Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
4. Право соціального забезпечення — це система правових норм, які регулюють відносини щодо забезпечення громадян у старості, у разі непрацездатності, відносини материнства та дитинства, державної допомоги сім’ї, а також тісно пов’язані з ними процедурні та процесуальні відносини.
Право соціального забезпечення, як галузь права, включає широку, внутрішньо узгоджену сукупність правових норм, які містяться в різноманітних нормативних актах. Не зважаючи, що вона не кодифікована, хоч в цьому є нагальна потреба, як будь-яка інша самостійна галузь права, вона також має свій набір вихідних загальних положень - предмет, метод, принципи та цілі, які розкривають своєрідність і специфіку правового регулювання.
Право соціального забезпечення як навчальна дисципліна — це спеціально відібрана правова інформація, за допомогою якої у студентів формуються знання про форми і види загальнообов'язкового державного соціального страхування, соціального забезпечення, соціальної допомоги та соціального захисту і вміння й навички використання цих знань у їхній практичній діяльності.
Як навчальна дисципліна право соціального забезпечення передбачає формування в студентів знань про предмет однойменної галузі права, тобто ознайомлення їх зі змістом основних нормативних актів, які регулюють суспільні відносини у сфері соціального забезпечення та захисту. Вони повинні знати не лише систему права та законодавства, механізм правового регулювання у сфері соціального захисту населення, стан застосування норм права соціального забезпечення, а й уміти орієнтуватись у системі чинного соціального законодавства та застосовувати його на практиці в процесі реалізації особисто чи іншими особами права на той чи інший вид соціального забезпечення.
18. Поняття суб'єктів права соціального забезпечення та їх властивості
Суб'єктами права соціального забезпечення є особи, які виступають носіями передбачених законом прав та обов'язків у сфері соціального захисту.
Щоб стати суб'єктом права соціального забезпечення, особа повинна бути наділена правоздатністю та галузевим правовим статусом. Правоздатність у сфері соціального забезпечення є складовою загальної правоздатності, яка належить до природних властивостей людини. Отже, правоздатність — це не сукупність прав і обов'язків, що ними наділена особа, а така властивість, яка передбачає можливість мати будь-які права та обов'язки. Правоздатність належить до соціально-правових властивостей особи й існує тому, що у суспільстві наявним є право, завдяки дії якого особа і є правоздатною.
Іншою властивістю, яка характеризує суб'єкта права, є галузевий правовий статус. Це певна сукупність закріплених у Конституції та законах основних прав і обов'язків осіб у сфері соціального захисту. Правовий статус суб'єктів права соціального забезпечення характеризується тим, що в основу галузевого правового статусу одних суб'єктів покладено суб'єктивне право на соціальне забезпечення, яке виникає з
настанням соціального ризику. А основу галузевого правового статусу інших суб'єктів цієї галузі становить обов'язок надавати соціальне забезпечення. Тобто, суб'єктами права соціального забезпечення вважаються правоздатні особи, які в силу свого галузевого правового статусу виступають носіями відповідних прав та обов'язків.
Суб'єктів права соціального забезпечення необхідно відмежовувати від суб'єктів соціально-забезпечувальних правовідносин передусім тому, що не всі суб'єкти права соціального забезпечення можуть бути суб'єктами соціально-забезпечувальних правовідносин. Наприклад, Законом України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» від 16 листопада 2000 р. передбачено надання допомоги дітям-інвалідам. Однак реалізовують це право їх батьки або законні представники, що беруть безпосередню участь у правовідносинах із відповідними органами соціального захисту. Тим самим діти-інваліди є суб'єктами права соціального забезпечення, а учасниками (суб'єктами) правовідносин з приводу реалізації належних їм прав виступають батьки або законні представники.
Крім того, щоб стати учасником (суб'єктом) правовідносин, особа повинна володіти так званою правосуб'єктністю1. її визначають як здатність особи бути суб'єктом правових відносин. При цьому, щоб бути учасником соціально-забезпечувальних правовідносин, особа повинна мати ще й галузеву правосуб'єктність.
Така правосуб'єктність є складним явищем і охоплює галузевий правовий статус, правоздатність і дієздатність за правом соціального забезпечення. Окрім властивостей, що характеризують суб'єктів права соціального забезпечення (правоздатність та галузевий правовий статус), правосуб'єктність доповнюється ще й третім елементом — дієздатністю.
За визначеннями, що подаються в загальній теорії права, дієздатність полягає у здатності особи своїми діями набувати прав і виконувати обов'язки. Іноді до складу право-суб'єктності зараховують ще й деліктоздатність, що визначається як здатність відповідати за вчинені правопорушення. Оскільки ж відповідальність є різновидом юридичного обов'язку, то деліктоздатність, відповідно, належить до дієздатності, а тому виділяти її у складі правосуб'єктності немає необхідності.
Отже, наявність дієздатності перетворює суб'єктів права на суб'єктів правових відносин. На відміну від правоздатності, вона є юридичною властивістю особи, оскільки встановлюється законодавством. Дієздатність, як здатність своїми діями набувати та здійснювати права і самостійно виконувати обов'язки, передбачає можливість усвідомлювати свої дії та керувати ними. Очевидно, що така можливість не є вродженою властивістю людини. Вона приходить з віком, досвідом та знаннями, що набуваються особою. Тому момент виникнення дієздатності визначається у відповідності із законодавством для всіх громадян. Переважно це відбувається встановленням відповідних норм у галузевому законодавстві.
З приводу моменту виникнення дієздатності фізичних осіб за правом соціального забезпечення існує декілька відмінних позицій серед науковців. М. Л. Захаров та Е. Г. Тучко-ва вважають, наприклад, що дієздатність фізичних осіб за правом соціального забезпечення настає одночасно з виникненням права на відповідний вид забезпечення, а тому момент її виникнення залежить від виду соціально-забезпечувальних правовідносин1. Тобто в одних випадках дієздатність громадян виникає одночасно із цивільною (наприклад, право на будь-який вид державної соціальної допомоги особа може реалізувати з моменту досягнення повноліття), в інших — з трудовою (право на соціальну допомогу у системі
загальнообов'язкового державного соціального страхування може бути реалізоване з моменту укладення трудового договору), ще в інших — з досягненням певного віку (право на пенсію за віком особа може реалізувати, досягнувши 60 років — чоловіки і 55 років — жінки).
Видається, що виникнення дієздатності не може залежати лише від настання юридичних фактів, з якими закон пов'язує виникнення права на відповідний вид соціального забезпечення. На наявність дієздатності громадян за правом соціального забезпечення впливають вік та психічне здоров'я громадянина. Це єдині чинники, що визначають здатність усвідомлювати особою значення своїх дій і керувати ними.
Інші вчені (Б. І. Сташків, О. Г. Чутчева) вважають, що дієздатність за правом соціального забезпечення настає з досягненням особою певного віку1. Очевидно, що такий підхід до проблеми дієздатності є найбільш прийнятним. Саме вік особи, визначений законодавством щодо права на певні види соціального забезпечення, і є тим критерієм, за наявності якого вона має можливість брати участь у правовідносинах. Тобто для права соціального забезпечення не існує якогось одного вікового критерію (наприклад, як це існує у цивільному праві — 18 років). Тут дієздатність може виникати як з 18-річного віку, так і з іншого віку, визначеного законом.
Фонди соціального страхування - державні заклади, які створюються для здійснення державних програм соціального страхування.
До підсектору фондів соціального страхування відносяться Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.
|
1.Про Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності |
Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - Фонд) створений відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" і є правонаступником Фонду соціального страхування України.
Фонд є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, а також символіку, що затверджена правлінням Фонду.
У своїй діяльності Фонд керується Конституцією України, Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням", Кодексом законів про працю України, іншими законодавчими та нормативно-правовими актами, а також Статутом Фонду.
Фонд є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, провадить збір і акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг, види яких передбачені Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням", та забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за використанням цих коштів. Фонд є некомерційною самоврядною організацією і належить до цільових позабюджетних страхових фондів. Держава є гарантом надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам Фонду, стабільної діяльності Фонду.
Кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню та використовуються тільки за цільовим призначенням. У разі їх невикористання в поточному році вони переходять на наступний фінансовий рік.
За загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, Фондом надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг:
допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);
допомога по вагітності та пологах;
допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);
забезпечення оздоровчих заходів (оплата путівок на санаторно-курортне лікування застрахованим особам та членам їх сімей, часткове фінансування санаторіїв-профілакторіїв підприємств, установ, організацій, утримання дитячо-юнацьких спортивних шкіл, дитячих оздоровчих таборів і позашкільного обслуговування.
Управління Фондом здійснюється на паритетній основі представниками від держави, застрахованих осіб і роботодавців.
Управління Фондом здійснюють правління та виконавча дирекція Фонду. В Автономній Республіці Крим, областях та в містах Києві і Севастополі безпосереднє управління здійснюють правління та виконавча дирекція відповідних відділень Фонду.
Нагляд за діяльністю Фонду здійснює Наглядова рада Фонду, яка діє на громадських засадах.
Наглядова рада здійснює контроль за виконанням статутних завдань та цільовим використанням коштів Фонду.
Виконавча дирекція Фонду є виконавчим органом правління Фонду, який забезпечує виконання рішень правління.
Виконавча дирекція підзвітна правлінню Фонду та здійснює діяльність від імені Фонду в межах та в порядку, визначених статутом Фонду та положенням про виконавчу дирекцію Фонду, що затверджується його правлінням.
Робочими органами виконавчої дирекції Фонду та його відділень є виконавчі дирекції відділень в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі.
Виконавчі дирекції відділень підзвітні правлінням відділень та виконавчій дирекції Фонду і здійснюють свою діяльність від імені Фонду в межах і в порядку, передбачених статутом Фонду та положенням про виконавчі дирекції відділень Фонду.
2.Державний фондзагальнообов'язкового соціального страхування на випадок безробіття (далі — Фонд) створений для фінансування програм зайнятості населення, управління страхуванням на випадок тимчасової незайнятості, акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів для надання соціальної допомоги. Основою системи соціального захисту на випадок безробіття є внески від підприємств до Державного фонду сприяння зайнятості населення.
Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на контрактній основі, включаючи тих, хто працює неповний робочий день чи тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю.
Основні завдання Фонду:
- професійна орієнтація населення;
- навчання звільнених та безробітних;
- сприяння працевлаштуванню, надання безвідсоткової позики безробітним для здійснення підприємницької діяльності;
- створення центрів профорієнтації, навчально-матеріальної бази для підготовки і навчання працівників;
- організація додаткових робочих місць;
- відшкодування витрат Пенсійному фонду, пов'язаних Із достроковим виходом на пенсію.
Відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2001 р. Фонд із 2001 р. формувався за рахунок страхових внесків роботодавців, найманих працівників та осіб, які добровільно беруть участь у цьому виді страхування, надходжень від застосування штрафних санкцій тощо. Крім того, передбачено асигнування з Державного бюджету на соціальні виплати незастрахованим особам.
Стаття 15. Фонд соціального страхування від нещасних випадків
Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального
страхування від нещасних випадків - некомерційна самоврядна
організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її
правлінням.
Фонд соціального страхування від нещасних випадків є
юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба
України та своїм найменуванням, а також емблему, яка
затверджується його правлінням.
Фонд соціального страхування від нещасних випадків набуває
прав юридичної особи з дня реєстрації статуту у центральному
органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері
реєстрації (легалізації) статутів фондів загальнообов’язкового
державного соціального страхування.
Фонд соціального страхування від нещасних випадків
знаходиться у місті Києві.
Стаття 16. Управління Фондом соціального страхування від
нещасних випадків
Управління Фондом соціального страхування від нещасних
випадків здійснюється на паритетній основі державою,
представниками застрахованих осіб і роботодавців.
Безпосереднє управління Фондом соціального страхування від
нещасних випадків здійснюють його правління та виконавча дирекція.
22. ПОЛОЖЕННЯ про Пенсійний фонд України
1. Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України (далі - Міністр).
Пенсійний фонд України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок).
2. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України (далі - Міністерство), іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
3. Основними завданнями Пенсійного фонду України є:
реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску;
внесення пропозицій Міністру щодо формування державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;
керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
призначення (перерахунок) пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та підготовка документів для їх виплати;
забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством;
ефективне та цільове використання коштів, удосконалення методів фінансового планування, звітності та системи контролю за витрачанням коштів;
забезпечення надходжень від сплати збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, ведення обліку цих надходжень, інших коштів відповідно до законодавства та здійснення контролю за їх сплатою, забезпечення ведення реєстру застрахованих осіб;
виконання інших завдань, визначених законами України та покладених на Пенсійний фонд України Президентом України.
4. Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань:
1) вивчає та аналізує ситуацію у сфері пенсійного забезпечення, забезпечує проведення щорічних актуарних розрахунків фінансового стану системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
2) розробляє проект бюджету Пенсійного фонду України, складає звіт про його виконання та подає їх у встановленому порядку Міністру для внесення на розгляд Кабінету Міністрів України, здійснює ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення;
3) організовує роботу з формування, автоматизованого оброблення інформації в системі Пенсійного фонду України;
4) здійснює заходи щодо забезпечення доступу до даних реєстру застрахованих осіб;
5) організовує, координує та контролює роботу головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управлінь у районах, містах, районах у містах, а також управлінь у містах та районах (далі - територіальні органи) щодо:
забезпечення додержання підприємствами, установами, організаціями та громадянами актів законодавства про пенсійне забезпечення;
забезпечення надходжень від сплати збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, ведення обліку цих надходжень, інших коштів відповідно до законодавства, забезпечення ведення реєстру застрахованих осіб;
здійснення контролю за додержанням законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - страхові внески) та інших платежів, за достовірністю поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, призначенням (перерахунком) і виплатою пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та іншими виплатами, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, інших джерел, визначених законодавством;
застосовування фінансових санкцій, передбачених законом;
призначення (перерахунку) і виплати пенсій та щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці;
забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством;
обліку коштів Пенсійного фонду України, ведення статистичної та бухгалтерської звітності;
надання страхувальникам та застрахованим особам інформації, визначеної законодавством;
6) забезпечує проведення конкурсного відбору банків, які здійснюють виплату та доставку пенсій;
7) вживає відповідно до законодавства та міжнародних договорів України заходів до переказування пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які постійно проживають в Україні;
8) здійснює у межах своїх повноважень контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України, інших коштів, призначених для виплати пенсій та щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці;
9) аналізує та прогнозує надходження коштів від сплати єдиного внеску, організовує взаємодію та обмін інформацією з Міністерством доходів і зборів України та іншими державними органами з питань нарахування та сплати єдиного внеску, персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску, розрахунку показників середньої заробітної плати працівників для призначення пенсії;
10) подає в установленому законодавством порядку Міністерству пропозиції щодо зміни розміру єдиного внеску та щодо розподілу коштів від його сплати, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
11) подає Міністерству пропозиції щодо застосування законодавства про ведення обліку застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та разом із Міністерством дає роз'яснення з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій;
12) встановлює і підтримує міжнародні зв'язки з міжнародними організаціями, за погодженням із Міністром укладає угоди з відповідними органами іноземних держав про співробітництво у сфері пенсійного забезпечення та з інших питань, що належать до компетенції Пенсійного фонду України;
13) організовує професійну підготовку та підвищення кваліфікації працівників Пенсійного фонду України, узагальнює та поширює прогресивні форми і методи роботи;
14) вносить пропозиції Міністерству та іншим центральним органам виконавчої влади щодо розроблення прогнозних показників економічного і соціального розвитку України та проекту Державного бюджету України, Міністерству доходів і зборів України - щодо ведення обліку сплати єдиного внеску, формування та подання звітності в частині ведення обліку застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування;
15) проводить у межах своїх повноважень інформаційно-роз'яснювальну роботу серед населення;
16) готує звітність, передбачену законодавством;
17) здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на Пенсійний фонд України Президентом України.
5. Пенсійний фонд України з метою організації своєї діяльності:
1) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів Міністерства та в установленому порядку подає їх Міністру;
2) здійснює в установленому порядку добір кадрів в апарат Пенсійного фонду України та на керівні посади в головних управліннях Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, формує в установленому порядку кадровий резерв на відповідні посади, організовує роботу з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців апарату Пенсійного фонду України;
3) забезпечує в межах повноважень здійснення заходів щодо запобігання корупції і контроль за їх здійсненням в апараті Пенсійного фонду України, його територіальних органах;
4) організовує планово-фінансову роботу в апараті Пенсійного фонду України, його територіальних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку;
5) виконує у межах повноважень функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління;
6) організовує розгляд звернень громадян з питань, пов'язаних із діяльністю Пенсійного фонду України;
7) забезпечує у межах повноважень реалізацію державної політики стосовно державної таємниці та інформації з обмеженим доступом, контроль за її збереженням в апараті Пенсійного фонду України;
8) забезпечує у межах своїх повноважень виконання завдань мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності держави;
9) організовує ведення діловодства та архіву в апараті Пенсійного фонду України відповідно до встановлених правил.
6. Пенсійний фонд України для виконання покладених на нього завдань має право:
1) залучати спеціалістів центральних та місцевих органів виконавчої влади, вчених, представників інститутів громадянського суспільства (за згодою) для розгляду питань, що належать до компетенції Пенсійного фонду України;
2) одержувати в установленому законодавством порядку безоплатно від міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування необхідні для виконання покладених завдань інформацію, документи і матеріали, зокрема від органів статистики - статистичні дані;
3) користуватися відповідними інформаційними базами даних державних органів, державними, в тому числі урядовими, системами зв'язку і комунікацій, мережами спеціального зв'язку та іншими технічними засобами;
4) скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до компетенції Пенсійного фонду України;
5) проводити планові, а у випадках, передбачених законом, позапланові перевірки на підприємствах, в установах і організаціях, у фізичних осіб - підприємців бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів, пов'язаних із нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, призначенням пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, та отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості (зокрема, письмові) з питань, що виникають під час таких перевірок;
6) вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій, а також від фізичних осіб - підприємців усунення виявлених порушень законодавства про порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, здійснення фінансових операцій з коштами Пенсійного фонду України та порядок їх використання;
7) вилучати в установленому законодавством порядку у підприємств, установ і організацій, фізичних осіб - підприємців копії документів, що підтверджують заниження розміру заробітної плати (доходу) та інших виплат, на які нараховуються страхові внески, або порушення порядку використання коштів Пенсійного фонду України;
8) проводити перевірку цільового використання коштів Пенсійного фонду України;
9) звертатися до господарських судів із заявами щодо порушення справ про банкрутство у випадках та порядку, передбачених законами;
10) порушувати в установленому законом порядку питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
11) звертатися в установленому законом порядку до відповідних правоохоронних органів у разі виявлення фактів порушення порядку нарахування, обчислення і сплати страхових внесків;
12) одержувати кредити в установах банків у порядку, визначеному законодавством.
7. Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
8. Пенсійний фонд України під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими органами виконавчої влади, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, з органами місцевого самоврядування, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, підприємствами, установами, організаціями, а також всеукраїнськими об'єднаннями профспілок, всеукраїнськими об'єднаннями роботодавців.
9. Пенсійний фонд України у межах своїх повноважень, на основі і на виконанняКонституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства та доручень Міністра видає акти організаційно-розпорядчого характеру, які Голова правління Пенсійного фонду України підписує та організовує і контролює їх виконання.
Проекти нормативно-правових актів Пенсійного фонду України погоджуються з Міністерством.
Нормативно-правові акти Пенсійного фонду України підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.
10. Керівництво діяльністю Пенсійного фонду України здійснює правління Пенсійного фонду України, чисельність і персональний склад якого затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Голова правління Пенсійного фонду України має двох заступників, у тому числі одного першого.
Голова правління Пенсійного фонду України та його заступники призначаються на посади за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра, і звільняються з посад Президентом України.
11. Правління Пенсійного фонду України:
1) визначає поточні та перспективні завдання Пенсійного фонду України;
2) затверджує за погодженням із Міністром річний план роботи Пенсійного фонду України, заходи щодо реалізації основних напрямів та пріоритетних цілей його діяльності відповідно до визначених завдань;
3) приймає у межах своїх повноважень постанови, затверджує положення, інструкції та інші нормативно-правові акти Пенсійного фонду України;
4) заслуховує звіти керівників головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі про результати їх діяльності;
5) затверджує положення про територіальні органи Пенсійного фонду України;
6) затверджує статути (положення) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Пенсійного фонду України, контролює додержання їх вимог;
7) приймає рішення з інших питань діяльності Пенсійного фонду України.
Засідання правління Пенсійного фонду України скликаються в міру потреби, але не рідше одного разу на квартал. Правління є правомочним приймати рішення за наявності на засіданні не менше двох третин від його складу. Рішення приймаються більшістю голосів присутніх на засіданні членів правління.
Процедурні правовідносини — це суспільні відносини, що складаються на підставі процедурних норм права соціального забезпечення між фізичною особою (особами), з одного боку, та компетентним органом, з іншого, з приводу реалізації та захисту належного людині права на конкретний вид соціального забезпечення.
До характерних для процедурних правовідносин у сфері соціального забезпечення належать риси, які:
виникають у сфері соціального захисту населення і стосуються реалізації права фізичних осіб на конкретний вид соціального забезпечення. Специфіка норм матеріального права
визначає особливості процедурних правовідносин у цій сфері;
є похідними по відношенню до матеріальних правовідносин, мають підпорядкований службовий характер, їхнє функціональне призначення полягає у забезпеченні реалізації матеріальних правовідносин, в усуненні будь-яких перешкод на їхньому шляху. Вони є відносно самостійними, оскільки за їхньою допомогою не завжди реалізуються норми матеріального права (у разі встановлення відсутності умов для надання того чи іншого виду соціального забезпечення);
як правило, існують у правовій формі. Вони виникають, змінюються і припиняються відповідно до норм процедурного права. Державні органи можуть надавати матеріальне забезпечення тільки на підставі норм права, які передбачають і порядок його отримання, а отже, і модель можливих процедурних відносин;
мають владний характер, оскільки одним із обов'язкових суб'єктів цих правовідносин є орган, наділений владними повноваженнями щодо фізичної особи, яка претендує на певний вид соціального забезпечення. Без його рішення особа не зможе реалізувати свого матеріального права;
складаються заради чужого інтересу, який закладений у матеріальному правовідношенні. Для суб'єкта, який наділений владними повноваженнями у процедурному правовідношенні
(органи соціального захисту населення), застосування норми матеріального права не має ніяких наслідків, що випливають безпосередньо із цієї норми;
мають подвійну юридичну природу. Вони опосередковують процес реалізації норм матеріального права і є результатом реалізації норм процедурного права;
виникають, як правило, на підставі юридичних фактів-дій. Події (досягнення пенсійного віку, втрата працездатності, смерть годувальника та ін.) є лише підставою для звернення до органу соціального забезпечення (вчинення певної дії);
складаються не з одного, а з багатьох процедурних правовідносин, які в сукупності дають можливість реалізувати конкретне матеріальне право у сфері соціального забезпечення;
здійснюються у чіткій послідовності відповідно до стадій провадження у справі. Спочатку виникають процедурні право відносини з приводу звернення до органу соціального забезпечення, а пізніше у зв'язку з підготовкою і розглядом матеріалів та прийняттям рішення у справі;
є однією з правових гарантій забезпечення реалізації матеріального права на певний вид матеріального забезпечення. Процедурні норми детально регламентують механізм здійснення права на соціальне забезпечення. Особлива увага звертається на строки розгляду компетентними органами заяв і клопотань фізичних осіб.
Юридичними передумовами виникнення, зміни і припинення процедурних правовідносин є процедурні норми, процедурна дієздатність учасників цих відносин, процедурні юридичні факти.
Без норми права не може виникнути процедурне правовідношення. Такі процедурні норми регламентують права й обов'язки осіб, які беруть участь у справі; містять гарантії реального здійснення суб'єктивного права на певний вид соціального забезпечення; визначають форму вчинення зобов'язаними органами необхідних дій і форму основних документів, які є результатом цих дій, встановлюють порядок оскарження суб'єктивного права особи у сфері соціального забезпечення.
Другою передумовою участі у правовідносинах є наявність процедурної дієздатності. Правоздатність є загальною властивістю суб'єктів будь-яких матеріальних правовідносин. У процедурних правовідносинах вона ніякої ролі не відіграє. Тому при аналізі матеріальних правовідносин розкривається зміст правоздатності, а при висвітленні процедурних правовідносин — дієздатності. Остання свідчить про можливість брати участь у правовідносинах з реалізації матеріального права. Недієздатна особа має матеріальне право, але участь у його реалізації бере не вона, а її законний представник як учасник процедурних правовідносин. Таким чином, під процедурною дієздатністю розуміють здатність особи своїми діями здійснювати процедурні права і виконувати процедурні обов'язки у сфері соціального забезпечення.
Процедурні юридичні факти — це такі конкретні соціальні обставини, які ведуть до виникнення, зміни чи припинення процедурних правовідносин у сфері соціального забезпечення. Вони фіксуються у встановленій законодавством процедурній формі, тобто належним чином оформляються і засвідчуються. Як правило, на процедурні правовідносини впливає не один юридичний факт, а сукупність їх. Юридичні факти-події, що породжують матеріальні правовідносини, можуть виступати приводом до вчинення дій, які є юридичними фактами процедурних правовідносин.
Структурними елементами процедурних правовідносин є суб'єкти, об'єкти і зміст.
Суб'єктами процедурних правовідносин виступають, з одного боку, фізичні особи, а з іншого, — органи соціального забезпечення чи орган, до компетенції якого входить встановлення фактів, що мають юридичне значення для права соціального забезпечення. Найчастіше суб'єкти матеріальних і процедурних правовідносин з боку фізичних осіб збігаються, але бувають випадки, коли інтереси носія матеріального права у процедурному правовідношенні представляє його законний представник. У цих правовідносинах, крім органу соціального забезпечення як суб'єкта матеріального правовідношення, можуть брати участь і інші органи, уповноважені встановлювати передбачені нормами права соціального забезпечення життєві обставини.
Об'єктом процедурних правовідносин є рішення компетентного органу про встановлення факту, що має юридичне значення для права соціального забезпечення, або про призначення чи надання конкретного виду соціального забезпечення, а також рішення за результатами розгляду спору у сфері соціального забезпечення в позасудовому порядку. Об'єктами процедурних відносин не можуть бути ні предмети зовнішнього світу, ні матеріальні чи духовні блага та цінності. Об'єктом цих правовідносин є юридичне благо у формі позитивного рішення уповноваженого органу.
Під змістом процедурних правовідносин у сфері соціального забезпечення розуміють сукупність суб'єктивних прав, юридичних повноважень і юридичних обов'язків та реальну поведінку учасників цих правовідносин. Основу процедурних правовідносин складають право фізичних осіб вимагати від компетентного органу вчинення певної юридичної дії та обов'язок цього органу вчинити такі дії у встановлені законом строки й у встановленому законом порядку.
У процедурних правовідносинах межі можливої поведінки його учасників окреслені не лише предметом такої поведінки, а й тим, як, яким чином, у якій послідовності, та в який час можна вчиняти певні юридичні дії. Фактична поведінка має здійснюватися строго відповідно до її правової моделі. До процедурних повноважень компетентного органу входять його права й обов'язки в процесі розгляду і вирішення справ у сфері соціального забезпечення населення.
До основних процедурних прав фізичних осіб при розгляді їхніх справ органами соціального забезпечення належать, зокрема, такі: 1) робити запити; 2) подавати клопотання про запрошення свідків, призначення експертизи, витребування додаткових доказів, надання копій документів, що є у справі, тощо; 3) ознайомлюватися з матеріалами справи і робити виписки з них; 4) давати усні та письмові пояснення; 5) мати представника; 6) брати участь у дослідженні доказів у справі; 7) виступати рідною мовою та користуватися послугами перекладача; 8) отримувати інформацію про хід розгляду справи; 9) оскаржувати рішення компетентного органу. Особа користується й іншими процедурними правами, які дають можливість оперативно, всебічно, повно та об'єктивно розглянути її справу. Разом з тим фізична особа зобов'язана добросовісно користуватися наданими процедурними правами, з'являтися на виклик компетентного органу, подавати документи, які відповідно до закону є необхідними для провадження у справі.
Орган, що розглядає справу у сфері соціального забезпечення, має право отримувати від установ, організацій та підприємств незалежно від форм власності інформацію та документи, необхідні для розгляду і вирішення справи; запрошувати фізичну особу для дачі письмових і усних пояснень по суті справи, а також інші права, що випливають з його компетенції. Цей орган зобов'язаний: 1) роз'яснювати зацікавленим особам їхні процедурні права й обов'язки, сприяти належній реалізації їх; 2) роз'яснювати можливі наслідки вирішення справи (наприклад, переведення з одного виду пенсії на інший); 3) вирішувати у встановлені строки питання про задоволення поданих клопотань або про відмову в задоволенні їх із зазначенням мотивів відмови; 4) повідомляти особу про результати розгляду справи і роз'яснювати їй порядок оскарження прийнятого рішення; 5) давати відповіді особі на її запити і приймати рішення щодо її клопотань; 6) приймати громадян в установленому порядку та надавати їм консультації; 7) облаштовувати місця приймання громадян технічними та іншими засобами для надання необхідної інформації, наприклад, зразками документів, контактними телефонними відомостями про місце знаходження посадових осіб, відповідних служб тощо.
Процедурні правовідносини у праві соціального забезпечення можна класифікувати на окремі види за різними критеріями. Так, залежно від виду соціального забезпечення, на реалізацію якого спрямовані процедурні правовідносини, виділяють:
1) процедурні правовідносини в пенсійному забезпеченні; 2) процедурні правовідносини у зв'язку з призначенням грошових допомог і компенсацій; 3) процедурні правовідносини, які виникають у зв'язку з наданням натуральної допомоги, соціальних послуг і пільг.
За формою соціального забезпечення розрізняють: 1) процедурні правовідносини у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування; 2) процедурні правовідносини у сфері державного соціального забезпечення та державної соціальної допомоги; 3) процедурні правовідносини у сфері недержавної соціальної підтримки найбільш вразливих верств населення.
За цільовим призначенням процедурні правовідносини поділяються на такі види: 1) щодо встановлення юридичних фактів;
2) з приводу реалізації права на конкретний вид соціального забезпечення; 3) відносно розгляду в позасудовому порядку справ з питань забезпечення фізичних осіб певними видами соціального забезпечення.
З урахуванням стадій застосування компетентним органом норм права соціального забезпечення виділяють: 1) процедурні правовідносини в стадії встановлення й аналізу фактичних даних справи; 2) процедурні правовідносини в стадії вибору й аналізу норм права соціального забезпечення; 3) процедурні правовідносини у стадії прийняття рішення.
26. Процесуальні правовідносини в соціальному забезпеченні здебільшого виникають внаслідок подання громадянином, право якого порушено, до компетентного органу скарги (або позовної заяви в разі звернення до суду з позовними вимогами) на дії або рішення органів чи посадових осіб, які призначають або надають той чи інший вид матеріального забезпечення чи соціального обслуговування.
Враховуючи той факт, що процесуальні відносини по вирішенню спорів, які виникають між суб’єктами соціально-забезпечувальних правовідносин, й досі урегульовуються переважно нормами адміністративного, адміністративно-процесуального та цивільного процесуального галузей права, дисертант, разом з цим, обгрунтовує доцільність віднесення згаданих правовідносин до системи правовідносин з соціального забезпечення, виходячи, наприклад, з таких міркувань:
зазначені правовідносини є похідними від матеріальних або процедурних правовідносин у сфері соціального забезпечення, оскільки спори, що в них вирішуються, виникають з приводу застосування чи реалізації матеріальних чи процедурних норм права соціального забезпечення;
щонайменш одним з учасників зазначених процесуальних правовідносин виступає суб’єкт права соціального забезпечення (наприклад, громадянин або сім’я, які мають право на конкретний вид соціального забезпечення і право яких порушується); другим учасником може виступати вищий в порядку підлеглості відповідний орган соціального забезпечення чи захисту (що розглядає скаргу та вирішує спір);
одним з суб’єктів названих правовідносин здебільшого виступають особи, які відносяться до соціально вразливих верств населення, мають особливий правовий статус (зокрема, інваліди, престарілі особи, безробітні, діти-сироти тощо), а тому зумовлюють певну специфіку змісту правових норм, що регулюють відповідні процесуальні відносини;
нині існуючі норми адміністративного, адміністративно-процесуального та цивільного процесуального права не враховують всієї специфіки процесуальних правовідносин, які виникають у сфері соціального забезпечення, а значить є недостатніми для їх належного правового регулювання, що, в свою чергу, обумовлює невідкладну потребу у створенні спеціальних процесуальних норм у праві соціального забезпечення.
28.
Для окремих категорій працівників, зайнятих на роботах, що потребують підвищеної інтенсивності, значних емоційних та фізичних навантажень, в наслідок чого людський організм зношується значно швидше, законодавством передбачене пенсійне забезпечення у зв'язку з утратою професійної працездатності, тобто вихід на пенсію до настання віку, який дає право на пенсію за віком. При цьому враховується тривалість такої роботи, тобто наявність певного спеціального стажу - вислуги років. Визначена законом тривалість вислуги років є для певної категорії працівників основною підставою для пенсійного забезпечення. Вона також впливає і на розмір пенсії. За вислугою років призначення пенсії пов'язується не з досягненням пенсійного віку та наявністю загального стажу, хоч в деяких випадках і ці критерії беруться до
83
уваги, наприклад, при призначенні пенсії за вислугу років державним службовцям, а з утратою професійних якостей, коли працівник не може повноцінно працювати за своєю професією до похилого віку і йому призначається пенсія як компенсація втраченої професійної працездатності.
У юридичній літературі вислуга років визначається як тривалий, виміряний, зазвичай, в роках період трудової, державної, а в окремих випадках і іншої суспільно-корисної діяльності, що створює за певних умов для визначеної законом категорії працівників право на відповідні конкретні види пільг і переваг (грошові виплати, пенсії, додаткові відпустки тощо). Вислуга років - це пільга, що застосовується до конкретного та обмеженого кола осіб: військовослужбовців, працівників правоохоронних органів (органів внутрішніх справ, суду, прокуратури), митних органів, державних службовців, окремих категорій працівників народного господарства. Перелік державних органів, сфер народного господарства, професій і посад служба чи праця на яких дає право на пенсію за вислугу років, а також тривалість вислуги років і правила її нарахування встановлюється законодавством для кожної окремої категорії працівників.
У юридичній літературі вислуга років визначається як тривалий, виміряний рядом років період трудової чи державної діяльності, що створює за певних умов право на відповідні конкретні види пільг і переваг (грошові виплати, пенсії, додаткові відпустки).
Пенсія за вислугу років — це щомісячні виплати з Пенсійного фонду та інших джерел фінансування, що призначаються довічно в розмірі, співвіднесеному з минулим заробітком (винагородою) особам, які мають установлений законом спеціальний стаж (вислугу років).
За своїми ознаками й цілями пенсії за вислугу років найбільш близькі до пенсій за віком: тут також вимагається певний стаж роботи (служби), а в деяких випадках — вік. Найчастіше ці пенсії призначаються незалежно від віку.
Цілі пенсійного забезпечення за вислугу років — встановлювати пенсії за вислугу років окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких веде до втрати професійної працездатності чи придатності до настання віку, який дає право на пенсію за віком.
Коло осіб, які мають право на пенсію за вислугу років, визначене законодавством. Це окремі категорії працівників, перелік яких установлено в статтях 54 і 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також в інших спеціальних нормативних актах.
Відповідно, законодавство вирізняє чотири категорії громадян:
Першій із зазначених категорій пенсії призначаються за наявності певної вислуги років служби незалежно від віку, інколи — в сукупності з віком та іншими обставинами (хворобою, скороченням штатів військових формувань).
У другій групі умовами призначення пенсій за вислугу років є наявність певного стажу роботи за спеціальністю (вислуги років) і припинення до часу звернення за пенсією роботи, яка дає право на пенсію за вислугу років.
У третій групі право на пенсію виникає за наявності вислуги років (спеціального стажу на зазначених посадах і досягнення пенсійного віку).
У четвертій групі умовами призначення пенсій за вислугу років є встановлена законодавством робота (професія, спеціальність), її тривалість, а також досягнення певного віку чи незалежно від віку.
Згідно із статтями 52, 54, 55 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне забезпечення» до цієї групи належать:
Тривалість вислуги років перелічених категорій працівників різна. Вона встановлюється окремими списками професій і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років. Списки затверджує Кабінет Міністрів України. У більшості випадків вислугу років встановлено в половинному розмірі від загального трудового стажу для чоловіків і жінок зі знижкою віку на 5 років.
Правила нарахування розміру пенсій за вислугу років визначено як загальним пенсійним законодавством, так і іншими нормативними актами про статус і соціальний захист окремих категорій працівників.
Це залежить від виду спеціального стажу, що його мають працівники. Можна назвати два способи нарахування пенсій за вислугу років.
В одних випадках пенсії за вислугу років (спеціалістам галузей національної економіки та іншим категоріям працівників) розраховуються так само, як і пенсія за віком (за стаж роботи — 25 років у чоловіків і 20 — у жінок).
В інших випадках пенсія за вислугу років нараховується у вищих диференційованих відсотках до заробітку, посадових окладів (80-90% винагороди у державних службовців, суддів, прокурорських працівників).
Коло осіб, які мають право на пенсію за вислугу років, достатньо широке і виходить за рамки дії закону про пенсійне забезпечення. Крім цього нормативного акта, є ціла низка інших законів, які регулюють даний вид пенсійного забезпечення, а саме Закони України:
- «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня 1992 р. №2262-ХІІ;
- «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. №3723-ХІІ;
- «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 р. №2790-ХІІ;
- «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р. №2862-ХІІ;
- «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991р. №1789-ХІІ;
- Митний кодекс України тощо.
Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. ( Пункт 2 в редакції Постанови КМ N 497 ( 497-2002-п ) від 11.04.2002 )
Документи, що підтверджують трудовий стаж
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 1 травня 1993 р., а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (додаток N 1).
(Пункт 4 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 1788 ( 1788-2003-п ) від 20.11.2003 )
Для підтвердження часу творчої діяльності членів творчих спілок та інших творчих працівників, які не є членами творчих спілок, приймаються довідки про період сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України.
До 1 квітня 1992 р. час творчої діяльності членів Спілки письменників, Спілки художників, Спілки композиторів, Спілки кінематографістів, Спілки театральних діячів, а також інших творчих працівників, які не є членами творчих спілок України, але об'єднані відповідними професійними комітетами, підтверджується довідками (виписками з постанов) секретаріатів правлінь творчих спілок України про встановлення творчого стажу.
Для підтвердження військової служби, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв'язку приймаються: (Абзац перший пункту 6 із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ N 726 ( 726-2006-п) від 25.05.2006, N 859 (859-2007-п) від 26.06.2007)
- військові квитки;
- довідки військових комісаріатів, військових частин і установ системи Міноборони, Держкомкордону, Головного управління командуючого Національною гвардією, Управління охорони вищих посадових осіб України, орг
анів управління інших військових формувань, що утворюються Верховною Радою України, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Держспецзв'язку, Держспецтрансслужби; (Абзац третій пункту 6 із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ N 726 (726-2006-п) від 25.05.2006, N 1658 (1658-2006-п) від 29.11.2006, N 859 (859-2007-п ) від 26.06.2007)
- довідки архівних і військово-лікувальних установ.
Час перебування в партизанських загонах і з'єднаннях у період Великої Вітчизняної війни встановлюється за довідками штабів партизанського руху або архівів (за місцем діяльності партизанських загонів і з'єднань).
Військова служба у складі діючої армії в період бойових дій, в тому числі під час виконання інтернаціонального обов'язку, зараховується до трудового стажу на підставі довідок військових комісаріатів, які видаються в порядку, що визначається Міноборони (додаток N 2).
Для підтвердження служби в органах внутрішніх справ приймаються довідки, які видаються в порядку, що визначається МВС (додаток N 3).
Час служби у воєнізованій охороні, в органах спеціального зв'язку і гірничорятувальних частинах встановлюється за правилами, передбаченими пунктом 3 цього Порядку.
Час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Тривалість тимчасової непрацездатності, яка розпочалася в період роботи, встановлюється на підставі довідок, виданих за місцем цієї роботи.
Час догляду за інвалідом I групи, дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, встановлюється на підставі:
- акта обстеження фактичних обставин здійснення догляду;
- документів, що засвідчують перебування на інвалідності (для інвалідів I групи і дітей-інвалідів) і вік (для престарілих і дітей-інвалідів).
Акт обстеження фактичних обставин здійснення догляду складається органами Пенсійного фонду на підставі відомостей, одержаних від органів управління житловим фондом, сільських, селищних Рад народних депутатів, опитування осіб, за якими здійснюється догляд, та їхніх сусідів, інших даних. (Абзац четвертий пункту 10 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 497 ( 497-2002-п ) від 11.04.2002 )
Документами, які підтверджують перебування на інвалідності, можуть бути виписка із акта огляду медико-соціальної експертної комісії, медичні висновки, пенсійне посвідчення, посвідчення одержувача допомоги або довідка органів праці та соціального захисту населення або Пенсійного фонду та інші документи. (Абзац п'ятий пункту 10 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 497 ( 497-2002-п ) від 11.04.2002 )
Документами, які підтверджують вік, можуть бути свідоцтво про народження або виписка із паспорта чи довідка органів управління житловим фондом та інші.
Час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або виписки із паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть), а також документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала (виписка із трудової книжки, довідка органів управління житловим фондом чи довідка сільської, селищної Ради народних депутатів).
Час утримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та час перебування в засланні й на примусовому лікуванні підтверджується довідками органів внутрішніх справ і зараховується до трудового стажу за наявності документів про реабілітацію (довідки суду, органів прокуратури, дізнання та слідства про припинення кримінальної справи чи довідки суду про винесення виправдувального вироку).
Робота в'язнів підтверджується довідкою органів внутрішніх справ і довідкою про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Період проживання дружин осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби з чоловіками в місцевостях, де була відсутня можливість їх працевлаштування за спеціальністю, підтверджується довідками (додаток N 4), виданими командирами (начальниками) військових частин, військово-навчальних (навчальних) закладів, підприємств, установ і організацій в порядку, що визначається Міноборони.
При цьому для дружин військовослужбовців, звільнених з дійсної військової служби до 1 січня 1990 р., період проживання з чоловіками в місцевостях, де була відсутня можливість їх працевлаштування за спеціальністю, підтверджується довідками, які видаються військовими комісаріатами.
Період проживання в м. Ленінграді в період його блокади в роки Великої Вітчизняної війни з 8 вересня 1941 р. по 27 січня 1944 р. установлюється на підставі довідки органу управління житловим фондом, виписки з домової книги або поквартирних списків, прописної картки, довідки про термін евакуації з м. Ленінграда, евакуаційного посвідчення, мобілізаційного розпорядження тощо.
Робота у м. Ленінграді в період його блокади встановлюється на загальних підставах.
Для підтвердження часу перебування на окупованій території України та інших держав у період Великої Вітчизняної війни приймаються довідки сільських (селищних), міських Рад народних депутатів або їхніх виконкомів та районних державних адміністрацій.
Час перебування у фашистських концтаборах, гетто та інших місцях примусового утримання в період війни осіб, у тому числі дітей, примусово вивезених з тимчасово окупованої території у період Великої Вітчизняної війни, підтверджується будь-якими документами того часу, в яких містяться необхідні відомості.
У разі відсутності таких документів приймаються довідки, видані архівними установами, органами державної безпеки, розвідувальними органами або внутрішніх справ за місцем прибуття зазначених осіб до України, а також Службою розшуку Національного комітету товариства Червоного Хреста України. (Абзац другий пункту 16 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 726 (726-2006-п ) від 25.05.2006)
Підтвердження трудового стажу показаннями свідків
За відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на трудову пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
В такому ж порядку показаннями свідків підтверджується час роботи громадян із числа національних меншин, примусово виселених з місць постійного проживання в 30-40 роки, а також час роботи в колгоспі до 1965 року у випадках, коли неможливо одержати документи про наявний стаж роботи, незалежно від причин відсутності необхідних документів.
За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
За відсутності документів про час перебування у фашистських концтаборах, гетто та інших місцях примусового утримання в період війни осіб, у тому числі дітей, примусово вивезених з тимчасово окупованої території у період Великої Вітчизняної війни, проживання в м. Ленінграді в період його блокади з 8 вересня 1941 р. по 27 січня 1944 р. зазначені періоди можуть бути встановлені на підставі показань одного або більше свідків, які мають у своєму розпорядженні відповідні документи (довідки, видані архівними установами, органами Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки або внутрішніх справ за місцем прибуття зазначених осіб до України, евакуаційні посвідчення, мобілізаційні розпорядження тощо).
(Пункт 19 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 726 (726-2006-п) від 25.05.2006)
Особливості підтвердження трудового стажу окремих категорій працівників
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5). (Абзац перший пункту 20 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 920 (920-2006-п) від 05.07.2006)
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Додатково в довідці наводяться такі відомості:
- стосовно трактористів-машиністів підприємств сільського господарства (в тому числі колгоспів) - про безпосередню зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції;
- стосовно жінок, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами на підприємствах сільського господарства (в тому числі в колгоспах) - про виконання встановлених норм обслуговування;
- стосовно жінок, які працюють на вирощуванні, збиранні та післязбиральному обробленні тютюну, - про зайнятість на перелічених роботах протягом повного сезону.
У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінпраці та Мінфіном. (Пункт 20 доповнено абзацом згідно з Постановою КМ N 920 (920-2006-п) від 05.07.2006)
За відсутності трудових книжок у осіб, які працювали у громадян за договорами (домашні робітниці, няні, секретарі, друкарки, стенографістки, сторожі, садівники, шофери та ін.), час їх роботи в домашньому господарстві підтверджується довідками профспілкових організацій, за участю яких було укладено трудовий договір між наймачем і працівником, або трудовими договорами з відміткою про їх виконання.
За відсутності у профспілкових організаціях відомостей про укладення договору про роботу у окремих громадян для підтвердження стажу приймаються довідки, видані наймачем, а у разі його смерті - одним із подружжя або іншим членом сім'ї, який проживав разом з ним у даний період (крім тих родичів, які в цей час були неповнолітні), та довідки про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Справжність підпису особи, яка видала довідку про роботу, засвідчується в установленому порядку.
Аналогічно підтверджується і стаж роботи пастухом за трудовим договором з колективом громадян - власників худоби. У тих випадках, коли трудовий договір було укладено за участю виконкомів сільських, селищних Рад народних депутатів, до уваги беруться видані ними довідки.
Стаж роботи громадян України за її межами підтверджується документами, легалізованими МЗС (крім роботи на території колишнього СРСР і держав, з якими колишнім СРСР було укладено угоди про соціальне забезпечення, до укладення відповідних двосторонніх угод).
Правила підтвердження трудового стажу
Документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою.
24. Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.
Довідки, видані колгоспами при залишенні членом колгоспу роботи, а також довідки, видані в більш пізній період колгоспами, які згодом припинили свою діяльність, можуть братися до уваги й тоді, коли вони не містять підстав видачі.
У тих випадках, коли періоди роботи зараховуються до трудового стажу на підставі показань свідків, один із яких свідчить про роботу заявника за більший період, ніж інші, встановленим вважається період, який підтверджений двома або більше свідками.
Якщо ім'я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, що підтверджує трудовий стаж, не збігаються з ім'ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом або свідоцтвом про народження, факт приналежності цього документа даній особі може бути встановлено у судовому порядку.
У тих випадках, коли в поданому документі про стаж указано лише роки без зазначення точних дат, за дату береться 1 липня відповідного року, а якщо не зазначено число місяця, то ним вважається 15 число відповідного місяця.
30. державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими
нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх
комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних
соціальних гарантій;
Стаття 4. Система і класифікація соціальних нормативів
За характером задоволення соціальних потреб соціальні
нормативи поділяються на:
нормативи споживання - розміри споживання в натуральному
виразі за певний проміжок часу (за рік, за місяць, за день)
продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання
та деяких видів послуг;
нормативи забезпечення - визначена кількість наявних в
особистому споживанні предметів довгострокового користування, а
також забезпечення певної території мережею закладів охорони
здоров'я, освіти, підприємств, установ, організацій
соціально-культурного, побутового, транспортного обслуговування та
житлово-комунальних послуг;
нормативи доходу - розмір особистого доходу громадянина або
сім'ї, який гарантує їм достатній рівень задоволення потреб, що
обраховується на основі визначення вартісної величини набору
нормативів споживання та забезпечення.
За рівнем задоволення соціальних потреб соціальні нормативи
поділяються на:
нормативи раціонального споживання - рівень, що гарантує
оптимальне задоволення потреб;
нормативи мінімального споживання - соціально прийнятний
рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів та
послуг виходячи з соціальних або фізіологічних потреб;
статистичні нормативи - нормативи, що визначаються на основі
показників фактичного споживання або забезпеченості для всього
населення чи його окремих соціально-демографічних груп.
32. Розділ II
СФЕРИ ЗАСТОСУВАННЯ ДЕРЖАВНИХ
СОЦІАЛЬНИХ СТАНДАРТІВ І НОРМАТИВІВ ТА
ГАРАНТІЇ ЇХ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Стаття 7. Державні соціальні стандарти у сфері доходів
населення
Державні соціальні стандарти у сфері доходів населення
встановлюються з метою визначення розмірів державних соціальних
гарантій у сфері оплати праці, виплат за обов'язковим державним
соціальним страхуванням, права на отримання інших видів соціальних
виплат і державної соціальної допомоги та їх розмірів, а також
визначення пріоритетності напрямів державної соціальної політики.
Стаття 8. Державні соціальні нормативи у сфері соціальних
послуг
Державні соціальні нормативи у сфері надання соціальних
послуг встановлюються для визначення розмірів державних гарантій
соціальної підтримки осіб, які перебувають у складних життєвих
обставинах.
З цією метою визначаються:
перелік, види та обсяги соціальних послуг, які надаються за
рахунок державного та місцевого бюджетів і страхових фондів;
норми та нормативи надання соціальних послуг особам, які
перебувають у складних життєвих обставинах;
показники якості соціальних послуг.
Стаття 9. Державні соціальні нормативи у сфері
житлово-комунального обслуговування
Державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального
обслуговування встановлюються з метою визначення державних
гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг та розмірів плати
за житло і житлово-комунальні послуги, які забезпечують реалізацію
конституційного права громадянина на житло.
До їх числа відносяться:
гранична норма оплати послуг з утримання житла,
житлово-комунальних послуг залежно від отримуваного доходу;
соціальна норма житла та нормативи користування
житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає
пільги та встановлює субсидії малозабезпеченим громадянам;
показники якості надання житлово-комунальних послуг.
Стаття 10. Державні соціальні нормативи у сфері транспортного
обслуговування та зв'язку
Державні соціальні нормативи у сфері транспортного
обслуговування та зв'язку включають:
норми забезпечення транспортом загального користування;
показники якості транспортного обслуговування;
норми забезпеченості населення послугами зв'язку.
Стаття 11. Державні соціальні нормативи у сфері охорони
здоров'я
До державних соціальних нормативів у сфері охорони здоров'я
включаються:
перелік та обсяг гарантованого рівня медичної допомоги
громадянам у державних і комунальних закладах охорони здоров'я;
нормативи надання медичної допомоги, що включають обсяг
діагностичних, лікувальних та профілактичних процедур;
показники якості надання медичної допомоги;
нормативи пільгового забезпечення окремих категорій населення
лікарськими засобами та іншими спеціальними засобами;
нормативи забезпечення стаціонарною медичною допомогою;
нормативи забезпечення медикаментами державних і комунальних
закладів охорони здоров'я;
нормативи санаторно-курортного забезпечення;
нормативи забезпечення харчуванням у державних і комунальних
закладах охорони здоров'я.
Стаття 12. Державні соціальні нормативи у сфері забезпечення
навчальними закладами
До державних соціальних нормативів у сфері забезпечення
навчальними закладами включаються:
перелік та обсяг послуг, що надаються державними і
комунальними закладами дошкільної, загальної середньої,
професійно-технічної та вищої освіти;
нормативи граничного наповнювання класів, груп та
співвідношення вихованців, учнів, студентів і педагогічних
працівників у навчальних закладах;
норми матеріального забезпечення навчальних закладів та
додаткових видів соціального і матеріального забезпечення учнів.
Стаття 13. Державні соціальні нормативи у сфері
обслуговування закладами культури
До державних соціальних нормативів у сфері обслуговування
закладами культури включаються:
перелік та обсяг безоплатних послуг, які надаються населенню
закладами, підприємствами, організаціями та установами культури;
показники якості надання населенню послуг закладами,
підприємствами, організаціями та установами культури;
нормативи забезпечення населення закладами, підприємствами,
організаціями та установами культури.
Стаття 14. Державні соціальні нормативи у сфері
обслуговування закладами фізичної
культури та спорту
До державних соціальних нормативів у сфері обслуговування
закладами фізичної культури та спорту включаються:
перелік та обсяг безоплатних послуг, які надаються населенню
закладами фізичної культури, спорту, а також дитячо-юнацькими
спортивними школами;
нормативи забезпечення населення закладами фізичної культури
та спорту.
Стаття 15. Державні соціальні нормативи у сфері побутового
обслуговування, торгівлі та громадського
харчування
До державних соціальних нормативів у сфері побутового
обслуговування, торгівлі та громадського харчування включаються:
нормативи забезпечення населення побутовими послугами;
показники якості надання побутових послуг;
нормативи забезпечення торговельною площею та місцями у
закладах громадського харчування;
показники якості та безпеки товарів і послуг підприємств
громадського харчування.
Стаття 16. Гарантії забезпечення державних соціальних
стандартів і нормативів
Держава гарантує забезпечення основних потреб громадян на
рівні встановлених законом державних соціальних стандартів і
нормативів.
33. Прожитковий мінімум — базовий державний соціальний стандарт
Відповідно до ст. б Закону України «Про державні соціальні стандарти та соціальні гарантії» базовим державним соціальним стандартом в України є прожитковий мінімум. На його основі визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум (лат. тіпітит — найменша кількість, тіпітитз — найменший) — вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Правову основу встановлення, затвердження і врахування при реалізації державою конституційної гарантії на достатній життєвий рівень становлять норми Конституції України, законів України «Про державні соціальні стандарти та соціальні гарантії», «Про прожитковий мінімум» та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення» від 14 квітня 2000 р. № 656.
При обчисленні розміру прожиткового мінімуму враховуються дві складові його обсягу: фізіологічна (вартісне вираження матеріальних цінностей, необхідних для існування особи) та соціальна (набір духовних цінностей мінімально прийнятого рівня життя). У світовій практиці фізіологічні витрати становлять 85-87 % загального прожиткового мінімуму1.
Міжнародному досвіду відомо декілька способів визначення прожиткового мінімуму: статистичний, соціологічний, ресурсний, комбінований, відносний та нормативний.
Статистичний метод передбачає встановлення прожиткового мінімуму на рівні доходів 10-20 % найменш заможних громадян держави.
Суб'єктивний, або соціологічний, підхід базується на проведенні соціологічних опитувань населення про необхідний мінімальний дохід. Такий метод хоч і виражає справжні потреби людей, та, як правило, не відповідає реальним економічним можливостям держави.
Ресурсний метод уже виходить із економічних можливос тей держави та застосовується у найбільш розвинутих дер жавах.
Комбінований метод дозволяє визначати вартість харчування за нормами, житлово-комунальні послуги — за фактом, а непродовольчі товари — за їх відсотковою часткою у загальних витратах особи.
Відносний метод, або метод обчислення медіанного доходу, переважно використовується у державах з розвинутою ринковою економікою. Так званий медіанний дохід — це рівень достатку, що найчастіше зустрічається в державі (практично він відповідає середньодушовому доходу населення). Так, у США, Великобританії, Німеччині прожитковий мінімум встановлюється на рівні 40 % від медіанного до ходу, у Фінляндії, Італії, Греції, Іспанії — 50 %, а у Порт галії та Ірландії — 60 %.
У переважній більшості держав для встановлення велич ни прожиткового мінімуму використовується нормативни метод для обчислення мінімального споживчого кошику. Наприклад, у Болгарії існує аж 6 варіантів обчислення споживчих кошиків залежно від складу сім'ї (працюючі, пенсіонери чи діти). У Литві прожитковий мінімум визначається на основі потреб сім'ї з 4 осіб: хлопчик 14 років, дівчинка 6-8 років і двоє дорослих. Для інших сімей використовуються спеціальні коефіцієнти. Продовольча частка товарів передба чає понад 50 їх видів і становить 45-50 % мінімального споживчого бюджету.
Розрахований у такий спосіб прожитковий мінімум визначає межу бідності (стан нужденності) для надання соціальної допомоги найуразливіїним верствам населення.
В Україні прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо диференційовано для тих, хто належить до основних соціальних та демографічних груп:
а) для дітей віком до 6 років;
б) для дітей віком від 6 до 18 років;
в) для працездатних осіб;
г) для осіб, які втратили працездатність.
Такий поділ зумовлений особливостями людського організму та потребами його залежно від віку, стану, активності.
Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто належить до основних соціальних і демографічних груп населення, щорічно затверджується за поданням Кабінету Міністрів України Верховною Радою України до початку розгляду Державного бюджету України. Вартісна величина прожиткового мінімуму на одну особу на місяць визначається Законом про Державний бюджет на відповідний рік. Прожитковий мінімум періодично переглядається залежно від зростання індексу споживчих цін разом з уточненням показників Державного бюджету України та публікується в офіційних виданнях.
Прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи.
Складовими елементами величини прожиткового мінімуму є набір продуктів харчування, набір непродовольчих товарів та набір послуг.
Основними принципами формування набору продуктів харчування є:
— забезпечення дитини повноцінним харчуванням для
розвитку здорового організму;
Набір непродовольчих товарів формується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері економіки з використанням нормативів забезпечення засобами гігієни, медикаментозними засобами, засобами захисту організму людини від впливу навколишнього середовища, а також засобами влаштування побуту.
Цей елемент величини прожиткового мінімуму теж формується за певними принципами. А саме:
— забезпечення збереження здоров'я та підтримання
життєдіяльності організму людини;
До набору послуг включаються житлово-комунальні, транспортні, побутові послуги, послуги зв'язку, закладів культури, освіти, здоров'я та ін.
Набір послуг формується спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади у сферах надання відповідних послуг з урахуванням таких принципів:
Як державний соціальний стандарт прожитковий мінімум використовується для:
Для оцінки рівня життя у регіонах, створення та реалізації регіональних соціальних програм, визначення права на призначення соціальної допомоги, що фінансується за раху-
нок місцевих бюджетів, органами місцевого самоврядування можуть затверджуватися регіональні прожиткові мінімуми. Розмір такого прожиткового мінімуму не повинен перевищувати основного, що встановлений у державі.
Прожитковий мінімум не є абсолютним державним соціальним стандартом для всіх видів соціального забезпечення громадян в Україні. Забезпечення на рівні не нижче прожиткового мінімуму вважається визначальним для основних видів матеріального соціального забезпечення та досягається сукупністю всіх видів забезпечення, що становлять зміст суб'єктивного права на соціальне забезпечення. Сьогодні в Україні особа може отримувати декілька видів соціального забезпечення одночасно. А тому при отриманні доходу у розмірі декількох прожиткових мінімумів може трапитися ситуація, що не відповідає логіці програм соціальної допомоги, по-перше, а по-друге, — перевищує конституційну гарантію, за якою допомога має бути не нижче одного прожиткового мінімуму.
Деякі види соціального забезпечення не завжди можуть узгоджуватися з розміром прожиткового мінімуму (наприклад, деякі соціальні пільги чи соціальне обслуговування непрацездатних). Тим не менше, прожитковий мінімум як державний соціальний стандарт визначає право особи на вказані види соціального забезпечення. Воно настає лише у тому разі, якщо сукупний її дохід не перевищує розміру прожиткового мінімуму.
Попри всю свою значимість, прожитковий мінімум не є єдиним державним соціальним стандартом в Україні. Крім нього, широко використовується інший вагомий показник — рівень забезпечення прожиткового мінімуму. Він визначається як реальний державний соціальний стандарт, що слугує критерієм для визначення особи нужденною. Щорічно цей мінімум закріплюється у законі про Державний бюджет та використовується для призначення державних соціальних допомог. Так, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» рівень забезпечення прожиткового мінімуму для призначення
допомоги відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» встановлюється для працездатних осіб у сумі 110 гривень, непрацездатних осіб — 155 гривень, інвалідів — 165 гривень.
39. 1.2. Допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її
виплата для організації безробітними підприємницької діяльності
надається застрахованим та незастрахованим особам, визнаним у
встановленому порядку безробітними.
1.3. Допомога по безробіттю призначається центрами
зайнятості, на які покладено функції робочих органів виконавчої
дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального
страхування України на випадок безробіття (далі - центри
зайнятості), за місцем перебування безробітного на обліку і
виплачується в установленому порядку через банківські установи.
Застрахованим особам - найманим працівникам; особам, які
виконують роботи (надають послуги) згідно з цивільно-правовими
договорами; військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної
прикордонної служби України, внутрішніх військ, інших військових
формувань, утворених відповідно до законів України, Служби безпеки
України, Служби зовнішньої розвідки України,
які втратили
роботу з не залежних від них обставин і визнані в установленому
порядку безробітними, допомога по
безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної
плати (доходу) або середнього грошового забезпечення залежно від
страхового стажу:
до 2 років - 50 відсотків;
від 2 до 6 років - 55 відсотків;
від 6 до 10 років - 60 відсотків;
понад 10 років - 70 відсотків.
Залежно від тривалості безробіття допомога по безробіттю
зменшується і виплачується у відсотках до визначеного розміру:
перші 90 календарних днів - 100 відсотків;
протягом наступних 90 календарних днів - 80 відсотків;
надалі - 70 відсотків.
Виплата допомоги по безробіттю особам, звільненим з
останнього місця роботи чи служби за власним бажанням без поважних
причин, у перші 90 календарних днів не здійснюється. Виплата
допомоги таким особам починається з 91 календарного дня у розмірі
80 відсотків до визначеного розміру.
Особам, звільненим з останнього місця роботи за угодою
сторін, виплата допомоги по безробіттю починається з дня її
призначення у розмірі 100 відсотків до визначеного розміру.
Допомога по безробіттю не може бути вищою за середню
заробітну плату, що склалася за всіма видами економічної
діяльності у відповідній області за минулий місяць, і нижчою за
встановлений законодавством розмір.
Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю для
осіб, зазначених у цьому розділі, не може перевищувати 360
календарних днів протягом двох років з дня призначення допомоги по
безробіттю.
40. Стаття 47. Допомога по частковому безробіттю
1. Допомога по частковому безробіттю надається територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, застрахованим особам у разі втрати ними частини заробітної плати внаслідок вимушеного скорочення передбаченої законодавством тривалості робочого часу у зв'язку із зупиненням (скороченням) виробництва продукції без припинення трудових відносин у разі, коли:
зупинення (скорочення) виробництва на підприємстві або в цеху, дільниці із замкнутим циклом виробництва (структурний підрозділ підприємства, у якому здійснюються всі етапи технологічного процесу з виробництва певного виду продукції у межах такого підрозділу), що має невідворотний та тимчасовий характер, триває не менше трьох місяців і не перевищує шести місяців, не залежить від працівників та роботодавця, охопило не менш як 20 відсотків чисельності працівників підприємства або цеху, дільниці, у яких скорочення робочого часу становить 30 і більше відсотків на місяць;
зупинення (скорочення) виробництва та тривалості робочого часу працівників є вимушеним, оскільки вичерпано всі можливі заходи запобігання йому, що підтверджується узгодженим рішенням роботодавця та виборним органом профспілкової організації, з якою укладено колективний договір, за результатами консультацій між ними.
Про можливе зупинення (скорочення) виробництва роботодавець зобов'язаний повідомляти територіальний орган письмово за формою та у строки, визначені центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.
2. Право на допомогу по частковому безробіттю мають застраховані особи, які протягом 12 місяців, що передували місяцю, в якому почалося скорочення передбаченої законодавством тривалості робочого часу, працювали не менше шести календарних місяців, сплачували страхові внески та у яких скорочення тривалості робочого часу становить 50 і більше відсотків на місяць.
3. Допомога по частковому безробіттю не надається у разі, коли:
1) зупинення (скорочення) виробництва носить сезонний характер або виникає виключно з організаційно-виробничих причин;
2) є можливість працевлаштування (тимчасового переведення) працівників на період зупинення (скорочення) виробництва на інших дільницях, у цехах;
3) працівник:
відмовився від працевлаштування (тимчасового переведення) на підходящу роботу на підприємстві з повним робочим днем (тижнем);
працює на підприємстві за сумісництвом;
проходить альтернативну (невійськову) службу.
4. Допомога по частковому безробіттю встановлюється за кожну годину, на яку працівникові було скорочено передбачену законодавством тривалість робочого часу, із розрахунку двох третин тарифної ставки (окладу), встановленої працівникові відповідного розряду. Розмір допомоги визначається під час затвердження бюджету Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття виходячи з фінансових можливостей і не може перевищувати прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом.
5. Виплата працівникам допомоги по частковому безробіттю здійснюється підприємством з першого дня скорочення тривалості їх робочого часу за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття у межах строку зупинення (скорочення) виробництва, але не більше 180 календарних днів протягом року.
6. У разі порушення гарантій зайнятості осіб, яким виплачувалася допомога по частковому безробіттю (розірвання трудового договору протягом шести місяців (якщо допомога виплачувалася менше ніж 180 календарних днів - протягом періоду, що дорівнює періоду виплати допомоги), з дня закінчення виплати допомоги з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40, пунктом 1 статті 36, частиною третьою статті 38 Кодексу законів України про працю, кошти повертаються в повному обсязі до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
7. Підприємство не може звернутися за наступним одержанням з Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття коштів для виплати працівникам допомоги по частковому безробіттю раніше ніж через рік після закінчення строку виплати допомоги по частковому безробіттю.
8. Порядок надання допомоги по частковому безробіттю встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики.
55. У солідарній системі надаються соціальні послуги за рахунок коштів Пенсійного фонду. До соціальних послуг, передбачених цим Законом, належить Допомога на поховання пенсіонера.
Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають:
1) громадяни України, які застраховані згідно з цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб — члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;
2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення” (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України “Про пенсійне забезпечення” — за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, — члени їхніх сімей.
Право на отримання довічної пенсії та одноразової виплати за рахунок коштів Накопичувального фонду мають застраховані особи і члени їхніх сімей та/або спадкоємці на умовах та в порядку, визначених цим Законом. Як уже зазначалося, нині накопичувальна пенсійна система ще не діє. Вона має бути упроваджена з часом законом про запровадження перерахування частини страхових внесків до Накопичувального фонду.
Особи, які не підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню, але добровільно сплачували страхові внески в порядку та розмірах, встановлених цим Законом, до солідарної системи та/або накопичувальної системи пенсійного страхування, мають право на умовах, визначених цим Законом, на отримання пенсії і соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду та/або отримання довічної пенсії чи одноразової виплати за рахунок коштів Накопичувального фонду.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Як зазначалося вище, окрім базового пенсійного закону, пенсії надаються також на основі інших законів окремим категоріям осіб.
59. Держава встановлює для наукових (науково-педагогічних)
працівників, які мають необхідний стаж наукової роботи, пенсії на
рівні, що забезпечує престижність наукової праці та стимулює
систематичне оновлення наукових кадрів.
Пенсія науковому (науково-педагогічному) працівнику
призначається за наявності страхового стажу, необхідного для
призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого
абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ),
після досягнення чоловіками віку 62 роки за наявності стажу
наукової роботи не менш як 20 років, жінками - пенсійного віку,
встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове
державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ), за наявності стажу
наукової роботи не менш як 15 років. До досягнення віку,
встановленого цим абзацом, право на пенсію за віком мають
чоловіки - наукові (науково-педагогічні) працівники 1955 року
народження і старші після досягнення ними такого віку:
60 років - які народилися по 31 грудня 1952 року;
60 років 6 місяців - які народилися з 1 січня 1953 року по
31 грудня 1953 року;
61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня
1954 року;
61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по
31 грудня 1955 року.
Пенсії науковим (науково-педагогічним) працівникам
призначаються в розмірі 80 відсотків від сум заробітної плати
наукового (науково-педагогічного) працівника, яка визначається
відповідно до статті 23 цього Закону та частини другої статті 40
Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне
страхування" ( 1058-15 ) та на яку відповідно до законодавства
нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування
(внески).
{ Частину четверту статті 24 виключено на підставі Закону
N 3668-VI ( 3668-17 ) від 08.07.2011 }
Для обчислення пенсії враховується заробітна плата наукового
(науково-педагогічного) працівника за основним місцем роботи за
весь період страхового стажу на посадах наукового
(науково-педагогічного) працівника, починаючи з 1 липня 2000 року.
За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про
заробітну плату первинними документами у період до 1 січня
2016 року або в разі якщо період страхового стажу на посадах
наукового (науково-педагогічного) працівника, починаючи з 1 липня
2000 року, становить менш як 60 календарних місяців, для
обчислення пенсії також враховується заробітна плата за основним
місцем роботи за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу
на посадах наукового (науково-педагогічного) працівника підряд до
1 липня 2000 року незалежно від перерв.
{ Частина п'ята статті 24 в редакції Закону N 3668-VI ( 3668-17 )
від 08.07.2011 }
За вибором особи, яка звернулася за пенсією, з періоду, за
який враховується заробітна плата для обчислення пенсії,
виключається період до 60 календарних місяців підряд за умови, що
зазначений період становить не більше ніж 10 відсотків тривалості
наукового стажу.
У всіх випадках період, за який враховується заробітна плата,
з урахуванням виключення, передбаченого цим Законом, не може бути
меншим ніж 60 календарних місяців.
Перелік посад наукових (науково-педагогічних) працівників
підприємств, установ, організацій, вищих навчальних закладів
III-IV рівнів акредитації, перебування на яких дає право на
призначення пенсії та виплату грошової допомоги у разі виходу на
пенсію ( 257-2004-п ) відповідно до цієї статті, затверджується
Кабінетом Міністрів України з урахуванням положень статей 22-1,
22-2 цього Закону.
Різниця між сумою пенсії, призначеної за цим Законом, та
сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів,
на яку має право науковий працівник, фінансується:
для наукових (науково-педагогічних) працівників державних
бюджетних наукових установ, організацій та вищих навчальних
закладів III-IV рівнів акредитації - за рахунок коштів державного
бюджету;
для наукових (науково-педагогічних) працівників інших
державних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних
закладів III-IV рівнів акредитації - за рахунок коштів цих
підприємств, установ, організацій та закладів, а також коштів
державного бюджету в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів
України. При цьому за рахунок коштів державного бюджету науковим
(науково-педагогічним) працівникам оплачується з розрахунку на
одну особу 50 відсотків різниці пенсії, призначеної за цим
Законом;
для наукових (науково-педагогічних) працівників недержавних
наукових установ, організацій та вищих навчальних закладів
III-IV рівнів акредитації - за рахунок коштів цих установ,
організацій та закладів.
Для обчислення заробітку під час призначення пенсії
науковому (науково-педагогічному) працівнику застосовується
середня заробітна плата працівників, зайнятих у галузях економіки
України, у тому числі в сільському господарстві, за три календарні
роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Середня
заробітна плата працівників, зайнятих у галузях економіки України,
у тому числі в сільському господарстві, визначається центральним
органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері
статистики.
{ Частина десята статті 24 в редакції Закону N 3668-VI ( 3668-17 )
від 08.07.2011; із змінами, внесеними згідно із Законом N 5460-VI
( 5460-17 ) від 16.10.2012 }
При цьому заробіток для обчислення пенсії в усіх випадках не
може перевищувати граничну суму заробітку (доходу), з якої
справляється збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Пенсії, призначені за цим Законом, індексуються відповідно до
законодавства про індексацію грошових доходів населення.
У разі коли величина середньої заробітної плати в Україні за
даними центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну
політику у сфері статистики за минулий рік зросла, то з 1 березня
кожного року розмір пенсії підвищується у порядку, встановленому
частиною другою статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове
державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ).
{ Частина тринадцята статті 24 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012 }
При визначенні середньомісячного заробітку наукових
(науково-педагогічних) працівників недержавних наукових установ,
організацій та вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації
для обчислення пенсії враховується заробітна плата, яку вони
отримували під час перебування на посадах, зазначених у Переліку
посад наукових (науково-педагогічних) працівників підприємств,
установ, організацій, вищих навчальних закладів III-IV рівнів
акредитації, перебування на яких дає право на призначення пенсії
та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до
цієї статті, затвердженому Кабінетом Міністрів України, розмір
якої не перевищував:
для керівників, заступників керівників недержавних наукових
установ, організацій - максимального розміру посадового окладу
(ставки) керівника, заступника керівника науково-дослідної
установи Національної академії наук України з урахуванням доплати
за науковий ступінь та надбавки за стаж наукової роботи згідно із
законодавством, обчислених із зазначеного максимального розміру
посадового окладу (ставки), а для керівників, заступників
керівників недержавних вищих навчальних закладів III-IV рівнів
акредитації - максимального розміру посадового окладу (ставки)
ректора, проректора відповідного державного вищого навчального
закладу III-IV рівнів акредитації з урахуванням доплати за
науковий ступінь та надбавки за стаж наукової роботи згідно із
законодавством, обчислених із зазначеного максимального розміру
посадового окладу (ставки);
для інших наукових працівників недержавних наукових установ,
організацій, закладів - максимального розміру посадового окладу
(ставки) старшого наукового співробітника науково-дослідної
установи Національної академії наук України з урахуванням доплати
за науковий ступінь та надбавки за стаж наукової роботи згідно із
законодавством, обчислених із зазначеного максимального розміру
посадового окладу (ставки), а для науково-педагогічних працівників
недержавних вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації -
максимального розміру посадового окладу (ставки) аналогічних посад
відповідного державного вищого навчального закладу III-IV рівнів
акредитації з урахуванням доплати за науковий ступінь та надбавки
за стаж наукової роботи згідно із законодавством, обчислених із
зазначеного максимального розміру посадового окладу (ставки).
Положення цієї статті поширюються також на пенсіонерів із
числа наукових працівників, яким пенсія призначена до набрання
чинності цим Законом.
Пенсія науковим (науково-педагогічним) працівникам відповідно
до цього Закону призначається з дня звернення за призначенням
пенсії та за умов звільнення з посади наукового
(науково-педагогічного) працівника, за винятком осіб, які працюють
за строковим трудовим договором (контрактом), що укладений після
досягнення пенсійного віку.
Пенсіонерам, які після призначення пенсії відповідно до
цього Закону працювали за строковим трудовим договором
(контрактом) на посадах наукових (науково-педагогічних)
працівників і набули не менш як 24 місяці страхового стажу,
проводиться перерахунок пенсії з урахуванням стажу наукової роботи
після призначення пенсії. Перерахунок пенсії здійснюється із
заробітної плати наукового (науково-педагогічного) працівника, з
якої обчислена пенсія, або із заробітної плати, визначеної в
порядку, передбаченому частинами третьою - сьомою цієї статті, із
застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який
враховувався під час призначення (попереднього перерахунку)
пенсії.
{ Частина сімнадцята статті 24 в редакції Закону N 3668-VI
( 3668-17 ) від 08.07.2011 }
Право на призначення пенсії відповідно до цього Закону
поширюється також і на осіб, які на момент звернення за
призначенням пенсії працюють на будь-яких посадах на
підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності та
мають стаж наукової роботи, передбачений частиною другою цієї
статті.
При виході на пенсію з посади наукового
(науково-педагогічного) працівника відповідно до цього Закону
науковому (науково-педагогічному) працівнику видається грошова
допомога в розмірі шести місячних посадових окладів (ставок) з
урахуванням надбавок і доплат за наявності стажу роботи на
посадах, зазначених у Переліку посад наукових
(науково-педагогічних) працівників підприємств, установ,
організацій, вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації,
перебування на яких дає право на призначення пенсії та виплату
грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до цієї
статті ( 257-2004-п ), затвердженому Кабінетом Міністрів України,
не менше:
для чоловіків - 12,5 року;
для жінок - 10 років.
Пенсія по інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи
професійного захворювання, а також унаслідок каліцтва чи
захворювання у зв'язку з Чорнобильською катастрофою науковому
(науково-педагогічному) працівнику призначається в таких розмірах:
інвалідам I групи - 80 відсотків заробітної плати наукового
(науково-педагогічного) працівника;
інвалідам II групи - 60 відсотків заробітної плати наукового
(науково-педагогічного) працівника;
інвалідам III групи - 40 відсотків заробітної плати наукового
(науково-педагогічного) працівника.
Науковим (науково-педагогічним) працівникам, які визнані
інвалідами I, II і III груп, призначається пенсія по інвалідності
в розмірі пенсії наукового (науково-педагогічного) працівника
незалежно від віку за наявності стажу наукової роботи,
передбаченого частиною другою цієї статті, та страхового стажу,
передбаченого статтею 32 Закону України "Про загальнообов'язкове
державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ), а особам із числа
інвалідів з дитинства - незалежно від часу встановлення
інвалідності.
{ Частина двадцять перша статті 24 в редакції Закону N 3668-VI
( 3668-17 ) від 08.07.2011 }
Пенсія в разі втрати годувальника призначається
непрацездатним членам сім'ї померлого наукового
(науково-педагогічного) працівника (годувальника), які були на
його утриманні (при цьому дітям пенсія призначається незалежно від
того, чи були вони на утриманні годувальника), у розмірі:
80 відсотків пенсії наукового (науково-педагогічного)
працівника - на трьох і більше непрацездатних членів сім'ї;
60 відсотків - на двох непрацездатних членів сім'ї;
40 відсотків - на одного непрацездатного члена сім'ї.
До непрацездатних членів сім'ї померлого наукового
(науково-педагогічного) працівника належать особи, зазначені в
статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування" ( 1058-15 ).
Право на призначення пенсії відповідно до цього Закону
поширюється на всіх осіб, які вийшли на пенсію до набрання
чинності цим Законом та мають стаж наукової роботи, передбачений
частиною другою цієї статті. Призначення пенсій таким працівникам
здійснюється відповідно до частин третьої - сьомої цієї статті з
дня звернення за призначенням пенсії та за умови звільнення з
посади наукового (науково-педагогічного) працівника, за винятком
осіб, які працюють за строковим трудовим договором (контрактом),
що укладений після досягнення пенсійного віку.
Право на призначення пенсії відповідно до цього Закону
поширюється також на непрацездатних членів сім'ї наукового
(науково-педагогічного) працівника, який помер до набрання
чинності цим Законом. Пенсія встановлюється в розмірах,
передбачених частиною двадцять другою цієї статті.
Заява про призначення (перерахунок) пенсії та інші необхідні
документи подаються до центрального органу виконавчої влади, що
реалізує державну політику у сфері пенсійного забезпечення, або до
уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі особисто або
через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності,
посвідченої нотаріально. Перелік необхідних документів та порядок
їх подання визначаються центральним органом виконавчої влади, що
забезпечує формування державної політики у сфері соціального
захисту населення, за погодженням із центральним органом
виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у
сфері науки.
{ Статтю 24 доповнено новою частиною згідно із Законом N 2745-VI
( 2745-17 ) від 02.12.2010; частина двадцять шоста статті 24 в
редакції Закону N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012 }
Для осіб, які працюють на посадах, що згідно із
законодавством належать до посад державного службовця, попередній
стаж наукової роботи, набутий у державних установах, організаціях,
закладах, зараховується до стажу державної служби незалежно від
наявності перерв у роботі, а для осіб, які працювали (працюють) на
посадах наукових (науково-педагогічних) працівників, попередній
стаж державної служби зараховується до стажу наукової роботи
незалежно від наявності перерв у роботі.
Пенсія, призначена відповідно до цієї статті, в період роботи
на посадах, які дають право на призначення пенсії в порядку та на
умовах, передбачених цим Законом, законами України "Про державну
службу" ( 3723-12 ), "Про прокуратуру" ( 1789-12 ), "Про статус
народного депутата України" ( 2790-12 ), виплачується в розмірі,
обчисленому відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове
державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ), а після звільнення з
таких посад - у розмірі, обчисленому відповідно до цього Закону.
Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень,
додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі
заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії,
встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим
категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не
може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для
осіб, які втратили працездатність. { Частина статті 24 із змінами,
внесеними згідно із Законом N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007 -
зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного
Суду N 10-рп/2008 ( v010p710-08 ) від 22.05.2008 }
{ Щодо дії частини статті 24 додатково див. Закон N 489-V
( 489-16 ) від 19.12.2006, Рішення Конституційного Суду
N 6-рп/2007 ( v0a6p710-07 ) від 09.07.2007 }
{ Частина статті 24 в редакції Закону N 3668-VI ( 3668-17 ) від
08.07.2011 }
Достроково призначена пенсія з урахуванням підпункту "г"
частини першої пункту 1 статті 26 Закону України "Про зайнятість
населення" ( 803-12 ), пункту "в" частини другої статті 12 Закону
України "Про загальні засади подальшої експлуатації і зняття з
експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення зруйнованого
четвертого енергоблока цієї АЕС на екологічно безпечну систему"
( 309-14 ) і статті 21 Закону України "Про основні засади
соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого
віку в Україні" ( 3721-12 ) у період до досягнення пенсійного
віку, встановленого частиною другою цієї статті, працюючим
пенсіонерам не виплачується.
{ Статтю 24 доповнено новою частиною згідно із Законом N 3668-VI
( 3668-17 ) від 08.07.2011 }
Науковим працівникам, які зробили вагомий внесок у розвиток
науки, можуть встановлюватися державні стипендії, а для підтримки
наукової молоді - стипендії для молодих учених відповідно до
законодавства.
Науковим працівникам, які мають науковий ступінь кандидата
або доктора наук, для забезпечення умов для наукової діяльності
надається в установленому законодавством порядку додаткова жила
площа у вигляді кімнати (кабінету) або в розмірі до 20 кв. метрів.
Зазначена додаткова жила площа оплачується в одинарному розмірі.
Окремим категоріям наукових (науково-педагогічних)
працівників (за переліком, затвердженим центральним органом
виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у
сфері науки, президіями Національної та національних галузевих
академій наук) науковими організаціями та установами можуть
надаватися службові жилі приміщення.
{ Частина тридцять друга статті 24 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012 }
Дія цієї статті поширюється на наукових
(науково-педагогічних) працівників наукових установ та організацій
недержавної форми власності, які пройшли державну атестацію згідно
із цим Законом, недержавних вищих навчальних закладів III-IV
рівнів акредитації, що діють відповідно до Закону України "Про
вищу освіту" ( 2984-14 ), міжнародних наукових організацій,
відкритих на території України відповідно до міжнародних
договорів, установчі документи яких затверджено Кабінетом
Міністрів України, а також на наукових (науково-педагогічних)
працівників наукових установ і вищих навчальних закладів III-IV
рівнів акредитації, що належали партійним та громадським
організаціям колишніх Української РСР, інших республік СРСР та
СРСР.
60. Стаття 26. Умови призначення пенсії за віком
1. Особи мають право на призначення пенсії за віком після
досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше
15 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цієї статті,
право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші
після досягнення ними такого віку:
55 років - які народилися до 30 вересня 1956 року включно;
55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по
31 березня 1957 року;
56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня
1957 року;
56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по
31 березня 1958 року;
57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня
1958 року;
57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по
31 березня 1959 року;
58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня
1959 року;
58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по
31 березня 1960 року;
59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня
1960 року;
59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по
31 березня 1961 року;
60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня
1961 року.
{ Текст статті 26 в редакції Закону N 3668-VI ( 3668-17 ) від
08.07.2011 }
Стаття 27. Розмір пенсії за віком
1. Розмір пенсії за віком визначається за формулою:
П = Зп х Кс, де:
П - розмір пенсії, у гривнях;
Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена
відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія,
у гривнях;
Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи,
визначений відповідно до статті 25 цього Закону.
2. За бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за
віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання
чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше
діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період
страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, -
відповідно до цього Закону.
При цьому частина розміру пенсії за віком, обчислена за
раніше діючим законодавством, не може перевищувати максимальних
розмірів пенсій, визначених законом для відповідних категорій
пенсіонерів, та не може бути нижчою, ніж розмір трудової пенсії за
віком з урахуванням цільової грошової допомоги на прожиття, що
діяли на день набрання чинності цим Законом.
Розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим
законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом
до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та
другою статті 42 цього Закону.
3. Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок,
підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії
за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до
пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок
окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед
Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів,
установлених для осіб, які втратили працездатність.
Стаття 28. Мінімальний розмір пенсії за віком
1. Мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у
чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу
встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які
втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати
застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом,
мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі
зменшується на розмір зазначеної пенсії.
За кожний повний рік страхового стажу понад 35 років
чоловікам і 30 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1
відсоток розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього
Закону, але не більш як на 1 відсоток мінімального розміру пенсії
за віком, зазначеного в абзаці першому цієї частини.
Мінімальний розмір пенсії особам, на яких поширюється дія
Закону України "Про підвищення престижності шахтарської праці"
( 345-17 ), та працівникам, зайнятим повний робочий день під
землею обслуговуванням зазначених осіб, які відпрацювали на
підземних роботах не менш як 15 років для чоловіків та 7,5 років
для жінок за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і
показників ( 36-2003-п ), затвердженим Кабінетом Міністрів
України, встановлюється незалежно від місця останньої роботи, у
розмірі 80 відсотків середньої заробітної плати шахтаря, але не
менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб,
які втратили працездатність.
2. За наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж
передбачено частиною першою цієї статті, пенсія за віком
встановлюється в розмірі, пропорційному наявному страховому стажу,
виходячи з мінімального розміру пенсії за віком.
3. Мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом
першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для
визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
61. Стаття 30. Умови призначення пенсії по інвалідності
1. Пенсія по інвалідності призначається в разі настання
інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату
працездатності внаслідок загального захворювання (в тому числі
каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства) за
наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
2. Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того,
коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на
роботу чи після припинення роботи.
3. Пенсія по інвалідності від нещасного випадку на
виробництві та професійного захворювання призначається відповідно
до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ).
Стаття 31. Групи інвалідності
1. Залежно від ступеня втрати працездатності визначено три
групи інвалідності.
Причина, група, час настання інвалідності, строк, на який
встановлюється інвалідність, визначаються органом
медико-соціальної експертизи згідно із законодавством.
2. Органи Пенсійного фонду та застрахована особа мають право
в установленому законом порядку оскаржити рішення органів
медико-соціальної експертизи.
Стаття 32. Страховий стаж, необхідний для призначення
пенсії по інвалідності
1. Особи, визнані інвалідами, мають право на пенсію по
інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого
страхового стажу на час настання інвалідності або на день
звернення за пенсією:
для інвалідів I групи:
до досягнення особою 25 років включно - 1 рік;
від 26 років до досягнення особою 28 років включно - 2 роки;
від 29 років до досягнення особою 31 року включно - 3 роки;
від 32 років до досягнення особою 34 років включно - 4 роки;
від 35 років до досягнення особою 37 років включно - 5 років;
від 38 років до досягнення особою 40 років включно - 6 років;
від 41 року до досягнення особою 43 років включно - 7 років;
від 44 років до досягнення особою 48 років включно - 8 років;
від 49 років до досягнення особою 53 років включно - 9 років;
від 54 років до досягнення особою 59 років включно -
10 років;
для інвалідів II та III груп:
до досягнення особою 23 років включно - 1 рік;
від 24 років до досягнення особою 26 років включно - 2 роки;
від 27 років до досягнення особою 28 років включно - 3 роки;
від 29 років до досягнення особою 31 року включно - 4 роки;
від 32 років до досягнення особою 33 років включно - 5 років;
від 34 років до досягнення особою 35 років включно - 6 років;
від 36 років до досягнення особою 37 років включно - 7 років;
від 38 років до досягнення особою 39 років включно - 8 років;
від 40 років до досягнення особою 42 років включно - 9 років;
від 43 років до досягнення особою 45 років включно -
10 років;
від 46 років до досягнення особою 48 років включно -
11 років;
від 49 років до досягнення особою 51 року включно - 12 років;
від 52 років до досягнення особою 55 років включно -
13 років;
від 56 років до досягнення особою 59 років включно -
14 років.
Особи, визнані інвалідами після досягнення пенсійного віку,
передбаченого статтею 26 цього Закону, мають право на пенсію по
інвалідності за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці
першому частини першої статті 26 цього Закону.
2. Якщо інвалідність настала в період проходження строкової
військової служби, то пенсія по інвалідності призначається особі
незалежно від наявності страхового стажу.
Стаття 33. Розмір пенсії по інвалідності
1. Пенсія по інвалідності залежно від групи інвалідності
призначається в таких розмірах: інвалідам I групи - 100 відсотків
пенсії за віком; інвалідам II групи - 90 відсотків пенсії за
віком; інвалідам III групи - 50 відсотків пенсії за віком,
обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону.
2. Непрацюючі інваліди II групи за їх вибором мають право на
призначення пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком,
обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону, за наявності
такого страхового стажу:
у жінок - 20 років, а у чоловіків - 25 років, якщо їм вперше
встановлено інвалідність у віці до 46 років включно;
у жінок - 21 рік, а у чоловіків - 26 років, якщо їм вперше
встановлено інвалідність у віці до 48 років включно;
у жінок - 22 роки, а у чоловіків - 27 років, якщо їм вперше
встановлено інвалідність у віці до 50 років включно;
у жінок - 23 роки, а у чоловіків - 28 років, якщо їм вперше
встановлено інвалідність у віці до 53 років включно;
у жінок - 24 роки, а у чоловіків - 29 років, якщо їм вперше
встановлено інвалідність у віці до 56 років включно;
у жінок - 25 років, а у чоловіків - 30 років, якщо їм вперше
встановлено інвалідність у віці до 59 років включно.
Непрацюючі інваліди II групи, визнані інвалідами після
досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону,
та інваліди III групи за їх вибором мають право на призначення
пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком, обчисленої
відповідно до статей 27 і 28 цього Закону, за наявності страхового
стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 28 цього
Закону.
Стаття 34. Період, на який призначається пенсія
по інвалідності
Пенсія по інвалідності призначається на весь строк
встановлення інвалідності. Інвалідам, які досягли пенсійного віку,
встановленого статтею 26 цього Закону, пенсії по інвалідності
призначаються довічно. Повторний огляд цих інвалідів провадиться
тільки за їх заявою.
Стаття 35. Строк виплати пенсії по інвалідності в разі
зміни групи інвалідності або відновлення
працездатності
1. У разі зміни групи інвалідності пенсія в новому розмірі
виплачується з дня зміни групи інвалідності.
Якщо особа визнана інвалідом нижчої групи, пенсія
виплачується за попередньою групою до кінця місяця, в якому
змінено групу інвалідності.
У разі визнання особи, яка пройшла повторний огляд, здоровою
пенсія виплачується до кінця місяця, по який встановлено
інвалідність.
2. У разі якщо особа не з'явилася в органи медико-соціальної
експертизи на повторний огляд у визначений для цього строк,
виплата пенсії по інвалідності зупиняється з першого числа місяця,
наступного за місяцем, у якому вона мала з'явитися на повторний
огляд.
3. У разі якщо строк повторного огляду медико-соціальної
експертизи інвалідом пропущено з поважних причин або в разі
визнання його знову інвалідом виплата пенсії по інвалідності
відновлюється з дня, з якого припинено виплату, до дня повторного
огляду, але не більш як за три роки, якщо орган медико-соціальної
експертизи визнає її за цей період інвалідом. При цьому якщо під
час повторного огляду інваліда переведено на іншу групу
інвалідності (вищу або нижчу), пенсія за зазначений період
виплачується за попередньою групою інвалідності.
Якщо виплату пенсії інвалідові було припинено у зв'язку з
відновленням здоров'я або якщо він не отримував пенсії внаслідок
нез'явлення на повторний огляд без поважних причин, то в разі
наступного визнання його інвалідом виплата раніше призначеної
пенсії поновлюється з дня встановлення інвалідності знову за
умови, що після припинення виплати пенсії минуло не більше п'яти
років. Якщо минуло більше п'яти років, пенсія призначається знову
на загальних підставах.
Органи медико-соціальної експертизи зобов'язані повідомляти
територіальні органи Пенсійного фонду в порядку, встановленому
законодавством, про результати повторного огляду осіб, яким
призначена пенсія по інвалідності, та про нез'явлення цих осіб на
зазначений огляд.
63. Стаття 2. Система недержавного пенсійного забезпечення
1. Система недержавного пенсійного забезпечення - це складова
частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка
ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних
осіб, крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних
накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного
забезпечення додаткових до загальнообов'язкового державного
пенсійного страхування пенсійних виплат.
2. Суб'єктами недержавного пенсійного забезпечення є:
недержавні пенсійні фонди;
страхові організації, які уклали договори страхування
довічної пенсії з учасниками фонду, страхування ризику настання
інвалідності або смерті учасника фонду;
банківські установи, які уклали договори про відкриття
пенсійних депозитних рахунків;
вкладники та учасники пенсійних фондів, учасники
накопичувальної системи пенсійного страхування;
вкладники пенсійних депозитних рахунків;
учасники недержавного пенсійного забезпечення;
засновники пенсійних фондів;
роботодавці - платники корпоративних пенсійних фондів;
саморегулівні організації суб'єктів, які надають послуги у
сфері недержавного пенсійного забезпечення;
органи державного нагляду і контролю у сфері недержавного
пенсійного забезпечення;
адміністратори пенсійних фондів;
компанії з управління активами;
зберігачі;
аудитори;
особи, які надають консультаційні та агентські послуги
відповідно до цього Закону.
3. Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється:
пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів між
адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів
відповідно до цього Закону;
страховими організаціями шляхом укладення договорів
страхування довічної пенсії з учасниками фонду, страхування ризику
настання інвалідності або смерті учасника фонду відповідно до
цього Закону та законодавства про страхування;
банківськими установами відповідно до цього Закону та
законодавства про банківську діяльність шляхом укладення договорів
про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення
пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування
вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, що
встановлюється згідно із законом.
НЕДЕРЖАВНЕ ПЕНСІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ, ЩО ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ
ПЕНСІЙНИМИ ФОНДАМИ
Стаття 6. Недержавні пенсійні фонди та їх види
1. Пенсійні фонди створюються на підставі рішення засновника
(зборів засновників) та не мають на меті одержання прибутку на
користь одноосібного засновника або для його подальшого розподілу
між засновниками.
2. Недержавне пенсійне забезпечення є для пенсійних фондів
виключним видом діяльності. Провадження пенсійними фондами іншої
діяльності, не передбаченої цим Законом, забороняється.
3. Активи пенсійного фонду формуються за рахунок внесків до
пенсійного фонду (пенсійних внесків) та інших надходжень до
пенсійного фонду.
4. За видами пенсійні фонди можуть утворюватися як відкриті
пенсійні фонди, корпоративні пенсійні фонди та професійні пенсійні
фонди.
Пенсійним фондам забороняється змінювати їх вид та
найменування, зазначені у статуті пенсійного фонду, після
включення до Державного реєстру фінансових установ Національною
комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків
фінансових послуг.
5. Дозволяється приєднання та злиття декількох пенсійних
фондів одного виду. У разі злиття чи приєднання декількох
пенсійних фондів одного виду новоутворений пенсійний фонд (фонд,
до якого здійснюється приєднання) повинен бути того самого виду,
що й фонди, які злилися чи приєдналися.
Забороняється передача майна, прав та обов'язків пенсійного
фонду іншим, ніж недержавні пенсійні фонди юридичним особам -
правонаступникам у зв'язку з припиненням пенсійного фонду шляхом
злиття або приєднання.
Припинення пенсійного фонду шляхом поділу або перетворення в
інший вид пенсійного фонду забороняється.
Особливості проведення приєднання та злиття пенсійних фондів
встановлюються Національною комісією, що здійснює державне
регулювання у сфері ринків фінансових послуг.
6. Пенсійний фонд має власне найменування, в якому повинні
бути зазначені вид фонду, слова "недержавний пенсійний фонд" або
"пенсійний фонд", та яке відрізняється від найменувань будь-яких
інших пенсійних фондів, створених на території України.
Слова "недержавний пенсійний фонд" та "пенсійний фонд" не
можуть використовуватися у назвах юридичних осіб, що створюються
не за цим Законом, за винятком використання слів "пенсійний фонд"
Пенсійним фондом України та його органами, а також підприємствами,
установами й організаціями, що перебувають в управлінні Пенсійного
фонду України.
7. Органами управління пенсійного фонду є збори засновників
та рада пенсійного фонду (рада фонду).
Створення інших органів управління пенсійного фонду
заборонено.
8. Пенсійний фонд для забезпечення своєї діяльності
користується послугами осіб, визначених цим Законом, на підставі
відповідних договорів, які укладаються з цими особами радою фонду.
Пенсійний фонд має користуватися послугами з адміністрування лише
одного адміністратора.
9. Пенсійний фонд не може брати на себе зобов'язання, не
пов'язані з діяльністю з недержавного пенсійного забезпечення.
Пенсійний фонд не несе відповідальності за зобов'язаннями третіх
осіб і не має права передавати свої зобов'язання перед учасниками
та вкладниками фонду третім особам, крім випадків, передбачених
цим Законом.
10. Пенсійний фонд не несе відповідальності за зобов'язаннями
держави, а держава не несе відповідальності за зобов'язаннями
пенсійного фонду, що зазначається у кожному пенсійному контракті.
11. Бюджетна установа має право бути засновником
корпоративного пенсійного фонду або здійснювати пенсійні внески до
вже створених пенсійних фондів лише у разі, якщо створення таких
фондів або здійснення пенсійних внесків передбачено законами
України, рішеннями Кабінету Міністрів України або рішеннями
відповідних місцевих рад. Заснування такими бюджетними установами
відкритих пенсійних фондів забороняється. Кошти, перераховані до
будь-якого пенсійного фонду будь-яким вкладником, не є власністю
держави або органів місцевого самоврядування.
12. Пенсійний фонд не може бути проголошений банкрутом та
ліквідований за законодавством про банкрутство. Порядок створення,
функціонування та ліквідації пенсійних фондів, а також особливості
їх реєстрації як фінансової установи визначаються цим Законом.
65. Пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Важливою умовою для призначення пенсії за вислугу років є певний стаж роботи за спеціальністю. Однак умови призначення пенсії за вислугу років неоднакові. В одних випадках вони призначаються незалежно від віку, в інших – встановлюється вік і стаж.
Тривалість стажу роботи розраховується з урахуванням загальної тривалості роботи в календарному вирахуванні або загальній тривалості роботи в пільговому вирахуванні.
Обчислення тривалості роботи в календарному вирахуванні (у роках, місяцях і днях) здійснюється з дня початку роботи по день її закінчення. При кількаразовому працевлаштуванні на роботу в загальну тривалість стажу в календарному вирахуванні включаються всі періоди роботи шляхом підсумовування числа відповідних днів, місяців і років.
Крім обчислення терміну роботи в календарному вирахуванні, у ряді випадків проводиться також пільгове вирахування вислуги років, наприклад, один місяць роботи (служби) зараховується до вислуги років як за два або три місяці такої роботи (служби) тощо.
Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» пенсія за вислугу років має призначатися згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. Проте, на даний час такий законодавчий акт не прийнято, тому пенсії призначаються відповідно до норм цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (залежно від страхового стажу та заробітної плати кожної конкретної особи) та з урахуванням норм статті 28 цього ж Закону (наявність страхового стажу - 20 років для жінок та 25 років для чоловіків): пенсія встановлюється на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та за кожний повний рік страхового стажу понад зазначений пенсія за віком збільшується на 1% від розміру пенсії, обчисленої відповідно до вказаної вище статті 27, але не більше ніж на 1% мінімального розміру пенсії за віком.
При цьому, слід зазначити, що порядок обчислення спеціального стажу та умов, за яких визначається право на пенсію за вислугу років, передбачені положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення», а страховий стаж, залежно від якого визначається розмір пенсії, обчислюється відповідно до норм Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Коло осіб, які мають право на пенсію за вислугу років, визначено статтями 54 і 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також іншими спеціальними законодавчими актами, зокрема: «Про державну службу», «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», тощо.
Так, законодавство вирізняє чотири категорії працівників, які мають право на пенсію за вислугу років:
- військовослужбовці, службовці та працівники органів внутрішніх справ;
- працівники цивільної авіації та льотно-випробувального складу;
- державні службовці, судді, працівники прокуратури і митних органів;
- окремі категорії працівників та спеціалістів інших галузей народного господарства.
Першій категорії працівників пенсії призначаються за наявності певної вислуги років служби, зазвичай незалежно від віку, інколи – в сукупності з віком та іншими обставинами.
Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. N 393.
У другій категорії працівників умовами призначення пенсії за вислугу років є наявність певного стажу роботи за спеціальністю (вислуги років) і припинення до часу звернення за пенсією роботи, яка дає право на пенсію за вислугу років.
Перелік посад льотного складу та інших працівників цивільної авіації, порядок нарахування строків вислуги років для призначення ним пенсій затверджено постановою Кабінетом Міністрів України від 21 липня 1992 року N 418.
До третьої категорії працівників, які мають право на пенсію за вислугу років, належать посадові особи та інші працівники державного апарату.
Так, пенсія державним службовцям призначається з досягненням встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку.
Стосовно призначення пенсії суддям слід зазначити, що основною умовою для призначення пенсії суддям є стаж роботи на посаді судді не менше 20 років і вихід у відставку.
Працівникам, які обіймають прокурорські посади, пенсії призначаються з досягненням 55-річного віку чоловіками і 50-річного – жінками, з вислугою на цих посадах не менше 20-ти років, у розмірі 50 відсотків місячного заробітку. За кожний рік вислуги понад 20 років пенсія збільшується на 2 відсотки цього заробітку.
Слідчим працівникам і працівникам, які обіймають прокурорські посади, не маючи вислуги 20 років, якщо їхній стаж служби в органах прокуратури складає не менше 12 років, з досягненням чоловіками 60-річного віку із загальним стажем роботи 25 років та більше, а жінкам – 55-річного віку із загальним стажем роботи 20 років та більше, пенсії призначаються в розмірі, пропорційному кількості повних років роботи на прокурорсько-слідчих посадах із розрахунку: 50 відсотків місячного заробітку за 20 років вислуги. Загальний розмір пенсії за вислугу років, нарахований за зазначеними правилами, не може перевищувати 25 відсотків відповідного заробітку, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і віднесені до 1-ї категорії – 85 відсотків, до 2-ї категорії – 80 відсотків.
Працівники митних органів також мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років відповідно до Закону України «Про державну службу» з досягненням певного віку і наявності вислуги років: жінки — 50-річного віку і 20 років вислуги; чоловіки — 55-річного віку і 25 років вислуги.
Найчисельніша четверта категорія працівників, які користуються правом на пенсію за вислуги років — це працівники, зайняті в різних галузях народного господарства. Визначальними умовами пенсійного забезпечення кожної категорії працівників, є професія, посада, тривалість трудового стажу, галузь народного господарства та інші показники: список виробництв, професій і посад працівників.
Існують такі списки професій і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років:
а) робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України (постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. N 583); водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих в технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар’єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи:
чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі;
жінки - після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі;
б) працівники експедицій, партій, загонів, дільниць і бригад, безпосередньо зайняті на польових геологорозвідувальних, пошукових, топографо-геодезичних, геофізичних, гідрографічних, гідрологічних, лісовпорядних і розвідувальних роботах:
чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі;
жінки - після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.
При цьому період роботи безпосередньо в польових умовах протягом півроку або більше півроку зараховується за рік роботи, менше півроку - за фактичною тривалістю, а на сезонних роботах - відповідно до статті 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
в) робітники, майстри (у тому числі старші майстри), безпосередньо зайняті на лісозаготівлях і лісосплаві, включаючи зайнятих на обслуговуванні механізмів і обладнання, - за списком професій, посад і виробництв, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України (постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. N 583):
чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі;
жінки - після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі;
г) механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах:
чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі;
жінки - після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 15 років на зазначеній роботі;
д) плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз’їзних, приміського і внутріміського сполучення):
чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі;
жінки - після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі;
працівники окремих видів суден, професій і посад плавскладу суден морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості - за списком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України (постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. N 583), незалежно від віку:
чоловіки - при стажі роботи на цих суднах, за цими професіями і посадами не менше 25 років;
жінки - при стажі роботи на цих суднах, за цими професіями і посадами не менше 20 років;
е) працівники освіти, охорони здоров’я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України (постанова Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. N 909), незалежно від віку.
Пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров’я та соціального захисту призначається в розмірах, установлених для загального стажу роботи і нараховується із заробітку, отриманого перед припиненням роботи, який дає право на пенсію за вислугу років. Для нарахування пенсії береться до уваги ставка чи оклад, враховуються також різноманітні доплати й надбавки до заробітної плати.
Робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених вказаним переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
При призначенні пенсії за вислугу років зазначеним особам допускається підсумовування стажу за періоди їх роботи у закладах і установах освіти, охорони здоров’я та соціального захисту;
є) спортсмени - заслужені майстри спорту, майстри спорту міжнародного класу - члени збірних команд при загальному стажі роботи не менше 20 років - у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України (постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. N 583), і перебування у складі збірних команд України не менше 6 років незалежно від віку.
До стажу роботи зараховується перебування вказаних осіб у складі збірних команд України, а також інші види діяльності, передбачені Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Стаж, який дає право на пенсію за вислугу років, обчислюється на підставі трудової книжки та інших документів, що підтверджують перебування в складі збірних команд України, а також у разі наявності звання заслуженого майстра спорту або майстра спорту міжнародного класу.
Пенсії за вислугу років призначаються в розмірах, установлених Законом України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" для пенсій за віком та обчислюються із заробітної плати відповідно до порядку, визначеного Законом України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування".
Пенсії за вислугу років призначаються і виплачуються за умови вибуття вказаних осіб зі збірних команд України.
ж) артисти театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів при стажі творчої діяльності від 20 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України (постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. N 583), незалежно від віку.
Зокрема, пенсії за вислугу років призначаються:
артистам балету, артистам – виконавцям танцювальних номерів, артистам цирків за наявності стажу творчої роботи на сцені не менше 20 років;
артистам-вокалістам, артистам, які грають на духових інструментах, жонглерам та артистам оригінального жанру в цирках і конкретних організаціях зі стажем творчої роботи на сцені не менше 25 років;
артистам хору театрів опери та балету, концертмейстерам вокально-драматичної частини зі стажем творчої роботи на сцені не менше 30 років.
Кожний із вказаних списків містить конкретний і вичерпний перелік найменувань професій і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років.
Одночасно з цим, зазначаємо, що Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 р. N 22-1 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за N 1566/11846 передбачено перелік документів необхідних для призначення пенсії за вислугу років.
Так, до заяви про призначення пенсії за вислугу років подаються такі документи:
1. паспорт або інший документ, що засвідчує особу, місце проживання та вік;
2. довідка податкової адміністрації про присвоєння ідентифікаційного номера заявнику або документ про його відсутність;
3. документи про стаж;
4. довідка про заробітну плату особи за період страхового стажу;
5. документи про місце проживання (реєстрації) особи;
6. клопотання (направлення) про достроковий вихід на пенсію;
7. документи, що підтверджують виконання роботи, яка дає право на призначення такого виду пенсії.
Разом з цим, доцільно відмітити те, що пенсія за вислугу років призначається за умови звільнення з роботи, яка дає право на даний вид пенсії. У разі зарахування після призначення пенсії за вислугу років на роботу, яка дає право на цей вид пенсії, виплата пенсії припиняється і поновлюється з дня, що слідує за днем звільнення з роботи.
При цьому, звертаємо увагу на те, що особі не відмовляють у вже призначеній у встановленому порядку пенсії за вислугу років, а лише припиняють її виплату на період праці за спеціальністю. Якщо особа залишає місце роботи за спеціальністю, виплата вже призначеної пенсії за вислугу років поновлюється.
68. ПЕНСІЙНІ ВИПЛАТИ НЕДЕРЖАВНОГО
ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Стаття 60. Види пенсійних виплат пенсійного фонду
1. Пенсійні фонди відповідно до цього Закону можуть
здійснювати такі види пенсійних виплат:
1) пенсія на визначений строк;
2) одноразова пенсійна виплата.
2. Розміри пенсійних виплат визначаються виходячи з сум
пенсійних коштів, що обліковуються на індивідуальному пенсійному
рахунку учасника фонду, тривалості виплати та формули розрахунку
величини пенсії на визначений строк згідно з методикою,
затвердженою національною комісією, що здійснює державне
регулювання у сфері ринків фінансових послуг.
3. Пенсійні виплати здійснюються у грошовій формі в
національній валюті України.
4. Адміністратор планує обсяг грошових коштів, необхідних для
здійснення пенсійних виплат учасникам фонду відповідно до
укладених пенсійних контрактів, та надає відповідну інформацію
особам, що здійснюють управління пенсійними активами цього фонду в
порядку, визначеному договором про управління активами.
Стаття 61. Умови та строки здійснення пенсійних виплат
пенсійними фондами та за рахунок пенсійних коштів,
накопичених на пенсійних депозитних рахунках у
банку
1. Підставами для здійснення пенсійних виплат пенсійними
фондами є:
1) досягнення учасником фонду пенсійного віку, визначеного
відповідно до цього Закону;
2) визнання учасника фонду інвалідом;
3) медично підтверджений критичний стан здоров'я
(онкозахворювання, інсульт тощо) учасника фонду;
4) виїзд учасника фонду на постійне проживання за межі
України;
5) смерть учасника фонду.
2. Пенсійний вік, після досягнення якого учасник фонду має
право на отримання пенсійної виплати, визначається за заявою
учасника фонду, форма якої встановлюється національною комісією,
що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг,
крім випадків, коли пенсійний вік визначається пенсійним
контрактом відповідно до закону, що встановлює обов'язковість
відрахувань на недержавне пенсійне забезпечення для окремих
категорій громадян.
Пенсійний вік, що визначається учасником фонду, може бути
меншим від пенсійного віку, який надає право на пенсію за
загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, але не
більш як на 10 років, якщо інше не визначено законом. Пенсійний
вік, що визначається учасником фонду, може бути більшим від
пенсійного віку, який надає право на пенсію за
загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
У заяві учасника фонду, де визначається дата настання його
пенсійного віку з дотриманням обмежень, встановлених цією
частиною, учасник фонду зобов'язаний зазначити вид обраної ним
пенсійної виплати. Заява подається адміністратору пенсійного фонду
не пізніше ніж за два місяці до настання пенсійного віку,
визначеного учасником фонду.
Учасник фонду має право змінити визначений ним пенсійний вік
шляхом подання про це заяви адміністратору не пізніше ніж за 15
робочих днів до настання визначеного ним пенсійного віку.
3. У разі набуття учасником фонду права на отримання пенсії
по інвалідності за загальнообов'язковим державним пенсійним
страхуванням виплата пенсії за рахунок коштів пенсійного фонду
допускається раніше настання пенсійного віку, визначеного цим
Законом. У цьому випадку учасник фонду має право визначити свій
пенсійний вік після настання інвалідності без урахування обмежень,
встановлених частиною другою цієї статті, та подати заяву
адміністратору.
4. Виплата пенсії на визначений строк, що здійснюється за
рахунок коштів пенсійного фонду, розпочинається з дня досягнення
учасником фонду віку, визначеного в його заяві, із здійсненням
першої виплати протягом 45 робочих днів.
Одноразова пенсійна виплата здійснюється за умов, визначених
статтею 65 цього Закону.
5. Відмова або затримка в здійсненні пенсійних виплат
забороняється, крім випадків, передбачених законом. У разі відмови
або затримки пенсійних виплат учасник фонду має право оскаржити
дії осіб, які здійснюють пенсійні виплати, до національної
комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків
фінансових послуг, або до суду. Порушення строків здійснення
пенсійних виплат є підставою для застосування санкцій,
встановлених законом.
6. Пенсійні виплати з пенсійного фонду здійснюються незалежно
від отримання виплати за загальнообов'язковим державним пенсійним
страхуванням або з інших джерел.
7. Пенсійні фонди не мають права здійснювати пенсійні
виплати за рахунок страхових внесків, крім випадків одноразової
пенсійної виплати учаснику накопичувальної системи пенсійного
страхування відповідно до статті 56 Закону України "Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ).
8. У разі визнання учасника фонду інвалідом обліковані на
його індивідуальному пенсійному рахунку пенсійні активи можуть
бути використані за його вибором для здійснення виплати пенсії на
визначений строк на умовах, передбачених цим Законом, або
здійснення одноразової пенсійної виплати незалежно від суми
коштів, необхідної для призначення пенсії на визначений строк.
9. Пенсійні кошти, накопичені на пенсійних депозитних
рахунках у банку, використовуються виключно для здійснення
учаснику недержавного пенсійного забезпечення пенсійної виплати на
визначений строк або одноразової пенсійної виплати, або у разі
досягнення пенсійного віку, визначеного відповідно до закону, -
для укладення договору страхування довічної пенсії з обраною ним
страховою організацією чи на інші виплати, передбачені цим
Законом.
Порядок використання пенсійних коштів, що акумульовані на
пенсійних депозитних рахунках у банках учасниками недержавного
пенсійного забезпечення для здійснення пенсійних виплат відповідно
до цього Закону, встановлюється Національною комісією, що здійснює
державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, за
погодженням з Національним банком України.
Стаття 62. Порядок укладення та оплати договору страхування
довічної пенсії за рахунок пенсійних коштів
учасника фонду
1. Довічні пенсії (довічні ануїтети) виплачуються учасникам
фондів страховими організаціями, з якими ці учасники уклали
договір страхування довічної пенсії, за рахунок грошових коштів,
перерахованих страховій організації.
2. Договір страхування довічної пенсії укладається між
учасником фонду та страховою організацією згідно із законодавством
про страхування з урахуванням вимог, передбачених цим Законом та
пенсійним контрактом, після настання пенсійного віку, визначеного
учасником фонду відповідно до цього Закону.
Для укладення договору страхування довічної пенсії учасник
фонду подає страховій організації довідку адміністратора про обсяг
належних йому пенсійних коштів.
3. Учасник фонду повідомляє адміністратора про обрану ним
страхову організацію та подає письмову заяву про перерахування до
цієї страхової організації належних йому пенсійних коштів. Учасник
фонду, крім учасника накопичувальної системи пенсійного
страхування, має право перерахувати до страхової організації свої
пенсійні кошти повністю або частково. { Абзац частини третьої
статті 62 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3668-VI
( 3668-17 ) від 08.07.2011 }
Учасник накопичувальної системи пенсійного страхування має
право при досягненні пенсійного віку, передбаченого статтею 26
Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне
страхування" ( 1058-15 ), укласти договір страхування довічної
пенсії на умовах та в порядку, встановлених законами України "Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) та
"Про страхування" ( 85/96-ВР ). { Частину третю статті 62
доповнено абзацом другим згідно із Законом N 3668-VI ( 3668-17 )
від 08.07.2011 }
У разі відстрочення часу призначення пенсії за віком
відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування" ( 1058-15 ) учасник накопичувальної системи
пенсійного страхування має право укласти договір страхування
довічної пенсії з більш пізнього строку, визначеного ним
відповідно до статті 29 Закону України "Про загальнообов'язкове
державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ), але не пізніш як через
10 років після досягнення пенсійного віку, встановленого
статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування" ( 1058-15 ). При цьому учасник
накопичувальної системи пенсійного страхування зобов'язаний
повідомити адміністратора про відстрочення часу призначення пенсії
за віком.
Учасник фонду, який є учасником накопичувальної системи
пенсійного страхування, може використати кошти, обліковані на його
індивідуальному пенсійному рахунку у фонді, для доповнення суми
коштів, облікованих на накопичувальному пенсійному рахунку у
Накопичувальному фонді, у випадку, передбаченому абзацом третім
частини першої статті 56 Закону України "Про загальнообов'язкове
державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ).
4. Страхова організація розраховує розмір довічної пенсії,
який зазначається в договорі страхування довічної пенсії, на
основі актуарних розрахунків згідно з сумою, що визначена особою,
яка укладає договір, та довідкою, виданою адміністратором
пенсійного фонду, про наявність у такої особи цієї суми пенсійних
коштів. У разі перерахування до страхової організації грошових
коштів для оплати договору страхування довічної пенсії у сумі, що
не відповідає сумі, визначеній у заяві особи, яка придбає довічний
ануїтет, розмір довічної пенсії повинен бути скоригований
відповідно до актуарних розрахунків протягом трьох днів після
отримання грошових коштів від пенсійного фонду.
У разі коли несвоєчасно сплачені вкладником на користь
учасника фонду пенсійні внески надійшли до фонду після дати
перерахування страховій організації належних цьому учаснику
пенсійних коштів, адміністратор пенсійного фонду зобов'язаний
перерахувати суму несвоєчасно отриманих пенсійних внесків учасника
фонду до страхової організації, з якою зазначений учасник фонду
уклав договір страхування довічної пенсії. При цьому у додатку до
договору страхування довічної пенсії, який є невід'ємною його
частиною, визначається новий розмір довічної пенсії відповідно до
оплаченого договору страхування довічної пенсії, встановлений на
дату включення зазначеного додатка у договір страхування.
5. Страхова організація зобов'язана надати учаснику фонду, з
яким укладено договір, письмове повідомлення про надходження
грошових коштів від пенсійного фонду та їх розмір протягом семи
робочих днів після їх отримання, а також про скоригований розмір
довічної пенсії у разі проведення такого коригування.
6. Для забезпечення виплати довічної пенсії страховою
організацією адміністратор зобов'язаний на підставі заяви учасника
фонду про перерахування пенсійних коштів страховій організації
забезпечити перерахування відповідній страховій організації
пенсійних коштів, що належать учаснику фонду, протягом п'яти
робочих днів після отримання заяви.
7. Пенсійні кошти перераховуються страховій організації у
сумі, визначеній в заяві учасника фонду, виходячи із суми,
облікованої на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду
на день настання визначеного ним пенсійного віку.
У разі несвоєчасного перерахування пенсійних коштів учасника
фонду страховій організації адміністратор за власний рахунок
сплачує учаснику фонду пеню в розмірі подвійної облікової ставки
Національного банку України в розрахунку на 1 день від суми, що
підлягає перерахуванню, за кожний день прострочення платежу.
Порядок обчислення суми пенсійних коштів, їх перерахування
встановлюються національною комісією, що здійснює державне
регулювання у сфері ринків фінансових послуг.
8. У разі коли сума пенсійних коштів, що підлягає
перерахуванню страховій організації, не досягає розміру
мінімальної суми пенсійних накопичень, встановленого національною
комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків
фінансових послуг, учасник фонду (а в разі його смерті -
спадкоємці) має право отримати належні йому пенсійні кошти як
одноразову пенсійну виплату.
9. Страхова організація зобов'язана відшкодувати збитки
особі, з якою укладено договір страхування довічної пенсії,
пов'язані з недотриманням страховою організацією умов цього
договору, згідно із законом.
10. Порушення адміністратором або страховою організацією, з
якою укладено договір страхування довічної пенсії, встановленого
пенсійним контрактом або договором страхування довічної пенсії
порядку оплати договору страхування або виплати відповідної пенсії
не може бути підставою для будь-якого обмеження права учасника
фонду на належні йому пенсійні кошти та обумовлені виплати.
Стаття 63. Пенсія на визначений строк
1. Виплата пенсії на визначений строк здійснюється
адміністратором пенсійного фонду:
1) за бажанням учасника фонду, який має право на отримання
пенсійних виплат відповідно до його заяви;
2) на вимогу учасника фонду (з дня виникнення у нього права
згідно з умовами пенсійного контракту на страхування довічної
пенсії, якщо придбання довічного ануїтету може негативно вплинути
на розмір пенсійних виплат).
Пенсія на визначений строк розраховується виходячи із строку
не менш як десять років від початку здійснення першої виплати.
2. Протягом періоду виплати пенсії на визначений строк,
установленого частиною першою цієї статті, учасник фонду у
будь-який час може:
1) перейти до іншого пенсійного фонду з метою подальшого
отримання пенсії обраного виду. При цьому пенсійний фонд, до якого
перейшов учасник фонду, продовжує виплату такої пенсії протягом
строку, що залишився;
2) укласти із страховою організацією договір страхування
довічної пенсії з оплатою такого договору за рахунок пенсійних
коштів, які обліковуються на його індивідуальному пенсійному
рахунку в пенсійному фонді.
3. Для отримання пенсії на визначений строк учасник фонду
подає адміністратору заяву.
У разі укладення договору про виплату пенсії на визначений
строк з іншим пенсійним фондом учасник фонду подає адміністратору
обраного пенсійного фонду копію виписки з індивідуального
пенсійного рахунку та копію заяви про переведення коштів до іншого
фонду адміністратору пенсійного фонду, в якому накопичувалися
пенсійні кошти учасника фонду.
На підставі поданої заяви учасника фонду такі пенсійні кошти
повинні бути перераховані до обраного ним пенсійного фонду
протягом п'яти робочих днів після отримання заяви.
У разі порушення зазначеного строку адміністратор сплачує
учаснику фонду пеню в розмірі подвійної облікової ставки
Національного банку України в розрахунку на 1 день від суми,
належної до перерахування, за кожен день прострочення платежу, у
порядку ( z1670-04 ), визначеному національною комісією, що
здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.
Стаття 64. Вимоги до договору про виплату пенсії
на визначений строк
1. Істотними умовами договору про виплату пенсії на
визначений строк є:
повне найменування пенсійного фонду та адміністратора, який
здійснюватиме виплату пенсії, адреса, банківські реквізити, дата і
номер свідоцтва про державну реєстрацію;
дані паспорта громадянина України або паспортних документів
іноземця учасника фонду та реєстраційний номер його облікової
картки платника податків (ідентифікаційний номер Державного
реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових
платежів), а у разі відсутності останнього - серія і номер
паспорта учасника фонду чи іншого документа, визначеного
Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері
ринків фінансових послуг;
тарифи адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням
зобов'язань за таким договором;
обраний пенсійний вік учасника фонду;
умови, періодичність та тривалість виплати пенсії на
визначений строк;
права і обов'язки сторін договору;
відповідальність сторін договору за невиконання або неналежне
виконання умов договору;
порядок зміни та розірвання договору;
порядок розрахунку залишку належних учаснику фонду пенсійних
коштів у разі зміни або розірвання договору;
порядок надання інформації, визначеної у частині другій цієї
статті.
Договір може містити інші умови за згодою сторін.
2. На початку кожного фінансового року особі, яка отримує
пенсію на визначений строк, обов'язково надається виписка з
індивідуального пенсійного рахунка такої особи, визначена
частиною сьомою статті 52 цього Закону.
Отримувач пенсії на визначений строк має право вимагати
надання виписки з його індивідуального пенсійного рахунка станом
на будь-яку дату. У цьому разі така виписка надається за рахунок
отримувача пенсії, крім випадків, коли вона необхідна для
укладення договору страхування довічної пенсії. Максимальний
розмір плати за надання виписки з індивідуального пенсійного
рахунка на письмову вимогу отримувача пенсії встановлюється
Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері
ринків фінансових послуг.
У разі смерті отримувача пенсії особі, яка має право на
отримання належної їй суми пенсійних коштів, виписка, передбачена
у цій частині, надається безоплатно станом на день смерті
отримувача пенсії.
3. Договір про виплату пенсії на визначений строк укладається
у письмовій формі. При цьому обов'язковою умовою є ознайомлення
особи, яка укладає договір, з пам'яткою, що містить роз'яснення
основних положень договору про виплату пенсії на визначений строк,
складеною відповідно до вимог, встановлених національною комісією,
що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.
4. Розмір пенсії на визначений строк обчислюється за
методикою, затвердженою національною комісією, що здійснює
державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.
5. Адміністратор за власний рахунок відшкодовує збитки,
завдані учасникам фонду внаслідок надання недостовірної інформації
або перерахування ним неповної суми пенсійних коштів до іншого
пенсійного фонду, страхової організації або на пенсійний
депозитний рахунок. Адміністратори не несуть відповідальності за
недостатність суми перерахованих пенсійних коштів, якщо вона
виникла внаслідок порушення порядку сплати пенсійних внесків
вкладником фонду.
6. Інвестування активів, з яких виплачується пенсія на
визначений строк, здійснюється відповідно до вимог цього Закону.
7. Адміністратор, що здійснює виплату пенсії на визначений
строк, зобов'язаний відшкодувати особі, з якою укладено
відповідний договір, збитки, завдані внаслідок недотримання умов
договору, згідно із законом.
8. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у
сфері ринків фінансових послуг, за погодженням з Національною
комісією з цінних паперів та фондового ринку має право
встановлювати додаткові вимоги до обліку та особливості
інвестування пенсійних активів та коштів, призначених для виплати
пенсії на визначений строк.
9. Порушення встановленого порядку здійснення виплати пенсії
на визначений строк не може бути підставою для будь-якого
обмеження права учасника фонду на належні йому пенсійні кошти та
пенсійні виплати.
Стаття 65. Пенсійна виплата, що здійснюється одноразово
1. Пенсійна виплата може здійснюватися адміністратором
одноразово на вимогу учасника фонду в разі:
1) медично підтвердженого критичного стану здоров'я
(онкозахворювання, інсульт тощо) або настання інвалідності
учасника фонду;
2) коли сума належних учаснику фонду пенсійних коштів на дату
настання пенсійного віку учасника фонду не досягає мінімального
розміру суми пенсійних накопичень, встановленого національною
комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків
фінансових послуг;
3) виїзду учасника фонду на постійне проживання за межі
України.
2. Пенсійна виплата здійснюється одноразово спадкоємцям
учасника фонду адміністратором у випадках, передбачених цим
Законом.
Для отримання пенсійної виплати, що здійснюється одноразово,
учасники фонду, а у разі смерті учасника - його спадкоємці,
подають адміністратору заяву та документи, які підтверджують їхнє
право на отримання цієї виплати.
3. Пенсійна виплата, що здійснюється одноразово, визначається
виходячи із суми пенсійних коштів, які обліковуються на
індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду на день подання
заяви на отримання такої виплати.
Пенсійна виплата, що здійснюється одноразово, провадиться
протягом п'яти робочих днів після отримання відповідної заяви та
необхідних документів.
4. У разі порушення строку, визначеного частиною третьою цієї
статті, адміністратор за власний рахунок сплачує отримувачу
пенсійної виплати, що здійснюється одноразово, пеню в розмірі
подвійної облікової ставки Національного банку України в
розрахунку на 1 день від суми, що підлягала виплаті, за кожний
день прострочення платежу, у порядку ( z1670-04 ), визначеному
національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері
ринків фінансових послуг.
69. В загальній системі соціального забезпечення соціальні допомоги є одним із самостійних видів матеріального забезпечення непрацездатних громадян, малозабезпечених сімей, сімей з дітьми та інших осіб. Вони мають лише їм властиві правові ознаки і особливості, які відмежовують їх від інших видів матеріального забезпечення та соціальних послуг, в тому числі і від пенсій. Такими ознаками і особливостями є:
- врегулювання призначення і виплати всіх видів допомог відповідними нормативними актами, в зв'язку з чим, за наявності передбачених в них обставин, громадяни набувають безумовного права на той чи інший вид допомоги;
- зазвичай, загальна цільова спрямованість допомоги, що полягає в матеріальній підтримці громадян, які в силу тих чи інших соціальних випадків (тимчасова втрата заробітку, підвищення витрат в сім'ї, пов'язаних з народженням чи похованням тощо) потребують надання такої допомоги;
- незалежність в більшості випадків забезпечення різними видами допомог від інших джерел доходів, що має їх особа, яка звернулася за призначенням того чи іншого виду соціального забезпечення;
- призначення допомоги, зазвичай, у твердих розмірах;
- соціально-аліментарна природа всіх видів допомог, яка виражається в безеквівлентності їх надання;
- обмеженість виплати допомог визначеними тимчасовими рамками (наприклад допомоги по тимчасовій непрацездатності виплачуються працівникам до їх видужання, допомоги на дітей - до досягнення ними відповідного віку тощо).
Отже під допомогою з соціального забезпечення розуміють гарантовані, врегульовані нормами права разові або періодичні (щомісячні) грошові виплати соціально - аліментарного характеру, з метою матеріальної підтримки громадян, які в силу певних соціальних ви-
245
падків, передбачених законом, потребують такої допомоги незалежно від наявності в них будь-яких інших джерел доходу.
Фінансування виплат допомог здійснюється за рахунок коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування, державного бюджету та місцевих бюджетів.
70. Соціальна допомога - один з видів соціального забезпечення. Вперше поняття допомоги було досліджене В.С.Андреєвим. На його думку, допомоги - це всі, крім пенсій, грошові виплати аліментарного характеру з фондів для непрацездатних, які являють собою підтримку громадянам у встановлених законом випадках.
Так відповідно з класифікаційними ознаками (конкретна ціль допомоги), які висунув B.C. Андреев, всі допомоги з соціального забезпечення поділяються на три групи.
До першої групи належать допомоги, що виплачуються з метою компенсації втраченого з поважних причин заробітку впродовж нетривалого часу в розмірі, який, зазвичай, визначається в процентному відношенні до середньомісячного заробітку. До таких, наприклад, відносяться допомоги з тимчасової втрати працездатності, допомога по безробіттю тощо. Умови призначення таких допомог виключають можливість одержання їх водночас із заробітною платою, хоч в деяких випадках допускають їх виплату поряд з пенсією та іншими допомогами. Наприклад, допомога по тимчасовій непрацездатності працюючому пенсіонерові.
Другу групу складають допомоги, що надаються додатково до основних джерел засобів існування (заробітної плати, пенсії тощо). Бони спрямовані не на заміну (хоч би і тимчасово) основних джерел засобів існування, а на покриття додаткових витрат, на які основних доходів, на думку законодавця, недостатньо. (Наприклад, допомога при народженні дитини, допомога на поховання тощо). Вони, зазвичай носять разовий характер.
В третю групу включаються допомоги, які надаються в певних випадках особам, які не мають джерел засобів до існування. Наприклад, допомога непрацюючій матері по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Таке групування не виключає можливість розмежування окремих видів допомог в залежності від соціального випадку, що лежить в основі їх надання. Так, І.М. Сирота за цими ознаками пропонує всі допомоги розділити на шість груп. До першої групи допомог він відніс допомоги, в основі яких лежить тимчасова непрацездатність. Другу групу складають допомоги, в основі яких лежить безробіття. До третьої групи віднесені допомоги, в основі яких лежить факт народження дитини. Четверта група пов'язується з утриманням неповнолітніх дітей. Допомоги п'ятої групи за своїми цілями близькі до соціальних пенсій - вони покликані забезпечити прожиття одиноких непрацездатних громадян з
мінімальними доходами та інших малозабезпечених громадян. (Наприклад, щомісячні доплати до пенсій пенсіонерам, які мають на утриманні інших осіб, адресні державні допомоги малозабезпеченим сім'ям). Тобто основною підставою надання таких допомог є малозабезпеченість громадян. Шоста група - це допомоги, які виплачуються в разі виникнення неординарних життєвих обставин. Ці допомоги обумовлені різними факторами: смертю, хворобою, перебування дітей під опікою і піклуванням тощо. До цієї групи слід віднести і разові допомоги, передбачені локальними нормативними актами в разі настання стихійних лих, гострої потреби б оплаті лікування тощо.
Допомоги також можна класифікувати за такою ознакою, як тривалість їх виплати. За цією ознакою допомоги можна розділити на: разові, періодичні та щомісячні.
До разових допомог відносяться: разова допомога при народженні дитини, допомога на поховання, на лікування та в інших випадках.
До періодичних - відносяться: допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною чи іншим членом сім'ї), допомога по вагітності та пологах, в разі карантину, в разі тимчасового переведення особи відповідно до медичного висновку на легшу, нижчеоплачувану роботу, в разі протезування з поміщенням у стаціонар протезно-ортопедичного підприємства, в разі санаторно-курортного лікування тощо. Періодичні допомоги, зазвичай, виплачуються з метою компенсації втраченого заробітку за період відсутності на роботі з вищезазначених причин. Вони відрізняються від разових тим, що володіють певною тривалістю у часі.
Щомісячні допомоги передбачають грошові виплати регулярно, протягом тривалого часу. До таких віднесені: допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, адресні соціальні допомоги тощо.
71. Стаття 1. Право сімей з дітьми на державну допомогу
Громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають
неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та
на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в
Україні, а також особи, яких визнано в Україні біженцями або
особами, які потребують додаткового захисту, мають право на
державну допомогу нарівні з громадянами України на умовах,
передбачених цим Законом, іншими законами або міжнародними
договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною
Радою України.
У разі, коли міжнародним договором України передбачено інші
правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються
правила, встановлені цим договором.
Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з
дітьми ( 1751-2001-п ) та перелік документів, необхідних для
призначення допомоги за цим Законом, встановлюється Кабінетом
Міністрів України.
Роботу щодо призначення та виплати державної допомоги сім’ям
з дітьми організовує центральний орган виконавчої влади, що
забезпечує формування державної політики у сферах трудових
відносин, соціального захисту населення.
Стаття 3. Види державної допомоги сім'ям з дітьми
Відповідно до цього Закону призначаються такі види державної
допомоги сім'ям з дітьми:
1) допомога у зв'язку з вагітністю та пологами;
2) допомога при народженні дитини;
2-1) допомога при усиновленні дитини;
3) допомога по догляду за дитиною до досягнення нею
трирічного віку;
4) допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи
піклування;
5) допомога на дітей одиноким матерям;
Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого
самоврядування, підприємства, установи, організації та об'єднання
громадян за рахунок власних коштів можуть запроваджувати додаткові
види допомоги та встановлювати доплати до державної допомоги
сім'ям з дітьми.
Стаття 4. Джерела покриття витрат на виплату
державної допомоги сім'ям з дітьми
Покриття витрат на виплату державної допомоги сім'ям з дітьми
здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у
вигляді субвенцій до місцевих бюджетів.
Стаття 5. Органи, що призначають і здійснюють
виплату державної допомоги сім'ям з дітьми
Всі види державної допомоги сім'ям з дітьми, крім допомоги у
зв'язку з вагітністю та пологами жінкам, зазначеним у частині
другій статті 4 цього Закону, призначають і виплачують органи
соціального захисту населення за місцем проживання батьків
(усиновлювачів, опікуна, піклувальника).
Стаття 6. Термін розгляду документів для призначення
державної допомоги сім'ям з дітьми
Документи, необхідні для призначення державної допомоги
сім'ям з дітьми, подаються особою, яка претендує на призначення
допомоги, самостійно. За наявності письмової заяви особи, яка
претендує на призначення допомоги, але за станом здоров'я або з
інших поважних причин не може самостійно зібрати необхідні
документи, збір зазначених документів покладається на органи, що
призначають допомогу.
Документи, необхідні для призначення державної допомоги
сім'ям з дітьми, розглядаються органом, що призначає та здійснює
виплату державної допомоги, протягом 10 днів з дня звернення.
Про призначення державної допомоги чи про відмову в її
наданні із зазначенням причини відмови та порядку оскарження цього
рішення орган, що призначає і здійснює виплату державної допомоги
сім'ям з дітьми, видає чи надсилає заявникові письмове
повідомлення протягом 5 днів після прийняття відповідного рішення.
72. Стаття 3. Право на державну соціальну допомогу
Право на державну соціальну допомогу мають малозабезпечені
сім'ї, які постійно проживають на території України.
Стаття 4. Порядок надання державної соціальної допомоги
Заява про надання державної соціальної допомоги подається
уповноваженим представником сім'ї до місцевої державної
адміністрації або до виконавчого комітету сільської, селищної
ради. Виконавчий комітет сільської, селищної ради передає заяву
про надання державної соціальної допомоги до місцевої державної
адміністрації.
У заяві дається згода сім'ї на збір інформації про неї, про
її власність, доходи та майно, що необхідна для мети цього Закону.
До заяви про надання державної соціальної допомоги додаються:
документ, що посвідчує особу;
довідка про склад сім'ї. До складу сім'ї включаються чоловік,
дружина; рідні, усиновлені та підопічні діти цих осіб віком до
вісімнадцяти років, а також діти, які навчаються за денною формою
навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних, вищих
навчальних закладах I-IV рівнів акредитації до досягнення двадцяти
трьох років і які не мають власних сімей; неодружені повнолітні
діти, які визнані інвалідами з дитинства I та II груп або
інвалідами I групи і проживають разом з батьками; непрацездатні
батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і
перебувають на їх утриманні у зв'язку з відсутністю власних
доходів; особа, яка проживає разом з одиноким інвалідом I групи і
здійснює догляд за ним; жінка та чоловік, які проживають однією
сім'єю, не перебувають у шлюбі, але мають спільних дітей. При
цьому до складу сім'ї включаються незалежно від місця проживання
(перебування) або реєстрації діти, які навчаються за денною формою
навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних, вищих
навчальних закладах I-IV рівнів акредитації до досягнення двадцяти
трьох років і не мають власних сімей. До складу сім'ї не
включаються особи, які перебувають на повному державному
утриманні
декларація про доходи та майно осіб, які входять до складу
сім'ї (в декларацію не включаються державна соціальна допомога,
призначена відповідно до цього Закону; нарахована субсидія за
спожиті житлово-комунальні послуги; сплачені членами сім'ї
аліменти);
довідка про наявність та розмір земельної частки (паю).
Форми заяви, довідки про склад сім'ї, декларації про доходи
та майно встановлюються центральним органом виконавчої влади, що
забезпечує формування державної політики у сферах трудових
відносин, соціального захисту населення.
Місцеві державні адміністрації для мети цього Закону мають
право користуватися всіма офіційними джерелами інформації, в тому
числі й інформацією органів доходів і зборів.
Державна соціальна допомога призначається з місяця звернення,
якщо протягом місяця подано всі необхідні документи.
Рішення про призначення державної соціальної допомоги чи про
відмову в її наданні приймається місцевою державною адміністрацією
протягом десяти календарних днів і наступного після його прийняття
дня надсилається уповноваженому представнику малозабезпеченої
сім'ї.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування
державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту
населення, організовує роботу щодо призначення та виплати
державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям.}
Рішення про відмову в наданні державної соціальної допомоги
має бути вмотивованим і містити роз'яснення порядку його
оскарження.
Порядок призначення та виплати державної соціальної допомоги
( 250-2003-п ) встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Стаття 5. Розмір державної соціальної допомоги
Розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця
між прожитковим мінімумом для сім'ї та її середньомісячним
сукупним доходом, який обчислюється за методикою, встановленою
центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування
державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту
населення, але цей розмір не може бути більшим ніж 75 відсотків
прожиткового мінімуму для сім'ї.
До стабілізації економічного становища в Україні розмір
державної соціальної допомоги визначається з урахуванням рівня
забезпечення прожиткового мінімуму.
Рівень забезпечення прожиткового мінімуму встановлюється
виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного
бюджету України і затверджується одночасно з прийняттям закону про
Державний бюджет України на відповідний рік.
Для кожної дитини (крім дитини-інваліда), яка входить до
складу малозабезпеченої сім'ї, рівень забезпечення прожиткового
мінімуму збільшується на 10 відсотків, а для кожної
дитини-інваліда, яка входить до складу малозабезпеченої сім'ї, для
кожної дитини, яка утримується матір'ю (батьком, усиновителем), що
не перебуває у шлюбі, і запис про батька (матір) цієї дитини у
Книзі реєстрації народжень провадиться в установленому порядку за
вказівкою матері (батька), для кожної дитини, в якої один або обоє
батьків є інвалідами I або II групи, - на 20 відсотків.
Для громадян, які одержали статус особи, що проживає і працює
(навчається) на території населеного пункту, якому надано статус
гірського, рівень забезпечення прожиткового мінімуму збільшується
на 20 відсотків.
Стаття 6. Строки призначення державної соціальної допомоги
Державна соціальна допомога призначається на шість місяців.
Одиноким особам, визнаним за результатами медико-соціальної
експертизи непрацездатними, які не мають інших джерел до
існування, державна соціальна допомога може бути призначена на
строк визнання особи непрацездатною.
Одиноким особам, які досягли 65-річного віку і не мають інших
джерел до існування, державна соціальна допомога може бути
призначена довічно.
Зазначені у частинах другій та третій цієї статті умови
застосовуються також при призначенні державної соціальної допомоги
непрацездатному подружжю при відсутності осіб, зобов'язаних їх
утримувати відповідно до закону.
Стаття 7. Умови, за яких державна соціальна допомога не
призначається, зменшується її розмір або
припиняється виплата
Державна соціальна допомога не призначається у випадках,
коли:
працездатні члени малозабезпеченої сім'ї не працюють, не
служать, не вчаться за денною формою навчання у загальноосвітніх,
професійно-технічних, вищих навчальних закладах I-IV рівнів
акредитації протягом трьох місяців, що передують місяцю звернення
за призначенням державної соціальної допомоги (крім осіб, які в
установленому порядку визнані безробітними та за інформацією
центрів зайнятості не порушують законодавство про зайнятість щодо
сприяння своєму працевлаштуванню; осіб, які доглядають за дітьми
до досягнення ними трирічного віку або за дітьми, які потребують
догляду протягом часу, визначеного у медичному висновку
лікарсько-консультативної комісії, але не більше ніж до досягнення
ними шестирічного віку; осіб, які доглядають за інвалідами I групи
або дітьми-інвалідами віком до 18 років, за інвалідами II групи
внаслідок психічного розладу, а також за особами, які досягли
80-річного віку); { Абзац другий частини першої статті 7 із
змінами, внесеними згідно із Законом N 3526-VI ( 3526-17 ) від
16.06.2011 }
з'ясовано, що малозабезпечена сім'я має додаткові джерела для
існування, а також хто-небудь із її складу протягом 12 місяців
перед зверненням за наданням державної соціальної допомоги
здійснив покупку або оплатив послуги на суму, яка на час звернення
перевищує 10-кратну величину прожиткового мінімуму для сім'ї;
у власності чи володінні малозабезпеченої сім'ї є друга
квартира (будинок) за умови, що загальна площа житла перевищує
21 квадратний метр на одного члена сім'ї та додатково
10,5 квадратного метра на сім'ю, чи більше одного автомобіля,
транспортного засобу (механізму);
у власності чи володінні малозабезпеченої сім'ї (крім сімей,
що складаються лише з дітей та осіб, які досягли 65-річного віку
або є інвалідами I та II групи, та сімей, в яких є діти-інваліди)
є земельна ділянка площею понад 0,6 га, крім випадків, коли така
земельна ділянка з незалежних від сім'ї причин не приносить дохід.
За наявності обставин, передбачених у частині першій цієї
статті, державна соціальна допомога може бути призначена місцевою
державною адміністрацією на підставі рішень районних, районних у
містах Києві та Севастополі державних адміністрацій та виконавчих
комітетів міських і районних у містах (у разі їх створення) рад у
разі, якщо: { Абзац перший частини другої статті 7 із змінами,
внесеними згідно із Законом N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 }
у складі сім'ї є інвалід;
у малозабезпеченій багатодітній сім'ї виховуються троє або
більше дітей віком до 18 років (якщо діти навчаються за денною
формою навчання у загальноосвітніх, а також професійно-технічних,
вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації, але не довше
ніж до досягнення ними 23 років);
неможливість отримання будь-яких джерел для існування
пов'язана з тривалою хворобою одного та/або кількох членів сім'ї.
Рішення про призначення державної соціальної допомоги у таких
випадках приймається на підставі обстеження матеріально-побутових
умов сім'ї, яка звернулася за призначенням такої допомоги.
Призначена державна соціальна допомога може бути зменшена до
50 відсотків її розміру у разі невикористання сім'єю можливостей
знаходження додаткових джерел для існування.
Якщо сім'єю навмисно подано недостовірні відомості чи
приховано відомості, що вплинули або могли вплинути на
встановлення права на державну соціальну допомогу та на визначення
її розміру, виплата призначеної державної соціальної допомоги
припиняється з місяця, в якому виявлено порушення. На наступний
строк державна соціальна допомога може бути призначена не раніше
ніж через шість місяців починаючи з першого числа місяця виявлення
порушення.
Стаття 9. Виплата державної соціальної допомоги
Державна соціальна допомога виплачується раз на місяць за
місцем проживання уповноваженого представника сім'ї державними
підприємствами зв'язку чи перераховується на особовий рахунок
уповноваженого представника сім'ї в банківській установі.
Не отримана своєчасно з вини сім'ї державна соціальна
допомога може бути отримана в наступному місяці, але не пізніше
місяця після закінчення строку, на який вона призначена.
Затримка виплати державної соціальної допомоги з вини органу,
що її призначає чи виплачує, не допускається.
При переїзді сім'ї в іншу місцевість виплата призначеної
державної соціальної допомоги за попереднім місцем проживання
припиняється.
73. ДОПОМОГА ПРИ НАРОДЖЕННІ ДИТИНИ
Стаття 10. Право на допомогу при народженні дитини
Допомога при народженні дитини за цим Законом надається
одному з батьків дитини (опікуну).
Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю
дитини.
Стаття 11. Умови призначення допомоги при народженні дитини
Допомога батькам при народженні дитини призначається на
підставі свідоцтва про народження дитини. Опікунам зазначена
допомога призначається на підставі рішення про встановлення опіки.
У разі народження (встановлення опіки) двох і більше дітей
допомога надається на кожну дитину.
Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо
звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти
місяців з дня народження дитини.
У разі народження мертвої дитини допомога при народженні
дитини не призначається.
Виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі:
позбавлення отримувача допомоги батьківських прав;
відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення
батьківських прав;
тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання;
припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень
щодо конкретної дитини;
нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем
допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання
дитини;
у разі виникнення інших обставин.
Стаття 12. Розмір допомоги при народженні дитини
Допомога при народженні дитини нараховується виходячи з
розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до шести років,
установленого на день народження дитини.
Допомога при народженні дитини надається у сумі, кратній 30
розмірам прожиткового мінімуму, - на першу дитину; кратній 60
розмірам прожиткового мінімуму, - на другу дитину; кратній 120
розмірам прожиткового мінімуму, - на третю і кожну наступну
дитину. Виплата допомоги здійснюється одноразово у десятикратному
розмірі прожиткового мінімуму при народженні дитини, решта суми
допомоги на першу дитину виплачується протягом наступних 24
місяців, на другу дитину - 48 місяців, на третю і кожну наступну
дитину - 72 місяців рівними частинами у порядку, встановленому
Кабінетом Міністрів України.
74. ДОПОМОГА НА ДІТЕЙ ОДИНОКИМ МАТЕРЯМ
Стаття 18-1. Право на допомогу на дітей одиноким матерям
Право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі
матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у
свідоцтві про народження дитини або документі про народження
дитини, виданому компетентними органами іноземної держави, за
умови його легалізації в установленому законодавством порядку
(рішенні про усиновлення дитини), відсутній запис про батька
(матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому
порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за
вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини.
Право на допомогу на дітей одиноким матерям (батькам) має
мати (батько) дітей у разі смерті одного з батьків, які не
одержують на них пенсію в разі втрати годувальника або соціальну
пенсію.
Якщо одинока мати, одинокий усиновлювач, мати (батько) у разі
смерті одного з батьків зареєстрували шлюб, то за ними
зберігається право на отримання допомоги на дітей, які народилися
чи були усиновлені до шлюбу, якщо такі діти не були усиновлені
чоловіком (дружиною).
Жінка, яка має дітей від особи, з якою вона не перебувала і
не перебуває в зареєстрованому шлюбі, але з якою вона веде спільне
господарство, разом проживає і виховує дітей, права на одержання
допомоги, встановленої на дітей одиноким матерям, не має. При
реєстрації цією жінкою шлюбу з особою, від якої вона має дітей,
допомога на дітей, народжених від цієї особи, не призначається.
Стаття 18-2. Умови призначення допомоги на дітей
одиноким матерям
Допомога на дітей одиноким матерям призначається за
наявності витягу з Державного реєстру актів цивільного стану
громадян про державну реєстрацію народження дитини, виданого
відділом державної реєстрації актів цивільного стану, або довідки
про народження, виданої виконавчим органом сільської, селищної,
міської (крім міст обласного значення) ради, із зазначенням
підстави внесення відомостей про батька дитини до актового запису
про народження дитини відповідно до абзацу першого частини першої
статті 135 Сімейного кодексу України ( 2947-14 ), або документа
про народження, виданого компетентним органом іноземної держави, в
якому відсутні відомості про батька, за умови його легалізації в
установленому законодавством порядку.
Допомога на дітей одиноким матерям призначається незалежно
від одержання на дітей інших видів допомоги, передбачених цим
Законом.
Стаття 18-3. Розмір допомоги на дітей одиноким матерям
Допомога на дітей одиноким матерям, одиноким усиновлювачам,
матері (батьку) у разі смерті одного з батьків, які мають дітей
віком до 18 років (якщо діти навчаються за денною формою навчання
у загальноосвітніх, професійно-технічних, а також вищих навчальних
закладах I-IV рівнів акредитації, - до закінчення такими дітьми
навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23
років), надається у розмірі, що дорівнює різниці між 50 відсотками
прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та
середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу
за попередні шість місяців, але не менше 30 відсотків прожиткового
мінімуму для дитини відповідного віку.
Допомога на дітей одиноким матерям, одиноким усиновлювачам,
матері (батьку) у разі смерті одного з батьків призначається на
кожну дитину.
Стаття 18-4. Умови, за яких виплата допомоги на дітей
одиноким матерям припиняється або
призупиняється
Виплата допомоги на дітей одиноким матерям (батькам)
припиняється у разі:
позбавлення отримувача допомоги батьківських прав;
позбавлення отримувача допомоги волі за вироком суду;
скасування рішення про усиновлення дитини або визнання його
недійсним;
реєстрації дитиною шлюбу до досягнення нею 18-річного віку;
надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності у
випадках, передбачених законом;
смерті дитини;
смерті отримувача допомоги.
Виплата допомоги на дітей одиноким матерям (батькам)
призупиняється у разі:
тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання;
відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення
батьківських прав;
тимчасового працевлаштування дитини.
У разі припинення дії обставин, передбачених частиною другою
цієї статті, виплата допомоги поновлюється за письмовою заявою
отримувача допомоги до органу, який призначає допомогу, з місяця,
що настає за місяцем, в якому припинилася дія зазначених обставин.
Припинення або призупинення виплати допомоги здійснюється на
підставі відомостей про обставини, зазначені у частинах першій та
другій цієї статті, з місяця, що настає за місяцем, в якому було
виявлено зазначені обставини, за рішенням органу, який призначив
допомогу.
Кому надається допомога
Державна соціальна допомога надається інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам віком до 18 років. За допомогою має звернутися один із батьків, усиновитель, опікун або піклувальник.
Надбавка на догляд за дитиною-інвалідом віком до 18 років призначається одному з батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику, які не працюють, не навчаються (крім заочної форми навчання), не проходять службу, не займають виборну посаду і фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом.
Надбавка на догляд за дитиною-інвалідом віком до 18 років також призначається одному з батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами, у відпустці без збереження заробітної плати, у разі якщо дитина-інвалід потребує домашнього догляду, і вони фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом. Одинокій матері (одинокому батьку) надбавка на догляд за дитиною-інвалідом призначається незалежно від факту роботи, навчання, служби.
Куди і коли звертатися за допомогою
Для отримання допомоги необхідно звернутись до відділу соціального захисту населення по місцю проживання (реєстрації).
Причина, група інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи.
Важливо: Інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, які мають одночасно право на державну соціальну допомогу, на пенсію та на державну соціальну допомогу згідно із Законом України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам», призначається за вибором інвалідів з дитинства (законних представників інвалідів з дитинства, визнаних недієздатними, та дітей-інвалідів) державна соціальна допомога або пенсія чи державна соціальна допомога згідно із Законом України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам».
При цьому якщо інвалід з дитинства або дитина-інвалід має право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника і державну соціальну допомогу, ці виплати призначаються одночасно.
Перелік документів необхідних для отримання допомоги
Для отримання допомоги необхідно передусім пред’явити паспорт або інших документ, який підтверджує особу. Крім того необхідно надати:
- Заяву, яка складається по формі, затвердженою Міністерства соціальної політики України;
- документи про вік і місце проживання інваліда з дитинства або дитини-інваліда;
- документи про місце проживання батьків, усиновителів, опікуна або піклувальника, який подав заяву;
- довідка медико-соціальної експертизи або медичний висновок, видані у встановленому порядку.
Якщо з заявою звертається опікун або піклувальник, то подається також копія рішення органу опіки і піклування про встановлення опіки чи піклування.
Один із непрацюючих батьків, усиновителів, опікун або піклувальник, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом віком до 18 років, додатково подають довідку про те, що вони не працюють, видану за місцем проживання.
Розмір державної допомоги
Державна соціальна допомога призначається у таких розмірах:
- інвалідам з дитинства I групи - 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
- інвалідам з дитинства II групи — 80 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
- інвалідам з дитинства III групи — 60 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
- на дітей-інвалідів віком до 18 років - 70 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність на 01 січня 2013 р. становить – 894 грн, на 1 грудня 2013 р. – 949 грн.
Надбавка на догляд за дитиною─інвалідом підгрупи А встановлюється в розмірі:
на дитину─інваліда підгрупи А віком до 6 років — прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років;
на дитину─інваліда підгрупи А віком від 6 до 18 років — прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років
Надбавка на догляд за іншою дитиною-інвалідом встановлюється в розмірі:
на дитину-інваліда віком до 6 років — 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років;
на дитину-інваліда віком від 6 до 18 років — 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років
Нагадаємо, що розмір прожиткового мінімуму для дитини:
- до 6 років на 01 січня 2013 р. складає – 972 грн., з 01 грудня 2013 р. – 1032 грн.;
- від 6 о 18 років на 01 січня 2013 р. складає – 1210 грн., з 01 грудня 2013 р. – 1286 грн.
Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства призначається на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи.
На дітей-інвалідів державна соціальна допомога призначається на строк, зазначений у медичному висновку, але не більш як по місяць досягнення дитиною-інвалідом 18-річного віку.
Умови припинення та поновлення виплати допомоги
Виплата державної соціальної допомоги зупиняється у випадку пропуску строку переогляду інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом, а в разі визнання знову інвалідом або дитиною-інвалідом виплата державної соціальної допомоги поновлюється з дня зупинення, але не більш як за один місяць.
Якщо строк переогляду пропущено з поважної причини, виплата державної соціальної допомоги поновлюється з дня зупинення виплати, але не більш як за 3 роки, за умови, що за цей період його визнано інвалідом або дитиною-інвалідом. При цьому, якщо при переогляді інваліда з дитинства переведено до іншої групи інвалідності (вищої або нижчої), то державна соціальна допомога за зазначений період виплачується за попередньою групою.
У разі припинення виплати державної соціальної допомоги внаслідок нез’явлення на переогляд без поважних причин, при наступному визнанні інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом, виплата цієї допомоги поновлюється з дня встановлення інвалідності або визнання дитиною-інвалідом.
Виплата у повному розмірі державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства в разі влаштування їх до відповідної установи (закладу) на повне державне утримання або зняття з повного державного утримання відповідно припиняється або відновлюється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому виникли ці обставини.
У разі влаштування дитини-інваліда віком до 18 років до відповідної установи (закладу) на повне державне утримання або зняття з повного державного утримання виплата державної соціальної допомоги на дитину-інваліда у повному розмірі відповідно припиняється або відновлюється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому виникли ці обставини.
Процедура призначення
Кому надається допомога
Для застрахованих осіб
Відповідно до статті 45 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» допомога на поховання надається у разі смерті застрахованої особи, а також членів сім’ї, які перебували на її утриманні, крім поховання пенсіонерів , безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві.
До членів сім’ї застрахованої особи, а також членів сім’ї, які перебували на її утриманні:
1) дружини (чоловіка);
2) дітей, братів, сестер та онуків, які не досягли 18 років або старших цього віку, якщо вони стали інвалідами до 18 років (братів, сестер та онуків — за умови, що вони не мають працездатних батьків), а студентів та учнів середніх професійно-технічних та вищих навчальних закладів з денною формою навчання — до 23 років;
3) батька, матері;
4) діда та баби за прямою лінією спорідненості.
Не вважаються такими, що перебували на утриманні застрахованої особи, члени сім’ї, які мали самостійні джерела засобів до існування (одержували заробітну плату, пенсію тощо).
Для прикладу, якщо померла Ваша мама чи батько, які вже не працювали, і були на Вашому утриманні, то Ви маєте право на отримання цієї допомоги.
Потрібно зазначити, що допомога надається застрахованій особі, члену її сім’ї або іншим юридичним чи фізичним особам, які здійснили поховання.
Важливо сказати, що звернутися за призначенням допомоги на поховання можна в будь-який час (оскільки терміни давності для звернення за допомогою не встановлені). При цьому розмір допомоги визначатиметься виходячи з дати смерті, а не на дату звернення за нею.
Для безробітних
Статтею 29 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено, що допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні, виплачується особам, які здійснили поховання.
Потрібно зазначити, що у разі смерті безробітного інваліда або особи, яка перебувала на його утриманні, за вибором осіб, які здійснювали поховання, виплачується допомога на поховання за Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» або допомога на поховання чи відшкодування витрат на поховання за іншими законодавчими актами.
Допомога на поховання виплачуються, якщо звернення щодо її отримання надійшло не пізніше 6 місяців після смерті безробітного.
Для пенсіонерів
Відповідно до статті 53 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера.
При цьому не має значення вік та вид пенсії, яку отримував пенсіонер, оскільки в деяких випадках для призначення пенсії вік особи, якій має бути надана пенсія, не враховується: пенсія по інвалідності, пенсія за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення та інші. Крім того, деяким особам скорочено пенсійний вік на 5 або 10 років: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і важкими умовами праці, водіям місцевого пасажирського транспорту тощо.
Для осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві
Статтею 21 Закону №1105 «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності» передбачено, що у разі смерті потерпілого Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань зобов’язаний у встановленому законодавством порядку:
1) своєчасно і в повному обсязі виплатити одноразову допомогу особам, що перебували на утриманні померлого;
2) організувати поховання померлого, відшкодувати вартість пов’язаних з цим ритуальних послуг.
Для осіб, які не досягли пенсійного віку на момент смерті, не працювали, не переубвали на службі, не зареєстровані у центрі зайнятості як безробітні
Постанова КМУ «Про затвердження порядку надання допомоги на поховання деяких категорій осіб виконавцю волевиялення померлого або особі, яка зобов’язалася поховати померлого» № 99 від 31.01.2007 року передбачає що допомога надається за останнім місцем проживання померлого з коштів місцевого бюджету.
Допомога на поховання надається в день звернення за нею протягом шести місяців після смерті особи, у розмірі встановленому на день смерті.
Куди звертатися за допомогою
Для застрахованих осіб
Допомога на поховання надається за основним місцем праці застрахованої особи за рахунок сплачених застрахованими особами страхових внесків.
Для безробітних
Допомога на поховання повинна бути виплаченою у центрі зайнятості за місцем його реєстрації безробітного за рахунок коштів Фонду соціального страхування України на випадок безробіття.
Для пенсіонерів
За допомогою на поховання пенсіонера необхідно звернутися до органів Пенсійного фонду за місцем проживання пенсіонера (незалежно від того — знаходився він у трудових відносинах на момент настання смерті чи ні).
Для осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві
Допомога на поховання для осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві виплачується Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
Для осіб, які не досягли пенсійного віку на момент смерті, не працювали, не переубвали на службі, не зареєстровані у центрі зайнятості як безробітні
За допомога на поховання необхідно звернутися до місцевих органів влади за останнім місцем проживання померлого.
Перелік документів необхідних для отримання допомоги
Для застрахованих осіб.
Допомога на поховання застрахованої особи призначається сім’ї померлого або особі, яка здійснила поховання, на підставі свідоцтва про смерть, виданого органом реєстрації актів громадянського стану.
Допомога на поховання члена сім’ї застрахованої особи призначається застрахованій особі на підставі свідоцтва про смерть, виданого органом реєстрації актів громадянського стану, та довідки з місця проживання про перебування померлого члена сім’ї на утриманні застрахованої особи.
Довідку про перебування померлого чоловіка на Вашому утриманні надає ЖЕК за місцем проживання. За отриманням такої довідки Ви також можете звернутися до відповідного управління житлово-комунального господарства, виконавчого органу райради (міськради).
Надання ЖЕК довідок про перебування особи на утриманні передбачено ст. 35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.99 р. N 1105.
Для безробітних
Допомога на поховання виплачується на підставі заяви та документів, які:
підтверджують факт смерті безробітного чи особи, яка перебувала на його утриманні (довідка про смерть);
засвідчують факт перебування особи на утриманні безробітного;
засвідчують особу, яка здійснила поховання (паспорт або інший документ, що посвідчує особу).
Для пенсіонерів
Допомога на поховання виплачується на підставі заяви та документів, які:
підтверджують факт смерті безробітного чи особи, яка перебувала на його утриманні (довідка про смерть);
засвідчують особу, яка здійснила поховання (паспорт або інший документ, що посвідчує особу).
Для осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві
Для одноразової допомоги — довідка про середню заробітну плату померлого за останні 6 календарних місяців роботи.
Для відшкодування витрат на поховання — оригінали платіжних документів (чек, квитанція тощо) про витрату коштів під час поховання померлого
Для осіб, які не досягли пенсійного віку на момент смерті, не працювали, не переубвали на службі, не зареєстровані у центрі зайнятості як безробітні
Допомога на поховання виплачується на підставі заяви, паспорта чи іншого документа, що посвідчує особу виконавця волевиялення померлого або особи, яка зобов’язалася поховати померлого та довікди про смерть.
Розмір допомоги на поховання
Для застрахованих осіб
Допомога на поховання застрахованої особи або особи, яка перебувала на її утриманні, надається в розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму.
Постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 16.11.2011 № 55 «Про встановлення розміру допомоги на поховання» по страхових випадках, які настали з 1 січня 2012 року, допомога на поховання надається за рахунок коштів Фонду у розмірі 2200 гривень. По теперішній час розмір допомоги залишається незмінним.
Для безробітних
Допомога на поховання у разі смерті безробітного виплачується особам, які здійснили поховання, у розмірі прожиткового мінімуму.
Для пенсіонерів
У разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.
Для осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві
Одноразова допомога розраховується Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань виходячи з середньої заробітної плати померлого. Витрати на поховання здійснюються в межах норм.
Потрібно зазначити, що на підставі п. 6 Порядку проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2001 р. №826, розмір і процедура проведення і обліку витрат на поховання і пов’язаних з цим ритуальних послуг встановлюються правлінням Фонду для обласних управлінь його виконавчої дирекції на диференційованій основі відповідно до фінансових можливостей і місцевих умов за поданням виконавчої дирекції Фонду. Граничні розміри витрат на поховання потерпілого і пов’язаних з цим ритуальних послуг затверджені постановою правління Фонду від 6 березня 2006 року N 13.
Для осіб, які не досягли пенсійного віку на момент смерті, не працювали, не переубвали на службі, не зареєстровані у центрі зайнятості як безробітні
Розмір допомоги на поховання встановлюється органом місцевого самоврядування виходячи з вартості ритуальних послуг.
Допомога на поховання за рахунок коштів підприємства
Матеріальна допомога на поховання померлого працівника може бути надана за розсудом роботодавця.
Відповідно до Податкового кодексу України допомога може надаватися роботодавцем померлого платника податків як у грошовій формі, так і у вигляді оплати послуг сторонніх організацій (ритуальних послуг, оплата автотранспорту). Для її отримання необхідна заява, копія свідоцтва про смерть і наказ роботодавця.
У разі виплати допомоги роботодавцем своєму працівнику на поховання померлого родича або поховання колишнього працівника (не за останнім місцем роботи), сума допомоги підлягає оподаткуванню на загальних підставах.
77. Стаття 6. Право на отримання соціальних послуг
Право на отримання соціальних послуг мають громадяни України,
а також іноземці та особи без громадянства, які проживають в
Україні на законних підставах та перебувають у складних життєвих
обставинах, у тому числі особи, на яких поширюється дія Закону
України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або
тимчасового захисту"
Стаття 7. Порядок надання соціальних послуг
Суб'єкти, що надають соціальні послуги, здійснюють свою
діяльність відповідно до статутних документів, цивільно-правових
договорів (для фізичних осіб - підприємців), в яких визначено
перелік соціальних послуг, категорії осіб, яким вони надаються, за
наявності відповідної підготовки їх працівників, з дотриманням
державних стандартів соціальних послуг, етичних, правових норм і
принципів надання соціальних послуг. Критерії діяльності
суб'єктів, що надають соціальні послуги ( 1039-2012-п ),
встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Суб'єкти, що надають соціальні послуги, на договірних засадах
можуть залучати для виконання цієї роботи інші підприємства,
установи, організації, фізичних осіб, зокрема волонтерів.
Перелік соціальних послуг ( z1614-12 ) затверджується
центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики.
Соціальні послуги можуть надаватися як за плату, так і
безоплатно.
Соціальні послуги державними та комунальними суб'єктами, а
також іншими суб'єктами, що надають соціальні послуги із
залученням бюджетних коштів, в обсягах, визначених державними
стандартами соціальних послуг, безоплатно надаються:
громадянам, які не здатні до самообслуговування у зв'язку з
похилим віком, хворобою, інвалідністю і не мають рідних, які
повинні забезпечити їм догляд і допомогу;
громадянам, які перебувають у складних життєвих обставинах у
зв'язку з безробіттям і зареєстровані в державній службі
зайнятості як такі, що шукають роботу, бездомністю, стихійним
лихом, катастрофами, особам, яких визнано біженцями або особами,
які потребують додаткового захисту, якщо середньомісячний дохід
цих осіб нижчий, ніж встановлений прожитковий мінімум;
дітям та молоді, які знаходяться у складній життєвій ситуації
у зв'язку з інвалідністю, хворобою, сирітством, безпритульністю,
малозабезпеченістю, конфліктами і жорстоким ставленням у сім'ї.
Особам, крім зазначених у частині п'ятій цієї статті,
соціальні послуги в обсягах, визначених державними стандартами,
можуть надаватися із встановленням диференційованої плати залежно
від доходу таких осіб у порядку ( 1184-2012-п ), визначеному
Кабінетом Міністрів України.
Соціальні послуги понад обсяги, визначені державними
стандартами, надаються за плату. Порядок регулювання тарифів на
соціальні послуги ( 268-2005-п ) встановлюється Кабінетом
Міністрів України.
Фізичним особам, які надають соціальні послуги, призначаються
і виплачуються компенсаційні виплати в порядку ( 558-2004-п ) та
розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Стаття 9. Порядок і умови отримання соціальних послуг
Для отримання соціальних послуг, що надаються державними та
комунальними суб'єктами, особа, яка їх потребує, має звернутися з
письмовою заявою до місцевого органу виконавчої влади або органу
місцевого самоврядування.
Для отримання соціальних послуг, що надаються недержавними
суб'єктами, особа, яка їх потребує, звертається до відповідного
суб'єкта, що їх надає.
У разі якщо особа, яка потребує соціальних послуг, за віком
або станом здоров'я неспроможна самостійно прийняти рішення про
необхідність їх надання, таке рішення може прийняти опікун чи
піклувальник, органи опіки та піклування відповідно до
законодавства.
80. Стаття 7. Порядок надання соціальних послуг
Суб'єкти, що надають соціальні послуги, здійснюють свою
діяльність відповідно до статутних документів, цивільно-правових
договорів (для фізичних осіб - підприємців), в яких визначено
перелік соціальних послуг, категорії осіб, яким вони надаються, за
наявності відповідної підготовки їх працівників, з дотриманням
державних стандартів соціальних послуг, етичних, правових норм і
принципів надання соціальних послуг. Критерії діяльності
суб'єктів, що надають соціальні послуги ( 1039-2012-п ),
встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Суб'єкти, що надають соціальні послуги, на договірних засадах
можуть залучати для виконання цієї роботи інші підприємства,
установи, організації, фізичних осіб, зокрема волонтерів.
Перелік соціальних послуг ( z1614-12 ) затверджується
центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики.
Соціальні послуги можуть надаватися як за плату, так і
безоплатно.
Соціальні послуги державними та комунальними суб'єктами, а
також іншими суб'єктами, що надають соціальні послуги із
залученням бюджетних коштів, в обсягах, визначених державними
стандартами соціальних послуг, безоплатно надаються:
громадянам, які не здатні до самообслуговування у зв'язку з
похилим віком, хворобою, інвалідністю і не мають рідних, які
повинні забезпечити їм догляд і допомогу;
громадянам, які перебувають у складних життєвих обставинах у
зв'язку з безробіттям і зареєстровані в державній службі
зайнятості як такі, що шукають роботу, бездомністю, стихійним
лихом, катастрофами, особам, яких визнано біженцями або особами,
які потребують додаткового захисту, якщо середньомісячний дохід
цих осіб нижчий, ніж встановлений прожитковий мінімум;
дітям та молоді, які знаходяться у складній життєвій ситуації
у зв'язку з інвалідністю, хворобою, сирітством, безпритульністю,
малозабезпеченістю, конфліктами і жорстоким ставленням у сім'ї.
Особам, крім зазначених у частині п'ятій цієї статті,
соціальні послуги в обсягах, визначених державними стандартами,
можуть надаватися із встановленням диференційованої плати залежно
від доходу таких осіб у порядку ( 1184-2012-п ), визначеному
Кабінетом Міністрів України.
Соціальні послуги понад обсяги, визначені державними
стандартами, надаються за плату. Порядок регулювання тарифів на
соціальні послуги ( 268-2005-п ) встановлюється Кабінетом
Міністрів України.
Фізичним особам, які надають соціальні послуги, призначаються
і виплачуються компенсаційні виплати в порядку ( 558-2004-п ) та
розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
81. Соціальне обслуговування - система соціальних заходів, яка передбачає сприяння, підтримку і послуги, що надають соціальні служби окремим особам чи групам населення для подолання або пом'якшення життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу та повноцінної життєдіяльності.
Соціальне обслуговування здійснюється:
за місцем проживання особи (вдома);
у стаціонарних інтернатних установах та закладах;
у реабілітаційних установах та закладах;
в установах та закладах денного перебування;
в установах та закладах тимчасового або постійного перебування;
у територіальних центрах надання соціальних послуг;
в інших закладах соціальної підтримки (догляду).
Соціальне обслуговування
Основними засадами соціального обслуговування є цілісність і збалансованість державних, громадських і приватних програм, серед яких найважливіше місце посідають служба планування сім'ї, працевлаштування молоді, пенсійного забезпечення, соціального страхування на випадок втрати роботи; організація життєдіяльності інвалідів, а також соціально-побутова та гуманітарна допомога інвалідам з дитинства, праці, війни, малозабезпеченим, багатодітним сім'ям, неповнолітнім матерям, одиноким матерям та сім'ям, які виховують дітей-інвалідів, іншим категоріям молоді (купівля продуктів, прибирання квартири, приготування та доставка їжі, супроводження до медичного закладу); надання гуманітарної допомоги (їжі, одягу, взуття, медикаментів) молоді з числа інвалідів, жертвам жорстокого поводження; організація роботи благодійних закладів, їдалень, соціальних притулків для тимчасового мешкання жінок, які зазнали насильства, та осіб без постійного місця проживання.
Види та форми соціального обслуговування:
1. Соціально-психологічна експертиза для визначення проблем і кризових станів різних категорій молоді, оцінювання психолого-педагогічних технологій корекції розвитку особистості.
2. Консультативно-медична робота, що передбачає комплекс заходів з інформаційного та медичного обслуговування, створення позитивно спрямованої програми життєдіяльності особистості.
3. Соціальна освіта, яка має на меті підвищення загальнокультурного рівня різних категорій молоді, умов залучення її до соціального життя, засвоєння та оволодіння його цінностями.
4. Психолого-педагогічна корекція, основне завдання якої — здійснювати заходи попередження та подолання негативних явищ у молодіжному середовищі.
5. Соціальне обслуговування молоді здійснюється у порядку, визначеному законодавством, шляхом надання соціальних послуг: гарантованих державою безкоштовних фізкультурно-оздоровчих послуг; добору роботи і працевлаштування відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, професійної орієнтації та перепідготовки; забезпечення освіти, культури, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, спеціального медичного обслуговування, оздоровлення, відпочинку; добродійних послуг для задоволення духовних, культурних, естетичних, виховних, освітніх, оздоровчо-лікувальних, рекреаційних та інших потреб.
82. соціальне обслуговування сімей, дітей та молоді - система
соціальних заходів, спрямованих на сприяння, підтримку і надання
послуг сім'ям, дітям та молоді з метою подолання або пом'якшення
життєвих труднощів, підтримку соціального статусу та повноцінної
життєдіяльності;
Стаття 8. Соціальне обслуговування сімей, дітей та молоді
Соціальне обслуговування сімей, дітей та молоді здійснюється
в порядку, визначеному законодавством, шляхом надання комплексу
соціальних послуг сім'ям, дітям та молоді, що передбачає:
надання психологічних послуг з проведення психодіагностики,
психологічної корекції, психологічної реабілітації, надання
методичних порад;
формування здорового способу життя, збереження здоров'я
сімей, дітей та молоді;
інформування з питань працевлаштування та сприяння в цьому;
соціальну адаптацію, соціальний супровід дітей-сиріт та
дітей, позбавлених батьківського піклування;
задоволення матеріальних потреб сімей, дітей та молоді, які
перебувають у складних життєвих обставинах, згідно із
законодавством;
захист прав та інтересів осіб, посередництво у представництві
інтересів сімей, дітей та молоді;
виявлення, підтримка талановитих дітей та молоді;
поширення просвітницьких та культурно-освітніх знань,
об'єктивної інформації про види соціальних послуг, формування
відповідального ставлення суспільства до соціальних проблем.
83. реабілітація інвалідів - система медичних, психологічних,
педагогічних, фізичних, професійних, трудових,
фізкультурно-спортивних, соціально-побутових заходів, спрямованих
на надання особам допомоги у відновленні та компенсації порушених
або втрачених функцій організму для досягнення і підтримання
соціальної та матеріальної незалежності, трудової адаптації та
інтеграції в суспільство, а також забезпечення інвалідів
технічними та іншими засобами реабілітації і виробами медичного
призначення;
Соціальна адаптація — пристосування індивіда до умов соціального середовища, формування адекватної системи відносин із соціальними об'єктами, рольова пластичність поведінки, інтеграція особистості у соціальні групи, діяльність щодо освоєння стабільних соціальних умов, прийняття норм і цінностей нового соціального середовища, форм соціальної взаємодії. Адаптація може здійснюватись у формі акомодації (повного підпорядкування вимогам середовища без їх критичного аналізу), конформізму (вимушеного підпорядкування вимогам середовища) та асиміляції (свідомого й добровільного прийняття норм та цінностей середовища на основі особистісної солідарності з ними). Адаптація пов'язана з прийняттям індивідом різних соціальних ролей, адекватним відображенням себе і своїх соціальних зв'язків. Вона відіграє вирішальну роль в соціалізації особистості. Порушенням адаптації вважають асоціальну поведінку, маргінальність, алкоголізм, наркоманію.
Соціальна адаптація — це взаємозумовлений процес пристосування індивіда до соціального середовища і пристосування суспільства до потреб особистості через їх задоволення. Відповідність між рівнем соціальних потреб і рівнем їх задоволення визначає рівень соціальної адаптації.
Виділяють такі компоненти соціальної адаптації: соціально-побутова, економічна, комунікативна, регулятивна і самореалізація.
Соціально-побутова адаптація — пристосування індивіда до нових умов життя, побуту, що передбачає поліпшення його становища, психологічного самопочуття, узгодженість із намірами, інтересами, уподобаннями. Особливо це стосується осіб, які проходять реабілітацію у спеціалізованих закладах, відірвані від сім'ї і звичайного способу життя.
Економічна адаптація здійснюється зазвичай в нових соціально-економічних умовах життя і стосується всіх цільових груп населення. У такому випадку держава законодавчо регулює її механізми на різних рівнях соціального захисту населення через надання пільг, субсидій, допомог тощо. У більш вузькому розумінні слова соціальна адаптація здійснюється в умовах безробіття шляхом працевлаштування, перекваліфікації чи підвищення кваліфікації, а також надання допомоги з безробіття, соціально-психологічної підтримки і допомоги. Економічна адаптація залежить від задоволення фізіологічних потреб людей (якісне харчування, одяг тощо).
Комунікативна адаптація зумовлює пристосування індивіда до нових взаємозв'язків і взаємостосунків, розвиток соціальних навичок і умінь, соціальної компетенції. Особливо це стосується позитивної адаптації осіб з адиктивною поведінкою, клієнтів, які зазнали посттравматичного стресу, пережили екзистенційні проблеми тощо. Комунікативна адаптація виявляється ефективною тільки в умовах включення індивіда в нормальне соціальне середовище зі збереженням власної індивідуальності та унікальності. Люди, які зазнали інвалідності, потребують прийняття свого стану і формування активної життєвої позиції, орієнтації на власні збережені можливості й потенціал. Соціальна адаптація необхідна при введенні людини в різні сфери суспільних взаємовідносин, розширенні чисельності контактів, формуванні диференційованої поведінки відповідно до її потреб і особливостей психічного стану.
Регулятивна адаптація пов'язана з життєвими циклами людини, переходом від одного віку до іншого, перебігом різних життєвих подій і змін, що потребують формування нових якостей характеру, рис особистості та вимог до суспільства, яке має забезпечувати гідне існування громадян. Особливо важливою соціальна адаптація виявляється для статево-рольових взаємовідносин і взаємостосунків на різних вікових стадіях життя людини. Регулятивна адаптація пов'язана із задоволенням потреб у безпеці й повазі.
Самореалізація — рівень задоволення духовних потреб особистості, реалізації творчого потенціалу. Соціальна адаптація до нової життєвої ситуації чи умов життя здійснюється через активізацію сильних сторін особистості, самореалізацію в трудовій діяльності чи творчості, розширення кругозору і світогляду, подолання екзистенціальних проблем.
Відповідно до умов, які її викликають, розрізняють такі види соціальної адаптації клієнтів соціальних служб: соціальна адаптація до статусу "клієнт соціальної служби"; соціальна адаптація до реабілітаційного соціального фону, який створює соціальна служба; соціальна адаптація до нових соціальних взаємозв'язків і взаємостосунків; допомога в соціальній адаптації до нових умов праці, проживання, відпочинку тощо.
Соціальна реабілітація — комплекс заходів, спрямованих на відновлення людини в правах, соціальному статусі, здоров'ї, дієздатності. Цей процес націлений не тільки на відновлення здатності людини до життєдіяльності в соціальному середовищі, але і самого соціального середовища, що зазнало негативних змін внаслідок соціальних причин.
Принципи соціальної реабілітації: етапність, диференційованість, комплексність, наступність, послідовність, безперервність у вжитті реабілітаційних заходів, безкоштовність для найбільш нужденних (інвалідів, пенсіонерів, біженців та ін.).
У межах соціально-реабілітаційної діяльності виділяють різні види: медико-соціальний, професійно-трудовий, соціально-психологічний, соціально-рольовий, соціально-побутовий, соціально-правовий.
У практичній соціальній роботі реабілітаційна допомога надається різним категоріям населення. Залежно від цього визначаються і найважливіші напрямки реабілітаційної діяльності. До таких напрямків зараховують: соціальну реабілітацію інвалідів і дітей з обмеженими фізичними можливостями; людей похилого віку; військовослужбовців, які брали участь у війнах і військових конфліктах; реабілітацію осіб, що відбули покарання в місцях позбавлення волі та ін.
Соціальна реабілітація націлена на сприяння позитивним змінам у житті індивіда чи соціальної групи. Як технологія соціальної роботи соціальна реабілітація проводиться завдяки законодавству і сформованим підходам в практиці роботи соціальних служб: реалізація програм і проектів, діяльність реабілітаційних центрів, реабілітація як система підтримки найбільш соціально уразливих верств населення.
Соціальна реабілітація інвалідів — це система відновлення соціальних взаємозв'язків, соціального статусу, працездатності через комплекс соціально-медичних, соціально-психологічних і соціально-правових заходів.
Соціальна реабілітація інвалідів проводиться органами охорони здоров'я, реабілітаційними центрами, соціальними службами для молоді та іншими організаціями й установами, до компетенції яких входять завдання з соціальної реабілітації інвалідів різних груп інвалідності та вікових категорій. Соціальна реабілітація тісно пов'язана із соціальним забезпеченням і страхуванням. Зміст реабілітаційних заходів визначається специфікою організації та установи, яка його проводить.
84.
85. Поняття та ознаки соціальних пільг, їх класифікація
Отже, соціальна пільга — це законодавче звільнення (повне чи часткове) особи від виконання нею свого обов'язку або надання їй додаткових прав при настанні соціального ризику чи за наявності у такої особи значних заслуг перед державою, пов'язаних з певними публічними подіями.
Для характеристики соціальних пільг важливо виділити їх основні ознаки.
По-перше, пільги спрямовуються на більш повне задоволення інтересів суб'єктів, полегшення умов їх життєдіяльності. Метою встановлення пільг є соціальний захист, поліпшення становища окремих категорій громадян.
По-друге, вони є своєрідним відхиленням від єдиних положень нормативного характеру та виступають способом юридичної диференціації прав громадян, елементом їх спеціального правового статусу. Так, для певних категорій громадян вста новлені правила, які полегшують вступ до навчальних закладів, гарантують безплатний проїзд у громадському транспорті, зменшують розмір оплати житлово-комунальних послуг тощо.
По-третє, соціальні пільги виступають правомірними винятками виконання особою обов'язків, передбачених законодавством.
І, по-четверте, вони закріплюються переважно у законах, якими визначаються особливості спеціального правового статусу певних категорій громадян.
Незважаючи навіть на ці єдині для всіх соціальних пільг ознаки, система їх є доволі неоднорідною.
Зазвичай пільги виділяють за їх галузевою належністю. [ Провідну роль за таким поділом відіграють пільги у сфері соціального захисту населення. Одні з них надаються громадянам, які з огляду на життєві обставини потребують особливої уваги до себе. За своєю природою ці пільги є частиною дер- ~ жавної системи соціального забезпечення. Інший вид пільг і пов'язаний із службовим статусом особи чи видом її трудової З діяльності. З урахуванням цих двох спрямувань державних | пільг можна виділити соціальні та професійні пільги.
Необхідність такого розмежування зумовлена науковою та законодавчою дискусією щодо доцільності збереження чи скасування державних пільг та визначення політики держави щодо їх забезпечення. Проблема полягає у тому, аби визначитись: збереження державних пільг є обов'язком чи правом держави щодо певних суб'єктів, яким такі пільги призначені? З цього приводу навіть було порушено справу, яку розглядав Конституційний Суд України про визнання неконституційними положення законів України «Про Державний бюджет на 2001 рік» та «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»1. Вказаними законами призупинялась дія всіх пільг громадян. Можливо, саме розмежування пільг на соціальні та професійні дозволить обґрунтувати природу цих пільг та визначити роль держави щодо їх забезпечення.
Соціальними пільгами є ті, що надаються для життєзабезпечення громадян у зв'язку із зниженням рівня їх доходів нижче прожиткового мінімуму або втратою (зниженням) працездатності. Ці пільги належать до видів соціального забезпечення. Правовою підставою надання громадянам соціальних пільг є: 1) настання соціального ризику за обставин, передбачених у законодавстві; 2) наявність у особи особливих заслуг перед державою, пов'язаних з такими публічними подіями державного чи міжнародного значення, як воєнні дії, техногенні катастрофи, стихійні лиха тощо.
Соціальні пільги є додатковим видом соціального забезпечення; вони надаються незалежно від того, одержує особа пенсію, допомоги чи заробітну плату. їх роль полягає у забезпеченні додаткової підтримки особам, у яких пенсія та заробітна плата є меншими від прожиткового мінімуму. Соціальні пільги спрямовані на реалізацію конституційного права кожного громадянина на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Збереження соціальних пільг є обов'язком держави. Вона повинна забезпечити громадянам доходи не нижче від базового державного соціального стандарту — прожиткового мінімуму. Якщо ж сукупний дохід громадян перевищує вартісну величину прожиткового мінімуму, держава звільняється від такого обов'язку.
На відміну від соціальних, професійними вважаються пільги, які не залежать від настання соціального ризику і пов'язані з професійною діяльністю їх одержувачів. Вони нада-
ються державою з метою матеріально-побутового забезпечення працівників окремих професій (наприклад, пільги військовослужбовцям, суддям, службовим особам органів внутрішніх справ, медичним працівникам тощо) та є додатковим стимулом, заохоченням таких працівників до належного виконання ними своїх трудових обов'язків або компенсацією за відповідні умови праці. Професійні пільги не є видом соціального забезпечення, а отже, не можуть бути предметом нашого розгляду. Збереження професійних пільг — це лише право держави, а не її обов'язок.
Як засвідчують розрахунки Ради з вивчення продуктивних сил Національної академії наук, право на пільги відповідно до законодавства мають: за соціальним статусом — 31 % населення; за професійною ознакою — 13,8 % .
Система соціальних пільг в Україні (у кількісному еквіваленті) є доволі розвиненою. Проте рівень соціальної захищеності населення все ще залишається недостатнім. До недоліків сучасної державної системи соціальних пільг можна віднести:
1) відсутність системного нормативно-правового акта, яким би комплексно визначались підстави, суб'єкти, види та механізм надання соціальних пільг;
2) недосконалість механізму надання пільг, оскільки реально ними можуть скористатися не всі, хто має на них право (наприклад, правом безоплатного проїзду міським транспортом користуються лише пенсіонери, які проживають у місті; натомість сільські жителі таку пільгу практично використовувати не можуть);
3) відсутність спеціальної системи моніторингу доходів сімей, а тому важко визначити тих осіб, яким забезпечення є найбільш необхідним;
4) підприємства та організації, на які покладається обов'язок надання пільг, не мають єдиної методики обчислення фактичної вартості окремих видів пільг та методики обліку наданих пільг. Відсутня також статистична звітність щодо фактичної вартості пільг та стану їх фінансування.
Усі соціальні пільги, передбачені чинним законодавством, поділяються на окремі види. При цьому критерії такого поділу є найрізноманітнішими.
Зокрема, диференціація соціальних пільг у законодавстві здійснюється за суб'єктами, яким вони надаються. Передбачено надання пільг: ветеранам війни; ветеранам праці; особам, які мають особливі заслуги перед державою; багатодітним сім'ям; особам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи; дітям-сиротам; реабілітованим особам, пенсіонерам, інвалідам, дітям-інвалідам та ін.
За терміном надання соціальні пільги можна класифікувати на: постійні, що надаються впродовж тривалого часу; тимчасові, що надають на певний обумовлений період. Окремо виділяють так звані надзвичайні пільги. Вони надаються у зв'язку з певними обставинами.
За ступенем персоніфікації соціальні пільги поділяють на одноособові (наприклад, пільга щодо оплати медикаментів, забезпечення санаторно-курортним лікуванням) та сімейні (пільга на оплату житлово-комунальних послуг). З огляду наперіодичність виплати виділяють одноразові (забезпечення спецавтотранспортом) та щомісячні (оплата житла) пільги.
І нарешті, за змістом усі соціальні пільги можна поділити на: житлово-комунальні, медико-реабілітаційні, транспортні, соціально-побутові, пенсійні та соціально-трудові.
86. На сьогодні не існує єдиного підходу до розуміння змісту, правової природи державних пільг в Україні. Разом з тим система їх неоднорідна. Потрібно розрізняти пільги, що надаються громадянам за життєвих обставин, які зумовлюють необхідність особливої уваги до людини, тобто є частиною державної системи соціального забезпечення, та пільги, які пов'язані зі службовим статусом особи чи видом її трудової діяльності. Тому всю систему державних пільг поділимо на соціальні та професійно-побутові пільги.
Під соціальними необхідно розуміти такі пільги, які пов'язані із життєзабезпеченням громадян та зумовлені зниженням рівня їх доходів нижче прожиткового мінімуму або втратою (зниженням) працездатності. Ці пільги можна розглядати як один із видів соціального забезпечення. Правовою підставою надання громадянам соціальних пільг є настання соціального ризику за обставин, передбачених законодавством. Аналіз міжнародної практики та національного законодавства показав, що такими обставинами є непрацездатність, втрата годувальника, хвороба, безробіття, часткове безробіття.
На підставі вищенаведеного спробуємо дати визначення соціальних пільг. Це - передбачене законодавством повне або часткове звільнення певних категорій громадян від виконання обов'язку або надання додаткових прав при настанні соціального ризику.
Професійно-побутовими вважаються такі пільги, які пов'язані з професійною діяльністю їх одержувачів і які надаються державою з метою матеріально-побутового забезпечення працівників окремих професій (наприклад, пільги військовослужбовцям, суддям, службовим особам органів внутрішніх справ, медичним працівникам тощо). На відміну від соціальних пільг, професійно-побутові не є видом соціального забезпечення, а отже, не належать до предмета нашого дослідження.
За змістом усі соціальні пільги можна поділити на:
1) житлово-комунальні (звільнення або зменшення плати за житло, комунальні послуги; першочергове або позачергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов; надання бюджетних кредитів та позик на індивідуальне житлове будівництво; безкоштовний ремонт жилих будинків (квартир), що перебувають у їх власності, або компенсація витрат на його проведення при виконанні власними силами відповідно до Положення про систему технічного обслуговування, ремонту, реконструкції; безоплатна приватизація житла незалежно від розміру загальної площі);
2) медико-реабілітаційні (безоплатне або пільгове придбання ліків; безоплатне або пільгове санаторно-курортне лікування та виплата компенсації за невикористане право на пільгове санаторно-курортне лікування);
3) транспортні (право безкоштовного проїзду всіма видами пасажирського міського (комунального) та приміського транспорту);
4) соціально-побутові (право на безоплатне або пільгове встановлення телефонів; безоплатне або пільгове користування телефоном);
5) пенсійні (надбавки до трудової чи соціальної пенсії; зменшена вимога щодо необхідного трудового чи страхового стажу особи);
6) соціально-трудові (право на позаконкурсне зарахування до вищих навчальних закладів при одержанні позитивних оцінок; право позачергового працевлаштування за спеціальністю; переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності або штату та на працевлаштування у випадку ліквідації підприємства; підвищений розмір допомоги в разі тимчасової непрацездатності; використання щорічної відпустки у зручний для них час і т.п.).
87. СТАТУС ГРОМАДЯН ПОХИЛОГО ВІКУ ТА ГАРАНТІЇ ЇХ
СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ
Стаття 10. Особи, які визнаються громадянами похилого віку
Громадянами похилого віку визнаються особи, які досягли
пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ), а
також особи, яким до досягнення зазначеного пенсійного віку
залишилося не більш як півтора року.
Стаття 11. Реалізація громадянами похилого віку
права на працю
Громадяни похилого віку мають право на працю нарівні з іншими
громадянами, яке додатково гарантується державними цільовими
програмами зайнятості населення. { Частина перша статті 11 із
змінами, внесеними згідно із Законом N 3421-IV ( 3421-15 ) від
09.02.2006 }
Забороняється відмова у прийнятті на роботу і звільнення
працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу з
мотивів досягнення пенсійного віку.
Переведення працівника похилого віку і працівника
передпенсійного віку з одного робочого місця на інше не
допускається без його згоди, якщо при цьому змінюються істотні
умови праці.
Стаття 14. Охорона праці громадян похилого віку
Підприємства, установи і організації зобов'язані постійно
поліпшувати умови праці і виробничого середовища громадян похилого
віку.
Робоче місце громадянина похилого віку має бути обладнано
відповідними технічними та іншими засобами, що сприяють збереженню
його здоров'я і працездатності.
Стаття 17. Право на матеріальне забезпечення
Громадяни похилого віку мають право на матеріальне
забезпечення згідно з чинним законодавством.
Це право гарантується виплатою пенсій, різних видів допомоги
і наданням допомоги в натуральному вигляді.
Стаття 18. Пенсія за віком
Право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку,
який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це
право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь-якими
обставинами, включаючи наявність інших доходів.
Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого
віку встановлюються Законом України "Про загальнообов'язкове
державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) та іншими законами.
Пенсії за віком виплачуються в повному розмірі без врахування
одержуваного заробітку (іншого доходу).
Стаття 19. Державна соціальна допомога
Громадянам похилого віку, які не мають права на пенсію, за
умов, визначених Законом України "Про державну соціальну допомогу
особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам" ( 1727-15 ),
надається державна соціальна допомога.
Стаття 22. Допомога
Громадяни похилого віку нарівні з іншими громадянами мають
право на допомогу:
у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю в період роботи та
необхідністю санаторно-курортного лікування;
у період професійної перепідготовки і підвищення
кваліфікації;
на інші види допомоги, передбачені законодавством.
Стаття 23. Допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю і
необхідністю санаторно-курортного лікування
Працюючим громадянам похилого віку здійснюється виплата
допомоги по тимчасовій непрацездатності на загальних підставах з
іншими працівниками незалежно від одержання пенсії.
У зв'язку з додатковими витратами громадянина похилого віку,
зумовленими необхідністю санаторно-курортного лікування або
тривалим лікуванням і придбанням ліків, він може одержувати
цільову допомогу в розмірі і порядку, встановленому Кабінетом
Міністрів України.
Стаття 24. Державна соціальна допомога на догляд самотнім
громадянам похилого віку
Самотнім громадянам похилого віку, які за висновком медичних
закладів потребують постійного стороннього догляду, призначається
державна соціальна допомога на догляд у розмірі і порядку,
встановлених Законом України "Про державну соціальну допомогу
особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам" ( 1727-15 ),
надається соціально-побутове обслуговування вдома державними
установами.
Стаття 25. Допомога особам, які здійснюють догляд за
самотніми громадянами похилого віку
Особам, що здійснюють догляд за самотніми громадянами
похилого віку, які за висновком медичних закладів потребують
постійного стороннього догляду, може виплачуватись щомісячна
допомога в розмірі і порядку, встановленому місцевими радами, і за
рахунок коштів цих рад.
Стаття 26. Забезпечення жилими приміщеннями
Громадяни похилого віку нарівні з іншими громадянами мають
право на житло, що включає право на одержання і постійне
користування впорядкованим жилим приміщенням в будинках державного
фонду, на придбання жилого приміщення в будинках громадського або
індивідуального житлового фонду. Це право додатково гарантується
наданням громадянам похилого віку житла в спеціально обладнаних
будинках або пристосуванням займаних ними приміщень відповідно до
їх специфічних потреб.
Жиле приміщення громадянам похилого віку, які потребують
поліпшення житлових умов, надається безплатно або за плату з
урахуванням рівня їх матеріальної забезпеченості в порядку,
встановленому чинним законодавством.
Стаття 27. Право на наближення житла до місця проживання
рідних та близьких і на сприяння в обміні зайвої
жилої площі на площу меншого розміру
Громадянам похилого віку на їх прохання надається жиле
приміщення, в тому числі в порядку обміну, наближене до місця
проживання рідних та близьких, а також здійснюється обмін займаної
ними жилої площі на верхніх поверхах будинків без ліфтів на житло
на нижчих поверхах або в будинках, обладнаних ліфтами. Вони також
мають право на сприяння в обміні зайвої жилої площі на площу
меншого розміру.
Стаття 31. Сприяння активному довголіттю
З метою сприяння активному довголіттю громадян похилого віку
місцевими органами влади створюються умови для заняття
фізкультурою, спортом, туризмом, надається можливість проведення
дозвілля з прилученням до культурних та духовних цінностей.
Стаття 32. Гарантії права на медичну допомогу
Громадянам похилого віку гарантується безплатна кваліфікована
медична допомога в геріатричних центрах, лікарнях для громадян
похилого віку та інших стаціонарних, амбулаторно-поліклінічних
установах, а також вдома з урахуванням досягнень геронтології та
геріатрії в порядку, встановленому законодавством України про
охорону здоров'я.
Стаття 33. Санаторно-курортне лікування
Громадяни похилого віку нарівні з іншими громадянами
користуються санаторно-курортним лікуванням. Порядок медичного
відбору і направлення на санаторно-курортне лікування
встановлюється центральними органами виконавчої влади, що
забезпечують формування державної політики у сферах охорони
здоров’я, зайнятості населення та трудової міграції, трудових
відносин, соціального захисту населення, а також колективними
договорами та угодами.
Стаття 34. Забезпечення протезною допомогою
В необхідних випадках громадяни похилого віку забезпечуються
протезами, слуховими апаратами, зубопротезуванням.
Зазначені види протезної допомоги надаються їм безплатно або
на пільгових умовах (за винятком зубних протезів з дорогоцінних
металів) в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Стаття 35. Право на соціальне обслуговування
Громадяни похилого віку мають право на соціальне
обслуговування, яке включає надання різних послуг щодо підтримання
їх життєдіяльності і соціальної активності.
Порядок надання соціальних послуг громадянам похилого віку
визначається Кабінетом Міністрів України.
Стаття 36. Право на соціальну допомогу вдома і
в спеціальних установах
Соціальну допомогу громадянам похилого віку, які частково або
повністю втратили здатність до самообслуговування, за їх бажанням
може бути надано безпосередньо вдома або у відповідній установі
(будинку-інтернаті, територіальному центрі соціального
обслуговування, будинку для ветеранів, пансіонаті для громадян
похилого віку або в іншій установі), де вони перебувають тимчасово
або постійно.
Стаття 37. Право на гідний рівень життя в установах,
призначених для громадян похилого віку
В установах, призначених для проживання громадян похилого
віку, їм гарантується гідний рівень життя, надаються впорядковані
приміщення, що відповідають санітарно-гігієнічним нормам, достатнє
харчування, необхідні одяг і взуття з урахуванням сезонних і
кліматичних особливостей, забезпечується геріатрична медична
допомога і культурне обслуговування, посильна участь в трудових
процесах.
Умови життя в установах, призначених для проживання громадян
похилого віку, повинні бути максимально наближеними до домашніх
умов.
Стаття 38. Умови і порядок влаштування громадян похилого
віку в стаціонарні установи
Умови і порядок влаштування громадян похилого віку в
стаціонарні установи встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Переважне право на влаштування в стаціонарні установи,
призначені для громадян похилого віку, мають також ветерани війни
та особи, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської
катастрофи, члени сімей загиблих військовослужбовців, ветерани
праці, а також самотні громадяни похилого віку.
Стаття 39. Опіка і піклування
Над самотніми громадянами похилого віку, які потребують
постійного стороннього догляду, для захисту їх особистих і
майнових прав та інтересів встановлюється опіка або піклування.
Порядок та умови встановлення опіки або піклування
регулюються законодавством України про шлюб і сім'ю.
Стаття 40. Житлово-комунальне обслуговування
Місцеві ради, місцеві державні адміністрації, підприємства,
установи і організації незалежно від форм власності та
господарювання допомагають самотнім громадянам похилого віку в
ремонті жилих приміщень і санітарно-технічного обладнання.
Громадянам похилого віку, які проживають в жилих будинках, що
не мають центрального опалення, надається переважне право на
забезпечення паливом в межах норм, встановлених для продажу
населенню, та на пільгових умовах, встановлених Урядом України.
Стаття 41. Торговельне і побутове обслуговування
Органи місцевого самоврядування зобов'язані здійснювати
продаж товарів і побутове обслуговування громадян похилого віку в
спеціальних магазинах і відділах за соціально доступними цінами.
Стаття 42. Організація громадського харчування
Для малозабезпечених громадян похилого віку за рішенням
місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого
самоврядування може організовуватися безплатне харчування.
Стаття 43. Переважне право на встановлення телефону
Самотні громадяни похилого віку мають переважне право на
встановлення домашнього телефону.
Стаття 44. Соціально-культурне обслуговування
Соціально-культурні установи у своїй діяльності повинні
враховувати специфічні запити громадян похилого віку.
Органи місцевого самоврядування повинні забезпечити
громадянам похилого віку необхідні умови для користування
культурно-видовищними установами.
88. Згідно чинного законодавства, зокрема ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»: дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Дітям війни надаються такі пільги:
- право на переважне залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працівників;
- використання чергової відпустки в зручний для них час;
- одержання додаткової відпустки без збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік;
- виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати незалежно від стажу роботи;
- першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва та городництва;
- безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів у межах області (Автономної Республіки Крим) за місцем проживання;
- право на 25-відсоткову знижку при платі за користування комунальними послугами (газом, електроенергією тощо) у межах середніх норм споживання.
Також дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно ЗУ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні": інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті.
Даний закон встановлює наступні види пільг та соціального забезпечення для цієї категорії осіб:
- послуги з соціально-побутового і медичного обслуговування, технічні та інші засоби (протезно-ортопедичні вироби, ортопедичне взуття, засоби пересування, у тому числі крісла-коляски з електроприводом, автомобілі, індивідуальні пристрої, протези очей, зубів, щелеп, окуляри, слухові і голосоутворювальні апарати, сурдотехнічні засоби, мобільні телефони та факси для письмового спілкування, ендопротези, сечо- та калоприймачі тощо) надаються інвалідам та дітям-інвалідам безплатно або на пільгових умовах за наявності відповідного медичного висновку;
- інваліди, які отримують пенсію, що не перевищує мінімального розміру пенсії, або державну соціальну допомогу, призначену замість пенсії, діти-інваліди мають право на безплатне придбання лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування;
- інваліди першої і другої груп мають право при амбулаторному лікуванні на придбання лікарських засобів за рецептами лікарів з оплатою 50 відсотків їх вартості;
- інваліди і діти-інваліди за наявності медичних показань мають право на безплатне забезпечення санаторно-курортними путівками;
- інваліди, діти-інваліди та особи, які супроводжують інвалідів першої групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого), мають право на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (крім метрополітену і таксі), а також всіма видами приміського транспорту;
- інваліди, діти-інваліди та особи, які супроводжують інвалідів першої групи або дітей-інвалідів (не більше однієї особи, яка супроводжує інваліда або дитину-інваліда), мають право на 50-відсоткову знижку вартості проїзду на внутрішніх лініях (маршрутах) повітряного, залізничного, річкового та автомобільного транспорту в період з 1 жовтня по 15 травня.
Пільги, передбачені вищезгаданим законом, зберігаються за інвалідами та дітьми-інвалідами незалежно від виду виплачуваної пенсії або допомоги, призначеної замість пенсії.
Головний спеціаліст відділу документування,
контролю виконання та звернень громадян
Стаття 5. Пільги дітям війни
Дітям війни надаються такі пільги:
право на переважне залишення на роботі при скороченні
чисельності або штату працівників;
використання чергової відпустки в зручний для них час;
одержання додаткової відпустки без збереження заробітної плати
строком до двох тижнів на рік;
виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі
100 відсотків середньої заробітної плати незалежно від стажу
роботи;
першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального
житлового будівництва, садівництва та городництва;
безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського
транспорту, автомобільним транспортом загального користування в
сільській місцевості, залізничним і водним транспортом приміського
сполучення та автобусами приміських маршрутів у межах області
(Автономної Республіки Крим) за місцем проживання;
право на 25-відсоткову знижку при платі за користування
комунальними послугами (газом, електроенергією тощо) у межах
середніх норм споживання;
діти війни, які є інвалідами, мають право на стаціонарну
медичну допомогу в госпіталях ветеранів війни та у
військово-медичних закладах охорони здоров'я (госпіталях).
Госпіталізація проводиться при відповідних показаннях та наявності
вільних місць.
Стаття 6. Державна соціальна підтримка дітей війни
Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону
України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального
захисту") ( 3551-12 ) до пенсії або щомісячного довічного
грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що
виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі
надбавки, встановленої для учасників війни.
Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до
пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної
соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до
цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни,
гарантії їх соціального захисту" ( 3551-12 ) дане підвищення
провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.
Стаття 7. Фінансування витрат, пов'язаних із застосуванням
цього Закону
Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій,
передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів
Державного бюджету України.
89. Усі громадяни, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, відповідно до встановлених категорій мають право на пільги та компенсації.
Постраждалі I—IV категорій мають право на:
- безплатне придбання ліків за рецептами лікарів;
- безплатне позачергове зубопротезування (за винятком зубопротезування із дорогоцінних металів та прирівняних по вартості до них);
- позачергове щорічне надання санаторно-курортних путівок або одержання за їх бажанням грошової компенсації компенсації в розмірі середньої вартості путівки в Україні (для постраждалих І та ІІ категорій путівки надаються безкоштовно, для ІІІ — пільгова путівка або компенсація 70 % її вартості, для VІ категорії — пільгова путівка або компенсація 50 % її вартості). Відповідно до ст. 62 Закону України “Про Державний бюджет України на 2000 рік” виплата компенсації за путівку передбачена тільки для І категорії постраждалих та дітей;
- переважне право залишення на роботі у разі реорганізації виробництва;
- вступ поза конкурсом до вищих навчальних закладів, професійних навчально-виховних закладів з обов’язковим наданням гуртожитку на час навчання для тих, хто не має житла, гарантована виплата стипендії, підвищеної на 100 %. Особи, які закінчили середні навчальні заклади з відзнакою, приймаються до вузів без екзаменів (за результатами співбесіди). Вони навчаються за рахунок держави;
- позачергове влаштування до закладів соціального захисту населення.
Більший рівень пільг визначений для постраждалих І і ІІ категорій:
- знижка плати за житло в розмірі 50 %;
- безкоштовне користування всіма видами міського та міжміського транспорту (крім таксі, в якому менше 9 посадочних місць) (ліквідатори І та ІІ категорій);
- пільгове встановлення та користування телефоном (для І категорії, для сімей, які мають дитину-інваліда, якщо інвалідність пов’язана з Чорнобильською катастрофою);
- звільнення від сплати податків і мита всіх видів.
Стаття 30 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” визначає пільги для потерпілих дітей та їх батьків.
Діти, до вступу їх до школи (до 8 років), перебувають на повному державному забезпеченні: їх безплатно утримують у державних дошкільних закладах освіти. Вони забезпечуються санаторно-курортними путівками за місцем роботи одного з батьків. Потерпілі діти віком до 10 років забезпечуються путівками разом з одним із батьків за умови, що останні належать до постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Допомога на догляд за потерпілою дитиною до досягнення нею трьох років виплачується у подвійному розмірі допомоги, передбаченої законодавством України. Лікарняні листки по догляду за хворою дитиною віком до 14 років оплачуються у розмірі 100 % заробітку незалежно від страхового стажу.
Учні середніх загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних закладів освіти, студенти коледжів та технікумів (училищ), розташованих на територіях радіоактивного забруднення, а також евакуйовані із зони відчуження, діти, які є інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, і ті, які проживали у зоні безумовного (обов’язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, отримують безплатне харчування. Дітям, які не харчуються в зазначених навчальних закладах, а також за всі дні, коли вони не відвідували ці заклади, до досягнення повноліття виплачується грошова компенсація.
Одному з батьків час догляду за потерпілою дитиною до досягнення нею 12 років зараховується до стажу роботи.
Громадяни, які евакуйовані або відселені (відселяються), безплатно забезпечуються житлом, як правило, у спеціально збудованих для них селищах, будинках, квартирах.
Громадяни, які самостійно переселяються або переселилися відповідно до законодавства, включаються до спеціальних списків для позачергового житла (крім м. Києва та курортних місцевостей).
Особи, які після відселення або самостійного переселення повернулися на території радіоактивного забруднення, права на повторне одержання житла не мають.
Особи, які евакуйовані в 1986 році за межі України і бажають повернутися в Україну, мають право переселитися на жилу площу близьких родичів з наступним першочерговим забезпеченням житлом як такі, що не мають житла. Громадяни, що не мають на території України близьких родичів або не бажають переселятися на їх жилу площу, включаються виконкомами місцевих Рад народних депутатів за обраним місцем проживання (крім м. Києва та курортних місцевостей) до окремих від інших категорій списків для першочергового одержання житла.
Ця пільга може бути використана один раз.
У разі евакуації надаються такі компенсації:
- виплата одноразової допомоги у розмірі трьох мінімальних заробітних плат на кожного члена сім’ї;
- оплата вартості проїзду, витрат на перевезення майна залізничним, водним, автомобільним транспортом;
- збереження зарплати за час зборів та переїзду (не більше 14 днів);
- першочергове влаштування на роботу.
Відповідно до ст. 37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачуються компенсації у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва (30, 40, 50 % мінімальної зарплати відповідно до зони). Працюючим на територіях радіоактивного забруднення провадиться доплата (3, 2, 1 мінімальна зарплата).
Компенсації за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та сім’ям за втрату годувальника здійснюються у вигляді одноразової виплати у таких розмірах [2, ст. 48]:
- інвалідам І групи — 60 мінімальних заробітних плат;
- інвалідам ІІ групи — 45 мінімальних заробітних плат;
- інвалідам ІІІ групи — 30 мінімальних заробітних плат;
- дітям-інвалідам — 10 мінімальних заробітних плат;
- сім’ям, які втратили годувальника, — 60 мінімальних заробітних плат;
- батькам померлого — 30 мінімальних заробітних плат.
Виплати здійснюються з мінімальної зарплати, яка склалась на момент встановлення інвалідності чи втрати годувальника протягом одного місяця з дня настання вказаного випадку.
На кожного непрацездатного члена сім’ї померлого годувальника, який був на його утриманні (крім дітей), призначається щомісячна компенсація в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком незалежно від одержуваної пенсії.
Громадянам, які відмовляються переселятися із зон обов’язкового відселення у побудоване для них житло, у період їх подальшого проживання в радіоактивно забруднених зонах припиняється виплата пільг та компенсацій.
На даний час в Україні збереглися і діють всі пільги та компенсації, зазначені в Законі України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Але фактично на практиці значна частина пільг не діє у зв’язку з тим, що фінансування зазначених програм не закладено у Державному бюджеті України.
Особливості пенсійного забезпечення осіб, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС
Спеціальною юридичною підставою для пільгового пенсійного забезпечення є Чорнобильська катастрофа.
До основних нормативно-правових актів, які регулюють пенсійне забезпечення осіб, постраждалих від наслідків Чорнобильської катастрофи, відносяться Закони України “Про пенсійне забезпечення”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ”, постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження нового Порядку обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання і пенсій у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи” та іншими документами.
На сьогодні законодавством установлено коло громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначено їхній статус, категорії потерпілих і заходи соціального захисту. Важливим питанням є встановлення пільгових умов пенсійного забезпечення громадян, потерпілих у цій катастрофі.
Постраждалим внаслідок аварії на ЧАЕС, відповідно до ст. 49 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, встановлюються такі пенсії:
- державна пенсія;
- додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю.
Додаткова пенсія призначається після виникнення права на державну пенсію. Її розмір залежить від категорії постраждалих:
- для першої категорії: інвалідам І групи — 100 % мінімальної пенсії за віком, інвалідам ІІ групи — 75 % мінімальної пенсії за віком, інвалідам ІІІ групи, дітям-інвалідам та хворим на променеву хворобу внаслідок катастрофи на ЧАЕС — 50 % мінімальної пенсії за віком;
- для другої, третьої та четвертої категорій: 30 %, 25 %, 15 % мінімальної пенсії за віком.
Державна пенсія
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
Пенсії за віком надаються із зменшенням пенсійного віку (ст. 55).
Пільги щодо обчислення стажу роботи:
1) час роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у зоні відчуження зараховується до трудового стажу: до 1.01.1988 року — в потрійному (один місяць служби у військовій частині зараховується за три місяці вислуги), а з 1.01.1988 до 1.01.1993 — у полуторному розмірі;
2) право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до I—IV категорій, за умови стажу роботи не менше як: чоловіки 20 років, жінки 15 років із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений стаж, але не вище 75 % заробітку;
3) громадянам I—IV категорій надається статус ветерана праці за умови наявності у них трудового стажу на 10 років більшого за названий (жінкам — 25, чоловікам — 30 років).
4. Постраждалим внаслідок аварії на ЧАЕС надаються пільги у обчисленні середньомісячного заробітку. За бажанням заявника середньомісячний заробіток може обчислюватися за будь-які 12 місяців поспіль роботи на територіях радіоактивного забруднення. Якщо особа пропрацювала на забруднених територіях менше 12 місяців, середньомісячний заробіток визначається шляхом поділу загальної суми заробітку за календарні місяці роботи на кількість цих місяців. Якщо особа пропрацювала на вказаних територіях менше одного місяця, пенсія може обчислюватись із заробітку за цей календарний місяць з додаванням до заробітку на основній роботі.
Особам, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році, а також в евакуації населення на добровільній основі і стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджено відповідними документами, пенсія у зв’язку з інвалідністю за їх бажанням обчислюється з п’ятиразового розміру мінімальної заробітної плати. Розміри пенсій у зв’язку з інвалідністю (І категорія) і у зв’язку із втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи не можуть бути нижчими:
- І група інвалідності — 10 мінімальних пенсій за віком;
- ІІ група інвалідності — 8 мінімальних пенсій за віком;
- ІІІ група інвалідності — 6 мінімальних пенсій за віком;
- Дітям інвалідам — 3 мінімальні пенсії за віком.
Порядок обчислення пенсії в разі втрати годувальника та по інвалідності визначається КМУ.
Громадяни, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, переогляд у МСЕК проходять залежно від рівнів розладу функцій організму через 3—5 років. При стійких незворотних морфологічних змінах та порушеннях функцій органів і систем організму, неефективності будь-яких видів реабілітаційних заходів, а також після досягнення пенсійного віку, в тому числі й на пільгових умовах, група інвалідності встановлюється безстроково. Громадянам, які перенесли променеву хворобу будь-якого ступеня і внаслідок цього стали інвалідами І або ІІ групи, інвалідність встановлюється безстроково незалежно від віку. За бажанням інвалідів їх переогляд проводиться в будь-який час.
Якщо під час чергового переогляду в МСЕК громадянам не підтверджено будь-яку групу інвалідності, то їм гарантується працевлаштування чи перекваліфікація.
На тих громадян, які відмовляються переселятися із зон обов’язкового відселення у побудоване для них житло, у період їх подальшого проживання в радіоактивно забруднених зонах не поширюються пільги, що стосуються зменшення пенсійного віку.
90.