Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Страхування від вогневих ризиків і та ризиків стихійних явищ
Вогневе страхування — найпоширеніший вид майнового страхування. Воно захищає підприємство від втрат унаслідок пошкодження або знищення майна через непередбачувані випадки (пожежа, вибух та ін.), що призводять до його спалаху.
Як відомо, вогневе страхування виникло в Англії. Поштовхом до розвитку цього виду страхування були постійні пожежі, особливо у містах, де будинки переважно в той час були дерев'яними.
Перше Російське страхове товариство від вогню було створене у 1827 році, а в 1913-му таке страхування вже здійснювали 13 акціонерних товариств . Активно діяли в містах взаємні товариства від вогню, що обслуговували інтереси домовласників, фабрикантів і купців. Одне з таких товариств було створене в 1863 році у Полтаві, а згодом вони з'явилися в Києві та Харкові. Зазвичай їх діяльність обмежувалася територією міста.
Слід зазначити, що були й складні часи в проведенні цього виду страхування. Необмежена конкуренція, дуже занижені страхові тарифи призвели до небезпеки в діяльності таких товариств. Цікавими були заходи, які змінили ситуацію на краще. Так, 1874 року 8 страхових товариств об'єдналися в синдикат. Страховики синдикату діяли на однакових умовах, мали однакові тарифи, систему пільг, штрафів. Хоча тарифні ставки страховиків синдикату й були дещо завищеними, такі заходи пожвавили їх діяльність: збільшили надходження за договорами вогневого страхування та дивіденди.
У 1909 році став функціонувати Всеросійський союз товариств взаємного страхування, який об'єднав 83 страхових товариства. Союзом був прийнятий Статут «Російського Союзу товариств взаємного страхування». З прийняттям статуту з'являються нові види взаємного страхування (страхування рухомого й нерухомого майна, колективне страхування працівників від нещасних випадків). Деякі товариства почали надавати страховий захист підприємствам певної галузі (мануфактурна, гірнича промисловість).
За часів радянської влади майно державних підприємств не було охоплене страховим захистом. У 1929 році було здійснено спробу ввести страхування майна в обов'язковій формі. Але таке страхування проіснувало півтора року й було скасоване податковою реформою 1930—1932 років.
З 1938 року в СРСР упроваджується добровільне страхування кооперативних і громадських організацій, що охоплювало ряд житлово-будівельних, дачно-будівельних і гаражно-будівельних кооперативів і громадських організацій.
Після Другої світової війни державне майнове страхування розвивалося шляхом постійного розширення обсягу страхової відповідальності та вдосконалення діючих видів страхування.
З 1987 року застрахувати своє майно в добровільному порядку могли кооперативи побутового обслуговування, громадського харчування, торгівлі тощо. Пізніше, у 1989 році, було введено добровільне страхування майна державних підприємств, яке забезпечувало страховий захист майна від стихійного лиха, пожеж, аварій та інших непередбачуваних подій.
У період ринкових перетворень і розвитку недержавних форм власності в Україні з’явилися комерційні страхові компанії, які пропонували різноманітні послуги щодо захисту майна підприємств. Сьогодні найпоширенішими видами страхування, які пропонують страхові компанії щодо захисту майна підприємств, є страхування від вогню та ризиків стихійних явищ, страхування виробничого обладнання від поломок, страхування втрати прибутку внаслідок вимушеної зупинки виробництва.
Страхування майна підприємств насамперед пов'язане з класичним видом страхування —- вогневим страхуванням, що давно проводиться в західних країнах, саме тому його умови стали вже своєрідними стандартами.
Суб'єкти страхування. За сучасних умов страхове покриття від вогню надають усі страхові організації, які займаються майновим страхуванням. Як свідчать статистичні дані, надходження страхових премій з вогневого страхування щорічно в Україні становить приблизно 15-17 % загального обсягу всіх наданих страхових послуг.
Страхувальниками можуть виступати будь-які підприємства: заводи, фабрики, магазини, фірми, будівлі, лісові господарства тощо. Зрозуміло, що названі підприємства мають свою специфіку — відмінності в потребах страхування, процесі виробництва, збуті продукції тощо. Це зумовлює певні особливості в умовах страхування кожного суб'єкта підприємницької діяльності. Тому викладені тут умови страхування від вогневих ризиків відображають специфіку діяльності, головним чином промислових і комерційних підприємств.
У страхуванні від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ страхувальник має право укласти договір на користь третьої особи (вигодонабувача}. Страхувальник повинен довести наявність у вигодонабувача інтересу щодо збереження цього майна.
Об'єкт страхування. Стандартний страховий поліс забезпечує страховий захист як майна, яке перебуває у власності страхувальника, так й у його розпорядженні, управлінні на умовах оренди або лізингу.
Об'єктами страхування можуть бути: будівлі, споруди, об'єкти незавершеного виробництва, обладнання, інвентар, продукція, сировина, матеріали, товари, паливо та інше майно.
Для цілей страхування майно підприємств поділяють на такі групи:
1) будівлі, споруди;
2)обладнання, машини, інвентар;
3)продукція та незавершене виробництво;
4)товари.
Застрахованим може бути як усе майно підприємства, так і його окрема частина.
Якщо інше не обумовлено договором страхування, захист не поширюється на такі об'єкти: готівка; акції, облігації та інші цінні папери; моделі, монети, зразки; дорогоцінні метали в злитках і коштовне каміння; рукописи, планова та бухгалтерська документація; технічні носії інформації комп'ютерних систем, магнітні плівки, диски, касети; картини, скульптури або інші витвори мистецтва; вибухові речовини; товари на зберіганні чи комісії; майно, що знаходиться у застрахованому приміщенні, але не належить страхувальнику.
В окремих випадках перелічене майно може бути застраховане за особистою домовленістю сторін як додаток до основного полісу. Страхувальник за бажанням може укласти окремий договір, об'єктом страхування якого будуть перелічені вище предмети.
Страхові ризики. Основними ризиками в страхуванні від вогню є:
* пожежа (Fіге);
* удар блискавки (Lignhing;
* вибух (Ехрlosiоn).
Під ризиком «пожежа» розуміють ймовірність виникнення збитку внаслідок знищення або пошкодження об'єкта страхування вогнем, здатним самостійно поширюватись за межі місць, спеціально призначених для його розведення та підтримання. При цьому не обов'язкова поява вогню у вигляді відкритого полум'я, достатньо тління та горіння (напалювання). Не покриваються страховим захистом і не підлягають відшкодуванню збитки через пошкодження вогнем, що виникли не в результаті пожежі, а також збитки спричинені застрахованому майну під час обробки вогнем, теплом та іншим термічним впливом на нього з метою переробки або в інших цілях (наприклад сушіння, гарячої обробки, переплавляння).
Під ризиком «удар блискавки» розуміють збиток, спричинений безпосереднім знищенням, пошкодженням майна внаслідок влучення блискавки, а саме збиток від теплової дії блискавки (зокрема й збитки від спалення та уламків) та збиток через руйнівну дію на майно тиску повітря, викликаного блискавкою.
Під ризиком «вибух» розуміють ймовірність виникнення збитку внаслідок знищення або пошкодження майна через стрімкий прояв енергетичної сили від потягу газів або пари до їх розширення. Вибух резервуара (парового котла, газосховища, газопроводу, машин, агрегатів та інших аналогічних пристроїв) має місце тоді, коли стінки цього резервуару розриваються так, що виникає миттєве вирівнювання різниці тиску всередині та із зовні резервуару. Відшкодуванню не підлягають збитки, завдані майну вибухами самих вибухових речовин. Ця група ризиків позначається абревіатурою FLEX Пізніше, коли значного поширення набули літаки, а також пов'язані з їх падінням небезпеки, ця група ризиків була доповнена ще одним ризиком — падінням повітряного судна (Аігсгаft сгаst lаnding), а стандартний поліс отримав назву FLEXA
За додатковими умовами та додаткову плату до стандартного вогневого полісу можуть бути включені такі ризики:
—стихійні явища: землетрус, виверження вулкана, дія підземного вогню, гірський обвал, буря, град, селі, повінь;
—пошкодження застрахованого майна водою з водогінних, каналізаційних, опалювальних і протипожежних систем;
—вибух парових котлів, газосховищ, газопроводів та інших машинних апаратів;
—крадіжка зі зламом;
—биття віконного скла, дзеркал, вітрин;
—зловмисні дії третіх осіб;
— перерви у виробництві після пожежі або втрата в зв'язку з цим прибутку;
— від інших причин.
Відшкодовуються також розумні та доцільні витрати, які страхувальник зробив у результаті настання збитків з метою їх запобігання або зменшення (у межах страхової суми).
Якщо договором не передбачено інше, не відшкодовуються збитки, що були наслідком:
а) військових дій, громадянської війни, народних заворушень, страйків, конфліктів; конфіскації, арешту, знищення або пошкодження майна за розпорядженнями військових або громадських влад, дії мін, бомб та інших знарядь війни;
б) ядерного вибуху, радіації та радіоактивного забруднення;
в) навмисних дій або грубої необережності страхувальника, вигодонабувача;
г) спалаху, бродіння, гниття та інших природних властивостей застрахованих об'єктів;
ґ) обвалу будівель або їх частин, якщо руйнування не викликано страховим випадком;
д) крадіжки майна під час або безпосередньо після страхового випадку.
Страхова сума. Визначення страхової суми майна, що приймається на страхування, є доволі складним, оскільки для кожного виду майна існують свої особливості. Але береться до уваги основний принцип страхового захисту — страхування не може бути джерелом збагачення для страхувальника. Тому страхова сума щодо застрахованого об'єкта повинна відповідати його дійсній вартості й не перевищувати ринкову вартість аналогічного майна.
Для раніше виокремлених груп майна страхові суми визначаються:
1) для обладнання, машин, інвентарю згідно суми, необхідної для придбання майна аналогічного загиблому, за вирахуванням
зношення;
2) для будівель і споруд — це вартість будівництва або зведення будівель і споруд повністю аналогічних зруйнованій з урахуванням місцевості, зношення та експлуатаційно-технічного стану знищеної (пошкодженої) будівлі, споруди.
3) для продукції та незавершеного виробництва, виходячи з витрат, які необхідно зробити страхувальнику для повторного виготовлення цих товарів (готових або незакінчених у процесі виробництва), але не вище ціни їх продажу.
4) для товарів, якими торгує страхувальник, а також сировини, що придбана ним — за цінами, необхідними для їх закупівлі, але не вище ціни, за яку вони можуть бути продані на дату страхового випадку.
Страхові суми встановлюються окремо щодо кожного об'єкта або сукупності об'єктів, указаних у договорі страхування. Майно підприємства може бути застрахованим у повній вартості. Якщо страхова сума, встановлена за договором страхування, є меншою від дійсної вартості об'єкта, страхове відшкодування сплачується при настанні страхової події пропорційно співвідношенню страхової суми та дійсної вартості застрахованого майна. Отже, в цьому разі має місце «недострахування». У страховій практиці існує ряд методів, які виключають небезпеку иедострахування (застереження про приведення сум у відповідність, підсумкове страхування, застереження про відмову від недострахування та інші методи).
Місце страхування. Страхове покриття поширюється виключно на місце страхування, що вказується в договорі. Якщо застраховане майно вилучається з місця страхування, страховий захист припиняється. Виняток становлять випадки, коли майно
застраховане на час проведення експериментальних або дослідницьких робіт, експонування його на виставках.
Якщо застраховане майно в разі настання страхової події вилучається з місця страхування з метою зменшення збитку, страховий захист зберігається.
Страховий тариф і страхова премія. Під час укладення договору страхування страховиком визначається розмір страхового тарифу, що залежить насамперед від виду майна та обсягу відповідальності страховика (табл. 6.1).
Істотний вплив на розмір тарифу справляють і такі чинники, як галузь, до якої належить підприємство, характер виробничої діяльності, інтенсивність виробництва, місцезнаходження об'єкта страхування тощо.
Зазвичай тариф розраховується страховиком окремо на кожний вид ризику (групу майна). Загальний тариф складається з окремих тарифів за кожний ризик.
Розмір тарифів є диференційованим залежно від групи майна та страхових випадків:
1) обладнання, машини, інвентар від 0,1—2,5 %;
2)будівлі, споруди від 0,1—0,25 %;
3)продукція та незавершене виробництво від 0,3—3,0 %;
4)товари від 1,0—4,0 %.
Найвищими страхові тарифи є за ризиком «протиправні дії третіх осіб» 0,5—5 %, меншими за ризиком «стихійне лихо» 0,05—0,1 %.
Страхова премія сплачується одноразово або може бути передбачена поетапна сплата тоді, коли страхова сума за об'єктом дуже значна. У разі несплати у встановлений термін частини страхової премії страховик має право достроково розірвати договір страхування.
У період дії договору страхування страхувальник за згодою страховика може внести в страхову угоду зміни щодо розміру страхової суми. У разі збільшення страхової суми розмір доплати страхового платежу (ДСП) розраховується за формулою (1) для кожного об'єкта страхування окремо:
ДСП = (П2-П,)х К/Т, (1)
де Пі, П2 — страхові платежі за першочерговою та кінцевою страховими сумами відповідно; К — кількість повних місяців, що залишилися до кінця дії договору страхування, при цьому неповний місяць приймається за повний; Т — строк дії договору страхування в повних місяцях.
Стандартний термін укладення договору — один рік. Договір страхування набуває чинності після сплати страхувальником страхової премії (частини страхової премії), а закінчується у вказаний в полісі строк. Якщо договір укладається на термін, більший як один рік, він автоматично продовжується на наступний рік (тоді, коли однією із сторін не буде повідомлено в письмовій формі про його розірвання).
Фрапшиза. Договір страхування може передбачати франшизу, яка встановлюється як певний відсоток від страхової суми застрахованого майна або в абсолютній сумі. Франшиза розраховується відповідно до страхової суми загалом або за окремими групами майна. За умовами договору страхування від вогню може бути передбачено застереження, що страхувальник повинен сам нести частину збитку на своїй відповідальності (франшиза) й не має права укладати будь-які інші договори страхування щодо цих частин збитку. Застосовування франшизи покликане: по-перше, підштовхнути страхувальника до прийняття заходів підвищеної безпеки; по-друге, обмежити випадки шахрайства під час укладення договору страхування.
Порядок укладення й ведення страхової угоди. Права та обов'язки сторін. Договір страхування майна укладається на основі заяви про страхування в письмовій формі. Заява повинна містити всі необхідні відомості щодо об'єктів страхування. Крім заяви про страхування страхувальник зобов'язаний надати такі документи: баланс або довідку про фінансовий стан страхувальника за останній рік; документи, що посвідчують право власності (розпорядження, користування) страхувальника на майно, яке підлягає страхуванню; копію договору застави майна (у разі страхування майна як предмета застави); опис майна та інші документи за вимогою страховика.
Страховик зобов'язаний тримати в таємниці відомості про страхувальника та його майновий стан за винятком випадків, передбачених чинним законодавством України.
У разі страхування особливо цінного майна, коштовного каміння, ювелірних та антикварних виробів, мисливської зброї, колекцій, відеотехніки та ін. складається докладний опис майна з визначенням дати виготовлення, характерних ознак, паспортних даних, вартості. Договір страхування такого майна складається у вигляді окремого страхового поліса.
Під час укладення договору страхування страхувальник зобов'язаний повідомити страхову компанію про всі відомі йому обставини щодо об'єктів страхування, які мають істотну вагу для визначення ступеня ризику, а також про всі укладені договори страхування або ті, що укладаються в цей час для страхування цього об'єкта.
Після укладення страхової угоди страхувальник не має права збільшувати ступінь ризику. Якщо страхувальнику стане відомо про обставини, які ведуть до збільшення ступеня ризику, він зобов'язаний негайно повідомити про це в письмовій формі страховика. Під збільшенням ступеня ризику слід розуміти: припинення виробництва або істотні зміни його характеру; проведення реконструкції; перебудова чи переобладнання будівель чи споруд; заміна охорони; заміна засобів пожежегасіння тощо.
У разі переходу майна (крім товарів, які знаходяться в обороті) у власність або оренду іншої особи, страховик має право припинити договір страхування.
Незалежно від зміни ступеня ризику, страховик має право впродовж дії договору страхування перевіряти стан і вартість застрахованого майна, а також достовірність повідомлених йому страхувальником відомостей.
Права й обов'язки сторін за стандартним полісом страхування від вогню переважно відповідають правам та обов'язкам інших видів майнового страхування, хоча існують певні особливості, характерні саме для цього виду страхування. Так, страхувальник має дотримуватись щодо застрахованого майна засобів безпеки, які встановлені законами або нормативними актами країни.
Страховик має право відмовитися від виплати відшкодування за страховими випадками, безпосередньою причиною яких є порушення норм безпеки. Але страхове відшкодування сплачується, якщо порушення цих норм не пов'язане з причинами виникнення збитку.
Страхувальник під час укладення страхової угоди зобов'язаний інформувати страховика про всі інші договори страхування щодо майна, яке страхується.
Якщо в разі настання страхового випадку щодо застрахованого майна діяли інші договори страхування, відшкодування за збитком розподіляється пропорційно співвідношенню страхових сум, в яких майно застраховане кожним страховиком. Страховик сплачує відшкодування лише в частині, що припадає на його частку.
Урегулювання збитку, виплата страхового відшкодування. Уразі настання збитку через страхову подію страхувальник очікує від страхової компанії оперативної виплати страхового відшкодування. Процес урегулювання збитку починається з моменту отримання страховиком інформації про страховий випадок.
Обов'язки страхувальника в разі настання страхового випадку такі:
—страхувальник зобов'язаний без затримки, у встановлений у договорі строк, сповістити страховика або його представника в письмовій формі про настання страхового випадку;
—прийняти всі можливі заходи щодо запобігання, зменшення збитку або рятування застрахованого майна;
— надати страховику можливість проводити огляд пошкодженого майна, розслідування причин і розміру збитку, приймати участь у заходах щодо зменшення збитку й рятування застрахованого майна;
—за вимогою страховика повідомити йому в письмовій формі всю інформацію, необхідну для визначення розміру та причини пошкодження або знищення застрахованого майна;
—у разі знищення або пошкодження рухомого майна, обладнання й товарів на складі — надати страховику опис пошкодженого, знищеного або втраченого майна. Витрати зі складання опису несе страхувальник.
—зберегти пошкоджене майно у тому вигляді, в якому воно опинилося через страховий випадок.
Страхувальник має право змінювати картину збитку лише якщо це продиктовано розумінням безпеки, зменшенням розмірів збитку, за згодою страховика або по закінченні двох тижнів після повідомлення страховику про збиток.
Після отримання страховиком заяви страхувальника про страховий випадок, страхова компанія направляє свого експерта для огляду місцезнаходження об'єкта страхування та складання страхового акта про пошкоджене або знищене майно. В акті зазначається причина страхового випадку; наводяться відомості про знищене, пошкоджене майно та його залишки; попередньо розраховується розмір збитків.
Розмір збитку визначається страховиком на підставі даних огляду пошкодженого майна, раніше визначених страхових сум та інших документів, що підтверджують розмір збитків.
Для визнання події, що трапилася, страховим випадком страховику необхідно переконатися, що вона виникла впродовж дії договору страхування й що постраждало саме застраховане майно, яке знаходилось в момент події в обумовленому місці.
Страховий акт підписують представники компетентних органів, страховика й страхувальника (представники страховика та страхувальника).
У разі необхідності страховик може робити запити в правоохоронні органи, банки, інші підприємства, відомства та організації, які володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також самостійно з'ясовувати його причини та обставини.
Якщо між сторонами виникають суперечки про причини та розмір збитків, то умовами страхування передбачається можливість проведення незалежної експертизи, за рахунок тієї сторони, яка вимагає цієї експертизи. Витрати на проведення експертизи з випадків, які визнаються після її проведення не страховими, відносяться на страхувальника.
Відшкодування підлягає сплаті після того, як будуть повністю встановлені причини та розмір збитку. Але умовами договору страхування може передбачатись авансова виплата, у розмірі такої суми збитку, яка вже визначена страховиком.
Страховик має право відстрочити виплату страхового відшкодування через:
—сумніви в правомірності щодо отримання страхувальником страхового відшкодування — доти, поки не будуть подані необхідні докази;
—порушення органами внутрішніх справ кримінальної справи проти страхувальника або його уповноважених осіб — до закінчення розслідування.
За умовами договору страхування страхувальник не має права відмовитися від майна, що залишилося після страхового випадку, а виплата страхового відшкодування здійснюється за вирахуванням вартості такого майна.
Страхове відшкодування виплачується страхувальнику в разі повного знищення майна — у розмірі його дійсної вартості за вирахуванням вартості залишків, але не більше страхової суми.
У разі часткового пошкодження майна — у розмірі витрат на його відновлення. Витрати на відновлення становлять:
• витрати на матеріали та запасні частини для ремонту;
• витрати на оплату робіт з ремонту;
• витрати з доставки матеріалів до місця ремонту та інші витрати, необхідні для відновлення застрахованих об'єктів до того стану, в якому вони знаходилися безпосередньо перед настанням страхового випадку.
До витрат на відновлення страховики не включають: додаткові витрати, які викликані змінами або поліпшенням стану застрахованого об'єкту (модернізація або реконструкція об'єкта); витрати, пов'язані з тимчасовим чи допоміжним ремонтом або відновленням; інші витрати, не пов'язані зі страховим випадком.
Після страхової виплати до страховика переходять права, у межах сплаченої суми страхового відшкодування, які страхувальник або вигодонабувач мають щодо осіб, винних у спричиненні збитку. Якщо страхувальник або вигодонабувач отримав відшкодування за збитком від третіх осіб, страховик сплачує лише різницю між сумою, яку належить сплатити за умовами договору й сумою, отриманою страхувальником від третіх осіб. Страхувальник зобов'язаний негайно сповістити страховика про отримання таких сум.
Якщо страхувальнику повертається будь-яке втрачене майно після того, як вже отримане страхове відшкодування, він зобов'язаний повернути страховику суму страхового відшкодування за вирахуванням витрат на ремонт цього майна, якщо воно пошкоджене.