Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
6. АРХІТЕКТУРА І ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО
У XVI—першій половині XVII ст., незважаючи на руй¬нівні наслідки татаро-монгольської навали, значного роз¬витку на Україні досягло культове і цивільне будівництво. Воно справило великий вплив на архітектуру і монумен¬тальне образотворче мистецтво. Помітного розвитку до¬сягла українська архітектура на галицько-волинських зем¬лях. Архітектурні пам'ятки даної епохи можна поділити на два основних типи: 1) оборонні споруди-замки;
2) церкви.
У цей період в архітектурі та образотворчому мисте¬цтві формуються особливості українського стилю. Вони проявляються, насамперед, у кам'яному будівництві За¬хідної України, де ренесансний стиль гармонійно поєдну¬вався з українським народним стилем, перенесеним з де¬рев'яного будівництва в кам'яні споруди церков, замків та великих міських будівель.
В українському церковному будівництві основним архі-тектурним типом були так звані зрубні храми. Найкращи¬ми пам'ятками українського архітектурного стплю є тридільні, або трибанні та п'ятибанні церкви. Такі церкви з XIV—XVI ст. на землях України майже не збереглися. Виняток становлять церква св. Духа в с. Потеличі Львів¬ської області (1555 р.) та церква св. Миколая в Чернівцях (1607 р.). Дерев'яна архітектура продовжувала традиції будівництва Київської Русі.
Кам'яна архітектура відображала ренесансні віяння. В цей час зводилися замки-фортеці і замки-палаци, пере-плановувались та розширювались міста, переважно в Га¬личині, на Волині та Поділлі (Львів, Луцьк, Кам'янець-Подільський, Перемишль. Жовква, Броди). У середині XVII ст. перебудовується Київ з центром на Подолі. Ве¬лике фортифікаційне будівництво проводиться на Запо¬різькій Січі. В ЗО—40-х роках XVII ст. у конструкціях і оформленні споруд вже виразно простежуються риси ба¬роко.
Переважна більшість архітектурних пам'яток мала обо-ронний характер, збудована у важкому фортечному стилі. Прикладом такого типу укріплень є вежі в Луцьку і Кре¬менці, будівництво яких розпочалося в кінці XIII ст.
У даний період часу виникли дві архітектурно-будівель¬ні школії: галицька і волинська. Для галицької школи ха¬рактерна кам'яна кладка з міцними стінами і кількома вежами. Серед мурованих кам'яних споруд виділяються замки в Білавині, Чернієві, Хотині, Кременці, Кам'янець-Подільському, Білгороді-Дністровському, Одеську. В обо¬ронних спорудах, створених представниками волинської архітектурно-будівельної школи, використовували велико¬форматну цеглу. Усі цегляні башти волинської школи ма¬ють вигляд могутніх циліндрів, які відігравали в системі укріплень особливо важливу роль.
У багатьох містах у той час споруджувалися оборонні укріплення •— дерев'яні та кам'яні замки, вали, рови і стіни. Замки-фортеці були збудовані у Кам'янці, Львові,. Луцьку, Острозі. В першій половині XVII ст. замість сті¬нових замків стали зводити бастіони з розкішними магнат¬ськими палацами. Замки з бастіонами будувалися у формі квадрата, як у Золочеві та Підбірцях, або п'ятикутника, як,. наприклад, у Бродах.
У храмовому будівництві також з'явилися нові тенден¬ції: поряд зі спорудами старого типу зводилися культові споруди урочистого стилю. Наприклад, у Холмі були спо¬руджені вежоподібні церкви Івана Предтечі, Кузьми і Дем'яна, які за своєю оригінальністю не поступаються шедев¬рам мистецтва древніх. З кам'яних споруд цього періоду відомі також церква св. Онуфрія у Львові (XV ст.), в якій збереглися фрагменти фресок, церква в Зінькові на Поділ¬лі, св. Івана Предтечі і Петропавлівська (XVI ст.) в Ка-м'янці-Подільському. Серед кам'яних споруд слід зазначи¬ти також церкви-фортеці і монастирі: Угнівський, Дерманський, в Зимному і Межиріччі.
Церковне і світське будівництво в цей час зазнало силь¬них впливів ренесансного стилю. Передові позиції у цій галузі мистецтва належали Львову, ренесансні пам'ятки якого займають визначне місце не лише в історії україн¬ського, але й західноєвропейського мистецтва. Ідеї рене¬сансного мистецтва поширились на Україну з Венеції та італійської частини Швейцарії.
Найбільший розквіт Ренесансу у Львові припадає на 70—90-ті роки XVI ст. До найстаріших будівель «золотого віку» львівського Ренесансу належать будинки на Площі Ринок — «Чорна кам'яниця» (1588—1589 рр., архітектори П. Барбон, П. Римлянин, П. Красовський), будинок Бандінеллі — флорентійського різьбяра, який, до речі, у 1627 р. заснував у місті першу пошту.
Найбільшим досягненням українського Ренесансу у Львові є церковні споруди, зокрема, Успенська церква (1591—1629 рр., архіт. П. Римлянин, В. Капинос, А. При¬хильний), вежа Корнякта (1572—1578 рр., П. Барбон), каплиця Трьох Святителів (1578—1591 рр., П. Красов¬ський), які разом складають унікальний архітектурний ан¬самбль.
На урочисте посвячення Успенської церкви у 1631 р. до Львова приїжджав з Києва митрополит Петро Могила з церковним хором. Цікавим переплетенням українського народного стилю з ренесансним є такі архітектурні пам'ят¬ки кінця XVI—початку XVII ст., як каплиця Кампіанів і каплиця Боїмів. Ознаки ренесансного стилю характерні також для християнських церков Києва, Чернігова, Пере¬яслава і Канева.
У 30-х роках XVII ст. в архітектурі кам'яних споруд поряд з ренесансними з'явилися риси бароко. Зруби у дерев'яних церквах все частіше нагадували форму вісім¬ки, будівничі намагались видовжувати їх пропорції, зміню¬вати наметові верхи грушовидними банями. Такі архітек¬турні споруди домінують у другій половині XVII—на по¬чатку XVIII ст.
Нові гуманістичні ідеї в мистецтві справили свій вплив і на розвиток української скульптури, яка була тісно пов'я¬зана з розвитком архітектури. На фасадах, порталах, в ін¬тер'єрах ренесансних будинків, палаців, церков, іконостасів з'явилися скульптурні рельєфи та пишне різьблення.
З епохою Відродження тісно пов'язаний і скульптурний портрет, що набув поширення у вигляді надгробних пам'ят-ників. У XVI ст. на Україні виробилася певна система мо-нумента — скульптурне зображення померлого на кам'я¬ному ложі або саркофазі, обрамленому складними архітек¬турними композиціями. Згодом композиція надгробного портрета ускладнилась й урізноманітнилась. Про це свід¬чить надгробник київського воєводи А. Кисіля, встановле¬ний у церкві-усипальниці в с. Низкиничі на Волині.
Образотворче мистецтво другої половини XIII—першої половини XIV ст. характеризувалось монументальністю, ви-тонченістю колориту, гармонією пропорцій, яскравістю ма-люнка і високою професійністю виконання. Поступово ут-верджувався реалістичний напрям, характерною особливіс¬тю якого є віра в людину, життя. Релігійні образи на по¬лотнах художників поступово втрачають колишню нерухо¬мість і часто набирать рис простих людей.
Серед пам'яток київського іконопису цієї доби зберег¬лася ікона «Богоматері Печерської-Свенської». її прото¬типом було зображення «Богоматері Кіпрської на троні», однак київський іконописець фігури ангелів замінив поста¬тями вітчизняних святих, засновників Києво-Печерського монастиря Антонія і Феодосія, їх образи приваблюють своєю щирістю і безпосередністю.
До полотен київської школи слід віднести ікони «Ми¬кола з житієм» (церква у селі Київка), «Ігоревська богоматір» і «Максимівська богоматір», які виконані з великою майстерністю. Обличчя святих зображені м'яко і просто, колоритно намальовано одяг. Ці твори свідчать про висо¬кий рівень мистецької культури Києва після татаро-монгольської навали.
На галицьких та волинських землях мистецтво розви¬валось під впливом Києва. Особливе враження справляє ікона Покрови — рідкісна пам'ятка галицького малярства XIII ст. Вона цікава тим, що створив її майстер з надзви¬чайно тонким колористичним чуттям. Теплий зелений ко¬лір одягу Пречистої Марії тонко гармонує з багряним фо¬ном, лазуреві барви — з коричнево-чорними і вншнево-червоними відтінками. Однією з найвизначніших пам'яток живопису кінця XIII—початку XIV ст. є ікона «Волинської богоматері», величний силует якої справляє глибоке вра¬ження.
Поряд з фресковим живописом на українських землях дедалі більшого розповсюдження набувають жони, нама¬льовані на дошках. Особливою популярністю користували¬ся образи воїнів-переможців. Так, на іконі «Юрій-змієбо¬рець» (кінець XIV ст.), яка зберігається в церкві с. Стани-ля на Львівщині, воїн в рицарському одязі на вороному коні зі списом в руках топче змія. Червоний плащ пере¬можно майорить на вітрі, символізуючи звитягу, над драконом.
Митців особливо хвилювала таємниця життя і смерті. З цією метою в ікони вносилися побутові елементи. Яскра¬вим свідченням того є ікона «Оплакування Христа» (с. Трушевичі), по суті, реквієм у фарбах.
В XVI—першій половині XVII ст. основними видами живопису залишаются настінні розписи та іконопис. Добре збереглися величні ансамблі розписів Воздвиженської та Юріївської церков у Дрогобичі. Різноманітні декоративно-орнаментальні мотиви позначені високою мистецькою до-вершеністю і самобутністю.
Іконопис того часу теж набуває ознак реалізму, народ¬ного забарвлення. Святі на іконах дедалі більше нагаду¬ють простих людей, селян, а не аскетів-мучеників, набува¬ють певних індивідуальних рис. Наприклад, в зображеннях Богоматері відчутне властиве тій добі розуміння жіночої вроди. В релігійних сюжетах на картинах відтворювалися сцени навколишнього життя з конкретними побутовими де¬талями.
Морально-етичні питання відображені на іконах, напи¬саних на сюжети «страшного' суду». На Україні, особливо в XVI ст., в період розгортання визвольної боротьби проти литовських і польських завойовників, картини «страшного суду» набули соціального, антифеодального спрямування. Народна фантазія найбільш виразно проявилась у зобра¬женні раю та пекла. Іконописці карають грішників, приму¬шуючи їх приймати страшні муки в пеклі за свої земні гріхи. До пекла вони «направляють» панів, несправедливо¬го суддю, економа й мельника, які обдурюють людей. Не уникають кари лихварі та шинкарі, злодії й п'яниці, кар¬тярі, легковажні жінки.
В українському образотворчому мистецтві кінця XVI— початку XVII ст. набуває розвитку портретний живопис. Під впливом гуманістичних ідей художники того часу звер¬тають особливу увагу на обличчя людини, прагнуть пере¬дати характер, розум, силу волі, почуття власної гідності. Саме такі риси характеру відображають портрети письмен¬ника Яна Гербурта, польського короля Стефана Баторія, князя Костянтина Острозького, львівського купця Корнякта, львівського старости Мнішека та ін.
Великого розвитку досягло українське малярство в XV— XVI ст. на західноукраїнських землях. З діяльністю львів¬ського цеху художників пов'язані імена кращих живопис¬ців того часу, а саме Федора Сеньковича, Лаврентія Пи¬липовича, Миколи Петрахновича, Севастьяна Корунки та ін. Вони виконували замовлення світських осіб, польських магнатів, а також працювали для задоволення "потреб братств і церков. Творчість львівських художників харак¬теризувалась високою професійною культурою, обізнаніс¬тю з досягненнями західноєвропейського мистецтва.
Естетичні уявлення і смаки, відчуття гармонії і краси українського народу знайшли своє відображення і в деко-ративно-прикладному мистецтві XIV—XVI ст. — гончарстві, вишивці, килимарстві, різьбленні по дереву і камені, об¬робці металу. Утворювалися своєрідні витвори, що мали виразно місцеве, національне забарвлення. Цьому сприяли розвиток цехового виробництва, праця народних майстрів.
Здобутки духовної культури українського народу по¬чатку ХЇУ—першої половини XVII ст. дають підставу гово¬рити про її самобутні риси, тісний зв'язок з гуманістичними ідеями. Все це робило її доступною для народу, сприяло прогресу не лише української, але й світової культури.