Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Лекція 12
Методи підвищення ритмічності та безперервності технологічних процесів виготовлення виробів за індивідуальним замовленням
Поняття ритмічності, показники ритмічності.
Методи підвищення ритмічності.
Етапи групування швейних виробів, виготовлених за індивідуальним замовленням.
Напрямки підвищення безперервності технологічного процесу.
1. Поняття ритмічності, показники ритмічності
Ритмічність технологічних процесів є важливою умовою їхньої ефективної роботи. Технологічні процеси виготовлення одягу за індивідуальним замовленням характеризуються украй низькою ритмічністю і високою переривністю.
До теперішнього часу на швейних підприємствах сервісу ступінь ритмічності не оцінювали. Т. Ю. Воронковою розроблена спеціальна методика експериментального дослідження для вимірювання ступеня ритмічності технологічних процесів.
Ритмічність технологічного процесу характеризується коефіцієнтом ритмічності технологічного процесу ():
,
де − коефіцієнт ритмічності і-ї організаційної операції технологічного процесу; − кількість організаційних операцій у процесі.
Коефіцієнт ритмічності організаційної операції процесу визначається за формулою:
,
де і − мінімальна і максимальна трудомісткості виконання організаційної операції при обробці конкретних виробів, хв.
У результаті проведених експериментальних досліджень встановлено, що фактичні витрати часу на організаційні операції при обробці конкретних виробів значно відрізняються від середньо зваженої розрахункової трудомісткості цих операцій за технологічною схемою процесу.
Трудомісткість організаційних операцій коливається у межах 0,7÷1,35τ у процесах виготовлення жіночого одягу пальтово-костюмного асортименту і у межах 0,5÷1,65τ при виготовленні жіночого одягу платтяно-блузочного асортименту. Низька ритмічність викликана об'єктивними причинами, не залежними від умов роботи конкретного процесу, індивідуальної продуктивності робочих, їхнього досвіду і кваліфікації.
2. Методи підвищення ритмічності і безперервності технологічних процесів
Для підвищення ритмічності технологічних процесів при виготовленні одягу за індивідуальним замовленням можна використовувати два методи. Перший метод полягає в застосуванні «жорсткішої» умови узгодження розрахункового часу організаційних операцій, який виражається формулою:
.
Синхронізація операцій у часі при цьому виконується шляхом дотримання такої умови:
.
Тому, витрати часу на організаційні операції процесу визначаються як коливання розрахункової середньо зваженої величини у межах допустимих відхилень.
Насправді, фактичні витрати часу на операції при обробці конкретних виробів не співпадають із розрахунковою трудомісткістю цих операцій, а фактичні відхилення трудомісткості операцій від такту процесу значно відрізняються від величини їхніх допустимих відхилень.
Таким чином, слід зменшити допустимі відхилення у розрахунковому часі організаційних операцій, зменшуючи при цьому коливання середньо зваженої величини і, отже, фактичні відхилення часу операцій.
Оскільки у виробництві одягу за індивідуальним замовленням значення такту процесу виражаються значними величинами (внаслідок невисокої потужності технологічних процесів), тому формування операцій за цих умов є нетрудомістким. Реалізація цього методу дозволить підвищити коефіцієнт ритмічності процесу у середньому на 5-7 %.
Другий метод підвищення ритмічності полягає у попередньому угрупуванні виробів, які поступають у технологічний процес, за принципом їхньої однорідності.
3. Етапи групування швейних виробів, виготовлених за індивідуальним замовленням
Для цієї мети Т. Ю. Воронковою розроблена методика угрупування виробів перед запуском їх у процес.
Для оцінки відмінностей у виготовлених виробах використовують прейскурант БО1 (01-15) на виготовлення швейних виробів за індивідуальним замовленням населення.
Відповідно до прейскуранту трудомісткість виробу визначається двома основними групами чинників, які характеризують:
технологічні властивості матеріалів;
складність (конструктивно-технологічну характеристику) виробу.
Угрупування виробів передбачає три етапи.
I етап передбачає угрупування виробів, які знаходяться на ділянці запуску, на п'ять класів із урахуванням властивостей матеріалів.
Перший клас включає вироби із натуральної шкіри, натуральної замші, спілка та інших матеріалів, аналогічних за трудомісткістю обробки.
Другий клас включає вироби із штучної шкіри, штучної замші, дубльованих матеріалів, плащових тканин (зі всіх видів волокон із різними видами просочення), вистьобаних полотен і інших матеріалів, аналогічних за трудомісткістю обробки.
Третій клас включає вироби із вовняних і напіввовняних тканин, зокрема із вмістом синтетичних волокон, трикотажних полотен, нетканих матеріалів та інших матеріалів, аналогічних за трудомісткістю обробки.
Четвертий клас включає вироби із натурального шовку, шовкових тканин із змістом синтетичних і штучних волокон, трикотажних полотен та інших матеріалів, аналогічних за трудомісткістю обробки.
П'ятий клас включає вироби із бавовняних і льняних тканин, трикотажних полотен та інших матеріалів, аналогічних за трудомісткістю обробки.
II етап передбачає угрупування виробів за кольором матеріалу. Виходячи із семи основних кольорів спектру, а також змішення і поєднання всі матеріали умовно розбито на чотири підкласи:
1) темні холодні кольори;
2) світлі холодні кольори;
3) темні теплі кольори;
4) світлі теплі кольори.
III етап передбачає угрупування за складністю виготовлених виробів.
Згідно прейскуранту БО1 (0,1-15), складність виробів, виготовлених за індивідуальним замовленням, характеризується мінімальною складністю (виріб мінімальної складності − ), що включає стабільні елементи виробів, і ускладнюючими елементами. Виходячи із трудомісткості обробки всі ускладнюючі елементи поділяються на три групи.
I група включає ускладнюючі елементи (), які характеризуються мінімальною трудомісткістю обробки;
II група включає ускладнюючі елементи (), трудомісткість яких удвічі перевищує трудомісткість обробки ускладнюючих елементів першої групи, тобто .
III група включає ускладнюючі елементи (), трудомісткість яких у 4 рази перевищує трудомісткість обробки ускладнюючих елементів першої групи, тобто .
За основу при угрупуванні виробів на третьому етапі узятий виріб мінімальної складності () і ускладнюючі елементи I групи, опис яких приведений в прейскуранті БО1 (0,1-15).
Сукупність виробів, що пройшли перші два етапи угрупування, поділяється на шість груп.
До першої групи відносяться вироби мінімальної складності ().
До другої групи відносяться вироби, складність яких характеризується мінімальною трудомісткістю і одним ускладнюючим елементом (), тобто .
До третьої групи відносяться вироби, складність яких характеризується мінімальною трудомісткістю і двома ускладнюючими елементами, тобто або .
До четвертої групи відносяться вироби, складність яких характеризується мінімальною трудомісткістю і трьома ускладнюючими елементами, тобто або .
До п'ятої групи відносяться вироби, складність яких характеризується мінімальною трудомісткістю і чотирма ускладнюючими елементами, тобто або , або , або .
До шостої групи відносяться вироби, складність яких характеризується мінімальною складністю та п'ятьма (і більше) ускладнюючими елементами.
Для уникнення збільшення термінів виконання замовлень угрупування виробів повинне охоплювати вироби однієї добової партії. Під добовою партією розуміється сукупність виробів із одним терміном виготовлення.
Залежно від розміру добової партії угрупування може бути повним або неповним. Під неповним угрупуванням слід розуміти утворення меншої кількості груп, що може бути викликане невеликим розміром добової партії. Наприклад, за матеріалами всі вироби однієї добової партії можуть бути поділені на два класи, а угрупування за кольором – взагалі виявиться неможливим і тощо.
Запуск виробів у технологічний процес повинен здійснюватися за ознакою поступового спадання або зростання трудомісткості. Експериментальна перевірка цієї методики підтвердила її ефективність – підвищується у середньому на 20 %.
4. Напрямки підвищення безперервності технологічного процесу
Важливим напрямом удосконалення технологічних процесів є підвищення їхньої безперервності, яке полягає у скороченні часу непродуктивного пролежування предметів праці. Для успішної реалізації цього напряму необхідно:
удосконалювати технологію виготовлення одягу за індивідуальними замовленнями шляхом ліквідації частих чергувань волого-теплових і механічних (машинних, машинно-ручних, ручних) дій на предмети праці, тобто створення технологічних схем виробництва із високим ступенем концентрації операцій;
скоротити кількість примірок, а в окремих випадках перейти до виготовлення одягу за індивідуальним замовленням без примірок;
здійснити перехід до наскрізних процесів;
виконувати попереднє угрупування виробів перед їхнім запуском у процес із метою зниження втрат часу на налагодження, регулювання і переналагодження устаткування.
Встановлено, що найбільша величина непродуктивного пролежування предметів праці (60 %) викликана наявністю змінних процесів. Тому забезпечення умов для переходу до наскрізних технологічних процесів необхідно розглядати як найважливіший шлях підвищення їхньої безперервності.
Для цього необхідна розробка конструктивно-технологічної карти, що супроводжує кожен виріб у процесі обробки і містить вичерпну характеристику його основних особливостей: фасону, конструкції, трудомісткості, складності обробки, вживаних методів тощо. Наявність такої карти дозволить виключити обов'язковий «контакт» закрійника з бригадою.