Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
З КУРСУ "ДИСКУРСИВНИЙ АНАЛІЗ ТА СТИЛІСТИКА"
1. Дати перелік та коротку характеристику основних стилів.
В мові виділяють п'ять стилів: художній, науковий, публіцистичний, розмовний та офіційно-діловий. Оскільки суспільні функції мови часто переплітаються, то й функціональні стилі не є відособленими один від одного, кожен з них містить елементи іншого. Крім того, в будь-якому функціональному стилі переважають загальномовні, між-стильові засоби, хоч кожному з них властиві специфічні елементи з однаковим стилістичним забарвленням, з єдиними нормами слововживання.
ХУДОЖНІЙ СТИЛЬ
Стиль художньої літератури являє собою складний сплав, який увібрав у себе все багатство національної мови. Тут можливі поєднання елементів усіх стилів літературної мови, а також діалектизмів, жаргонізмів та інших складників, якщо це вмотивоване потребами мистецького зображення дійсності.
Використання мовних засобів у художньому стилі зумовлене його призначенням – образно відтворювати дійсність, тобто змальовувати життя в образах, втілених у слові.
Однією з найсуттєвіших категорій у структурі художнього твору е образ автора. Його творча індивідуальність, світосприймання та світовідчуття, ставлення до явищ навколишньої дійсності та їх оцінка – усе це позначається на доборі та організації мовних засобів.
Козацький суд
Коли, скажімо, трапиться, що двоє козаків між собою засперечаються чи поб'ються, або один одному по-сусідськи зробить шкоду і не можуть помиритися між собою, тоді обидва, купивши на базарі по калачеві, йдуть позиватися у паланку, до якої належать, і, поклавши калачі на стіл, стають біля порога, низенько вклоняються суддям і кажуть:
"Кланяємося, панове, хлібом і сіллю". Судді починають питати: "Яке ваше діло, панове молодці?" Покривджений розповідає про образу. Судді звертаються до кривдника: "Ну, братику, говори, чи правда те, що товариш на тебе каже?" На що кривдник відповідає: "Та що ж, панове? Те все правда, що я шкоду зробив своєму сусіду, але не можу його вдовольствувати затим, що він лишнє од мене требує і шкоди не має стільки". Вислухавши їх, паланка посилає від себе козаків для засвідчення шкоди. Після їх повернення, якщо скарга виявляється слушною, судді казали кривднику: "Ну що ж ти, братику, чи згоден заплатити шкоду своєму сусіду чи ні?" Якщо обидві сторони згодні, паланка сама вирішує їхню справу й відпускає по домівках. Якщо ж кривдник огинається й не примирюється в паланці, то їх відсилають у Січ. Якщо не міг розсудити й помирити суддя військовий, не могли отамани, йшли позиватися до самого кошового. Якщо ж там винний не погоджувався із присудом, то частували його киями, змусивши тут же, на очах у всіх заплатити покривдженому, скільки той вимагає (За Д. Яворницьким).
НАУКОВИЙ СТИЛЬ
За допомогою наукового стилю реалізується мовна функція повідомлення. Твори, виконані в цьому стилі, містять наукову інформацію, яку треба довести до різних верств суспільства. До мови наукової літератури ставляться особливо суворі вимоги щодо логіки викладу матеріалу.
Важливою рисою наукової мови є нахил до розгорнених складних речень з розгалуженою системою різних видів підрядності, відокремлених зворотів. Синтаксис наукового стилю має яскраво виражений книжний характер, чітко організовану будову речень, без чого неможливо було б висловити складну думку. Велика питома вага тут належить складнопідрядним реченням, зокрема з причиновим та наслідковим зв'язком. Такі речення найбільше відповідають специфіці наукового викладу. Ще одна композиційна особливість наукового стилю – документація тверджень, цитати, посилання тощо.
Опановуючи рідну мову, дитина вже в ранньому віці одержує велику кількість знань, зібраних і закодованих у словах. Людина розмовляє легко і невимушене, якщо рідною мовою спілкується щоденно. Важко мовотворити тим, хто рідною мовою користується зрідка. Іншу мову такий мовець може знати лише в обсязі сленгу, що дає можливість спілкуватися тільки на побутово-службовому рівні.
Духовний світ народу закодований у мові. Українська мова має чимало слів, які є символами культури. Скажімо, хліб – це не тільки їжа, урожай та зерно. Це – символ джерела людського життя, материнського благословення, символ достатку, знак уваги й пошани до гостя.
Українська мова охоплює найтонші чуттєві порухи людини. Ми маємо безліч словесних та граматичних засобів, які виконують функцію впливу. Суфікси передають людяність. Вслухайтесь, як звучать слова: ріднесенький, малюсінький, матуся, кораблик, лошатко. Клична форма фіксує безпосередність: Орисю, Михайле, Іване Петровичу. Неозначена форма дієслова спроможна передати сильний наказ (Встати всім! Вийти з класу!). Засоби прохання роблять мову ніжною й лагідною (Прошу тебе, зроби це! Благаю, побудь зі мною!). За словами та їх граматичними формами завжди стоять контакти між людьми та ставлення людей до життя.
Мова – універсальний засіб самовираження особистості. Лише передаючи людям інформацію, лише у процесі спілкування мовець може виявити себе.
Мова – скарбниця національного самопізнання. Без мови неможливо дізнатися про минуле, уявити майбутнє. Без мови неможливо усвідомити себе частиною народу, відчути свій зв'язок з предками. У такому випадку слід говорити про стан історичної невагомості (За О. Федик).
ПУБЛІЦИСТИЧНИЙ СТИЛЬ
Публіцистика є сферою масової комунікації, тому цей стиль має дуже широкий діапазон. З огляду на призначення публіцистичного стилю – формування громадської думки – визначальною рисою його є вдале поєднання логізації викладу з емоційно-експресивним забарвленням. Щоб формувати громадську думку, публіцистичний твір має бути бездоганним стосовно логічної побудови. Водночас навіть найідеальніша в логічному плані річ не буде належно сприйнята, якщо вона викладатиметься безпристрасною, заштампованою мовою. У різних жанрах публіцистики логічний та емоційно-експресивний елементи мають неоднакове співвідношення, але коли говорити про публіцистичний стиль в цілому, то треба підкреслити, що в ньому логіка викладу та емоційно-експресивне забарвлення повинні бути взаємно зрівноважені
Об'єктом публіцистичного викладу є явища всіх сфер життя людини – від картинок побуту до подій історії й світової політики.
Характерна риса публіцистичного стилю – орієнтація на усне мовлення, елементи якого не лише виступають у ролі експресом, а й стають одним з прийомів зацікавлення читача, слухача, глядача. Широко використовується діалогічна форма мовлення, яка особливо увиразнюється на тлі авторської о монологу. Цьому стилеві притаманні чіткі політичні оцінки, присутність автора, широкий вияв авторської індивідуальності.
Ще Тарас Шевченко в своїх публіцистичних творах закликав до боротьби проти царату, за волю України. Для розвитку української публіцистики багато зробили Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Павло Грабовський, Борис Грінченко, пізніше Володимир Винниченко, Микола Хвильовий, Василь Еллан-Блакитний, Максим Рильський, Павло Тичина, Микола Бажан, Остап Вишня, Юрій Смолич та інші. Цю традицію продовжують наші сучасники Олесь Гончар, Юрій Мушкетик, Ліна Костенко, Дмитро Павличко, Іван Драч, Павло Мовчан, Володимир Яворівський. Майстри художнього слова сприяли й сприяють виробленню та вдосконаленню мовно-стилістичних і зображальних засобів публіцистичного стилю. Крім газетної публіцистики, виділяють радіо-, теле-, кінопубліцистику, ораторське мовлення.
Зразки стилю
Культура мовлення
Культура мовлення – це духовне обличчя людини. Вона свідчить про загальний розвиток особистості, про ступінь прилучення її до духовних багатств рідного народу й надбань усього людства.
Основою мовленнєвої культури є грамотність, тобто дотримання загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними, синтаксичними і стилістичними засобами мови. Мовлення має бути не тільки правильним, а й лексичне багатим, синтаксично різноманітним. Щоб цього досягти, слід вслухатися в живе мовлення, вдумливо читати політичну, художню, наукову літературу, звертаючи при цьому увагу на вживання окремих слів, на особливо вдалі висловлювання, на побудову речень, користуватися словниками. Треба активно розвивати своє мовлення: усно й письмово викладати думки, виправляти себе, перебудовувати сказане, шукати найкращі й найдоцільніші варіанти висловлювання.
Культура мовлення тісно пов'язана з культурою мислення. Якщо людина ясно, логічно мислить, то й мовлення в неї ясне, логічне. І навпаки, якщо в людини немає думок, якщо вона говорить про те, чого не розуміє або не знає, то й мовлення в неї плутане, беззмістовне, захаращене зайвими словами, непотрібними красивостями. Мовлення тоді гарне, коли воно якнайповніше і якнайточніше передає думки чи малює образи і легко сприймається, зрозуміле.
Грамотне, багате мовлення — не тільки ефективний засіб передачі й сприйняття думок та образів. Це вияв поваги до людей, з якими спілкуєшся, до народу, який створив цю мову.
(З журналу)
РОЗМОВНИЙ СТИЛЬ
Розмовне мовлення є найдавнішим стилем будь-якої національної мови. Розмовним мовленням користуються люди різного віку в побуті, в неофіційному й офіційному спілкуванні, в навчальній, науковій, виробничій, суспільно-політичній та в інших сферах життя.
Інтонаційною особливістю розмовного стилю є розмаїття ритміко-мелодійних варіацій, неодноманітність, що відтворює природну безпосередність мовців. На лексично-фразеологічному рівні розмовного мовлення слід відзначити велику кількість експресивних та емоційно-оцінних слів і зворотів. Використовуються й просторічні елементи – несвідомо (при недостатньому опануванні норм літературної мови) або свідомо (як певний стилістичний засіб).
З синтаксичного погляду розмовне мовлення характеризується широким використанням неповних речень, наявністю стереотипних конструкцій. Розмовне мовлення здебільшого спонтанне, тобто безпосереднє, непідготовлене. Компонентами його є позамовні елементи – міміка, жести, конкретна ситуація, наявність чи відсутність об'єкта мовлення.
* * *
Того-таки дня Мотрин старший хлопець напився з Мелащиного кухля води, але якось не вдержав кухля в руках, упустив та й розбив. Кайдашиха вискочила з хати й наробила галасу.
– Бач, іродова душе, вчила дітей мене лаяти, а твої діти мені шкоду роблять, – крикнула Кайдашиха до Мотрі в двері. Недовго думавши, вона вихопила кухоль з Мотриної діжка та – хрьоп ним об землю.
Старе, як мале! Зовсім баба з глузду з'їхала. Що вам дитина заподіяла? – крикнула Мотря.
– Твої діти такі зміюки, як і ти. Наплодила вовченят, то не пускай їх до моєї діжки.
– То сховайте свою діжку в пазуху, а кухля мені купіть, бо ви не дитина, – сказала Мотря.
– Овва! Розпустила своїх дітей, як зінських щенят. Не діждеш, – сказала Кайдашиха.
– Ти – змія люта, а не свекруха! – кричала Мотря. – Буду я чортова дичка коли не розіб'ю тобі кочергою голови.
(За І. Нечуєм-Левицьким)
ОФІЦІЙНО-ДІЛОВИЙ СТИЛЬ
Матеріали, викладені у формі цього стилю, задовольняють потреби писемного (рідше усної й) спілкування в державному, суспільному, політичному, господарському житті, в ділових стосунках між інституціями й установами, в громадській, виробничій та іншій діяльності окремих членів суспільства. З офіційно-діловим стилем маємо справу в текстах указів, законів, наказів, розпоряджень, звітів, ухвал, у діловому листуванні.
До найпомітніших рис цього стилю належать високий ступінь стандартизації мовних засобів, виразна логізація викладу, майже цілковита відсутність емоційності та образності, широке використання безособових і наказових форм. Лексика здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні. Застосовується особлива термінологія та використовуються специфічні синтаксичні конструкції, зокрема кліше (тобто сталі формули закріплені за певними ситуаціями: високі договірні сторони, укладання угоди і под.). Для чіткішої організації тексту запроваджується поділ на параграфи, пункти, підпункти. Найхарактерніші для цього стилю речення – прості поширені. Вживаються також і складні речення з сурядним та підрядним зв'язком, з відокремленими зворотами, зі вставними й вставленими конструкціями.
Тексти офіційно-ділового стилю вимагають документації тверджень, точності формулювань, не допускають двозначності сприймання змісту. Характерна для цього стилю відсутність індивідуальних авторських рис.
Зразок стилю
АКТ
ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ
Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,
Незалежність України та створення самостійної української держави – України.
Територія України є неподільною і недоторканою.
Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.
Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.
ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
24 серпня 1991 року
2. Здійснити комплексний стилістичний аналіз зразка наукового стилю.
Глава І ОСНОВНІ ВЛАСТИВОСТІ ПІДСТАНОВОК
§1. Розглянемо різні переміщення (permutations) n букв
Позначимо ці переміщення буквами:
Називатимемо підстановкою (substitution) операцію, що полягає в переході від одного будь-якого переміщення до другого , причому позначатимемо цю підстановку символом
Називатимемо знаменником підстановки, a – її чисельником.
§2. Неважко бачити, що одну й ту ж саму підстановку можна зобразити різними символами, причому можна писати різні знаменники. Тоді чисельники повинні також відповідно змінюватись, бо знак підстановки повинен вказувати, якою буквою замінюється кожна буква знаменника. Порядок же букв у знаменнику цілком довільний.
Наприклад, такі знаки виражають одну підстановку:
Очевидно, що будь-яку підстановку можна записати так, щоб знаменником було дане переміщення, наприклад .
Тоді різних підстановок буде тільки N і всі вони можуть бути представлені так:
де є так звана тотожна підстановка, яка полягає в тому, що порядок переміщення букв не змінюється.
Граве Д.О. Вибрані праці. – K., 1971, с. 13–14.
Уривок з наукової математичної праці має необхідну спеціальну термінологію (елементарної алгебри, знаменником, чисельником), цифри, буквені символи. Для більшої чіткості біля нового терміна в дужках автор подає його визначений, усталений відповідник французькою мовою: переміщення (permutations), підстановкою (substitution).
Автор поступово розкриває властивості поняття, описуючи послідовні дії, спрямовані на досягнення мети, залучаючи при цьому читача, па що вказує 1 особа множини дієслів: розглянемо, позначимо, називатимемо. Майбутній час дієслів виражає наслідок здійснюваних операцій.
Послідовність викладу виявляється вживанням зачину тоді, що пов'язує сказане раніше з наступним.
Порядок слів прямий, частина речень узагальнено-особові та безособові. Є складні речення з підрядним і, рідше, сурядним зв'язком. Типові книжні звороти: полягає в; можуть бути представлені.
ЛАЗЕРИ
Лазери належать до класу приладів, які в техніці об'єднані спільною назвою «генератори». Різні типи генераторів призначені для перетворення одного виду енергії в інший або для видозмінення енергії. Так, генератор змінного струму перетворює механічну енергію обертання ротора машини в електричну енергію змінного струму. Інший приклад – видозмінення потоку енергії за допомогою лампового генератора, який застосовується в радіотехніці. Цей генератор перетворює змінний струм низької частоти в змінний струм високої частоти.
Лазери – генератори для перетворення різних видів енергії в когерентне, монохроматичне випромінювання у видимій або близьких до неї ділянках спектра.
Назва «лазер» складається з початкових літер англійських слів light amplification by stimulated emission of radiation (підсилення світла за допомогою вимушеного випромінювання). Така назва відображає принцип роботи генератора. У вітчизняній літературі лазер найчастіше називають оптичним квантовим генератором (ОКГ) або, іноді, генератором світла, що виразніше говорить про призначення приладу. Ми ознайомимося з основними типами лазерів, які поділяються на:
З цього переліку видно, що як активне, середовище застосовуються речовини в усіх трьох агрегатних станах.
Останніми роками випущено багато різних типів лазерів та їх модифікацій.
Висоцький В.З. Лазери. – К., 1973, с. 7, 37-39.
Уривок з монографії насичений загальнонауковою (принцип, класу, речовини, модифікацій і ін.) та спеціальною (когерентне, монохроматичне випромінювання; оптичним квантовим генератором; напівпровідникові; генератор змінного струму тощо) лексикою і фразеологією.
Типові для власне наукового стилю ознаки: підсумковий початок фрази (З цього переліку видно) з авторським ми; градаційні рубрики із абзацним виділенням поширених об'єктних груп; специфічне «позачасове» вживання дієслів (лазери належать до класу приладів, генератор перетворює змінний струм, лазер найчастіше називають), часті віддієслівні іменники (перетворення, випромінювання, призначення, видозмінення). Фрази порівняно недовгі, переважають прості поширені речення, є сполучникові складнопідрядні з підрядними означальними, приєднувальними та додатковими.
Елементами популяризації е докладне розшифрування назви приладу, про який йдеться, подання синонімів цієї назви.