Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Метод проектів як педагогічна технологія
З часом метод проектів пройшов стадію еволюційних змін. Народившись з ідеї вільного виховання, сьогодні вона стає інтегрованим компонентом, досить розробленої та структурованої системи освіти. Але сутність методу проектів майже не змінилася. Аналіз літератури з теми дозволяє зробити певні висновки щодо методу проектів з точки зору понять «метод», «методика», «технологія».
У психолого-педагогічній літературі поняття «педагогічна технологія має понад 300 формулювань. Автори навчально-методичного посібника «Освітні технології» пропонують визначення, згідно з яким педагогічна технологія розглядається як «системний метод планування, застосування й оцінювання всього процесу навчання й засвоєння знань шляхом урахування людських і технічних ресурсів і взаємодії між ними для досягнення най-ефективтивнішої форми навчання». Це закономірне функціонування системи «педагог — середовище — учень» у визначених умовах навчання. За визначенням О. Пометун і Л. Пироженко, педагогічна технологія «комплекс, що складається із запланованих результатів; засобів оцінки для коригування та вибору оптимальних методів, прийомів навчання для конкретної ситуації; розробленого вчителем на цій основі набору моделей навчання». Це коригування системи «планування результатів — блок мотивації та організації учнів — дія засобів навчання (процес навчання) — блок контролю якості засвоєння». Технологію від методики відрізняють два моменти: гарантія кінцевого результату й проектування майбутнього навчального процесу. Технологія на відміну від методики не припускає варіативності, із неї не можна викинути якісь елементи. Педагогічна технологія — «це проект і реалізація системи послідовного розгортання педагогічної діяльності, спрямованої на виховання вільної, відповідальної особистості як суб’єкта й проектувальника життя». Вона розробляється «на основі конкретної філософії, методології освіти, в основі яких — цільові установки, зорієнтовані на очікуваний результат».
Метод — це сукупність операцій оволодіння певною сферою практичного чи теоретичного знання, тією чи іншою діяльністю; це шлях пізнання, спосіб організації процесу пізнання. Є. Полат писав, що якщо ми говоримо про метод проектів, то маємо на увазі саме спосіб досягнення дидактичної мети через детальне розроблення проблеми (технологію), яка має завершитися досить реальним, практичним результатом. За визначенням С.Сисоєвої, метод проектів є однією з педагогічних технологій, яка відображає реалізацію особистісно орієнтованого підходу в освіті (саме педагогічною технологією, хоча у назві технології використовується слово «метод») і сприяє формуванню уміння адаптуватися до швидкозмінних умов життя людини постіндустріального суспільства». Думку цих відомих педагогів про технологічність Методу проектів поділяють І. Єрмаков, Ю. Загу-меннов, Л. Шелкович, Г. Шварц, Г. Столяренко, О. Дем’яненко, Г. Ісаєва, І. Зозюк, С.Клепко, І. Гусь, І. Калмикова. Тому далі, говорячи про метод проектів, ми матимемо на увазі педагогічну технологію.
В «Українському педагогічному словнику» подано визначення, згідно з яким метод проектів є організацією навчання, «за якою учні набувають знань і навичок у процесі планування й виконання практичних завдань-проектів». Але будь-яке визначення буде неповним з точки зору сутнісних ознак методу проектів. Якщо доповнити його думками науковців і педагогів-практиків, то утвориться така номенклатура сутнісних ознак методу проектів:
• практика особистісно орієнтованого навчання, що враховує в процесі навчання конкретного учня, його вільний вибір та особисті інтереси;
• не інтеграція фактичних знань, а застосування знань і набуття нових, часом шляхом самоосвіти;
• не тільки набуття учнями нових знань, а й освоєння способів діяльності;
• обов’язкова презентація отриманих результатів.
Виходячи із сутнісних ознак методу проектів, логічно сформулювати основні вихідні положення проектування як діяльності. Е.Кагоров і М. Чанова виокремлюють такі принципи методу проектів:
1) активність у виборі завдання та його опрацюванні;
2) практичного характеру проекту, його суспільно-корисної установки
3) інтересу учнів до роботи;
4) поєднання теорії з практикою, знань і навичок;
5) здатності проекту породжувати в процесі роботи нові;
6) можливості втілення проекту;
7) самостійності;
8) творчості;
9) колективної діяльності.
Метод проектів як педагогічна технологія складається з певної кількості кроків-операцій, які виконують відповідні завдання.
Метою й завданнями методу проектів є:
1) створити умови під час освітнього процесу, за яких його результатом є індивідуальний досвід проектної діяльності учня;
2) навчити учнів здобувати знання самостійно, застосовувати їх для розв’язання нових пізнавальних і практичних завдань;
3) сприяти учневі в здобутті комунікативної компетентності, тобто здатності працювати в групах, рольової компетентності, тобто спроможності виконувати соціальні ролі;
4) розширити коло спілкування дітей, знайомити їх з іншими культурами, різними точками зору на одну проблему;
5) сприяти розвиткові умінь учнів користуватися дослідницькими прийомами (оперувати інформацією, висувати гіпотези, робити висновки тощо);
6) стимулювати інтерес учнів до визначеної проблеми, прагматичну зацікавленість до практичного застосування отриманих результатів;
7) формувати прогностичні уміння й навички учнів;
8) сприяти створенню соціально значущих ситуацій у процесі живого спілкування дитини з оточенням і через це впливати на психологічний розвиток учня;
9) озброїти дитину інструментарієм для вирішення життєвих проблем, пошуку й досліджень у життєвих ситуаціях;
10) формувати спеціальні й загальнокультурні знання та вміння учнів;
11) стимулювати ініціативність, рішучість, навички співробітництва;
12) розвивати логічне мислення.
Розмаїття цілей і завдань проектування свідчить про його поліфункціональність. Розробляючи концептуальні положення методу проектів, М. Чанова виділяє такі його функції:
1) пізнавальну (під час проектування учні здобувають нові знання та вміння);
2) ціннісно-орієнтаційну (спрямованість діяльності людини на певні цінності називається ціннісною орієнтацією);
3) комунікативну (навички спілкування в групі, необхідність презентувати результати діяльності з проектування);
4) практичну (діяльнісний аспект проектування);
5) функцію гуманізації (особистість учня стає епіцентром діяльності вчителя);
6) критеріально-оціночну (зовнішнє оцінювання й оцінювання вчителем відбуваються за встановленими заздалегідь критеріями).
Логіка принципів, поліфункціональність за призначенням, спроможність виконати низку важливих цілей і завдань — усе це свідчить про цінність методу проектів, яка полягає ще й у тону, що він є:
таким, що відповідає конкретним потребам доби;
Аналіз літератури засвідчив, що дослідники методу проектів не акцентують увагу на змістовому наповненні діяльності з проектування. Це, на нашу думку, пов’язано з тим, що зміст роботи залежить від багатьох чинників: специфіки навчального предмету, на якому застосовують метод проектів; навчального матеріалу, типу проекту, умов організації діяльності тощо. Наприклад, у природничих науках змістовою основою проекту є спостереження за об’єктами об’єктивної реальності, у гуманітарних дисциплінах — текст, що вивчається цілеспрямовано, або його інтерпретації (відеофільм, вистава, брошура тощо).
М. Чанова називає однією з ознак методу проектів його алгоритмізованість. Метод проектів як педагогічна технологія має певну структуру, яка за своєю сутністю відбиває загальну логіку проектної діяльності. Відомий український філософ С. Кримський пропо-нує такий підхід до визначення логіки проектної діяльності.
Логіка проектної діяльності
|
№ |
Етапи |
Зміст роботи |
|
1. |
Предиктор (комплекс умов розв’язання певного класу проблем, настановчо-нормативний опис із смислу |
Предиктор характеризує повний предметний процес, що є джерелом проблемних ситуацій і виявляє ступені свободи в оперуванні можли-востями їх розв’язання. Він фіксує вихідний стан світу завдань проекту, критерії їх осмисленості, містить опис наявних засобів, типу побудов і міркувань, передбачає вибір розрахунків значень умов, оцінки забезпечення цілей ресурсами |
|
2. |
Структурно-номологічна схема, її емпірична карта (у |
Структурно-номологічна схема репрезентує ті закономірності та закони, які дозволяють оперувати ідеальними об’єктами на зразок реальних. Вона визначає режим проектування, його процесні показники, ліміти застосування теоретичних ідеалізацій. Вона задає систему вимірюваних ситуацій, розкриває прогцозно-аналітичний потенціал моделей реалізації проекту |
|
3. |
Проектор чи формоутворювач (ієрархізована система поетапних дій) |
Це процедурно-алгоритмічна частина проекту, що становить механізм його здійснення, сферу поєднання інформаційних і предметно- |
|
4. |
Варіативне поле можливих реалізацій з блоками контро |
Етап виступає як множина варіантів здійснення проектування, передбачає показники практичного застосування та інші ціннісні кри-терії (чи критерії якості проекту) |
Автори навчально-методичного посібника «Освітні технології» виділяють етапи методу проектів. Подібна структура ілюструє технологічність методу проектів:
1. Підготовка (визначення теми й мети проекту).
2. Планування:
а) визначення джерел, засобів збору, методів аналізу інформації, засобів представлення результатів;
б) встановлення критеріїв оцінки результату й процесу.
3. Збір інформації (спостереження, робота з літературою, анкетування, експеримент).
4. Аналіз (аналіз результатів, формулювання висновків).
5. Подання й оцінка результатів (усний, письмовий звіт, оцінка результатів і процесу дослідження).
І. Іонова, виділяючи етапи проектування, акцентує увагу на діяльнісному аспекті й пропонує таку структуру методу проектів:
С.Сисоєва виділяє етапи методу проектів, розмежовуючи діяльність учителя та учнів, і пропонує такі кроки діяльності з проектування:
П. Мудров, досліджуючи проектну діяльність, акцентує увагу на важливості підготовчих її ланок (кроки 1-6), тому в структурі методу проектів виділяє такі етапи:
1. Обґрунтування проекту (соціальне, економічне, педагогічне).
2. Налаштування (готовність учнів виконати проект).
3. Вибори проекту (свідомість учнів).
4. Встановлення цілей (сердечний цільовий акт).
5. Виявлення реальних можливостей.
6. Планування роботи й організація учнів.
7. Виконання проекту.
8. Облік роботи.
Оскільки застосування методу проектів вимагає витрати досить великої кількості часу, серйозної, ґрунтовної підготовки, технологія проектування почала асоціюватися з формами позакласної роботи з навчальних предметів.
Реалії сучасного навчально-виховного процесу свідчать про можливість ефективного застосування методу проектів у межах класно-урочної системи. Аналіз літератури з методу проектів дозволяє визначити інтегровану структуру роботи з проектування. Виходячи з тези, що метод Проектів є особистісно зорієнтованою педагогічною технологією, доцільно запропонувати модель, яка демонструє логічний, умотивований зв’язок між етапами методу проектів та етапами особистісно зорієнтованого уроку.
Метод проектів варто розглядати як колективну творчу діяльність. Подібні моделі на-вчання вже існували в практиці шкіл. У 80-ті роки користувалася популярністю технологія колективної творчої справи (КТС) (методика ленінградського педагога І. Іванова). В основі технології КТС — підготовка, проведення й аналіз яскравого, емоційно насичено-го, колективно підготовленого заходу (концерту, зустрічі, «естафети»). Уся робота була організована за логікою проектного навчання.
Останнім часом у методиці виховної роботи вживається термін «групова творча справа» (ГТС). Вважається, що доцільно використовувати слово «групова», а не «колективна», оскільки на всіх ланках роботи (визначення мети, теми, форми ГТС; планування діяльності, підготовка заходу; проведення ГТС; аналіз, оцінювання) діє мікроколектив (група). К. Баханов зазначає, що технологія ГТС використовується не на загальнодидактичному чи зометодичному рівнях, а на рівні «окремого виду діяльності, а саме — творчої діяльності учнів». За своєю сутністю технологія ГТС :— це одна з форм реалізації методу проектів, а самим проектом виступає дискусія, театралізована гра, конференція, фестиваль тощо. Технологія ГТС відрізняється від інших педагогічних технологій мотиваційною спрямованістю: вона базується на особистісних мотивах — прагненні учнів до самоствердження та самовизначення.
Особистісно зорієнтована технологія життєтворчих проектів має чотири етапи. Етап постановки проблеми задачі полягає в орієнтації учнів у навчальній темі та життєтворчій проблемі (актуалізація опорних знань і чуттєвого досвіду, мотивація навчальної діяльності, оголошення теми уроку-проекту), покладанні мети (визначення мети й завдань діяльності з життєтворчого проектування), проектування (визначення актуальних концептів проекту — ключового й тематичного питань, а також матеріального вираження проекту).
Етап самостійної дослідної роботи учнів полягає в організації виконання плану діяльності (підготовча робота з проектування провадиться на уроці колективно за певним алгоритмом). Етап оцінки поетапних результатів полягає в контролі вчителя (самоконтролі та взаємоконтролі учнів) та оцінюванні (цінуванні) результатів підготовчої роботи з життє-творчого проектування після детального обговорення (звіту). Етап створення проекту та його захисту полягає в остаточному самостійному виконанні кожним учнем проекту, його захисті в обумовлений термін та оцінюванні вчителем результатів діяльності.
Варто зазначити, що використання методу проектів було обмеженим, оскільки це ви-магало створення відповідних умов, серед яких О. Паламарчук визначає такі:
• формування та розвиток соціального досвіду учнів.