Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВЯ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
УДК 616.36-099-085.847.8/.849.19-092.9
ПАТОГЕНЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ШЛЯХІВ ПІДВИЩЕННЯ АДАПТАЦІЙНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ ОРГАНІЗМУ ДО ТОКСИЧНОГО УРАЖЕННЯ ПЕЧІНКИ
В ЕКСПЕРИМЕНТІ
14.03.04 патологічна фізіологія
А В Т О Р Е Ф Е Р А Т
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора медичних наук
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Тернопільській державній медичній академії ім. І.Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров’я України.
|
Науковий консультант: |
заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор АНДРЕЙЧИН Михайло Антонович, Тернопільська державна медична академія ім. І.Я. Горбачевського МОЗ України, завідувач кафедри інфекційних хвороб з курсом дерматовенерології |
Офіційні опоненти:
1. Член-кореспондент АМН України, доктор медичних наук, професор Єльський Віктор Миколайович, Донецький державний медичний університет ім. М. Горького МОЗ України, завідувач кафедри патологічної фізіології.
2. Заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор Гоженко Анатолій Іванович, Одеський державний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри загальної і клінічної патологічної фізіології.
3. Доктор медичних наук, професор Колесник Юрій Михайлович, Запорізький державний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри патологічної фізіології.
Провідна установа: Інститут фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України, відділ імунології та цитотоксичних сироваток, НАН України, м. Київ
Захист відбудеться " 19 " червня 2001 р. о 13 год.
на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.600.01 при Одеському державному медичному університеті (65026, м. Одеса, провулок Валіхівський, 2).
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Одеського державного медичного університету (65026, м. Одеса, провулок Валіхівський, 3)
Автореферат розісланий " 12 " травня 2001 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
д. мед. н., професор Демидов В.М.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Підвищення стійкості організму до різноманітних несприятливих умов існування за допомогою патогенетично обґрунтованих засобів є актуальною проблемою. Особливої уваги заслуговує посилення резистентності до дії ксенобіотиків, кількість яких досягає 6 млн і з кожним роком невпинно збільшується. Цьому сприяє інтенсивний розвиток хімічної та фармацевтичної промисловості, широке застосування токсичних речовин у побуті, на виробництві та в сiльському господарстві (Гидаспов Б.В. и соавт., 1990; Keiner F., 1990; Краковский М.Э. и соавт., 1992; Губский Ю.И. и соавт., 1993; Lee W.M., 1993; Бышенко В.В., Черных В.П., 1994; Sgro C. et al., 1995).
Серйозне занепокоєння викликає зростання потенційної загрози хімічного ураження людей внаслідок промислових аварій і катастроф, стихійних лих та хімічного тероризму (Куцало Л.М. и соавт., 1990; Ильин Л.А. и соавт., 1990; Штабський Б.М., Гжегоцький М.Р., 1999). Все це веде до погіршення стану довкілля, зростання частоти гострих і хронічних отруєнь токсичними речовинами (Комарова Л.И., Алёхина С.М., 1989; Айтбембетов Б.Н., 1993), а хімічна безпека людини на початку третього тисячоліття стає однiєю з найважливiших екологічних, медичних і соцiальних проблем.
В умовах антропогенного хімічного пресингу методологічно важливим є пошук способів пристосування до хімічно зміненого середовища, виходячи з адаптаційних можливостей органів і систем (Воскресенский О.Н. и соавт., 1982; Голиков С.Н. и соавт., 1986; Pessayre D., 1993; Штабский Б.М., Гжегоцкий М.Р., 1996).
Останніми роками з’явилися повідомлення про адаптогенну роль в організмі людини та експериментальних тварин інформаційно-енергетичних впливів, які здійснюють фізіотерапевтичні чинники (Полушина Н.Д. и соавт., 1997). Вони стимулюють адаптаційні реакції шляхом збільшення функціональної активності клітин, посилення утворення макроергічних сполук, активації генетичного апарату (Брилль Г.Е., 1996; Самойлов Н.Г., 1996; Немцев И.З., Лапшин В.П., 1997).
Серед відомих фізіотерапевтичних чинників вагоме місце займає низькоенергетичне лазерне випромінювання ближнього інфрачервоного діапазону (0,780-1,400 мкм). Воно належить до фізіологічних подразників, оскільки за довжиною хвилі та величиною терапевтичної поверхневої густини потоку енергії відповідає спектру та інтенсивності сонячного світла біля поверхні Землі (Самосюк И.З. и соавт., 1997). Характерними рисами інфрачервоного лазерного випромінювання є висока проникливість у тканини організму (Сорокина Е.И. и соавт., 1991) і зростання терапевтичної ефективності в постійному магнітному полі (Илларионов В.Е., 1989).
В експерименті показано, що у здоровому організмі лазерне випромінювання здатне змінювати функціональний стан органів і тканин, стимулювати процеси мікроциркуляції, антиоксидантний захист, енергетичні та синтетичні процеси в клітинах, інтенсифікувати їх проліферацію і підвищувати стійкість до гіпоксії, посилювати мікросомальне окислення в гепатоцитах, здійснювати імуномодулювальний вплив (Hrnjak M., 1991; Илларионов В.Е., 1994; Золотарёва Т.А., Олешко Т.И., 1995; Кончугова Т.В. и соавт., 1997; Schindl A. et al., 1998; Годлевський Л.С. і співавт., 2000). Як відомо, порушення саме цих процесів притаманне токсичному враженню печінки, незалежно від природи пошкоджуючого фактора (Головенко Н.Я., 1981; Губский Ю.И., 1989; Seitz H.K., Csomos G., 1992, Ельский В.Н. и соавт., 2000). Тому можна припустити, що профілактичний лазерний вплив на організм, крім стимуляції адаптаційних реакцій, може протистояти цій патологічній системі завдяки активації специфічних, функціонально антагоністичних до неї “антисистем”. На думку деяких авторів, такий патогенетичний шлях відноситься до перспективних у подоланні будь-якої патологічної детермінанти (Крыжановский Г.Н., 1980).
З наведеного відкривається перспектива зміцнення резистентності печінки й розширення адаптаційних можливостей організму в цілому до впливу ксенобіотиків шляхом попередньої лазерної біостимуляції, що до останнього часу не вивчалося.
Однією з особливостей патогенезу токсичного впливу ксенобіотиків є порушення детоксикаційної функції печінки (Венгеровский А.И. и соавт., 1990; Schentke K.U. et al., 1990; Чекман И.С. и соавт., 1996). Виходячи з цього, важливим напрямком посилення резистентності організму до токсичних уражень є застосування ентеросорбції. Поглинаючи токсини мікробного і метаболічного походження, які і в нормі в певній кількості проникають з кишок у кров (Лихоед В.Л. и соавт., 1996; Хаитов Р.М., Пинегин Б.В., 1997; Долгушин И.И. и соавт., 1998; Андрейчин М.А., Ивахив О.Л., 1998), ентеросорбенти зменшують навантаження на гепатоцити і макрофаги (Андрейчин М.А. и соавт., 1991; Беляков Н.А., 1991; Пискун Р.П. и соавт., 1998), підвищуючи тим самим резервні можливості детоксикуючої системи печінки. Тому для підвищення стійкості організму до впливу ксенобіотиків доцільним, можливо, є поєднання низькоенергетичного лазерного випромінювання, постійного магнітного поля та ентеросорбції, що досі не досліджено.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є фрагментом комплексної науково-дослідної роботи Центральної науково-дослідної лабораторії Тернопільської державної медичної академії ім. І.Я. Горбачевського на тему “Структурно-функціональне обґрунтування магнітолазерної терапії для профілактики і корекції уражень печінки” (номер державної реєстрації 0196 U 02). Автор був відповідальним виконавцем зазначеної науково-дослідної роботи.
Мета дослідження. Підвищити адаптаційні можливості організму до гострого токсичного ураження печінки тетрахлорметаном на основі профілактичного використання низькоенергетичного магнітолазерного випромінювання ближнього інфрачервоного діапазону і ентеросорбції в експерименті та обґрунтувати механізми їх дії.
Завдання дослідження:
а) встановити оптимальні біостимулювальні дози (поверхневі густини енергії) магнітолазерного опромінення печінки і крові, які підвищують функціональну активність гепатоцитів здорових білих щурів;
б) дослідити морфо-функціональні показники печінки і системні реакції організму здорових щурів, які перебували під впливом різних способів магнітолазерного опромінення в оптимальних біостимулювальних дозах;
в) дослідити перебіг гострого токсичного ураження печінки білих щурів тетрахлорметаном після профілактичного магнітолазерного опромінення їх печінки і крові;
г) порівняти ефективність профілактичного і корегуючого магнітолазерного опромінення печінки і крові в умовах гострого тетрахлорметанового ураження печінки білих щурів;
д) обґрунтувати доцільність профілактичного застосування ентеросорбції для підвищення резистентності організму до гострої інтоксикації тетрахлорметаном;
е) вияснити структурно-функціональні зміни печінки здорових щурів в умовах поєднаного застосування низькоенергетичного магнітолазерного опромінення та ентеросорбції;
є) вивчити особливості адаптацiйно-компенсаторних процесів в ураженій тетрахлорметаном печінці білих щурів після профілактичного магнітолазерного опромінення й ентеросорбції;
ж) розробити експериментально обґрунтованi рекомендацiї щодо рацiонального використання магнiтолазерного випромінювання в поєднанні з ентеросорбцією для підвищення адаптаційних можливостей організму до дії токсичних факторів.
Об’єкт дослідження –резистентність організму білих щурів.
Предмет дослідження –адаптаційно-компенсаторні процеси в печінці і системні адаптаційні реакції організму в умовах токсичного ураження після профілактичного магнітолазерного опромінення та ентеросорбції.
Методи досліджень. Функціональні –показники жовчовиділення, гексеналової проби, математичного аналізу серцевого ритму, реогепатографії, фагоцитарної активності лейкоцитів, життєздатності шкірного клаптя на трофічній ніжці; біохімічні –показники перекисного окислення ліпідів (ПОЛ), антиоксидантного захисту, функціонального стану гепатоцитів; імунологічні –показники гуморального імунітету; морфологічні –показники світлової мікроскопії печінки з визначенням основних морфометричних парамерів і гістохімічним встановленням вмісту глікогену в гепатоцитах; статистичні.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі наведено нові теоретичні та експериментальні дані щодо шляхів вирішення загально-біологічної проблеми стимуляції адаптаційно-компенсаторних процесів, а саме викладено патогенетичне обґрунтування застосування магнітолазерного випромінювання і ентеросорбції з метою підвищення адаптаційних можливостей організму до гострого токсичного ураження печінки тетрахлорметаном.
Результати проведених досліджень дали змогу довести, що низькоенергетичне лазерне випромінювання, генероване в безперервному режимі з довжиною хвилі 0,82 мкм, у поєднанні з постійним магнітним полем (величина магнітної індукції 30-35 мТл) підвищує резистентність організму білих щурів до гострого токсичного ураження печінки тетрахлорметаном.
Вперше показано, що посилення резистентності організму до токсичного ураження тетрахлорметаном за допомогою поєднаного магнітолазерного опромінення печінки і крові можливе завдяки підвищенню функціональної активності гепатоцитів, яке проявляється інтенсифікацією жовчовиділення, стимуляцією мікросомального окислення, синтетичних і проліферативних процесів у гепатоцитах. Також активуються антиоксидантний захист і процеси мікроциркуляції, зменшується нижче фізіологічного рівня концентрація продуктів ПОЛ, посилюються холінергічні механізми регуляції. На такому тлі токсичний вплив тетрахлорметану суттєво зменшується.
Вперше вияснено, що після поєднаного магнітолазерного опромінення печінки і крові посилення жовчовиділення відбувається внаслідок залучення механізмів біостимулювання, властивих для кожного способу опромінення зокрема. З одного боку, це проявляється підвищенням швидкості жовчовиділення (як при фотовпливі на кров), з іншого –суттєвим зростанням частки кон’югованого білірубіну в жовчі (як після опромінення печінки).
Вперше порівняно профілактичний вплив магнітолазерного випромінювання (МЛВ) (до введення токсину) і корегуючий (на фоні максимальних проявів інтоксикації) в оптимальній біостимулювальній дозі в умовах опромінення печінки і крові окремо та в поєднанні. Вищий гепатопротекторний ефект відмічено за умови профілактичного фотовпливу.
На тлі найбільших проявів токсичної дії тетрахлорметану вперше доведено, що виражений корегуючий ефект відмічається при опроміненні крові в дозі, яка на 50 % переважає оптимальну біостимулювальну (642 кДжм-2 на сеанс). Це, очевидно, обумовлено потребою вищого інформаційно-енергетичного насичення організму, здатного стимулювати функціональні резерви гепатоцитів у патологічних умовах.
Вперше показано, що профілактичне застосування магнітолазерного опромінення печінки і крові у поєднанні з ентеросорбцією силлардом П супроводжується більшим підвищенням резистентності організму до токсичного впливу тетрахлорметану, ніж їх окреме застосування.
Основними механізмами вищої ефективності профілактичного застосування вказаних чинників разом є інтенсивна стимуляція функціональної активності печінки, зростання детоксикаційної функції гепатоцитів, зниження вмісту первинних і вторинних продуктів ПОЛ, виражене збільшення антиоксидантного захисту, імуномодулювальний вплив, підвищення фагоцитарної активності лейкоцитів, стимулювання регенераторних процесів у печінці ще до введення токсину.
Практичне значення одержаних результатів. Встановлено оптимальні біостимулювальні дози черезшкірного магнітолазерного опромінення печінки і крові (поверхнева густина енергії на сеанс відповідно 107 і 214 кДжм-2), використання яких протягом двох щодобових сеансів стимулює функціональну активність гепатоцитів і підвищує резистентність організму білих щурів до гострого токсичного ураження тетрахлорметаном. На основі цих даних розроблено “Спосіб посилення жовчовиділення у лабораторних тварин” (патент України № 23908 А, співавтори Андрейчин М.А., Гнатюк М.С., Хміль С.В.) і “Спосіб підвищення резистентності печінки до токсичних уражень в експерименті” (патент України № 25513 А). Встановлено, що після профілактичного застосування МЛВ разом з ентеросорбентом силлардом П в умовах досліджуваної патології гепатопротекторний ефект був вищим.
Отримані результати є експериментальним обґрунтуванням доцільності клінічного використання профілактичного магнітолазерного випромінювання та ентеросорбції для підвищення резистентності печінки в разі загрози пошкодження на хімічному виробництві, в умовах вживання ліків з побічним токсичним ефектом, під час тривалого наркозу, а також як один із засобів медичного захисту при підготовці персоналу до дій в зонах хімічного забруднення.
Завдяки магнітолазерному випромінюванню можна досягти посилення жовчовиділення, зниження літогенних властивостей жовчі, активацію мікросомального окислення в гепатоцитах, антиоксидантного захисту, мікроциркуляції в печінці та цілісному організмі. Кожен з наведених ефектів, окремо чи в сукупності, може знайти своє клінічне застосування при вирішенні багатьох медичних завдань.
Отримані дані про підвищення резистентності щурів до гострого токсичного ураження тетрахлорметаном під впливом магнітолазерного опромінення та ентеросорбції впроваджено в навчальний процес на кафедрах медичної інформатики з курсом фізики і спеціального обладнання, патологічної фізіології, екстремальної та військової медицини Тернопільської державної медичної академії ім. І.Я. Горбачевського, на кафедрі військової токсикології, радіології та медичного захисту Української військово-медичної академії, на кафедрі біологічної хімії Львівського державного медичного університету ім. Данила Галицького. Методику реогепатографії і спосіб посилення жовчовиділення в білих щурів впроваджено на кафедрі оперативної хірургії та топографічної анатомії Вінницького державного медичного університету ім. М.І. Пирогова і в Центральній науково-дослідній лабораторії Тернопільської державної медичної академії ім. І.Я. Горбачевського.
Особистий внесок здобувача. Здобувачем розроблено основні теоретичні та практичні положення дисертаційної роботи. Більшість функціональних і біохімічних методик експериментальних досліджень автором виконані особисто на базі Центральної науково-дослідної лабораторії Тернопільської державної медичної академії ім. І.Я. Горбачевського. Визначення показників гуморального імунітету і фагоцитозу, а також морфологічні дослідження проводилися за технічної підтримки співробітників лабораторії 1 ).
Автором проведено аналіз і узагальнення результатів дослідження, сформульовано основні положення та висновки, здійснено впровадження у практику результатів дисертації. Основний творчий доробок і фактичний матеріал належать здобувачу.
Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, що включено до дисертації, оприлюднено на наукових форумах: симпозіумі “Актуальні питання реабілітації гастроентерологічний хворих” (Чернівці, 1996); науковій конференції “Актуальні питання теоретичної та клінічної медицини на сучасному рівні” (Полтава, 1996); VI Республіканській конференції “Применение лазеров в медицине и биологии” (Харків, 1996); Республіканській науково-практичній конференції “Досягнення та невирішені питання гастроентерології” (Харків, 1998); ІІ Міжнародному медичному конґресі студентів і молодих вчених (Тернопіль, 1998); І Національному конґресі фізіотерапевтів і курортологів України “Фізичні чинники в медичній реабілітації” (Хмільник, 1998); XIV з’їзді терапевтів України (Київ, 1998); ІІ Національному конґресі анатомів, гістологів, ембріологів і топографоанатомів України (Луганськ 1998); XV з’їзді Українського фізіологічного товариства (Донецьк, 1998); ІІІ Міжнародному медичному конґресі студентів і молодих вчених (Тернопіль, 1999); І Національному конґресі гепатологів України (Київ, 1999); ІІІ Національному конґресі патофізіологів України (Одеса, 2000); щорічних обласних науково-практичних конференціях Тернопільської державної медичної академії ім. І.Я. Горбачевського (Тернопіль, 1995, 1996, 1998-2000).
Публікації. Опубліковано 45 наукових праць, з яких 20 –у фахових виданнях. Серед них 2 патенти України на винаходи.
Обсяг і структура дисертації. Дисертаційна робота викладена на 341 сторінці машинописного тексту і складається із вступу, огляду літератури опису матеріалів і методів дослідження, 4-х розділів власних досліджень, аналізу і узагальнення результатів досліджень, висновків, практичних рекомендацій, 484-х джерел літератури вітчизняних і зарубіжних авторів, 13 додатків та ілюстрована 77 рисунками і 40 таблицями.
_________________________________________
) Автор висловлює щиру вдячність завідувачу лабораторії, доктору медичних наук. професору М.С. Гнатюку, старшому науковому співробітнику, кандидату біологічних наук Н.Є. Лісничук і молодшому науковому співробітнику Л.П. Масловській.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Матеріали і методи дослідження. Досліди виконано на 947 нелінійних білих щурах-самцях масою тіла 160-180 г, які утримувалися на стандартному раціоні віварію. Для магнітолазерного опромінення використано напівпровідниковий лазерний генератор безперервної дії “Луч-2” (довжина хвилі 0,82 мкм, максимальна потужність на виході світлопроводу 0,040 Вт) з магнітною насадкою на кінці світлопроводу типу “МН-1” (величина магнітної індукції 30-35 мТл). Ентеросорбцію здійснювали дрібнодисперсним кремнеземом “Силлардом П” (виробник –експериментально-дослідний інститут “Хімія поверхні”, м. Калуш, Україна). Всі експерименти, в яких вивчали лазерний і магнітолазерний впливи, виконано на наркотизованих ефіром тваринах. Контрольних тварин тільки вводили в ефірний наркоз.
У першій серії експериментів визначали оптимальні біостимулювальні дози (поверхневі густини енергії) черезшкірного магнітолазерного опромінення печінки і крові, окремо та в поєднанні, які максимально підвищують функціональну активність гепатоцитів здорових щурів. Досліджували ефективність МЛВ залежно від анатомічної ділянки опромінення, експозиції, кількості щоденних сеансів і потужності на виході світлопроводу лазерного генератора.
Черезшкірний магнітолазерний вплив на печінку білих щурів здійснювали в депільованій епігастральній ділянці (Баракаев С.Б. и соавт., 1989). Опромінювали два поля: справа і зліва від серединної лінії (по 50 % величини поверхневої густини потоку енергії). Черезшкірний фотовплив на кров виконували у ділянці проекції центральної хвостової вени щура (Утц И.А. и соавт., 1994).
Функціональну активність печінки оцінювали за інтенсивністю жовчовиділення, яку визначали через 24 год після останнього сеансу опромінення в умовах тіопентало-натрієвого знеболювання (75 мг/кг маси тварини внутрішньочеревинно) за методикою Скакуна М.П. і Олійник А.М. (1968).
У другій серії експериментів визначали вплив магнітолазерного опромінення (печінки та крові окремо і в поєднанні) в ефективних біостимулювальних дозах та ентеросорбції (окремо та в поєднанні з магнітолазерним опроміненням печінки і крові) на організм здорових тварин. Кожна дослідна група була розділена на 3 підгрупи. Через 24 год після останнього сеансу опромінення чи ентеросорбції в першій підгрупі в умовах тіопентало-натрієвого знеболювання встановлювали показники жовчовиділення. У другій підгрупі –реєстрували електрокардіограму (100 кардіоінтервалів у II стандартному відведенні на електрокардіографі ЭК2Т-02 при швидкості запису 100 ммс-1) і забирали кров для біохімічного та імунологічного досліджень, а також печінку для морфологічного і гістохімічного вивчення. У третій –проводили гексеналову пробу (Губский Ю.И., 1989).
На основі математичного аналізу серцевого ритму проводили оцінку системних адаптаційних реакцій (Баевский Р.М. и соавт., 1984), за тривалістю гексеналового сну встановлювали інтенсивність мікросомального окислення і антитоксичної функції печінки (Губский Ю.И., 1989).
В отриманій жовчі визначали концентрацію сумарних жовчних кислот і холестерину (Мирошниченко В.П. и соавт., 1978), вміст загального, прямого і непрямого білірубіну (Скакун М.П., 1967). Крім цього, обчислювали ступінь кон’югації білірубіну і холато-холестериновий коефіцієнт.
Для характеристики інтенсивності ПОЛ у сироватці крові встановлювали вміст гідроперекисів ліпідів (Гаврилова В.Б., Мишкорудная М.И., 1983), ТБК-активних продуктів ПОЛ (Placer Z., 1968). Для оцінки антиоксидантного захисту у крові і гомогенатах печінки визначали активність каталази (Королюк М.А. и соавт., 1988) та концентрацію SH-груп (Elman G.L., 1959). Для оцінки вмісту ендогенних токсинів у сироватці крові встановлювали вміст молекул середньої маси (МСМ) за методом Габриэляна Н.И. и соавт. (1981) у модифікації Осиповича В.К. и соавт. (1987).
Крім цього, вивчали ряд біохімічних показників, які характеризують функціональний стан печінки. З використанням наборів реактивів “Biо-Test” фірми “Lachema Diagnostica” (м. Брно, Чехія) у сироватці крові визначали активності аланін- і аспартатамінотрансфераз (АлАТ і АсАТ), концентрації загального і прямого білірубіну, загальних ліпідів, з використанням наборів реактивів АТ “Реагент” (м. Дніпропетровськ, Україна) –активність лужної фосфатази (ЛФ), вміст холестерину і загального білка.
Для оцінки гуморального імунітету біохімічним методом визначали концентрації імуноглобулінів класів A, M і G (Ig A, Ig M, Ig G), а також вміст циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) (Чернушенко Е.Ф., Когосова Л.С., 1978). За допомогою набору реактивів “Biо-Test” фірми “Lachema Diagnostica” (м. Брно, Чехія), виконували осадову тимолову пробу, яка вказує на диспротеїнемію і реагує на зміни концентрації Ig M і Ig G, а також ліпопротеїнів. Для оцінки фагоцитарної активності лейкоцитів за методом Козлюка А.С. и соавт. (1987) встановлювали відсоток фагоцитуючих клітин по відношенню до загальної кількості нейтрофільних лейкоцитів (%ФЛ) і фагоцитарний індекс –середнє число мікробів, захоплених одним нейтрофільним лейкоцитом (ФІ).
Для гістологічного і гiстохiмiчного дослiдження печiнки експериментальних тварин вирiзали шматочки зі середньої частини центральної частки печiнки, якi фiксували в 10 % нейтральному формалiнi та в 96 ° етанолі. Пiсля вiдповiдного проведення через розчини етилового спирту рiзної концентрацiї дослiджувану тканину заливали в парафiн. Зрiзи забарвлювали гематоксилiном i еозином, проводили ШИК-реакцiю (Меркулов Г.А., 1969). Для вивчення препаратiв використовували мiкроскопи МБІ-6, “ЛЮМАМ-Р8” з фотометричною насадкою ФМЭЛ-1. Гiстiостереометрично визначали дiаметри гепатоцитiв, ядер, ядерно-цитоплазматичний iндекс, стромально-паренхiматознi спiввiдношення, вiдносний об’єм вогнищевих уражень паренхіматозних клітин, а також відносний об’єм двоядерних гепатоцитів і мітотичний індекс (Автандилов Г.Г., 1990; Кирьякулов Г.С. и соавт., 1990).
У третій серії експериментів визначали особливості перебігу гострого токсичного ураження печінки тетрахлорметаном після профілактичного магнітолазерного опромінення та ентеросорбції. Гостре токсичне ураження моделювали шляхом внутрішньошлункового введення 50 % розчину тетрахлорметану на оливковій олії в дозі 0,15 мл чистої речовини на 100 г маси тварини (Короленко Т.А., 1975). Через 48 год після введення токсину в одній підгрупі дослідних щурів вивчали жовчовиділення, у другій –реєстрували 100 кардіоінтервалів і забирали кров для біохімічного та імунологічного досліджень, а також печінку для морфологічного і гістохімічного вивчення, третій –визначали тривалість гексеналового сну, в четвертій –оцінювали стан мікроциркуляції в шкірі, в п’ятій –визначали інтенсивність печінкового кровообігу.
Оцінку мікроциркуляції в шкірі здійснювали на основі дослідження життєздатності шкірного клаптя на трофічній ніжці (Бабаниязов Х.Х., 1983). Печінковий кровообіг у білих щурів визначали за спеціально розробленим методом з використанням імпедансного реоплетизмографа-приставки Р4-02 (завод “РЕМА”, м. Львів, Україна) та двоканального електрокардіографа ЭК2Т-02 як реєструючого пристрою. За отриманими записами визначали загальновизнані реографічні показники (Зенков Л.Р., Ронкин М.А., 1991).
З метою порівняння ефективності магнітолазерного випромінювання у профілактиці та корекції гострого токсичного ураження печінки, викликаного тетрахлорметаном, у четвертій серії експериментів на основі показників жовчовиділення визначали вплив магнітолазерного опромінення печінки і крові на перебіг гострого тетрахлорметанового отруєння печінки. Опромінення здійснювали в оптимальних біостимулювальних дозах протягом двох щодобових сеансів з моменту внутрішньошлункового введення токсину. Через 24 год після останнього сеансу опромінення у тварин вивчали жовчовиділення. Отримані результати співставляли з аналогічними, отриманими в умовах профілактичного застосування МЛВ.
Крім цього, порівнювали ефективність корегувального застосування МЛВ у різних дозах. Як і в попередньому експерименті, вивчали показники жовчовиділення і біохімічний склад жовчі після застосування магнітолазерного опромінення печінки і крові з поверхневими густинами енергії, які були на 50 % меншими і настільки ж більшими від оптимальної біостимулювальної дози.
Отриманий цифровий матеріал оброблено на персональному комп’ютері з використанням статистичних функцій програми Microsoft Excel.
Динаміка показників функціональної активності печінки здорових щурів під впливом різних режимів магнітолазерного опромінення. Проведені дослідження показали (рис.1), що після черезшкірного магнітолазерного опромінення печінки (потужність на виході світловода 0,035 Вт, 2 щодобових сеанси) максимальна інтенсифікація екскреції жовчі та її компонентів наставала після експозиції опромінення 2 хв (експозиційна поверхнева густина енергії 428 кДжм-2 на курс).
Істотно зростала швидкість виділення загального і прямого білірубіну, холестерину та жовчних кислот. Найвищим був ступінь кон’югації білірубіну. Подальше збільшення енергії опромінення призводило до зниження більшості досліджуваних показників. Після експозиції 4 хв швидкість жовчовиділення знаходилася на рівні контрольних тварин, а після експозиції 8 хв відмічалася тенденція до зменшення цього показника.
млгод-1кг-1 млгод-1кг-1
c0
c1
Експозиція, хв Експозиція, хв
Рис. 1. Швидкість жовчовиділення здорових щурів під впливом магнітолазерного опромінення печінки (А) і крові (Б) з різною експозицією
Примітка. * P<0,05; ** P<0,01; *** P<0,001 порівняно з контрольною групою.
Подібні результати були отримані й після магнітолазерного опромінення крові. Швидкість жовчовиділення в цих умовах сягала максимальної величини після експозиції 4 хв. Триваліше опромінення призводило до її зниження. При експозиції 8 хв інтенсивність виділення жовчі була на рівні контрольних тварин. Швидкість виділення білірубіну та його фракцій збільшувалася пропорційно до зростання дози магнітолазерного випромінювання. Однак при цьому співвідношення фракцій змінювалося в бік переважання вмісту некон’югованого білірубіну. Виділення холестерину і жовчних кислот теж було дозозалежним з максимумом екскреції при експозиціях 3-4 хв. Збільшення експозиції опромінення викликало пониження інтенсивності їх виділення.
Дослідження впливу числа сеансів на функціональну активність гепатоцитів при встановленій експозиції опромінення на сеанс показало, що максимум інтенсивності екскреції жовчі наставав при дводенному курсі. Фотовплив протягом трьох і чотирьох днів не викликав істотних відхилень жовчовиділення порівняно з контрольною групою. Ці дані вказали на те, що курсова експозиційна поверхнева густина енергії 428 кДжм-2 при опроміненні печінки і 856 кДжм-2 при опроміненні крові є оптимальною біостимулювальною дозою.
Підтвердженням цьому були також дослідження впливу потужності на виході світлопроводу на функціональну активність печінки. Застосування 0,010 і 0,020 Вт порівняно з використанням 0,035 Вт при дводенному курсі опромінення супроводжувалося суттєво нижчими показниками жовчовиділення.
Вивчення дії постійного магнітного поля і лазерного випромінювання (окремо і в поєднанні) на жовчовиділення переконливо показало, що тільки поєднання цих фізичних чинників супроводжується найвищою стимуляцією. В цьому процесі доведена домінуюча роль низькоенергетичного лазерного світла.
Дослідження впливу магнітолазерного опромінення печінки і крові в поєднанні показало, що максимальна швидкість жовчовиділення відмічалася після опромінення печінки з курсовою експозиційною поверхневою густиною енергії 214 кДжм-2 і крові 428 кДжм-2. Ці дози є удвічі нижчими від тих, які встановлені при опроміненні окремо печінки і крові, що доводить взаємне посилення біологічного ефекту різних місць опромінення.
Таким чином, були встановлені ефективні поверхневі густини енергії магнітолазерного опромінення печінки і крові (табл. 1), які супроводжувалися найвищим біостимулювальним впливом на
Таблиця 1
Оптимальні біостимулювальні параметри магнітолазерного опромінення печінки і крові
|
Магітолазерне опромінення |
Потужність на виході світлопроводу, Вт |
Поверхнева густина потоку енергії, кВтм-2 |
Кількість щодобових сеансів |
Експо-зиція сеансу, с |
Поверхнева густина енергії на сеанс, кДжм-2 |
|
печінки |
0,035 |
,78 |
|||
|
крові |
0,035 |
,78 |
|||
|
печінки і крові |
0,035 ,035 |
,78 ,78 |
гепатоцити. Їх використовували в подальших дослідженнях. На основі отриманих даних розроблено "Спосіб посилення жовчовиділення у лабораторних тварин" (патент України № 23908 А).
Функціонально-морфологічні особливості печінки та системні реакції організму здорових тварин після магнітолазерного опромінення. Експерименти показали, що магнітолазерне опромінення здорових тварин викликало зростання показників антиоксидантного захисту. Після поєднаного магнітолазерного опромінення печінки і крові відмічалося істотне підвищення активності каталази в гомогенаті печінки і сироватці крові відповідно на 54,5 % (P<0,05) і 38,1 % (P<0,001). Проте активність каталази практично не змінювалася після дії на печінку і кров окремо. Враховуючи, що на сьогодні каталазна активність вважається одним із критеріїв дозування і динамічного спостереження за ефективністю лазерної терапії (Боголюбов В.М., Зубкова С.М., 1998), можна припустити, що встановлена доза МЛВ при фотовпливі на печінку і кров разом дійсно є оптимальною біостимулювальною. Поряд з цим, після опромінення печінки наставало зростання концентрації SH-груп у крові (на 14,5 %, P<0,02) і гомогенаті печінки (більше, ніж у 2 рази, P<0,001). Їх рівень не змінювався після фотовпливу на кров. Поєднана дія супроводжувалася зростанням вмісту SH-груп тільки у крові (на 24,2 %, P<0001).
В опромінених щурів істотно понижувався вміст ТБК-активних продуктів ПОЛ, який наставав після фотовпливу на кров і на печінку та кров разом (відповідно на 16,4 і 14,8 %, P<0,05). Не відбувалось істотних відхилень у концентрації гідроперекисів ліпідів, активностях АлАТ, АсАТ і ЛФ сироватки крові. Відмічалася тенденція до зниження в сироватці крові вмісту МСМ при поєднаному опроміненні печінки і крові.
Разом з тим, цей спосіб опромінення викликав суттєве зниження в сироватці крові концентрацій загального білірубіну і холестерину та підвищення загального білка. Після опромінення печінки окремо і печінки та крові разом істотно зменшувалася тривалість гексеналового сну відповідно на 23,2 (P<0,01) і 14,8 % (P<0,05).
Магнітолазерне опромінення крові здорових тварин викликало суттєве зростання концентрації Ig G та ЦІК, яке свідчить про модуляцію параметрів гуморальної ланки імунологічної реактивності, стимуляцію неіндукованих антигенами механізмів антитілоутворення і вказує на посилення функціональної активності імунокомпетентних клітин (Сагалович Е.Е. і співавт., 1995). У цих умовах достовірно підвищувалися показники фагоцитарної активності лейкоцитів.
Згідно з показниками варіаційної пульсометрії, у здорових тварин після впливу МЛВ, незалежно від місця опромінення, настає істотне зниження симпатикотонії (Баевский Р.М. і співавт., 1984).
Морфологічно істотних змін структури печінки після застосування різних способів магнітолазерного опромінення не виявлено. Разом з тим, встановлено тенденцію до збільшення діаметра ядер гепатоцитів, ядерно-цитоплазматичних відношень, а також відносного об’єму двоядерних гепатоцитів і мітотичного індексу після поєднаного фотовпливу на печінку і кров порівняно з тваринами, яким опромінювали лише печінку або кров.
Отже, досліджувані способи низькоенергетичного магнітолазерного опромінення неоднаково впливають на організм здорових тварин. Більшість відхилень, які виникають після одночасного фотовпливу на печінку і кров, свідчать про можливе зростання резистентності організму до токсичних уражень. Зокрема, це підвищення функціональної активності печінки, стимуляція антиоксидантного захисту, зменшення нижче фізіологічного рівня вмісту продуктів ПОЛ, посилення холінергічних механізмів регуляції. Очевидно, в цих умовах підвищується антиоксидантний резерв організму експериментальних тварин.
Вплив магнітолазерного опромінення на перебіг гострого ураження печінки тетрахлорметаном. Результати експериментів показали, що після профілактичного магнітолазерного опромінення печінки і крові, окремо та в поєднанні, наступне введення тетрахлорметану викликало суттєво менші порушення жовчовидільної функції печінки. Швидкість виділення жовчі практично не відрізнялася від контрольної групи. Фотовплив на печінку зменшував порушення екскреції загального білірубіну. При всіх способах опромінення була вищою інтенсивність виділення кон’югованого білірубіну порівняно з неопроміненими тваринами (на 40,2-98,5 %, P<0,05-0,001). Інтенсивність виділення холестерину виявилася найвищою після опромінення печінки (на 92,5 %, P<0,05) і його поєднання з впливом на кров (на 154,8 %, P<0,01). Екскреція жовчних кислот зростала тільки після поєднаного опромінення печінки і крові (на 70,7 %, P<0,001).
Після профілактичного магнітолазерного впливу виявлено суттєво вищі активність каталази гомогенату печінки і вміст SH-груп крові порівняно з неопроміненими тваринами. Найістотніше ці показники збільшувалися після магнітолазерного опромінення печінки і його поєднання з дією на кров. Концентрація SH-груп гомогенату статистично достовірно зростала тільки після опромінення печінки. Каталазна активність сироватки крові понижувалася після фотовпливу на печінку і його поєднання з дією на кров.
Концентрація ТБК-активних продуктів ПОЛ (рис. 2). на тлі профілактичного магнітолазерного опромінення була достовірно нижчою порівняно з неопроміненими тваринами (P<0,001). В умовах одночасного магнітолазерного опромінення печінки і крові їх рівень був найнижчим. Вміст гідроперекисів ліпідів вірогідно знижувався тільки після поєднаного магнітолазерного опромінення печінки і крові (P<0,01). Можна припустити, що після поєднаного фотовпливу настає максимальна мобілізація сполук з антиоксидантними властивостями. Очевидно, відбувається стимуляція механізмів антиоксидантного захисту як крові, так і гепатоцитів.
мкмольл-1 10ум.од.л-1
c1
c0
а б в г д а б в г д
Рис. 2. Вміст ТБК-активних продуктів ПОЛ (А) і гідроперекисів ліпідів (Б) у сироватці крові щурів з гострим тетрахлорметановим ураженням печінки після профілактичного застосування різних способів магнітолазерного опромінення.
Примітки. 1. а контроль; б тетрахлорметанове ураження печінки; в таке ж ураження після профілактичного опромінення печінки; г крові; д печінки і крові.
2. * P<0,05, ** P<0,01, *** P<0,001 порівняно з контрольною групою; ## P<0,01, ### P<0,001 порівняно з групою уражених тетрахлорметаном неопромінених щурів.
В умовах моделювання гострого токсичного ураження печінки тетрахлорметаном відмічалися чіткі ознаки цитолізу і холестазу, порушень функціонального стану гепатоцитів. Зростала активність у сироватці крові АсАТ, АлАТ, ЛФ, підвищувався вміст загального білірубіну і його кон’югованої фракції, знижувався рівень загального білка і ліпідів. У сироватці крові також накопичувалися холестерин і МСМ. Суттєво зростала тривалість гексеналового сну. Ці відхилення збігаються із сучасними уявленнями про механізм токсичного впливу тетрахлорметану (Губский Ю.И., 1989; Скакун Н.П. и соавт., 1989).
Застосування магнітолазерного опромінення до гострого отруєння тетрахлорметаном викликало виражений протекторний вплив на перебіг ураження. Ступінь змін наведених вище показників внаслідок дії токсину був істотно нижчим, ніж у неопромінених тварин. Найвищий профілактичний ефект встановлено після поєднаного фотовпливу на печінку і кров. У цих експериментальних умовах спостерігалися найменші відхилення багатьох досліджуваних показників. На рівні здорових тварин знаходилися активності АлАТ і АсАТ, концентрації загального білка і холестерину. Наведені дані повністю узгоджуються із зазначеними вище результатами профілактичного впливу МЛВ на показники жовчовиділення, за якими найбільший гепатопротекторний ефект спостерігався саме в умовах попереднього сумісного фотовпливу на печінку і кров.
Заслуговує уваги динаміка показників гуморального імунітету і фагоцитозу після профілактичного застосування МЛВ. Було встановлено, що попереднє магнітолазерне опромінення в умовах гострого токсичного ураження тетрахлорметаном суттєво зменшує порушення показників гуморального імунітету і фагоцитарної активності лейкоцитів. Значний ефект відмічався після поєднаного фотовпливу на печінку і кров, помірний – після окремого опромінення печінки. Так, концентрація ЦІК після дії на печінку окремо ставала суттєво нижчою, ніж у неопромінених тварин на 15,8 % (P<0,05), а на печінку і кров разом – на 26,8 % (P<0,001). В умовах фотовпливу на кров достовірної відмінності за величиною ЦІК порівняно з неопроміненими щурами не відмічалося. На рівні неопромінених тварин в цій групі зберігалися також концентрації Ig G і Ig M, проте були найвищими показники фагоцитарної активності лейкоцитів.
Отримані дані також підтвердили вищу профілактичну ефективність магнітолазерного опромінення печінки й крові разом, ніж окремо. Очевидно, це пов’язано з комплексом змін, які виникають в організмі здорових тварин до введення токсину саме після цього способу фотовпливу (підвищення функціональної активності гепатоцитів, активація мікросомального окислення і антиоксидантного захисту). Можна припустити, що в цих експериментальних умовах відбувається стимуляція й купферівських клітин. Цілком ймовірно, вони відіграють провідну роль в утилізації антигенів, обумовлених токсичним впливом ксенобіотика.
Особливий інтерес представили результати досліджень процесів мікроциркуляції в умовах гострого токсичного ураження печінки після профілактичного застосування різних способів магнітолазерного опромінення. Було встановлено, що в умовах отруєння тетрахлорметаном площа життєздатної частини клаптя шкіри зменшується порівняно з контрольними тваринами з (53,0±4,0) до (31,1±4,0) % (P<0,01), що, вірогідно, пов’язано із значним порушенням процесів мікроциркуляції в шкірі (Клименко Н.И., 1987).
Профілактичне магнітолазерне опромінення після всіх способів нанесення істотно підвищувало життєздатність клаптя. Порівняно з неопроміненими тваринами величина життєздатної частини клаптя після фотовпливу на печінку збільшилася на 92,9 %, на кров – на 117,7 %, на печінку і кров – на 131,5 %. Отриманий результат був статистично достовірним (P<0,001). Відмічалася тенденція до зростання величини життєздатної частини клаптя в опромінених тварин порівняно з інтактними. Слід відмітити, що ефективність поєднаного опромінення печінки і крові була найвищою.
Застосування усіх досліджуваних способів профілактичного магнітолазерного впливу викликало покращання показників реогепатограми. Найвищий ефект спостерігався після поєднаного магнітолазерного опромінення печінки і крові. Так, реографічний систолічний індекс після фотовпливу на кров був на 112,5 % вищим, ніж у неопромінених тварин (P<0,05). Після поєднаної дії на печінку і кров цей показник досягав рівня здорових тварин. Після опромінення печінки відмічалася тільки тенденція до його підвищення. В умовах поєднаного застосування досліджуваних фізичних чинників наставала нормалізація показників швидкості кровонаповнення, величини реографічного діастолічного індексу.
Результати математичного аналізу серцевого ритму показали, що в умовах гострого токсичного ураження тетрахлорметаном наставало значне напруження регуляторних механізмів із суттєвим переважанням симпатичних впливів. Так, індекс напруження Р.М. Баєвського порівняно з інтактними тваринами підвищувався в 2,9 раза ( P<0,001). Магнітолазерне опромінення крові та його поєднання з впливом на печінку порівняно з неопроміненими тваринами викликало зменшення амплітуди моди варіаційної кардіоінтервалограми і підвищення варіаційного розмаху. В усіх дослідних групах суттєво знижувався індекс напруження Р.М. Баєвського. Після фотовпливу на печінку він знизився на 47,4 %, крові – на 65,0 %, печінки і крові – на 68,5 % (P<0,001). Потрібно зазначити, що в умовах опромінення крові та його поєднання з дією на печінку цей показник практично не відрізнялася від рівня контрольних здорових тварин.
Найвищий профілактичний ефект після магнітолазерного опромінення печінки і крові разом підтвердили дані морфологічних досліджень. Профілактичний фотовплив незалежно від місця опромінення супроводжувався нижчим ступенем альтеративних, інфільтративних, ексудативних процесів та гемодинамічних розладів у печінці отруєних тетрахлорметаном тварин. Відмічався вищий рівень глікогенсинтетичної функції. Найбільш виражений профілактичний ефект встановлено після магнітолазерного опромінення печінки і крові разом, що особливо було помітно за морфометричними показниками (табл. 2). У цих експериментальних умовах суттєво нижчим був відносний об’єм вогнищевих уражень гепатоцитів, порівняно з дослідними групами тварин, в яких опромінювали печінку і кров окремо. Поєднаний фотовплив супроводжувався також посиленням регенераторних процесів, про що свідчило збільшення відносного об’єму двоядерних гепатоцитів і мітотичного індексу (Алексеева И.Н. и соавт., 1993).
На основі проведених досліджень була висунута концепція фізичної стимуляції резистентності до токсичних уражень і розроблено “Спосіб підвищення резистентності печінки до токсичних уражень в експерименті” (патент України № 25513 А).
Порівнюючи ефективність профілактичного і корегувального магнітолазерного опромінення печінки і крові білих щурів у оптимальних біостимулювальних дозах в умовах гострого тетрахлорметанового ураження, було переконливо показано вищий позитивний вплив профілактичного застосування досліджуваних фізичних чинників, зокрема після опромінення печінки і печінки та крові разом. Виникло припущення, що використана доза МЛВ не здатна адекватно мобілізувати резервні механізми гепатоцитів для подолання патогенетичних ланок інтоксикації тетрахлорметаном.
Таблиця 2
Морфометричні показники щурів з гострим тетрахлорметановим ураженням печінки після профілактичного застосування різних способівмагнітолазерного опромінення (Mm)
|
Контрольна група |
Тварини, уражені тетрахлорметаном |
|
|
Без опромінення |
З профілактичним опроміненням |
|
|
печінки |
крові |
печінки і крові |
|
Відносний об’єм вогнищевих уражень гепатоцитів, % |
|
1,050,03 |
62,300,93 P1<0,001 |
50,301,20 P1<0,001 P2<0,001 |
55,801,05 P1<0,001 P2<0,001 |
46,201,50 P1<0,001 P2<0,001 |
|
Відносний об’єм двоядерних гепатоцитів, % |
||||
|
6,300,09 |
2,400,36 P1<0,001 |
8,100,18 P1<0,01 P2<0,001 |
9,600,33 P1<0,001 P2<0,001 |
15,200,21 P1<0,001 P2<0,001 |
|
Мітотичний індекс, % |
||||
|
0,2000,008 |
0,1650,007 P1<0,001 |
0,4200,015 P1<0,01 P2<0,001 |
0,3800,014 P1<0,001 P2<0,001 |
0,5200,015 P1<0,001 P2<0,001 |
Примітка. Р1 - достовірна відмінність між показниками контрольної і дослідних груп; Р2 – достовірна відмінність між показниками профілактично опромінених і неопромінених тварин з тетрахлорметановим гепатитом
У зв’язку з цим було проведено додаткове дослідження, в якому вивчали корегувальний вплив різних способів магнітолазерного опромінення в дозах, вищих і нижчих від оптимальної біостимулювальної. Застосування МЛВ у дозі на 50 % нижчій від оптимальної біостимулювальної при всіх способах фотовпливу сприяло погіршенню досліджуваних показників порівняно з некорегованими тваринами. Проте збільшення дози на 50 % від ефективної біостимулювальної супроводжувалося гепатопротекторним ефектом, який був найбільш вираженим після опромінення крові.
Отже, МЛВ можна використовувати з терапевтичною метою і на фоні найбільших проявів гострого токсичного ураження тетрахлорметаном. Ефективність вищої від біостимулювальної поверхневої густини енергії опромінення, очевидно, обумовлена потребою більшого інформаційно-енергетичного насичення організму, здатного стимулювати функціональні резерви гепатоцитів в умовах патологічного процесу. Разом з тим, отримані результати наводять на думку про те, що ефективність МЛВ на фоні максимальних проявів інтоксикації, ймовірно, буде відмічатися тільки за умов збереження достатніх функціональних резервів гепатоцитів. В першу чергу, це стосується необхідної кількості антиоксидантів. Подібний висновок констатується і в роботах інших авторів (Орлов В.М. и соавт., 1999)
Вплив магнітолазерного опромінення та ентеросорбції на перебіг гострого ураження печінки тетрахлорметаном. Аналізуючи результати профілактичного застосування МЛВ, було відмічено, що, незважаючи на виражений гепатопротекторний вплив, рівень ендогенних токсинів, який оцінювали за концентрацією МСМ, істотно не знижувався порівняно з неопроміненими тваринами. В той же час відомо, що після магнітолазерного опромінення крові настає виражене зниження ендотоксикозу при корекції багатьох патологічних процесів (Боднар М.Б., 1998). Виникла думка щодо патогенетичної доцільності поєднання МЛВ з ентеросорбентом, здатним понижувати рівень ендотоксинів і стимулювати власні детоксикуючі механізми. Серед таких препаратів останнім часом часто використовується дрібнодисперсний кремнезем силлард П (Штатько Е.И., Виевский А.Н., 1993; Павлишин Г.А., 1998, Андрейчин С.М., 2000).
Профілактичне магнітолазерне опромінення (одночасно печінки та крові) чи ентеросорбція силлардом П у здорових тварин не супроводжувалося істотною елімінацією з крові МСМ (рис. 3). Проте концентрація МСМ достовірно понижувалася після їхнього поєднаного застосування (на 12,5 %, P<0,01), що вказувало на зменшення функціонального навантаження на печінку (Беляков Н.А., 1991). Виникло припущення про те, що, завдяки вивільненню мембранних структур гепатоцитів від ендогенних токсичних метаболітів, потенційні можливості печінки для знешкодження токсичних сполук зростуть.
ум.од.
Рис. 3. Вміст МСМ у сироватці крові здорових щурів після впливу МЛВ і силларда П
Примітка. ** P<0,01 порівняно з контролем.
Це припущення було підтверджене після профілактичного застосування магнітолазерного опромінення і ентеросорбції в умовах гострого токсичного ураження печінки тетрахлорметаном. Після поєднаного використання цих чинників концентрація МСМ знаходилася на рівні здорових щурів і була на 12,5 % нижчою, ніж у некорегованих тварин (P<0,01), в той час як окреме застосування магнітолазерного опромінення і ентеросорбції супроводжувалося тільки тенденцією до покращання досліджуваного показника.
Якими ж були інші показники функціонального стану організму здорових і уражених тетрахлорметаном лабораторних тварин під впливом МЛВ і ентеросорбції?
МЛВ стимулювало зовнішньо-секреторну функцію печінки здорових тварин, посилювало кон’югацію білірубіну, підвищувало синтез і виділення жовчних кислот. Введення силларду П практично не змінювало інтенсивності жовчовиділення, проте сприяло помірному підвищенню екскреції білірубіну, холестерину і жовчних кислот. Не виключено, що це обумовлено сповільненням ентерогепатичної циркуляції холатів і холестерину за рахунок адсорбції їх на поверхні сорбента і виведення з організму. Біостимулювальна дія поєднання МЛВ і ентеросорбції на жовчовидільну функцію здорової печінки була найвищою. Так, МЛВ прискорювало виділення загального і прямого білірубіну (відповідно на 56,1 і 85,7 %, P<0,01-0,001). Введення силларда П не викликало істотних змін цих показників. В умовах поєднаного застосування МЛВ і силларда П загальний білірубін зростав на 69,1 % (P<0,001), прямий – більше, ніж у 2 рази (P<0,001).
Порівняння ефективності впливу МЛВ і ентеросорбції на жовчовиділення після їх профілактичного застосування показало, що швидкість екскреції жовчі і її компонентів зазнавала менших змін. Найвищий профілактичний ефект спостерігався в умовах поєднаного використання МЛВ і ентеросорбції. Його особливістю був значний протекторний вплив на стан мікросомального окислення в гепатоцитах, про що свідчив вищий ступінь кон’югації білірубіну (на 51,7 %, P<0,01) і більша швидкість виділення жовчних кислот (на 101,7 %, P<0,001) порівняно з некорегованими тваринами.
Під впливом МЛВ у крові здорових тварин понижувався вміст ТБК-активних продуктів ПОЛ, зростала активність каталази в сироватці крові та гомогенаті печінки. Крім цього, в крові збільшувався вміст SH-груп. Введення силларда П не викликало вірогідних відхилень цих показників. Встановлено тільки тенденцію до зниження вмісту продуктів ПОЛ та підвищення показників антиоксидантного захисту. Проте в умовах поєднання МЛВ і ентеросорбції їх вплив на ПОЛ та антиоксидантний захист був відчутнішим. Крім зменшення вмісту ТБК-активних продуктів ПОЛ у сироватці крові знижувалася концентрація гідроперекисів ліпідів (на 18,9 %, P<0,002), більш виражено зростали показники антиоксидантного захисту. Характерною особливістю поєднаного впливу була тенденція до зменшення варіаційного розкиду більшості з досліджуваних показників. Це свідчило про те, що отриманий результат ставав стабільнішим, незважаючи на індивідуальні особливості експериментальних тварин.
Вищий профілактичний ефект поєднаного застосування МЛВ і силларда П засвідчили також показники цитолізу та холестазу. У здорових тварин ентеросорбція не викликала істотних відхилень цих показників. Після магнітолазерного опромінення знижувалась концентрація загального білірубіну і холестерину в сироватці крові. Після застосування МЛВ в поєднанні з силлардом П їх зниження було ще більшим. Так, магнітолазерний вплив викликав зменшення концентрації холестерину на 27,1 % (P<0,01), МЛВ і ентеросорбція – на 35,5 % (P<0,001). Відхилень в активностях амінотрансфераз і ЛФ не спостерігалося. Дія тетрахлорметану на цьому фоні не призводила до значних цитолітичних і холестатичних змін. Вони були найменш виражені після поєднаного застосування МЛВ і силларда П. У цих умовах наставало більше підвищення вмісту загального білка і ліпідів у сироватці крові, найнижчою виявилася тривалість гексеналового сну. Так, в умовах магнітолазерного опромінення тривалість гексеналового сну, порівняно з некорегованими тваринами зменшувалася на 27,3 % (P<0,05). Профілактичне введення силларда П супроводжувалося тенденцією до зменшення величини досліджуваного показника. При поєднаному застосуванні досліджуваних чинників тривалість гексеналового сну була майже в 2 рази нижчою, ніж у некорегованих тварин (P<0,001).
Після окремого застосування МЛВ і силларда П у здорових тварин відхилень показників гуморального імунітету та фагоцитозу не відмічалося. Після поєднання ентеросорбції з магнітолазерним опроміненням виявлено помірний імуномодулювальний ефект, при якому спостерігалася тенденція до зниження вмісту Ig А, Ig М і ЦІК, а також істотно зменшувалася вміст Ig G. Його рівень, порівняно з контрольною групою, був на 8,8 % нижчим (P<0,01). В цих експериментальних умовах суттєво підвищувалася фагоцитарна активність лейкоцитів (P<0,01).
Можна припустити, що на тлі поєднаного впливу МЛВ і силларда П в організмі здорових лабораторних тварин понижується рівень речовин антигенної природи, який супроводжується зменшенням вмісту імуноглобулінів та ЦІК. Це може бути обумовлено їх сорбцією на поверхні силларда П в просвіті кишок, посиленням руйнування в печінці за рахунок зростання її функціональної активності, а також активацією фагоцитозу. Токсичний вплив тетрахлорметану на цьому тлі був менш вираженим порівняно з тваринами, яких окремо опромінювали чи вводили лише ентросорбент.
Наведені результати були підтверджені морфологічним дослідженням. У групі тварин, яким проводили профілактичне магнітолазерне опромінення і вводили ентеросорбент, відмічали нижчий відносний об’єм вогнищевих уражень гепатоцитів у порівнянні з тваринами, яким застосовували магнітолазерний вплив чи ентеросорбцію окремо. Величина цього показника після застосування МЛВ зменшилася на 27,5 % (P<0,001), силларда П – на 4,7 % (P>0,05), після поєднання цих чинників – на 37,3 % (P<0,001). Сумісне використання МЛВ і силларда П інтенсивніше стимулює також і регенераторні процеси. В цій групі, порівняно з рештою дослідних груп статистично достовірно були вищими відносний об’єм двоядерних гепатоцитів та мітотичний індекс (P<0,01-0,001). Наведені дані свідчать про те, що поєднання МЛВ і силларда П у більшій мірі підвищує резистентність до токсичного ураження тетрахлорметаном, ніж їх окреме застосування.
ВИСНОВКИ
1. У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в патогенетичному обґрунтуванні шляхів підвищення адаптаційних можливостей організму до гострого токсичного ураження печінки тетрахлорметаном на основі профілактичного використання низькоенергетичного магнітолазерного випромінювання в оптимальній біостимулювальній дозі у поєднанні з ентеросорбцією.
2. Магнітолазерне опромінення печінки і крові, окремо та в поєднанні, збільшує функціональну активність гепатоцитів здорових білих щурів, що проявляється зростанням швидкості жовчовиділення, екскреції білірубіну, його фракцій, холестерину і жовчних кислот. Ефективна біостимулювальна доза (поверхнева густина енергії) при магнітолазерному опроміненні печінки становить 428 кДжм-2 на курс, крові – 856 кДжм-2 на курс. При поєднаному фотовпливі залучаються механізми жовчовиділення, властиві кожному способу опромінення, завдяки чому виділення жовчі інтенсифікується після застосування дози на 50 % нижчої від оптимальної біостимулювальної.
3. Поєднане опромінення печінки і крові здорових білих щурів підвищує в їх сироватці крові активність каталази та вміст SH-груп, знижує концентрацію ТБК-активних продуктів ПОЛ, стимулює мікросомальне окислення і білоксинтетичну функцію гепатоцитів, а також знижує рівень симпатикотонії. Після опромінення лише печінки інтенсивність цих відхилень є нижчою. Фотовплив на саму кров не викликає більшості зазначених функціональних змін, проте стимулює гуморальний імунітет і фагоцитарну активність лейкоцитів.
4. Профілактичне застосування низькоенергетичного магнітолазерного випромінювання посилює резистентність печінки білих щурів до гострого токсичного ураження тетрахлорметаном. Найвищий ефект спостерігається після поєднаного магнітолазерного опромінення печінки і крові. В цих умовах наступне введення тетрахлорметану супроводжується меншими порушеннями жовчовиділення, антиоксидантного захисту, мікросомального окислення в гепатоцитах, білкового і ліпідного обміну, показників гуморального імунітету та фагоцитарної активності лейкоцитів, мікроциркуляції в печінці й цілісному організмі; відмічається нижчий стресогенний вплив токсину, менший ступінь альтеративних, інфільтративних, ексудативних процесів та гемодинамічних розладів у печінці.
5. В умовах гострого токсичного ураження тетрахлорметаном магнітолазерне випромінювання у біостимулювальній дозі викликає вищий гепатопротекторний ефект після профілактичного застосування, ніж після корегуючого. Ефективність останнього впливу відмічається після магнітолазерного опромінення крові з поверхневою густиною енергії опромінення на 50 % більшою від оптимальної біостимулювальної.
6. Профілактичне застосування магнітолазерного опромінення печінки і крові у біостимулювальній дозі разом з ентеросорбцією силлардом П супроводжується вищим гепатопротекторним ефектом у випадку наступного гострого токсичного ураження печінки тетрахлорметаном, ніж їх окреме використання, що вказує на патогенетичну доцільність поєднання цих чинників для підвищення резистентності печінки до гострої інтоксикації.
7. Підвищення резистентності печінки до гострого токсичного ураження тетрахлорметаном після профілактичного магнітолазерного впливу і ентеросорбції проявляється нормалізацією показників жовчовиділення, нижчим рівнем перекисного окислення ліпідів і холестазу, зменшенням концентрації ендогенних токсинів, вкороченням тривалості гексеналового сну, підвищенням показників антиоксидантного захисту, гуморального імунітету і фагоцитарної активності лейкоцитів, а також нижчим відносним об’ємом вогнищевих уражень гепатоцитів, посиленням регенераторних процесів у печінці.
8. Основними механізмами підвищення резистентності печінки до гострого токсичного ураження тетрахлорметаном після профілактичного магнітолазерного опромінення та ентеросорбції є інтенсивна стимуляція функціональної активності печінки, зростання детоксикаційної функції гепатоцитів, зниження рівня первинних і вторинних продуктів перекисного окислення ліпідів, виражене збільшення показників антиоксидантного захисту, імуномодулювальний вплив, підвищення фагоцитарної активності лейкоцитів, стимулювання регенераторних процесів у печінці, які настають до введення токсину.
9. Отримані експериментальні дані є теоретичним обґрунтуванням доцільності застосування низькоенергетичного магнітолазерного випромінювання інфрачервоного діапазону в поєднанні з ентеросорбентом з метою підвищення адаптаційних можливостей організму людини до несприятливих екологічних факторів, токсичних уражень на виробництві, при довготривалому вживанні лікарських препаратів, у доопераційній підготовці хворих та інших ситуаціях з підвищеною ймовірністю токсичного ураження.
ПЕРЕЛІК РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:
1. Гудима А.А. Вплив низькоенергетичного магнітолазерного випромінювання на стан виживання шкірного трансплантата в умовах експери ментальної патології печінки //Шпитальна хірургія. – 1998. – № 4. – С. 99-105.
2. Зміни жовчовидільної функції печінки під впливом магніто-лазерного опромінювання в експерименті /А.А. Гудима, М.А. Андрейчин, М.С. Гнатюк, С.В. Хміль //Медична реабілітація, курортологія, фізіотерапія. – 1998. – № 3. – С. 36-38.
3. Сравнительное влияние магнито-лазерного облучения печени и крови на выделение и состав жёлчи в эксперименте / А.А. Гудыма, М.А. Андрейчин, М.С. Гнатюк, С.В. Хмиль //Вопросы курортологии, физиотерапии и лечебной физической культуры. – 1998. – № 6. – С. 26-29.
4. Вплив черезшкірного магніто-лазерного опромінювання крові на жовчовидільну функцію печінки в експерименті /А.А. Гудима, М.А. Андрейчин, М.С. Гнатюк, С.В. Хміль //Медична реабілітація, курортологія, фізіотерапія. – 1999. – № 1. – С. 26-28.
5. Гудима А.А. Порівняльний вплив магнітолазерного опромінення печінки та крові на жовчовидільну функцію щурів //Фізіологічний журнал. – 1999. – Т. 45, № 6. – С. 31-36.
6. Гудима А.А. Динаміка рівня ендогенної інтоксикації під впливом магнітолазерного випромінювання і ентеросорбції в умовах тетрахлорметанового гепатиту //Вісник наукових досліджень. – 1999. – № 1. – С. 45-46.
7. Гудима А.А. Порівняльна ефективність впливу магнітолазерного випромінювання і ентеросорбції на жовчовидільну функцію здорової та ураженої тетрахлорметаном печінки //Вісник наукових досліджень. – 1999. – № 2. – С. 29-31.
8. Гудима А.А., Смільська І.М. Роль антиоксидантної системи в механізмі посилення резистентності організму до дії токсичних факторів під впливом магнітолазерного опромінення //Вісник наукових досліджень. – 1999. – № 3. – С. 78-80.
9. Гудима А.А. Особливості впливу низькоенергетичного магнітолазерного випромінювання на показники функціональної активності мікросом печінки в нормі та в умовах токсичного ураження тетрахлорметаном //Експериментальна та клінічна фізіологія і біохімія. – 1999. – № 3. – С. 35-39.
10. Гудима А.А. Роль низькоенергетичного магнітолазерного випромінювання у підвищенні резистентності печінки до токсичних уражень //Науковий вісник Ужгородського університету. Серія “Медицина”. – 1999. – Вип. 10. – С. 56-57.
11. Гнатюк М.С., Гудима А.А. Порівняльна ефективність превентивного застосування магнітолазерного випромінювання і ентеросорбції в умовах експериментального токсичного гепатиту //Науковий вісник Ужгородського університету. Серія “Медицина”. – 2000. – Вип. 11. – С. 22-26.
12. Гудима А.А. До питання вибору оптимальних параметрів низькоенергетичного лазерного випромінювання в експериментальній і клінічній медицині //Шпитальна хірургія. – 2000. – № 1. – С. 7-12.
13. Гудима А.А., Гнатюк М.С., Лісничук Н.Є. Порівняльний вплив черезшкірного магнітолазерного опромінення печінки і крові на показники гуморального імунітету і фагоцитозу в здорових щурів //Вісник наукових досліджень. – 2000. – № 1. – С. 87-90.
14. Гудима А.А., Гнатюк М. С., Лісничук Н. Є. Порівняльний вплив превентивного магнітолазерного опромінення печінки і крові на показники гуморального імунітету і фагоцитозу при експериментальному токсичному гепатиті //Вісник наукових досліджень. – 2000. – № 2. – С. 76-79.
15. Гнатюк М.С., Гудима А.А., Гусак О.М. Вплив превентивного магнітолазерного опромінення на морфометричні показники печінки при експериментальному токсичному гепатиті //Вісник наукових досліджень. – 2000. – № 3. – С. 93-94.
16. Гудима А.А. Перебіг гострого токсичного ураження печінки тетрахлорметаном в умовах превентивного магнітолазерного опромінення //Медична хімія. - 2000. –Т. 2, № 1. – С. 29-34.
17. Гудима А.А. Вплив превентивного магнітолазерного випромінювання та ентеросорбції на перебіг гострого тетрахлорметанового гепатиту в експерименті //Медична хімія. – 2000. – Т. 2, № 2. – С. 32-37.
18. Гудима А.А., Гусак О.М. Порівняльна ефективність магнітолазерного випромінювання у різних дозах в умовах корекції гострого токсичного ураження тетрахлорметаном //Медична хімія. – 2000. – Т. 2, № 3. – С. 28-32.
19. Пат. 23908 А Україна, МКИ G 03 B 23/23. Спосіб посилення жовчовиділення у лабораторних тварин /А.А. Гудима, М.А. Андрейчин, М.С. Гнатюк, С.В. Хміль (Україна); Тернопільська мед. академія. – № 96103999; Заявл. 22.10.96; Опубл. 31.08.98, Бюл. № 4. – 1 с.
20. Пат. 25513 А Україна, МКИ А61 5/06. Спосіб підвищення резистентності печінки до токсичних уражень в експерименті /А.А. Гудима (Україна); Тернопільська мед. академія. – № 97031049; Заявл. 11.03.97; Опубл. 30.10.98, Бюл. № 6. – 1 с.
21. Гудима А.А. Застосування магнітолазерного опромінювання для посилення резистентності печінки здорових щурів до дії токсичних уражень //Фізіологічний журнал. – 1998. – Т.44, № 3. – С. 287-288.
22. Гудима А.А. Вплив превентивного магнітолазерного опромінення на патогенез гострого токсичного ураження тетрахлорметаном в експерименті //Фізіологічний журнал. – 2000. – Т. 46, № 2 (додаток). – С. 115.
23. Гудима А.А. Адаптогенний вплив низькоенергетичного магнітолазерного випромінювання в нормі та в умовах гострого ураження тетрахлорметаном //Наукові записки Тернопільского державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Серія “Біологія”. – 1999. – № 1. – С. 79-83.
24. Гнатюк М. С., Гудима А.А., Лісничук Н. Є. Порівняльний вплив превентивного магнітолазерного опромінення та ентеросорбції на показники гуморального імунітету і фагоцитозу при експериментальному токсичному гепатиті //Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка. Серія “Біологія”. – 2000. – № 1. – С. 33-38.
25. Гудима А.А. Вплив превентивного магнітолазерного опромінення на показники жовчовиділення при гострому токсичному ураженні печінки в експерименті //Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Серія “Медицина”. – 1999. – Вип. 8. – С. 18-22.
26. Гудима А.А. Вплив низькоенергетичного лазерного випромінювання на морфо-функціональний стан здорової печінки і його адаптогенне значення //Екологічна фізіологія. – 2000. – № 1. – С. 6-14.
27. Хміль С.В., Гудима А.А. Залежність інтенсивності жовчовиділення від дози магніто-лазерного опромінювання печінки в інтактних щурів //Тези наук. конф. “Досягнення і перспективи клінічної та експериментальної медицини”. Ч. 2. – Тернопіль, 1995. – С. 403-404.
28. Гудима А.А., Герасимюк І.Є. Вплив магніто-лазерного опромінювання печінки на показники імунітету інтактних щурів //Тези наук. конф. “Досягнення і перспективи клінічної та експериментальної медицини”. Ч. 2. – Тернопіль, 1995. – С. 374-375.
29. Гудима А.А. Вплив магніто-лазерного опромінювання крові на перебіг гострого токсичного гепатиту в експерименті //Материалы VI Республ. науч.-практ. конф. “Применение лазеров в медицине и биологии”. – Харьков, 1996. – С. 16.
30. Гудима А.А. Попереднє магнiтолазерне опромiнювання у профiлактицi порушень печiнкового кровобiгу при токсичному гепатитi в експериментi //Материалы VII Международной науч.-практ. конф. “Применение лазеров в медицине и биологии”. – Харьков, 1996. – С. 95-96.
31. Гудима А.А., Хмiль С.В. Вплив магнiтолазерного опромiнювання на виживання ізольованого шкiрного клаптя на трофiчнiй нiжцi при токсичному гепатитi //Материалы VII Международной науч.-практ. конф. “Применение лазеров в медицине и биологии”. – Харьков, 1996. – С. 96-97.
32. Вплив позасудинного магніто-лазерного опромінювання крові на жовчовиділення в експерименті /А.А. Гудима, М.А. Андрейчин, М.С. Гнатюк, С.В. Хміль //Матеріали ХХХІХ пiдсумк. наук. конф. “Здобутки клінічної та експериментальної медицини”. Ч. 2. – Тернопіль, 1996. – С. 336-338.
33. Гудима А.А. Порівняльна ефективність впливу магніто-лазерного опромінювання печінки і крові на жовчовидільну функцію в експерименті //Матеріали доп. наук. конф. “Актуальні питання теоретичної та клінічної медицини на сучасному рівні”. – Полтава, 1996. – С. 109-110.
34. Андрейчин М.А., Гудима А.А. Застосування магніто-лазерного опромінювання печінки для профілактики порушень жовчовиділення у тварин з гострим токсичним гепатитом //Матеріали симпозіуму “Актуальні питання реабілітації гастроентерологічних хворих”. – Чернівці, 1996. – С. 11.
35. Гнатюк М.С., Гудима А.А. Угляр Ю.В. Морфометрична оцінка структурної перебудови печінки та жовчовивідних шляхів при токсичних ураженнях //Матеріали Міжнар. симпозіуму “Принципи пропорції, симетрії, структурної гармонії та математичного моделювання в морфології”. – Вінниця, 1997. – С. 48-50.
36. Вплив поєднаного магнітолазерного опромінювання печінки і крові в різних дозах на жовчовидільну функцію в експерименті /М.С. Гнатюк, А.А. Гудима, Н.Є. Лісничук, Л.П. Масловська //Матеріали XLI підсумк. конф. “Здобутки клінічної та експериментальної медицини”. – Вип. 3. – Тернопіль: Укрмедкнига, 1998. – С. 374-377.
37. Гудима А.А., Гнатюк М.С. Магнітолазерний вплив у профілактиці, терапії і реабілітації гострого токсичного ураження печінки в експерименті //Матеріали І Національного конґресу фізіотерапевтів та курортологів України “Фізичні чинники в медичній реабілітації”. – Хмільник, 1998. – С. 63-64.
38. Гудима А.А., Гнатюк М.С. Вплив магнітолазерного випромінювання на показники жовчовиділення при гострому токсичному гепатиті //Матеріали XIV з’їзду терапевтів України. – К., 1998. – С. 363-364.
39. Гудима А.А., Гнатюк М.С. Вплив превентивного магнітолазерного опромінення на патоморфологічні особливості печінки експериментальних тварин з гострим токсичним гепатитом //Матеріали ІІ Національного конгресу анатомів, гістологів, ембріологів і топографоанатомів України “Актуальні питання морфології”. – Луганськ, 1998. – С. 75-77.
40. Гудима А. Лазерна біостимуляція ѕ до питання вибору дози опромінювання //Тези доп. II Міжнародного медичного конґресу студентів і молодих вчених. – Тернопіль: Укрмедкнига, 1998. – С. 71-72.
41. Гудима А., Лісничук Н. Динаміка показників неспецифічної резистентності в умовах профілактики гострого токсичного ураження печінки магнітолазерним випромінюванням //Тези доп. ІІ Міжнародного медичного конґресу студентів і молодих вчених. – Тернопіль: Укрмедкнига, 1998. – С. 72-73.
42. Гудима А.А. Застосування магнітолазерного впливу для профілактики холестеринового холелітіазу //Матеріали наук. праць Республіканської наук.-практ. конф. “Досягнення та невирішені питання гастроентерології”. – Харків, 1998. – С. 56.
43. Гудима А.А. Магнітолазерне випромінювання ѕ полісистемний фактор посилення резистентності до токсичних уражень //Тези доп. ІІІ Міжнародного медичного конґресу студентів і молодих вчених. – Тернопіль: Укрмедкнига, 1999. – С. 291.
44. Гудима А.А. Вплив магнітолазерного випромінювання і ентеросорбції на показники перекисного окислення ліпідів і антиоксидантної системи у здорових лабораторних тварин //Матеріали XLIІ підсумк. конф. “Здобутки клінічної та експериментальної медицини”. – Вип. 4. – Тернопіль: Укрмедкнига, 1999. – С. 392-396.
45. Гудима А.А., Марценюк В.П. Особливості перебігу гострого токасичного ураження печінки при одноразовому пероральному введенні тетрахлорметану і його корекція низькоенергетичним магнітолазерним випромінюванням //Матеріали XLІІI підсумк. конф. “Здобутки клінічної та експериментальної медицини”. – Вип. 5. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2000. – С. 482-485.
АНОТАЦІЯ
Гудима А.А. Патогенетичне обґрунтування шляхів підвищення адаптаційних можливостей організму до токсичного ураження печінки в експерименті. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.03.04 – патологічна фізіологія. – Одеський державний медичний університет МОЗ України. – Одеса, 2001.
У дисертації наведено нове вирішення наукової проблеми, що полягає в патогенетичному обґрунтуванні застосування низькоенергетичного магнітолазерного випромінювання у поєднанні з ентеросорбцією для підвищення адаптаційних можливостей організму до токсичного ураження. Показано, що профілактичне черезшкірне магнітолазерне опромінення печінки і крові (довжина хвилі 0,82 мкм, курсова поверхнева густина енергії 642 кДжм-2, величина індукції магнітної насадки 30-35 мТл) у поєднанні з внутрішньошлунковим введенням силларда П (0,5 г/кг маси тварини) посилює резистентність печінки білих щурів до токсичного впливу тетрахлорметану. В основі отриманого ефекту лежить інтенсивна стимуляція функціональної активності печінки, зростання її детоксикаційної функції, збільшення антиоксидантного захисту, імуномодулювальний вплив, стимулювання регенераторних процесів у печінці, які настають до введення токсину. В умовах корекції гострого токсичного ураження тетрахлорметаном доведена ефективність магнітолазерного опромінення крові з поверхневою курсовою густиною енергії 1284 кДжм-2.
Ключові слова: адаптаційні можливості організму, резистентність печінки, низкоенергетичне магнітолазерное випромінювання, ентеросорбція, гостре токсичне ураження тетрахлорметаном.
АННОТАЦИЯ
Гудыма А.А. Патогенетическое обоснование путей повышения адаптационных возможностей организма к токсическому поражению печени в эксперименте. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени доктора медицинских наук по специальности 14.03.04 – патологическая физиология. – Одесский государственный медицинский университет МЗ Украины. – Одесса, 2001.
В диссертации приведено новое решение научной проблемы, которое состоит в патогенетическом обосновании низкоэнергетического магнито-лазерного излучения в биостимулирующей дозе в сочетании с энтеросорбцией для повышения адаптационных возможностей организма к токсическому поражению.
Профилактическое чрезкожное магнитолазерное облучение печени и крови (длина волны 0,82 мкм, курсовая поверхностная плотность энергии 642 кДжм-2, величина индукции магнитной насадки 30-35 мТл) в сочетании с внутрижелудочным введением силларда П (0,5 г/кг массы животного), выполненные до острой интоксикации тетрахлорметаном (1,5 мл/кг массы животного), повышают резистентность печени белых крыс к токсическому воздействию.
Главными патогенетическими механизмами гепатопротекторного эффекта совместного магнитолазерного облучения и энтеросорбции являются интенсивная стимуляция функциональной активности печени, возрастание детоксикационной функции гепатоцитов, снижение уровня первичных и вторичных продуктов перекисного окисления липидов, выраженное увеличение показателей антиоксидантной защиты, иммуномодулирующее воздействие, повышение фагоцитарной активности лейкоцитов, стимуляция регенераторних процессов в печени, которые наступают до введення токсина.
Повышение резистентности печени к острому токсическому поражению тетрахлорметаном после профилактического магнито-лазерного воздействия и энтеросорбции проявляется нормализацией показателей жёлчевыделения, более низким уровнем перекисного окисления липидов и холестаза, уменьшением концентрации эндогенных токсинов, укорочением длительности гексеналового сна, повышением показателей антиоксидантной защиты, гуморального иммунитета и фагоцитарной активности лейкоцитов, а также меньшим относительным объёмом очаговых поражений гепатоцитов, усилением регенераторных процессов в печени.
Установлено, что в условиях острого токсического поражения тетрахлорметаном эффективность магнито-лазерного облучения в биостимулирующей дозе является существенно большей после профилактического применения, чем после коррегирующего. Эффективность коррегирующего воздействия отмечается после магнито-лазерного облучения крови с курсовой поверхностной плотностью энергии 1284 кДжм-2.
Показано, что, применяя магнитолазерное излучение в биостимулирующих дозах, у здоровых крыс можна достичь усиления жёлчевыделения и снижения литогенных свойств жёлчи. Максимальная интенсификация жёлчевыделения после двух каждодневных сеансов чрезкожного облучения печени отмечается при поверхностной плотности энергии 214 кДжм-2 на сеанс, посля чрезкожного фотовоздействия на кровь – 428 кДжм-2. При сочетанном облучении печени и крови жёлчевыделение усиливается после применения магнито-лазерного излучения с поверхностной плотностью энергии на 50 % ниже, чем при отдельном облучении: 107 кДжм-2 – при воздействии на печень и 214 кДжм-2 – при воздействии на кровь.
Впервые выяснено, что после облучения печени и крови вместе усиление жёлчевыделения осуществляется вследствие вовлечения механизмов, характерных для каждого способа облучения отдельно. С одной стороны, это проявляется повышением скорости жёлчевыделения (как при фотовоздействии на кровь), с другой – существенным возрастанием доли конъюгированного билирубина в жёлчи (как после облучения печени).
Магнито-лазерное облучение печени и крови в биостимулирующей дозе в организме белых крыс вызывает повышение показателей антиоксидантной защиты, усиление процессов микроциркуляции в печени и целостном организме, активацию холинергических механизмов регуляции и расширение адаптационных возможностей лабораторных животных. Магнито-лазерное облучение печени здоровых крыс с поверхностной плотностью энергии 214 кДжм-2 на сеанс сопровождается усилением микросомального окисления в гепатоцитах.
Полученные экспериментальные данные являются теоретическим обоснованием дальнейшего изучения эффективности низкоэнергетического магнито-лазерного излучения инфракрасного диапазона в сочетании с энтеросорбентами с целью повышения адаптационных возможностей организма человека к неблагоприятным экологическим факторам, токсическим поражениям на производстве, при длительном употреблении лекарственных препаратов, в дооперационной подготовке больных и других ситуациях с повышенной вероятностью токсического поражения.
Ключевые слова: адаптационные возможности организма, резистентность печени, низкоенергетическое магнитолазерное излучение, энтеросорбция, острое токсическое поражение тетрахлорметаном.
summary
Hudyma A.A. Pathogenetical substuntiation of increasing adaptation posibilities of organism to toxical lesions of the liver in experiment. – Manuscript.
Thesis for the degree of Doctor of Medical Sciences in specialty 14.03.04 – pathological physiology. – Odessa State Medical University, Ministry of Public Health Protection of the Ukraine. – Odessa, 2001.
The thesis deals with a new approach to solve scientific problem of pathogenetic substuntiation of law-energy magneto-laser radiation in connection with enterosorbtion to increase adaptational possibilities of organism to toxical lesions. It is shown that preventive through the skin magneto-laser irradiation of the liver and blood (wave length is 0,82 mm, plane energy density throughout the cource is 642 kJm-2, magneto implant induction value is 30-35 mT) associated with internal stomach injection of sillard P (0,5 g/kg of mass of animals) increases resistance of the liver of white rats to toxical influence of tetrachloromethan. The effect obtained is based on intensive stimullation of the liver functional activity, increase of its detoxical function, increase of antioxident defence, immune-module influence, stimullation of regenerative processes in the liver before toxine injection. In the correction of the acute toxical lesion by tetrachloromethan the effeciency of magneto-laser irradiation of the blood with the surface energy power 1284 kJm-2 in the cources is proved.
Key words: adaptation possibilities of organism, resistance of the liver, low-energy magneto-laser irradiation, enterosorbtion, acute toxical lesion by tetrachloromethan.