Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Етапи управління інвестиційним портфелем
Вибір інвестиційної політики
наліз ринку цінних паперів
Перегляд портфеля цінних паперів
Оцінка ефективності портфеля цінних паперів
Рис. 10.2. Методи оцінювання ефективності інвестицій
часові
відносні
абсолютні
індекс дохідності (ІР)
внутрішня норма дохідності (IRR)
модифікована внутрішня норма дохідності (MIRR)
чистий дисконтований дохід (NPV)
метод ануїтету
період окупності (РР)
дисконтований термін окупності (DPP)
норма прибутку на інвестиції (коефіцієнт ефективності) (ROI)
мінімум приведених витрат
максимум приведеного прибутку
метод аналізу точки беззбитковості (Q*)
приведені показники
кількісні показники
Динамічні, що враховують фактор часу
Статичні, що не враховують фактор часу
МЕТОДИ ОЦІНКИ ІНВЕСТИЦІЙ
Тема 10. Управління інвестиційним портфелем підприємства
10.1. Поняття та структура інвестиційного портфелю
10.2. Реальні та фінансові інвестиції та методи їхньої оцінки
10.3. Методика оцінки вартості облігацій та акцій
ТЕРМІНИ
Акція
Дохідність
- акції
- облігації
Інвестиційний портфель
Інвестиції
- портфельні
- прямі
- реальні
- фінансові
Методи оцінки ефективності інвестицій
- аналізу точки беззбитковості
- ануїтету
- визначення норм прибутку на інвестиції
- визначення чистого дисконтованого доходу (NPV)
- внутрішньої норми дохідності (ІРР)
- індексу дохідності (ІР);
- мінімум приведених витрат та максимум приведеного прибутку
- періоду окупності інвестицій (РР)
Моделі оцінки вартості акцій
- з постійно зростаючим рівнем дивідендів (модель Гордона)
- зі стабільним рівнем дивідендних виплат
- при її використанні протягом тривалого періоду часу
- що використовується протягом наперед встановленого терміну
Моделі оцінки вартості облігацій
- з виплатою всієї суми відсотків при її погашенні
- з періодичною сплатою відсотків
- оцінки вартості облігації, що реалізується з дисконтом без сплати відсотків
Облігація
10.1. Поняття та структура інвестиційного портфелю
Для багатьох підприємств актуальним питанням є формування і ефективне управління інвестиційним портфелем з метою максимізації майбутніх економічних вигод і мінімізації ризиків. Ефективне управління інвестиційним портфелем створює джерела акумулювання капіталу у виробничу сферу підприємства, розвиток соціально-побутових інфраструктур.
За економічною суттю інвестиційний портфель представляє собою цілеспрямовану сукупність об’єктів фінансового та реального інвестування, яка призначена для реалізації попередньо розробленої стратегії, що визначає інвестиційну мету. З іншого боку, під інвестиційним портфелем розуміється сукупність фінансових активів, призначена для здійснення інвестиційної діяльності відповідно до розробленої інвестиційної стратегії підприємства і виступає як цілісний об’єкт управління.
Тому, основною метою формування інвестиційного портфеля є забезпечення реалізації розробленої інвестиційної політики підприємства шляхом підбору найбільш ефективних і надійних інвестиційних вкладень, якими можуть бути інструменти фінансового ринку, нерухомість, депозити і т. п.
Інвестиційний портфель підприємства формується на підставі наступних принципів:
Практика свідчить, система управління інвестиційним портфелем є складовою загальної системи управління підприємством. Тому процедура (процес) управління інвестиційним портфелем включає наступні основні етапи, що зображено на рис. 10.1.
Рис. 10.1. Процес управління інвестиційним портфелем
Оскільки портфель цінних паперів підприємства складається як з прямих, так і з портфельних інвестицій, то методологічне забезпечення управління цим портфелем має поєднувати в собі методи і інструменти управління і оптимізації як прямими, так і портфельними інвестиціями, як реальними, так і фінансовими.
Розглянемо критерії класифікації портфелів фінансових інвестицій.
1. За цілями формування інвестиційного доходу:
2. За рівнем прийнятих ризиків:
3. За стабільністю структури:
4. За спеціалізацією:
5. За числом стратегічних цілей формування:
Управління інвестиційним портфелем підприємства містить у собі:
1) формування інвестиційного портфеля;
2) реструктуризацію портфеля при зміні зовнішніх і внутрішніх умов здійснення фінансових інвестицій.
Формування інвестиційного портфеля – це процес відбору цінних паперів, що мають необхідні інвестиційні якості. Цей процес містить у собі ряд етапів:
При формуванні портфелю цінних паперів важливе значення має:
по-перше, тип портфелю.
по-друге, диверсифікація фондових інструментів. Така диверсифікація може носити галузевий чи регіональний характер, а також проводитися за різними емітентами однієї галузі.
по-третє, необхідність забезпечення високої ліквідності портфеля. Така необхідність виникає у випадку, коли інвестор формує портфель цінних паперів із метою захисту інвестиційних ресурсів від інфляції та наступного їх реінвестування в реальні інвестиційні проекти.
по-четверте, необхідність забезпечення участі в керуванні акціонерними підприємствами. Така необхідність виникає лише в тому випадку, якщо основною метою інвестора є формування пакету акцій, які дадуть можливість йому керувати підприємством.
по-п’яте, рівень оподаткування доходу за окремими фінансовими інструментами. На відміну від акцій, за якими ставки оподаткування доходу є незмінними, по облігаціям, зокрема, державним, можуть встановлюватися певні податкові пільги. Наявність таких податкових пільг може бути достатнім додатковим стимулом для включення окремих інструментів цього виду у склад портфелю, що формується.
Наведемо основні критерії формування інвестиційного портфеля.
Критерій прибутковості відображає очікуване збільшення доходів за рахунок або збільшення вартості самого об'єкта інвестування (портфель зростання), або високих і регулярних дивідендів на інвестований капітал (портфель доходу). Інвестиційний портфель, що має мінімальний ризик втрати інвестованого капіталу, визначається як “консервативний”, а в разі великих показників очікуваної прибутковості інвестицій (і великого ризику) портфель називається “агресивним”.
Критерій терміновості досягнення інвестиційних цілей визначає вимоги інвестора до термінів реалізації інвестицій (до початку експлуатації об'єкта), досягнення потрібної прибутковості та окупності інвестицій; "життя" (тривалість експлуатації) об’єктів інвестицій.
Ступінь ризику інвестиційного проекту визначається показником вірогідності недосягнення потрібної прибутковості або взагалі втрати інвестованих коштів.
До цього критерію слід віднести й ліквідність проекту – можливість зворотного процесу перетворення об'єкта інвестування (у різних формах) знову на кошти. При цьому без втрат не обійтися. Обсяг втрат і час, потрібний для продажу об’єкта інвестування, визначають рівень ліквідності інвестиційного проекту. Цей рівень можна прогнозувати й ураховувати при формуванні інвестиційного портфеля.
Відповідність проекту фінансовим ресурсам – критерій вибору саме тих проектів, що відповідають обсягам коштів, які є або мають бути залучені інвестором. Це питання обсягів інвестицій. Співвідношення власних і залучених коштів може бути різним, але чим більшою є частка власного капіталу ініціатора інвестиційного проекту, тим надійніший проект.
Реструктуризація інвестиційного портфеля – це обґрунтування й реалізація управлінських рішень, що забезпечують підтримку цільової інвестиційної спрямованості сформованого портфеля за параметрами його прибутковості, ризику й ліквідності шляхом зміни окремих його інструментів.
Процес реструктуризації портфеля здійснюється за такими етапами:
10.2. Реальні та фінансові інвестиції та методи їхньої оцінки
У теорії і практиці фінансового менеджменту розрізняють реальні і фінансові інвестиції.
Реальні інвестиції – це вклади у створення нових, реконструкцію, розширення, модернізацію, технічне переозброєння діючих підприємств.
При використанні реальних інвестицій відбувається приріст реального капіталу (будинки, сільськогосподарські машини, транспортні засоби і ін.).
Фінансові, або їх ще називають портфельні інвестиції – це вкладення у придбання цінних паперів. Звідси, інвестиційний портфель означає перелік цінних паперів, що належать банку, приватній особі або комерційному підприємству. Результатом фінансових інвестицій є збільшення суми цінних паперів (акцій, облігацій та ін.), а не приріст реального капіталу. Також до фінансових інвестицій належать інвестиції в нематеріальні активи (придбання прав, ліцензій, навчання тощо) і вимушені інвестиції – вимушене збільшення чи зменшення об’єму товарно-матеріальних активів підприємства або в результаті перевищення внутрішніх заощаджень над об’ємом запланованих інвестицій, або перевищення об'єму запланованих інвестицій над об'ємом внутрішніх заощаджень.
Фінансові інвестиції поділяються на прямі та непрямі-портфельні.
Прямі інвестиції – безпосереднє вкладення коштів інвестором в об’єкти інвестування. Пряме інвестування здійснюють підготовлені інвестори, які мають достатньо інформації про об’єкт інвестування і знають механізм інвестування. Прямі інвестиції, як правило, здійснюються у формі кредиту без інвестиційних посередників з метою оволодіння контрольним пакетом акцій компанії. Пряма інвестиція передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.
Непрямі портфельні інвестиції – інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками). Не усі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об’єктів інвестування та подальшого управління ними. У цьому випадку вони купують цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками, а останні розміщують зібрані таким чином інвестиційні кошти на власний розсуд у найефективніші об'єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, а отримані доходи розподіляють серед своїх клієнтів.
Методи оцінки ефективності інвестицій зображені на рис. 10.2., які поділяються на статистичні та динамічні.
До статистичних методів оцінки інвестицій належать:
До простих статичних методів оцінювання ефективності інвестицій належить і метод аналізу точки беззбитковості (критичного обсягу продажу). Він полягає у визначенні обсягу продажу продукції, при якому валова виручка від її реалізації буде дорівнювати валовим витратам.
Іншим методом є метод мінімуму приведених витрат або максимум приведеного прибутку. Ця методика використовується у випадку коли для розгляду та оцінки взято два або більше інвестиційні проректи. Показник мінімуму приведених затрат розраховують за такою формулою:
С + Ен · К min, (10.1)
де С – поточні витрати (собівартість річного обсягу випуску продукції);
К – капітальні вкладення (інвестиції);
Ен – нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень.
Недолік показника мінімуму приведених витрат полягає в тому, що сфера його застосування обмежена, що зумовило його переважне використання у плановій економіці.
На практиці фахівці робили спроби проводити оцінювання ефективності інвестицій за методами, зорієнтованими на виявлення варіантів інвестування з найбільшим прибутком. Показник приведеного прибутку розраховують так:
Р – Ен · К max, (10.2)
де Р – прибуток.
Серед традиційних статистичних показників найбільшого поширення набули коефіцієнт ефективності і період окупності. Можливі різні модифікації розрахунку коефіцієнта ефективності. Переважно його обчислюють як співвідношення середньорічного прибутку в період експлуатації об’єкта інвестування до загального обсягу інвестиційних затрат.
До динамічних методів оцінки ефективності інвестицій відносять:
Метод чистого дисконтованого доходу полягає у визначенні інтегрального ефекту від інвестицій, який розраховують як різницю дисконтованих грошових потоків надходжень і виплат, що виникають у процесі реалізації проекту за весь період. У економічній літературі відповідний показник має назву Net Present Value (NPV) – чиста теперішня вартість. Показнк обчислюють за формулою:
NPV = PV – IC, або , (10.3)
де PV – загальна величина дисконтованих грошових надходжень від експлуатації проекту;
St – грошові надходження у t-му періоді;
n – кількість періодів (років, кварталів чи місяців) прогнозованої життєдіяльності проекту;
k – ставка дисконтування;
ІС – початкові інвестиційні витрати.
Метод ануїтету (Аnnuity (англ.) – щорічна рента) використовують для оцінювання річного економічного ефекту, який розуміють як постійні за величиною і регулярно отримувані надходження, котрі, продисконтовані на поточний момент часу, дають ефект, що дорівнює величині інтегрального економічного ефекту від проекту.
Індекс дохідності (Profitability index – PI), розраховують як відношення дисконтованої вартості потоку доходів до величини інвестицій, що забезпечують цей потік:
, або . (10.4)
Цей показник характеризує рівень доходів на одиницю витрат. При виборі різних проектів з однаковим чистим дисконтованим доходом необхідно враховувати максимальне значення індексу дохідності цих проектів. В економічній літературі згаданий показник ще називають індексом рентабельності й індексом прибутковості.
Важливе місце в оцінюванні ефективності інвестицій відводять методу розрахунку внутрішньої норми дохідності (Internal Rate of Return – IRR). IRR – така норма дисконту, при якій чистий дисконтований дохід дорівнює нулю, тобто величина дисконтованих доходів дорівнює дисконтованим інвестиційним витратам. Математично визначити внутрішню норму дохідності IRR можна з такого рівняння:
. (10.5)
Отже, IRR показує верхню межу допустимого рівня позичкового відсотка, перевищення якої робить проект збитковим. Внутрішню норму дохідності ще називають бар’єрною нормою, ставкою відсікання, порогом між прибутковістю і збитковістю проекту.
Для усунення ефекту множинності внутрішньої норми дохідності застосовують її модифікацію – модифіковану внутрішню норму дохідності (MIRR). Її використовують для того, щоб оцінити відпливи інвестиційних засобів, а також для усунення припущення про реінвестування за IRR. Критерій MIRR завжди має єдине значення як для ординарного, так і для неординарного потоку. Значення критерію порівнюють із ціною капіталу.
Дисконтований термін окупності інвестицій (Discounted Payback Period – DPP) є більш досконалим методом оцінювання інвестиційних проектів. Метод DPP має ті самі переваги, що й термін окупності. Однак, на відміну від простого терміну окупності, метод дисконтованого терміну окупності враховує часовий аспект вартості грошей, тому DPP дає ліпше теоретичне обґрунтування проектів. Його можна застосовувати як для оцінювання ефективності окремих проектів, так і для порівняльної характеристики кількох об’єктів. Інша назва цього методу – метод ліквідності.
Суть методу дисконтованого терміну окупності полягає у визначенні моменту, коли дисконтовані грошові потоки, що генеруються проектом, зрівняються з дисконтованими грошовими потоками інвестиційних витрат. Цей момент можна визначити шляхом прямого підрахунку за кількістю років, протягом яких інвестицію буде погашено кумулятивним доходом:
DPP = min n, при якому , (10.6)
де ІС – сумарні інвестиційні витрати (дисконтовані).
При оцінюванні інвестиційних проектів цей показник можна використовувати подвійно: проект приймають, якщо він окуповує себе протягом встановленого терміну служби (критерій перший); проект приймають тільки тоді, коли термін окупності не перевищує встановленого ліміту (критерій другий).
10.3. Методика оцінки вартості облігацій та акцій
Облігація – це основний вид боргових зобов’язаннь, згідно з яким позичальник (емітент) повинен сплатити певну суму кредитору (власнику) по завершенні визначеного терміну і суму щорічного доходу у вигляді фіксованого або плаваючого відсотку. Зміна плаваючого відсотку відбувається згідно з встановленими правилами. Саме тому облігації називають цінними паперами з фіксованим доходом.
Різноманітність інструментів фондового ринку визначає необхідність оцінки їх інвестиційних якостей. В процесі такої оцінки повинні бути враховані особливості випуску і обігу окремих видів цінних паперів, рівень їх дохідності і ризику, ступінь ліквідності і інші фактори.
Основними методиками оцінки вартості облігацій є:
Модель оцінки вартості облігацій з періодичною сплатою відсотків відображається формулою:
(10.7)
де – сума відсотків, що сплачується в кожному періоді t (добуток номіналу на оголошену ставку відсотку);
M – номінал облігації, що підлягає погашенню в кінці терміну її обігу;
r – очікувана норма інвестиційного прибутку (дохідності) по облігації, виражена десятковим дробом;
n – кількість періодів, що залишаються до строку погашення облігації.
Модель оцінки вартості облігації з виплатою всієї суми відсотків при її погашенні відображена за допомогою такої залежності:
(10.8)
де Iе – сума відсотків за облігацією, що підлягає виплаті в кінці терміну її обігу.
Модель оцінки вартості облігації, що реалізується з дисконтом без сплати відсотків представлена формулою:
(10.9)
Отже, економічний зміст вказаних вище моделей полягає в тому, що реальна вартість облігації дорівнює сумі всіх грошових надходжень, що забезпечує облігація, приведеною до теперішньої вартості за дисконтною ставкою, яка дорівнює очікуваній нормі інвестиційного прибутку (дохідності).
Акція – цінний папір, що свідчить про внесення паю до статутного капіталу акціонерного товариства і надає право на отримання частки прибутку у вигляді дивідендів, на участь в управлінні справами і отримання частки майна при ліквідації. Найважливішими ознаками, що розкривають сутність поняття акції полягають в наступному: акція є цінним папером; має необмежений термін обігу; засвідчує пайову участь її держателя у статутному фонді акціонерного товариства; надає її власнику певні майнові і немайнові права.
Акції можуть бути звичайними і привілейованими. Звичайні акції передбачають сплату дивідендів за результатами діяльності підприємства за рік. Їх різновиди пов’язані з правом впливу на управління: без права голосу, обмежена (частка одного голосу), багатоголосна. Привілейована акція не має права голосу, завжди забезпечена дивідендами і забезпечується, в першу чергу, після зобов’язань, що виникають при ліквідації підприємства.
Моделі оцінки вартості акцій побудовані на наступних вихідних показниках:
Основні типами моделей оцінки вартості акцій є:
Модель оцінки вартості акції при її використанні протягом тривалого періоду часу відображена формулою:
(10.10)
де D – сума дивідендів, яку передбачається отримувати в кожному n-періоді.
Модель оцінки вартості акції, що використовується протягом наперед встановленого терміну виглядає таким чином:
(10.11)
де P – очікувана курсова вартість акції в кінці періоду її реалізації.
Модель оцінки вартості акцій зі стабільним рівнем дивідендних виплат відображається формулою:
(10.12)
де D – річна сума постійного дивіденду.
Модель оцінки вартості акцій з постійно зростаючим рівнем дивідендів (модель Гордона):
(10.13)
де D0 – сума останнього виплаченого дивіденду;
g – темп приросту дивідендів, виражений десятковим дробом.
Важливими критеріями прийняття рішення про вкладення коштів у фінансові інструменти інвестування є показники дохідності, в основі розрахунку яких лежить співвідношення доходів та суми інвестицій.
Основними показниками дохідності облігацій є поточна дохідність, дохідність до погашення та реалізована дохідність.
Поточна дохідність визначається як відношення річного відсоткового доходу (І) до поточної ринкової вартості облігації (Р):
. (10.14)
Поточна дохідність є вимірювачем річного доходу за облігацією і як така цікавить інвесторів, які переслідують мету зростання рівня поточного доходу.
Дохідність до погашення вважається найбільш об’єктивним показником оцінки облігацій, оскільки при її визначенні враховується не тільки річний дохід (купон) та ціна паперу, але й період часу, що залишається до погашення, а також знижка або премія відносно номіналу. Цей показник відображає ставку дохідності, яку отримає власник облігації, при умові постійного нарахування складних відсотків за період до строку її погашення. Дохідність до погашення дає цінну інформацію про переваги вкладення капіталу в облігації даного випуску і використовується для оцінки привабливості альтернативних варіантів інвестування.
Дохідність до погашення облігації (km) визначається за формулою:
(10.15)
де M – номінальна вартість облігації;
I – відсотковий дохід по облігації;
Р – поточна ринкова вартість облігації;
n – кількість років до погашення облігації.
Реалізована дохідність – норма прибутку, яку отримує інвестор за період володіння облігацією (у випадку, коли облігація продається до строку її погашення). Реалізована дохідність (kr) визначається за формулою:
(10.16)
де FP – очікувана майбутня вартість облігації;
n – кількість років володіння облігацією.
Основними показниками дохідності акцій є дохідність безстрокової (привілейованої) акції, реалізована дохідність та дохідність акцій з рівномірно зростаючими дивідендами.
Дохідність безстрокової (привілейованої) акції визначається як відношення дивіденду на акцію до поточної ринкової ціни акції.
Реалізована дохідність акцій в рамках фундаменталістського підходу визначається за наступною формулою:
(10.17)
де Р1 – очікувана ціна продажу акції;
Р0 – ціна придбання акції;
– середня величина дивіденду за n років;
n – кількість років від моменту купівлі до продажу акції.
Дохідність акцій з рівномірно зростаючими дивідендами визначається за такою формулою:
(10.18)
ТЕСТИ
3. Інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації темпів приросту інвестованого капіталу в майбутній довгостроковій перспективі поза залежністю від рівня поточного інвестиційного доходу, називають:
4) компромісний портфель.
4. Інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації поточного доходу або приросту інвестованого капіталу поза залежністю від супутні йому рівня інвестиційного ризику – це:
4) компромісний портфель;
5. Інвестиційний портфель, по якому рівень інвестиційного ризику наближений до середньоринкового, визначають як:
г) компромісний портфель.
6. Інвестиційний портфель, сформований за критерієм мінімізації інвестиційного ризику – це:
г) компромісний портфель.
7. Під портфелем, у якому частка основних видів активів залишається незмінною протягом тривалого періоду часу, прийнято розуміти:
г) компромісний портфель.
8. Портфель, у якому частка основних видів активів є рухомою і змінюється під впливом факторів зовнішнього середовища – це:
г) компромісний портфель.
9. Який із портфелів вирішує цілі забезпечення високих темпів приросту капіталу в поточному й перспективному періоді:
10. Який із портфелів вирішує завдання забезпечення високих темпів поточного доходу, мінімізації інвестиційних ризиків, зниження податків:
11. У якому із портфелів фінансові інструменти відібрані за однією метою формування портфеля:
12. У якому із нижченаведених портфелів його формування спрямовано на досягнення декількох цілей:
13. Якому із методів оцінки ефективності інвестицій відповідає це твердження: “визначення інтегрального ефекту від інвестицій, який розраховують як різницю дисконтованих грошових потоків надходжень і виплат, що виникають у процесі реалізації проекту за весь період”:
14. Якому із методів оцінки ефективності інвестицій відповідає це твердження: “оцінювання річного економічного ефекту, який розуміють як постійні за величиною і регулярно отримувані надходження, котрі, продисконтовані на поточний момент часу, дають ефект, що дорівнює величині інтегрального економічного ефекту від проекту”:
15. Якому із нижчнаведених методів оцінки ефективності інвестицій відповідає це твердження: “норма дисконту, при якій чистий дисконтований дохід дорівнює нулю, тобто величина дисконтованих доходів дорівнює дисконтованим інвестиційним витратам”:
16. Якому із методів оцінки ефективності інвестицій відповідає це твердження: “розраховується як відношення дисконтованої вартості потоку доходів до величини інвестицій, що забезпечують цей потік”:
17. Основний вид боргових зобов’язаннь, згідно з яким позичальник (емітент) повинен сплатити певну суму кредитору (власнику) по завершенні визначеного терміну і суму щорічного доходу у вигляді фіксованого або плаваючого відсотку, визначають як:
18. Цінний папір, що свідчить про внесення паю до статутного капіталу акціонерного товариства і надає право на отримання частки прибутку у вигляді дивідендів, на участь в управлінні справами і отримання частки майна при ліквідації – це:
19. Який метод оцінки інвестицій передбачає визначення обсягу продажу продукції, при якому валова виручка від її реалізації буде дорівнювати валовим витратам:
20. Процес відбору цінних паперів, що мають необхідні інвестиційні якості – це: