Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1. ЗУ «Про режим ІІ»:
Залежно від характеру участі інвестора: пряме; непряме;
Залежно від періоду інвестування: короткострокове (до 1 року), довгострокове (більше 1 року);
За ступенем ризику:ризикове; безризикове;
Залежно від виду інвестиції: матеріальне; фінансове; нематеріальне;
За спрямуванням: на розвиток; портфельні;
За розміром: велике (100 млн); традиційне (10-100); дрібне (до 100)
Залежно від вибору стратегії: пасивне; активне;
+ окремо виділяють реінвестиції – вид інвестицій, як здійснюються за рахунок прибутку, отриманого від інвестиційних операційю
Відповідно до статей 18 і 24 Закону України “Про режим іноземного інвестування” Кабінет Міністрів України Постановою від 7 серпня 1996 р. №937 затвердив “Порядок видачі, обліку і погашення векселів, виданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність, та сплати ввізного мита у разі відчуження цього майна
Оформлення простого векселя здійснюється векселедавцем (підприємством з іноземними інвестиціями) винятково на вексельному бланку, в якому мають міститися всі обов’язкові реквізити, передбачені законодавством. Вексель виписується векселедавцем в іноземній валюті, визнаній Національним банком України конвертованою, на суму ввізного мита з відстроченням платежу не більш як на ЗО календарних днів з дня оформлення ввізної вантажної митної декларації.
У ввізній вантажній митній декларації зазначається, що майно ввозиться з метою внесення до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями або для провадження спільної інвестиційної діяльності на підставі договору (контракту) з іноземним інвестором.
Місцем складання векселя, як правило, є місцезнаходження уповноваженого банку України, в якому відкрито розрахунковий рахунок векселедавця. Вексель не підлягає передачі шляхом індосаменту. Митний орган, який здійснює митне оформлення майна, виготовляє дві копії: одну - для податкової адміністрації, іншу - для власного обліку.
З метою погашення векселя векселедавець звертається у письмовій формі до державної податкової адміністрації з проханням зробити відповідну відмітку на його копії векселя.
До заяви додаються:
У рази встановленого факту зарахування майна на баланс, державна податкова адміністрація на звороті копії векселя що належить векселедавцю, робить напис "Зараховано на баланс" із зазначенням дати виконання, які скріплюються підписом начальника (заступником начальника) та печаткою державної податкової адміністрації. Зазначену копію векселя векселедавець подає векселедержателю.
Погашення векселя здійснюється векселедержателем шляхом проставлення на лицьовому боку векселя напису "Погашено" і дати, які скріплюються підписом начальника (заступника начальника) з печаткою митного органу.
Якщо вексель не погашено протягом 30 календарних днів з дня оформлення ввізної митної декларації, векселедавець зобов’язаний внести плату за векселем протягом п’яти календарних днів.
Плата за векселем провадиться в валюті України за її офіційним курсом, визначеним Національним банком України, що діє на день внесення плати за векселем. Якщо протягом п’яти календарних днів пісня настання терміну внесення плати за векселем векселедавець не звернувся до векселедержателя із заявою про його погашення, останній подає до відповідного банку вексель та розпорядження про безспірне стягнення з векселедавця непогашених вексельних сум.
Після стягнення відповідної суми банк повертає вексель векселедержателю для погашення. У разі не своєчасного внесення плати за векселем митний орган стягує за весь час заборгованості пеню у розмірах, передбачених законодавством, включаючи день сплати. Якщо протягом трьох років з часу зарахування іноземної інвестиції на баланс підприємства з іноземними інвестиціями майно, що було ввезено в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду зазначеного підприємства, або на окремий баланс сторін, що провадять спільну інвестиційну діяльність за договорами (контрактами), відчужується, в тому числі у зв’язку з припиненням діяльності векселедавця, останній сплачує ввізне мито не пізніше дня відчуження. Ввізне мито не сплачується за умови вивезення іноземної інвестиції за кордон, що засвічується вивізною вантажною митною декларацією з відповідною відміткою. Ввізне мито обчислюється, виходячи з митної вартості майна, перерахованої у валюту України за її офіційним курсом, визначеним Національним банком України, на день відчуження майна.
У разі встановленого факту відчуження майна раніше трирічного терміну при несплаченому ввізному миті державна податкова адміністрація зобов’язана повідомити про це відповідний митній орган. Митний орган, одержавши таке повідомлення, зобов’язаний у безспірному порядку стягнути ввізне мито. На суму несплаченого ввізного мита нараховується пеня за весь час заборгованості, починаючи з дня відчуження майна у розмірах, передбачених законодавством, включаючи день сплати.
3.Види здійснення іноземних інвестицій
Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді:
1) іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України.
Відповідно до постанови Правління Національного банку України “Про врегулювання порядку здійснення іноземними інвесторами інвестицій в Україну” від 20.07.1999 р. № 356, іноземні інвестиції в Україну здійснюються у вигляді іноземної валюти, що відповідно до Класифікатора іноземних валют, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.02.1998 р. № 34 визнається вільно конвертованою і широко використовується для здійснення платежів у міжнародних операціях (1 група);
2) валюти України — при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи);
Відповідно до Указу Президента України “Про деякі питання іноземного інвестування” від 07.07.98 р. № 748/98, іноземні інвестиції при первинному інвестуванні можуть здійснюватися у вигляді валюти України, що придбана за іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України або отримана іноземним інвестором як прибуток (доход) унаслідок здійснення іноземних інвестицій в Україні. Тим самим розширені для іноземного інвестора можливості використання гривні в Україні. Іноземні інвестиції при первинному інвестуванні можуть здійснюватися у вигляді валюти України, що має бути придбана за іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України;
3) будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав;
4) акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеного відповідно до законодавства України або законодавством інших країн), виражених у конвертованій валюті;
5) грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедурам) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;
6) будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;
7) прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;
8) інших цінностей відповідно до законодавства України.
4.Види іноземних інвестицій – 1 питання
5. Відповідальність учасників інвестиційної діяльності
Відповідальність суб'єктів інвестиційної діяльності регламентовано статтею 20 Закону
України «Про інвестиційну діяльність». Законодавець застерігає, що при недодержанні договірних
зобов'язань суб'єкти інвестиційної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, передбачену
законодавством України і укладеними договорами. Сплата штрафів і неустойок за порушення умов
договорів, а також відшкодування завданих збитків не звільняють винну сторону від виконання
зобов'язань, якщо інше не передбачено законом або договором.
Важливим в Законі України «Про інвестиційну діяльність» є аспект стосовно умов
припинення інвестиційної діяльності. Вказані умови регламентовано статтею 21, де зазначається
той факт, що зупинення або припинення інвестиційної діяльності провадиться за рішенням:
– інвесторів, при цьому інвестори відшкодовують збитки учасникам інвестиційної
діяльності;
– правомочного державного органу.
До цього слід додати, що існує також правова норма стосовно зупинення або припинення
інвестиційної діяльності. У статті 21 зазначено, що рішення державного органу про зупинення або
припинення інвестиційної діяльності може бути прийнято з таких причин:
– якщо її продовження може призвести до порушення встановлених законодавством
санітарно-гігієнічних, архітектурних, екологічних та інших норм, прав та інтересів громадян,
юридичних осіб і держави, що охороняються законом;
– оголошення в установленому законом порядку інвестора банкрутом внаслідок
неплатоспроможності;
– стихійного лиха;
– запровадження надзвичайного стану.
Зазначені правові норми відповідальності суб’єктів інвестиційної діяльності та умови її
припинення можуть підлягати змінам за умови коригування законодавчого поля.
6.Відшкодування збитків іноземним інвесторам
ЗУ «Про режим ІІ» Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи їх посадовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо іноземного інвестора або підприємства з іноземними інвестиціями, відповідно до законодавства України.
Усі понесені витрати та збитки іноземних інвесторів, завдані їм внаслідок націоналізації чи реквізиції повинні бути відшкодовані на основі поточних ринкових цін та/або обгрунтованої оцінки, підтверджених аудитором чи аудиторською фірмою.
Компенсація, що виплачується іноземному інвестору, повинна бути швидкою, адекватною та ефективною. Компенсація, що виплачується іноземному інвестору внаслідок дій націоналізації чи реквізиції визначається на момент припинення права власності.
Компенсація, що виплачується іноземному інвестору внаслідок дій, зазначених у частині першій цієї статті, визначається на час фактичного здійснення рішення про відшкодування збитків. Сума компенсації повинна виплачуватись у валюті, в якій були здійснені інвестиції, чи в будь-якій іншій прийнятній для іноземного інвестора валюті відповідно до законодавства України. З моменту виникнення права на компенсацію і до моменту її виплати на суму компенсації нараховуються відсотки згідно з середньою ставкою відсотка, за яким лондонські банки надають позики першокласним банкам на ринку євровалют (ЛІБОР). - Ло́ндонська міжба́нківська ста́вка пропозиції
З гарантією від примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб тісно пов'язана інша - компенсація і відшкодування збитків іноземним інвесторам. Останні мають право на відшкодування збитків, зокрема втрачену вигоду й моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи їх посадовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо іноземного інвестора або підприємства з іноземними інвестиціями. Аналогічні положення закріплені в законодавстві про іноземні інвестиції інших країн-членів СНД. На засадах справедливої та ефективної компенсації регулюються відносини щодо здійснення іноземних інвестицій у міжнародних договорах і конвенціях. Зокрема, у вже згаданій Конвенції "Про захист іноземної власності" закріплено положення, що країни, які приймають інвестиції, повинні дотримуватися взятих на себе зобов'язань щодо власності громадян інших держав, тобто іноземних інвесторів. У разі невиконання взятих на себе зобов'язань держава повинна забезпечити виплату справедливої компенсації згідно з положеннями названої Конвенції.
Законодавство України підкреслює, шо виплачувана компенсація іноземному інвестору має бути швидкою, адекватною, ефективною і визначеною на час фактичного здійснення рішення щодо відшкодування збитків. Отже, сума компенсації визначається розміром збитків, понесених іноземним інвестором. Під збитками в цивільному законодавстві розуміють витрати, які проведені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які б він одержав, якби зобов'язання було виконане боржником.
На наш погляд, у законодавстві про іноземні інвестиції доцільно передбачити конкретні строки виплати компенсації. Цс посилило б дію коментованої державно-правової гарантії. Крім цього, видається необгрунтованим ототожнювати поняття компенсації та відшкодування збитків. Компенсація має стосуватися випадків реквізиції іноземних інвестицій. Усі втрати й збитки іноземних інвесторів, завдані їм внаслідок реквізиції, мають бути відшкодовані за поточними ринковими цінами та/або на підставі обґрунтованих оцінок, підтверджених аудитором чи аудиторською фірмою.
Сума компенсації має виплачуватись у валюті, в якій були здійснені інвестиції, чи в будь-якій іншій прийнятній для іноземного інвестора валюті відповідно до чинного законодавства України. З моменту виникнення права на компенсацію і до моменту її виплати на суму компенсації нараховуються відсотки згідно з середньою ставкою відсотка, за якою лондонські банки надають позики першокласним банкам на ринку євровалют.
Підстави відшкодування збитків зовсім інші. Зобов'язання щодо відшкодування шкоди (збитків) належать до так званих недоговірних зобов'язань. Умовами виникнення відповідальності за заподіяну шкоду є: а) наявність шкоди (збитків); б) протиправна поведінка заподіювана шкоди; в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою; г) вина.
Наведене свідчить, що підстави відшкодування збитків і компенсація майнових втрат, понесених інвестором внаслідок реквізиції іноземної інвестиції, є за своїм правовим характером різними категоріями. Якщо реквізиція здійснюється на основі й у випадках, передбачених законом, то однією з підстав відшкодування збитків є завжди неправомірна поведінка, тобто вчинення правопорушення. Тому, хоча за розміром відшкодованих втрат ці категорії можуть збігатися, за правовим змістом їх не можна ототожнювати. Звідси - до державно-правових гарантій слід зараховувати право іноземних інвесторів на компенсацію втрат у разі реквізиції здійснених інвестицій у розмірі їх вартості, а також упущену вигоду.
Відшкодування збитків іноземним інвесторам, заподіяних їм у результаті правопорушень, має регулюватися, виходячи із загальних засад цивільно-правової відповідальності. Отже, відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями (або в результаті бездіяльності) державних органів України чи їх посадових осіб, а також внаслідок неналежного здійснення такими органами чи їх посадовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо іноземного інвестора або підприємств з іноземними інвестиціями, не можна вважати державно-правовою гарантією захисту прав іноземного інвестора.
Зміст гарантії зумовлює забезпечення відповідних умов іноземному інвестору, передбачених законодавством. У разі обмеження державою в особі уповноважених органів у випадках, передбачених законодавством майнових прав іноземних інвесторів (зокрема, у випадку реквізиції), втрати мають бути компенсовані. Тим самим держава бере на себе зобов'язання гарантувати забезпечення майнових прав іноземних інвесторів.
Збитки, зокрема втрачена вигода, заподіяна іноземним інвесторам у результаті дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи їх посадовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо іноземного інвестора, мають відшкодовуватися, виходячи із загальних засад цивільно-правової відповідальності.
7. Гарантії в разі припинення інвестиційної діяльності
У разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення своїх інвестицій в натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного внеску (з урахуванням можливого зменшення статутного фонду) без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародним договором України. Встановлено строк, протягом якого має бути здійснене повернення інвестиції , а саме - не пізніше шести місяців з дня припинення інвестиційної діяльності
Якщо іноземний інвестор хоче припинити інвестиційну діяльність шляхом відчуження придбаних акцій, то в цьому разі гарантії, передбачені інвестиційним законодавством, на нього не поширюються. Реалізувати акції іноземний інвестор може відповідно до законодавства України.
Умови здійснення конкретної іноземної інвестиції можуть визначатися, наприклад, змістом інвестиційного договору (контракту). Зокрема, при здійсненні іноземної інвестиції шляхом часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними та фізичними особами, таким документом є статут. У ньому серед інших умов передбачається порядок виходу учасника спільного підприємства й виплати йому частки статутного фонду Виділення частки може здійснюватися в натуральній або грошовій формі. Але в законодавстві не передбачено вибір способу виділення частки зі статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями залежно від волі іноземного інвестора.
Аналогічні проблеми, пов’язані з гарантіями захисту прав іноземних інвесторів, існують при здійсненні інвестицій в інших країнах. Показовим у цьому аспекті є спір, що вирішувався Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації. У справі №351/1993 засновник, який вийшов із підприємства з іноземними інвестиціями, вимагав повернення свого внеску до статутного фонду в натурі. Відповідач - підприємство з іноземними інвестиціями — заперечував, посилаючись на те, що набув права власності на передане як внесок до статутного фонду майно. Статут не містив положень щодо повернення майна, внесеного до статутного фонду підприємства, а передбачав обов’язок виплатити учаснику, який вибуває, балансову вартість майна на момент виходу
У рішенні арбітражу зазначалося, що відповідно до чинного законодавства і статуту юридичні особи є власниками внесеного їх засновниками до статутного фонду майна. Статут підприємства з іноземними інвестиціями встановлює обов’язок виплатити засновнику, що вибуває, балансову вартість внесеного ним до статутного фонду майна на момент вибуття. Повернення майна не передбачено.
Строк виділення частки зі статутного фонду і доходів, як правило, збігається із закінченням фінансового року і визначений в засновницькому договорі. Звідси, передбачений засновницьким договором строк інший, ніж шість місяців, суперечитиме ст. 11 Закону України “Про режим іноземного інвестування”. Тому доцільно викласти відповідне положення зазначеної статті в такій редакції: “...іноземний інвестор має право на повернення не пізніше шести місяців з дня припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено інвестиційним договором, своїх інвестицій в натуральній формі або у валюті інвестування в розмірі фактичного внеску…»
Крім цього, серед гарантій у разі припинення інвестиційної діяльності передбачено право іноземного інвестора на доходи з інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародним договором України.
Але законодавець не розкриває змісту поняття “доходи у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю”. Об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та суму амортизаційних відрахувань. Валовий дохід - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.
Взагалі одержати доходи у грошовій формі за реальною ринковою ціною неможливо, адже вони вже виражені в конкретному грошовому еквіваленті. їх можна лише проіндексувати, враховуючи інфляцію. Доходи у товарній формі існують в натурі. Отже, немає потреби визначати їх за реальною ринковою ціною в контексті гарантій у разі припинення інвестиційної діяльності. Визначення реальної вартості доходів, одержаних у натуральній формі, потрібне для сплати податків і зборів, зокрема у разі переказу за кордон.
8. Гарантії використання доходів, одержаних від іноземних інвестицій на території України
9.Грошові кошти як вид іноземних інвестицій
Іноземні інвестори можуть здійснювати інвестиції на території України у тих видах, які передбачені законом. Насамперед це стосується конвертованої валюти. Економіка України потребує залучення іноземних інвестицій у вільноконвертованій валюті з метою вкладення її в найважливіші інвестиційні проекти. До конвертованої належить валюта, що визначається Національним банком України. Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”1 іноземною валютою визнаються іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.
Валютне законодавство зараховує також до іноземної валюти платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металлах.
Реінвестовані кошти у валюті України, за умов сплати податку на доходи від інвестиції, також належать до іноземних інвестицій. Валютою України визнаються грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, внески в банківських та інших фінансових установах на території України. До валюти України також належать платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України. Остання є єдиним законним засобом платежу на території України.
Закон України “Про режим іноземного інвестування” підкреслює, що валюта України вважається одним із видів іноземних інвестицій при реінвестиціях в об’єкт первинного інвестування, а також за умови сплати податку на прибуток (дохід) у будь-які інші об’єкти інвестування відповідно до законодавства України.
10. Дані, які вказуються в інформаційному повідомленні про реєстрацію іноземної інвестиції
Державна реєстрація іноземної інвестиції здійснюється шляхом присвоєння інформаційному повідомленню про внесення іноземної інвестиції реєстраційного номера. Для державної реєстрації інвестор або уповноважена ним особа подає органу державної реєстрації такі документи.
ІНФОРМАЦІЙНЕ ПОВІДОМЛЕННЯ
Відповідно до статті 13 Закону України “Про режим іноземного інвестування” ___________________________________________
(найменування іноземного інвестора)
інформує про здійснену іноземну інвестицію і просить зареєструвати її в установленому порядку.
|
Іноземний інвестор |
Вид інвестицій |
Форма здійснення інвестицій |
Об’єкт здійснення інвестицій |
Обсяг інвестицій |
Період використання інвестицій |
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
|
Іноземний інвестор |
___________________ |
_____________________ |
|
______ ___________________ р. |
М. П. |
|
|
_____________________________________ |
Реєстраційний номер ______________________ від _____ _______________ 20__ р. |
|
|
_____________________________________ |
_____________________________________ |
|
|
___________________ |
___________________ |
|
|
М. П. |
М. П. |
|
Додаток 2 |
ПРАВИЛА
заповнення інформаційного повідомлення
1. В інформаційному повідомленні зазначаються:
1) у графі 1 - відомості про іноземного інвестора:
для фізичної особи - прізвище, ім’я;
для іноземної держави, міжнародної урядової чи неурядової організації, юридичної особи, створеної відповідно до законодавства іншої держави, а також іншого іноземного суб’єкта інвестиційної діяльності, який визнається таким відповідно до законодавства України, - найменування іноземного інвестора повне та скорочене, правовий статус відповідно до законодавства країни реєстрації;
державна приналежність іноземного інвестора, місцезнаходження;
2) у графі 2 - вид іноземних інвестицій відповідно до статті 2 Закону України “Про режим іноземного інвестування”. У разі здійснення майнових інвестицій зазначається інформація про вид майна, його кількість та вартість;
3) у графі 3 - форма здійснення іноземних інвестицій відповідно до статті 3 Закону України “Про режим іноземного інвестування”;
4) у графі 4 - конкретний об’єкт іноземних інвестицій. У разі коли це юридична особа, зазначається її найменування, форма власності та організаційно-правова форма, місцезнаходження, галузь економіки, до якої належить така юридична особа відповідно до статистичної звітності; якщо майно - його назва, власник, місцезнаходження майна тощо;
5) у графі 5 - обсяг іноземних інвестицій, оцінений в іноземній конвертованій валюті та у валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України. Перерахування інвестиційних сум провадиться за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком на дату фактичного внесення інвестицій;
6) у графі 6 - запланований період використання інвестицій. Якщо строк використання іноземних інвестицій не визначений, робиться запис “безстрокова”.
2. Інформаційне повідомлення повинне бути підписане іноземним інвестором або уповноваженою ним в установленому порядку особою. Якщо заявником є юридична особа, іноземна держава, міжнародна урядова або неурядова організація, зазначається посада, прізвище та ім’я особи, яка підписує повідомлення, а підпис такої особи скріплюється печаткою.
11. Державна реєстрація підприємств з іноземними інвестиціями
Найпоширенішою формою здійснення іноземних інвестицій є створення підприємств з іноземними інвестиціями. Такі підприємства можуть повністю належати іноземним інвесторам або останні можуть володіти часткою у підприємствах, створених разом з українськими фізичними чи юридичними особами.
Підприємства з іноземними інвестиціями створюються і діють на території України в організаційно-правових формах, передбачених для підприємств національним законодавством (ст. 16 Закону України “Про режим іноземного інвестування”). До такого законодавства, насамперед, належить Господарський кодекс України, Закон України “Про господарські товариства.
У Законі України “Про режим іноземного інвестування” до підприємств з іноземними інвестиціями зараховано підприємства (організації) будь-якої організаційно-правової форми, створені відповідно до законодавства України, у статутному фонді яких іноземна інвестиція становить не менше 10%. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Отже, у Законі України “Про режим іноземного інвестування” не ставиться вимога щодо конкретного абсолютного розміру кваліфікаційної іноземної інвестиції у статутному фонді підприємства.
За загальним правилом підприємства з іноземними інвестиціями підпорядковуються закону країни утворення. Тому на території України такі підприємства є суб’єктами українського права.
У регламентації створення й діяльності підприємств з іноземними інвестиціями в Україні пріоритетного значення набуває спеціальне законодавство (зокрема, Господарський кодекс України, Закони України “Про режим іноземного інвестування” і “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”)1. Та на правовий статус цих підприємств поширюються відповідні положення загального цивільного та підприємницького законодавства України. Це підкреслює Закон України “Про режим іноземного інвестування”, у ст. 17 якого наголошується, що установчі документи підприємств з іноземними інвестиціями мають містити відомості, передбачені законодавством України для відповідних організаційно-правових форм підприємств, а також відомості про державну приналежність їх засновників (учасників). Отже, підприємствам з іноземними інвестиціями властиві всі ознаки, характерні для українських підприємств (організацій).
Так, Закон України “Про господарські товариства” (ст.4) наголошує, що установчі документи мають містити: відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності; склад засновників та учасників; найменування та місцезнаходження; розмір та порядок утворення статутного фонду; порядок розподілу прибутків та збитків; склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, зокрема перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів; порядок внесення змін до установчих документів; порядок ліквідації та реорганізації товариства та ін..
Підприємство з іноземними інвестиціями володіє відокремленим майном. Ступінь відокремленості майна від власності засновника (засновників) залежить від організаційно-правової форми підприємства та змісту відповідних положень, передбачених статутними документами. Наприклад, у товаристві з повного відповідальністю його учасники будуть нести майнову відповідальність за зобов’язаннями товариства і особистим майном.
А в товаристві з обмеженою відповідальністю відповідальність за зобов’язаннями настає у межах закріпленого за товариством майна та коштів. Відомості про реєстрацію підприємства вносяться до Державного реєстру. Ліквідація та реорганізація підприємства пов’язуються з моментом виключення його з Державного реєстру як зазначалося вище згідно з Законом України “Про режим іноземного інвестування” підприємством з іноземними інвестиціями вважається підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить не менше 10 %. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на баланс. Отже, зважаючи на тлумачення Закону, підприємство з іноземними інвестиціями виникає з моменту внесення інвестиції. Реєстрація ще не свідчить про створення підприємства з іноземними інвестиціями. Останнє вважатиметься створеним лише після внесення іноземної інвестиції до статутного фонду такого підприємства.
12.Державні гарантії іноземних інвестицій
Відповідно до ст. 19 Закону України “Про інвестиційну діяльність” захист інвестицій — це комплекс організаційних, технічних та правових заходів, спрямованих на створення умов, які сприяють збереженню інвестицій, досягненню цілі внесення інвестицій, ефективної діяльності об'єктів інвестування та реінвестування, захисту законних прав та інтересів інвесторів, у тому числі права на одержання прибутку (доходу) від інвестицій.
Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, а також іноземних інвестицій. Захист інвестицій забезпечується законодавством України, а також міжнародними договорами України. Інвесторам, у тому числі іноземним, забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та ліквідації, а також передбачаються умови і порядок вивозу вкладених цінностей і результатів інвестицій.
З метою забезпечення сприятливого та стабільного інвестиційного режиму в законодавстві встановлені державні гарантії захисту інвестицій.
Відповідно до Закону “Про інвестиційну діяльність”, державні гарантії захисту інвестицій — це система правових норм, спрямованих на захист інвестицій та не стосуються питань фінансово-господарської діяльності учасників інвестиційної діяльності та сплати ними податків, зборів (обов'язкових платежів). Державні гарантії захисту інвестицій не можуть бути скасовані або звужені стосовно інвестицій, здійснених у період дії цих гарантій.
До гарантій прав суб'єктів інвестиційної діяльності Закон відносить такі положення.
Держава гарантує стабільність умов здійснення інвестиційної діяльності, додержання прав і законних інтересів її суб'єктів.
Умови договорів, укладених між суб'єктами інвестиційної діяльності, зберігають свою чинність на весь строк дії цих договорів і у випадках, коли після їх укладення законодавством (крім податкового, митного та валютного законодавства, а також законодавства з питань ліцензування певних видів господарської діяльності), встановлено умови, що погіршують становище суб'єктів або обмежують їх права, якщо вони не дійшли згоди про зміну умов договору.
Державні органи та їх посадові особи не мають права втручатися в діяльність суб'єктів інвестиційної діяльності, крім випадків, коли таке втручання допускається чинним законодавством і здійснюється в межах компетенції цих органів та посадових осіб.
Ніхто не має права обмежувати права інвесторів у виборі об'єктів інвестування, за винятком випадків, передбачених Законом.
У разі прийняття державними або іншими органами актів, що порушують права інвесторів і учасників інвестиційної діяльності, збитки, завдані суб'єктам інвестиційної діяльності, підлягають відшкодуванню в повному обсязі цими органами. Спори про відшкодування збитків розв'язуються судом.
Інвестиції не можуть бути безоплатно націоналізовані, реквізовані або до них не можуть бути застосовані заходи, тотожні за наслідками. Такі заходи можуть застосовуватися лише на основі законодавчих актів України з відшкодуванням інвестору в повному обсязі збитків, заподіяних у зв'язку з припиненням інвестиційної діяльності. Порядок відшкодування збитків інвестору визначається в зазначених актах.
Внесені або придбані інвесторами цільові банківські вклади, акції та інші цінні папери, платежі за набуте майно або за орендні права у разі вилучення відповідно до законодавчих актів України відшкодовуються інвесторам, за винятком сум, що виявилися використаними або втраченими в результаті дій самих інвесторів або вчинених за їх участю.
Правові гаранти захисту інвестицій, в т. ч. іноземних, поділяються на:
1) гарантії від зміни законодавства. Ці гаранти означають, що у разі погіршення умов інвестування проти умов укладених інвестиційних договорів на весь строк дії договору зберігають силу договірні умови (ч. 1 ст. 18 Закону «Про інвестиційну діяльність»); Закон «Про режим іноземного інвестування» (ст. 8) гарантує іноземному інвестору у разі погіршення умов інвестування застосування до іноземних інвестицій норм законодавства, що було чинним на момент вкладення інвестицій;
2) гарантії від примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів і посадових осіб. Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону «Про інвестиційну діяльність» і ст. 9 Закону «Про режим іноземного інвестування» інвестиції не можуть бути безоплатно націоналізовані, реквізовані, до них також не можуть застосовуватися заходи, тотожні за наслідками. Закон «Про інвестиційну діяльність» (ч. 2 ст. 18) і ст. 9 Закону «Про режим іноземного інвестування» забороняє державним органам поза межами їхної компетенції втручатися в інвестиційну діяльність;
3) гарантії відшкодування збитків інвесторам. У разі порушення державними або іншими органами прав інвесторів та інших учасників інвестиційної діяльності, завдані цим збитки підлягають відшкодуванню у повному обсязі названими органами (ч. 2 ст. 18 Закону «Про інвестиційну діяльність», ст. 10 Закону «Про режим іноземного інвестування»).
4) гарантії у разі припинення інвестиційної діяльності передбачають: а) заборону примусового припинення чи зупинення інвестиційної діяльності, крім визначених законом випадків і причин; б) гарантування інвестору: права приймати рішення про припинення інвестицій (з відшкодуванням іншим учасникам інвестиційної діяльності втрат від цього), права на повернення вкладених коштів і отриманого від цього прибутку передбаченими законом способами, а щодо іноземних інвестицій — закріплення за іноземним інвестором права на повернення не пізніше шести місяців від дня припинення Цієї діяльності своїх інвестицій у натуральній формі або у валюті іноземного інвестування в сумі фактичного внеску, але з урахуванням можливого зменшення статутного фонду) без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестицій (ст. 21 Закону «Про інвестиційну діяльність», Сі. 11 Закону «Про режим іноземного інвестування»);
5) гарантії використання доходів, прибутків та інших сум, отриманих в результаті інвестування. Інвесторам гарантується право вільного використання отриманих від інвестування прибутків (доходів) після сплати передбачених законодавством податків та інших обов'язкових платежів, в т. ч. іноземним інвесторам — право безперешкодного та негайного переказу за кордон сум отриманого прибутку (після сплати податків та інших обов'язкових платежів) та інших коштів в іноземній валюті, якщо вони одержані на законних підставах;
6) гарантії судового захисту прав та законних інтересів інвесторів у разі їх порушення будь-якою особою. Пов'язані з інвестуванням спори, в т. ч. спори між іноземними інвесторами та державою з питань державного регулювання іноземних інвестицій, розглядаються в судах України (судом або арбітражним судом в межах їхньої компетенції); усі інші спори за участю іноземних інвесторів розглядаються в судах або арбітражних судах України або за домовленістю сторін у третейських судах, в т. ч. за кордоном.
Класифікують також за:( на семінарі Бек підтвердив, бо іншої класифікації ніж вищезгадана немає)
1)cуб’єктами: захист іноземних інвесторів і вітчизняних;
2)законодавством: міжнародні договори і національне законодавство;
3) за поширенням: локальні і регіонального масштабу;
3) об’єктами: за видом інвестиції.
13.Дочірні підприємства господарських структур з іноземними інвестиціями
Підприємства з іноземними інвестиціями мають право бути засновниками дочірніх підприємств, створювати філії і представництва на території України і за її межами з додержанням вимог законодавства України та законодавства відповідних держав.
У юридичній літературі неодноразово порушувалось питання про законодавчу невизначеність статусу дочірніх підприємств. Хотілося б висловити свої погляди щодо цього.
Вперше в українському законодавстві термін «дочірні підприємства» з'явився у Законі «Про господарські товариства». Стаття 9 його передбачає право товариств створювати на території України та за її межами філії і представництва, а також дочірні підприємства. Але й тільки. Чинним же законодавством правовий статус останніх не врегульований.
Стаття 7 Закону «Про підприємства в Україні» надає право також підприємствам інших організаційних форм створювати філіали, представництва, відділення та інші відособлені підрозділи з правом відкриття поточних і розрахункових рахунків і затверджувати положення про них. Термін «дочірні підприємства» тут жодного разу не вжито.
Чи можна філіали, представництва, інші відособлені підрозділи віднести до категорії «дочірні підприємства»? У зв'язку з тим, що законодавство не визначає статусу відособлених підрозділів юридичних осіб (в тому числі філіалів і представництв), це призводить до змішування названих понять. І, як наслідок, до помилок в підприємницькій діяльності, участь у якій беруть представництва і філіали. Тому є необхідність визначити, насамперед, їх поняття.
Аналіз діяльності зареєстрованих у Львівській області філіалів і представництв та правова експертиза положень про їх статус дає підстави зробити такі висновки:
— філіал — це відокремлений структурний підрозділ юридичної особи, який знаходиться не за її місцем знаходження і уповноважений здійснювати в інтересах головного підприємства частину його функцій;
— представництво — також відокремлений структурний підрозділ головного підприємства, якому, як правило, надається право представляти інтереси головного, укладати від його імені угоди, здійснювати захист прав й інтересів та інші юридичні дії останнього.
Філії та представництва відповідно до п. 18 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р.) не потребують державної реєстрації. Такий суб'єкт зобов'язаний тільки повідомити про створення чи ліквідацію зазначених підрозділів за місцем своєї реєстрації шляхом внесення відповідних додаткових відомостей до реєстраційної картки.
Таким чином, правовий статус філій, відділень, представництв, інших відокремлених підрозділів, які утворюються підприємствами різних організаційних форм, повинен визначатися положенням про них, що затверджується власником підприємства. Вони не є юридичними особами, наділяються певним майном, яке передається головним підприємством, і знаходяться не за місцем знаходження головного підприємства. А, отже, не є самостійними підприємствами. Тому їх не можна віднести до категорії «дочірні підприємства».
Чим же є (в правовому розумінні) дочірнє підприємство? У ст. 5 Закону «Про підприємства в Україні» йдеться, що підприємство створюється згідно з рішенням власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу, підприємства-засновника, організації або трудового колективу у випадках і в порядку, передбаченому цим Законом та іншими законами України. Отже, підприємства — юридичні особи вправі засновувати інші підприємства із статусом названої особи. Чи є такі новостворені підприємства дочірніми щодо підприємства-засновника, з чого це випливає?
Згідно зі ст. 9 вказаного вище Закону підприємство діє на основі статуту, який затверджується власником майна; в ньому, крім іншого, вказується власник підприємства. У ст. 10 цього ж Закону йдеться, що майно підприємства відповідно до законів України, статуту підприємства та укладених угод належить йому на праві власності, повного господарського відання або оперативного управління. Підприємство має право, якщо інше не передбачено законом та його статутом, продавати, передавати іншим підприємствам і здійснювати інші цивільно-правові дії щодо майна, яке йому належить, а також стосовно майна, що відповідно до законодавства не може бути у його власності. Отже, підприємство-засновник, утворюючи підприємство з правами юридичної особи, розробляє його статут і затверджує останній. У статуті відповідно до Закону вказує предмет і цілі діяльності підприємства-реципієнта, його органи управління, порядок їх формування, наділяє його майном з певним передбаченим Законом статусом, вказує у статуті права реципієнта щодо цього майна та інше на власний розсуд і згідно із Законом. З цього випливає, що підприємство-реципієнт, набуваючи статусу юридичної особи, має тільки ті права і обов'язки, які вказані у його статуті підприємством-засновником. І немає сумніву вважати таке підприємство дочірнім по відношенню до підприємства-засновника.
Отже, дочірнє підприємство — це юридична особа, правове становище якої визначається статутом, затвердженим підприємством-засновником (власником).
Юридична природа дочірнього підприємства полягає в тому, що воно у відносинах стосовно підприємства-засновника виступає як щодо власника коштів і майна і як самостійний суб'єкт підприємницької діяльності стосовно інших юридичних осіб.
Порядок легалізації дочірніх підприємств такий, як й інших юридичних осіб. На вимогу ст. 8 Закону «Про підприємництво» для цього потрібно рішення власника майна або уповноваженого ним органу про створення юридичної особи, статут, затверджений засновником, реєстраційна картка, яка одночасно є заявою про державну реєстрацію, документ, що засвідчує внесення плати за неї. Названі документи подаються до виконкому районної (міської), районної в місті ради народних депутатів, якщо інше не передбачено Законом (наприклад, дочірні підприємства нерезидентів реєструються Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі — ст. 5 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність»).
Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації.
Вважаю за необхідне окремо зупинитись на важливому питанні, яке виникає в практиці діяльності дочірніх підприємств. Мова йде про майнову відповідальність за зобов'язаннями. Відповідно до ст. 32 Цивільного кодексу юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями належним їй на праві власності, а в нашому випадку — закріпленим за нею майном, якщо інше не передбачено законодавчими актами. Частина 3 цієї статті встановлює, що юридична особа, яка фінансується власником і за котрою майно закріплено на праві оперативного управління, відповідає за зобов'язаннями коштами, що є в її розпорядженні. У разі їх недостатності відповідальність за її зобов'язаннями несе власник відповідного майна. Дана норма повністю стосується дочірніх підприємств.
З вище наведеного випливає, шо дочірнє підприємство повністю залежить від підприємства-засновника, а з цього — що останнє несе субсидіарну відповідальність за його боргами. В той же час при виконанні зобов'язань дочірнє підприємство вправі вимагати від засновника відшкодувати заподіяну з його вини шкоду. При цьому необхідно враховувати, що статутом підприємства можуть бути передбачені й інші умови майнової відповідальності за зобов'язаннями.
Отже, можна зробити висновок: незважаючи на відсутність у законодавстві прямого регулювання правового статусу дочірніх підприємств, формальних перешкод для їх заснування і діяльності не вбачається.
14.Еволюція розвитку законодавства про регулювання інвестицій
Історія розвитку інвестиційного законодавства
Правове регулювання інвестиційної діяльності бере початок з давніх часів, а регулювання «заморського» інвестування – з часів колоніальних завоювань. Інвестування в суверенних країнах одержало розвиток разом з розвитком промисловості, фінансів, міжнародної торгівлі і появою «заморського» купецтва[51, с.347].
У Російській імперії не існувало спеціального законодавства про інвестиційну діяльність, але на початку ХХ століття було вже сформоване торгове, банківське, акціонерне та інші законодавства, що забезпечувало відповідні умови для діяльності вітчизняних і іноземних інвесторів.
У Радянському Союзі за часів НЕПу було відпрацьовано певний досвід використання іноземних інвестицій. У той час приділялось багато уваги концесіям та змішаним товариствам як формам залучення іноземного капіталу. Багато концесійних угод було підписано із компаніями Німеччини, Англії, США, Франції та деяких інших країн. Однак участь іноземного капіталу в народному господарстві була невеликою.
Правові засади концесійної політики були сформульовані в 1918 році в перших документах уряду Радянської республіки. У
цей період була проведена певна робота зі створення органів державного регулювання інвестиційної діяльності. Так, у 1922 році були створені Концесійний комітет при Держплані РРФСР та Комісія по змішаних товариствах при Раді праці та оборони. У 1923 році їх було об’єднано в Головний концесійний комітет при Раді Народних Комісарів СРСР. Концесійні комісії було також створено при рад наркомах союзних республік, а також при ряді наркоматів. У 1925 році було розширено закордонний апарат, що займався встановленням концесійних зв’язків. Крім уже існуючих на той час концесійних комісій, у Берліні та Лондоні було створено такі ж комісії в Римі, Токіо, Парижі, Стокгольмі.
Політика залучення іноземного капіталу в той період передбачала поряд з концесіями створення змішаних товариств за участю іноземних компаній, насамперед торговельних, а також продаж іноземцям акцій підприємств при збереженні за державою контролю за цими підприємствами.
У той час було прийнято низку нормативних актів, які сприяли розвитку концесій та залученню іноземного капіталу в інших формах. У травні 1926 року РНК РРФСР прийняла постанову про пільги, які надавалися в рамках концесій при спорудженні житла, фабричних споруд та інших промислових об’єктів, було затверджено Основні положення по залученню іноземного капіталу до народного господарства СРСР від 04. 07. 1928 р., Держпланом було розроблено орієнтовний план концесійних об’єктів. Отже, у 1920-ті роки була створена певна організаційно-правова база для залучення іноземних інвестицій. Однак з політичних причин використання іноземного капіталу в СРСР не набуло подальшого розвитку, оскільки вже починаючи з 1928 року нові концесійні договори не укладалися, а ряд укладених договорів було розірвано. Можна вважати, що до 1986 року залучення іноземних інвестицій не здійснювалося. Якісно новий етап у їх залучені фактично розпочався з прийняттям рішення Політбюро ЦК КПРС від 19. 08. 1986 р. «Про можливість створення спільних підприємств».
Першим нормативним актом про спільні підприємства був Указ Президії Верховної Ради СРСР від 13. 01. 1987 р. «Про питання, пов’язані зі створенням на території СРСР і діяльністю спільних підприємств, міжнародних обєднань та організацій за участю радянських та іноземних організацій, фірм та органів управління».
Основні правила створення та діяльності спільних підприємств на території СРСР були встановлені постановами Ради Міністрів СРСР від 13.01.1987 р. «Про порядок створення на території СРСР та діяльності спільних підприємств, міжнародних об’єднань та організацій СРСР та інших країн – членів РЕВ» і «Про створення на території СРСР спільних підприємств за участю фірм капіталістичних країн, що розвиваються». Цими постановами було встановлено штучний поділ спільних підприємств за ідеологічною ознакою і встановлення певних умов для їх діяльності шляхом видання двох різних нормативних актів[58, с.46-47].
Указом Президента СРСР від 26.10.1990 р. «Про іноземні інвестиції в СРСР» визначено основні напрямки регулювання іноземного інвестування:
можливість створення як спільних підприємств. Так і підприємств із 100-відсотковою участю іноземного капіталу;
можливість портфельних інвестицій шляхом придбання акцій та інших цінних паперів радянських підприємств іноземними інвесторами;
можливість довгострокової оренди майна та землі іноземними інвесторами;
надання іноземним інвестиціям не менш сприятливого режиму, ніж інвестиціям вітчизняних юридичних та фізичних осіб;
можливість вільного реінвестування прибутку іноземних інвесторів, отриманого в радянських карбованцях, а також можливість його переказу за кордон;
з метою активізації інвестиційної діяльності за участю іноземних інвесторів передбачалася можливість створення зон спільного підприємництва.
Ці положення знайшли своє відображення в подальшому законодавстві. 10 грудня 1990 р. були прийняті Основи законодавства про інвестиційну діяльність в СРСР[10]. Ними було визначено суб’єктів інвестиційної діяльності; встановлено основний правовий документ, який мав регулювати взаємовідносини між суб’єктами інвестиційної діяльності, – договір (угода); передбачено гарантії прав інвесторів та захист інвестицій. Основи мали більш декларативний характер, і їх положення стосувалися інвестиційної діяльності як вітчизняних, так і іноземних інвесторів. Але в них уперше було визначено заборону безплатної націоналізації інвестицій, а також те, що до них не може бути застосовано заходів, за наслідками рівних націоналізацій. Такі дії могли здійснюватися лише на підставі законодавчих актів із відшкодуванням інвестору повною мірою збитків, спричинених припиненням інвестиційної діяльності внаслідок таких дій.
5 липня 1991 р. було прийнято Основи законодавства про іноземні інвестиції в СРСР. Прийняття Основ відбувалося в період здійснення перерозподілу компетенцій між Союзом і союзними республіками. Частина норм Основ являла собою норми непрямої дії, тобто це були рекомендації республікам щодо врегулювання відносин у сфері іноземного інвестування.
Останнім важливим правовим актом у сфері інвестиційної діяльності був Указ Президента СРСР від 17.08.1991 р. «Про забезпечення заставою зобов’язань, що виникають при здійсненні інвестицій в СРСР». Указом передбачалося, що зобов’язання, які виникають при здійсненні іноземних інвестицій в СРСР, можуть забезпечуватися заставою будь-якого майна ( у тому числі майнових прав), за винятком майна, яке відповідно до законодавства СРСР та союзних республік не може відчужуватися. Для договору застави передбачалася письмова форма та нотаріальне засвідчення, а також він повинен бути зареєстрованим.
У період з 1990 по 1992 роки практично всі колишні республіки Радянського Союзу прийняли власні закони, тобто сформували своє власне інвестиційне законодавство[40, с.15-21].
Україна також одержала законодавство про інвестиційну діяльність і про іноземні інвестиції в порядку правонаступництва держав від радянського режиму «перебудови». Незабаром після проголошення незалежності України були прийняті досить ліберальні закони про інвестиційну діяльність (1991 р.), іноземні інвестиції (1991-1992 рр.), про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон (1992 р.). потім почався період «відкоту» від ліберальної політики до майже повного скасування пільг для структур, створюваних іноземними інвесторами. Відносно
недовга історія законодавства України про іноземне інвестування – історія непослідовності законодавства і нестабільності для інвестора[51, с.349].
Позитивні зрушення у законотворчому процесі, який дозволив значно поліпшити інвестиційний клімат в Україні почалися з прийняттям Верховною Радою України низки кодексів, які є основоположними нормативно-правовими актами, що покликані врегулювати відносини у різноманітних сферах господарювання, в тому числі із залученням іноземних інвестицій. Починаючи з 2001 року парламент прийняв Цивільний, Господарський, Митний, Земельний та Бюджетний кодекси України, що значно вплинуло на підвищенні рейтингу України як інвестиційно привабливої держави[32, с.9].
Узагальнюючи, можна сказати, що свій початок правове регулювання інвестиційною діяльністю бере з Радянського Союзу, де ще не було достатньою мірою врегульовані питання інвестиційних відносин. Проте, з розвитком суспільства і ринкових відносин, а також з проголошенням Україною незалежності вітчизняне законодавство пішло шляхом створення комплексних нормативно-правових актів з метою правового регулювання інвестиційних відносин.
15. Експорт та імпорт продукції, робіт та послуг підприємств з іноземними інвестиціями
16.Загальна характеристика законодавства про іноземні інвестиції
17.Законодавство, яке застосовується при вирішенні спорів з участю іноземного інвестора
18.Захист іноземних інвестицій 12 питання
19. Захист іноземних інвесторів від незаконних дій державних органів та їх посадових осіб
Закон України «Про інвестиційну діяльність»:
Державні органи та їх посадові особи не мають права втручатися в діяльність суб'єктів інвестиційної діяльності, крім випадків, коли таке втручання допускається чинним законодавством і здійснюється в межах компетенції цих органів та посадових осіб.
Ніхто не має права обмежувати права інвесторів у виборі об'єктів інвестування, за винятком випадків, передбачених цим Законом.
У разі прийняття державними або іншими органами актів, що порушують права інвесторів і учасників інвестиційної діяльності, збитки, завдані суб'єктам інвестиційної діяльності, підлягають відшкодуванню у повному обсязі цими органами. Спори про відшкодування збитків розв'язуються судом.
З Коссака: Іншим видом державно-правових гарантій є гарантії від примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб. Серед примусових заходів законодавство розрізняє 1)націоналізацію, 2)реквізицію, 3)конфіскацію. Під націоналізацією мають на увазі безоплатне або оплатне вилучення майна, що належить іноземному інвестору, і передання його у власність держави.
Відповідно до Конституції України (ст. 41) право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з подальшим повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Законодавство України містить заборону націоналізації іноземних інвестицій. Слід підкреслити, що міжнародне право передбачає можливість суверенної держави націоналізувати іноземну власність, яка перебуває на території цієї держави. Зокрема, в Резолюції Ради Організації Економічного Співробітництва та Розвитку за проектом Конвенції "Про захист іноземної власності" (ст. 3) підтверджується суверенне право держав на націоналізацію іноземної приватної власності, яка перебуває на її території. Заперечувати наявність такого права на сьогодні неможливо, бо цс означало б втручання у внутрішні справи держави.
У зарубіжних країнах обґрунтовуються протилежні погляди. Прихильники одного з них не заперечували право на експропріацію за умови адекватної, ефективної і швидкої компенсації. Згідно з іншою позицією компенсація має бути справедливою і розумною, але без урахування втраченої вигоди.
Питання націоналізації продовжують бути предметом дискусії в науковій літературі. Зокрема, висловлюється думка щодо розроблення інституту націоналізації. Така позиція обґрунтовується тим, що нині важко передбачити усі наслідки переходу значної частини об'єктів державної власності до інших форм власності. В інтересах держави і суспільства може постати питання про зворотне повернення приватної власності до державної (реприватизація).
Прихильники цієї теорії вважають, що націоналізація майна має здійснюватись на підставі судового рішення з урахуванням прав особи і за умов справедливої компенсації. У визначенні розмірів такої компенсації доцільно враховувати спосіб набуття цієї власності, використання її з погляду блага для суспільства чи навпаки, понесені власником витрати, а також обсяг одержаних від цієї власності прибутків. Державну політику у сфері націоналізації відповідно до коментованої позиції має здійснювати спеціально уповноважений державний орган.
З коментованою позицією не можна погодитися. Націоналізація (оплатна чи безоплатна) проводиться відповідно до акта законодавства. Тому необгрунтованою є вимога щодо рішення суду як підстави націоналізації. Незрозуміло також, чому розмір компенсації має визначатися залежно від такого нсюридичного критерію, як "благо суспільства".
Для довідки: ЗУ про режим іноземного інвестування:
Стаття 7. Правовий режим інвестиційної діяльності
Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України.
Для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності
Законами України можуть визначатися території, на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог
забезпечення національної безпеки.
Законодавством України передбачено, що іноземна інвестиція може бути реквізована лише у випадках, прямо передбачених законом. До таких випадків зараховано здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, спізоотій. Причому зазначена реквізиція може бути здійснена на підставі рішення органів, уповноважених на цс Кабінетом Міністрів України. Отже, реквізиція іноземних інвестицій здійснюється: 1) лише у випадках, прямо передбачених законодавством; 2) при здійсненні рятівних заходів; 3) на засадах компенсації витрат і збитків іноземним інвесторам. Рішення про реквізицію іноземних інвестицій та умови компенсації можуть бути оскаржені в судовому порядку.
20. 21.Зміст інвестиційного договору (контракту)
Зміст інвестиційного договору – це сукупність його умов.
Розрізняють: а) істотні умови, тобто такі, без яких договір вважається неукладеним, а також умови, на включення яких до інвестиційного договору наполягає хоча б одна зі сторін;
б) звичайні, відсутність яких не впливає на юридичну силу договору; вони мають диспозитивний характер і включаються до договору за згодою (бажанням) сторін;
в) випадкові умови, які не є характерними для інвестиційного договору.
До істотних умов інвестиційного договору відноситься:
1) предмет – інвестиції в будь-якій не заборонній законодавством України формі;
2) кількісні та якісні характеристики предмету інвестицій (кількість та характеристика устаткування іншого майна, що передається, види та конкретні обсяги робіт тощо);
3) властива інвестиційним договорам спеціальна умова – форма та об'єкт інвестування;
4) ціна договору, тобто вартість інвестицій в національній чи вільноконвертованій валюті, якщо здійснюються іноземні інвестиції, а також вартість одиниці виміру конкретного майна, прав, робіт, послуг, що передаються, виконуються;
5) строки інвестиційного договору, якщо останній зазвичай має тривалий характер (про внесення часток до статутного фонду господарського товариства, повної сплати акцій, здійснення виробничої кооперації тощо), а в ряді випадків – також конкретні строки виконання певних етапів робіт.
Чинним законодавством можуть передбачатися інші істотні умови для деяких категорій інвестиційних договорів.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України “Про приватизацію державного майна” від 19 лютого 1997 р. у разі приватизації державного підприємства як цілісного майнового комплексу шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом до договору купівлі-продажу, що укладається при цьому, включаються як обов'язкові: а) передбачені бізнес-планом або планом приватизації зобов'язання покупця чи б) зобов'язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу.
До звичайних умов інвестиційного договору можна віднести:
- умови про форми платежу;
визначення порядку виконання та прийняття виконання;
відповідальність сторін за порушення договірних зобов’язань;
порядок розгляду спорів, що виникають сторонами в процесі виконання договору;
обставини, що звільняють сторони від відповідальності;
страхування інвестиційних ризиків і обов'язки щодо цього, способи забезпечення сторонами виконання договірних зобов'язань.
до випадкових умов можна віднести, наприклад надання інвестором виконавцям робіт виробничих та житлових приміщень, забезпечення працівників виконавця харчуванням тощо.
22.Коло іноземних інвесторів
Зу « про режим іноз інвестування»
іноземні інвестори - суб'єкти, які провадять інвестиційну
діяльність на території України, а саме:
юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого,
ніж законодавство України;
фізичні особи - іноземці, які не мають постійного місця
проживання на території України і не обмежені у дієздатності;
іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові
організації;
інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які
визнаються такими відповідно до законодавства України;
Відповідно до ст.5 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.
Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.
Ознаки інвестора:
Види інвесторів:
За обсягом правосуб’єктності:
За спрямованістю основної господарської діяльності:
За метою інвестування:
За ознакою наявності спеціального правового статусу:
За резидентством:
Правовий статус інвестора - сукупність всіх законодавчо закріплених прав та обов’язків цього суб’єкта інвестиційної діяльності, а також його законних інтересів, які не трансформувалися в права.
23. Компенсації і відшкодування збитків іноземним інвесторам
ЗУ «Про режим ІІ» Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи їх посадовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо іноземного інвестора або підприємства з іноземними інвестиціями, відповідно до законодавства України.
Усі понесені витрати та збитки іноземних інвесторів, завдані їм внаслідок націоналізації чи реквізиції повинні бути відшкодовані на основі поточних ринкових цін та/або обгрунтованої оцінки, підтверджених аудитором чи аудиторською фірмою.
Компенсація, що виплачується іноземному інвестору, повинна бути швидкою, адекватною та ефективною. Компенсація, що виплачується іноземному інвестору внаслідок дій націоналізації чи реквізиції визначається на момент припинення права власності.
Компенсація, що виплачується іноземному інвестору внаслідок дій, зазначених у частині першій цієї статті, визначається на час фактичного здійснення рішення про відшкодування збитків. Сума компенсації повинна виплачуватись у валюті, в якій були здійснені інвестиції, чи в будь-якій іншій прийнятній для іноземного інвестора валюті відповідно до законодавства України. З моменту виникнення права на компенсацію і до моменту її виплати на суму компенсації нараховуються відсотки згідно з середньою ставкою відсотка, за яким лондонські банки надають позики першокласним банкам на ринку євровалют (ЛІБОР). - Ло́ндонська міжба́нківська ста́вка пропозиції
З гарантією від примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб тісно пов'язана інша - компенсація і відшкодування збитків іноземним інвесторам. Останні мають право на відшкодування збитків, зокрема втрачену вигоду й моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи їх посадовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо іноземного інвестора або підприємства з іноземними інвестиціями. Аналогічні положення закріплені в законодавстві про іноземні інвестиції інших країн-членів СНД. На засадах справедливої та ефективної компенсації регулюються відносини щодо здійснення іноземних інвестицій у міжнародних договорах і конвенціях. Зокрема, у вже згаданій Конвенції "Про захист іноземної власності" закріплено положення, що країни, які приймають інвестиції, повинні дотримуватися взятих на себе зобов'язань щодо власності громадян інших держав, тобто іноземних інвесторів. У разі невиконання взятих на себе зобов'язань держава повинна забезпечити виплату справедливої компенсації згідно з положеннями названої Конвенції.
Законодавство України підкреслює, шо виплачувана компенсація іноземному інвестору має бути швидкою, адекватною, ефективною і визначеною на час фактичного здійснення рішення щодо відшкодування збитків. Отже, сума компенсації визначається розміром збитків, понесених іноземним інвестором. Під збитками в цивільному законодавстві розуміють витрати, які проведені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які б він одержав, якби зобов'язання було виконане боржником.
На наш погляд, у законодавстві про іноземні інвестиції доцільно передбачити конкретні строки виплати компенсації. Цс посилило б дію коментованої державно-правової гарантії. Крім цього, видається необгрунтованим ототожнювати поняття компенсації та відшкодування збитків. Компенсація має стосуватися випадків реквізиції іноземних інвестицій. Усі втрати й збитки іноземних інвесторів, завдані їм внаслідок реквізиції, мають бути відшкодовані за поточними ринковими цінами та/або на підставі обґрунтованих оцінок, підтверджених аудитором чи аудиторською фірмою.
Сума компенсації має виплачуватись у валюті, в якій були здійснені інвестиції, чи в будь-якій іншій прийнятній для іноземного інвестора валюті відповідно до чинного законодавства України. З моменту виникнення права на компенсацію і до моменту її виплати на суму компенсації нараховуються відсотки згідно з середньою ставкою відсотка, за якою лондонські банки надають позики першокласним банкам на ринку євровалют.
Підстави відшкодування збитків зовсім інші. Зобов'язання щодо відшкодування шкоди (збитків) належать до так званих недоговірних зобов'язань. Умовами виникнення відповідальності за заподіяну шкоду є: а) наявність шкоди (збитків); б) протиправна поведінка заподіювана шкоди; в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою; г) вина.
Наведене свідчить, що підстави відшкодування збитків і компенсація майнових втрат, понесених інвестором внаслідок реквізиції іноземної інвестиції, є за своїм правовим характером різними категоріями. Якщо реквізиція здійснюється на основі й у випадках, передбачених законом, то однією з підстав відшкодування збитків є завжди неправомірна поведінка, тобто вчинення правопорушення. Тому, хоча за розміром відшкодованих втрат ці категорії можуть збігатися, за правовим змістом їх не можна ототожнювати. Звідси - до державно-правових гарантій слід зараховувати право іноземних інвесторів на компенсацію втрат у разі реквізиції здійснених інвестицій у розмірі їх вартості, а також упущену вигоду.
Відшкодування збитків іноземним інвесторам, заподіяних їм у результаті правопорушень, має регулюватися, виходячи із загальних засад цивільно-правової відповідальності. Отже, відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями (або в результаті бездіяльності) державних органів України чи їх посадових осіб, а також внаслідок неналежного здійснення такими органами чи їх посадовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо іноземного інвестора або підприємств з іноземними інвестиціями, не можна вважати державно-правовою гарантією захисту прав іноземного інвестора.
Зміст гарантії зумовлює забезпечення відповідних умов іноземному інвестору, передбачених законодавством. У разі обмеження державою в особі уповноважених органів у випадках, передбачених законодавством майнових прав іноземних інвесторів (зокрема, у випадку реквізиції), втрати мають бути компенсовані. Тим самим держава бере на себе зобов'язання гарантувати забезпечення майнових прав іноземних інвесторів.
Збитки, зокрема втрачена вигода, заподіяна іноземним інвесторам у результаті дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи їх посадовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо іноземного інвестора, мають відшкодовуватися, виходячи із загальних засад цивільно-правової відповідальності.
24.Компенсація збитків іноземним інвестором, заподіяних неправомірними діями державних органів та їх посадових осіб
Закон України «Про інвестиційну діяльність»:
Державні органи та їх посадові особи не мають права втручатися в діяльність суб'єктів інвестиційної діяльності, крім випадків, коли таке втручання допускається чинним законодавством і здійснюється в межах компетенції цих органів та посадових осіб.
Ніхто не має права обмежувати права інвесторів у виборі об'єктів інвестування, за винятком випадків, передбачених цим Законом.
У разі прийняття державними або іншими органами актів, що порушують права інвесторів і учасників інвестиційної діяльності, збитки, завдані суб'єктам інвестиційної діяльності, підлягають відшкодуванню у повному обсязі цими органами. Спори про відшкодування збитків розв'язуються судом.
З Коссака: Іншим видом державно-правових гарантій є гарантії від примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб. Серед примусових заходів законодавство розрізняє 1)націоналізацію, 2)реквізицію, 3)конфіскацію. Під націоналізацією мають на увазі безоплатне або оплатне вилучення майна, що належить іноземному інвестору, і передання його у власність держави.
Відповідно до Конституції України (ст. 41) право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з подальшим повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Законодавство України містить заборону націоналізації іноземних інвестицій. Слід підкреслити, що міжнародне право передбачає можливість суверенної держави націоналізувати іноземну власність, яка перебуває на території цієї держави. Зокрема, в Резолюції Ради Організації Економічного Співробітництва та Розвитку за проектом Конвенції "Про захист іноземної власності" (ст. 3) підтверджується суверенне право держав на націоналізацію іноземної приватної власності, яка перебуває на її території. Заперечувати наявність такого права на сьогодні неможливо, бо цс означало б втручання у внутрішні справи держави.
У зарубіжних країнах обґрунтовуються протилежні погляди. Прихильники одного з них не заперечували право на експропріацію за умови адекватної, ефективної і швидкої компенсації. Згідно з іншою позицією компенсація має бути справедливою і розумною, але без урахування втраченої вигоди.
Питання націоналізації продовжують бути предметом дискусії в науковій літературі. Зокрема, висловлюється думка щодо розроблення інституту націоналізації. Така позиція обґрунтовується тим, що нині важко передбачити усі наслідки переходу значної частини об'єктів державної власності до інших форм власності. В інтересах держави і суспільства може постати питання про зворотне повернення приватної власності до державної (реприватизація).
Прихильники цієї теорії вважають, що націоналізація майна має здійснюватись на підставі судового рішення з урахуванням прав особи і за умов справедливої компенсації. У визначенні розмірів такої компенсації доцільно враховувати спосіб набуття цієї власності, використання її з погляду блага для суспільства чи навпаки, понесені власником витрати, а також обсяг одержаних від цієї власності прибутків. Державну політику у сфері націоналізації відповідно до коментованої позиції має здійснювати спеціально уповноважений державний орган.
З коментованою позицією не можна погодитися. Націоналізація (оплатна чи безоплатна) проводиться відповідно до акта законодавства. Тому необгрунтованою є вимога щодо рішення суду як підстави націоналізації. Незрозуміло також, чому розмір компенсації має визначатися залежно від такого нсюридичного критерію, як "благо суспільства".
Для довідки: ЗУ про режим іноземного інвестування:
Стаття 7. Правовий режим інвестиційної діяльності
Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України.
Для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності
Законами України можуть визначатися території, на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог
забезпечення національної безпеки.
Законодавством України передбачено, що іноземна інвестиція може бути реквізована лише у випадках, прямо передбачених законом. До таких випадків зараховано здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, спізоотій. Причому зазначена реквізиція може бути здійснена на підставі рішення органів, уповноважених на цс Кабінетом Міністрів України. Отже, реквізиція іноземних інвестицій здійснюється: 1) лише у випадках, прямо передбачених законодавством; 2) при здійсненні рятівних заходів; 3) на засадах компенсації витрат і збитків іноземним інвесторам. Рішення про реквізицію іноземних інвестицій та умови компенсації можуть бути оскаржені в судовому порядку.
25.Об’єкт інвестиційної діяльності
Зу «про ІД»
Стаття 4. Об'єкти інвестиційної діяльності
Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке
майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях
економіки, цінні папери (крім векселів), цільові грошові вклади,
науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти
власності, а також майнові права.
{ Частина перша статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 4218-VI ( 4218-17 ) від 22.12.2011 }
Забороняється інвестування в об'єкти, створення і
використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних,
радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм,
встановлених законодавством України, а також порушує права та
інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються
законом.
Інвестування та фінансування будівництва об'єктів житлового
будівництва з використанням недержавних коштів, залучених від
фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може
здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди
операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також
шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання
зобов'язань за якими здійснюється шляхом передачі об'єкта (частини
об'єкта) житлового будівництва. Інші способи фінансування
будівництва таких об'єктів визначаються виключно законами.
{ Статтю 4 доповнено частиною третьою згідно із Законом N 3201-IV
( 3201-15 ) від 15.12.2005; в редакції Закону N 2367-VI
( 2367-17 ) від 29.06.2010; із змінами, внесеними згідно із
Законом N 3461-VI ( 3461-17 ) від 02.06.2011 }
Зу «про режим ІІ»
Стаття 4. Об'єкти іноземного інвестування
Іноземні інвестиції можуть вкладатися в будь-які об'єкти,
інвестування в які не заборонено законами України.
25.Об’єкти права власності іноземних інвесторів
Поняття власності є однією з основних правових категорій. По-різному тлумачиться власність в економічному і юридичному аспектах. Зокрема, з економічного погляду власність розглядається через призму стосунків між людьми у зв’язку з привласненням того чи іншого об’єкта власності і відображає приналежність певних предметів особам (групам осіб).
З економічним аспектом власності пов’язаний юридичний. Через те, що відносини власності виникають і тривають між певними учасниками, то зміст відносин власності розкривається в категоріях володіння, користування та розпорядження. Економічні відносини власності, стаючи об’єктом державно-правового регулювання, неминуче призводять до появи поняття власності як юридичної категорії.
Безперечно, що відносини права власності є похідними щодо економічних відносин власності, які є складовою частиною виробничих відносин. Саме власність є умовою функціонування виробництва у межах загального комплексу виробничих відносин, а відтак і їх головною складовою частиною. Роль відносин власності полягає у закріпленні стану приналежності матеріальних благ індивідам, віддзеркалюючи статичний момент того чи іншого способу суспільного виробництва.
До інституту права власності мають належати ті норми, які:
Вищенаведені критерії дають можливість виявити в різних галузях законодавства ті норми, які мають бути віднесені до інституту права власності. Безумовно, переважна їх частина є цивільно-правовими.
Право власності у зарубіжному законодавстві визначається найчастіше лише в рамках приватного майнового права як панування особи над річчю в установлених законом межах. Так, у ФРН власник речі має право, якщо це не суперечить положенням закону або праву третіх осіб, розпоряджатися річчю на свій розсуд та відхиляти спроби будь-якого впливу на неї (§903 Цивільного уложення Німеччини).
Визначення місця права власності в національному законодавстві України є важливою умовою залучення іноземних інвестицій. Зарубіжний досвід свідчить, що без права приватної власності і використання іноземного капіталу неможливо швидко створити умови для трансформації всієї системи - від адміністративно-командної до ринкової.
Держава встановлює певну систему юридичних норм, які регулюють відносини з присвоєння засобів і продуктів виробництва, тобто їх володіння, а також щодо їх використання та розпорядження. Тому з’явилася потреба в охороні, захисті власності від чужих посягань. Ця потреба зумовила виникнення права, покликала до життя специфічні норми, які забезпечуються примусовою силою держави. Завдання охорони власності окремого індивіда залишається актуальним, одним з основних завдань права.
Право власності належить конкретному суб’єктові правовідносин. Маємо на увазі суб’єктивне право власності. Останнє є абсолютним правом, адже власникові у правовідносинах власності протистоїть необмежене коло осіб, обов’язком яких є утримання від дій, що порушують права власника. Зміст останніх становлять права володіння, користування і розпорядження майном.
Питання права власності тривалий час є предметом дискусій в економічній та юридичній літературі. Вчені визнають, що в основі власності лежать вольові відносини, але різноманітні думки висловлюються щодо місця інституту права власності в системі законодавства, співвідношення конституційних, цивільно-правових та інших норм у регулюванні відносин власності. Право власності у суб’єктивному значенні - цс закріплені у відповідних нормах права можливості суб’єкта володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд у межах, передбачених законом.
Цивільно-правовий інститут права власності є центральним у будь-якій національній правовій системі, У рамках цього інституту визначається правове становище майнових цінностей у господарському обігу встановленням межі дозволеної поведінки уповноваженої особи (власника) щодо володіння, користування та розпорядження майном.
Інвестиційна діяльність диктує необхідність розширення кола об’єктів права власності. Одні й ті самі об’єкти права власності можуть розглядатися водночас як вид інвестиції. Останнє в ряді випадків тягне за собою встановлення особливого правового режиму для таких об’єктів з урахуванням вимог інвестиційного законодавства. Специфічним може бути також правове становище власника, який одночасно є іноземним інвестором.
Зокрема, законодавство про іноземні інвестиції України передбачає особливий підхід до врегулювання права іноземних інвесторів щодо певних об’єктів власності, а також способу їх придбання, експлуатації та інше (наприклад, земельних ділянок, об’єктів приватизації). У результаті виникають різні юридичні режими власності. Вони можуть певною мірою не збігатися зі змістом повноважень власників у цивільному праві. Тому важливим напрямом удосконалення законодавства про іноземні інвестиції є уніфікація положень права власності щодо нормативної бази, яка регулює це право загалом у цивільно-правовому аспекті.
До правового режиму власності в інвестиційній сфері вводяться адміністративно-правові обмеження насамперед на користь держави. Так, заборона або обмеження форм здійснення іноземних інвестицій може відбуватися тільки відповідно до законів України.
Закон України “Про режим іноземного інвестування” передбачає, що на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами. Але в ньому нічого не говориться про правовий режим об’єктів права власності, набутих у результаті такої діяльності. Аналіз повноважень іноземного інвестора як потенційного власника свідчить, що залежно від порядку придбання об’єктів права власності щодо результатів інвестиційної діяльності останні можуть поділятися на три групи:
Об’єктом права власності іноземних інвесторів може бути майно, яке має певну економічну цінність. Власне, через призму останньої оцінюється як вартість іноземної інвестиції, так і розмір одержаного прибутку (доходу) іноземного інвестора, зокрема, з метою оподаткування.
Право власності іноземних держав на майно, яке перебуває на території України, визначається вітчизняним законодавством, але його правовий режим може бути дещо відмінний від правового режиму майна України як держави. Водночас на нього поширюється така ж правова охорона, як і на майно інших власників, яке перебуває на території України, і в цьому контексті власність іноземних держав також входить у систему рівноправних форм власності. Зокрема, іноземні держави як інвестори можуть створювати на території України підприємства, набувати майно, зокрема різні цінні папери та інші майнові права. Створені ними підприємства можуть бути організовані як за часткової участі з вітчизняними юридичними особами та громадянами України, так і належати винятково іноземним державам.
У законодавстві передбачене широке коло об’єктів права власності, якими можуть володіти іноземні інвестори. Водночас, Постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. “Про право власності на окремі види майна” визначено перелік майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об’єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України. Сюди належать:
Відповідно, перелічені об’єкти не можуть належати на правах власності іноземним інвесторам. Перелік майна, яке не може перебувати у власності громадян, громадських об’єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, доповнений Постановою Верховної Ради України від 21 лютого 1995 р. “Про внесення змін і доповнень до Постанови Верховної Ради України “Про право власності на окремі види майна”2. Зокрема, у власності зазначених суб’єктів права, крім вже перелічених, не можуть перебувати електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами, крім газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії. Спеціальний порядок набуття права власності встановлений на пневматичну зброю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду.
27. Обов’язки іноземного інвестора
Правовий статус інвестора - сукупність всіх законодавчо закріплених прав та обов’язків цього суб’єкта інвестиційної діяльності, а також його законних інтересів, які не трансформувалися в права.
Права:
1. права щодо здійснення інвестування, які обслуговують власне здійснення господарської функції інвестора (право здійснювати інвестиції в будь-яких формах та в будь-яких видах, у будь-які об’єкти та в будь-яких обсягах, з урахуванням обмежень, встановлених законом; право використовувати власні, позичкові і залучені кошти для фінансування інвестиційної діяльності, за винятком випадків, коли використання позичкових та/або залучених коштів обмежене або заборонене законом; право залучати на договірній основі для реалізації інвестицій будь-яких учасників інвестиційної діяльності відповідно до законодавства, а також об’єднувати кошти з коштами інших інвесторів);
2. права щодо інвестицій та результатів їх здійснення (право на володіння, користування, розпорядження, здійснення інших правомочностей щодо об’єктів та результатів інвестиційної діяльності відповідно до закону та умов договору; право передавати за договором свої права та обов’язки щодо здійснення інвестицій з урахуванням обмежень, встановлених законом; право на припинення інвестиційної діяльності відповідно до законодавства та умов договору);
3. права щодо сприятливих умов інвестиційної діяльності (право на отримання суттєвої інформації про господарську діяльність реципієнта інвестицій та/або об’єкти інвестування; право на отримання державної підтримки в формах та випадках, передбачених законодавством, – прямої у вигляді надання бюджетних коштів та непрямої у вигляді надання пільг, а також додаткових гарантій).
Обов’язки:
28. Оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями
29.30.Органи, що розглядають спори за участю іноземних інвесторів
П О С Т А Н О В А ПЛЕНУМ ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ
«Про деякі питання підвідомчості
і підсудності справ господарським судам»
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про
режим іноземного інвестування" ( 93/96-ВР ) спори між іноземними
інвесторами і державою з питань державного регулювання іноземних
інвестицій та діяльності підприємств з іноземними інвестиціями
підлягають розгляду в судах України, якщо інше не визначено
міжнародними договорами України. За змістом статей 1 та 12 ГПК
України ( 1798-12 ) господарським судам підвідомчі справи у
відповідних спорах, якщо інше не визначено міжнародними договорами
України.
Справи в усіх інших спорах, не зазначених у частині першій
цієї статті, підлягають розгляду в судах та/або в господарських
судах України, або за домовленістю сторін у третейських судах, у
тому числі за кордоном (частина друга статті 26 названого Закону)
( 93/96-ВР ).
Однією з найважливіших складових державної гарантії захисту прав інвесторів є розгляд спорів, що виникають у результаті здійснення інвестиційної діяльності, судом або третейським судом (ст. 19 Закону «Про інвестиційну діяльність»).
Спори між іноземними інвесторами і державою щодо державного регулювання іноземних інвестицій та діяльності підприємств з іноземними інвестиціями підлягають розгляду в судах України, якщо інше не визначено міжнародними договорами України, тоді як усі інші спори (наприклад, корпоративні, договірні тощо) підлягають розгляду в судах України або за домовленістю сторін – у третейських судах, зокрема, за кордоном (ст. 26 Закону «Про режим іноземного інвестування»).
31. 32.Організаційно-правові форми підприємств з іноземними інвестиціями
33.Оцінка іноземних інвестицій
Стаття 393. ГКУ
Оцінка іноземних інвестицій, включаючи внески до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, здійснюється в іноземній конвертованій валюті та у гривнях, за згодою сторін, на основі цін міжнародних ринків або ринку України. При цьому перерахунок сум в іноземній валюті у гривні провадиться за курсом, встановленим Національним банком України.
Ст. 5 ЗУ «Про режим іноземного інвестування
Іноземні інвестиції та інвестиції українських партнерів, включаючи внески до статутного капіталу підприємств, оцінюються в іноземній конвертованій валюті та у валюті України за домовленістю
сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України. Перерахування інвестиційних сум в іноземній валюті у валюту України здійснюється за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України.
При реінвестиціях прибутку, доходу та інших коштів, одержаних у валюті України внаслідок здійснення іноземних інвестицій, перерахування інвестиційних сум провадиться за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України на дату
фактичного здійснення реінвестицій.
Іноземні інвестиції та інвестиції українських партнерів, включаючи внески до статутного фонду підприємств, оцінюються в іноземній конвертованій валюті та у валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України. Перерахування інвестиційних сум в іноземній валюті у валюту України здійснюється за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України. При реінвестиціях прибутку, доходу та інших коштів, одержаних у валюті України внаслідок здійснення іноземних інвестицій, перерахування інвестиційних сум провадиться за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України на дату фактичного здійснення реінвестицій.
Якщо ж інвестування здійснюється не іноземною валютою, а рухомим і нерухомим майном та пов'язаними з ним майновими правами або іншими цінностями (майном), то оцінка майна провадиться на підставі договору між суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання та замовником оцінки або на підставі ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна, що завершується складенням звіту про оцінку майна, який є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо провадили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, до порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.
Акт оцінки майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності - органом державної влади або органом місцевого самоврядування самостійно. Якщо процедурами з оцінки майна для складання акта оцінки майна передбачене попереднє проведення оцінки майна повністю або частково суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, звіт про оцінку такого майна додається до акта оцінки майна. Акт оцінки майна підлягає затвердженню керівником органу державної влади або органу місцевого самоврядування.
Певні проблеми існують при оцінці іноземних інвестицій у вигляді прав інтелектуальної власності. Однією з проблем спільної підприємницької діяльності та іноземного інвестування загалом є оцінка іноземних інвестицій. Щоправда, Кабінет Міністрів України Постановою від 20 липня 1996 р. затвердив "Положення про порядок залучення експертів до оцінки майна, що перебуває у загальнодержавній власності, під час створення підприємств з іноземними інвестиціями". Але зазначений акт регулює лише порядок та умови залучення експертів до оцінки майна, що перебуває в державній власності, під час створення підприємств з іноземними інвестиціями з метою впорядкування механізму визначення вартості внесків українського засновника до статутних фондів таких підприємств.
Майно оцінюють на підставі договору, що укладається між замовником та експертом відповідно до типового договору, затвердженого Фондом державного майна. За результатами оцінки експерт складає звіт, який серед інших реквізитів повинен містити викладення методики оцінки та обґрунтування вибору методів оцінки. Майно оцінюється у визначеній замовником конвертованій валюті та у валюті України відповідно до вимог ст. 5 Закону України "Про режим іноземного інвестування". Таким чином, Положення "Про порядок залучення експертів до оцінки майна, що перебуває у загальнодержавній власності, під час створення підприємств з іноземними інвестиціями" не пропонує методики оцінки, а знову ж таки відсилає до відповідної статті Закону "Про режим іноземного інвестування", яка передбачає оцінку іноземних інвестицій. У цьому Законі (ст. 5) зазначено, що іноземні інвестиції та інвестиції українських партнерів, у тому числі внески до статутного фонду підприємств, оцінюються в іноземній конвертованій валюті та у валюті України за домовленістю сторін за цінами міжнародних ринків або ринку України. Практично оцінку виконують відповідно до Міжнародних стандартів оцінки МСО 1—4 та Норм професійної діяльності оцінювачів, затверджених Радою Українського товариства оцінювачів.
Законодавство про іноземні інвестиції України прямо вимагає, щоб вартість прав інтелектуальної власності було підтверджено згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями. Ця вимога поширюється на внесення іноземних інвестицій у будь-якій формі. Але передання прав на інтелектуальну власність у вигляді промислової власності здійснюється в інших державах, як правило, двома способами: за договором купівлі-продажу охоронного документа або тимчасового надання права користування за ліцензійним договором. В обох випадках власник права промислової власності надає свої права іншій стороні за винагороду. Один із основних обов'язків ліцензіата (покупця) полягає у виплаті винагороди. Комерційними положеннями контракту визначаються вид, розмір і терміни виплати винагороди, а інколи — і рівень продажних цін на продукцію за ліцензією. Використовуються дві основні форми винагороди: разова оплата всієї вартості ліцензії та поточні відрахування від обсягу виробництва або продажу продукції у розмірі погоджених ставок (роялті). Нерідко вони комбінуються з іншими формами оплати, зокрема гарантованою сплатою певних сум.
34. Переказ доходів і прибутків іноземних інвесторів за кордон
35. Переказ за кордон прибутків, одержаних від інвестиційної діяльності
З гарантією у разі припинення інвестиційної діяльності тісно пов'язана інша - гарантія переказу доходів, прибутків та інших сум у зв'язку з іноземними інвестиціями. Іноземним інвесторам, після сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів, гарантується безперешкодний і без затримки переказ за кордон їхніх доходів, прибутків та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах внаслідок здійснення іноземних інвестицій.
Порядок переказу за кордон доходів, прибутків та інших коштів, одержаних у зв'язку з іноземними інвестиціями, визначається Національним банком України.
Згідно з Положенням про порядок іноземного інвестування в Україну, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 10 серпня 2005 року "Про врегулювання питань іноземного інвестування в Україну", повернення іноземної інвестиції, а також прибутків, доходів, інших коштів, одержаних іноземним інвестором від інвестиційної діяльності в Україні, здійснюється:
1) резидентом з поточного рахунку в іноземній валюті за прямою інвестицією на рахунок іноземного інвестора в закордонному банку, якщо іноземна інвестиція надходила безпосередньо на поточний рахунок резидента;
2) резидентом з поточного рахунку в іноземній валюті за прямою інвестицією на інвестиційний рахунок іноземного інвестора в уповноваженому банку, якщо іноземна інвестиція надходила на інвестиційний рахунок;
3) торговцем з поточного рахунку в іноземній валюті за портфельною інвестицією на рахунок іноземного інвестора в закордонному банку, якщо іноземна інвестиція надходила безпосередньо на поточний рахунок торговця;
4) торговцем з поточного рахунку в іноземній валюті іа портфельною інвестицією на інвестиційний рахунок в іноземній валюті іноземного інвестора, якщо іноземна інвестиція надходила на інвестиційний рахунок;
5) іноземним інвестором або резидентом на підставі довіреності іноземного інвестора, оформленої відповідно до законодавства України, з поточною рахунку фізичної особи-исрсзпдснта в уповноваженому банку готівкових коштів в іноземній валюті та гривнях, якщо іноземна інвестиція вносилась в готівковій формі.
6) в інших випадках переліченими особами на підставах і в порядку передбаченому вищезазначеним Положенням.
Купівля іноземної валюти з мстою повернення іноземної інвестиції, а також прибутків, доходів, інших коштів, одержаних іноземним інвестором від інвестиційної діяльності в Україні, здійснюється відповідно до вимог Правил торгівлі іноземною валютою, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005 № 281 в редакції Постанови НБУ №333 від 21.08.2006 р.
Резидент має право перерахувати іноземну валюту на інвестиційний рахунок іноземного інвестора без індивідуальної ліцензії Національного банку України на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу в разі повернення іноземної інвестиції, а також прибутків, доходів, інших коштів, одержаних іноземним інвестором від інвестиційної діяльності в Україні.
Резидент має право перерахувати кошти у гривнях за об'єкт інвестування на інвестиційний рахунок іноземного інвестора в разі ліквідації підприємства.
Резидент з поточного рахунку та іноземний інвестор з інвестиційного рахунку мають право перерахувати іноземну валюту за об'єкт інвестування на рахунок іноземного інвестора в закордонному банку без індивідуальної ліцензії Національного банку України на вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей (за винятком випадків, передбачених законодавством України).
Іноземний інвестор мас право на повне або часткове повернення грошовими коштами його майнової інвестиції, зокрема здійсненої шляхом ведення спільної інвестиційної діяльності без створення юридичної особи, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Уповноважений банк здійснює перерахування за кордон прибутків, доходів та інших коштів, одержаних іноземним інвестором у результаті здійснення інвестицій, на підставі засвідченої в установленому порядку копії довідки податкового органу про сплачений іноземним інвестором в Україні податок на прибуток (дохід) або легалізованої довідки (чи її нотаріально засвідченої копії), виданої компетентним органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України про уникнення подвійного оподаткування, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір про уникнення подвійного оподаткування доходів.
Легалізація документів не потрібна, якщо міжнародним договором, учасником якого є Україна, не передбачена процедура легалізації документів, виданих за межами України.
Уповноважений банк під час перерахування за кордон прибутків, доходів, інших коштів, одержаних іноземним інвестором у результаті розрахунків за об'єкт інвестування з іншим іноземним інвестором, керується Порядком оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, що виплачуються фізичній особі - нерезиденту іншим нерезидентом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.12.2003 № 1993 (1993-2003-п).
Резидент перераховує іноземному інвестору іноземну валюту за межі України з рахунку спільної інвестиційної діяльності без індивідуальної ліцензії Національного банку України на вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей.
Уповноважений банк має право протягом шести місяців з дати звернення іноземного інвестора до банку щодо купівлі та/або перерахування іноземної валюти за межі України без подання виписки (довідки) банку про фактичне надходження грошових коштів в Україну, що були вкладені ним в об'єкти інвестування в Україні, відповідно до статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" звернутися за інформацією про такого іноземного інвестора до відповідних органів державної влади, які здійснюють нагляд та/або контроль за діяльністю іноземного інвестора.
У разі здійснення іноземними інвесторами до набрання чинності цим Положенням інвестицій в Україну в іноземній валюті, відмінній від валюти 1 групи Класифікатора, повернення іноземному інвестору грошових коштів здійснюється в тій іноземній валюті, яка була внесена в Україну.
Відповідно до Сеульської конвенції 1985 р. було створене Багатостороннє агентство для гарантій інвестицій (далі - Агентство). Завданням названої міжнародної організації є заохочення іноземних інвестицій шляхом надання іноземним приватним інвесторам додаткових гарантій. Агентство надає, зокрема, гарантії від нскомерційних ризиків, включаючи націоналізацію інвестиції, а також гарантії переказу за кордон прибутків, одержаних у зв'язку з іноземними інвестиціями.
Захист інтересів іноземних інвесторів здійснюється шляхом укладення договору страхування між Агентством та іноземним інвестором. Незважаючи на тс, що Агентство є міжнародною організацією, у відносинах з іноземним інвестором, приватною особою воно виступає як страхова компанія. Відповідно до укладеного контракту Агентство зобов'язується виплатити іноземному інвесторові суму в разі настання одного з перелічених у контракті випадків, наприклад, у разі експропріації майна іноземного інвестора, воєнних дій тощо.
Отже, удосконалення системи правових гарантій захисту іноземних інвестицій сприятиме створенню умов для імпорту капіталу і забезпечить підвищення рівня вітчизняної економіки.
36.Підстави оплатного вилучення іноземних інвестицій
37.Підстави реквізиції іноземних інвестицій
Серед примусових заходів законодавство розрізняє націоналізацію, реквізицію, конфіскацію Законодавством України передбачено, що іноземна інвестиція може бути реквізована лише у випадках, прямо передбачених законом. До таких випадків зараховано здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, спізоотій. Причому зазначена реквізиція може бути здійснена на підставі рішення органів, уповноважених на цс Кабінетом Міністрів України. Отже, реквізиція іноземних інвестицій здійснюється: 1) лише у випадках, прямо передбачених законодавством; 2) при здійсненні рятівних заходів; 3) на засадах компенсації витрат і збитків іноземним інвесторам. Рішення про реквізицію іноземних інвестицій та умови компенсації можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Під націоналізацією мають на увазі безоплатне або оплатне вилучення майна, що належить іноземному інвестору, і передання його у власність держави.
Відповідно до Конституції України (ст. 41) право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з подальшим повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Законодавство України містить заборону націоналізації іноземних інвестицій. Слід підкреслити, що міжнародне право передбачає можливість суверенної держави націоналізувати іноземну власність, яка перебуває на території цієї держави. Зокрема, в Резолюції Ради Організації Економічного Співробітництва та Розвитку за проектом Конвенції "Про захист іноземної власності" (ст. 3) підтверджується суверенне право держав на націоналізацію іноземної приватної власності, яка перебуває на її території. Заперечувати наявність такого права на сьогодні неможливо, бо цс означало б втручання у внутрішні справи держави.
У зарубіжних країнах обґрунтовуються протилежні погляди. Прихильники одного з них не заперечували право на експропріацію за умови адекватної, ефективної і швидкої компенсації. Згідно з іншою позицією компенсація має бути справедливою і розумною, але без урахування втраченої вигоди.
Питання націоналізації продовжують бути предметом дискусії в науковій літературі. Зокрема, висловлюється думка щодо розроблення інституту націоналізації. Така позиція обґрунтовується тим, що нині важко передбачити усі наслідки переходу значної частини об'єктів державної власності до інших форм власності. В інтересах держави і суспільства може постати питання про зворотне повернення приватної власності до державної (реприватизація).
Прихильники цієї теорії вважають, що націоналізація майна має здійснюватись на підставі судового рішення з урахуванням прав особи і за умов справедливої компенсації. У визначенні розмірів такої компенсації доцільно враховувати спосіб набуття цієї власності, використання її з погляду блага для суспільства чи навпаки, понесені власником витрати, а також обсяг одержаних від цієї власності прибутків. Державну політику у сфері націоналізації відповідно до коментованої позиції має здійснювати спеціально уповноважений державний орган.
З коментованою позицією не можна погодитися. Націоналізація (оплатна чи безоплатна) проводиться відповідно до акта законодавства. Тому необгрунтованою є вимога щодо рішення суду як підстави націоналізації. Незрозуміло також, чому розмір компенсації має визначатися залежно від такого нсюридичного критерію, як "благо суспільства".
38.Пільги в оподаткуванні підприємств з іноземними інвестиціями
З метою
розвитку конкуренції між суб'єктами підприємницької діяльності та згідно із
Законом України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб"єктів
підприємницької діяльности, створених з використанням майна та коштів
вітчизняного походження" до підприємств з іноземним капіталом віднині буде
застосовуватись режим валютного регулювання та справляння податків і зборів,
встановлений для підприємств без залучення іноземних інвестицій. Цей закон
поширюэться на підприємства з іноземними інвестиціями, незалежно від часу їх
внесення та реєстрації.
39.Поняття інвестиційної діяльності
40.Поняття іноземної інвестиції
41.Порядок одержання іноземних кредитів під гарантію Національного банку України
42.Порядок реєстрації іноземних інвестицій
|
ПОРЯДОК державної реєстрації (перереєстрації) іноземних інвестицій та її анулювання Загальні положення 1. Цей Порядок визначає процедуру подання документів, їх розгляду та здійснення державної реєстрації (перереєстрації) іноземних інвестицій та її анулювання. 2. Державна реєстрація (перереєстрація) іноземних інвестицій та її анулювання здійснюються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями (далі - органи державної реєстрації) у семиденний строк з дня подання іноземним інвестором документів для реєстрації (перереєстрації) іноземних інвестицій або її анулювання. 3. Органи державної реєстрації подають до п’ятого числа місяця, що настає за звітним кварталом, Мінекономрозвитку і Держстату за встановленими ними формами інформацію про зареєстровані (перереєстровані) іноземні інвестиції та анулювання державної реєстрації таких інвестицій. Державна реєстрація іноземних інвестицій 4. Для державної реєстрації іноземних інвестицій іноземний інвестор або уповноважена ним в установленому порядку особа (далі - заявник) подає органу державної реєстрації такі документи: інформаційне повідомлення згідно з додатком 1 до цього Порядку у трьох примірниках з відміткою територіального органу Міністерства доходів і зборів за місцем здійснення інвестицій про їх фактичне здійснення. Зазначене повідомлення заповнюється згідно з додатком 2 до цього Порядку; документи, що підтверджують форму здійснення іноземних інвестицій (установчі документи, договори (контракти) про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності, концесійні договори тощо); документи, які підтверджують вартість іноземних інвестицій, що визначається відповідно до статті 2 Закону України “Про режим іноземного інвестування”. 5. Орган державної реєстрації зазначає дату надходження документів у журналі обліку державної реєстрації іноземних інвестицій (далі - журнал обліку), форма якого затверджується Мінекономрозвитку, та протягом семи днів розглядає подані документи і приймає рішення про реєстрацію іноземних інвестицій або про відмову в їх реєстрації. 6. Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється шляхом присвоєння органом державної реєстрації інформаційному повідомленню реєстраційного номера, який на всіх трьох примірниках засвідчується підписом посадової особи та скріплюється печаткою органу державної реєстрації, та внесення таким органом відповідного запису до журналу обліку. Перший примірник інформаційного повідомлення повертається заявникові як підтвердження факту державної реєстрації іноземних інвестицій, другий - надсилається до п’ятого числа місяця, що настає за звітним кварталом, поштовим відправленням Мінекономрозвитку, третій - залишається в органі державної реєстрації. 7. Реєстраційний номер інформаційного повідомлення складається з: коду системи позначень адміністративно-територіальних одиниць, до яких належить регіон, в якому розміщується орган державної реєстрації, що зареєстрував іноземні інвестиції; порядкового номера за видом іноземних інвестицій, визначеного відповідно до пункту 8 цього Порядку; порядкового номера за формою внесених іноземних інвестицій, визначеного відповідно до пункту 9 цього Порядку; порядкового номера реєстрації іноземних інвестицій у журналі обліку. Складові частини реєстраційного номера відокремлюються одна від одної дефісом. 8. За видами іноземних інвестицій визначаються такі порядкові номери: 1) іноземна валюта, що визнається конвертованою Національним банком України - 1; 2) валюта України - відповідно до законодавства України - 2; 3) будь-яке рухоме і нерухоме майно та пов’язані з ним майнові права - 3; 4) акції, облігації, інші цінні папери, а також корпоративні права (права власності на частку (пай) у статутному капіталі юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражені у конвертованій валюті - 4; 5) грошові вимоги та права вимоги щодо виконання договірних зобов’язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно із законами (процедурами) країни-інвестора або міжнародними торговельними звичаями - 5; 6) будь-які права інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни-інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, у тому числі легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо - 6; 7) права на провадження господарської діяльності, у тому числі права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни-інвестора або міжнародними торговельними звичаями - 7; 8) інші цінності відповідно до законодавства - 8. 9. За формами іноземних інвестицій визначаються такі порядкові номери: 1) часткова участь у підприємствах, створюваних спільно з українськими юридичними та фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств - 1; 2) створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю - 2; 3) придбання не забороненого законами нерухомого чи рухомого майна, у тому числі будинків, квартир, приміщень, обладнання, транспортних засобів та інших об’єктів власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів - 3; 4) придбання самостійно чи за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України - 4; 5) придбання інших майнових прав - 5; 6) господарська (підприємницька) діяльність на основі угод про розподіл продукції - 6; 7) інші форми іноземних інвестицій, не заборонені законами, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб’єктами господарської діяльності України - 7. 10. У разі втрати (знищення) інформаційного повідомлення заявникові на його вимогу видається дублікат зазначеного документа. Для отримання дубліката інформаційного повідомлення заявник подає органові державної реєстрації опубліковане в офіційних друкованих засобах масової інформації оголошення про визнання недійсним втраченого інформаційного повідомлення. Орган державної реєстрації повинен протягом п’яти робочих днів видати дублікат інформаційного повідомлення. 11. Державна реєстрація іноземних інвестицій діє протягом усього періоду використання інвестицій. |
Стаття 13 ЗУ «Про режим іноземного інвестування»
Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється Урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями протягом
7 робочих днів після фактичного їх внесення у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на одержання пільг та гарантій, передбачених цим Законом.
43.Порядок реінвестування
За своєю правовою суттю реінвестицією є господарська операція, яка передбачає здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок доходу (прибутку), отриманого від інвестиційних операцій (пп. 1.28.3 Закону про прибуток).
За п. 1.9 Закону про прибуток дивіденд — платіж, який здійснюється юридичною особою — емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв’язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.
Використання частини прибутку, отриманого від господарсько-фінансової діяльності, на розширення виробництва (поповнення власного капіталу) шляхом вкладення в ОФ і збільшення власного оборотного капіталу є реінвестуванням дивідендів (Методичні рекомендації з аналізу і оцінки фінансового стану підприємств від 28.07.2006 р., Укоопспілка).
По суті, джерелом реінвестицій є отримані інвестором та спрямовані на розвиток об’єкта інвестування кошти або майно. Адже відповідно до ч. 2 ст. 398 ГК України дохід іноземного інвестора або інші кошти, одержані в Україні у гривнях або іноземній валюті від здійснення інвестицій, можуть реінвестуватися в Україні в порядку, встановленому законодавством.
Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об’єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до чинного законодавства України (ч. 5 ст. 7 Закону про інвестиційну діяльність).
Зауважимо, що реєстрація іноземних реінвестицій, так само як і іноземних інвестицій (на відміну від коштів із джерелом походження в Україні), передбачена ст. 13 Закону №93/96 і повинна здійснюватись відповідно до вимог Положення №928. Порядок їх реєстрації ідентичний. Держреєстрація іноземних інвестицій здійснюється Радою міністрів АРК, обласними, Київською та Севастопольською міськдержадміністраціями протягом трьох робочих днів після їх фактичного внесення (п. 2 Положення №928). Держреєстрація іноземної інвестиції (як і реінвестиції) здійснюється шляхом присвоєння інформаційному повідомленню про внесення іноземної інвестиції реєстраційного номера, який на усіх трьох примірниках інформаційного повідомлення1 засвідчується підписом посадової особи та скріплюється печаткою органу державної реєстрації.
1 Заповнене за формою і в порядку згідно з додатками 1 і 2 до Положення №928 (інформаційне повідомлення має бути з відміткою ДПІ за місцем здійснення інвестиції про її фактичне внесення).
Як правило, сума реінвестованих коштів збільшує статутний капітал підприємства (збільшення кількості акцій). А отже, таке рішення потрібно оформити у вигляді протоколу про збільшення розміру статутного капіталу підприємства та змін у статуті, які слід зареєструвати у держреєстратора. На практиці зміни оформлюють одним протоколом: приймається рішення про виплату дивідендів, про збільшення статутного фонду підприємства та про реінвестицію належних до виплати учасникам дивідендів.
Звертаємо увагу, що рішення товариства про зміни розміру статутного (складеного) капіталу набирає чинності від дня внесення цих змін до державного реєстру (ст. 16 Закону про госптовариства). Отже, спочатку необхідно зареєструвати зміни розміру статутного фонду підприємства, а вже потім здійснювати грошові внески. Адже інакше при податкових перевірках суму таких коштів буде розцінено податківцями як фінансову допомогу від засновників із відповідними податковими наслідками1.
1 У п. 5 свого листа від 24.07.2008 р. №14874/7/25-0017 ДПАУ підтверджує неправомірність застосування штрафних санкцій щодо невключення до ВД коштів, внесених до СК, збільшення якого на момент внесення коштів не було зареєстроване, якщо до моменту початку перевірки зміни до СК вже були внесені до держреєстру.
44.
45.Порядок розгляду спорів з участю іноземних інвесторів
46.Порядок створення підприємства з іноземними інвестиціями
47.Права іноземного інвестора
48.Права інтелектуальної власності як вид іноземної інвестиції
49.Право інтелектуальної власності на підприємства з іноземними інвестиціями
Охорона та здійснення прав інтелектуальної власності підприємств з іноземними інвестиціями забезпечується відповідно до законодавства України. Зокрема, це Закони України "Про авторське право і суміжні права", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг".
При цьому підприємства з іноземними інвестиціями самостійно приймають рішення про патентування (реєстрацію) за кордоном винаходів, промислових зразків, товарних знаків та інших об'єктів інтелектуальної власності, які їм належать, відповідно до законодавства України.
50.Правовий режим іноземних інвестицій
Завдання ускладнюється тим, що в економічній та юридичній літературі немає єдиної думки щодо природи інвестицій. Поняттям “інвестиції” не охоплюються комерційні угоди, зокрема продаж товарів або аналогічні торгові операції. На практиці під інвестиціями розуміють традиційні інвестиції у формі капітальних вкладень, внески у спільні підприємства або позики, а також інші види інвестування, які здійснюються на основі контрактів з розподілом одержаного прибутку між учасниками.
Так, М. М. Богуславський іноземними інвестиціями вважає матеріальні і нематеріальні цінності юридичних і фізичних осіб однієї держави, які вивозяться з цієї держави на територію іншої держави з метою одержання прибутку.
На думку О. М. Вінник, іноземне інвестування характеризується спеціальними вимогами до суб’єкта (ним має бути іноземний інвестор), інвестицій (зазвичай кошти, майно іноземного походження), порядком інвестування, гарантіями захисту прав та законних інтересів іноземного інвестора, а у випадках, визначених законом, - обмеженнями на захист інтересів національної економіки.
Термін “інвестиція” переважно вживається в розумінні “капітальні вкладення”. Як вважає Н. Кузнецова, поняття “інвестиції” та “капітальні вкладення” співвідносяться як категорії загального й окремого: інвестиція у відтворення основних фондів і на приріст матеріально- виробничих запасів здійснюється у формі капіт альних вкладень.
Іноземними інвестиціями, на думку О. М. Вінник, визнаються цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку. В коментованому визначенні не йдеться про ще одну мету здійснення інвестицій - соціальний ефект.
Термін “іноземні інвестиції” закріпився у законодавстві. У Законі України від 19 березня 1996 р. “Про режим іноземного інвестування”3 під іноземними інвестиціями розуміють цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.
Отже, можна виділити особливості категорії “іноземні інвестиції”. Насамперед, це речі, цінні папери, грошові кошти, результати інтелектуальної діяльності та майнові права.
Наступною ознакою іноземних інвестицій є їх вкладення в об’єкти інвестиційної діяльності з метою одержання прибутку (доходу) або досягнення соціального ефекту.
Тому В. М. Коссак обґрунтовує таке визначення іноземних інвестицій: це речі, грошові кошти, майнові права, цінні папери, а також результати інтелектуальної діяльності, вкладені іноземним інвестором (у передбачених законом формах) в об’єкти інвестиційної діяльності на території України з метою одержання прибутку (доходу) або досягнення соціального ефекту.
Ознаки інвестицій: (Коссак + Вінник)
Ст..4 ЗУ «Про ІД»: такі об’єкти – будь-яке майно, в т.ч. основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки, цінні папери, цільові грошові вклади, інтелектуальні цінності та ін.. права.
Є 2 основні групи об’єктів інвестування: 1) майно в широкому розумінні; 2)корпоратив. об’єкти: об’єкт інвестування – юридична особа
Соціальний ефект – правомірний корисний результат для всіх, окрім самого інвестора. Він – без мети отримання прибутку.
Бек Ю.Б.: зазвичай соціальний ефект є при вдалому інвестуванні (приклад: місто утворююче підприємство)
51.Правовий режим об’єктів, придбаних іноземними інвесторами
53.Правові наслідки відмови в реєстрації іноземних інвестицій
54.Правові форми створення спільних підприємств з участю іноземного капіталу
55.Придбання іноземними інвесторами майнових прав
56.Припинення діяльності підприємств з іноземними інвестиціями
57.Регулювання іноземних інвестицій у спеціальних(вільних) економічних зонах
58.Реєстрація іноземних інвестицій
59.Реєстрація контрактів про спільну інвестиційну діяльність з іноземним інвестором
1. Це Положення визначає порядок подання документів, їх
розгляду та здійснення державної реєстрації договорів (контрактів)
про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види
спільної інвестиційної діяльності за участю іноземного інвестора.
2. Державній реєстрації підлягають договори (контракти) про
виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної
інвестиційної діяльності, не пов'язаної із створенням юридичної
особи, укладені відповідно до законодавства суб'єктами
зовнішньоекономічної діяльності України за участю іноземного
інвестора-1.
3. Державну реєстрацію договорів (контрактів) здійснює
Мінекономрозвитку та уповноважені ним органи (далі - органи
державної реєстрації).
4. Державна реєстрація договорів (контрактів) є підставою для
здійснення іноземної інвестиції за такими договорами (контрактами)
відповідно до статей 23 та 24 Закону України "Про режим іноземного
інвестування" ( 93/96-ВР ).
5. Для державної реєстрації договору (контракту) суб'єкт
зовнішньоекономічної діяльності України - учасник договору
(контракту), якому доручено ведення спільних справ учасників, або
уповноважена ним особа подає такі документи:
лист звернення про державну реєстрацію договору (контракту);
інформаційну картку договору (контракту) за формою, що
встановлює Мінекономрозвитку;
договір (контракт) (оригінал і копію), засвідчені в
установленому порядку;
засвідчені копії установчих документів суб'єкта (суб'єктів)
зовнішньоекономічної діяльності України та свідоцтва про його
державну реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;
документи, що свідчать про реєстрацію (створення) іноземної
юридичної особи (нерезидента) в країні її місцезнаходження (витяг
із торгівельного, банківського або судового реєстру тощо). Ці
документи повинні бути засвідчені відповідно до законодавства
країни їх видачі, перекладені українською мовою та легалізовані у
консульській установі України, якщо міжнародними договорами, в
яких бере участь Україна, не передбачено інше. Зазначені документи
можуть бути засвідчені також у посольстві відповідної держави в
Україні та легалізовані в МЗС;
ліцензію, якщо згідно із законодавством України цього вимагає
діяльність, що передбачається договором (контрактом); ( Абзац
сьомий пункту 5 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ
N 1919 ( 1919-99-п ) від 18.10.99 )
документ про оплату послуг за державну реєстрацію договору
(контракту).
Оригінали договору (контракту) повертаються після розгляду
матеріалів суб'єктові зовнішньоекономічної діяльності України,
який подав лист-звернення про державну реєстрацію.
У разі обгрунтованої потреби органи державної реєстрації
можуть вимагати інші документи, що стосуються визначення цілей,
умов діяльності, спроможності учасників виконати договір
(контракт), а також відповідності його законодавству.
Відповідальність за достовірність інформації, що міститься у
документах, поданих для державної реєстрації, несе суб'єкт
зовнішньоекономічної діяльності України.
6. Інформація, наведена у документах, поданих для державної
реєстрації договору (контракту), є конфіденційною і не підлягає
розголошенню.
7. Орган державної реєстрації розглядає документи, подані
згідно з пунктом 5 цього Положення, протягом 20 календарних днів
починаючи з дати фіксації у журналі обліку державної реєстрації
договорів (контрактів). За результатами розгляду орган державної
реєстрації приймає рішення про реєстрацію договору (контракту) або
про відмову у ній.
8. Підтвердженням державної реєстрації договору (контракту) є
картка державної реєстрації договору (контракту), складена за
формою і заповнена згідно з порядком, що встановлює
Мінекономрозвитку, та спеціальна відмітка про державну реєстрацію
на договорі (контракті).
Один примірник картки державної реєстрації договору
(контракту) та копія договору (контракту) залишаються в органі
державної реєстрації.
Картка державної реєстрації договору (контракту) видається
суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності України у трьох
примірниках. Перший примірник такої картки суб'єкт
зовнішньоекономічної діяльності подає до митних органів для
митного оформлення відповідного майна, другий - до державної
податкової інспекції за місцезнаходженням українського суб'єкта
зовнішньоекономічної діяльності, третій - залишається у суб'єкта
зовнішньоекономічної діяльності України.
9. У здійсненні державної реєстрації договору (контракту)
може бути відмовлено, якщо:
умови договору (контракту) не відповідають законодавству
України;
до суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України, який
подав лист - звернення про реєстрацію договору (контракту),
застосовано санкції згідно із статтею 37 Закону України "Про
зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 );
існує заборона на передбачений вид спільної діяльності згідно
із законодавством України.
Відмова у державній реєстрації договору (контракту) повинна
бути оформлена письмово із зазначенням мотивів відмови і може бути
оскаржена у судовому порядку.
10. За державну реєстрацію договору (контракту) про спільну
інвестиційну діяльність справляється плата у розмірі шести
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлених на день
реєстрації.
Кошти, одержані за реєстрацію договору (контракту),
перераховуються до бюджету Автономної Республіки Крим, обласних
бюджетів, до міських бюджетів міст Києва та Севастополя. { Абзац
другий пункту 10 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ
N 743 ( 743-2011-п ) від 13.07.2011 }
У разі відмови у реєстрації кошти заявникові не повертаються.
11. У разі втрати (знищення) картки державної реєстрації
договору (контракту) власникові (власникам) видається дублікат
картки реєстрації договору (контракту).
Для отримання дубліката картки державної реєстрації договору
(контракту) учасник договору (контракту) подає до органу державної
реєстрації:
опубліковану в офіційній пресі об'яву про визнання недійсною
втраченої картки державної реєстрації договору (контракту);
документ, що засвідчує сплату збору за видачу картки і
дубліката картки державної реєстрації договору (контракту).
12. Орган державної реєстрації протягом п'яти робочих днів з
моменту подання документів, зазначених у пункті 11 цього
Положення, повинен видати дублікат картки державної реєстрації
договору (контракту).
13. За видачу дубліката картки державної реєстрації договору
(контракту) вноситься плата у розмірі 40 відсотків суми плати за
державну реєстрацію договору (контракту) про спільну інвестиційну
діяльність, встановленої на день подання заяви про видачу
дубліката зазначеного документа.
14. Органи державної реєстрації до п'ятого числа місяця, що
настає за звітним кварталом, подають Держмитслужби, Мінфіну і
Держстату інформацію щодо зареєстрованих договорів (контрактів).
{ Пункт 14 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 743
( 743-2011-п ) від 13.07.2011 }
15. Державна реєстрація змін і доповнень до договорів
(контрактів) здійснюється у порядку, передбаченому цим Положенням.
60.Речі, які не можуть бути об’єктом права власності іноземних інвесторів
61.Роль міжнародних джерел права у вдосконаленні врегулювання інвестиційних відносин
62.Співвідношення міжнародних і національних джерел регулювання іноземних інвестицій
63.Суб’єкти інвестиційної діяльності
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України "Про інвестиційну діяльність" суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.
До суб'єктів інвестиційної діяльності Закон відносить: інвесторів та учасників.
Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.
Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.
Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.
В юридичній літературі визначають і інших учасників інвестиційної діяльності. Так, О.В.Вінник виділяє таких учасників інвестиційної діяльності:
Цей перелік доповнює О.Р. Кібенко, виділяючи також ще й:
О.П. Гетьманець вважає, що в інвестиційному процесі прямо чи опосередковано беруть участь ряд осіб, інтереси яких можуть не завжди співпадати. На думку автора, для сьогоднішнього стану інвестиційної діяльності серед них виділяються:
В економіці виокремлюють групу функціональних учасників інвестиційної діяльності, до яких належать: фірма-девелопер (повна реалізація інвестованого капіталу), фірма-рієлтор (посередник при операціях з нерухомістю), інжиніринго-консалтингові фірми (розробка документації різного роду), будівельні фірми, аудиторські фірми, кредитно-фінансові установи.
65.Установчі документи підприємств з іноземними інвестиціями
66.Участь іноземних інвесторів у приватизації
67.Форми здійснення іноземних інвестицій. 68.Форми іноземних інвестицій
ЗУ «Про режим ІІ»: у таких формах:
69.Цінний папір як вид іноземної інвестиції
За законодавством про іноземні інвестиції інвестору необхідно спершу придбати майно, а потім вкласти його в об'єкти інвестиційної діяльності. Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції на території України у вигляді акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), які виражені у конвертованій валюті. Валютне законодавство України відносить такі цінні папери до валютних цінностей, об'єднуючи їх єдиним поняттям — "іноземна валюта".
Цінні папери. Відповідно до ст. 194 Цивільного кодексу України і ст. 163 Господарського кодексу цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передання прав, що випливають з цього документа, іншим особам (ст. 163 ГКУ "Цінні папери та їх види").
У ст. 195 ЦКУ зазначено такі групи та види цінних паперів:
1) пайові, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержанні частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна в разі ліквідації емітента;
2) боргові, що засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений термін кошти відповідно до зобов'язання;
3) похідні, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом терміну, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів;
4) товаророзпорядчі, які надають їх тримачеві право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.
Цінні папери належать до так званих "портфельних" інвестицій. Під ними розуміють: надання іноземними державами кредитів; придбання державних облігацій та інших державних цінних паперів; придбання акцій, цінних паперів підприємств, комерційних банків, фондових бірж та ін. Питання державних кредитів регулюються міждержавними угодами та програмами надання кредитів, які розробляються міжнародними організаціями. Регулювання портфельних інвестицій повинно здійснюватися національним законодавством.
Відносини, пов'язані з емісією та обігом цінних паперів, регулюються Цивільним і Господарським кодексами України, Законами України "Про цінні папери і фондову біржу", "Про господарські товариства", "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" та ін., а також підзаконними актами. До цього виду інвестицій можуть застосовуватися окремі положення Закону України "Про банки і банківську систему".
За ст. 2 Закону "Про режим іноземного інвестування" іноземні інвестори здійснюють свою діяльність шляхом прямого придбання майна та майнових комплексів або у формі акцій, облігацій та інших цінних паперів. Тобто, коли йдеться про акції, облігації та інші цінні папери або корпоративні права, то мають на увазі вкладення іноземним інвестором коштів у конвертованій валюті з метою придбання цінних паперів. Закон "Про режим іноземного інвестування" наголошує, що акції, облігації, інші цінні папери, а також інші корпоративні права повинні бути виражені у конвертованій валюті.
Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" передбачає можливість у випадках, передбачених статутом емітента, здійснювати оплату цінних паперів в іноземній валюті або шляхом передання майна. Це може бути купівля акцій та інших цінних паперів діючих підприємств, угоди з придбання акцій на фондових біржах. Але в усіх випадках під інвестиційною діяльністю іноземного інвестора розуміють придбання акцій та інших цінних паперів за конвертовану валюту. Розповсюдження шляхом продажу акцій та інших цінних паперів іноземних юридичних осіб, а також інших суб'єктів господарської діяльності в Україні не може визнаватися здійсненням іноземних інвестицій.