Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 1
Додаток №3 до Лекції №2 (Семінар №2: доповн. до питання 5, більш розширене питання 6 та повністю питання 7, 8 )
Доповнення до питання №5. (семінар №2). Трохи економічної історії:
З розвитком товарного виробництва (купівлі-продажу) починається пошук більш зручних товарних грошей, тобто відмовою від мало транспортабельних та неоднорідних грошей. На грошеву арену виходять бронзові, мідні та залізні зливки, зливки з олова, свинцю і тільки потім – срібло та золото. Залізні гроші використовували стародавні спартанці, японці та деякі африканські народи. Олов’яні зливки вживали у стародавній Мексиці, Римській імперії, середньовічній Англії; мідні зливки – у Стародавньому Китаї, а свинцеві кульки використовувались при дрібних платежах у Північній Америці. Срібні гроші широко вживались ІІ і ІІІ тис. до н.е. у Китаї, Персії, Месопотамії.
Перші золоті монети запровадив лідійський цар Гігес – VII ст. до н.е.
Слово „монета” вперше з’явилась як титул богині Юнони в 279 р.до н.е. в Римі, де при її храмі карбувалися гроші. В Київській Русі карбування монет почалась у Х столітті і ці монети мали назву „гривня” (деякі князівства викарбовували свою монету). Під час татаро-монгольської навали, одночасно була в обігу „теньга”, від якої походить назва російських .грошей „деньги”. У ХІІІ ст. розрубувались зливки з срібла і ці шматки отримали назву рублей. На початку Х VII століття, наприклад, в Росії встановилась єдина монета «копійка», назва обумовлена тим, що на ній був викарбуваний вершник зі списом. Вага цієї монети «Копійка» була 0,68 г і була з чистого срібла, що становило в той час досить цінну монету. Потім монетно-грошова система доповнювалась срібним алтином, полтиною, червонцем – це що стосується Росії. А от загалом у світовій історії грошей, можна сказати, що протягом багатьох століть функцію загального еквівалента відігравало срібло, яке з часом поступилося місцем золоту. Необхідно зазначити, що карбування золотих монет поступово було монополізовано державою, яка отримала можливість привласнювати дохід (прибуток) від цієї операції, так званий сеньораж.
Історія розповсюдження паперових грошей у Європі бере свій початок з 18ст., але заро-дились ці гроші раніше. Існує думка, що паперові гроші були винайдені ще стародавніми китайськими купцями та замінювали золоті гроші. Роль паперових грошей у Європі грали розписки про прийняття на зберігання товарів та золота, які можна рахувати як первісні цінні папери у формі векселя. Кредитні гроші у вигляді банківських банкнот були випуще-ні в 1716 р. у Франції по проекту шотландця Джона Ло., який став французським мініст-ром фінансів. Хоча його спроба примножити за допомогою емісії банкнот богатство Фран-ції провалилась, але це дало імпульс масовому випуску паперових асигнацій.
Таким чином, Гроші – це особлива форма товару.
Гроші в їх первісній товарній формі зародились пізніше обміну. Роль товарних грошей виконували товарні еквіваленти, серед яких були, раби худоба, шкіра, хутро, зброя, тютюн, намисто, риба, зерно, вино і таке інше.
В ПРОЦЕСІ ЕВОЛЮЦІЇ, з відмовою від товарного еквівалента, тобто неоднорідних грошей, на грошову арену виходять злитки (бронзові, залізні, мідні, з свинцю і олова), аж тільки потім золото і срібло.
Так подібні металеві зливки позбавлялись функції особистого товару і ставали лише обмінним еквівалентом. То можна стверджувати, що в їх особі і народи-лись гроші в тому сенсі, в якому це слово трактується в сучасному розумінні.
У процесі історичного розвитку товарного виробництва і обміну відбувається перехід від загального товарообміну до грошової форми обміну – відповідно від загальної форми вартості (З.ф.в.) до грошової форми вартості (Г.ф.в.).
З.ф.в. – це така форма, при якій безліч товарів, що перебувають у відносній формі вартості, відповідає один товар, що знаходиться в еквівалентній формі вартості.
Відмінність між З.ф.в. та Г.ф.в. полягая не в тім, який саме товар виконує роль загального еквівалента, а в тім, чи закріпилась ця роль за одним товаром.
Якщо це сталося, то відбувається перехід до грошової форми вартості.
Наприклад, золото, яке використовувалося в побуті первісних общин за 12 тис. років до н.е., стало загальним еквівалентом лише в середені 19 століття.
Отже, Еволюційний характер та роль грошей:
товарний еквівалент –> обмінний еквівалент –> загальний еквівалент.
Існує кілька підходів до визначення суті грошей. Наприклад, західний економіст Харріс визначає сутність грошей так: «Гроші – це товар, який функціонує як засіб обігу, розрахункова одиниця, і засіб збереження вартості».(таке визначення вважаю прийнятним). Але існують інші підходи щодо визначення гро- шей, це –Фрідман, Шварц, Макконелл, Брю ін.(При бажанні почитаєте в додатков.літ.).
Найбільш обґрунтовано, історичну сутність та економічний зміст грошей розкри-вають концепції, які розглядають Гроші через розвиток форм вартості, а саме: відносна вартість, загальна вартість, еквівалентна – грошова форма вартості.
Отже, економічний зміст грошей розкриває аналіз розвитку форм вартості, який показує, що Гроші – це категорія товарного виробництва і товарного обігу. Вони мають товарне походження і виражають певні виробничі відносини між виробниками з приводу обміну продуктами праці через ринок. У грошах як загальному еквіваленті втілений безпосередньо суспільний характер праці. Отже:
Гроші дають змогу вимірювати суспільні витрати і отримані результати
Між тим, довгий час у різних країнах використовувались як загальний еквівалент обидва благородні метали – як золото так і срібло. При цьому між ними існувало суворе визначене кількісне співвідношення. (наприклад, англійська грошова одиниця – фунт стерлінг, раніше була повноцінним фунтом срібла, про що свідчить її назва). Однак, остаточно золото як загальний еквівалент було визнано в основних країнах Європи в середині 19ст., (в Росії і відповідно в Україні золота валюта була встановлена реформою 1897р),тобто створені - Гроші золоті.
Ця система одержала назву золотого стандарту.
Врешті решт, саме золото стало виконувати роль грошей. Цей факт пояснюється тим, що завдяки природним властивостям золота, а саме:
1.однорідність,
2.подільність,
3.транспортабельність,
4.компактність,
5.здатність добре зберігатись)
воно (золото) є придатнішим, ніж срібло до
суспільної функції загального еквівалента.
Золото – товар, але як гроші – незвичайний.
Монопольне використання золотом ролі загального еквівалента означає:
1. що його (тобто золота) споживна вартість є безпосереднім втіленням вартості всіх товарів;
2. затрачена на його (тобто золото) виробництво конкретна праця є безпосереднім втіленням абстрактної загальнолюдської праці;
3. затрачена на його (тобто золото) виробництво приватна праця є безпосереднім. втіленням суспільної праці.
При цьому зазначимо:
Золото як гроші, поряд з його споживчою вартістю, набуває додаткової споживчої вартості (Д.с.в.), що пов’язано з його унікальними природними властивостями. Зокрема, Д.с.в. полягає в здатності грошового товару обмінюватись на всі інші товари, тобто мати загальну споживчу вартість.
!Зауважимо, що відрив паперових грошей від їх реального золотого змісту, тобто невідповідність кількості грошей, кількості, що підкріплює їх номінальну вартість, дорогоцінних металів, стає головною хворобою паперових грошей.
Розвиток економічних відносин призвів до того що паперові гроші в їх первісному вигляді перестали задовольняти потреби в розвитку виробництва і починають з’являтись кредитні гроші, що зумовлені наданням кредиту.
Розповсюдженою формою кредитних грошей стає банкнота – своєрідний вексель на банкіра, що випускає банк, замість золотих запасів, які він має. Значне місце в грошовому обігу займають грошові чеки.
Чек – то є наказ банку про видачу грошей з рахунку володаря чека пред’явнику чека. Формою цих грошей є не самі чеки, а ті вклади в банках, що мають назву депозитних вкладів чи депозитів (або депозитних грошей).
Сьогодні, майбутнє грошей бачиться в їх найбільш зручній формі – у вигляді «електронних грошей», рух яких цілком визначається операціями, які реалізуються через команди та програми за допомогою комп’юторної техніки. Перетворення паперових грошових документів в документацію на машинних носіях інформації, відкриває дорогу «електронним грошам».
Цим зводиться до мінімуму обіг грошей у готівковій формі на користь збільшення частки безготівкових розрахунків, що характеризує прогрес грошової системи.
Визначення:
Гроші паперові – це грошові знаки, або символи повноцінних грошей, які наділені примусовим курсом і випущені для покриття видатків держави.
Гроші кредитні – це форма грошей, які є символом вартості й виникають з розвитком кредитних відносин. Історично ці гроші з’явились на базі металевого обігу і виступали спочатку як знак золота і знак кредиту. З розвитком кредитних відносин ці гроші стають засобом сплати боргового зобов’язання.
Гроші депозитні – це один з видів сучасних грошей (у країнах Заходу припадає 80-90% усієї грошової маси). Основою цих грошей є депозит – це тимчасово вільний грошовий капітал на поточному рахунку клієнта в банку. Рух цих грошей пов’язаний: а) з чеками; б) з кредитними картками.
Доповнення до питання №6. (семінар №2).
Грошові системи. Золото і система золотого стандарту. Валютний курс
Грошова система (ГС) є формою організації грошового обігу, що склалась історично у даній країні і закріплена національним господарством. До її складу належать грошова одиниця, масштаб цін, види грошових знаків, порядок випуску (емітування) та регулювання грошей. Існують ГС двох типів: 1) металевого обігу, при якому такий грошовий товар виконує всі функції грошей; 2) паперово-кредитного грошового обігу, в основі якого лежать кредитні гроші. Крім того розрізняють національну та світову валютну системи. Металеві системи бувають: біметалевими і монометалевими. До перших належить грошова система, при якій за золотом і сріблом законодавчо закріплена роль загального еквівалента. Ці метали відігравали рівноправну роль у грошовій системі. Однак, ця система є нестабільною, оскільки виникають труднощі при визначенні вартісного відношення між золотом і сріблом. Тому у більшості країн у 19ст. утвердилася система золотого монометалізму, при якій лише один метал служить загальним еквівалентом. Розрізняють 3 різновиди золотого монометалізму: золотомонетний, золото- зливковий, золото-доларовий стандарти.
Необхідно зауважити, що сьогодні золото залишається найнадійнішим виразником бага-тства. Так, ціна золота в основних валютах на всіх валютних біржах світу, які включені до міжнародної системи автоматичної швидкісної передачі інформації, практично однакова, тобто існує світова ціна золота, яка відбиває його світову вартість. Це пов’язано з тим, що витрати на виробництво золота усереднюються, а продуктивність праці при виробництві золота вирівнюється. Раніше золотий курс (ціну) національної грошової одиниці визнача-ла держава, виходячи з золотого запасу країни, запасу інших дорогоцінних металів, інших активів центрального банку. Але, золото перестало бути міжнародним загальним товаром і грошовим еквівалентом. Його місце посіли кошики відповідних споживчих товарів, на які в кожній країні встановлюються свої ціни в національних грошових одиницях.
Найбільшого розвитку світова грошова система, заснована на золоті, досягла на початку ХХ ст., коли забезпечувався необмежений обмін національних валют на золото. Ця система отримала назву: система золотого стандарту. Але розвиток товарного виробництва та грошового обігу привів у наші дні до суттєвих змін у використанні золота як грошей. Так, практично відбувся процес демонетизації золота, на основі чого сформувалась нова міжнародна валютна система, юридичний статус якої почався після підписання Ямайської угоди(1976 р.)
У відповідності до рішень МВФ, з 1 квітня 1978 року Золото вилучено з грошового обігу і скасовані підстави, які на базі золота формували офіційні ціни валют. Проте, золото залишається особливим товаром, який легко конвертується в будь-яку валюту..
Так, з 1 квітня 1978 року золотий зміст національних валют, що називається золотим паритетом грошової одиниці країни (раніше золотої, тепер паперової), був скасований.
Нині золото як грошовий матеріал ніде у світі в обігу не використовується. Золото купують як звичайний товар, хоча і особливий. Воно виконує дві функції: 1.функцію засобу нагромадження скарбів;
2.бере участь у визначенні валютних курсів як матеріально-речове і разом з тим і вартісне забезпечення кредитних грошей (паперових, електронних).
Так, система золотого стандарту була замінена на систему валютних курсів
Розрахунок валютного курсу здійснюють у кожній країні конкретні установи, наприклад, в США – це федеральна резервна система за участю конкретних банків; Франція – це національний інститут економіки, фінансів і статистики; В Україні – цей розрахунок здійснює Національний банк.
Валютний курс – це грошова одиниця країни, виражена в грошових одиницях інших країн. Тепер він визначається купівельною спроможністю певної валюти відносно заданого набору товарів та послуг кількістю 250 найменувань при середньозваженій ціні (в $ США та ін. нац. валютах).
Заданий набір товарів та послуг – це є так званий споживчий кошик з 250 найменувань – це споживчі блага, що найбільш широко вживаються. Названий кошик і є основою функції грошей як міри вартості при паперових, кредитних, депозитних та електронних грошах.
Курси національних валюти визначаються співвідношенням цін у цих валютах за кошик з однаковим набором товарів.
Між тим, хочу зазначити, що в принципі, різниця витрат на виробництво одного і того самого товару в різних країнах робить такий еквівалент досить недостовірною міжнародною мірою вартості. ( і це, Ви майте собі на увазі !)
Коротко:Валютний курс – це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється
на іншу, або «ціна» грошової одиниці однієї країни, що визначена в
грошовій одиниці іншої країни.
На валютний курси впливають численні фактори: 1.ступінь інфляції, 2.стан платіжного балансу, 3.рівень відсоткових ставок у країні, 4.авторитет валюти на світових ринках, тощо
Зауважимо, що застосування паперових, кредитних, депозитних та електронних грошей все більше відриває їх від своєї золотої основи, даючи змогу урядам віддаляти золото від його представницьких форм і внаслідок інфляції.
Реальні можливості демонетизації золота створюються через:
1.розвиток НТП; 2.впровадження АСУ; 3.комп’ютерізацію обліку; 4.розвиток еконо-мічної інтеграції; 5.розвиток нових колективних форм власності, її соціалізація інш.
Все вищевикладене відкрило шлях до виявлення необхідної кількості грошей для нормального функціонування господарства без посередника – золота.
Валютний курс – є одним з ключових параметрів міжнародних економічних відносин. Будь-які його зміни впливають практично для тієї чи іншої країни:
Валютний курс (ВК) використовується:
1.при купівлі та продажу валюти у зв’язку з експортом та імпортом товарів /послуг;
2.при надходженні до країни капіталів та їх вивозу за кордон;
3.при наданні кредитів та інших зовнішньоекономічних операцій;
4.важливим призначенням ВК є його використання при здійсненні статистичних розрахунків, що визначають вартісні показники економічної діяльності тієї чи іншої країни та її позиції у світовій економіці («система національних рахунків»).
Потреби в установленні ВК щодо України зумовлена тим, що національні гроші за межами внутрішнього ринку не можуть бути законним платіжним засобом.
Так, у процесі здійснення зовнішньоекономічних операцій вони мають бути обмінені на валюту іншої країни чи на міжнародні розрахункові одиниці (Євро, долар, єну, фунт стерлінг та інші).
У реальній практиці валютних відносин використовують такі види валютних курсів: 1) Фіксовані; 2) Плаваючі (гнучкі);
Фіксований валютний курс передбачає наявність певного зареєстрованого (офіційного) паритету, що підтримується державними валютними органами.
Плаваючій валютний курс самостійно (вільно) формується на валютних біржах (ринках) під впливом попиту і пропозиції.
На практиці застосовуються також гібридні варіанти фіксованого або плаваючого курсу –ринковий, біржовий (в Україні діє офіційний валютний курс ) .
Теорія грошей визначає такі функції валютного курсу (ВК)::
1. ВК виступає як засіб інтернаціоналізації грошових відносин, утворення світової грошової системи;
2. ВК використовують для порівнювання вартісних показників окремих країн, умов і результатів виробничого відтворення – продуктивності праці, заробітної плати, темпів економічного зростання, та платіжного балансу країни;
3. За допомогою ВК порівнюють національні ціни зі світовими цінами та інтернаціональною вартістю.
4. ВК – це механізм реалізації інтернаціональної вартості товарів та послуг;
5. Через механізм валютних курсів перерозподіляється національний продукт між країнами – учасницями міжнародних економічних зв’язків.
На міжбанківському ринку або на валютній біржі операції з купівлі продажу іноземної валюти здійснюються з допомогою котирування валют.
Котирування – це офіційно встановлений НБУ ринковий курс національної валюти щодо відповідних іноземних валют на день проведення операції. Інакше кажучи, котирування валют – це встановлення ринкового курсу дня. Коротке доповнення щодо операцій по визначенню валютного курсу.
Курс купівлі – це курс, за яким банк резидент купує іноземну валюту за національну.
Курс продажу – це курс, за яким банк резидент продає іноземну валюту за національну.
Ціна продажу й купівлі валюти називається обмінними курсом.
Існує два методи котирування іноземної валюти щодо національної це – прямий і непрямий.
Більшість країн використовують пряме котирування, коли вартість одиниці чи 100 одиниць іноземної валюти виражають у національній грошовій одиниці.
У непрямому котируванні за одиницю беруть національну валюту, курс якої виражають у певній кількості іноземної валюти. Непряме котирування – це величина, обернена до прямого.
Процедура котирування, яка полягає у послідовному порівнянні попиту і пропозиції щодо кож-ної валюти, називається «фіксинг», за якою встановлюються курси продавця і покупця, що публі-куються в офіційних бюлетенях. Конверсійні готівкові операції з інвалютою здійснюються через крос-крос – це співвідношення між двома валютами, визначене через їхній курс щодо третьої валюти.
Розширена відповідь на питання № 6. семінару №2
Додаткове питання 6-а. Валютна одиниця та валютне регулювання
Валютна одиниця Міжнародного валют ного фонду (МВФ) — колективна валюта у фор мі світових грошей, яка виконує функції: інтернаці ональної міри вартості; резервного активу міжнарод ної валютної системи; міжнародного купівельного за собу і засобу платежу. З 1.1.1970 МВФ використовує у міжнародних розрахунках колективну валюту СДР («спеціальні права запозичення»), дійсну лише в рамках Міжнародної валютної системи і на рівні міжнародних валютних відносин країн—членів МВФ. Становлення СДР відбувалося на тлі кризи Бреттон-Вудської валютної системи, паралельно з процесом обмеження ролі золота як монетарного товару. СДР можна розглядати певною мірою і як альтернативу використанню долара США як міжна родного платіжного засобу. Запровадження колектив ної валютної одиниці МВФ розглядалося в контекс ті становлення такої системи міжнародних валютних відносин, яка не так тісно залежала б від стану гро шового обігу, платіжного балансу, динаміки основних економічних показників окремих країн. Місткість одиниці СДР в золоті при її запровадженні була при рівняна до долара США (0,888671 г) і не змінювалася під час наступних девальвацій грошової одиниці США. З 1974 визначення паритетної основи СДР здійснюється на основі стандартного кошика з наці ональних валют як середньозважена величина пари тетів.
З 1981 до нього належать: долар США, марка ФРН, японська єна, французький франк, англійський фунт стерлінгів, а сьогодні Євро, тобто грошові одиниці країн, які ма ють найпотужніший потенціал і відповідно високу пи тому вагу у міжнародній торгівлі.
Валютне регулювання (В.р.) — діяльність дер жави щодо регулювання міжнародних розрахунків і порядку здійснення угод з валютою та валютними цінностями. Мета В.р.: 1.урівноваження платіжних ба лансів, 2.стабілізація валюти, 3.підвищення ефективнос ті економіки та здійснення її структурної перебудо ви, 4.стимулювання господарської діяльності, 5.боротьба з інфляцією. Більш конкретними цілями В.р. є зміна структури імпорту або його обмеження, скорочення платежів за кордон, концентрація валюти в руках держави, стимулювання зайнятості тощо. Початко вими формами В.р. була заборона вивезення золота у злитках та монетах. Згодом такі заборони було по ширено на інші валютні цінності — іноземну валю ту, цінні папери тощо. В.р. здійснюють міністерство фінансів, центральні емісійні банки або спеціальні урядові установи, що регулюють валютні операції. У більшості країн його здійснюють міністерства фінан сів. Основні засоби В.р.: 1.безпосередні операції купівлі-продажу іноземної валюти центральними банка ми (валютна інтервенція); 2.застосування різних прямих валютних обмежень у сфері торгівлі (наприк лад, запровадження імпортних депозитів);3.нормуван ня вивезення валюти для туристів, які виїжджають за кордон; 4.введення обмежень на відплив капіталу і навіть регламентування імпорту капіталу; 5.політика відсоткових ставок, які впливають на рух валютних цінностей, що не пов'язані з міжнародною торгівлею товарами й послугами. Незважаючи на запроваджен ня режиму вільної конвертованості валют у найроз винутіших країнах світу наприкінці 50-х, в них існу вали прямі обмеження у сфері зовнішніх розрахунків. Наприклад, у Швейцарії в 1960, у ФРН у 1961 і у Франції у 1963 було запроваджено такі методи ва лютного контролю, як заборона на виплату відсотків по депозитах іноземних громадян в національній ва люті у своїх банках. На Бреттон-Вудській конферен ції в 1944 було досягнуто згоди про впровадження фіксованих валютних курсів, що наприкінці 60-х — на початку 70-х призвело до зростання вартісних диспропорцій між валютними курсами і купівельною спроможністю валют (виявом цього були значні від пливи і припливи короткотермінових капіталів, тоб то «гарячих грошей»). Із запровадженням «плаваю чих» курсів валютна система стала гнучкішою. Це да ло змогу розвинутим країнам послабити удар енерге тичної кризи, значно урівноважити незбалансованість міжнародних розрахунків, вирівняти курси валют, маніпулювати ними для досягнення економічних ці лей всередині країни та за її межами. Міждержавне В.р. здійснюють МВФ, Організація економічного спів робітництва і розвитку (ОЕСР) в особі комітетів з фі нансових ринків, комітетів з міжнародних розрахун ків, комітетів із невидимих операцій та ін. В ЄС таки ми органами є Європейська валютна система (ЄВС), валютний комітет ЄС, комітет президентів централь них банків тощо. Важливу роль у міжнародному В.р. відіграє Банк міжнародних розрахунків у Базелі, «Паризький клуб» (створений у 1956) та ін. Засобом В.р. наприкінці 60-х стало здійснення центральними банками узгодженої політики відсоткових ставок. Проблемам В.р., зокрема зміні деяких елементів між народного валютного механізму, відводиться значна роль на щорічних зустрічах керівників семи провід них країн світу (т.зв. «сімка» в м.Давосі). Вперше така зустріч відбулася в 1975 у Рамбуйе. На ній було узгоджено основні принципи сучасної валютної системи, які були прий няті згодом на Ямайці.
Питання №7 (семінар №2). Функції грошей як загального еквіваленту.
Сутність грошей розкривається: а)через функції грошей як загального еквівалента; б)через забезпечення грошової одиниці необхідними, тільки їй притаманними властивостями .
Грошам, в основному в їх натуральній та готівковій формі, повинні бути притаманні наступні якості або виставляються такі вимоги:
1.непідробленість – складність виготовлення фальшивих грошей
2.зручність користування – за рахунок портативності та упізнавання грошових знаків.
3.зносостійкість – можливість. користування грошима протягом тривалого часу.
4.подільність – здатність грошових одиниць ділитися на частини
5.однорідність – має вираз в тому, що гроші одного і того ж гатунку повинні володіти рівною купівельною спроможністю, незалежно від форми, в якій вони представлені – паперові, нікелеві, золоті .монети, .електронні, готівкові чи безготівкові.
З розвитком виробництва і обігу товарів, і ринкового господарства в цілому відбулися, як ми бачили, кількісні та якісні зміни у функціонуванні грошей, що призвело до демонетизації золота. Щоб осягнути сутність сучасної грошової системи слід розкрити підвалини цього процесу через розгляд функцій грошей як загального еквівалента, таких функцій п’ять:
1.Міра вартості, 2.Засіб обігу, 3.Засіб нагромадження, 4.Засіб платежу, 5.Світові гроші.
1) Функція міри вартості – полягає в тому що, гроші є загальним втіленням і мірилом вартості найрізноманітніших товарів. Не Гроші роблять товари порівняльними, а втілена в товари суспільно необхідна. праця, що може бути мірою вартості. Ціна – це грошове вираження вартості товарів. Щоб визначити вартість товарів у грошах, треба певну кількість грошового матеріалу прийняти за 1 – ця одиниця називається масштабом цін. У різних країн за грошову одиницю були прийняті різні вагові кількості грошового металу. Наприклад: в Росії (реформа 1897р.) грошовою одиницею став рубль, що містив 0,774234г чистого золота; В США до 1978р. 1$ доллар містив 0,736736г чистого золота.
У багатьох країнах фіксована вага металу визначала назву грошових одиниць та з часом вони перестали відповідати одна одній. Це пов’язано: а)З введенням іноземних грошей, які не мали нічого спільного з ваговими одиницями даної країни; б)Із заміною одного металу як загального еквівалента на іншій; в)З фальсифі-кацією монети, коли держава навмисно зменшувала ваговий зміст грошей. Масш-таби цін встановлює держава в законодавчому порядку, тоді як функцію міри вар-тості гроші виконують об’єктивно. Зазначимо, що масштаб цін не залежить від змі-ни вартості грошового металу, бо він(метал) є фіксованою ваговою кількістю металу
2) Функція грошей як засіб обігу – полягає в їх ролі як посередника і в тому, що цю функцію виконують реальні повноцінні та неповноцінні гроші. Гроші як посеред-ник – процес товарного обігу, опосередкованого грошима, можна зобразити формулою: Т- Г- Т, Т – товар, Г – гроші. Цей процес включає два протилежних акти – продаж товару за гроші (Т-Г) і купівлю товару на гроші (Г-Т), в яких гроші відіграють роль посередника і виконують функцію засобу обігу. Щодо другої частини цієї функції – оскільки реальні гроші як засіб обігу весь час переходять з рук в руки, виступаючи посередниками при обміні товарами, то можуть використовуватись і не повноцінні гроші. Після тривалого перебування в обігу монети втрачають частину своєї ваги, але вони продовжують бездоганно функці-онувати як засіб обігу, немов би повноцінні. Враховуючи це, в багатьох країнах почали випускати неповноцінні гроші, замінюючи золото на срібло, мідь – зменшу-вати їх металевий зміст. А потім з’явилися паперові гроші, які не мають власної вартості (за винятком паперу і обробки), а тому, як і неповноцінні монети, вони є символами вартості. Держава, випускаючи паперові гроші, надає їм примусовий курс у законодавчому порядку і використовує їх як замінник повноцінних грошей.
3) Функція засобу нагромадження – полягає в тому, що це гроші – і реальні, і повноцінні, тобто такі, які мають власну вартість. Процес виробництва зумовлює необхідність нагромадження грошей і тимчасового вилучення їх із сфери обігу, адже кожний виробник для придбання засобів виробництва має накопичувати достатню суму грошей, а тому він виступає збирачем скарбів. Поряд з безпосеред-нім нагромадженням відбувається нагромадження у вигляді предметів розкоші з золота, срібла. Тому, з одного боку розширюється ринок для цих дорогоцінних металів., а з другого – створюється приховане джерело пропозиції грошей, яке є особливо дієвим у період суспільних потрясінь. Під час обігу металевих грошей, останні як скарб, стихійно регулювали грошовий обіг. У зв’язку з постійними коливаннями товарного виробництва і товарного обігу, циркулююча маса грошей то зменшувалась, то збільшувалась. Це відповідало випадінню грошей у скарб або вилученню їх з нього. Отже, скарб був відвідним і привідним каналом для циркулюючої грошової маси, завдяки якому вони не знали ні надлишку, ні нестачі.
4) Функція засобу платежу тісно пов’язані з функцією грошей як засобу обігу. Коли гроші здійснюють самостійний рух, переходячи від одного власника до іншого, то вони виконують функцію засобу платежу. Ця функція грошей знаходиться як у сфері товарного. обігу, так і поза ним (наприклад, податки, оренда, комунальні послуги, заробітна плата та інше)
кредитні гроші – виникають з функції грошей як засобу платежу. Коли власник товару продає його в кредит, він вимагає боргову розписку, в якій зазначено товар, його ціна і строк погашення боргу. Така боргова розписка є попередником векселя, так само як вексель є безпосереднім попередником кредитних грошей.
вексель – це боргове зобов’язання складене за такими правилами: спеціальний папір, що використовують для друку грошей; на векселі зазначено – кому, ким, де і коли видано вексель, строк і суму платежу по ньому; вексель підписує той, хто його видав. Обліком векселів займається банк, останній скуповує векселі, розплачуючись за них власними векселями, які називаються банкнотами.
банкнота – це зобов’язання банку, банківський білет, тобто кредитні гроші. Випуск банкнот здійснюється банками не лише під векселі, а і під золото та інші дорогоцінності. Між кредитними і паперовими грошима існують суттєві відмінності. Паперові гроші виникають з функції обігу, а кредитні гроші – з функції платежу. Паперові гроші випускає держава, яка вимагає від усіх економічних суб’єктів приймати їх у всіх платежах. Кредитні гроші випускаються банками і вони не обов’язкові для приймання, але забезпечені золотом, іноземною валютою або іншими активами.
5) Функція світових грошей – ці гроші функціонують: 1. Як загальний платіжний засіб (долари, фунти стерлінгів, євро, єни тощо); 2. Як загальний купівельний засіб; 3. Як абсолютна суспільна матеріалізація багатства взагалі.
В сучасних умовах набув поширення новий тип загального еквівалента – депозитно-електронний. Він втілений у банківських депозитах, кредитних картках та електронних грошах.
Питання №8 (семінар №2). Сутність грошового обігу. Безготівковий грошовий обіг та готівковий грошовий обіг. Закон грошового обігу.
Грошовий обіг обслуговує рух товарів, послух, рух товарів інтелектуальної власності, позичкового та фіктивного капіталу.
Кількість грошей необхідних для обігу визначається законами грошового обігу. Грошовий обіг розвинутих країн світу, зокрема США, поділяється на обіг наявних грошей (банкноти, неповноцінні монети), тобто готівковий та безготівковий обіг (чеки, векселі, кредитні картки тощо), який здійснюється на основі банківських депозитів.
В цивілізованих ринкових економіках світу питома вага готівки у грошовій масі скорочується, а безготівкової зростає. Тут переважає без готів-ковий обіг: в структурі кредитних грошей 70% чеки і 20% - банкноти. В Україні грошовий обіг базується переважно на обігу наявних грошей і слабко розвинутому безготівковому обігу. За умов, коли половина готівки зосеред-жена в тіньових структурах, непродумане впровадження купона (1992 р.) бу- ло однією з важливих причин катастрофічного знецінення грошової одиниці.
У товарному виробництві важливе значення має дотримання закону грошового обігу. Сутність грошового обігу полягає в тому, що кількість грошей, необхідна для обігу товарів, повинна дорівнювати сумі цін усіх проданих товарів, поділеній на середнє число оборотів однойменних одиниць товарів. Надмірний випуск паперових грошей (емісія), кількість яких перевищує існуючу товарну масу, призводить до зниження купівельної спроможності грошових одиниць, тобто інфляції. Вилучення грошових знаків з обігу має назву дефляція. Якщо держава не в змозі вилучити з обігу надлишки грошей, то використовують девальвацію. Девальвація – це зниження курсу одиниці паперових грошей і розглядається як найпоширеніший метод оздоровлення грошового обігу.
Грошова маса – сума купівельних та платіжних засобів, які обслуговують господарський обіг і належать державі, фірмам та окремим особам.
3акон Грошовиго обігу: Між обігом грошової маси, що йде від покупця до продавця і товарною масою, що йде від виробника і продавця до покупця товарів є певне співвідношення, Зв’язки якого мають досить сталий характер і можуть бути названі законом грошового обігу, що носить макроекономічний характер, відбиваючи процеси у масштабі країни:
M x V = Q x P:
M –загальна маса грошей в готівковій та безготівковій формі, що обертаються в країні протягом певного часу;
Q – маса обертання за той же час товарів;
Р – ціна за один. товару:
V– швидкість обертання грошей.
Цей закон пов’язують з американським вченим .І.Фішером. і цей закон по суті відбиває монетарну концепцію грошей і товарну природу ціни. З чого випливає, що регулюючи грошову масу в процесі обігу, держава здатна впливати на ціни.
Грошова маса – обсяг випущених в обіг паперових грошових знаків: банківські та казначейські білети, металеві монети, депозитні гроші. Роль Грошової маси – у підтримуванні рівноваги в економіці, збалансованості попиту і пропозиції У грошовій масі розрізняють активні гроші, що використовують у готівковому та безготівковому обігу та пасивні гроші, які лише потенційно можуть використовуватись в угодах.
Грошова гіпотеза – твердження прихильників монетаризму, що скорочення пропозиції грошей є причиною більшості економічних криз.
Грошовий обіг – безперервний рух грошей у сфері обігу й виконання ними функцій засо-бу обігу і засобу платежу. Грошовий обіг здійснюється в межах грошової системи країни і обслуговує обіг всього суспільного сукупного продукту та відтворення робочої сили.
Гроші досконалі – гроші, які мають найвищу ліквідність і відносно легко і швидко можуть бути перетворені на товари чи послуги або іноземну вільно конвертовану валюта, чи національну готівку.
Гроші недосконалі – національні гроші, мають низьку ліквідність, лише за певних умов, обмежень можуть бути перетворені на товари, інвалюту, інше .
Гроші номінальні – гроші, що існують лише номінально, тобто уявні, умовні. Це безготівкові гроші , що існують у вигляді грошових вкладів на банківських рахунках , а тому їх часто називають депозитними. Особливості: 1)це недосконалі гроші, оскільки існують певні обмеження і перешкоди перетворення їх на готівку і за ступенем ліквідності вони часто поступаються реальним грошам; 2)це формальні гроші, які не існують реально.
Гроші декретивні – готівкові гроші, які є борговими квитанціями держави (її платіжними зобов’язаннями) і запроваджуються в обіг її декретом.
«Гроші гарячі» - грошові кошти та капітали, власники яких терміново переміщають їх із однієї сфери застосування або з однієї країни в іншу, щоб уникнути наслідків інфляції або отримати вищий прибуток. Наслідком цих процесів є міграція капіталів, поява «блукаючого» капіталу.
«Гроші дешеві» - різновид кредитно-грошової політики, спрямованої на здешевлення, підвищення рівня доступності кредиту для розширення сукупного попиту з метою підвищення зайнятості, завантаження виробничих потужностей і є складовою антициклічної політики, що здійснюється в період спаду ділової активності.
«Гроші дорогі» - різновид кредитно-грошової політики, мета якої – запобігання кризі надвиробництва і розвитку інфляційних процесів.
Грошові реформи – повна, часткова структурна перебудова діючої грошової системи.
Грошово-кредитна конституція – звід заздалегідь визначених та практично незмінних правил і законів грошово-кредитної політики у США та інших розвинутих країнах. Головна мета цієї конституції – обмеження можливостей негативного впливу недосконалої грошово-кредитної політики на економіку.
PAGE
PAGE 1