Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
КУЛЬТУРА , її ВПЛИВ НА СОЦІАЛЬНЕ ЖИТТЯ
План.
3. Єдність і різноманітність культур
4. Форми культури
5. Культурні процеси в сучасній Україні
2.1.1. Культура як соціальне явище
Сучасний термін "культура" походить від лат., що спершу означало "обробляти землю".
Давньоримський мислитель Марк Туллій Ціцерон (106—43 рр. до н. є.) в праці "Тускуланські бесіди" поширив значення цього слова на інтелектуальні явища, називаючи філософію, за аналогією з обробітком землі — "обробітком духу".
Культуру вивчають багато наук — філософія, історія, культурологія тощо.
Вона вивчає роль культури у формуванні та розвитку соціальних систем — соціальних інститутів, груп, суспільства в цілому.
Соціологи цікавляться яким чином культура впливає на розвиток соціальних спільнот.
Культура — це система цінностей, уявлень про життя і кодів поведінки, що є спільними для людей, які пов'язані певним способом життя.
Люди, позбавлені культури, тобто усіх цих цінностей, уявлень про життя і кодів поведінки, були б безпорадними, нездатними до об'єднання для вирішення різних проблем, наш суспільний світ розпався, а всі — загинули б.
Більшість соціологів сходяться на тому, що люди не мають інстинктів.
Інстинкт — складна модель поведінки, детермінована генетично.
Наприклад, відліт птахів у вирій, або будівництво бджолами складних сот, птахами гнізд чи мурахами мурашників - ґрунтується не на суспільному навчанні, а на інстинкті. Так, усі мурашники, збудовані одним видом мурах, однакові, в той час як людські будівлі різноманітні.
Люди мають багато біологічних потреб: в харчуванні, продовженні роду тощо.
Ці потреби змушують шукати найкращі способи їх задоволення.
У процесі задоволення потреб люди творять культуру, яка сприяє виконанню своїх бажань і здійсненню спільної діяльності.
Людина творить культуру, тому що вона (людина), на відміну від тварин, здатна навчати і навчатися шляхом взаємодії з іншими людьми.
Шимпанзе можна навчити досягати банан, за допомогою доволі складних дій, але не передавати цю думку іншим.
Наприклад, кожна культура легалізувала свій традиційний наркотик.
У європейців виростав виноград, із якого добували алкалоїди.
Індіанці Центральної та Південної Америки жували листя коки і кактуси пейот.
Народи Півночі вживали мухомори.
Азіати курили опій і гашиш. До речі, коли європейці колонізували Північ і заборонили ескімосам, чукчам та іншим місцевим, народам вживати їхні власні, звичні наркотики, привчивши їх натомість до алкоголю, вони їх практично винищили.
Адже до традиційних наркотиків організми людей покоління за поколінням пристосовувались, тому європейцям, алкоголь шкодить набагато менше, ніж тим народам, які раніше алкоголю не вживали й у яких відсутній необхідний фермент, що розчиняє алкоголь, внаслідок чого вони швидко спиваються і вмирають від "вогняної води".
Зв'язок між культурою і людьми має взаємний характер. Хоча люди вигадують культуру, проте саме культура творить людей.
Зрідка трапляється, що люди виростають за межами суспільства, наприклад, широко відомі випадки, коли людських дітей виховували звірі (таких людей називають "феральними людьми").
Всього зареєстровано понад тридцять випадків вигодовування дітей тваринами.
Відомо 16 випадків вигодовування дітей вовками, 5 — ведмедями, вигодовували людських дітей також павіани, леопарди, лами, вівці, собаки.
Коли ж цих "мауглі" знаходили, виявлялося, що вони не вміли ні мислити, ні говорити, і не могли засвоїти найелементарніші навички людської поведінки.
Культура формує особистість людини.
Вона одночасно обмежує людську свободу і сприяє людській свободі.
Право — винахід культури — забороняє людям певні способи поведінки ( ходити голим по вулиці), а інших способів поведінки від них вимагає (наприклад, платити за проїзд у громадському транспорті).
Функції культури:
Засвоєння культури створює у людей — відчуття спільноти.
Культура згуртовує людей, інтеґрує їх, забезпечує цілісність спільноти.
Але, згуртовуючи людей на базі якої-небудь однієї субкультури, вона тим самим протиставляє їх іншим, роз'єднуючи ширші спільноти.
Всередині цих ширших культурних спільнот можуть виникати конфлікти на культурному ґрунті.
Цінності, ідеали, норми, зразки поведінки стають частиною самосвідомості особистості.
Вони формують і регулюють її поведінку. Культура визначає певні рамки в яких може і повинна діяти людина.
2. Компоненти культури
Культуру поділяють на:
Мова — головний засіб людського спілкування.
Мова — фундамент культури.
За її допомогою ми фіксуємо і передаємо знання, норми, моделі поведінки.
Вчені припускають, що 5 тис. років тому існувало близько 10—15 тис. мов; сьогодні ж, за даними американської неурядової організації їх відомо близько 6800, причому понад половину — мертві мови, або приречені на загибель і до 2100 р., за прогнозами цієї ж організації, їх залишиться не більше 3 тис. Більше половини сучасних мов використовують лише у восьми країнах: Папуа Новій Гвінеї, Індії, Індонезії, Нігерії, Камеруні, Австралії, Бразилії та Мексиці. Цікавим є й той факт, що 22 мовами сьогодні користується 75 % людства, а 7 мовами — 50 %.
Характерно, що незважаючи на "вимирання" певних мов, паралельно існує й зворотній процес. Так, наприклад, свого часу було відроджено іврит, яким сьогодні користуються близько 5 млн ізраїльтян. Мексиканці намагаються повернути в широкий ужиток мову майя.
Мова є настільки важливим елементом культури, що існує навіть гіпотеза мовного релятивізму (від лат. — відносний).
На думку прихильників цієї гіпотези, мова кожного суспільства скеровує увагу його членів на певні аспекти світу, оминаючи інші.
Наприклад,
Знання і переконання — це погляди людей стосовно того, яким є світ.
Термін "знання" вживається щодо тих понять, які є результатом висновків, які походять з емпіричного досвіду (наприклад, Земля — кулеподібна; від нагрівання тіла розширюються; молекула води складається з атома кисню і двох атомів водню тощо).
Переконання — це погляди, які не ґрунтуються на наукових фактах і не визнаються усіма як безумовно правдиві (наприклад, існують різні думки стосовно корисності або шкідливості для суспільства смертної кари, щодо того чи можна дозволяти аборти, чи існує життя після смерті тощо).
Цінності — це предмети і явища, важливі для культури, духовного життя певного народу, суспільства, це загальновизнані переконання щодо цілей до яких соціальна спільнота (і кожен її член) повинні прагнути, якими вони керуються у своєму щоденному житті.
Усім відомо, що не варто обманювати батьків, друзів, знайомих, керівника чи ще кого-небудь — це ситуативно-конкретні поняття.
"Обманювати не можна!".
Така узагальнена норма стає цінністю, яка гарантує, що у випадку її засвоєння, людина буде поводити себе передбачувано не тільки у конкретних, обумовлених випадках, але й у непередбачених ситуаціях.
У цінностях різних культур виділяються різні домінанти.
Цінності не є статичними: вони змінюються з плином часу.
Скажімо, дослідження показують, що в останні десятиліття наша студентська молодь розглядає свою освіту переважно не як спосіб самовдосконалення, як колись, а , як спосіб опанування шляху до здобуття певного життєвого достатку та успіху.
Норми. У перекладі з лат. поrта — правило, взірець.
У соціології під нормами розуміють засоби соціальної регуляції поведінки індивідів і груп.
У нормативній структурі виділяють звичаї, моральні норми і закони.
Звичаї — традиційний тип поведінки, закріплений колективними звичками.
Якщо звички є буденністю соціальної дійсності, то звичаї вказують на більш загальний її аспект.
Звичаї — це схвалені суспільством масові взірці дій, які рекомендується виконувати.
Прокидатись о 7-ій ранку — звичка, а святкувати Різдво, вітаючись — подавати руку, або одягатися відповідним чином — звичаї.
Звичаї часто є справою смаку і якщо хтось не дотримується звичаїв — його вважатимуть ексцентричною особою, але не злою чи небезпечною людиною
(- можна, одружуючись, не обмінюватися обручками і не організовувати весілля;
- можна пофарбувати волосся в ультрафіолетовий колір
- грати футбол у капелюсі).
До порушників звичаїв застосовують різні неформальні санкції — несхвалення, ізоляцію, заперечення.
Моральні норми — сукупність культурних норм, які отримали ідейне обґрунтування у вигляді ідеалів добра і зла, справедливості тощо.
Усім відомо, що аморально
Але в давньогрецькому місті-державі Спарті вважалося цілком моральним скинути в урвище слабку дитину.
Отже, що є моральним, а що — ні — вибирає саме суспільство. Цей відбір триває постійно.
Наприклад, сьогодні у багатьох країнах дискутують стосовно того, чи треба забороняти аборти, чи може бути дозволена евтаназія — добровільна смерть як визволення від невиліковної і болісної хвороби.
Що стосується евтаназії, то можемо сказати, що людство в цілому ще не готове до вирішення цієї моральної проблеми.
Вперше евтаназію на державному рівні було легалізовано нацистами в Німеччині. У1939 р.Адольф Гітлер підписав таємний наказ, згідно якого евтаназії належало піддати всі "форми життя, які негідні життя", а саме:
Було створено 6 евтаназійних центрів, де протягом двох років нацисти знищили (за різними даними) від 100 тис. до 275 тис. осіб.
Хоча це і не була евтаназія у точному значенні цього слова, бо евтаназія передбачає добровільний відхід із життя, а нацисти практикували швидше "добровільно примусовий", тобто, за словами відомого персонажа, "робили пропозицію, від якої було неможливо відмовити».
Тільки рішучий протест католицької, церкви змусив нацистів припинити цю злочинну практику.
Однак, уже в наш час, у 1993 р., евтаназію дозволили в Нідерландах, у 1997р. її легалізували в американському штаті Орегон, а в 2002 р. — у Бельгії.
Закони — це нормативні акти, прийняті вищим органом державної влади в установленому конституцією порядку.
Вони є вищим різновидом соціальних і культурних норм і вимагають безумовного підпорядкування.
Розрізняють два види законів:
- звичаєве право, яке становить сукупність "неписаних" правил поведінки і переважає у доіндустріальному суспільстві та
- юридичні закони, закріплені конституцією.
3. Єдність і різноманітність культур
Форми культури відрізняються у різних суспільствах, але вони також є різними і в межах одного суспільства.
Різниця культур у різних суспільствах. Різниця у матеріальній культурі очевидна і впадає в око:
Вони відрізняються також своїми цінностями, звичаями, моральними нормами і законами, мовою.
Етноцентризм і культурний релятивізм.
Тенденція оцінювати звичаї, норми і цінності інших культур, з позиції сприйняття власної культури як центральної, називають етноцентризмом
Вияви етноцентризму можна спостерігати у сім'ях, навчальних закладах, фірмах, політичних партіях, релігійних конфесіях та ін.
Усвідомлення приналежності до "кращих людей" стає своєрідним "соціальним клеєм", який скріплює колектив.
Жоден народ не зможе розвиватися стійко і стабільно, якщо не буде поважати і підтримувати свої норми, цінності, звичаї.
Але етноцентризм може набувати і деструктивних форм, таких як
Протилежним етноцентристському підходові виступає культурний релятивізм (від лат. — відносний).
Культурний релятивізм — це переконаність у тому, що оцінка окремого елемента культури (звичаю, норми, цінності) можлива тільки в межах тієї культури, з якої він походить (багатоженство не може бути прийнято і оцінено в християнській культурі).
4. Форми культури
У межах одного суспільства існують різні форми культури.
Розрізняють три форми культури:
Елітарна культура — створюється привілейованою частиною суспільства або, на її замовлення, — професійними творцями. До неї можуть належати:
Народна культура (фольклор) — створюється анонімними творцями, які не мають фахової підготовки. Вона є аматорською і включає
Фольклор чітко локалізований, тобто пов'язаний з традиціями певної місцевості.
Масова культура створюється професійними творцями і поширюється за допомогою електронних пристроїв (радіо, телебачення, магнітофони, комп'ютери тощо);
Час появи масової культури — приблизно середина XX ст.
Масова культура відрізняється високим рівнем стандартизації музичних, кінематографічних та інших зразків, що культивують типові ціннісні орієнтації.
Різновидом масової культури є кіч, тобто несмак (від нім. rіtschеп — халтурити, створювати низькопробні твори), так зневажливо називають претензійний примітив, сентиментальщину, низькопробність; у літературі — це попсове чтиво, у малярстві — мазня.
У кожному суспільстві існує домінуюча культура — сукупність цінностей, вірувань, традицій і звичаїв, якими керується більшість членів суспільства.
Частину загальної культури, систему цінностей, традицій і звичаїв, притаманних великій соціальній групі називають субкультурою.
Наприклад,
Субкультура відрізняється від домінуючої культури поглядами на життя, манерами поведінки, одягом, звичаями, сленгом (специфічні слова і вирази, притаманні представникам певних суспільних груп).
Якщо субкультура не просто відрізняється від домінуючої культури, але протистоїть їй, принципово не сприймаючи пануючих у суспільстві цінностей, входячи з ними у конфлікт, ми називаємо її контркультурою
Наприклад,
Контркультурними можна вважати деякі субкультури антисоціальних розваг — краще або гірше організованих груп людей, які намагаються внести розлад у функціонування суспільства не заради матеріальних благ, а задля чисто "спортивного інтересу".
Вони можуть
Ще однією формою культури можна вважати суперкультуру.
Цю теорію запропонував американський соціолог Кеннет Боулдінг. Він вважає, що в останні роки у сучасному світі поширилася суперкультура — культура автострад, хмарочосів, новітніх агротехнологій, Інтернету.
Вона характеризується глобальним розмахом. У неї є світова мова — англійська і власна ідеологія — наука. Національні культури, на думку вченого, все більше перетворюються на приватну справу окремих соціальних груп.
5. Культурні процеси в сучасній Україні
Процес формування Української держави тривав протягом століть й завершився тільки в 1954 р., коли Крим увійшов до складу Української РСР.
Але навіть якщо залишити кримську проблему осторонь, Схід і Захід України жили в різних державах протягом століть, а разом — тільки останні шість десятиліть, а тому реґіональні розходження в Україні мають одночасно економічний, культурно-мовний і політичний вимір.
Західна частина України — Галичина (Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська області), Буковина (Чернівецька область) і Закарпаття, частково Волинь (Волинська й Рівненська області) — є, власне кажучи, периферійною частиною західноєвропейської або західнохристиянської цивілізації.
Це європейський якір України, центральною й найсильнішою частиною якого є Галичина.
З Росією ж галичанам довелося відчутно зіштовхнутися тільки в 1939 р., коли вона принесла їм не тільки звільнення від нацизму, але й колгоспи і жорстокі масові репресії, про які Галичина напевно ніколи не забуде.
Російська мова, російська культура для старшого покоління галичан — це не тільки мова й культура окупантів, але й радянських "апаратників".
Західна Україна — здебільшого аграрний реґіон зі слаборозвиненою промисловістю, однак саме Галичина стала претендувати на роль політичного лідера України наприкінці 80-х рр. XX ст..
Центральний реґіон — частина країни, до якої належать Правобережний Центр (Вінницька, Житомирська, Київська, Кіровоградська, Хмельницька й Черкаська області), а також Північний Схід (Полтавська, Сумська й Чернігівська області), — є історичним центром України.
Тут розташована її столиця Київ, стародавній Чернігів, етнографічне серце України — Полтава.
Населення цих земель, в основному, власне українське й здебільшого україномовне.
Південь України (Одеська, Миколаївська, Херсонська області й Крим) і її Схід (Дніпропетровська, Запорізька, Харківська, Донецька й Луганська області) — це території, які були приєднані до "серцевинних українських земель" порівняно пізно.
За цю частину України — Слобожанщину, Донбас і Новоросію — сперечалися у 1917 р. Центральна Рада й російський Тимчасовий уряд.
Населення тут в основному українське, із сильним домішком російського :
Східний реґіон почав активно освоюватися в середині XIX ст. Сьогодні на сході України зосереджено близько 80 % усього промислового потенціалу країни, а також третина населення країни (16 із 48 млн). Тут є багато прихильників Росії, проживає багато росіян, які мігрували сюди в XIX ст., під час промислового освоєння краю, а також у 30-х рр. XX ст. під час радянської індустріалізації.
Найбільше росіян у Луганській і Донецькій областях — близько 38 %;
Українське населення, маючи сьогодні діаметрально протилежні уявлення практично про всі напрямки суспільного життя, перебуває фактично у стані "холодної громадянської війни", яка не перетворюється у "гарячу" тільки тому, що населення надто втомлене і відчужене.
Життєвість і стійкість в Україні совдепівської культури, яка у своїй основі є російською "совєтизованою" культурою, суттєво обмежує будь-які зміни в українському суспільстві, гальмуючи реформи майже в усіх напрямках.
Чим ближчими в часі є історичні події, тим сильнішою є розбіжність у їхній оцінці, це особливо помітно стосовно радянського періоду.
У Донецьку його оцінюють як "старі добрі часи", а в Львові більшість згадує радянські часи як період національної трагедії.
Щодо історичних діячів, які могли би претендувати на звання символу української нації, то у Львові такими вважають тих, хто персоніфікує прагнення України до незалежності, як-от: Івана Мазепу чи Михайла Грушевського.
У Донецьку респонденти віддавали перевагу гетьманові Богданові Хмельницькому за те, що він привів Україну до "возз'єднання" з Росією.
Однак, незважаючи на наявність серйозних мовно-культурних відмінностей між громадянами України, які проживають у різних реґіонах, українці постійно підтверджували своє бажання жити в одній державі.
Отже, більшість українців хочуть жити в суверенній державі.
Однак якою на їхню думку має бути ця держава?
Ким відчувають себе мешканці різних регіонів цієї держави: частиною української етнічної нації, людьми, що проживають на території, яка за примхою долі отримала суверенність, уламком радянського народу, частиною російського народу за кордоном Росії?
У 1994 р., в межах проекту порівняння соціально-політичних орієнтацій у Західній і Східній Україні, було проведене соціологічне опитування, у якому Львів і Донецьк були визначені центрами, показовими для цих двох регіонів.
Цей проект, який здійснювався вченими з України і Сполучених Штатів Америки, отримав назву "Ідентичність і соціальна лояльність".
Він складався із двох опитувань, які проводилися з перервою в п'ять років. У Львові і Донецьку було проведено 800 інтерв'ю до парламентських виборів 1994 р. й 1600 інтерв'ю в 1999 р. до- і після президентських виборів.
Під час дослідження респондентам з обох міст запропонували вибрати свою національну ідентичність із трьох можливих — української, російської й радянської.
Результати перевершили всі очікування дослідників. Радянська ідентичність в 1994 р. в Донецьку виявилася популярнішою, ніж російська й українська (відповідно-— 45,4 % , 22,9 % , 25,9 %).
У Львові, як і очікувалося, найпопулярнішою виявилася українська ідентичність —78,5 %, далі — російська — 8,3 % і тільки 4,9% респондентів відчували себе "радянськими". Через п'ять років, в 1999 р., дослідники зафіксували, що ієрархія ідентичностей у Львові виявилася стабільною. У той же час у Донецьку, як виявилося, ієрархія ідентичностей була досить динамічною, національна ідентичність займала в ній не найвищі місця, значно поступаючись соціальним ідентичностям — "робітник", "пенсіонер" . Однак серед національних ідентичностей найпопулярнішою була вже не "радянська", а "українська" (39,5 %).
Професор Ярослав Грицак, один з учасників проекту "Ідентичність і соціальна лояльність", інтерпретуючи інформацію, отриману в процесі досліджень, дійшов таких висновків:
у реґіональному вимірі українська ідентичність поступово втрачає популярність із Заходу на Схід та з Півночі на Південь. Однак навіть на Сході вона залишається найсильнішою в "національній ваговій категорії", поступаючись тільки соціальним ідентичностям. І тільки на Півдні українська ідентичність поступається декільком, як соціальним, так і національним ідентичностям, зокрема, російській;
в Україні серед усіх соціальних груп тільки україномовні українці є й будуть однорідною соціальною спільнотою. Що ж до російськомовних і росіян, то ці групи є фрагментарнішими і позбавленими єдності, властивої україномовним українцям;
— соціологічні дослідження дають підстави стверджувати, що протистояння в Україні відбувається не між українською й російською ідентичностями, а між різними варіантами української ідентичності.
Президентські вибори 2004 р. і зумовлена ними Помаранчева революція показали, що за 13 років існування нашої держави, в Україні посилилися позиції україномовної і проєвропейськи орієнтованої частини суспільства.
Це дозволило змінити вектор політичного розвитку країни у бік демократизації й побудови відкритого суспільства, тобто зробити "Європейський вибір".
Громадяни України, для яких національна ідентичність була на першому місці, фактично перетворилися у виборчу більшість.
Однак перемога Помаранчевої революції не тільки ознаменувала домінування однієї частини України над іншою.
Мільйони громадян південних і східних областей також відчули й зрозуміли, що їхнє життя і їхнє майбутнє пов'язане не з Росією, а з Україною.
Можна припустити, що усвідомлення цього послужить фактором остаточного усунення на Сході й Півдні України радянської ідентичності, послабить в цих регіонах російську ідентичність і стане каталізатором становлення української ідентичності.
Однак цілком ймовірним видається, що українська ідентичність Півдня і Сходу України буде відрізнятися від тієї, яка склалася в Західному регіоні і носії якої, реалізуючи "новий український проект", сьогодні просто не беруть до уваги інтересів мешканців Півдня й Сходу.
Контрольні питання та завдання