Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 27
ТЕСТИ З «ПОЛІТОЛОГІЇ»
Тема 1. ПОЛІТОЛОГІЯ ЯК НАУКА Й НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА
1. Політичне мислення почало формуватися на етапі:
а. удосконалення в стародавніх суспільствах знарядь матеріального виробництва;
б. переходу від матріархату до патріархату в первісних общинах;
в. переростання первісних суспільств у державні утворення;
г. появи писемності.
2. Перший період у розвитку світової політичної думки має назву:
а. «міфологічний»;
б. «філософсько-етичний»;
в. «релігійно-етичний»;
г. «емпіричний».
3. Початок широкого вжитку поняття «політика» пов’язують з ім’ям:
а. Будди;
б. Конфуція;
в. Платона;
г. Аристотеля.
4. Процес утвердження політології як самостійної соціально-гуманітарної науки розпочався:
а. у часи перших буржуазних революцій XVII–XVIII ст.;
б. у другій половині ХІХ ст.;
в. після Першої світової війни (1914–1918 рр.);
г. після Другої світової війни (1939–1945 рр.).
5. Перша асоціація політичних наук виникла:
а. у 1903 р. в США;
б. у 1913 р. у Франції;
в. у 1945 р. в Німеччині;
г. у 1960 р. в Радянському Союзі.
6. Українську асоціацію політичних наук було створено:
а. на початку 60-х рр. ХХ ст.;
б. наприкінці 80-х рр. ХХ ст.;
в. у 1991 р.;
г. у 1996 р.
7. Що із зазначеного найточніше характеризує зміст основного предмета політології:
а. політика;
б. закономірності функціонування політичної влади;
в. права, свободи та обов’язки людини і громадянина;
г. історичні та сучасні форми держави.
8. Яка спеціальна політична наука найбільше зорієнтована на пошук ідеальних форм суспільно-політичного життя:
а. політична філософія;
б. політична антропологія;
в. політична історія;
г. політична соціологія.
9. Галузь політології – політична етика – з’ясовує проблеми:
а. внутрішньої та зовнішньої мотивації поведінки політичних суб’єктів;
б. роль у політиці етнічних та національних інтересів;
в. релігійні аспекти політики;
г. значення моральних чинників, дотримання соціальних норм у політичній поведінці.
10. Наукові категорії, якими послуговується політологія, – «правова держава», «групи інтересів», «політична система», «зовнішня політика» – належать до групи категорій:
а. власне політологічних;
б. загальносоціологічних;
в. інтеграційних для соціально-гуманітарних наук;
г. не належать до жодної із зазначених груп.
11. Один із напрямів та методів політологічних досліджень – компаративний – означає:
а. вивчення особливостей партійної системи суспільства;
б. порівняльні дослідження політичних систем, історичних періодів, процесів тощо;
в. аналіз політичних криз і конфліктів;
г. вивчення командно-адміністративних ресурсів влади.
12. Об’єктивність, історизм, ідеологічна нейтральність – це наукові:
а. принципи;
б. методи;
в. закономірності;
г. категорії аналізу.
13. Напрям і метод у політології, що вивчає поведінку політичних суб’єктів, має назву:
а. «функціоналізм»;
б. «емпіризм»;
в. «індивідуалізм»;
г. «біхевіоризм».
14. Статистичними методами здебільшого послуговується:
а. політична географія;
б. політична антропологія;
в. політична соціологія;
г. політико-правова наука.
15. Поняття «інституціональний» означає:
а. «дослідницький або освітній»;
б. «установлений, створений зі спеціальною метою»;
в. те саме, що й «індивідуальний»;
г. те саме, що й «законний».
16. Категорії політології – «політичний процес», «політичне реформування», «політична модернізація» – належать до виду категорій:
а. базові;
б. стабільності;
в. свідомості;
г. розвитку.
17. Функція політології, яка передбачає залучення людини до сфери політичного життя суспільства, має назву:
а. «соціалізаторська»;
б. «методологічна»;
в. «просвітницька»;
г. «світоглядна».
18. Функція політології, яка передбачає створення знання про політику, розробку відповідних теорій, має назву:
а. «раціоналізаторська»;
б. «гносеологічна»;
в. «нормативна»;
г. «прогностична».
Тема 2. ВИТОКИ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ
1. Слово «веда» – назва давньоіндійських писемних пам’яток – означає:
а. «історія народу»;
б. «діяння бога»;
в. «священне знання»;
г. «всесвітнє знання».
2. Відповідно до кастового поділу давньоіндійського суспільства, «брахманами» називали:
а. воїнів;
б. вільних общинників;
в. слуг общини;
г. жерців.
3. Зміст юридичного збірника «Закони Ману» вірно характеризує таке положення:
а. «покарання є тотожним закону»;
б. «головний закон – звичай»;
в. «головний закон – совість»;
г. «карати людину може тільки бог».
4. Чиє ім’я перекладається як «просвітлений істиною»:
а. Заратустри;
б. Будди;
в. Конфуція;
г. Платона.
5. Як Будда ставився до ведичного вчення про божественне походження каст та настанов брахманізму:
а. підтримував;
б. заперечував;
в. не звертав на нього уваги;
г. ніяк, бо жив до його появи.
6. Вчення про державу як «велику родину», засновану на гармонії соціальних відносин, належить:
а. Заратустрі;
б. Будді;
в. Конфуцію;
г. Платону.
7. Назва збірника Конфуція «Лунь юй» перекладається як :
а. «Син неба»;
б. «Державець»;
в. «Благородний муж»;
г. «Роздуми та бесіди».
8. «Закон Дао» у давньокитайських філософських ученнях означає:
а. «закон пращурів»;
б. «воля неба»;
в. «закон вічності»;
г. «правильний, істинний шлях».
9. Китайська політико-правова «школа фадзя» відома також як:
а. «школа моралі»;
б. «школа легістів»;
в. «школа мистецтв»;
г. «школа пізнання».
10. Слово «закон» у латинській мові звучить як:
а. antiquus;
б. juris;
в. publĭcus;
г. legis.
11. Давньогрецькі філософи правління небагатьох кращих людей, які дотримуються закону, називали:
а. «монархією»;
б. «плутократією»;
в. «аристократією»;
г. «олігархією».
12. «Влада натовпу» у давньогрецькій політичній філософії отримала назву:
а. «анархія»;
б. «охлократія;
в. «тимократія»;
г. «демократія».
13. Демократію давньогрецькі філософи вважали:
а. найкращою серед кращих форм правління;
б. найгіршою серед гірших;
в. кращою серед гірших (або гіршою серед кращих);
г. лише теоретичним припущенням.
14. Проти приватної власності для правителів і воїнів виступав:
а. Піфагор;
б. Геракліт;
в. Сократ;
г. Платон.
15. Ідеальною формою правління – «політією» – Аристотель вважав владу:
а. т. зв. «золотої середини» (комбінації кращих рис аристократії, олігархії та демократії);
б. небагатьох почесних громадян держави;
в. монарха з опорою на «низи суспільства»;
г. потомственних аристократів.
16. «Ідеальним правлінням» Платон вважав те, у якому:
а. рівномірно відображені три начала людської душі: розумне, вольове, пристрасне;
б. розумне переважає на пристрасним, а вольове – над розумним;
в. пристрасне переважає над розумним, а вольове – над пристрасним;
г. пристрасне переважає і над розумним, і над вольовим.
17. Вислів «справа народу» є тотожним до поняття:
а. «демократія»;
б. «аристократія»;
в. «республіка»;
г. «конституція».
18. Яку дію найточніше відображає поняття «імператор»:
а. воювати;
б. наказувати;
в. карати;
г. контролювати.
19. Автором праць «Про державу», «Про закони», «Про обов’язки» був давньоримський мислитель:
а. Епікур;
б. Полібій;
в. Цицерон;
г. Сенека.
20. Назва політико-правової науки «юриспруденція», що зародилася в Давньому Римі у ІІ–ІІІ ст., означає:
а. «природне право»;
б. «державне право»;
в. «розсудливе, розважливе право (знання права»;
г. «справедливість».
Тема 3. ПОЛІТИКА ЯК СУСПІЛЬНЕ ЯВИЩЕ
1. Основні причини, які викликали появу політики, – це :
а. винайдення писемності, поширення світових релігій;
б. поява приватної власності, загострення соціальних конфліктів та руйнування общинно-родових відночин;
в. господарське освоєння територій, територіальні завоювання;
г. міграції населення, змішування рас.
2. Термін «політика» походить від:
а. загальної назви давньогрецьких міст;
б. форми господарювання в рабовласницький період;
в. загальної назви території, населеної людьми;
г. способу ведення війни.
3. Однією з ознак публічної влади є:
а. поява професійного адміністративного апарату;
б. кровна спорідненість між людьми;
в. поява в людських колективах жерців;
г. поєднання політичної та церковної організацій.
4. Класово-конфліктне розуміння сутності політики властиве:
а. давньогрецькій філософії;
б. сучасним демократіям;
в. марксизму;
г. теорії державного суверенітету.
5. Владно-соціологічне розуміння політики як загальносуспільного явища пропонував:
а. М. Вебер;
б. Н. Макіавеллі;
в. В. Ленін;
г. Конфуцій.
6. Центральним питанням політики є:
а. громадська самореалізація особистості;
б. створення органів державного управління;
в. досягнення та здійснення влади;
г. міжнародні відносини.
7. Органи державної влади входять у поняття:
а. «політичні інтереси»;
б. «політичні норми»;
в. «політичний процес»;
г. «політичні інститути».
8. Основоположні суспільні ідеї та ідеали – це:
а. політичні цінності;
б. політичні інститути;
в. рівні політики;
г. зразки політичної поведінки.
9. Формальні угоди між політичними партіями – це:
а. політичні інститути;
б. політичні норми;
в. політичні цінності;
г. політичні інтереси.
10. Діяльність органів державної влади належить до рівня політики:
а. середнього;
б. вищого;
в. найвищого;
г. мегарівня.
11. Слово «суб’єкт» у перекладі з латинської (subjectum) означає:
а. «людина»;
б. «предмет»;
в. «носій прав і обов’язків»;
г. «діяч».
12. Що із зазначеного не може бути суб’єктом політики:
а. окрема особа;
б. автономна республіка;
в. політична партія;
г. сфера матеріального виробництва.
13. Парламент належить до типу політичних суб’єктів:
а. інституціонального;
б. соціального;
в. функціонального;
г. одночасно до соціального та інституціонального.
14. Армія при демократичних режимах належить до типу політичних суб’єктів:
а. інституціонального;
б. соціального;
в. функціонального;
г. одночасно до соціального та інституціонального.
15. Персоніфікованим суб’єктом політики є:
а. громадянин;
б. політичний лідер;
в. політична партія;
г. парламент.
16. Такі види політики як економічна, соціальна, освітня тощо виділяють за критерієм:
а. суб’єкт;
б. об’єкт;
в. спрямування;
г. цілі.
17. Функція політики, що сприяє формуванню певних політичних, національних, соціальних цінностей, – це:
а. інтеграційна;
б. соціалізаторська;
в. ідеологічна;
г. арбітражна.
18. Якщо політика здійснюється відповідно до об’єктивних потреб та законів суспільного розвитку, то вона наближається до:
а. науки;
б. мистецтва;
в. ідеології;
г. економіки.
19. Атрибутивна властивість політики означає здатність:
а. регулювати відносини в інших сферах суспільного життя;
б. поєднуватися з неполітичними суспільними явищами;
в. впливати на виборчі настрої громадян;
г. регулювати міжнародні відносини.
20. Тоталітарний підхід до визначення меж політики означає:
а. наявність умов для формування громадянського суспільства;
б. заперечення державної влади;
в. розвиток органів самоврядування;
г. широкий державний контроль над суспільством.
Тема 4. ПОЛІТИЧНА ВЛАДА – ФУНДАМЕНТАЛЬНА ПРОБЛЕМА
ПОЛІТИКИ Й ПОЛІТОЛОГІЇ
1. Такі ознаки, як професійність, системність дій, інституціональність суб’єктів характеризують:
а. політичну участь;
б. політичну діяльність;
в. політичний абсентеїзм;
г. загалом політичну поведінку.
2. Участь людей у політичних процесах за ступенями: «політика за випадком», «політика за сумісництвом», «політика за професією» аналізував:
а. Аристотель;
б. Н. Макіавеллі;
в. М. Вебер;
г. Д. Істон.
3. Поняття «політична поведінка» співвідноситься з поняттями «політична діяльність», «політична участь» так:
а. тотожне поняттю «політична діяльність»;
б. тотожне поняттю «політична участь»;
в. охоплює обидва ці поняття;
г. не має з ними методологічного зв’язку.
4. Політична влада постає як «організоване насилля економічно панівного класу для придушення інших» з позицій теорії:
а. марксизму;
б. елітаризму;
в. антропологізму;
г. біхевіоризму.
5. Поняття «соціальний дарвінізм» означає, що влада – це:
а. результат компромісних відносин між державою та суспільством;
б. засіб боротьби за виживання, властивий усій природі, у тому числі людській;
в. результат поділу суспільства на «еліту» і «масу»;
г. психологічна самозахисна реакція людини.
6. Яка із зазначених ознак не є обов’язковою для політичної влади:
а. виборність;
б. публічність;
в. універсальність;
г. верховенство.
7. У наведеному нижче положенні ст. 5 Конституції України «Носієм суверенітету і (…) в Україні є народ» пропущені слова:
а. «первинним суб’єктом влади»;
б. «об’єктом влади»;
в. «єдиним джерелом влади»;
г. «джерелом державної влади».
8. Який із зазначених ресурсів не є типовим для політичної влади:
а. економічний;
б. нормативний;
в. соціальний;
г. духовний.
9. За критерієм суб’єктності визначають такий вид влади:
а. демократична;
б. державна;
в. виконавча;
г. виборна.
10. За критерієм політичного режиму визначають такий вид влади:
а. авторитарна;
б. судова;
в. президентська;
г. спадкова.
11. Засіб владування, який передбачає морально-психологічний тиск, маніпулювання свідомістю об’єкта, має назву:
а. «покарання»;
б. «надзвичайні заходи»;
в. «нормування»;
г. «нейтралізація».
12. Засіб владування, який передбачає поступові зміни в різних сферах суспільного життя, має назву:
а. «співробітництво»;
б. «надзвичайні засоби»;
в. «реформування»;
г. «заохочення».
13. Поняття «легітимність влади» та відповідну класифікацію запропонував:
а. Цицерон;
б. М. Вебер;
в. М. Маркс;
г. Ж.-Ж. Руссо.
14. Грецьке слово «харизма» означає:
а. «благородство»;
б. «популярність»;
в. «милість, божий дар»;
г. «сила волі».
15. Професіоналізм, формальна нормативність у політиці визначають тип легітимності влади:
а. традиційний;
б. ідеологічний;
в. харизматичний;
г. раціонально-правовий.
16. Ідеалістична легітимність влади означає:
а. тривале владування певної політичної сили;
б. високий ступінь довіри громадян до нової влади;
в. віру в надзвичайні якості політичних лідерів;
г. початок втрати владою легітимності.
Тема 5. ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА
1. Обов’язковою умовою існування системи є:
а. сукупність не менше 10 елементів;
б. відсутність зв’язку із зовнішнім середовищем;
в. тісна внутрішня взаємодія між її елементами;
г. усе вищезазначене.
2. Політична система – це:
а. цілісна сукупність політичних інститутів;
б. цілісна сукупність інституціональних та неінституціональних форм і явищ політичного життя;
в. сукупність органів державної влади;
г. сукупність органів державної влади та самоврядування.
3. Теоретичне обґрунтування категорії «політична система» вперше здійснив:
а. Д. Істон;
б. М. Вебер;
в. С.Верба;
г. Н. Макіавеллі.
4. Суспільство, його інтереси та потреби в теорії політичних систем має назву:
а. «базовий елемент політичної системи»;
б. «головний інститут політичної системи»;
в. «зовнішнє середовище»;
г. «комунікаційний сегмент політичної системи».
5. Такі функції політичної системи як політична соціалізація, артикулювання та агрегування політичних інтересів належать до функцій:
а. «входу»;
б. «виходу»;
в. «внутрішньої взаємодії»;
г. «дистрибутивної».
6. Такі функції політичної системи як застосування політичних та правових норм, контроль за виконанням владних рішень належать до функцій:
а. «входу»;
б. «виходу»;
в. «внутрішньої взаємодії»;
г. «легітимації влади».
7. До якої підсистеми політичної системи належать органи державної влади та місцевого самоврядування:
а. нормативної;
б. функціональної;
в. інституціональної;
г. ідеологічної.
8. До якої підсистеми політичної системи належать політичні традиції, звичаї, політична етика:
а. нормативної;
б. функціональної;
в. інституціональної;
г. інформаційної.
9. Функція політичної системи, яка полягає в залученні людей до політичного життя, має назву:
а. «організаторська»;
б. «легітимаційна»;
в. «нормативна»;
г. «соціалізаторська».
10. Здатність політичної системи до пошуку оптимальних форм політичного життя, недопущення соціальних протиріч та політичних конфліктів – це закономірність її існування, що має назву:
а. «стабільність»;
б. «динамізм»;
в. «самозбереження»;
г. «зворотний зв’язок».
11. Здатність політичної системи відгукуватися на запити суспільства, враховувати і задовольняти їх – це закономірність її існування, що має назву:
а. «стабільність»;
б. «динамізм»;
в. «закон маятника»;
г. «зворотний зв’язок».
12. Закономірність існування політичної системи «кореляційні зв’язки» означає:
а. стійкість внутрішніх зв’язків, незмінність системи;
б. зміни в одних компонентах системи викликають зміни в інших, аж до зміни усієї системи;
в. пошук політичною системою нових рішень з реформування суспільства;
г. реагування політичної системи на зовнішні виклики.
13. За ступенем і глибиною зв’язків політичної системи з зовнішнім світом виділяють типи систем:
а. сформовані (завершені), несформовані (незавершені);
б. феодальні, капіталістичні;
в. консервативні, динамічні;
г. відкриті, закриті.
14. За типами політичних режимів виділяють типи систем:
а. англо-американська, континентально-європейська;
б. демократичні, авторитарні;
в. феодальні, капіталістичні;
г. традиційні, модернізовані.
15. Яка з наведених фраз вірно продовжує положення ст. 35 Конституції України: «Церква і релігійні організації в Україні…»:
а. «…становлять специфічний компонент політичної системи»;
б. «…користуються моральною підтримкою держави»;
в. «…користуються політичною підтримкою держави»;
г. «…відокремлені від держави».
Тема 6. ДЕРЖАВА – ГОЛОВНИЙ ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ
1. Якщо поняття «держава» вважати синонімом понять: «країна», «вітчизна», «суспільство», то це означає, що вона ототожнюється з:
а. певною організованою спільнотою людей;
б. політичною владою на певній території;
в. системою органів державної влади;
г. демократичним порядком.
2. Розуміння державного життя як організації, основаної на принципах громадянської солідарності, забезпечення загального блага, властиве:
а. античному періоду;
б. феодальному суспільству;
в. буржуазному ладові;
г. теорії марксизму.
3. «Машиною для гноблення одного класу іншим» називав державу:
а. Платон;
б. Н. Макіавеллі;
в. М. Вебер;
г. В. Ленін.
4. Поняття «суверенітет» (< франц. souveraineté) буквально означає:
а. «державна влада»;
б. «повноваження держави»;
в. «верховенство, верховна влада»;
г. «державний лад».
5. Державна символіка належить до таких ознак держави:
а. первинних (основних);
б. вторинних;
в. первинних або вторинних, залежно від зорієнтованості на внутрішні чи зовнішні аспекти політики;
г. є культурологічним поняттям і не входить до ознак держави.
6. Державна мова належить до таких ознак держави:
а. первинних (основних);
б. вторинних;
в. первинних або вторинних, залежно від зорієнтованості на внутрішні чи зовнішні аспекти політики;
г. є суто філологічним поняттям і не входить до ознак держави.
7. Державний суверенітет належить до таких ознак держави:
а. первинних (основних);
б. вторинних;
в. первинних або вторинних, залежно від зорієнтованості на внутрішні чи зовнішні аспекти політики;
г. не належить до загальних ознак держави.
8. Однією з монопольних властивостей держави є:
а. легальне застосування примусу, насильства;
б. контроль за економічними процесами;
в. визначення системи політичних цінностей;
г. міжнародні гуманітарні відносини.
9. Теорії патріархального походження держави відповідає судження, що держава – це результат:
а. дії вищих сил, непідвладних людині;
б. реалізації природних прав людини;
в. історичного розвитку родинних відносин;
г. міжетнічної боротьби.
10. Прибічником теорії договірного походження держави був:
а. Аристотель;
б. Дж. Локк;
в. К. Маркс.
г. усі вищеназвані мислителі.
11. Автор книги «Походження сім’ї, приватної власності і держави» (1884 р.):
а. Т. Гоббс;
б. К. Маркс;
в. Ф. Енгельс;
г. Ж.-Ж. Руссо.
12. Положення ст. 27 Конституції України: «Обов’язок держави – захищати життя людини» характеризує функцію держави:
а. політичну;
б. соціальну;
в. економічну;
г. оборонну.
13. Право Президента приймати рішення про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях належить до функцій держави:
а. постійних;
б. тимчасових;
в. політико-правових;
г. екологічних.
14. Вищим органом у системі органів виконавчої влади в Україні є:
а. Кабінет Міністрів;
б. Верховна Рада;
в. Рада національної безпеки і оборони;
г. Верховний Суд.
15. Форма державного правління характеризує:
а. територіальний устрій держави та структуру парламенту;
б. порядок організації та взаємодії вищих органів державної влади;
в. методи здійснення державної влади;
г. правильно усе вищезазначене.
16. Форма державного устрою характеризує:
а. особливості територіального поділу держави та відповідну організацію державних органів;
б. наявність президентської та парламентської гілок влади;
в. методи здійснення державної влади;
г. особливості соціально-економічних відносин.
17. Республіка – це синонімічна назва:
а. самоврядування;
б. конституційної монархії;
в. представницької демократії;
г. президентської влади.
18. Обрання президента парламентом властиве для республіки:
а. президентської;
б. парламентської;
в. президентсько-парламентської;
г. парламентсько-президентської.
19. Наявність політико-територіальних утворень – автономій – властива для:
а. унітарних держав;
б. федерацій;
в. конфедерацій;
г. імперій.
20. Ознакою конфедерації (крім повного внутрішнього та достатнього зовнішнього суверенітету, відсутності центральних органів державної влади) є також:
а. єдине громадянство;
б. єдині збройні сили;
в. право сецесії;
г. відсутність права сецесії.
Тема 7. ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ТА ПАРТІЙНІ СИСТЕМИ
1. Для політичної партії не є властивою така ознака:
а. добровільна організація громадян;
б. виражає інтереси частини народу, певної соціальної верстви, класу;
в. елемент у системі органів державної влади;
г. прагне досягти політичної влади.
2. Обов’язковою умовою діяльності політичної партії є:
а. представництво у місцевих органах влади;
б. участь у виборах до парламенту;
в. середній вік членів партії не менше 30 років;
г. участь у боротьбі за політичну владу.
3. Соціальна база партії – це:
а. прихильники, виборці, які за неї голосують;
б. місцеві партійні організації;
в. тільки члени партії;
г. соціально-економічна складова партійної програми.
4. Політичний клуб – це:
а. невід’ємна структурна частина політичної партії;
б. об’єднання кількох політичних партій;
в. громадська організація або історичний попередник політичних партій;
г. синонім поняття «політична партія».
5. Погляд на партію як на суб’єкт політики, найпершою метою якого є прихід до влади, означає таке розуміння сутності політичних партій:
а. психологічно-вольове;
б. соціально-класове;
в. ідеологічне;
г. функціонально-прагматичне.
6. Процес інституціоналізації політичної партії означає:
а. організаційне становлення (створення) партії;
б. правову легалізацію партії;
в. визначення партією свого місця в системі суспільно-політичних відносин.
г. вірно усе зазначене.
7. Для утворення політичної партії не є властивим спосіб:
а. розкол уже існуючої партії;
б. спеціальне рішення законодавчого органу влади;
в. об’єднання навколо «персонального політичного проекту»;
г. об’єднання навколо корпоративних, професійних інтересів.
8. Відповідно до положення ст. 36 Конституції України, обсяг прав громадян так залежить від членства у політичних партіях:
а. належність до політичної партії збільшує обсяг прав;
б. неналежність до політичної партії зменшує обсяг прав;
в. ніхто не може бути обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій;
г. Конституція не дає чіткої відповіді на це питання.
9. За законодавством України, членами політичних партій можуть бути лише громадяни, які досягли віку:
а. 18 років;
б. 20 років;
в. 16 років, але за умови народження в Україні;
г. для вступу до партії вікового цензу не існує.
10. За законодавством України, членами політичних партій не можуть бути:
а. судді та працівники прокуратури;
б. судді, працівники органів внутрішніх справ та співробітники служби безпеки;
в. судді, працівники прокуратури та військовослужбовці;
г. усі зазначені категорії громадян.
11. Членами політичних партій в Україні можуть бути:
а. лише громадяни України;
б. громадяни України та іноземці за умови фінансової підтримки партії;
в. громадяни України та країн – членів Співдружності Незалежних Держав;
г. кожна партія самостійно вирішує це питання.
12. Реєстрацію політичних партій в Україні здійснює:
а. Верховна Рада;
б. Кабінет Міністрів;
в. Міністерство внутрішніх справ;
г. Міністерство юстиції.
13. Якщо партія виступає сполучною ланкою між різними соціальними групами та органами влади, то вона виконує функцію:
а. соціальної інтеграції;
б. політичної соціалізації;
в. політичного представництва;
г. пропагандистську.
14. Якщо партія з’ясовує та узгоджує інтереси громадян, соціальних верств і груп, то вона виконує функцію:
а. соціальної інтеграції;
б. політичної соціалізації;
в. суспільно-виховну;
г. кадрову.
15. Типи політичних партій: «радикальні», «реформістські», «консервативні» визначають за критерієм:
а. організаційної структури;
б. ідеологічної платформи;
в. відношення до влади;
г. способу досягнення програмних цілей.
16. Типи політичних партій: «кадрові», «масові», «електоральні» визначають за критерієм:
а. організаційної структури;
б. ідеологічної платформи;
в. соціальної бази;
г. територіального впливу.
17. Партійна система – це сукупність:
а. усіх політичних партій, які діють в країні;
б. парламентських партій;
в. парламентських партій та партій, представлених у місцевих органах влади;
г. усіх політичних партій та професійних спілок, які діють в країні.
18. Якщо за умови вільної політичної боротьби якась партія неодноразово здобуває більшість у парламенті та формує уряд, то це ознака партійної системи:
а. з «партією-гегемоном»;
б. з «партією-монополістом»;
в. з «партією-домінантом»;
г. з «партією-популістом».
Тема 8. ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО
1. Яка риса не є обов’язковою для визначення політичного лідерства:
а. різновид соціального лідерства;
б. вищий рівень політичної діяльності;
в. публічна діяльність;
г. властивість державного службовця.
2. Керівник парламентської фракції – це лідерство на рівні:
а. загальносуспільному (як соціальний інститут);
б. громадсько-політичних рухів;
в. малої соціальної групи;
г. не належить до жодного з вищезазначених рівнів.
3. Політичний лідер – це суб’єкт політики:
а. первинний;
б. персоніфікований;
в. офіційний;
г. регіональний.
4. Правильним відношенням між поняттями «політичний лідер» та «політичний керівник» є таке:
а. вони тотожні;
б. кожен політичний лідер є політичним керівником;
в. кожен політичний керівник є політичним лідером;
г. це зовсім різні явища.
5. «Атрибутизація» політичного «вождя» – це:
а. підміна формального закону політичною доцільністю;
б. зведення волі «вождя» в закон;
в. масове тиражування зображення «вождя» (портрети, скульптури тощо);
г. створення ієрархії політико-ідеологічних авторитетів.
6. Недолік «теорії рис» політичного лідерства полягає у тому, що вона:
а. базується на статистичних методах;
б. не враховує національні ознаки людини;
в. тлумачить поняття «лідер» як індивідуальне біопсихологічне явище;
г. правильно все вищезазначене.
7. Недолік «ситуативної теорії» політичного лідерства полягає у тому, що вона:
а. не розглядає ситуації суспільних криз;
б. недооцінює роль людської активності в політичному процесі;
в. бере до уваги лише суспільно корисні аспекти політичного лідерства;
г. правильно все вищезазначене.
8. Недолік «теорії конституентів (послідовників)» політичного лідерства полягає у тому, що вона:
а. погано пояснює ситуації самостійної, нестандартної поведінки лідера, яка не відповідає інтересам його оточення;
б. розглядає тільки ситуації виборчих кампаній;
в. досліджує явище лише загальнонаціонального лідерства.
г. правильно все вищезазначене.
9. У працях Н. Макіавеллі щодо політичного лідерства відображена:
а. «теорія лідерських рис»;
б. «ситуативна теорія»;
в. «теорія соціально-економічних детермінант»;
г. «теорія надлюдини».
10. Ідею про «творчий інстинкт героїв, які визначають хід історії», обґрунтовував:
а. М. Вебер;
б. Ф. Ніцше;
в. З. Фрейд;
г. В. Ленін.
11. «Філософа на троні» вважав ідеальним політичним лідером (правителем):
а. Платон;
б. Аристотель;
в. Конфуцій;
г. Цицерон.
12. Теорії М. Вебера відповідає тип політичного лідера:
а. цезаристський;
б. популістський;
в. демократичний;
г. харизматичний.
13. У періоди суспільно-політичних криз найімовірнішою є поява такого типу лідера:
а. бюрократичного;
б. авторитарного;
в. традиційного;
г. консервативного.
14. Якщо політичний лідер пропонує «прості» рішення складних проблем, апелює переважно до почуттів громадян, то він належить до типу:
а. демократичний;
б. харизматичний;
в. популістський;
г. фанатичний.
15. На тип політичного лідера «торговець» вказує риса:
а. діє «від імені суспільства»;
б. переконує оточення в суспільній корисності своїх дій;
в. постійно генерує нові ідеї;
г. швидко реагує на проблемні ситуації.
16. На тип політичного лідера «служитель» вказує риса:
а. діє «від імені суспільства»;
б. переконує оточення в суспільній корисності своїх дій;
в. постійно генерує нові ідеї;
г. швидко реагує на проблемні ситуації.
Тема 9. ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА ТА ПОЛІТИЧНА СОЦІАЛІЗАЦІЯ
1. Політична система суспільства (ПС) та політична культура (ПК) співвідносяться так:
а. ПС є компонентом ПК;
б. ПК є компонентом ПС;
в. ПС і ПК є рівнозначними елементами політичної сфери;
г. співвідношення між ПС і ПК залежить від конкретної політичної ситуації.
2. Одним із засновників теорії політичної культури у 60-х рр. ХХ ст. був:
а. М. Вебер;
б. Д. Істон;
в. Г. Алмонд;
г. Е. Фромм.
3. Політична культура (ПК) та політична поведінка (ПП) співвідносяться так:
а. ПК є виявом ПП;
б. ПП є виявом ПК;
в. «політична культура», «політична поведінка» є рівнозначними поняттями;
г. ПК властива усьому суспільству, а ПП – лише інституціональним суб’єктам політики.
4. Поняття «громадянська культура» означає:
а. політичну культуру, яка пов’язана з набуттям статусу громадянина;
б. сукупність конституційних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина;
в. «універсальний тип» політичної культури, раціонально-свідоме поєднання її основних типів у демократичних суспільствах;
г. це – синонім поняття «громадянське суспільство».
5. Тип політичної культури, яка сформована лише на місцевих, вузькогрупових інтересах, має назву:
а. «патріархальна»;
б. «провінційна»;
в. «підданська»;
г. вірно а), б).
6. Тип політичної культури, яка передбачає некритичну довіру до влади, беззастережне виконання її розпоряджень, має назву:
а. «патріархальна»;
б. «підданська»;
в. «авторитарна»;
г. вірно б), в).
7. Типи політичних культур: «індивідуалістична», «елітарна», «масова» визначають за критерієм:
а. типу політичного режиму;
б. носія політичних цінностей;
в. характеру політичних цінностей;
г. типу соціальної комунікації.
8. Типи політичних культур: «демократична», «авторитарна», «тоталітарна» визначають за критерієм:
а. типу політичного режиму;
б. типу суспільно-економічної формації;
в. взаємодії з іншими політичними системами;
г. типу соціальної комунікації.
9. Сукупність деяких особливостей політичної культури, що відрізняються від основних типів, має назву:
а. «антикультура»;
б. «контркультура»;
в. «субкультура»;
г. «суперкультура».
10. Політична контркультура асоціюється з поняттям:
а. «елітаризм»;
б. «реформізм»;
в. «пацифізм»;
г. «екстремізм».
11. «Аксіологічна» функція політичної культури в перекладі з грецької означає:
а. «пізнавальна»;
б. «виховна»;
в. «ціннісна»;
г. «нормативна».
12. «Гносеологічна» функція політичної культури в перекладі з грецької означає:
а. «пізнавальна»;
б. «виховна»;
в. «ціннісна»;
г. «захисна».
13. Політична соціалізація – це:
а. частина поняття «політична культура»;
б. найвища фаза розвитку політичної культури;
в. процес формування, засвоєння та відтворення політичної культури;
г. синонім поняття «політична поведінка виборців».
14. Політична соціалізація:
а. починається з набуттям громадянином повноти політичних прав;
б. триває упродовж усього свідомого життя індивіда;
в. не стосується кримінальних злочинців;
г. не стосується осіб пенсійного віку.
15. «Вторинна» політична соціалізація означає:
а. здатність особи чинити зворотний вплив на політику;
б. отримувати політичну інформацію через посередників;
в. засвоєння політичної інформації в готових формах;
г. самостійний аналіз політико-культурних явищ.
16. Тип політичних особистостей «компетентні спостерігачі»:
а. обов’язково прагнуть до активної участі в політиці;
б. добре розуміються на політиці, але, зазвичай, до активної участі в ній не прагнуть;
в. як правило, скептично ставляться до діючої влади;
г. вірно б), в).
17. Тип політичних особистостей «компетентні критики»:
а. обов’язково прагнуть до активної участі в політиці;
б. добре розуміються на політиці та потенційно готові до боротьби за владу;
в. прибічники анархістської ідеології;
г. займаються лише експертизою політичних процесів.
Тема 10. ПОЛІТИЧНА СВІДОМІСТЬ ТА ІДЕОЛОГІЯ
1. Політична культура (ПК) та політична свідомість (ПС) співвідносяться так:
а. ПК і ПС є рівнозначними елементами процесу політичної соціалізації;
б. ПК є компонентом ПС;
в. ПС є компонентом ПК;
г. співвідношення між ПК і ПС залежить від конкретної політичної ситуації.
2. Політична свідомість – це синонім поняття:
а. «політичне мислення»;
б. «раціональна політика»;
в. «суб’єктивний образ політичної системи»;
г. «об’єктивний образ політичної системи».
3. Політична свідомість (ПС) та політична ідеологія (ПІ) співвідносяться так:
а. ПС є компонентом ПІ;
б. ПІ є компонентом ПС;
в. ПС і ПІ є рівнозначними елементами процесу політичної соціалізації;
г. ПС і ПІ є рівнозначними елементами політичної культури.
4. Види політичної свідомості: «індивідуальна», «групова», «масова» визначають за критерієм:
а. об’єкт політичної свідомості (ПС);
б. суб’єкт ПС;
в. рівень ПС;
г. якість ПС.
5. Види політичної свідомості: «буденна», «емпірична», «теоретична», «державна» визначають за критерієм:
а. об’єкт політичної свідомості (ПС);
б. суб’єкт ПС;
в. рівень ПС;
г. якість ПС.
6. «Емпірична» політична свідомість у перекладі з грецької означає:
а. «основана на буденних уявленнях»;
б. «основана на практичному досвіді»;
в. «примусово сформована»;
г. «офіційно сформована».
7. Політична свідомість, яка передбачає систематизацію, концептуальне узагальнення фактів та аналіз тенденцій розвитку подій, має назву:
а. «офіційна»;
б. «історична»;
в. «теоретична»;
г. «прагматична».
8. Термін «ідеологія» у значенні «наука про ідеї» увів до наукового обігу:
а. Нікколо Макіавеллі на початку XVI ст.
б. Антуан-Дестют де Трасі наприкінці XVIII ст.;
в. Георг-Вільгельм-Фрідріх Гегель на початку ХІХ ст.;
г. Фрідріх Енгельс наприкінці ХІХ ст.
9. Тлумачення сутності ідеології як «надбудовного» явища, «уявної реальності», яка залежить від соціально-економічного «базису», матеріальних інтересів певних суспільних груп і класів, властиво теорії:
а. лібералізму;
б. консерватизму;
в. марксизму;
г. націоналізму.
10. Ідеологія та наука розрізняються тим, що:
а. ідеологія має соціально нейтральний характер і її дані легше піддаються перевірці;
б. наука має соціально нейтральний характер і її дані легше піддаються перевірці;
в. ідеологія має соціально нейтральний характер, але її дані складніше піддаються перевірці;
г. наука має соціально нейтральний характер, але її дані складніше піддаються перевірці.
11. Що із нижчезазначеного вірно характеризує взаємодію політики та ідеології:
а. політика неможлива без ідеології;
б. міра ідеологізації суспільства залежить від політичного режиму та конкретних політичних ситуацій;
в. надмірна ідеологізація політики робить її більш конфліктною та сприяє авторитарно-тоталітарним явищам;
г. вірно усе зазначене.
12. Властивість політичної ідеології «етернізація» у перекладі з латинської означає:
а. «хибність, ірраціональність»;
б. «вічність, одвічність»;
в. «поширення, проникнення»;
г. «незаперечність, постійність».
13. Властивість політичної ідеології «апологетичність» у перекладі з грецької означає:
а. «захист, виправдання»;
б. «вічність, одвічність»;
в. «поширення, проникнення»;
г. «боротьба, протистояння».
14. Стійкий духовно-психічний витвір, що спирається на віру і не може бути перевірений на правильність, має назву:
а. «політична цінність»;
б. «політичний інтерес»;
в. «політичний символ»;
г. «політичний міф».
15. Якщо ідеологія створює умови для послаблення соціальної напруги, то вона виконує функцію:
а. орієнтуючу;
б. мобілізаційну;
в. амортизаційну;
г. програмну.
16. Правильним доповненням до положення ст. 15 Конституції України «Жодна ідеологія не може визнаватися державою як…» є слово:
а. «неприйнятна»;
б. «обов’язкова»;
в. «недемократична»;
г. «антиукраїнська».
Тема 11. СУЧАСНІ ПОЛІТИКО-ІДЕОЛОГІЧНІ ДОКТРИНИ ТА РУХИ
1. Поділ політичних сил, а згодом – ідеологій – на «праві» та «ліві» був започаткований:
а. у працях Ш.-Л. де Монтеск’є;
б. у працях В. Леніна;
в. у часи Французької революції 1789–1794 рр. відповідно до розміщення депутатів у залі засідань Національної Асамблеї;
г. у часи Російської революції 1905–1907 рр. відповідно до розміщення депутатів у залі засідань Державної Думи.
2. Лібералізм, консерватизм, націоналізм за загальною класифікацією належать до:
а. лівих ідеологій;
б. правих ідеологій;
в. центристських ідеологій;
г. фундаменталістських ідеологій.
3. Марксизм, ленінізм, анархізм належать до:
а. лівих ідеологій;
б. правих ідеологій;
в. центристських ідеологій;
г. фундаменталістських ідеологій.
4. Основоположником класичного лібералізму був:
а. Т. Мор;
б. А. Сміт;
в. Дж. Локк;
г. Е. Берк.
5. Основоположником класичного консерватизму був:
а. Н. Макіавеллі;
б. А. Сміт;
в. Дж. Локк;
г. Е. Берк.
6. Ідеологія неолібералізму, на відміну від класичного лібералізму, зокрема, передбачає:
а. невтручання держави в соціальне й економічне життя;
б. соціальну відповідальність бізнесу, перерозподіл суспільних благ;
в. взаємодію держави й суспільства за принципом «держава – нічний сторож»;
г. правильно а), б).
7. Ідеологія неоконсерватизму, на відміну від класичного консерватизму, зокрема, передбачає:
а. поєднання сильної державної влади з демократією, соціально відповідальним індивідом;
б. захист станових та спадкових привілеїв у сфері політики та економіки;
в. ставлення до держави як до незмінної інстанції;
г. правильно б), в).
8. Теза «людина – продукт суспільних відносин, зокрема відносин власності» є основоположною для ідеології:
а. лібералізму;
б. консерватизму;
в. протестантизму;
г. марксизму.
9. Ленінізм – це:
а. марксизм, розвинутий в умовах російської дійсності кінця ХІХ – початку ХХ ст.;
б. заперечення марксизму, який виявився неприйнятним в умовах російської дійсності кінця ХІХ – початку ХХ ст.;
в. суто оригінальне вчення, не пов’язане з марксизмом;
г. «перехідна» ідеологія між консерватизмом та марксизмом.
10. Ідеологія неомарксизму, на відміну від класичного марксизму заперечує, зокрема, таке:
а. товарно-грошові відносини при соціалізмі;
б. місію пролетаріату як основної рушійної сили соціалістичної революції, його диктатуру;
в. критику соціально-економічних недоліків буржуазного суспільства;
г. діалектичний метод пізнання історії та соціальної дійсності.
11. Ідеологія анархізму, зокрема, передбачає:
а. пріоритет індивідуального над соціальним;
б. вільну конкуренцію між політичними партіями;
в. знищення держави як головного суспільного зла;
г. знищення державної та будь-якої місцевої влади.
12. Еволюційний розвиток суспільства, «соціальна держава», пріоритетний розвиток «середнього класу» – це ідеї:
а. консерватизму;
б. марксизму;
в. соціал-демократії;
г. утопічного соціалізму.
13. На відміну від фашизму, націоналізм не передбачає:
а. пріоритетності нації як обов’язкової ознаки самоідентифікації людини;
б. абсолютизації державницьких форм організації етносу;
в. завоювання «життєвого простору» для представників певної нації в боротьбі проти інших націй і рас;
г. правильно а), в).
14. Ідеологія троцькізму, зокрема, передбачає:
а. затушовування соціально-класових протиріч заради національних інтересів;
б. неперервність (перманентність) світового революційного процесу шляхом «експорту» революційних ідей та практики в різні країни;
в. масовий політичний терор як головний засіб класової боротьби;
г. правильно а), б).
15. Слово «терор» у перекладі з латинської означає:
а. «убивство, знищення»;
б. «жах, страх»;
в. «насильство, примушування»;
г. «помста, відплата».
16. Запобігання війнам, заклики до роззброєння – це властиво насамперед ідеології:
а. фундаменталізму;
б. фемінізму;
в. антиглобалізму;
г. пацифізму.
Тема 12. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ ТА МІЖНАРОДНА ПОЛІТИКА
1. Найбільш узагальнюючим серед нижченаведених понять є:
а. «світовий політичний процес»;
б. «міжнародна політика»;
в. «міжнародні відносини»;
г. «зовнішня політика».
2. Сукупна діяльність народів, держав та їхніх інституцій, соціальних спільнот, партій, організацій та рухів, які переслідують певні політичні цілі у сфері міжнародного життя, має назву:
а. «світовий політичний процес»;
б. «міжнародна політика»;
в. «міжнародні відносини»;
г. «зовнішня політика».
3. Комплекс двосторонніх та багатосторонніх політичних, економічних, дипломатичних, військових, культурних та ін. відносин на рівні націй, держав та міждержавних союзів, має назву:
а. «світовий політичний процес»;
б. «міжнародна політика»;
г. «міжнародні відносини»;
д. «зовнішня політика».
4. Поняття «зовнішня політика»:
а. є синонімом поняття «міжнародна політика»;
б. є синонімом поняття «міжнародні відносини»;
в. характеризує закордонну діяльність держави щодо здійснення та захисту своїх інтересів;
г. вірно усе зазначене.
5. Організація Об’єднаних Націй створена:
а. у 1941 р.;
б. у 1945 р.;
в. у 1950 р.;
г. у 1955 р.
6. Політологічна концепція, яка орієнтується на визначальну роль у політиці держав (головним чином зовнішній) географічних чинників, має назву:
а. «глобалізація»;
б «глобалістика»;
в. «геостратегія»;
г. «геополітика».
7. Світова наукова думка, що спрямована на опанування загальноцивілізаційних проблем людства, має назву:
а. «глобалізація»;
б «глобалістика»;
в. «геостратегія»;
г. «геополітика».
8. Яка з наведених фраз вірно продовжує ст. 18 Конституції України: «Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства…»:
а. «…відповідно до основних засад Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 р.»;
б. «…відповідно до основних засад Акта проголошення незалежності України від 24.08.1991 р.»;
в. «…за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права»;
г. правильно б), в).
9. За Конституцією України, такі повноваження, як: надання законом згоди на обов’язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України, належать:
а. Верховній Раді України;
б. Президентові України;
в. Кабінету Міністрів України;
г. Раді національної безпеки і оборони України.
10. За Конституцією України, такі повноваження, як: представництво держави в міжнародних відносинах, керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, ведення переговорів та укладання міжнародних договорів України, належать:
а. Верховній Раді України;
б. Президентові України;
в. Кабінету Міністрів України;
г. Раді національної безпеки і оборони України.
11. За Конституцією України, такі повноваження, як: здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, заходів щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, організація і забезпечення зовнішньоекономічної діяльності України, належать:
а. Верховній Раді України;
б. Президентові України;
в. Кабінету Міністрів України;
г. Раді національної безпеки і оборони України.
12. За Конституцією України, такі повноваження, як: координація і контроль діяльності органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони, належать:
а. Верховній Раді України;
б. Президентові України;
в. Кабінету Міністрів України;
г. Раді національної безпеки і оборони України.
Укладач:
д.політ.н., проф. В.М. Северинюк