Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Методи історії психології
Великий реальною небезпекою в історії психології є емпіризм , тобто описовість у поданні історичного матеріалу. Небезпека полягає , звичайно , не в самому зверненні до емпірії , у якості якої тут виступають уявлення про психіку в минулому. « Емпіризм в історії проявляється не в тому , що звертаються до фактів , а в тому , як поводяться з ними , в безпорадності перед лицем фактів . Робота , яка містить лише нагромадження фактичних даних , неперевірених , несистематизованих , непояснених , втрачає якість наукового дослідження і примикає до розряду джерел , які потребують обробці » (виноска : Гулига А. Я. Про характер історичного знання / / Зап. Філософії . 1962 . № 9 . С. 35 . ) .
Основним завданням методів і методик історичного дослідження є вишукування джерел , а потім внутрішня організація , систематизація досліджуваного матеріалу , який включає факти , теорії , закони , поняття. Разом ці компоненти складають емпірію історико-психологічного дослідження . Робота історика вимагає синтезу емпіричного і теоретичного підходів до предмета дослідження . Вона припускає як знання конкретного матеріалу , так і володіння методологією історичного дослідження , принципами матеріалістичної діалектики та історичного дослідження , понятійним апаратом історика , що відкривають можливості для орієнтування в матеріалі. Зв'язок з сучасністю - одна з важливих вимог , що пред'являються до професійної діяльності історика. Її необхідними компонентами є інтуїція , - особистісне ставлення до подій минулого (виноска : Полоні М. Особистісний знання . М. , 1985 . )
Деякі з методів і методик історико-психологічного дослідження запозичені з цивільної історії , наукознавства , філософії науки. У зв'язку з цим історія психології набуває міждисциплінарний характер.
Основним методом історії психології є теоретична реконструкція , опис і критичний аналіз наукових систем минулого. Такий аналіз спирається на методологічні принципи історичного дослідження і проводиться з позиції і по відношенню до досягнень і проблем сучасної психології. Його результатом є ретроспективне відтворення наукових концепцій , проблем , дослідницьких методів і т. п. в їх історичній послідовності відповідно до логіки предмета .
Одним з напрямків історичного дослідження ? може бути наукова школа : «Історико -наукова реконструкція діяльності продуктивних наукових шкіл дозволяє наблизитися до розуміння детермінант і закономірностей генезису розвитку нових концепцій , методів дослідницьких програм і цілих напрям у науці » (виноска : Умрихін В. В. Розвиток радянської школи диференціальної ; психофізіології . М. , 1987 . С. 8 . ) . Вивчення наукових шкіл є важливі джерелом розуміння механізму розвитку науки , оскільки дозволяє розкрити саму діяльність з виробництва знань в контексті міжособистісних відносин , побачити наукове спілкування всередині колективу школи, включаючи і такі форми взаємодії між її членами в процесі спільної праці , як зіткнення різних думок , взаємна критика і т. п.Спеціальних процедур вимагає вивчення архівних : матеріалів . Це пошук , коментування , постачання виносками , примітками і т. п.
В історії психології застосовується метод інтерв'ювання . Він являє собою бесіду за заздалегідь складеним дослідником переліку питань , спрямованих на отримання матеріалів відповідно до конкретної завданням дослідження . Прикладами використання цього методу в історії психології є бесіди Р. Івенса , американського психолога , з К. Юнгом. Е. Джонес , Е. Фроммом та ін З радянських дослідників цим методом користувалися В. В. Умрихін , Ш. А. Даниличева .
Біографічний і автобіографічний методи відтворюють атмосферу реального життя , є джерелом знань про духовний розвиток вченого , етапах його наукової праці . Метод відіграє величезну роль у пропаганді науки , дає унікальний матеріал про життя людей науки , науковій творчості . У зарубіжній науці найбільш цікавою з робіт такого роду є серія «Історія психології в автобіографіях » - ред. К. Мерчісон (1930-1967 , т. 1-4 ) і Е. Борінг ( 1967-1974 , т. 5 , 6 ) , в радянській психології - книга А. Р. Лурии «Етапи пройденого шляху. Наукова автобіографія »(М. , 1982).
История психогенетике в отечественной литературе
Первое в России исследование наследуемости психологических качеств принадлежит академику Петербургской Академии наук К.Ф.Вольфу (1834 – 1894). Он занимался «теорией уродов», в частности, вопросом о передаче дефектов потомству, но писал и о возможности наследования других особенностей, прежде всего темперамента.
1891г – первая русская работа о близнецах, приват-доцент педиатрии Московского университета Н.Ф.Миллер, «О гомологических близнецах».
Происхождение индивидуальных особенностей интересовало и крупных российских антропологов и педагогов. В двухтомнике Ушинского есть спец. Глава «Наследственность привычек и развитие инстинктов». Он признавал возможность наследования приобретенных привычек. К характеру же Ушинский относил индивидуальные особенности «в мыслях, наклонностях, желаниях и поступках» и считал, что среди них есть и продукты его собственной жизни ч-ка и продукты наследственных наклонностей и особенностей. Позднее Ушинский пришел к выводу, что наследственно передается не сама привычка, а нервные задатки ее, которые могут впоследствии, в зависимости от обстоятельств, либо развиться, либо заглохнуть.
Как самостоятельная экспериментальная научная дисциплина генетика в России стала развиваться после 1917г. когда появились первые научные учреждения, специализированные журналы, фундаментальные труды российских генетиков. К 1919г. в Петроградском университете была создана первая в России кафедра экспериментальной зоологии и генетики, руководителем которой стал Ю.А.Филипченко (1882 – 1930) – один из основоположников отечественной генетики.
Изучение наследственности психологических особенностей человека проводилось в двух исследовательский учреждениях: в созданном в 1921г. Бюро по евгенике (Петроград) и в Медико – биологическом институте, организованном в Москве в 1924г. Руководителем Бюро по евгенике также был Филипченко.
В 1922г. вышел первый номер «Известий Бюро по евгенике!, посвященный 100-летич Гальтона. В нем сформулировали задачи Бюро: изучение вопросов наследственности с помощью анкет, обследований, экспедиций; распространение в широких народных массах сведений о законах наследственности у ч-ка и о целях и задачах евгеники; советы евгенического характера желающим вступить в брак и вообще всем интересующимся своей наследственностью. Сотрудники Бюро разработали анкеты для сбора генеалогических сведений у разных групп населения.
Всего было три выпуска журнала.
В 1928г в Медико-биологическом институте была организована Кабинет-лаборатория наследственности и конституции ч-ка, которую возглавил С.Г.Левит. в 1935 институт был преобразован в Медико-генетический институт им. Горького, Левит стал его директором, но в 1937 был арестован, а институт расформирован. В институте был разработан новый и впервые истинно научный подход к генетике ч-ка вообще его психологических особенностей в частности. Левит начал с утверждения о том, что генетика ч-ка, кк и другие частные главы генетики, способна обогатить общую генетику. Достоинства человека как генетического объекта автор усматривал в следующем:
Далее Левит проанализировал преимущества близнецового метода по сравнению с генеалогическим и статистическим.
Одну из задач института Левит видел во всестороннем развитии близнецового метода, предполагая при этом, что работа с близнецами будет «бессрочной» - от рождения до смерти, и изучаться будут все доступные исследованию признаки. Такая работа началась в 1929г.
Близнецовым исследованиям анатомии, физиологии, патологии и психологии полностью посвящен том 3 «Трудов» института 1934г. основные результаты работы были опубликованы в 1936 в четвертом томе «Трудов», теперь уже Медико-генетического института им. Горького. судя по данным, содержащимся в частности в статье Левита, исследованиями, проводившимися в институте, были охвачены 1350 пар близнецов; использовались и развивались три основных метода: клинико-гениалогический, патологический, близнецовый, и соответственно три основных области исследований: патология. Биология и психология.
Эти суммировавшие и обозначавшие перспективу работы Левита существенно отличны от всего предыдущего. Именно они, вместе с экспериментальными исследованиями этого института, положили начало науки психогенетики в России.
В экспериментальных исследованиях наиболее систематических и психологически содержательных было два:
Работа Лебединского вместе с другими работами, был очень хорошим началом содержательных психогенетических исследований в России. Трагические 30-е оборвали их на многие годы, и второе дыхание генетика поведения получила в нашей стране только в конце 60-х
Восстановление систематических исследований по психогенетике можно датировать концом 1972г. тогда в Институте общей и педагогической психологии Академии педагогических наук СССР на базе лаборатории дифференциальной психофизиологии, которой руководил Б.М.Теплов, а после его смерти – В.Д.Небылицын, была создана первая лаборатория, специальной задачей которой стало изучение наследственных основ индивидуально – психологических и психофизиологических различий. В первые годы в центре внимания лаборатории находилась проблема этиологии свойств нервной системы, в дальнейшем основными объектами исследования стали психофизиологические признаки и психогенетика индивидуального развития.
Единственные в отечественной психогенетике популяционные исследования на изолятах Дагестана и в аулах Туркмении проведены были под руководством академика Дубинина К.Б.Булаевой. она исследовала широкий спектр признаков (соматических, психофизиологических и т.д. в девяти селениях Дагестана, принадлежащих к пяти этническим группам с разной степенью изолированности, разной этнокультурной и эколого-географической средой. Наиболее существенны два полученных ею факта:
1 повышение и фенотипической и генетической изменчивости в наиболее изолированных и аутбредных (популяции, в которых отсутствуют браки му родственниками) популяциях и снижение того и другого в умеренно изолированных
2 в общей дисперсии всех исследованных признаков доля внутрипопуляционной изменчивости существенно выше, чем межпопуляционной.
Популяционный метод был использован и Анохиным для исследования электроэнцефалограммы.