Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
27.Значення Світового океану у міжнародних політичних відносинах. Ще такі класики геополітики, як Фрідріх Ратцель, Рудольф Челлен, Джон Галфорд Маккіндер, Ніколас Спайкмен, вказували на визначальну роль у могутності держави, такої складової як контроль над морськими басейнами. Найбільш знаковою в цьому відношенні є геополітична доктрина Альфреда Мехена - американського геополітика, історика, кадрового військового адмірала морського флоту. А.Мехен - викладач, президент військово-морського коледжу в Ньюпорті, де викладав історію військово-морського флоту. Вирішальним геополітичним чинником світового панування окремої держави вважав її контроль над морем та водними шляхами. Його ідеї мали великий вплив на закордонну політику США за часів президентства Т.Рузвельта. Мехен вимагав побудови Панамського каналу, військового контролю над Карибським морем, анексії Гавайських островів. Вчений вивів формулу «МОРСЬКОЇ МОГУТНОСТІ» для визначення впливу держави у світі: SP = N + MM + NB де, SP – військовий флот, N – військовий флот, MM – торгівельний флот, NB – військово-морські бази (забезпечення контролю за ключовими віддаленими материковими базами). В наш час значення морської могутності зменшилось у зв’язку з стрімким розвитком військової стратегічної авіації, ракетних військ та ядерних озброєнь. До нашого часу країни ведуть жваву конкурентну боротьбу за встановлення суверенного контролю над окремими зонами світового океану.Згідно теорії «ПРИРОДНИХ РУБЕЖІВ» - надійними, стійкими і безпечними можна вважати тільки ті кордони держави, які співпадають з природними рубежами. Серед них найважливішим має узбережжя морів. Теорія була популярна до середини ХХ ст. Її використовували для виправдання територіальної експансії континентальних держав.
28.Поняття «Територіальне море, внутрішнє море, історична затока, економічна зона на морі, прилеглі води».До державної території відноситься не лише територія суходолу, але й державна акваторія, яка включає внутрішні води та територіальне (внутрішнє) море. До внутрішніх вод належать: 1) води портів; 2) води заток, береги яких знаходяться в одній державі, якщо їхня ширина не перевищує 24 морських милі; 3) морські води, розміщені в сторону берега від прямих вихідних ліній, які є базовими для вимірювання ширини територіального моря, ширина якої не може перевищувати 12 морських миль. Поділ державної акваторії на внутрішні води і територіальне море зумовлений дещо відмінним режимом плавання іноземних кораблів у кожному з них. Морські затоки – це морські води, що вдаються в територію якої-небуть держави. Згідно з Женевською конвенцією 1958 року З.м. належать до внутрішніх вод прибережної держави, якщо ширина входу до них не перевищує 24 морські милі або якщо затока вважається істор. затокою (внутрішнім морем) даної держави. Прикладами внутрішніх морів є Карське, Лаптєвих, Охотське та Біле моря, всі береги яких належать одній д-ві – Росії. Встановлення режиму судноплавства, рибного та всіх ін. промислів у В. м., а також повітр. польотів над ним повністю входить у компетенцію держави, якій належить внутр. море. До територій із змішаним режимом відносять прилеглу зону, економічну зону на морі і континентальний шельф , у межах яких дана держава має економічні пріоритети. Прилегла зона – це ділянка прибережних вод, шириною 24 морських милі, які прилягають до територіальних вод і дають державі право здійснювати обмежені повноваження: попередити порушення своїх митних, податкових, економічних та імміграційних законів. Морська економічна зона — район поза межами територіальних вод завширшки 200 морських миль, у якому приморська держава має суверенні права на розвідування й розробку живих і мінеральних ресурсів моря.У В. м. судна перебувають під виключною юрисдикцією д-ви, під прапором якої вони плавають, крім особливих випадків, передбачених нормами міжнародного права. Особливий правовий режим діє в межах виключної економічної зони, яка належить до відкритого моря.Оскільки морське дно багате на поклади мінеральних ресурсів в багатьох країнах і компаніях виникла спокуса використовувати ці цінні поклади.
29.Поняття «Міжнародні води, міжнародний канал, міжнародна річка».Протоки і морські канали міжнародного значення, міжнародні ріки слугують транспортними артеріями і тому вимагають врегулювання їх правового статусу.Міжнародні протоки – природні морські шляхи, що з’єднують між собою води морів та океанів. Правовий режим морських проток визначається міжнародними угодами залежно від режиму і значення для світових водних шляхів тих морів, які вони з’єднують. За міжнародним правом, протоки, що з’єднують відкриті моря (Гібралтарська, Магелланова та ін.), вільні для загального використання. Особливе місце займають морські протоки, що є для певного кола держав єдиними зручними виходами з закритих морів у відкриті водні басейни (наприклад чорноморські і балтійські протоки). Їхній режим визначається багатосторонніми конвенціями. Протока, що з’єднує двоє морів, одне з яких є внутрішнім морем прибережної держави, перебуває під виключною юрисдикцією даної держави.В цілому протоки дають можливість контролю над транзитом цивільних і військових суден, тут відбувається концентрація транзитних транспортних потоків, що надзвичайно підсилює їх геополітичне значення.За міжнародний морський канал прийнято вважати штучну водну дорогу, що з’єднує два морські простори, відкриті для судноплавства. Згідно міжнародного права прохід суден через такі канали вільний, проте берег каналу є під юрисдикцією держави, через яку проходить цей канал. Режим вільного судноплавства існує на Суецькому, Панамському і Кільському каналах. МІЖНАРОДНІ РІКИ — судноплавні ріки, які перетинають території двох і більше держав, М. р. є, напр., Дунай, Рейн, Конго, Нігер, Амазонка, Меконг. Режим М. р. регламентують спец. угоди, що їх, як правило, укладають прибережні д-ви. Особливу роль має міжнар.-правова регламентація режиму тих М. р., які мають вихід у відкриті або закриті моря.
30.Значення континентального шельфу в міжнародних економічних відносинах. Конвенція 1982 р. визначила континентальний шельф прибережної держави як "морське дно і надра підводних районів, що розташовані за межами її територіального моря на усьому просторі природного продовження її сухопутної території до зовнішньої підводної окраїни материка або на віддалі 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відмірюється ширина територіального моря, коли зовнішній кордон підводної окраїни материка не поширюється на таку віддаль".У випадках, коли підводна окраїна материка поширюється більш ніж на 200 морських миль, допускається проведення зовнішнього кордону континентального шельфу на віддаль 350 морських миль від вихідних ліній, але не далі 100 морських миль від 2500-метрової ізобати, котра являє собою лінію, що з'єднує глибини з 2500 метрів.У сучасному розумінні континентального шельфу тісно пов'язані три ознаки, що дають у сукупності можливість і правову підставу чіткого визначення зовнішнього кордону континентального шельфу прибережної держави і її прав на нього.Таке визначення підтверджує зв'язок континентального шельфу з фізичним фактом природного продовження сухопутної території прибережної держави. Воно встановлює залежність континентального шельфу як правової категорії від геоморфологічного явища зовнішньої межі підводної окраїни материка. Воно передбачає критерій дистанції, котрий дозволяє прибережній державі, незалежно від наявності природного продовження її сухопутної території у фізичному розумінні, поширювати свою юрисдикцію на континентальний шельф шириною до 200 миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря.Таке розмежування повинно здійснюватися узгодженням згідно зі справедливими принципами і з урахуванням усіх обставин таким чином, щоб залишити кожній стороні, при можливості, всі ті частини континентального шельфу, які є природним продовженням її сухопутної території в морі та під морем, не втручаючись у природне продовження сухопутної території іншої сторони. Часто таке розмежування викликає спори між державами (наприклад, спори між Данією, Голландією і ФРН, між Грецією і Туреччиною).Суверенні права прибережних держав на континентальний шельф не зачіпають правового статусу покриваючих вод відкритого моря; повітряного простору над цими водами. Важливо наголосити на факті - з географічної точки зору шельф починається від берега моря, з юридичної - від зовнішнього кордону територіального моря, оскільки територіальне море, морське дно і його надра в межах територіального моря входять у склад державної території прибережної держави
31.Типологія держав світу за формою правління. Державний лад будь-якої країни характеризується насамперед формою правління.Форма правління – організація державної влади, порядок утворення її органів та їх взаємодія з населенням.У світі існує 4 форми правління: республіка, монархія, країни Співдружності та джамахірія. Країни розподілені за цими формами правління й регіонами свого розташування наступним чином:Республіка – форма правління, за якої суверенні права на владу належать або всім дієздатним громадянам, або їхній більшості.Існують кілька типів республік:Парламентська республіка – верховенство має парламент, перед яким уряд несе колективну відповідальність за свої дії, роль президента у державному управлінні поступається ролі парламенту, а уряд очолює прем’єр-міністр. До такого типу республік належать ФРН, Італія, Індія та інші.Президентська республіка – в руках президента поєднані повноваження глави держави і голови уряду (США, Бразилія, Аргентина тощо).Президентсько-парламентська республіка – роль президента і парламенту урівноважена (Росія, Україна тощо).У світі три чверті країн – республіки. Ця форма правління вважається найбільш прогресивною й демократичною. Республіками є більшість країн Латинської Америки, майже всі колишні колонії в Азії, 49 з 53 країн Африки та інші.Найдавнішою формою правління є монархія. Монархія – форма правління, за якої верховна державна влада формально (цілком або частково) зосереджена в руках одноосібного керівника держави – монарха(30 у світі).Різняться за своєю формою:Абсолютна (необмежена) монархія – форма правління, за якої глава держави – монарх є головним джерелом законодавчої та виконавчої влади. Монарх здебільшого встановлює податки і розпоряджається фінансами. Парламент або взагалі відсутній, або є дорадчим органом(Бруней, Бутан, Катар, ОАЕ, Оман)Конституційна (обмежена) монархія – форма правління, за якої влада монарха обмежена конституцією, законодавчі функції передані парламенту, а виконавчі – уряду(Тонга, Лесото, Марокко, Йорданія, Непал, Таїланд, Велика Британія, Данія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако).Теократична монархія – форма правління, за якої політична і духовна влада перебувають у руках церкви(Ватикан і Саудівська Аравія).Держави у складі Співдружності. До них належать 14 країн – колишніх колоній Великої Британії, в яких формально главою держави є Британська королева, представлена в країні генерал-губернатором (обов’язково її уродженцем)(Канада, Австралія, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея та ін..)Країни Співдружності можуть здійснювати незалежну політику, їх мешканці є громадянами своїх держав, а не підданими Британської королеви, але об’єднує їх визнання верховної влади королеви Великої Британії.Джамахірія – форма правління, за якої відсутні традиційні інститути влади; вважається, що всі державні рішення приймаються усім народом(Лівія).
32.Типологія держав світу за формою державного устрою. Форма державного устрою – територіально-організаційна структура держави, що встановлює порядок поділу країни на частини та взаємовідносини центральних і місцевих органів влади.За цією класифікацією виділяються такі форми державного устрою: унітарна держава, федеративна держава (федерація), конфедеративна держава (конфедерація).Унітарна держава – форма державного устрою, за якої територія держави не має у своєму складі федеративних одиниць (штатів, земель тощо), а поділяється на адміністративно-територіальні одиниці (департаменти, області, райони).Унітарна держава має такі ознаки: єдина для всієї країни конституція, єдина система органів влади, суспільні процеси керуються централізовано.(171 країна світу).Федеративна держава – форма державного устрою, за якої декілька державних утворень, що юридично мають певну самостійність, об’єднані в єдину союзну державу.Ознаки:територія федерації складається з територій окремих її суб’єктів;суб’єкти федерації здебільшого наділені законодавчою владою; кожний суб’єкт федерації має свою правову й судову системи;у більшості федерацій існує єдине союзне громадянство і громадянство союзних одиниць;федерація, як правило, має єдині збройні сили, загальнофедеральний бюджет.У світі нараховується 21 федерації. Залежно від принципу, покладеного в основу утворення федерації виділяють:історико-географічні: Австралія,Бразилія, Канада, , ПАР, США.національно-етнічні : Бельгія, Індія,Нігерія, Росія.Конфедеративна держава – постійний союз суверенних держав, створений для досягнення політичних або військових цілей. Утворює центральні органи, які мають повноваження, делеговані їм державами-членами союзу. Їх рішення приймаються і здійснюються тільки за угодою держав, що належать до конфедерації. Правова основа конфедерації – союзний договір.(Швейцарія, яка у XIX ст. фактично стала федерацією).
33.Типологія держав світу за формою політичного режиму. Форма державного режиму – сукупність засобів і методів здійснення влади державою.Існують демократичні та антидемократичні режими.Демократичні режими.Демократія – форма державно-політичного устрою суспільства, заснована на визнанні народу як джерела влади, його права брати участь у вирішенні державних справ. Основними принципами існування демократичної держави є: влада більшості, рівноправність громадян, захищеність їх прав і свобод, верховенство закону, поділ влади, виборність глави держави, представницьких органів.Форми демократії: безпосередню (основні рішення приймаються безпосередню всіма громадянами на зборах або шляхом референдумів) і представницьку (рішення приймаються виборними органами)(більшість країн світу).Антидемократичні режими. До них належать тоталітаризм, диктатура, авторитаризм, апартеїд, геноцид тощо.Тоталітаризм – одна з форм держави, яка характеризується її повним контролем над усіма сферами життя суспільства, фактичною ліквідацією конституційних прав і свобод, репресіями щодо опозиції та інакомислячих.Диктатура – термін, який характеризує систему здійснення нічим не обмеженої влади особи, класу чи інших соціальних груп у державі, регіоні, що спирається на силу.Авторитаризм – політична концепція і політична практика, в основу яких покладено зосередження монопольної чи більшості влади в руках однієї особи чи групи осіб; політичний режим, встановлений або нав’язаний такою формою влади, що занижує або виключає роль представницьких інститутів влади.Авторитаризм є системою влади, характерною для антидемократичних політичних режимів. Здебільшого поєднується з особистою диктатурою. До історичних форм авторитаризму належать азіатські деспотії, тиранічні й абсолютні форми правління стародавності, військово-поліцейські та фашистські режими, різноманітні варіанти тоталітаризму.
34.Міжнародно-правовий статус Антарктики і Арктики. Антарктика - це територія, розташована довкола Південного полюса Землі, яка включає прилеглий до неї материк Антарктиду, шельфові льодовики й острови. В умовах боротьби за націоналізацію територій Антарктики та її природних ресурсів визріла потреба у встановленні міжнародно-правового режиму Антарктики. З цією метою у 1959 р. держави підписали Договір про Антарктику.Одним із найбільших здобутків Договору варто вважати призупинення висунення територіальних претензій на простори Антарктики з боку держав на строк дії Договору. Сучасний міжнародно-правовий режим Антарктики характеризується принципами демілітаризації та нейтралізації території. Створення військових баз, випробування зброї є забороненим на її території. Крім того, Антарктика не може бути у випадку війни перетворена у театр воєнних дій. Водночас Договір передбачає широкі можливості для держав щодо свободи досліджень в Антарктиці, зокрема обміну інформацією стосовно наукових робіт, обміну науковим персоналом, вільного доступу до результатів наукових досліджень.Особливу увагу приділяють і захисту навколишнього середовища .Арктика, на відміну від Антарктики, охоплює простори Земної кулі, розташовані довкола Північного полюса, включно з Північним льодовитим океаном, прилеглими частинами Атлантичного і Тихого океанів. В основу правового режиму Арктики покладено принцип "сектора", відповідно до якого її територія поділена на полярні сектори міжприарктичними державами - США, Канадою, Данією, Норвегією і Російською Федерацією. Використання концепції секторів Арктики, що розглядає територію Арктики як сухопутне продовження території приарктичних держав, не є загальновизнаним у міжнародному праві. У Концепції відсутнє також міжнародно-правове закріплення.Правовий режим Арктики визначається головним чином національним законодавством приарктичних держав і стосується таких питань, як захист навколишнього середовища, судноплавство тощо. Держави в односторонньому порядку приймають такі внутрішньодержавні акти, що визначають правове регулювання відносин з іншими державами у відповідному секторі Арктики, що належить державі. Існуючий правовий режим в Арктиці передбачає також дію норм і принципів міжнародного морського права у морських просторах секторів Арктики. В таких умовах виникають труднощі у правовому регулюванні використання секторів Арктики, які входять до складу державної території приарктичних держав і регулюються національним законодавством, та судноплавства у морських просторах секторів Арктики, на які поширюється дія норм міжнародного морського права.
35.Функції та типи столиць. Столиця – це головне місто держави, адміністративно-політичний центр країни. В ній розташовуються вищі органи державної влади і державного управління, судових, стратегічних військових та інших установ. У більшості випадків столиця або весь столичний регіон є основним економічним осередком країни. Столиця має широкі міжнародні зв’язки, це місце перебування дипломатичних представництв іноземних держав, а часом і впливових міжнародних організацій, офісів транснаціональних корпорацій та банків. Найважливішим для столиці є виконання управлінської політичної діяльності для країни в цілому, і це є або однією з провідних, або й основною функцією столичного міста. При цьому столичне місто має забезпечити виконання як внутрішніх. так і зовнішніх політичних функцій столиці держави. Для забезпечення внутрішніх потреб управління державою місто повинне мати хорошу транспортну доступність до регіонів країни, посилені комунікації ліній зв’язку, підвищений рівень управлінської інфраструктури, інфраструктури гостинності та сервісую Для забезпечення зовнішніх потреб сьогодні потрібен сучасний міжнародний аеропорт, засоби зовнішніх електронних комунікацій та доступ до міжнародних інформаційних систем, які надавали б державі, а особливо її столиці, доступ до інформації і контактів в усіх куточках планети.За генезисом набуття столичних функцій в історичному контексті виділяють різні типи столичних міст.Родові столиці. У феодальні часи численний, а нині майже відсутній тип столичного поселення, статус якого пов'язаний з його володінням певною особою (королем, князем, гетьманом тощо.Столиці – історичні міста - виросли як управлінські і політичні центри, що мали вигідне географічне положення і виражали загальнонаціональні інтереси як ядра «серцевинних» територій національних держав, що зароджувалися(Париж, Лондон, Рим, Відень, Будапешт, Прага, Київ, Москва. Ситуаційні столиці. Їх виникнення пов’язано з екстремальними ситуаціями політичного або природного характеру, коли основна столиця не може виконувати свої функції.Штучні столиці. До їх числа можна віднести значну частину тих столиць, які були штучно створені як адміністративні центри колоніальних володінь, що згодом здобули незалежність. Політичні столиці. Створюються заради створення рівноваги політичних впливів регіональних політичних сил (Вашингтон, Канберра) або планомірно розбудовуються заради організації більш ефективного управління країною Анкара, Бразиліа, Додома.За характером географічного положення столичне місто може займати центральне або периферійне положення. Центральне положення характерне для столиць, які знаходяться в зонах перетину природних або суспільно-географічних комунікацій.Периферійне положення столиці може бути пов’язане або зі зміною конфігурації державної території протягом історичного розвитку, або з орієнтацією столичного міста на забезпечення міжнародних зв’язків держави. За функціональними ознаками столичні міста можуть бути монофункціональні або поліфункціональні.Монофункціональні виконують лише політичну функцію (управління правовим полем і політичним життям держави). Таких міст порівняно небагато: Оттава, Канберра, Абуджа, Астана, Ямусукро та ін. Поліфункціональні столиці разом з політичними функціями концентрують економічні, фінансові, культурні, наукові, освітні, а також, як правило, є провідними духовними, релігійними та історичними центрами, що посилює значення їх туристсько-рекреаційних функцій. Це можуть бути:а) поліфункціональні столиці моноцентричних держав з багатомільйонним населенням (Париж, Лондон, Москва, Київ, Будапешт, Токіо та ін.);б) поліфункціональні столиці складних або великих держав, які є великими містами, але не одноосібними лідерами в країні;в) поліфункціональні столиці слаборозвинених або невеликих за чисельністю населення держав, у яких столиця – найбільше місто, де зосереджується левова частка економічної активності держави.
73.Поняття «домініон» - назва самоврядних частин у складі Британської імперії, які згідно Вестмістерського статуту (1931р.) визнавали підданство британській короні, однак визнавалися рівними з Великою Британією державами, якя вільно асоційовані з нею в складі Британської Співдружності націй. З того часу такі домініони як Канада, Австралія, Нова Зеландія, Південноафриканський союз та ін.. отримали право брати участьв міжнародних організаціях як незалежні нації. Після Ш Світової війни домініони стають на шлях поглиблення власного суверенітету. Востанні десятиліття цей термін вийшов з політ. лексикону.
74.Поняття «дуга нестабільності» - країни з перевагою молоді у віковому складі та швидко зростаючим населенням утворюють півмісяць, або дугу нестабільності, яка поширюється від ділянки Анд у Латинській Америці через Африку на південь від Сахари, Близький Схід і Кавказ аж до північних районів Південної Азії. Збільшиться кількість країн з молодим населенням у так званій дузі нестабільності і, за прогнозами, населення окремих країн,де молодь переважає, збереже тенденцію швидкого демографічного росту. Якщо у неспокійних країнах, де переважає молоде населення (таких як Пакистан, Афганістан, Нігерія, Ємен), кардинально не зміняться умови зайнятості, то в цих країнах збережуться передумови для подальшої нестабільності і краху державності.
75.Поняття «єврорегіон» – це формальне територіальне утворення на кордонах європейських країн, яке створюється для форсування співробітництва і зменшення відмінностей між обома сторонами цього кордону. Історично єврорегіони народились “знизу”, на основі формування транскордонних систем розселення, виробництва, торгівлі і послуг, соціальних контактів, співробітництва між громадськими організаціями, регіональними та місцевими органами влади. Вперше концепція “єврорегіону” була реалізована в 1970-1980-ті рр. на голландсько-німецькому кордоні. В наш час у Європі більш як 100 єврорегіонів і їх кількість збільшується.
76.Індекс мозаїчності Еккеля – інтегральний показник, який характеризує компоненту територіальну етнонаціональну структуру населення держави, ступінь етнічної мозаїчності,для визначення якого в етногеографії є низка показників. Значення показника може коливатись від 0 до 1. Найвищі значення індекс Еккеля має тоді , коли населення держави формується багатьма етнонаціональними спільнотами, частки яких у складі населення є приблизно однаковими і відносно незначними, що відображає його поліетнічність. Якщо ж населення держави формується двома етнічними спільнотами, з приблизно рівними частками,індекс мозаїчності Еккеля дорівнюватиме 0,5 , якщо трьома – 0,7. Згідно підрахунків Дністровського індекс етнічної мозаїчності України загалом становить 0,42, що значно менше, ніж утаких сусідніх державах як Словаччина, Молдові, Румунія і дещо вище ніж в Угорщині і Польщі.
77.Індекс недієздатності країн світу – комплексний показник,який відображає здатність держави виконувати свої суверенні функції і забезпечувати сталий розвиток у майбутньому. Індекс розробили розташований у Нью-Йорку Фонд миру і журнал Зовнішня політика. Перші індекси були опубліковані в 2005 році.Цей список часто використовують політичні кореспонденти та журналісти.