Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
4.Синхронія і діахронія»
Всі ми знаємо, що явище мови є стабільне. Але важко не помітити, що мова відрізняється в різні періоди її розвитку. (мова Київської Русі і СУЧ) З цього слідує, що мова – одночасно життєва діяльність і продукт минулого.
Отже, існує два підходи до вивчення мови: на певному часовому зрізі, і вивчення мови в її історичному розвитку. Для позначення цих підходів використовують два поняття: синхронія і діахронія.
Синхронія – стан мови в певний момент її розвитку ( горизонтальна вісь)
Оскільки у функціонуванні мови виокремлюють синхронічний аспект, існує описове мовознавство. Сучасний стан мови є типовим прикладом синхронії. Для чого? Створення описових граматик різних мов, нормативних словників, розробки алфавітів для безписемних мов.
Діахронія – історичний розвиток мови ( вертикальна вісь)
Історичне мовознавство – вивчення мови у часі (діахронічний підхід)
Варто зазначити, що кожне мовне явище має свою історію і своє місце в системі мови. Тому для повного вивчення мови важливий і діахронічний і синхронічний підхід.
Діахронія (від грец. δια — через, крізь і χρονος — час) — умовно вертикальний зріз мови, при якому об'єктом лінгвістичного аналізу стає історичний розвиток мови. Це означає, що при діахронічному, або різночасовому вивченні передбачається простежити весь шлях, який пройшов певний структурний елемент мови (звук, слово, речення).
Синхронія (від грец. συν — спільно і χρονος — час) — горизонтальний зріз мови, тобто умовне виділення певного історичного етапу в її розвитку, який береться як об'єкт лінгвістичного дослідження. Синхронне вивчення передбачає аналіз мовних явищ в одному якомусь часі розвитку мови: на сучасному етапі або в певну історичну добу, наприклад, у XIV чи XVII ст., але без пояснення того, які зміни в попередні періоди розвитку мови привели до сучасного стану чи стану мови певної історичної доби.
5.Мова і мовлення»
Найголовніша функція мови, як засобу спілкування є комунікативна. Тобто під час говоріння ми маємо справу із власне мовою і з процесом її використання, який ми називаємо МОВЛЕННЯ. Отже, мова є основою мовлення, а мовлення існує завдяки мові. Через мовлення здійснюється зв’язок із мисленням.
*Проблемою мови і мовлення займався Ф. де Соссюр * а вперше звернув увагу Гумбольдт.
Мовець і з мови бере не все, адже засвоїти все – нереально. Бере мовець те, що йому необхідно, що відповідає його мовним уподобанням. Отже у кожного мовця є власне мовлення. Яке є унікальним. Неповторним.
Мова – система одиниць спілкування, правил їх функціонування.
Мовлення – процес використання мови, практична реалізація її одиниць.
Мовлення включає у себе говоріння і результат говоріння (текст). Наприклад молодіжне мовлення, мовлення окремої людини, художнє мовлення – все це різне використання можливостей мови.
Чим відрізняється мова від мовлення?
Мова – абстрактна, мовлення – конкретне. (мовлення можна чути, записати, бачити, прочитати – в цьому полягає конкретика, а МОВУ спостерігати неможливо)
Мова – стабільна, мовлення динамічне (у мовленні, за звичай людина допускає багато помилок, іноді недотримується норми. У мові, в свою чергу, помилок немає. Є норми, які є загальноприйнятими і стабільними.
Мова – психічне явище, мовлення психофізичне. Мова існує ніби у душах, у психіці людей, а мовлення крім психічного аспекту має і фізичний – породження і сприйняття. Ми можемо охарактеризувати мовлення за такими ознаками як темп, тембр, тривалість, гнучність, артикуляція, акцент і т.д.
Мова – нелінійна, мовлення – лінійна Мовлення розгортається в часі. Для того, щоб щось сказати потрібний певний часовий проміжок ( слова вимовляються не гамузом, а послідовно, один за одним). В мові всі слова, звуки існують разом, одночасно.
Мова – явище соціальне, мовлення – індивідуальне.
Мова – обов’язкова, Мовлення – довільне.
Мова і мовлення – явища соціальні. Тісно пов’язані між собою. мова не тільки породжує мовлення, стримує, унормовує його, а й живиться ним, змінюється. В мові з’являється нове, оказіональне, що з часом може стати мовним фактом.
6. Мова, мислення, свідомість
Мислення- це процес пізнавальної діяльності, під час якої головний мозок людини виконує складні розумові (мислиннєві) операції, використовуючи поняття, судження, умовиводи, результатом яких є припущення, прогнози, прийняття рішення. Суть мислення полягає у виконанні розумових операцій.
Розумові операції ви часто виконуєте на уроках, під час засвоєння нового навчального матеріалу або його відтворення. Виконання розумових операцій ґрунтується на різних формах мислення.
Свідомість- це вища, властива тільки людині і пов'язана з мовою функція мозку, яка зумовлює здатність ідеально відтворювати дійсність у мисленні, відображати її у вигляді знань, закріплених у мові, в усіх її смислах і значеннях, які можуть бути повідомлені, передані іншим людям, передбачати результати, регулювати та самостійно контролювати свою поведінку. Свідомість виникає тільки в суспільстві.
Мова тісно пов’язана із свідомістю (сукупність усіх психічних процесів, що беруть участь в осмисленні людиною навколишнього світу і свого існування), обмін думками між індивідами зумовлює формування свідомості окремої людини. Складовою свідомості є мислення – найвища форма пізнавальної діяльності людини, яка характеризується узагальненням, відбиттям предметів і явищ ті їх зв’язків у вигляді понять, теорій. Мисленню властиво: абстракція, аналіз, синтез, постановка задач і їх вирішення.
Часто мову і мислення ототожнювали – Шлейєрмахер (мова це лише форма мислення), Гаман і часто розривали ці поняття – Бенеке (мислення не залежить від мови, воно здійснюється в інших формах).
Всі ці твердження були помилковими, адже мова і мислення тісно взаємопов’язані.
У радянські часі вважалося, що мислення може здійснюватися вербально, але, це не зовсім так. Мислення здійснюється як вербально так і не вербально.
Існує три типи мислення
Наочно-образне (предметне) – мислення конкретними образами, картинками. Саме ця форма повністю заперечує думку, що мислення протікає тільки в словесній формі.
Технічне – здійснюється без участі мови. Властиве як і «1» вищим тваринам і людині.
Поняттєве мислення – здійснюється за доп. мови. Людина і в цьому випадку не завжди мислить вслух. Частіше мислять за допомогою внутрішнього мовлення.
Переважає із цих трьох типів поняттєве, тобто основним знаряддям мислення є мова.
Історично мислення виникло раніше мови. Саме тому функції мови щодо мислення змінювались. Спочатку мова доповнювала предметне і технічне мислення, з часом вплив мови зростав. І вона стала основним знаряддям мислення.
Засновник загального мовознавства Ф. де Соссюр розглядав мову і мислення, як одне ціле, хоча припускав можливість їх розмежування. «Мову можна порівняти із листом паперу. Мисль – це його лицьова сторона, звук – зворотна. Не можна розрізати лицьову сторону, не розрізавши зворотної. Так само і в мові, не можна відділити ані мисль від звуку, ані звук від мислі.
Питання про взаємозв’язок мови і мовлення має ще один аспект – внутрішнє мовлення.
*внутрішнє мовлення – не зовнішнє* Егоцентричне мовлення дитини – експеримент – якщо її залишити. Вона буде розмовляти «сама з собою» мовлення, яке не звернуте до співбесідника, чого не має у дорослих =) але, якщо ми використовуємо внутрішнє мовлення, то болять зв’язки, ми зв’язуємо мисленєві процеси із мовою.
Таке дитяче мовлення було описане Жаном Піаже. Спочатку таке мовлення має розгорнутий характер, потім у дітей старшого віку воно скорочується, перетворюється на шепітне, а через 1-2 роки взагалі це мовлення зникає, залишаються ледь помітні рухи губ.
Висновок: внутрішнє мовлення виступає проміжною ланкою між мисленням, яке відбувається в мовленнєвих зонах мозку, та зовнішнім мовленням.
У яких формах здійснюється мислення людини? Караулов виділяє три структурні рівні мовної особистості: вербально-семантичий (фонд граматичних знань людини), лінгво-когнітивний (в ньому форм. система знань людини про навколишній світ), мотиваційний (система установок, цілей людини)