від стін та стелі. Світловий потік лампи Ф визначають за формулою:
Фл = ESk3Z/Nnŋ, (2.20)
де Е — нормована освітленість, лк;
S — площа освітлюваного приміщеня, м2;
k — коефіцієнт запасу, що враховує зниження освітленості в результаті забруднення та старіння ламп (k3= 1,3—1,8);
Z — коефіцієнт нерівномірності освітлення (Z = 1,1 —1,1,5);
N — кількість світильників;
п — кількість ламп у світильнику;
ŋ — коефіцієнт використання світлового потоку.
Коефіцієнт ŋ визначається за світлотехнічними таблицями залежно від показника приміщення і, коефіцієнтів відбиття стін та стелі. Показник приміщення і знаходять за формулою:
і = ab / hp(a+b), (2.21)
де аіЬ — довжина і ширина приміщення, м
h — висота світильника над робочою поверхнею, м.
Порахувавши світловий потік лампи Фл, за таблицею вибирають найближчу стандартну лампу і визначають електричну потужність всієї освітлювальної установки.
Точковий метод призначений для розрахунку локалізованого та комбінованого освітлення, а також освітлення похилих площин. В основу точкового методу покладено рівняння:
(2.22)
де — сила світла в напрямку від джерела на задану точку робочої поверхні, кд\ а — кут' падіння світлових променів, тобто кут між променем та перпендикуляром до освітлюваної поверхні; г — відстань від світильника до заданої точки.
Для практичного використання в формулу підставляють коефіцієнт запасу kз та значення
r = hр /cosа (рис. 2.22), тоді
(2.23)
Величини сили світла / наводяться в світлотехнічних довідниках.
Метод питомої потужності вважається найбільш простим, однак і найменш точним, тому його застосовують лише при наближених розрахунках. Цей метод дозволяє визначити потужність кожного світильника (лампи) Рсв, Вт для створення в приміщенні нормованої освітленості
Рсв = pS/N, (2.24)
де р — питома потужність, Вт/м2 (приймається за довідниками для приміщень даної галузі);
S — площа приміщення, м2;
N — кількість світильників у приміщенні.
Експлутація освітлювальних установок
Надійність та ефективність природного і штучного освітлення залежить від своєчасності і ретельності їх обслуговування. Забруднення скла світлових отворів, ламп та світильників може знизити освітленість приміщень в 1,5—2 рази. Тому вікна необхідно мити не рідше двох разів у рік для приміщень з незначним виділенням пилу і не рідше чотирьох разів — при значному виділенні пилу. Періодичність чищення світильників — 4—12 разів на рік (залежно від характеру запиленості виробничих приміщень).
В світильниках з люмінесцентними лампами необхідно також слідкувати за справністю схем включення (не допускати миготіння ламп та шуму дроселів), забезпечувати безпеку та зручність експлуатації і обслуговування світильників, а також своєчасно замінювати перегорілі лампи і лампи, що слабо світяться. Замінені люмінесцентні лампи зберігаються на складах і, якщо можливо; вивозяться на спеціальні підприємства для вилучення наявної в них ртуті.
Періодично, не рідше одного разу на рік, необхідно перевіряти рівень освітленості в контрольних місцях виробничого приміщення. Основний прилад для вимірювання освітленості — люксметр.
6.2 РОЗРАХУНОК ШТУЧНОГО ОСВІТЛЕННЯ ДЛЯ ДРУКАРСЬКОГО ЦЕХУ ПрАТ “Артсервіс”
Розміри приміщення: довжина а=12м, ширина b=5м,висота H=3,2м.
Приміщення має світлу побілку: коефіцієнт відбиття Рстелі=70%, Рстін=50%.
Висота робочих поверхонь (столів) hр=0,7м. Для освітлення прийнято світильники типу УПМ-15,які підвішують до стелі; відстань від світильника до стелі hc=0,5м.
Мінімальна освітленість за нормами Е=200лк.
Визначаємо висоту підвісу світильників над підлогою
h0=H-hc=3,2-0,5=2,7м
Для світильників загального освітлення з лампами розжарювання потужністю до 200Вт. Мінімальна висота підвісу над підлогою відповідно до СНиП ІІ-4-79 повинна бути 2,5-4,0м,залежно від характеристики світильника. В нашому випадку h0 відповідає цій вимозі.
Висота підвісу світильника над робочою поверхнею дорівнює
h0=h0-hp=2,7-0,7=2,0м.
Рівномірність освітлення досягає при відповідному співвідношенні відстані між світильниками L і висоти їх підвісу h. Визначаємо рекомендовану відстань між світильниками:
L=0,7h=0,7*2=1,4м.
Необхідна кількість світильників становить:
Приймаємо 14 світильників, врахуючи розміри приміщення розміщуємо їх у два ряди по 7 штук
Показник приміщення і становить:
Рис. Схема визначення висоти підвісу світильника
Рис. Схема розташування світильників УПМ-15 у приміщенні
Схема розташування світильників УПМ-15 у приміщенні знаходимо коефіцієнт використання n=0,58 для світильника УПМ-15 прк
i=1,75,Р стелі=70%Р стін=50%
Світловий потік одного світильника,а значить і лампи, оскільки за конструктивним виконанням у світильнику встановлюється лише одна лампа, дорівнює
Фл=.
Вибираємо лампу Б-150Вт потужністю 150Вт, світловий потік якої становить 2100лм. Хоча це значення на 5% менше розрахункового, однак не перевищує встановлену норму -10% < ∆Фл< +20%
Cумарна електрична потужність усіх світильників,встановлених у приміщенні становить:
∑Pсв=PcвN=150*14=2100Вт