Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Курсова робота
на тему: «Роль людського капіталу у суспільному відтворенні»
ВСТУП |
3 |
|
Розділ 1. Огляд літературних джерел |
5 |
|
Розділ 2. Шляхи розвитку людського капіталу задля суспільного відтворення |
14 |
|
Розділ 3. Сучасний стан і динаміка розвитку людського капіталу |
29 |
|
Висновки |
36 |
|
Список використаних джерел |
37 |
ВСТУП
Актуальність теми.
Актуальність даного дослідження визначається об’єктивною необхідністю теоретичного осмислення сутності, сучасного стану та шляхів розвитку людського ресурсу задля суспільного відтворення. У цьому зв’язку актуальною є ідентифікація (визначення та обґрунтування) ролі людського ресурсу у суспільному відтворенні.
Фундаментальні теоретичні та емпіричні дослідження шляхів розвитку людського ресурсу і капіталу відображені у працях зарубіжних учених – В. Томас,
М. Дайламі, А. Дерешвар Д. Джой-Меттьюз, Г. Десслер та інших. Проблеми суспільного відтворення та розвитку людського капіталу досліджуються у роботах українських вчених І. Акімової, Е. Лібанової, В. Кушерця,
А. Коровського, А. Колота, О. Герасименко та інших.
Разом із тим, багато аспектів цієї комплексної наукової проблеми залишаються недостатньо розкритими. Потребують подальшого дослідження засади розвитку людського ресурсу, необхідною є аналіз сучасного стану та ідентифікація шляхів розвитку людського ресурсу задля суспільного відтворення. Особливо актуальним є теоретичне обґрунтування сутності людського ресурсу.
Таким чином, системне дослідження ролі людського ресурсу у суспільному відтворенні є дуже важливим як в теоретичному, так і практичному плані, що й обумовило вибір теми курсової роботи, його мету та завдання.
Мета і завдання курсової роботи. Метою курсової роботи є ідентифікація (визначення та обґрунтування) ролі людського ресурсу у суспільному відтворенні шляхом системного аналізу новітніх економічних концепцій та статистичних даних. Виходячи з мети дослідження, у роботі поставлені такі конкретні завдання:
- розкрити сутність людського ресурсу як чинника суспільного відтворення;
- визначити шляхи розвитку людського ресурсу задля суспільного відтворення;
- проаналізувати сучасний стан і динаміку розвитку людського ресурсу.
Об’єктом дослідження є людський ресурс.
Предметом дослідження є шляхи розвитку людського ресурсу.
Методи дослідження. Для досягнення мети і розв’язання завдань курсової роботи використовуються такі методи наукового дослідження:
Джерельною та статистичною базою дослідження є:
РОЗДІЛ 1.
ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ
Сучасна ринкова економіка дедалі більшою мірою визначається якістю людського капіталу. Як правило, до складників людського капіталу відносять, перш за все, капітал освіти, капітал здоров’я та капітал культури, а також – соціально-психологічний капітал. Сьогодні економічне зростання на 64% залежить від людського та соціального потенціалу, від природних ресурсів на 20%, від капіталу – 16%. Отже, йдеться про необхідність постійного відтворення людського капіталу в сучасному соціально-економічному середовищі 20.
Теорія людського капіталу як самостійна економічна дисципліна почала формуватися в 60-х роках ХХ ст. Вона ґрунтувалася на наукових ідеях про зміст і форму продуктивних сил людиною таких видатних економістів, як В. Петті, А. Сміт, К. Маркс, Дж. Міль, Дж. Кларк,
Ф. Ліст, А. Маршалл, У. Фішер, Дж. Уолт, А. Пігу та ін. До середини
ХХ століття цієї теорії не існувало, оскільки ще не склались об’єктивні передумови, викликані науково технічною революцією в розвитку продуктивних сил, за якої стрімко зростає роль людини в економіці, а саме її освіта, наукові та професійні знання, досвід, здоров’я, життєві прагнення. Концепція людського капіталу розроблена на Заході достатньо глибоко, в Україні вона не отримала значного поширення.
Першовідкривачем терміна «людський капітал» вважається Т. Шульц. – представник чикагської школи. Основні принципи своєї теорії він виклав у статтях «Формування капіталу освіти»(1960 р.) та «Інвестиції в людський капітал» (1961 р.) [12, С. 70].
Людський капітал «як певне суспільне явище виникає тоді, коли продуктивна здатність людини формується цілою сферою або комплексом галузей, основним завданням яких є створення певних якостей (властивостей) продуктивних сил людини» 12, с. 71-72. Критерієм наявності людського капіталу є частка галузей, які формують продуктивні властивості людських ресурсів у країні, у ВВП. Це може бути також частка зайнятих у цих галузях від загальної кількості працюючих. До сфери, у якій формується капітал, можна віднести загальну і вищу освіту, професійну підготовку, медицину, фізичну культуру, соціальне забезпечення. Кількість зайнятих у цих сферах теж слугує критерієм для визначення прояви людського капіталу 12, с. 72.
Аналізуючи поняття «людський капітал», слід ураховувати такі особливості 12, с. 76-77:
1. За сучасних умов людський капітал відіграє воль провідного фактора економічного зростання.
2. Формування людського капіталу супроводжується значними затратами як з боку людини, так і з боку суспільства в цілому.
3. Людський капітал є сумою здібностей і навичок, які існують як запас і можуть нагромаджуватися.
4. Людський капітал може фізично зношуватися, амортизуватися і змінювати свою власність.
5. Інвестиції в людський капітал приносять його власнику дохід.
6. Період інвестування в людський капітал значно довший (12-20 років), ніж у фізичний (1-5 років).
7. Людський капітал відрізняється від фізичного за характером ліквідності. Людський капітал не відокремлюється від свого носія – живої людини.
8. Незалежно від джерел формування людського капіталу (особисті, сімейні, колективні, державні) його використання та одержання прямих доходів керуються людиною.
9. Формування і використання людського капіталу перебувають у безпосередній залежності від матеріальної заінтересованості, моральних якостей, світогляду та загального рівня культури індивіда.
Людський капітал суспільства можна виміряти як кількісно, так і якісно. Загальна кількість населення, частка працюючих, величина відпрацьованих людино-годин є кількісними показниками. До якісних ознак належать знання, уміння, відданість, життєві орієнтири тощо, які впливають на якісну характеристику праці та сприяють підвищенню її продуктивності. 12, с. 77-78. Витрати які спрямовані на поліпшення цих ознак, належать до інвестицій у людський капітал.
Людський капітал створюється у суспільному секторі, так і у сфері особистих зусиль. Механізми формування людського фактора такі: ринковий, безпосередньо суспільний та індивідуальний, особистісний. Затрати на формування людського капіталу в цих сферах утворюють єдині суспільні затрати незалежно від їхнього механізму. Провідним механізмом формування людського капіталу є безпосередньо суспільний.
Інвестиції в людський капітал мають низку особливостей, які роблять їх відмінними від інших видів інвестицій 12, с. 79-80:
1. Інвестиції в людину дадуть вищу віддачу, коли їх буде зроблено в ранньому періоді її життя.
2. Інвестиції в людський капітал приносять вищу віддачу, ніж вклади в інші види капіталу як з погляду окремої людини, так і суспільства в цілому.
3. Інвестиції в людський капітал мають подвійний ефект. Вони не тільки поліпшують характеристики людини, на яку спрямовані інвестиції, тобто яка навчається чи отримує медичну допомогу, але й тих людей, які надають послуги в навчанні чи допомозі.
4. Людський капітал не тільки піддається фізичному і моральному зношенню, але й здатен нагромаджуватися і примножуватися.
5. Крива дохідності людського капіталу має інший вигляд, ніж основного капіталу.
6. Структура джерела й характер вкладів у людину обумовлений історичними, культурними, національними умовами та традиціями.
7. Інвестиціями в людський капітал визначаються тільки затрати, які мають економічне цілеспрямоване використання.
Витрати на формування людського капіталу можна класифікувати за напрямом інвестування в такий спосіб 12, с. 80:
Найважливішими елементами інвестицій у людський капітал є витрати на освіту та здоров’я людини.
У результаті інвестицій у людський капітал утворюються його активи. Активами людського капіталу є здоров’я, загальна і професійна освіта, народжування і виховування дітей, міграція, пошуки економічної інформації. До цих уже сталих активів слід додати психологічну стійкість, інтелектуальну гнучкість,, життєстверджуючі ціннісні орієнтири, моральність способів реалізації цілей.
У формуванні активів людського капіталу беруть участь держава (уряд), регіони, окремі фірми, домогосподарства, недержавні суспільні фонди, міжнародні організації та фонди, освітні заклади тощо. Провідну у цьому процесі відіграє держава, яка користується як примусовими, так і спонукальними інструментами. До перших належать обов’язкова середня освіта, обов’язкове медичне страхування і т. ін. До других – пільги для тих, які роблять вклади в людський капітал. Друге місце за своєю роллю у формуванні людських активів посідають фірми. Частково вони є най ефективнішими виробниками цього капіталу, оскільки діють дуже прагматично, їм найкраще відомі потреби підготовки персоналу 12, с. 81-82.
Висунута у 60-х роках концепція людського капіталу дає змогу чіткіше виявити роль різних властивостей людини у створенні суспільного багатства і цілеспрямованіше спрямувати кошти на їхнє формування. Використовуючи теорію людського капіталу, можна логічно пояснити і глибше дослідити такі кардинальні проблеми, як людський розвиток, економічне зростання, розподіл доходів, роль і значення освіти та професійної підготовки в суспільному відтворенні, вікова динаміка заробітків, мотивація тощо [8, с. 274].
Можна назвати дві основні причини виникнення інтересу до феномену людського капіталу. По-перше, це загальна закономірність прогресу сучасної науки в цілому, яка виявляється в концентрації уваги вчених на дослідженні проблем людини. По-друге, це визнання того факту, що активізація творчого потенціалу людини, розвиток висококваліфікованої робочої сили є найефективнішим способом досягнення економічного зростання. Людський капітал визнаний найціннішим ресурсом, набагато важливішим, ніж природні ресурси або нагромаджене багатство. Саме людський капітал, а не матеріальні засоби виробництва, є наріжним каменем конкурентоспроможності, економічного зростання та ефективності [8, с. 274].
У теоретичному аспекті слід розрізняти поняття «людський капітал» за трьома рівнями [8, с. 279]:
1. На особистісному рівні людський капітал – це знання та навички, що їх людина здобула за допомогою освіти, професійної підготовки, практичного досвіду (використовуючи при цьому свої природні здібності) і завдяки яким вона може надавати цінні виробничі послуги іншим людям. На цьому рівні людський капітал можна порівняти з іншими видами власності (майно, гроші, цінні папери), яка приносить дохід, і ми називаємо його особистим, або приватним, людським капіталом.
2. На мікроекономічному рівні людський капітал являє собою сукупну професійну кваліфікацію працівників підприємства, а також здобутки підприємства у справі ефективної організації праці та розвитку персоналу. На цьому рівні людський капітал асоціюється з виробничим та комерційним капіталом підприємства, бо прибуток одержується від ефективного використання всіх видів капіталу.
3. На макроекономічному рівні людський капітал вміщує нагромаджені вкладення в такі галузі діяльності, як освіта, професійна підготовка і перепідготовка, оздоровлення тощо, і є суттєвою частиною національного багатства країни; ми називаємо його національним людським капіталом. Цей рівень охоплює всю суму людського капіталу всіх підприємств і всіх громадян держави (за винятком повторного рахунку), позаяк і національне багатство вміщує багатство всіх громадян і всіх юридичних осіб.
Класичним є таке визначення поняття «людський капітал» – це «сформований і розвинений у результаті інвестицій і нагромаджень людиною певний запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, який цілеспрямовано використовується в певній сфері економічної діяльності, сприяє підвищенню продуктивності праці і завдяки цьому впливає на зростання доходів його власника, прибутку підприємства та національного доходу» [8, с. 280]. Виникнення поняття людський капітал викликало створення численних методів оцінки його обсягу, економічної ефективності тощо.
Поняття «людський капітал» означає не тільки усвідомлення провідної ролі людини в економічній системі суспільства, а й визнання необхідності інвестування у людину, оскільки капітал набувається і збільшується завдяки інвестуванню (через обмеження поточного споживання) і приносять тривалий економічний ефект [8, с. 283]. Інвестиції в людський капітал – це витрати коштів, часу й енергії на створення або збільшення людських продуктивних характеристик: здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій – заради підвищення ефективності їх використання та зростання доходів від економічної діяльності [8, с. 283].
До основних активів людського капіталу належать усі ті елементи, в які зроблено інвестиції в людину. Відокремимо такі активи: знання, здобуті в процесі загальної освіти, професійної підготовки, самовдосконалення; здоров’я; мотивацію; ділові і суспільні риси; володіння економічно значимою інформацією [8, с. 287]
Теорія людського капіталу науковими методами доводить ефективність і економічну доцільність інвестицій у розвиток людини. Саме тому на науковій базі теорії людського капіталу з’явилася і набула бурхливого розвитку в глобальному масштабі концепція людського розвитку. Теорія людського капіталу стала в розвинених країнах поворотним пунктом у мотивації людського розвитку, у тенденціях ставлення до галузей соціальної сфери, які забезпечують цей розвиток, – освіти, охорони здоров’я, культури тощо, зокрема щодо ресурсного їх забезпечення [8, с. 298].
Логічно буде розмежувати поняття «людський ресурс» і «людський капітал». Під людським капіталом розуміють наявні в людині запас здоров’я, знань, здібностей, талантів котрі сприяють росту продуктивності праці і зумовлюють ще більше зростання доходів бізнесу. У цьому сенсі розвиток людський капітал відбувається шляхом інвестицій в освіту, медичне обслуговування, соціальні програми спрямовані на забезпечення, підтримку на належному рівні відтворення людських ресурсів; рівноцінні інвестиціям у створення і придбання нових машин, обладнання чи техніки забезпечує в майбутньому ще більший прибуток як для бізнесу так для суспільства загалом.
Людський ресурс – це люди; індивіди, носії певних природних здібностей і талантів якими їх наділила природа чи розвинуло суспільство. У різних країнах використовуються різні підходи до РЛР: «Низка проведених досліджень доводить, що розвиток професійних навичок забезпечує вагомий внесок у підвищення ефективності праці та економічної ефективності, а різниця у якості та кількості людського капіталу, ймовірно, є єдиним суттєвим фактором, що пояснює різні темпи економічного зростання країн ОЕСР» [16, с. 42].
Загалом до активів, які мають значення для розвитку, належить фізичний, людський та природний капітал. Взаємозв’язок між ними економісти визначають таким чином: «Фізичний капітал забезпечує підвищення добробуту через економічне зростання. Таким само чином на добробут справляють вплив людський (соціальний) капітал та природній капітал, включно з ресурсами довкілля: вони також безпосередньо є складовими добробуту. Крім того, людський і природний капітали сприяють накопиченню фізичного капіталу через підвищення його здатності давати доходи. А фізичний капітал збільшує прибутковість людського та природного капіталів, і, якщо ринки реагують на це, збільшується їх накопичення. На довершення цього, інвестування у фізичний, людський та природний капітали в поєднанні з низкою реформ у проведенні політики забезпечують технічний прогрес, збільшують продуктивність загалом, що сприяє економічному зростанню» [21, с. 23].
Доповідь ПРООН про розвиток людини за 2010 рік «Реальне багатство народів: шляхи для розвитку людини» констатує:
У пошуках сутності поняття «людський розвиток» Махбуб уль Хак, ініціатор Доповіді про людський розвиток, зазначив: «Основною метою розвитку є розширення вибору для людей. У принципі, людина може робити вибір нескінченну кількість разів і з часом змінювати його. Люди часто цінують досягнення, що взагалі або безпосередньо не відображаються у показниках зростання чи доходів, наприклад такі, як ширший доступ до знань, краще харчування та медичне обслуговування, безпечне житло, низький рівень злочинності та вуличного насильства, задоволення дозвіллям, політичні та культурні свободи, відчуття залучення до життя громади. Метою розвитку є створення середовища, що надає людям можливість насолоджуватися довгим, здоровим і творчим життям».
Яскравим підтвердженням народження концепції людського капіталу і людського розвитку із суспільної практики є досвіт соціально-економічного зростання країн, що не мають суттєвих природних багатств, а також країн зі зруйнованою в ході Другої світової війни економікою (Тайвань, Корея, Японія, Німеччина). Стратегія їхнього розвитку будувалась у розрахунку на людський фактор – найважливішу складову науково-технічного прогресу і невичерпний ресурс економічного зростання. Саме така стратегія забезпечила високу динаміку економічного розвитку і вражаючі його соціальні результати [8, с. 298].
Людський капітал являє собою найцінніший ресурс, набагато важливіший, ніж природні ресурси або фізичний капітал. За даними Всесвітнього банку в структурі національного багатства 92 країн людський капітал становив наприкінці ХХ ст. приблизно 2/3, у тому числі у найбільш розвинених країн – майже 3/4. І це – не єдине підтвердження тези про те, що головним чинником економічного розвитку і конкурентоспроможності на всіх рівнях стає не нагромадження матеріальних благ та послуг, а нагромадження знань, досвіду, умінь, здоров’я, мотивацій й інших продуктивних характеристик людей, що здобуваються в процесі людського розвитку.
РОЗДІЛ 2.
ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ
ЗАДЛЯ СУСПІЛЬНОГО ВІДТВОРЕННЯ
Звіт Всесвітнього банку про світовий розвиток за 2000-2001 рік 1 констатує прямий взаємозв’язок між економічним зростанням та рівнем умов для розвитку людського капіталу:
Розвиток людини є основною метою і критерієм суспільного прогресу. Основні цілі людського розвитку формуються у трьох напрямах:
Концепцією людського розвитку закладено наступні способи оптимізації зв’язку між економічним зростанням і людським розвитком 19, с. 25:
Одним із основних положень концепції людського розвитку є впровадження запобіжних заходів з недопущення зубожіння, безробіття, втрати здоров’я тощо шляхом стимулювання розвитку людей, підвищення їх ролі у суспільстві, розширення вибору способу життя, можливостей прийняття рішень стосовно своєї долі, з одночасним посиленням відповідальності за прийняте рішення і його виконання.
В умовах сучасного динамічного суспільного розвитку особливої ролі набуває розвиток людського ресурсу: «Інвестування в людський капітал – освіту, охорону здоров’я, планування сім’ї – безпосередньо поліпшує якість життя» [21, с. 29]. До основних шляхів розвитку людського капіталу відносять: освіту, охорону здоров’я та соціальний захист. Зупинимося більш детально на аналізі кожного із зазначених напрямів.
Освіта.
Дошкільна, початкова і середня освіта формують передусім інтелектуальну компоненту людського капіталу, поліпшуючи якість, підвищуючи рівень і запас знань людини. Велике значення цих початкових етапів освіти обумовлюється такою характеристикою людського капіталу: він інтенсивніше нагромаджується в тих людей, які вже мають його більше. Тому на цих етапах створюється не просто початково необхідний для життя в суспільстві запас людського капіталу, а й формується база для його дальшого розвитку і збагачення [8, с. 285]. Інвестиції в професійно-технічну і вищу освіту сприяють формуванню висококваліфікованих робітників та спеціалістів, високопродуктивна праця яких найбільше впливає на темпи економічного зростання [8, с. 287]. Особливо слід виділити групу витрат на освіту дорослих як складову безперервної освіти, основну частку в яких становлять витрати на навчання та підготовку кваліфікації на виробництві
[8, с. 286]. У витратах на самовдосконалення і додаткову освіту слід особливо виділити використання для цього вільного часу людини, який є одним із найдорожчих людських благ [8, с. 286].
Ще одним важливим напрямом є так звані Програми раннього розвитку дітей «Програми раннього розвитку дітей є важливою передумовою загальної освіти. Багаточисленні дослідження, здійсненні у країнах світу, підтверджують ключове значення заходів із раннього розвитку для досягнення цільового показника з освіти, який включено у Цілі ООН у сфері освіти, сформульовані у Декларації тисячоліття» 5, с. 122.
Охорона здоров’я.
Звіт Всесвітнього банку про світовий розвиток за 2006 рік 5 констатує:
У сфері охорони здоров’я рекомендується 5, с. 130-135:
Капіталовкладення в зміцнення здоров’я людей мають велике значення з кількох причин:
Соціальний захист: «Допомагаючи бідним людям управляти ризиками, програми соціального захисту розширюють їх можливості та підвищують загальну продуктивність» 5, с. 136.
Таблиця 1
Приклади програм соціального захисту 5, с. 138
|
Цільова група |
Соціальне страхування |
Система забезпечення |
Законодавство |
|
Працюючі малозабезпечені та безробітні |
Соціальне страхування з безробіття |
Грошові виплати Програми громадських робіт Загальне субсидування |
Закони про мінімальну заробітну плату Законодавство з безпеки праці Грошова виплата при звільненні |
|
Непрацююча молодь |
Загальні дитячі виплати Виплати при народженні |
Дитячі виплати Виплати у сфері охорони здоров’я Шкільні обіди Обумовлена грошова допомога |
Законодавство про дитячу працю |
|
Непрацюючі люди похилого віку |
Пенсійні програми на основі внесків у фонди соціального страхування |
Грошові виплати Соціальні пенсії |
Пенсійний вік |
|
Спеціальні групи |
Страхування від непрацездатності для інвалідів |
Грошові виплати |
Афірмативні дії по відношенню до меншинств |
Молодіжна політика.
Доповідь Всесвітнього банку «Проблеми молодого покоління у контексті розвитку» за 2007 рік 3 пропонує три стратегічні напрями проведення реформ у сфері розвитку молодого покоління:
Доповідь констатує кілька ключових висновків:
У Доповіді також приділено увагу п’яти перехідним етапам, у межах яких відбувається розвиток молоді – навчання, робота, здоров’я, сім’я та громадянство, на які мають бути спрямовані інвестиції.
|
Заходи політики, що впливають на формування людського потенціалу протягом п’яти етапів розвитку молоді: Загальноеконо-міча політика Освіта Професійне навчання Послуги з охорони здоров’я Соціальні послуги Інфраструктура |
||||||||
|
Низький рівень грамотності та володіння базовими навичками Недостатній доступ до освіти Обмежені можливості працевла-штування Відсутність платформи для громадської активності |
||||||||
|
Відсутність досвіду прийняття рішень Пошук власної індивідуаль-ності Недостатній обсяг ресурсів Недалеко-глядність і схильність до ризику |
||||||||
|
Наслідки невдач зберігаються протягом більш тривалого періоду часу, ніж у дорослих |
||||||||
|
Сприят-лива для молоді політика |
||||||||
|
Можливості |
Здатності |
Повторний шанс |
Рис. 1 Аналіз перехідних етапів розвитку молодого покоління 5, с. 11
Прийняття правильних рішень щодо цих етапів «забезпечить розвиток, збереження та відповідне використання людського потенціалу. Якщо прийняті неправильні рішення, то для їх корекції будуть потрібні значні ресурси, оскільки припинення навчання у школі, тривалий період безробіття чи поведінка, що підвищує ризики для здоров’я, можуть мати довготривалі та важко переборні наслідки» 3, с. 5.
Завершуючи аналіз ключових шляхів розвитку людського потенціалу, підкреслимо, що «різнорідні види інвестицій у людський капітал володіють сильним взаємодоповнюючим ефектом» 5, с. 121.
Цілі Розвитку Тисячоліття 19
У вересні 2000 року Україна серед 189 країн-членів ООН приєдналась до Декларації Тисячоліття ООН, у якій визначено глобальні Цілі Розвитку Тисячоліття до 2015 року. Україна приєдналась до глобально визнаних цілей
разом з іншими 189 країнами світу у 2000 році і взяла на себе політичні зобов’язання щодо досягнення до 2015 року цілей та завдань з їх реалізації. Сучасні соціально-економічні тенденції у контексті досягнення ЦРТ викликають необхідність глибокого аналізу та осмислення особливостей суспільно-економічної системи України, визначення пріоритетів розвитку та ефективних заходів досягнення ЦРТ як складової національної довгострокової стратегії розвитку.
Декларація Тисячоліття Організації Об’єднаних Націй, прийнята у 2000 році на сесії Генеральної Асамблеї ООН і затверджена 189 державами світу, започаткувала процес досягнення світовою спільнотою визначених до 2015 року результатів у тих сферах, де нерівномірність глобального людського розвитку виявилася найгострішою. Серед них – боротьба з голодом і злиденністю, забезпечення доступу до освіти, досягнення ґендерної рівності, зниження рівня материнської та дитячої смертності, скорочення розповсюдження ВІЛ/СНІДу та інших захворювань, досягнення екологічної сталості, а також гармонізація зовнішньої допомоги для країн, що розвиваються.
Сформована на глобальному рівні система Цілей Розвитку Тисячоліття (далі – ЦРТ) містить 8 цілей, 21 завдання розвитку та 60 індикаторів для кількісної оцінки прогресу. Цілі Розвитку Тисячоліття є орієнтирами розвитку на довгострокову перспективу, узагальнені і кількісно вимірювані. Для того щоб відслідковувати прогрес у виконанні зобов’язань, затверджених Декларацією Тисячоліття ООН, міжнародні і національні експерти у сфері статистики обрали відповідні показники для його оцінки протягом періоду з 1990 по 2015 рік. У 2007 році структура моніторингу ЦРТ була переглянута та в неї було внесено нові завдання, погоджені сторонами на Всесвітньому саміті 2005 року і рекомендовані у 2006 році Генеральним секретарем ООН.
Процес упровадження системи ЦРТ в Україні розпочався у 2000 році підписанням Президентом України Декларації Тисячоліття ООН. У 2003 році
глобальні ЦРТ були адаптовані на національному рівні (вперше на пострадянському просторі). Міністерство економіки України за сприяння Програми Розвитку ООН провело аналітичну, організаційну та узагальнюючу роботу з адаптації глобальних цілей. Наслідком цієї роботи став національний звіт «Цілі Розвитку Тисячоліття: Україна», який визначав довгострокові цілі (на період до 2015 року), містив основні індикатори людського розвитку та сталого розвитку довкілля до 2015 року, узгоджені з прогнозними макроекономічними показниками. Вітчизняна система ЦРТ складалась із встановлених на національному рівні 6 цілей, 13 завдань та 33 відповідних індикаторів, за допомогою яких здійснюється щорічний моніторинг стану досягнення цілей.
У 2003 році було встановлені такі національні Цілі розвитку:
У 2009 році за ініціативи Міністерства економіки була запропонована оновлена матрицю завдань та індикаторів ЦРТ. Оновлену матрицю завдань та індикаторів (15 завдань, 33 індикатори) розроблено шляхом прозорого та відкритого процесу стратегічного планування та прогнозування тенденцій розвитку до 2015 року. Вона визначає наступні Цілі, приведені у відповідність до глобальної матриці цілей:
Оновлені завдання та індикатори ЦРТ будуть використані у процесі підготовки стратегічних та програмних документів Уряду. Одним із основних завдань на шляху досягнення ЦРТ є забезпечення виконання рішень, створення системи комплексного впровадження визначених заходів та управління змінами. Успішність реалізації оновлених завдань ЦРТ в значній мірі залежатиме від здатності держави забезпечити стабільне економічне зростання через використання високорозвиненого людського капіталу, застосування інформаційних, ресурсо-, енерго- і природозберігаючих технологій, а також забезпечення стійкого зв’язку між економічним зростанням і зростанням рівня життя та добробуту людей.
Виконання завдань ЦРТ впливатиме на:
Таблиця 2.
Ціль 1: Подолання бідності 19, с. 34
|
Завдання |
Індикатори |
|
1.А. Ліквідувати до 2015 року бідність за критерієм 5 дол. США на добу за ПКС. |
1.1. Частка населення, чиє добове споживання є нижчим за 5 дол. США на добу за ПКС, %. |
|
1.В. Скоротити питому вагу бідного населення (за національним критерієм бідності) до 25% за рахунок зменшення чисельності бідних серед дітей і працюючих. |
1.2. Частка бідного населення за національним критерієм, %. 1.3. Частка бідних серед дітей, %. 1.4. Частка бідних серед працюючих осіб, %. |
|
1.С. Зменшити в десять разів до 2015 року питому вагу населення, чиє споживання є нижчим рівня фактичного прожиткового мінімуму. |
1.5. Частка населення, чиє споживання є нижчим рівня фактичного прожиткового мінімуму, %. |
Основними проблемами на шляху досягнення Цілі 1 є: неефективний розподіл доходів, низький рівень оплати праці, вплив світової фінансової кризи, поширення утриманських настроїв та соціальної пасивності серед населення. До шляхів розв’язання проблем віднесено: необхідність оптимізації соціальної політики, модернізація системи соціальної допомоги, кардинальне реформування системи первинного перерозподілу доходів тощо.
Таблиця 3.
Ціль 2: Забезпечення якісної освіти впродовж життя 19, с. 43
|
Завдання |
Індикатори |
|
2.А. Підвищити рівень охоплення освітою. |
2.1. Чистий показник охоплення освітою у ДНЗ дітей 3-5 років, які проживають у міських поселеннях, %. 2.2. Чистий показник охоплення освітою у ДНЗ дітей 3-5 років, які проживають у сільській місцевості, %. 2.3. Чистий показник охоплення дітей повною середньою освітою, %. 2.4. Чистий показник охоплення вищою освітою осіб від 17 до 22 років, %. 2.5. Сукупний валовий показник кількості працівників, які пройшли перепідготовку та пройшли підвищення кваліфікацію, тис. осіб. |
|
2.В. Підвищити якість освіти. |
2.6. Кількість ЗНЗ, які мають підключення до Інтернету. |
Основними проблемами на шляху досягнення Цілі 2 є:
1) зниження доступності та невідповідність якості освіти сучасним вимогам;
2) невідповідність ринку освітніх послуг потребам ринку праці; диспропорції у процесах підготовки спеціалістів та попиту на них з боку роботодавців;
3) неефективні механізми державного фінансування системи освіти при постійному збільшенні бюджетних видатків на освіту;
4) збереження занадто централізованого управління.
Таблиця 4
Ціль 3: Забезпечення гендерної рівності 19, с. 54
|
Завдання |
Індикатори |
|
3.А. Забезпечити гендерне співвідношення на рівні не менше 30 до 70% тієї чи іншої статі у представницьких органах влади та на вищих щаблях виконавчої влади. |
3.1. Гендерне співвідношення серед депутатів Верховної Ради України, чис. жін.. / чис. чол. 3.2. Гендерне співвідношення серед депутатів місцевих органів влади, чис. жін.. / чис. чол. 3.3. Гендерне співвідношення серед вищих державних службовців (І-ІІ посадових категорій), чис. жін.. / чис. чол. |
|
3.В. Скоротити наполовину розрив у доходах жінок і чоловіків. |
3.4. Співвідношення середнього рівня заробітної плати жінок до середнього рівня заробітної плати чоловіків, %. |
Основними проблемами на шляху досягнення Цілі 3 є: незавершеність гендерних перетворень, потреба подальшого розвитку гендерної статистики, недостатній рівень поінформованості щодо правових аспектів рівних прав і можливостей жінок і чоловіків, існування сталих гендерних стереотипів, недостатній рівень розвитку соціально-побутової інфраструктури. До шляхів розв’язання проблем віднесено: наближення до гендерного паритету в представницьких органах влади та на вищих щаблях державного управління, забезпечення гендерної рівності в доступі до гідної праці, скорочення гендерного розриву в рівні доходів населення, забезпечення можливостей гармонійного поєднання зайнятості на ринку праці та в домашньому господарстві, трансформація сталих стереотипів щодо традиційного розподілу ролей в суспільстві тощо.
Таблиця 5
Ціль 4: Зменшення дитячої смертності 19, с. 63
|
Завдання |
Індикатори |
|
4.А. Зменшити рівень смертності дітей за віком до 5 років на чверть. |
4.1. Рівень смертності дітей до 5 років, кількість померлих дітей відповідного віку на 1000 народжених живими. 4.2. Рівень смертності немовлят, кількість померлих дітей віком до 1 року на 1000 народжених живими. |
Основними проблемами на шляху досягнення Цілі 4 є: відсутність державних соціальних стандартів в сфері охорони здоров’я, загальний уклад системи охорони здоров’я, орієнтований на хворобу, а не на здоров’я, повільне запровадження в суспільстві засад здорового способу життя тощо.
Таблиця 6.
Ціль 5: Поліпшення здоров’я матерів 19, с. 68
|
Завдання |
Індикатори |
|
5.А. Зменшити наполовину рівень материнської смертності. |
5.1. Рівень материнської смертності, кількість материнських смертей на 1000 народжених живими. 5.2. Рівень абортів, кількість абортів на 1000 фертильного віку. |
Основними проблемами на шляху досягнення Цілі 5 є: відсутність комплексних підходів до реформування системи охорони здоров’я галузі, повільне запровадження у суспільстві засад здорового способу життя, недостатність впливу інформаційно-освітніх програм, розповсюдженість тютюнокуріння, вживання алкоголю і наркотичних речовин, поширення ризикованої статевої поведінки, особливо серед молоді тощо.
Таблиця 7.
Ціль 6: Обмеження поширення ВІЛ-інфекції / СНІДу та туберкульозу і започаткування тенденції до скорочення їх масштабів 19, с. 75
|
Завдання |
Індикатори |
|
6.А. Зменшити на 13% темпи поширення Віл-інфекції / СНІДу |
6.1. Кількість осіб з вперше встановленим діагнозом ВІЛ-інфекції на 100 тис. населення. 6.2. Темпи поширення ВІЛ-інфекції / СНІДУ, %. 6.3. Кількість померлих від хвороби, зумовленої ВІЛ, на 100 тис. населення. 6.4. Рівень передачі ВІЛ-інфекції від матері до дитини, %. |
|
6.В. Зменшити на 20% рівень захворюваності на туберкульоз (порівняно з 2005 роком) |
6.5. Кількість осіб з вперше встановленим діагнозом туберкульозу (у тому числі органів дихання) на 100 тис. населення. 6.6. Кількість померлих від туберкульозу на 100 тис. населення. |
Основними проблемами на шляху досягнення Цілі 6 є: занепад суспільної моралі та ряд соціально-економічних причин – невідповідність темпів розвитку інфраструктури медичної та соціальної допомоги темпам поширення епідемії, недостатнє фінансування заходів із профілактики та лікування.
Таблиця 8.
Ціль 7: Сталий розвиток довкілля 19, с. 89
|
Завдання |
Індикатори |
|
7.А. Збільшити до 2015 року частку населення, що має доступ до централізованого водопостачання, зокрема до 90% міського населення та 30% сільського населення. |
7.1. Частка населення міських поселень, що має доступ до централізованого водопостачання, % від загальної кількості міського населення. 7.2. Частка сільського населення, що має доступ до централізованого водопостачання, % від загальної кількості сільського населення. |
|
7.В. Стабілізувати до 2020 року викиди парникових газів на рівні нижчому на 20% за рівень 1998 року |
7.3. Обсяг шкідливих викидів в атмосферу від стаціонарних джерел забруднення, млн. т. на рік. 7.4. Обсяг шкідливих викидів в атмосферу від пересувних джерел забруднення, млн. т. на рік. |
|
7.С. Стабілізувати до 2015 року забруднення водних об’єктів. Стабілізувати на рівні 8500 млн. куб. м. / рік обсяг стічних вод у поверхневі водні об’єкти. |
7.5. Обсяг скидів зворотних вод, млн. куб. м. на рік. |
|
7.D. Збільшити до 2015 року лісистість території України до 16,1% та площу природоохоронних територій. Розширити мережу природних заповідників, біосферних заповідників та національних природних парків до 3,5% від загальної плащі території України і до 9,0% - загальну площу територій та об’єкти природно-заповідного фонду. |
7.6. Лісистість територій, відношення земель, вкритих лісовою рослинністю, % до загальної площі території України. 7.7. Частка площі заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, % до загальної площі території України. 7.8. Частка площі територій та об’єктів природно-заповідного фонду України, % до загальної площі території України. |
Основними проблемами на шляху досягнення Цілі 6 є: занепад суспільної моралі та ряд соціально-економічних причин – невідповідність темпів розвитку інфраструктури медичної та соціальної допомоги темпам поширення епідемії, недостатнє фінансування заходів із профілактики та лікування.
Загальний висновок щодо реалізації Цілей Розвитку Тисячоліття для України є таким: «Поступальний та динамічний розвиток країни має орієнтуватися на соціалізацію економічної системи з найповнішим урахуванням потреб та інтересів населення, його заохочення до продуктивної трудової діяльності з метою реалізації власного професійно-кваліфікаційного потенціалу, всебічного розвитку, одержання гідної винагороди за результати праці. Реальний успіх реформ досягається лише за умови відповідності поставлених цілей і завдань інтересам і сподіванням широких верств населення» 19, с. 22.
РОЗДІЛ 3.
СУЧАСНИЙ СТАН І ДИНАМІКА РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ
Перша Доповідь про людський розвиток 15, с. 25, опублікована ПРООН у 1990 році, докорінно змінила підходи до бачення перспектив розвитку як політиками, урядовцями, представниками міжнародних організацій та громадянського суспільства, так і науковцями, в першу чергу – економістами. Доповідь запропонувала нову концепцію розвитку – концепцію людського розвитку, – підкресливши, що прогрес людства залежить не лише від національних доходів країні.
Людський розвиток не обмежується лише подоланням бідності, а передбачає врахування потреб тих людей, які не є бідними, але можуть бути недостатньо освіченими, зазнавати дискримінації або не мати доступу до послуг охорони здоров’я. Людський розвиток виходить за межі зростання національного доходу; він передбачає створення такого середовища, в якому людина має можливість повністю розкрити свій потенціал, жити продуктивно і творчо в гармонії зі своїми потребами та інтересами. Таким чином, люди є справжнім багатством суспільства і людський розвиток є процесом розширення можливостей і вибору для кожного члена суспільства.
Людський розвиток стосується розширення вибору людей. Вибір може бути різноманітним, але основним є вибір вести довге і здорове життя, отримати освіту і користуватися гідними стандартами життя. Інший вибір може охоплювати свободу вираження думок, асоціацій і пересування, а також соціальну справедливість та за хист від дискримінації за расовим, релігійним або етнічним походженням, і здатність впливати на прийняття рішень та робити внесок в життя суспільства.
Вибір людини залежить від цілого ряду факторів, таких як індивідуальні цінності, навички та здібності, економічне та політичне становище країни, доступність освіти і охорони здоров’я, а також міжнародні події. Незалежно від індивідуальних переваг, люди хочуть жити в середовищі, де вони можуть повністю реалізувати свій потенціал і вести продуктивне, творче життя у відповідності зі своїми потребами та інтересами.
Людський розвиток і права людини взаємопов’язані, взаємозалежні та неподільні. Норми, що закріплюють права людини, забезпечують основу для рівності та недискримінації, тобто за їх об’єктивного застосування переваги людського розвитку гарантовано отримують навіть найбільш вразливі верстви.
Концепція людського розвитку, сформульована два десятиліття тому, розвинулася з плином часу. У 2010 році ПРООН представила Доповідь про людський розвиток «Справжнє багатство народів: шляхи до людського розвитку», якою відзначено 20-ту річницю парадигми людського розвитку. У цій Доповіді запропоновано оновлене визначення людського розвитку, що розглядається як включення до числа свобод людини права людей:
У Доповіді про людський розвиток за 2010 рік проаналізовано прогрес, який вдалося досягти країнам у сфері людського розвитку, та запропоновано інноваційні виміри людського розвитку, а саме оновлений Індекс людського розвитку (ІЛР) та три нові індекси:
Індекс розвитку людського капіталу має компоненти якого представлені на рис. 2.
|
Індекс людського розвитку |
||||
|
Здоров’я |
Освіта |
Рівень життя |
||
|
Очікувана тривалість життя при народженні |
Середня тривалість навчання Очікувана тривалість навчання |
Валовий національний дохід на душу населення |
Рис. 2. Компоненти Індексу людського розвитку [6, с. 13].
Сучасний стан і динаміку розвитку людського ресурсу засвідчують дані, подані нижче.
Рис. 3. Зростання ВВП, середній показник (%) 22, с. 5
Рис. 3 ілюструє дані, наведені у дослідженні Всесвітнього банку «Глобальні економічні перспективи» 16, що засвідчують висновок такого змісту: «Повільне зростання населення у результаті веде до зменшення ВВП та товарного попиту» 22, с. 5.
Рис. 4 ілюструє дані щодо рівня бідності (відсоток населення, що живе менше, ніж на 2 долари США на день) у країнах, що розвиваються за регіонами 22, с. 47
Рис. 4 Рівень бідності (відсоток населення, що живе менше, ніж на 2 долари США на день) у країнах, що розвиваються за регіонами 22, с. 47
Розрахунки Індексу людського розвитку (далі – ІЛР) для України було започатковано у Доповіді про людський розвиток ПРООН у 1993 році. У перші роки, коли Україна була включена до розрахунків ІЛР, вона займала 45-е місце і була віднесена ПРООН до групи країн з високим рівнем людського розвитку. Згодом показники країни і місце у світовому рейтингу значно погіршилися, і вона потрапила до групи країн із середнім рівнем людського розвитку, а її місце за рейтингом погіршилось у порівнянні з початковим майже удвічі 19, с. 25.
Відповідно до Доповіді за 2010 рік, значення ІЛР України за 2010 рік дорівнює 0,710, що ставить країну на 69 позицію з 169 країн і територій. Протягом останніх років Україна досягла прогресу у сфері людського розвитку, що вимірюється оновленим ІЛР, який є сумарним показником оцінки довгострокового прогресу за трьома основними напрямами людського розвитку: можливістю прожити довге та здорове життя, доступом до знань та ВНД на особу населення.
За період з 1990 до 2010 року значення ІЛР для України збільшилось з 0,690 до 0,710, тобто на 3 відсотки або в середньому на 0,1 відсотка за рік. Протягом цього періоду очікувана тривалість життя при народженні в Україні зменшилася приблизно на 1 рік, середня тривалість навчання зросла більш ніж на 2 роки, очікувана тривалість навчання – також більш ніж на 2 роки. Валовий національний дохід (ВНД) в розрахунку на одну особу в Україні за цей період зменшився на 27 відсотків. ІЛР України нижче середнього (0,717) по країнах Європи та Центральної Азії. Він також нижчий за середній показник країн із високим рівнем людського розвитку (0,717).
Рис. 5. Динаміка Індексу людського розвитку, розрахована для України
Рис. 5. Динаміка Індексу людського розвитку, розрахована для України
В Європі та Центральній Азії «сусідами» України за цим показником (тобто країнами, близькими за рейтингом ІЛР і чисельністю населення) є Казахстан і Російська Федерація, які посідають відповідно 66 та 65 місця в рейтингу ІЛР.
Загальним висновком може слугувати таке твердження з Національної доповіді «Новий курс. Реформи в Україні»: «Стратегія розвитку, орієнтована на невтримне зростання споживання, не має перспектив. В Україні необхідно сформувати нові раціональні стандарти життя, таку модель поведінки і добробуту, яка б давала можливості користуватися всіма благами цивілізації, бережливо ставитися до природи та її ресурсів, виховувати здорову, освічену і духовно багату людину. Серцевиною цього процесу має стати формування в сім’ї, школі, трудових колективах, громадських організаціях, всіх інших спільнотах здорових потреб та інтересів людини, спрямованих на виявлення її творчих здібностей та їх всебічну реалізацію» 14, с. 9.
Програма економічних реформ в Україні на 2010-2014 роки констатує: «В умовах, коли всі джерела швидкого зростання докризових років вичерпано, єдиний шлях виходу України на траєкторію сталого розвитку – це рішучі й всеосяжні реформи, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності економіки» [11, с. 3]. До стратегічних напрямів Програми віднесено збереження та розвиток людського капіталу «шляхом підвищення ефективності й стабільності соціального захисту, поліпшення якості й доступності освіти й медичного обслуговування» [11, с. 3]. Програмою визначено складові реформи медичного обслуговування, системи пенсійного страхування, системи освіти та системи соціальної підтримки, від ефективності функціонування яких безпосередньо залежить якість людського капіталу. Важливими для оцінювання ефективності реалізації зазначених реформ є індикатори, визначені у документі, серед яких, зокрема, такі:
ВИСНОВКИ
Здійснений системний аналіз новітніх економічних концепцій та статистичних даних дозволяє констатувати досягнення поставленої мети щодо ідентифікації (визначення та обґрунтування) ролі людського ресурсу у суспільному відтворенні.
До основних висновків дослідження слід віднести такі, що відображають виконання поставлених завдань.
А саме:
1. Розвиток сучасної економіки значною мірою визначається якістю людського капіталу. Людський капітал визначається на особистісному рівні(як знання та навички людини), мікроекономічному (як сукупна професійна кваліфікація працівників підприємства) та на макроекономічному рівні(у вигляді сформованого у результаті інвестицій і нагромаджень запасу здоров’я та компетенцій людських ресурсів у межах держави). Людський капітал суспільства модна виміряти як кількісно, так і якісно.
2. До основних шляхів розвитку людського капіталу відносять інвестиції в освіту, охорону здоров’я, програми соціального захисту та молодіжної політики. Інвестиції в людський капітал мають низку особливостей: найважливішими елементами інвестицій у людський капітал є витрати на освіту та здоров’я людини; провідну роль у формуванні людського капіталу відіграє держава; інвестиції в людський капітал приносять тривалий економічний ефект. Різні види інвестицій у людський капітал володіють сильним взаємодоповнюючим ефектом.
3. До базових документів, що відображають сучасний стан і динаміку розвитку людського ресурсу належать Доповідь ПРООН про людський розвиток. Ключовим параметром доповіді є Індекс людського розвитку (ІЛР). Основними компонентами ІЛР є: очікувана тривалість життя при народженні, середня та очікувана тривалість навчання, валовий національний дохід на душу населення. Аналіз даних засвідчив негативну динаміку ІЛР для України на рівні 069 – 064 в період 1990 – 1995 років та позитивну динаміку ІЛР на рівні 064 – 071 у період з 1995 по 2010 роки.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
39