Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1.2.2. Міжнародна торгівля товарами
та послугами
Історично першою й такою, що тривалий час домінувала за обсягами операцій, формою міжнародного співробітництва, була міжнародна торгівля товарами та послугами. З погляду окремої національної держави така торгівля відбувається як експорт товарів і послуг, а також їх імпорт. Ця економічна діяльність може відбуватися за участі як приватних суб’єктів підприємництва, так і безпосередньо держави. У цьому зв’язку дещо умовно можна виділити дві взаємно пов’язані моделі міжнародної економічної діяльності, які є підсистемами єдиного механізму національної участі в міжнародній кооперації.
Перша модель взаємодії — співробітництво на приватному рівні — є провідною та системовизначальною для ринкової системи. І не дивно, що саме лібералізація експортно-імпортної діяльності в перші роки економічної реформи в незалежній Україні розглядалася як ключовий інструмент, від якого залежить застосування всіх інших важелів регулювання.
Друга модель — співробітництво за участі державних інститутів (як однієї зі сторін угоди або тільки з участю таких інститутів) — у сучасних умовах є допоміжною за своєю природою. Вона використовується в тих сферах економічної діяльності, де з економічних причин або через певні обмеження державні органи перебирають на себе відповідні комерційні повноваження. Трапляються й особливі випадки, в умовах так званої директивної економіки, наприклад колишньої радянської, в якій існувала державна монополія на зовнішньоекономічну діяльність.
Починаючи з другої половини 80-х років, коли ще в межах Союзу РСР криза монополії зовнішньої торгівлі поставила на порядок денний питання про створення ринкової системи міжнародної торгівлі, а також у 90-х роках ХХ ст., уже в незалежній Україні, відбувся перехід від планово-директивного механізму регулювання торгівлі до ринкового.
Але об’єктивна необхідність у таких перетвореннях не означає усунення держави від обов’язків щодо створення сприятливих умов міжнародної торгівлі для національних експортерів та імпортерів, розв’язання численних технічних завдань. Важливим засобом стимулювання експорту з боку держави є забезпечення інформаційної підтримки національних виробників, зокрема підприємств малого та середнього бізнесу. Недостатній рівень розвитку малого та середнього бізнесу, зокрема з погляду його участі в міжнародних товарообмінних операціях та інших формах міжнародного співробітництва, гальмує формування ефективної та динамічної відкритої економіки України. (До речі, досвід інших, насамперед розвинутих країн, свідчить про велику роль малого бізнесу в економіці. Так, в Японії 78 % населення працює в цьому секторі національного господарства, в Італії — 73 %, у США — 54 %.)
Держава в особі спеціалізованих органів стежить за дотриманням правил добросовісної конкуренції, попереджає демпінг, вдається у разі необхідності до антидемпінгових та контранти-
демпінгових процедур. При цьому після періоду активної денаціоналізації та радикального зниження ролі держави нині перед Україною постають завдання посилення регулюючих функцій уряду. Передусім це стосується стимулювання експортного виробництва, проведення структурної політики, яка сприятиме раціоналізації імпорту. Особливо важлива роль держави в забезпеченні кращих передумов міжнародної інтеграції, участі в роботі міжнародних інститутів.
Загалом парламентські, урядові, інші структури відповідають за створення режиму міжнародної торгівлі, забезпечують її законодавчі межі та інституційну підтримку. В Україні базовим законом у цій сфері є Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність», прийнятий у 1991 р. і пізніше відредагований.
Розвиток міжнародної торгівлі як компонента міжнародної економічної діяльності так само характеризується випереджаючою динамікою порівняно із темпами зростання обсягів світового виробництва. Ця тенденція існує протягом кількох останніх десятиліть, причому вона зберігалася і протягом 90-х років і, як очікується, буде проявлятися й далі. Про це свідчать такі дані.
Таблиця 1.9
|
Показник |
1991—1997 |
1997 |
1998 |
1999 |
2000 |
2001 |
|
Приріст обсягів світової торгівлі |
6,8 |
9,2 |
4,8 |
4,2 |
5,9 |
6,2 |
|
Приріст валового виробництва у світі |
2,3 |
3,2 |
1,9 |
1,8 |
2,4 |
2,8 |
Джерело: World Bank data; Global Development Finance. Analysis and Summary Tables. The World Bank, 1999. — P. 17.
Ці показники не просто узагальнюють результати участі в міжнародній торгівлі та економічного розвитку окремих країн, виробників товарів і послуг, учасників експортно-імпортних операцій. Вони означають і те, що для суб’єктів економічного життя важливим фактором приросту прибутку, виробленого продукту є можливість зовнішнього збуту, тобто праця на споживачів продукції, які мешкають за кордоном. Отже, міжнародна економічна діяльність є не тільки органічним елементом господарських систем країн, а й їхнім потужним каталізатором. Водночас державні кордони в сучасному світі стають дедалі прозорішими.
Щоправда, наслідки міжнародної торгівлі можуть бути не тільки позитивними, тобто сприяти поліпшенню результатів економічної діяльності. Адже ми маємо справу з відкритою економікою, яка ґрунтується на системі зворотних зв’язків та інколи суперечливих інтересах окремих її учасників. Це може призводити не тільки до ускладнення господарської діяльності на мікрорівні, а й до макроекономічних дисбалансів, зокрема до погіршення умов формування платіжного балансу, фінансових дефіцитів та до ускладнень у проведенні грошово-кредитної політики.
Чимало прикладів таких проблем можна знайти в практиці міжнародного співробітництва України. Це — хронічний дефіцит балансу торгівлі, звуження середовища господарської діяльності через втрату конкурентних позицій на внутрішньому ринку, про що свідчать дані такої таблиці.
Таблиця 1.10
|
Рік |
Баланс товарів та послуг |
|
1992 |
946 |
|
1993 |
–1716 |
|
1994 |
–1366 |
|
1995 |
–1190 |
|
1996 |
–1122 |
|
1997 |
–1536 |
|
1998 |
–1207 |
|
1999 |
–786 |
|
2000 |
–625 |
Джерело: Держкомстат України.
Що означає практично наявність дисбалансу, тобто позитивного або негативного (як в Україні наприкінці ХХ ст.) сальдо торгівлі товарами та послугами? Очевидно, що якби справа обмежувалася тільки торгівлею, то найкращим засобом забезпечення рівноваги була б відома модель Д. Юма2. Втім, часи золотого стандарту, а відтак і властиві йому механізми автоматичного регулювання, відійшли в минуле. Разом з тим значно розширився рух грошово-кредитних ресурсів, міграція факторів виробництва, передусім капіталів.
Розділ 2.6
Міжнародна торгівля послугами:
критерії та українська специфіка
2.6.1. Поняття міжнародної
торгівлі послугами
Торгівля послугами, за своїми базовими економічними принципами, переважно не відрізняється від звичайної товарної торгівлі, і базові схеми Сміта, Рікардо, Хекшера—Оліна—Самуельсона та інших авторів — теоретиків міжнародної спеціалізації та організації торгівлі, кооперації між різними країнами можуть бути застосовані й щодо неї. Так само, як і у виробництві товарів, певні країни можуть мати відносні переваги у виробництві певних послуг та закуповувати інші послуги на міжнародному ринку.
Міжнародна торгівля послугами протягом останніх десятиліть є надзвичайно динамічною сферою розвитку світового господарства. Наприкінці ХХ ст. обсяги експорту послугами провідних ринкових країн зростали вдвічі швидше за обсяги товарного експорту. Значною мірою це зумовлювалося подальшою диференціацією попиту й індивідуалізацією потреб як виробництва, так і споживачів у побуті.
Можна навіть констатувати, що ринок послуг значною мірою є динамізатором світового виробництва, науково-технічного прогресу та всієї системи міжнародних економічних відносин. А модель світового господарства, яка формується під впливом сучасних інформаційно-технологічних та глобалізаційних тенденцій, часто називають «економікою послуг».
Разом з тим розвиток інформаційних технологій поступово уніфікує «видимий» та «невидимий»3 різновиди торгівлі. Адже предметом обміну, зокрема обміну міжнародного, стає інформація, товарні властивості якої не можна ігнорувати і яка, крім того, відповідає сучасним критеріям ідентифікації послуг.
Різноманітність міжнародних послуг, їх подальша диверсифікація вповні відповідають характеру сучасного розвитку людства, економічних систем, науково-технічного прогресу. Транспортні, інформаційні, культурно-рекреаційні послуги, зв’язок, тор-
гівля оптова й роздрібна, кредитно-фінансові операції, страхування, операції з нерухомістю, у сфері обігу, виробничі послу-
ги, ремонт і обслуговування автотранспорту — ось лише частина переліку сучасних послуг у системі міжнародної економічної діяльності.
Еволюція природи та характеру послуг, інтеграція науки і виробництва, торгівлі і промисловості привели до суттєвих змін в умовах діяльності ринків, у суб’єктній інституційній структурі. Так, поширюється діяльність дедалі зростаючих численних на-
уково-виробничих об’єднань, які здійснюють весь комплекс заходів циклу від розроблення нових видів послуг, товарів до поставок кінцевої продукції кінцевому споживачеві.
Дедалі різноманітнішими стають послуги у фінансово-кредитній сфері, що відбувається у зв’язку з поширенням нових форм кооперування виробництва, диверсифікацією попиту, урізноманітненням вимог до платежів, розрахунків (зокрема, за допомогою пластикових карток), страхувальних, кредитних, бухгалтерських та інших операцій. Деякі послуги слугують альтернативою інвестиційній діяльності (лізинг, факторинг, форфейтинг). Причому поширюється діяльність у сфері фінансових послуг нефінансових структур — промислових підприємств, торговельних закладів, туристичних фірм тощо.
Послуги можуть бути і самостійним об’єктом торгівлі, і «супроводом» товару, що продається. І навіть у другому випадку, згідно зі статистичними даними, у країнах з розвинутою ринковою економікою спостерігається тенденція до збільшення частки послуг у кінцевій вартості товарів. Відтак собівартість товарів масового вжитку, яка містить вартість сировини та витраченої енергії, витрати на виробництво, включаючи вартість обладнання, амортизацію та заробітну плату, не перевищує і половини кінцевої ціни товару, яку слід сплатити покупцеві.
Ключовим фактором зростання обсягів міжнародної торгівлі послугами, їх диверсифікації стали поширення інформаційних технологій і попит на продукти комп’ютерного виробництва та взагалі на послуги, які не прив’язані до матеріальних носіїв, великомасштабна структурно-технологічна перебудова матеріального виробництва, яка відбулася в індустріально розвинутих країнах. Під тиском цих тенденцій відбувалися масштабні процеси формування бізнес-структур у сфері послуг, виходу зі складу великих фірм непрофільних підрозділів, що спеціалізуються на послугах.
Прискореному розвиткові сфери послуг сприяє те, що більшості з її секторів притаманна вища норма прибутку, відносно коротші строки окупності інвестицій порівняно з багатьма «товарними» секторами виробництва. Відтак інколи відбувається навіть перелив ресурсів, і передусім капіталів та робочої сили, зі сфери матеріального виробництва до сфери послуг.
Причому підвищення абсолютних та співвідносних показників торгівлі послугами в системі міжнародної економічної діяльності відповідає еволюції структури економік країн світу, передусім провідних ринкових держав, всередині яких відбуваються аналогічні процеси. Так, за умов аграрного суспільства сектор послуг займав найменший сегмент ринку (до 5—10 %), якщо порівнювати його з домінуючим тоді аграрним, а також розвинутим дещо пізніше промисловим секторами. Пізніше, з переходом до етапу індустріального суспільства, відбулося значне зменшення частки аграрного сектору на тлі перетворення на домінуючий промислового сектору, а також абсолютного та відносного зростання сектору послуг. І, нарешті, важливою ознакою такого стану суспільства, яке раніше характеризували як «постіндустріальне», а тепер — «інформаційне», є дедалі більше переважання саме сектору послуг.
Завдання докладного вивчення проблематики національної участі в міжнародній торгівлі послугами, аналізу тенденцій такої торгівлі актуалізує точний категоріальний підхід. Передусім з’ясуємо зміст основного поняття, яке є предметом розгляду, тобто послуги (зокрема, послуги міжнародної).
Послуга — це цілеспрямована дія економічного змісту, результат якої виражається в термінах споживної вартості та проявляється як задоволення конкретної потреби людини.
Міжнародна природа послуги проявляється або в безпосередньо міжнародному її характері, або в різноманітних економічних наслідках певної комерційної акції, які можуть бути пов’язані з виникненням різного роду зобов’язань або перспектив щодо подальшого співробітництва різнонаціональних контрагентів. Подібні наслідки як ознаки міжнародних послуг залежно від їх характеру можуть бути обов’язковими або мати факультативний характер. Так, надання якоїсь послуги може оплачуватись у формі банківських валютних переказів або в іншій формі, зокрема в національній валюті чи в натуральній формі. Сама міжнародна послуга може бути платною за певні цінності матеріального чи нематеріального характеру. Вона також може бути етапом чи функціональною складовою більш широкого торговельно-коопераційного процесу або мати разовий характер. Нарешті, контрагентами в процесі надання міжнародних послуг можуть бути однонаціональні й різнонаціональні фізичні та юридичні особи в різних комбінаціях.
Отже, характеристики міжнародних послуг досить широкі, що передусім зумовлюється їхньою різноманітністю, різнохарактерністю, а також тим, що реєстрація міжнародних послуг здійснюється, як правило, згідно з положеннями внутрішнього законодавства, а не митними органами, як це властиво міжнародній торгівлі товарами. (Зауважимо, що митна обробка товарів сама по собі може вважатися різновидом послуги. Оплата, пов’язана з проходженням товару через митний кордон, може здійснюватися за видачу ліцензій, митне оформлення, зберігання товарів та їх транспортування в межах митного пункту, митний супровід товарів, інформування і консультування, участь у митних аукціонах та за деякі інші послуги.)
Крім того, економічна глобалізація, а також розвиток регіональних інтеграційних процесів дедалі більшою мірою стирають кордони між «внутрішніми» та «закордонними» послугами, що також додає умовності будь-якій класифікації послуг за принципом національної юрисдикції чи належності до митної території певної країни.
Тенденція до збільшення ролі послуг у світовій економіці веде до того, що в переліках провідних корпорацій світу з’являється дедалі більше компаній, які спеціалізуються на наданні послуг. Ті ж з них, які традиційно вважаються промисловими або переважно промисловими, розширюють спектр своєї діяльності за рахунок таких форм економічної активності, котрі класифікуються як послуги.
Найяскравішим прикладом корпорації, що переважно спеціалізується на послугах, а саме на програмному забезпеченні, є відома американська компанія «Майкрософт» (проте великих «чистих» послугових корпорацій не існує: та ж сама «Майкрософт» є і виробником товарів — комп’ютерної техніки. Можна згадати, що транснаціональні банківські, фінансово-страхувальні установи, найбільші з яких набули гігантських розмірів, також є «послуговими» інститутами. Динамічно розвиваються численні фірми ділових, медичних послуг, компанії, які зайняті у рекреаційній сфері. Такі промислові гіганти, як «Міцубісі», «Дженерал Моторз», «Дженерал Електрік», диверсифікуючи свою діяльність, значно розширюють «послуговий» діапазон.
У процесі торгівлі послугами, на відміну від торгівлі товарами, держава, з одного боку, може відігравати більшу роль, а з іншого — навпаки, навіть втрачати важелі ефективного контролю над економічними процесами.
Такі типові у міжнародній торгівлі послугами галузі, як транспорт, і передусім його інфраструктура, зв’язок, охорона здоров’я, наука, освіта та ін., перебувають, як правило, в частковій, а інколи навіть у переважаючій державній власності. Не дивно, що в певних галузях сфера послуг захищається державою від іноземної конкуренції більш активно, ніж сфера матеріального виробництва.
Що стосується зниження і навіть втрати державою контролю над міжнародною торгівлею послугами, то це пов’язано з ускладненням формальної реєстрації послуг, і передусім інформаційних, які надходять через Інтернет. У цьому зв’язку можна навести (не зовсім економічний) приклад побоювання тоталітарних режимів вільного обміну інформацією через комп’ютерні мережі. Адже у такий спосіб відбувається вільне поширення фактичних даних, новин, знань, думок. Це, у свою чергу, об’єктивно сприяє утвердженню ідеології індивідуальної свободи в різних суспільних системах, ліберальних ринкових принципів господарювання, демократичних цінностей.
Міжнародний рівень торгівлі послугами пов’язаний із деякими природними обмеженнями щодо номенклатури торгівлі. Так, велика кількість послуг технічно або через політичні причини не може переходити на міжнародний рівень. Це стосується, наприклад, побутових, комунальних послуг, сфери соціального страхування тощо.
Надання міжнародних послуг у термінах національної статистики інколи трактується як здійснення «невидимої торгівлі», проте широко диверсифікований ряд можливих послуг має дихотомічну природу відносно матеріальних носіїв та процесу виробництва. Так, послуги можуть, по-перше, спрямовуватись як на зміну споживчої якості певного товару, тобто обов’язково прив’язуватись до цілком конкретного об’єкта (у такому разі вони належать до матеріальних за природою та виробничих за характером) або на духовні, інформаційні, безпосередньо фізично-медичні потреби людини (в такому разі вони можуть обходитись без певного матеріального носія, а можуть мати такий носій, але в будь-якому разі за характером є невиробничими).
Але в обох випадках характерною рисою послуг є безпосередність впливу з боку суб’єкта, який надає послугу, на споживача та споживчі якості товару, що підлягає обробці. Традиційні послуги, які за самою своєю природою не можуть зберігатися, або відразу споживаються, або негайно змінюють якісні, споживчі та цінові параметри товарів. Отже, для реалізації послуг необхідний прямий контакт між їх виробником та споживачем.
Щоправда, уточнення того, що сказане стосується не всіх, а «традиційних» видів послуг, актуалізує важливу тематику сучасного інформаційного розвитку. Споживачам Інтернет-послуг відомо, що доступ до платних сайтів пов’язаний з необхідністю пові-
домляти банківський рахунок та здійснювати відповідні електронні платежі. Але ж ідеться про купівлю послуг, які було розміщено з розрахунком на тривале споживання протягом певного або невизначеного періоду. Безумовно, можна сперечатися з приводу того, чи доцільно вважати товаром інформаційні масиви і якою мірою. Дискусійність проблематики пов’язана і з відсутністю чітких розбіжностей між товаром та послугами в «прикордонних зонах».
Спостерігається тенденція до збільшення взаємозв’язку між «видимою» та «невидимою» торгівлею, передусім у високотехнологічних та наукомістких сферах. Продаж складного технічного обладнання потребує, як правило, надання послуг із його обслуговування. Продані наукомісткі товари часто «тягнуть» за собою необхідність подальшого інтенсивного інформаційного обміну, консультаційних послуг. Глобалізація та поширення відомостей про найбільш конкурентні товари практично в усьому світі зумовлюють розвиток такої форми торгівлі послугами, як франчайзинг. Інтернаціоналізація виробничої діяльності створює умови для міжнародних страхувальних, менеджерських, аудиторських послуг.
Відмінності торгівлі послугами від торгівлі товарами пов’язані з особливою мобільністю учасників відповідних угод та предметів торгівлі. Так, на відміну від торгівлі товарами, продавець послуг сам може виїжджати до покупця, що є резидентом іншої країни. Такими послугами можуть бути будівництво та монтаж об’єктів за кордоном, консалтингові, аудиторські, бухгалтерські послуги та ін. Може приїжджати до продавця послуг і покупець, якщо у своїй країні він не може отримати відповідної послуги або її якість удома є нижчою чи вартість більшою. Це може траплятися у випадках з туризмом, освітою, лікуванням, обслуговуванням вантажів, ремонтом транспортного рухомого складу та ін. Нарешті, продавець та покупець можуть «зустрічатися» в третій країні — на міжнародних виставках, конференціях тощо.
Предмет послуг, як правило, вважався маломобільним. Проте сучасні види послуг відзначаються значно більшою мобільністю (якщо такий термін коректно застосовувати з лексичної точки зору). Це — телефонні розмови, інформаційні послуги, Інтернет-послуги, послуги дизайнерів і програмістів тощо.
2.6.2. Види міжнародних послуг
та їх класифікація
Зважаючи на важливість адекватного регулювання плинного ринку послуг, оптимізації параметрів його функціонування та розвитку, на національному та міжнародному рівнях розробляються класифікаційні критерії послуг та методики контролю за ринком послуг.
Торгівля послугами пов’язана з торгівлею товарами, причому особливо тісний зв’язок існує між торгівлею послугами та високотехнологічними товарами. Одним із елементів цього зв’язку, особливо в умовах загострення конкуренції на світових товарних ринках, є допоміжно-збутова роль міжнародних послуг, без яких, як правило, неможливе успішне освоєння зарубіжних ринків. Ця роль простежується на всіх етапах маркетингової діяльності експортерів — починаючи з вивчення цільових ринків, з використанням глобальних інформаційних мереж, і закінчуючи післяпродажним технічним обслуговуванням проданих товарів. Таке обслуговування відіграє важливу роль у збутовій політиці, підвищенні конкурентоспроможності на ринках технологічної продукції. Причому ефективна технологічна торгівля вимагає високого рівня гарантійного технічного обслуговування і ремонту, надання клієнтам сервісних послуг, тривалих гарантійних термінів і виконання ряду видів безкоштовних технічних робіт. З цією метою створюються станції технічного обслуговування, ремонтні майстерні, склади запчастин, готується кваліфікований персонал.
Разом з тим торгівля послугами пов’язана і з процесами інвестування, будівництва, банківсько-кредитної діяльності, а також
з іншими формами міжнародної економічної діяльності. Отже, можна помітити, що, маючи ознаки самостійної форми міжна-
родного співробітництва, торгівля послугами є об’єднуючим елементом.
Специфіку окремих видів послуг визначає характер учасників ринку послуг і порядок їх взаємодії, технологія надання послуг та їх природа і мета. Інакше кажучи, об’єктивними критеріями класифікації послуг є характер їх учасників і факторів, а саме:
Ураховуючи викладене, послуги, зокрема міжнародні, згідно з критеріями наявності чи відсутності зв’язку з товарною торгівлею та рухом капіталів і процесами виробничого кооперування, можна класифікувати таким чином:
Існують й інші теоретичні класифікаційні підходи. Згідно з одним із вужчих підходів, який базується на принципі прив’язки послуг до об’єктів, на які їх спрямовано, міжнародні послуги поділяються на такі, що мають самостійний характер, тобто відокремлені від операцій купівлі-продажу товарів (виробничо-технологічні, орендні, туристичні та ін.), і такі, що обслуговують ці операції і є їх функціональним подовженням (транспортно-експедиторські, послуги, пов’язані з обробкою, пакуванням, перевезенням, зберіганням, страхуванням вантажів, рекламою, післяпродажним обслуговуванням тощо).
Відповідно до власного загального класифікаційного підходу Світовий банк виділяє такі послуги:
Згідно з власними класифікаційними критеріями МВФ виділяє такі види послуг:
Згідно з підходом, який прийнятий ЮНКТАД, виділяють вісім видів послуг:
Але оскільки для нас має значення не загальна теоретична оцінка і навіть не цілі практичного регулювання, а детальне ознайомлення з предметом вивчення, то, враховуючи викладене, ми приймемо описовий класифікатор. Згідно з таким підходом серед усіх видів міжнародних послуг виділимо ті з них, які визначають сутність природи господарської діяльності певної фірми або відповідної галузі, і ті, які репрезентують лише окремі види господарської активності бізнесових структур.
Про що йдеться? У системі міжнародної торгівлі послуга-
ми можна виділити такі два блоки: структурно-галузеві компоненти та виробничо-комерційні операції. Безсумнівно, будь-яка класифікація в такій сфері, про яку тут ідеться, досить умовна. Пропонований перелік форм виходить із того, що в системі послуг можна виділити як загальні функціональні компоненти відтворювальних процесів і тенденції їх розвитку, котрі стосуються сфери послуг (перший блок), так і форми підприємницької діяльності, які також за своїм змістом є послугами (другий блок).
Структурно-галузеві компоненти системи міжнародної торгівлі послугами — це:
Виробничо-комерційні операції, які входять до системи міжнародної торгівлі послугами, — це:
2.6.3. Міжнародний ринок послуг
Послуги є водночас і предметом, який торгується на світовому ринку, і його потужним динамізатором, фактором, який дедалі більше визначає його параметри, тенденції і навіть характер процесів глобалізації.
На послуги припадає близько 2/3 світового валового продукту, причому в ряді провідних ринкових країн цей показник значно більший і перевищує 70 %, а інколи навіть 80 %. Як вид економічної, і зокрема міжнародної економічної, діяльності, послуги є не тільки домінуючим, а й якісно диверсифікованим компонентом: згідно з класифікацією ГАТТ/СОТ у світі у сфері обігу використовується понад 600 видів послуг.
Отже, існує міжнародний (світовий) ринок послуг — диверсифікована система спеціалізованих ринків послуг, участь у функціонуванні якої у той або інший спосіб беруть усі країни. Ця система динамічно розвивається відповідно до тенденцій НТП і сама є прискорювачем темпів розвитку й причиною диверсифікації форм міжнародних економічних відносин.
Як і за товарної торгівлі, участь у роботі світового ринку послуг держав та агентів підприємницької діяльності зумовлюється природними факторами та історично обумовленою спеціаліза-
цією країн, сучасними тенденціями прогресу. При цьому для певної країни об’єктивні передумови торгівлі послугами можуть виявитись більш сприятливими, ніж аналогічні фактори міжнародної товарної торгівлі. За деякими аспектами (наприклад, ураховуючи транзитне положення та наявність потужного флоту) сказане є справедливим стосовно України.
Головними «макрогравцями» на світовому ринку послуг є традиційні лідери світової економіки останніх десятиліть і навіть століть. Це — США, Велика Британія, Німеччина, Японія, Італія, Франція, Нідерланди. Вони не тільки надають найбільшу «масу» послуг, а й забезпечують найрізноманітнішу номенклатуру послуг, її високотехнологічні зразки. Не дивно, що інколи вони стають «колективним монополістом» окремих видів послуг. Наприклад, у структурі ділових послуг у світі в 90-х роках ХХ ст. та на початку ХХ ст. 82—90 % обсягу припадало саме на провідні ринкові країни.
Ці ж самі індустріально розвинуті країни як найбільш забезпечені з фінансового погляду, а також Китай та Індія, завдячуючи своїм розмірам, є і провідними імпортерами послуг.
Лідируючі на світових ринках держави проводять цілеспрямовану політику підтримки національних продуцентів послуг. При цьому найбільш ефективними є непрямі засоби підтримки — сприяння науково-технічному прогресу, формування зон прискореного технологічного розвитку — технополісів, розроблення та послідовне виконання промислово-технологічних програм. Важливий компонент державної політики стосовно бізнесу послуг — формування гнучкої та широкої правової бази, яка чітко регламентує права й обов’язки комерційних агентів ринку послуг і суб’єктів регулювання останнього.
Лібералізаційні тенденції, які значно вплинули на розвиток ринку товарів і сфери валютно-фінансових відносин, не могли обійти стороною торгівлю послугами. При цьому відповідна міжнародна активність окремих держав, їх угруповань і ряду організацій та інститутів небезпідставно може вважатися своєрідним продовженням політики, спрямованої на експансію на зовнішні ринки, яку проводять уряди провідних ринкових держав на національному рівні регулювання.
Але навіть якщо не зважати на інтереси лідерів світової економіки, то, безперечно, назрілою є проблема регулювання цього сектору економіки на міжнаціональному рівні. Ця проблема, звичайно, не зводиться до захисту інтересів країн-метрополій, хоча характер її розв’язання на зламі століть значною мірою збігався з таким захистом.
Не дивно, що одним із важливих документів, які були прийняті наприкінці Уругвайського раунду, стала Генеральна угода з торгівлі послугами (ГАТС). Цей документ став важливим інструментом, який кодифікував важливі норми торгівлі послугами та сприяв її лібералізації.
Завдання ІКАО — сприяти розвитку міжнародної цивільної авіації, маючи на увазі гарантування безпечної, регулярної та економічної експлуатації повітряного транспорту. З цією метою ІКАО узагальнює світовий досвід у галузі цивільної авіації, розробляє стандарти та рекомендації, що стосуються, зокрема, правил польотів та управління ними, обладнання літаків та аеродромів, радіонавігації, метеорологічної та пошуково-рятувальної служб, видачі посвідчень персоналу.
Дипломатический словарь: В 3-х т. — М.: Наука, 1985. — Т. ІІ. — С. 194.
Прикладом спільного регулювання сфери технологічної торгівлі є прийняття Декларації про глобальну електронну торгівлю (Женева, 20 травня 1998 р.) на рівні міністрів, що репрезентували кілька країн і спільних митних територій. Їх сумарна частка у світовій інформаційно-технологічній торгівлі перевищує 80 %, отже, заява, що міститься у документі стосовно звільнення від мита електронних торговельних операцій, є важливим кроком на шляху лібералізації цього ринкового сегмента.
Є й галузеві приклади лібералізації торгівлі послугами. Наприклад, у рамках Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО), котра була створена як спеціалізована організація ООН у 1944 р., розглядаються питання оптимізації умов надання галузевих послуг як у переважно комерційних цілях, так і зважаючи на міркування безпеки, зручності польотів.
Важливі функції щодо галузевого врегулювання послуг відіграють і інші організації, зокрема Міжнародна морська організація, Всесвітній поштовий союз, Міжнародний союз електрозв’язку.
Мають місце і численні двосторонні домовленості щодо лібералізації торгівлі послугами, котрі стосуються як окремих, цільових галузей, так і загальних режимів торгівлі послугами (зазвичай у рамках загальних режимів торгівлі).
Отже, розширення міжнародної торгівлі послугами та диверсифікація світового ринку послуг посилюють потребу розвивати відповідні механізми регулювання та сприяти їх адаптації до сучасної специфіки цієї сфери міжнародної економічної діяльності. Для цього вживаються заходи на різних рівнях, як зусиллями окремих урядів, так і в міжнародному масштабі:
Основні тенденції розвитку міжнародного ринку послуг передусім пов’язані з різною динамікою зростання окремих сегментів національних відтворювальних комплексів та підгалузей. Зокрема, вони зумовлюються подальшим збільшенням обсягів інформатизаційного бізнесу, подальшим поширенням Інтернет-технологій, створенням нових можливостей розвитку комп’ютерних, телекомунікаційних послуг. Разом з тим стрімко зростають і обсяги міжнародного консультаційного бізнесу, оскільки в сучасному світі значно підвищується попит на наукові рекомендації, господарські рішення, під час вироблення яких використовувалися послуги кваліфікованих експертів, обчислювальні та аналітичні технології. Взагалі наукомісткі послуги, згідно з експертни-
ми оцінками, у майбутньому мають не тільки значно збільшити свою питому частку в загальному обсязі міжнародних послуг, а й активніше формувати нову парадигму розвитку світового господарства.
Серед найбільш динамічних форм міжнародного бізнесу виділяють також порівняно «старі» — фінансово-кредитні та страхувальні послуги. Розвиток саме такого бізнесу є особливо актуальним для України, передусім через відчутну потребу розвивати подібні форми підтримки національних експортерів. Слід відзначити ще один динамічний, хоча і не новий, сектор у структурі міжнародних послуг, розвиток якого потенційно має велике значення для України, — туризм.
Інші види послуг протягом останнього десятиліття мають нижчі темпи розвитку, які в окремі роки або не перевищують, або не набагато перевищують середні темпи зростання світової економіки та сфери послуг. Незважаючи на зростання абсолютних показників, значно знизилася питома вага транспортних послуг, які раніше переважали.
Інші тенденції, які формують сучасний міжнародний ринок послуг, пов’язані з тим, що в сучасному економічному житті, а особливо у сфері послуг, з’являються ринкові ніші для невеликих спеціалізованих комерційних структур. Це пов’язано зі значною диверсифікацією попиту. Останнє явище до певної міри протидіє фактору економії на масштабах та зумовлених ним тенденціях концентрації виробництва (але не припиняє його дію). Здешевлення багатьох видів наукового обладнання, яке широко використовує інформаційно-комп’ютерні технології, «ллє воду на млин» дрібних компаній, котрі отримують доступ до складного обладнання та мають можливість спеціалізуватися на нестандартних видах послуг. Багато сфер бізнесу послуг припускають можливість участі в ньому при невеликому стартовому капіталі.
Слід враховувати, що у традиційних сферах послуг, зокрема послуг міжнародних (рекреаційних, готельних, послуг масового харчування, ремонтних, ділових), далеко не завжди використовується наймана робоча сила, а господарська діяльність ведеться працюючим власником, членами його родини, або із залученням невеликої кількості тимчасових або постійних найманих працівників.
Нарешті, малі структури, що надають послуги, більшою мірою відповідають вимогам індивідуалізації виробництва, конкретного підходу до покупця, персоніфікації як альтернативи стандартизованому підходу.
Та ж сама диверсифікація попиту та поява принципово нових видів виробництва, формування міжгалузевих виробничих комплексів зумовлюють подальший розвиток таких послуг, які передбачають об’єднання зусиль різних галузей та видів виробництва.
Останнє зумовлює як можливість появи на ринку нових венчурних фірм, так і посилення позицій на міжнародному ринку послуг великих ТНК. Нарешті, вже згадані тенденції концентрації виробництва не можуть не проявити себе і в сфері послуг. Технологічні переваги, які в окремих секторах міжнародного ринку послуг зумовлюють монопольне становище лідерів НТП, можуть практично повністю перекрити доступ на ринок фірм із країн, що розвиваються, та нових ринкових агентів. Саме у секторі послуг частіше, ніж на ринку товарів, трапляється так, що наявність певної «критичної маси» для корпорації, фірми щодо обсягів інвестованого капіталу, обігу, величини контрольованого сегмента ринку, є запорукою стабільності її становища на ринку.
У результаті ТНК, які переважно базуються у провідних ринкових державах, забезпечують домінуюче становище країн-метрополій на міжнародному ринку послуг, і це суттєво впливає на геостратегічні реалії сучасних міжнародних економічних відносин.
Можна помітити, що деякі з перелічених тенденцій формально суперечать іншим, і це справді так. При цьому в одних секторах міжнародного ринку послуг спостерігається більш видимий конфлікт тенденцій, а в інших домінує одна або деякі з них, інші ж є відносно пригніченими. Але ці суперечності, а також особливості НТП, характер розвитку відтворювальних систем і визначають ті реальні форми, яких набуває міжнародний ринок послуг. Тим більше, що йдеться про динамічний сектор і можливості для абсолютного збільшення обсягів пропонованих послуг є в різних секторах.
Протягом останнього десятиліття у США та в інших провідних ринкових країнах значно посилили позиції найбільші ТНК, які спеціалізуються на наданні послуг у великому міжнародному масштабі. Водночас у тих самих США дрібні підприємства та партнерські організації навіть збільшили свої співвідносні показники в галузі надання виробничих та побутових послуг.
2.6.4. Особливості становлення ринку послуг
у відкритій економіці України
Торгівля послугами відіграє особливу роль у міжнародній економічній діяльності України. Особливості участі України в міжнародній торгівлі послугами в 90-х роках ХХ ст. та на початку ХХІ ст. традиційно зумовлювалися тим, що вона до певної міри компенсувала негативне сальдо загального торговельного балансу країни. Це відбувалося завдяки наявності таких особливо важливих для торгівлі послугами переваг міжнародної економічної діяльності, як сприятливе географічне розташування (що в економічній термінології артикулюється як транзитний статус), наявність відповідно до історичних традицій участі в міжнародній торгівлі розгалуженої транспортної інфраструктури та рухомого складу. Цей транспортний по-
тенціал, навіть з урахуванням його кризового стану на зламі століть, може, порівняно з переважною частиною економіки, розглядатися як достатньо потужне джерело валютних над-
ходжень.
Отже, можна відзначити, що безумовно позитивним явищем для України є порівняно значний розвиток сфери послуг, яка бере участь у міжнародному співробітництві. Разом з тим не можна не помітити, що її структура є дещо гіпертрофованою. Адже левову частку в ній становлять транспортні послуги — 85 %, зокрема трубопровідний транспорт — 67 %. Для порівняння можна згадати, що для Європейського Союзу, Росії частка транспортних послуг становить близько чверті від загального показника експорту послуг. Водночас рівень експорту ділових, туристичних послуг, а тим більше послуг інформаційних та таких, що пов’язані з докладанням висококваліфікованих виробничих зусиль, не відповідає потенціалу України.
Національний ринок послуг в Україні розвивається в умовах дедалі більш вираженої відкритості економіки, зростання впливів з боку глобалізації. Фактично відбувається швидке становлення цього ринку, формування відносин між його суб’єктами, а також самих цих суб’єктів в умовах тісної міжнародної конкуренції. Вихідний стан ринку послуг відповідав характерним для планової системи уявленням про примат виробництва засобів виробництва та недооцінці ролі сфери послуг як своєрідного додатку до матеріального виробництва.
Тому об’єктивною особливістю розвитку вітчизняної економіки є реструктуризація інвестиційного потенціалу, механізму розподілу ресурсів між секторами, зокрема робочої сили. І цей процес триває. Протягом 90-х років відбулося значне збільшення сектору послуг, причому на тлі зменшення частки зайнятості у промисловому секторі, негативної динаміки іншого значущого для України сектору — будівельного та незначного зростання зайнятих у сільському господарстві. Про це свідчать дані наведених нижче діаграм (рис. 2.1).
1 — сфера послуг;
2 — промисловість;
3 — будівництво;
4 — сільське господарство.
Рис. 2.1. Структура розподілу зайнятих
за секторами економіки України
Але хоча зростання питомої ваги в економіці сектору послуг є характерною ознакою сучасного розвитку, це не свідчить про секторальну оптимізацію української економіки. Адже протягом 90-х років відбувалося майже некероване падіння виробництва та інколи мала місце навіть деградація виробничої інфраструктури й ресурсної бази. Зростання безробіття у промисловості виштовхувало людей у сферу послуг і в сільське господарство, причому сфера послуг, як правило, не виявляла попиту на високоосвічених виробників та сучасні моделі використання кваліфікованої праці, а ставала тимчасовим притулком для знедолених робітників і фахівців із різних галузей економіки.
У цьому зв’язку слід зазначити, що емпіричною базою для більш об’єктивних оптимістичних оцінок структурної оптимізації зайнятості та ролі послуг у вітчизняній економіці може стати подальший перерозподіл зайнятості на користь сфери послуг в умовах позитивної динаміки зростання, який розпочався у 2000 р. і триває й сьогодні. Відбувається збільшення частки послуг у структурі українського імпорту. (Україна закуповує транспортні, комунікаційні, будівельні, фінансові, професійні — бухгалтерські, правові, консультаційні, інженерні, архітектурні, дослідницькі послуги, а надає переважно транспортні, а також туристичні, ділові та ін.)
Звичайно, збільшення частки послуг, зокрема послуг з участю зарубіжних суб’єктів господарювання, не є прямим підтвердженням прогресу. Скоріше це свідчить про наявність механізму кореляційних зв’язків. Разом з тим у послуг як виду економічної діяльності є низка об’єктивних переваг, які мають велике значення для трансформаційної економіки України.
Так, інвестиції, взагалі кошти, які вкладаються у сферу послуг, мають, як правило, порівняно невеликий термін окупності. Швидкий обіг капіталу в певній сфері чи галузі є важливим чинником розвитку для дефіцитної економіки. Подібний сектор економіки, яким, власне, і є сфера обігу, сам по собі може стати рушійною силою її розвитку. Відносно менші обсяги капіталу, що потрібні для організації виробництва, означають більші можливості для бізнесу, створення робочих місць.
Розвиток ринкової економіки України відбувається в умовах жорсткої конкуренції на національному ринку послуг (передусім така ситуація стосується імпортоконкурентного виробництва) і на ринках послуг за кордоном (що зачіпає інтереси експортерів). Відставання в деяких галузях вітчизняної економіки від світових лідерів, з одного боку, та значні здобутки, навіть піонерні розробки, в інших, наявність корпусу галузевих фахівців і навіть географічні переваги, з іншого, визначають рівень та специфіку участі вітчизняних суб’єктів ринку послуг у міжнародному співробітництві, а також міру та інструменти державного втручання в перебіг подій на ринку послуг. При цьому слід враховувати, що поки що участь України в торгівлі послугами значною мірою зводиться до «надання в послугу своєї території» для транзиту російських енергоносіїв.
Тому не дивно, що протягом останніх років найбільша частка української торгівлі послугами припадала саме на РФ. Звідси й велика частка країн СНД у структурі української торгівлі послугами. Основні показники України торгівлі послугами по регіонах світу наведені в табл. 2.9 (аналогічний аналіз по країнах див. у додатках).
Характер та інструментарій регулювання торгівлі послугами не дуже відрізняються від тих, що властиві торгівлі товарами. Це пов’язано як з однопорядковістю об’єктів регулювання, так і з тим, що торгівля послугами часто є допоміжною стосовно торгівлі товарами, отже, немає об’єктивних підстав для застосування принципово різних підходів.
Однак є відмінності, пов’язані зі специфікою окремих послуг, зокрема послуг, які супроводжують факторний рух, фактично — рух капіталів. Адже і в Україні, і в інших державах контроль за рухом капіталів і вплив на нього здійснюються згідно зі стандартами та критеріями, які істотно відрізняються від тих, що регулюють експортно-імпортні операції.
Таблиця 2.9
|
Країни |
Експорт |
Імпорт |
|
Усього |
Усього |
|
|
Разом |
3 486 853 |
1 360 794 |
|
І. Країни СНД і Балтії |
2 165 667 |
237 366 |
|
Країни СНД |
2 141 449 |
220 575 |
|
Країни Балтії |
24 219 |
16 791 |
|
ІІ. Інші країни світу |
1 321 186 |
1 123 428 |
|
Європа |
753 970 |
405 347 |
|
Азія |
262 393 |
70 530 |
|
Африка |
28 404 |
8 058 |
|
Америка |
186 266 |
297 128 |
|
Австралія та Океанія |
1 497 |
1 156 |
|
Інші |
88 657 |
341 210 |
|
Невизначені країни |
71 504 |
252 455 |
Джерело: Дані Держкомстату України.
Є й інші причини для застосування на внутрішньому ринку специфічного режиму регулювання торгівлі послугами. Наприклад, в ряді випадків протекціонізм стосовно національних суб’єктів надання послуг, зокрема у формі квот чи субсидій, може безпосередньо не спричиняти зворотних санкцій у торгівлі.
З метою оптимізації національного механізму регулювання участі України в роботі міжнародного ринку послуг необхідне комплексне узгодження цілей розвитку окремих галузей і структурних підрозділів економіки й міжнародних зобов’язань держави, її очікувань від інших держав щодо їх процедур регулювання торгівлі з нашою країною. Але якщо друге — те, що стосується міжнародних економічних відносин з іншими державами, — багато в чому є предметом переговорів, узгоджень та значною мірою залежить від загальної інтеграції України до євроструктур, міжнародних торговельних об’єднань (отже, не є предметом чіткої детермінації), то перше — цілі розвитку національного виробництва — мають бути визначені чітко та ґрунтовно.
Передусім, зважаючи на «міжнародність» проблеми, слід забезпечити виконання таких двох послідовних завдань:
Виходячи з визначеного у такий спосіб переліку галузей та виробництв вживаються окремі заходи чи комплекс заходів, які спрямовані на стимулювання або підтримку окремих секторів, підрозділів економіки. При цьому рішення про інтенсивність використання й набір конкретних інструментів приймаються відповідно до алгоритму та міркувань (зростання цін за умов млявої конкуренції, погіршення умов роботи експортерів на зовнішніх ринках та ін.), що застосовуються і в регулюванні товарної торгівлі. Зокрема, враховуються широкі інтереси національних споживачів, цілі підтримки ефективного конкурентного середовища та національної конкурентоспроможності та ін.
Зазначені заходи (комплекс заходів) — це засоби регулювання доступу на ринок, передусім інструменти адміністративних обмежень чи повної заборони діяльності на національному ринку країни. Серед використовуваних обмежень можуть бути такі, як вимога для національних економічних агентів користуватись виключно послугами національних перевізників під час транспортування вантажів всередині країни або/та вантажів на експорт. Зауважимо, що подібні обмеження використовуються багатьма країнами світу, зокрема розвинутими. Аналогічні протекціоністські вимоги можуть висуватися стосовно внутрішніх страховиків (страхування експортно-імпортних операцій). Щоправда, нерозвиненість національного ринку страхування в Україні робить цей пункт надто гіпотетичним навіть до прийняття рішення щодо доцільності відповідної акції.
Можливі й інституційні заборони на відкриття певних комерційних установ. Наприклад, такі обмеження можуть стосуватися відкриття філій і представництв як іноземних виробників з ремонту техніки (щоправда, такі обмеження є, фактично, й обмеженнями на товарну торгівлю, оскільки погіршують її умови для покупців), так і спеціалізованих фірм у сфері послуг, зокрема туристичних агентств, а також банківсько-кредитних операцій.
Застосовується і «м’якший» підхід, згідно з яким нерезидентам дозволяється створювати певні структури, але комерційні можливості останніх обмежуються. Зокрема, може встановлюватися перелік дозволених форм діяльності (видів послуг). Можливе штучне створення ускладнень іноземним конкурентам на національному ринку (заборона купівлі нерухомості, обмеження професійного характеру, наприклад, збільшення норми резервування для банківсько-кредитних установ, неможливість резервування квитків іноземним перевізникам).
Обмеження на діяльність іноземних суб’єктів пропозиції послуг на національному ринку можуть мати політичний підтекст (хоча політико-ідеологічні міркування справді можуть домінувати, особливо за умов поширення в певному суспільстві ксенофобії). Наприклад, можуть висуватися заборони чи обмеження на володіння засобами масової інформації — газетами, теле-, радіоканалами та програмами, а також на обсяги трансляцій (кількість годин) з боку іноземців.
«Класичний» засіб протекціонізму в міжнародній торгівлі послугами — використання податків (можливо — додаткових), податкових пільг, знижок та вилучень із системи оподаткування (стосовно об’єктів захисту — національних підприємств, що надають послуги). Протилежна за формою, але ідентична за змістом форма протекціонізму — субсидії та інші виплати національним продуцентам послуг.
2.6.5. Науково-технічний прогрес
як структуроутворюючий чинник
розвитку сфери міжнародних послуг
Науково-технічний прогрес не тільки «поглиблюється» — веде до подальшого збільшення інтелектуальної місткості продукції традиційно «підпорядкованих» йому галузей, а й «поширюється» — охоплює ті сфери економіки, які раніше були малочутливими до нього.
Науково-технічні послуги за самою своєю сучасною природою не можуть не вносити радикальних змін до системи міжнародної кооперації, розподілу суспільних ресурсів, передусім робочої сили та капіталів. Причому такі зміни є взаємно пов’язаними: потреба в збільшенні послуг у сферах комп’ютерно-інформаційних технологій, телекомунікацій, кредитно-фінансовому, страхувальному секторах, торгівлі, автосервісі зумовили приплив до них як додаткової робочої сили, так і інвестицій.
Специфіка та функціональна роль саме міжнародної торгівлі послугами особливо тісно пов’язані з сучасним характером економічного, науково-технічного прогресу, зростанням значення інформаційного обміну, збільшенням інтелектуальної компо-
ненти у ВВП. У результаті цих перетворень кардинально змі-
нюється уявлення про послуги як про щось таке, що передусім стосується побутової сфери та потребує від того, хто їх надає, не вельми високої кваліфікації. Відтепер навпаки: сфера послуг потребує великого «інтелектуального навантаження», передусім завдяки таким своїм компонентам, як електронні програмні розробки, телекомунікації, ділові, наукомісткі, кредитно-фінансові та страхові послуги, охорона здоров’я, інші групи наукомістких галузей. А частка традиційних колись послуг — продажно-
го сервісу, виконання побутових замовлень, ремонту й обслу-
говування автотранспорту, розважальних заходів — зменшується. Крім того, автоматизація та інформатизація конторської праці витісняє зі сфери послуг канцелярських працівників, а така особливість сфери послуг, як можливість працювати в ній неповний робочий день або тиждень, збільшує можливості залучення до неї молоді, зокрема студентської, осіб пенсійного віку, жінок.
Сфера послуг лідирує за критерієм наукомісткості виробництва, причому це лідерство стає дедалі виразнішим. Наприклад, у США наприкінці минулого століття на частку послуг у високотехнологічному секторі господарства припадало близько 4/5 фірм і третина зайнятих. Причому приріст робочої сили у сфері послуг відбувався саме завдяки цьому сектору. Характерним є постійне збільшення витрат на НДДКР провідними корпораціями та дрібнішими компаніями. Наприклад, відома американська компанія «Tellabs», яка працює у сфері телекомунікацій, вирішила підвищити в 2000 р. рівень витрат на НДДКР на 30 %, довівши його до 345 млн дол. Ще більші масштаби в ще більш відомої компанії «Microsoft». Якщо ще в 1999 фінансовому році (який закінчується 30 червня) вона витратила на НДДКР 3,1 млрд дол., то відповідний показник на 2000 р. зріс на 23 % і досяг 3,8 млрд дол.
Якщо комп’ютерні, телекомунікаційні компанії стали піонерами впровадження інформаційних технологій та нового
рівня НДДКР, то слідом за ними значно активізували свої
зусилля щодо проведення власних досліджень і високотехнічних робіт фірми, які зайняті в усіх інших сферах міжнарод-
них послуг.
Чималою мірою подібна динаміка в індустріально розвинутих країнах зумовлюється активною політикою урядів. Саме державні установи формують ключові принципи освіти й опосередковано — парадигму комерційних витрат на НДДКР. Середній показник державних витрат на освіту по країнах ОЕСР дорівнює 12,5 % усіх державних витрат. Держава стимулює проведення НДДКР податковими та інституційними засобами.
2.6.6. Інформаційні та електронні послуги
як динамізуючий чинник міжнародної
економічної діяльності
Найдинамічнішою формою послуг, що визначає характер розвитку не тільки усієї системи міжнародної економічної діяльності, й саму парадигму прогресу, є комерційна діяльність в інформатизаційній, програмувальній сфері. Справді, сучасні прояви науково-технічного прогресу виявляються у радикальній зміні змісту продукту сфери послуг на основі інформаційних технологій і комп’ютерної техніки.
Відтак нові технології у сфері послуг «зближують» їх виробників і споживачів, допомагають долати часові та географічні бар’єри для контактів, надають змогу розширювати міжнародні ринки збуту. Використання комп’ютерних систем та інформаційних мереж відкриває доступ як для виробників, так і для споживачів до безпрецедентного масиву інформації. Причому інформаційні послуги дають змогу в режимі реального часу контактувати з потенційними партнерами, оперативно формувати економічну стратегію, здійснювати торговельні і фінансові операції. За допомогою сучасних інформаційних мереж виникає можливість надавати навіть освітні та медичні послуги, інколи безвідносно національної належності сторін.
Цю сферу інколи називають «новою економікою». Вона дедалі більше поширюється у світі, про що, зокрема, свідчить і постійне зростання витрат на технології. Лідером у цій сфері протягом останніх десятиліть ХХ ст. та на початку ХХІ ст. є США та інші провідні ринкові держави. У 1999—2001 рр. такі витрати західноєвропейців становили 200—250 млрд дол.
Через механізми ринку інформаційних послуг і взагалі завдяки експлуатації інформаційного ресурсу створюється 50—60 % сукупного суспільного продукту індустріально розвинутих країн. Причому розвиток інформаційних технологій став динамізатором економічного зростання починаючи з кінця ХХ ст. Так, американська модель «нової» економіки відбулася як така саме завдяки інформаційним технологіям, що зумовили скорочення безробіття. Мало значення й поширення венчурних інвестицій.
У сучасному світі лідерство на ринку інформаційних послуг зумовлюється лідерством у галузі інформаційних технологій, закріплюючи його. Все це дає змогу вигравати й боротьбу і за ресурси — фінансові, матеріальні і навіть людські. І справді, оскільки саме люди (фахівці) є головним носієм цього ресурсу, виїзд найкращих фахівців з бідніших країн до багатших ще більше посилює технологічний розрив.
Фактично країна (а точніше — група країн, так званий «золотий мільярд») завдяки технологічно-інформаційному лідерству забезпечує перерозподіл ресурсів, практично — їх перелив до себе. І очевидно, що основним постачальником цих ресурсів розвиненим країнам стають усі інші, менш розвинуті країни, які не мають доступу до справді стратегічного виду ресурсів — інформаційно-технологічних.
У країнах Західної Європи АТР (передусім в Японії, Кореї та на Тайвані) швидкими темпами зростає кількість користувачів Інтернету. Водночас і в багатьох інших країнах відбувається швидкий прогрес високотехнологічних галузей. Так, в Індії відбувалося щорічне зростання у сфері послуг з програмного забезпечення на 50—60 %. При цьому очікується, що саме такі країни, як Індія, Китай та інші держави Азії (незважаючи на відчутний дефіцит кадрів і традицій університетського технологічного навчання, у них значно нижчі, ніж у США та Західній Європі витрати на НДДКР), забезпечать у перших декадах ХХІ ст. «масовість» зростання користувачів послугами та провайдерів Інтернету і поширення характерних для «нової економіки» об’єктів високотехнологічного виробництва, засобів мобільного телефонного зв’язку.
Удосконалення та диверсифікація електронних інструментів міжнародної торгівлі, а також їх ширше використання є предметом спільних зусиль урядових та комерційних структур країн Заходу. Уряди індустріально розвинутих країн, як і провідні корпорації, приділяють велику увагу розвиткові електронного бізнесу.
Отже, під впливом науково-технічного прогресу, а також унаслідок цілеспрямованих зусиль на макро- та мікрорівнях відбувається подальше поширення електронної торгівлі, і лідером у цій сфері є Сполучені Штати. Згідно з деякими експертними оцінками, до 2003 р. обсяги продажу через Інтернет у США дорівнюватимуть 200 млрд дол. (в Японії аналогічний показник становитиме тільки 30 млрд дол.). Щоправда, загальний очікуваний показник електронної торгівлі між японськими компаніями Міністерство зовнішньої торгівлі та промисловості Японії на цю ж саму дату оцінює в 650 млрд дол., але і ця цифра більше ніж удвічі поступається очікуваному аналогічному американському показнику.
Поширення електронних інструментів торгівлі значно знижує вартість витрат на взаємний пошук контрагентів — покупців та продавців товарів та послуг. Електронні мережі надають інформацію не тільки про наявні попит і пропозицію, ціни та технічні параметри продукції. Дедалі більшою мірою вони використовуються як інструмент укладання контрактів і розрахунків щодо них, а також сприяють подоланню технічних перешкод у торгівлі. Причому інформаційні послуги самі є окремою, причому дуже динамічною, статтею в номенклатурі міжнародних послуг.
Електронізація та інформатизація сфери послуг, її абсолютне та співвідносне збільшення помітно впливають на структурну політику, міграційні тенденції. Під впливом пов’язаних з комп’ютеризацією інновацій відбувається перебудова усієї мережі фінансових ринків. Спочатку США, а потім країни Західної Європи, а також така традиційно «закрита» країна, як Японія, схиляються до розширеного використання кваліфікованої робочої сили з-за кордону, передусім молодих фахівців — випускників вищих навчальних закладів.
Важливим виявом впливу з боку інформатизаційних та електронних послуг на характер міжнародного бізнесу є подальша концентрація виробництва у вигляді злиттів та поглинань, а також поширення венчурних проектів. Тільки по західноєвропейському регіону на початку ХХІ ст. загальний обсяг інвестицій капіталу в такі проекти перевищував 20 млрд дол.
Збирання первісної інформації, її експертно-аналітична обробка, збереження й поширення на комерційній та некомерційній основі є предметом діяльності численних спеціалізованих організацій. Серед них — державні статистичні, науково-академічні заклади, консультаційно-дослідницькі фірми, асоціації виробників, торговельно-промислові палати, підрозділи комерційних структур. Сучасні комп’ютерні системи та телекомунікаційні мережі дають змогу як фізичним, так і юридичним особам отримувати з пізнавально-розважальними та комерційно-діловими цілями доступ до велетенських масивів інформації, різноманітних Інтернет-сайтів та автоматизованих баз даних.
2.6.7. Страхові послуги в міжнародній
економічній діяльності
Необхідною складовою системи підтримки національних учасників міжнародної економічної діяльності є державне страхування операцій, контрактів у зовнішньоекономічній діяльності від різних видів ризику. З погляду інтересів держави передусім має значення забезпечення господарських інтересів вітчизняних експортерів продукції і послуг. Страхування як необхідна складова валютно-фінансових і кредитних відносин обслуговує більшість видів міжнародної економічної діяльності (крім зовнішньої торгівлі товарами, послугами) й коопераційні, інвестиційні та інші види співробітництва.
Важливим компонентом і практичним інструментом макроекономічної політики у сфері страхування є підтримка експорту у формі державного страхування експортних поставок та експортних кредитів. Подібне страхування не обов’язково має покривати всю суму міжнародних контрактів чи переважну частину такої суми. Цілком достатнім зазвичай може виявитися використання механізму часткового державного гарантування від усіх ризиків, що може створити критичну масу підприємницького інтересу приватних страхових фірм, які непрямо спонукаються у подібний спосіб до більшої активності.
Держава може забезпечувати «верхній поверх» перестрахування, що створює достатньо сприятливу кон’юнктуру на ринку страхування щодо співвідношення прибутковості та ризиків операцій, а в кінцевому підсумку дає змогу заінтересувати національних виробників у продажу товарів на зовнішніх ринках.
Особливо важливу роль виконує держава у страхуванні ризиків, пов’язаних із міжнародно-політичною, соціально-економічною і валютно-фінансовою нестабільністю. У таких випадках система державного страхування може сягати максимальних показників і перекривати до 100 % «поля діяльності», пов’язаного з ризиками неекономічного характеру (війни, етнічні збройні конфлікти, революції, примусова експропріація, конфіскація та ін.) і до 90 % — з ризиками комерційного плану (втрати від курсових коливань, інфляції, банкрутств та ін.).
Продумана й ефективна система фінансово-страхової підтримки зовнішньоекономічної діяльності функціонує в Японії, причому для нас на нинішньому етапі найбільш цікавий досвід фінансування та страхування експорту. У цій країні діє специфічна різнорівнева структура кредитних і страхових інституцій. Так, при наданні короткострокових кредитів експорту основним донором є Банк Японії, який виходячи зі ставки в 2,5 % фінансує численні комерційні банки. Останні, у свою чергу, надають кредити безпосереднім учасникам операцій із «націнкою» лише в 0,25 %, збільшуючи при цьому валовий кредитний ресурс за рахунок власних фінансових можливостей. Аналогічний механізм «зростаючої хвилі» діє і при середньостроковому (6 місяців), а також довгостроковому кредитуванні експорту (до 15 років). У найбільш загальному плані можна виділити два основні види кредитної підтримки — прямої, безпосередньо вітчизняним (тобто японським) постачальникам, і непрямої, спрямованої на збільшення платоспроможності інонаціональних споживачів продукції японських фірм і корпорацій — державних органів, кредитно-фінансових установ, фірм та ін. Особливо яскраво принцип «хвилі» виявляється у кредитуванні власних компаній-експортерів. У кредитуванні ж іноземних споживачів зростає навантаження на державно-кредитні інституції.
Таким чином, у Японії діє складний механізм «перерозподілу» ризиків і фінансово-кредитного навантаження між комерційними структурами й урядом. Його нормативно-правовою основою є ретельне законодавче опрацювання всіх скільки-небудь істотних аспектів цієї проблеми, яке враховує й особливості соціально-економічного статусу японських учасників міжнародно-коопераційного процесу, передусім суб’єктів малого бізнесу. Відмітимо й такий вельми характерний факт, що переконливо свідчить про значення урядової кредитно-фінансової підтримки, як страхування. Саме держава в Країні Східного Сонця компенсує до 95 % збитків унаслідок дії форс-мажорних обставин.
Оскільки значна частина ризиків у міжнародній комерційній діяльності пов’язана насамперед з ризиками транспортування вантажів, транспортне страхування відіграє центральне місце у страхуванні міжнародної економічної діяльності. Види транспортного страхування обумовлені видами власне транспортування, передусім морського, залізничного, автомобільного та повітряного. Зважаючи на особливу роль морського транспортування, найбільшого значення набуло морське страхування (вантажів, засобів перевезення й фрахту). Винагорода, яку отримує за свої послуги суб’єкт страхування, називається страховою премією.
Ринкова модель вітчизняної системи страхування почала формуватися в контексті загальної структурної реформи в економіці. Отже, недостатній розвинутості ринкових інституцій у сфері виробництва об’єктивно відповідає слабка фінансова база страхувальних установ України. У свою чергу, цей факт означає обмеження не тільки у справі забезпечення захисту майнових та особистих прав громадян і підприємницьких суб’єктів, а й при здійсненні експортно-імпортних операцій, у процесі інвестування української економіки як вітчизняними, так і зарубіжними власниками капіталів.
На початку 2001 р. в Україні функціонувало понад 250 страхових компаній, діяльність яких прив’язана до фінансово-промислових центрів держави. Тому нагальним завданням є поширення страхувальної мережі «в глибину», перетворення її на загальнодоступний засіб підтримки комерційної, міжнародної комерційної діяльності для всіх ринкових агентів.
Нагальною є потреба оптимізації законодавчої бази страхувальної діяльності в Україні, зокрема щодо допущення та регламентації роботи нерезидентів на страхувальному ринку, а також статусу та умов функціонування страхових посередників.
Резюме
Послуги в сучасній економіці дедалі збільшують свою частку та перетворюються на переважаючий сектор. Ця тенденція відповідає характеру науково-технічного поступу та процесам інформатизації. Відбувається і процес диверсифікації послуг, які за своєю природою не тільки значно відрізняються одна від одної, а й мають принципово не зіставну природу, субстанційну визначеність. Отже, саме поняття «послуг» як узагальнюючої статті «нетоварних» видів економічної діяльності стає все менш змістовним. Уже доводиться більш чітко визначати вид економічної, зокрема міжнародної, економічної діяльності.
Ефективність виробництва дедалі більше залежить від ступеня розвитку галузей послуг. Створюються якісно нові продуктивні сили, що мають здатність задовольняти значно більш диверсифікований та вимогливий попит на продукцію, причому не тільки традиційних та нових галузей ви-
робництва, а й таких галузей, як наука, освіта, охорона здоров’я.
Ефективний розвиток ринкової інфраструктури в економіці України потребує вироблення довгострокової концепції розвитку міжнародного співробітництва в секторі послуг. При цьому формування моделі відкритої економіки України, її експортного потенціалу має відбуватися з урахуванням можливостей вітчизняного сектору послуг (зокрема, в галузі науки, високих технологій), а також вигідного географічного положення країни.
Переваги пріоритетного розвитку «економіки послуг» для транзитивної економіки України полягають у швидкій окупності інвестицій та порівняно високій швидкості обігу капіталів, а також у додаткових можливостях пошуку зарубіжних ринків. Адже в більшості галузей формуються функціональні підсистеми, що створює нові реалії конкурентної боротьби та збуту.
Втім, за будь яких конкретно-галузевих цілей, обираючи стратегію формування відкритої економіки України, необхідно враховувати випереджаюче зростання на світовому ринку частки послуг. При цьому в структурі ринку послуг очевидним є зростання інформаційного та наукомісткого секторів, що має динамізуюче значення для економіки.
Разом з тим урегулювання сфери торгівлі послугами є елементом загального макроекономічного регулювання, а лібералізація торгівлі послугами повинна розвиватися паралельно з лібералізацією торгівлі товарами, а також згідно з міркуваннями доцільності та достатності конкретних урядових заходів.
Інформатизація сфери послуг дає змогу підвищити їх якість, збільшити ефективність процесу виробництва послуг, диверсифікувати види робіт відповідно до індивідуальних потреб споживачів, збільшити корисність продукту як у розрахунку на його валовий обсяг, окрему одиницю, так і на одиницю суспільних витрат.
Перед Україною, як і перед іншими країнами, що перебувають на трансформаційному етапі розвитку, стоїть складне завдання: провести реформу торгівлі послугами, лібералізувати цю сферу, забезпечивши, водночас, загальну макроекономічну стабілізацію та реалізацію цілей промислової політики.
ПОЗАЛЕКЦІЙНИЙ БЛОК
Теоретичні паралелі
Визначення природи послуг
Одним із «проблемних» питань економічної теорії, зокрема теорії торгівлі та міжнародної торгівлі, є визначення самої природи послуги, а також обміну, предметом якого стає послуга.
Що ж таке послуга? Послуга — це економічна діяльність одного відособленого та незалежного суб’єкта на користь та за згодою іншого за певну винагороду з його боку. Причому функціональною метою такої діяльності є задоволення духовних, інформаційних, фізіологічних потреб споживача, надання кращого стану матеріальному об’єкту, який перебуває у власності споживача.
Якщо традиційний товар (сучасні інформаційні тенденції змінюють і природу товару, «дематеріалізуючи» його) вважається уречевленою працею, яка має споживну вартість, а відтак може задовольняти потреби споживача, то ситуація із послугою дещо інша. Послуга не існує як матеріальний субстрат, властивості якого можуть використовуватися «віддалено» або неодномоментно у часі. Вона споживається у час її надання та забезпечує фізіологічне поліпшення якості життя (наприклад, медична, перукарська, масажна послуга), задоволення духовних та інших потреб (театр, спортивне, інше шоу) або змінює якість товару (авторемонтна послуга). При цьому, на відміну від матеріального товару, послуга споживається безпосередньо і не може бути «переданою» через посередника (його участь можлива тільки як особи, котра організовує «стикування» суб’єктів пропозиції послуги та попиту на неї) або споживатись подовжено в часі (із амортизаційним терміном та інколи з участю споживачів, які перепродують право власності на частково спожитий товар).
Послуга, на відміну від товару, не може існувати як реальний, уособлений об’єкт незалежно від покупця чи споживача. Можна вести мову про підготовчий етап щодо надання послуги (створення відповідної технологічної бази, набуття кваліфікації відповідними працівниками тощо), але власне надання послуги та виробництво послуги не відокремлюються одне від одного. Тому послуга, у тому числі й міжнародна, потребує певного контакту між тим, хто надає, і тим, хто користується послугою відповідно до фізичної природи та функціональних властивостей конкретної трансакції. Це відрізняє торгівлю послугами від товарних експортно-імпортних операцій.
Терміни та поняття
«Невидима» природа послуги — умовність визначення економічної сутності послуги, яка зводиться до корисного ефекту самої праці. Послуги, зокрема міжнародні, не набувають уречевленої форми і вважаються явищем, що є невід’ємним від процесу праці.
Індивідуалізація виробництва — перехід від уніфікованого масо-
вого виробництва до створення матеріальної та нематеріальної продукції, споживчі властивості якої призначені задовольняти індивідуальний попит людини. Це явище, з одного боку, пов’язане із сучасними тенденціями технологічного та інформаційного поступу, а з іншого — є результатом та метою маркетингової політики фірм в умовах інтенсивної конкуренції на ринках збуту.
Засоби регулювання доступу на ринок (market-access measures) — протекціоністські інструменти торговельної політики, що встановлюють обмеження чи заборони на діяльність іноземних фірм-виробників на місцевому ринку.
Інформація — відомості в будь-якій формі й вигляді та збережені на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги, помітки, ілюстрації — карти, діаграми, органіграми, малюнки, схеми тощо), фотографії, голограми, кіно-, відео-, мікрофільми, звукові записи, бази даних комп’ютерних систем або повне чи часткове відтворення їх елементів), пояснення осіб та будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомості.
Інфраструктура — сукупність матеріальних об’єктів, котрі використовуються як допоміжні та забезпечуючі засоби у процесі виробництва, що не обов’язково стають об’єктами володіння суб’єктів господарювання. Інфраструктура уособлює уречевлену суспільну працю і є фактором економічного розвитку, міжнародної економічної діяльності.
Лінійне судноплавство — форма здійснення водних перевезень пасажирів та вантажів на регулярній основі та згідно з визначеними маршрутами, термінами, розкладами та тарифами у роботі суден. Л.с. може здійснюватися однією компанією (одним судновласником), двома або кількома компаніями, а також відповідно до угод конференцій судноплавних компаній.
Трампове судноплавство — форма здійснення морських перевезень, яка не пов’язана з постійними місцями завантаження та відвантаження, портами та районами плавання, причому види вантажів, організація перевезень та їх ціна встановлюються згідно з домовленістю сторін.
Контрольні питання
Література
2 Девід Юм (в іншій транскрипції — Х’юм) (1711—1776) — англійський філософ, історик, економіст. Автор теорії автоматичного регулювання платіжного балансу, головний елемент конструкції якої — так званий чотиризубчатий механізм Юма — взагалі був першою динамічною моделлю не тільки в міжнародній економічній науці, а й в економічній теорії взагалі, яка ілюструвала здатність економіки як життєздатної системи до відновлення балансу.
3 Поняття «невидима» стосовно визначення природи послуги є ще однією умовністю. Інколи предметом послуги є саме показ (виставки товарних зразків тощо).