Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 6. ВИТРАТИ ПІДПРИЄМСТВА, СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ
6.1. Загальна характеристика витрат на виробництво продукції
Витрати виникають в процесі формування й використання ресурсів для досягнення визначеної мети. Відповідно до цього, перші з них відносяться до інвестиційних, а другі – до поточних.
6.1.1. Інвестиційні витрати.
Сукупність коштів, які спрямовуються на створення нових, заміну спрацьованих, реконструкцію, модернізацію і розширення діючих основних засобів виробничої і невиробничої сфери, називаються реальними інвестиціями (капітальними вкладеннями). Фінансові інвестиції — це опосередковані вкладення в акції, облігації, сертифікати і інші цінні папери, випущені державою, корпорацією чи підприємством.
Головним джерелом капітальних вкладень є кошти фонду нагромадження частини прибутків підприємств, які направляються на відтворення і приріст основних фондів. До інших джерел капітальних вкладень відносяться: фонд амортизації діючих основних фондів, залучені кошти підприємств і т. ін. Значну частину капіталовкладень в геологорозвідувальному виробництві складають централізовані інвестиції з державного бюджету.
За технологічною структурою робіт по освоєнню склад капітальних вкладень поділяється на такі групи:
За розмірами капітальні вкладення можна поділити на великі, середні і малі;
за призначенням - на вкладення в створення основних фондів або їх реконструкцію;
за ступенем готовності капітальне будівництво поділяється на завершене і незавершене;
за способом освоєння – такі, що виконуються власними силами ( господарським способом) чи виконувані підрядними організаціями.
Співвідношення окремих видів капітальних витрат в загальній їх сумі складає структуру капітальних вкладень. В капіталовкладеннях геологічних підприємств переважають інвестиції на придбання бурової, гірничопрохідницької техніки, різноманітної геофізичної апаратури, комп'ютерної техніки, транспортних засобів, лабораторного обладнання.
Значні кошти складають централізовані державні капіталовкладення і вкладення акціонерних компаній на буріння глибоких розвідувальних свердловин на нафту і газ. Після закінчення робіт такі свердловини, якщо вони продуктивні, передаються підприємствам нафтової і газової промисловості для подальшої експлуатації.
Аналогічний порядок фінансування гірничопрохідницьких розвідувальних робіт з метою подальшої експлуатації гірничих вироблень добувними підприємствами.
6.1.2. Поточні витрати.
Під поточними витратами розуміють зменшення економічних вигод підприємства внаслідок вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу. Визнання витрат здійснюється одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.
Слід розрізняти витрати, що формують вартість продукції у визначеному періоді, й реальні грошові виплати (видатки). Видатки – це грошова оплата придбаних товарів і послуг, котрі з часом будуть списані у витрати. Реальні грошові виплати обслуговують зовнішній оборот підприємства і оплату праці. Поточні витрати пов’язані з виготовленням продукції незалежно від того, коли куплені відповідні матеріальні ресурси або найнята робоча сила.
Витрати на виробництво продукції можуть носити циклічний або безперервний характер. Перші повторюються з кожним новим циклом виготовлення продукції (витрачання матеріалів, інструментів, оплата праці виробничих робітників та інші), другі здійснюються постійно і незалежно від виробництва (утримання приміщень, споруд, обладнання, управлінського персоналу та інші).
Розрізняють загальні (сукупні) витрати на об’єм продукції, вироблений за визначений період, і витрати на одиницю продукції. Їх величина залежить від тривалості періоду і кількості виготовленої продукції. Витрати на одиницю продукції розраховуються як середні за визначений період, якщо продукція виготовляється масово або серіями. В одиничному виробництві витрати на одиницю продукції формуються як індивідуальні.
За економічним змістом розрізняють витрати живої праці (заробітна плата, нарахування на неї), уречевленої праці (матеріали, паливо, енергія, малоцінний і той, що швидко зношується інвентар, амортизація основних засобів та інші), змішані витрати (поштово-телефонні, на командировки й інші).
За ступенем однорідності витрати поділяються на одноелементні й комплексні. Одноелементні витрати мають єдиний економічний зміст і відображають використання окремого фактора виробництва. До них відносяться: матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування й інші. Комплексні витрати є різними за складом, охоплюють декілька елементів витрат. Їх групують за економічним призначенням (виробничі, загально виробничі, адміністративні витрати, втрати від браку і т.п.).
В залежності від реакції на зміну об’єму виробництва розрізняють постійні й змінні витрати.
У визначених межах часу при незмінній виробничій і організаційній структурі підприємства загальна величина постійних витрат не залежить від кількості виготовленої продукції. До постійних відносяться витрати з по-часової оплати праці персоналу і нарахувань на неї, утримання й експлуатації будівель і споруд, амортизації основних засобів і нематеріальних активів, з управління підприємством. У складі управлінських виділяють умовно-постійні витрати, величина котрих несуттєво змінюється внаслідок збільшення або зменшення об’єму виробництва.
Змінні витрати — це витрати, величина котрих змінюється в залежності від зміни об’єму виробництва продукції за визначений період часу. В їх складі виділяють витрати, що змінюються прямо-пропорційно об’єму виробництва продукції (сировина, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядна заробітна плата робітників), і непропорційні – ті, що випереджують або мають менші темпи зростання. У практичних розрахунках всі змінні витрати вважають пропорційними.
Загальні (сукупні) витрати на одиницю продукції (Сод.п) розраховуються наступним чином:
Сод.п = (Сзм + Спост) : N = Сзм.о + Спост : N , (6.1)
де Сзм — змінні витрати на виробництво продукції, грн.; Спост — постійні витрати у розрахунковому періоді, грн.; N — об’єм виробництва продукції у натуральному вимірі; Сзм.о — змінні витрати на одиницю продукції, грн.
Змінні пропорційні витрати, у розрахунку на одиницю продукції, не змінюють своєї величини. Величина постійних витрат, що приходиться на одиницю продукції, із зростанням об’єму виробництва у межах встановленої виробничої потужності, зменшується. У короткочасному періоді існує граничний рівень загальних витрат на одиницю продукції. Його величина формується індивідуально.
За способом віднесення на окремі види продукції витрати поділяються на прямі й непрямі. Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням даного виду продукції і можуть бути розраховані прямо на її фізичну одиницю. Якщо на підприємстві або в його структурному підрозділі виготовляється одна різновидність продукції, то всі витрати є прямими. Непрямі витрати (заробітна плата управлінського і обслуговуючого персоналу, утримання і експлуатація основних засобів загального призначення) пов'язані з виготовленням різних виробів і не можуть прямо відноситись на той чи інший вид продукції. Поділ витрат на прямі й непрямі залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної структури, методів нормування й обліку, що використовуються на підприємстві.
За зв’язком із виробничим (технологічним) процесом виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг) виділяють основні й накладні витрати.
До основних належать витрати:
- на проведення підготовчих робіт та розробку проектно-кошторисної документації;
на проведення польових робіт;
на проведення камерально-видавничих робіт;
на проведення тематичних, картоскладальних, дослідно-методичних та дослідницьких робіт;
на проведення лабораторних та технологічних досліджень;
пов'язані з допоміжними роботами, організацією та ліквідацією польових робіт, будівництвом в місцях їх проведення, включаючи спорудження, придбання, знесення та оренду тимчасових будівель і споруд;
на транспортне обслуговування геологорозвідувального і допоміжного виробництва;
інші витрати на проведення робіт власними силами (складання техніко-економічних обгрунтувань, техніко-економічних доповідей тощо);
на виробничі відрядження, польове забезпечення, ліквідацію гірничих вироблень та інших негативних наслідків робіт, рекультивацію земель і лісових угідь, інші відшкодування збитків, завданих геологорозвідувальними роботами.
Накладні витрати поділяються на три групи:
- загально-виробничі (на охорону праці, техніку безпеки та санітарно-побутове обслуговування; на підготовку та підвищення кваліфікації працівників; на організацію громадського харчування та інші);
- загальногосподарські (пов'язані з управлінням підприємством, утримання протипожежної та сторожової охорони, оплата послуг консультаційного та інформаційного характеру, аудиторських перевірок, передплата друкованих засобів масової інформації, контроль за виробничими процесами, дотриманням стандартів, службові поїздки, представницькі витрати, передбачені чинним законодавством, придбання ліцензій та інших державних дозволів, оприлюднення річного звіту);
- інші накладні витрати та відрахування (пов'язані з наймом персоналу; на винахідництво та раціоналізацію; на заходи з охорони довкілля; на нормативно-дослідні роботи, економічні дослідження й експертизу проектно-кошторисної документації та інші).
6.2. Управління поточними витратами на підприємстві
Управління витратами — це процес цілеспрямованого формування їх величини за видами, місцями формування, центрами відповідальності й носіями. Основними функціями управління є: нормування, планування, облік і аналіз витрачання, пошук і виявлення резервів, стимулювання економії і зниження витрат ресурсів.
Норми — це максимально допустимі величини витрачання окремих видів ресурсів на одиницю продукції в даних організаційно-технічних умовах виробництва. Використання норм є важливим фактором забезпечення режиму економії ресурсів на підприємстві. В процесі планування встановлюються завдання із зниження норм витрачання ресурсів у підрозділах. Фактичний рівень витрат визначається за даними поточного обліку.
Співставлення фактичних витрат з плановими (нормативними) дозволяє оцінювати роботу підрозділів з використання ресурсів, в процесі аналізу визначати причини відхилень, стимулювати працівників підприємства у напрямку зниження витрат.
Місце формування витрат – це робоче місце, група робочих місць, підрозділ підприємства. Під центром відповідальності розуміють організаційну єдність місць витрат з особою, яка відповідає за рівень витрат.
За центрами відповідальності складається кошторис (документ, що встановлює планові виробничі (операційні) витрати підрозділу на календарний період з диференціацією за економічними елементами або статтями витрат). Статті — це витрати, що відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі і місцем виникнення. Відмінність статей калькуляції від аналогічних елементів витрат полягає в тому, що перші враховують витрати тільки на даний вид продукції (робіт, послуг), а другі — всі витрати підприємства, незалежно від того де і на які потреби вони були здійснені. Розподіл витрат у кошторисах на змінні й постійні дозволяє оперативно перераховувати планові витрати для різних варіантів об’єму виробництва.
Витрати підприємства, в залежності від їх призначення, відображаються такими показниками: сумами операційних витрат за встановлений період, витрат за інвестиційною та фінансовою діяльністю, виробничою собівартістю товарної й реалізованої продукції.
Кошторис витрат виробничої діяльності — це розрахунок витрат підприємства (підрозділу), що пов’язані з основною його діяльністю за визначений період. Сюди входять всі витрати на виробництво, у тому числі на організацію і управління ним. У складі операційних витрат, додатково до виробничих, враховуються адміністративно-управлінські, комерційні, загальновиробничі і загальногосподарські витрати.
Зведений кошторис підприємства складається за економічними елементами (табл. 6.1 ).
Таблиця 6.1
Кошторис витрат підприємства (підрозділу)
|
Елементи витрат |
Сума, тис. грн. |
|
1 . Матеріальні витрати |
5400 |
|
2. Заробітна плата |
2300 |
|
3. Відрахування на соціальні потреби |
805 |
|
4. Амортизація основних засобів і нематеріальних активів |
800 |
|
5. Інші витрати |
500 |
|
6. Всього витрат |
9805 |
Матеріальні витрати, як елемент кошторису, включають витрати на сировину, матеріали, комплектуючі вироби, напівфабрикати, паливо, енергію, тару, виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій, що необхідні для виготовлення продукції або для ремонту, експлуатації обладнання, на господарські й управлінські потреби. Вони визначаються на основі норм витрачання й цін із урахуванням транспортно-заготівельних витрат, котрі не є складовими інших елементів кошторису (оплата послуг за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, вартість тари, утримання складів підприємства й інші). Із вартості матеріалів вилучають вартість відходів за ціною їх використання або продажу.
Заробітна плата включає всі форми основної заробітної плати штатного і позаштатного промислово-виробничого персоналу підприємства. Не включають до кошторису виплати працівникам, що фінансуються з прибутку або інших джерел спеціального призначення.
Відрахування на соціальні потреби включають відрахування в централізовані фонди (пенсійного забезпечення, соціального страхування, страхування на випадок безробіття й інші) Величина цих відрахувань визначається за встановленими нормами у відсотках від витрат на оплату праці незалежно від джерел її фінансування.
Амортизація основних засобів і нематеріальних активів містить амортизаційні відрахування на повне відтворення основних засобів та нематеріальних активів.
До інших витрат включають: оплату послуг зв’язку, охорони, витрати на відрядження, страхування майна, винагороди за винаходи і раціоналізаторські пропозиції, оплата робіт з сертифікації продукції, орендна плата, суми фінансових санкцій та інші.
Кошторис виробництва, узагальнюючи по-елементні витрати підприємства, розкриває їх ресурсну структуру.
Порядок розробки кошторису виробничої (операційної) діяльності може бути різним в залежності від стадії планування, складу інформаційної бази і розміру підприємства. На стадії прогнозних оцінок кошторис складається методом коректування елементів фактичних (нормативних) витрат. Більш обґрунтовано витрати за кожним економічним елементом (статтею витрат) визначаються на основі запланованих об’ємів продукції (робіт, послуг), норм і цін виробничих ресурсів. На малих підприємствах такий розрахунок є узагальнюючим. На середніх і великих підприємствах кошторис виробництва складають, підсумовуючи кошториси місць витрат (підрозділів). Базою для складання кошторисів підрозділів основного виробництва є кошториси виконання геологічних завдань.
6.3. Собівартість продукції
Грошова форма поточних витрат на підготовку виробництва, виготовлення й збут продукції називається її собівартістю. Собівартість продукції є основою для визначення кошторисної вартості окремих видів робіт (послуг) і геологічного завдання в цілому, планування і контролю витрат виробництва, економічного обґрунтування техніки, технології, методики і організації проведення ГРР.
Виробнича собівартість продукції визначається як сума основних і загально-виробничих накладних витрат. Вона комплексно характеризує ступінь використання всіх виробничих ресурсів підприємства. Чим краще працює підприємство, удосконалює техніку, технологію й організацію виробництва, використовує ресурси, тим більш низькою є виробнича собівартість продукції. Повна собівартість продукції, окрім виробничих витрат, включає адміністративні й збутові витрати. Вона є базою ціни продукції (робіт, послуг).
Розрізняють проектну, планову і фактичну собівартість продукції. Проектна собівартість відображує средньогалузеві витрати ресурсів, передбачені проектною технологією виробництва продукції, робіт, послуг на конкретному геологічному об’єкті. Вона визначається в проектно-кошторисній документації (ПКД). Планова собівартість відображує заданий стан витрат на конкретному підприємстві в конкретний майбутній час. Вона враховує індивідуальні особливості виробництва за окремими видами робіт і діяльність підприємства із зниження витрат. Основними джерелами зниження собівартості продукції є зниження витрат на матеріали, паливо, енергію, оплату праці персоналу, амортизаційні відрахування у розрахунку на одиницю продукції (робіт, послуг); адміністративно-управлінських витрат, ліквідація непродуктивних витрат і втрат. Основними шляхами зниження собівартості продукції є скорочення тих витрат, які мають найбільшу питому вагу у її структурі. Основними факторами зниження собівартості є підвищення технічного рівня, вдосконалення технології й організації виробництва та інших видів діяльності підприємства. Фактична собівартість визначається після завершення виробничого циклу або визначеного періоду часу. Співставлення величин планової й фактичної собівартості дозволяє визначити, чи змогло підприємство виконати поставлене завдання з витрат на виробництво продукції.
6.3.1. Методи визначення проектної собівартості геологічної продукції регламентуються «Інструкцією з проектування та визначення кошторисної вартості ГРР», а також Збірниками укрупнених кошторисних норм (ЗУКН) на ГРР, які включають 19 розділів:
1. Геолого-зйомочні роботи.
2. Еколого-геологічні роботи.
3. Геохімічні роботи при геологічному картуванні, пошуках і розвідці твердих корисних копалин.
4. Гідрогеологічні роботи.
5. Відбір та обробка проб гірських порід і твердих корисних копалин.
6. Сейсморозвідка.
7. Електророзвідка.
8. Гравірозвідка та магніторозвідка.
9. Аерогеофізичні роботи.
10. Геофізичні дослідження свердловин.
11. Радіометричні роботи.
12. Гірничопрохідницькі роботи.
13. Буріння геологорозвідувальних свердловин.
14. Морські геологорозвідувальні роботи.
15. Лабораторні дослідження.
16. Торфорозвідувальні роботи.
17. Топографо-геодезичне і маркшейдерське забезпечення геологорозвідувальних робіт.
18. Транспортне забезпечення геологорозвідувальних робіт.
19. Будівництво споруд при проведенні геологорозвідувальних робіт.
В першій частині кожного розділу ЗУКН наводяться загальні положення з проектування, організаційно-технічні умови, прийняті при розрахунках норм, типовий склад партій і загонів (бригад), характеристики категорій складності проведення робіт (місцевості), норми часу (або виробітку) на відповідні види робіт для різних геологічних і технічних умов, норми витрат праці і спеціального транспорту. В другій частині наводяться загальні положення порядку і методики визначення кошторисної вартості відповідних видів робіт, перелік і норми витрат матеріалів, зносу малоцінних та швидкозношуваних предметів, основних засобів, інші дані, які необхідні для розрахунків кошторису.
Основні витрати на проведення ГРР визначаються, в переважній більшості, на розрахункову (часову) одиницю виміру обсягу робіт (1 зміну, 1 добу, 1 місяць). Якщо окремі різновиди робіт не мають розрахункової одиниці виміру, основні витрати визначаються на фізичну одиницю виміру (на 1 будівництво бурової вишки, на 1м, на 1 виробку, на 1 км, на 1м3, на 1 дослідження тощо). Відповідно, норми основних витрат у грошовому вираженні з розподілом за статтями обчислюються на розрахункову або на фізичну (натуральну) одиницю виміру обсягу робіт.
Основні витрати, пов’язані з виконанням ГРР, визначаються за такими статтями:
а) оплата праці інженерно-технічних працівників і робітників;
б) додаткова оплата праці інженерно-технічних працівників і робітників;
в) відрахування на соціальні потреби;
г) матеріали, електроенергія, стисле повітря;
д) амортизація основних засобів;
е) знос предметів малоцінних і таких, що швидко зношуються;
є) послуги власних і сторонніх допоміжних служб.
Основні витрати на оплату праці інженерно-технічних працівників (ІТП) і робітників розраховуються, виходячи з норм витрат праці для кожної посади ІТП, професії та тарифного розряду робітників в людино-днях (людино-місяцях) на одиницю обсягу робіт і денних (змінних, місячних) ставок (окладів) відповідних категорій працюючих, згідно з прийнятою на підприємстві системою оплати праці.
Оплата праці ІТП і робітників, розрахована за нормами витрат праці, посадовими окладами та тарифними ставками, коригується такими поправочними коефіцієнтами:
а) 1,10 - при проведенні робіт у місцевості, розташованій на висоті від 1501м до 1700м над рівнем моря;
б) 1,15 - при проведенні робіт у місцевості, розташованій на висоті, більшій за 1700м над рівнем моря;
в) 1,20 - при пошуках, розвідці та дослідженнях радіоактивних руд за домовленістю із замовником робіт (крім топографо-геодезичних робіт, будівництва будівель і споруд, транспортного обслуговування ГРР);
г) 1,30 - при проведенні польових робіт, спостережень та вимірювань на воді з суден, плотів, платформ.
Норми основних витрат на оплату праці ІТП і робітників визначаються, здебільшого, на розрахункову одиницю виміру обсягу робіт (1 зміна, 1 місяць). При розрахунках норми основних витрат на оплату праці на фізичну одиницю виміру обсягу робіт треба норму основних витрат на оплату праці на розрахункову одиницю помножити на відповідну норму часу або поділити на норму виробітку.
Основні витрати на оплату відпусток ІТП і робітникам розраховуються у відсотках від оплати праці за встановленими нормативами:
а) 7,9 % на поверхневих роботах, включно з роботами, які виконуються з морських і повітряних суден;
б) 9,6% на відкритих гірничих роботах, у кар'єрах на глибині до 150 м;
в) 11,5 % на відкритих гірничих роботах, у кар'єрах на глибині, більшій за 150 м;
г) 14,3% на підземних роботах.
Основні витрати за статтею "Відрахування на соціальні заходи" розраховуються за встановленим на час проведення розрахунків нормативом у відсотках від суми оплати праці та оплати відпусток ІТП і робітників.
Основні витрати за статтею "Матеріали, електроенергія, стисле повітря" (далі - "Матеріали") визначаються, виходячи з норм витрат матеріалів, електроенергії, стислого повітря та цін постачальників (без податку на додану вартість), які діють на час проведення розрахунків, з урахуванням транспортно-заготівельних витрат.
Смij = НмijtЦмtКтзв, (6.1)
де Смij – кошторисна норма витрат за статтею “Матеріали” на загоно (верстато)-зміну виконання робіт, грн.; Нмijt – норма витрат t-того матеріалу на загоно (верстато)-зміну виконання робіт, у натуральних одиницях; Цмt – ціна одиниці t-того матеріалу, грн.; Ктзв – коефіцієнт, що враховує транспортно-заготівельні витрати за матеріалами; l – кількість різновидів матеріалів, що використовуються.
В тих випадках, коли електрична енергія або стисле повітря виробляються власними електричними чи компресорними станціями, вартість 1 кВт-г електроенергії або 1 м3 стислого повітря визначається калькулюванням з виділенням оплати праці та відпусток, відрахувань на соціальні заходи, матеріальних витрат та амортизації. Аналогічно визначається вартість 1 м3 води при власному водопостачанні з поверхневих джерел або зі свердловин шляхом облаштування власних насосних станцій та водоводів.
Значення коефіцієнту, що враховує транспортно-заготівельні витрати за матеріалами може визначатися за нормою, що фактично склалася на підприємстві (експедиції, партії) за два останні роки, як відношення суми цих витрат, до вартості придбаних матеріалів, за даними бухгалтерського обліку.
Витрати на матеріали при проектуванні або камеральних роботах передбачаються у розмірі 5% від суми основної, додаткової заробітної плати і відрахувань на соціальні потреби.
Основні витрати за статтею "Амортизація основних засобів" (далі – Амортизація") розраховуються, виходячи з запроектованих видів, типів, марок устаткування, транспортних засобів, апаратури, приладів, спорядження, які відносяться до основних засобів, їхньої кількості з урахуванням резерву, цін (без податку на додану вартість), з урахуванням транспортно-заготівельних витрат.
Саij = ( ЦijtНijtКрijtКтзвНаijt : 100 ) : Ф, (6.2)
де Саij – кошторисна норма витрат за статтею “Амортизація”, грн. на загоно (верстато)-зміну; Цijt – вартість одиниці апаратури, обладнання, інструменту t–того виду за ціною постачальника, грн.; Нijt – кількість одиниць основних засобів t–того виду, що використовуються в роботі; Крijt – нормативний коефіцієнт резерву обладнання t–того виду; Ктзв – коефіцієнт, що враховує транспортно-заготівельні витрати за основними засобами; Наijt – норма амортизаційних відрахувань на повне відновлення, %; Ф – річний фонд робочого часу апаратури, обладнання, зміни; l – кількість різновидів основних засобів, що використовуються.
Норми основних витрат за статтею "Амортизація" в грошовому вираженні на 1 зміну або на 1 місяць розраховуються, виходячи з очікуваного реального річного робочого часу з урахуванням змінності, сезонності ГРР і можливості використання основних фондів протягом року на декількох об’єктах.
Основні витрати за статтею "Знос предметів малоцінних і таких, що швидко зношуються" (далі - "Знос") розраховуються за формулою:
Сзij = ( ЦпijtНпijtКтзвНзijt : 100 ) : Ф, (6.3)
де Сзij – кошторисна норма витрат за статтею “Знос”, грн. на загоно (верстато)-зміну; Цпijt – вартість t–того предмета за ціною постачальника, грн.; Нпijt – кількість одиниць t-тих предметів, що використовуються при виконанні роботи; Нзijt – річна норма зносу t–того предмета, %; l – кількість різновидів предметів, що використовуються.
Основні витрати на послуги власних і сторонніх допоміжних служб (далі - "Послуги") включаються до вартості ГРР з урахуванням цін, що діють на тих підприємствах, які надають послуги, або з урахуванням вартості послуг власних підсобно-допоміжних служб, затвердженої керівництвом підприємства або такої, що фактично склалася протягом минулих років.
За погодженням з організаціями, яким вони підпорядковані, підприємства можуть використовувати власні (місцеві) норми:
а) на технічне обслуговування, поточні ремонти устаткування, апаратури, приладів і спорядження, на виготовлення дрібного інструменту та пристосувань, друкування бланків тощо - у відсотках від сумарної вартості зносу предметів малоцінних і таких, що швидко зношуються, та амортизації основних засобів. Причому, 29 % від вартості цих послуг становить заробітна плата, 11 % - відрахування на соціальні заходи, 60 % - матеріальні витрати;
б) на капітальні ремонти устаткування, транспортних засобів, апаратури, приладів, спорядження - у відсотках від амортизації основних засобів. 100 % вартості цих послуг становлять матеріальні витрати;
в) на послуги у складі камеральних, тематичних, дослідно-методичних, картоскладальних та їм подібних роботах - у розмірі 15% від суми заробітної плати та відрахувань на соціальні заходи ІТП і робітників, зайнятих на цих роботах. Причому, 58 % від вартості цих послуг становить заробітна плата, 22% - відрахування на соціальні заходи, 20 % - матеріальні витрати.
Витрати з виробничого транспорту визначаються, виходячи з нормативної потреби транспорту у машино-змінах (з урахуванням вантажно-розвантажувальних робіт) і вартості машино-зміни. Витрати, пов’язані з технологічним транспортом, враховуються в інших статтях основних витрат і додатково не передбачаються. Кошторисні витрати на переїзди загону з бази на свердловину й зворотній шлях, при перебазуванні у межах дільниці визначаються з урахуванням норм часу і вартості загоно(верстато)-зміни без урахування матеріалів та зносу.
6.3.2. Планова виробнича собівартість геологічної продукції визначається наступними методами:
1) коригуванням планового кошторису витрат підприємства, що передбачає таку послідовність дій:
- з кошторису вилучаються витрати, котрі не відносяться до виробничих;
- вилучаються величини приросту, додаються величини зменшення залишків витрат майбутніх періодів і незавершеного виробництва;
- додається приріст, вилучається зменшення залишків резервів майбутніх платежів ( на виплату відпускних, винагород за стаж роботи, за підготовчі роботи в сезонних виробництвах та інші);
2) знаходженням підсумку попередньо розрахованої собівартості окремих видів робіт і витрат:
Стп = Ci × Ni, (6.4)
де Ст - собівартість товарної продукції, грн.; n - кількість видів продукції (робіт, послуг); Сi - собівартість одиниці обсягу i-тої продукції (робіт, послуг), грн.; Ni – обсяг виробництва i-тої продукції (робіт, послуг) у натуральному вимірі;
3) коригуванням розрахункової (нормативної) собівартості товарної продукції за економічними елементами (статтями) витрат:
Стп.пл = Стп.р + ΔCj, (6.5)
де Стп.р — розрахункова (нормативна) собівартість запланованого об’єму товарної продукції, обчисленої за рівнем фактичних витрат базового періоду (кошторисних норм), грн.; т - кількість елементів витрат, за якими плануються зміни собівартості продукції; ΔCj — зміна собівартості в плановому періоді за j-тим елементом витрат, грн.
Послідовність по елементного коригування базової собівартості продукції:
визначається собівартість виробництва 1 грн. товарної продукції в базовому році (С1тп.б):
С1тп.б = Стп.б : Отп.б, (6.6)
де Стп.б - собівартість виробництва товарної продукції в базовому році, грн.; Отп.б – обсяг виробництва товарної продукції в базовому році, грн.;
визначається собівартість товарної продукції планового року, обчисленої у витратах базового року:
Стп.р = С1тп.б × Отп.пл, (6.7)
де Отп.пл — запланований обсяг товарної продукції підприємства, грн.;
визначаються заплановані зміни собівартості за рахунок зміни матеріальних витрат:
ΔC1 = (Нпл × Цпл – Нб × Цб) × Отп.пл, (6.8)
де Нб, Нпл — норма витрачання матеріалу в базовому і плановому роках, в натуральних одиниця на одиницю обсягу продукції (робіт); Цб, Цпл — ціна одиниці матеріального ресурсу, грн.; Отп.пл — плановий обсяг випуску продукції, в натуральних одиницях;
визначаються заплановані зміни собівартості за рахунок зміни витрат з оплати праці та відрахувань на соціальні потреби:
ΔC2 = (Тб× Сг.б – Тпл×Сг.пл) × (1 + Ндзп : 100) × (1 + Нс.п : 100) × Отп.пл, (6.9)
де Тб, Тпл — трудомісткість виготовлення одиниці продукції в базовому і плановому роках, нормо-години; Сг.б, Сг.пл — середньогодинна тарифна ставка робітників в базовому і плановому роках, грн. за нормо-год.; Ндзп — середній процент додаткової заробітної плати для певної категорії робітників; Нс.п. — встановлений процент відрахувань на соціальні потреби;
визначаються заплановані зміни собівартості за рахунок відносної економії постійних і
умовно-постійних витрат при збільшенні обсягу виробництва товару:
ΔC3 = Ву-п × ΔОпл : 100, (6.10)
де Ву-п — сума умовно-постійних витрат в базовому році, грн.; ΔОпл — приріст обсягу випуску продукції в плановому році, %;
Заплановані зміни собівартості продукції за економічними елементами можуть визначатися в процентах до розрахункової собівартості продукції за формулами:
∆С1 =(1 – Iн× Iц) × Пмз, (6.11)
де Iн — плановий індекс зміни норм витрат матеріалів на один виріб; Іц — плановий індекс зміни цін на одиницю матеріального ресурсу; Пмз — питома вага матеріальних витрат в собівартості продукції базового року, %;
∆С2 = (1 – Ізп : Iпп) × Пзп, (6.12)
де Ізп — плановий індекс зміни середньої заробітної плати; Іпп — плановий індекс зміни продуктивності праці; Пзп — питома вага заробітної плати і відрахувань на соціальні потреби в собівартості продукції базового року, %;
∆С3 = (1 – Іу-п : Iо ) × Пу-п, (6.13)
де Іу-п — індекс росту умовно-постійних витрат; Іо — індекс росту обсягу виробництва продукції; Пу-п — питома вага умовно-постійних витрат в собівартості продукції базового року , %;
4) по-факторним коригуванням розрахункової (нормативної) собівартості товарної продукції:
Стп.пл = Стп.р + ΔCj, (6.14)
де Стп.р — розрахункова (нормативна) собівартість планового об’єму товарної продукції, обрахованої за рівнем фактичних витрат базового періоду (кошторисних норм), грн.; n - кількість заходів (факторів), за якими плануються зміни собівартості продукції; ΔCj — зміна собівартості в плановому періоді за рахунок j-того заходу (фактору), грн.
Зміна собівартості під впливом організаційно-технічних факторів (ΔCj) визначається на плановий об’єм виробництва як різниця витрат на одиницю продукції (робіт, послуг) до і після впровадження заходу:
ΔCо.т = (С2 – С1) × N2, (6.15)
де С1, С2 — витрати на одиницю продукції (робіт, послуг), відповідно, до і після впровадження заходу, грн.; N2 — об’єм виробництва продукції після впровадження заходу в плановому періоді, в натуральних одиницях .
Приклад. Об’єм товарної продукції у звітному році склав 10,2 млн. грн., а витрати на 1 грн. цієї продукції — 0,75 грн. У плановому році передбачено збільшити об’єм виробництва продукції на 10%. Внаслідок впровадження нової техніки буде зекономлено ресурсів на 256 тис. грн. Умовно-постійні витрати у звітному році досягли 2,5 млн. грн., у плановому році вони збільшаться на 4 %.
Розрахункові показники будуть складати:
1) плановий об’єм товарної продукції:
Вт.пл = 10 200 × 1,1 = 11 220 тис. грн.;
2) собівартість товарної продукції, обчислена за рівнем витрат звітного року:
Ст.р = 11 220 × 0,75 = 8415 тис. грн.;
3) зміна умовно-постійних витрат внаслідок запланованого зростання об’єму продукції:
ΔCу.п = 2500 × (4 – 10) : 100 = -150тис. грн.;
4) запланована собівартість товарної продукції:
Ст.пл = 8415 - (265 + 150) = 8000 тис. грн.;
5) планові витрати на 1 грн. товарної продукції:
С1тп.пл = 8000 : 11220 = 0,713 грн.
Виробнича собівартість реалізованої продукції (Ср) визначається корегуванням собівартості товарної продукції на зміну залишків нереалізованої продукції:
Ср = Ст + (Сзп.п – Сзп.к), (6.16)
де Сзп.п, Сзп.к - собівартість залишків товарної продукції, відповідно, на початок і кінець розрахункового періоду.
Для виробничих підрозділів, крім кошторису, розраховується собівартість одиниці продукції. При цьому прямі витрати безпосередньо відносяться на продукцію центрів відповідальності (місць витрат), а непрямі — формуються в цих центрах, а потім розподіляються між окремими видами продукції (робіт, послуг).
6.4. Собівартість окремих одиниць продукції (робіт, послуг)
Калькулювання (розрахунок) собівартості продукції — це процес обрахування собівартості одиниці об’єму продукції (робіт, послуг). Калькулювання необхідно для обгрунтування ціни одиниці продукції, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах; розрахунку ефективності різних організаційно-технічних заходів.
Документ, в якому відображено результати калькулювання собівартості продукції називається калькуляцією. Складають планові й фактичні калькуляції. Перші розраховуються за плановими нормами витрат, другі – за їх фактичним рівнем. Різновидом планових калькуляцій є проектно-кошторисні калькуляції, котрі складають на стадії проектування виконання геологічних завдань.
Об’єктами калькулювання є: основна продукція (проект виконання геологічного завдання); допоміжна продукція (інструмент, енергія, запасні частини); послуги (ремонт, транспортування); роботи і т.п. У якості калькуляційних одиниць використовуються фізичні одиниці виміру об’ємів конкретних видів робіт (км, фізичні спостереження, метри та інші) або розрахункові одиниці робочого часу (верстато-зміни, бригадо- зміни та інші).
Виділяють калькулювання за повними і неповними витратами. У відповідності до першого методу всі операційні витрати підприємства (як виробничі, так і невиробничі) відносяться на собівартість продукції. За другим методом калькуляція складається за сукупними витратами виробничих підрозділів, формуючи виробничу собівартість продукції, або тільки за їх прямими витратами, формуючи технологічну собівартість окремих видів продукції (робіт, послуг).
На метод калькулювання суттєво впливає широта номенклатури продукції підприємства і специфіка виробництва. Найбільш точним і простим є калькулювання в однопродуктовому виробництві (предметно або технологічно спеціалізованому підрозділі): собівартість одиниці продукції (роботи, послуги) при цьому розраховується шляхом ділення сукупних витрат за визначений період на об’єм виготовленої продукції (робіт, послуг). В умовах багатопродуктового виробництва калькулювання стає менш точним, оскільки виникає проблема правильного розподілу непрямих витрат.
В процесі калькулювання прямі витрати розраховуються безпосередньо на калькуляційну одиницю у відповідності до діючих норм, цін і тарифів. На непрямі витрати спочатку складають кошторис на визначений період, а потім вони розподіляються між різними видами продукції (робіт, послуг).
Під час калькулювання витрати групуються за статтями, перелік котрих залежить від особливостей виробництва (табл. 6.2).
За статтею «Оплата праці інженерно-технічних працівників і робітників» відображаються витрати з оплати праці тільки працівників основного виробництва. Витрати з оплати праці працівників подсобно-допоміжного виробництва вказуються за статтею «Послуги власних подсобно-допоміжних виробництв», заробітна плата адміністративно-управлінського персоналу — за статтею «Накладні витрати». Аналогічно розподіляються витрати з амортизації, зносу малоцінних предметів і тих, що швидко зношуються, палива та інші.
Додаткова заробітна плата інженерно-технічних працівників і робітників (оплата відпусток, часу виконання державних обов’язків, доплати за виконання додаткових функцій та інші) може розраховуватися у відсотках від основної заробітної плати.
Таблиця 6.2
Калькуляція повної собівартості одиниці робіт, грн.
|
Стаття витрат |
Механічне колонкове буріння (1 м) |
Проходка наземних гірничих вироблень (1м) |
Відбір бороздових проб (1 шт.) |
|
1. Основні витрати |
|||
|
У тому числі: |
|||
|
матеріали |
|||
|
основна і додаткова заробітна плата |
|||
|
відрахування на соціальні потреби |
|||
|
амортизація |
|||
|
знос малоцінних предметів і тих, що швидко зношуються |
|||
|
послуги підсобно-допоміжних виробництв |
|||
|
транспорт |
|||
|
інші |
|||
|
II. Накладні витрати |
|||
|
У тому числі: |
|||
|
загально виробничі витрати |
|||
|
загальногосподарські витрати |
|||
|
непродуктивні витрати |
|||
|
відрахування |
|||
|
Усього собівартість одиниці робіт |
Витрати за статтею "Відрахування на соціальні потреби" визначаються за нормами у відсотках від загальних витрат на оплату праці.
Величина витрат матеріального ресурсу у розрахунку на фізичну одиницю об’єму робіт визначається на основі встановлених норм витрачання. При цьому треба враховувати, що транспортно-заготівельні витрати можуть суттєво коливатися за видами ресурсу, а повернені відходи бути відсутніми.
До статті "Амортизація основних засобів" відносяться відрахування за встановленими нормами від балансової вартості основних засобів, що належать підприємству і використовуються безпосередньо в процесі проведення ГРР.
До статті "Знос малоцінних предметів і тих, що швидко зношуються" включаються витрати із економічного зносу переданих в експлуатацію для безпосереднього використання в процесі проведення ГРР малоцінних предметів, польового спорядження, інструментів і виробничого реманенту, що не відносяться до основних засобів.
До статті "Послуги підсобно-допоміжних виробництв та зі сторони" відносяться витрати на послуги і роботи, що виконуються власними допоміжними та підсобними службами, взятими на окремий баланс (ремонтні майстерні, автотранспортні цехи, управління матеріально-технічного постачання та комплектації), а також сторонніми організаціями для забезпечення основного виробництва. До зазначених витрат відноситься вартість усіх видів ремонтів основних засобів, утримання засобів вимірювання, метрології, креслярських, друкарських та розмножувальних робіт, а також послуг усіх видів власного та найманого транспорту (крім авіаційного), що використовується в технологічному процесі проведення геологорозвідувальних робіт. Не відносяться до статті "Послуги" витрати на експлуатацію транспортних засобів, на яких змонтоване спеціальне устаткування: геофізична апаратура, бурове обладнання, підйомники. Ці витрати відносяться до перерахованих вище статей.
На накладні витрати складаються окремі кошториси по підприємству і кожній експедиції на рік з квартальною розбивкою. На одиницю кожного виду продукції (робіт, послуг) вони розраховуються методом розподілу пропорційно основній заробітній платі виробничих інженерно-технічних працівників і робітників:
С1нв = С1зп.о × Рнв , (6.17)
де С1нв – накладні витрати на одиницю продукції (робіт, послуг), грн.; С1зп.о - основна заробітна плата виробничих ІТП і робітників на одиницю продукції, грн.; Рнв - співвідношення накладних витрат і основної заробітна плата виробничих ІТП і робітників, в частках одиниці. Величина Рнв визначається по підприємству (експедиції) як відношення річного кошторису накладних витрат до фонду основної заробітної плати за той же період.
Стаття «Непродуктивні витрати» визначається тільки за фактичними видатками. При плануванні собівартості ГРР такі витрати не передбачаються.
Контрольні запитання
1. Що ми відносимо до капітальних вкладень і для чого вони призначені?
2. Поясніть зміст терміну інвестиції. Як вони поділяються?
3. Визначте склад і структуру капітальних вкладень в геологічній галузі.
4. Як плануються капітальні вкладення? Які показники служать економічним обгрунтуванням капітальних вкладень?
5. Поняття і види собівартості продукції (робіт).
6. Показники собівартості продукції (робіт).
7. Групування витрат, що формують собівартість продукції (робіт).
8. Як класифікуються витрати?
9. Джерела і шляхи зниження собівартості продукції (робіт).
10. Планування собівартості продукції (робіт) по-факторним методом.
11. Індексний метод розрахунку зниження собівартості продукції (робіт).
12. Кошторис витрат і калькуляція собівартості продукції.
13. Що ви розумієте під терміном «собівартість»? Для чого її потрібно розраховувати?
14. Методи калькулювання собівартості продукції.
15. Назвіть типову структуру собівартості геологорозвідувальних робіт за елементами витрат.
16. Назвіть основні розділи калькуляції собівартості ГРР.
Тема 8. ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНІ РЕЗУЛЬТАТИ І ЕФЕКТИВНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
8.1. Фінансово-економічні результати діяльності підприємства
Загальні грошові надходження від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за визначений період часу відображаються показником валового доходу підприємства. Валовий доход за вилученням податку на додану вартість, акцизного збору, торгівельних знижок, вартості поверненого товару, інших відрахувань утворює чистий доход підприємства від реалізації продукції. Аналогічно формуються доходи, пов’язані з інвестиційною та фінансовою діяльностями, а також надзвичайними подіями.
Частина чистого доходу, що залишається після відшкодування витрат, пов'язаних з виробництвом та реалізацією продукції, іншими видами діяльності утворює фінансово-економічний результат діяльності підприємства. Позитивний результат приймає форму прибутку, а негативний - збитку.
Прибуток (збиток) формується від усіх видів звичайної та надзвичайної діяльності поступово протягом фінансово-господарського року. Розрізняють такі види прибутку (збитку):
1. Валовий прибуток (збиток) – це різниця між чистим доходом і виробничою собівартістю реалізованої продукції. Це поняття відображає фінансово-економічний результат основної діяльності підприємства до покриття невиробничих (адміністративних і комерційних) витрат.
2. Операційний прибуток (збиток) відображає результат від реалізації продукції, іншої реалізації, позареалізаційних операцій та іншої операційної діяльності. Операційний прибуток за видами діяльності виступає у формі оподатковуваного прибутку.
Прибуток (збиток) від реалізації продукції, робіт, послуг (Под) визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), адміністративних витрат (Вадм) і витрат на збут (Взб) за відповідний період часу:
Под = ∑(Дчі – Сві) – Вадм - Взб , (8.1)
де Дчі - чистий доход від реалізації продукції (робіт, послуг) і-того виду, грн.; Сві – виробнича собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) і-того виду, грн.
Джерелами прибутку від реалізації геологічної продукції (робіт, послуг) є:
планові накопичення, включені до складу кошторисної вартості проекту виконання геологічного завдання;
економія трудових і матеріальних ресурсів порівняно з кошторисними нормами і, відповідно, зниження собівартості робіт;
скорочення обсягів запроектованих робіт, як наслідок впровадження нових методів виконання геологічного завдання, не передбачених проектом.
Прибуток (збиток) від іншої реалізації визначається як різниця між доходами від продажу основних засобів і нематеріальних активів, цінних паперів інших підприємств та витратами (на демонтаж, транспортування, оплату агентських послуг) і втратами (у розмірі залишкової вартості об'єкта, що продається), пов’язаними з їх реалізацією.
Прибуток (збиток) від позареалізаційних операцій — це різниця між доходами і витратами від позареалізаційних операцій (операційної оренди активів, санкцій за порушення договірних зобов'язань, володіння борговими зобов'язаннями, роялті).
Прибуток (збиток) іншої операційної діяльності визначається як різниця між іншими операційними доходами (від операційних курсових різниць, реалізації матеріальних оборотних активів, відшкодування раніше списаних активів) та іншими операційними витратами (у розмірі собівартості реалізованих виробничих запасів, втрат від обслуговування запасів, операційних курсових різниць, визнаних економічні санкції і т.п.).
3. Прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування формується як загальний результат від операційної, інвестиційної й фінансової діяльності підприємства. Результат інвестиційної діяльності визначається як алгебраїчна сума доходів і втрат від інвестицій в асоційовані та дочірні підприємства, від спільної діяльності, дивідендів одержаних. Результат фінансової діяльності визначається як алгебраїчна сума фінансових доходів і витрат, відсотків за кредит одержаних і сплачених.
4. Чистий прибуток від звичайної діяльності — це прибуток, що залишається у розпорядження підприємства після сплати податку на прибуток. Сума прибутку, що підлягає оподаткуванню, визначається із врахуванням діючих пільг з нарахування податку. Сума податку розраховується за діючими ставками оподаткування із врахуванням виду діяльності підприємства.
5. Прибуток (збиток) від надзвичайних подій до оподаткування визначається зіставленням відшкодувань збитків та інших надзвичайних доходів з втратами від конкретних подій. Прибуток від надзвичайних подій обкладається податком.
6. Балансовий прибуток (збиток) підприємства – це алгебраїчна сума фінансових результатів від звичайної та надзвичайної діяльності до їх оподаткування.
7. Чистий прибуток підприємства — це загальний чистий прибуток, одержаний підприємством від звичайної та надзвичайної діяльності до його розподілу. Основні функції чистого прибутку: джерело самофінансування і розвитку; винагорода власникам, працівникам; мірило успіху діяльності підприємства; основа інноваційних рішень.
За рішенням власників підприємства або їх уповноважених представників чистий прибуток використовується на покриття поточних боргів, розподіляється в поточному періоді між власниками (нарахування дивідендів) і персоналом (утворення фондів додаткової оплати праці, соціального розвитку колективу). Нерозподілений чистий прибуток залишається в розпорядженні підприємства, призводячи до збільшення власного капіталу, і йде на покриття збитків поточного та попередніх періодів, формування резервного фонду та фонду технічного розвитку підприємства для подальших інвестицій у нарощування виробничих потужностей. Структура розподілу чистого прибутку залежить від поточних проблем підприємства і його колективу.
Приклад. У звітному періоді підприємство отримало дохід від реалізації ГРР - на суму 2400 тис. грн. при їх собівартості 1820 тис. грн., продукції підсобного господарства - на суму 180 тис. грн. при собівартості 158 тис. грн. Також мали місце доходи від позареалізаційних операцій на суму 50 тис. грн. при витратах 19,5 тис. грн., сплачені проценти у сумі 22 тис. грн. за користування банківським кредитом, погашена заборгованість за енергоносії в сумі 83 тис. грн. Ставка оподаткування прибутку - 25%. Розрахувати залишок нерозподіленого прибутку станом на кінець звітного періоду, якщо розподілений і нерозподілений прибутки формуються у співвідношенні 1:2.
Етапи розв'язування: 1) обчислення прибутку - від реалізації, від позареалізаційних операцій, від операційної діяльності, від звичайної діяльності, чистого; 2) розподіл чистого прибутку на його частини; 3) визначення залишку нерозподіленого прибутку.
8.2. Прибутковість діяльності підприємства
Прибутковість діяльності підприємства (рентабельність) характеризується рівнем отриманого прибутку відносно витрачених за певний час ресурсів і вимірюється у відсотках.
Рентабельність виробничої діяльності підприємства визначається показниками рентабельності виробництва продукції (Рвп), виробництва і реалізації продукції (Рп), виробництва і реалізації окремих видів продукції (Рі) :
Рвп = Пв : Спрп × 100 ; (8.2)
Рп = Прп : Ср.п × 100 ; (8.3)
Рі = (Ці – Сі) : Сі × 100, (8.4)
де Пв – валовий прибуток від реалізації продукції, грн.; Спрп – виробнича собівартість реалізованої продукції, грн.; Прп – прибуток від реалізації продукції, грн.; Ср.п – повна собівартість реалізованої продукції, грн.; Ці, Сі — відповідно, ціна і повна собівартість одиниці продукції (робіт) і-го виду, грн.
Рентабельність операційної діяльності підприємства (Род) визначається за формулою:
Род = Под : Вод × 100, (8.5)
де Под – прибуток від операційної діяльності, грн.; Вод - операційні витрати, грн.
Рентабельність звичайної діяльності підприємства (Рзвд) визначається як відношення прибутку (чистого прибутку) від звичайної діяльності до відповідної суми операційних, поточних інвестиційних і фінансових витрат.
Рентабельність загальної діяльності підприємства (Рзд) визначається як відношення прибутку (чистого прибутку) від загальної діяльності до загальної суми поточних витрат підприємства. Визначена в такий спосіб рентабельність показує ефективність поточних витрат.
Рентабельність інвестиційної діяльності підприємства визначається показниками рентабельності інвестованого капіталу (Рк), власного капіталу (Рвк), акціонерного капіталу (Рак), виробничого капіталу (Рв):
Рк б(ч) = Пб(ч) : К × 100; (8.6)
Рв.к = Пч : Кв × 100; (8.7)
Рак = Пч : Ку × 100; (8.8)
Рв = Прп : (Вовф + Вноз) ×100, (8.9)
де Пб(ч) — балансовий (чистий) прибуток підприємства за рік, грн.; К — середньорічна сума капіталу, грн.; Кв – середньорічна вартість власного капіталу, грн.; Ку – середньорічна сума уставного капіталу, грн.; Вовф, Вноз – відповідно, середньорічна вартість основних виробничих та нормованих оборотних фондів, грн.
Рівень прибутковості інвестицій має бути не меншим, ніж доходність альтернативних капіталовкладень з відповідним ступенем ризику (придбання цінних паперів тощо).
Чим більший прибуток і менші витрати, тим вищою буде рентабельність, і навпаки. Основними факторами підвищення рентабельності можуть бути: ріст прибутку; зменшення розмірів основних виробничих фондів та залишків нормованих оборотних засобів; зниження собівартості виробів.
В умовах стабільної економіки і незмінних цін підприємства домагаються підвищення рентабельності за рахунок зниження собівартості шляхом удосконалення технології і методики геологічних досліджень, застосування нових технічних засобів бурових, геофізичних, гірничопрохідницьких робіт, які дозволяють підвищити продуктивність праці, покращити достовірність геолого-геофізичної, геохімічної, гідро- та інженерно-геологічної інформації.
8.3. Ефективність виробництва і методи її оцінки
Ефективність виробництва — це комплексне відображення кінцевих результатів використання засобів, предметів праці і робочої сили на підприємстві за певний проміжок часу у співставленні з витратами виробничих ресурсів.
Розрізняють наступні види ефективності виробництва:
Економічну ефективність відображають через різні вартісні показники, котрі характеризують кінцеві результати діяльності на підприємстві. Кінцевим економічним результатом виробничо-господарської діяльності підприємства є нова створена вартість у формі чистої продукції, а фінансово-економічним (комерційним) результатом діяльності — прибуток. Кінцевим народногосподарським результатом роботи підприємства є приріст національного доходу.
Соціальна ефективність полягає у скороченні тривалості робочого тижня, збільшенні кількості нових робочих місць і рівня зайнятості людей, покращенні умов праці й побуту, стану оточуючого природного середовища, безпеки життєдіяльності і т.п. Соціальні наслідки виробництва можуть бути і негативними (втрата роботи, посилення інфляції, погіршення екології).
Внутрішньогосподарська (комерційна) ефективність відображає конкретний результат виробничо-господарської діяльності підприємства, внаслідок котрого воно має визначений доход (прибуток).
Народногосподарська ефективність враховує сукупний ефект у сферах виробництва і споживання відповідної продукції.
Абсолютна ефективність характеризує загальну або питому (у розрахунку на одиницю виміру витрат або ресурсів) ефективність діяльності підприємства за визначений проміжок часу.
Порівняльна ефективність характеризує економічні й соціальні переваги відібраного варіанту здійснення господарських рішень (напряму діяльності) у порівнянні з іншими можливими варіантами.
Критерієм ефективності діяльності підприємства визнається максимізація прибутку на кожну одиницю витрачених трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Критерієм ефективності виробництва в макроекономічному масштабі є зростання продуктивності суспільної праці.
Кількісне вираження цього критерію відображається через систему показників економічної ефективності виробництва, що містить такі групи:
підприємства - виробництво продукції на одиницю витрат ресурсів, витрати на одиницю товарної продукції, собівартість одиниці виявлених і розвіданих запасів корисних копалин, собівартість одиниці об’єму окремих видів робіт і геологічних завдань, прибуток на одиницю загальних витрат, рентабельність виробництва, народногосподарський ефект від використання одиниці продукції, продуктивність суспільної праці.
коефіцієнт оборотності оборотних коштів, тривалість одного обороту оборотних коштів, відносне вивільнення оборотних коштів, питомі капіталовкладення, рентабельність інвестицій, строк окупності інвестицій.
Собівартість одиниці виявлених ресурсів, виявлених і розвіданих запасів корисних копалин визначається із співвідношення собівартості вирішення геологічного завдання і отриманих геологічних результатів, приведених до еталонного виду ресурсу або запасу за категорією вивченості (розвіданості). За комплексними родовищами, де витрати на ГРР не розподілені за видами корисних копалин, здійснюється перерахунок в умовну корисну копалину за співвідношенням оптових цін на мінеральну сировину, із врахуванням показників вилучення запасів із надр.
Кількісний вимір соціальної ефективності окремих заходів зводиться до визначення соціального ефекту і витрат на його досягнення з наступним співставленням. Кількісний вимір соціального результату слід доповнювати його якісною характеристикою, що передбачає детальний опис реального (можливого) впливу на життєдіяльність населення.
Основні фактори підвищення ефективності виробництва — це підвищення його технічного рівня, вдосконалення управління, організації виробництва і праці, оптимізація обсягу і структури виробництва, поліпшення якості виконання геологічних завдань та інші. Основні напрями підвищення ефективності зводяться до використання більш продуктивних, більш точних технічних засобів робіт, дотримання правильно вибраної методики і технології досліджень, удосконалення організації робіт, спрощення структури управління, кращого використання виробничих фондів, підвищення дієвості систем матеріального заохочення і матеріальної відповідальності працівників, зміцнення трудової і технологічної дисципліни.
Приклад. Середньорічна сума основних виробничих фондів геологічного підприємства - 1450 тис. грн., а нормованих оборотних фондів - 205 тис. грн. Оцінити ефективність роботи підприємства і його підрозділів за даними таблиці 8.1. Ставка податку на прибуток – 25%.
Таблиця 8.1
Результати роботи підприємства
|
Підрозділи підприємства |
Чистий доход від реалізації робіт, тис. грн. |
Витрати за рік, тис. грн. |
|
Партія 1 |
700 |
630 |
|
Партія 2 |
620 |
490 |
|
Партія 3 |
350 |
430 |
|
Адміністрація |
- |
100 |
Етапи розв'язування: 1) обчислення прибутку – валового, операційного, чистого; 2) визначення рентабельності - виробничої діяльності окремих партій та підприємства в цілому, виробничих інвестицій.
8.4. Оцінка ефективності реальних інвестицій
Загальна (абсолютна) ефективність реальних інвестицій (капітальних вкладень) характеризує загальний розмір віддачі 1 грн. інвестицій за визначений період часу (рік) в результаті введення в дію основних засобів і потужностей. Узагальнюючими показниками абсолютної ефективності інвестицій є:
1) коефіцієнт економічної ефективності (рентабельності) капітальних витрат (Ер);
2) період окупності капітальних вкладень (Ток).
Для окремих проектів або форм відтворення основних засобів діючих підприємств коефіцієнт економічної ефективності розраховується за формулою:
Еро = ΔП (ΔС) : К , (8.10)
де ΔП (ΔС) - додатковий річний приріст балансового прибутку (зниження собівартості товарної продукції) внаслідок капітальних вкладень, грн.; К - розмір капітальних вкладень, грн.
Для підприємств (окремих цехів і виробничих об’єктів), що споруджуються:
Ерп = П : Вбк , (8.11)
де П – загальна річна сума балансового прибутку, отриманого новим підприємством (цехом, об’єктом), грн.; Вбк – кошторисна вартість спорудження нового підприємства (об’єкту), грн.
Приріст прибутку визначається як різниця у величині прибутку за останній рік розрахункового і попереднього періодів, а капітальні вкладення враховуються сумарно у співставних цінах. При визначенні ефективності капітальних вкладень повинний бути виключений вплив на прибуток заходів, що не потребують капітальних вкладень. При розрахунках зниження собівартості обсяги продукції (робіт) повинні бути співставними за роками. Обов'язковим повинно бути урахування фактора часу і зміни поточних цін внаслідок інфляції.
Розрахункові значення коефіцієнтів Ер порівнюються з нормативним коефіцієнтом Ен. Проект (варіант) капітальних вкладень вважається доцільним (ефективним) при умові, що Ер дорівнює або перевищує Ен.
Період окупності капітальних вкладень визначається в роках за формулами:
Ток = К : ΔП (ΔС) = 1 : Ер . (8.12)
Порівняльна економічна ефективність визначається лише при виборі варіанту інвестицій. Вона характеризує економічні переваги проекту капітальних витрат порівняно з іншими, що забезпечують досягнення одного і того ж результату. Основою оцінки є порівняння показника так званих приведених витрат (Зв) - річної суми поточних витрат на виробництво товарної продукції за проектом і втрат нормативного річного прибутку від можливого використання інвестиційних ресурсів в інших проектах:
Зв = Сі + Ен × Кі , (8.13)
де Сi — річні поточні витрати на виробництво товарної продукції (собівартість) за i-тим проектом, грн.; Кi — капітальні вкладення за i-тим проектом.
Проект (варіант) капітальних вкладень з найменшими приведеними витратами буде найкращим з економічної точки зору. Розгляду підлягають лише ті проекти, котрі відповідають вимогам соціальних і техніко-економічних нормативів, охорони оточуючого середовища і техніки безпеки.
Якщо порівнювані проекти відрізняються один від іншого розподілом інвестицій за термінами їх здійснення або тривалістю спорудження виробничих об’єктів, то інвестиції наступних років приводяться до першого року інвестування шляхом множення їх величин на коефіцієнт приведення до одного моменту часу.
Приклад. Розроблені два проекти спорудження виробничого об’єкту. Об’єм капітальних витрат за першим проектом становить 260 млн. грн., за другим — 250 млн. грн. При терміні спорудження об’єкту 5 років капітальні витрати за роками інвестування розподілені неоднаково (табл. 8.2). Проектна собівартість річного випуску продукції за першим проектом дорівнює 140 млн. грн., за другим — 142 млн. грн. Коефіцієнт Ен = 0,16. Визначити найбільш ефективний проект спорудження виробничого об’єкту.
Таблиця 8.2
Вихідні дані та результати розрахунку капітальних вкладень
|
Рік інвес-тування |
Капітальні вкладення за проектами, млн. грн. |
Коефіцієнт приведення при Ед = 0,1 |
Капітальні вкладення за проектами, приведені до першого року інвестування, млн. грн. |
||
|
першим |
другим |
першим |
другим |
||
|
1-й |
80 |
30 |
1,000 |
80,00 |
30,00 |
|
2-й |
80 |
40 |
0,926 |
74,08 |
37,04 |
|
3-й |
60 |
70 |
0,857 |
51,42 |
60,00 |
|
4-й |
30 |
60 |
0,793 |
23,79 |
47,58 |
|
5-й |
10 |
50 |
0,734 |
7,34 |
36,70 |
|
Усього |
260 |
250 |
— |
236,63 |
211,32 |
Етапи розв’язування: 1) розрахунок капітальних вкладень за проектами, приведених до першого року інвестування; 2) визначення приведених витрат за проектами; 3) визначення найбільш ефективного проекту за мінімальним значенням приведених витрат.
Більш універсальною є методика визначення економічної ефективності інвестицій, побудована на основі урахування грошових потоків, що генеруються в процесі реалізації інвестиційних проектів. При цьому розраховуються наступні фінансово-економічні показники:
1. Початкові інвестиції (початкова вартість проекту) - визначається як сума початкових капітальних витрат за мінусом початкового доходу.
Початкові капітальні витрати включають вартість машин, обладнання й інших потрібних підприємству засобів праці за реальною ціною купівлі (придбання); додаткові витрати, пов’язані з транспортуванням і монтажем нового обладнання, а також з технічним наглядом за ним; вартість будівельно-монтажних робіт (в умовах технічної реконструкції або розширення діючого підприємства). При спорудженні нового підприємства довгостроковими вважаються всі витрати, що входять до складу виробничих інвестицій (капітальних вкладень).
Початковий доход має місце на діючому підприємстві – виручка від продажу старого обладнання за винятком витрат на його реалізацію; податкові пільги на інвестиції.
2. Додаткове надходження грошових коштів у році t (Нt) - при визначенні внутрішньогосподарської ефективності інвестицій розраховується за формулою:
Нt = Пчt + Аt, (8.15)
де Пчt - сума чистого прибутку, отримана від експлуатації інвестиції у t -тому році, грн.; Аt – сума амортизації, пов’язаної з експлуатацією інвестиції у t -тому році, грн.
3. Загальний чистий дисконтований доход (теперішня вартість майбутніх доходів), що генерується за період експлуатації інвестиції (ЧДД). Цей показник відображує абсолютну величину економічного ефекту від експлуатації інвестиції. Він розраховується як різниця між загальним додатковим надходженням грошових коштів за період експлуатації інвестиції й загальними початковими інвестиціями, приведеними до першого року інвестування:
ЧДД = ∑(Нt – Кt)×αt, (8.16)
де Кt - початкові інвестиції у t -тому році, грн.; αt - коефіцієнт приведення різночасових інвестицій і грошових надходжень до першого року інвестування, у частках одиниці.
4. Внутрішня ставка доходності - за величиною вона дорівнює ставці дисконту, за якою теперішня вартість додаткового надходження грошових коштів і початкових інвестицій є однаковими (чиста теперішня вартість грошових потоків дорівнює нулю). Розрахункове значення внутрішньої ставки доходності повинне бути не нижче нормативної ставки, котру встановлює підприємство, виходячи з очікуваних вартості фінансування, темпів інфляції й ризикованості інвестиційного проекту.
5. Індекс доходності (Ід) - характеризує співвідношення загального дисконтованого додаткового грошового потоку (∑Нt ×αt ) і дисконтованих інвестиційних ресурсів (∑Кt ×αt).
6. Індекс рентабельності інвестиції (Ір) – це співвідношення чистого дисконтованого доходу і загальних дисконтованих інвестиційних ресурсів.
7. Термін окупності (Ток) - часовий період (кількість років), протягом якого додаткові грошові надходження (за зростаючим підсумком) зрівняються з інвестиційними витратами.
Приклад. Вихідні дані й послідовність розрахунків відповідних показників ефективності інвестицій умовного підприємства наведені у табл. 8.2.
Таблиця 8.2
Вихідні дані й результати розрахунку показників економічної ефективності інвестиції
|
Показник |
Рік |
Усього |
||||
|
1-й |
2-й |
3-й |
4-й |
5-й |
||
|
1. Початкові інвестиції, тис. грн. |
— |
— |
— |
— |
— |
15300 |
|
2. Очікувані додаткові грошові надходження, тис. грн. |
6650 |
4800 |
3500 |
2400 |
1200 |
18550 |
|
3. Дисконтна ставка, % |
— |
— |
— |
— |
— |
12 |
|
4. Щорічна інфляція, % |
— |
— |
— |
— |
— |
5 |
|
5. Реальна ставка дисконту, % (стр. 3 - стр. 4) |
— |
— |
— |
— |
— |
7 |
|
6. Коефіцієнт приведення різночасових грошових надходжень при реальній ставці дисконту 7 % |
0,935 |
0,873 |
0,816 |
0,763 |
0,713 |
— |
|
7. Теперішня вартість грошових потоків, тис. грн. (стр.2 × стр.6) |
6218 |
4190 |
2856 |
1831 |
856 |
15951 |
(стр.7 - стр.1) |
— |
— |
— |
— |
— |
651 |
|
10. Нормативна ставка доходу, % |
— |
— |
— |
— |
— |
13 |
|
11. Розрахункова внутрішня ставка доходу, % |
— |
— |
— |
— |
— |
14 |
Проект капітальних вкладень є ефективним, тому що показник чистого дисконтованого доходу має позитивне значення. Внутрішня ставка доходу підприємства перевищує нормативну ставку.
8.5. Оцінка ефективності фінансових інвестицій
При визначенні ефективності випуску (реалізації) й використання в системі господарювання цінних паперів (акцій, облігацій, казначейських зобов’язань, векселів) співставлюються доходи емітентів (власників) і їх витрати. Основним показником рівня ефективності цінних паперів є фінансовий доход їх власників у вигляді визначеного річного проценту від загальної суми внесених (депонованих) власних грошових коштів або матеріальних цінностей.
Капіталізована вартість акцій (Кс.а) визначає їх ринкову вартість.
Кс.а = Nа × Цар , (8.17)
де Nа — кількість емітованих акцій, шт.; Цар — розрахункова ринкова вартість однієї акції, грн.:
Цар = Цан × Нд : Сдп = d : (Сдп : 100), (8.18)
де Цан – номінальна вартість акції, грн.; Нд – норма виплати дивідендів, %; Сдп – середня ставка депозитного банківського проценту, %; d - виплата дивідендів у розрахунку на одну акцію, грн.
Балансова вартість однієї акції (Цаб) є бухгалтерським підтвердженням забезпеченості кожної емітованої акції капіталом акціонерного товариства. Вона розраховується за формулою:
Цаб =(Кка+ РФ): Nа , (8.19)
де Кка — балансова вартість акціонерного капіталу, грн.; РФ — розмір страхового (резервного) фонду, грн.
Співвідношення ринкової й балансової вартості акцій (Са) — це узагальнюючий показник ефективності акціонерного товариства:
Са = Цар : Цаб . (8.20)
Прибуток на акцію (Па) - дає можливість оцінити величину доходу, що направляється на споживання й накопичення, у розрахунку на одну акцію:
Па=Пч : Nа , (8.21)
де Пч — сума чистого прибутку товариства, грн.
Дивідендна віддача акцій (Да) характеризує рівень доходу, що направляється на поточне споживання акціонерів (рівень виплати дивідендів у розрахунку на 1 грн. акціонерного капіталу):
Да = d : Цар . (8.22)
Коефіцієнт забезпеченості привілейованих акцій (Ко.п.а) дозволяє оцінити забезпеченість привілейованих акцій чистими активами емітента (Чак):
Ко.п.а =Чак : Nпр , (8.23)
де Nпр — кількість емітованих привілейованих акцій.
8.6. Оцінка ефективності технічних і організаційних нововведень
Оцінка економічної ефективності створення, виробництва і використання технічних новинок і нововведень здійснюється за групами: 1) засоби праці (машини, обладнання, будівлі, споруди, передавальні пристрої); 2) предмети праці (сировина, матеріали, паливо, енергія); 3) предмети споживання (продукція для задоволення потреб населення); 4) технологічні процеси; 5) винаходи й раціоналізаторські пропозиції.
Узагальнюючим показником економічної ефективності технічних нововведень є економічний ефект, котрий характеризує абсолютну величину перевищення вартості очікуваних (фактичних) результатів над сумарними витратами ресурсів за визначений розрахунковий період.
Народногосподарський економічний ефект (Ентн) визначається шляхом порівняння всіх результатів від використання технічних нововведень і всіх витрат на їх розробку, виробництво і споживання. Він використовується на стадіях обгрунтування доцільності розробки і наступної реалізації нових технічних рішень, вибору їх найкращого варіанту.
Внутрішньогосподарський (комерційний) економічний ефект (Ентв) розраховується на окремих стадіях циклу «наука – виробництво - експлуатація (споживання)» і дозволяє оцінювати ефективність окремих технічних новинок і нововведень з точки зору економічних інтересів науково-дослідних (проектно-конструкторських) організацій, підприємств-виробників і підприємств-споживачів.
З урахуванням фактору часу народногосподарський (внутрішньогосподарський) економічний ефект технічних нововведень розраховується за формулою:
Ентн(Ентв) = ∑(Рt – Зt)×αt, (8.24)
де Рt, Зt — вартісна оцінка, відповідно, результатів і витрат у t–му році розрахункового періоду, грн.; αt - коефіцієнт приведення різночасових витрат і результатів до розрахункового року:
αt = (1 + Ен)tр - t, (8.25)
де Ен - норматив приведення різночасових витрат і результатів (Ен = 0,1); tр — розрахунковий рік; t - рік, за котрий витрати і результати приводяться до розрахункового року.
Початковий (перший) рік розрахункового періоду — це рік початку фінансування розробки технічних новинок. Кінцевим роком розрахункового періоду є рік завершення усього життєвого циклу технічного нововведення.
Загальний результат практичних нововведень визначається як сума основних (Рtо) і супутніх (Рtс) результатів:
Рt = Рtо + Рtс. (8.26)
Основні результати розраховуються за формулами:
1) для засобів тривалого користування
Рtо = Оt ×Вt×Цt; (8.27)
2) для нових предметів праці
Рtо = (Оt : mt) ×Цt, (8.28)
де Цt – ціна одиниці продукції, виготовленої за допомогою нових засобів (предметів) праці у t-му році, грн.; Оt – об’єм використання нових засобів (предметів) праці у t-му році; Вt — продуктивність засобів праці у t-му році; mt — витрата предметів праці на одиницю продукції, виготовленої з використанням цих предметів у t -му році.
До супутніх відносяться додаткові економічні результати від реалізації технічних нововведень у різних сферах народного господарства, а також економічно оцінені соціальні й екологічні наслідки. Вартісну оцінку соціальних і екологічних наслідків у році t (Рtс) можливо провести за формулою:
Рtс = Pjt ×Цjt, (8.29)
де Рjt - величина j-того супутнього результату (у натуральному вимірі) від впровадження новинки у році t; Цjt — вартісна оцінка одиниці j-того результату у році t, грн.; n — кількість показників, що враховуються при визначенні впливу технічного нововведення на соціальну сферу і оточуюче середовище.
Сумарні витрати на реалізацію технічного нововведення за розрахунковий період включають витрати на виробництво (Зt вир) і використання (Зt вик) продукції:
Зt = Зt вир + Зt вик . (8.30)
Витрати як на виробництво, так і на використання продукції (без урахування витрат на її придбання) розраховуються за формулою:
Зt вир (Зt вик ) = (Сt + Кt - Лt,)×αt, (8.31)
де Сt — поточні витрати на виробництво (використання) продукції у році t (без урахування амортизаційних відрахувань на реновацію), грн.; Кt - інвестиційні витрати на виробництво (використання) продукції у році t, грн.; Лt - залишкова вартість основних засобів, що вибувають у році t внаслідок нововведень, грн.
До складу інвестиційних витрат включають капітальні вкладення й інші витрати одномоментного характеру (на проведення науково-дослідницьких, конструкторсько-технологічних і проектних робіт; освоєння виробництва продукції; придбання, транспортування, монтаж і наладку обладнання; спорудження нових і реконструкцію діючих будівель, інших об’єктів основних засобів і соціальної інфраструктури; поповнення оборотних засобів; запобігання негативних соціальних, екологічних та інших наслідків нововведень).
Для оцінки внутрішньогосподарського економічного ефекту технічних новинок і нововведень використовується показник чистого прибутку підприємства, отриманного від їх впровадження в t-му році (Пчt):
Пчt =Рt - Сt - Вt, (8.32)
де Рt - виручка від реалізації продукції наукових організацій, підприємств-виробників або споживачів технічних нововведень у році t, грн.; Сt — собівартість відповідної продукції у році t; грн.; Вt — загальна сума виплат і податків з балансового прибутку підприємства (наукової організації) у році t, грн.
З метою більш глибокого економічного аналізу ефективності технічних новинок (нововведень) доцільно оцінювати коефіцієнт ефективності інвестиційних витрат, термін їх окупності, внутрішню норму рентабельності та інші показники.
Співставлення й відбір найкращого з можливих варіантів технічних новинок (нововведень) здійснюється у такій послідовності:
1) проводиться ранжирування цілей розробки, виробництва і використання об’єктів технічних новинок - до найбільш високого рангу відносяться соціальні цілі та вимоги екологічної безпеки, до найнижчого — максимізація економічної ефективності;
2) можливі варіанти технічних новинок однакового функціонального призначення проходять перевірку на відповідність соціальним цілям і вимогам екологічної безпеки, зафіксованим у державних і міжнародних стандартах. Якщо новинки не відповідають таким цілям і вимогам, вони повинні бути відхилені.
3) найкращий з варіантів новинок, що відповідають соціальним цілям і вимогам екологічної безпеки, визначається за економічним критерієм.
Визначення й оцінка економічної ефективності організаційних нововведень, що вимагають капітальних вкладень (організація нових спеціалізованих або комбінованих виробництв, концентрація виробництва на діючому підприємстві), здійснюються аналогічно технічним нововведенням.
Ефективність організаційних рішень, що не вимагають капітальних вкладень (впровадження бригадної або іншої форми організації праці; удосконалення організаційних структур і механізмів управління) визначають на основі економії поточних витрат, обумовленої здійсненням таких нововведень.
Частковими показниками, що характеризують економічну ефективність тієї чи іншої сукупності впроваджених протягом року (декількох років) нових технічних і організаційних нововведень, є:
ΔО = (ΔЧВР × Впт : Об ) ×100, %, (8.33)
де ΔЧвр — кількість вивільнених працівників за рахунок впровадження нововведень, осіб; Впт - продуктивність праці у розрахунковому періоді, грн. на одну особу; Об — об’єм виробленої продукції до впровадження нововведень, грн.
ΔВпт = ΔЧвр : (ΔЧвр + Чф) × 100, % (8.34)
де Чф - фактична чисельність персоналу у розрахунковому році, осіб.
3. Абсолютний приріст прибутку від впровадження нової техніки взамін базової (ΔП), що визначається за формулами:
ΔП = (П1н – П1б) × Он, (8.35)
де П1б і П1н – прибуток на одиницю роботи (продукції), відповідно, до і після впровадження нововведень, грн.; Он - річний обсяг робіт (продукції), виробленої з використанням нової техніки, в натуральному вимірі.
У випадку, коли вартість одиниці роботи (продукції) до і після впровадження нової техніки однакова, приріст прибутку дорівнює річній економії собівартості виконаних робіт (ΔС):
ΔС = (С1б – С1н) × Он , (8.36)
де С1б і С1н - собівартість одиниці роботи (продукції), відповідно, до і після впровадження нововведень, грн.
Якщо використання нової техніки забезпечує підвищення повноти і ступеня достовірності геологічної інформації, то ці зміни ведуть до зменшення обсягів запроектованих робіт (Об) і, відповідно, собівартості при незмінній кошторисний вартості виконання геологічного завдання:
ΔС = (С1б – С1н) × Он + С1б × (Об - Он). (8.37)
Для визначення приросту прибутку від виробництва і використання нової техніки довготривалого використання (ΔПнт) застосовується наступна формула:
ΔПнт = ΔПвир + ΔПвик , (8.38)
де ΔПвир , ΔПвик – приріст прибутку, відповідно, від виробництва і використання нової техніки, грн.
Приріст прибутку від виробництва нової техніки дорівнює:
ΔП вир = [Bб × (Он : Об) × (Тн : Тб) – Вн] × Ан , (8.39)
де Ан — річний обсяг випуску нової техніки, шт.; Bб і Вн — витрати на виробництво одного комплекту базової і нової техніки, включаючи витрати на дослідні і конструкторські роботи, грн.; Об і Он — річні обсяги робіт, виконані одним комплектом базової і нової техніки, в натуральних одиницях; Тб і Тн — час експлуатації базової і нової техніки, роки.
Економія споживача від використання нової техніки за строк її служби, визначається за формулою:
ΔП вик = (Веб – Вен) × Тн × Ан , (8.40)
де Веб , Вен - річні експлуатаційні витрати споживача для базової й нової техніки, грн.
У відповідності з етапами і стадіями робіт із створення й використання нової техніки виділяються три види розрахунків економічного ефекту: проектний, плановий і фактичний.
Проекний економічний ефект розраховується на стадіях науково-дослідницьких і конструкторських робіт для обгрунтування вибору найбільш ефективного варіанту розробки нової техніки. Плановий економічний ефект визначається за результатами проведених випробувань дослідних зразків для обгрунтування плану освоєння виробництва і використання нової техніки. Фактичний економічний ефект розраховується після впровадження нової техніки. Ці розрахунки базуються на фактичних даних, що відповідають реальним витратам і обсягам робіт, показникам їх якості.
Контрольні питання
3. Визначіть економічний зміст рентабельності, якими показниками вона вимірюється?
4. Визначіть економічний зміст прибутку, якими показниками він вимірюється?
6. Як визначається економічна ефективність капітальних вкладень?
Якими показниками вимірюється економічна ефективність виробництва бурових робіт?
Які заходи ви можете запропонувати для підвищення економічної ефективності геологорозвідувального виробництва?
Якими показниками вимірюється економічна ефективність нововведень?