Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема: Социальная структура общества и социальная стратификация.
На прошлой лекции речь шла об обществе – как целостной динамической системе, составными элементами которой является как отдельный индивиды так и целой общности, объединенные разнообразными связями и взаимоотношениями.
Поскольку общество – это СИСТЕМА она обладает СТРУКТУРОЙ, т.е. строением, расположением, внутренним порядком.
Соц. структура общества – есть как бы внутреннее устройство общества, его каркас, аналитический “скелет”.
В понимании соц. структуры общества обычно выделяется два основных смысла:
в широком смысле: соц. структура – это строение общества в целом. Это совокупность экономических, социальных, политических институтов, организующих общественную жизнь;
это система устойчивых соц. связей между различными соц. группами (классами, общностями, организациями).
Т.е. с одной стороны - соц. структура – это система отношений, организующих общество в единое целое, то, что держит воедино, не давая ему рассыпаться на отдельные элементы.
С другой стороны, т.е. в узком смысле: соц. структура – это совокупность взаимосвязанных и взаимодействующих классов, слоев, соц. групп, организованных в иерархическом порядке, т.е. не равных в том, что касается доступа к ресурсам, которыми обладает общество.
Неравенство индивидов и групп – изначальный признак соц. структуры.
Если подытожить эти два понимания соц. структуры, то в целом можно дать такое определение этого понятия:
! соц. структуры – внутреннее устройство общества, состоящее из иерархически расположенных, в упорядоченных элементов, частей, соц. групп, институтов, взаимодействующих между собой определенным образом.
Итак, мы говорим, что соц. структура – это устойчивая связь элементов соц. системе (обществе).
Исходные понятия в понимании соц. структуры.
Основными элементами соц. структуры являются:
Соц. статус – позиция человека в обществе, предусматривающая определенные права и обязанности. Статус “преподаватель” обязывает передавать научные знания, оценивать их, следить за дисциплиной. Статус “студент” обязывает регулярно посещать занятия, выполнять требования преподавателя. Иначе говоря, студент + преподаватель вступают друг с другом в социальные отношения как представители (носители) соц. статусов. Один человек может обладать множеством статусов, так как участвует во множестве групп и организаций. Например, женщина может быть – женой, матерью, преподавателем, музыкантом, док. наук, православною вероисповедания.
Часто главный статус обусловлен работой (директор банка, юрист, рабочий). Чем занимается этот человек? Чем зарабатывает на жизнь?
Но, не всегда! Часто в качестве главного выступает статус, с которым человека отождествляет другие люди: бывший заключенный.
Некоторые статусы даны от рождения – предписанные: пол, этническое происхождение, место рождения, раса.
Наоборот, достигнутый, приобретенный статус – определяется тем, что человек осуществил в своей жизни: статус мужа, писателя, док. наук.
В целом: статус определяет характер соц. отношений: человек смотрит на мир в соответствии со своим статусом: бедные презирают богатых, проф. следователь, хотя и бессознательно, делит людей на потенциальных преступников, законопослушных.
Если вы хотите узнать, какие отношения у вас сложатся с чужим незнакомым человеком, вы должны выяснить содержание его статусов.
Статус определяет интерес, который человек явно или неявно, постоянно или временно будет преследовать или защищать. Предприниматель заинтересован в вас как в клиенте; женщина как в секспартнере.
Интерес к вам, продолжительность ваших взаимоотношений будут определяться тем, насколько в реальности вы будете отвечать его ожиданиям.
Индивиды, выполняющие определенные соц. функции (соц. роли).
Соц. роль – ожидаемое поведение, связанное с определенным статусом. Или шаблонный вид поведения, направленный на выполнение прав и обязанностей; предписанных конкретному статусу. От банкира ожидают один вид поведения, от безработного – совсем другой.
Каждый статус имеет ряд ролей:
университетский преподаватель по-разному ведет себя
со студентами с аспирантами
(соблюдение формальных норм и (как с коллегами)
правил чтения лекций)
Т.е. ролевой набор – совокупность ролей соответствующих данному.
Второй элемент соц. структуры.
Социальные группы: относительно устойчивая исторически сложившаяся совокупность людей, объединенная на основе общего соц. значимого признака (главного статуса).
Таковым являются пол, возраст, национальность, раса, профессия, доход, власть.
Социальная группа – это фундамент человеческого общества, да и само общество одна из групп, только самая большая. Соц. группа – это своеобразный посредник между отдельным человеком и обществом в целом. Отдельный человек живет по законам группы. (многие особенности человека – способность к абстрактному мышлению, речь, язык, нравственность – итог групповой деятельности). Человек не может быть вне группы: он член семьи, студенческой группы и т.д.
Социальные группы различают: большие и малые (15-20 чел.) - небольшие по численности совокупности людей, объединенных общими целями, интересами, ценностями, нормами, правилами поведения + пост. взаимодействием. (спортивные команды, студенческая группа).
Синонимом социальной группы часто выступает социальная общность.
В узком смысле это территориальная группа людей, у которых есть постоянное место жительства, которые взаимодействуют, обмениваются услугами, зависят друг от друга (клан, племя, народность, нация).
Итак, социальную структуру можно выразить через совокупность статусов. Она как бы расположена в горизонтальной плоскости и создается общественным разделением труда (в примитивном обществе мало статусов, т.к. низкий уровень разделения труда, в современном – больше).
На основе соц. статусов - формируются соц. группы:
На основе соц. группы формируется соц. класс, соц. слой, но конкретно содержание этого понятия мы рассмотрим в аспекте стратификации.
В обществе всегда существует множество соц. групп, которые объективно различаются по своему положению в системе соц. связей, т.е. всегда существует соц. неравенство идея об обществе полного соц. соц. равенства – утопия.
Однако, уровни и формы соц. неравенства могут быть различными.
Соц. класс – согласно марксистской социологии – это ядро соц. структуры. В марксизме речь идет о соц. – классовой структуре общества.
Наличие классов в обществе отмечалось в науке и до Маркса в н.ХІХ в.
Но Наибольшее развитие учение о классах получило именно в марксизме.
Карл Маркс и Ф. Энгельс обосновали именно экономические причины возникновения классов.
По марксистской теории, деление общества на классы – это результат общественного разделения труда и формирования частной собственности. Борьба классов – движущая сила общественного развития (отмечалось в теории марксизма).
В.И.Ленин развил учение о классах и дал им следующее определение: КЛАССЫ: - это большие социальные группы людей, различающиеся:
МАРКСИЗМ делит классы на:
-ОСНОВНЫЕ: те, чье существование непосредственно вытекает из господствующих в данной общественно-экономической формации отношений (прежде всего отношений собственности), рабы – рабовладельцы, крестьяне – феодалы.
- НЕОСНОВНЫЕ – остатки прежних классов в новой экономической формации.
Четвертый элемент социальной структуры – СОЦИАЛЬНЫЕ СЛОИ – представляют собой социальные общности, объединяющие людей на основе каких-то частных интересов.
Социальные слои – промежуточные, переходные общественные группы, не имеющие четко выраженных признаков класса.
Социальные слои могут быть внутри класса: буржуазия (крупная, мелкая, городская, сельская – слои).
В настоящее время вопрос выделения классов – дискуссионный, критикуется ленинское определение классов; предлагаются новые критерии (не только на основе собственности, но и на основе образования, доступа к информации и т.д.)
У Смелзера: класс обусловлен существованием соц. групп, имеющих неравный доступ к богатству, власти, неодинаковый престиж)
ВИДЫ СОЦИАЛЬНОЙ СТРУКТУРЫ:
Выделяются в зависимости от критерия:
Можно выделить семейно-бытовую структуру (родители, дети, соседские общности), образовательную, религиозную и т. п .
ИТАК: соц. структура предполагает определенную группировку людей, соц. групп, общностей, классов, слоев – их дифференциацию или интеграцию, т.е. мы рассмотрели соц. структуру в горизонтальной плоскости.
та соціальна стратифікація
1. Соціальна структура суспільства: основні види та елементи.
2. Теорії соціальної стратифікації.
3. Трансформація соціальної структури українського суспільства
1. Соціальна структура суспільства: основні види та елементи.
Як складна соціальна система суспільство являє собою структурно організоване ціле, що містить безліч різних елементів, компонентів, підрозділів, що організуються на різних рівнях у різні структурні форми. Соціальна структура суспільства, відповідно, є комплексне і багатомірне утворення.
Соціальна структура – це внутрішній устрій суспільства, який складається з певним чином розташованих, упорядкованих, взаємодіючих між собою елементів: класів, спільно, соціальних груп, організацій та інститутів.
Історія соціології свідчить про те, що поняття соціальної структури, як правило, включає два основних аспекти: системно-організаційний і стратифікаційний.
У першому випадку – у системно-організаційному – головний зміст соціальної структури створюють соціальні інститути, насамперед такі, як економіка, політика (держава), наука, освіта, сім’я, оскільки саме вони зберігають і підтримують існуючі в суспільстві відносини і зв'язки. З однієї сторони, ці інститути нормативно регулюють, контролюють і спрямовують поведінку людей у життєво важливих сферах. З іншої сторони, ці інститути визначають досить стійкі, регулярно відтворені рольові позиції (статуси), що люди займають у різних типах соціальних організацій та інститутів.
Соціальний статус – це початковий елемент, що розкриває місце особистості в соціальній структурі суспільства. Він зумовлений професією, віком, освітою, прибутком і т. д.
Наприклад, структура сім’ї утворюється взаємозалежною мережею позицій – чоловік, дружина, діти; у системі освіти – учитель, учень; в економіці – підприємець, робітник і т. д. Соціальні позиції та утворені між ними зв'язки визначають характер соціальних відносин. На основі близькості соціальних статусів, що встановлюють потенційну можливість участі індивідів у відповідних видах діяльності, формуються складніші структурні елементи суспільства – соціальні групи.
Соціальна група – це відносно стійка, історично сформована сукупність людей, об'єднаних на основі загальних соціально значущих ознак.
Поняття “соціальна група” є родовим щодо понять: “клас”, “соціальна верства”, “колектив”, “нація”, “етнічна, територіальна, релігійна та інші спільноти”, оскільки фіксує соціальні відмінності, що виникають між окремим сукупностями людей у процесі розподілу праці і діяльності. Ці відмінності мають в основі відношення до засобів виробництва, влади, характеру праці, фаху, освіти, рівня й структури прибутків, статі, віку, національної приналежності, місце проживання, стилю життя та ін.
У будь-якому суспільстві існує певна кількість соціальних груп, які передбачають:
У соціальні групи людей об'єднують соціальні інтереси, які зумовлюють їх дії і формуються в представників різних груп залежно від їх становища та ролі в суспільному житті. Оскільки інтереси, скажімо, у робітника одні, а в підприємця – інші, тож вони реально і становлять різні соціальні групи, тобто “неформально” об'єднуються. При цьому соціальні інтереси груп, утворюючись на основі індивідуальних інтересів їх учасників, не замикаються у власних егоїстичних рамках. У процесі соціальної взаємодії індивідів виробляються інтереси груп як цілого, що відображають вже спільні риси соціального стану окремих індивідів, що входять до цієї групи. Соціальний інтерес групи завжди спрямований на збереження або зміну її положення в суспільстві.
У соціальній структурі суспільства прийнято розрізняти малі і великі соціальні групи.
Мала соціальна група – нечисленна за складом соціальна група, члени якої об’єднані спільною діяльністю і перебувають у безпосередньому стійкому особистому спілкуванні один з одним, що є основою для виникнення як емоційних стосунків, так і особливих групових цінностей і норм поведінки.
Родовою ознакою малої групи є її належність до безпосередньо тривалих особистих контактів (спілкування, взаємодія). Наприклад, сім’я, виробнича бригада, шкільний клас, науковий, військовий колективи, колективи космічних, арктичних станцій, спортивна команда, релігійна секта, група друзів тощо. Мінімальний розмір малих груп – дві особи, максимальний – кілька десятків.
Велика соціальна група – багаточисленна за складом спільність людей, які також об’єднуються для спільної діяльності, але характер взаємодії між ними більш формальний. До них можна віднести професіональні, демографічні, національні спільноти, а також соціальні класи.
Отже, ми навели досить загальну характеристику соціальної структури суспільства, яка у даному разі асоціюється із системою стійких відносин між виокремленими за певними критеріями елементами суспільства – соціальними групами, спільнотами, класами, верствами. Зрозуміло, що соціальна структура завжди припускає певне угруповання елементів. Як критерії їх диференціації чи інтеграції застосовується єдине відношення до тих чи інших суспільних ресурсів (влада, власність), тотожність виконуваних у суспільстві функцій (соціальна роль), соціальний статус (ієрархічне місце в суспільстві), єдність культурних норм і цінностей (культурна ідентичність) і т. д.
У цілому факторів, що визначають структурну організацію того чи іншого суспільства, досить багато, і всі вони повинні враховуватися. У соціологічній літературі найпоширенішою є наступна диференціація соціальної структури.
Залежно від критерію класифікації можна також виділити сімейно-побутову, релігійну, соціально-політичну, освітню й інші підструктури.
Характер динаміки соціальної структури залежить насамперед від результатів соціальної мобільності.
Соціальна мобільність – міжгрупова чи просторова рухливість населення, його здатність (готовність) до соціальних переміщень.
Рис 2.1. Види соціальної структури суспільства
Соціальні переміщення є виявом соціальної мобільності, яка виражається у переходах індивідів з одного класу в інший, з однієї внутрішньокласової групи до іншої, міграції сільських жителів до міста і навпаки. За напрямом переміщення розрізняють вертикальну мобільність – посадове, кваліфікаційне зростання чи декваліфікація, перехід до групи та верстви з нижчим статусом в ієрархічно впорядкованих зрізах соціальної структури і горизонтальну мобільність – рух між однорідними в соціальному відношенні позиціями й категоріями населення. У житті горизонтальні й вертикальні переміщення переплітаються, взаємодіють. Соціальну мобільність зумовлюють об’єктивні обставини:
Соціальні переміщення між групами є досить складними і супроводжуються істотними соціальними наслідками для тих чи інших груп. Найважливіший з них – постійна наявність перехідних, так званих маргінальних верств, тобто межових або проміжних, відносно тих чи інших соціальних спільнот.
Соціальна структура в кожному конкретному випадку її існування являє собою не простий опис соціальної будови суспільства, її «горизонтальної проекції», а відображення соціальної нерівності.
Нерівність індивідів і соціальних груп є первісною ознакою соціальної структури, що розуміється у стратифікаційному значенні. У противному разі (у випадку рівності чи навіть тотожності елементів, які складають систему), просто не було б сенсу говорити про суспільну організацію, систему, структуру. Мова мала б йти просто про абстрактну безліч елементів. Звідси, соціальна структура суспільства в її "вертикальній проекції" – це сукупність статусів, груп, верств, класів, організованих в ієрархічному порядку, тобто нерівних ресурсів, якими володіє соціальна система.
Крім того, саме факт нерівності, як показує досвід, зумовлює розвиток і зміну соціальної структури. Нерівність людей між собою є емпіричним фактом. Люди різняться за своїми смаками, кольором волосся, прибутком, знаннями, фактичною чи формальною освітою, фізичною силою, професією, за рівнем власності – нерухомість, земля, засоби виробництва тощо. Але не всі розбіжності є соціально значущими. Про соціальну нерівність можна говорити тільки тоді, коли важливість розбіжностей людей за якимись з перелічених чи не згаданих параметрів людської нерівності закріплена інституціонально як базисний принцип вертикальної класифікації людей. Наприклад, у простих (досучасних) суспільствах соціально значимими є приналежність до певного роду, стать і вік, що, відповідно, трансформуються в ієрархію родинних, вікових і статевих груп. У сучасному суспільстві порівняно з простим кількість таких класифікаційних ознак істотно зростає.
У соціології соціальна нерівність розглядається як результат соціальної стратифікації.
2. Теорії соціальної стратифікації.
Теорія соціальної стратифікації була створена на початку 40-х років ХХ ст. американськими соціологами Т. Парсонсом, Р. Мертоном, К.Девісом, У. Муром та іншими, які вважали, що соціальну стратифікацію спричинив розподіл функцій у суспільстві. На їх думку, соціальна стратифікація забезпечує відокремлення впорядкованої сукупності соціальних верств, що відрізняються одна від одної певними важливими для даного суспільства ознаками (критеріями): характером власності, розміром прибутку, обсягом влади, освітою, престижем, національними чи іншими рисами. При цьому соціально стратифікаційний підхід є одночасно методологією і теорією розгляду соціальної структури суспільства. Цей підхід сповідує такі основні принципи:
Соціальна стратифікація означає як сам процес, що безперервно триває в суспільстві, так і результат цього процесу. Соціальна стратифікація – не просто різне положення в суспільстві окремих індивідів, родин чи цілих країн, а саме їх нерівне становище. Вона є не лише методом виявлення верств даного суспільства, але й портретом цього суспільства. Простратифікувавши все населення країни за тими чи іншими критеріями, можна виділити страти (верстви), з яких це населення складається. Тому стратифікація – риса будь-якого суспільства. Англійський соціолог Е. Гідденс розрізняє чотири основні історичні типи стратифікованого суспільства: рабство, касти, стани і класи.
Рабство, як відомо, було граничною формою нерівності, за якої одні люди володіли іншими буквально як своєю власністю. Щоправда, і рабство було неоднорідним залежно від періоду чи культури: в одному випадку раб перебував практично поза законом (класична форма рабства), в іншому – виконував "почесні" функції слуги чи навіть солдата.
Поділ на касти, що має у різних регіонах різні форми, особливо характерний для Індії. Як правило, межі між кастами дуже різкі, що практично виключає будь-яку соціальну мобільність. Каста пов'язана з індуїзмом і з вченням про "переселення душі". Сподівання на те, що в «наступному» житті його каста підвищиться, допомагає індивіду скористатися з приналежністю до низької касти в реальному житті.
Рис. 2.2. Історичні типи соціальної стратифікації
Стани – риса європейського феодалізму. Феодальний стан ґрунтувався на диференціації різних обов'язків і прав членів соціуму. Багато привілеїв були узаконені. Найвищий стан складали аристократи і вельможі. До наступного стану належало духівництво, в якого був дещо нижчий статус, але досить помітних привілеїв. До третього стану належали вільні селяни, чиновники недворянського походження, купці і ремісники. Границі між станами не були такими різкими, як у кастовій системі, і соціальне переміщення зі стану в стан певною мірою було можливим, хоча й складним.
Клас як форма стратифікації – головний об'єкт інтересу багатьох дослідників, насамперед соціології марксизму. Основоположник класичної концепції класів К. Маркс вважав, що класова структура індустріального суспільства – основа розвитку і змін. Виникнення класів у теорії К. Маркса пояснюється головним чином економічними факторами – суспільним поділом праці і формуванням відносин приватної власності. Ленінська версія класів вписується в марксистську теорію, хоча і має певні розбіжності. В. Ленін навів багатофакторний аналіз класоутворюючих ознак, які стали класичними: місце в системі суспільного виробництва, відношення до власності на засоби виробництва, роль у суспільній організації праці, розміри доходів та ін.
Сучасні дослідники (П. Бурдьє) як фактори, що визначають природу класу, розглядає не тільки економічний капітал (те, що може приносити соціальну вигоду), вимірюваний у категоріях власності і доходу, але й культурний (освіта, особливі знання, вміння, стилі життя), соціальний (соціальні зв'язки) і, нарешті, символічний (авторитет, престиж, репутація). В цілому якщо соціальна страта може позначати поділ за одним параметром, класове структурування припускає розгляд соціальної диференціації суспільства в сукупності ряду зазначених та інших критеріїв.
Клас не є детермінованим віросповіданням або законом; приналежність до класу не залежить також від спадкоємної позиції, обумовленої законом і моральною практикою. Клас – більш відкритий тип стратифікації, ніж інші, і класові границі не настільки суворі і категоричні. Тому соціальне переміщення з одного класу в інший не тільки можливе, але й звичайне явище на практиці, оскільки приналежність до класу, як уже зазначалося, багато в чому залежить від самого індивіду, оскільки пов'язане з його професією, матеріальним рівнем, майновим цензом, прилученням/неприлученням до ключових контролюючих позицій у суспільстві, та ін.
Клас у найбільш загальному вигляді можна визначити як групування людей на основі нерівного положення стосовно основних соціальних ресурсів, що визначає їхні життєві шанси, соціальні претензії і соціальні можливості спільно діяти.
У західному індустріальному суспільстві розрізняють, як правило, три класи.
Вищий клас об'єднує роботодавців, керівників, топ-менеджерів і взагалі людей, які володіють виробничими силами чи контролюють їх, що визначає їх власний дуже високий майновий ценз, інакше кажучи – багатство.
Середній клас – феномен, який міг скластися тільки на стадії індустріального суспільства і розвинутися повною мірою в постіндустріальному. Існуюче різноманіття визначень середнього класу в цілому можна звести до чотирьох загальновизнаних характеристик, що відрізняють середній клас розвинутих суспільств Заходу:
1) сукупність соціальних груп, що займають проміжну позицію між верхами і низами суспільства, і виконують в наслідок цього функцію свого роду соціального медіатора;
2) порівняно високо забезпечена частина суспільства, що має власність, яка забезпечує особисту економічну незалежність, свободу вибору сфери діяльності. Висока якість і сучасний стиль життя, задоволеність сьогоденням, впевненість у майбутньому зумовлюють зацікавленість середнього класу в збереженні соціального порядку, що надає йому (середньому класу) функцію соціального стабілізатора суспільства;
3) елемент соціальної структури, що зосереджує у своїх рядах кваліфікованіші кадри суспільства, які відрізняються високим професіоналізмом, значним діяльнісним потенціалом, соціальною активністю. Професійний склад середнього класу включає наукових і інженерно-технічних працівників, управлінський, адміністративний персонал, що не обіймає високих посад, інтелектуалів, які мають затребувану кваліфікацію і працюють за наймом, працівників сфери обслуговування, міських і сільських дрібних власників, у тому числі велику частину фермерства, робітників високої кваліфікації. Середні верстви сучасного західного суспільства (наприклад у США) складають приблизно 80 %. Звідси – високий соціальний престиж середнього класу і виконувана ним функція агента технологічного і соціально-економічного прогресу;
4) більшість населення високорозвинутих західних країн, що виступає основним носієм, з однієї сторони суспільних інтересів, а з іншої – національної культури, тобто властивих відповідним суспільствам цінностей, норм, зразків поведінки, стилів життя. Поширюючи зразки власної культури на вищі і нижчі верстви, середній клас виступає в ролі культурного інтегратора суспільства.
До нижчого класу ("синіх комірців") належать малокваліфіковані робітники і люди без професійної кваліфікації.
В цілому при всій своїй значущості класова система в історичному аспекті – це все ж таки тільки один з проявів соціальної стратифікації. При цьому класова і стратифікаційна моделі соціальної структури не заперечують одна одну, а навпаки: на підставі визначення в науковому аналізі реально існуючих класів, верств, інших соціальних груп можна побудувати «об'ємну», а не однолінійну модель соціальної структури, що має міцну емпіричну соціологічну базу.
Отже, розгляд соціальної структури в контексті стратифікації дозволяє описати механізми і способи утворення тієї чи іншої ієрархії в суспільстві. Важливість цього підходу особливо зростає при дослідженні перехідних періодів у розвитку суспільства, коли змінюються механізми соціальної диференціації.
3. Трансформація соціальної структури українського суспільства
Щоб скласти уявлення про процеси, що відбуваються в соціальній структурі сучасного українського суспільства, необхідно розглянути їх у зіставленні з тим, яким було суспільство всього кілька років тому, що закріпилося в ньому здавна і що складало основу його колишньої соціальної структури. Це дало змогу визначити головне, що відбувається в трансформації суспільства, встановити основні тенденції розвитку і ті елементи соціальної структури, що відіграють у суспільстві ключову роль.
Соціальна структура, що існувала в Радянському Союзі, – це структура тоталітарного суспільства, яка не допускає самостійного розвитку інших форм власності, крім державної, всі види економічної діяльності пов'язані з останньою чи перебувають під її впливом. Державна власність створює міцну і непохитну вертикаль ієрархічних відносин, за яких володіння владою надає право розпоряджатися власністю і брати участь у процесі її розподілу. У подібному суспільстві немає реальних класів через відсутність економічних основ для їх існування. Тут не існує дійсний власник і вільний найманий робітник, матеріальне становище залежить виключно від приналежності до певної сходинки в соціальній ієрархії.
Незважаючи на безсуб'єктність та аморфність тоталітарного суспільства, його соціальна структура жорстко детермінована: жодні нові впливи не можуть зруйнувати головної соціальної межі – між правлячою елітою (номенклатурою, що складається з вищих верств господарського, партійного, державного керівництва країни) і іншим суспільством. З роками в радянському суспільстві склався механізм самовідтворення еліти (номенклатури). Тут мали місце горизонтальні і вертикальні зв'язки: існування неписаних правил апаратної гри зумовлювало дотримання визначеного типу поведінки; приналежність до владної еліти – систему привілеїв, юридично закріплену і не наслідувану, але традиційно поширювану і на нащадків. Кастовість і корпоративізм робив еліту замкненою стратою, ротація кадрів здійснювалася за суворо визначеними правилами, що виключає появу нових, незнайомих персонажів.
Решта суспільства, що не входила в еліту, в соціальному відношенні була слабо диференційованою. Через відчуження від власності і влади, ліквідацію багатьох економічних ролей, небезпечних для повного одержавлення економіки, вона виявилась нереальним суб'єктом соціальної активності. Тут існувала можливість переважно горизонтальних переміщень, які носять скоріше професійний характер. Вони не означають зміни соціальної позиції в суспільній ієрархії, оскільки реально (а не декларативно) соціальні позиції робітника, селянина, інтелігента відрізняються мало. Звідси – порівнюваність у споживанні, низький життєвий стандарт, практична неможливість переміщення у верхні верстви суспільства. Таким чином, слабка вертикальна мобільність підривала стимули соціальної і трудової активності.
Повне відчуження – і юридичне, і фактичне – від власності (за винятком невеликих присадибних наділів) нівелювало принципову різницю між двома декларованими класами – робітників і колгоспників і соціальною верствою – інтелігенцією. Незважаючи на деякі розбіжності в характері і змісті праці, освіті і психології, ці соціальні групи не були різними класами у власному смислі слова, а являли собою масу найманих робітників, слабко структуровану за доходами, участю (вірніше, не участю) у прийнятті рішень, ціннісно-ідеологічними настановами.
Соціальна стратифікація радянського суспільства (модель Т.І.Заславської)
|
номенклатура - вищі верстви партійної, господарської, державної, військової бюрократії; відомі представники науково-технічної інтелігенції;
|
Рис 2.3. Соціальна стратифікація радянського суспільства (модель Т.Заславської)
Зміна соціальної структури сучасного українського суспільства перебуває у міцній залежності від загального ходу здійснюваних сьогодні соціальних трансформацій, суть яких – у зміні функціональних зв'язків у суспільстві. Соціальна структура в даний час складається під впливом різних факторів:
1). Змінюється суспільна форма всіх основних соціальних інститутів – економічних, політичних, культурних, освітніх і, в першу чергу, інститутів власності і влади; відбувається глибокий суспільний переворот і перетворення тих соціальних основ і регуляторів, що формують соціальну структуру. Остання стала менш жорсткою, рухливішою.
2). Трансформується сама соціальна природа основних компонентів соціальної структури – класів, груп і спільнот; відбувається їх відновлення як суб'єктів власності і влади. Триває процес появи економічних класів, верств і страт з усією системою соціальних конфліктів і суперечностей.
3). Поглиблюються розмитість і прозорість існуючих у суспільстві стратифікаційних бар'єрів. Відкрилися нові канали підвищення статусів, підсилилися горизонтальна і вертикальна мобільність українців. Однак масова складна мобільність членів суспільства різко домінує над індивідуальною висхідною мобільністю.
4). Активізуються процеси маргіналізації.
Маргіналізація (від лат. margo – край, межа) – це втрата особистістю об’єктивної приналежності до даної соціальної групи без наступного входження до іншої, а також втрата особистістю норм і цінностей відповідної субкультури.
Тобто в узагальненому вигляді маргіналізація – це процес зміни суб'єктом одного соціально-економічного статусу на інший. При цьому сьогодні вона характеризується переходом переважно в нижчі верстви населення; прикладом тут може служити феномен «нових бідних» (соціальні групи військовослужбовців, інтелігенції).
5). Змінилася порівняльна роль компонентів соціального статусу. Якщо в стратифікації радянського суспільства домінував адміністративно-посадовий критерій, пов'язаний з місцем у системі влади та управління, то тепер вирішальну роль має критерій власності і доходів. Зв'язок між політико-управлінським та економічним статусами не тільки посилився, але й змінив свій знак: раніше політичний статус визначав матеріальне становище людей, а тепер величина капіталу визначає їх політичну вагу.
6) Становлення ринку праці призвело до певного підвищення соціального престижу освіти і кваліфікації, посилення ролі культурного фактора у формуванні високостатусних груп. Про це свідчать, зокрема, піднесення рівня освіченості вищої верстви, інтенсивне соціальне розшарування інтелігенції і робітничого класу за професійно кваліфікаційною ознакою, зріст інструментальної цінності вищої освіти серед молоді. Однак усе перелічене відноситься тільки до тих видів освіти, які користуються попитом на ринку, насамперед – економічної, юридичної та управлінської. Інженерна, соціальна і гуманітарна освіта затребувані набагато менше, що зумовлено різким зниженням статусу кваліфікованих фахівців, професії яких не мають безпосереднього відношення до ринку, особливо, якщо вони пов'язані з роботою у бюджетній сфері.
7). Під впливом демографічних факторів змінюються якісні й кількісні параметри соціальної структури. Загальновідомо, чим прогресивніша статево-вікова структура, тим значнішими можливостями розвитку вона наділена, тим стійкіший соціальний (трудовий, інтелектуальний, культурний) потенціал населення. Внаслідок негативних демографічних тенденцій наше населення щорічно зменшується на 400 тис. чол. (на початок 2000 року за даними Держкомстату України, населення України становило 49 млн. 700 тис. осіб), на фоні загальної депопуляції населення (кожна п'ята українська родина не має дітей), падає рівень народжуваності, скорочується середня тривалість життя (якщо на початку 90-х років по показниках здоров'я Україна посідала 40-і місце у світі, то на сьогодні в цьому ранжирі вона перемістилася вже у другу сотню).
7) У багато разів поглибилась соціальна поляризація суспільства. Майновий фактор є справжнім стрижнем трансформацій, які відбуваються у межах соціальної структури. Економічний статус і спосіб життя еліт і вищої верстви здійнялися на якісно вищий ступінь, у той час як у більшості населення він різко знизився. Розширилися межі зубожіння і бідності, виокремилося соціальне "дно" – жебраки, бомжі, декласовані елементи. Як емпіричний аргумент наведемо дані моніторингового дослідження Інституту соціології НАН України: якщо у 1994 р. 81 % респондентів оцінили матеріальний рівень своєї сім'ї як низький і дуже низький, то у 1999 р. такі оцінки склали вже 86 % опитаних. Водночас частка людей, які вважають себе малозабезпеченими, зросла з 47 % (1994 р.) до 70 % (1999 р.). Така статусна самоідентифікація, хоча й є суб'єктивною за своїм характером, все ж таки спричинена реальним процесом зубожіння населення, який триває і зараз.
У цілому структура українського суспільства зазнала помітних змін порівняно з радянським часом, але разом з тим і досі зберігає багато колишніх рис. Для її істотної трансформації необхідне системне перетворення інститутів власності і влади, що триватиме багато років. Тим часом стратифікація суспільства буде і надалі втрачати стабільність і однозначність. Межі між групами і верствами стануть прозорішими, виникне безліч маргінальних груп з невизначеним чи суперечливим статусом. На перший погляд, ця тенденція нагадує розмивання соціально-класової структури, що спостерігається в сучасних західних суспільствах, але на думку ряду дослідників (Т. Заславскої, З. Голенкової, В. Радаєва, С. Макєєва та ін.) ця подібність формальна. Справа в тому, що поява відносно однорідних "суспільств середнього класу" характерно для постіндустріалізму. Пострадянські країни, у тому числі Україна, не тільки не переросли індустріальної стадії, але й переживають найтяжчу соцієтальну кризу, яка відкинула їх економіку далеко назад. За цих умов соціально-класові розбіжності в положенні суспільних груп набувають особливої значимості.
Запитання і завдання
1. Визначте сутність поняття “соціальна структура суспільства”.
2. Охарактеризуйте основні елементи, які становлять соціальну структуру суспільства.
3. Пояснять, які відмінності існують між поняттями “клас” і “страта”.
4. Розкрийте сутність теорії соціальної стратифікації.
5. Охарактеризуйте історичні типи стратифікації.
6. Якими особливостями еволюції соціально-класової структури українського суспільства характеризується сучасний етап?
7. Охарактеризуйте основні маргінальні групи в сучасній Україні. Що вплинуло на їх появу? Які ймовірні тенденції їх розвитку?
8. Визначте основні суттєві риси феномену “середнього класу”, його соціальні функції.
9. Розкрийте сутність процесу соціальної мобільності.
10. Які фактори на вашу думку, впливають сьогодні на процеси структурації українського суспільства?