Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Друга Світова війна в історії краю
Селяни Видерти вересень 1939 року зустріли з великою радістю і надією, що нарешті вони одержать панську землю ( на території села були поміщицькі маєтки Жидовецького - управителя в с. Осівці, Ворокомле, Видерта,) і рівні для всіх права. Пройшов місяць, другий, а панські землі ніхто селянам не давав. Селян же змусили сплачувати податки як грошові, так і натуральні - зерно (по 1-2 цт/га), м'ясо, особливо цінувались шкіра від свиней, тощо. Податки стали ще більшими, ніж за часів панської Польщі. Згодом посилився тиск на селян до організації колгоспів. Переважна більшість селян боялися їх. З приходом Радянської влади селяни вперше почули нове слово "куркуль". У Видерті це були господарі, які мали по 4-5 га землі, працювали, мали свій хліб і тим відрізнялись від більш злиденної частини односельців. Було репресовано 4-5 чоловік, хоча вони й не підлягали під дію постанови РНК СРСР від 21 травня 1929р. „Про ознаки куркульських господарств, до яких належить прикладати кодекс законів про працю".
В 1940 році у Видерті був створений колгосп імені Чапаєва, який складався з 10 чоловік, головою було обрано Михальчука Никифора. Спочатку панські землі до колгоспних не належали, але деякі селяни самовільно захоплювали їх і користувались. Колгосп був розташований в районі школи.
В 1941 році почався призов в Червону Армію тих, хто мав 19 років, їх направляли в Сибір і на Далекий Схід. Зимою 1940-1941 pp. всі говорили про війну з Німеччиною. Багато з тих, хто раніше був призваний у польську армію в 1939 році, вже воював з фашистами.
В неділю 22 червня 1941 року, коли виганяли на пасовисько худобу, над Камінь-Каширськом кружляли літаки і скидали бомби, хоча в місті значних промислових об'єктів і військових гарнізонів не було. В понеділок 23 червня було оголошено мобілізацію всіх військовозобов'язаних. Але вона проводилась так спішно, що більш віддалені села, в тому числі і Видерта, її взагалі не проводили (Видерта належала до Любешівського району і вважалося віддаленим селом). 27-28 червня у районі з'явились німці. У Видерті їх не було. Окремі групи солдат або поодинці, часом без зброї, брели сільськими, лісовими дорогами (через Черче, Хотешів) з-під Кобрина і Малорити, шукаючи дороги до старого, 1939 року, кордону. Більшість з них загинули. Інші залишались в селах, або потрапляли в полон. З мешканців с. Видерта тільки Наумик Іван Ілліч пішов на Схід, але повернувся назад і таємно переховувався у родичів.
В селі був встановлений „новий порядок". Сільським старостою, якому належала вся повнота влади в селі і який виконував всі розпорядження окупаційних властей, був Матвійчук Василь Якимович, а секретарем - Чикида Петро Федорович. На кожен двір в залежності від кількості землі накладались податки: зерно, м'ясо, яйця, молоко і ін. (згодом гроші). Податки мало чим відрізнялись від більшовицьких. Взимку 1942-43 pp. декілька селянських дворів повинні були здати по кожухові. На Видерту прийшла рознарядка з мобілізації молоді на роботу в Німеччину. Всього з села було відправлено 25 хлопців і дівчат. Панські землі стали власністю німецької адміністрації, яка через свого управителя проводила всі роботи на них. Ним був колишній пан офіцер Жидовецький. До 1940 р. він жив в Олівцях, селяни його хотіли вбити, але він втік, а з приходом німців повернувся. В управі Жидовецького працювали робітники з Видерти, які користувалися певними пільгами. Селян карали за будь-який непослух. Попередили, що за вбивство німця підлягало знищенню все село. Суворо заборонялось переховувати євреїв, циган чи будь-кого підозрілого. З метою нагляду створювалась варта. На кожних десять хат був один десяцький. Німецького гарнізону у Видерті не було, він знаходився у сусідньому селі Ворокомле в районі панського двору. Були гарнізони в с. Осівцях, Глуші.
Першим з видертців, хто взяв зброю і почав боротися з окупантами на рідній землі, був Наумик Іван Ілліч. В 1942 р. він організував невеличкий партизанський загін, що складався переважно з втікачів-євреїв, яким пощастило вирватись з гетто та уникнути розстрілу. Згодом сюди було залучено сім'ю Малієвських (яка знущалася з людей в селі ), що проживала між Видертою і Малою Глушею, свого брата Наумика Василя Ілліча. Трохи пізніше сюди приєдналися солдати, що жили в селі. Повстанської бази загін не мав, жили біля боліт. Потім цей загін осів в селі Ветли, де вже були інші загони, зокрема, імені Сталіна, Ворошилова, Чапаєва. Командиром цього партизанського з'єднання був Михайловський - учасник оборони Бреста, комісаром був Чубанов, також учасник оборони Бреста. Видертський загін був названий в честь Суворова. Протягом 1942 - 43 pp. цей загін не відзначився якимось особливими воєнними діями. Німецькі гарнізони, що знаходились в селах Ворокомле, Мала Глуша, Велика Глуша повністю контролювали ситуацію. Проте ці партизани попалили школи, панські маєтки в тих місцях, де німців не було. Партизани часто грабували, тероризували населення. Тому їх дії не так активно підтримували прості поліщуки.
Весною 1943 року партизанський рух посилився з прибуттям в білоозерські ліси загонів Федорова, Ковпака, Сабурова. Вони реорганізували місцеві дрібні загони, припинили їх грабежі і свавілля. Партизани готувались до походу на Ковель. Протягом осені - зими 1943-44рр. закликали людей вступати в загони. В березні 1944р. призовники Видерти були мобілізовані партизанами і пішли до Рафалівки ( 17 чол.). Вони були розкидані по різних місцях. Частину привезли у Росію, де пропустили їх через „смерш", багато загинуло з голоду. Інших направляли або під Кенінгзберг, або на Далекий Схід.
Коли фронт підійшов до Невіру, жителів Видерти вивозили за Стохід, в Серхів. Фактично там жило все село близько 3 місяців. У Видерті розміщували так званий „другий ешалон" - війська, якими робили заміну на передовій. Під час воєнних операцій матеріальних збитків село не зазнало. Жителі повернулися з Серхова, їх чекав голод. Така ж біда була в усі селах. Люди їли жолуді, обрізки з картоплі, полову. В районі Видерти, Ворокомле, Осівців діяли загони ОУН - УПА. З Видерти 2 чол., з Грудок 7 чол. пішли в УПА („в корчі"). Відомі загони Берези, Калини. Проти тих, хто був в лісі, створювали загони "ястребків". Хлопців примушували брати зброю і воювати в цих загонах. З другої сторони, „лісовики" влаштовували терор. Бачачи безвихідь свого становища, вони почали зводити особисті родинні рахунки між собою.
Наприкінці березня 1944р. в районі Малої і Великої Глуш, Видерти відбулися бої. На початку квітня 1944 р. 13 армія під командуванням генерал-лейтенанта Глухова вступила в село. Відразу ж було встановлено Радянську владу. Головою Видертської сільської ради був Наумик Василь Іванович. Він разом з уповноваженим НКВД Жирносенком робили все, що хотіли. З фронтів війни не повернулись 82 жителі Видерти. У 1970 році в пам'ять про полеглих односельчан споруджено у селі меморіал. Автор пам'ятника І.П.Нікітін. Над прямокутною стелою із викарбуваними іменами полеглих односельчан височить скульптура воїна у повний зріст, в касці і з факелом в руках.
Ще наприкінці 1944р. у визволеній Видерті відкрили школу, куди приїхало багато вчителів із Сходу, особливо дівчат. Було створено комсомольську організацію, яку очолила Наумик.