Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
№ 7 Глобалізація як феномен в сучасному світі. Фінансово-економічна глобалізація
Під глобалізацією розуміють величезне збільшення масштабів світо-
вої торгівлі та інших процесів міжнародного обміну в умовах відкритої, ін-
тегрованої світової економіки.
Феномен сучасної глобалізації характеризуються такими основ-
ними аспектами:
● поступове зменшення ролі США та високорозвинених країн Західної Європи;
● зміна напрямів процесів глобалізації;
● зміна геополітичних центрів впливу;
● активніша участь уряду в економічному житті держави;
● можливість ширшого застосування протекціоністських заходів для захисту
національної економіки (незважаючи на протидію СОТ таким тенденціям);
● жорсткіші принципи регулювання фінансової сфери, зокрема руху капіталу;
● поява компаній нового покоління з агресивною і ризикованою тактикою ве-
дення бізнесу – "нові чемпіони";
● нарощування економічних потужностей країн із швидкозростаючою еконо-
мікою;
● утвердження Китаю як нового лідера світової економіки;
● політичне та національне самоусвідомлення країнами "третього світу" своєї
вагомості та ролі у процесах глобалізації.
Глобалізація є складним та багатогранним процесом. Вона є важли-
вою характеристикою та однією із найвпливовіших сил сучасної світової еко-
номіки.
Фінансово-економічна глобалізація призводить до розвитку в усьому світі ринкової економіки, посилення міжнародного поділу праці, зростання транснаціональних корпорацій, створення широко розгалуженої системи міжнародних банків і фондів, перетворення долара на міжнародну валюту та ін.5 Все це, на думку автора, призводить до того, що політика "опори на власні сили", економічного ізоляціонізму й автаркії не просто не вигідна, а шкідлива і майже неможлива річ. Недарма відомий західний економіст Ричард О'Брайен твердить про "кінець географії". В своїй нещодавно виданій книжці "Кінець географії" він, зокрема, досить переконливо доводить, що фінансово-економічна глобалізація ставить під сумнів функціонування і навіть існування замкнених національних держав з точки зору їх економічної й монетарної політики. А останнє, на його думку, і провіщає "початок кінця географії".6 Тут залишається лише додати, що фінансово-економічна глобалізація створює матеріальну базу для всіх інших форм глобалізації.
№21 АПК світу, тенденції його розвитку
АПК світу й тенденції його розвитку
Сільське господарство — важлива галузь світового господарс-
тва. Сучасна агрогеографія представлена більшою розмаїтістю типів
сільського господарства, що формуються в результаті впливу природно-
кліматичних, соціальних та економічних факторів. За часткою зайнятих
у сільському господарстві серед економічно активного населення (ЕАН)
або за часткою сільського господарства у ВНП країни судять про за-
гальний рівень розвитку економіки. За цими показниками виділяють
країни аграрні, індустріальні й постіндустріальні.
У розвинених і постсоціалістичних країнах відбувається процес аг-
ропромислової інтеграції, тобто організаційне й комерційне об’єднання
підприємств сільського господарства й промисловості.
У результаті відбулося формування агропромислового комплексу
(АПК) — єдиної системи сільськогосподарських і промислових підпри-
ємств, об’єднаних тісними й стабільними виробничими й комерційними
зв’язками, заснованими на відносинах власності й договорах.
Три сфери АПК:
1) промисловість, що виробляє засоби виробництва для сільського
господарства й підприємства виробничо-технічного обслугову-
вання цієї галузі;
2) сільське господарство (землеробство й тваринництво);
3) галузі по транспортуванню, переробці й збуту продовольства
й сільськогосподарської сировини.
У високорозвинених країнах зростає частка третьої сфери АПК
і знижується питома вага власне сільського господарства.
У країнах з перехідною економікою частка сільського господарства
в структурі АПК значно вища, ніж у розвинених країнах, це пов’язано зі
слабким розвитком переробки сільськогосподарської сировини, у тому
числі харчової промисловості.
У країнах, що розвиваються, переважає традиційне споживче (або
дрібнотоварне) сільське господарство, панує примітивне землеробство.
Разом із тим у багатьох країнах, що розвиваються, склався високото-
варний сектор із плантаціями деяких тропічних і субтропічних культур
№35
Основні риси соціально-економічної моделі США
Ліберальна модель розвитку притаманна США, Канаді, мен-шою мірою – Великій Британії та Ірландії. Вона характеризується мінімальним втручанням урядових структур у механізм взаємодії підприємців і робітників. Роль профспілок дуже послаблена по-рівняно з іншими країнами. Підприємці укладають контракти з на-йманцями, виходячи з конкретної ситуації на ринку праці й часто не узгоджують свої дії з профспілками. Підприємець може звільнити робітника без згоди профспілкової організації. Це надає гнучкість поведінки в ситуаціях, коли економічна кон'юнктура потребує опе-ративного скорочення персоналу. Стосунки між підприємцем та робітником будуються насамперед, на професійних якостях робіт-ника: кваліфікації, освіті, сумлінній праці. Це, втім, не означає, що профспілки в цих країнах взагалі не відіграють ніякої ролі. У США, наприклад, діє профспілкове об'єднання “Американська федерація праці – Конгрес виробничих профспілок (АФП – КВП)”, яка нара-ховує понад 13 млн членів (16% загальної чисельності робітників). Проте воно вирішує соціальні проблеми й захищає трудівників, так би мовити, на вищих рівнях соціально-економічної структури краї-ни: впливає на прийняття Конгресом законодавства з питань праці, на регулювання імміграційного руху і т. ін. Профспілки США свої дії тісно ув'язують з урядовими інститутами та об'єднаннями під-приємців. Уряд регулює соціально-економічні процеси переважно на макрорівні, законодавчо впливає на рівень цін у країні, банків-ську облікову ставку, зайнятість тощо.
У цілому ліберальна модель виявила свою ефективність. Висо-кий рівень доходів і заробітної плати (вищий, ніж у більшості інших країн) мирить американських робітників із деякими обмеженнями своїх прав у трудових стосунках з підприємцями. Законодавство США надає власникам фірм свободу дій у досить широких межах, і це стимулює їх підприємницьку ініціативу. Приватний сектор у США й Канаді є основою економіки, державні підприємства мають незначну частку.
№49 Країни Центральної та Східної Європи у світовому господарстві
Регіон ЦСЕ включає середньорозвинуті країни: Болгарію, Боснію
й Герцеговину, Угорщину, Македонію, Польщу, Румунію, Словаччину,
Словенію, Хорватію, Чехію, Югославію й слаборозвинену Албанію.
Іноді в цю групу включають Латвію, Литву й Естонію. За структурою
економіки переважають індустріальні й індустріально-аграрні країни,
але країн на індустріальній стадії розвитку немає. Усі держави ЦСЄ
належать до країн з перехідною економікою.
Системні реформи в регіоні здійснювалися шляхом еволюційного
(градуалістичного) перетворення (Болгарія, Угорщина, Румунія, Словач-
чина, Хорватія) і радикального (шокового) — Польща, Чехія.
У всіх країнах затвердилися основи ринкової економіки: ліквідо-
ване централізоване планування, відбулася лібералізація цін на біль-
шість товарів і послуг, введена внутрішня часткова конвертованість
національних валют, зник товарний дефіцит.
Реформи відбувалися за трьома напрямками:
1) лібералізація розпочалась у 80-ті рр., а завершилась у цілому
до середини 90-х рр. Зняті обмеження на створення нових при-
ватних підприємств, що забезпечило швидкий ріст дрібного біз-
несу. Введено індикативне планування, підприємства одержали
право вільного виходу на зовнішній ринок, з’явилися ринкові
інститути: фондові біржі, комерційні банки, антимонопольне
регулювання, законодавство про банкрутства й т. д. У результаті
частка державних доходів у ВВП стала знижуватися;
2) фінансова стабілізація проводилася за рахунок твердих об-
межень, аж до заморожування грошових доходів населення.
У перехідних економіках темпи інфляції вище темпів інфляції
у сталих економіках. Найбільш успішно фінансова стабілізація
пройшла в Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині, Словенії;
3) приватизація використовувалася для підвищення ефек-
тивності господарської діяльності. Використовувалися дві
стратегії: купонна (ваучерна) (вільний розподіл державної
власності між всім населенням) і платна (продаж об’єктів