Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
71. Справжнє ім’я – Іван Павлович Лозов’яга (Лозов’ягін). Іван Багряний народився 2 жовтня 1906 р. в с. Куземин наПолтавщині (тепер Сумська область) у родині робітника-муляра. У 1912 – 1916 рр. хлопець навчався в церковно-парафіяльнійшколі в Охтирці, згодом у вищій початковій школі та у Краснопільськійхудожньо-керамічній школі У 1920 році він став свідком жорстокої розправи чекістів ізйого дядьком і 92-річним дідом/ У 1922 – 1926 рр. він викладав малювання, працював на шахтаДонбасу, а у 1924 році вступив до Охтирської філігії організаціселянських письменників „Плуг”. Учителював, заробляючи на прожиток.Писав вірші. Побував на Криму, на Кубані, в Кам”янці-Подільському, дередагував місцеву газету.Протягом 1926 – 1930 рр. Іван навчався в Київськомухудожньому інституті, але диплома не отримав, бо виявив себе „політичнеблагодійним”. По-перше, „сумнівна” ідеологічна позиція прочитуваласяміж рядками його віршів, опублікованих у журналах „Глобус”, „Життя йреволюція”, „Червоний шлях”, „Плужанин”. По-друге, він входив допопутницької організації МАРС, до якої належали Г. Косинка, Є. Плужник,В. Підмогильний, Б. Тенета, Б. Антоненко-Давидович, Т. Осьмачка, Д.Фальківський. А також товаришував із М. Хвильовим, М. Кулішем, ОстапомВишнею, М. Яловим У 1928 році І. Багряний написав роман у віршах „Скелька”, девикористовував почуту в дитинствілегенду про те, як у 18 століттіселяни села Скелька (що на Полтавщині), протестуючи проти засиллямосковських ченців, спалили чоловічий монастир. Наступного рокуз”явилася друком збірка поезій І. Багряного „До меж заказаних У 1930 році харківське видавництво „Книгоспілка” видалороман у віршах „Скелька У 1932 р. І. Багряний був заарештований у Харкові вприсутності колег В. Поліщука і О. Слісаренка „за політичнийсамостійницький український ухил в літературі і політиці...”, засудженийна п”ять років концтаборів БАМЛАГУ (Байкало-амурский лагерь). У 1936 р. І. Багряний утік, переховувався між українцямиЗеленого Клину на Далекому Сході (враження від цього періоду життяоду життявідбито в романі „Тигролови”). Через два роки письменник повернувсядодому, був повторно заарештований, сидів у Харківській в”язниці 2 рокий 7 місяців (пережите в ув”язненні він пізніше описав у романі „СадГедсиманський”). У 1940 р. з відбитими легенями й нирками був звільнений піднагляд. Знову оселився в Охтирці, працював декоратором у місцевомутеатрі, редагував газету „Голос Охтирщини”, після початку війни потрапивдо народного ополчення, працював у ОУН: малював листівки, плакати,складав пісні, виступав перед воїнами УПА. Згідно з німецьким курсом щодо української національноїінтелігенції у 1942 р. мав бути розстріляний, але випадково врятувався. У 1944 р. І. Багряний розійшовся в поглядах з керівництвомУПА і сам, без родини, емігрував до Словаччини, а згодом до Німеччини.Новий Ульм стає місцем його постійного перебування в еміграції. ЗавдякиІвану Багряному це місто стало центром українського культурноговідродження, демократично-визвольного руху. Він у 1945 р. заснувавгазету „Українські вісті”. При ній почали діяти кілька видавництв,зокрема „Україна”, „Прометей”, у яких з”являються заборонені в СРСРкнижки українських письменників, переклади зарубіжної літературиукраїнською мовою, взяв участь у створенні МУРу (Мистецький УкраїнськийРух), який згодом у США перетворився на об”єднання українськихписьменників „Слово” з центром у Нью-Йорку. У 1946 р. письменник перейшов на легальне становище. Памфлетом „Чому я не хочу вертати до СРСР?” (1946 р.) І.Багряний привернув увагу світової громадськості вражаючою правдою проістинне становище людини в СРСР, урятувавши цим від репатріації неодного нещасного. У 1948 р. він заснував Українську РеволюційнуДемократичну партію (УРДП), очоливУкраїнську національну раду, заснувавОДУМ (Об”єднання демократичної української молоді.За кордоном побачили світ романи „Тигролови” (1944,„Звіролови” – 1946), „Сад Гедсиманський” (1950), „Огненне коло”(1953),„Буйний вітер”(1957), „Людина біжить над прірвою”(1965), п”єси(„Генерал”, „Морітурі”, „Розгром”), поема „Антон Біда – герой труда”,збірка „Золотий бумеранг”, твори для дітей
Письменник помер 25 серпня 1963 р. у Західна Німеччина
72. пригодницький роман з автобіографічними елементами Івана Багряного, написаний 1944 року як «Звіролови», згодом перероблений і виданий 1946 року під назвою «Тигролови».
74. Головний героєм є Григорій Многогрішний, політичний в’язень, людина сильна і духовно, і фізично. Він має незламну волю та готовий боротися за людську сутність і свободу. Його не скорили ні страшні фізичні, ні моральні знущання. Навіть його прізвище невипадкове, воно таке ж саме як і у Дем’яна Многогрішного, українського гетьмана, засланого в Іркутськ. Григорій Многогрішний – це відтворення образу непідкореної України.. Він виписаний живими, хоча й дещо ідеалізованими, як для всякого романтичного твору, фарбами. Водночас поєднав у собі суцвіття кращих рис українського національного характеру. З його образом пов’язано втілення основної ідеї твору. Тому він зміг зробити, здавалося, неможливе, — вистрибнув на ходу зі спецеше-лона в ніч, невідомість, ураз змінивши неволю на свободу, смерть на життя. Адже він урятувався, бо його підібрали люди з тайги, його земляки-українці. Отже, він не скорився системі, не став покірним рабом — і цим уже подав приклад усім іншим в’язням, подав їм надію на визволення. В образі Григорія чимало символічного, що передано за допомогою багатьох художніх деталей. Ними автор мовби наголошує на важливих для кожного українця моментах з історії народу. Наприклад, Григорій родом із Трипілля; марить спогадами про Холодний Яр; за фахом він інженер-авіатор (тобто «крилата» людина); він уразливий до людського горя й неспріаведливості (звернімо увагу на його моментальну щиру реакцію на ридання української дівчини).Найголовніше, що через цей образ нескореного бунтівника І. Багряний довів важливість для кожного за будь-яких обставин не розгубити своє душевне багатство, зберегти в собі людину, повноцінну, самодостатню, вільну особистість, яка зможе проявити активну життєву позицію, перемогти зло.
Із традиційних засобів автор часто вживає епітети, інколи навіть дуже нагромаджує їх. Наприклад, тайга у І. Багряного височенна, чотириярусна, буйна, непролазна, зачарована. Зустрічаються й метафори різних видів («сонце ...ткало золоті прошви на білій скатертині»; часті антитези (ударники і літуни, прокурори, розтратники, відповідальні відряженці і безвідповідальні рвачі). Мова роману багата на фразеологізми, прислів'я, афористичні вислови та пісні (ні пари з уст, геройське діло не кожен зробить, козача кров, Бог не без милості, козак не без щастя, у сміливих завжди щастя є). Присутні також елементи драми — діалоги, монологи, риторичні окличні та питальні речення. Синтаксис різноманітний — від серії коротких односкладних речень до складних конструкцій на кільканадцять рядків. Постійно зустрічаються детально виписані пейзажі, інтер'єри. Скрізь присутній майже іронічний підтекст. Але є й те, що належить до творчих знахідок І. Багряного. Оригінальний початок у формі казки — наскільки фантастично страшної, настільки й правдивої. Письменник використовує антитезу не лише на словесному рівні, а й на образному. Два світи — один в арештантському драконівському поїзді, інший — у комфортабельному експресі. І все це під загальною назвою «соціалістіческоє отечество». Дві України — справжня, стероризована і сплюндрована, та ідилічна, патріархальна держава давніх українських поселенців на Далекому Сході. Хоч інколи письменник буває багатослівним і декларативним, чимало його образів виростають до символів. Наприклад, поїзд — «дракон», шлях Григорія — шлях України, тигри у клітках — доля головного героя. Навіть прізвища тут не прості, а старовинні козацькі: Многогрішний, Сірко, Мороз. І. Багряний — не безсторонній оповідач. Скрізь відчувається у романі біль автора за свій нещасний народ і гнів на тих, хто занапастив його долю. Це помітно і в патетиці висловів, і в іронічній транскрипції російських слів («дєло Слави, дєло честі, доблесті і геройства», «експрес, которий возіт дрова і лєс», «соціалістіческоє отечество», «ви умерлі, но дєло ваше живьот!»). Поряд із «золотими арабесками» автор вживає просторічні, навіть лайливі слова.