Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Ключові терміни та поняття:
робочий час, види робочого часу, скорочений робочий час, неповний робочий час, режим робочого часу, облік робочого часу, робоча зміна, «гнучкий» графік роботи, ненормований робочий час
Робочий час є однією з істотних умов трудового договору і торкається інтересів як працівника, так і роботодавця. Його раціональне поєднання з часом відпочинку дає змогу ефективно використовувати здатність людини до продуктивної праці, відтворювати фізичні та психологічні характеристики працівника.
Робочий час – це встановлений законом проміжок часу, протягом якого працівник повинен виконувати певну роботу, визначену трудовим договором і правилам внутрішнього трудового розпорядку.
Цей час повинен фіксуватися. Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності відповідно до законодавства.
Робочий час включає:
Норма робочого часу визначається робочими днями або робочими тижнями.
Робочий тиждень – це встановлена законом чи на його підставі тривалість робочого часу в межах календарного тижня.
Робочий день – це тривалість роботи працівника протягом доби відповідно до графіка чи розпорядку роботи.
Тривалість робочого часу може бути предметом централізованого, локального, колективно – договірного та індивідуального – договірного регулювання. За нових умов господарювання централізоване закріплення нормування робочого часу виступає юридичним засобом охорони праці та найважливішою гарантією реалізації конституційного права на працю.
Види робочого часу:
Основний – це встановлена законом або трудовим договором тривалість робочого часу, яку безумовно повинен відпрацювати працівник.
Неосновний – це законодавчо закріплене відхилення від основного робочого часу (надурочні роботи, тривалість робочого часу у вихідні, святкові та неробочі дні).
Проте, залежно від тривалості робочого часу його можна поділити на такі види:
Ст.50 КЗпП гласить, що нормальна тривалість робочого часу працівників не повинна перевищувати 40 годин на тиждень.
Тому встановлено 2 види робочого тижня:
Вона встановлюється:
Неповний робочий час – це зменшена тривалість робочого дня (тижня), встановлена для окремих категорій працівників у випадках, передбачених у нормативних, у тому числі і локальних, актах.
Оплата праці за таких умов, на відміну від оплати праці за умов скороченої тривалості робочого часу, здійснюється пропорційно відпрацьованому часу, чи залежно від виробітку.
Можливість роботи за умови неповного робочого часу передбачена у ст. 56 КЗпП України і може бути встановлена як при укладенні трудового договору , так і в процесі його виконання. При цьому законодавством не обмежується тривалість роботи за умовою неповного робочого часу.
Неповний робочий день (тиждень) може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях.
Законодавством передбачено також особливості роботи в нічний час.
Нічим вважається в час з 10 – ї години вечора до 6 – ї години ранку. Забороняється залучення таких категорій працівників до нічних робіт:
Режим робочого часу – це закріплений, як правило, локальними нормативними актами та обов’язків для працівників окремого підприємства порядок розподілу норми робочого часу протягом певного календарного періоду.
Види режимів робочого часу:
Класифікація режимів робочого часу:
Як правило, на підприємствах, в установах та організація встановлюється єдиний режим робочого часу: початок – 8 (9) година ранку, кінець – 17 (18) година з перервою на обід протягом 45 – 60 хвилин.
Робоча зміна – це тривалість робочого часу протягом доби відповідно до графіка чи розкладу роботи. При змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку. Графіки змінності можуть бути: дво – або тризмінними.
Існують також «гнучкі» графіки роботи – це режим роботи, при якому працівник самостійно регулює свій робочий час з відхиленням від встановленням від встановленого на підприємстві режиму роботи в межах двох годин щодо початку та закінчення роботи.
Облік робочого часу – це виявлення і фіксація виходів на роботу, отримання даних про фактично відпрацьований час кожним працівником.
Метою обліку робочого часу є контроль за виконанням працівниками та адміністрацією встановленої законом норми робочого часу. Він включає певну тривалість робочого часу за відповідний період.
Види обліку робочого часу:
При щоденному обліку враховується встановлений законом робочий час працівника протягом доби, його тривалість встановлюється на кожному підприємстві, в установі чи організації згідно з ПВТР. Застосування щоденного обліку робочого часу можливе лише за однакової тривалості робочого дня протягом певного календарного періоду – тижня, місяця, року.
Підсумований облік робочого часу - це фіксація робочого часу при режимі праці, коли тривалість щоденної роботи (робочої зміни) може відхилятись в певних межах від норми робочого дня, однак ця норма дотримується в середньому за певний період (календарний тиждень, місяць, квартал, розрахунковий рік).
Ненормований робочий день – це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу.
У разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною). Міра праці у даному випадку визначається не тільки тривалістю робочого часу, а й колом обов'язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням).
Пунктом 3 Рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених наказом Мінпраці та соціальної політики України від 10.10.97 р. № 7 (зі змінами та доповненнями, внесеними наказом Мінпраці та соціальної політики України від 05.02.98 р. № 18 визначено, що додаткова відпустка працівникам з ненормованим робочим днем надається як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодичного виконання службових завдань понад установлену тривалість робочого часу.
Стаття 8 Закону «Про відпустки» від 15листопада 1996 року встановлює працівникам з ненормованим робочим днем додаткову відпустку саме за характер праці, а не лише за роботу понад встановлену норму робочого часу.
При визначенні тривалості додаткової відпустки працівникам з ненормованим робочим днем за особливий характер праці необхідно враховувати всі вище перелічені фактори.
На працівників, які працюють на умовах ненормованого робочого дня, поширюється встановлений на підприємстві, в установі, організації режим робочого часу. Тому роботодавець не має права систематично залучати працівників, які працюють за таким режимом, до роботи понад установлену тривалість робочого часу.
Ненормований робочий день не застосовується для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем.
Ненормований робочий день на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності може застосовуватися для керівників, спеціалістів і робітників, а саме:
Працівникам, які працюють на умовах ненормованого робочого дня, надається додаткова відпустка тривалістю до 7 календарних днів згідно зі списками посад, робіт і професій, визначених колективним договором, угодою.
Додаткова відпустка за ненормований робочий день надається пропорційно часу, відпрацьованому на роботі, посаді, що дають право на цю відпустку.
Конкретна тривалість такої відпустки встановлюється колективним договором по кожному виду робіт, професій та посад чи трудовим договором.
Якщо на підприємстві колективний договір не укладено, то щорічну додаткову відпустку за ненормований робочий день може бути встановлено у трудовому договорі у письмовій формі.