Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Реферат на тему:
Міфи як педагогіка
людського життя.
Що таке міф? У повсякденному розумінні - це насамперед античні, біблійні й інші стародавні "казки" про створення світу і людини, розповіді про діяння древніх богів і героїв - Зевсі, Аполоні, Діонісі, Гераклі, аргонавтах, що шукали "золоте руно", Троянській війні і халепах Одіссея.
Саме слово "міф" має давньогрецьке походження й означає саме "переказ", "сказання". Європейським народам аж до XVI-XVII ст. були відомі лише знамениті і понині грецькі і римські міфи, пізніше їм стало відомо про арабські, індійські, німецькі, слов'янські, індійські сказання і їхніх героїв. Згодом спочатку вченим, а потім і більш широкій публіці виявилися доступні міфи народів Австралії, Океанії, Африки. З'ясувалося, що в основі священних книг християн, мусульман, буддистів також лежать різні, що зазнали переробки міфологічні перекази.
Що дивно: виявилося, що на визначеній стадії історичного розвитку більш-менш розвита міфологія існувала практично у всіх відомих науці народів, що деякі сюжети і розповіді тією чи іншою мірою повторюються в міфологічних циклах різних народів.
Так повстало питання про походження міфу. Сьогодні більшість учених схиляються до тієї думки, що секрет походження міфу варто шукати у тім, що міфологічна свідомість з'явилася найдавнішою формою розуміння і осмислення світу, розуміння природи, суспільства і людину. Міф виник з потреби древніх людей в усвідомленні навколишньої його природної і соціальної стихії, сутності людини.
В історії первісних вірувань якнайрізніших племен і народів, можна виділити три історичні типи уявлень про надприродне “чуттєво-надчуттєвий”, демоністичний і теїстичний. Перший з цих типів репрезентує найдавніші вірування, що складалися ще в епоху ранньородового суспільства й відомі у формах фетишизму, тотемізму, анімізму, первісної магії.
Для них характерними були уявлення про зрощеність надприродного з тілесним, його індивідуальність, зооморфність, обмеженість сфери впливу на довкілля та притаманність йому орудної функції (здатності не творити, а лише орудувати готовим).
Продуктом подальшого релігієтворення став другий тип вірувань в надприродне демоністичний, які полягали у вірі в духів (від грецьк. daimon “дух”). Ці вірування, сформовані в умовах розвинутого родоплемяного суспільства, були уявленнями про існування безплотних надприродних істот духів, які вже мають досить широку сферу впливу на довкілля, можуть переселятися з речі в річ або в людину і виявляють деякі ознаки творильності щодо природного. Демоністичні вірування були найважливішою і найпоширенішою формою релігійного освоєння древнього світу.
В умовах суспільства, що ставало на шлях соціально диференційованого розвитку, поступово зароджується історично третій тип уявлення про надприродне теїстичний, повязаний з вірою в богів. Для цього типу, що існує спершу у вигляді політеїзму, а потім набирає й монотеїстичного змісту, характерними є уявлення про надприродне як могутню, всевладну істоту Бога з іманентною йому деміургічною функцією щодо природних і суспільних явищ, щодо світу в цілому.
Цікаво, що найдавніші вірування, зароджуючись ще за часів ранньородового суспільства, пізніше не тільки не зникають безслідно, а й чіпко тримаються в масовій свідомості, протистоять вірі в духів і богів, синкретизуються з нею. За свідченням Геродота, наприклад, деякі первісні племена вважали, що кожен з них щороку на кілька днів перетворюється на вовка, а потім знову набирає людського образу.
В епоху неоліту повністю встановилося землеробство і скотарство, виникають прядіння в ткацтво, розвивається далі виробництво керамічного посуду. В цей період ймовірна наявність великих родів, інтенсивно йде формування племен, збагачення і зміцнення суспільних відносин. Усе це й приводить, зрештою, до якісних змін у релігійному потоці духовності, які знайшли найбільш переконливий вияв у вірі в духів, що зароджується в мезоліті, еволюціонує в наступні епохи й передається в спадок українському та іншим народам.
Педагогічний вплив міфології на суспільство полягає, в першу чергу, в тому, що встановлюються певні правила взаємозвязків між тими чи іншими явищами як природного, так і соціального характеру, вибудовується своєрідна ієрархія почуттів, людських та загальносуспільних рис, які засуджувалися чи підтримувалися уявними небесними силами тощо.
Також міфологія відкриває широкі можливості в області фантазії, уяви. Міфологія також виступає головним фундаментом зародження людської думки, яка намагалася пояснити незрозумілі речі, стимулювала виникнення філософії.
Для доказу вищесказаного давайте розглянемо основні тематичні цикли міфів і їхній зміст. Міфологічні мотиви, як правило, сполучаються в одному міфі: докладний опис первісного стану завершується докладною розповіддю про обставини утвору Всесвіт.
Антропогоністичні міфи є складовою частиною міфів космогонічних. Відповідно до багатьох міфів, людина створюється з найрізноманітніших матеріалів: горіхів, дерева, пороху, глини. Найчастіше, творець створює спочатку чоловіка, потім жінку. Перша людина звичайно наділена даром безсмертя, але він утрачає його і стає в джерел смертного людства (такий біблійний Адам, що вкусив плодів із древа пізнання добра і зла). У деяких народів існувало твердження про походження людини від предка-тварини (мавпи, ведмедя, ворона, лебедя).
Міфи про культурних героїв оповідаю про те, як людство опановувало секретами ремесла, землеробства, осілого життя, користування вогнем інакше говорячи, як у його життя впроваджувалися ті чи інші культурні блага. Самий знаменитий міф подібного роду - давньогрецьке сказання про Прометея, двоюрідного брата Зевса. Прометей (у дослівному перекладі - "мислячий колись", "передбачуючий") наділив розумом жалюгідних людей, навчив їх будувати будинки, кораблі, займатися ремеслами, носити одягу, вважати, писати і читати, розрізняти часи року, приносити жертви богам, ворожити, упровадив державні початки і правила спільного життя. Прометей дав людині вогонь, за що і був покараний Зевсом:прикутий до гір Кавказу, він терпить страшні мучення - орел вкльовує йому печінка, що щодня виростає знову.
Есхатологічні міфи оповідають про долю людства, про пришестя "кінця світу" і настанні "кінця часів". Найбільше значення в культурно-історичному процесі зіграли есхатологічні представлення, сформульовані в знаменитому біблійному "Апокаліпсисі": гряде друге пришестя Христа - Він прийде не як жертва, а як Страшний Судія, що піддає Суду живих і мертвих. Наступить "кінець часів", і праведники будуть визначені до життя вічної, грішники ж до вічних мучень.
При розгляді Грецької Міфології в розвитку в межах кожного окремого міфу просліджуються різночасні рудименти (тобто залишки колишніх епох), що існують з ферментами нового виникаючі в сюжеті міфу. До прикладу в міфі про народження Афіни Паллади в повному спорядженні з голови Зевса, що проковтнула завагітнівшу Метиду, можна розрізнити залишки фетишистських представлень і канібализму попередні розвитому патріархату, примат чоловічого індивідуалізму над жіночим і символіку мудрості верховного божества свідчення патріарха.
Грецька Міфологія в її розвитому виді, класичному, являє собою міфологію героїчну, а не стихійно фетешистську. Грецька міфологія зв'язана з періодом патріархату, однак у ній просліджуються найголовніші типи хтонічних рудиментів. Це насамперед гінетичні рудименти, що вказують на походження: Ахілл син морської богині. Субстанціальні рудименти засновані на ототожненні різного роду чи предметів істот : сонце бик, Інах ріка і цар Агроса.
Величезна кількість рудиментів має метаморфозний характер : Зевс одружується з Данаєю у вигляді золотого дощу.
З іконографічних рудиментів, тобто Стосовних до зовнішнього вигляду визначеного міфологічного персонажа, до прикладу совині очі в Афіни, коров'ячі в Гери.
Міфологічному образу супроводжують функціональні рудименти : перун Зевса, цибуля і стріли Аполлона.
Якщо рудимент міфу відбиває його минуле, то фермент указує на майбутні розвиток міфу : до приклада в Гесіода єхидна напівзмія, вона прекрасна, але злоблива, ненависна людям, Цей мотив відкидання єхидни, елемент у міфі об'єднуючий прагнення людини приборкати стихійні сили природи. Існують у Грецькій міфології міфологічні комплекси:
Існує ще і полярний комплекс. Наприклад, самий «світлий» бог Зевс одружується із самою «темною» богинею Персефоною.
У Грецькій Міфології необхідно враховувати її географічне положення. Наприклад міфи про Тесее не можна відірвати від Афін, про Менелає й Олену відносяться до Спарти.
Процес життя сприймається первісним суспільством у безладно нагромадженому виді, що матеріалізується, одушевляється, населяється якимись незрозумілими сліпими силами Землі, що складають її, предмети представляються первісній свідомості живими, одухотвореними, все з себе виробляючі і всі собою живильні, включаючи небо, що вона теж народжує із себе. Як жінка є главою роду, матір'ю, годувальницею і вихователькою в період матріархату, так і земля розуміється, як джерело усього світу, богів, демонів, людей. На ранньому етапі тобто на стадії збирацькомисливського господарства, свідомість обмежена чуттєвим сприйняттям це є фетиш, а міфологія це фетишизм. Древня людина розуміла фетиш, як осередок магічної, демонічної, живої сили. Через те, що увесь предметний світ представлявся одухотворинними, то магічною силою наділявся увесь світ і демонічна істота не як не відокремлювалося від предмета, у якому воно жило. В міру розвитку виробляючого господарства людина цікавиться питаннями походження речей, їхнім складом, їхнім змістом і принципами їхньої будівлі. Тоді те людина навчилася відокремлювати «ідею» речі від самої речі, а тому що речами були фетиші, тобто відокремлювати магічну силу демона від самої речі так учинився перехід до анімізму.
Спочатку анімізм зв'язаний із представленням про демонізм, як про деяку силу, злу чи благодійну, визначальну долю людини. Це є миттєво виникаюча і миттєво іде страшна і фатальна сила, про яку людина не має ніякого представлення, яку не можна назвати по імені і з який не можна вступати ні в яке спілкування, тому що цей демон ще не має ніякої фігури і ніякого обличчя, ніякого взагалі обрису. Демон це спочатку та діюча сила, про яку людині чогось не відомо, його закінченого образа ще не існує, але він уже не є фетишем (Сфінкс, кентаври, сирени).
У міфології олімпійського періоду (чи рання класика), зв'язаного з переходом до патріархату, з'являються герої, що розправляються з чудовиськами і страховиськами, що ніколи лякали уяву людини задавленого незрозумілої йому і всемогутній природі. Наприклад Аполлон убиває піфійського дракона і засновує на цьому місці своє святилище. Замість дрібних богів і демонів з'являється один головний, верховний бог Зевс, якому поклоняються всі інші боги і демони. Патріархальна громада оселяється тепер на чи небі на горі Олімп. Зевс сам веде боротьбу з чудовиськами, перемагає циклопів і заклинає їх під землю, у тартар. З'являються боги нового типу. Жіночі божества, що оформилися з багатогранного древнього образа богині матері, одержали нові функції в епоху героїзму. Гера, стала покровителькою шлюбів і омоногамної родини, Афіна Паллада стала покровителькою чесної, відкритої й організованої війни, а Афродіта стала богинею любові і краси. Богами патріархального укладу життя стали Афіна Паллада й Аполлон, що славляться мудрістю, красою і художньо конструктивною діяльністю. Гермес перетворився в заступника всякого людського підприємства, включаючи скотарство, мистецтво і торгівлю. Не тільки боги і герої, але і все життя одержало в міфах зовсім нове оформлення. Насамперед перетворюється природа, що раніш була наповнена незрозумілими і страшними для людини силами. Влада людини над природою значно зросла, він уже вміє знаходити в ній красу, використовувати природу для своїх потреб. Але всім правил Зевс, і всі стихійні сили виявилися в його руках. Колись він був і жахливим громом, і сліпучою блискавкою, не було ніякого божества, до кого можна було б звернеться по допомогу проти нього. Тепер же грім і блискавка стали більше як атрибутами Зевса. Греки стали представляти, що від розумної волі Зевса, залежить, коли і для яких цілей він користається своїм перуном. До олімпійського періоду міографи відносять і подвиги Геракла, загадка Сфінкса, що розгадав Едіп, Одіссей, що не піддався заворожливому співу сирен і непошкоджене проплив повз них, що сприяло загибелі сирен і ін.
Пізній героїзм - це процес розкладання родових відносин, формування ранньокласових держав у Греції, який зазнав відображення в Грецькій міфології, зокрема в період героїзму в гомеровському епосі. У ньому відбилася перехідна ступінь між старим, суворим героїзмом і новим, сточеним. Герої в цій міфології помітно смілішають, їхнє вільне звертання з богами росте, вони насмілюються навіть вступати в змагання з богами. Ліричний Цар Тантал, що був сином Зевса і користався всіляким благоволінням богів, загордився своєю владою, величезними багатствами і дружбою з богами, викрав з неба амброзію і нектар і став роздавати цю божественну їжу звичайним людям (Сізіф підглянув любовні зустрічі Зевса й Егіди і розголосив цю таємницю серед людей). Для тієї героїчної епохи характерні міфи про родовий проклін яке приводить до загибелі декількох поколінь підряд. Тіванський цар Гавкіт украв дитини і був за це проклято батьком цієї дитини. Проклін лежав на всьому роді Гавкаючи: сам він загинув від руки власного сина Едіпа. Покінчила із собою Іокаста дружина спочатку Гавкоту і т.д. І цей проклін лежало на цій родині доти поки вона вся не була винищена.
Уся міфологія пронизана припиненням і натхненною красою, що володіла чаклунською силою. Представлення про красу пройшло в міфології довгий шлях розвитку від глибинних функцій до благодійних, від сполучення з потворним до втілення її в найчистішому виді, від фетишистської магії до малих і мудрих олімпійських муз. Міфологія в історичному розвитку невичерпне джерело для освоєння в плані естетичному і розкриття її.
Також важливий педагогічний вплив міфів на суспільство ховається у формуванні особливої міфологічної свідомості.
Міфи виникли з настійної потреби людей пояснити походження природа, людей, пристрій світу, пророчити долю людства. Сам спосіб пояснення має специфічний характер і корінним чином відрізняється від наукової форми пояснення й аналізу світу. Які ж особливості виділяють міфологічну свідомість?
* У міфі людина і суспільство не виділяють себе з навколишньої природної
стихії: природа, суспільство і людина злиті в єдине ціле, єдине,
* У міфі немає абстрактних понять, у ньому усі - дуже конкретно, персоніфіковано, одушевлено,
* Міфологічна свідомість мислить символами: кожен образ, герой, діюча особа позначає явище, що стоїть за ним,
* Міф живе у своєму , особливому часі - часу "першооснову", "першотворенння", до якого незастосовні людські представлення про плин часу,
* Міф мислить образами, живе емоціями, йому далекі доводи розуму, він пояснює світ, виходячи не зі знання, а з віри.
Яку ж роль грали міфи і міфотворчість в історії людського суспільства і людської культури?
* Вони по своєму пояснювали світ, природу, суспільство, людину,
* Вони у своєрідної, дуже конкретній формі встановлювали зв'язок між минулим, сьогоденням і майбутньому людства,
* Вони були каналом, по яких одне покоління передавало іншому
накопичений досвід, знання, цінності, культурні блага, знання.
Отже, з вищесказаного випливає, що міфи несуть в собі важливі засади педагогічного виховання. В першу чергу такі як об'єднання людини з силами природи, визначення особливого місця будь-якої людини у суспільстві, важливість її вчинків перед собою і перед небесними силами, важливість взаємодопомоги і взаємозгуртування перед спільними загрозами тощо. Міфологію дійсно можна назвати античною педагогікою людського життя.
Література